Лінгвокультурологема Логос: когнітивний, прагматичний, функціонально-стилістичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811.161.2: 81'1(401)'38

Лінгвокультурологема ЛОГОС: когнітивний, прагматичний, функціонально-стилістичний аспекти

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

МЕХ Наталія Олександрівна

Київ 2009

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Єрмоленко Світлана Яківна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу стилістики та культури мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України Кононенко Віталій Іванович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри загального і порівняльного мовознавства;

доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Анатолій Кирилович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри сучасної української мови;

доктор філологічних наук, професор Жайворонок Віталій Вікторович, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, провідний науковий співробітник відділу російської мови.

Захист відбудеться „27” травня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано „ 25” квітня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В.М. Фурса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток гуманітарних знань кінця ХХ - початку ХХІ ст. спрямований на розширення міжгалузевих зв'язків, на обґрунтування нових підходів до вивчення традиційних об'єктів у кожній науковій галузі.

У сучасній лінгвістиці спостерігаємо глибинне осмислення сутності мови в широкому теоретичному контексті. Це відкриває значні перспективи для аналізу низки комплексних проблем, серед яких - «мова і знання», «мова і свідомість», «мова і розум», «мова і культура», «мова і творчість», «мова і релігія», що належать до трансісторичних, а отже, науковий інтерес до них не втрачає своєї актуальності. Названі проблеми раніше сприймали як позамовні, такі, що стосуються зовнішньої лінгвістики, а тепер усвідомлюють як важливі для розуміння мови не лише як системно-структурного іманентного творення, а як духовної енергії, когнітивної активності людини [Ф. Бацевич].

Набуті знання про мову в позалінгвістичних галузях впливають на дослідження власне лінгвальних явищ; стають помітнішими активні інтегративно-диференційні процеси в лінгвістиці й культурі. Започатковуються, проектуються, розгортаються нові дисципліни й напрямки, такі, зокрема, як лінгвогносеологія, лінгвокогнітологія, психолінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвофілософія, лінгвоконцептологія, комунікативна лінгвістика та ін., і відповідно з'являються поняття, що стають базовими для цих дисциплін. Це поняття концепт, культурний код, лінгвокультурема, символ, логоепістема, інтенція, інтенціональність, смисл тощо.

В українському мовознавстві кінця ХХ - початку ХХІ ст. традиційні дослідження лексичної семантики органічно поєднуються з новими напрямками мовознавства - когнітивною лінгвістикою, лінгвокультурологією, аналізом конкретних концептів мовної та концептуальної картин світу. Запропоновані в роботах М.П. Кочергана, В.І. Кононенка, О.О. Селіванової, В.В. Жайворонка, Т.В. Радзієвської, Г.М. Яворської, Т. А. Космеди, Ж. П. Соколовської, Л.А. Лисиченко, В.М. Манакіна, С.А. Жаботинської, К.Ю. Голобородька, В.Л. Іващенко, П.В. Мацьківа, М.В. Скаб, В.Ф. Старка, О.Є. Єфименко інструментарії дослідження стимулювали вироблення власного підходу до аналізу тексту.

Пропонована робота виконана в аспекті лінгвостилістики та комунікативної лінгвістики в її дискурсивному варіанті як чинника синтезування ідей когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лінгвофілософії, прагмалінгвістики. Когнітивну теорію дискурсу розглядаємо як модель опису інформаційного простору людської комунікації. Інтерпретаційний аналіз дискурсу допомагає подолати обмеженість власне когнітивного підходу до мови і претендує на роль «когнітивного інструмента» вивчення комунікації в широкому плані, оскільки пов'язаний не лише з індивідуально-психологічними, а й соціальними, культурними виявами комунікації як організованої діяльності, враховує когнітивні чинники настанов, пам'яті, емоцій, знань, вірувань, оцінок, характерних для національної культури в різні історичні періоди її розвитку.

