В одному контексті семантично взаємодіють синоніми мудрість, розумність, а також уста, серце, думка, пор.:

- Мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого - розумність, нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою! (Пс. 48/49: 4-5).

На основі мовно-когнітивного аналізу біблійних текстів виокремлено такі значення вербалізованого поняття мудрість / премудрість:

1. Мудрість - Божа Премудрість:

- І це вийшло від Господа Саваота, чудова порада Його, і велика премудрість Його! (Іс 28:29).

2. Мудрість - мудрість людська:

- Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право,
(Пс 36:30).

Належність до одного функціонально-семантичного поля номінацій мудрість, розум, знання, слово, їх синонімічні відношення, характерну сполучуваність із лексемами кликати, голос експлікують відповідні контексти:

- Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, не кидай її й вона буде тебе стерегти! Кохай ти її й вона буде тебе пильнувати! (Пр 4:5-6);

- Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум? (Пр 8:1).

Виявлено градаційні відношення між семантикою слів мудрість і премудрість, наприклад:

- Початок премудрости мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму! (Пр 4:7).

Символом мудрості, знання, розуму є поняття світло, а глупоти, безтямності - поняття темрява, пор.:

- І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! (Екл 2:13-14).

Лексична сполучуваність іменника мудрість і контексти вживання слів мудрість, розум, знання, слово проектуються на сферу оцінки, характеристики людини, що засвідчують частотні словосполучення з родовим відмінком належності, як і з присвійним прикметником Божа мудрість, Соломонова мудрість; мудрість усіх синів Сходу, мудрість бідного.

Макрополе Закон у релігійній картині світу репрезентовано поняттями закон, заповідь, заповіт.

На основі мовно-когнітивного аналізу біблійних текстів виокремлено такі значення вербалізованого поняття закон:

1. Закон - Закон Господній (Божий):

- І буде тобі це за знака на руці твоїй, і за пам'ятку між очима твоїми, щоб Господній Закон був в устах твоїх, бо сильною рукою Господь вивів тебе із Єгипту (2М 13:9).

Зміст основного поняття розширюють такі словосполучення: «Закон Господній, даний Мойсею»; «закон духовний»; «закон волі».

2. Закон - закон людський:

- Відпис із цього листа щоб був виданий як закон, у кожній окрузі, і оголошений для всіх народів, щоб були готові на цей день (Ест 3:14).

Аналіз біблійних текстів дає підстави зробити висновок про подібну до зафіксованої у загальномовному словнику та філософських, енциклопедичних словниках семантику концепту закон. Відзначимо лише, що така диференційна ознака, ноема, властива аналізованому концепту, як «Закон Божий (Господній)» має суттєву конкретизацію: «Закон Господній, даний Мойсею», «Старий Закон», «Новий Закон» та ін. Вербалізоване термінопоняття закон є одним із найчастотніших у Біблії. Уживане з присвійними прикметниками (мій, твій), це слово стилістично маркує біблійний текст як комунікативно інтимізований.

Макрополе Творчість у релігійній картині світу репрезентоване поняттями Творець, творіння, створення.

Етимологія слова «творчість» вказує на його зв'язок із божественною природою. Енциклопедичне знання експлікує такі складники макрополя Творчість: Старий Заповіт (далі СЗ): І. Творець неба і землі; ІІ. Біблійне уявлення про створення світу; ІІІ. Місце створення у задумі Божому; ІV. Людина перед Творцем.

Новий Заповіт (далі НЗ): І. Бог - Творець; ІІ. Нове створення.

