Універсальне і національне в паремійних фондах мов європейського ареалу (лінгвокультурологічний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 81'1: 398. 91

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Універсальне і національне в паремійних фондах мов європейського ареалу (лінгвокультурологічний аспект)

Київ 2010

Загальна характеристика дисертації

Дослідження особливостей репрезентації мовної свідомості в традиційних текстах народної культури проводили С. Нікітіна, О. Тищенко, О. Морозов, О.Бєлікова, С. Ігошкіна, М. Князєва та ін., зокрема на матеріалі паремій їх розглядали І. Голубовська, Сергій Єрмоленко, Л. Даниленко, В. Жданова, О.Корнілов, Г. Миронова, І. Привалова, М. Сітаж, Є. Єндрзейко та ін. Різноманітні вияви універсального і національного в прислів'ях і приказках аналізувалися на матеріалі багатьох мов у працях пареміологів Е. Кокаре, К.Ґріґаса, Г. Пермякова, В.Анікіна, В. Мідера і мовознавців І. Голубовської, В.Мокієнка, В. Пирогова. Однак досі не з'ясованими залишаються чинники універсалізації паремійних корпусів мов, ментальні передумови конвергентності світосприйняття, вербалізовані в прислів'ях і приказках, які на рівні вербально-образних експлікацій є носіями етнонаціональних уявлень про світ. У лінгвістичній науці немає комплексного дослідження паремійних одиниць слов'янських, германських і романських мов із застосуванням лінгвокультурологічного, зіставно-типологічного і концептуально-семіотичного підходів, що й зумовлює актуальність цього дослідження. Дисертація є також актуальною з огляду на загальну спрямованість сучасних мовознавчих студій на пошуки загальнолюдських та ідіоетнічних рис у різноструктурних мовах з урахуванням психологічних факторів, з одного боку, а з другого, - на виявлення національно-культурної ідентичності носіїв кожної з аналізованих мов.

У пропонованій праці, не вдаючись до дискусії про «широке» і «вузьке» розуміння фразеології і не заперечуючи безпосереднього зв'язку прислів'їв і приказок - структурно, семантично і функційно різнорідних одиниць паремійних корпусів слов'янських, германських і романських мов - із різними типами фразем, вирізняємо паремії з-поміж інших одиниць фразеологічного рівня мови, оскільки аналіз прислів'їв і приказок саме на рівні суджень, а не мотивів, образів чи окремих паремійних зразків, виводить дослідження за межі власне пареміології і уможливлює застосування комплексного інтердисциплінарного підходу до розгляду мовних явищ. Адже сучасні досягнення лінгвокультурології, етнолінгвістики, лінгвістичної когнітології й аксіології дають змогу по-новому поглянути на дослідження мовних одиниць із урахуванням екстралінгвальних даних і дійти певних висновків лінгвокультурологічного, лінгвофілософського та етнолінгвопсихологічного характеру. Такий підхід до аналізу базується на розумінні паремій як знаків, що є носіями кількох блоків інформації, які охоплюють об'єктивний (денотацію) і суб'єктивний (оцінку, мотивацію, стилістичну маркованість) компоненти сигніфікату. Синкретичний статус прислів'їв і приказок зумовлює їх розгляд як еквівалентних (за допомогою ключових лексем-репрезентаторів) і безеквівалентних (прислів'я як згорнутий текст) засобів репрезентації когнітивних одиниць. Жанрова ж специфіка прислів'їв дає можливість простежувати не лише власне когнітивний аспект вербалізації концептів, але й аспект прагматичний (власне культурний), пов'язаний із фоновими знаннями, необхідними для адекватного прочитання прислів'їв. Дослідження паремій у лінгвокультурологічній та когнітивній площинах уможливлює також з'ясування способів проникнення в них знаків національних культур - міфологем, символів, стереотипів.

Зважаючи на неусталеність терміна «паремія» в сучасній лінгвістиці, умовно використовуємо терміни «паремія» і «прислів'я», «приказка» як синоніми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із темою науково-дослідної роботи Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України «Лексика і фразеологія східнослов'янських мов: етимологічний, етнолінгвістичний, акцентуаційний і словотвірний аспекти» (державний реєстраційний номер 0108V000314).

Мета дисертації - дослідити особливості мовної об'єктивації психокультурних універсалій на основі зіставлення паремійних текстів української, російської, польської, англійської, французької та інших мов для виявлення спільної глибинно-універсальної світоглядної основи, що є підґрунтям для формування найрізноманітніших зовнішніх ідіоетнічних та універсальних зв'язків, які вербалізуються на фразеологічному рівні аналізованих мов.

