Аналіз лексики народного побуту на матеріалі говірки села Верхня Сироватка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СЛОБОЖАНСЬКИЙ ДІАЛЕКТНИЙ КОНТИНУУМ ЯК НОВОЖИТНЄ ФОРМУВАННЯ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТНОЇ МОВИ

1.1 З історії дослідження діалектних особливостей Слобожанщини

1.2 Специфіка вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу

РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОБУТОВОЇ ЛЕКСИКИ СЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

2.1 Системний характер лексичних мікропарадигм побутових найменувань говірки с. Верхня Сироватка

2.2 Взаємозв'язок центральних та маргінальних виявів у складі побутової лексики досліджуваної говірки

2.3 Основні принципи номінації побутових реалій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одним із першочергових завдань сучасної української діалектології є системне вивчення структурно-семантичної організації діалектів на всій етномовній території або на частині цієї території за окремими тематичними групами лексики та лексико-семантичними групами.

Ураховуючи те, що вивчення лексико-семантичних груп діалектної лексики відіграє важливу роль в описі діалектів у цілому, то вважаємо прогалиною у розвитку українського мовознавства той факт, що багато тематичних груп лексики українських говорів сьогодні або взагалі не вивчено, або вивчено фрагментарно. До ареалів, які недостатньо досліджені, належать і слобожанські говірки. Ф. Жилко справедливо зазначав, що об'єктами лінгвогеографічного дослідження, як правило, були давні українські говори, новостворені говори традиційно вважалися малоінформативними [27, с. 3]. Значна частина новожитніх говорів розташована на території Слобожанщини.

Праці сучасних дослідників говірок Слобожанщини репрезентують інформацію про слобожанську діалектну систему в цілому або окремі її сегменти. Зокрема, сьогодні відомо, що новостворені говори на сході й півдні України формувались на основі південно-східного діалектного типу. У частині новостворених ареалів дуже виразно проступають елементи південно-західного, а зрідка й північного (поліського) діалектних типів [27, с. 5-6]. Оскільки міждіалектні контакти виявляються на всій території новостворених говорів, то можна говорити про явища інтерференції й на території Слобожанщини, про зміни у фонетичній (фонологічній), граматичній та лексичній системах, які є наслідком контактування різних мовних систем чи різних діалектних систем однієї мови.

Особливості слобожанських говірок ґрунтовно вивчав Б. Шарпило [77], на різних структурних рівнях продовжують їх досліджувати Т. Терновська [68], В. Лєснова [33], І. Магрицька [35], І. Ніколаєнко [51], Т. Сердюкова [59], А. Скорофатова [64], Г. Барилова [1], О. Верховод [7], В. Ужченко [74], Д. Ужченко [73], Р. Сердега [55]. У працях цих науковців репрезентовано значний за обсягом говірковий матеріал, закладено основи історико-діалектологічного аналізу обстежуваних говірок, установлено низку закономірностей їх формування й поширення.

Лексика народного побуту - назви житлових і господарських приміщень, назви меблів, речей хатнього вжитку - є стійким системним утворенням у складі загальнонаціональної мови (як літературного, так і діалектного її різновидів). Одиниці цієї тематичної групи лексики позначають реалії, які споконвіку є складовою частиною матеріальної культури нашого народу. Отже, побутова лексика є предметом вивчення не лише лінгвіста (зокрема діалектолога), а й історика, етнографа, археолога, - фахівців, які цікавляться матеріальною й духовною культурою народу.

Системним ґрунтовним дослідженням тематичної групи побутової лексики слобожанських говірок є праці К. Глуховцевої, яка вивчала особливості лексики народного побуту [17], та Л. Тищенко, у наукових розвідках якої здійснено ґрунтовний аналіз структурної організації й динаміки побутової лексики [72].

Актуальність нашої роботи зумовлена необхідністю вивчення складу, структури та семантики побутової лексики Слобожанщини на матеріалі говірки села Верхня Сироватка Сумського району Сумської області, яка досі не була предметом спеціального аналізу; з'ясування тенденцій формування й динаміки лексики тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку.

Метою дослідження є комплексний аналіз лексики народного побуту на матеріалі говірки села Верхня Сироватка.

Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність розв'язання таких завдань:

– простежити історіографію дослідженнь діалектних особливостей Слобожанщини;

– з'ясувати специфіку вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу;

– здійснити аналіз структурної-семантичної організації тематичної групи побутової лексики;

– окреслити характер взаємозв'язоків центральних та маргінальних виявів у складі зазначеної тематичної групи лексики;

– дослідити основні принципи номінації побутових реалій.

Об'єкт дослідження - побутова лексика говірки села Верхня Сироватка Сумського району Сумської області.

