Українська псевдонімія ХХ століття

Окрему групу псевдонімів ОУН та УПА становлять деривати, утворені на зразок атрибутивних назв осіб (суф. -ун(-юн): Горкун; Горюн; суф. -ак: Бобак; суф. -ач: Крилач; суф. -ець: Добровец; Седлець; суф. -ай: Галамай; Байлай).

Афіксація справжнього іменування носія: приєднання афікса до особового імені з метою перетворення його на прізвище (Іванчук - Іван Вересюк; Ігорський - Ігор Кучеренко); на основі етимологічної моделі творення імен від патронімів (Василь - Данилишин Володимир Васильович; Юзеф - Лозовський Мар'ян Юзефович).

Виявлено невелику кількість псевдонімів, утворених умовно префіксально-суфіксальним способом (Загірний; Зарічний; Заморський; Заріжний; Набережний; Наколінний; Придорожній; Підгірний; Піддубний; Підполудний; Підхмарний). Однак псевдонімами могли стати відповідні апелятиви, утворені за допомогою таких формантів, або чужі прізвища.

Видозміна справжнього іменування носія реалізується завдяки таким прийомам: а) усічення кінцевої частини іменування (Арсен - Арсенюк Василь; Назар - Назаренко Осип); б) усічення початкової частини іменування (Лав - Ярослав Старух); в) опущення середньої частини прізвища (синкопа) (Данко - Даниленко Олександр); г) заміна апелятивної основи прізвища лексемою, пов'язаною з нею тематично (Зеленський - Архип Травченко; Харч - Борщ Анатолій); ґ) шляхом зміни фінальної частини прізвища (Алексіїв - Алексієнко Яків); д) заміна прізвища фонетично співзвучним словом (Бахмацький; Булаховський - Бахмаловський Зенон); е) зведення іменування до його форми справжнього або можливого етимона (Заєць - Заячківський; Рудий - Рудейчук Василь).

Творення псевдонімів радянських підпільників і партизанів способом деривації включає афіксацію довільно обраних загальних чи власних назв (10,8%), деформацію справжнього іменування, субституцію його окремих елементів (4%).

Афіксальні утворення в псевдоніміконі радянського підпілля оформлені на зразок структурно-словотвірних моделей наявних у мові антропонімів (Бибін - Коваленко Павло; Валер'янов - Рибаченко; Гараєв - Ланцберг В'ячеслав; Ілюшенко - Триполіт Петро).

Зміна справжнього іменування носія реалізована за допомогою такого прийому, як зведення іменування до його форми можливого етимона (Лев - Левкович; Жук - Жукова Віра). Субституція окремих прізвищевих елементів представлена заміною фінальної частини прізвища носія (Пуздренко - Пуздирков Іван).

Використання справжнього тільки імені носія: 1) у повстанців 20-х років ХХ ст. (4%), напр.: Сидір - Андрущенко Сидір Григорович, можливе поєднання неофіційного особового імені з апелятивним поширювачем, напр.: Женька Босяк - Степанкевич (Штефанович) Євген; 2) в оунівців (0,5%), напр.: Зенко - Бахталовський Зенон; Влодко - Мисик Володимир; Петя - Якимов Петро; Олесь - Леній Олексій; 3) у радянських підпільників і партизанів (6%), напр.: Галина - Подшивайлова Галина; Ваня - Кучеренко Іван; Жорж - Левицький Григорій.

У складі псевдонімів учасників національно-визвольних змагань трапляються криптоніми, однак порівняно рідко.

В ОУН та УПА виокремлюється група криптонімів, які позначають будь-які літери алфавіту. Можливо, серед них є такі, що позначають першу літеру справжнього імені чи прізвища носія. Але, на жаль, носії переважної більшості криптонімів залишаються невідомими («Б», «В», «Г», «Д»).

Криптоніми, що позначені літерами алфавіту, засвідчені в 151 особи. Переважна більшість криптонімів передаються буквами на позначення приголосних звуків, рідше - голосних («Е», «І», «О», «У»).

Підпільники як криптоніми використали ініціали своїх імен, прізвищ або псевдонімів («Г.» - Зима Іван - псевдонім - Горбок); «Е.» - псевдонім - Євген); «С.» - Стасик Микола).

Окремі криптоніми, можливо, позначають ініціали носіїв (на жаль, нам не вдалося з'ясувати їхніх справжніх іменувань): «О.Х.», «М.Д.», «М.К.», «Б.Г.», «Б.Ф.», «В.Л.».

Криптоніми деяких підпільників - це перша літера назв відділів, у яких вони служили, функцій, які виконували: «Л.» (командир УПА, відділ «Летуни»); «К» (командир УПА, відділ «К»); «С» (стрілець).

Криптоніми, виражені цифрами (цифроніми) - виявлено в 10 осіб: «№ 8» - Шуревич Омелян; «№ 27» - Товарницький Микола; «№ 222» - Лаврів Іван; «444/2» - Зборик Богдан та ін.

Інші криптоніми - поєднання літер і цифр - засвідчено в 6 осіб: «Г-20» - Богдан Гук («Г» - перша літера прізвища носія); «М-22» - Пелип Дмитро (пор. ще один криптонім цього носія - «ЕМ») та ін.

Криптоніми засвідчено в понад 200 осіб. Їх використовували переважно командири, сотенні, кущові, працівники пропаганди, чотові - тобто командний склад, люди, які мали справу з діловими паперами.

У досліджених матеріалах про повстанців 20-х років, радянське підпілля криптоніми не виявлено.

За словотвірною структурою політичні псевдоніми переважно однослівні, серед яких домінують прості форми.

Однак серед оунівських псевдонімів виокремлюється група назв композитної будови. За змістовим наповненням псевдоніми-композити розподіляються на такі, що, ймовірно, (1) характеризують носія за зовнішніми ознаками чи рисами характеру, вдачі (Білогруд; Чорнобривий; Вітрогон та ін.), (2) свідчать про походження чи перебування їхнього носія, соціальне становище й ін. (Триліс; Чорногір; Чорнозем; Голорід). Серед назв композитної структури маємо варіанти Буй-Тур, Буйтур (Буй-Тур сформований на основі епітета Буй Туръ у «Слові о полку Ігоревім» князя Всеволода Святославича).

У повстанській псевдонімії 20-х років складні назви зафіксовано лише в кількох осіб (Зірви-Голова; Чорнобривка). Поодинокими виявилися іменування композитної будови й у радянських підпільників (Богомолов).

