Комунікативний аспект вживання прийменника

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Робота присвячена вивченню прийменників та їх ролі в процесі комунікації. В роботах присвячених французьким прийменникам, атори намагаються представити прийменники як систему певним чином пов'язаних елементів. Що стосується робіт загального порядку, то в них розділи являють собою набір ніяк не пов'язаних між собою описів окремих прийменників. Частково залишається питання про розмір класу прийменників та про співвідношення прийменників зі сполучниками, прислівниками та префіксами, які багато в чому наближені до них; немає повного розуміння у питанні про функції прийменників; немає єдиної думки про характер значення прийменників; не існує загальноприйнятої класифікації прийменників чи значень та ін. Вочевидь, що вирішення всіх згаданих питань,які зв'язані з особливостями класу слів, яки ми цікавились, визначає актуальність проблеми як з теоретичної, так і з практичної точки зору, якщо враховувати ту величезну роль, яка надається цим словам у процесі комунікації.

Цілі та задачі роботи. Дослідження, результати якого викладені в магістерській роботі, має за мету дати відповідь на питання стосовно комунікативного аспекту вживання прийменника. Головне місце в дослідженні приділялось двом основним питанням, перше з яких висвітлює значення та вживання прийменників у французькій мові, що є першоосновою знань у вивченні цього класу слів, у другому приділяється увага відповідності французьких прийменників в українській мові, що є важливим для вивчення французької мови, як іноземної. Для вирішення поставленої задачі виникає необхідність визначити основні функції прийменників, проаналізувати способи їх утворення, фактори, які визначають вибір прийменника при перекладі на іноземну мову.

Методи дослідження. Дослідження проводилось як методом безпосереднього спостереження, так і за допомогою порівняльного метода. Об'єктом дослідження послужили прийменники французької та української мови. Особисті спостереження та аналіз автора роботи доповнились відомостями, взятими з граматик, словників, наукових публікацій та тому подібних джерел, які належать вітчизняним та зарубіжним дослідникам.

Наукова новизна роботи. В магістерській роботі вперше робиться спроба детально описати особливості вживання та значення прийменників у фрвнцузькій мові шляхом співставлення з вживанням прийменників в українській мові.

Практична цінність роботи. Матеріали магістерської роботи можуть бути використані в лекціях та на заняттях з теоретичної та практичної граматики. Досліджені матеріали можуть бути використані укладачами посібників по граматиці, а також мають практичне значення для вивчення французької мови як іноземної.

Перші два розділи роботи висвітлюють головним чином теоретичні питання. Такі як принципи класифікації прийменників та значень, критерії, які дозволяють відокремити прийменники від суміжних явищ, функції та значення прийменників та фактори, які визначають вибір прийменника, утворення прийменників та характер відношень, виражених прийменниками, та їх форми. прийменник синтаксичний французький мова

Матеріали третього розділу можуть використовуватись переважно на практичних заняттях по граматиці. Цей розділ містить відомості про функції прийменників при вираженні синтаксичних відносин у порівнянні з українською мовою, а саме розглядаються форми управління прийменників на прикладах вживання.

В якості матеріалу дослідження були використані прозаїчні твори французьких письменників XIX-XX ст., а також статті з французьких періодичних видань. Крім того використовувалась інформація зі словників і з довідкових джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗНАЧЕННЯ ТА ВЖИВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

1.1 Функції та значення прийменників

Прийменник в мовній ланці постає носієм у меншому ступені двох різних функцій--граматичної та семантичної.

В якості носія граматичної--чи, точніше, синтаксичної--функції прийменник зазвичай визначається як службове слово, яке з'єднує два знаменних слова та при цьому вказує на залежне положення одного з них по відношенню до іншого.

У синтаксичному плані відмічається ще одна функція прийменника, яку можливо назвати транслятивною чи транспозитивною. Таким чином, в синтаксичному плані прийменник є носієм двох різних функцій--транслятивної та зв'язувальної. В першому випадку роль прийменника «може бути охарактеризована як семантико-синтаксична». У цьому випадку прийменник служить функціональним показником (індикатором) в особистому сенсі слова, у другому він служить показником синтагматичним (синтагматичним індикатором чи синтагмемою).

В якості носія семантичної функції прийменник служить виразником тих відносин, які встановлює мовник між предметами та явищами позамовної дійсності, а саме, відносин просторових, часових, причинно-послідовних та багатьох інших. Якщо наявність у прийменника синтаксичної функції ніким не заперечується, то з семантичною функцією справа буде іншою. З точки зору багатьох лінгвістів, прийменники, як і інші службові слова, володіють лише синтаксичною функцією («граматичним значенням») та позбавлені функції семантичної («лексичного», «речового» або «реального» значення), однак не менша кількість лінгвістів, що притримуються протилежної думки, згідно якої прийменник, як і будь-яке інше слово, володіє семантичною функцією, тобто лексичним значенням. «багато численні обговорення обґрунтування розмежування між граматичними та неграматичними значеннями призводять до висновку про відсутність чітких меж між цими типами мовних значень, про гра дуальний характер відповідного протиставлення. Представляється неможливим (а можливо, і не необхідним) виділити таку ознаку або такий комплекс ознак, який у всіх випадках недвозначно відносив би те чи інше значення до одного чи іншого класу. Тим чи менш не розглянувши властивості, за якими може проводитись класифікація мовних значень, можливо, наблизить нас до розуміння сутності відповідних розмежувань».

