Лінгвокультурологема Логос: когнітивний, прагматичний, функціонально-стилістичний аспекти

2. Розум - вища форма інтелектуальної діяльності:

- Лише Розум, співвідносячи розсудок з ідеями розуму як здатністю створювати «першообрази» безконечного інтелекту, дає змогу убачати нескінченне у скінченному і тим самим робити нескінченне пізнаваним, а скінченне - «образом вічності», закарбованим у скороминущому світі (Л.В. Озадовська).

3. Розум - сила, яка діє в контексті загальних космопланетних закономірностей:

- У ноосферному розгляданні розум - це не господар буття, а його репрезентант, необхідна розпорядна за своєю функцією сила, яка діє не сама собою, а в контексті загальних космопланетних закономірностей існуючого (С. Кримський).

Зафіксоване значення 3. співвідноситься з семантикою слова розум, що реалізується в текстах В. Вернадського: розум - геологічна сила.

У наукових текстах другої половини ХХ - початку ХХІ ст. змодельоване макрополе Розум поповнюється запозиченою лексемою інтелект, пор.: - Інтелект зводиться до феномена логічності, логічність - до доведеності (С. Кримський);

- Людський інтелект значно гнучкіший у процесі обробки особливо зашумленої інформації (Науковий світогляд).

Вищий ступінь абстракції засвідчений у похідному прикметниковому утворенні, пов'язаному з інтелектом: інтелектуальні сили, інтелектуальні акти, інтелектуальні форми, пор.:

- Відповідно свідомість та пов'язані з нею інтелектуальні акти пізнання отримують свій буттєвий аспект (С. Кримський).

Термінопоняття інтелект у науковій картині світу безпосередньо пов'язане з частотним словосполученням штучний інтелект.

Порівняно з функціонуванням у наукових (філософських) текстах слів розум, інтелект лексема думка характеризується більшою частотністю і меншим ступенем термінологічної однозначності. Термінологічне вживання слова думка визначає контекст і система наукового тексту, у якому поряд зі спеціальним слововживанням фіксуємо значення, характерні для загальновживаного, нетермінологічного слова, пор.:

1. Думка - те, що з'явилося в результаті міркування, продукт мислення:

- Адже й сама думка наша - і філософська, і наукова, і художня - народжується та формується в процесі взаємодії і боротьби з чужими думками, і це не може не знайти свого відображення у формах словесного виразу наших думок (Л.В. Озадовська).

2. Думка - переконання, погляди, уявлення (чиїсь):

- Звичайно, він - не єдиний мислитель, що дотримується цієї думки, але саме в нього діалогізм набирає онтологічного забарвлення (Л.В. Озадовська).

3. Думка - знання в якій-небудь галузі:

- Адже, усуваючи час, постмодернізм усуває власну перспективу, можливість визначити своє місце в історії філософської думки (Л.В. Озадовська).

4. Думка - відображення об'єктивної дійсності в поняттях, судженнях, висновках; процес мислення:

- Об'єкти, до нас близькі, легко осяжні, відкривають думці доступ до понять, далеких і таких, що вислизають від нас (Науковий світогляд).

Загальномовна метафора сила думки корелює із семантикою словосполучення сила розуму, пор.:

- Доведено, що, незважаючи на «нікчемність» наших засобів експериментування, ми все ж здатні силою думки осягнути ці квантово-релятивістські світи (Науковий світогляд).

5. Думка - група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями (переносне):

- Символізм, котрий у середньовічній думці замінював дослідження причинно-наслідкових зв'язків реальності, поступається місцем каузальності (Л.В. Озадовська).

Серед складників макрополя Розум лексема мислення вирізняється наявністю семи `процесуальність', що засвідчують такі лексико-семантичні варіанти лексеми мислення:

1. Мислення - вища форма відображення дійсності в психіці:

- Адже здатність формулювати в абстрактному мисленні універсалії пов'язана, як відмічає М.К. Мамардашвілі, не просто з людиною, а з можливою людиною (С. Кримський).

2. Мислення - процес міркування, за якого зіставляються явища об'єктивної дійсності для отримання загальних висновків:

- Мислення розчленовує знання на прості елементи, встановлює між ними відношення тотожності й відмінності, а далі пов'язує їх у складний комплекс (Л.В. Озадовська).

