Фразеологія говірок Центральної Слобожанщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Слобожанщина - це специфічний етнокультурний регіон, який можна досліджувати з різноманітних ракурсів і позицій, а лінгвально - за багатьма сферами, рівнями і підрівнями.

Українські діалектні фразеологізми (у широкому розумінні цього поняття) збирали, упорядковували і вивчали здавна. Вони фіксувалися, документувалися й частково розглядалися ще у XIX - на поч. XX ст. у етнографічних працях О. Потебні, К. Зіновієва, М. Номиса, Б. Грінченка, П. Чубинського, М. Сумцова, І. Франка й інших.

За останні півстоліття теорія фразеології досягла значних успіхів: розроблено ряд критеріїв визначення фразеологічних одиниць, створено кілька класифікаційних схем їх розподілу, активно проводилися дослідження структурно-семантичних властивостей фразеологізмів та їх функціонування у мові художніх творів, розроблялися теоретичні основи фразеографії. Також заслуговують на увагу дослідження фразеології сучасної української літературної мови. На цю тему написано ряд докторських (Л.Г. Скрипник, Л.І. Коломієць, О.С. Юрченко) та кандидатських дисертацій, опубліковано монографічні праці, укладено фразеологічні словники (Л.Г. Скрипник, Ф.П. Медведєв, А.П. Коваль, В.В. Коптілов, Г.М. Удовиченко, Н.О. Батюк, Н.Д. Бабич, І.О. Вирган, М.М. Пилинська, І.С. Олійник, М.М. Сидоренко, Д.В. та В.Д. Ужченки та ін.).

Сучасний період розвитку мовознавства характеризується посиленою увагою до проблем фразеології окремих діалектних масивів, у тому числі говорів і говірок української мови: буковинських (Н. Бабич), східноподільських (М. Доленко), західноподільських (Н. Коваленко), бойківських (М. Демський), лемківських (Г. Ступінська), лемківських в оточенні словацьких (Н. Вархoл, А. Івченко), гуцульських (М. Олійник), карпатських (В. Лавер), верхньонаддністрянських (Н. Романюк), поліських (Г. Доброльожа), східнослобожанських і степових (В. Ужченко, Д. Ужченко, Р. Міняйло, І. Мілєва, І. Магрицька, Л. Мельник, Т. Д'якова), запорізьких (Т. Грица), серед яких найменше вивченою є фразеологія говірок центральної Слобожанщини.

Центральнослобожанська фразеологія окремими аспектами представлена у працях Т. Губаревої, В. Калашника, О. Плетнєвої, А. Сагаровського, О. Юрченка та ін.. Але, на жаль, цього поки що недостатньо.

Про центральнослобожанську фразеологію написано кілька десятків наукових робіт. Але все одно проблема залишається актуальною, оскільки її поки що недостатньо досліджено й представлено.

Також актуальність теми визначена потребою ґрунтовного аналізу фразеологічної системи слобожанських говірок.

Фіксація, упорядкування та системне вивчення фразеологізмів центральнослобожанських говірок розширить інформацію про культуру (у широкому сенсі цього слова) регіону, дасть змогу виявити специфіку системи та з'ясувати особливості діалектних процесів.

Метою дипломної роботи є ознайомлення з центральнослобожанською фразеологією, її дослідження, аналіз, класифікація, а також виявлення у ній системних відношень та створення пробного варіанта фразеологічного словника говірок Центральної Слобожанщини.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) виокремити фразеологічні одиниці говірок Центральної Слобожанщини з картотеки ДСЦС(Х) та зафіксувати нові;

2) уточнити поняття діалектного фразеологізма;

3) дослідити системні відношення фразеологічних одиниць центральнослобожанських говірок;

4) класифікувати фразеологізми говірок Центральної Слобожанщини;

5) укласти пробний варіант фразеологічного словника Центральної Слобажанщини (Харківщини).

Об'єктом дослідження дипломної роботи є фразеологія говірок Центральної Слобожанщини.

Предметом дослідження дипломної роботи є фразеологічний матеріал картотеки ДСЦС(Х).

Наукова новизна результатів, очевидно, може полягати у підтвердженні існування власне слобожанських фразеологізмів чи й загальномовних фразеологічних одиниць, але з різноманітними місцевими говірними елементами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що після завершення дипломної роботи матеріали її можуть бути використані у працях, присвячених діалектній фразеології, стати основою для упорядкування і виходу діалектного фразеологічного словника Центральної Слобожанщини.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатка.



Розділ І. З історії фразеологічної науки

1.1 Історія розвитку фразеології як науки

Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження знаходимо в працях М.В. Ломоносова, Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, І.І. Срезневського, Ф.П. Фортунатова, О.О. Шахматова й інших видатних дослідників. Становленню фразеології як галузі лінгвістики, що поступово вичленовувалася із синтаксису, лексикології і стилістики, сприяло, з одного боку, ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень (у працях О.О. Шахматова, Ф.П. Фортунатова тощо) і, з другого, висвітлення у стилістико-семантичному аспекті стійких словесних комплексів (Ш. Баллі, А. Сеше тощо).

Ідею про необхідність створення фразеології як самостійного розділу лінгвістичної науки обґрунтував ще у 20-х роках Є.Д. Поливанов, радянський лінгвіст, сходознавець та літературознавець, який вважав, що цей розділ "займе відособлену і стійку позицію (подібно до фонетики, морфології тощо) у лінгвістичній літературі майбутнього, коли в послідовній постановці різноманітних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин" [35:63].

Ще не так давно, у середині 50-х років ХХ століття, російський і український мовознавець Б. Ларін писав, що фразеологія перебуває в стані "прихованого розвитку" [4:125].

