Порушення валоративних норм ґрунтується на аномаліях, які спотворюють прототипічний світ цінностей. Зазвичай у жартах обіграються моральні, духовні, естетичні цінності. Пор.:

- Where do chickens go to when they die?

- To oven! (Rayner S. The Midnight Feast Joke Book).

У вищенаведеному жарті висміюється один із найпоширеніших постулатів багатьох християнських конфесій (існування небесного раю, куди, як уважається, потрапляють душі праведників). У прикладі принижується згадана духовна цінність шляхом порівняння людей із курми, які після смерті потрапляють до раю. Слово oven - духовка - співзвучне слову heaven - небо. Наближеність у звучанні двох контекстуально не пов'язаних слів зумовлює додаткові семантичні зв'язки між ними. Залучення паронімічної атракції до звукового аранжування тексту жарту приводить до виникнення вторинного смислу, певного підтексту, створюючи таким чином комічну тональність.

Зразком використання ціннісних аномалій як джерела комічного є також "чорний гумор":

Minutes before the cremation, the undertaker quietly sat down next to the grieving widow. "How old was your husband?" he asked.

"He was ninety-eight", she answered softly. "Two years older than I am".

"Really?" the undertaker said. "Hardly worth going home, wouldn't you say?" (Joke Soup).

Показне співчуття трунаря на початку жарту переходить в іронічне порівняння в пуанті жарту: асоціативний стереотип (пресупозиція), який виходить з інтродуктивної частини, вступає в різке протиріччя із змістом фінальної частини. Нарочитий алогізм поведінки трунаря сигналізує про умовний, ігровий характер дій, які описуються. Комічний ефект тут виникає через зіткнення двох взаємно суперечливих "прототипічних світів цінностей". Див. дет. рис. 1 (стор. 18).

Типологія англомовних жартів ґрунтується на:

(а) тематиці, яка відбиває багатобічну життєдіяльність людини в її діалектичному розвитку, і тому є цілком антропоцентричною. У дослідженнях англомовного гумору за тематикою найбільш поширеними вважають political, lawyer jokes, jokes on religious subjects, professional jokes (medical, mathematical, chemistry jokes), dirty jokes, sick jokes (tragedy, dead body jokes), blonde jokes, jokes about animals, shaggy dog stories, Elephant jokes та інші;

(б) джерелі, або національному, культурному походженні (пор. жарти про нездар (numskull tales) та олухів (ethnic slurs, blason populaire));

(в) структурі й формі: англомовні жарти зустрічаються у формі діалогу, монологу або змішаного типу;

(г) комунікативній меті - тут, насамперед, виділяється іллокутивний критерій за ознакою переваги настанови на комічний ефект.

Ще однією ознакою для типології може послужити прозова і віршована форми жарту. Незмінними прикладами віршованої форми є limericks, nursery rhymes, tongue-twisters та ін. Наприклад:

One night an amorous young Sioux

Had a date with a maiden he knioux,

The coroner found

The couple had drowned

Making love in a leaky canoe! (Milton Berle's private joke file).

Джерелом комічного у віршованих жартах, як правило, є порушення фонетичних норм (напр., прийом метаплазму, або паронімічної атракції, який полягає в трансформації звукового (й, відповідно, графічного) вигляду слова (knew - knioux). Паронімічна атракція розглядається в жарті як явище свідомого зближення в мовленнєвому ланцюжку подібних за звучанням та/або за орфографією слів, котрі вступають у новий, неочікуваний семантичний зв'язок, що надає асоціативного переосмислення традиційним лексичним одиницям, які беруть участь у цьому стилістичному прийомі. Комізм у вищенаведеному жарті виявляється також як у змістовій частині, так і в дзвінкій римі, вживанні алітерації та асонансу (Sioux - knioux; found - drowned).

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Порушення норм у жарті й засоби створення комічного

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА СУТНІСТЬ ГУМОРИСТИЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Гумористична мовленнєва взаємодія постає як різновид дискурсу й виділяється за характером комунікації (А.Д. Бєлова), в основу якого покладено функціональний параметр. Гумористичний різновид дискурсу (ГРД) визначається як сукупність текстів, "занурених у ситуацію сміхового спілкування", характерними ознаками якого є такі: бажання комунікантів відійти від серйозного спілкування; гумористична тональність комунікації; моделі сміхової поведінки, прийняті в певній лінгвокультурі (В.І. Карасик).

Мовленнєві дії типів дискурсу, які експлікуються за сферами спілкування, протиставляються мовленнєвим діям ГРД, і між ними виникають відношення протиріччя, тобто інконгруентності. ГРД є результатом розумово-комунікативної взаємодії гумористичного плану в сукупності лінгвальних і позалінгвальних аспектів. Базовою характеристикою ГРД є жартівливість. За національно-мовним критерієм ГРД являє собою комунікативну діяльність представників лінгвокультурного соціуму. За функціонально-комунікативним критерієм цей різновид дискурсу характерний для цілої низки інституціональних типів дискурсу, а саме: політичного, ділового, наукового, академічного тощо. "Жарт перериває діалог, іноді за допомогою сміху" (А.Г. Козінцев). Установка на комічний ефект є домінуючою серед складової комунікативної мети в ГРД і повинна бути підкріплена реакцією адресата. Одна з головних цілей розповідання жарту - викликати сміх слухачів, створити веселу, невимушену атмосферу. Див. табл. 1:

Таблиця 1 Характерні риси ГРД

Складники ГРД	Наповнення складників ГРД
цілі	основна прагматична установка - на комічний ефект, викликати сміх; суто комунікативні ефекти - 1) позитивні: розвеселити, розважити, підбадьорити, втішити; 2) негативні: уколоти, скривдити, образити, принизити
функції	контактовстановлююча, регулятивна, емоційно-експресивна, інтерпретаційна
комуніканти	адресант - колективний автор; адресат - конкретна людина
соціальна дистанція	близька, кооперативна
модус комунікації	несерйозна, жартівлива, гумористична тональність