Поняття інтуїція семою `знання' входить до макрополя Розум, а семою `натхнення' - до макрополя Творчість.

Наукові джерела інтуїцію кваліфікують як здатність безпосереднього осягнення істини. Це така форма пізнання, коли за неусвідомленими в цей момент ознаками, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб'єкт одержує нове об'єктивно істинне знання про дійсність. Інтуїція - це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину мисленнєву систему.

Аналіз макрополя Творчість, здійснений у діахронії, виявив специфіку вербалізації названого концепту в середньовічній східнослов'янській культурі; співвіднесеність концепту творчість та поняття «сродний труд» у творах Григорія Сковороди; вербалізацію концепту творчість у наукових текстах В. Вернадського, репрезентацію поняття творчість у наукових текстах другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Простежено зв'язок поняття творчість із поняттями винахід, відкриття.

Для середньовічної східнослов'янської культури характерне протиставлення двох понять, які визначають принципово різне розуміння творчості. Ці поняття ґрунтуються на відмінних підходах до організації дійсності у її сприйнятті та художньому осмисленні творцем, і так само породжують різні способи створення художніх образів: «художьство» та «хытрость».

Семантика слова «хытрость» пов'язана з поняттями розум і творчість. На думку східнослов'янських мислителів, вона («хытрость») ініціювалася і творилася людським розумом та людськими руками без будь-чиєї участі та допомоги, була самотвореною. «Хытрости» протиставлялося поняття «художьства». «Художьство» розуміли як те, що створене власне Богом - через людину (людськими лише руками) та для людини.

Преподобний Нестор Літописець, ігумен Даниїл, Кирило Туровський та ін. свідчать про творчість як дар та обов'язок одночасно. У своєму служінні вони передусім відчували обов'язок виконати волю Божу, певне завдання, яке, за їхнім переконанням, було від Бога. Вони прагнули не стати отими «ледачими рабами», яким Господь дав талант, можливість та сили творити во славу Його, пор. слова Єпифанія Премудрого: «…Хитроречия не навыкох… Но надеюся на Бога всемилостливаго и всемогущаго, от Негоже вся возможна суть… и молюся ему, преже прося у Него слова потребна; аще дасть ми слово надобно въ отверзение уст моих… да ми подаст слово твердо, разумно и пространно, да воздвигнеть ум мой…».

Семантика фразеологізму отверъзение уст пов'язана зі значенням лексем слово, глаголати, а також із поняттями благодать, молитва, мысль. Дар Святого Духа - це мудре слово, пор. слова у преп. Йосифа Волоцького: «Не моея мысли суть сия, но от многих Божественных Писаний избрах, и в малех многое совокупив, тебе послах»; уривок із листа невідомого автора у «Слові о житьи и о преставлении великого князя Дмитрия Ивановича»: «И мы припадаем к Святому Духу, благодати просящи - слово во отверъзение уст наших, иже не вредит душе, но веселит. Аще ли дасть Святый Дух глаголати, яко хощем, то действо - не мое управление, но твоя молитва».

Досліджувані контексти мотивують розрізнення значень субстантивованих прикметників преподобні та премудрі (пор. у Т. Шевченка: І премудрих немудрі одурять). Автор, що працює в християнському художньому каноні, - преподобний - шукає не «вічне у прийдешньому», а типологічної відповідності прийдешнього вічному, конкретного історичного факту - його архетипу (або інакше - Логосу - глибинному смислу, «мислі Бога» про дане прийдешнє).

У текстах, що репрезентують релігійну картину світу, зафіксовано часто вживані фразеологізми на позначення мовотворчості, дару слова: отверзение уст, дасть Святий Дух глаголати, подаст слово твердо, разумно.

Середньовічна книжна культура пов'язана з актуалізацією слів-понять, абстрактні семи яких співвідносні з Логосом.

Особливості семантичної структури слова-поняття творчість виявлено на іншому часовому зрізі наукового дискурсу. У філософії Г. Сковороди вагоме місце посідає вчення про «сродний труд». Мислитель постійно наголошував, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати на «справи Божі: пізнання і творчість». Відомі афоризми Г. Сковороди стосуються сфери самопізнання, пор. афоризм-заклик «Пізнай себе» або «Не бачиш мене через те, що себе не знаєш». Зміст цих сентенцій корелює, зокрема, з антонімічними поняттями на зразок: видимість та істина, людина та її тінь і под.