· визначити чинники дослідження особливостей об'єктивації ідіоетнічного й універсального в різномовних пареміях;

· з'ясувати принципи відбору матеріалу для дослідження з огляду на співвідношення національного й універсального в пареміях;

· виявити часові межі становлення паремійних корпусів європейських мов, статус паремій як мікротекстів культури, що найповніше відображають характерні ознаки побутової свідомості їхніх творців;

· обґрунтувати доцільність застосування опозиційного підходу до аналізу особливостей вербалізації побутової свідомості в різномовних пареміях;

· провести зіставне дослідження способів паремійної реалізації універсальних опозицій «добро - зло», «дурень - розумний», «багатство - бідність» та спільних для побутової свідомості різних народів структуротворчих концептів «Бог», «доля», «правда», «прислів'я», «люди» у зіставлюваних мовах;

· змоделювати каркас паремійної асоціативно-вербальної сітки на основі характеристики названих універсальних матричних опозицій та їх внутрішніх і зовнішніх взаємовідношень у пареміях різних мов;

· простежити специфіку паремійної вербалізації стереотипних національних уявлень про місце та роль особи і колективу, статус і функції своїх і чужих у прислів'ях і приказках, диференціювати їх універсальні та національно зумовлені характеристики в різних культурах;

· висвітлити національні пріоритети в системі цінностей носіїв української, російської, польської, англійської, французької мов, актуалізовані в пареміях.

Об'єкт дослідження становлять прислів'я і приказки, які репрезентують тематичні блоки «добро», «зло», «розум», «глупота», «багатство», «бідність», «своє», «чуже» в паремійних корпусах української, російської, польської, англійської, французької та інших мов, а також паремії, в яких об'єктивується колективна оцінка базових загальнолюдських та основних етнокультурних цінностей.

Матеріалом для дослідження послужили близько 7000 українських, 6000 російських, 6000 польських, 5000 англійських і понад 4000 французьких паремій, а також вибірково прислів'я і приказки латинської, німецької, білоруської та інших мов, відібраних із 45 паремійних словників, добірок, довідників, фразеологічних словників, серед них найповніші, науково систематизовані пареміографічні праці: Українські приказки, прислів'я і таке інше / Упор. М. Номис; Галицько-руські народні приповідки / Упор. І.Франко; Прислів'я та приказки: у 3-х т. / Упор. М.Пазяк; Пословицы русского народа. Сборник В. Даля; Жизнь русскаго народа въ его пословицахъ и поговоркахъ / Сост. І. Иллюстровъ; Nowa ksiкga przysіуw i wyraїeс przysіowiowych polskich: w IV t. / Red. J. Krzyїanowski; The Oxford Dictionary of English Proverbs / Ed. by F. P. Wilson; The Penguin Dictionary of Proverbs / Ed. by R.Fergusson & J. Law; Dictionnaire des proverbes, sentences et maximes par M.Maloux. Крім того, у дисертації використано дані тлумачних, перекладних, синонімних, етимологічних, асоціативних, термінологічних, енциклопедичних та інших лексикографічних праць.

Методологічним підґрунтям проведеного дослідження є філософське розуміння суспільної природи мови, діалектичного взаємозв'язку мови і культури, трактування мови як невід'ємної частини пізнання, універсального породження етнічно незаангажованого людського розуму і водночас основного складника етнічної культури, засобу міжпоколінної трансляції знань і культурних надбань, виразника етнічної самобутності. В основу праці покладено ідеї соціологічного підходу до вивчення ментальностей, репрезентовані Е. Дюркгеймом і Л. Леві-Брюлем, стрижневим пунктом досліджень яких є вчення про колективні уявлення, під якими вчені розуміли ті переконання, що формуються в людини не з власного життєвого досвіду, а проникають у її свідомість через суспільне середовище; а також пошуки безпосереднього зв'язку між свідомістю індивіда та його належністю до певної соціальної групи.

Аналіз особливостей різномовних виявів універсального та національного в прислів'ях і приказках ґрунтується на антропоцентричному підході до розгляду мовних явищ, який було закладено в працях В. фон Гумбольдта, Л. Вайсгербера, Е.Сепіра, Б. Уорфа, концепції неогумбольдтіанства і підтримано сучасними лінгвістами як один із основних підходів до висвітлення мовних одиниць (див. праці В. Алпатова, С. Воркачева, І. Голубовської, В. Жайворонка, А. Кузнецова, А.Мойсієнка, Т. Радзієвської, Р. Розиної та ін). Аналіз паремій у цьому ракурсі виправданий, адже всі прислів'я і приказки, зокрема про явища живої і неживої природи, опосередковано стосуються людини та її поведінки.