Початок її формування пов'язують з ім'ям швейцарського вченого Шарля де Баллі, думки якого викладені в книгах "Нарис стилістики" (1905) і "Французька стилістика" (1909). Суть фразеологічної одиниці Ш. Баллі вбачає насамперед у семантичних ознаках. Вчений говорить, що якщо в якому-небудь словосполученні кожен компонент частково або повністю втрачає своє значення й тільки сполучення в цілому зберігає чіткий смисл, то ми можемо стверджувати, що маємо справу з фразеологічним виразом [11:87]. Учений висловив низку прогресивних ідей, що знайшли втілення й розробку в пізніших дослідженнях. Насамперед він виділив чотири групи словосполучень: діалектна фразеологія слобожанщина говірка

1) вільні словосполучення;

2) звичні сполучення, тобто словосполучення з відносно вільним зв'язком компонентів (серйозне захворювання, небезпечне захворювання);

3) фразеологічні ряди, тобто групи слів, у яких два розташованих поряд поняття зливаються майже в одне;

4) фразеологічні єдності, тобто сполучення, в яких слова втратили своє значення й виражають єдине нерозкладне поняття [47:29]. Пізніше, у "Французькій стилістиці", Ш. Баллі називає вже дві групи: вільні словосполучення і фразеологічні єдності. Дослідник визначив також ознаки, що сприяють фразеологізації (наявність архаїзмів, утрата живих синтаксичних зв'язків і т. ін.), подав зразки тонкого стилістичного аналізу фразеологічних синонімів і синонімів - лексем у фразеологізмах. На думку швейцарського лінгвіста, фразеологічна одиниця відповідає таким вимогам:

1) складається з декількох слів, які пишуться окремо;

2) ці слова розташовані в певному незмінному порядку й не допускають уведення між ними будь-яких слів;

3) жодне зі слів такого виразу не може бути замінене іншим [11:98].

Проте сам учений вважав названі ознаки лише домінантними й був свідомий того, що їх недостатньо, трапляються фразеологічні одиниці, які "не відповідають цим трьом умовам", а "деякі слова звороту можуть бути замінені іншими".

У 40-х роках XX ст., базуючись на теорії Ш. Баллі, свою концепцію розробив російський філолог, академік В. Виноградов. За нею стійкість фразеологічної одиниці є наслідком її семантичної цілісності; у фразеологічних одиницях значення цілого ніколи не дорівнює сумі значень елементів; ступінь семантичного поєднання слів - компонентів і співвідношення семантики всього вислову із семантикою його окремих складників є основою виділення головних типів фразеологічних одиниць.

Особливе місце у лінгвістичних дослідженнях займає семантична класифікація В.В. Виноградова. Опрацьована на ґрунті синтаксичних ідей О.О. Шахматова з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Ш. Баллі, ця класифікація по суті започатковувала основи фразеології як лінгвістичної дисципліни [1:10].

Послідовники досліджень В. Виноградова утворюють виноградовську школу (1946 - середина 60-х років XX ст.), до якої входять В. Архангельський, О. Бабкін, М. Шанський, Л. Ройзензон, В. Жуков, Р. Попов, І. Чернишова. Відбувається низка всесоюзних конференцій (1968, 1970, 1972). З'ясовуються такі кардинальні питання, як обсяг і об'єкт фразеології, ознаки фразеологізму, специфіка фразеологічного значення, методи дослідження. Актуальним залишається й питання "що таке фразеологія?".

Були також спроби встановити етапи вивчення східнослов'янської фразеології. Зокрема, Є. Малиновський, лінгвіст, старший викладач Житомирського державного агроекологічного університету, називає три періоди:

1) 20-ті - 40-ві рр. XX ст. - спроба визначити місце фразеології в колі мовознавчих дисциплін;

2) 50-ті - 60-ті рр. - розвиток ідей В. Виноградова, розробка основних концепцій, становлення двох підходів до визначення обсягу фразеології - широкого й вузького;

3) 70-ті - 80-ті рр. - залучення до вивчення фразеології лінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних даних, широких генетичних і типологічних паралелей [46].

У розвиток фразеологічної теорії зробили також значний внесок С.І. Ожегов, О.М. Бабкін, О.С. Ахманова, М.М. Шанський, В.Л. Архангельський, В.П. Жуков, О.І. Молотков, Л.І. Ройзензон та інші науковці. Розвиток фразеологічних студій в Україні пов'язаний з іменами Л.А. Булаховського, П.Й. Горецького, І.К. Білодіда, І.Г. Чередниченка, П.П. Плюща та інших сучасних мовознавців. Творчий доробок цих науковців важко переоцінити.

Разом із появою перших словників, у яких фіксується фразеологічний матеріал, починається процес становлення науки про теоретичні та практичні принципи укладання фразеологічних словників.

Словниковий опис фразеологічних одиниць має давню традицію і відомий ще з ХVІІ ст., хоча терміни "фразеографія", "фразеологічний словник" з'явилися лише в 60-х рр. ХХ століття [56].

Формування фразеографії поділяється на два основні періоди:

· період зародження (ХVІІ - ХVІІІ ст.);

· період становлення (ХІХ - поч. ХХ ст.).

Особливо відзначається ІІ половина ХІХ ст., коли в зборі та систематизації фразеологічних матеріалів беруть участь багато культурних діячів того часу [70]. У словниках ХVІІ століття фразеологічні одиниці спеціально не описувалися. Вони виступали ілюстративним матеріалом до слів, або іноді окремі фразеологізми витлумачувалися одним чи двома словами. У ХVІІІ столітті К. Зіновіїв та І.П. Котляревський систематизували фразеологічні матеріали в невеликі збірки. І.П. Котляревський іноді подає значення фразеологічних одиниць чи їх переклад: ряст топтать - жить; зъ плыгу збыться - съ толку сбиться та ін. Саме тоді значна кількість фразеологічних одиниць оформилася та закріпилася в мові, а інші тільки розпочали процес формування від прислів'їв і приказок до фразеологізмів [56].

Отже, ХVІІ - ХVІІІ ст. це був період зародження української фразеографії.

