1

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 811. 111'42

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Жарт у сучасному комунікативному просторі Великої Британії і США: текстуальний та дискурсивний аспекти

САМОХІНА ВІКТОРІЯ ОПАНАСІВНА

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор

БЄЛОВА АЛЛА ДМИТРІВНА,

Інститут філології Київського

національного університету

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри англійської філології

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

КОЛЕГАЄВА ІРИНА МИХАЙЛІВНА,

Одеський національний університет

імені І.І. Мечнікова, завідувач кафедри лексикології та стилістики англійської мови

доктор філологічних наук, професор

ЛЕВИЦЬКИЙ АНДРІЙ ЕДУАРДОВИЧ,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри теорії та практики

перекладу з англійської мови

доктор філологічних наук, професор

ПОЛЮЖИН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ,

Закарпатський державний університет, проректор з науково-методичної роботи, завідувач кафедри ділової іноземної мови

та перекладу

Захист відбудеться 24.11.2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий 22.10. 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої радиЛ.В. Клименко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний світ неможливо уявити без Homo Communicens - людини, що спілкується, Homo Artifex - людини, що творить, Homo Ludens - людини, що грає, Homo Ridens - людини, що сміється, - чотирьох антропоцентрів, на яких будується гумор і завдяки яким існує гумористична комунікація. Саме тому питання всебічного дослідження гумористичного спілкування, а разом із цим, і гумористичних текстів, які породжуються в цій комунікації, набувають сьогодні особливої актуальності.

У центрі уваги лінгвістичних студій перебувають одиниці, які, інтегруючи в собі певні мовні елементи, забезпечують спілкування між людьми, що сприяє взаєморозумінню, зближенню, контакту. При цьому акцент робиться не тільки на "серйозних" формах комунікації, але й на "несерйозних". Одним із різновидів останніх є жарт як гумористичний текст малого обсягу, який здатний регулювати діяльність членів соціуму.

Дисертацію присвячено вивченню формальних, функціонально-комунікативних, жанрово-композиційних, лінгвостилістичних характеристик сучасного жарту, що формується в соціокультурному комунікативному просторі Великої Британії та США. Започаткований у дисертаційній праці підхід до розгляду англомовного жарту дозволяє здійснити його інтегративний аналіз як текстово-дискурсивного утворення, який доповнюється його дослідженням у когнітивному аспекті.

Усебічний розгляд жарту як культурного феномену став можливим завдяки фундаментальним працям сміхових традицій Європи (М.М. Бахтін, Т.М. Рюміна, О.М. Фрейденберг) і Давньої Русі (Д.С. Лихачев, Ю.М. Лотман, А.М. Панченко, Н.В. Понирко, Б.А. Успенський). Важливим чинником формування пропонованого підходу є виявлення амбівалентності світосприйняття, яка визначила існування двох паралельних моделей світу - офіційної, канонічної, та неофіційної, ігрової (Б. Дземідок, Л.В. Карасьов, В. Колязін, В.Я. Пропп). Комізм легко переходить із карнавальної гри в соціальну, а із соціальної - в різноманітні змістові ігри, постійно змінюючи маски (М.М. Бахтін). Філософські й естетичні концепції комічного обґрунтовані в роботах А. Бергсона, Ю.Б. Борєва, О.М. Лука, Ф. Макттовека, О.П. Московського, Н. Норріка, Л.Н. Палмера, Л.Н. Столовича. Висвітлено соціальні, історико-культурні аспекти комічного (Ю.А. Артемова, А.Є. Болдирева, В.Л. Вартанян, А.Д. Кошелев) та його різновидів: сатири (Р. Елліотт, Л.Ф. Єршов, В.С. Манаков, E. Нокс, Л. Фейнберг, Л.В. Шевчук), іронії (Т.П. Андрієнко, Ю.І. Білодід, Х. Босінджер, О.О. Брюханова, К.А. Воробйова, M. Ґартунґ, A. Ґіта, С. Дьюз, Х. Коттофф, E. Лапп, С.І. Походня), гумору (М. Аптер, М. Ґодкевич, М.О. Голденков, А.Г. Козінцев, Ґ.А. Консальво, П. Макґі, Дж. Морреалл, У. Пепічелло, В. Раскін, Ґ.А. Файн, А. Чепмен), а також жанрових форм комічного, зокрема, комедії (M. Ґеліцер, О.Г. Грек, М. Ґуревич, А.К. Кутоян, Ґ.Міллнер, В.Г. Ніконова, Ф.М. Робінсон, М. Чарні), жарту (С. Аттардо, К. Дейвіс, А.В. Карасик, Д. Кіаро, І.К. Кобякова).

Проблему комічного та його різновидів, в основному, досліджували літературознавці, які розглядали категорії комічного й трагічного (А.З. Вуліс, О.В. Голозубов, E. Еґз, Ю. Еко, T. Ліппс, К. Трізенберг, К. Фішер). Комічне, зокрема гумор, досліджують у біології, психології, соціології, медицині (Дж. Ґелловей, М. Жерве, Р. Провайн, Дж.А. Хуфф); є навіть наукові роботи з математики гумору (Д. Касадонте, Дж.А. Паулос).