Предмет дослідження - структурно-семантичні особливості тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку.

Матеріалом дослідження стали власні польові записи лексики, здійснені у селі Верхня Сироватка Сумського району Сумської області за спеціально укладеним питальником; збір матеріалу проводився в режимі питання - відповідь. Усі інформатори - корінні мешканці с. Верхня Сироватка віком від 48 до 83 років.

Мета і завдання роботи зумовили використання відповідних методів та прийомів дослідження: описового, що передбачає характеристику лексики народного побуту з описом її структурних-семантичних особливостей; зіставного, що полягає в порівнянні лексичних одиниць, які є репрезентантами сем у складі тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку говірки села Верхня Сироватка, з побутовою лексикою інших говорів на сучасному зрізі; порівняльно-історичного, що передбачає шляхом порівняння знайти спільність і відмінність семантики сучасних лексем на позначення побутових реалій та їх етимологічних відповідників; елементів компонентного аналізу, суть якого полягає в розщепленні значення слова на окремі семи залежно від диференційних ознак.

Наукова новизна полягає в тому, що було вперше зафіксовано в польових умовах та здійснено системний аналіз побутової лексики говірки села Верхня Сироватка, який доповнює загальну характеристику українських новожитніх діалектів.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні теорії діалектної лексикології, дослідженні українського діалектогенезу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані вчителями-словесниками, студентами філологічного факультету під час вивчення курсів української діалектології, сучасної української мови.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, новизну, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об'єкт, методи та прийоми, теоретичне і практичне значення, структуру роботи.

У першому розділі «Слобожанський діалектний континуум як новожитнє формування в системі української діалектної мови» викладено основи дослідження діалектних особливостей Слобожанщини, досліджено специфіку вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу.

Другий розділ «Динаміка функціонування побутової лексики слобожанських говірок» присвячено комплексному аналізу структурно-семантичної організації тематичної групи назв меблів та речей хатнього вжитку в говірці с. Верхня Сироватка, досліджено склад лексико-семантичних груп, реалізацію лексем на позначення побутових реалій та основні принципи їх номінації.

У висновках узагальнено результати дослідження, здійснені у процесі аналізу структурно-семантичних особливостей тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку в говірці села Верхня Сироватка.

РОЗДІЛ 1. СЛОБОЖАНСЬКИЙ ДІАЛЕКТНИЙ КОНТИНУУМ ЯК НОВОЖИТНЄ ФОРМУВАННЯ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТНОЇ МОВИ

1.1 З історії дослідження діалектних особливостей Слобожанщини

Слобожанщина (Слобідщина) охоплює східну частину України - сучасні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей та суміжні західні райони Бєлгородської і Воронезької областей, які входять до складу Росії. Назва цього історико-етнографічного району походить з часів інтенсивного його заселення (XVII-XVIII ст.) вихідцями з Лівобережної, Правобережної України та з Росії, які, отримавши тут на певний час різні пільги («свободи»), засновували поселення - слободи.

З часів монголо-татарської навали ця територія була малолюдною, зазнавала постійних нападів кримських і ногайських татар. З другої половини XVI ст. край все більше заселявся козаками і селянами з інших регіонів України. Для традиційно-побутової культури цієї території характерні риси козацько-селянської степової України, однак процес заселення вніс у неї нові елементи. Оскільки основна хвиля міграції йшла з півночі, зокрема із суміжної Полтавщини та з середнього Подніпров'я, то особливо істотним стало запозичення багатьох культурно-побутових елементів саме з цих регіонів.

На традиційно-побутовій культурі позначився і вплив заселення Слобідської України частково російськими переселенцями, які перебували під владою царських воєвод, а згодом і російськими селянами. Приплив російського населення на Слобожанщину посилився після скасування в 1765 р. гетьманату та ліквідації в 1781 р. козацького устрою, поширення російського кріпосного права, централізаторської політики царизму, виникнення мануфактур, фабрик. До цього додалася цілеспрямована русифікаторська політика, заборона українських шкіл, друкованого українського слова тощо.

Уже в другій половині XIX ст. етнографи констатували значні зміни у традиційно-побутовій культурі населення Слобідської України, зокрема місцевостей, близьких до міст і промислових осередків. Порушувалися устої традиційної духовної культури - звичаї, обряди, і, безумовно, зазнавав змін місцевий говір.

Слобожанський діалект - один з новожитніх говорів південно-східного наріччя української мови, який значною мірою накладається на історичну територію Слобідської України; межує на сході з південноросійськими говірками, на півдні - зі степовим говором, на заході - з середньонаддніпрянським. Сформувався в основному в ХVI-XVII ст. внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонадніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, структурний зв'язок з якими простежується досі [19, с. 631].