ГРД властиві: а) діалогічність (зв'язок комунікантів) та діалогізм (у термінах М.М. Бахтіна) - в неофіційній комунікації створюється своєрідна серійність: один анекдот замінюється іншим. Жарт завжди спрямований на адресата, і в разі нерівності учасників спілкування істотним виявляється право одного з них першим пожартувати або піддражнити партнера (С. Лінде); б) динамічність - перехід від одного анекдоту до іншого. Динамічна і мова жарту: в його лаконічній формі багато коротких фраз, простих речень, превалюють форми теперішнього часу дієслів: "A man walks into a bar ..."; "A woman calls across the fence to her neighbour" - одна дія тягне за собою іншу - неминучу стрімку комічну розв'язку; в) спонтанність - можливість переходити з однієї теми на іншу. Так, побутові жарти легко замінюються жартами на політичну або медичну тематику і т.ін. Спонтанний гумор є найбільш частою формою в розмові: його мета - пом'якшити гострі ситуації, закінчити стару тему й перейти до іншої або взагалі припинити розмову; г) відкритість - тут немає табу, можна критикувати будь-якого політика, знаючи, що адресант буде підтриманий адресатом. Тематика жартів при цьому доступна всім комунікантам і не викликає труднощів у їх декодуванні. У цьому різновиді дискурсу соціальна дистанція - близька, кооперативна, а характер обміну репліками - довільний.

ГРД розрахований на адресата, від якого вимагається широкий загальнокультурний фон, тобто його орієнтація в різних сферах життя. Критеріями виділення ГРД є такі: тематична близькість взаємин у неформальній обстановці розслабленості, фонові знання адресата, гумористично зумовлені ціленастанови комунікантів, власне мовні ознаки, широке тематичне розмаїття, настанова на сміхову реакцію, жанрова варіативність.

ГРД уклинюється в інші типи дискурсів, де створює певні перлокутивні ефекти. Уведення ГРД до політичного дискурсу є одним із дієвих методів завоювання довіри електорату, втримання його симпатій, усунення опонентів. Наприклад:

Democrat Barack Obama, made a light-hearted comment about his rival's economic credentials. "Now, recently, one of John's top advisers told "The Daily News" that if we keep talking about the economy, McCain is going lose. So tonight, I would like to talk about the economy", he quipped (http://www. euronews.net).

У педагогічному дискурсі ГРД має місце, коли лектор наводить жарт як ілюстрацію матеріалу, який він викладає, або жартує, щоб зняти напругу; у діловому дискурсі - для залучення клієнтів, привертання їхнього інтересу, відволікання від ділової розмови; у науковому - для аргументування своєї точки зору, знищення опонента тощо. Гумор є особливо популярним у комп'ютерній сфері, де вживаються жартівливі визначення, різні знаки, як вербальні, так і невербальні, наприклад, смайлики. Такий перехід не означає порушення комунікативної нормативності, тому що не веде до порушення спілкування, а, навпаки, нерідко його покращує.

Жарт має на меті вплинути на емоції адресата, а саме: розвеселити його (М.Я. Гловинська), створити комічну ситуацію, ситуацію неофіційного спілкування. Ця мета може бути досягнута шляхом передачі адресату повідомлення гумористичного змісту. У свою чергу, фраза "I'm joking/kidding" є лише метамовним інформуванням адресата про цю мету і не є еквівалентом самого жарту. Компонент мети - розсмішити - є облігаторним, а естетичний складник - факультативним (так, адресат може сказати: I've enjoyed this joke very much або A cool joke!). Таким чином, уся мовленнєва реальність ніби розпадається на дві сфери: сферу жартівливої та сферу серйозної тональності.

Якщо адресант бажає розсмішити адресата, він не готує його спеціально, жарт виникає начебто спонтанно. Комунікативна мета жарту передбачає регулювання процесу комунікації: створюється певна гумористична тональність спілкування, а, отже, МЖ жарту виконує фатичну і регулятивну функції. Існує кілька способів досягнення поставленої мети. Для визначення стратегії мовленнєвого впливу необхідно враховувати не тільки комунікативну мету, але й тип тактик, які використовуються для її реалізації. Так, спонукати адресата розсміятися можливо шляхом відбору таких гумористичних текстів, які б привернули увагу адресата, а також створенням ситуацій, у яких сміх був би на першому місці. Отже, стратегія формування емоційного настрою адресата є, мабуть, основною.

Функціонально-емотивний текст жарту "транслює емоції на адресата". Для такого типу тексту головне - висловити їх так, щоб адресат усвідомив цей інформаційний фокус. Уважаємо, що емотивний текст - це, передусім, "текст для адекватного сприйняття його емоційного змісту" (В.І. Шаховський). Розуміння жарту може бути скоріше емоційним, ніж раціональним, тому що незаперечним є той факт, що за жартом стоїть не тільки система мови, але й мовна особистість, яка його інтерпретує. У ГРД людина, що говорить, становить собою "сплав" унікальних якостей, які характеризують її як людину, що спілкується, творить, грає і сміється.

Особливий статус адресанта жарту в ГРД зумовлено такими чинниками, як його соціальна роль і тісний зв'язок з адресатом. Соціальна роль адресанта містить у собі колективний образ. Другий фактор, пов'язаний з активністю адресанта, скерований на конкретну мету: реалізувати установку на сміхову реакцію, зробивши адресата своїм однодумцем по гумористичному спілкуванню. Націленість на “комічні співпереживання” адресата змушує адресанта постійно дбати про зміцнення зв'язку "адресант-адресат".

Наступні типи діад відображають співвідношення мовного статусу адресанта (А1) й адресата (А2) в реалізації жарту: 1) А1 = А2; 2) А1 > А2; 3) А1 < А2. Перший тип діад відображає ситуацію гумористичного спілкування між особами з рівним рольовим статусом, тобто між друзями, родичами, колегами, приблизно одного віку та соціального статусу. Дві інші діади являють собою ситуації статусної нерівності комунікантів, але вони, за певних обставин, також мають місце в ГРД. Так, А1 > А2 можна спостерігати в театрі комедії, коли артист "травить байки". А1 < А2 можливий у випадку, коли адресант за статусом нижче адресата, наприклад, підлеглий розповідає жарт начальнику.