Збір і систематизація фразеологічних матеріалів особливо активізувалася в І половині ХІХ ст. Тоді видаються невеликі збірки прислiв'їв і приказок (О.П. Павловського, В.М. Смирницького, Я.Ф. Головацького, М. Гнідковського, Д.Ф. Віслоцького, Г.С. Ількевича тощо), у яких зафіксовано і фразеологічні одиниці. У ІІ половині ХІХ ст. публікуються фольклорні збірки М.В. Закревського, М. Номиса, П.П. Чубинського, М.Ф. Комарова, І.І. Манжури, І.Я. Франка, О.Н. Малинки, І.В. Бессараби та ін., у яких фіксується значно більше впорядкованих та опрацьованих фразеологічних одиниць, а також використано фразеологічні матеріали, взяті з виданих раніше праць. У той час уже в кожній збірці подавалася передмова; значно зросла кількість реєстрових одиниць (поч. ХІХ ст. - кілька десятків чи сотень; ІІ половина ХІХ ст. - від кількох тисяч до понад тридцяти тисяч); став подаватися список скорочених прізвищ та географічних назв (М. Номис, І.Я. Франко), список використаної літератури (М.В. Закревський, М. Номис, І.Я. Франко); фразеологічний матеріал об'єднувався в тематичні розділи й підрозділи (М. Номис) чи систематизувався під стрижневим словом (І.Я. Франко). Крім того, М. Номис у кінці збірки подає алфавітний покажчик опорних слів і вводить подвійний реєстр словникових статей. Цифровий перелік застосовує також й І.Я. Франко. Саме в ІІ половині ХІХ - на поч. ХХ ст. було започатковано систему опрацювання фразеологічного матеріалу і сформульовано основні положення з теорії фразеографії [56].

Таким чином, в збірках ІІ половини ХІХ - поч. ХХ ст. здійснено перші спроби дослідження теоретичних проблем фразеографії і закладено основи для подальшого її вивчення.

1.2 Історія розвитку діалектної фразеології та фразеографії

Сучасний період розвитку мовознавства характеризується посиленою увагою до проблем фразеології та фразеографії окремих діалектних масивів, у тому числі говорів і говірок української мови: буковинських (Н. Бабич), східноподільських (М. Доленко), західноподільських (Н. Коваленко), бойківських (М. Демський), лемківських (Г. Ступінська), лемківських в оточенні словацьких (Н. Вархoл, А. Івченко), гуцульських (М. Олійник), карпатських (В. Лавер), верхньонаддністрянських (Н. Романюк), поліських (Г. Доброльожа), центральнослобожанських (А. Сагаровський), східнослобожанських і степових (В. Ужченко, Д. Ужченко, Р. Міняйло, І. Мілєва, І. Магрицька, Л. Мельник, Т. Д'якова), запорізьких (Т. Грица).

Особливе місце у вивченні місцевих виразів займає стаття Б. Ларіна "Про народну фразеологію" (1959). Під терміном "народна фразеологія" учений розуміє ту частину багатющої фразеології національної мови, яка і створюється, і живе в мові народних мас. Автор коментує семантику, внутрішню форму й компонентний склад багатьох фразеологічних одиниць.

Б. Ларін окреслив розмежування народної і книжної фразеології. З погляду масштабно-функціональної уживаності він виділив дві групи: загальнонародні й обласні (діалектні). Указав на необхідність визначити серед них ще підгрупи професійної фразеології.

Проте й через 15 років український мовознавець, професор С. Бевзенко зазначав, що діалектна українська фразеологія ще й досі залишається майже поза увагою українських діалектологів. Називаючи численні фразеологічні одиниці різних ареалів, автор зазначає, що фразеологізми звичайно виникають на ґрунті питомого лексичного матеріалу (літературного чи діалектного), проте можуть запозичуватись з інших джерел, найчастіше із суміжних діалектів. С. Бевзенко закликає (ще раніше за Б. Ларіна) створювати спеціальні регіональні фразеологічні словники. Цей заклик почав здійснюватися в 90-х роках.

Ще у 70-х роках ХХ ст. відбулося обговорення проблем дослідження діалектної фразеології на наукових конференціях, матеріали яких опубліковані в збірниках "Питання фразеології східнослов'янських мов" (1972) та "Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови" (1978). Зокрема, актуальними питаннями вивчення діалектної фразеології були визначені: дослідження діалектної фразеології методом лінгвогеографії (В. Лавер), діалектизми у складі традиційно-книжної фразеології мови української народності періоду XVI - XVII ст. (Л. Коломієць), особливості бойківської діалектної фразеології (М. Демський), діалектні й архаїчні компоненти фразеологізмів (Ф. Медведєв), діалектна фразеологія Полтавщини (В. Хоменко), лексичні варіанти фразеологічних одиниць буковинських говірок (Н. Бабич).

Переважну більшість фразеологізмів наддністрянських говірок український лінгвіст Д. Гринчишин вважає загальнонародною, відмінності виявляються в лексичних, граматичних, фонетичних, композиційних варіантах, а виявити фразеологічні одиниці, властиві лише наддністрянським говіркам, заважає брак фразеологічних словників говорів української мови [23:89].

Досліджуючи фразеологію говірок Нижньої Наддніпрянщини, В. Чабаненко, український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, зазначає, що місцеві фразеологізми органічно входять до системи експресивних засобів говіркового мовлення і є вдячним матеріалом для вивчення соціолінгвістичних та психолінгвістичних основ говіркової мовленнєвої виразності [65:105].

Структурне-семантичне моделювання ареальної фразеології активно використовується у фразеологічно-діалектологічних студіях К. Глуховцевої, Т. Грици, А. Івченка, І. Мілєвої, Р. Міняйла, В. Ужченка, Д. Ужченка та інших науковців. Мовна динаміка у фразеології сходу України, дериваційна база, способи та фактори фразеотворення, різнобічні зв'язки між словом-концептом і ареальною фразеологічною одиницею, характер образності ареальних фразеологізмів ґрунтовно висвітлені в дисертаційної роботі Р. Міняйла "Активні процеси в ареальній фразеології сходу України" (2001). Підсумовуючи результати дослідження, автор, зокрема, зазначає: здійснений аналіз підтвердив антропологічний характер ареальних фразеологічних одиниць; помітне місце в дериваційній базі ареальних фразеологічних одиниць сходу України посідають субстандартні фразеологічні одиниці арготичного, жаргонного, загальномолодіжного мовлення, професійної (особливо гірницької) субмови; одним із джерел оновлення фразеологічної системи східнослобожанських і східностепових говірок стає жаргонно-просторічна мовна стихія [49:13].

Ареальна фразеологія різноманітних обрядів розглянута в наукових працях Н. Грозовської, І. Магрицької, Н. Хібеби (весільна обрядовість); Т. Маркотенко, С. Конобродської (поховальна обрядовість); М. Бігусяка, В. Дроботенко (сімейна обрядовість).