Діалектна лексика Слобожанщини якоюсь мірою відбиває ще й історію цього ареалу як терену із типово природженим характером, як території активної взаємодії, взаємопроникнення елементів двох діалектних систем - північної і південно-східної, як зони інтенсивного міжмовного контактування.

Ґрунтовне вивчення всіх структурних рівнів українських говорів у сучасній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних мовознавчих проблем як у плані фіксації та нагромадження конкретного мовного матеріалу, так і в розв'язанні комплексу теоретичних питань. В українській діалектології донедавна простежувалася тенденція ґрунтовного дослідження перш за все старожитніх ареалів, а новіші діалектні формування вивчалися спорадично, були позбавлені чітко визначеної системи обсервації. Тому одним з найактуальніших завдань сучасної лінгвістики є системне вивчення лексико-семантичної структури і новожитніх народних говорів, без якого неможливо з'ясувати ряд питань історичного розвитку, становлення та нормалізації сучасної української літературної мови, міжмовної та міждіалектної інтерференції, класифікації говорів тощо. Поруч із значною кількістю здійснених на сьогодні системних лексико-семантичних досліджень північних, південно-західних та окремих південно-східних говорів українські слобожанські говірки розглянуто у працях небагатьох мовознавців, які аналізували переважно лексику східнослобожанських говірок [71, с. 281].

Праця Б. Шарпила «Порівняльно-історична характеристика українських говорів Східної Слобожанщини» містить чимало цінних свідчень та наукових узагальнень про говірки неоднорідного походження. Учений описав східнослобожанські говірки Старобільщини, тобто північних районів Луганщини, що входили раніше до Старобільського повіту, їх фонетичні й морфологічні особливості [10, с. 16].

Послідовники вченого здійснили опис східнослобожанських говірок за різними структурними рівнями: Т. Терновська досліджувала ковальську лексику українських говорів [68], К. Глуховцева - особливості лексики народного побуту [13], В. Лєснова займалася структурно-семантичним вивченням лексики на позначення людини та її рис [33], І. Магрицька аналізувала обрядову лексику [35], І. Ніколаєнко охарактеризувала діалектні явища традиційного ткацтва [51], Т. Сердюкова досліджувала синтаксичні особливості українських східнослобожанських говірок [59], А. Скорофатова - ономасіологію та лінгвогеографію фітономенів в українських східнослобожанських говірках [54], Г. Барилова - кореляцію вербальних і невербальних складників у традиційних народних іграх [1], О. Верховод досліджувала генезу українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні [7]. У працях цих науковців репрезентовано значний за обсягом говірковий матеріал, закладено основи історико-діалектологічного аналізу обстежуваних говірок, установлено низку закономірностей їх формування й поширення.

К. Глуховцева визначила основні напрямки діахронічних досліджень лексики новостворених говірок. Дослідниця акцентує увагу на тому, що, не відмовляючись від аналізу лексичних реліктів говірок, необхідно зосереджувати увагу діалектологів на відмінностях у темпі вирівнювання лексичної, граматичної та фонетичної систем, розглядаючи особливості лексичної системи говірок у їх зв'язку з фонетичними, морфологічними та словотворчими. Недостатньо обмежуватися, на думку дослідниці, ізольованим аналізом процесів міжмовної взаємодії в межах східнослобожанських говірок: необхідно розглядати їх на загальному тлі південно-східної діалектної системи (зокрема й середньонаддніпрянських говірок) [13].

У працях К. Глуховцевої реалізовано вивчення лексики народного побуту на двох хронологічних зрізах (кінець ХІХ ст. і кінець ХХ ст.), що дало змогу простежити зміни лексики в часі, установити закономірності структурно-семантичної організації назв житлових і господарських приміщень, їх частин, меблів, предметів побуту в східнослобожанських говірках, що збігаються з виявленими загальними закономірностями організації цих тематичних груп лексики у говірках поліського та південно-західного наріч, в українській літературній мові. Дослідницею укладено «Лінгвістичний атлас лексики побуту українських східнослобожанських говірок», у якому репрезентовано просторову варіативність лексики українських східнослобожанських говірок (атлас містить 131 карту) [17].

Крім того, у наукових працях, присвячених розгляду діалектних особливостей південно-східної Слобожанщини, К. Глуховцева порушує питання про варіантність мовних явищ різних структурних рівнів у новостворених східнослобожанських говірках неоднорідного походження та про багатозначність найменувань окремих обрядів, зумовлену схожістю родинних обрядів, що створює синкретизм окремих мовних елементів [18]. Діалектолог здійснює ґрунтовний аналіз особових форм дієслів теперішнього й майбутнього часу та наказового способу, уживаних в українських східнослобожанських говірках, звертає увагу на особливості вираження особового значення у формах минулого часу та умовного способу, з'ясовує їх значення [11]. Окремим напрямком досліджень ученої є спостереження дієслів, які стають основою семантичної експресії діалектного тексту. К. Глуховцева репрезентує природу переносних значень тих із них, що називають дії, приписувані птахам, тваринам, позначають етапи розвитку рослин [14], а такоє системно розглядає мовні рефлексиви, зафіксовані в українських східнослобожанських говірках як вияви метамовної свідомості, з'ясовує причини їх виникнення [16].