В українському мовознавстві вивчення концептів національної культури закономірно пов'язане з лінгвостилістичним аналізом текстів. Традиції української лінгвостилістичної школи, започатковані у працях О.О. Потебні, І.Я. Франка, Л.А. Булаховського, розвивали І.К. Білодід, А.П. Коваль, В.М. Русанівський, М.М. Пилинський, С.Я. Єрмоленко, Н.М. Сологуб, М.Я. Плющ, Л.І. Мацько, Л.А. Лисиченко, Г.М. Колесник, Т.І. Панько, Л.О. Ставицька, А.К. Мойсієнко, Л.І. Шевченко, Л.О. Пустовіт, І.І. Ковалик, Н.В. Слухай, Ю.С. Лазебник, Н.Ф. Непийвода. Дослідження українських мовознавців створили передумови розуміння тексту як складно організованої багаторівневої структури, що має специфічні закони побудови й функціонування. Однак для осмислення тексту як репрезентанта культури традиційні методи його лінгвостилістичного аналізу виявилися недостатніми. Нові аспекти вивчення об'єкта дослідження потребували введення фрагментів міждисциплінарного знання і відповідної одиниці його опису, яка б відбивала інтегрованість, перехрещення лінгвістичної, філософської та культурологічної площин, тобто не лише власне мовну специфіку, а й глибинні смисли комунікації як основи свідомості людини, пізнання та суспільного буття.

Нове поняття лінгвокультурологема - інтенційна одиниця знання, репрезентована мовним знаком, основу якої становить визначальна властивість людської свідомості - бути скерованою на об'єкт як предмет досвіду, формувати щодо нього конкретний смисл, утілюючи його в одиниці й категорії мови, співвідносні з різними сферами національної культури. Іншими словами, лінгвокультурологема - складне, багатоаспектне поняття, пов'язане з поняттям інтенційності, з актом скерованості свідомості на об'єкти мислення, представлені в мові (комунікації), і занурене в національну культуру (з виразним компонентом знання).

Спираючись на теорію О.О. Потебні про єдність законів духовної діяльності і творчий характер мови, яка чинить зворотний вплив на думку, піднімаючи її на вищий щабель еволюції, логічно перекинути міст до сучасного розуміння природи мови та факторів, що зумовлюють формування національних мовних картин світу. Так, думки О.О. Потебні про людські мови як шлях до розкриття етнічних культур, історії людської культури співвідносні з основними ідеями концепції іншого українського вченого-мислителя - В.І. Вернадського, який мову розглядав як форму енергії людської культури.

Культурологічне вивчення мови передбачає аналіз мовних явищ, спрямованих на виявлення національно-культурної специфіки комунікації. Увагу лінгвістів привертають передусім лінгвокультурологічно вартісні одиниці, наскрізні концепти, константи, що найтісніше пов'язані з культурою народу і відбивають специфіку його колективної свідомості. До таких одиниць, на нашу думку, належить лінгвокультурологема ЛОГОС. До поняття Логос/логос звертаються філософи, культурологи, релігієзнавці та ін.

Актуальність нашого дослідження зумовлена потребою аналізу лінгвокультурологеми ЛОГОС у когнітивному, прагматичному, функціонально-стилістичному аспектах з урахуванням нових тенденцій у науці про мову ХХ - ХХІ ст., зокрема зміни наукових парадигм: від мови як закритої системи («мови самої в собі») - через мову у зв'язку зі свідомістю (когнітивна парадигма) - до мови як комунікативної діяльності (у широкому дискурсивному розумінні комунікації).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науковою темою «Стилістичні параметри нової української мови в концептуально-знаковому і часовому вимірі», яку розробляють у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Мета наукової роботи - здійснити аналіз наукових, релігійних, художніх текстів різних часових зрізів із залученням фрагментів міждисциплінарного знання; структурувати лінгвокультурологему ЛОГОС, виявити тенденції розгортання її когнітивної та прагматичної сутності.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) визначити диференційні ознаки поняття «лінгвокультурологема» у зв'язку із співвідносними поняттями концепт, лінгвокультурема, логоепістема;

2) обґрунтувати принципи побудови когнітивної моделі лінгвокультурологеми ЛОГОС;

3) окреслити прагматичний зміст лінгвокультурологеми ЛОГОС;

4) розробити методику функціонально-стильового, типологічного аналізу лінгвокультурологеми ЛОГОС;

5) установити співвідношення лінгвокультурологеми ЛОГОС із вербалізованими поняттями розум, мова, творчість, закон;

6) здійснити аналіз лінгвокультурологеми ЛОГОС у наукових текстах;

7) дослідити релігійні тексти з погляду виявлення у цих текстах складників лінгвокультурологеми ЛОГОС;