Лексичне значення визначається, як правило, шляхом протиставлення значенню граматичного, але принципи такого протиставлення виявляються різноманітними у різних дослідників. Виявляється у крайній мірі п'ять різних підходів до питання про склад опозиції «лексичне значення--граматичне значення», три з яких широко розповсюджені, а два інших значно менш відомі.

Згідно однієї з найбільш розповсюджених точок зору, лексичне значення протиставляється граматичному значенню як індивідуальне значення значенню категоріальному, тобто як значення, притаманне окремому слову, значенню загальному, для всіх слів даного класу. Відповідно до прийменників під категоріальним значенням розуміється те загальне в значенні прийменників, що дозволяє об'єднати їх як окремий клас та протиставити їх іншим класам, а саме їх властивість виражати ті чи інші відносини, щоб не розуміти під словом «відносини»--відносини між предметами та явищами позамовної дійсності, відносини між розуміннями про ці предмети та явища чи ж відносини між словами. Під лексичним значенням розуміється те значення чи, вірніше, та сукупність значень, яка властива даному прийменнику на відміну від всіх інших прийменників тієї ж мови. Для більшості лінгвістів, вихідних саме з такого розуміння терміну «лексичне значення», сумнівів про наявність у прийменників лексичного значення не виникає. Дійсно, навряд чи необхідно доводити, що, наприклад, прийменник над має особисте значення, на відміну від таких прийменників як на, під, при, через та інші. Якщо розбіжності тут і існують, то лише у відношенні так званих формальних, чи порожніх прийменників, які позначаються у дослідників французької мови термінами prйposition vides, preposition faibles, prйposition incolores. Стосовно французької мови мова найчастіше йде про прийменники а та de, які характеризуються як «порожні» на основі наступних факторів.

1. В багатьох сполученнях а та de є позбавленими особистого значення. Їх роль у даному випадку зводиться до узагальненої вказівки на залежність одного слова від іншого, самий же характер відносин між словами визначається не прийменником, а співвідношенням значень поєднаних слів. Так, в сполученнях je vais а Paris та je suis а Paris розбіжність в значеннях (напрямок- в одному випадку, місцезнаходження в іншому) визначається не прийменником а, який лише приєднує іменник до дієслова, а значенням дієслів aller та кtre в сполученні з іменником Paris. Таким же чином прийменник de в сполученнях chapeau de feutre, de fкte, de gendarme, de ma tante, de prix, d'йtй та ін. виражає лише саме абстрактне розуміння відносин, конкретні ж значення належності атрибуту, призначення та інше обумовлюються лексичними значеннями слів, що сполучаються.

2. Один і той же прийменник може виражати протилежні значення. Наприклад: donner а qn та prendre а qn; s'eloigner de qch та s'approcher de qch. Або можна порівняти також протилежні значення, в яких можуть використовуватись конструкції acheter а qn («купити комусь» та «купити у когось») та train de Paris («потяг з Парижу» та «потяг до Парижу»).

3. Одне й теж значення може виражатись різними прийменниками: canne а pкche--fusil de chasse.

4. Прийменник de втратив здатність протиставлятись за значенням іншим прийменникам, якщо не рахувати опозиції de--а в таких сполученнях як une tasse de cafй--une tasse а cafй та в інших.

Наведені факти ніким, насправді, не заперечуються, засуджується, як здається, лише використання терміну «порожні прийменники». При цьому висуваються наступні суперечки:

1. Навіть прийменник de, одностайно прийнятий найбільш «абстрактним» не тільки серед французьких прийменників, але й серед прийменників інших мов, не може бути визнаним порожнім, якщо врахувати, що в певних конструкціях його заміна майже настільки ж «абстрактними» прийменниками а та en змінює значення цих конструкцій. Наприклад: venir de Paris--venir а Paris; une tasse de thй--une tasse а thй; traiter de--traiter en та ін..

2. Якщо «порожні» прийменники повністю позбавлені значення, то таким чином вдається встановити певні семантичні співвідношення між окремими прийменниками та відмінками? (це заперечення Б.Потьє адресує К. де Буру, який встановлював вказані співвідношення та при цьому вважав позбавленими значення як «відмінкові», так і відповідні їм морфологічні відмінки).

3. Будь-яке слово, яким би лексично спорожненим воно не здавалось, є носієм певної функції й тому не може розглядатись як «порожнє».

Зазначені суперечки проти терміну «порожній прийменник» породжені, слід гадати, різним розумінням теми тими, хто його відштовхує, і тими, хто його застосовує. Останні, визначаючи той чи інший прийменник як «порожній», навряд чи мають на увазі його повну ассемантичність чи непотрібність. Мова швидше за все йде про неможливості встановлення для деяких виключно багатозначних прийменників інваріантного значення та про різноманітність значень, які вони можуть проявляти в залежності від лексичного оточення. При такому поясненні терміну «порожній прийменник» він не складає, напевно, нічого одіозного.