Вивчаються також прийоми створення комічного в різних типах тексту (Л.В. Азарова, А.Є. Болдирева, Т.Л. Ветвинська, Х. Колстон, Є.Н. Лебедєв, А.Е. Левицький, Дж. Морреалл, В. Неш, T. Огард, Н.К. Саліхова, С.І. Сотнікова, Г.Г. Тремасова, О.Б. Шонь), генезис і формування жанру анекдоту (О.С. Архіпова, Є. Курганов, М.А. Паніна, М.С. Петренко, О.Я. Шмельова, О.Д. Шмельов), прагмалінгвістичні аспекти анекдоту (Е. Лендваі, О.В. Переходюк, Г.Г. Почепцов, Ю.Є. Савченко), засоби вираження гумору в сатирико-гумористичних художніх текстах (О.Д. Міхільов, О.А. Семенюк, О.Н. Титаренко), види гумористичних текстів (Д. Кіаро, С.Г. Коншина, З.В. Новицька, В.В. Химик), етнічні жарти (С. Альтман, Ю.О. Артемова, Д. Бен-Амос, К. Дейвіс, С. Рурк), зв'язки гендеру та гумору (Дж. Кауфман, А.П. Мартинюк, М. Нейтц, А.С. Птушка, Дж. Хей), міжкультурні (П.М. Донець, О.А. Леонтович, Ч. Лідз, Дж. Палмер, Л. Рубін), психологічні аспекти комізму (А.М. Ісен, А.А. Леонтьєв, Р. Мартін, З. Фройд, В.І. Шаховський, M.Н. Шіота), проблеми перекладу (С.С. Кузьмін, А.-М. Лоріан, С.О. Швачко) та дидактичні аспекти гумору (M. Деніре, Б.Дж. Додж, A. Зів, М.І. Станкін, С. Трахтенберг, Дж. Уітмен). Чимало праць присвячено структурно-семантичним, комунікативним, когнітивним аспектам гумору (С. Аттардо, A. Берґер, A. Брок, В.В. Ганечко, О.Ю. Голобородько, Н.П. Карпчук, А.П. Мартинюк, Р. Ратмайр, Х. Сакс, Н.С. Соколова), аналізу гумору в різних типах дискурсу (М.Р. Желтухіна, М.В. Морозова, Дж. Холмс, Ю.В. Щуріна).

При вивченні комічних текстів не меншу значущість має поняття гри як культуротворчої соціальної практики (О.О. Земська, Д. Кіаро, М.В. Китайгородська, Д. Крістал, В.З. Санніков, I.E. Сніховська, Й. Хейзинга, Дж. Шерцер). Закономірним розвитком цих досліджень стало введення в лінгвістичний обіг терміна "комічна ситуація" (Т.М. Рюміна).

Однак системного аналізу англомовного жарту, його текстово-композиційних, прагмастилістичних, функціонально-комунікативних, когнітивних аспектів на сьогодні ще не здійснено. Недослідженими також залишаються базові механізми створення комічного та прийоми їх реалізації в жарті. Можливо, це стало причиною того, що жарт парадоксальним чином не знайшов належного місця в підручниках зі стилістики германських та романських мов.

Актуальність дисертації, таким чином, визначається підвищеним інтересом сучасних лінгвістів до питань ігрового потенціалу мови. Аналіз, що проводиться тільки за допомогою методу дескриптивного опису, не може вважатися вичерпним і вимагає більш ґрунтовного вивчення механізмів створення та сприйняття комічного тексту.

Актуальність зумовлено також нагальною потребою комплексного дослідження англомовного жарту як текстово-дискурсивного утворення. Специфіка жарту полягає в наявності в нього двох статусів: фольклорного тексту і мовленнєвого жанру. Ця особливість визначила теоретичні й прикладні аспекти його аналізу. У річищі нового напряму комунікативної лінгвістики - функціонально-комунікативної стилістики тексту - принцип комунікативно-доцільного відбору та комбінування мовних одиниць відповідно до комунікативної мети в певних типах тексту й дискурсу. Цей підхід вимагає системного розгляду взаємодії комунікативного та стилістичного аспектів функціонування мовних одиниць і тексту. Актуальність полягає також у загальній спрямованості сучасної лінгвістики тексту на розгляд текстів різних жанрів у тісному зв'язку з менталітетом культурних спільнот, що допомагає уточнити характер взаємодії між мовою й мисленням. Проблема розуміння комічного тексту стоїть досить гостро в сучасному суспільстві: зміст жарту спонукає адресата до миследіяльності - найактивнішого процесу мислення, а не лише сприйняття готового, нерефлективного розуміння.

Об'єктом дослідження є сучасний англомовний фольклорний жарт як продукт інтенціональної лінгвокреативної діяльності індивідів. Вибір тексту жарту як об'єкта дослідження продиктований тим, що він дає унікальний матеріал для декодування й інтерпретації адресатом комічної інформації на основі фонових знань.

Предметом аналізу є дискурсивні характеристики англомовних жартів, тобто взаємозв'язок їх лінгвальних і позалінгвальних аспектів, а також базовий механізм і прийоми створення комічного ефекту в жарті.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми "Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу та навчання іноземних мов" (номер державної реєстрації 0106U002233), що розробляється на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (тема затверджена Міністерством освіти і науки України).

Метою дослідження є комплексний аналіз специфіки англомовного жарту в контексті взаємодії текстово-дискурсивних аспектів, прийомів створення в ньому комічного ефекту на основі когнітивного механізму - комічної інконгруентності.

Поставлена мета передбачає необхідність розв'язання таких завдань:

- визначити теоретико-методологічне підґрунтя вивчення жарту як текстово-дискурсивного утворення в межах функціонально-комунікативної стилістики тексту;

- встановити категоріальні ознаки жарту й розробити комплексну методику його аналізу як фольклорного тексту і мовленнєвого жанру;

- виявити та систематизувати різновиди жарту;

- з'ясувати основний когнітивний механізм створення комічного й на цій підставі виокремити прийоми та засоби комічного в тексті англомовного жарту;

- виявити специфіку британської та американської сміхових культур та особливості відбиття в жарті національного менталітету;

- виокремити риси соціокультурного контексту, комунікативних можливостей жарту й комунікативної сміхової поведінки британців та американців;

- побудувати типологію текстів англомовних жартів, схарактеризувати їх стильові риси;

- розкрити сутність нормативної інконгруентності в лінгвоситуативному та лінгвальному різновидах жарту;

- експлікувати прагмастилістичний потенціал, а також прийоми й засоби вираження інконгруентності на всіх рівнях мовної організації англомовного наративного жарту;

- пояснити композиційну специфіку англомовного анекдоту його концептуальними властивостями;

- схарактеризувати інтертекстуальні зв'язки анекдоту.

Матеріал дослідження становлять 20 000 сучасних англомовних жартів, які дібрано з автентичних джерел - сучасних англомовних збірок кінця ХХ - початку XXI століття та Інтернет-ресурсів загальним обсягом понад 12 000 сторінок.

