Слово в аспекті ґештальт-теорії. Принцип суміжності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

УДК 81' 23 - 119 (02)

СЛОВО В АСПЕКТІ ҐЕШТАЛЬТ-ТЕОРІЇ. ПРИНЦИП СУМІЖНОСТІ

Спеціальність 10.02.15 - загальне мовознавство

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

БЕЗПАЛЕНКО Анатолій Мілетійович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Голубовська Ірина Олександрівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри загального мовознавства і класичної філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Нікітіна Фіонілла Олексіївна, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Інститут іноземних мов, кафедра англійської філології

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Яворська Галина Михайлівна, Національний інститут стратегічних досліджень, головний науковий співробітник

доктор філологічних наук, професор Тищенко Олег Володимирович, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, проректор з наукової роботи

Захист відбудеться 03 грудня 2010 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.19 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розіслано 29 жовтня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Л.П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема мінливості, варіативності мовних одиниць, зокрема слова, завжди привертала увагу дослідників, і це закономірно, бо вона є, власне, "центральним перехрестям" науки про мову. Її досліджували вітчизняні вчені різних шкіл і напрямів (І. Бодуен де Куртене, Л. Щерба, О. Реформатський, В. Звегінцев, О. Лосєв, Л. Зіндер, В. Іванов, Ю. Степанов, О. Кубрякова, О. Леонтьєв, А. Білецький, С.Семчинський, Ф. Нікітіна, Л.Скалозуб, О. Снитко, К. Тищенко, І. Голубовська, Г. Яворська, О. Тищенко, В. Жайворонок, С. С. Єрмоленко). Зарубіжні лінгвісти також приділяли велику увагу цій проблемі (Ф. де Сосюр, Є. Курилович, Н. Хомський, А. Вежбицька, Ю. Шевельов, Е. Косеріу, G. Miller, С. Fries, А. Nida, J. Dees, Сh. Morris, J. Bruner, A. Cicourel, H. Putnam, Ch. Fillmore, S. Fleischmann, G. Lakoff, R. Jackendoff, M. Hiraga, J. Taylor, K. Pike, E. Swadesh та інші).

Однак, попри значну кількість вагомих відкриттів, ідей, поглядів, які накопичено в історії мовознавчої науки, все ж універсальної відповіді на питання про те, який саме психічний механізм лежить в основі мінливості плану вираження і плану змісту слова не існує.

Водночас історія мовознавчих студій засвідчує, що для пояснення сутності мови лінгвісти широко залучали досягнення інших природничих та гуманітарних наук. Між відкриттями у природничих і гуманітарних науках відбувається інтерференція ідей, яка має хвильовий чи маятниковий характер. Мовознавець К. Геснер перший запропонував класифікацію світу тварин (История открытий. Энциклопедия, 1997, с.72). Пізніше біологи Д.Рей, К.Лінней продовжили класифікацію живих організмів. Ідеї К.Ліннея не могли не вплинути на етнолінгвістичні погляди В. фон Гумбольдта - обидва в основу своїх теорій поклали ідею порівняння об'єктів дослідження. Такий взаємовплив можна продемонструвати парами імен: В. фон Гумбольдт - Ч. Дарвін (ідея залучення нових об'єктів у дослідницьке поле, ідея еволюційності); Ч. Дарвін - Ф. Бопп, А. Шлейхер (принцип порівняння видів, класів, одиниць); М. Фарадей, Дж. Максвелл - І. Шмідт (теорія хвильового поширення явищ); Г. Мендель, Д. Менделєєв - Б. де Куртене, М. Трубецькой (антиномія мінливості/тотожності об'єкта); А. Ейнштейн - Е. Сепір, Б. Уорф (теорія відносності).

Досліджуючи мовні явища, лінгвісти застосовували класичні методи: описовий, порівняльно-історичний, зіставно-типологічний, метод структурного аналізу, а також методики, які ієрархічно є складовими зазначених методів, зокрема методика компонентного аналізу, асоціативного експерименту, різноманітні методики експериментальної фонетики, але мовні факти системно не розглядалися з позицій ґештальт-теорії, яка ґрунтується на структурно-цілісному трактуванні природи психічного, і яка виникла як реакція на кризу традиційної асоціативної психології (О.Киричук, В.Роменець, В.Татенко, 1995, с. 152, 256, 105). Як виключення серед праць зарубіжних лінгвістів слід згадати праці Дж. Лакоффа, який досліджував концептуальну метафору. Незважаючи на те, що досягнення ґештальт-теорії успішно застосовано у більшості галузей наук і знайшли свій відбиток у технічних науках, а також у військовій справі, у радянській та вітчизняній лінгвістиці її здобутки достатньою мірою не оцінено і системно не застосовано. А між тим, як показано у дисертаційному дослідженні, системне застосування ґештальт-теорії до мовознавчої проблематики, зокрема до виявлення причин і механізмів змін у слові, дає можливість побачити їх в іншому світлі і по-новому їх оцінити.