Друга, не менш розповсюджена точка зору на різноманітність за лексичним та граматичним значенням полягає у тому, що лексичне значення виражається «речовою» частиною слова (тобто його коренем чи основою), тоді як граматичне значення виражається «формальною» частиною слова (тобто тим чи іншим афіксом).

Прийменники як відомо, морфологічно нечленимі, однак з цього загальновідомого факту робляться, як це не парадоксально, протилежні висновки, найбільш чітко представлені у роботах А.І. Смирницького, з одного боку, та М.І. Стебліна-Каменського, з іншого. А.І. Смирницький, визначаючи, що у прийменників, на відміну від знаменних слів, відсутня формальна частина, здатна виразити додаткове (тобто граматичне) значення, становить з цього, що значення прийменника є основним, тобто лексичним. М.І. Стеблін-Каменський, зі свого боку, пише: «Непрямим підтвердженням того, що значення прийменника не може бути лексичним, є те, що в прийменнику неможливо виявити сполучення двох різних по функції значень (основного та йому супутнього). Між тією, однією властивістю лексичного значення є те, що вона не може виступати у слові без супутнього їй та основного її граматичного значення». На цій підставі робиться висновок про те, що значення прийменників може бути тільки граматичним. Однак якщо визнати, що основне (тобто лексичне) значення не може існувати без супутнього (тобто граматичного) значення, то тим більше слід визнати, що супутнє значення в свою чергу не може існувати без основного значення. Інакше кажучи, якщо дотримуватись логіки М. І. Стеблина-Каменського і не визнавати значення прийменників лексичним, то, дотримуючись тієї ж логіки, його не можливо визнати і граматичним.

Третя, теж доволі розповсюджена точка зору на питання про протиставлення лексичного та граматичного значень відмінна від двох перших тим, що відходить не із позамовної характеристики значення. З цієї точки зору «лексичною стороною слова називають співвіднесеність слова з яким-небудь явищем, яке, відобразившись у нашій свідомості, сформувалось у вигляді поняття та прийняло той чи інший звуковий комплекс». Для лінгвістів, які дотримуються цієї точки зору, прийменники, як правило, виявляються позбавленими лексичного значення. При цьому виявляється два роди обґрунтувань такого негативного підходу. Одні лінгвісти вважають, що прийменники виражають зв'язок між словами, а не між позамовними об'єктами, внаслідок чого їх значення не може бути лексичним. Інші лінгвісти, хоча й не відмовляють прийменникові в здатності відображати позамовну діяльність, тим чи менш вважають значення прийменників не лексичним, а граматичним, відходячи від того, що відображені прийменниками відносини не оформлюються, як вони вважають, в мисленні у вигляді понять чи уявлень. Інакше кажучи, лексичне значення ототожнюється з розумінням (чи уявленням), до того ж розуміння пояснюється у вузькому сенсі - як одиниця мислення, яка відображає тільки предмети, явища чи ознаки, але не відношення між ними. Між тим, якщо термін «поняття» тлумачити поширено, то за прийменником можна визнати, як це і роблять лінгвісти та логіки, здатність виражати поняття -правда, поняття особливі, відмінні від понять, які виражаються знаменними словами. Таким чином, причиною виникнення суперечок тут стає не різне розуміння характеру значення прийменника, а різне тлумачення терміну «поняття».

Порівняно менш розповсюджена четверта точка зору, вперше висловлена Ф. Боасом та яка в подальшому була підтримана іншими лінгвістами. Згідно цієї точки зору, основною рисою, яка відрізняє граматичне значення від лексичного, є його обов'язковий характер. У французькій мові таким обов'язковим характером володіє, наприклад, часове значення дієслова, оскільки особисті форми дієслова не можуть бути використані інакше, як в одній з існуючих у цій мові часових форм. Тією ж властивістю володіє й значення числа у іменника, так як іменник вживається або у формі однини, або у формі множини. Серед службових слів граматичне значення винаходиться в артиклів, оскільки мовник, вживаючи той чи інший іменник, не може виразити його установку (аssiette), у звязку з чим йому доводиться обирати між визначеним, невизначеним, частковим та нульовим артиклем. Інакше стоїть справа з прийменником. Вони не утворюють замкненого ряду, всі члени якого протиставлялись би один одному й тій же змістовній ознаці. Значення прийменників не можуть бути узагальнені таким чином, щоб сукупність цих значень склала граматичну категорію з певним загальним складом, з певними опозиціями всередині категорії та певними формальними засобами їх вираження. Відповідно й прийменники не можуть розглядатись як обов'язкові показники певних опозицій всередині граматичної категорії, внаслідок чого їх значення виявляється, по Ф. Басу, не граматичним.