Кожний складник репрезентовано лексемами і словосполученнями, які актуалізують ключові номінації релігійного дискурсу. Для першого, номінованого як «Творець неба і землі» (СЗ), характерні такі словосполучення: Творцем світу й людини; створення світу; творець створінь; Той, Хто спонукає до життя; Творець неба і землі; Богові-Творцеві. Другий - «Біблійне уявлення про створення» представлено висловами: Бог створив світ - небо і землю з певного хаосу, створив те, що збагачує і прикрашає світ; Творець, Котрий одним Словом Своїм усе поставив на своє місце; Бог створив світ мудрістю, розумом і знанням; Премудрість - трудівниця всесвіту; створення Всесвіту із небуття. Для третього складника «Місце створення у задумі Божому» характерні вислови: Створення - межа відрахунку Задуму Божого й історії спасіння; творчий акт; акт Творення; образ Творення; творча дія Бога; непорушність законів Богом сотворених у всесвіті; створив йому «серце чисте»; нове створення; для четвертого - «Людина перед Творцем», виокремлюємо: діло створення; пізнання Творця; Руки Бога людину змінили і створили; Господа, свого Творця; Господь, Котрий створив небо й землю.

У Новому Заповіті «Бог - Творець» номінується висловом: Бог, Котрий сотворив світ Своїм Словом, даючи життя Своїм створінням; поняття «Нове створення» передається контекстами: у Христі Ісусі людина стає «новим створінням»; створення нового людства виповниться; Нове творіння; і сказав Той, Хто сидить на престолі: от, нове творю все, останнє творення.

Асоціативна співвіднесеність висловлень Бог створив світ мудрістю, розумом і знанням (Прип 3:19 наст; див Пс 104:23) і Бог, Котрий сотворив світ Своїм Словом (див 2 Кл 4:6) ґрунтується на семантичній взаємодії в досліджуваному тексті слів-понять мудрість, розум, знання, слово.

Оскільки серце - орган вищого пізнання в сакральних текстах, а «філософія серця» - знакова в українській ментальності та культурі, то пізнання її важливе для аналізу релігійної картини світу. Про біблійне значення культурологеми серце пише Єпископ Калліст: «Серце означає не просто фізичний орган у грудях, не просто емоції і вподобання, а духовний центр людської істоти, особу, створену за подобою Бога, - найпотаємнішу і найсправжнішу сутність, внутрішню святиню, до якої можна увійти лише через жертву і смерть. Отже, серце тісно пов'язане з духовним розумом, про який вже йшлося; у деяких контекстах ці два слова майже взаємозамінні. Але часто слово «серце» має ширше значення, ніж «розум». «Молитва серця» в православній традиції означає моління усім єством людини - інтелектом, розумом, волею та фізичним тілом» [Калліст (Уер)].

Досліджувані тексти мотивують значення номінації серце як «розумового центру», пор.: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! (Мр 12:30).

У кожному з аналізованих макрополів релігійної картини світу зафіксовано функціонально навантажену лексему серце.

П'ятий розділ «Лінгвокультурологема ЛОГОС у художній картині світу» присвячено аналізові концептів мова, слово, розум, думка, творчість, закон, які формують лінвокультурологему ЛОГОС в українському художньому дискурсі. Структуру названих вербалізованих концептів репрезентовано поетичними текстами ХІХ - ХХ ст. (твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, А. Малишка, М. Рильського, В. Симоненка, Б. Лепкого, С. Крижанівського, Б. Бойчука, П. Карманського). Довільний вибір авторів, представників поетичного жанру, забезпечує нейтралізацію специфіки індивідуального осмислення названих понять і виявлення найзагальніших тенденцій у моделюванні макрополів Мова, Розум, Творчість, Закон.

У макрополі Мова об'єднано лексеми мова та слово, що виступають переважно взаємозамінними, синонімічними. Ядерну позицію посідає лексема слово. На основі їхньої лексико-семантичної сполучуваності встановлено значення і відтінки значень лексем мова і слово.

До загальномовних значень належать такі: «вислів, фраза, чиї-небудь слова», «мова, мовлення», пор.:

- Розкажу дружині вірній, / Приклонившись до рамена, / Казку мовою простою… (М.Рильський);

- Ти від'їхав од мене без слова, / Нині пишеш: вже знаєш - чому. / Хоч дивує мене така мова, / Та від тебе, що хочеш, прийму (П. Карманський);

- Здається, ніби синіми очами / Вдивляється у душу, ген на дно, / І промовляє тихими словами / Так, як колись давно-давно-давно (Б. Лепкий).

