Слово в аспекті ґештальт-теорії. Принцип суміжності

Когнітивне "захоплення зайвого" у слові ілюструється експериментом на номінацію довжини: смужку нерозграфленого паперу довжиною 8,3см, було пред'явлено 50 студентам-інформантам у чотирьох різних аудиторіях (всього 200 респондентів), і було поставлено завдання визначити її довжину. В одному ґештальті ділянки дійсності респондентами було виділено більше десяти фігур - від 7см до 10,5см, себто один денотат було співвіднесено з кількома фігурами-сигніфікатами. 26,5% респондентів найбільше наблизились до точної відповіді, із яких 6% майже точно визначили довжину, номінувавши її словосполученнями вісім і один, вісім і два, вісім і три, вісім і чотири см. Серед інших причин, що лежать в основі номінації довжини, можна виділити нейропохибку - нездатність центральної нервової системи, точніше центру зорового сприйняття, що розташований у задній частині півкуль головного мозку людини, точно ідентифікувати довжину смужки паперу. Звідси - розкид варіантів номінації: одне і те саме називається по-різному. В основі відображення дійсності людською свідомістю лежить категорія ґештальту з усіма її елементами, які перебувають між собою у відношеннях суміжності. Нам немає потреби визначати і запам'ятовувати безліч різноманітностей (міліметрів), деталей: під час комунікації ми їх "заганяємо" у преґнантний (хороший, зручний і рівноважний) ґештальт. Наша сенсорика розподіляє нові факти по уже сформованих ґештальтах, які структурують менші елементи (міліметри), що до них входять.

У третьому розділі на основі закону транспозиції виводиться формула значення слова, яка має такий вигляд: З = ІГ: У ФГ, де З - окреме значення, ІГ - інтегральний ґештальт ситуації, У ФГ - сума фігур ґештальту змісту слова у соціумі.

У четвертому розділі "Фон" і "фігура" як психічні фактори розвитку семантики слова" розглядаються принципи взаємодії фону і фігури у ґештальті змісту слова. Фігура - це елемент ґештальту, який ясно, виразно усвідомлюється, тоді як фон - це невиразна, аморфна, неструктурована сукупність елементів ґештальту (В.Аллахвердов, 1999, с. 102). Через призму співвідношень між категоріями фону і фігури чіткіше проступають причини змін у семантиці слова: нове значення набувається у момент перенесення уваги, переведення "променя свідомості" (І. Павлов) чи "прожектора свідомості" (Ф. Крік) (див. А.Иваницкий, 2006, с. 192-193) з уже набутих значень, які, по суті, є фоном ґештальту, на новий елемент чи нову його рису, яка стає новою фігурою. Існують чотири принципи взаємодії фону і фігури, кожен із яких накладає відбиток на формування семантики слова: а) принцип післядії фігури та фону, або принцип константності сприйняття: через дію цього принципу відбувається формування і закріплення прямих значень слова; б) принцип упливу очікувань та передбачень: під час експерименту на етимологічний здогад, коли студентам-аграріям пропонувалося визначити, від якого слова походить слово лекало, то відповіддю було: від лякати, а не від дукр. лукати, що означало згинати, звідки лук; англ. дієслово to pretend під упливом українськомовних очікувань часто помилково перекладається виключно як претендувати, тоді як воно означає ще й прикинутися, прикидатися; в) принцип незберігання незмінної, часто повторюваної інформації: проявом цього є відчуття втрати смислу слів, речень через часту їх повторюваність - англ. слово get через регулярну уживаність фактично втратило своє значення; ґ) принцип осмисленості сприйняття: з одного боку, знайомі, осмислені слова ідентифікуються набагато швидше і точніше, ніж неупорядкований набір букв чи звуків, а з іншого - незнайомим словам надаються псевдозначення, що обумовлюється різноманітними чинниками - звуковим образом незнайомого слова, паронімією тощо: біл-борд часто помилково субституюється біг-бордом в силу більшого психічного тиску англ. слова big (великий) через його більшу частотність у порівнянні зі словом bill (розвішувати плакати).

П'ятий розділ "Комунікативна ситуація у дзеркалі ґештальт-теорії. Типологія ґештальтвідношень та семантичні зсуви у слові" присвячено ґештальт-теоретичному розгляду комунікативної ситуації та змінам у змісті слова, що обумовлюються нею. Зокрема дається визначення категорії спілкування, розглядаються такі категорії, як ґештальт мовного знака (слова), ґештальт ситуації, контекст, дипластія, а також подається типологія ґештальтвідношень, у які може вступати слово в комунікації. Кожен із типів супроводжується ілюстраціями та описом. Так, спілкування визначається як наведення (індукування) у свідомості адресата ґештальтів та виділення у їхніх полях таких фігур, які тією чи іншою мірою збігаються (спільні) з ґештальтами та фігурами, що їх виділяє сам адресант.