Теоретико-методологічним підґрунтям роботи є настанови антрополінгвістики, яка бере до уваги роль людського фактору в комунікативних процесах (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, Дейк ван Т.А., В.І. Карабан, О.С. Кубрякова, А.Е. Левицький, М.М. Полюжин, Г.Г. Почепцов, І.В. Смущинська, Ю.С. Степанов, О.І. Чередниченко, Д. Шифрін), а також національну та культурну специфіку дискурсу (В.І. Карасик, В.В. Прокопенко, Ч. Річард, Д.І. Руденко, В. Рух, І.Я. Харитонова). Конкретно-науковою методологією є когнітивно-дискурсивний підхід до розгляду мовних явищ, особливостей їх дискурсивної реалізації, закономірностей їх функціонування, який дозволяє розкрити комплексний характер досліджуваного явища (А.Д. Бєлова, Л.І. Бєлєхова, В.Б. Бурбело, О.М. Ільченко, В.В. Козловський, В.Г. Колшанський, І.М. Колегаєва, М.Л. Макаров, А.П. Мартинюк, О.М. Морозова, О.Д. Петренко, А.М. Приходько, І.П. Сусов, І.С. Шевченко). Уведення жарту до кола сучасних лінгвістичних досліджень зумовлює необхідність застосування функціонально-комунікативного підходу (М.В. Гамзюк, В.І. Говердовський, С.Н. Денисенко, Т.Р. Кияк, В.А. Кухаренко, А.Е. Левицький, Ю.А. Левицький, Н.П. Неборсіна, Л.Ф. Омельченко, Л.І. Сахарчук, О.М. Старикова) до вивчення особливостей функціонування мовних одиниць у тексті та дискурсі. У межах цього підходу отримує нове тлумачення одна з найважливіших проблем сучасної лінгвістики: співвідношення дискурсу, тексту й жанру (Ф.С. Бацевич, А.Д. Бєлова, Т.Г. Вінокур, З.О. Гетьман, Т.М. Дрідзе, М.Н. Кожина, І.М. Колегаєва, М.О. Новикова, В.О. Салімовський). Теоретичною основою дослідження слугує також концепція про екстралінгвальну складову фольклорного тексту (С.Б. Адоньєва, Д. Бен-Амос, К. Бурке, Л.М. Землянова).

Інтегративний характер дослідження зумовлює використання низки взаємодіючих методів. Виокремлення ракурсів розгляду англомовних жартів - текстового, жанрового та дискурсивного - здійснено у реферованій дисертаційній праці шляхом застосування загальносистемного методу - для інвентаризації, систематизації та класифікації цих текстів. За своєю природою об'єкт дослідження становить собою дискурсивне утворення; отже, до його аналізу залучено дискурсивні методи аналізу (дискурс-типологічний аналіз, інтент-аналіз, когнітивне моделювання, прагматичний, інтерпретаційно-текстовий і інтертекстуальний методи аналізу), а також традиційні методи лінгвістичних досліджень (компонентний, описовий, трансформаційний, стилістичний методи та метод кількісних підрахунків). Дискурс-типологічний аналіз застосовано при виявленні та систематизації жанротвірних ознак англомовного гумористичного тексту та його соціального контексту. Інтент-аналіз підпорядкований меті розкриття інтенцій мовця, який вдається до жартівливої комунікації. Елементи когнітивного моделювання залучалися при з'ясуванні когнітивного механізму інконгруентності. Прагматичний метод застосовано до вивчення особливостей того, як зміна звичайного світобачення на гумористичне впливає на перебіг комунікації. Інтерпретаційно-текстовий аналіз задіяно при встановленні наявності гумористичного ефекту англомовного жарту. Інтертекстуальний аналіз скерований на виявлення системи інтертекстових зв'язків англомовних жартів. Компонентний аналіз надав змогу виявити мовні компоненти англомовних жартів, що зумовлюють їх специфіку, а описовий метод - описати їх в усталених термінах традиційної лінгвістики. Трансформаційний аналіз використовувався для виявлення омонімічних структур і їх використання в жарті в нетипових для них функціях. Стилістичний метод забезпечив висвітлення системи стилістичних засобів реалізації англомовних жартів, а застосування елементів кількісного аналізу дозволило виявити серед ознак останніх найбільш значущі. Етнолінгвістичний метод дав можливість виявити в жарті етнокультурну своєрідність менталітету британської та американської народних сміхових культур і простежити цей вплив на виявлення національної специфіки гумору та на вибір засобів маркування комічного в англомовних жартах.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що на засадах комплексного підходу до жарту як фольклорного тексту й мовленнєвого жанру визначено його статус у межах запропонованого в роботі нового напряму лінгвістики - функціонально-комунікативної стилістики тексту. Доведено, що жарт - це ситуативно-вербальна одиниця несерйозного модусу комунікації, яка є засобом мовленнєвого впливу на комунікативну поведінку учасників спілкування. Розроблено методику виявлення прийомів створення комічного в жарті як форм лінгвокреативного мислення людини на підґрунті базового когнітивного механізму - комічної інконгруентності, що виникає внаслідок порушення норм на різних рівнях жартівливої комунікації. Розкрито сутність гумористичного різновиду дискурсу, що виокремлюється за характером комунікації. Це зумовлює можливість структурації типів дискурсу й виявляє інконгруентність на дискурсивному рівні. Доведено, що гумористичний різновид дискурсу характеризується конвергенцією та іррадіацією, наявністю експресивно-оцінних мовних і мовленнєвих одиниць, які є засобом інтенсифікації впливу на емоції адресата. Уперше встановлено текстово-композиційні параметри й прагмастилістичний потенціал тексту наративного жарту (анекдоту), в тому числі, маркери антропоцентричності, сфери їх застосування, функції, роль у створенні комічного ефекту; висвітлено інтертекстуальну природу тексту анекдоту. Обґрунтовано, що специфіка анекдоту як людичного тексту полягає в тому, що ігрові маніпуляції охоплюють не тільки традиційні рівні його організації, а й набувають форму мовної гри в інтертекстуальному просторі.

Наукова новизна отриманих результатів відображена в положеннях, що виносяться на захист:

1. Дискурсивне утворення жарт становить собою єдність текстового, жанрового та комунікативного аспектів. У комунікативному ракурсі жарт є фрагментом жартівливої комунікації (у динаміці); у текстовому ракурсі жарт являє собою статичний результат жартівливої комунікації (актуальний текст); у жанровому аспекті жарт становить собою мовленнєвий жанр (абстрактна форма).

1.1. Жарту властиві всі категорії тексту (завершеності, зв'язності, інформативності, модальності, інтертекстуальності тощо), які підпорядковані глобальній меті досягнення комічного ефекту.