Як синоніми функціонують у поетичному дискурсі вислови рідне слово, рідна мова, мова матері, пор.:

- Листку подібний над землею, / що вітер з дерева зрива, / хто мову матері своєї, / як син невдячний, забува (В. Сосюра).

Характерне для художнього дискурсу значення лексем мова, слово - «поетична творчість», пор.:

- В юного поета поетична мова / вся була реальна, вся була здорова (П.Тичина);

- Я сто літ проживу. Добре діло не буде забуте, / Як і ми не забули науки своїх вчителів; / В благородні чуття, в благородні характери куте, / Буде жить наше слово, як жити б з нас кожен волів (С. Крижанівський).

Виокремлене значення «поетична творчість» входить одночасно до структури макрополя Мова та макрополя Творчість. У досліджуваних текстах це значення виступає як вербалізоване поняття пісня та поетичне слово. Дія поетичного слова ототожнюється із дією святого слова, Слова істини:

- Мій боже милий, / Даруй словам святую силу - / Людськеє серце пробивать, / Людськії сльози проливать (Т. Шевченко).

Біблійний мотив у Шевченкових рядках корелює зі значенням лінгвокультурологеми ЛОГОС, зафіксованим у мислителів Київської Русі та наявним у творчості І. Франка, пор.: Не в тім, співаче, сила слова твого, / Щоб ти раз в раз мок в сльозах, кис у горі, / Ні щоб сміявсь, чи є чи не є з чого (І. Франко); Дай і огню, щоб ним слово налити, Душу стрясать громовую дай власть, / Правді служити, неправду палити / Вічну дай страсть! (І.Франко).

Концепт творчість, вербалізуючись у лексемі пісня, мотивує функціонування таких номінацій, як серце, душа, сльози, напр.: Бо ще й досі на сльози сумнії / Пісня з серця мого устає (Леся Українка).

Розгортання поетичного тексту відбувається завдяки чергуванню семантично близьких слів, що утворюють поетичну парадигму пісня - слово - дума - думка. Синкретичний образ натхненного, талановитого слова, поезії, що сприймається як висока пісенна творчість, передбачає семантичну взаємодію компонентів названої парадигми, напр.:

- Я б хотів всі слова, що між нами, / Перелити у пісню ясну, / Щоб звучала та пісня віками / Все про тебе про тебе одну (В.Сосюра).

У поетичному дискурсі А. Малишка засвідчено семантичне накладання слів пісня і слово, пісня і думка, пор.:

- Біліє там будиночок між трав,/ Шумний, привітний, не якась обитель,/ В ній друг мій любий здавна проживав, / Мудрець - у слові, у піснях - учитель;

- І сміх, і пісня, й думка незатаєна / Жила, цвіла, як червіньковий діл.

Семантичний зв'язок думка - пісня детермінує значення епітетного словосполучення мудра пісня: Одкрий свою мудру пісню, стокольорову в палітрі, / Клечанку і колисанку, заплетену в синім вітрі...

Лексеми думка, мудрець, мудрість належать до макрополя Розум. Мовно-когнітивний аналіз художніх текстів дає змогу виокремити значення вербалізованого поняття розум, яке не представлене в загальномовному словнику та філософських, енциклопедичних словниках, пор.: «розум - сила».

- І, в злагоді з природою, вливає У неї силу розуму живу (М.Рильський) (див. у В.Вернадського розум - сила).

У художніх текстах зафіксовано сполучення, пов'язані текстотвірними зв'язками з ключовим поняттям - розум: останній розум, розум добрий, ознака невеликого розуму, дурний розум, жіноцький розум, трохи скептичний розум, аналітичний розум, чоловічий розум, вражений розумом, незламаний твій розум, монтаньярський розум, фригійський розум, Єреміїн розум, крапля розуму, людський розум, напруження розуму, мова розуму, розум августійшого монарха, людина тверезого розуму, світлий розум, вищий розум та ін.