Лінгвістичне дослідження прислів'їв і приказок з метою виявлення репрезентованих у них національних та наднаціональних світоглядних установок їх творців передбачало пошуки адекватної методики аналізу паремій, яка дала б змогу схарактеризувати прямі та латентні форми рефлексії побутової свідомості в пареміях зіставлюваних мов. Розгляд різномовного паремійного матеріалу проводився з урахуванням чинників етнокультурної маркованості ключового слова паремії (паремійного блоку), варіативності, кількісної та якісної репрезентації паремійного блоку (тематичної групи), локальності, історичного чинника і в окремих випадках - чинника частотності. Ураховано також основні принципи аналізу різномовного матеріалу в традиційних студіях у царині зіставного мовознавства - зіставлюваності і системності. Мета дослідження та специфіка його аналізованого об'єкта зумовили потребу комплексного використання таких методів і прийомів аналізу: метод лінгвістичного спостереження; описовий та класифікаційний методи (для характеристики і тематичної класифікації фактичного матеріалу), зіставний метод (для висвітлення конвергентних та дивергентних способів реалізації колективних уявлень про світ у пареміях зіставлюваних мов), концептуально-семіотичний аналіз (для з'ясування когнітивних механізмів формування концептів, об'єктивованих у різномовних пареміях), метод моделювання (для схематичної репрезентації фрагментів мовної картини світу, побудови паремійної асоціативно-вербальної сітки), опозиційний аналіз як елемент структурного методу (для виявлення ментальних передумов універсальності паремійних корпусів мов, дослідження системних відношень між смисловими компонентами прислів'їв), контекстуально-інтерпретаційний аналіз (для встановлення особливостей репрезентації концептів у пареміях), метод фразеогерменевтики (для розкриття різночасової смислової і культурної багатошаровості прислів'їв і приказок зіставлюваних мов), метод ступінчатої ідентифікації (для визначення ієрархії в системі ціннісних концептів, вербалізованих у різномовних пареміях), елементи квантитативного аналізу (для порівняння кількісних співвідношень паремій аналізованих тематичних блоків і груп у досліджуваних мовах), аналіз словникових дефініцій. Дослідження проведено в синхронії, елементи діахронії застосовано для визначення хронологічних меж виникнення деяких паремій, відстеження їх міжмовної міграції і трансформації, а також з'ясування часово зумовленої варіативності прислів'їв і приказок, тривалості побутування паремійних одиниць у мовах, історичного розвитку ключових слів аналізованих паремій.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше:

· на основі комплексного міжкультурного зіставлення паремій, які репрезентують мови слов'янської, германської і романської груп, досліджено психокультурні універсалії, що свідчить про існування спільних для представників усіх європейських культур глибинних світоглядних установок, які можуть отримувати національно-специфічну інтерпретацію і відповідну об'єктивацію в кожній із мов;

· запропоновано власну методику лігнвокультурологічного аналізу прислів'їв і приказок, застосовану при розгляді особливостей реалізації національного й універсального в різномовних пареміях, які аналізуються не ізольовано, а системно у складі тематичних блоків чи груп;

· здійснено спробу встановити хронологічні межі формування паремійних корпусів сучасних європейських мов, зокрема визначено, що більшість прислів'їв і приказок досліджуваних мов є відносно новими паремійними утвореннями, які виникли або були запозичені в європейські мови (найчастіше з латини безпосередньо чи за посередництва інших мов) не раніше XVІ-XVIIст., а чимало й значно пізніше;

· на основі контрастивного аналізу особливостей різномовної паремійної вербалізації універсальних матричних опозицій «добро - зло», «дурень - розумний», «багатство - бідність» та спільних для побутової свідомості багатьох народів структуротворчих концептів «Бог», «доля», «правда», «люди» змодельовано каркас універсальної асоціативно-вербальної сітки, що є підґрунтям для розбудови зовнішніх ідіоетнічних та універсальних зв'язків, актуалізованих на фразеологічному рівні мовних систем;

· схарактеризовано концепт «прислів'я», його аксіологічні маркери в українській, російській, польській, англійській, французькій наївних картинах світу на матеріалі паремій;

· з'ясовано внутрішньокультурні та міжкультурні світоглядні протиріччя, які простежуються в неокресленості меж тріади «я - ми - вони» в прислів'ях і приказках, що репрезентують універсальну опозицію з високим рівнем семіотизації «своє - чуже» в досліджуваних мовах;

· виявлено специфіку паремійної об'єктивації національно зумовлених переваг на шкалі універсальних цінностей на основі кількісного та якісного аналізу прислів'їв і приказок, оцінка морально-духовних цінностей в яких базується на зіставленні з матеріальними вартостями.

Теоретична цінність дослідження зумовлена розвитком нового підходу до міжмовного лінгвокультурологічного дослідження прислів'їв і приказок у межах сучасних лінгвістичних пошуків універсального і національного в одиницях різних мовних рівнів. Випрацювана методика аналізу паремійних одиниць може бути застосована при лінгвокультурологічному дослідженні паремій інших тематичних блоків або груп окремих мов чи у міжмовному зіставленні. Комплексний аналіз прислів'їв і приказок української, російської, польської, англійської, французької та інших мов сприяє уточненню статусу паремій як контамінованих одиниць мовних систем і мікротекстів культури, поглиблює теоретичні концепції, пов'язані з дослідженням різномовних культурних просторів крізь призму мови і дискурсу, розширює розуміння способів мовного вираження базових опозицій культури, ціннісних преференцій етнокультурних спільнот, а також об'єктивованих у традиційних текстах народної культури різночасових колективних уявлень, що співвідносяться з різними стадіями розвитку суспільної свідомості.