1.2. Як мовленнєвий жанр жарт характеризується сукупністю жанротвірних рис: малий обсяг, несподівана кінцівка (пуант), інконгруентність, що виявляється на всіх рівнях, стереотипність композиційної моделі, неускладнений синтаксис.

1.3. Дискурсивні характеристики жарту залучають діалогічність, асоціативність, ігровий елемент комунікації, обмануте очікування, комунікативні цілі. Жарт побудований за динамічним комічним сценарієм, що формує соціальні ролі партнерів по комунікації. Основна мета жарту - потішити або розсмішити адресата. Жарт саморегулюється, історично розвивається і має соціальні ознаки.

1. Інгерентною властивістю жарту є когнітивний механізм інконгруентності, суть якого полягає в порушенні норм (онтологічних, логіко-поняттєвих, валоративних, жанрових, дискурсивних, мовних, мовленнєвих), що є джерелом комізму ситуації й маніфестується в парадоксі: відхилення від норми створює в жарті нову норму і є нормою сміхового сприйняття світу. Дія когнітивного механізму інконгруентності виявляється у композиції (суперечність початку й кінця), мовних засобах тощо.

2. В основі інконгруентності перебуває конфлікт, який виявляється на макро- та мікрорівні. На макрорівні конфлікт має екстралінгвальні вияви (сміх, гнів) і може бути або розв'язаним, або нерозв'язаним; на мікрорівні (в межах тексту жарту) конфліктна ситуація, що закладена в сюжеті, вирішується в пуанті й завершується емоційно-експресивною інтерпретацією жарту.

3. На дискурсивному рівні в результаті переходу з однієї теми на іншу або зміни тональності інконгруентність регулює перехід від інституціонального типу дискурсу до його різновидів. Одним з них є гумористичний різновид дискурсу, в якому реалізується мовленнєвий жанр жарту, що становить собою прототиповий зразок гумору. Гумористичний різновид дискурсу структурує різні типи дискурсів, як правило, покращує комунікацію й впливає на емоції адресата.

4. Типові стильові ознаки норми тексту жарту такі: комізм, сучасність, антиципація, жанрова модель, інтертекстовий римейк, іррадіація експресивності, мімезис, обмануте очікування, серійність, евокативність, моментальність сприйняття, карнавальна свідомість, пуантованість. Функціонально-комунікативний спектр жарту охоплює прагматичні функції: розважальну, мовотворчу, аттрактивну, перемикальну, фатичну, регулятивну, маскувальну, терапевтичну.

5. Наративний жарт (або анекдот) є найбільш поширеним різновидом англомовного жарту, в жанровій структурі якого виділяються групи наративних і експресивних елементів. Наративність асоціюється з театральністю, виконанням, грою. Комічний ефект досягається завдяки концептуальному розкриттю композиційної моделі жарту, яка реалізується у блоках, і експліціюванню лінгвоситуативної та лінгвальної двозначності. Наративний жарт розглядається в межах макроконтексту (як явище дискурсивного порядку), де крім самого тексту виділяються всі складники екстралінгвальної ситуації, і мікроконтексту - умовного, ігрового контексту всередині самого тексту жарту, де адресант і адресат уводяться до його комунікативного простору.

6. Особливості британського гумору полягають у реалізації морального задоволення від усвідомлення власної значущості, а американського - в практицизмі, демонстрації рівності, знятті умовностей. На підставі етнолінгвокультурологічного аналізу британського й американського менталітетів підтверджується гіпотеза про взаємозв'язок менталітету та стилю. У британському народному гуморі перевага надається використанню інтелектуальних форм інконгруентності - парадоксу, двозначності, каламбуру. Прийоми створення гумору в американській народній сміховій культурі - антиклаймекс, алогізм, доведення до абсурду.

7. Значну роль у наративному жарті виконують маркери антропоцентричності - антропоніми (сфери їх застосування, номінація персонажів, створення комічних асоціацій і конотацій для забезпечення конкретності, реалістичності й комізму анекдоту) - та їх функції (створення комічного образу або ситуації, експресивно-емоційна, дейктична, культурологічна, орієнтувальна, видільна, алюзивна). У смішних власних назвах міститься гумористичний заряд, що створює інконгруентні гумористичні асоціації, які відіграють роль дешифратора комічної ситуації в анекдоті.

8. Інконгруентність у жарті досягається шляхом лінгвістичного аналізу через поняття норми. Основними засобами створення комічного ефекту в жарті є різновиди мовної гри, побудованої на інконгруентності всіх мовних рівнів: на фонетичному - гра звуків (омоніми, омофоноїди, омографи), шиболет, звукова метатеза; на лексичному - каламбури, бленди, малапропізми, оксиморони, зевгми; на текстово-дискурсивному - порушення на рівні композиційної структури, уведення інтертекстових елементів, збій часових планів, змішування стилів.

9. Тексту анекдоту притаманні широкі інтертекстуальні зв'язки: у ньому використовуються алюзії, цитації, пародіювання, стилізація, реалії. Гумористичний ефект досягається тільки за наявності в адресата певної бази енциклопедичних знань. Анекдоти, які містять прецедентні феномени, на основі інтертекстуальних посилань збагачують когнітивну базу адресата. Алюзивна гра дозволяє пізнати глибинну структуру жарту через розкриття різноманітних засобів лінгвістичної маніпуляції, тобто через порушення конвенціональних механізмів передачі інформації. Порушення правил коду приводить до активізації нових асоціативних відношень у жарті.

Теоретична значущість дисертаційної роботи полягає в розробці нового напряму лінгвістики тексту - функціонально-комунікативної стилістики тексту, в межах якого запропонована концепція англомовного жарту як дискурсивної сутності. Положення цієї теорії слід розглядати і як внесок до загальної теорії дискурсу (розмежування понять дискурсу, різновиду дискурсу, тексту, жанру, а також виявлення функціональної сутності гумористичного спілкування та комунікативних властивостей жарту); у когнітивну лінгвістику (до аналізу жарту залучено когнітивний механізм комічного - інконгруентність, в основі якого - порушення норм); лінгвокультурологію (виявлення специфіки сміхового сприйняття світу та прояву ментальності в гуморі малих жанрових форм британців та американців); лінгвостилістику, лінгвістику тексту, теорію інтертекстуальності (розгляд текстово-композиційних параметрів англомовного наративного жарту, аналіз його прагмастилістичного потенціалу). Концептуальне підґрунтя дисертації, методика аналізу можуть бути використані в подальших теоретичних розробках із вивчення гумору.