Лексема думка належить до поетичного словника, що зумовлено характером лексико-семантичної сполучуваності. Типові для поетичної мови іменникові та прикметниково-іменникові словосполучення на зразок: сонце думок, літ думок, море в думках своїх, думки без дна, сумно-розхристані думки, жалка-бідна думка.

Усталена поетична фразеологія завдяки розширенню, додаванню нових зв'язків повертає словам їх первісну образність.

Макрополе Закон репрезентоване у художній картині світу насамперед мовотворчістю Т. Шевченка. Поряд із зафіксованим словосполученням Святий закон - Семіон / Протопресвітер, - Йосип мовив, - / Такеє то пророче слово / Сказав мені. - Святий закон! - простежуємо частотне вживання епітета святий (святе слово, свята правда і любов):

- Тойді вже сходила зоря / Над Віфлеємом. Правди слово, / Святої правди і любові /Зоря всесвітняя зійшла!;

- І слово /Із уст апостола святого /Драгим єлеєм потекло.

Семантичний зв'язок між висловами пророче слово, слово Істини, слово правди, Боже слово у поетичній картині світу співвідноситься з лінгвокультурологемою ЛОГОС у релігійній картині світу (ЛОГОС - Друга Особа Святої Трійці - Син Божий, Ісус Христос - Слово Боже), пор.:

- За кого ж ти розіп'явся, / Христе, сине божий? / За нас добрих, чи за слово Істини…

Макрополя Мова, Розум, Творчість, Закон, що структурують лінгвокультурологему ЛОГОС у художній картині світу, не мають чітко окреслених меж. Існування понять, що входять одночасно до двох та більше макрополів, свідчить про їхню синкретичну сутність та глибинну семантичну спорідненість.

У „Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження.

Евристична доцільність запропонованого поняття лінгвокультурологема детермінована необхідністю знайти одиницю виміру мовно-інтелектуальної культури. Уведення її пов'язане з такими диференційними ознаками, які виокремлюють це поняття з низки подібних абстракцій: концепт, лінгвокультурема, логоепістема.

Лінгвокультурологема - це лінгвокультурологічна одиниця, яка поєднує характеристичні ознаки мови, свідомості та реалізацію їх у функціонально-стилістичних різновидах текстів.

Текст завжди вписано в загальний контекст культури, оскільки знання формується відповідно до системи цінностей і смислів культури, її критеріїв істинності. Згідно з цими критеріями текст інтерпретують заново і вводять до нового тексту, що й зумовлює можливість міжкультурного обміну і трансляції культурної традиції.

Саме в текстовій діяльності актуалізує себе свідомість, мовомислення суб'єкта, оскільки обмін знаннями й досвідом, емоціями, цінностями, ідеалами та нормами неможливий поза межами породження та інтерпретації різностильових текстів.

Лінгвокультурологема ЛОГОС - це певна абстракція, «константна форма», що перебуває на вищій сходинці в ієрархії смислових утворень ідеальної концептосфери. На основі численних словникових визначень лексеми логос, аналізу історико-філософської та загальнохристиянської парадигми, зроблено висновок про когнітивну модель лінгвокультурологеми ЛОГОС, що об'єднує макрополя Розум, Мова, Творчість, Закон.

Вербалізованій науковій свідомості властива розумоцентричність та мовоцентричність. Виявлена семантика компонентів макрополів Розум і Мова в літературно-книжній традиції Київської Русі засвідчила синкретизм наукового і релігійного знання. Традиції цього синкретизму зафіксовано у творах Г.С. Сковороди, у лінгвофілософській концепції О.О. Потебні; частково в ученні В.І. Вернадського про ноосферу як планетарний логос.