На відміну від ґештальту ситуації, ґештальт слова має свою особливість - він складається з трьох неоднорідних частин (зон, полів), або ж ґештальтів меншого масштабу. Якщо ґештальт ситуації охоплює певну кількість елементів-образів однією "оболонкою" - "спільною їх долею" у просторі і часі - і утворює одну однорідну зону (поле), то ґештальт мовного знака, зокрема слова, складається з трьох неоднорідних за своєю природою зон, це 1) образ-елемент матеріальної частини (експонента), 2) загальний образ його змісту, 3) образ-елемент внутрішньої форми, який займає проміжне місце.

Будь-яка мовна комунікація - це взаємовідношення, "гра" чотирьох ґештальтів: 1) ґештальту ситуації мовця, 2) ґештальту мовного знака (слова) мовця, 3) ґештальту ситуації слухача, 4) ґештальту мовного знака (слова) слухача. Розгортання тексту - це перманентна змінність, пульсація ґештальтвідношень, у які вступають слова. Кожне наступне слово у тексті регресивно дещо змінює, коригує місце попередніх у координатах ґештальтвідношень, кожного разу надаючи їм особливого значення, конотації. Погляд на комунікативну ситуацію з точки зору збігу-незбігу фігур у чотирьох ґештальтах дав можливість виділити 10 головних типів ґештальтвідношень, у які вступає кожне вживане слово. При І типі ґештальтвідношень (повне розуміння) збіг фігур у ґештальтах не призводить до зміщення між фігурами ґештальту мовного знака (слова), і, як наслідок, зсуву між означуваним і означаючим не відбувається - мовний знак (слово) не утворює нових значень і повністю зберігає свою тотожність: Купи молока! (у молочному магазині), ЎСome esta naranja! (ісп. з?їж цього апельсина!, при цьому подається апельсин) тощо. ІІ тип ґештальтвідношень (ситуативне розуміння) призводить до змін у семантиці слова. Зі спостережень за дитячим мовленням при пошуках дітьми кошеняти: - Ты сейчас ищешь Барсика, а я его вижу. Он сидит в кусте, смотрит на нас и хохочет. - Коты не хохочут. - Ну, хорошо, не хохочет, он просто смеется. Із інтерв'ю банкіра: Ми ще чотири роки тому назад передбачали кризу і подбали про хорошу подушку. От подушка і дає нам можливість виплачувати певні суми з депозиту на випадок хвороби, смерті і тим самим зберегти клієнта (телеканал "Київ" від 22.10.2008). У ґештальті змісту слів хохотать і подушка відбулася переструктуризація фігурно-фонових відношень - виділилися нові гностичні фігури: у першому - зачаїтися у схованці і спостерігати, як тебе шукають; у другому - золотовалютний резерв. ІІІ тип (неточне розуміння) ілюструється прикладом, який наводить С.Семчинський: грецьке слово льгпж у Новому завіті від Іоанна було перекладено Євсевієм Ієронімом на латину як словесний вираз, тоді як його потрібно було правильно перекласти як основа, причина, відтак відомий вислів слід розуміти як "Спочатку була першопричина, і першопричиною був Бог" (С.Семчинський, 1996, с. 361). Неточне виділення фігури призвело до переструктурування фігурно-фонових відношень у ґештальті змісту грецьк. слова льгпж (слово), в результаті чого у його гностичному полі виділилася нова фігура Бог - відбулося його семантичне розширення. ІV тип (продуктивне нерозуміння, або субститутивне розуміння) ілюструється проведеним нами психолінгвістичним експериментом. У пред'явленій 100 студентам-ветеринарам фразі "Я сьогодні був у центрі діанетики, перевірив там свою енграму, пройшов одитинг, і зараз я кліер. Якби ти знав, як це класно!", яку під час телепередачі коментував психолог (телеканал К-1 від 25.10.2008), слово енграма 12 респондентів зрозуміли як стан здоров'я, 9 - як розумові здібності, 7 - як біографія, 18 - як психіка, 8 як - реакція, 11 - як характер, 8 - як рівень освіти, тоді як у якості правильної фігури слід виділяти елемент записи реактивного розуму під час емоційного і фізичного болю. Однак таке субститутивне розуміння демонструє психічний механізм утворення нових значень при недостатній надлишковості. Нерозуміння у "чистому вигляді" майже ніколи не буває. При зустрічі з затемненим словом завжди має місце субститутивне розуміння, яке є дуже продуктивним у сенсі набуття нових значень. Когнітивний дисонанс, викликаний затемненим словом, породжує в адресата "проблемну ситуацію", яка супроводжується "направленим напруженням". Вирішення цієї проблемної ситуації, себто пошук і виділення гностичної фігури у ґештальті невідомого слова і усвідомлення його значення (хай і помилкового), реалізується через п'ять когнітивних стадій, описаних М.Вертгеймером: виникнення теми, усвідомлення проблеми, процес вирішення проблеми, виникнення ідеї вирішення (інсайт), виконання (М.Вертгеймер, 1987, с. 270-277).