Практична цінність роботи зумовлюється можливістю використання її матеріалів і теоретичних результатів у лекційних курсах зі стилістики англійської мови (розділи "Функціональні стилі", "Стилістична семасіологія", "Стилістична ономасіологія", "Стилістика тексту"), історії англійської, американської літератури та лінгвофольклористики (розділи "Жанр", "Композиція тексту", "Мова фольклору"), теоретичної граматики англійської мови (розділ "Аналіз дискурсу"), у спецкурсах "Основи лінгвістичної теорії тексту й комунікації", "Інтерпретація тексту", в написанні дисертаційних, магістерських та курсових робіт, а також при укладанні навчальних посібників і підручників.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2002-2010 рр.); науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу факультету іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (1991-2000 рр.); міжнародних наукових конференціях: присвяченій 300-річчю з дня народження Вольтера "Літературна й творча спадщина Вольтера і сучасність" (Харків, 1994), українсько-німецькому симпозіумі "Види мовленнєвої діяльності та дидактичні аспекти" (Харків, 1995), "Філологічні проблеми зарубіжної оповідальної прози 18-20 ст." (Одеса, 1997), "Функціональні аспекти семантики мовних одиниць" (Харків, 1997), "Переклад на межі ХХІ ст.: Історія, теорія, методологія" (Київ, 1997), ІІ-ій конференції "Лінгвістика та методологічні проблеми навчання мови як іноземної" (Полтава, 1998), "Лінгвістика й вербальна комунікація у ХХІ ст.: тенденції і перспективи" (Київ, 2000), The International USSE Conference and Summer School "Pragmatics and Beyond" (Харків, 2001), "Діалогічне, типологічне й контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов" (Донецьк, 2001), "Функціональна лінгвістика: Мова. Людина. Влада" (Ялта, 2001), "Функціональна лінгвістика: підсумки та перспективи" (Ялта, 2002), ІХ-ій конференції "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 2003), "Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика - на шляху до інтеграції" (Харків, 2003), із функціональної лінгвістики "Функціонування російської та української мов в епоху глобалізації" (Ялта, 2003), Ювілейних четвертих Каразінських читаннях, присвячених 200-річчю Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: "Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2004), "Треті Лазаревські читання: Традиційна культура сьогодні: теорія та практика" (Челябінськ, 2006),

VI-ій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2007), "Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ ст. у перспективі глобалізаційних процесів" (Харків, 2008), VIII-ій науково-методичній конференції "Методологічні проблеми сучасного перекладу" (Суми, 2009), "Роль мистецтва і гуманітарних наук у розвитку міжнародного співробітництва й євроінтеграції" (Харків, 2009), ІХ-ій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2010); всеукраїнських наукових і науково-методичних конференціях: "Художній текст у культурному, філологічному та лінгвістичному аспектах" (Київ, 1991), "Комічне в світовому літературному процесі ХХ ст.: Художня практика й проблеми наукового осмислення" (Харків, 1992), ІІІ-ій конференції "Нові підходи до філології у вищій школі" (Мелітополь, 1996), IV-ій конференції "Нові підходи до філології у вищій школі" (Запоріжжя, 1998), конференції, присвяченій 70-річчю факультету іноземних мов ХНУ "Іноземна філологія на межі тисячоліть" (Харків, 2000), "Мовна комунікація та методика викладання іноземних мов "(Одеса, 2001), IX-ій конференції "Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики" (Черкаси, 2002), конференції з проблем вищої освіти "Підготовка фахівців у галузях філології та лінгводидактики в вищих навчальних закладах" (Харків, 2002), "Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи" (Харків, 2003), "V Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2005), Першому Всеукраїнському науковому форумі "Сучасна англістика: Стереотипність та творчість " (Харків, 2006), І-ій конференції "Мови в відкритому суспільстві" (Чернігів, 2007), ІІ-му Всеукраїнському науковому форумі "Сучасна англістика: Когніція, комунікація, текст" (Харків, 2007), VII-ій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2008); Всеукраїнському науково-методичному семінарі "Методичні та психолого-педагогічні проблеми викладання іноземних мов на сучасному етапі" (Харків, 2008); "Навчання іноземних мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі" (Харків, 2008); VIIІ-ій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2009); VII-ій міжнародній науково-методичній конференції "Методологічні проблеми сучасного перекладу" (Суми, 2009), Третьому Всеукраїнському науковому форумі "Сучасна англістика: Мова в контексті культури" (Харків, 2009), ІІ-ій Всеукраїнській науково-методичній конференції "Методичні та психолого-педагогічні проблеми викладання іноземних мов на сучасному етапі" (Харків, 2010), науковій конференції германістів "Германістика у ХХІ столітті: когнітивна, соціо- та прагмалінгвістика" (Харків, 2010).

Результати дисертації впроваджені в курси лекцій зі стилістики англійської мови та історії англійської літератури, в спецкурс "Основи лінгвістичної теорії тексту й комунікації", що читаються студентам ІV курсу факультету іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки роботи відображені в 49 публікаціях автора, включаючи одноосібну монографію загальним обсягом 356 с. (27,4 умов. друк. арк.), розділ у колективній монографії, навчально-методичний посібник та 28 статей, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, в тому числі 22 одноосібні, та тези 21 конференції (1 - у співавт.). У спільних публікаціях авторові належить теоретичне обґрунтування викладеного матеріалу.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списку використаної літератури (750 джерел, з яких 231 - іноземними мовами), списку довідкової літератури (32 джерела, з яких - 11 іноземними мовами), списку джерел ілюстративного матеріалу (88 позицій), 8 таблиць, 16 рисунків, 1 малюнку. Загальний обсяг роботи - 518 сторінок, обсяг основного тексту - 439 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подається обґрунтування теми, визначається її актуальність, розкриваються наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність роботи, формулюються мета та завдання дисертації, з'ясовуються специфіка її об'єкта і предмета, методологічні підвалини аналізу, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМІЧНОГО ФОЛЬКЛОРНОГО ТЕКСТУ МАЛОЇ ФОРМИ