Актуальним у вивченні діалектної фразеології стає дослідження питань розвитку лексики і фразеології говірок окремих ареалів, до якого вдаються Н. Коваленко ("Фраземіка говірок Західного Поділля"), М. Олійник ("Фразеологія гуцульських говірок"), Н. Романюк ("Фразеологія верхньонаддністрянських говірок нижньої течії річки Бистриці"), В. Пачева ("Українські говірки Запорізького Надазов'я"), Г. Ступінська ("Фразеологія лемківського говору української мови").

Вивченню фраземіки центральної Слобожанщини присвячене дослідження О. Плетнєвої. Авторка виділяє два синонімічні ряди таких висловів:

1) "дуже багато (про предмети, істоти, гроші, речовину)": чого кури не клюють, чого як цвіту в городі, чого хоч греблю гати тощо;

2) "дуже багато (про роботу, справи)": непочатий край, кінця-краю не видно, до самої суботи і под.

Підсумовуючи результати дослідження, О. Плетнєва зазначає, що в основі фразеологізмів даної варіантно-синонімічної групи лежать образи різного рівня складності, на що впливає різний ступінь гіперболізації фразеологічних одиниць першого ряду синонімів та різний ступінь метафоричності стійких виразів другого синонімічного ряду [51:248].

Заслуговують на увагу праці мовознавців Харківського університету Т. Губаревої та В. Калашника, в яких розглядається семантична трансформація кольороназв як формантів фразеологічного значення. Дослідники дають загальну характеристику сталих виразів із компонентами, які належать до загальномовної та діалектної фразеології.

Також значний внесок зробив доцент кафедри української мови, кандидат філологічних наук Сагаровський А.А., об'єктом дослідження якого стала Центральна Слобожанщина, що, на його думку, фразеологічно "репрезентована набагато слабше", ніж Східна Слобожанщина, яка досить повно представлена завдяки праці В. й Д. Ужченків. У праці "Із фразеології центральнослобажанських говірок" він ставить собі за мету продемонструвати багатство й оригінальність фраземіки Центральної Слобожанщини на прикладі уривку з можливого словника фразеологізмів, а також визначити перспективи створення такої фразеографічної праці із залученням ширшого фактичного матеріалу [54].

Науковці кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна років із 15 особливо детально, планомірно, цілеспрямовано досліджують говірки області: на сьогодні здобуто фактаж із 400 населених пунктів, сформовано картотеку діалектизмів приблизно на 60000 одиниць, виготовлено комп'ютерно-принтерні версії чотирьох (умовно) томів майбутньої роботи - Діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини).

У картотеці до планового словника, яка ще поповнюється, вже налічується близько 1700 різноманітних фразеологізмів [54].

У кожному говорі (ареалі) функціонують регіональні фразеологічні одиниці, які відсутні в загальномовних словниках. Вони фіксувалися, документувалися й частково розглядалися ще у XIX - на поч. XX ст. у етнографічних працях О. Потебні, К. Зіновієва, М. Номиса, Б. Грінченка, П. Чубинського, М. Сумцова, І. Франка й інших, проте найчастіше подавалися разом з лексикою або пареміями. Останнім часом ареальні фразеологічні одиниці різних говіркових зон використовували в історико-етимологічних, етнолінгвістичних та ономасіологічних працях А. Івченко, В. Коваль, В. Мокієнко, Ю. Прадід, В. Ужченко, Н. Хобзей.

Діалектні фразеологізми північного ареалу певною мірою висвітлені П. Лисенком у "Словнику поліських говорів" (1974); П. Грищенком, який на прикладі одного села (Лучанка Овруцького р-ну Житомирської обл.) знайомить нас з діалектними ідіомами й пареміями Полісся: "виміняв мило на мило", "жабеня не наб'є бусленя", "до Михайла дівка хвостом махала", "до свята Михайла всім женихам відмовляла", "от смерті не отперті"; Г. Аркушином, який у населених пунктах Західного Полісся та суміжних територіях зібрав, а в книжці народних висловів "Сказав - як два зв'язав" (2003) зафіксував чимало питомих поліських фразеологізмів; Г. Доброльожею в словнику "Красне слово - як золотий ключ" (2003), у якому опубліковано близько восьми тисяч постійних народних порівнянь Середнього Полісся та суміжних територій; та іншими дослідниками північноукраїнського образного слова [70].

Діалектна фразеологія Нижньої Наддніпрянщини стала предметом уваги В. Чабаненка, який опублікував і фразеологічний словник (про ареальні фразеологічні словники в розділі "Українська фразеографія"), і лексичний. У "Словнику говірок Нижньої Наддніпрянщини" поряд з лексемами наводяться й нечисленні ідіоми, які: 1) включають діалектні слова; 2) містять слова із семантикою, властивою для нижньонаддніпрянського ареалу; 3) містять слова, уживані лише в складі ідіом; 4) зазнали народноетимологічних впливів [70].

Про фразеологію південно-західних говірок певне уявлення може дати збірник тез наукової конференції "Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови" (Ужгород, 1978), зокрема праці Н. Бабич, Д. Гринчишина, М. Демського, В. Лавера [70].

Південно-східне наріччя описане в працях Д. Ужченка, Р. Міняйла, О. Юрченка, Л. і С. Ройзензонів та інших. Так, фразеологія крайнього сходу України представлена в додатках до дисертаційних робіт Д. Ужченка та Р. Міняйла. Д. Ужченко проаналізував семантику українських зоофразеологізмів, серед яких були й численні ареальні фразеологічні одиниці сходу України ("гусей ловити" - дуже мерзнути, "гнати жабу" - говорити неправду, "стріляний їжачок" - бувала, з досвідом людина, "возити свиню" - бути п'яним). Р. Міняйло на прикладі численних східнослобожанських і східностепових фразеологізмів проаналізував активні процеси в ареальній фразеології сходу України. О. Юрченко, Л. Ройзензон та С. Ройзензон практично кожен фразеологічний вислів фрагмента діалектного словника Харківської області пояснили та проілюстрували: "забирати ключі" - відставати, бути в чомусь останнім: "Та він завжди забирає ключі" [70].