8) виявити вербалізовані складники лінгвокультурологеми ЛОГОС в індивідуально-художніх стилях;

9) окреслити семантично-поняттєві макрополя, що репрезентують лінгвокультурологему ЛОГОС у релігійній, науковій та художній картинах світу;

10) визначити на досліджуваному синхронному та діахронному зрізах зміст лінгвокультурологеми ЛОГОС;

11) простежити тенденції когнітивної та прагматичної динаміки лінгвокультурологеми ЛОГОС на часових зрізах української літературної мови. логос когнітивний лінгвокультурологема мова

Об'єкт дослідження - наукові, зокрема філософські, релігійні та художні тексти, що репрезентують український мовний і національно-культурний простір.

Предмет дослідження - когнітивний, прагматичний та функціонально-стилістичний зміст лінгвокультурологеми ЛОГОС.

Джерельною базою наукової роботи слугували наукові (твори мислителів Київської Русі, Г. Сковороди, О. Потебні, наукові праці В. Вернадського, філософські тексти другої половини ХХ - початку ХХІ ст.); релігійні (тексти Біблії, богословські енциклопедичні джерела) та художні тексти (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, А. Малишка, М. Рильського, В. Симоненка, С. Крижанівського, Б. Бойчука, Б. Лепкого, П. Карманського).

Методи дослідження. У дисертації застосовано комплексний підхід до досліджуваного явища. Для обґрунтування поняття «лінгвокультурологічний дискурс» використано описовий метод; метод когнітивного аналізу застосовано в моделюванні змісту лінгвокультурологеми ЛОГОС. Методом семантично-поняттєвого поля, а також контекстуально-ситуативного інтерпретаційного аналізу досліджено макрополя Мова, Розум, Творчість, Закон як складників лінгвокультурологеми ЛОГОС.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено аналіз наукових, релігійних та художніх текстів із залученням фрагментів міждисциплінарного знання, що дало змогу виявити в їхній структурі спільну глибинну семантичну універсалію, якою є нове багатоаспектне поняття - лінгвокультурологема ЛОГОС. Установлено диференційні ознаки введеного до наукового обігу поняття. Емпіричне дослідження текстів різних часових зрізів привело до побудови інваріантної моделі: ЛОГОС - Розум, Мова, Творчість, Закон. Удосконалено методичний підхід до моделювання семантично-поняттєвих макрополів у науковій, релігійній та художній картинах світу.

Теоретичне значення дисертації полягає: 1) у поглибленні теорії лінгвістики тексту й розширенні міждисциплінарного знання про текст як репрезентант культури; 2) в обґрунтуванні поняття лінгвокультурологема ЛОГОС як потенційно вербалізованої одиниці, у якій поєднано особливості мовного вираження, свідомості та культурної комунікації; 3) у моделюванні макрополів Мова, Розум, Творчість, Закон, які дають уявлення про наявність лінгвокультурологеми ЛОГОС як певної абстракції, культурної універсалії, «константної форми», що перебуває на вищому щаблі в ієрархії смислових утворень ідеальної концептосфери; 4) в обґрунтуванні архітектоніки виокремлених макрополів, що дає змогу осмислити специфіку функціонування їх у науковому, релігійному та художньому дискурсах. Результати дослідження стануть основою для опрацювання загальної теорії концептуалізації фрагментів гуманітарного знання.

Практичне значення. Зібраний та описаний в дисертації фактичний матеріал, теоретичне обґрунтування отриманих результатів можуть бути використані у подальших студіях із когнітивної лінгвістики, філософії мови, історії української літературної мови, структурної семантики, яка проектується на вивчення різновидів національно-мовного дискурсу. Матеріали дисертації знайдуть застосування в лінгводидактиці, зокрема в розробленні спецкурсів «Лінгвокультурологія», «Лінгвоконцептологія», «Прагмалінгвістика», «Лінгвофілософія», «Філософія стилістики», а також їх можна використати для написання навчальних посібників, підручників з історії української літературної мови давнього і новітнього періодів.