Під час розповідання жарту виявляється особистісне ставлення адресанта до предмета висловлювання, що приводить до залучення суб'єктивної модальності до апарату текстових категорій жарту. Одним із маркерів суб'єктивної модальності, що найбільш експліцитно передають оцінне або емоційне ставлення адресанта, є епітети, що є емфазою, яка підсилює гумористичний пуант у жарті, наприклад: конкретизація гумористичної ситуації з метою досягнення найбільшого перлокутивного ефекту:

The census taker asked: "In what state were you when you were born?" "Well," hesitated the blushing spinster, "er-er-nude" (The Best Jokes for All Occasions).

Гумористичний ефект досягається грою слів, яка сполучає формальну подібність і семантичну відмінність: state - 1) держава, країна; 2) стан, вигляд. Ефект обманутого очікування пов'язаний із героїнею жарту - старою дівою, яка "віддала перевагу" другому значенню цього слова.

Концепція адресанта жарту полягає, головним чином, у тому, що він, зазвичай, посідає домінуючу позицію (моральної переваги). Його жарт звернений до співрозмовника-адресата, який спочатку посідає позицію вичікування, підпорядкування адресанту. Однак у певних умовах адресат може стати адресантом, тобто продовжити комунікацію в гумористичному ключі, і тоді їх статусні ролі змінюються (наприклад, коли адресат підхоплює "жартівливу гру" адресанта й розповідає свій жарт):

А₁ > МЖ-ж - А₂(А₁) > МЖ-ж -А₂(А₁) > ….

адресант - А₁, адресат - А₂, мовленнєвий жанр жарту - МЖ-ж.

Рис. 2. Зміна статусних ролей адресанта й адресата жарту в комунікації

Адресат жарту - це суб'єкт оцінки та емоції. Фактором, що визначає оцінне ставлення, є входження фрагмента світу, відбитого в жарті, в життєвий простір мовця. Результатом суб'єктивної інтерпретації оцінюваного фрагмента світу є емоція адресата. Розгляд особливостей адресата в гумористичній комунікації дозволив виділити його основну рису: широту фонових знань, знання екстралінгвальної ситуації, вміння добувати з жарту інформацію про свою або чужу лінгвокультуру.

Адресат повинен знати жанрові правила, які забезпечують ідентифікацію жарту, активізацію відповідного сценарію, який зберігається в його пам'яті, вибір потрібної установки, можливість прогнозування подальших мовленнєвих дій партнера і можливість реагування на нього. Будуючи жарт, адресант подає себе як носія відповідного статусу і виконавця комічної ролі, який формує правила комічної гри. Важливе значення тут має соціокультурний аспект: жарт поєднує учасників гумористичної комунікації завдяки спільності жанрових стереотипів поведінки адресанта й адресата. У цьому зв'язку важливе місце посідають рольові характеристики учасників спілкування, які виявляються, насамперед, в їхніх соціальних і комунікативних стосунках, які узагальнено на рис 3:

Адресат жарту	має / не має почуття гумору
	критик / емпатик
	національний / інокультурний ("свій"/"чужий")
	за гендерним фактором (чоловік/жінка)
	за віковим фактором (дорослий/дитина)
	за рівнем інтелектуального розвитку (високий/низький рівень)
	за комунікативною роллю (слухач, читач, спостерігач)
	залучений до певної соціальної групи

Рис. 3. Типи адресатів жарту

Адресант і адресат жарту існують і діють у різних типах ситуацій соціокультурного контексту, основними з яких є: дружнє спілкування, спілкування колег, офіційні ситуації спілкування, спілкування людей із різним соціальним статусом, при цьому ознаками жарту як складника комунікативної компетенції виступають точність, логічність, образність, доречність, змістовність. комічний фольклорний текст англомовний

РОЗДІЛ 4. ТЕКСТОВО-КОМПОЗИЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ АНГЛОМОВНОГО АНЕКДОТУ

Англомовний наративний жарт (анекдот) є найбільш популярним різновидом жарту, його характерними рисами є формульний характер і варіативність. Відтворювана у своєму інваріантному вигляді модель анекдоту виглядає таким чином: 1) хтось, десь, колись говорить, запитує (сидить, приходить, лежить, знаходиться); 2) щось робить, на когось впливає; 3) відбувається, реалізується несподівана дія, результат цього впливу, несподівана реакція на вплив. Структурне підґрунтя наведеної моделі становить дієслівний ряд; лексеми, що входять до нього, мають певну категоріальну семантику руху, положення в просторі, переходу з одного положення в інше, супровідної каузації, акціональності, інтелектуальної діяльності. Модель анекдоту може варіюватися, однак її елементи зберігаються: формульний характер не обмежує варіювання, а, навпаки, відкриває можливості варіативної реалізації відповідної моделі. Семантичний спектр предикативних ланок моделі вирізняється надзвичайною широтою та охоплює основні аспекти людського буття: екзистенціональний, асоціативний, аудіовізуальний, акціональний, емоційний, інтелектуальний, мовленнєвий.

Для формалізації процесу передачі інформації, що міститься в анекдоті, пропонується концептуально-композиційна, семантико-інформативна модель, що розкривається в заголовку, а також в інтродуктивному, комплікативному та експлозивному блоках. Заголовок і комплікативний блок є факультативними, а інтродуктивний та експлозивний блоки - облігаторними в тексті анекдоту. Комплікативний блок розкриває тему, яка подана в інтродуктиві, а також уточнює ситуацію та взаємини між діючими особами. Експлозивний блок несе основне інформативне навантаження тексту анекдоту, саме тут міститься його основна "сіль", що впливає на адресата.

Заголовок - перший акт сприйняття тексту анекдоту; це його перша інтерпретація адресатом. Модальність заголовку, як правило, зумовлюється його багатозначністю. Залежно від характеру співвіднесеності із самим текстом анекдоту були виділені такі типи заголовку: заголовок-резюме (який являє в стислій формі тему всього анекдоту і має резонансне, інконгруентне наповнення), заголовок-прожектор (висвічує найяскравішу комічну ідею анекдоту) та заголовок-цитата (містить дослівне відтворення прислів'я або його частини). Заголовок характеризується економією засобів, тобто обмеженим набором семантичних і синтаксичних одиниць, що передають самостійний зміст. Він створює ефект обманутого очікування, а багатозначність назви, як правило, знімається в самому тексті:

Morphology

The teacher explained to the class that "y" ("ie") was a diminutive suffix:

"For example, Dad - Daddy, dog - doggie."