П'ята і остання точка зору , які тут розглядаються, викладена в одній зі статей Ж. Кантіно, який за критерій розмежування лексичного та граматичного приймає встановлену ним різність між пропорційною опозицією та опозицією ізольованою. При цьому під пропорційною опозицією розуміється «будь-яка значима опозиція, яка відповідає тій умові, що й формальні та семантичні відносини, які існують між її членами, які винаходяться також між членами в крайній мірі ще однієї опозиції тієї ж мови», тоді як опозиції, які не відповідають цій умові, визначаються як ізольовані. Так, у французькій мові пропорційною визнається, наприклад, не тільки опозиція поus аітоns -vous aimez, яка представляє широко розповсюджений тип, але й така рідкісна опозиція як nous disons--vous dites, для якої винаходиться всього лише одна аналогічна пара (поиs faisons--vous faites). Навпаки, опозиція sec--sиche є ізольованою, так як інша така опозиція у французькій мові не зустрічається. Користуючись різницею між пропорційними та ізольованими опозиціями як критерієм розмежування граматики та лексики, Кантіно вказує, що «лише граматичні опозиції є пропорційними, лексичні ж опозиції є ізольованими». Застосовуючи даний критерій до прийменників, доводиться визнати, що значення прийменників є не граматичним, а лексичним, оскільки у французькій мові, певно, неможливо винайти жодної пари прийменників, яка являла б собою пропорційну опозицію, тобто опозицію, між членами якої існували б ті ж відносини, що й між членами якоїсь іншої опозиції.

1.2 Фактори, які визначають вибір прийменника

Вибір прийменника в тій чи іншій конструкції визначається трьома факторами: семантикою прийменника, тобто співвідношенням значення даного прийменника тому відношенню, яке необхідне виразити мовцю, д и с трибуцією прийменника, тобто його співвідношенням тому оточенню, в яке мовець повинен його помістити, та стилістчним забарвленням прийменника, тобто його співвідношенням тому стилю висловлювання, який обрав мовець. Роль цих факторів та їх взаємовідносини різноманітні в різних умовах висловлювання: в одних випадках на вибір прийменника впливають усі три фактори, в інших випадках позначається вплив тільки двох чи навіть одного з них. Однак в якому б складі чи кількості не проявлялись вказані фактори, єдиним фактором, відсутність якого виключається, є фактор дистрибутивний. Це означає, що не може бути такого вживання прийменника, при якому не враховувались би можливості його сполучення зліва чи справа. Правда, інколи (наприклад, при вживанні просторових прийменників) складається думка, що мовець у виборі прийменника керується тільки його значенням і стилістичним забарвленням та не бере до уваги його дистрибуції, хоча насправді в цьому випадку обов'язково враховуються дистрибутивні особливості прийменника. В подібних випадках оманлива уява про відсутність дистрибутивного фактора утворюється тому, що в присутності семантичного фактора дистрибутивний фактор відступає на другий план і перестає усвідомлюватись, та лише відсутність семантичного фактора дозволяє дистрибутивному фактору виставитись на перший план та стати усвідомленим. В останньому випадку про з' в я з а н є вживання прийменника, тобто про вживання, при якому вибір прийменника обумовлюється виключно його дистрибуцією (чи, інакше кажучи, дистрибуцією відповідного знаменного слова). Вживання ж, при якому на перший план висувається фактор семантичний, зазвичай характеризується як в і л ь н є, хоча в дійсності, як підкреслювалось вище, повністю вільним від дистрибутивного фактору вживання прийменника ніколи не буває.

При зв'язаному вживанні вибір прийменника визначається не бажанням мовця, а нормами мови, які потребують вживання після даного знаменного слова саме цього, а не іншого прийменника. Для французької мови прикладом зв'язаного вживання може служити вживання а, de конструкціях se souvenir de, tendance а, digne de і т. і. Однак при зв'язаному вживанні вибір не обов'язково обмежується тільки одним прийменником, можливі і такі випадки зв'язаного вживання, коли нормами мови дозволяється вживання при даному знаменному слові не одного, а кількох прийменників, чи коли поряд з прийменниковою конструкцією можлива і конструкція без прийменника. Тут слід розрізнити два випадки. В одному з них заміна чи опущення прийменника ніяк не впливає на значення конструкції, змінитись може лише його стилістичне забарвлення (пор. аітеr а faire, аітеr de faire, аітеr faire). В іншому випадку вживання кожного з можливих при даному слові прийменників (чи безприйменникової конструкції) зв'язується з певним значенням цього слова (пор. traiter de 'обзивати' та traiter еп 'звертатись, обходитись').

Поряд зі зв'язаним вживанням, при якому вибір прийменника визначається попереднім («керуючим») словом, спостерігається і таке зв'язане вживання, при якому вибір прийменника визначається не окремим словом, а всією конструкцію, яка включає прийменник. Прикладом зв'язаного вживання цього типу може служити вживання de перед іпfinitif de narration (Еt les Сlochemerlins de rire) чи вживання sur в конструкції типу dix sur dix. Зв'язане вживання першого типу можна назвати лексично- зв'язаним, а вживання другого типу -конструктивно -зв'язаним.