Апробація роботи. Результати дисертаційної роботи обговорено на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Основні теоретичні положення дисертації представлено в доповідях та повідомленнях на міжнародних конгресах і конференціях - «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2003), V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2003), «Українська термінологія і сучасність» (К., 2005), «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2005), «Українська термінологія і сучасність» (К., 2007), на всеукраїнських науково-практичних конференціях - «Актуальні проблеми категоріальної граматики» (Переяслав-Хмельницький, 2003), «Михайло Андрійович Жовтобрюх і сучасна українська лінгвістика» (Черкаси, 2005).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у 2-х монографіях, а також у 47-ми статтях, 32-і з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури й лексикографічних праць (511 позицій), списку джерел (47 позицій) та додатків. Обсяг основного тексту дисертації - 454 сторінки. Повний обсяг роботи - 508 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, указано на зв'язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, в якій її виконано, подано форми апробації, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі «Мова, знання, комунікація: лінгвокультурологічний дискурс» окреслено теоретичні засади дослідження, обґрунтовано поняття «лінгвокультурологема» на основі розуміння культури як тексту, ролі мови у пізнанні, співвіднесеності концептуальної та мовної картин світу.

Розвиток гуманітарної думки другої половини ХХ - початку ХХІ ст. засвідчує потребу вивчення мови в когнітивному (насамперед свідомісно-інтенційному) аспекті. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. зароджується, у середині 90-х років ХХ ст. починає домінувати комунікативна (дискурсивна) парадигма вивчення мови.

Розглядаючи комунікацію не лише як діалог із конкретним адресатом чи діалог внутрішній, а й діалог між культурами, наголошуємо на тому, що мова не лише знаряддя пізнання та засіб людського спілкування (комунікація у вузькому значенні). Вона становить культурний код нації, основу духовної культури, безмежне сховище людського досвіду. Мова дає змогу мати уявлення про ті світоглядні позиції та погляди, які були у давніх людей на життя, на самих себе, на суспільство, відкриває нам нові грані власного усвідомлення себе у цьому світі, у комунікації культур.

Людська думка матеріалізується в тексті. Текст виступає як особлива система, якій притаманні завершеність та цілісність, а також внутрішня зв'язність та послідовність. Кожен текст - це одиничний, індивідуальний і неповторний носій різних смислів. Аналіз глибинної семантики тексту мотивує появу семантичної універсалії - лінгвокультурологеми. На основі розглянутого змісту понять «концепт», «лінгвокультурема», «логоепістема» встановлено такі диференційні ознаки поняття «лінгвокультурологема»:

1. Вищий ніж у понятті «концепт» ступінь абстракції.

2. Акцент на науковості, книжності знання, на інтелектуальній культурі.

3. Здатність виступати одиницею виміру інтелектуального рівня тексту.

4. Лінгвокультурологема виступає інструментом виявлення смислу як глибинної сутності змісту поняття.

5. Подібно до концепту, лінгвокультурологема може бути вербалізованою або потенційно вербалізованою.

Лінгвокультурологема - це синтез лінгвокультуреми та логоепістеми, мовного знака та культурного коду, сукупності маркованих щодо культури знань і уявлень носіїв певної мови і культури та дорефлективних переконань, які приймаються без доказів на підставі їхньої очевидності або традиції.

Лінгвокультурологема - це синергетична (синкретична) одиниця знання, проектована на мову та культуру, пов'язана одночасно з особливостями свідомості, мови та функціонально-стилістичними різновидами текстів як репрезентантів національної культури.

Наше дослідження ґрунтується на розумінні культури як складного феномену життя певної групи, етносу чи цивілізації, що являє собою збережені в їхній колективній пам'яті символьні способи матеріального й духовного усвідомлення світу, моделі його пізнання й інтерпретації.

Спостерігаючи за розвитком думки в конкретно-історичному часі, у різноманітних текстах, маємо справу з передаванням думки від покоління до покоління, тобто з комунікацією, яка може здійснюватись через осередки якоїсь культурної сфери.

У другому розділі «Структурування лінгвокультурологеми ЛОГОС» досліджено синергетичний зміст поняття логос, зроблено спробу розмежувати значення лексем логос і Логос. Логос з малої літери - це логічна, раціональна, прагматична одиниця свідомості. Логос з великої літери - це сутність, що існує в усьому.

Лінгвокультурологему ЛОГОС, зокрема її вербально-семантичну реалізацію в різних сферах вживання мови, розглядаємо у зв'язку з роллю мови в різних мисленнєвих процесах, коли людина оперує певними типами знання та його репрезентаціями у свідомості.