Практичне значення дисертації визначається можливістю використання її основних положень і висновків у курсах із загального та зіставного мовознавства, лексикології (розділ «Фразеологія»), лінгвокраїнознавства, спецкурсах із лінгвокультурології, етнолінгвістики, лінгвофольклористики, когнітивної лінгвістики, а також етнопсихології та культурології. Результати дослідження можуть бути застосовані в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні українського паремійного словника.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовано в доповідях на Міжнародній науковій конференції «Ucraina irredenta. Література і культура України ХХ століття» (Краків, 2006); XV, XVI, XVIІ Міжнародних наукових конференціях «Мова і культура» імені проф. Сергія Бураго (Київ, 2006, 2007, 2008); Всеукраїнській науковій конференції «Перекладознавство, літературознавство, мовознавство: тенденції розвитку на зламі ХХ-ХХІ століть» (Дрогобич, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2008); Міжнародній науковій конференції «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти» (Черкаси, 2008); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Етнос. Культура. Нація» (Дрогобич, 2008); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Діалог мов і культур» (Київ, 2009); Всеукраїнській науковій конференції «Еволюційні тенденції в мові - ІІІ» (Миколаїв, 2009); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми фразеології» (Сімферополь, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Ключові проблеми сучасної прикладної лінгвістики» (Луцьк, 2009); Звітній конференції НТШ імені Т. Шевченка (Львів, 2010). Дисертацію обговорено на спільному засіданні відділів загального мовознавства і російської мови Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України.

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 25 одноосібних публікаціях автора, з них монографія «Рефлексія побутової свідомості в різномовному провербіальному просторі» (Львів, 2010, обсяг - 29,5 д. а.), 22 статті у виданнях, затверджених ВАКом України як фахові, 2 статті за матеріалами наукових конференцій.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, зокрема списку використаних наукових праць (478 позицій) і списку лексикографічних, фольклорних, літературних джерел, довідкової літератури (107 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 431 сторінку, з них 374 сторінки основного тексту. У праці подано 1 таблицю, 3 малюнки, 5 схем.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, з'ясовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету, визначено завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну, теоретичне значення дисертації, схарактеризовано методи і методологічну основу дослідження, джерела фактичного матеріалу, указано на практичне значення здобутих результатів, висвітлено зв'язок дисертації з науковими програмами і планами, вказано на форми її апробації.

Перший розділ дисертації «Теоретичні засади дослідження паремій» присвячено розглядові різноманітних аспектів і напрямів лінгвістичного, зокрема лінгвокультурологічного, дослідження прислів'їв і приказок, з'ясовано методологічні підходи до пошуку універсального і національного в різномовному провербіальному просторі, визначено чинники лінгвокультурологічного аналізу паремій, часові межі становлення паремійних корпусів сучасних європейських мов.

У лінгвістиці та пареміології загальноприйнятим є погляд на прислів'я і приказки як на одиниці мови, що реалізуються в мовленні, оскільки паремія, з одного боку, є текстом, а з другого, - її використання в певному мовному колективі фіксоване (тобто належить мові). Лінгвістичне дослідження прислів'їв і приказок базується на врахуванні статусу паремій як особливих знаків мовної системи, які мають текстову природу, що реалізується в таких дискурсивних ознаках, як цілісність, зв'язність, референційність, дискретність, інформативність, і є водночас репрезентантами відповідного фольклорного жанру. Трактуємо прислів'я і приказки як особливу групу мовних одиниць комунікативного типу в межах фразеологічного рівня, яка, незважаючи на всі спроби пареміологів вибудувати струнку систему паремійних моделей, не є однорідною ні за структурою, ні за семантикою, ні за функціями. Якщо особливості побудови паремій здебільшого висвітлюються у працях пареміологів (Н.Барли, А.Дандис, Г.Пермяков) (хоча спробу подати кінцевий список моделей англійських прислів'їв було зроблено і в мовознавчому дослідженні О.Корень), то граматична організація паремій є об'єктом аналізу в лінгвістиці (Г.Благова, С.Величко, Т.Ніколаєва, В.Прутчикова, Г.Садова, З.Тарланов). Загалом, незважаючи на дивергентність підходів до розгляду прислів'їв і приказок у мовознавстві й пареміології, що зумовлено різними завданнями таких досліджень, спільність об'єкта аналізу пояснює використання результатів праць пареміологічного спрямування в лінгвістиці (В. Пирогов).

Дослідження особливостей різномовних виявів універсального та національного в прислів'ях і приказках пов'язане з проблемами вивчення людської свідомості, сприйняття й усвідомлення світу. Уявлення про світ колективного творця прислів'їв і приказок - узагальненого homo ethnicus, репрезентанта певної колективної етнічної ідентичності - розглядаємо в термінах «колективна свідомість» і «побутова свідомість». Побутову свідомість, услід за філософами, трактуємо як донаукову свідомість, яка сформувалася на основі емпіричних узагальнень, котрі виявляють зв'язки людини зі світом, відображені через призму потреб та інтересів людини. Очевидною є певна абстрактність і надгруповість (надетнічність тощо) названих понять, хоча б з огляду на внутрішню членованість і неоднорідність бачення світу різними спільнотами, що виявляє себе на багатьох мовних рівнях. Наприклад, деякі субетнічні світоглядні дивергенції виразно простежуються в добірках українських прислів'їв і приказок М. Номиса та І.Франка, що, однак, не дає підстав для відмови від залучення матеріалу обох збірок для комплексної характеристики особливостей української побутової свідомості.