Отже актуальність пропонованого дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, нез'ясованістю конкретних психічних механізмів, які призводять до змін у плані вираження і плані змісту слова, а з іншого боку - тим, що ґештальт-теоретичний розгляд мовних явищ відповідає таким принципам наукового пошуку, як антропоцентризм, експланаторність, експансіонізм.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено у межах затвердженої Міністерством освіти і науки теми "Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації" (06БФ044-01), яка розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертаційного дослідження - виявити природу психічного механізму, що призводить до змін у плані змісту та плані вираження слова, і описати його з позицій ґештальт-теорії. Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) визначити місце ґештальт-теорії з-поміж інших наукових концепцій і запропонувати нову їх типологію; 2) дати коротку характеристику основних положень ґештальт-теорії та її метамови; 3) довести об'єктивність принципу суміжності у структуруванні елементів ґештальту і продемонструвати перцептивно-відображальну силу цього принципу з еволюційно-гносеологічної точки зору, а також під кутом зору найновіших даних сенсорики, нейро(фізіо)логії та лінгвістики; 4) відстежити проекції категорій ґештальту і принципу суміжності на мову та мовлення; 5) продемонструвати всеохопну дію ґештальтпсихологічного принципу суміжності стосовно мінливості слова, продемонструвати явище ґештальтномінації; 6) довести, що несвідоме нерозрізнення суміжних гностичних і/або суміжних акустичних фігур у ґештальті слова є основним фактором зародження і подальшого розвитку змін як у плані змісту слова, так і у плані його вираження; 7) виявити закономірності фігурно-фонових відношень у ґештальті змісту слова, на основі чого розробити типологію ґештальтвідношень, у які вступає слово в комунікації; 8) для експлікації мінливості слова у ґештальт-теоретичному аспекті запровадити елементи нової метамови, зокрема обґрунтувати категорії ґештальту слова, акустичної фігури, гностичної фігури, поняття "відстані" між фігурами, ґештальту ситуації, преґнантності мовного знака; 9) дати ґештальт-теоретичну інтерпретацію категорій слова, значення, метафори, комунікації; 10) для доказу дії ґештальтного принципу суміжності стосовно мінливості слова здійснити етимологічний аналіз слів української, російської, іспанської, німецької, англійської та інших мов, у коренях яких має місце чергування несуміжних звуків, а також зустрічаються дифтонги з несуміжними звуками, з метою виявлення у діахронії суміжних звуків; 11) з позицій ґештальт-теорії продемонструвати генетичну спорідненість вокалізму і консонантизму; 12) дати ґештальт-теоретичне пояснення звуковим змінам у слові з позицій психофізики із застосуванням закону Бугера-Вебера-Фехнера. ґештальт суміжність мова мовлення

Об'єктом пропонованого дисертаційного дослідження є слово як центральна і головна одиниця мови, предметом дослідження - мінливість форми і змісту слова, осмислена з позицій ґештальт-теорії як системний феномен.

Спостереження за функціонуванням слова з позицій гештальтаналізу спирається на джерельну базу дослідження, яка охоплює: 1) сучасні мас-медіа, зокрема: а) тексти газет "Газета по-українськи", "Тиждень", "Комсомольская правда в Украине", "Московский комсомолец в Украине", "Обзор", "Аргументы и факты в Украине", "Моя семья", "The London Daily", "The Times", "El Pais", "El Diario", "Die Welt", "Handelsblatt" (всього 37 примірників за період 2000-2010 рр.); б) усні дискурси передач вітчизняних телевізійних каналів - "ТСН", "СТБ", "Київ", "5 канал", "ТРК", "К-1", "Тоніс", а також російського каналу "РТ" за період з 2003 по 2010 рр.; в) мовленнєвий контент 5 кінофільмів; 2) тексти народної творчості, а також авторські тексти художнього і публіцистичного жанру, які подаються в списку літератури в алфавітному порядку (19 позицій); 3) лексичного матеріалу 24-х словників, серед яких тлумачні, двомовні перекладні, етимологічні та спеціальні. Така різноаспектність джерел зумовлена необхідністю забезпечення максимальної об'єктивності отриманих у дослідженні результатів. (Загальний масив мовного матеріалу, за яким здійснювалося спостереження у період з 2000 по 2010 рр., охоплює близько 804 000 слововживань).

Матеріалом для дослідження слугувала лексика різноструктурних мов - української, російської, іспанської, англійської та німецької (базові у дослідженні), а також лексика інших мов, які належать до індоєвропейської сім'ї (1702 кореневі одиниці з 38 мов).

Методи дослідження. Мета і завдання дослідження обумовили вибір методів. Крім традиційних загальномовознавчих методів дослідження - описового, порівняльно-історичного, зіставно-типологічного, було застосовано метод ґештальтаналізу. Зміни у слові розглядалися також із застосуванням елементів квантового аналізу. Окрім того, було проведено низку психолінгвістичних експериментів, зокрема експеримент на номінацію довжини, на зближення "віддалених" слів, на етимологічну здогадку, на субститутивне розуміння, на встановлення диференціала між двома ґештальтами слова, на виділення домінуючої фігури у ґештальті слова. (Примітка: Усі експерименти, результати яких наводяться на сторінках дисертації, було здійснено в Лабораторії психолінгвістики і текстології, створеної за ініціативи та безпосередньої участі дисертанта при кафедрі української, англійської та латинської мов ім. М.О.Драй-Хмари, що у Національному університеті біоресурсів і природокористування України; рішення вченої ради та наказ ректора № 722 від 17.11.2008).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві на матеріалі багатьох різноструктурних мов було здійснено системний ґештальтаналіз слова і постульовано принцип суміжності у структуруванні елементів його ґештальту як універсальний психічний механізм, що лежить в основі зародження і формування змін у плані змісту і плані вираження слова. Окрім того, у дослідженні запропоновано типологію ґештальтвідношень (10 типів), у які може вступати кожне слово; запропонована формула і правила вокалічних змін в індоєвропейському корені; в аспекті ґештальтаналізу продемонстровано генетичну єдність вокалізму і консонантизму. Відтак онтології мовної варіативності дано цілком новітнє пояснення.