К. Глуховцева досліджувала також особливості функціонування варіантів фразеологічних одиниць в українських східнослобожанських говірках, описала вплив компонентного складу фраземи на частоту її вживання [13].

Об'єктом системних діалектологічних спостережень стали східнослобожанські говірки у працях В. Лєснової. Такі напрацювання дозволили дослідниці зробити висновки про те, що лексика на позначення людини та її рис є складною системою найменувань, на формування якої, крім власне лінгвальних, впливають численні позамовні чинники: соціально-економічні та суспільно-політичні умови життя, психологічні настанови, традиційна культура, морально-етичні обмеження. Репертуар назв на позначення негативної оцінки розгалуженіший порівняно з лексикою для передачі позитивної оцінки. Дослідниця вважає, що найважливіша причина цього - дія морально-етичних норм, моделей психологічної поведінки діалектоносіїв [33]. В. Лєснова уклала регіональний тематичний словник недиференційного типу «Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: людина та її риси», до реєстру якого включено 1500 слів, пов'язаних з номінацією людини та її рис [32].

У своїх працях В. Лєснова аналізує особливості прізвиськ мешканців південно-східної Слобожанщини, в основі творення яких лежать оцінні назви зовнішності людини та рис її характеру; простежує роль різних груп апелятивної лексики у формуванні прізвищ; з'ясовує специфіку вираження позитивних та негативних оцінок у лексемах-антропоосновах [31].

Діалектна лексика весільного обряду, яка побутує в українських східнослобожанських говірках досліджувалася І. Магрицькою. Лексичний матеріал, записаний від людей похилого віку як представників доби, що відходить у минуле, є надзвичайно цінним у лінгвокраїнознавчому аспекті, а його фіксація й аналіз є актуальним завданням мовознавчих досліджень [35].

Дослідниця зосереджує увагу на лексемах на позначення обрядових дій весільних персонажів, передвесільних дійств, які разом з обрядами шлюбного дня складають власне весільний етап ритуалу одруження [37].

На матеріалі українських східнослобожанських говірок І. Магрицька здійснила комплексний аналіз найменувань весільного деревця в українських східнослобожанських говірках, сформулювала принципи й моделі культурної мотивації, закладеної в основу номінації ритуально важливого атрибута [36].

І. Ніколаєнко здійснила опис складу, семантичної структури та просторової поведінки лексики традиційного ткацтва в українських східнослобожанських говірках на тлі інших говорів. Незважаючи на архаїзацію, промисел відносно добре зберігся на рівні мовної свідомості й засвідчує зв'язок з екстралінгвістичними реаліями двох планів: матеріальним виробництвом та міфологічними уявленнями, які визначають способи й засоби номінації реалій та їх частин. Аналіз східнослобожанських вербальних засобів ткацтва в загальнослов'янському контексті уможливив виділення низки паралелей і міждіалектних зв'язків [51].

Дослідниця вивчила систему найменувань волокон залежно від характеру, якості, призначення та особливостей їх частин, з'ясувала, що лексико-семантична група назв волокон об'єднує загальнопоширені та спеціальні найменування, а однослівні номени часто мають двослівні відповідники [50].

Т. Сердюковою відтворено й вивчено локативні та темпоральні синтаксеми східнослобожанських говірок. Дослідниця проаналізувала різноманітні синонімічні засоби, які служать для вираження того самого чи близького значення, створюють синонімічність синтаксису. Кожна з моделей має специфічні ознаки за характером головних компонентів та їх поширювачів, позначає однорідні чи неоднорідні відношення, розрізняючись засобами та показниками граматичного зв'язку між словами. Т. Сердюкова відзначає, що більшість міжговіркових відмінностей пов'язана з неоднаковим репертуаром лексем розглянутих синтаксем, які служать засобом вираження різних семантичних відтінків. На підставі зіставлення локативних і темпоральних синтаксем східнослобожанських говірок із синтаксемами історичних пам'яток дослідниця простежує динаміку їх розвитку, особливості функціонування дублетних утворень [59].

Об'єктом досліджень А. Скорофатової стали назви корисних рослин у східнослобожанських говірках української мови. Діалектолог визначає основні принципи та способи номінації корисних рослин у східнослобожанських говірках, з'ясовує основні типи просторової поведінки фітономенів і лексичні паралелі східнослобожанських фітономенів в інших говірках української мови, фіксує та описує східнослобожанські вузьколокальні флороізоглоси [64].