Домінантною особливістю фольклорного слова є не просто образність, а здатність до образотворення. Самме усвідомлення важливості врахування згаданої специфіки народно-фольклорного бачення слова спонукало нас до використання терміна «поняття-образ» при аналізі паремій на початкових етапах опрацювання проблеми, проте задля уникнення нагромадження термінів і суперечливості їх трактувань використовуємо усталений у сучасному мовознавстві термін «концепт», під яким розуміємо складноструктурований етносоціолінгвокультурний феномен з поняттєвим началом (А. Приходько), що має двоїсту сутність - психічну (як ідеальний прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ) та мовну (М. Кочерган).

Аналіз прислів'їв і приказок на рівні суджень передбачає виявлення передусім їх внутрішніх національних маркерів, зокрема прагматичної частини значення як експлікації національного погляду на ціннісні характеристики предмета чи явища. Внутрішні універсальні та національні маркери різномовних паремійних текстів описуємо в термінах «логема» і «паремійна тематична модель». Услід за І.Малиновською, під логемою розуміємо знак або усталену сукупність знаків, які відсилають учасників комунікації до канонізованих зразків мислення і поведінки або таких, що стихійно, у процесі мовленнєвої комунікації, перетворюються на індивідуальні / групові / загальносоціальні втілення таких канонів. Таке розуміння логеми є дещо однобічним, однак таким, що якнайбільше підходить для аналізу паремій, які в клішованій формі вербалізують канонізовані зразки мислення і світосприйняття представників відповідних культур.

Термін «паремійна тематична модель» є трансформованим запозиченням із праць Г.Пермякова, який описував смислову структуру різномовних прислів'їв і приказок, згрупованих на основі інваріантних тематичних пар, що формують предметні паремійні тематичні групи. Проте якщо у структурній пареміології предметні тематичні групи об'єднують однорідні пари прислів'їв і приказок, змодельовані на основі опозиційного підходу, наприклад, «початок - кінець», «нове - старе», «друг - ворог» тощо, то в нашому дослідженні паремійна тематична модель - це формалізована структура репрезентації інформації про стереотипні ситуації, стани, ознаки, вербалізовані в численних паремійних текстах.

Відбір матеріалу для дослідження проводився за тематичним принципом. Тому з метою упорядкування і систематизації різномовних прислів'їв і приказок, відібраних для аналізу, вживаємо термін «паремійний тематичний блок» на позначення групи паремій, поєднаних одним ключовим словом. Паремійна тематична група складається з двох чи кількох однорідних тематичних блоків.

Унікальність логіко-семіотичної, структурної та образної організації прислів'їв і приказок виділяє їх з-поміж інших жанрів фольклору і робить невичерпним джерелом дослідження для багатьох наук. Спільність не лише об'єкта досліджень, але й їх основних завдань, спрямованих на пошуки світоглядних засад колективного творця паремійних корпусів мов, виявлення та аналізу зафіксованої в них моделі світу об'єднує дослідників, що репрезентують різні галузі гуманітарних знань, зокрема пареміологів (А.Крікманн), лінгвістів (І.Голубовська, І.Гусейнов, Л.Даниленко, Е.Єндрейко, Сергій Єрмоленко, В.Жданова, М.Захаренкова, Н.Коваленко, О.Корнілов, О.Кушнір; Н.Макшанцева, Г.Миронова, С.Пеллетєр, Ю.Письменна, Л.Полюга, С.Плотницька, І.Привалова, Ф.Робінсон, М.Сітаж, Г.Сторм, Л.Чернишова, В.Шевелюк та ін.), етнопсихологів (Д.Бейтель, Р.Ґіббс, С.Таґлін), філософів (А.Мельникова, Т.Тийттанен,). Проте відсутність чітко випрацюваних критеріїв дослідження паремій, принципів відбору матеріалу, неврахування його специфіки та особливого статусу в мовній системі, співвідношення універсального і національного в різних типах паремій часом призводить до викривлення їх результатів, суперечливих висновків при розгляді прислів'їв і приказок навіть однієї тематичної групи чи блоку в працях різних авторів. Тому й досі залишається актуальним один із критеріїв аналізу прислів'їв і приказок, постульований Е. Кокаре три десятки років тому, за яким досліджувати паремії кожного народу ізольовано, не беручи до уваги паралелі у фольклорі інших народів, означало б описувати лише зовнішній бік цих специфічних явищ культури, не торкаючись їх суті. Хоч, з іншого боку, й універсальні паремійні одиниці можуть бути релевантними для характеристики особливостей національного світобачення, адже сфери використання прислів'їв, відомих багатьом народам, специфічні для мовлення кожного з них. Лише поодинокі паремії мають аналогічний смисл у різних мовах, який здебільшого повністю виявляється в конкретному мовленнєвому застосуванні. Отже, дослідження національної специфіки різномовного паремійного матеріалу невіддільне від пошуків універсального в ньому, що зумовлено загальнолюдськими особливостями світосприйняття. Важливо також ураховувати й те, що паремії належать до групи мовних знаків, які репрезентують інформацію, що є результатом тривалої культурно-ціннісної обробки. Тому дослідження паремійних текстів доцільно проводити в синхронно-діахронному аспекті.