Необхідно зауважити, що важко відрізнити спеціально утворені псевдоніми і трансонімізовані прізвища (Триліс, Богомолов).

Іменування двослівної структури використовували підпільники порівняно рідко. В оунівському псевдоніміконі типовим є двокомпонентне поєднання на зразок антропонімної моделі `прізвище + ім'я' (Медвідь Юрко; Чупринка Тарас; Орловський Семен; Остап Хмурович). Деякі псевдоніми мали структуру `ініціал + прізвищевий компонент' (Д. Шахай; Т. Чупринка), `ім'я + прикметник, який характеризує особу носія' (Великий Славко; Зінко Сміливий). Кілька псевдонімів мають трикомпонентну структуру на зразок антропонімної моделі `прізвище + ім'я + ім'я по батькові', які нічим не нагадують справжнього іменування носія (Даниленко Сергій Тарасович - Головко Андрій Васильович; Коваль Іван Пилипович - Осьмак Кирило Іванович).

Трапляються вторинні назви, які відзначаються експресивно-жартівливим забарвленням (Панько Хрін; Панько Торба; Хитра Муха; Циганка Нюра; Бульбасик Тарасик). Компонентами складеної вторинної назви могли бути як оніми, так і апелятиви (Друг Псельський; Друг Провідник).

Кілька псевдонімів подібної будови зафіксовано в повстанців 20-х років (Добрий Вечір).

Двослівні псевдоніми поширені в псевдоніміконі радянських підпільників і партизанів. Це переважно вигадані особове ім'я чи ініціал особового імені в поєднанні з прізвищем (Бондарчук Вася; Валерьянов Петька; Кондратюк Григорій; Зірін В.); хресне ім'я в поєднанні з вигаданим прізвищем (Микитин Тимофей - Новосельцев Тимофей Павлович; Концейдайлов Владимир - Васильев Владимир Васильевич). Деякі псевдоніми створені за антропонімною моделлю `вигадані прізвище + ім'я + справжнє ім'я по батькові' (Титаренко Андрей Васильевич - Ляховский Эдуард Васильович); `вигадане прізвище + справжнє ім'я' (Борисенко Иван - Скоров Иван). Використовувались як псевдоніми імена прибрані і справжні в поєднанні з апелятивним поширювачем «дядя», «дід», «баба» (Дядя Жора; Дід Степан; Баба Горпина). Зафіксовано й інші поширювачі особового імені (Жора Золотой; Васька Грузин). Виявлено кілька вторинних найменувань, до складу яких входять лише апелятиви (Ростовський старик; Управ. дом).

Найактивнішими засобами псевдонімної номінації повстанців і підпільників були іменники й субстантивовані прикметники. Вирізняються найменування, зокрема в оунівців, виражені іншими мовними засобами: а) займенниками (Ніхто; Ніякий; Сам; Свій); б) іменниками з кількісним значенням (Дев'ятка; Шістка); в) числівниками (П'ять); г) субстантивованими порядковими прикметниками, чи числівниками (П'ятий; Третій); ґ) дієслівними формами (Гуляй; Жбурляй; Підростай; Прикуй; Непитай; Загріб; Незнаю); д) субстантивованими дієприкметниками (Крадений; Набутий; Кутий); е) частками (Лиш; Нехай); є) вигуками та звуконаслідувальними словами (Гайда; Ох; Стоп; Тук).

Семантико-мотиваційний аналіз політичних псевдонімів передбачає з'ясування характеристичного змісту (значення) вторинного найменування, а також реалії, ознаки, відношення, що відбилися в ньому. При створенні псевдоніма враховували різні чинники: зовнішні риси, поведінка, характер, вікові особливості, уподобання, звички, бажання бути на когось схожим, ідейні переконання, національно-етнічні особливості, професійне спрямування тощо. Через призму псевдоніма, завдяки закладеній в ньому особистісно чи соціально вагомої інформації або ж завдяки створенню метафорично-образної характеристики, відбувається презентація носія. Значна кількість псевдонімів повстанських отаманів та численні псевдоніми учасників оунівського підпілля і воїнів УПА прибрані на честь діячів історичної доби Козаччини, Гетьманщини, ватажків народних повстань (Гонта; Залізняк; Нечай; Морозенко; Байда; Орлик; Підкова; Дорошенко; Кармелюк; Богун; Палій; Сагайдачний).

Мотивом прибраних псевдонімів оунівців та упівців нерідко слугувало бажання бути схожим на своїх попередників з боротьби - учасників визвольних змагань 20-х років. Тому неофіційний антропонімікон ОУН та УПА представлений такими іменами: Орел; Сатана; Тополя; Хмара; Вогонь; Лихо; Біда; Чорнота; Помста; Лютий; Чучупак; Чорноліс; Холодний Яр.

Псевдонімія ОУН та УПА більш розвинена порівняно з псевдонімією повстанців 20-х років. Це пояснюється тим, що у лавах ОУН протягом її підпільної діяльності перебували сотні тисяч українців і кожен підпільник мусив мати принаймні один псевдонім.

Принцип номінації «людина в суспільстві» представлений 49% повстанців 20-х років, 33,72% оунівців та упівців, 82,5% радянських підпільників. Проте в радянських підпільників і партизанів переважали псевдоніми-імена, двокомпонентні псевдоніми (антропонімна модель `ім'я + прізвище'), які відображали офіційний український і російський антропонімікони (Коваль Петро - Зубарев Олександр, Жалов Александр - М. Корнійчук).

Мотиваційна база та семантична структура псевдонімів повстанських отаманів, підпільників ОУН, воїнів УПА загалом у більшості випадків достатньо прозорі, їм властива експресія, колоритність, дотепність, емоційна забарвленість. Серед захисників Української Самостійної Соборної Держави панувала атмосфера фанатичного патріотизму, готовності пожертвувати своїм життям, що яскраво відобразилося в їхніх псевдонімах (Грізний; Лютий; Ярий; Бойовичок; Вировий; Гроза; Заклятий; Іскра; Невмирущий; Небезпечний; Тятий і ін.). У лави ОУН вливалися насамперед студентська, а далі - міська й сільська молодь, що відчутно вплинуло на репертуар неофіційних іменувань (Професор; Магістр; Філософ; Доктор; Бард; Боян; Русист; Слюсар; Вугляр; Цегляр; Маляр; Токар; Інженер; Вівчар; Селянин; Ґазда; Сівач; Плугатар; Пастух і ін.). Популярними були назви, що відображають етнічну належність носіїв, їх соціальне становище. Такі вторинні назви осіб представляє принцип «людина як така»: повстанці 20-х років - (9%), ОУН та УПА - (18,98%), радянське підпілля - (8,8%).