Новим етапом вивчення діалектної фразеології (90-ті роки XX - поч. XXI ст.) став їх монографічний опис, здійснений у дисертаційних дослідженнях мовознавців Т. Грици, Р. Міняйла, Г. Доброльожі, А. Ступінської, Н. Коваленко, Н. Романюк, М. Олійник [70]. Так, фразеологія східнослобожанських і східностепових говірок стала об'єктом дослідження Р. Міняйла. Серед фразеологічних одиниць він називає:

а) порівняльні фразеологізми (як лом проковтнути);

б) каламбурні вислови (віють вітри з-під макітри);

в) фразеологізми, що постали на основі метафоризації й метонімізації (ноги на вуха повісити) [49:18].

Об'єкт дослідження Г. Доброльожі - поліська компаративна фразеологія (північні говори). Поряд із загальновживаними авторка вводить у науковий обіг і місцеві вислови (симпатична як свиня загранична, гарний як собака на морозі, уперся як баран в сіно, у голові яку цебрі з картоплею) [73:105].

Н. Романюк, досліджуючи фразеологію верхньонаддністрянських говірок нижньої течії річки Бистриці, поставила за мету здійснити комплексний діахронічно-синхронічний аналіз і визначити основні тенденції її розвитку. Серед них поширення і скорочення компонентного складу та контамінація фразеологізмів [66:270].

Н. Коваленко описала фразеологізми говірок Західного Поділля, звертаючи особливу увагу на їх моделювання, а отже, і на численні варіанти місцевих висловів. Г. Ступінська описала фразеологізми лемківських говірок, а М. Олійник - гуцульських говірок, вони виділили місцеві вислови, якими позначають зовнішній вигляд людини, зокрема вроду, вік тощо [66:271].

Разом із появою перших словників, у яких фіксується фразеологічний матеріал, починається процес становлення науки про теоретичні та практичні принципи укладання фразеологічних словників.

Історія української діалектної фразеографії, започаткована в роботах М. Номиса ("Українські приказки, прислів'я і таке інше", 1864), І. Манжури ("Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И.И. Манжурою", 1890), І. Франка ("Галицько-руські народні приповідки", 1901-1910), Б. Грінченка ("Словарь української мови", 1907-1909), отримала новий поштовх лише в ІІ половині ХХ століття, коли необхідність створення словників української діалектної фразеології, обґрунтована Б. Ларіним, утілилася в цінні теоретичні (Н. Бабич, С. Бевзенка, М. Демського, В. Білоноженко) й практичні розробки О. Юрченка, Л. Ройзензона, С. Ройзензона, А. Івченка (говірки Харківщини), П. Грищенка, П. Лисенка (Полісся), Н. Бабич (буковинські говірки), М. Доленка (Поділля), В. Лавер (карпатські говори), Н. Вархол (лемківські говірки), М. Онишкевича (бойківські говірки). Кінець ХХ - початок ХХІ століття стає ще більш продуктивним: з'являються дослідження М. Бігусяка, Н. Коваленко, І. Мілєвої, Р. Міняйла, М. Олійник, Ю. Прадіда, Н. Романюк, Л. Самойлович, Г. Ступінської, В. Ужченка, М. Якима та ін.; особливо цінними стали словники або матеріали до словників Г. Аркушина, Г. Доброльожі (Полісся), Т. Грици (степові говірки), В. Чабаненка (Нижня Наддніпрянщина), Н. Коваленко (Поділля) й ін. Проте ще далеко не всі зони були охоплені увагою фразеографів (а ті, що описані, вимагають подальшого поглиблення), що стає на перешкоді системного аналізу діалектного матеріалу [67].

Так, наприклад, професор, доктор філологічних наук, дослідник східнослобожанських говорів Д. Ужченко зазначає, що проблеми діалектної фразеографічної практики ще не розв'язані, і це пов'язано "з відсутністю системного підходу до принципів упорядкування словників, об'єкта опису, обсягу відтворення семантики та ін." [67]. І пропонує свій варіант упорядкування фразеологічного словника під назвою "Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу" (2002) В. Ужченка та Д. Ужченка. Він постав як виправлене й розширене видання попередніх фразеографічних зібрань: "Матеріалів до фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу" (1993), "Фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу" (1997) і "Фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу" (2000) В. Ужченка та Д. Ужченка. Видання 2002 р. охоплює вирази, пов'язані з традиційним побутом, різними видами господарської діяльності, звичаями, віруваннями, обрядами, науково-технічним прогресом, живим мовленням сіл, селищ і великих промислових міст і усього налічує 4727 реєстрових одиниць [65].

До реєстру словника входять вирази:

1) які не фіксуються лексико-фразеографічними працями літературної мови: змінити ковбасу на сало "здійснити невигідний обмін", кільце в ніздрі задівати (кому) "утихомирювати кого";

2) відрізняються від фіксованих у нормативних працях ФО семантичною структурою чи формальними ознаками, як-от: вирази з діалектними словами (земляний покликав (кого) "хто-небудь помер", земляний - "добрий або злий дух, що живе в землі"); вирази, які компонентним складом відрізняються від нормативних (який комар укусив (кого) "про того, хто розсердився невідомо чого" пор. літ. яка муха вкусила (кого); білої кобили сон "нісенітниця", пор. літ. сон рябої кобили); вирази з іншою порівняно з літературною мовою семантикою або з іншим обсягом семантики (бикам хвости крутити "відповідь на запитання "куди йдеш?", коли не хочуть признаватися", або "байдикувати"; пор. літ. "виконувати примітивну, часто брудну, непрестижну роботу") [65].

Статті розробляються за алфавітом стрижневих компонентів й одночасно за стрижневим принципом: вирази вводяться й тлумачаться на перший іменник, а в разі його відсутності - на слова інших частин мови в такому порядку: прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник. Фразеологічні одиниці, отже, групуються в окремі гнізда навколо стрижневого слова [65].

Структура статті включає: реєстрову одиницю (вона подається у вихідній формі); елементи граматичної та стилістичної характеристики; словникову дефініцію; за потреби - ілюстративну частину (найчастіше речення); перелік пунктів поширення фразеологічних одиниць; історико-етимологічну довідку. Автори вдаються до порівняно нового прийому пояснення затемнених висловів - дослівної мотивації в інтерпретації інформаторів. Широко застосовується система позначок, які вказують на сферу вживання, хронологію (засіп.), поширення виразу (рідко; про це свідчить і кількість населених пунктів, указаних у статті); стилістичну характеристику (зневажл., лайл. і т. ін.); сферу первісного функціонування (особливо гірн.). На відміну від інших, у цьому словнику часто подаються історико-етимологічні довідки, які можна використати як матеріал для етимологізування ареальних фразеологічних одиниць. Список населених пунктів доповнюється списком найактивніших інформаторів [65].