Наукова новизна кристалізується у таких положеннях, які виносяться на захист і які є концептуально симетричними поставленим завданням:

1. Ґештальт є комплексним (багатокомпонентним) образом ділянки дійсності, у якому системно і якісно неповторно схоплено "часовою зв'язкою" та пов'язано "спільною долею"* як однорідні, так і різнорідні елементи у такий спосіб, що його гностичне поле утворює нову якість відображення, яка не зводиться до суми елементів, що до нього входять. Суміжність - це когнітивно-відображальна категорія, що виражає таке відношення, зв'язок між цими елементами, при якому кожен із них може бути або несвідомо не розрізненим з іншим елементом, або свідомо ототожненим з ним. Будь-який ґештальт об'єднує певну кількість суміжних елементів, які можуть легко взаємно субституюватися, переструктуровуючи при цьому його гностичне поле, що створює перцептивно-когнітивну базу для майбутньої варіативності плану вираження і плану змісту слова.

2. У кожному акті спілкування серед цих елементів обов'язково виділяється один, який ясно, виразно усвідомлюється, тому він стає фігурою ґештальту слова, а решта елементів, які складають невиразну, аморфну, неструктуровану сукупність, формують його фон.

3. Структуруюча сила ґештальту і об'єктивність суміжності його елементів доводиться гносеологічними аргументами. Принцип суміжності з еволюційно-гносеологічної точки зору є первинним, а відтак вирішальним для встановлення базових мовних і когнітивних категорій. Усі найважливіші когнітивно-гносеологічні рефлекси нашої свідомості - встановлення схожості, подібності, відмінності, контрасту, протилежності, єдності, диференціації - незмінно ґрунтуються на основі принципу суміжності, а слова, що позначають ці рефлекси, у своїй внутрішній формі обов'язково містять "поворот" до ідеї суміжності. Будь-яка схожість і подібність, а відтак контраст і протилежність, генетично обумовлені суміжністю елементів у ґештальті.

4. Ґештальткатегорія суміжності у мові має під собою потужну сенсорно-фізіологічну базу, проявом чого є існування доведеного психофізіологами феномену "сенсорного маскування" (Е.Соколов, 2006, с. 451; И.Шевелев, 2006, с. 46), коли два і більше акти подразнення зв'язуються спільною перцептивною долею в один ґештальт. Феномен сенсорного маскування ізоморфний таким мовним явищам, як полісемія, синонімія та метафора.

5. Об'єктивність категорій ґештальту і суміжності його елементів підтверджується також найновішими даними з області нейро(фізіо)логії, де мовлення кваліфікується як особлива форма сенсорної інтеграції елементів дійсності. Проявом цього у мові є, з одного боку, розвинена варіативність різноярусних мовних елементів: фонеми (алофони), морфеми (аломорфи), лексеми (алолекси), а також полісемія, синонімія; а з іншого боку - інтеграція цих варіантів в один ґештальт.

6. Фігури ґештальту слова одна стосовно іншої можуть бути гностично "віддаленими" і "близькими". Якщо фігури віддалені, то це означає, що вони належать до різних ґештальтів. Віддалені фігури, будучи включеними в один ґештальт, здатні перетворюватися на близькі, суміжні, в результаті чого здійснюється переструктурування гностичного поля обох ґештальтів. В одному ґештальті можуть бути тільки гностично близькі (суміжні) фігури.

7. Базовою передумовою поєднання елементів (фігур) у рамках ґештальту слова, або ж їх нерозрізнення, а відтак і виникнення полісемії, синонімії, метонімії та метафори, є просторово-часова обумовленість людської свідомості. Найбільш виражено простір і час знаходять своє відображення у категорії ґештальту. Суть рефлексів людської свідомості, вектор яких спрямовано у бік синтезу, виражається в "упричиненні" всього усім, себто у прагненні до створення преґнантного ґештальту. Наслідком такого стану людської свідомості є її здатність до метонімії, метафори, полісемії та синонімії, які у своїй суті також є зв'язуванням двох речей, що існують суміжно у часопросторі, в один ґештальт із наступним виділенням у ньому спільної для них обох фігури.

8. Інтеграційність (ґештальтність) слова забезпечує можливість наступним поколінням мовців виділити будь-який із його елементів як актуальну фігуру і, таким чином, надати слову нового значення. Зазначене дає можливість запропонувати формулу значення: З = ІГ:У ФГ, де З - окреме значення, ІГ - інтегральний ґештальт ситуації, У ФГ - сума гностичних фігур ґештальту слова, виділених у соціумі.

9. Зміни у змісті слова є наслідком співвідношення, взаємодії категорій фону і фігури у ґештальті. Існує чотири принципи взаємодії фону і фігури у слові, кожен із яких накладає відбиток на формування його семантики: а) принцип післядії фігури та фону, або принцип константності сприйняття; б) принцип упливу очікувань та передбачень; в) принцип незберігання незмінної, часто повторюваної інформації; ґ) принцип осмисленості сприйняття (В.Аллахвердов, 1999, с. 104 - 110).

10. Ґештальт-теоретичний розгляд слова дає можливість по-новому визначити природу спілкування. Спілкування - це наведення (індукування) у свідомості адресата ґештальтів та виділення у їхніх полях таких фігур, які тією чи іншою мірою збігаються з ґештальтами та фігурами, що їх виділяє сам адресант.