"Papa - puppy," prompted a pupil (1 000 more jokes for kids).

У цьому анекдоті мовна гра будується на контрасті - створенні оказіонального іменника за аналогією із традиційним методом словотвору, що й створює комічний ефект.

Наявність інтродуктиву забезпечується необхідністю орієнтації адресата в інформації, що походить з анекдоту, з об'єктивізацією його в комунікативному просторі. Інтродуктив визначає тематичну, інтенціональну спрямованість на предметну сферу і можливі шляхи побудови соціального світу (М.Л. Макаров). Простота виявляється головною вимогою в побудові інтродуктиву: нетиповий або громіздкий інтродуктив, як правило, не фіксується адресатом і, отже, втрачається в процесі функціонування анекдоту (М.С. Петренко). Інтродуктивний блок анекдоту характеризується лаконічністю і стислістю у виборі типового набору ситуацій (пор. "A man walks into a shop…") або стереотипних персонажів ("Grandmother says to her grandson…").

В інтродуктивному блоці превалює змістовно-фактуальна інформація, яка в більшості випадків виражена експліцитно, надана ємно і стисло, зважаючи на властивості самої форми анекдоту. Інтродуктив не має концептуальності, тому він позбавлений експлікаторів емоційно-суб'єктивного характеру і досить легко схематизується:

"We had my Granny for Christmas dinner last year."

"Really? We had turkey" (1 000 more jokes for kids).

Підґрунтям комічного в цьому прикладі є гра слів: to have smb/smth for dinner - 1) запросити на обід та 2) подати на обід. Пор.: ми з'їли бабусю на обід, а ми - індичку.

Основна функція комплікативу полягає у "створенні сюжетних і когнітивних підстав для прогнозування адресатом можливих варіантів завершення дії в анекдоті" (М.С. Петренко). У комплікативному блоці ситуація, введена інтродуктивною частиною, отримує свій розвиток і ускладнюється. У цій частині спостерігається поступове наростання інтересу й напруженості ситуації. Комплікативний блок стисло розкриває й уточнює тему, введену в інтродуктиві, стосунки між героями, ситуацію:

Two partners on a sinking boat are thrown into the sea. "Can you float alone?" one asks the other. "I'm drowning", says the other, "and he's talking business!" (Joking Off II).

Тут має місце гра слів: float - 1) держатися на поверхні води і 2) розміщувати, випускати акції. Alone - один, a loan - займ - також омофонічні. Інконгруентність, а слідом за нею, і комічний ефект, виникає в разі розуміння другим персонажем висловлювання to float alone як to float a loan - випустити акції, що є контекстуально несумісним.

Експлозивний блок - це інваріант анекдоту. Функція експлозивною блоку полягає "в руйнуванні ... деякої когнітивної опори для побудови адресатом прогнозів, що провокує когнітивне зніяковіння адресата, яке, у свою чергу, зумовлює виникнення сміху" (М.С. Петренко). Експлозив виділяється досить чітко, основна частина має переважно "рамковий" характер і виражається фінальною реплікою або реченням анекдоту:

Drunk -- "Shay, offisher, wheresh th' corner?"

Officer - "You 're standing on it."

Drunk - "No wonder I couldn't find it" (The Best Jokes for All Occasions).

У цьому прикладі комізм полягає в буквальному інтерпретуванні фрази поліцейського й посилюється імітуванням вимови п'янички за допомогою прийому шиболету (offisher). В експлозиві відбувається задоволення інтересу адресата, викликаного в інтродуктиві й комплікативі. Це - розв'язка анекдоту. Комічний ефект в анекдоті досягається завдяки концептуальному розкриттю всієї композиційної моделі, яка експлікує ситуаційну й лінгвальну двозначність.

Експлозивний блок виконує в анекдоті такі завдання: інформує адресата про кінець анекдоту, готуючи його до адекватної реакції на нього; адресат когнітивно готовий до сприйняття анекдоту; адресант створює пресупозицію очікування - реалізацію реакції адресата; обмануте очікування пов'язане в анекдоті з прийомом антиципації - захопленням уваги адресата й утриманням її до кінця.

РОЗДІЛ 5. ЗАСОБИ ПЕРЕДАЧІ ГУМОРУ В ТЕКСТІ АНГЛОМОВНОГО АНЕКДОТУ

Розвиток антропоцентричної парадигми безпосередньо знаходить своє втілення в аналізі специфіки антропонімів, їх функціонуванні в комічних творах малих фольклорних жанрів. Вивчення їх ролі в тексті англомовного анекдоту вперше стає об'єктом дослідження.

У текстах анекдотів власні назви виконують такі функції:

1. Комунікативну, коли ім'я або трафаретний образ, відомі співрозмовникам, служать основою гумористичного спілкування (в цьому випадку анекдоти об'єднуються в цілий анекдотичний цикл). За допомогою жартів американці реагують на відомих представників цієї країни. Коли в 1981 р. потонула актриса Наталі Вуд (Wood), з'явився такий "чорний" гумор:

- What's the only wood that doesn't float?

- Natalie (Boskin J. Rebellious Laughter).

У жарті обігрується прізвище актриси Wood, яке омонімічне іменнику wood - дерево. В основі цього анекдоту - референція: претензія на достовірність пов'язана з реальною особистістю.

2. Функцію створення комічного образу або комічної ситуації:

"I say, Tom-ass, how are things?" asked one smart aleck of his acquaintance named Thomas. Unfortunately, the smart aleck had forgotten that his own name was Samuel, for Thomas retorted: "I'm fine, Sam-mule; and you?" (Jokes and Anecdotes).