Зразок розміщення й розробки статей:

БОРЩ (борщі) помішати. Виявити пропажу курки, качки і т. ін. Білов, Лисич, Сват, Старб. * В основі виразу - побутовий факт перевірки борщів у сусідів, яких підозрюють у крадіжці.

Борщ сімнадцятого году, ірон. Несвіжа страва. Кр, Кррч, Тор.

Гадити в борщ. Бути невдячним. Бар, Ка, Хв.

І борщ жиром запливе. Дуже довго щось робити. Лисич.

У борщі вуха мочити. Не хотіти їсти. Луган. (Знак * указує авторство статті Д. Ужченка) [65].

В. Чабаненко, мовознавець, доктор філологічних наук, професор, дослідник наддніпрянських говірок, пропонує свій принцип укладання фразеологічного словника на прикладі своєї праці - "Фразеологічного словника говірок Нижньої Наддніпрянщини" (2001). Словник уміщує близько 3000 фразеологічних зрощень, єдностей, сполучень та "інших фразеологізованих висловів", зібраних протягом 1952-1998 рр. у Дніпропетровській, Запорізькій і Херсонській областях, і доповнений висловами з фольклорно-етнографічних та діалектологічних записів І. Манжури, Я. Новицького, Д. Яворницького, І. Бесараба, О. Курило та ін. Реєстр словника становлять насамперед розмовно-просторічні ареальні фразеологізми, як-от: теленькать язиком "базікати", тіки кавкнуть "пропасти, здохнути" та ін. Особливо розгалужені синонімічні ряди на означення понять "товстий" (пояс не сходиться, смальцю за шию налили), "байдикувати" (піти на хутір бабочок ловить, терти шандуру), а також понять "дурний", "п'яний", "збожеволіти" тощо. Значну частину реєстру складають рибальські вислови: іти кдйлом "іти косяком", цідить воду "безрезультатно рибалити", піймать циганку "нічого не піймати". А фразеологічні одиниці подаються у вихідних формах і включають: 1) реєстрову одиницю; 2) елементи граматичної характеристики (дуже рідко); 3) словникову дефініцію; 4) текстові ілюстрації; 5) місце запису або джерела. Зрідка подається історико-етимологічна довідка. Розробляючи статті, автор намагався зберегти діалектні фонетичні, морфологічні, словотворчі та лексичні особливості усталених висловів і текстових уривків - ілюстрацій (аж курі сміються, вола б здів (зділа), времня своє бере) [72].

Завершують словник додатки, які включають "Каламбури й нісенітниці", "Діалогічні каламбури і дотепи", "Тости" тощо. Фразеологічні звороти наводяться в алфавітному порядку, а це дещо утруднює користування словником, якщо зважати на варіантність фразеологізмів і переважно вільний порядок компонентів [72].

Зразок розміщення й розробки статей:

аби лиш кавичка - тільки б для звіту // Що ти думаєш, що йому справді ця книжка треба? Та йому вона аби лиш кавичка. Ото й усе... (Княз.).

або дай, або вирве - про нахабну, дуже настирливу людину, що в своїх домаганнях не гребує ніякими засобами // Хіба ти не знаєш Миколи? То там такий, що або дай, або вирве! Лучче не спорь із ним (Ол.) [72].

Є ще один приклад фразеографічної праці - це словник "Красне слово - як золотий ключ: Постійні народні порівняння в говірках Середнього Полісся та суміжних територій" (2003) Г. Доброльожі, кандидата філологічних наук, старшого викладача Житомирського педуніверситету. Він містить 8 тис. порівнянь, переважно двочленної будови (пустий як бочка), однак зустрічаються й одночленні структури (порівняльний сполучник + об'єкт порівняння), хоч можлива й експлікація образу. Тоді структура постійного порівняння ускладняється (палке кохання як негода: минає швидко). Звичайно на один суб'єкт нанизується декілька об'єктів порівняння: "знає: все як старий, як облупленого, як свої старі чоботи, як свою кишеню, як свою руку". Словник побудований за ідеографічним принципом. За тематикою постійні порівняння розподілені між одинадцятьма розділами. Серед них порівняння на позначення:

1) інтелектуальних здібностей людини (розумний: кмітливий як куниця, як сон; пильний як кіт, як око);

2) моральних якостей людини (брехливий: бреше як Антон на рибалці, як воду п'є; чесний: душа мов безхмарне небо, мов пісня);

3) рис характеру людини (байдужий: говорити як воду товкти, як до пня, як до стовпа; холодний як день осінній, як жаба, як лід);

4) емоційного стану людини (веселий: веселий як весна, як весьолуха, як ясочка; сумний: ходить як душа без тіла, як чоловіка згубив);

5) естетичних якостей людини (чистий: прозорий як скло, як сльоза);

6) фізичних ознак людини (блідий: білий як день, як із молока вилитий);

7) фортунальної сфери в житті людини (невдача: б'ється як золота рибка, як карась в очереті);

8) суспільних та родинних стосунків між людьми (бідний: голий як бич, як бідний стіл; самотній, живе як вовкулака, як кажан у дуплі);

9) фізіологічних потреб та властивостей людини (їсти: голодний як вовк, як зроду-віку не їв);

10) динамічних та статичних ознак людини (ходити: би корова по льоду, би малює; стояти: стоїть наче ноги вкопав у землю, як лома ковтнув);

11) абстрактних понять (багато: яку решеті дірок, яку рукавиці) [30].

Перші десять розділів виразно засвідчують антропологічний характер постійних порівнянь, а всі разом - домінанту пейоративних компаративізмів. У межах розділу порівняння розміщуються за алфавітом. Кожне з них паспортизоване одним населеним пунктом. Нерідко в середині розділу виділені внутрішні тематично-антонімічні пари: "брехливий" - "чесний", "ворожий" - "дружний". Завершує це зібрання "Словник незрозумілих слів" (ахламон - неохайна людина, бабузно - стара жінка тощо) [30].