11. Кожного разу мовна комунікація - це взаємовідношення, "гра" чотирьох ґештальтів: а) ґештальту ситуації мовця, б) ґештальту мовного знака (слова) мовця, в) ґештальту ситуації слухача, г) ґештальту мовного знака (слова) слухача.

12. Погляд на комунікативну ситуацію під кутом зору ґештальт-теорії, зокрема з точки зору збігу-незбігу фігур у чотирьох ґештальтах, дає можливість виділити 10 головних типів ґештальтвідношень, у які вступає кожне вживане слово: повне розуміння, ситуативне розуміння, неточне розуміння, продуктивне нерозуміння (субститутивне розуміння), банальна семантизація, натяк, звуконаслідувальна та звукосимволічна естетизація, естетизація через внутрішню форму, непродуктивне нерозуміння, лінгвістичний гумор.

13. Формула переходів голосних у корені слова: t і/а = t i/e + t е/a або t a/u = t a/о + t o/u, де t - час геоісторичного і статистичного формування чергування, підтверджує істинність головного положення дослідження: суміжні акустичні фігури ґештальту несвідомо не розрізняються, і через це субституюються. Формула дає підстави сформулювати таке правило: якщо в якійсь індоєвропейській мові існує в синхронії чергування крайніх або віддалених фонем трикутника Хелвага в межах одного кореня, то обов'язково повинен був існувати або існує також варіант із середньою (суміжною) фонемою, сліди якого потрібно шукати у діахронії, у споріднених мовах чи діалектах або ж у неспоріднених мовах, які запозичили цей корінь. Несвідоме нерозрізнення суміжних акустичних фігур у звуковому ґештальті фонеми (при сприйнятті на слух) і суміжних фігур в інтротактильно-руховому її ґештальті (при артикулюванні) лежить в основі зародження зміни, а згодом і субституції звуків, яка, ставши повторюваною, формує внормовану парадигму альтернацій.

14. В основі змін та зсувів у системі консонантизму лежить такий самий принцип, як і в основі вокалічних змін - принцип нерозрізнення двох акустичних або інтротактильно-рухових фігур у ґештальті однієї консонантної фонеми. У певних звукових ґештальтах фігури вокалізму здатні субституюватися фігурами консонантизму (або навпаки), відтак між консонантизмом і вокалізмом існує генетична спорідненість, а це свідчить про те, що протиставлення вокалізму і консонантизму є досить умовним.

15. Голосні фонеми U та I серед інших голосних є особливими, бо постають перед нами як два "канали", "містки", які через своє інтротактильно-рухове і акустичне нерозрізнення з відповідними приголосними найбільшою мірою забезпечують єднання двох стихій - вокалізму і консонантизму.

16. Акустичне або інтротактильно-рухове нерозрізнення звукових фігур і наступна їх субституція відбуваються у відповідності до закону Бугера-Вебера-Фехнера, який найбільш адекватно відображає природу сенсорного маскування, себто нерозрізнення звукових або інтротактильно-рухових фігур у ґештальті слова.

17. Ґештальт-теоретичний розгляд еволюції слова дає можливість переконатися, що в основі звукових змін, як і в основі семантичних змін у слові, лежить один і той самий ґештальтний принцип суміжності: дві фігури в одному ґештальті спочатку несвідомо не розрізняються і тому легко субституюються одна іншою, а згодом, внаслідок повторювання, така субституція стає фактом мовної норми.

18. Не лише природа атома і світла, а й звукові та семантичні зміни у слові мають квантовий характер. Самй поняття суміжності можна схарактеризувати як найменшу відмінність (відстань) між двома квантовими станами.

19. Введення поняття кванта та семантичної енергії (валентності) у мовний аналіз дає можливість екстраполювати постулати Бора на мовні явища і викласти їх так: а) мовні одиниці можуть певний час перебувати у незмінних станах (у незмінних ґештальтах), у яких, незважаючи на їх функціонування упродовж певного часу, виділяється всього лише одна гностична фігура, і виділення нової фігури (себто утворення нового значення) не відбувається, відтак не відбувається переходу від одного ґештальту слова до іншого через виділення в них спільної фігури (слово не "випромінює" і не "абсорбує" семантичної енергії); б) у ґештальтах мовних одиниць виділяється нова фігура, себто одиниці набувають нового значення (слово "випромінює" і "абсорбує" семантичну енергію, вступаючи у відношення перетину з іншими), в результаті чого відбувається перехід від одного ґештальту слова до іншого. Фіксація значень слова у тлумачному словнику є, власне, фіксацією "атомарних орбіт" його семантики.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження зумовлюється виявленням універсального у природі мовних змін, створенням підвалин нового напряму у вітчизняному мовознавстві - ґештальт-лінгвістики, а також опрацюванням її категоріального апарату і запровадженням елементів нової метамови. Запропонована типологія ґештальтвідношень, у які може вступати слово при комунікації, являє собою внесок у розвиток такого напряму науки про мову, як прагмалінгвістика.

Практичне значення здійсненого дослідження полягає у тому, що його основні положення можуть бути використані у міждисциплінарних розвідках, які здійснюються на стикові лінгвістики, літературознавства, культурології, психології, соціології, історії, етнографії; політології, філософії, фізики, фізіології, а також при розробці таких спецкурсів, як от: "мова та мислення", "етимологія і психологія", "когнітивна лінгвістика", "етимологія і нейрологія", "ґештальтлінгвістика", "природа звукосимволізму", "природа метафори", "соціологія і етимологія", "психофізичні аспекти мовлення", "нейро(фізіо)логічні аспекти мовлення".