Когнітивний аспект дослідження сутності певного слова у ментальному лексиконі людини є запорукою адекватного розуміння породження та сприйняття мови, визначення багатьох понять сучасної лінгвістики.

Погляди на логос у релігійно-філософській картині світу відображені в роботах П. Флоренського, В. Ерна, В. Каспера, А. Лосєва та ін., а також у тих працях із різних галузей філософії та релігієзнавства, які не були присвячені аналізові лінгвокультурологеми ЛОГОС, зокрема, у дослідженнях С. Аверинцева, О. Потебні, Н. Бонецької, Г. Гадамера, К. Гірца, М. Хайдеггера, В. Горського, Е. Касірера, С. Кримського, В. Лісового, Я. Любивого, М. Поповича, К. Поппера, В. Порус, Ю. Сватко та ін.

Поняття логос входить до категорійного апарату філософії, лінгвокультурології, теології, лінгвофілософії. На перший погляд, це слово-поняття настільки загальне, дифузне, чітко не окреслене, що в ньому складно виокремити певні семи. Для пізнання їх важливо простежити історію розвитку філософської думки у зв'язку з розвитком культури людства. Осмислюючи шлях пізнання, давні філософи уявляли нерозривним мислення і мову (слово), причому надавали слову важливого значення і ототожнювали його з Розумом (Логосом). Історія розвитку філософії засвідчує, що в різні періоди мислителі зосереджували увагу на різних гранях Логосу.

У дослідженні розширено межі розуміння та усвідомлення поняття лінгвокультурологеми ЛОГОС у сучасному гуманітарному знанні через проектування її на наукову, релігійну та художню картини світу. Подібно до того, як між людиною і світом стоїть мова, Логос стоїть між людиною та її пізнавальною здатністю. Один з інструментів пізнання Логосу (з великої літери) - логічна, раціональна, прагматична одиниця свідомості, або логос із малої літери.

На основі аналізу історико-філософської та загальнохристиянської парадигм знання можна зробити висновок про універсальний характер слова-поняття логос. Універсалізм лінгвокультурологеми ЛОГОС підтверджується виокремленням таких семантичних складників:

1. ЛОГОС - єдність мислення і мови, яка межує з їх повною тотожністю.

2. ЛОГОС - Син Божий, Ісус Христос.

3. ЛОГОС - Слово Боже.

4. ЛОГОС - «творчий принцип».

5. ЛОГОС - слово.

6. ЛОГОС - думка.

7. ЛОГОС - розум.

8. ЛОГОС - знання, що характеризується рівновагою розуму і серця, аналізу та інтуїції.

9. ЛОГОС - закон буття і логічний принцип.

В історико-філософській парадигмі ЛОГОС об'єднує мислення і мову, тобто становить певну тотожність мови (слова) і розуму (думки).

У загальнохристиянській парадигмі засвідчено значення ЛОГОС - Син Божий, Ісус Христос (Друга Особа Святої Трійці); ЛОГОС - Слово Боже.

Значення чотири - дев'ять становлять розширену семантичну структуру слова-поняття Логос як в історико-філософській, так і в загальнохристиянській парадигмах.

Між виокремленими значеннями лінгвокультурологеми ЛОГОС в історико-філософській та загальнохристиянській парадигмах немає чітких меж. Наприклад, лінгвокультурологема ЛОГОС передбачає наявність концепту «творчий принцип» і складника інтуїція як у історико-філософській, так і в загальнохристиянській парадигмах.

Зміст лінгвокультурологеми ЛОГОС вимірюється макрополями Мова, Розум, Творчість та Закон (Рис. 1.), структурованими на основі когнітивного та прагматичного аналізу наукових, релігійних, художніх текстів різних часових зрізів:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Структура лінгвокультурологеми ЛОГОС

Третій розділ «Лінгвокультурологема ЛОГОС у науковій картині світу» присвячений вивченню лінгвокультурологеми ЛОГОС у науковому дискурсі. Ця категорія репрезентована макрополями Мова, Розум, Закон, Творчість, змодельованими на основі концептуального аналізу наукових (філософських) текстів.