Комунікативний підхід у лінгвістиці значно розширив сферу досліджень мовних одиниць - дав змогу вивчати мову не тільки в її іманентних якостях, але й у співвідношенні з аспектами її функціонування. Вивчення текстово-дискурсивних параметрів англомовного гумору малих форм здійснюється в межах нової теоретичної методології - функціонально-комунікативної стилістики тексту (ФКСТ), яка в цій роботі вперше отримує статус наукової дисципліни, що дозволяє виявити її істотні ознаки як інтра-, так і екстралінгвального характеру. ФКСТ спирається на досягнення в комунікативній лінгвістиці (Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, В.В. Богданов, Н.С. Болотнова, А.Ф. Зинов'єва, М.Н. Кожина, М.П. Котюрова, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова, М.А.К. Холлідей). Стилістика, яка трактується з точки зору її функціонально-комунікативного призначення, розуміється як наука, що ґрунтується на принципі комунікативно-доцільного відбору та комбінування мовних одиниць, які перебувають у системних відношеннях і функціонують у мовленнєвій комунікації відповідно до комунікативної мети мовленнєвого акту в певних типах тексту й мовленнєвих жанрах. На відміну від системно-структурного, функціонально-комунікативний підхід вступає у сферу аналізу функціонування мови в умовах комунікації і являє собою інтеграцію двох провідних парадигм - функціональної і комунікативної - та їх раціональний синтез. Мовленнєві одиниці є функціональними, діяльнісними утвореннями (С.Н. Денисенко, Ю.В. Дорофєєв, Ю.А. Зацний, В.Б. Кашкін, К.Я. Кусько, А.Е. Левицький, О.М. Рудяков). "Функціоналізм у лінгвістиці забезпечує дослідження мови як діяльнісного, цілеспрямованого (виділено мною - В.С.) живого організму" (О.О. Селіванова). Такий підхід потребує комплексного розгляду взаємодії комунікативного й стилістичного аспектів функціонування мовних одиниць та тексту (А.Ф. Пархоменко, С.О. Швачко) і, відповідно, в дисертації розглядається спектр питань: співвідношення понять дискурсу, тексту, жанру, стилю спілкування, композиції тексту, мовної особистості, цілей спілкування, функцій мовних одиниць і тексту в процесі спілкування, що виводить емпіричну стилістику в когнітивну й функціонально-комунікативну сфери.

Дискурс розгортається в лінійній послідовності, яка визначає інтенціональну цілеспрямованість спілкування, його тематику, тональність, стиль. Лінійність дискурсу не означає простого руху вперед і зберігається у випадках інтертекстуальних, інтердискурсивних, циклічних або ризомних відношень. Дискурс - це зв'язне мовлення в сукупності з екстралінгвальними факторами, основним з яких є цільова спрямованість комунікації, інтеграція представників певних соціальних груп. У таких випадках дискурс зближається з поняттям "стиль", який, на відміну від дискурсу, є підмовою в мові, альтернативним світом у світі мови, за яким постає "особлива граматика, лексикон, правила слововживання, особлива семантика" (Ю.С. Степанов), що являє собою конститутивну рису дискурсу (П. Серіо). Вербальною реалізацією дискурсу є текст, у підґрунті якого знаходиться категоріальний апарат, що включає такі базові категорії, як зв'язність, завершеність, цілісність, дискретність, концептуальність, інтертекстуальність (Р. Барт, М.М. Бахтін, Р.-А. Богранд, М.П. Брандес, О.П. Воробйова, І.Р. Гальперін, Дейк ван Т.А., В. Дресслер, І.М. Колегаєва, О.М. Кагановська, В.А. Кухаренко, В.В. Левицький, Ю.М. Лотман, О.І. Москальська, А.М. Науменко, Р. Харвег). Таким чином, текст можна розглядати як універсальну, модельну організацію.

Дискурс і текст протиставляються поняттю жанр. До числа найважливіших підстав типології жанрів відносимо протиставлення жанрів: первинних і вторинних; усних і письмових; діалогічних і монологічних; фатичних і інформативних; фольклорних і літературних тощо. Мовленнєвий жанр (МЖ) становить форму, комунікативний тип, який має певну структуру, зміст, специфічну композицію, тематику і який обмежений стилістичним, синтаксичним, лексичним планами (М.М. Бахтін, Г. Вежбицька, Т.Є. Владимирова, В.В. Дементьєв, О.М. Ільченко, Д. Свейлз, М.Ю. Федосюк, Т.В. Шмельова). Опис окремих МЖ наведений у роботах В.В. Дементьєва, В.І. Карасика, Н.П. Карпчук, Т.В. Матвєєвої, М.С. Петренко, М.Ю. Федосюк, Ю.В. Щуріної та інших.

Основною сферою реалізації сміхової картини світу вважаємо МЖ жарту, який розуміємо як лінгвоситуативну або вербальну одиницю жартівливої комунікації. Жарт як мовленнєвий жанр і фольклорний тип тексту вперше стає об'єктом ФКСТ. МЖ жарту вивчається в різноманітних ситуаціях спілкування і в фокусі уваги знаходяться його структурно-змістова організація й проблеми інтерпретації. Розуміння МЖ жарту залежить від трьох факторів: формального, емоційного та когнітивного. Перший пов'язаний із можливістю розпізнати МЖ жарту; другий дозволяє настроїтися на жартівливе спілкування, третій - із розумінням семантики жарту. МЖ жарту є типовою розповсюдженою формою спілкування. Відповідно, діалогічність, тісний контакт адресанта й адресата є базовою умовою його існування.

Жарт виконує регулятивну функцію в дискурсі, його основна мета -встановлення контакту між комунікантами. Однак нерідко жарт стає знаряддям образи; у цьому випадку спрацьовує механізм антифразису, який виявляється в контексті, коли комічна ситуація може перерости в конфліктну. Розуміння жарту - скоріше емоційне, ніж раціональне, тому що за ним стоїть не тільки система мови, але й мовна особистість, яка його інтерпретує.