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження були представлені у чисельних доповідях на засіданнях кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на засіданнях кафедри української, англійської та латинської мов імені М.О.Драй-Хмари Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП). Починаючи з 1993 року, основні положення дисертації представлялися у доповідях на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях (всього 21), присвячених лінгвістичній та філологічній тематиці, зокрема: Міжнародна наукова конференція "Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія" (Київ, 2001); Міжнародна наукова конференція "Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність" (Київ, 2005); Міжнародна наукова конференція до 75-річчя доктора філологічних наук професора С.В.Семчинського (Київ, 2006); Наукові читання, присвячені 80-річчю професора Л.Г.Скалозуб (Київ, 2006); Науково-практична конференція "Функціональний простір української мови" (Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція "Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики" (Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція "Мовно-культурна комунікація у сучасному соціумі" (Київ, 2008); VIII Міжнародні славістичні читання пам'яті академіка Леоніда Булаховського: (до 120-річчя з дня народження, Київ, 2008); IV Mezynбrognа vмdecko-praktickб konferencіа "VEDA A VZNIK 2008/2009" 27 prosincщ 2008 - 05 ledna 2009, Dнl 13 Filologickй vмdy. - Praha, 2009; Міжнародна конференція "Гоголівський модус буття: література, мова, культура", присвячена 200-річчю з дня народження письменника й мислителя Миколи Гоголя (Київ, 2009); Всеукраїнська наукова конференція "Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша" (Київ, 2009); Наукові читання, присвячені 80-річчю професора Нікітіної Фіонілли Олексіївни "Класичні та сучасні мови у вимірах теоретичної та прикладної лінгвістики" (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція "Мова як світ світів. Поетика і граматика" (Київ, 2009); Міжнародна конференція "Актуальні проблеми менталінгвістики" (Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2009); ІІІ Міжнародна наукова конференція "Іноземна філологія у ХХІ столітті" (Запорізький національний університет, 2010); Всеукраїнська наукова конференція "Етнічні виміри універсуму: мова, література, культура" (Київ, 2010).

Публікації: основні теоретичні та практичні результати дослідження викладено у наступних працях: у монографії "Принцип суміжності у мові. Слово у дзеркалі ґештальттеорії". - Київ: Видавничий центр «Київський університет», 2009 р. - 424 с. (28,44 умовн. д.а.); а також у 36 статтях, з яких 24 опубліковано у фахових виданнях ВАК України та СРСР.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури, який нараховує 403 позиції, з яких 82 іноземною мовою. Загальний обсяг дисертації 491 с., основний текст - 451 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується вибір об'єкта і предмета дисертаційного дослідження, окреслюється його мета і завдання, визначається новизна дослідження, його теоретична і практична значущість, формулюються положення, які виносяться на захист.

У розділі 1. "Нові знання та їх типологія у мовознавчому і загальнонауковому аспекті. Теорія як найвищий вид пізнання" визначено місце ґештальт-теорії з-поміж інших концепцій і теорій в історії науки. Подається їх короткий огляд, на підставі чого обґрунтовується нова їх типологія, прослідковується взаємовплив теорій в галузі природничих і соціально-гуманітарних наук. В основу запропонованої "типології відкриттів" (термін уживається у сучасних дослідженнях, див. В.Иванов, М.Лезгина, 1978, с. 116; К.Тищенко, 2000, с. 42) покладено єдиний принцип - означення евристичного акту. Цей критерій зумовлює виділення трьох типів відкриттів: відкриття-вказівки, відкриття-творення, відкриття-усвідомлення. Відкриття-усвідомлення - можна охарактеризувати як виведення загальновідомого емпіричного знання з підвалин підсвідомості на рівень раціо з наступним встановленням причинно-наслідкових зв'язків між елементами знання, себто обґрунтування теорії. У лінгвістиці до відкриттів-усвідомлень належить постулювання Ф. де Сосюром категорій системи і структури стосовно мовних явищ, у результаті чого усі лінгвісти світу свідомо почали користуватися такими антиноміями, як мова - мовлення, діахронія - синхронія, внутрішня - зовнішня лінгвістика, означаюче - означуване, що суттєво розширило оперативні можливості лінгвістичної науки. Сюди ж слід віднести трикутник голосних Хелвага-Белла-Щерби, сонантний коефіцієнт Ф.де Сосюра, теорію альтернацій І. Бодуена де Куртене, трикутник значення Секста Емпірика та Ч. Огдена й І. Річардса, теорію фонологічних опозицій М. Трубецького, теорію генеративної граматики Н. Хомського та інші. Теорія ґештальту також відноситься до найважливіших відкриттів-усвідомлень. Такі програмні праці, як "Продуктивне мислення" (1945), "Ґештальт-теорія" (1924), "Закони організації в перцептуальних формах" (1925), "Про ґештальт-теорію" (1925) М. Вертгеймера; "Основи психічного розвитку" (1921), "Сприйняття: вступ у ґештальт-теорію" (1922), "Основи ґештальтпсихології" (1935) та "Деякі завдання гештальтпсихології" (1922) К. Коффки; а також "Дослідження інтелекту людиноподібних мавп" (1930) В. Келера лягли в основу постулювання одного із найпотужніших напрямів науки - ґештальт-теорії. У глобальному вимірі відкриття-усвідомлення є найціннішими і найприбутковішими, адже вони пояснюють, а значить, дають найцінніше - розуміння, яке забезпечує можливість володіти і управляти. Саме теорія дає можливість соціуму знайти для певного факту його місце у ряду інших і тим самим впорядкувати хаос. Тому теорія - це найвищий ступінь знання. Введення в лінгвістику нового ґештальт-теоретичного принципу суміжності (елементів у ґештальті) допомагає виявити психічний механізм змін у плані вираження і плані змісту слова, і також упорядковує розуміння природи мови та мовлення. На думку вчених-ґештальтистів, одним із чинників, який спонукає науковців до створення нових теорій і гіпотез, є "когнітивний дисонанс" (Р.Шмидт, 1996, с. 155), який спричиняє "направлене напруження" і "проблемну ситуацію" (М.Вертгеймер, 1987, с. 270-277).