У вищенаведеному анекдоті спостерігається мовна гра на морфологічному рівні і виявляється в порушенні структури власної назви, що сприяє виникненню комічного ефекту. Про ігровий характер словотворення свідчать суперечності між формою оказіональних похідних (Tom-ass i Sam-mule) і складних слів та їх значенням. Слова Tom-ass і Sam-mule створюються за наявною словотворчою моделлю N₁ + N₂. Джерелом комічного є поєднання за аналогією похідних основ Tom і Sam із омонімічними суфіксами -as і -uel іменників ass і mule.

3. Експресивно-емоційну функцію, в якій зазвичай виступають імена з широкою популярністю, що знаходяться на шляху перетворення в загальні. Експресивно-емоційна функція власної назви виявляється в анекдоті в тому, що ім'я посилює план вираження анекдоту, додає емоційне забарвлення персонажу (гумористичне, як правило), образ більш запам'ятовується:

- What's your name?

- IgiveupWhatisit.

- What are you talking about - your father's name is Brown - how can your last name be Whatisit?

- Well, when I was born my father came in and took one look at me and said: "I give up - what is it?" (5600 jokes).

Комізм ситуації стає зрозумілим наприкінці анекдоту, коли власна назва (Igiveup Whatisit) повністю співпадає з реченням I give up - what is it? Відтворення власної назви за аналогією із цією фразою за принципом оказіональної омофонії і створює комічний ефект.

4. Дейктичну функцію, коли вимовляння власної назви супроводжується вказівкою на суб'єкт:

At the office party, the boss's wife introduced herself to a very pretty girl.

"I'm Mrs. Featherstonehaugh, the Managing Director's wife", she said.

"How do you do?", said the pretty girl. "I'm his secretary".

"Oh", said the boss's wife, "were you"? (The Book of British Humor).

За допомогою часового дейксиса вдається створити комічну ситуацію: дружина директора, знайомлячись із молодою, красивою секретаркою, легко змінює дієслово am на were. Ігровий ефект викликаний еліпсисом, який будується на контрасті синтаксису й семантики. Структурна неповнота синтаксичної конструкції were you спонукає адресата домислити її семантичне наповнення. Власна назва Featherstonehaugh метафорично включає образні характеристики її носія як огрядної дами, оживляючи внутрішню форму слова, яке є складним композитом: у ньому зіштовхуються три інконгруентні лексеми: feather - перо; stone - вага і haugh - пустий, що і створює разом комічний образ.

5. Культурологічну функцію, що характеризує носія імені як відомого представника з точки зору певної лінгвокультурної спільноти: Mark Twain, Mozart, William Shakespeare та ін. У цьому випадку персонаж анекдоту виступає виключно в комічній ролі:

What did Franklin say when he discovered electricity in lightning?

Nothing, he was too shocked (Fright Fully Gross Jokes).

Власна назва виконує в контексті наведеного анекдоту культурологічну функцію і обігрується з комічного боку: вживане дієслово to shock означає: 1) бути психологічно шокованим і 2) бути шокованим у результаті електричного втручання. Гра слів провокує комічний ефект.

Порушення норм у жартах на лінгвоситуативному рівні спостерігаються в разі таких відношень: суб'єкт - суб'єкт; людина - простір/час; людина - діяльність. Діяльність людини розпадається на безліч конкретних видів. Жарт стає комічним, якщо порушуються норми в цих відношеннях. Принцип невідповідності між суб'єктом та діяльністю - характерна риса анекдотів. Так, у жартах про лікарів дихотомія теми життя смерть модифікується такими стереотипами: непрофесіоналізм, бездушність, надмірна педантичність, користолюбство, наприклад:

Young doctor: Why do you always ask your patients what they have for dinner?

Old doctor: It's a most important question, for according to their menus I make my bill (Biggest Joke Book in the World).

Гумористичний ефект полягає у використанні різних пресупозицій із питання: молодий доктор передбачає відповідь, яка асоціюється з лікуванням, проте, старий лікар використовує алогічне парадоксальне судження, інконгруентне із запитанням.

Засобами логіко-мовленнєвої інконгруентності є: двозначність, іронічні фігури, малапропізми, оксиморони, прийоми "наївна правда", "реверс", прийом комічного тлумачення слів, синтаксичні конвергенції, слова з нумеральним значенням.

В анекдотах нумеративи часто стають носіями парадоксальної гумористичної ситуації і виконують функції створення комічного ефекту ("аргументативну", "повчальну", функцію перебільшення/применшення):

To have 20 lovers in one year is easy. To have one lover for 20 years is difficult (The Big Book of Gross Jokes).

Комічний ефект досягається прийомами парадоксу та ігрової антиметаболи, або хіазму: друге речення відтворює структуру й лексичний склад попереднього речення, яке супроводжується зміною синтаксичних зв'язків між членами речення, які повторюються, що змінює зміст на протилежний.

Уживання нумеративних компонентів є типологічною рисою тексту англомовного анекдоту, його "магічні" цифри є сугестивними, вони створюють не тільки інконгруентну ситуацію, але й несуть смислове навантаження, сприяючи актуалізації комічної ситуації.

Порушення лінгвальних норм - це гра звуками, спунеризми, каламбури (омографи, омофони, омоніми, омофоноїди, бленди і т.ін.), тропи. Так, епітет в анекдоті виконує низку прагматичних функцій, однією з яких є ефект обманутого очікування: в контексті анекдоту епітет виступає не як троп, а як знак, що створює інконгруентність. Пор.:

Goldie Hawn is funny, sexy, beautiful, talented, intelligent, warm, and consistently sunny. Other than that, she doesn't impress me at all (Jokes Off).

Анекдот побудований на гострому оксиморонному протиріччі першої та другої частин: у першій частині використовується прийом ампліфікації - вживання епітетів, які є антонімічними висловлюванню в експлозиві.

Різновидом інконгруентності є бінарність анекдоту, котра виявляється на всіх рівнях: комунікативному (в адресованості); комунікативної структури (тема-рема); змістовому (інконгруентність об'єктивної та вигаданої реальності); персонажної підсистеми (бінарні опозиції за рангом, за належністю до певної статі або вікової групи, за суспільним становищем, за національністю); у перетворенні трагічного в комічне і т.ін. Таким чином, комічний ефект досягається за рахунок створення комічних ситуацій, які концептуально базуються на протиставленні, антитезі.