Прислів'я і приказки традиційно досліджуються на рівні мотивів, образів чи окремих паремійних зразків, кожен з яких вважається завершеною ідейно-художньою єдністю. Такі підходи до аналізу паремій прийнятні і в зіставних студіях, однак, на думку Е. Кокаре, найоптимальнішим є порівняння окремих паремій, оскільки при зіставленні на рівні образів паремійні одиниці з однаковою семантикою здебільшого аналізувалися б нарізно, адже для передання одного змісту навіть у пареміях одного народу часто використовуються найрізноманітніші образи. Зіставлення на рівні мотивів теж проблематичне, оскільки, з одного боку, мотив і прислів'я (чи приказка) часто є ідентичними поняттями, а з другого, - мотив може об'єднувати тематично подібні тексти, що належать до різних жанрів фольклору. Проте, незважаючи на це застереження, у сучасних інтердисциплінарних дослідженнях із залученням паремійного матеріалу усталеним є аналіз прислів'їв і приказок як на рівні окремих одиниць, так і на рівні образів. Пошуки образних утілень народних уявлень про світ і людину в ньому, закодованих у прислів'ях і приказках, у сучасних лінгвістичних студіях здійснюються через методику реконструкції гештальтних метафор (О.Близнюк, А.Звєрзинська), результати яких підтверджують думку про те, що концептуальне осмислення категорій культури втілюється в системі образів, які є своєрідною «нішею» для кумуляції світогляду народу. Образна структура паремій як джерело пізнання етнічних особливостей свідомості є об'єктом зацікавлення етнопсихологів (С. Таґлін), оскільки вони, як і лінгвісти, вбачають у пареміях знаряддя етнопсихогенезу. Проте якщо навіть і припустити, що варіативність паремійних образів є етнічно зумовленою, то зіставний аналіз систем образів різномовних паремій має ґрунтуватися не на довільно дібраному матеріалі, а охоплювати якщо не весь паремійний корпус, що є кількісно і якісно відкритою системою, то принаймні якнайповнішу його частину. Важливо враховувати й те, що при закономірній варіативності образів спільних для всіх культур розрядів значна частина образів у пареміях народів, які проживають у подібних географічних, соціальних і культурних умовах, усе ж є спільною, що зумовлює як творення прислів'їв на однаковій образній основі, так і їх безперешкодне проникнення в мови народів-сусідів, про що свідчить існування сотень одноомбразних паремій у мовах європейського провербіального простору.

Жодна окремо взята паремія не може категорично вважатися загальнонародним переконанням, виразником національного характеру чи способу мислення. Будь-яке прислів'я чи приказка первісно є витвором однієї людини, який лише згодом стає надбанням багатьох. Кожен вислів, перш ніж стати прислів'ям, повинен втратити домінанту індивідуального й органічно вплестися в лінгвально-образну і світоглядно-ціннісну парадигми, які завжди несуть на собі відбиток етнічних чи субетнічних, а іноді й соціально-групових особливостей. Такий перехід не відбувається, якщо у свідомості носіїв мови відсутні передумови для подібного сприйняття. Це стосується не тільки внутрішньомовних «міграцій», але й поповнення паремійних корпусів висловами біблійного походження, сентенціями з творів античних авторів тощо. Тому ті висловлювання, що були сприйняті мовою і принаймні частиною її носіїв як «свої», не суперечать національному характеру, оскільки перейшли до розряду народної мудрості, і за умови врахування певних чинників можуть свідчити про особливості національного менталітету. Різними є сфери використання універсальних паремій, оскільки лише поодинокі прислів'я з мови в мову абсолютно точно переносять свій смисл, що повністю розкривається у сфері національного мовленнєвого використання. Крім того, будь-яка паремія, повторюючись необмежену кількість разів, кожного разу набуватиме нових смислових відтінків і її інтерпретація залежатиме від контексту.

Етнокультурна маркованість ключового слова паремії (паремійного блоку) є визначальним чинником, який впливає на трактування паремійних аналогів у різних культурах і зумовлює невідповідності в їх тлумаченнях. Цей чинник насамперед важливо враховувати при дослідженні паремій, опорні слова яких (або й самі паремії) мають відповідники чи псевдовідповідники у зіставлюваних мовах, тобто коли йдеться про різномовні позначення і трактування неспецифічних концептів із різними прототипами (наприклад, укр. хата - англ. house) чи національно-специфічні елементи глибинної семантики концептів, як у випадку з псевдокорелятами «воля - liberty».

Варіативність паремій свідчить про їх активне функціонування у досліджуваній мовній системі і відповідно актуальність реалізованих логем для носіїв мови. Той факт, що прислів'я не має варіантів і висловлює думку, яка суперечить більшості паремій, яким притаманна варіативність, дає підстави стверджувати, що воно не передає поглядів більшості носіїв мови, а лише фіксує один із елементів народного досвіду. Чинник варіативності тісно пов'язаний із чинником частотності, оскільки опосередковано дає інформацію про те, яке прислів'я чи група прислів'їв уживається частіше. Усі інші спроби підрахувати частотність використання певної паремії в мовленні хибуватимуть на статистичну недостовірність, оскільки лише невелика частина прислів'їв і приказок активно функціонує, і навіть активно відтворювані паремії не є частотними. Статистична недостовірність пов'язана також із неоднорідністю досліджуваної вибірки з огляду на субетнічну та соціальну стратифікацію носіїв мови. У художньому мовленні паремії використовуються доволі рідко, але тут вони дуже часто трансформуються, доповнюються, адаптуються до вимог конкретного художнього тексту.