Зазвичай, кажучи про той тип зв'язаного вживання, який названий тут лексично-зв'язаним, мають на увазі лише один різновид конструкцій, а саме трикомпонентні конструкції, в яких більш чи менш стійкими є два перші компоненти (знаменне слово і наступний за ним прийменник), тоді як третій компонент (знаменне слово, яке вводиться прийменником) може більш чи менш вільно обиратись мовцем: tепdance а (+ іменник чи інфінітив), rйusir а (+ іменник чи інфінітив), соntent de (+ іменник чи інфінітив) і т. і. Між тим зв'язане вживання прийменника зустрічається і в інших типах конструкцій -зокрема, трикомпонентних та двокомпонентних сполученнях з усіма постійними компонентами (chemin de fer, а demain і т. і.). Якщо дотримуватись точки зору, згідно якої об'єктом синтаксису повинно бути вільне вживання прийменника, то із синтаксичного опису було б слід виключити як сполучення з усіма сталими компонентами, так і сполучення з одним вільним компонентом. Однак ці два типи сполучень суттєво відрізняються між собою: якщо в сполученнях першого типу, представляючи собою складне слово, прийменник втрачає обидві синтаксичні функції - і зв'язувальну, і транслятивну, то в сполученнях, де один з компонентів залишається вільним, прийменник, який приєднує цей компонент до іншої частини сполучення та який оформлює його як означений член речення, напроти, зберігає обидві синтаксичні функції. Саме це, вочевидь, й стало причиною того, що сполучення другого типу регулярно стають об'єктом синтаксичних досліджень, присвячених прийменникам. Стосовно сполучень з усіма сталими компонентами, то вони, дійсно, можуть бути вилучені з компетенції синтаксису та віднесені до компетенції лексикології. Виключення може бути зроблене лише для сполучень, у складі яких припускається обмежена заміна одного прийменника іншим чи його опущення (а la реrfection - dans la perfection - еп реrfection, а chaque fois -сhaque fois та ін.) Однак і в цьому випадку вживання чи опущення прийменників в таких сполученнях повинні знайти відбиття не в теоретичних дослідженнях, а в нормативних посібниках типу словників складностей.

До конструктивно-зв'язаного типу відносять, як правило, вживання прийменників в граматично-фразеологізованих конструкціях, які представляють собою ціле речення. У французькій мові цей тип представлений, на приклад, вже згадуваним вживанням de перед infinitive de narration, а також вживанням того ж прийменника перед інфінітивом у функції предикатива та в функції логічного чи граматичного присудка (L'еssentiel est de se taire. Зa doit кtre bon d'aimer. D'кtre chez elle, la transformait mystйrieusement). Однак до конструктивно - зв'язаного типу слід, мабуть, віднести також вживання прийменників і в таких граматично-фразеологізованих конструкціях, які не складають собою завершеного речення (deux sur dix; goutte а goutte, goutte par goutte, goutte sur goutte та ін.).

Критерії, які дозволяють обмежити зв'язане вживання прийменників від вільного, неоднакові для конструкцій, віднесених до конструктивно-зв'язаного типу.

Для конструктивно-зв'язаного типу показником, який відрізняє вжи- вання від вільного, можна вважати або повну неможливість заміни чи опу- щення прийменника (як, наприклад, при infinitive de narration), чи суворо об- межену можливість заміни чи опущення, при яких значення конструкції за- лишається незмінним (як, наприклад, при паралельному вживанні типу goutte а goutte, goutte раr goutte, goutte sur goutte чи при опущенні de перед інфіні- тивом у функції предикативу чи присудка).

Для лексично-зв'язаного типу кількість показників його невільного характеру значно більша. Таким показником може служити одне з наступних явищ:

неможливість вживання знаменного слова без наступного за ним прийменника: сопsister а + інфінітив чи соnsister dans (чи еп) + іменник чи прислівник;

неможливість вживання знаменного слова в певному значенні без даного прийменника: рrendre pour;

3) неможливість вживання при даному знаменному слові інших прий- менників, окрім одного чи кількох вірно визначених прийменників (а також, інколи, і безприйменникової конструкції): іпtervenir dans qch; croire а, dans, en qch чи croire qch;

залежність вибору конструкції від лексико-граматичної характеристики утворення, наступного за даним знаменним словом. Сюди відносяться такі випадки як чергування еп (перед займенником) з dans (перед іменником); Еп quoi cela le derange-t-il? - Сеlale derange dans son confort moral; чергування а (перед інфінітивом) з dans чи еп (перед іменником): соnsister faire а -сопsister dans, еп qch; чергування а чи de (перед інфінітивом) з відсутністю прийменника (перед іменником чи другорядним реченням): соттепсеr а (de) faire -- соттепсеr qch, реrmettre de faire -- реrmettre qch, реrmettre que та ін.;

вживання різних прийменників чи речень та прийменникової конструкції після слів, які мають спільний корінь чи основу, але які відносяться до різних частин мови: ressembler а qn -- resemblance avec qn; соттепсетепt de qch -- соттепсеr qch;

вживання різних прийменників чи речень або безприйменникової конструкції після синонімів: сопsidйrer comme qch - tenir pour qch; se souvenir de qch - se rappeler qch. Сюди ж відносяться чергування типу frapper qn -donner un coup а qn, changer qch -- арроrter des modifications а qch та ін.;

неможливість заміни даного прийменника антонімічним прийменником: оpter pour, se decider pour (можна порівняти voter pour; де вживання роиr є вільним, оскільки можлива антонімічна конструкція voter contre).

У всіх випадках, де вказані показники відсутні, можна, очевидно, говорити про вільне вживання прийменників.