У всіх випадках певний мотив або дія виявляються смішними при дотриманні таких умов: завжди має місце невідповідність чиїх-небудь учинків або висновків реальному стану речей. Мотивування вчинків персонажів та висновків, яких вони доходять, не узгоджуються з реальністю, в результаті чого герої анекдотів потрапляють у безглузді становища, що, в свою чергу, неадекватно ними оцінені. Це створює комічний ефект.

Текст анекдоту інтертекстуальний, він спирається на стереотипи свого жанру: образів, клішованих формул, композиції, мови, стилю. Х. Сакс і Дж. Шерцер уважають, що жарти й каламбури не дають стільки розумових тестів слухачеві, скільки інтертекстуальні жарти (Х. Сакс, Дж. Шерцер). Анекдот запозичує елементи фольклору, художньої літератури, Біблії, кіно, пісенного мистецтва, живопису. Інтертекстуальні елементи: цитації, алюзії, стилізації, пародіювання, реалії - в анекдоті типізуються. Безпосередньо цитати в анекдоті зустрічаються рідко. Як правило, "цитація" є умовною (Г.А. Левінтон). До речі, фраза It's elementary, Watson є псевдоцитатою, вдалим винаходом анонімних авторів, тому що у творах Артура Конан Дойла ця фраза не фігурує. Інтертекстуальність, яка виявляється в жарті, не має на меті спантеличити адресата, скоріше вона викликає в нього релевантні соціальні знання (E. Ґоффман) і створює таку собі "ігрову рамку" (У.Ф. Фрай). Таким чином, "інтертекстуальність висвітлює інтеракційний характер гумору" (Н. Норрік), або діалогізм, у дусі М.М. Бахтіна. Інтертекстуальні елементи в анекдоті мають чітко виражену експресивну функцію.

Залежно від цілей стилізації та засобів здійснення її в жарті виявлені такі види: жанрова стилізація та стилізація, спрямована на відтворення різноманітних соціально-мовленнєвих стилів. Пародіювання в анекдоті базується на гіперболі, гротеску, коли або сама ситуація, або мовлення персонажів, або самі персонажі гіперболізуються і значною мірою видозмінюються.

Реалії в анекдоті є інтертекстуальними елементами, що допомагають адресату адекватно зрозуміти гумор: вони нерідко або пояснюються в самому анекдоті, або в дослівнику, або в коментарях. Інформація, передана реалією, являє собою тип змістово-концептуальної та змістово-підтекстової інформації і, отже, апелює до попереднього досвіду адресата. Коментарі, які пояснюють реалії, - це свого роду експліцитні прецедентні тексти конкретної культурної спільноти. Наприклад:

- Q: Why was the dumb blond disappointed with her trip to London?

- A: She found out that Big Ben is only a clock (Take my Wife, Please).

Коментар: тут в основу гри слів покладена реалія Big Ben - годинник на будівлі Парламенту Великої Британії, який білявка ототожнює з реальною людиною.

У сучасних англомовних анекдотах використовуються різноманітні прецедентні феномени (імена й прізвиська відомих письменників, характерні ознаки літературних героїв, акторів, політиків і т.ін.), цитати й алюзії з літературних творів, Біблії, фільмів, прислів'їв. Референція має вигляд прямої, часткової, а також непрямої вказівки на прецедентний текст. У процесі інтерпретації анекдоту адресат здійснює когнітивні операції, при цьому досягнення гумористичного ефекту відбувається за наявності в нього певної когнітивної бази.

Екстраполяція функціонально-комунікативного підходу на антропологічну методологію дослідження дозволила здійснити аналіз англомовного жарту як інтелектуально-емоційної діяльності, виявити шляхи та засоби, що зумовлюють і модифікують його параметри.

ВИСНОВКИ

У зв'язку з переорієнтацією мовознавства зі структурної парадигми на функціонально-комунікативну, у сучасній лінгвістиці з'являються напрями, які вивчають різні параметри мовленнєвого спілкування. Одним із таких напрямів є функціонально-комунікативна стилістика тексту, яка ґрунтується на принципі функціонально-доцільного відбору та комбінування мовних явищ відповідно до комунікативно-прагматичної мети в певних типах тексту й мовленнєвих формах: на відміну від традиційної стилістики тексту, функціонально-комунікативна стилістика тексту орієнтована на комунікативно-змістову організацію та інтерпретацію тексту і включає аналіз екстралінгвальних стилетвірних факторів. Стиль розглядається як сторона мовної та мовленнєвої формотворчої діяльності людини, підкреслюється зв'язок фактору використання мови в дискурсивній практиці.

Дослідження функціональної природи мови гумору є одним із пріоритетних напрямів функціонально-комунікативної стилістики тексту. Гумористичний текст має широкий функціонально-комунікативний спектр, у якому виділяються такі функції: розважальна, фатична, регулятивна, перемикальна, аттрактивна, мовотворча, критична тощо. Ці функції є дієвим засобом прагматичного впливу. Вивчення прагматики гумористичного спілкування дозволило розкрити механізми використання функціонально-стилістичних засобів у різних типах дискурсу.

Основною сферою реалізації сміхової картини світу вважаємо мовленнєвий жанр жарту, який розуміємо як ситуативно-вербальну одиницю жартівливої комунікації, інгерентними ознаками якої є ігровий елемент комічного, обмануте очікування і принцип інконгруентності, які мають наскрізний характер і реалізуються на всіх рівнях жарту. Найважливішою комунікативною рисою мовленнєвого жанру жарту є діалогічність, тісний контакт адресанта й адресата. Як жанр жарт має такі параметри: малий обсяг, архітектонічне оформлення, стереотипність композиційної моделі, неускладненість синтаксису.

Анекдот є найбільш поширеним різновидом англомовного жарту, в жанровій структурі якого виділяється група наративних та група експресивних елементів. Наративність асоціюється з театральністю, тобто грою. Комічний ефект досягається завдяки концептуальному розкриттю його композиційної моделі, яка реалізується в блоках і експлікується ситуативною та вербальною двозначністю. Експресивні елементи сприяють створенню комічної ситуації.