На становлення псевдонімів учасників національно-визвольних змагань помітно впливали реалії навколишнього світу - флора і фауна, географічні особливості краю, місце народження чи перебування підпільників. За принципом «людина й навколишній світ» об'єднано найбільше назв ОУН та УПА (38,74%), дещо менше повстанців 20-х років (31%), найменше радянського підпілля (4,7%).

Відімйнний принцип у системі громадсько-політичних псевдонімів становить: ОУН та УПА (7,72%), повстанці 20-х років (11%), радянські підпільники і партизани (4%). За принципом латенції утворені лише 0,02% оунівських назв.

Четвертий розділ - «Псевдонімія кримінальних елементів в Україні ХХ століття» - присвячений аналізові псевдонімікону кримінальних кіл на території України минулого століття.

Досліджено специфіку псевдонімів злочинних елементів, ступінь продуктивності номінаційних процесів, які діяли в системі кримінальних псевдонімів, проаналізовано їхню семантико-структурну організацію та функціональні можливості.

Кримінальні псевдоніми - іменування злочинних елементів (злодіїв, рекетирів та ін.) - входять до структури класу псевдонімів (П. П. Чучка). Вони істотно різняться своїм змістовим наповненням від псевдонімів решти класів.

У відповідній сфері такі неофіційні антропоніми майже винятково називають «кличками» (існують також терміни «кликуха», «поганяло»), їх отримують переважно від оточення.

Журналісти в засобах масової інформації вторинні назви злочинних елементів називають «іменами», «кличками-псевдонімами», «псевдонімами», «кримінальними прізвиськами».

Зважаючи на особливості вторинних назв злочинних елементів, пропонуємо на їх позначення термін «псевдоніми-клички».

Кримінальні кола на території України формувались переважно з різнонаціонального елементу, основним засобом спілкування для якого була російська мова. Тому кримінальна псевдонімія минулого століття ґрунтується переважно на російській літературно-мовній основі, що відзначають й інші дослідники (Л. О. Белей), з незначним вкрапленням українських слів (Гнат; Михась; Петрик; Сулима; Вишневський; Манюній; Роботяга; Гарбуз; Худоба; Когут; Коц; Хавка; Ґуля; Червень).

Основні способи номінації дослідженого кримінального псевдонімікону минулого століття: лексико-семантичний (59,7%), дериваційний (13,3%), деформація справжнього імені або прізвища носія (24,5%) та модифікація справжнього іменування носія (2,5%).

Назви, утворені шляхом трансонімізації пропріальної лексики, представлені антропонімами (Кузьма - Коваль Олександр; Сидоренко - Гурьєв Кирило); топонімами (Амур; Арарат); міфонімами (Мара; Юнона; Циклоп). Засвідчено кілька псевдогінімів (Лёля - Тимошин; Анюта - «Анюта судимостей не имел…»).

Псевдоніми-клички, які утворено шляхом онімізації апелятивної лексики, представлені: а) назвами прикметникового типу (Железный; Рваный); б) атрибутивними назвами осіб (Сухарь; Лихач); в) назвами, які відображають професійну спрямованість, рід занять і под. (Артист; Дантист), «соціальний статус» (Буржуй; Князь), національну належність, місце народження (Грек; Москвич), стосунки між людьми (Кум); г) зоономенами (Коршун; Лис); ґ) фітономенами (Орех; Гарбуз); д) назвами на позначення харчових продуктів (Булка; Сало) та ін. У злочинних елементів лінгвомотивація слова, взятого за псевдонім, і мотив вибору псевдоніма (часто індивідуальний, суб'єктивний) різняться між собою. Тому розподіл псевдонімів-кличок на відповідні тематичні групи умовний.

Виявлено псевдоніми-клички, які походять від жаргонізмів (Кент; Стопар; Атас; Шмон).

Дериваційний спосіб представлений переважно утвореннями на зразок прізвищ (Косогорский - Желваков); двокомпонентними сполуками, до складу яких входить ім'я (хресне чи вигадане) та прізвищевий компонент (Женя Донецький - Іван Гнатків). Деформація та субституція справжнього іменування носія передбачає такі прийоми: усічення кінцевої частини прізвища носія (Горб - Горбатюк; Перо - Перокеті); зведення форми іменування до його справжнього або можливого етимона (Заяц - Борис Зайко); заміна прізвища фонетично співзвучним словом (Солоха - Савлохов Борис); заміна апелятивної основи справжнього прізвища лексемою, пов'язаної з нею тематично (Птица - Грач Лев); заміна фінальної частини прізвища (Таганюк - Таганович); квазіантонімна заміна (Худой - Жирнов Павел); усічення кінцевої частини та зміни одного чи кількох звуків (букв) прізвища носія (Буба - Бублейников А.; Пиля - Пилерман).

Кримінальні псевдоніми-клички утворюються і шляхом використання справжнього тільки імені носія (Макс - Максим Липкий).

За структурою псевдоніми-клички розподіляються на однослівні (Доцент; Попик; Космонавт) та двокомпонентні (Яшка Махно; Сашка Грузин; Жора Моряк). До складу назв двокомпонентної будови можуть входити лише онімізовані апелятиви (Одинокий Волк; Чорний Ворон).

Здебільшого мотиваційна база та семантична структура псевдонімів-кличок достатньо прозорі. Однак трапляються іменування, семантику яких не вдалося з'ясувати (Кула - Жора Гориди; Каштуль - Галкин В. та ін.).

Аналіз дослідженого псевдонімікону злочинних елементів дозволяє виділити три загальні мотиваційні типи характеристичного називання: «людина в суспільстві» (17,5%), «людина як така» (19,2%), «людина й навколишній світ» (22,7%). Окрім цього, в кримінальній псевдонімії діє відімйнний тип (31,9%) номінації, який виявився найпродуктивнішим, та виокремлюється група невмотивованих назв (8,7%).

Основна функція псевдонімів-кличок представників кримінального світу полягає в умовній номінації особи. Їм також властиві й інші функції, зокрема характеристична (Мишка Крот; Жора Моряк); оцінна (Лихач; Витька Псих); експресивна (Железный; Резанный).