Авторка репрезентує каталогізацію способів номінації корисних рослин, детально розглядаючи семантичну трансформацію як спосіб номінації флорооб'єктів шляхом встановлення основних моделей утворення нових флорономенів на матеріалі українських східнослобожанських говірок [65]. Дослідниця також проаналізувала стан реґіонального лінгвогеографічного вивчення фітономенів в українському мовознавстві, окреслила його подальші перспективи [66].

А. Скорофатова побудувала наукову класифікацію східнослобожанських флороізоглос, що мають своє продовження в інших говірках української мови [63].

Фіксацію номінативних одиниць тематичної групи лексики ігор у східнослобожанських говірках здійснила Г. Барилова. У працях дослідниці описано способи номінації назв ігор у цих говірках у контексті, що передбачає розгляд предметно-дійового складу ігор як невербальної частини тексту, визначено відношення семантики та символіки, а також предметно-дійового складу ігор до типових слов'янських мовних семіотичних систем. Комплексний опис цієї тематичної групи діалектної лексики передбачає також вивчення ареалогії ігрової термінології та одиниць вербального компонента ігор, з'ясування багатогранності феномену гри, її давніх витоків. Дослідниця ґрунтовно аналізує зв'язок традиційних народних ігор з певними духовними явищами, народними звичаями, обрядами, що має прояв у спільності символіки предметів, явищ, найменувань [1]. Г. Барилова докладно вивчає окремі лексико-семантичні підгрупи назв ігор, при проведенні яких використовуються конкретні предмети, і робить узагальнення, що найчастіше номінація таких ігор відбувається за найменуванням денотата, який використовується в грі, тобто є її атрибутом [2].

О. Верховод дослідила ґенезу східнослобожанських українських говірок у лексичній системі на матеріалі тематичної групи лексики «жива природа», змоделювала структурну організацію лексики живої природи, визначила склад та семантичну структуру лексико-семантичних груп і простежила способи формування складу та семантики лексики живої природи [7].

Предметом наукових пошуків дослідниці стали також особливості реалізації опозиції різних сем, географія лексики живої природи, ареальний характер лексичної реалізації опозиції сем `самець' : `самиця' : `маля тварини' в українських східнослобожанських говірках, типи їхньої просторової поведінки [8].

Однією з актуальних проблем української діалектології залишається дослідження фразеологічної системи говірок. Діалектна фразеологія виділилася в українському мовознавстві порівняно недавно. Відомим дослідником східноукраїнської фразеології В. Ужченком було опубліковано монографію «Східноукраїнська фразеологія» [74], а також у співавторстві з Д. Ужченком було видано «Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу», який став справжньою енциклопедією фразеології Слобожанщини [75].

Д. Ужченком досліджено семантику українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні, характер віддзеркалення українськими зоофразеологізмами позамовної дійсності у зв'язку з їх формуванням, еволюцією та здатністю до культурної референції [73].

Уперше в україністиці дослідницею І. Мілєвою на матеріалі діалектної фразеології було комплексно розглянуто питання евфемізації й дисфемізації як фразеотворчих чинників, розкрито зв'язок виразів з етнокультурою, окреслено особливості евфемістичних і дисфемістичних висловів на відміну від лексичних евфемізмів/дисфемізмів, описано методику виявлення евфемістичного й дисфемістичного компонентів значення за допомогою асоціативного психолінгвістичного експерименту [46].

У працях Р. Міняйла описано активні процеси в ареальній фразеології сходу України, установлено дериваційну базу, способи та чинники формування ареальних фразеологічних одиниць, розкрито їх лінгвальний механізм, «наступ» субстандарту на ареальні фразеологічні одиниці [47].

Н. Скоробагатько не тільки досліджує концептуалізацію фразеологічного соматичного коду в східнослобожанських і східностепових говірках, але й детально аналізує вплив символьного характеру соматизмів на значення й конотацію фразеологічних одиниць [62].

Членами кафедри української мови й української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка було впорядковано «Словник українських східнослобожанських говірок» з реєстром 3500 слів диференційного типу, що містить лише традиційну діалектну лексику, зафіксовану в різних населених пунктах Слобожанщини та в перехідних говірках від східнослобожанських до східностепових, яка не ввійшла до основного словникового складу сучасної української літературної мови [10, с. 21].