Тексти Г. Сковороди реалізують семантичний зв'язок, з одного боку, висловів жити за призначенням, споріднена праця (сродний труд), солодкий труд тілесний, а з другого - узагальненого поняття творчість. Цей висновок ґрунтується на тому, що в семантичній структурі слова творчість наявна сема `призначення' (`знання своєї природи'). Відповідна сема корелює зі змістом вислову пізнати себе і водночас вона проектується на зміст лінгвокультурологеми Логос.

Мовно-когнітивний аналіз наукових текстів В.Вернадського дав змогу виокремити такі значення вербалізованого поняття творчість:

1. Творчість - діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей:

- Філософська робота, після її великого розквіту в епоху з ХVІІ і до початку ХІХ ст., вже цілих сто років не створює нічого, що дорівнювало б науковій творчості ХІХ і ХХ століть.

2. Творчість - те, що створено внаслідок певної діяльності, сукупність створеного кимось:

- Саме такий період посилення наукової творчості спостерігаємо ми нині, третій раз за останні три тисячоліття;

- У філософії, релігії та в художній творчості до них додається ще й третє начало - духовне в тій чи іншій формі його виявлення.

3. Творчість як вибух:

- Можна твердити про вибух наукової творчості, який відбувається у міцних і стійких, завчасно створених неруйнівних рамках;

- Нова смуга вибуху наукової творчості обов'язково повинна дійти своєї природної межі так само неухильно, як рухається до неї комета.

4. Творчість - здатність суб'єкта творити, бути творцем:

-..чи абстрактною побудовою геолога, чи ще абстрактнішим творінням фізика або хіміка тощо.

Безпосередньо пов'язані із творчістю, процесом і здатністю творити натхнення та інтуїція. Відповідні лексеми супроводжують розвиток авторської думки про творчість як духовне життя людини. Зауважимо, що, по-перше, слова духовний і натхнення пов'язані етимологічно, і, по-друге, значення вислову духовне життя співвідносне із семантикою слова натхнення, що зумовлює вживання їх в одному контексті:

- У цьому й полягає вияв творчості людської душі. В історії розвитку людства значення містичного настрою - натхнення - ніколи не можна переоцінити. У тій чи іншій формі натхнення проймає усе духовне життя людини, є основним елементом життя.

Вияв диференційної ознаки творчість як вибух, засвідченої в текстах В.І. Вернадського, можна пояснити, на нашу думку, специфікою наукового світогляду вченого, його мовною свідомістю, для якої звичним було поєднання розуму з геологічною силою.

У наукових текстах другої половини ХХ - початку ХХІ ст. виокремлено такі значення вербалізованого поняття творчість:

1. Творчість - діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Це значення випливає з поєднання в спільних контекстах слова творчість із лексемами пізнання, діяльність тощо. Взаємозаміна слова творчість словосполученнями творча діяльність, пізнавальні здібності є підставою для виокремлення названого значення слова творчість:

- Тоді задоволення матеріальних потреб стане рутинною справою циклічного відтворення економічної діяльності, а невичерпість людської творчості буде визначатись духовними цінностями (С. Кримський).

2. Творчість - те, що створено внаслідок певної діяльності, сукупність створеного кимось. Типова сполучуваність на зразок творчість цих вчених, їхня творчість репрезентує це значення:

- Попри релігійне забарвлення концепції творчості Бердяєва, вона становить великий інтерес для дослідників (Л.В. Озадовська).

Контексти, у яких вербалізовано зв'язки з людиною, творцем, Духом, дають підстави виокремити ще й таке значення іменника творчість:

3. Творчість - здатність суб'єкта творити, бути творцем:

- Суб'єктом цієї творчості виступає Дух, що репрезентується особистістю (С. Кримський).

Структура макрополя Творчість у науковій картині світу містить обов'язковий семантичний компонент - лексему винахід. Зміст цього слова-поняття пов'язаний зі змістом словосполучень «підготовлений розум» та «розум новачка», що називають прямо протилежні принципи творчості: підготовлений розум передбачає асоціативний зв'язок із настановою «скористайся своїм попереднім досвідом»; розум новачка передбачає настанову «відкидай свій попередній досвід».