У макрополі Мова об'єднані ключові лексеми - слово, мова. Простежено розвиток лінгвофілософської теорії слова від літературно-книжної традиції Київської Русі, синкретичного середньовічного знання, вчення Г. Сковороди, О. Потебні до розуміння концептів мова, слово у філософських текстах другої половини ХХ - початку ХХІ ст., а також у фрагменті наукової картини світу - у текстах В.Вернадського.

У літературно-книжній традиції Київської Русі відбито синкретичне середньовічне знання, що поєднує традиції мовознавства, християнського віровчення, психології, історії, антропології та інших наук. Філософія мови у східних слов'ян завжди мала своїм предметом слово в його співвідношенні з різноманітними аспектами людського буття.

Продовжуючи мовні традиції релігійної книжної літератури та збагачуючи їх живою мовою свого часу, Г.С. Сковорода засвідчував можливості мовного синтезу, у якому виявлялася культурна функція мови. Він створив концепцію, яку сам назвав Христовою філософією, оголосивши самостійними світами Біблію, світ та людину і подавши їх у складній взаємодії. Три світи, представлені у його творах, способи їхньої побудови наближають філософа до науки про мову, передусім до семантики. Адже саме семантика безпосередньо пов'язана з мовою культури, що заснована на розумінні слова, освяченого релігійною традицією і виразно узалежненого у мові Г. Сковороди від барокової поетики.

Важливою ланкою в розвитку української науки була «філософія мови» Олександра Потебні. Учений на українському ментальному ґрунті творчо розвинув ідеї В. Гумбольдта, теорію німецького романтизму. О.О. Потебня, як і В. Гумбольдт, розумів «неможливість редукування сутності мови тільки до людського чинника. Для обох учених поза людською сутністю мови залишається якийсь важковловимий, складноформульований «позалюдський залишок». Однак, на відміну від В. Гумбольдта, О.О. Потебня сміливо формулює тезу про вищу сутність мови як відображення божественного Логоса (підкресл. нами - М.Н.). На його думку, оскільки мова не може виводитись із народного духу, то, очевидно, і мова, і дух повинні мати вище начало, вищу внутрішню єдність» [Ф. Бацевич].

Лінгвофілософську концепцію О. Потебні, пов'язану з тим, що мовець не перекладає думки зі своєї голови в голову слухача, а лише збуджує його когнітивну сферу, дає поштовх для творення ним власних думок, внутрішніх смислів, розвивали представники гуманітарного знання ХХ ст.

Досліджено корелювання вербалізованих понять мова, розум, творчість, закон у наукових текстах В.І. Вернадського. Зокрема, виокремлено такі складники семантичної структури лексеми мова:

1. Мова - те, що говориться, чиї-небудь слова, вислови:

- Кажучи сучасною науковою мовою, Дана побачив, що на нашій планеті з ходом геологічного часу в певної частини мешканців з'являється все досконаліший і досконаліший центральний нервовий апарат - мозок.

2. Мова - мова науки:

- І все-таки явища, до яких не можна застосувати схеми математичної мови, не змінюються від такого прагнення.

3. Мова - система загальноприйнятих у межах суспільства знаків (символів) для об'єктивних явищ і понять:

- Він (Реді) був членом не лиш наукової Академії, а й Академії літературної, багато працював над словником італійської літературної мови того часу, словником тосканського наріччя, писав сонети, любив поезію.

Унаслідок мовно-когнітивного аналізу наукових текстів другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. виявлено такі значення лексеми мова:

1. Мова - засіб комунікації. Це значення найповніше реалізується в системі термінів, що стосуються комунікативної лінгвістики:

- У контексті діалогу особливого значення набуває мова як засіб комунікації: для того, хто говорить, акт мови заново репрезентує дійсність, а для того, хто слухає, він цю дійсність відтворює (Л.В.Озадовська).

2. Мова «Іншого», чиї-небудь слова, вислови:

- Тільки за цієї умови - за існування «Іншого» з притаманною йому мовою й логікою - діалог і може слугувати формою створення єдиного простору культури (Л.В.Озадовська).

3. Мова - система загальноприйнятих у межах суспільства знаків (символів) для передавання інформації:

- Аналіз мови як особливої системи знаків, створеної людством для нагромадження і збереження інформації, сягає своїми витоками ще часів античності й середньовіччя (Л.В.Озадовська).