Більшість псевдонімів-кличок відображають особливості діяльності їхніх носіїв (Чистильщик («Когда преступник в маске подходил к машине, он так и представлялся: «Я чистильщик лесов, вы загрязняете окружающую среду. Снимайте ценности, отдавайте деньги, и тогда вы будете отпущены»); Сонник («Сонниками назывались те воры, которые проникали в чужие квартиры летом через открытое окно и выносили самое ценное»), сягають жаргонної лексики (Кент; Шмон), вказують на різнонаціональний елемент кримінальних кіл (Мамед; Мустафа; Саїд; Абраша; Алёша).

Зафіксовані та проаналізовані псевдоніми-клички кримінальних кіл виявляють значний ступінь номінаційної подібності з псевдонімами інших класів. Однак їхній репертуар зводиться переважно до використання лексем на позначення побутових предметів, рідше лексем професійного, соціально-станового, національного спрямування. Більшість псевдонімів-кличок - це назви, утворені завдяки деформації справжнього іменування носія.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Псевдоніми ХХ століття посідають важливе місце в системі власних назв людей. Вони мають низку спільних і відмінних рис з іншими антропонімами. Спільність псевдоніма з іменами, прізвищами, іменами по батькові виявляється у використанні для його створення їхніх моделей. А подібно до прізвиськ, псевдоніми - це вторинні, факультативні назви, наділені вагомим характеристичним потенціалом.

Особливість псевдоніма, на відміну від інших антропонімних одиниць, полягає в його призначенні: він використовується насамперед для того, щоб приховати справжнє іменування особи, або з інших причин - самоідентифікації, позиціонування себе в суспільстві тощо.

Виконуючи номінативну функцію, псевдоніми обов'язково позначені ще й езотеричністю, яка у літературних, мистецьких, політичних, кримінальних класах має різний ступінь прояву. Найвищий ступінь «таємності» мають політичні псевдоніми, що пояснюється специфікою діяльності їхніх носіїв.

Крім основної функції, псевдоніми можуть мати додаткові: характеристичну, експресивну, оцінну, символічну, функцію вираження самоіронії. Псевдоніми, особливо літературні, відзначаються поліфункціональністю. У багатьох псевдонімів діячів культури на перше місце висуваються додаткові функції, завдяки чому творча особа самоназву використовує для маніфестації своєї ідеологічної позиції. Виразниками ідеологічного кредо були й псевдоніми повстанців 20-х років та підпільників ОУН та УПА.

Українським псевдонімам ХХ століття притаманний значний ступінь інформативності. Крізь призму псевдонімів розкриваються своєрідність народного світобачення, сторінки історії, природно-географічні особливості території проживання носіїв тощо.

Специфіка псевдонімної номінації полягає у свідомому виборі мотиву іменування. Українські псевдоніми ХХ століття, зокрема літературно- мистецькі, - це самоназви, які присвоюють собі автори. Але політичні та кримінальні псевдоніми - це не тільки самоназви, а й назви, які носії отримували від оточення. Тому промовисті серед них трапляються рідко, а характеристика носія позначена не тільки позитивним, а й негативним змістом.

В українській літературно-мистецькій, громадсько-політичній та кримінальній псевдонімії ХХ століття активно діють два основних способи номінації - використання вже існуючих номінаційних одиниць та різні прийоми деривації.

Найпродуктивніший спосіб псевдонімної номінації в літераторів та політиків - перенесення готових лексичних одиниць на особу для її називання, реалізоване шляхом онімізації апелятивної та трансонімізації пропріальної лексики. Найпоширеніший спосіб псевдонімної номінації злочинних елементів - деформація справжнього іменування, зазвичай, прізвища носія.

У літературно-мистецькій та громадсько-політичній псевдонімії дуже поширені найменування, утворені на основі різних груп апелятивної лексики: 1) похідні від назв тварин; 2) похідні від назв рослин; 3) похідні від географічної номенклатури; 4) псевдоніми, утворені від фізіонімів; 5) псевдоніми - назви елементів Всесвіту, світлових, звукових явищ та ін.; 6) псевдоніми - апелятиви-історизми; 7) похідні від етнонімів; 8) псевдоніми, що відображають соціальний статус особи; 9) псевдоніми, які відображають трудову діяльність особи; 10) псевдоніми - назви продуктів людської діяльності; 11) псевдоніми - назви зброї та бойової техніки; 12) похідні від назв літературних та музичних творів; 13) похідні від номенів на позначення абстрактних понять; 14) псевдоніми - субстантивовані прикметники; 15) похідні від атрибутивних назв осіб; 16) псевдоніми, пов'язані з назвами частин організму людини, одягу та продуктів харчування.

Репрезентативну групу в псевдоніміконі письменників, публіцистів та ін., а також підпільників, зокрема ОУН та УПА, складають перенесені фаунономени. Відмінності простежуються лише у використанні окремих лексем та в їх частотності уживання. Підпільники масово послуговувалися назвами хижих звірів і птахів у ролі псевдонімів. У діячів української культури такі найменування поодинокі. У митців слова активними були псевдоніми - перенесені номени на позначення співочих птахів, інших видів птахів, ентомологічні номени. Псевдоніми підпільників характеризують їх як воїнів, підкреслюють бойові якості, тоді як псевдоніми письменників, журналістів інформують більше про особливості їхньої творчої діяльності, ставлення до своєї діяльності, особистісні дані.

Поширеними в різних класах псевдонімів були найменування - перенесені ботанономени. Підпільники ОУН та УПА масово послуговувалися назвами дерев, у письменників та інших діячів культури за псевдоніми також правили дендрономени, проте вони не відзначалися частотністю уживання. У досліджених псевдоніміконах спостерігається різноманітність актуалізованих фітономенів: назви кущів, масивів дерев, трав'янистих рослин, квітів. Особливою популярністю користувалися назви квітів у жіночій псевдонімії ОУН та УПА.

Відношення носія до навколишнього світу виражають псевдоніми - географічні терміни, зокрема, назви топографічних об'єктів, фізіонімів, назви на позначення позаземних елементів Всесвіту, світлових та звукових явищ, часових проміжків тощо. У псевдоніміконах діячів культури та підпільників ОУН, УПА широко представлені номени на позначення фізіонімів. Репрезентативними в письменників, журналістів та ін., підпільників минулого століття були псевдоніми, що виражають ставлення особи до суспільства: 1) псевдоніми - назви осіб за соціальним становищем; 2) псевдоніми - назви діячів за професією; 3) псевдоніми, похідні від етнонімів; 4) псевдоніми - назви людей за спорідненістю та свояцтвом. Діячі культури майже не використовували в ролі псевдонімів апелятиви-історизми. В оунівців цю групу представляють назви, пов'язані з козацькою добою, Запорізькою Січчю, номени на позначення офіцерських чинів, військових звань, номени на позначення титулів, проводирів війська, урядовців та ін., назви воїнів, солдатів, інші апелятиви. Для повстанських псевдонімів використано апелятиви на позначення титулів і посад високопосадових осіб Азії, Африки.