Таким чином, ІІ, ІІІ та ІV типи ґештальтвідношень служать каталізаторами змін у змісті слова, вони є "інкубаторами" полісемії, метафори та інших тропів. У ґештальтвідношеннях цих типів має місце явище пластії (дипластії), яке являє собою психічний феномен співвіднесення з одним звукокомплексом двох і більше суміжних фігур ґештальтів ситуації. Дипластія породжується незбігом фігур у цих ґештальтвідношеннях.

При І типі ґештальтвідношень (повне розуміння), V (банальна семантизація, коли "порожнє" слово з першого разу заповнюється правильним значенням), має місце повне розуміння, яке зумовлюється збігом фігур ґештальту ситуації мовця і ґештальту ситуації слухача. При VІ типі ґештальтвідношень (натяк) редукований експонент слова не має власного значення, а виступає лише в якості вказівки на слово зі внормованим експонентом, однак при цьому він забезпечує повне розуміння, тому цей тип ґештальтвідношень слід вважати каталізатором квазісинонімії. Збіг фігур у ґештальтах ситуації мовця і слухача при І, V, VІ типах ґештальтвідношень до певної міри знижує комунікативну цінність використовуваних слів (випадки, коли "все зрозуміло без слів"). Проблемна ситуація і когнітивний дисонанс, які мали місце при ІІ, ІІІ, та ІV типах, тут відсутні.

Надзвичайно важливу роль у кожному акті комунікації відіграють ґештальти ситуації мовця і слухача: вони завжди тримаються у полі уваги обома учасниками комунікації і відіграють роль контрольного індикатора щодо правильності/неправильності вживаних мовних знаків, слів. Через ґештальти ситуації адресанта і адресата постійно відбувається зворотна звірка правильності/неправильності використовуваних мовних знаків. Так, при ІХ типі ґештальтвідношень (непродуктивне нерозуміння), коли не утворюється змін у ґештальті вживаного слова через "девіації, що не пов'язані з мовним кодом" і через незбіг пресупозицій адресата і адресанта, така зворотна звірка може бути ілюстрована прикладом Ф.Бацевича, який він наводить із "Аліси в Країні Чудес" Л.Керола: - Випий ще чаю, - сказав Березневий Заєць, нахилившись до Аліси. - Ще? - перепитала Аліса. Я поки нічого не пила.(Ф.Бацевич, 2004, с.235, 79). Тут адресат уточнює гностичні фігури ґештальту усіх трьох слів. Або при Х типі ґештальтвідношень (лінгвістичний гумор): -Алло, не хвилюйся, я на дні народження. -О! А де це - дно народження? (АиФ, август 2009, с.18). Тут адресант, усвідомивши, що адресат виділяє іншу фігуру внутрішньої форми у ґештальті лексеми дні (фігура 1: дні від день; фігура 2: дні від дно) також, звіривши ґештальтситуацію з ґештальтом слова, повинен удатися до уточнення, щоб було можливим продовження комунікації: -Та ні, не дно народження, а у мого друга день народження. VІІ тип ґештальтвідношень (естетизація за допомогою звуконаслідування і звукосимволізму) сприяє підсиленню преґнантності слова (запроваджений В.Коффкою термін преґнантний - означає хороший, красивий, рівноважний, досконалий), завдяки подвійному збігові фігур: з фігурою ґештальту ситуації збігається не одна лише гностична фігура змісту слова, а й звукова фігура його експонента. Так, комбінація звукових фігур в таких іменах, як Чингісхан, Кромвель, Залізняк, Гонта, Богун, Суворов, Кутузов, Багратіон, Бонапарт, Мюрат, Ґарибальді, Бісмарк, Жуков, Рокосовський, Ґудеріан, Бек, Ґальдер, Манштейн, Роммель, Ґепнер, Манергейм створює такий акустичний ґештальт імені, у якому слов'янське та європейське "вухо" чує стугін копит атакуючої кінноти, скреготіння металу, ревіння моторів, брязкіт гусениць. (У даному випадку референт розцінюється як елемент ґештальтситуації). У цих іменах фігура звукового ґештальту збігається з гностичною фігурою, виражально підсилюючи сутність його носія, в результаті чого ґештальт імені досягає максимальної преґнантності. Те саме і у прикладах звукосимволізму: ісп. miel (мед), cariсo (ніжний), англ. glimmer (блимання, проблиск), crow (ворона), або: "Хто се, хто се по сім боці / Чеше косу? Хто се?" (Т.Шевченко); "Ластятся волны к веслу / Ластится к влаге лилея (К.Бальмонт) тощо. Це випадки, коли "звук кричить страшним смислом"(А.Белый, 2002, с.41). При VІІІ типі (естетизація за допомогою внутрішньої форми) також має місце підсилення прегнантності слова завдяки подвійному збігові фігур: з фігурою ґештальту ситуації збігається не лише гностична фігура ґештальту змісту, а й фігура внутрішньої форми. Японська дизайнерка, що спеціалізується на виготовленні одягу з повітряних кульок, обирає собі прізвище Daisy Baloon (balloon з англ. повітряна куля) (The London Daily, 27.02.2009); "ТигрЮЛЯ поможет премьеру на переговорах" (АиФ, август 2009, де Ю.Тимошенко зображена з тигреням-альбіносом), Ян Палах (чеський студент, що спалив себе у 1968 р. на знак протесту проти вступу радянських військ до Чехословаччини). Збіг фігури змісту з фігурою внутрішньої форми імені має надзвичайну імпресію, максимально підвищуючи прегнантність імені. Можна стверджувати, що на такий збіг у соціумі існує навіть певний попит. За даними Мінюсту, від 15 до 19 тис. громадян України щорічно змінюють свої прізвища (газета "Обзор" від 06.08.2008): так, жіночі імена Худоба, Сало, Пузікова, Лох, Клоун змінено на Квіточка, Душка, Щаслива, Мила (із інтерв'ю представника Мінюсту О.Завгородньої каналу ТСН від 29.01.2009).