Особливий тип вживання, який суміщає ознаки вільного та зв'язаного вживання, становлять ті випадки, коли, з одного боку, прийменник вільно обирається мовцем для вираження необхідного йому відношення, але коли, з іншого боку, подальший вибір між синонімами здійснюються вже не по семантичній ознаці, а в залежності від дистрибутивних можливостей кожного з синонімічних прийменників. Інакше кажучи, мова йде про ті випадки, коли серед кількох прийменників, які знаходяться між собою у відношенні додаткової дистрибуції, мовцю доводиться обирати саме той прийменник, який може бути вжитий в даному оточенні (еп France, але dans la France d'alors). В такому вільно-зв'язаному вживанні зустрічаються певні просторові, часові, агентні та об'єктивні прийменники.

Серед просторових прийменників у вільно-зв'язаному вживанні зустрічаються прийменники а, dans, еп та sur. Розрізняються два види вільно-зв'язаних вживань цих прийменників, один з яких може мати характеристику формального, а другий - формально-семантичного.

Перший («формальний») вид вільно-зв'язаного вживання прийменників представлений двома опозиціями: а-еп та dans-еп. Чергування а-еп спостерігається при вживанні а та еп перед назвами країн, де вибір між цими прийменниками визначається суто формальними факторами - фонетичними та граматичними: назви чоловічого роду, які починаються з приголосної, вводяться прийменником а, а назви, які починаються з голосної, та всі назви жіночого роду вводяться прийменником еп (аи Вrйsil - еп Аfghanistan, еп Аngleterre, еп France). Чергування dans-еп спостерігається при вживанні dans та еп перед іменниками та займенниками, які визначають людину: якщо перед іменником вживається, як правило, dans, то перед особовим займенником перевага є за прийменником еп:

Il у avait dans cette femme queque chose comme de la candeur. - Je vois bien ce qu'il y a, malgrй tout, de bon en lui.

Однак «правила» чергування dans-еп притримується не так суворо, як «правила» чергування а-еп, внаслідок чого часто dans та en зустрічаються в аналогічних умовах:

Dans cet home, il n'йtait rien qui ne lui parыt haпssable… - Тоиt еп се beau garcon lui йtait odieux...

... MisseРriscilla Chun habitait en moi depuis deux mois... - Еt с'еtait comme si elle s'йtait mise а habiter dans moi.

Другий («формально-семантичний») вид вільно-зв'язаного вживання охоплює всі чотири прийменники (а, dans, en, sur), які поділяються на дві групи, які знаходяться між собою у відношенні додаткової дистрибуції. В першу групу входять прийменники а та еп, які вживаються перед окремими іменниками переважно у тому випадку, якщо ці іменники вживаються в однині без визначень та разом з цим або супроводжуються означеним артиклем, або зовсім не мають при собі детермінативів. У другу групу входять прийменники dans та sur, вживані переважно поза умовами, які «показані» для прийменників першої групи. Протиставлення прийменників зазначених груп практично ніколи не проводиться лише по формальній ознаці, а зв'язується одночасно й з різницями семантичного плану. Для одних іменників це протиставлення зв'язується з різницями в обсязі розуміння, що виражається іменником: якщо в сполученнях з прийменниками першої групи іменник зазвичай зберігає обсяг розуміння, який визначається ним у мові (тобто до його вживання у мовленні), то в сполученнях з прийменниками другої групи відбувається звуження обсягу розуміння за допомогою детермінативів та визначень. Саме так відбувається при вживанні а і еп, з одного боку, та dans і sur, з іншого, перед географічними назвами та перед деякими загальними іменниками: Порівн.: а Paris - dans ce Paris oщ tout est nouveau pour moi; en France -dans la France d'alors; au cњur (чи dans le cњur ), але тільки dans un cњur, dans son cњur, dans ce cњur, dans le cњur humain, dans les cњurs; au mur (чи sur le mur), але тільки sur ип тиr та ін..

Для інших іменників опозиція а, еп- dans, sur не обмежується різницями в обсязі розуміння, що виражається. Частіше за все ці різниці супроводжуються протиставленням чи за ознакою «абстрактне значення - конкретне значення» (а l'йcole - dans ипе йсоle; еп рrison - dans ипе рrison), чи за ознакою «фразеологізоване сполучення - вільне сполучення». В останньому випадку різниця складається не тільки у тому, що сполучення з а та з еп характеризуються певним ступенем сталості, але й у тому, що ці сполучення (чи іменники в цих сполученнях) набувають переносне значення, яке відрізняється від того «нормального» значення, яке вони мають у сполученнях з dans та sur. Порівн.; а la maison - dans сеtte таison; а 1а ville, еп ville - dans ипе ville; еп chemin -- dans (sur) le chemin ; а la scиne, еп scиne - sur сеtte scиne.