Зразок розміщення й розробки статей:

ледачий, недбалий

працює як ворон рахує (Жт Жт)

як в павутинні та моховинні (Ан Жт)

як мавпа над газетою (Кс Жт)

як на дощі горить (Ан Жт)

як попів наймит (Лб Жт) [30].

Таким чином, на останні десятиріччя минулого століття й початок нинішнього припадає досить велика кількість робіт з української діалектної фразеології. У численних дослідженнях виділяється кілька напрямків вивчення діалектної фразеології: структурно-граматичні особливості, явища синонімії, фразеотворення, історико-етимологічний аспект, моделювання, культурознавчий компонент ареальної фразеології, комплексний аналіз окремих ареалів, описи активних процесів в окремих ареалах, дослідження окремих ідеографічних груп.

На сьогодні в українській фразеографії існують три приклади укладання фразеологічних словників: за прикладами словників Д. і В Ужченків, В. Чабаненка та Г. Доброльожі. Лідером у цьому плані можна вважати В. і Д. Ужченків, які фразеологізми розташували за алфавітом стрижневих компонентів й одночасно за стрижневим принципом: вирази вводяться й тлумачаться на перший іменник, а в разі його відсутності - на слова інших частин мови в такому порядку: прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник.



Розділ ІІ. Лінгвістична інтерпретація фразеологізмів

2.1 Поняття про фразеологічну одиницю

Українська мова багата на виражальні засоби, які дають змогу створити образ, відтворити пейзаж, історичну добу. Передати переживання, радість і смуток, возвеличити людину, засудити й викрити негативні риси її.

Серед численних слів-синонімів, антонімів, метафор, які роблять мову гарною й образною, гнучкою й експресивною, виділяються стійкі сполуки-фразеологізми, що виражають думки й сподівання мовців, їх побут, історію, культуру, єднають цілі покоління, а то й перелітають від народу до народу. Головні ознаки фразеологізму - влучність, крилатість, дотепність, цілісність, відтворюваність [31].

Отже, фразеологізми - це невичерпні мовні джерела, які живлять мовлення будь-якої стильової зорієнтованості. Фразеологізми наповнюють мовлення глибинною свіжістю, надають йому художнього звучання, лексичної й синтаксичної витонченості, довершеності. Вони фіксують найтонші відтінки думок, почуттів, найрізноманітніші якості мовлення людей, надають йому виразності, національного колориту.

У кожному говорі, крім літературних, функціонують діалектні фразеологічні одиниці. Ці фразеологізми ознаками та змістом нічим не відрізняються від літературних, проте вони не зафіксовані загальномовними словниками і є засобом спілкування людей, об'єднаних лише певною територією. Діалектні фразеологізми можуть формою повністю відрізнятися від літературних, але мати те ж значення, наприклад: "вести пусту розмову" - літ. ляси точити, діал. баланду тровить, можуть лише одним якимсь компонентом, наприклад: "про відчуття страху" - літ. мороз по шкірі, діал. мороз по кожі, або взагалі не мати відповідників, наприклад: "курча, виведене квочкою у потаємному місці" - курчам незакомнне.

В останні роки фразеологія розвивалась досить активно. В українському мовознавстві з'явилась низка ґрунтовних досліджень, у яких, зокрема, висвітлюються суттєві питання класифікації фразеологізмів, їхньої структури, семантики, стилістики, перспективи розвитку фразеологічних одиниць у мові [31].

Однак, незважаючи на цілий ряд публікацій, досі недостатньо вивчені проблеми семантики, структури, становлення та історичного розвитку фразеології. Немає навіть чіткого загальноприйнятого визначення фразеологізму. У лінгвістиці відомо понад двадцять визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Деякі вчені вважають, що визначення фразеологічної одиниці таке ж складне, як і визначення слова. Наприклад, О. Шахматов, російський славіст-філолог, називав фразеологізми нерозкладними сполуками, які складаються з двох або кількох слів, становлять собою граматичне ціле, але виступають у такій формі, що виключає можливість визнати їх взаємну залежність і не дає також можливості визнати яке - небудь із них самостійним членом речення [1:9].

На думку І. Білодіда, українського мовознавця, педагога, академіка, фразеологічна одиниця - це "лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи організованих за моделлю словосполучення чи речення, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично" [61:335].

На думку М. Жовтобрюха, українського мовознавця, доктора філологічних наук, фразеологічними одиницями слід називати стійкі словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення [61:335].

Предметом вивчення фразеології, на думку української лінгвістки Л.Г. Скрипник, є "стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули" [70].

Поділяючи повністю думку Б.О. Ларіна про те, що в основі кожної фразеологічної одиниці лежить метафоризація, український мовознавець Г.Ф. Шило підкреслює: "Фразеологічна одиниця, або фразеологізм - це таке стійке словосполучення, яке виникає в результаті його метафоризації - семантичного оновлення його компонентів" [1:12]. Отже, основною ознакою фразеологізму визначається метафоризація, поява нового значення, що часом не має нічого спільного із значенням складових слів-компонентів виразу.

Певна частина мовознавців виділяє цілісність значення фразеологізму, його нерозкладність, а також здатність відтворюватися в готовому вигляді. Так, наприклад, В.П. Жуков фразеологізмом називає "стійку, нарізнооформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним або частковим значенням і здатну сполучатися з іншими словами" [63:11].

Отже, наведені визначення фразеологічних одиниць й інші, що існують в мовознавстві, свідчать про те, що вченими виділяються різні їх ознаки, серед яких, зокрема, можна назвати:

1) семантична цілісність або семантична нерозкладність (В.В. Виноградов, В.П. Жуков, М.М. Шанський, Л.А. Булаховський, М.А. Жовтобрюх, Ф.П. Медведєв, Г.М. Удовиченко);

2) метафоричність (Б.О. Ларін);

3) нарізнооформленість (Л.Г. Скрипник, В.П. Жуков);

4) відтворюваність (В.В. Виноградов, В.П. Жуков, Ф.П. Медведєв);

5) наявність не менше двох повнозначних слів (М.М. Шанський);

6) неперекладність іншими мовами (Л.А. Булаховський).