Морфологічна фігура демінутивності, яку слід розцінювати як компонент внутрішньої форми, є проявом прагнення до преґнантності ґештальту в українській національно-мовній картині світу. Її наявність в україномовних народних та авторських художніх текстах, а також частотність її вживання може бути підтвердженням гіпотези про домінування жіночого начала в українській національній ментальності: русалонька, личко, пісенька, місяченько, голубонько, молоденький, дівчинонька, зозуленька, зелененький, молоденький, коник вороненький, слізоньки, на чужій сторонці, буйнесенькі, гніздечко, соловейко, оченята, серденько, обоє раденькі, недоленька, квіточка, бабусенько, голубонько, ненько, зіллячко, тополенько, ранісінько, однаковісінько, лебедонько, у неділеньку ранесенько, вкупочці росли (Т.Шевченко, Малий Кобзар). Статистичне порівняння текстів Т.Шевченка з текстами О.Пушкіна та М.Лермонтова, а також текстів української та російської народної творчості, показує, що на 1000 слів індекс морфологічної пестливо-зменшувальної фігури в середньому складає 21,3 в українській мові проти 5,8 у російській.

На різноманітних комбінаціях збігу/незбігу фігур у чотирьох ґештальтах будуються приклади лінгвістичного гумору (Х тип ґештальтвідношень): - Старой и лысой автопокрышке пообещали заслуженный отдых. - И что? - Разумеется, опять надули (АиФ, август, 2009) (двофігурність змісту); а також приклад із дном народження, який наведено вище (двофігурність внутрішньої форми). Запропонована типологія ґештальтвідношень є відкритою: у подальшому можуть бути виявлені інші типи ґештальтвідношень. Ґештальт-теоретичний розгляд природи змін у змісті слова дає можливість по-новому усвідомити різні змістовні структури в одному і тому самому слові. Випадки двофігурності змісту і двофігурності внутрішньої форми є ілюстрацією різних гностичних "ходів" думки в одному і тому самому знакові.

У шостому розділі "Суміжність як когнітивно-відображальний принцип у мові та мовному аналізі. Етимологічний аспект" увага зосереджена на звукових змінах у корені слова, а також семантичній еволюції слова, які розглядаються з позицій ґештальт-теорії. У розділі виводиться формула переходів голосних у корені слова: t і/а = t i/e + t е/a або t a/u = t a/о + t o/u, де t - час геоісторичного і статистичного формування чергування. Істинність формули доведена на матеріалі слов'янських мов (українська, російська, сербська, чеська, польська), а також іспанської, англійської, німецької та інших мов. Формулу слід читати так: установлення альтернації І/А, статистично та геоісторично відбувалося через чергування з суміжним (у трикутнику голосних Хелвага) звуком Е (І/Е, Е/А), які існували певний час. Формула дає підстави сформулювати таке правило змін: якщо у якійсь індоєвропейській мові існує в синхронії чергування крайніх чи віддалених фонем трикутника в межах одного кореня, то обов'язково повинен був існувати або існує також варіант із суміжною фонемою, сліди якого потрібно шукати у діахронії, у споріднених мовах чи діалектах або ж у неспоріднених мовах, які запозичили цей корінь. Формула характеризується, як мінімум, квантором існування. Так, для альтернації крайніх I/A/U у нім. bInden - bAnd - gebUnden (зв'язувати) знаходимо форми з суміжними голосними англ. bEnd (вигин, вузол) - англ. bond [b?nd] (зв'язок, окови); для sIngen - sAng - gesUngen (співати) знаходимо днім. sEngwanan (Harper, S, р. 24), англ. sang [sж?] - англ. song [s??] (пісня) та ін. Для альтернації віддалених І/О в укр. вІльний - вОля, нім. wIll - wOllen знаходимо форми з суміжними голосними Е та А: двн. wAlа, лит.vAlia (М.Фасмер, І, c.347-348) та ін.