Семантика лексем винахід, відкриття мотивує функціонування в наукових текстах назв на позначення суб'єкта творчості, завдяки мисленнєвій діяльності якого встановлюються певні закономірності, певні закони. У макрополі Творчість актуалізуються номінації дослідження, досвід, проблема (типова чи неординарна), припущення, розв'язання, аргумент. Названі номінації передбачають у своїй семантичній структурі наявність компонента `дослідник', тобто `суб'єкт творчості', `творець'.

Розглянуті в діахронії наукові тексти репрезентують динамічну семантичну структуру макрополя Закон. У сучасній літературній мові однойменна лексема має значення, зафіксоване в загальномовному словнику. Серед виділених лексико-семантичних варіантів лексеми закон наявний основний семантичний складник правило, пор.:

1. Встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу.

2. Загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки.

3. Основні правила в якій-небудь ділянці людської діяльності, що випливають із самої суті справи.

4. Об'єктивний, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності; закономірність (у 2 знач.).

5. Сукупність догм (основних положень) якої-небудь релігії, віровчення.

Закон Божий - у дореволюційній школі - спеціальна дисципліна, що вивчала основи православного віровчення.

Спеціальні юридичні джерела фіксують типову сполучуваність приймати закон, прийняття закону, закон регулює, закон встановлює, пор.:

ЗАКОН - нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини. Приймається органом законодавчої влади або референдумом. Є основною категорією законодавчої системи, тому його вивчення займає центральне місце в юридичній теорії.

У спеціальних текстах виявлено лексико-семантичні та асоціативні зв'язки слова-поняття закон, що корелює з такими ключовими лексемами та словосполученнями: влада, держава, нормативний акт, сила закону, юридична сила, регульована сфера, гарантії держави, орган законодавчої влади, прийняття (виконання, порушення) закону.

Історичний екскурс доповнює лінгвокультурологічний зміст концепту закон. Поняття закон - наскрізне у творі київського митрополита Іларіона «Слово о Законі і Благодаті», найдавнішому зразку урочистої проповіді. Текст побудовано за правилами ораторського мистецтва. У заголовку розмежовано два поняття закон і благодать, пор.: Слово про закон, через Мойсея даний та про благодать і істину, що постала через Ісуса Христа. І як закон відійшов - благодать же й істина всю землю сповнила.

У дослідженому тексті простежено стилістичну роль паралелізму, антитези, мета яких - увиразнити протиставлення закону та благодаті. Показова паралель між законом та місяцем, з одного боку, та благодаттю й сонцем - з другого, пор.:

Відходить бо світло місяця, коли засяє сонце. Отак і закон - коли з'являється благодать. І в сонячному теплі, що зігріває землю, прохолода нічна гине. І вже не загороджуватиметься в законі людство, але в благодаті на просторі ходитиме.

Одне з ключових понять третьої частини твору митрополита Іларіона - поняття людини «з розумом у серці». Такою людиною вважає автор «великого князя нашої землі Володимира» - «рівноумного», «рівнохристолюбивого».

Вербалізовані поняття «розум у серці», «премудрість», а також відповідна символіка співвідносять текст твору з текстом Біблії.

Наукові джерела іншого часового зрізу (тексти В.Вернадського) репрезентують вербалізоване поняття закон з такими значенями:

1. Закон - об'єктивний, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності; закономірність:

- Ми говоримо про рівновагу сил, про відцентрові і доцентрові сили суспільства, про умови стійкості і нестійкості в суспільних відносинах, про залізні закони виробництва чи розподілу багатств…

2. Закон - основне положення якої-небудь науки, що відбиває причинно-наслідковий зв'язок між явищами:

- Відомо, як глибоко такі пошуки і переконання охопили душу Кеплера, коли вони привели його до відкриття його вічних законів.

3. Закон - основні правила в якій-небудь ділянці людської діяльності:

- Можна пробувати знайти загальні закони, які керують зміною наукового світогляду, і потім, на їхній основі, з'ясувати для себе глибше і ясніше цей прояв духовної діяльності людини.

У наукових текстах В.Вернадського не зафіксовано такої диференційної ознаки, ноеми, представленої у словниках, як закон - «встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу». Це значення експлікує специфіку термінологічного вживання слова закон, що зумовило відповідне структурування його семантики в сучасних словниках.