У другому розділі "Принцип суміжності у мові" висвітлюються основні положення ґештальт-теорії, подається визначення таких основних ґештальт-теоретичних категорій, як ґештальт, суміжність його елементів, фон, фігура, преґнантність, інсайт, проблемна ситуація, а також демонструється дія принципу суміжності у розвиткові змін у плані змісту слова, виділяються типи ґештальтів, їх ієрархія і співвідношення з видами людської пам'яті в аспекті мінливості слова. Ґештальт визначається як комплексний образ ділянки дійсності, у якому системно і якісно неповторно схоплено часовою зв'язкою та пов'язано спільною перцептивною "долею" як однорідні, так і різнорідні елементи, а суміжність - як когнітивно-відображальна категорія, що виражає таке відношення, зв'язок між цими елементами, при якому кожен із них може як свідомо ототожнюватися, так і несвідомо не розрізнятися носієм образу з іншим елементом. Власне, комплексний образ, або ґештальт - це набір суміжних елементів, які зв'язані системно. Звертається увага на двозначність категорії суміжності: слід розрізняти суміжність онтологічну (просторово-часову) і суміжність гностичну. Онтологічна суміжність передбачає просторово-часові відношення між фігурами ґештальту. - Як пройти до бібліотеки? - Он бачите, пішла червона шапка. Ідіть за нею, і навпроти гаражів побачите бібліотеку. Тут мовець субституював фігуру жінка фігурою червона шапка, не розрізняючи їх у єдиному ґештальті перцепції. Або: "Now read the article and underline the famous people it mentions" (Тепер прочитайте статтю і підкресліть видатних людей, про яких у ній ідеться) (Straightforward, Pre-intermediate, 2009, p. 96). Тут мовець так само здійснює акт несвідомого нерозрізнення, а відтак і ототожнення (згортання) двох фігур - людина та її ім'я - у єдиному ґештальті, відтак відбувається метонімізація відповідних лексем. Гностична суміжність передбачає оцінку фігур ґештальту змісту слова, яка не випливає безпосередньо із просторово-часових відношень, а вказує на те, у який спосіб мовець зближує фігури (наприклад, в оповіданні К.Чапека "Поэт": "краснела дева" - це наставала вранішня зоря; "надломленный тюльпан" - бабуся, яку збило авто; "шея лебедя" - це цифра 2; "грудь" - цифра 3; "барабан и палочки" - цифра 5 тощо). Велику увагу приділено аргументації на користь уведення принципу суміжності у науковий лінгвістичний обіг. Зокрема наводяться гносеологічно-історичні (еволюційні) аргументи. Так, відображення органічними формами навколишнього світу, яке відбувалося еволюційно, є демонстрацією онтологічної суміжності - безпосереднього просторово-часового зв'язку між самим реципієнтом і об'єктом його рецепції. Онтологічна суміжність на перших етапах розвитку людської психіки обумовила "доморфологічне мислення", коли у відображенні дійсності домінував принцип "все в усьому" (Л.Леві-Брюль, 2008, с. 208-216; О.Лосєв, 1982, с. 383-386; К.Тищенко, 2007, с. 252-253). Це, в свою чергу, обумовило появу перших паростків полісемії, синонімії, загалом взаємної субституції гностичних елементів у ґештальті слова. Психіка спочатку "навчилася" об'єднувати предмети, які зовсім не є подібними, а просто зустрілися поряд у просторі. Онтологічна суміжність об'єктів у просторі і часі, а не гностична схожість/відмінність між ними, початково була визначальною для формування психічного і семантичного. На доказ цього наводяться приклади із праць Л.Леві-Брюля, Б.Поршнєва, у яких автори переконливо доводять, що у свідомості первісної людини задовго до формування причинно-наслідкового зв'язку в основі зв'язування образів, лежав часопросторовий принцип "post hoc ergo propter hoc" (після цього, значить унаслідок цього). Не менш дієвим був також принцип: "hoc tempore ergo propter hoc" (одночасно з цим, значить унаслідок цього): - О 12.00 у двері вашого номера постукають. - Яка довжина ударів? - Два коротких, один довгий (к/ф. "Чоловік посла", ТРК, від 11.09.2009). Тут у результаті нерозрізнення двох фігур у єдиному ґештальті сприйняття удар субституюється проміжком між ударами.