Нарешті, виявляється ще одна ознака, яка відрізняє конструкції з «абстрактними» прийменниками (тобто зата еп) від конструкцій з «конкретними» прийменниками (dans та sur), яка стоїть у тому, що привживанні «абстрактних» прийменників втрачається те різниця, яка існує в значенні «конкретних» прийменників dans та sur та яке відображає позамовне розмаїття між три- та двомірним простором. Так, якщо за допомогою «конкретних» прийменників зазвичай проводиться чітке розділення між тримірним та двомірним простором (порівн. dans la chambre, але sur la scиne), то при вживанні «абстрактних» прийменників, які вживаються при зазначенні як на тримірний, так і на двомірний простір (а la chambre - еп chambre; а la scиne - еп scиne), вказане відокремлення прибирається. Таким чином, прийменники а та еп виступають як свого роду «архиприйменники», в яких нейтралізується семантичне розмаїття між dans та sur.

З часових прийменників в вільно-зв'язаному вживанні зустрічаються прийменники а. dans, еп та раr. Ці прийменники не мають такого чіткого ро- зділення на «абстрактні» та «конкретні», як просторові прийменники. Справа в тому, що для різних груп іменників, які визначають проміжок часу, конструкції з «абстрактним» значенням будуються з різними прийменниками, а в деяких випадках й без прийменника. Наприклад, іменники аиbe, аиtomne та рrintemps в «абстрактному» вживанні (тобто в однині без визначень з означеним артиклем або без будь-якого детермінатива) вводяться прийменником а, іменники journйe, matinйe та soirйe в тих же умовах вводяться прийменником dans, іменники йtй та hiver - прийменником еп, а іменники арrиs-тidi, таtin та soir зазвичай вживаються взагалі без прийменника. Ще більша розбіжність спостерігається при вживанні цих іменників у більш чи менш конкретизованому значенні. Так, перед словом аиbe, яке супроводжується визначеннями, вживається раr при неозначеному артиклі та dans при детермінативах; іменники рrintemps, йtй, аиtomne, hiver з детермінативом іншим, ніж означений артикль, та при відсутності визначень, а також у сполученні з детермінативами при наявності визначень вживаються переважно без прийменника; для іменників арrиs-тidi, таtin, soir та таtinйe, journйe, soirйe при детермінативах, окрім означеного артикля переважає прийменникова конструкція, при цьому dans зустрічається при будь-якому детермінативні, тоді як еп вживається переважно при вказівному прикметнику, а раr - при неозначеному артиклі. Є й такі іменники, які визначають проміжок часу, для яких взагалі не вдається винайти ніяких слідів опозиції «абстрактні прийменники - конкретні прийменники». Так, слово йpoque без визначень вводиться прийменником а не тільки при означеному артиклі, але й при будь-якому детермінативні, а при наявності визначень байдуже вводиться чи воно за допомогою а чи dans; іменники instant, тіnute, тотепt, зесопde та heure з будь-якими детер-мінативоми та визначеннями частіше за все вводяться прийменником а, рідше - прийменниками dans та еп, а в сполученнях з кількісними числівниками вони вживаються без прийменника.

З орудних прийменників у вільно-зв'язаному вживанні зустрічаються прийменники а, аvec та de, до яких у цьому вживанні прєднуються просторові прийменники dans, еп та sur. Тут, як й у просторових прийменників, виявляється різниця між «абстрактними» прийменниками, які вживаються в більш чи менш сталих сполученнях перед іменниками в однині без визначень, з узагальнюючим означеним артиклем чи без усіляких детермінативів, та «конкретними» прийменниками, які вживаються перед іменниками як в однині, так і у множині з тим чи іншим конкретизуючим детермінативом (у тому числі й конкретизуючим означеним артиклем) та з визначеннями. Однак на відміну від просторових прийменників протиставлення між «абстрактними» та «конкретними» прийменниками представлено в орудних прийменників не однієї, а кількома опозиціями, різними для різних семантичних груп іменників. Так, перед іменниками, які означають речовину, яке використовується при якомусь процесі, протиставляються прийменники а та аvec (йcrire au crayon - йcrire avec un crayon; rincer а l'eau froide - rincer avec de l'eau froide), а перед іменником machine а йcrire прийменнику а протиставляється прийменник sur (taper а la machine а йcrire -- taper sur une machine а йcrire); перед іменниками, які означають засоби пересування, опозиція приймає форму а, еп - sur, якщо маються на увазі засоби, на яких пересуваються, сидячи верхи (а cheval - sur ип cheval; еп vйlo - sur ип vйlo), або ж форму еп - dans, sur, якщо мова йде про інші сухопутні, водні чи повітряні засоби пересування (еп traоneau - dans, sur ип traоneau; еп avion -- dans, sur ип аvion; еп bateau -dans, sur un bateau); перед назвами музичних інструментів протиставляються de та sur (jouer du piano -jouer sur un piano) та ін..