Дискурсивними маркерами МЖ жарту є такі: метатекстові вступи (Неy, listen to this; Have you heard this one?; That reminds me; I've got a really funny one), клішовані формули (There was an Englishman, a Frenchman, an Irishman; Knock-knock; Doctor, doctor; I say, I say, I say), відтворення, тобто безпосереднє озвучування МЖ жарту, під час якого можлива супровідна інтеракція або невербальна комунікація - посмішки, сміх, жестикуляція, оцінка (That's ancient as world! Got any more like this? That's disgusting! Great! Superb! Wonderful!) тощо. Жартувати можна тільки стосовно іншої особи: існує поняття самоіронії, але немає поняття саможарту. Жарт може бути об'єктом іронії (пор. іронічні зауваження з приводу заяложеного, грубого, низькопробного жарту на кшталт "What a clever joke!").

Метою МЖ жарту є, перш за все, позитивний вплив на психоемоційну сферу адресата, що підтверджується відповідними метазнаками (насамперед, дієсловами) у тлумачних словниках (наприклад: таkе smb. laugh, set laughing, burst out laughing, begin to laugh (The Concise Oxford Dictionary, 1979). Ці лексико-семантичні словосполучення є засобами мовного коду МЖ жарту.

Таким чином, жарт є соціальним знаком, оскільки він відтворює комічний "сценарій", який формує соціальні ролі партнерів по комунікації. Використання МЖ жарту допускається етикетною нормою тільки в певній ситуації.

За характером референтного простору, який відображається в МЖ жарту, можна виділити реальну дійсність, яка трансформується в псевдореальну, вдавану, що включає елементи вигадки, суб'єктивного ставлення до фактів дійсності.

МЖ жарту розрахований на активність, що виявляється із зовні, тобто на перетворення адресата в активного учасника й інтерпретатора жарту.

Текстотипологічне вивчення жарту передбачає його аналіз щодо реалізації певних характеристик і стильових рис. Це - невеликий за формою комічний текст, який побудований на одному епізоді з гостро вираженою кульмінацією в кінці. За прагматичними цілями англомовні жарти можуть бути заготівками (так звані canned jokes) та спонтанними жартами, які породжені в процесі спілкування або розказані за асоціацією; за формою виділяються віршовані - 12 % (limericks, knock-knock jokes, nursery rhymes) та прозові - 88 % (one-liners, Tom-Swifties, wellerisms, tall tales, why-jokes, narrative jokes тощо). Жарти також можуть бути лінгвальними (13 %), лінгвоситуативними (87 %), авторськими (7 %), неавторськими (93 %). Найбільш поширеним типом жарту є лінгвоситуативний.

Дослідження показало, що комізм у англомовних жартах виникає на лінгвальному й лінгвоситуативному рівнях (пор. лінгвоситуативні жарти: narrative jokes, shaggy dog stories, tall tales, limericks - і лінгвальні жарти: tongue-twisters, one-liners, knock-knock jokes, spoonerisms).

Одним із найпоширеніших різновидів сучасних англомовних жартів є анекдот, який в англомовному лінгвокультурному середовищі визначається як наративний жарт. У давні часи анекдоти називалися побутовими меморатами як малий наративний жанр, який передавав власні спогади про події, свідком яких був оповідач (І. Кімакович). Потрапивши до усної традиції, побутові меморати почали активно взаємодіяти з квазі-меморатами - розповідями, які не ґрунтувалися на особистих спогадах очевидців, але видавалися переказчиками за такі. Коли анекдотами почали уважати і фабулати (численні історії, які йшли від давнини, часом від трикстерської традиції), інтерес проявлявся вже не до події, яка сталася з конкретною особистістю, а до фабули.

Неодмінним атрибутом анекдоту як тексту малої форми є динамічний, але й у той же час закінчений сюжет. Особливостями мікросвіту комічного в тексті анекдоту є простота форми, влучність і дієвість слова, об'єкти його зображення - факти або події з реального життя людей, це - акт породження можливого світу з наявного, встановлення певного двоїстого світу: на фоні очікуваного, стереотипного світу виникає інший, зі зміщеними орієнтирами.

Модус комічного - базовий елемент анекдоту. Комічне - це світ у модусі "текст". Комічне уможливлюється за допомогою мови, що є його первинним кодом - адекватним універсальним інструментом для світу комічної невідповідності. Комічне є відхиленням від норми, яке не веде до деструкції, це нормальний устрій світу. Ігровий елемент - один із найважливіших у визначенні цієї категорії. Це означає, що комічне завжди спирається на конкретний зміст, який виявляється в контексті спілкування. Відтак, комічне завжди є об'єктивною суспільною цінністю, що реалізує специфічне коло переживань людини. Комічним для людини може бути таке, що має знайомий образ, добре їй відомий і зрозумілий. Сприйняття комічного тексту є когнітивним процесом, спрямованим на конструювання змісту. Ментальна обробка інформації в комічній ситуації має характер інтерпретації, і когнітивна специфіка комічного тексту пов'язана з діалогічністю як універсальною властивістю творчого мислення, що пізнає, і мовлення. Гумор - це ефект, який виникає внаслідок його інтерпретації.

Комічне є грою зі змістом, когнітивний механізм якої - комічна інконгруентність. Несподіваність, суперечності, відхилення від норми є базовими чинниками породження комічного ефекту. Мається на увазі не всяке відхилення від норми, а лише таке, що викликає виникнення комічного змісту. Будь-які аспекти соціального життя, які наведені в жарті, подаються двозначно і включають несумісні явища, що усвідомлюються як єдиний комплекс.

У плані прагматики інконгруентність у жарті виявляється в карикатурному змалюванні образу, обіграванні двозначності, висміюванні звичних фактів. Але це не звичайне висміювання, а зниження статусу персонажа у вигляді жартівливого перекидання загальноприйнятих норм. У плані синтактики - це співвідношення жарту з його формальними типами, з різними текстами.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА АНГЛОМОВНИХ ГУМОРИСТИЧНИХ ТЕКСТІВ МАЛИХ ФОРМ

Вивчення особливостей народної сміхової культури британців і американців допомагає зрозуміти специфіку їх менталітету, характерний набір когнітивних, емотивних і поведінкових стереотипів етносу. Особливості гумору в англосаксонській та американській лінгвокультурах специфічні. Англійці - манірні, емоційно стримані, неконфліктні, толерантні, що знаходить прояв у гуморі. Американці більш демократичні, і гумор становить чільну частину їхнього повсякденного спілкування.