Південнослобожанську лексику досліджує Л. Тищенко. У своїх працях діалектолог приділяє значну увагу розкриттю складу, структурної організації, семантики й просторової варіативності та змінності в часі побутової лексики південнослобожанських говірок. На підставі аналізу назв житлових, господарських приміщень, меблів та предметів хатнього вжитку, Л. Тищенко дослідила просторове розміщення, формальну й семантичну варіативність аналізованої лексики, простежила відношення цієї тематичної групи південнослобожанських говірок до інших суміжних та просторово віддалених діалектів. Завдяки напрацюванню дослідниці було створено «Словник побутової лексики південнослобожанських говірок», що нараховує 1065 лексем та їх фонетичних і словотвірних варіантів, та «Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок», що містить 112 номінативних карт [72].

У дослідженнях Л. Тищенко домінує комплексний аналіз зафіксованої в обстежуваному ареалі лексики в синхронному та діахронному аспектах, вивчаються паралелі зазначених південнослобожанських назв з відповідниками в сусідніх говорах та мовах, простежено динаміку цієї групи лексики впродовж останнього століття [70].

Науковець доводить, що навіть окремий розглянутий сегмент свідчить про складну структурну організацію цієї тематичної групи, про складні семантичні й словотвірні зв'язки окремих мікрогруп у складі аналізованих лексико-семантичних груп [71].

Р. Сердега досліджував лексику традиційного господарювання у центральнослобожанських говорах. Ученим виконано скрупульозний лексикологічний опис особливостей складу лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах, скартографовано кілька елементів системи лексики традиційного господарювання, схарактеризовано їх просторову поведінку, розглянуто суфіксальне словотворення сільськогосподарських назв (збірних найменувань на позначення листя і стебел сільськогосподарських культур, сингулятивних назв, найменувань поля і соломи, агентивних номенів [55]).

На матеріалі центральнослобожанських говірок діалектолог також дослідив назви сільськогосподарських знарядь праці. За спостереженнями Р. Сердеги, на позначення основного набору сільськогосподарського реманенту в досліджуваних говірках використовують переважно загальновживані найменування спільнослов'янського походження, які вживаються в мовленні людей усіх поколінь і професій. Дослідник відзначає, що кількість найменувань знарядь праці в центральнослобожанських говірках більша від кількості самих реалій. Це пов'язано з тим, що до опозиції лексем на позначення синхронно співвідносних реалій додається опозиція часово маркованих елементів [56].

Р. Сердега вперше на основі значного фактажу здійснив опис тематично окресленої групи лексики центральнослослобожанських говорів.?Завдяки цьому ми маємо цілісні уявлення про лексико-семантичну систему діалектів української мови, зокрема про лексико-семантичні особливості південно-східного наріччя.

Таким чином, діалектні особливості Слобожанщини найактивніше досліджувалися на території південно-східної її частини. Зокрема, К. Глуховцева, Т. Терновська, В. Лєснова, І. Магрицька, І. Ніколаєнко, Т. Сердюкова, А. Скорофатова, Г. Барилова, О. Верховод зробили значний внесок у вивчення лексико-семантичної структури східнослобожанських говорів, проте північно-, південно- та центральнослобожанські говори вивчалися спорадично: Л. Тищенко досліджувала побутову лексику в південнослобожанських говірках та Р. Сердега здійснив аналіз лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах.

1.2 Специфіка вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу

Слобожанські говори значною мірою споріднені з лівобережними середньонаддніпрянськими (полтавськими), отже, часто, особливо на південному заході, мають основу останніх. Разом з цим слобожанські говори споріднені із степовими. Вони характеризуються численними паралелями на рівні різних рис.

Місцевих відмінностей у граматичній будові, основному словниковому складі й фонетичній системі слобожанських говорів порівняно з середньонаддніпрянськими зустрічається небагато.

В енциклопедії «Українська мова» подаються такі основні риси, характерні для фонетичної системи слобожанського говору:

1) наголошений вокалізм шестифонемний, варіативний;

типовий вияв - і у; зрідка - і ы у;

другий тип поширений у зоні безпосереднього контакту з південноросійськими говірками;

2) ненаголошений вокалізм варіюється залежно від ступеня збереження основних виявів фонем і може мати такі типові структури:

1. і у; 2. і у.