Існує відмінність у різних групах псевдонімів щодо вживання в ролі вторинних номінацій назв на позначення діячів за професією, постійним або тимчасовим заняттям, функціями, посадами. Письменники, журналісти та ін. обирали як псевдоніми професійну лексику, пов'язану частіше з літературою, публіцистикою, музикою, театром, з педагогічною, науковою діяльністю, політичними партіями, течіями. Значно рідше за псевдоніми діячів культури слугували назви військових професій. У псевдоніміконі підпільників переважають найменування, пов'язані з сільськогосподарськими, промисловими, військовими професіями, заняттями. У кримінальних колах у більшості випадків лінгвомотивація слова, взятого за псевдонім-кличку, і мотив вибору псевдоніма різняться між собою, тому розподіл псевдонімів-кличок на тематичні групи, зокрема назви професій, досить умовний.

Багато спільного в усіх групах виявлено у виборі псевдонімів-етнонімів і катойконімів. Однак у псевдоніміконі підпільників ОУН та УПА ширше представлені похідні від назв етнографічних груп українців, назви представників східно- та західнослов'янських народів, найменування, утворені від назв різних народів Європи та Азії, що свідчить про національний склад підпільників УПА, в рядах яких під кінець німецької окупації було до 20 тис. чужонаціональних бійців.

Як у літераторів, так і в повстанців псевдоніми - назви осіб за становищем у громаді переважно репрезентують слова на позначення суспільних низів. Значно рідше використано лексеми на позначення привілейованих верств населення.

У ролі псевдонімів для митців слова, підпільників виступали назви людей за родинними та іншими зв'язками в суспільстві. Оунівці залучали нерідко діалектні слова та їхні форми.

Чимало спільного, подібного знаходимо в групі псевдонімів, об'єднаних мотиваційним принципом номінування «людина як така». Найчисленніші серед них псевдоніми - субстантивовані прикметники, що вказують на характер людини. Псевдоніми підпільників, а також представників кримінального світу часто характеризують їхніх носіїв не лише з позитивного боку, а й з негативного. Підпільники завдяки псевдонімам нерідко підкреслювали свою боєздатність, ставлення до супротивника. Багато оунівських псевдонімів вказують на місце народження чи проживання носіїв.

У досліджуваних псевдоніміконах частотні атрибутивні назви осіб. В оунівців псевдоніми такого типу представлені більшим розмаїттям лексем, аніж в інших.

Найбільше репрезентовані в діячів культури, підпільників псевдоніми - перенесені назви продуктів людської діяльності: назви знарядь праці, назви виробів, предметів, що використовуються у виробництві, допоміжних матеріалів, назви предметів побуту, назви музичних інструментів. Оунівці значно більше віддавали перевагу псевдонімам на позначення продуктів людської діяльності, аніж представники інших груп суспільства.

Найменування, утворені шляхом онімізації апелятивної лексики, -вагома частина досліджуваних псевдоніміконів (30,3% літературно-мистецькі; 62,6% громадсько-політичні; 35,6% кримінальні). Спостерігається багато спільного або подібного у використанні апелятивів як псевдонімів представниками різних соціальних груп. Відмінності у виборі псевдонімів пояснюються передусім різницею сфери діяльності носіїв, а також регіональними особливостями.

На вибір псевдонімів як письменників, так і підпільників впливали переважно національні риси, історичне минуле, фольклор, реалії традиційного побуту, природно-географічні особливості краю. Окремі псевдоніми яскраво віддзеркалюють символи національної культури та своєрідність української ментальності.

У досліджуваних псевдоніміконах минулого століття найпродуктивнішими засобами відапелятивної номінації були іменники, рідше - субстантивовані прикметники, у незначній кількості - найменування у формі субстантивованих займенників, числівників, дієслів, прислівників у поєднанні з займенниками, часток, вигуків.

Продуктивним способом творення псевдонімів виступає трансонімізація (17,15% літературно-мистецькі; 34,2% громадсько-політичні; 24,2% кримінальні). Серед власних назв, що зазнали трансонімізації, частотні звичайні антропоніми. Псевдоніми, похідні від антропонімів, мають такі засоби вираження: 1) особове ім'я; 2) прізвище; 3) прізвище, ім'я та ім'я по батькові.

У підпільників ОУН, УПА та в радянському підпільному партизанському середовищі відонімні утворення більш поширені, аніж у літераторів, митців та ін. Повстанці 20-х років, члени ОУН та учасники УПА за псевдоніми брали імена та прізвища українського антропонімікону. Псевдоніми-імена часто повторювалися, тобто слугували за вторинну назву багатьом підпільникам. Діячі культури, використовували імена як псевдоніми помітно рідше. Спостережено різницю в репертуарі прізвищ, узятих за псевдоніми. Радянські підпільники та партизани за псевдоніми брали переважно узвичаєні в українському і російському антропоніміконах прізвища. Повстанці 20-х років та оунівці надавали перевагу прізвищам (прізвиськам) відомих історичних постатей, зокрема діячів української історії доби Козаччини, Гетьманщини, ватажків народних повстань. Письменники псевдонімами-прізвищами патріотичного змісту послуговувалися рідко. У кримінальних колах їх не виявлено. В усіх досліджуваних псевдоніміконах наявні назви, похідні від прізвищ, які офіційно функціонують в українському антропоніміконі.

Повні іменування в ролі псевдонімів мали перевагу в письменників та публіцистів, значно менше їх у підпільників та представники кримінальних кіл, оскільки це було незручно в усному повсякденному спілкуванні.

Популярний засіб псевдонімізації людини - топоніми, що характеризують носіїв за місцем народження та проживання. Псевдоніми-топоніми підпільників ОУН та УПА представлені найширше. Вони репрезентовані різними топонімічними класами: гідронімами, ойконімами, оронімами. У повстанців 20-х років псевдоніми-топоніми не виявлено. Порівняно рідко в досліджуваних псевдоніміконах трапляються найменування, похідні від міфонімів та астронімів.