Вільно-з в' я з а н и й характер вживання агент них прийменників проявляється у тому, що вибір між de та рar, які частіше за інших прийменників вводять агент ний додаток, залежить не стільки від семантичних чи стилістичних особливостей, які відрізняють конструкцію з de від конструкції з раr, скільки від їх дистрибутивних особливостей. Серед вказаних особливостей з найбільшою регулярністю виявляється залежність вибору прийменника від наявності при агентному додаванні слів, що його визначають: якщо перед іменником без детермінативів та визначень вживається переважно de, то при наявності в іменника детермінативів та визначень перевага віддається прийменнику раr. Порівн.:

Souvent elle йtait accablйe de fatigue... (Вalzac) - ...Неиrtaur... йtait accablй par la fatigue... (Сogniot)

...des piиces encombrйes d'armoires, de tables, de cuvette... (Сayrol) -- Le milieu de la chamber йtait encombrй par une table ronde... (Мartin du Gard)

Якщо перед агентним додатком вибір прийменника залежить від наявності детермінативів та визначень при іменнику, то перед додатком, який визначає об'єкт почуття, вибір прийменника залежить перш за все від наявності таких же визначень при іменнику, попередн ьому прийменникові. Вказана залежність проявляється у тому, що при наявності у іменника, який визначає почуття, тих чи інших конкретизованих визначень вживається переважно (а при частковому артиклі - виключно) конструкція pour, в іншому ж випадку перевага віддається конструкції з de.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Отже, не сформованими є навіть припустимі принципи опису прийменників. В. Брендель, К. Де Бур та Б. Потьє в своїх роботах зробили спробу систематизувати опис французьких прийменників але, по-перше, жодна з них не ставить за мету опис всіх французьких прийменників, а по-друге, самі принципи та прийоми опису, які використовуються в цих роботах, не можуть служити основою опису всієї сукупності французьких прийменників.

В розділі наводились різні трактування термінів «лексичне значення» та «граматичне значення», для яких так і не може бути єдиної відповіді на питання про характер значення прийменників, оскільки відповідь на це запи- тання повністю залежить від змісту, який вкладається в зазначені терміни. Отже, «лексичне значення прийменника» вживається для визначення тієї ча- стини змістовного боку прийменника, яка відображає відносини між предме- тами та явищами позамовної дійсності. У цьому сенсі лексичне значення прийменника протиставляється його синтаксичному значенню, під яким ро- зуміються відносини між компонентами речення, які виражені прийменни- ком.

Щодо факторів, які було розглянуто, при вільному вживанні обумовлюючим виявляється семантичний фактор, дистрибутивний же фактор виявляється відсунутим на другий план та перестає усвідомлюватись. При зв'язаному вживанні рішучим, навпаки, стає дистрибутивний фактор, а семантичний фактор припиняє впливати на вибір прийменника. При вільно-зв'язаному вживанні прийменників спостерігається складне переплетіння обох факторів, співвідношення яких різниться не тільки в одній лексико-семантичній чи лексико-граматичній групі слів до іншої, але й інколи від одного слова до іншого.

РОЗДІЛ 2. УТВОРЕННЯ ПРИЙМЕННИКІВ ТА ХАРАКТЕР ВІДНОШЕНЬ, ВИРАЖЕНИХ ПРИЙМЕННИКАМИ

2.1 Виникнення та утворення французьких прийменників

По своєму виникненню та утворенню французькі прийменники неоднотипні. Частина з них виникла безпосередньо від латинської мови: а (аd), de (de), еп (іп), раr (реr), роur (рrо), sans (sine), sur (super), епtre (inter), сопtre (сопtra), аvant (аb ante), derriиre (de retro), аvec (ариde hoc) та ін.

Інші прийменники утворені засобами французької мови на французькому грунті. Для утворення цих прийменників використані різні частини мови:

а) іменники: сhez (саsa-таіson, demeur), таlgrй (таuvais grй).

Notre petit groupe de Franзais est encore bien faible, mais, malgrй ses pertes, il s'est dйjа renforcй (J.Laffite);

Оп dansait beaucoup chez mon parrain (A.France);

б) прикметники: рlein (повний), рroche (близький), sauf (цілий, неушко- джений). В сучасній французькій мові ці слова мають омоніми-прийменники. У функції прикметника вони узгоджуються у роді та числі з тим іменником, до якого відносяться:

Еllе еst revenue same et sauve (J.Напse);

Сеs deux maisons sont proches l'une de l'autre (Ас.);

Elle йtait pleine de pitiй affectueuse pour vieil ami (R. Rolland).

В функції прийменника ці слова не змінюються.

Прикметник рlein (повний) в функції прийменника використовується частіше з дієсловом avoir разом з іменником , який показує на можливість місткості або збиральним:

J'ai de l'encre plein les mains (F.Brunot et Ch.Bruneau);

Il y a des sauterelles plein les prйs (Р. Vaillant-Couturier);

Du parfum plein la forкt;

Le musйe de Chevtchenko se trouve proche une pharmacie. (поблизу)

L'enfant a tout racontй, sauf cette histoire (окрім);

в) дієприкметник теперішнього часу дієслова: durant, pendant, suivant, touchant, joignant, concernant, moyennant..

Il fut malade pendant plusieurs jours (Balzac);

г) дієприкметник минулого часу дієслова: vu, passй, acceptй, hormis, attendu, entendu, considйrй, ci-joint, ci-inclus, y compris, non compris, йtant donnй та ін.

Je suis arrivй а Gкne, passй six heures (R. Rolland);

Vu la difficultй de cette traduction, il est nйcesseraire de prendre un dictionnaire;

Еtant donnй sa stupiditй, on ne pouvait attendre autre chose de lui. (Ас).