и/е и о

а а

Зрідка у північних говірках слобожанського діалекту визначається нейтралізація [а] : [о] - акання (малак'о);

3) зміна [о] на [о^у], [у] - укання помірне - переважно перед складом з наголошеним [і], [и], [у], зрідка - перед складом [о], [а] (су^об'і, бо^улитґ, пужар, хо^умут); як протилежне до укання виникло вторинне окання - зміна [у] > [о^у], [о] (одова, корґінґ «курінь»);

4) непослідовні зміни давніх фонем: [e] > [і], [и], [е], [о] (хрґін і хрон, хрґен; цґілувати і цилувати, целувати); [к] > [а], [і] (колодґазґ і колодґізґ);

5) нерегулярний розвиток окремих сполук, зокрема губний приголосний + ј:

а) збереження сполуки (вимjа);

б) втрата ј з наступним пом'якшенням губного приголосного (вимґа);

в) поява на місці ј епентетичного [нґ] (вимнґа);

г) при дієвідмінюванні епентетичний [лґ] регулярний (лґублґу, лоўлґу);

д) нерегулярні зміни звукосполук в окремих словоформах (чґетирґі, чотирґі, чґтирґі; тобґі, тибґі, тебґі, тґібґі);

6) переважно знівельована вимова пом'якшених приголосних перед [і], що походить з [e], [е], [о] (стґіл, дґід), у північних говірках зберігається протиставлення пом'якшеної вимови перед [і], що походить з [e], і непом'якшеної - перед [і] з [о] (тік, ліi і дґід, сґіно);

7) паралельний вияв [лґ] і [л] (лґожка, малґенґка і ложка);

8) посилення функції навантаження |рґ| (рґама, коморґа);

9) пом'якшена вимова окремих шиплячих: [чя] у позиції перед наголошеним голосним (чяудо, чяистиi), у північних говірках [шя] (лошяа);

10) спорадична відсутність протетичного приголосного [в] (уж, ухо, од:ати) при широкій наявності протез;

11) поширення на місці давньої фонеми [мґ] сполуки [мнґ] перед [аґ] з [к] (полумнґа, сімнґа);

12) в окремих словах поширена заміна [тґ] на [кґ] (кґісто, кґісниi), [дґ] на [й] (jате^ил, сваiба) і [й] на [дґ] (сґідґба < сґіiба); [лґ] на [н] (маненґкиi);

13) дзвінкі й глухі приголосні здебільшого протиставляються, зрідка відзначено оглушення дзвінких перед глухими і в кінці слова [19, с. 631].

Ф. Т. Жилко зазначає, що перехід звукового ряду [о] до фонеми [а] (акання) поширений у слобожанських говірках острівцями. Це явище виникло внаслідок довготривалих контактів місцевого українського населення з переселенськими російськими говірками, впливи яких у змішаних населених пунктах найбільше позначилися на українських говірках.

Звук [о] в ненаголошеній позиції по багатьох говірках має тенденцію наближатися до [у], особливо після губних приголосних перед складами з [у], [о], [и]. Наприклад: пу^олуницЧа, му^огилниi, пу^ожар тощо. Так само після задньоязикових, а іноді й після інших приголосних [о] перед складами з [о], [у] набуває закритої вимови, стаючи середнім звуком між [о] та [у]. Наприклад: у ко^ужусі, у хо^умутґі, го^улубенко (від г'олуб); по^у рґідно^уму, по^у чисто^уму полґу тощо [49, 256-260].

Південним говірками найбільш притаманне звуження [о] при вимові й перехід його в [у] (пу^олин, су^обґі, ту^обґі), тоді як у східнослобожанських говірках укання виражене досить помірно: ненаголошений [о] рідко переходить в [у] навіть перед складами з [і], [у] (хо^удґім, то^убґі, бо^улитґ).

Отже, у багатьох слобожанських говірках зникає фонемне розрізнення в ненаголошених складах. Цією особливістю вони споріднені з південно-західними (поліськими) говорами.

Внаслідок міждіалектних зв'язків у минулому - контактів говірок з уканням і тих, де є розрізнення [о] : [у] в ненаголошених складах, виникло гіперичне явище заміни [у] на [о]. Ця особливість є в говірках, що підпали міждіалектним контактам на межі південно-західних і південно-східних говорів. Вона виявляється в окремих словах (як лексикалізована) слобожанських говірок. Наприклад, у східнослобожанських говірках: одова, отґуг, опир, оголґниi, ко^урінґ, ко^урдґук та інші [49, с. 260].

Також у частині слобожанських говірок внаслідок міждіалектних контактів північних говіркових елементів звуковий ряд [е] в ненаголошених складах має складники порівняно вищі, ніж у південно-східних говорах. Саме тому ненаголошений [и] зберігається, тоді як [е] майже послідовно у цих позиціях звужується, отже, наближається до [и] (ви^ешневиi, жи^еве (же^иве), нали^еваjе, ди^евисґа, бачи^еш тощо).

У деяких слобожанських говірках [и] має такий же звуковий ряд, як і в російській мові [ы], тобто звук середнього ряду, високого піднесення. Наприклад: ты, тыхо, дывыцґа, колы та інші.

У слобожанських говірках, як і в полтавських, поширене паралельне вживання фонем [л] і [ля]. Наприклад: ложка - ляожка, лиши^ечко - ляиши^ечко, маленґка - маляенґка, стґіляки - стґілки.