Характерна риса британського менталітету і, відповідно, стереотипу британця - незворушність у неправдоподібних ситуаціях. Проте, спостерігається тенденція до жартування англійців над своїми консервативними звичками та традиціями. Британському гумору притаманна дотепність, а отже, перевага інтелектуальних гумористичних форм (каламбурів, оксиморонів, нонсенсу, парадоксів), в основі яких - інконгруентність. Саме цей когнітивний процес отримання морального задоволення від усвідомлення своєї власної значущості є для британців одним з основних психологічних стимулів до аналізу гумору.

Відмітні риси американської сміхової культури зумовлені історичним розвитком США. Особливо виділяється гумор фронтира, що став основою для розвитку таких жанрів, як нісенітниці, "неймовірні історії" (tall tales), трикстери (practical jokes), анекдоти (yarns). Невід'ємна риса американських жартів - перевертання повсякденного, неповажне ставлення до традицій, комізм алогічного. У британському та американському жартах відзначається тенденція до зменшення формальності і, як наслідок, поява обсценної лексики, мета якої - мінімізувати дистанцію спілкування.

В основі жарту перебуває комічний образ-маска, що добре впізнаваний соціумом. Цей образ-маска породжує комічну інконгруентність, яка провокує створення суб'єктивного оцінного комічного образу або ситуації, знання про які для комунікантів є обов'язковою умовою. Гра в жарті ґрунтується на знанні системи одиниць мови, на здатності індивідів до їх творчої інтерпретації. Такого роду використання мови є когнітивним процесом і передбачає наявність загальних фонових знань як у адресанта, так і в адресата. Розпізнавання адресатом суперечності, яка міститься в жарті, веде до комічного ефекту. Інконгруентність у жарті побудована на ефекті обману, що схожий на правду, ефекті обманутого очікування, який ґрунтується на сукупності стилістичних прийомів. Порушення передбачуваності становить основу експресивності, й тому інконгруентність у жарті пов'язана з емоційною стороною висловлювання. Наприклад:

Visitor (in a restaurant): Do you serve crabs here?

Waiter: We serve everyone. Sit down (Milton Berle's private joke file).

Багатозначність дієслова to serve (1) обслуговувати і (2) подавати, а також іменника a crab (1) краб і (2) нудна людина провокує уведення інтерпретатора жарту в оману, принаймні спочатку. Комічний ефект у цьому жарті є результатом помилкової адресантної посилки, що базується на пресупозиціях, дуже далеких від прогнозованих. Адресант намагається залучити адресата в гру, в результаті якої останній інтерпретує анекдот, використовуючи непрямі значення цих слів.

Феномен здивування виникає в результаті того, що очікування, які ґрунтуються на раніше сконструйованих схемах, залишаються невиправданими (У.В. Мейєр, Р. Рейзензен, А. Шутцвол). У таких випадках створюється конфліктна ситуація, яка "доводить присутність глибоко прихованих смислових компонентів, відповідальних за аномалію. Анекдот - це пастка, досвідчений слухач чекає каверзи, але все одно потрапляє в пастку" (О.Я. Шмельова). Персонажі жартів постійно перебувають у стані конфлікту. Тут діє філософський закон єдності й боротьби протилежностей, на якому побудована динаміка цього жанру. Жарт є алогічним, оскільки створює свій антисвіт, повний невідповідностей, тому він відзначається парадоксальністю змісту.

Порушення норм у жарті і є нормою, тобто саме вони провокують інконгруентність, що разом із смішною ситуацією створює комічний ефект, а також додаткові конотації оцінності, емоційності, експресивності, стилістичного забарвлення. На онтологічному, або референтному, рівні комічне виникає з ефекту несподіваного зсуву, відсторонення звичної й обов'язково знайомої, але значущої для людини картини світобудови. Цей рівень асоціюється з неадекватним поданням фактів реальної дійсності, жарти створюються аномальними конструкціями, серед яких - спотворення об'єктивної дійсності, реального світу, його субстанцій. Це - світ абсурду, неправдоподібних припущень, уписаних у правильний загалом хід подій. Обов'язкова умова комічного - виникнення “подвійного світу”, тобто на фоні нормального, очікуваного, стереотипного світу виникає інший, зі зміщеними орієнтирами. В англомовній культурі це характерно для жартів про прибульців та неземні цивілізації, про дослідження космосу й космічні феномени; про віртуальну реальність та комп'ютерні технології; про біблійних персонажів, а також про казкових героїв, привидів і монстрів:

- I didn't believe in ghosts either, so I said I'd stay in the haunted house. I moved right in and the first night at three o'clock in the morning, a ghost came through the wall just as if there weren't no wall there at all.

- What did you do?

- I went through the opposite wall the same way (5600 jokes).

Гумор у цьому жарті виник за рахунок гротеску, а також прийому контрасту: порушення онтологічної норми відображено шляхом залучення сутності, що знаходиться за межами розуміння, оскільки не існує в реальності.

Мовними прийомами гумору в разі порушення онтологічних норм є експресивне порівняння, антитеза, гіпербола, непрогнозоване мотивування узуальних абревіатур.

Порушення норм на логіко-поняттєвому рівні включає інтерпретаційний компонент, тобто адресат усвідомлює порушення логіки мислення, коли створюються такі абсурдні ситуації, що перебувають за межами раціональної основи. Порушення цих норм виражено в етнічних, політичних, побутових англомовних жартах. Інконгруентність створюється за допомогою мовленнєвих прийомів зевгми, каламбуру, парадоксу, паралогічного висновку, оксиморону, які створюють інконгруентність: відбувається з'єднання двох контрастних за значенням слів (зазвичай таких, що містять антонімічні семи, які розкривають суперечність описуваного), речень або ситуацій. Такі порушення являють собою одне з можливих трактувань розбіжності традиційного і ситуативно означеного, їх квантування в тексті жарту. Наприклад:

It was a deathbed scene, but the director was not satisfied with the hero's acting.

"Come on!" he cried. "Put more life in your dying" (Take my Wife, Please).

Порушення логіки висловлювання експлікується за рахунок уживання лексем life і dying у контексті контрадикторної фрази put more life in your dying - оксиморонного словосполучення, що й створює комізм.