4. Мова науки:

До часто вживаних у наукових текстах термінопонять належать вислови: природна мова, штучна мова, національна мова, державна мова, метафора влада мови.

- На думку соціальних аналітиків, це - та сама мегаперспектива, однак виражена лінгвістичними засобами різних мов науки (Науковий світогляд).

5. Мова - засіб маніпулювання свідомістю. Цей компонент семантичної структури лексеми мова не фіксують загальномовні, філософські, енциклопедичні словники, проте він реалізується в сучасному науковому слововжитку:

- Найбільш очевидним прикладом маніпуляційних мов є, звичайно ж, мова радіо і телебачення з особливим дискурсом - рекламою (Науковий світогляд).

Автори досліджених науково-філософських текстів активно послуговуються лексемою слово, яка репрезентована такими значеннями:

1. Слово - мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу:

- Слово «аналіз» означає розчленування, поділ (на противагу синтезу - поєднанню) (Науковий світогляд).

2. Слово - модель світу та потенційна нескінченність сенсів:

- У цій парадигмі слово розглядається як модель світу. Вважається, що в ньому є все те, що й у світі: матерія звуку, ідеальність значень та образність семантичних асоціацій (С.Кримський).

3. Слово - одиниця мови, мовлення:

- Ці дослідження показали, що в контексті маніпулятивних практик важливою є не лише семантика застосовуваних мов, а й їх фонетика, тобто вимова слів і фраз уголос (Науковий світогляд).

4. Слово - вислів, фраза:

- Сам Шекспір словами Гамлета стверджує, що мистецтво тримає перед читачем правдиве дзеркало життя (Л.В.Озадовська).

Переважна більшість проаналізованих контекстів підтверджує взаємозамінність лексем мова і слово, проте відмінність семантичної структури лексеми слово засвідчують уживані словосполучення Слово Боже, слово людське, а також тлумачення поняття «софійність»: Софійність позначає буття, що запліднене потенційним словом (С.Кримський).

У досліджуваних філософських текстах простежуємо актуалізацію поняття «слово» в його зв'язках із релігійним дискурсом.

Аналіз наукових текстів другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. дає підстави зробити висновок про ширшу, ніж зафіксована у загальномовному словнику та філософських, енциклопедичних словниках, семантику вербалізованого концепту слово. Так, словники не фіксують такої диференційної ознаки, ноеми, властивої аналізованому концепту слово, як «слово - модель світу», «слово - потенційна нескінченність сенсів». Відсутнє у загальномовних, лексикографічних джерелах розрізнення значень словосполучень Слово Боже та слово людське.

Макрополе Розум репрезентовано в науковій картині світу такими вербалізованими концептами: розум, думка, інтелект, мислення, інтуїція.

Наукові тексти мислителів Київської Русі представлено твором Данила Заточеника: твір дійшов до нас у двох основних редакціях, одну з яких прийнято називати «Словом», а іншу - «Молінням». «Слово», або «Моління», є своєрідною піднесеною та урочистою одою розумові й мудрості, напр.:

«Засурмимо, наче в труби золотокуті, в розум ума свого і почнемо грати на срібних органах, мудрість свою засвідчуючи. Встань, слава моя, встань у псалтирі й у гуслях. Встану рано й сповідаюсь тобі. Та розкрию притчами загадки мої і провіщаю в народах славу мою, бо серце розумного укріпляється в тілі його красою й мудрістю».

Мислитель вважав, що головний критерій суспільного значення людини - це її розум. Данило звеличує мудрість як винятковий, унікальний феномен, про який не можна говорити звичайними словами.

«Послання Никифора митрополита Київського до Великого князя Володимира, сина Всеволода, сина Ярослава» - ще один твір із найбільш ранніх давньоруських текстів, де подано важливі спостереження про пізнавальні здібності людини: «Розум - старіше й вище за всіх, саме ним відрізняємось ми від всіх тварин, за його допомогою пізнаємо небо і все інше створене. До розуміння Бога піднесемося всі, як добре розуму додержуватися». Автор безпосередньо пов'язує правильність пізнавального процесу зі смиренням, наголошуючи, що погордливий розум призводить неодмінно до відпадіння від Бога: «Але й Денниця - раніш світлий янгол, нині ж темний янгол, - розумним був, та не по правді сприйняв розумне, а рівним з Богом бути намагався і за гордість свою впав з небес з чином своїм. І елліни розумні були, та не зберегли розум, не вдосконалювалися в розумі, до ідолослужіння схилилися й увірували у тварин: у крокодилів, козлів, зміїв, вогонь, воду та інше».