Ще однією характерною особливістю слобожанського говору є пом'якшення приголосних [д], [т], [з], [с], [л], [н] перед [і] незалежно від його походження. Наприклад: стґіл, подґіл, нґіс, лґіз, сґілґ, зґір.

Звук [ч] у частині слобожанських говірок напівм'який, особливо в наголошених складах (чяадно, чяасто, свґічяка, чяудно, чяистиi, ворочяатґ, чяорт, чяери^ево).

Хоча в деяких говірках, особливо південнослобожанських, помітне поширення протетичного в (вуж, вулик, вуси), у прийменниках і префіксах більшості слобожанських говірок він відстутній. Наприклад: од мене, од хати, одчи^ени тощо.

Визначення морфологічних відмінностей слобожанських говірок залежало від діяння міждіалектних контактів: елементи південно-західної і північної діалектних підоснов з південно-східними (в основі середньонаддніпрянськими); певне значення мали впливи російської мови [49, с. 261].

Словозміні слобожанського говору притаманні:

1) протиставлення твердого і м'якого різновидів відмінювання іменників, проте спостерігається уніфікація за твердим різновидом (кон'ом, долон'оjу);

2) наявність паралельних закінчень у родовому відмінку однини іменників середнього роду колишніх n- і t-основ (вимjа і виме^ин'і, виме^ини, те^ил'а і те^ил'ати, те^ил'ат'і);

3) паралельні закінчення у:

– родовому відмінку множинних іменників (грошеi і грош'іi);

– давальному відмінку множини (кон'ам і кон'ім);

– орудному відмінку однини іменників середнього роду колишніх t-основ (тел'ам, тел'ом, тел'атом), жіночого роду (рукоjу і рукоi);

– орудному відмінку множини іменників чоловічого роду (дубами і дубам);

– місцевому відмінку множини (на кон'ах і на кон'іх);

4) у північних говірках називному відмінку множини прикметників властива стягнена форма (чужи, добри);

5) у цих же говірках у непрямих відмінках займенників - форми без приставного [н] (за jого, jеjу);

6) паралельні форми родового відмінка займенника та (т'іjеjі і тиjеjі, т'іjі, тоjі, тоi, теi);

7) форма інфінітива на -ти, -т', зрідка - -т (ходити, ходит', ходит);

8) поширення форми І-ї особи однини дієслів теперішнього часу без чергування кінцевого приголосного основи (воз'у, нос'у, ход'у); кінцевий приголосний [д] може зберігатися або ж змінюватися на [дж], [ж] (вод'у, воджу, вожу);

9) результати взаємодії І-ї і II-ї дієвідмін (ІІІ-ї особи однини ходит' і ходе; ІІІ-ї особи множини нос'ат' і нос'ут') [19, с. 631].

В орудному відмінку однини іменники чоловічого роду м'якої та мішаної групи нерідко приймають закінчення -ом замість -ем. Це відбувається внаслідок аналогії колишньої -јo-основи, найчастіше після ж, ш, рідше - після ч, ј, а ще рідше - після м'яких приголосних. Наприклад: учите^илґом, конґом, дошчяом, ножом тощо.

У родовому, давальному і місцевому відмінках однини іменники колишньої -i-основи мають паралельні форми з закінченнями -і, -и. Наприклад: милостґі - милости, шерстґі - шерсти, пакостґі - пакости, костґі - кости, соли, вґісти тощо. Ф. Т. Жилко дає цьому таке пояснення: вони виникли шляхом проникнення елементів південно-західного походження (або з південно-східної Полтавщини) або внаслідок дозаселення цієї території. Ці закінчення в одних говірках паралельні, а в інших закінчення -и здебільшого лексикалізоване [27, с. 262].

У східних і північних слобожанських говірках під впливом російської мови виникла нерівно виявлена тенденція заміни з, ц, с на г, к, х у давальному і місцевому відмінках однини іменників колишньої -г-основи, а також у місцевому відмінку іменників чоловічого і середнього роду. Ця заміна має характер вирівнювання консонантизму основ за всіма іншими відмінками парадигми. Для такого вирівнювання в сучасній українській мові є також фонетична умова - палаталізація [г], [к], [х] перед [і] (незалежно від походження). Наприклад: у лаўки, на стажеркґі, у шапки, оддаў мачухи, у книжки.

У давальному і місцевому відмінках множини іменників чоловічого роду в південних слобожанських говірках, як і в східнополтавських, поширені паралельні форми на -ам, -ах і на -ім, -іх (після м'яких приголосних основи). Наприклад: конґам - конґім, лґудґам - лґудґім, на конґах - на конґіх, на лґудґах - на лґудґіх, у грудґах - у грудґіх та інші.

...