Мовно-когнітивний аналіз наукових текстів другої половини ХХ - початку ХХІ століть дає змогу виокремити такі значення вербалізованого поняття закон:

1. Закон - об'єктивний, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності; закономірність:

- Припускають, що формулювання основних законів теорії не можливе без відповідної теорії вимірювання (Науковий світогляд).

2. Закон - основне положення якої-небудь науки, що відбиває причинно-наслідковий зв'язок між явищами. На віднесеність цього значення до певної наукової галузі вказують означення (неузгоджені) до слова закон:

- Такою умовою виступає друга засада термодинаміки: вона «виконує функції правила відбору-обмеження початкових умов, які поширюються в наступні моменти часу за законами динаміки (Л.В. Озадовська).

Виокремлені значення відбивають специфіку сучасного наукового дискурсу й відповідно репрезентовані в загальномовному словнику, так само, як відзначене термінологічне (юридичне) значення слова закон. Словник, ураховуючи комунікативні ситуації, відображені в художній літературі, засвідчує детермінологізацію слова закон, метафоричне вживання цього слова, входження його в синонімічні відношення з такими поняттями, як наказ, веління, пор.: неписані закони досвіток, що корелюються з поняттями звичай, обряд, традиція. Пор. також співвіднесеність термінологічного і нетермінологічного найменування поняття: закон всесвітнього тяжіння і закони, на яких тримається всесвіт.

У четвертому розділі «Лінгвокультурологема ЛОГОС у релігійній картині світу» досліджено макрополя Мова, Розум, Закон, Творчість, змодельовані на основі мовно-когнітивного аналізу енциклопедичних богословських та біблійних текстів. Здійснено зіставний аналіз словникових тлумачень імен концептів мова, розум, мудрість, творчість, закон та їх мовну реалізацію у біблійних текстах.

Макрополе Мова репрезентовано такими вербалізованими поняттями, як слово, мова, мовчання, молитва - слово до Бога з «розумом у серці». Відзначено складну семантичну структуру концепту слово в релігійному дискурсі. Стрижневим компонентом його виступає значення: Бог-Слово - Син Божий, Ісус Христос - Друга Особа Святої Трійці. На основі конкретних слововживань, лексико-семантичної сполучуваності й асоціативних зв'язків установлено різне змістове наповнення висловів Слово Боже і слово людське:

1. Слово - Слово Боже (Господнє):

- Навіки, о Господи, слово Твоє в небесах пробуває (Пс. 118/119: 89);

- Господні слова - слова чисті, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене! (Пс. 11/12: 7).

Для досліджуваних текстів характерні стереотипні іменні словосполучення на зразок слова чисті, слово очищене, слово - щит, а також дієслівні словосполучення: держатись слів, виконуєте Його слово, на слово Його вповаю, учини милість за словом Своїм. У різних семантико-синтаксичних структурах реалізовано асоціативний зв'язком між поняттями слово і розум, розум і світло, пор: за словом Своїм подай мені розум; вхід у слова Твої світло дає.

2. Слово - слово людське:

- Грішне слово безбожного в серці моїм: “Нема страху Божого перед очима його”, бо в очах своїх він до себе підлещується, щоб буцімто гріх свій знайти, щоб зненавидіти” (Пс. 35/36: 2-3).

Значення Слово - «слово людське» експліковано тотожним словосполученням, а також синонімічним висловом із негативним оцінним змістом грішне слово безбожного. Таку саму негативну оцінку «людського слова» передають контексти зі словами гріх, підлещуватися, розбишаки, лихослів'я, марнота, пиха, клятва, брехня. Відзначено стильову роль парафрастичних висловів, наприклад, замість слова мова вживаються звороти слова моїх уст, слова мого зойку. Номінація уста в поєднанні з лексемою слово вживається на означення людського слова.

У тексті Святого Письма реалізовано такі основні значення поняття мова / язик:

1. Достойне вживання мови:

- Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу, бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, - то не любе воно Тобі буде” (Пс. 50/51: 17-18).

2. Недостойне вживання мови:

- Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком - злочинство й переступ” (Пс. 9: 28).

Як відповідники до загальномовної метафори слово вбиває, ранить зафіксовано лаконічні дефініції язик - меч, язик - бритва нагострена, а також розгорнені словесні образи на зразок натягнули стрілу свою словом гірким, свої уста до неба підносять, - а їхній язик по землі походжає.

3. Мова - слово до Бога, до Господа:

- Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій. Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій як до Тебе молитися буду! (Пс.5: 2-3).