У розділі відстоюється думка, що первинна зміна голосних спочатку зароджується через акустичну нейропохибку центру слухового сприйняття й інтротактильну похибку рухового центру кори головного мозку, зокрема центру артикуляції. В основі зародження звукової зміни лежить несвідоме нерозрізнення фігур в акустичному ґештальті фонеми (при сприйнятті на слух) і фігур у інтротактильно-руховому її ґештальті (при вимові), і, як наслідок, подальша субституція цих фігур, яка згодом, ставши повторюваною, формує внормовану парадигму альтернацій. Екстраполюючи категорії фізіології на мовні явища, таке несвідоме нерозрізнення слід назвати сенсорним маскуванням двох відтінків фонеми (при сприйнятті слухачем), або ж сенсорним маскуванням двох інтротактильно-рухових станів (при артикулюванні мовцем). У самому сенсорному маскуванні слід розрізняти акустичне маскування та інтротактильно-рухове. Сенсорне маскування/ нерозрізнення призводить до утворення альтернацій. Парадигма альтернацій голосних у корені може включати не лише два-три альтернанти (одна сторона трикутника Хелвага), а й історично може охоплювати усі основні голосні трикутника, як це показано на схемі, наведеній вище: 1) англ. fIvth, двнім. fIfm - бол. пЕт - укр. п?Ать - полаб. pOnte - лат. pUnts, нім. fЬnf, афг. pЫnda (М.Фасмер, ІІI, с.424-426); 2) нлуж. ћImaњ, влуж. ћImaж - слн. ћЙti - рос., укр. жАть - рос. жОм - лит. gЪmulas, лтсь. gUmt (ЕСУМ, ІІ, с.189); 3) укр. пІвень, рос. [пИтух] - рос. пЕть - сбхв. пБтка (качка) - рос. пОтка (із пътъка) - лтсь. pUtns (птах), рос. (твер.) пУтька (індичка); те саме і в сбхв. (М.Фасмер, ІIІ, с.398, 413); 4) бол. щИбри - бол. жЕбри - укр. жАбри, з?Абри - лит. ћiObris, укр. зОб - укр. зУб, гУба (М.Фасмер, ІІ. с.31, 106) та ін.

Існування дифтонгів є яскравим утіленням дії принципу суміжності у вокалізмі. Дифтонг і альтернація історично пов'язані. Окремі альтернанти виникли в результаті розпаду дифтонга, або навпаки, дифтонг утворився в результаті збігу суміжних голосних. Там, де у синхронії є чергування двох голосних, на їхньому місці у діахронії колись був дифтонг - синкретичний звук. Якщо у дифтонзі зустрічаються несуміжні голосні, то це означає, що в минулому на їхньому місці обов'язково виступав суміжний по відношенню до цих голосних звук. Іспанський дифтонг UE включає несуміжні голосні: pUEblo (населення, народ), яке походить від лат. pubes (доросле населення), але етимологічний аналіз послідовно виявляє суміжні для U та E голосні О та А в лат. pOpulus, ісп. pOblar (населяти), лат. pAbulum (харчі, продукти, тобто те, на чому виростають і розмножуються) (Harper, P, p.1). Для sUEnа (звучить) знаходимо ісп. supersOnico (надзвуквовий) - нім. sAng, дан. sAnc, англ. sound [s?und] (Harper, S, p.33); для mUElo (мелю, розтираю) знаходимо mOler (молоти, розтирати) - дфр. mAilet (малий дерев'яний молоток), лат. mAlleus (молот), слат. mAlleare (роздрібнювати молотком), які походять від іє. *mele (дробити, молоти) (там само, M, р. 4). Для англійської альтернації І:/?? у speak - spoke [spІ:k - sp??k] (говорити) знаходимо свнім. spEchten (пліткувати), сдан. spEken та суміжний для компонентів дифтонга ? і ? голосний А у сангл. spВca; для steal - stole [stІ:l - st??l] (вкрасти) знаходимо дангл. stElan, яке пов'язане із гот. stIlan, нім. stEhlen, а також рефлекс із суміжним для ? та ? альтернантом О у дангл. stOle від лат. stOla, грецьк. stOlз (одяг) (Abbуy Lingvo 12), де в альтернації виявились охопленими усі головні голосні трикутника тощо. В основі змін та зсувів у системі консонантизму лежить такий самий принцип, як і в основі вокалічних змін - принцип акустичного або інтротактильного нерозрізнення двох звукових фігур у ґештальті однієї консонантної фонеми, що внаслідок повторювання призводить до формування усталеної альтернації. Однією з ілюстрацій такого нерозрізнення є перехід Й-Л' після губних в особових формах дієслів, який відбувається у середньополіських діалектах укр. мови: ловйю - ловлю; травйю - травлю та ін., а також у латиноамериканських діалектах ісп. мови: llamar (звати, кричати) - нормативна вимова [ЛЬямбр] - діалектна [Йамбр]; llorar (плакати, лити) - нормативна вимова [ЛЬорбр] - діалектна [Йорбр] та ін.