Усі зазначені міркування свідчать про наміри лінгвістів виробити об'єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз у тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними й суперечливими утвореннями у мові.

Актуальним завданням фразеології як науки є систематизація різного фразеологічного матеріалу, вироблення наукових принципів такої систематизації. Але, на жаль, до цього часу існує розбіжність у поглядах мовознавців щодо предмета фразеології, її обсягу. Ось чому саме від з'ясування таких понять, як зміст фразеологічної одиниці, характеристика її найважливіших диференційних ознак залежить вивчення фразеології в цілому, а також окремих її аспектів.

Неможливість виділення одного єдиного визначення фразеологічної одиниці полягає насамперед у тому, що для слова і стійких сполук слів не характерні властивості, які були б віднесені до кожного з них без винятку.

Для визначення змісту фразеологічної одиниці необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї з них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще у стадії фразеологізації і не повністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм. Зрозуміло, якщо фразеологічна одиниця являє собою особливу одиницю мови, то вона може існувати в мові. Наявність диференційних ознак у фразеологічній одиниці, безперечно, не виключає наявності в ній, як і в інших мовних одиницях, другорядних не диференційних ознак, які іноді називають факультативними.

Фразеологічні одиниці мови можна вивчати у різних аспектах, але вихідними, визначальними завжди будуть ті, які сприятимуть розкриттю того, що робить фразеологізм фразеологізмом, що виділяє його в окрему одиницю мови. Цілком зрозуміло, що для розкриття диференційних ознак, як і самої сутності фразеологізму, їх необхідно розглядати у зіставленні з іншими одиницями мови - словом, словосполученням, відзначаючи їх спільні і відмінні риси. Порівняймо, наприклад, значення виразу ложимти лампу у таких контекстах: "Підбігла собака і положила лапу мені прямо на ногу"; "На колхозну касу лапу наложив". У першому випадку вираз має пряме значення "положити кінцівку", а в другому - "привласнювати, контролювати, розпоряджатися" тощо.

Як бачимо, відмінність наведених виразів полягає в тому, що в першому випадку слова мають самостійні лексичні значення. Перебуваючи в лексико-граматичному зв'язку між собою, а також з іншими словами, вони передають зміст вислову, тоді як складові компоненти фразеологічної одиниці, втративши своє самостійне значення, виражають у цілому значення фразеологізму, яке не випливає із значень складових компонентів фразеологічної одиниці.

Отже, першою диференційною ознакою фразеологізму є те, що він має своє особливе значення, якого паралельне вільне словосполучення не має. Говорячи про наявність у фразеологічної одиниці своєї семантики, слід сказати і про те, що подібне значення має кожне повнозначне слово. У цьому виявляється спільність, а разом з тим і відмінність слова і фразеологізму.

У структурно - семантичному плані фразеологічні одиниці є складнішими утвореннями, ніж слова, тому що значення фразеологізму виражається не одним словом, а обов'язковим сполученням двох або кількох компонентів. Компонентами фразеологізму виступають слова-прототипи з властивими їм формами. Лексичне значення слова і значення фразеологізму не адекватні, хоча моменти спільного тут можуть бути. Так, фразеологізмам, як і словам, властиві явища синонімії й антонімії [63:210], тобто вони здатні утворювати самостійні синонімічні ряди, наприклад: "кричати" - ґвалт знімамть, кримкма кричамти (крикомам кричамти);"казати неправду, обманювати" - запумдрювать гомлову, засирамти омчі; "бабій" - дівчамчий пастумх, бабський ополоник, "бити" - давамть джомсу (чомсу), давамть кумчми, та антонімічні пари, наприклад: блигомий світ - на три гомні; кемба вамре - лємва різьбам і подібні.

Не всі фразеологічні одиниці семантично співвідносяться із словом при відчутній, здавалося б, їх близькості, іноді не можливо передати значення фразеологізму одним словом, наприклад: курчам незакомнне (курча, виведене квочкою у потаємному місці), із комжі лімзти (докладати надзвичайних зусиль), кармамн не видемржує (фінансові можливості не дозволяють) тощо. Отже, наявність компонентів є другою диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Семантика фразеологізму і його форма, особливості якої характеризуються компонентним складом, перебувають у єдності. Процес фразеологізації кожної мовної одиниці складний і тривалий.

Отже, становлячи собою єдність змісту і форми, фразеологізм розглядається як самостійна одиниця мови, здатна, як і інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв'язки, а значить, мати граматичні категорії, тобто виконувати самостійну синтаксичну функцію. Таким чином, наявність у фразеологічної одиниці граматичних категорій є також однією з її диференційних ознак.

Фразеологічна одиниця виступає в кожному випадкові як готова формула. Вона протиставляється у мові та мовленні тим одиницям, які виникають за відомим зразком і за певними правилами.

Отже, під фразеологізмом ми розуміємо окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю.

І спираючись на дослідження науковців, можна стверджувати, що фразеологізми мають свою форму, зміст, і такі ознаки:

1) фразеологічне значення;

2) компонентний склад;

3) граматичні категорії;

4) відтворюваність (цю ознаку виділяють не всі науковці);

5) цілісність;

6) емоційність, образність, експресивність, оцінність.

2.2 Ознаки діалектної фразеології

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно - функціональних стилях мови, а також у сферах усного чи писемного мовлення, мають яскравіше експресивне чи емоційне забарвлення. Наприклад, про бідну людину: голий як бубон; посваритися - розбити глек; бути неуважним - ловити гав тощо.

Але що таке діалектна фразеологія? І чим вона відрізняється від літературно-мовної? Відповідь на ці питання дає відомий фразеолог, історик мови, лексикограф Б. Ларін. У статті "Про народну фразеологію" він витлумачив поняття "народна фразеологія" як частину "багатющої фразеології національної мови, яка й створюється, і живе в мові народних мас, - на відміну від спеціально книжної, наприклад, біблійної, античної та індивідуально-письменницької фразеології" [43:30].

Фразеолог зазначає, що у словниках літературної мови письменницькі цитати грають визначальну роль, бо саме майстри літератури в першу чергу визначають норми літературного слововживання. У діалектних словниках увесь фактичний матеріал повинен бути з побутової розмовної мови селян, так як він визначає норми діалекту [43:32].

...