У творах києворуських мислителів текстотвірними зв'язками поєднано поняття розум і смирення, на що вказують відповідні словосполучення «розум Христов», «християнське любомудріє», «християнське богомислення», «наша по Христу філософія». Протилежною смиренню є гординя і пов'язані з нею поняття «язичницьке мудрування», «еллінська мудрість», «зовнішня мудрість», пор. уривок з оповідання, що міститься в Успенській збірці (ХІІ-ХІІІ ст.): «яким би «хитрим» (тобто гострим) не був розум людини, він не спроможний забезпечити досягнення справжньої мети людини, а філософський потяг як прагнення блага мусить спиратися не на погордливі поганські розуміння, а на смиренне життя во Христі й уподібнення Йому, набування Його розуму» [див. М. Кузьминська].

Зауважимо, що культура Київської Русі розвивалася під значним впливом східної (візантійської) містико-теологічної думки і що автори мислили суто в річищі ортодоксального східнохристиянського богослов'я.

Вербалізований концепт розум належить до ключових у текстах В.Вернадського. Семантична структура лексеми розум репрезентована такими лексико-семантичними варіантами:

1. Розум - мислення, апарат пізнання:

- Процес мислення, тобто застосування розуму для зрозуміння реальності, є спільним для науки, і для філософії.

2. Розум - геологічний чинник / геологічна сила:

- Новий геологічний чинник - розум, - який вноситься в історію планети з його появою, є таким великим за.. наслідками і їхніми можливостями, що, як мені здається, можна не заперечувати внеску цього чинника для геологічних поділів.

3. Розум - духовна сила:

- У науково вираженій істині завжди віддзеркалено - може й дуже сильно - духовну особистість людини, її розум.

4. Розум - людина, група людей, що характеризуються високими розумовими, інтелектуальними здібностями (переносне):

- Кожний прилад і кожне узагальнення є закономірним творінням людського розуму.

Тексти В.Вернадського детермінують уведення до семантичного макрополя Розум таких понять, як ноосфера, розум - геологічний чинник / геологічна сила. Вони поповнюють словник філософських термінів, характерних для наукової думки ХХ - ХХІ ст.

Аналіз наукових текстів В.Вернадського виявляє семантичну кореляцію слів-понять розум і думка. Так, лексема думка реалізується в значеннях:

1. Думка - геологічна сила:

- Ця історія є одночасно історією створення нової геологічної сили в біосфері - наукової думки, - якої раніше в біосфері не було.

2. Думка - група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями (переносне):

- Минуле Землі виявилося різко відмінним від сучасного, і в реконструкції минулого нашої планети думка намагалася проникнути вглиб часів, до епохи утворення нашої планети.

3. Думка - відображення об'єктивної дійсності у поняттях, судженнях, висновках; процес мислення:

- Процес думки, що відбувається у цій галузі, ще не відкрився і тому не підлягає історичному вивченню.

4. Думка - те, що з'явилося в результаті міркування, продукт мислення:

- У новіші часи ми бачимо, як постійно одне й те саме відкриття, однакова думка знову зароджуються у різних місцях земної кулі, в різні епохи, без будь-якої можливості запозичення.

5. Думка - знання (Система переконань, поглядiв, уявлень):

- Поворот в історії думки, який нині відбувається, не залежить від волі людини, і його не можна змінити ні її бажанням, ні якими б то не було проявами її життя.

Актуалізація слова-поняття думка в текстах В.Вернадського детермінована увагою автора до семантики метафоричного вислову думка - «геологічна сила».

У наукових текстах другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. розширюється лексико-семантична сполучуваність номінації розум, що визначає особливості структурування семантики цієї лексеми, виокремлення такого лексико-семантичного варіанта, як розум - вища форма інтелектуальної діяльності.

На підставі мовно-когнітивного аналізу наукових текстів виокремлено такі значення лексеми розум:

1. Розум - мислення, апарат пізнання:

- Пошуковий розум, - пише Я. Судзукі, має кульмінацію, на якій він вибухає, а структура свідомості приймає інший вигляд (С. Кримський).

...