Найпоширенішим видом комічного та його сучасною екзистенцією є гумор, який є естетико-розумовою категорією, що містить такі елементи: соціальний контекст гри, когнітивно-перцептивний контекст, емоційну реакцію, вокально-поведінкове вираження сміху. Основні типи гумору - гумор солідарності та гумор суперництва. Базовий механізм комічного - інконгруентність - є провідним принципом, інгерентною сутністю гумористичної комунікації, яка підпорядковується принципу порушення стандартних норм (онтологічних, валоративних, логіко-поняттєвих, мовних, мовленнєвих), отже, експлікації експресії та створення комічного ефекту. Комічна інконгруентність у жарті створюється за рахунок різних прийомів та засобів - на лінгвоситуативному й лінгвальному рівнях.

Питання сміхового сприйняття світу в англомовній лінгвокультурі неможливо відділити від лінгвістичної інтерпретації англомовних комічних мікротекстів, у яких виявилися особливості менталітету британської та американської народних сміхових культур. Гумористична мовленнєва взаємодія здійснюється за характером комунікації. Гумористичний різновид дискурсу є результатом мисленнєво-комунікативної діяльності гумористичного характеру, базовою характеристикою якого є жартівливість.

У англомовному наративному жарті (анекдоті) виявлений прагма-стилістичний потенціал - вивчені механізми створення комічного ефекту: ономастикон, стилістичні прийоми вираження інконгруентності.

Текст анекдоту є інтертекстуальним і пов'язаний із поняттям традиції. Гумористичний ефект досягається тільки за наявності в адресата певної когнітивної бази. Анекдоти, що містять у своїй структурі прецедентні феномени, шляхом інтертекстуальних посилань збагачують когнітивну базу і разом із тим мовну картину світу адресата.

Вивчення англомовного гумору відкриває перспективи для подальших наукових розвідок, серед яких є:

· систематизація та уточнення наявних положень теорії функціонально-комунікативної стилістики тексту з урахуванням фольклорного та літературного комічних текстів;

· дослідження мовних засобів гумору в ідіостилях письменників Великої Британії та США та фольклорних текстах; у первинних і вторинних жанрах;

· виявлення закономірностей комбінаторики вербальних засобів створення англомовного гумору різних мовних рівнів у дискурсі англомовного соціуму;

· аналіз вербального гумору з його іконічними знаками, а також невербальними засобами вираження;

· встановлення специфіки функціонування гумористичного різновиду дискурсу в інституціональних типах дискурсу англомовного соціуму;

· дослідження гумору в міжкультурному аспекті;

· розкриття співвідношення між традиційними та інноваційними елементами створення комічного, які стали прикметною рисою ХХІ ст. (гібридизація, техніка колажу, метамовна гра тощо);

· створення "Словника комізму" з дефініціями та прикладами й написання підручника зі стилістики англійської мови з аналізом гумористичних текстів.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Самохина В. А. Современная англоязычная шутка : [монография] / Самохина В. А. - Харьков : ХНУ им. В.Н. Каразина, 2008. - 356 с.

2. Самохіна В. О. Проблема типології англомовних жартів / В. О. Самохіна // Лінгвокогнітивні аспекти малих текстів : [кол. монографія] / за ред. проф. С. О. Швачко. - Суми : Вид-во СумДУ, 2008. - С. 113-123.

3. Дмитренко В. О. Лінгвістичні проблеми тексту та його конституентів : [методичні рекомендації з організації УІРС на основі інтенсифікації самостійної роботи студентів] / Дмитренко В. О. - Харків : Ротапринт ХДУ. - 1989. - 34 с. (У співавт. з Солощук Л. В. та Фроловою І. Є.)

4. Дмитренко В. А. Проблема изучения малоформатных фольклорных текстов с жанрово-стилистической доминантой комического / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського державного університету. - 1996. - № 386. - С. 48-51.

5. Дмитренко В. А. Типологические аспекты произведений малых форм фольклора / В. А. Дмитренко // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації : міжвуз. зб. наук. праць. - Харків : Константа, 1996. - С. 63-65.

6. Дмитренко В. А. Структура интродуктива в анекдотическом тексте / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського державного університету. - 1997. - № 390. - С. 51-53.

7. Dmitrenko V. A. Strategies of Humour and Deception and Linguistic Choices / V. A. Dmitrenko // Вісник Харківського державного університету. - 1999. - № 430. - С. 35-38. (У співавт. з Морозовою О. І.)

8. Dmitrenko V. A. On the Interpersonal Dimension of Wordplay / V. A. Dmitrenko // Вісник Харківського державного університету. - 1999. - № 435. - С. 22-24. (У співавт. з Морозовою М. В.)

9. Дмитренко В. А. Типологические особенности фольклорных комических микротекстов / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2000. - № 471. - С. 77-82.

10. Дмитренко В. А. Специфика загадки и ее связь с другими жанрами фольклора / В. А. Дмитренко // Вестник Международного Славянского университета. - 2000. - Т. 3, № 1.- С. 88-90.

11. Дмитренко В. А. Некоторые типологические черты текстов малых форм фольклора с комическими элементами / В. А. Дмитренко // Язык и культура : науч. изд. - К. : Изд. дом Д. Бураго. - 2000. - Т. 2. - Вып. 1. - С. 78-83.

12. Дмитренко В. А. Формульний характер текста анекдота / В. А. Дмитренко // Вестник Международного Славянского университета. - 2000. - Т. 3, № 4. - С. 63-65.

13. Дмитренко В. А. Роль ономастики в тексте анекдота / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2000. - № 500. - С. 263-270.

14. Дмитренко В. А. Функции эпитета в тексте анекдота / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2001. - № 536. - С. 131-136.

15. Дмитренко В. А. Анекдот и бытовая мини-сказка: типологические черты / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2002. - № 567. - С. 323-328.

16. Дмитренко В. А. Формулы шуток и особенности их перевода / В. А. Дмитренко // Вісник Сумського державного університету. - 2003. - № 4 (50). - С. 57-60.

17. Дмитренко В. А. Реалии в юмористическом тексте и особенности их перевода / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2003. - № 609. - С. 16-19.