Творення найменувань способом деривації - пріоритетне в літературно-мистецькій псевдонімії. Дериваційні утворення представлені афіксацією довільно обраних загальних чи власних назв, афіксацією справжнього іменування носія, деформацією та субституцією його окремих елементів. У псевдонімії підпільників спосіб деривації малопродуктивний. У середовищі злочинних елементів широко практикувалися утворення шляхом видозміни справжніх прізвищ носіїв.

Специфічний спосіб номінації в псевдоніміконах ХХ ст. - використання замість повного іменування особи лише її хресного імені в гіпокористичній чи демінутивній формі.

Небагатьма назвами представлена в псевдоніміконах діячів культури та підпільників ОУН, УПА латентна номінація. Принцип латенції, покладений в основу псевдонімів, відзначається порівняно низькою продуктивністю (1,5% - літературно-мистецькі; 0,02% - ОУН, УПА). В інших псевдоніміконах латенцію не виявлено.

Переважна більшість досліджених псевдонімів етимологічно прозорі. Це готові лексичні одиниці, вжиті в новій функції. Але трапляються назви, які вимагають етимологізування, серед них, в основному, регіоналізми та запозичення. У проаналізованих псевдоніміконах були також оказіоналізми, відомі тільки носієві, або просто набір звуків, який важко пов'язати з якимось апелятивом.

За структурою псевдоніми поділяються на однослівні та багатослівні на зразок повного іменування особи або у формі синтаксичних конструкцій. У політичній псевдонімії, зокрема повстанців 20-х років та підпільників ОУН,УПА, переважають однослівні найменування, багатослівні трапляються рідко. Поодинокими, зокрема в оунівців, виявилися найменування, які супроводжуються відапелятивним номеном. У радянських підпільників і партизанів ширше вживалися псевдоніми на зразок повного іменування особи.

Псевдоніми письменників здебільшого однослівні. Продуктивна в літературно-мистецькій псевдонімії минулого століття абревіація на основі офіційного найменування автора. Однослівну назву часто супроводжують ініціали, частіше ті, що належать авторові.

Багатослівні псевдоніми письменників представлені синтаксичними конструкціями, субстантивними словосполученнями атрибутивного характеру, зразками повного іменування особи. На відміну від громадсько-політичної, літературно-мистецька псевдонімія репрезентована колективними найменуваннями та оформленими літерами інших алфавітів.

У кримінальних колах поширені однослівні псевдоніми, утворені на основі справжнього прізвища носія.

У літературно-мистецьких колах популярні криптоніми. Підпільники, зокрема ОУН та УПА, використовували криптоніми вкрай рідко, оскільки вони незручні у спілкуванні. У псевдоніміконі злочинних елементів криптоніми не виявлено.

І в митців, і в середовищі підпільників, і в кримінальних колах нерідко носії мали не один, а кілька чи більше псевдонімів. Підпільники використовували по кілька псевдонімів з конспіративною метою, часто при переході з одної території бойових дій на іншу. З метою конспірації кількома псевдонімами-кличками послуговуються представники злочинного світу. Наявність кількох і більше псевдонімів у митців слова пов'язана, очевидно, не тільки з потребою приховати авторство, а й з особливостями творчої діяльності (різні видання, жанри).

Багато спільного спостережено у принципах, мотивах, способах та засобах номінації псевдонімів різних класів. На формування та становлення літературно-мистецького й політичного псевдоніміконів ХХ ст. впливали передусім такі екстралінгвальні чинники: індивідуальність автора, інші культурно-історичні особливості, національно-культурний контекст, своєрідність національного світобачення й ментальності, природно-географічні особливості території, місця проживання тощо.

Досліджена псевдонімія діячів культури та підпільників ґрунтується загалом на всеукраїнській літературно-мовній основі, лише в небагатьох політичних та літературних псевдонімах спостерігаємо діалектні особливості у звуковій формі та лексемах, підданих псевдонімізації.

Кримінальна псевдонімія на території України мала російськомовне підґрунтя з незначним вкрапленням українських слів. У псевдоніміконі кримінальних елементів відсутні псевдоніми з патріотичним змістом, майже відсутні псевдоніми, пов'язані із культурою та історією України. Репертуар кримінальних псевдонімів-кличок спирається на позначення побутових предметів, фаунономенів, рідше лексем, що вказують на професію, національність особи. Нерідко псевдонімами злочинним елементам слугувала жаргонна лексика та арготизми.

Псевдоніми ХХ століття - це великий пласт (близько 5000 літературно-мистецьких, понад 4000 політичних, близько 500 кримінальних одиниць псевдонімів) української пропріальної лексики.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Павликівська Н. М. Питання української псевдонімії ХХ століття: Монографія / Павликівська Н. М. - Вінниця : «Глобус-Прес», 2009. - 388 с.

Рецензія: Романюк І. М. Питання української псевдонімії ХХ століття // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Історія : зб. наук. праць / за заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - Вінниця, 2009. - Вип. 17. - С. 198 - 199.

Рецензія: Дудик П. С. Комплексне дослідження української псевдонімії // Українська мова. - 2010. - №3. - С. 121 - 124.

2. Павликівська Н. М. Словник псевдонімів ОУН-УПА / Павликівська Н. М. - Вінниця : О. Власюк, 2007. - 440 с.

Рецензія: Романюк І. М. Словник псевдонімів ОУН-УПА // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Історія : зб. наук. праць / за заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - Вінниця, 2008. - Вип. 13. - С. 425 - 426.

3. Павликівська Н. М. З питань громадсько-політичної псевдонімії / Н. М. Павликівська // Філологічні студії. - Вінниця : Вид-во Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, 2004. - Вип. 2. - С. 19 - 22.

4. Павликівська Н. М. Характеристичний потенціал суспільно-політичної псевдонімії / Н. М. Павликівська // Актуальні проблеми сучасної філології : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Зб. № 4). - Тирасполь : РВВ ПДУ, 2004. - С. 229 - 232.

5. Павликівська Н. М. Про українські криптоніми і криптограми / Н. М. Павликівська // Філологічні студії. - Вінниця : Вид-во Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, 2005. - Вип. 3. - С. 29 - 32.

6. Павликівська Н. М. Принципи номінації в українській громадсько-політичній псевдонімії / Н. М. Павликівська // Современные процессы межкультурного взаимодействия и языковая практика : материалы междунар. науч.-практ. конф. (Сб. № 5). - Тирасполь : ПГУ, 2005. - С. 148 - 150.