У розділі обстоюється думка про те, що у певних звукових ґештальтах фігури вокалізму здатні субституюватися фігурами консонантизму, відтак між консонантизмом і вокалізмом існує генетична спорідненість. Обґрунтовується ідея, що голосні фонеми U та I є особливими, бо постають перед нами як два "канали", "містки", які через своє інтротактильне і акустичне нерозрізнення з відповідними приголосними у ґештальті дієзності забезпечують єднання двох стихій - вокалізму і консонантизму. Фонеми U та I відіграють особливу роль у європейських мовах: вони об'єднують вокалізм із консонантизмом і тим самим урівноважують звукову систему мови, надаючи їй преґнантності, рівноважності. Так, голосний U інтротактильно не розрізняється і субституюється з консонантними V, F у ґештальті лабіальності. Сліди такого субституювання залишилися у варіюванні прийменників U/V/F та префіксів в українській та російських мовах: укр. Вторгнення - Уторгнення - рос. [Фт?ржэн'и?], Упустити - Впустити - рос. [Фпус'т'ит'], укр. Врода - пол. Uroda, рос. Урод. V та F, у свою чергу, субституюються приголосними B та Р (або навпаки): нім. Vater - англ. Father - укр. Батько - лат. Pater, лат. Punts, укр. П'ять - нім. Fьnf та ін. Голосний І не розрізняється з приголосним J(Й) і тому субституююється ним в ґештальті дієзності, а далі переходить у ZH?(Ж', ДЖ) та L: Іон (Йон, Йан), Іоанн - Жан - Джан (Джон), ВенІамін - БенЙямін - БенЖамін - БенДЖамін; рос. Иаков - Яков [Йаков] - Жакомо - ДЖакомо; рос. маИор - маЙор - маЖор - МаЛЬорка - МаЙорка - МаЖ'орка; Йамайка - Ж'амайка, ДЖ'амайка. В свою чергу, середньоєвропейське L в артиклях чоловічого роду і артиклях з посесивним та партитивним значенням в романських мовах - el, del - також субституюється фонемами J(Й), а потім вступає в альтернацію з голосним І. М.Гоголь, живучи в Італії, підмітив послідовність цієї субституції в італійській мові, через що свою повість "Рим" у першому варіанті назвав "Мадонна деИ фиори" (М.Гоголь, 1968, т. 2, примітка на с. 535). Аналогічну субституцію спостерігаємо у парах ісп. fLores (квіти) - іт. fIori (букет квітів), іт. ФЛоренція - ФІорентина, іт. bLanca - bIanca (бЙaнка) (біла), іт. pIazza (пЙяцца) - ісп. pLaza (площа, ринок) та ін. Генетичну (ґештальтну) єдність вокалізму і консонантизму можна продемонструвати такою схемою.

Виділений жирним овал у центрі, а також ланка ZH'-L' є відгалуженням від ґештальту палатальності і показує нерозрізнення-єднання консонантизму і вокалізму через голосний І, а вертикальний овал справа - через голосний U. Дуже показово, що в один звуковий ґештальт ніколи не включаються такі пари віддалених звуків-фігур, як, наприклад, Т - R, S - F, F- R, CH - P, оскільки вони ніколи не вступають у відношення інтротактильної й акустичної суміжності, тобто не входять у зону акустичної тіні. Через це в мовах європейського ареалу ми не знаходимо лексем, де б зустрічалося їх чергування.