Конвергентна кількісна репрезентативність паремійних блоків чи груп у міжмовному зіставленні не є ознакою світоглядної ізоморфності, однак у багатьох випадках кількісна дивергентність вказує на якісні міжкультурні невідповідності. Чинник якісної репрезентації паремійної тематичної групи виявляється в існуванні сітки розгалужених синонімних, антонімних та омонімних зв'язків.

Локальність окремих паремійних зразків у деяких випадках (особливо, коли йдеться про одномовні субкультурні варіанти чи синоніми) може бути релевантною, але не визначальною в міжмовному зіставленні. Більшу інформативну цінність регіональні паремії мають для внутрішньомовного порівняльного дослідження.

Історичний чинник, як і чинник локальності (регіональності), тісно пов'язаний із чинником варіативності. Для дослідника в окремих випадках важливо знати якщо не час виникнення паремії (що майже неможливо), то принаймні дату першої її писемної фіксації, а також деякі аспекти її функціонування в діахронії.

Сучасні паремійні корпуси - зібрання відносно нових паремійних утворень, що відображають різні етапи розвитку людської свідомості: від найдавнішого архетипного, а також міфічного світобачення, які є універсальними стадіями становлення всіх культур, до новіших - релігійного та філософського сприйняття світу, на яких найповніше виявляється культурне багатоманіття. Залишки міфологічного світогляду, які простежуються в багатьох пареміях, не обов'язково є ознакою їх давності з огляду на «живучість» язичництва. Біблійні тексти мали суттєвий вплив на поповнення сучасних паремійних корпусів, але цей вплив був здебільшого ідейним, оскільки цілісні біблійні сентенції рідко поповнювали національні паремійні зібрання. Так, наприклад, серед українських прислів'їв і приказок тематичного блоку «жінка» натрапляємо лише на одне прислів'я Добра жена - то мужу корона, яке є безпосереднім запозиченням з «Книги Притч Соломонових», що прижилося також у польській та англійській (пор.: A worthy woman is the crown of her husband) мовах. Проте вже на народному ґрунті це прислів'я отримало варіанти, в яких корону закономірно змінено на вінок, оскільки цей образ значно тісніше пов'язаний з емпіричним життєвим досвідом носіїв мови: Добра жінка (мужеві своєму) вінець, а лиха кінець (подібно і в російській мові - Муж жене отец, жена мужу венец). Біблійні висловлювання про жінку (а найбільше їх у «Пісні Пісень»), побудовані на неприйнятній для побутової свідомості європейських народів системі образів, не могли прижитися в їх паремійних корпусах. Найтиповіші біблійні рефлексії у названому тематичному блоці пов'язані з притчею про Адама і Єву. Час входження прислів'я чи приказки до паремійного корпусу визначає характер їх відтворюваності в мовленні. Найдавніші паремії вільно варіюють, легко вживаються в текст художнього твору як частина висловлювання, тобто поводяться як знаки мовної системи. Відтворюваність новіших прислів'їв має цитатний характер.

У другому розділі «Асоціативно-вербальні зв'язки в паремійних корпусах слов'янських, германських і романських мов» проведено аналіз особливостей паремійної вербалізації спільних для побутової свідомості різних народів структуротворчих концептів «Бог», «доля», «правда», «прислів'я», «люди» в українській, російській, польській, англійській і французькій мовах, на основі характеристики універсальних матричних опозицій «добро - зло», «дурень - розумний», «багатство - бідність» та їх внутрішніх і зовнішніх взаємовідношень у різних мовах змодельовано каркас паремійної асоціативно-вербальної сітки.

Закон протиріччя як один із основних законів логіки отримав якнайповніше вираження в пареміях, адже саммме опозиційність є однією з універсальних характеристик прислів'їв. Оскільки уніфікація змісту паремій відбувається під впливом форм мислення, які сприяють його систематизації та впорядкуванню, то використання опозиційного підходу до аналізу прислів'їв і приказок дає змогу виявити ментальні передумови універсальності паремійних корпусів мов.