На користь уведення категорії суміжності у науковий обіг наводяться також лінгвістичні аргументи. Фактор суміжності з еволюційно-гносеологічної точки зору є первинним і домінуючим, а відтак вирішальним для встановлення базових мовних і когнітивних категорій у порівнянні з таким відображальним рефлексом, як установлення схожості (подібності)/контрасту. Доказом того є внутрішня форма самих слів на позначення понять схожість і подібність, яка з самого початку замасковано несе у собі ознаку тієї ж таки суміжності. Внутрішня форма слова схожість вказує на суміжність у просторі (адже два предмети повинні йти, підходити один до одного). Внутрішня форма слова подібність вказує на суміжність у часі, позаяк давній концепт доба засвідчує те, що наш предок об'єднав два предмети, явища в один ґештальт лише на тій підставі, що вони відбулися упродовж доби (часу) (ЕСУМ, ІІ, с. 96-97; М.Фасмер, І, с. 519-520). Найважливіші когнітивно-відображальні рефлекси нашої свідомості - встановлення схожості, подібності, відмінності, контрасту, протилежності - незмінно ґрунтуються на принципі суміжності, а слова, що позначають ці рефлекси, у своїй внутрішній формі обов'язково містять "поворот" до суміжності. Це доводить етимологічний аналіз таких слів, як розрізнення, дихотомія, однаковий, аналіз, аналогія, система, диференціація, порядок, той самий, семантика, англ. simіlar, same, adjoining, contiguity, ісп. similar, contigьidad та ін.

Домінантний фактор суміжності у відображенні дійсності людською свідомістю підтверджують також сенсорно-фізіологічні аргументи. У сучасних дослідженнях природи сприйняття пустулюється сенсорна просторова суміжність, коли два подразнення, направлені на два суміжні рецептори, не розрізняються, а сприймаються як єдине ціле, і сенсорна часова суміжність, коли два подразнення, направлені на один рецептор через короткий інтервал часу, також не розрізняються і сприймаються як єдине ціле, у чому проявляється феномен "сенсорного маскування" кількох елементів в одному ґештальті (Е.Соколов, 2006, с. 451; І.Шевелев, 2006, с. 46), яке є прямим аналогом полісемії та метафори, у яких також відбувається маскування гностичних фігур.

Наведена вище семантична субституція удар = проміжок між ударами та подібні їй прикрути чайник (чайник = конфорка), закрути воду (вода = кран) цілком співвідносні із несвідомою руховою похибкою і мають під собою ті самі сенсорно-нейрофізіологічні причини, що й невлучення другим і третім дротиком у ту точку мішені, в яку влучається першим дротиком при грі в дарти (влучання відбувається у суміжні точки). Теорія рухів вчить, що спочатку, при відсутності "автоматизму", кожен рух до цілі "здійснюється незграбно" і супроводжується рядом "смислових і сенсорних корекцій" (М.Бернштейн, 1979, с. 82-83; Р.Шмидт, М.Визендангер, 1996, с.8-89). Помилковий вибір цілі тим імовірніший, чим менша різниця (відстань) між двома цілями: літеру г друкарка субституює літерою р у слові Румбольдт (див. С.Семчинський, 1996, с. 35), р - п у нарисати та ін., тому що клавіші з цими літерами є суміжними фігурами у візуальному ґештальті клавіатури так само, як і фонема е субституює фонему и в слові се/идіти через те, що ці звуки є також суміжними фігурами, але в акустичному (трикутник голосних Хелвага) та інтротактильно-руховому ґештальтах. Спостереження за друкарськими описками показує, що літера ц ніколи не субституюється б (прац/бя) або х - м (тих/мо), оскільки клавіші з цими літерами не є суміжними фігурами у візуальному ґештальті клавіатурної дошки. Смислові корекції у цьому плані співвідносні із сенсорно-руховими корекціями (М.Бернштейн, 1979, с. 82-83).

На користь домінування принципу суміжності стосовно мінливості в обох планах слова у другому розділі наводяться також нейро(фізіо)логічні аргументи, які випливають із аналізу найновіших нейро(фізіо)логічних досліджень стосовно еквіпотенціальності функцій головного мозку (Р.Шмидт, А.Лурия, Дж. Брунер, Н.Бехтерева, И.Шевелев, К. Lashley). Субституції-метафори типу бачу музику (бачу = чую), солнца луч умолк (умолк = погас) (К.Паустовский, 1972, с. 246), "який у вас жовтий і розсипчастий голос" (жовтий = слабкий) (А.Лурия, 1979, с. 197-201) та ін. мають під собою глибоке нейрофізіологічне підґрунтя, в основі якого лежить принцип еквіпотенціальності (взаємодублювання) функцій головного мозку: "при збудженні у мозку певного пункту "А" навколо нього створюється зона, де також має місце дія подразника. Якщо незабаром услід за "А" збуджується пункт "В", то між ними виникає коротке замикання, і збудження передається із пункту "А" в пункт "В" (А.Ждан, 2007, с. 340 із посиланням на М.Вертгеймера), а "спектри чутливості різних клітин мозку значно перекриваються. Внаслідок цього більше, ніж 50% пахучих речовин виявляються спільними для будь-яких двох запахових клітин" (И.Шевелев, 2006, с. 78).

У другому розділі зазначається також, що найкращим способом візуалізації феномену ґештальту і суміжності елементів, що структуруються його полем, є графічні зображення, запропоновані Л.Ейлером як відношення між іменами: відсутність спільного, перетин, включення. Відмінність між суміжністю і асоціацією випливає із такої формули: ґештальт представляє собою набір суміжних елементів, які асоційовані в його рамках в єдине ціле, один із цих елементів виділяється як фігура, а решта складають фон; відтак асоціація є складовою ґештальту.