Здатність звуків "перетікати" з одного в інший забезпечує необхідну міру гнучкості системи мови, необхідне депо варіативності форми, що в свою чергу забезпечує історичну стійкість і тяглість мови. Системі мови доводиться витримувати неабиякі інформативні, сенсорно-когнітивні, загалом рефлекторні "навантаження", тому вона повинна бути надзвичайно гнучкою. Частину такої гнучкості мовної системи забезпечує здатність звуків до взаємної субституції. Акустичне або інтротактильне нерозрізнення звукових фігур розглядаються у відповідності із законами психофізики, а саме - закону Бугера-Вебера-Фехнера, який найбільш адекватно відображає природу сенсорного маскування. У шостому розділі розглядається і семантична еволюція слова, зокрема еволюція семантичних рефлексів індоєвропейського ґештальту *bhel,*bhol,*bhl,*bьl на слов'янському ґрунті. Вперше здійснено тотальну вибірку усіх лексем у слов'янських та деяких інших мовах, що містять цей корінь, а також здійснено їх семантичну рубрикацію та розгляд еволюції їх рефлексів з позицій ґештальт-теорії. Аналізуючи розмаїття фігур, доводиться спостерігати проекцію сенсорного маскування на таку мовну ділянку, як лексика. Ряд фігур у ґештальті колір, якщо їх виставити за принципом наростання/зниження ознаки, представлена рефлексами білий (рос. белый) - блідий (дфр. baille, укр. білий, слат. fulica, двнім. bleizza) - прозорий (бол. бял ) - сивий (срб. белина) - буланий = світло-жовтий (укр. буланий) - оранжевий (бол. bula) - голубий (чеськ. bмlasy) - синій (двнім. blвo, англ. blue) - бляклий (укр.), причому розвиток ознаки білий відбувся майже до повного її заперечення: бляклий (= темний, пор. чеськ. bмlmo - затьмарення розуму) - таким чином, праслов'янська і навіть індоєвропейська думка здійснила "віраж" майже на 360°, що узгоджується із даними психологів: "протилежні слова переплетені одне з одним у нашій свідомості, лежать у безпосередньому сусідстві одне з одним" (З.Фрейд, 1990, с. 230). Усі 18 рефлексів у рубриці тіло, є проявом онтологічної суміжності за ознакою простору - усе це фігури єдиного ґештальту тіло: лоб, брова (дінд. bhвla, дпруськ. ballo), очі (рос. діал. белутки), рубець від рани (срб. бльзна), синяк (чеськ. blizna), прищі (бол. blada), пухлина (рос. діал. болно), рана (срб. бољетица), виразка (так само), чиряк (так само), шкіра (чеськ. blana), кістка (рос. діал. булдыга), сідниця (лит. bulis) та ін. Отже, протознак *bil,*bel,*bl,*bhl "пройшовся" майже по всьому тілу - яскравий приклад поліпластії - називання одним і тим самим різного, а також яскрава ілюстрація того, що Б.Поршнєв називає "вторгненням речей у слова".

Найважливіше положення шостого розділу полягає у твердженні, що в основі звукових змін так само, як і в основі семантичних змін у слові, лежить єдиний ґештальтний принцип: дві суміжні фігури (акустичні або гностичні) в одному ґештальті спочатку несвідомо не розрізняються і тому легко субституюються одна одною, а згодом, в результаті повторювання, така субституція стає фактом мовної норми. Так зароджується семантична варіативність, полісемія і синонімія, так зароджується і звукова варіативність. Отже, ґештальтний принцип суміжності, який лежить в основі змін у слові, є універсальним. Зазначене дає можливість поставити під сумнів пануюче у мовознавстві твердження про те, що "диференційна фонологічна ознака і диференційна семантична ознака різнорідні і не можуть бути зведеними до єдиного знаменника" (Н.Мечковская, 1983, с. 405). Шостий розділ завершується припущенням, що не лише природа атома і світла, а й звукові та семантичні зміни у слові мають квантові характеристики. Саме поняття суміжності можна схарактеризувати як найменшу різницю (відстань) між двома квантовими станами. Введення поняття кванта та семантичної енергії у мовний аналіз дає можливість екстраполювати постулати Бора на лінгвістику. Постулати виражаються формулою: hн = E№ - EІ, яку слід розуміти так: квант енергії випроміненого фотона дорівнює різниці між двома енергетичними станами атома (С.Гончаренко,1998, с. 175-176; УРЕС, І, с. 217). У ґештальті українського слова сублімація спочатку виділялася тільки одна гностична фігура: перехід твердої речовини у газоподібний стан. Після поширення праць З.Фрейда у ґештальті цього слова почала виділятись нова фігура психічний процес перетворення афективних прагнень на цілі соціальної діяльності та творчості (СІС, 2000, с. 866). Відмінність між цими двома семантичними станами слова сублімація слід вважати квантом семантичної енергії. Застосований у дисертації другий тип відношень між поняттями (за класифікацією Л.Ейлера, перетин) якраз і покликаний показати різницю у семантичній енергії між двома станами. Такий ізоморфізм суджень із різних галузей наук є цілком ґештальт-теоретичним і свідчить, з одного боку, про спільність у відображенні свідомістю різних ділянок дійсності, а з іншого - про те, що суміжність є універсальною когнітивно-відображальною категорією.