18. Дмитренко В. А. Юмористический фольклорный дискурс и проблемы перевода / В. А. Дмитренко // Вісник Сумського державного університету. - 2004. - № 3 (62'). - С. 130-135. (У співавт. з Дмитренко Ю. О.)

19. Dmitrenko V. A. A Metatheory of the Joke / V. A. Dmitrenko // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2004. - № 635. - С. 37-40.

20. Дмитренко В. А. Анекдот как разновидность речевых жанров / В. А. Дмитренко // Studia Germanica et Romanica : наук. журнал ; [ред. кол. В. Д. Каліущенко (гол.ред.) та ін.]. - Донецьк : ДонНУ, 2004. - Т. 1, № 3. - С. 5-17. (У співавт. з Курсовою І.С.)

21. Самохина (Дмитренко) В. А. Проблемы функционально-коммуникативной стилистики фольклорного текста / В. А. Самохина (Дмитренко) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2005. - № 667. - С. 172-175.

22. Самохина (Дмитренко) В. А. Современный фольклор: проблемы и поиски решений / В. А. Самохина (Дмитренко) // Новітня філологія : журнал. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили. - 2005. - № 3 (23). - С. 119-127.

23. Самохина (Дмитренко) В. А. Функционально-коммуникативная стилистика текста: проблемы и пути решения / В. А. Самохина (Дмитренко) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2006. - № 725. - С. 125-129.

24. Самохина (Дмитренко) В. А. Интертекстуальность в контексте американского юмористического произведения / В. А. Самохина (Дмитренко) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2006. - № 741. - С. 149-152 (У співавт. з Омельченко Л. Ф. та Дмитренко Ю. О.).

25. Самохина (Дмитренко) В. А. Современный англоязычный юмор малых форм в функционально-коммуникативном аспекте / В. А. Самохина (Дмитренко) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2007. - № 772. - С. 83-86.

26. Самохина (Дмитренко) В. А. Функционально-коммуникативная сущность юмористической коммуникации / В. А. Самохина (Дмитренко) // Культура народов Причерноморья : науч. журнал. - Ялта. - 2007. - Т. 2, № 110.- С. 157-159.

27. Самохина (Дмитренко) В. А. Концепция адресанта речевого жанра англоязычной шутки / В. А. Самохина (Дмитренко) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2007. - № 782. - С. 136-139.

28. Самохина (Дмитренко) В. А. Речевой жанр англоязычной шутки / В. А. Самохина (Дмитренко) // Проблеми загального, германського та слов'янського мовознавства. До 70-річчя проф. В.В. Левицького : зб. наук. праць. - Чернівці : Книги -ХХІ, 2008. - С. 339-343.

29. Самохина (Дмитренко) В. А. Инконгруэнтность как когнитивный механизм комического / В. А. Самохина (Дмитренко) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2009. - № 838. - С. 33-40.

30. Самохина В. А. Теоретико-методологические предпосылки анализа текста англоязычной шутки / В. А. Самохина // Методи аналізу тексту : зб. наук. пр. - Чернівці : Рута, 2009. - С. 269-278.

31. Самохіна В. О. Гумор у політиці (на матеріалі промов Б. Обами) / В. О. Самохіна // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2010. - № 897. - С. 114-120. (У співавт. з Ластовкою К.І.)

АНОТАЦІЯ

Самохіна В. О. Жарт у сучасному комунікативному просторі Великої Британії і США: текстуальний та дискурсивний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2010.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на теоретичних і методологічних принципах нового напряму лінгвістичного аналізу - функціонально-комунікативній стилістиці тексту, в межах якого виявляється кореляція між поняттями дискурсу, тексту, мовленнєвого жанру, стилю.

Робота є комплексним дослідженням текстово-дискурсивних властивостей сучасного британського та американського жартів і спирається на постулати функціонально-комунікативної методології, яка інтегрує формальні, композиційні, текстові, жанрові та дискурсивні аспекти жарту.

Жарт розглядається як когнітивне утворення, поява якого зумовлюється розумінням комунікативної активності людини в контексті сміхової культури і досліджується в аспекті його соціального побутування й комунікативної ситуації.

Інтегруючи відповідні лінгвістичні елементи, комунікація може здійснюватися за допомогою жарту, який функціонує в гумористичному різновиді дискурсу і виявляється в реалізації інконгруентності на дискурсивному рівні.

Інконгруентність є базовим когнітивним механізмом жарту, який експлікується на лінгвоситуативному рівні (порушення онтологічних, логіко-поняттєвих, валоративних норм), а також на лінгвальному рівні (порушення мовних, мовленнєвих, текстових і жанрових норм), маніфестуючись у парадоксі: відхилення від норми є нормою сміхового сприйняття світу. У жарті виявлені лінгвальні засоби й функції створення комічного ефекту.

У роботі також досліджується інтерпретативна роль адресата, прагмастилістичні функції антропонімів, інтертекстуальність у тексті анекдоту.

Ключові слова: жарт, інконгруентність, відхилення від норми, сміхова культура, лінгвальний/лінгвоситуативний гумор, мовленнєвий жанр, гумористичний різновид дискурсу, механізми створення комічного, комічний ефект.

АННОТАЦИЯ

Самохина В. А. Шутка в современном коммуникативном пространстве Великобритании и США: текстуальный и дискурсивный аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2010.

Диссертационное исследование основывается на теоретических и методологических принципах нового направления лингвистического анализа - функционально-коммуникативной стилистике текста, в рамках которого выявляется корреляция между понятиями дискурс, текст, речевой жанр, стиль.

Работа является комплексным исследованием текстово-дискурсивных особенностей современной англоязычной шутки и опирается на постулаты функционально-коммуникативной методологии, которая интегрирует формальные, композиционные, текстовые, жанровые, дискурсивные аспекты анализа шутки.

Шутка рассматривается как когнитивное образование, появление которого обусловлено пониманием коммуникативной деятельности человека в рамках смеховой культуры, и исследуется в контексте её социального бытования и коммуникативной ситуации. Интегрируя соответствующие лингвистические элементы, коммуникация осуществляется с помощью шутки, которая функционирует в юмористическом виде дискурса и проявляется в реализации инконгруэнтности на дискурсивном уровне.

...