Серед ґештальтів слова та його фігур слід виділяти акустичні, інтротактильно-рухові і гностичні. Гностичні фігури ґештальтів можуть бути "близькими" і "віддаленими". Близькі фігури структуровані у поле одного ґештальту і субституюються, змінюючи фігурно-фонові відношення тільки у його межах - елемент фону стає новою фігурою ґештальту:

Віддаленими фігурами є ті, що належать до різних ґештальтів, а їх зближення відбувається в результаті міжґештальтної субституції фігур:

Внаслідок цього відбувається переструктурування фігурно-фонових відношень у семантичних полях двох ґештальтів, а також їх зближення, стягнення. Між ними утворюються вже інші відношення - відношення суміжності (перетину):

У поле одного ґештальту можуть включатися лише гностично зближені фігури, що й зумовлює їх взаємну субституцію, а відтак мінливість обох планів слова. Зближення ґештальтів можна прослідкувати на такому прикладі: укр. зіяти, зів, рос. зевать, зев є фігурами єдиного ґештальту відкрита ротова порожнина, і пов'язані з давньоіндійською формою hбvatз, huvвnas, hбvaham (звати, кликати) (ЕСУМ, ІІ, с.249; М.Фасмер, ІІ, с.85), яка, у свою чергу, пов'язана зі спільнослов'янським сhova (хова) (пор. дхорв. hovati - зберігати, поміщати), який включає і рефлекси годувати, виховувати, хоронити, їсти (ЭССЯ, с.8, 86-88) - пор. жаргонне хавати. А самй дієслово виховувати в українській мові не так давно мало значення перепрятывать, укрывать, укрыть (Грінченко, 1996, с.197). Зближення ґештальтів на основі нерозрізнення фігур можна продемонструвати графічно:

Приховані етимологічні зв'язки, які утворюють цей ланцюг, можна експлікувати за допомогою пропозицій ототожнення: розкривати рота (зів) - це звати і їсти, а їсти, годувати - це вирощувати, а підтримувати - це оберігати і вирощувати, отже виховувати - це і звати, і годувати, і підтримувати, і оберігати. Але виховувати ніяк не могло утворитися безпосередньо від зів. Відтак, діахронічний розвиток номену можна представити як низку синхронічних синтаксичних кроків, які існують у згорненому вигляді. Подібні синтаксичні ототожнення, як правило, мають імпліцитний характер. Коли чиясь мати каже я виростила хорошого сина, то у слові виростила вона ґештальтно інтегрує (маскує) усі рефлекси: годування, оберігання, підтримування, виховання і, власне, вирощування, несвідомо не розрізняючи їх. Спільну зону ґештальтів (сектор перетину) можна назвати зоною семантичної біфуркації, де зароджується спочатку непомітна зміна, яка потім розноситься носіями мови у часопросторі у різних напрямках - так зароджується полісемія і синонімія, загалом варіативність слова. Таке рознесення можна назвати "семантичним вітром" (А.Безпаленко, 2009).

Таким чином, будь-який ґештальт об'єднує певну кількість суміжних фігур, які через свою структурованість у єдине ціле можуть не розрізнятися, а відтак легко взаємно субституюватися, що створює перцептивно-когнітивну і гностичну базу для майбутньої змінності, варіативності плану вираження і плану змісту мовних знаків, зокрема слова.

У третьому розділі "Принцип суміжності у номінації. Інтегральність номінації" увагу зосереджено на тому, що при називанні словом відбувається не лише виділення однієї фігури ґештальту ситуації, а й номінативне "накривання" усіх його елементів. Спостереження за дитячим мовленням засвідчують, що коли восьмимісячна дитина проситься гуляти, то вона промовляє тпруті-тпруті або гулі-гулі і при цьому показує на дитячий візок. Те саме слово вона промовляє, вказуючи і на свою шапочку, на свої черевички, на мамину курточку, а також на двері і вікно. Отже, образи 1) візка, 2) шапочки, 3) черевичок, 4) маминого верхнього одягу, 5) дверей, а також 6) вікна у свідомості дитини є елементами-компонентами, що інтегруються у єдиний ґештальт прогулянка. Інтегральність номінації проявляється у тому, що при називанні словом відбувається настільки широке охоплення елементів ґештальту ситуації, що в один ґештальт можуть включатися навіть семантично протилежні елементи. Наприклад, у рос. словах видимо, наверное, укр. очевидно, мабуть, напевне розвинулись протилежні значення впевненості і невпевненості мовця стосовно того, про що йдеться: пор. "Он придет, видимо, не раньше восьми" (невпевненість) і "Толпа строений: людских, амбаров, погребов, видимо ветшавших, - наполняла двор" (упевненість) (Н.Гоголь); "Очевидно, учора я вас неправильно зрозумів" (невпевненість) і "Це не гусеня, а каченя. Це цілком очевидно" (впевненість). Аналогічний "зигзаг думки" знаходимо у слові фея, яке в укр. та рос. мовах з-поміж інших значень набуло значення неймовірна красуня, тоді як у ісп. мові слово fea означає потворна. У ґештальті укр. слова мова поєднуються протилежні фігури мовлення і мовчання (пор. умовка у значенні домовленість і умовка у значенні мовчанка (ЕСУМ, ІІІ, с.492-493), а також фігури мовити і мовчати. В англ. слові terrific об'єднались фігури від жахливий до прекрасний (пор. He gave us some terrific lessons on History), причому поєднання цих протилежностей тут відбулося через суміжні фігури вражаючий та приголомшливий, у яких об'єднується і жахливе, і прекрасне (В.Мюллер, 1971, с.777). Те саме спостерігаємо і в семантиці давньоіндійського дієслова nбhayati, в ґештальті якого об'єдналися протилежні фігури - зв'язує і розв'язує (М.Фасмер, ІIІ, с.80) та ін.