ВИСНОВКИ

1. Для адекватного пояснення причини мовних змін учені-мовознавці впродовж всієї історії науки про мову застосовували методолого-теоретичний апарат інших природничих та гуманітарних наук - біології, психології, медицини, фізики, механіки, зокрема вироблені у їх лоні теорії, закони, принципи, концепції. Проте такий потужний напрям науки, як ґештальтпсихологія, який широко реалізувався у фізіології, психіатрії, етології, мистецтвознавстві, кінематографі, техніці безпеки, музиці, залишається системно не застосованим у мовознавстві. А між тим, ґештальт-теорія служить потужною методологічною базою для мовознавчої науки, оскільки екстраполяція її положень на лінгвістичний ґрунт дає можливість по-новому пояснити мовні факти, зокрема пролити світло на причини мовних змін у плані вираження та плані змісту слова, розкрити їх психічний механізм. Історія науки засвідчує, що будь-який новий погляд, який наближає нас до адекватного розуміння природи речей загалом, і причин мовних змін зокрема (у нашому випадку - причин мінливості слова), заслуговує на увагу. З огляду на це, у дисертації, поряд із традиційними, класичними методами дослідження мовних фактів вперше у вітчизняному мовознавстві було системно застосовано новий метод ґештальтаналізу.

2. Елементи, структуровані ґештальтом у єдине ціле, можуть не розрізнятися, а відтак легко субституюватися один одним, що формує перцептивно-когнітивну базу для майбутньої варіативності плану вираження і плану змісту слова.

3. З'ясування причин мінливості слова в аспекті фігурно-фонових відношень дає можливість по-новому відповісти на одвічні питання лінгвістики чому і як, оскільки проливає світло на психічну природу деформації плану вираження і плану змісту слова.

4. Ґештальтна структура слова включає акустичний (чи візуальний) ґештальт, а також гностичні ґештальти: ґештальт змісту та ґештальт внутрішньої форми. Стосовно фонеми як складової експоненту слова вирішальну роль відіграють акустичні, а також інтротактильно-рухові ґештальти, які корелюють із таким видом пам'яті, як сенсорна (іконічна) пам'ять.

5. Об'єктивність категорії ґештальту і такої його ознаки, як суміжність елементів, що входять до його поля, доводиться гносеологічними та лінгвістичними аргументами і має під собою сенсорно-фізіологічну і нейро(фізіо)логічну базу.

6. В одному ґештальті можуть перебувати тільки гностично близькі (суміжні) фігури. Віддалені гностичні ґештальти здатні шляхом виділення в них спільної фігури перетворюватися на близькі, суміжні, в результаті чого відбувається переструктурування фігурно-фонових відношень у їхніх семантичних полях.

7. Суть рефлексів нашої свідомості, вектор яких спрямовано у бік синтезу, виражається у взаємному спричиненні "всього усім" (А.Лосев, 1982, с. 383-386; див. також К.Тищенко, 2007, с. 252-253), що є красномовним свідченням детермінованості людської свідомості категоріями простору і часу. Наслідком такого стану свідомості є її здатність до метонімії, метафори, полісемії та синонімії, які, по суті, є когнітивними актами зв'язування двох речей, що існують суміжно у часопросторі, в один ґештальт.

8. Будь-яка синтаксична модель означення, причинності, уподібнення, ототожнення тощо є формою синонімізації і полісемізації, які, у свою чергу, є проекцією на мову такого психо(фізіо)логічного явища, як сенсорне маскування, нейроінтеграція. А будь-яке речення є нічим іншим, як когнітивним стягненням кількох елементів в єдине ціле - в один ґештальт.

9. Предикація - це конструювання засобами мови певного ґештальту ситуації, який вже існує в нашій свідомості. Екстраполяція цього твердження на на етимологічний аналіз допомагає зрозуміти, що історичний розвиток будь-якого концепту являє собою набір синтаксичних моделей ототожнення, уподібнення, упричинення, предикації в цілому, але у згорненому вигляді.

10. Оскільки колись давно все утворилось від одного згустку матерії, то таке вербальне ототожнення, полісемізація, синонімізація - це відстрочене у часі прагнення нашої свідомості повернутися до сингулярності, гармонізувавши таким чином екзистенцію, звівши її до преґнантного вербального (портативного) ґештальту.

11. Називання словом можна уподібнити "накриванню ковдрою": накривається не один елемент, а декілька, включаючи навіть протилежні. Таке називання є ґештальтномінацією. Кожен із елементів ґештальту при його актуалізації стає фігурою, себто новим значення слова, тому ґештальт із його елементами слід розглядати як депо майбутніх значень слова.

12. В основі ґештальтномінації довжини ("захоплення зайвого") лежить нейропохибка - нездатність центру зорового сприйняття точно ідентифікувати розміри предмета. Уся різноманітність ознак "заганяється" нашою свідомістю у преґнантні вербальні ґештальти.

13. На початку становлення першого ешелону слів-коренів наша свідомість була інтегральною, фузійною, синкретичною. Диференціація, яка супроводжувалася розвитком граматизації, розпочалася пізніше, коли все важливе вже було названо інтегрально. Однак диференційоване на наступному етапі знову стає інтегрованим і синкретичним - слово знову обростає значеннями і конотаціями. Тому тяжіння до інтеграції (ґештальтності) слова слід визнати домінуючим і визначальним фактором формування його семантики.