У релігійній картині світу лінгвокультурологема ЛОГОС репрезентована макрополями Мова, Розум, Творчість, Закон, з яких найбільш структурно і функціонально розгалуженим є макрополе Мова, зокрема його вербалізований концепт слово. Об'єднувальним поняттям для складників досліджуваних макрополів виступає культурологема серце. Інтерпретовано поняття мовчання як засобу відтінення глибинної сутності буття, поняття молитви як слова до Бога з «розумом у серці», а також поняття «зміна розуму» та «велике розуміння» у православній традиції. Вербалізована релігійна свідомість засвідчує, що ЛОГОС - це Бог-Слово, Друга Особа Святої Трійці.

У художній картині світу лінгвокультурологема ЛОГОС корелює передусім зі складниками макрополів Мова і Творчість. Виокремлено такі диференційні ознаки, семи, властиві складникам названих макрополів, як «слово - поетична творчість», «мова - рідне слово» та «мова - поетична творчість», «пісня - словесна творчість».

Вербалізоване поняття закон по-різному репрезентоване в усіх досліджуваних стильових дискурсах, але воно не займає в них ядерної позиції.

На сучасному етапі пізнання актуалізується поліфонічність мислення, що має своєю передумовою наявність певного простору, у якому може рухатися мислення, послуговуючись різноманітністю мовно-семіотичних засобів та форм, вироблених науковою культурою. Відмова від ідеї жорстокої конкуренції наукового знання і заміна її ідеєю комунікації, «спілкування розуму», де все знання має цінність (оскільки кожна нова ситуація може відкрити в ньому новий, раніше прихований смисл), диктує більш лояльне, ніж раніше, ставлення до неформалізованих, неточних, ймовірнісних форм знання (інтуїтивне знання та ін.). Саме в інтуїтивному знанні часто з'являються геніальні прозріння, тоді як формально точні системи можуть бути змістовно бідними. Тому в аналізі лінгвокультурологеми ЛОГОС, крім основних макрополів Розум, Мова, Творчість, Закон, які реалізуються на різних синхронних та діахронних зрізах наукової картини світу, розглянуто поняття, що входять одночасно до макрополів Розум і Творчість. Це інтуїція, інтуїтивне знання, винахід, відкриття; у релігійній картині світу поняття молитва, мовчання входять одночасно до макрополя Мова та Розум. У художніх текстах макрополя Мова і Творчість об'єднано поняттям пісня, макрополя Мова і Розум - поняттям думка.

Отже, досліджені макрополя Розум, Мова, Творчість, Закон у науковому, релігійному та художньому дискурсах репрезентують лінгвокультурологему ЛОГОС - різноаспектну, багатопланову, поліфункціональну, ієрархічну структуру, яка корелює із символічними, метафоричними, асоціативними знаннями про неї на діахронному та синхронному зрізах культури.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

МОНОГРАФІЇ:

1. Мех Н.О. Наскрізні концепти слово, мова, думка у філософсько-релігійній та мовній картинах світу Григорія Сковороди / Н.О Мех. К., 2005. 237 с.

2. Мех Н.О. Інтерпретація концептів слово, мова в українській культурній традиції / Н.О Мех. К., 2008. 211 с.

СТАТТІ:

1. Мех Н.О. Співвідношення слова і поняття в семантичному полі / Н.О. Мех // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2001. Вип. 10. С. 165-170.

2. Мех Н.О. До питання про лексичне значення слова / Н.О. Мех // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2001. Вип. 11. С. 119-124.

3. Мех Н.О. До питання про лексико-семантичні та поняттєві поля / Н.О. Мех // Слово. Стиль. Норма: зб. наук. праць. К.: Інститут української мови НАН України, 2002. С. 42-47.

4. Мех Н.О. Мовний образ думки у поетичному словнику Павла Тичини / Н.О. Мех // Культура слова. К.: Інститут української мови НАН України, 2002. Вип. 61. С. 14-18.

5. Мех Н.О. Специфіка вживання лексеми слово у поетичних текстах Максима Рильського / Н.О. Мех // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2002. Вип. 13. С. 128-132.