7. Павликівська Н. М. Відтопонімні похідні в українській псевдонімії / Н. М. Павликівська // Українська філологія : теор. та метод. аспекти вивчення : зб. праць наук.-практ. читань до 80-річчя Г. Р. Передрій. - Черкаси : Брама - Україна, 2005. - С. 382 - 391.

8. Павликівська Н. М. Номінаційні процеси у псевдонімії / Н. М. Павликівська // Традиційне і нове у вивченні власних імен : тези доп. Міжнар. ономаст. конф. - Донецьк-Горлівка-Святогірськ, 2005. - С. 27 - 30.

9. Павликівська Н. М. До проблеми відтопонімних номінацій у псевдонімії / Н. М. Павликівська // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Філологія. - Вінниця : Вид-во Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, 2005. - Вип. 7. - С. 185-195.

10. Павликівська Н. М. До питання про номінаційні процеси у жіночій псевдонімії / Н. М. Павликівська // Українська мова. - 2005. - № 3. - С. 82 -95.

11. Павликівська Н. М. Псевдоніми-імена в ономастиконі ОУН-УПА / Н. М. Павликівська // Записки з українського мовознавства : зб. наук. праць. - О. : Астропринт, 2006. - Вип. 16. - С. 321 - 332.

12. Павликівська Н. М. До питання відантропонімної номінації у псевдонімії / Н. М. Павликівська // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. - Д. : ДонНУ, 2006. - Вип. 14. - С. 243 - 246.

13. Павликівська Н. М. Псевдонімікон ОУН-УПА терену Волині й Полісся (особливості псевдонімної номінації) / Н. М. Павликівська // Матеріали міжнар. діалектологічної конф. «Західнополіський діалект у загальноукраїнському та всеслов'янському контексті». - Луцьк, 2006. - С. 259 - 265.

14. Павликівська Н. М. Псевдоніми у формі субстантивованих прикметників / Н. М. Павликівська // Ономастика і апелятиви : зб. наук. праць / за ред. проф. В. О. Горпинича. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2006. - Вип. 26. - С. 7 - 16.

15. Павликівська Н. М. Способи і засоби номінації в псевдонімії / Н. М. Павликівська // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Г. І. Мартинова. - Черкаси : Брама-Україна, 2006. - С. 36 - 41.

16. Павликівська Н. М. Видозміна справжнього іменування автора як спосіб псевдонімної номінації / Н. М. Павликівська // Надзённыя праблемы лексікології і анамастыкі славянскіх моў : зб. навук. артыкулаў. - Мазыр, 2006. - С. 180 - 182.

17. Павликівська Н. М. Міфоніми у псевдоніміконі ОУН-УПА / Н. М. Павликівська // Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Вінниця, 2006. - С. 109 - 110.

18. Павликівська Н. М. Функціональні можливості псевдонімів / Н. М. Павликівська // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія : зб. наук. праць. - Чернівці : Рута, 2007. - Вип. 356 - 359. - С. 203 - 205.

19. Павликівська Н. М. До питання про принципи й мотиви номінації у псевдонімії / Н. М. Павликівська // Мова і культура. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип. 9, Том IV (92). - С. 130 - 134.

20. Павликівська Н. М. Мотиви соціального спрямування у псевдонімній номінації / Н. М. Павликівська // Вісник Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. Ювілейний випуск на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика. Філологія. - Івано-Франківськ, 2007. - Вип. XV - XVIII. - С. 439 - 444.

21. Павликівська Н. М. Псевдоніми як вид антропонімів / Н. М. Павликівська // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови. - К., 2007. - Вип. 3. - С. 234 - 240.

22. Павликівська Наталія. Особливості української політичної псевдонімії ХХ століття / Наталія Павликівська // Мовознавчий вісник : зб. наук. праць / відп. ред. Г. І. Мартинова. - Черкаси, 2008. - Вип. 6. - С. 210 -215.

23. Павликівська Н. М. Принцип номінації «людина як така» у псевдонімії / Н. М. Павликівська // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. - Д. : ДонНУ, 2008. - Вип. 16. - С. 317 - 320.

24. Павликівська Н. М. Семантична структура літературно-мистецьких псевдонімів / Н. М. Павликівська // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови. - К., 2008. - Вип. 4. - С. 348 -352.

25. Павликівська Н. М. Вторинні найменування учасників радянського підпілля / Н. М. Павликівська // Система і структура східнослов'янських мов : до 85-річчя доктора філологічних наук, професора Брицина М. Я. : зб. наук. праць. - К. : «Знання України», 2008. - С. 186 - 191.

26. Павликівська Н. М. Семантико-мотиваційний аналіз літературно-мистецьких псевдонімів / Н. М. Павликівська // Лінгвістичні читання : зб. наук. статей. - Вінниця, 2008. - Вип. 1. - С. 76 - 80.

27. Павликівська Наталія. Неофіційний антропонімікон українських повстанців періоду 20-х років ХХ століття / Наталія Павликівська // Мовознавчий вісник : зб. наук. праць / відп. ред. Г. І. Мартинова. - Черкаси, 2009. - Вип. 9. - С. 114 - 121.

28. Павликівська Н. М. Основні пріоритети української літературно-мистецької псевдонімії ХХ століття / Н. М. Павликівська // Наукові записки. Серія : Філологія. - Вінниця : Вид-во Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, 2009. - Вип. 11. - С. 168 -173.

29. Павликівська Н. М. Назви рослин як основа для творення українських псевдонімів (на матеріалі літературно-мистецьких псевдонімів ХХ століття) / Н. М. Павликівська // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія (Мовознавство).- Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2009. - Вип. ХХІ - ХХІІ. - С. 80 - 83.

30. Павликівська Н. М. Псевдоніми й інші різновиди антропонімів / Н. М. Павликівська // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Мовознавство. - Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетровського національного університету, 2009. - Вип. 15, Том 3. - С. 101 - 105.

31. Павликівська Н. М. Специфіка псевдоніма як особливого різновиду антропоніма / Н. М. Павликівська // Дослідження з лексикології і граматики української : зб. наук. праць / за ред. проф. А. М. Поповського. - Дніпропетровськ : Пороги, 2009. - Вип. 8. - С. 144 - 151.

32. Павликівська Н. М. З історії української псевдонімії / Н. М. Павликівська // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць. - К. : Університет «Україна», 2009. - Вип. 19. - С. 165 - 172.