У побутовій свідомості носіїв досліджуваних слов'янських, германських і романських мов, об'єктивованій у пареміях, різнорідні, на перший погляд, концепти «Бог», «доля», «правда», «люди», «прислів'я» і «дурень» поєднані спільними концептуальними ознаками «неосудність», «неминучість», «необхідність», «всюдисущість», «суворість», «непідвладність часові», «довговічність», що свідчить про універсальність народних уявлень про об'єкти концептуалізації, їх внутрішні смислові зв'язки, взаємозалежність і наслідковість, які в своїй сукупності формують основу наївного бачення світу. Ознака «неосудність» об'єктивується в прислів'ях і приказках аналізованих тематичних блоків через асоціативно-вербальні зв'язки ключового для фольклорної картини світу концепту «правда», що є основою для експлікації функціонального навантаження різнотипних концептів при формуванні народного світосприйняття. Тільки концепт «люди (громада)» отримує аломорфну вербалізацію в пареміях досліджуваних мов: від широкої експлікації названих ознак у російських прислів'ях і приказках, часткової (іноді опосередкованої) - в українських, до майже повної нереалізованості в пареміях англійської і французької мов. Ознаки «неосудність», «неминучість» і «всюдисущість» при здебільшого конвергентній вербалізації в пареміях зіставлюваних мов отримують широку актуалізацію в російських прислів'ях з опорним словом «люди», що вказує на особливий статус громади у взаємовідношенні «людина - община» в стереотипних народних уявленнях росіян, який відрізняється від побутових уявлень про місце людини в громаді, а також роль громади в житті кожного її члена в інших культурах. У концептах «дурень» і «правда» ознака «суворість» («грубість») набуває двобічної експлікації: дурень і правда в пареміях виступають як суб'єктом, так і об'єктом грубості. Універсально контамінованими є колективні уявлення про долю в усіх її найрізноманітніших фольклорних виявах (щастя, недоля, пословиця, біда, лихо, напасть, суджене).

Паремійно вербалізований концепт «совість», якому притаманні ознаки «неосудність», «неминучість» і «суворість», властиві названим вище базовим для народного світосприйняття концептам, як і вузлова опозиція «правда - неправда», виконують структуротворчу функцію в наївній картині світу. Уявлення про Бога, совість і правду в побутовій свідомості є майже тотожними, адже якщо правда - це і є Бог, а совість - голос Бога в кожному з нас, то совість - поняття, невіддільне від правди; прислів'я є водночас народною правдою і народною совістю, носіями голосу громади, який у народних уявленнях завжди правдивий; функцію суспільної совісті в побутовій свідомості виконує дурень (божевільний) через свої зв'язки з правдою і (опосередковано) з Богом. Взаємовідношення «совість - сором», «совість - правда», «совість - гріх», опозиція «чистий - нечистий», які формують логічно-образну структуру паремійно об'єктивованого концепту «совість», вказують на суттєвий вплив християнського віровчення на його формування.

Якщо вважати паремії знаками ситуацій, то серед ознак, за якими вони можуть класифікуватися, найсуттєвішими з огляду на спосіб людського світосприйняття, відображеного в пареміях, є опозиція «добро - зло». Опозиції «правда - неправда» і «друг - ворог» у зіставлюваних етнокультурах корелюють, виявляючи внутрішні протиріччя, характерні для людської логіки загалом і для фольклору, що є її відображенням, зокрема. Кваліфікація концептів «правда» і «брехня» у побутовій свідомості частково збігається. Уявлення про правду і брехню в концептуальних системах носіїв досліджуваних мов персоніфіковані (Кривда сидить за столом, а правда жебракує коло дверей; Правда прежде нас померла; Prawda nie zginie; A lie stands on one leg, and truth on two; Die Wahrheit kann gedrьckt, aber nicht unterdrьckt werden) і закріплені у вигляді універсальних моделей «правда/брехня - борець», «правда/брехня - плавець (рятівник)», «правда/брехня - мудрець», вербалізація яких значно виразніше простежується в слов'янських мовах, у яких досліджувані тематичні групи паремій мають майже вдвічі більшу кількісну репрезентацію. У слов'янських пареміях реалізується також модель «правда/брехня - страва».

Так само, як й у випадку з опозицією «правда - неправда (брехня)», у колективних уявленнях носіїв слов'янських, германських і романських мов немає чітко структурованих опозиційних зв'язків у протиставленні «добро - зло»: Нема зла без добра; От добра до худа один шаток; Zіe z dobrym zmieszane jest; There is not the thickness of a sixpence between good and evil; A quelque chose malheur est bon. Тому ознаки «неминучість», «необхідність», «всюдисущість» притаманні також концептам «неправда» і «зло», вербалізованим у пареміях зіставлюваних мов.

Дослідження асоціативно-вербальних зв'язків протиставлення «дурень - розумний» у його паремійній об'єктивації свідчить про відсутність чіткого і однозначного трактування концептів «розум» і «глупота» в побутовій свідомості. Їх значеннєва амплітуда коливається від протиставлення до часткового уподібнення і вербалізується в універсальних логемах «мудрість часто межує з глупотою», «розумним також притаманна глупота», а також специфічній для народної культури реалізації концепту «задній розум», для якої характерне майже повне ототожнення, з одного боку, з глупотою (Дурний робить при кінці те, що мудрий наперед; Задним умом дела не поправишь; Doњwiadczenie gіupich nauczyciel; Experience keeps a dear school, but fools learn in no other; Aprиs dommage chacun est sage), а з другого, - з мудрістю (Кожна пригода до мудрості дорога; Doњwiadczenie m№drym czіowieka czyni; Experience is the mother of wisdom; Mйmoire et usage rendent l'homme sage). В українських і російських пареміях, крім «людини розумної» і «людини дурної», існують також уявлення про «людину, яка не має розуму»: Він не дурний, а тільки розуму не має; Умен, да не разумен, але для російської колективної свідомості властиве чітке виокремлення взаємозалежних концептів «разум» і «ум», перший з яких закономірно отримує значно вищу оцінку в численних російських пареміях.