Як відтінок до виділеного значення зафіксовано також Мова-слово Господнє:

- Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм (Пс.50/51: 6).

Для релігійних текстів характерне вживання парафразів на позначення змісту `звучання мови', або сприймання звукової мови, у зв'язку з чим актуалізуються лексичні номінації звук, голос, уста, губи, язик, вухо.

У релігійному дискурсі поняття слово / мова детермінує формування контекстів зі словом мовчання, яке сигналізує про стан «внутрішньої мови». Внутрішня мова реалізує невід'ємну ознаку людини з «розумом у серці».

Біблійний текст - це високо поетичний текст, якому властиві антитези, парафрази на позначення мовотворення і сприймання мови. Поєднання зовнішнього (вуста) і внутрішнього (серце) вираження властиве молитві як слову до Бога з «розумом у серці».

До загальноприйнятого в духовному вченні Православної церкви поділу молитви на три основні рівні: молитва вуст (язика); молитва розуму, або інтелекту; молитва серця (чи, точніше, розуму в серці) наведено відповідно.

Контекстуальні синоніми Христова молитва в душі, внутрішня молитва (молитва як внутрішнє діяння), спосіб входження до серця, умом входити до серця. Значення вислову входження ума до серця передано таким текстовим тлумаченням: зосереджувати свої думки і повертати їх до себе.

Слова ум і серце належать до частовживаних в аналізованих релігійних текстах, пор. вислови: привертає ум до серця, Дух привертає ум до серця, ум буває то діяльним то споглядальним, відкриється вхід у серце, внутрішнє діяння серця, входження ума до серця.

Тексти про молитву насичені метафоричними висловами на зразок: стояти при дверях серця свого, шукаймо безнастанно царства небесного всередині серця, очистити око серця свого.

Отже, макрополе Мова в релігійному дискурсі об'єднує вербалізовані номінації понять, що стосуються зовнішньої і внутрішньої природи мови, тобто до цього поля входять як соматизми (язик, вуста), так і загальне найменування процесу говоріння - мова.

Макрополе Розум у релігійній картині світу репрезентовано вербалізованими концептами розум, думка, мудрість, премудрість, а також складними поняттями «розум у серці», «зміна розуму», «велике розуміння».

У біблійних текстах репрезентовано такі значення вербалізованого концепту розум:

1. Розум - розум Божий (Господній):

- Хіба ж ти не знаєш,..: Бог відвічний Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і незбагненний розум Його (Іс 40:28).

2. Розум - розум людський:

- Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь (Пр 16:9).

Антонімічні відношення щодо вислову добрий розум зафіксовано в словосполученнях «позбавлений розуму», «сходить із розуму», «не має розуму», «робили без розуму», «стратять розум», а також у семантиці лексеми безумний пор.: Хто оброблює землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму (Пр 12:11).

Дієслівні словосполучення з опорними словами навчитися, здобути, іменникові словосполучення метафоричного змісту дорога (путь) розуму, а також словосполучення фразеологізованого змісту прийдуть до розуму, розум вернувся (до кого), розум стереже засвідчують актуалізацію семантики «розум - велика цінність для людини».

Недовіра до власного розуму та надія на милість Божу міститься у твердженні, яке є визначальним, знаковим для християнської картини світу: Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! (Пр 3:5).

Зафіксовано парафрази зміна розуму, велике розуміння прям. `покаяння'. Сфера вживання цих висловів - православні духовні тексти, учення святих Отців про самозаглиблення і входження до серця. Дослівний переклад грецького слова покаяння - metanoia і є «зміна розуму»: не тільки жаль за минулим, а фундаментальна зміна світогляду, новий погляд на себе, на інших та на Бога - «велике розуміння».

Вербалізоване поняття думка належить до частотних лексем у тексті Біблії. Мовно-когнітивний аналіз біблійних текстів, зокрема Книги Псалмів, дає змогу виокремити такі значення вербалізованого поняття думка:

1. Думка - думка БОЖА (ГОСПОДНЯ):

- Які дорогі мені стали думки Твої, Боже, як побільшилося їх число, - перелічую їх, - численніші вони від піску! (Пс. 138/139: 17-18).

2. Думка - думка людська:

- Господь знає всі людські думки, що марнота вони!” (Пс. 93/94: 11).