33. Павликівська Н. М. Назви птахів як основа для творення українських псевдонімів / Н. М. Павликівська // Філологічні науки : зб. наук. праць. - Суми : Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2009. - С. 101 - 107.

34. Павликівська Н. М. Про кримінальні псевдоніми // Н. М. Павликівська // Українська мова. - 2010. - № 2. - С. 51 - 66.

Анотація

Павликівська Н. М. Українська псевдонімія ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2010.

У дисертації системно представлено українську псевдонімію в її широких тематичних і часових вимірах. Охарактеризовано українські псевдоніми різних соціальних груп (літературно-мистецькі (близько 5000), громадсько-політичні (понад 4000), кримінальні (близько 500), засвідчені у друкованих джерелах, архівних матеріалах та зібрані під час експедицій.

Обґрунтовано теоретичні засади витлумачення псевдоніма як псевдоантропоніма, визначено семантичні, соціокомунікативні та функціональні ознаки, якими зумовлено режим його використання, встановлено місце псевдоніма серед інших антропонімних одиниць.

Вивчено номінаційні процеси в псевдонімії різних соціальних груп, розглянуто структурну організацію псевдонімів, схарактеризовано їхній функціонально-інформативний потенціал, зроблено семантико-мотиваційний та кількісний аналіз. Виявлено спільне й особливе у досліджуваних псевдоніміконах.

Ключові слова: ономастика, онім, антропонім, псевдонім, псевдонімна номінація, псевдонімізована лексема, мотиваційний принцип номінації.

Аннотация

Павликивская Н. М. Украинская псевдонимия ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2010.

В диссертации системно исследована украинская псевдонимия в ее широких тематических и временных измерениях. Охарактеризированы украинские псевдонимы разных социальных групп (литературно-художественные (около 5000), общественно-политические (более 4000), криминальные (около 500), зафиксированные в печатних источниках, архивных материалах и собранные во время экспедиций.

Обоснованы теоретические принципы истолкования псевдонима как псевдоантропонима, установлены семантические, социокоммуникативные и функциональные признаки, которыми обусловлен режим его использования, определено место псевдонима среди других антропонимических единиц.

В роботе мотивировано собственное понимание псевдонима. Отмечено, что псевдонимы имеют ряд общих и отличительных черт с другими видами антропонимов - именами, отчествами, фамилиями и прозвищами. Особенность псевдонима в отличие от других антропонимических единиц состоит, прежде всего, в его назначении: он используется для того, чтобы сохранить в тайне настоящее имя лица (личности) или по другим причинам - самоидентификации или позиционирования себя в обществе.обществе

Общность псевдонима с именами, отчествами и фамилиями проявляется в использовании для его образования их структурно-словообразовательных моделей и словообразовательных формантов. Псевдонимы, как и прозвища, являются вторичными, факультативными наименованиями, наделенными значительным характеристическим потенциалом. Псевдонимы обладают эзотеричностью, то есть особенностью «прятать», «маскировать» настоящее имя, отчество и фамилию носителя. Литературные, театральные, политические, криминальные псевдонимы имеют разную степень эзотеричности. Самая высокая степень «тайности» у политических псевдонимов, что объясняется своеобразием жизни и деятельности их носителей.

Специфика псевдонимной номинации состоит в сознательном выборе мотива именования. Украинские псевдонимы ХХ столетия, в частности псевдонимы писателей, поэтов, критиков, актеров и других деятелей культуры, в большинстве случаев являются самоименованиями. Однако политические и криминальные псевдонимы - это не только самоименование, но и имена, которые носители получили от окружающих (окружения).

В украинской литературной, театральной, общественно-политической и криминальной псевдонимии ХХ века активно действуют два основных способа номинации - использование уже существующих номинационных (антропонимических и апеллятивных) единиц и различные приемы деривации. Самым продуктивным способом псевдонимной номинации является перенесение готовых лексем для называния определенного человека. В преступном мире чаще встречаются деривационные образования, связанные с деформацией настоящего именования лица, как правило, фамилии носителя.

По структуре псевдонимы делятся на однословные и многословные - по образцу полного именования лица или в форме синтаксических конструкций.

Псевдонимы представителей украинской культуры и общественно-политических деятелей, как правило, однословные. В криминальной среде преобладают однословные псевдонимы, образованные на основе настоящих фамилий, и сочетания двух компонентов, один из которых - личное имя носителя.

Установлено, что и среди писателей, и в среде подпольщиков, и в криминальных кругах нередко один и тот же номинант имел не один, а два или больше псевдонимов. Подпольщики использовали, как правило, несколько псевдонимов в целях строгой секретности, часто при переходе с одной стороны боевых действий на противоположную. С целью конспирации несколькими псевдонимами-кличками пользовались и представители преступного мира. Наличие нескольких псевдонимов у деятелей искусства связаны, очевидно, не только с потребностью не афишировать авторство, а и с особенностями их творческой деятельности. В выводах подчеркнуто и особенное в псевдонимиконах отдельных классов.

Важным для описания украинского псевдонимикона ХХ века, построения выводов стал метод квантитативного анализа, который помог представить уровни номинационного подобия и основные отличия псевдонимов в разных социальных классах.

Ключевые слова: ономастика, оним, антропоним, псевдоним, псевдонимическая номинация, псевдонимизированная лексема, мотивационный принцип номинации.

Resume

Pavlykivska N. M. Ukrainian pseudonymia of the XX c. - Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in philology, speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Institute of the Ukrainian language of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2010.

In the thesis there is examined the Ukrainian pseudonymia in its wide subject and time dimensions. The object of analysis is Ukrainian pseudonyms of different social groups: artistic, social and political, criminal. The research was held on the extended actual material (about 5000 literary-artistic, over 4000 social and political, about 500 criminal pseudonyms). Besides (except) published sources there were used archive materials and the materials of dispatch offices.

The dissertation provides a theoretical foundation of interpretation of the pseudonym as pseudoantroponym, defined the signs that cause the rules of its functioning, proposed the definition of certain investigation conceptions, linguistic phenomena, defined the place of the pseudonym among the other anthroponomical units.

The interpretation of pseudonym as special anthroponism was explained, the definition of the notion was proposed. Pseudonyms have a number of common and distinctive features with other anthroponisms - names, patronymics, surnames, nicknames. The peculiarity of a pseudonym unlike other anthroponimical units is first of all in its function: it is used to secure the secrecy of a real name of a person or because of some other reasons - of self-identification, positioning of himself in society.

...