Мовносоціумний простір прийменника: дискурсивні практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовносоціумний простір прийменника: дискурсивні практики

Анатолій Загнітко

Розглянуто внутрішньотекстові функції прийменників із визначенням їх навантаження в художньо-белетристичних та публіцистичних дискурсивних практиках. Встановлено основні напрями мовносоціумного закріплення окремих прийменникових варіантів, схарактеризовано особливості синонімійного вияву прийменників, прийменникових еквівалентів, аналогів, розширення функційного тла лексем, в яких реалізовано `у знач. прийменника. З'ясовано співвідношення функційних видозмін прийменників, прийменникових еквівалентів з антропоцентричною та антицивілізіоністською парадигмами, виявлено тенденції до розширення функційно-семантичної парадигми первинних прийменників.

прийменник семантичний антропоцентричний український

Прийменник має тривалу традицію наукового студіювання, що зумовлено його регулярним виявом у структурі низки синтаксичних позицій, участю в катетеризації об'єктивної дійсності, функційним навантаженням у комунікації, активними тенденціями повного і / чи неповного переходу окремих слів тих чи тих частиномовних класів до цього класу слів, різним кваліфікуванням частиномовного статусу - від встановлення критеріїв повнозначності (Кучеренко 1961) до з'ясування його підпорядкованого приіменникового статусу (Kolodiazhnyi 1960). Розгляд прийменників у реченнєвій структурі з урахуванням особливого функційного навантаження іменникових відмінків, встановленням первинних і вторинних функцій останніх, розглядом співвідношення іменниково-відмінкових флексій у реалізації позиційно синтаксичної семантики актуалізував тлумачення прийменників як особливих аналітичних морфем (Kurilovich 1962; Vykhovanets 1980). Незалежно від теоретичного підходу до розгляду прийменників актуальним постає вияв основних шляхів поповнення їх складу, що має свої особливості та характерологічні риси. Активне розширення кількісного і якісного складу прийменникових одиниць відбиває наявність тих, що зазнали повної препозиціоналізації, окремо виділяти еквіваленти прийменників, їх аналоги, а також кваліфікувати й витлумачувати у словниках `у знач. прийм. `у функції прийм.' До цього потрібно додати оказіональну препозиціоналізацію, що вимагає дослідження на достатньому корпусі текстів. Усі заявлені виміри препозиціоналізації відбуваються у мовносоціумній практиці, де найбільш чітко простежувані тенденції поповнення прийменникового класу одиниць. У мовносоціумній граматиці статус прийменників та їх еквівалентів, аналогів та ін. на сьогодні недостатньо вивчений, не простежено ані текстотвірні потенціали усього прийменникового корпусу, ані окремих його підсистем (темпоральної, локативної, атрибутивної та ін.), не визначено жанрову специфікацію прийменникових одиниць. Заявлене окреслює актуальність дослідження.

Метою студіювання є вивчення мовносоціумного простору прийменникових одиниць із визначенням їх внутрішньотекстових функцій та маркованості художньою та публіцистичною дискурсивними практиками. Окреслена мета актуалізує вирішення окремих завдань: 1) характеристика загальної множини внутрішньотекстових функцій прийменників; 2) встановлення основних маркерів внутрішньотекстових функцій аналізованих прийменникових одиниць; 3) визначення функційного навантаження скваліфікованих текстових функцій прийменників та їхніх еквівалентів і / чи аналогів; 4) з'ясування синонімійної прийменниковості та її закріплення за тими чи тими дискурсивними практиками; 5) вияв елементів видозміни у функціййно-семантичних спеціалізаціях прийменників в антропоцентричній та антицивілізіоністській лінгвосвітоглядних парадигмах. Новизна дослідження визначувана уточненням кваліфікаційних ознак внутрішньотекстових функій прийменників та їхніх еквівалентів і / чи аналогів, встановленням індикаторів мовносоціумного закріплення прийменникових одиниць. Теоретичне значення аналізу мовносоціумного простору прийменникових одиниць полягає у диференціації внутрішньо-текстових функцій прийменникових одиниць і їхніх еквівалентів і / чи аналогів, характеристиці дискурсивного маркування прийменників. Практичне ж значення студіювання мотивовано застосвуванням його результатів в університетській практиці вивчення теорії мовних систем, актуальних питань сучасної лінгвістика, а також у моделюванні різного характеру лінгвістичних баз даних, їх теговому маркуванні.

Сучасний стан української мови характеризується взаємоспрямованими тенденціями синтетичності й аналітичності, що мотивується декількома вагомими чинниками: 1) народно-розмовною стихією літературної норми; 2) книжною традицією; 3) законом мовної економії тощо. Одним із яскравих виразників аналітичності постає динамічний розвиток прийменникової системи, що останнім часом характеризується активним поповненням семантично спеціалізованими двокомпонентними, трьохкомпонентними та іншими утвореннями. Граничним виявом такого аналітизму потрібно, поза всяким сумнівом, уважати наявність членованих прийменників зразка від... до, з ... до (з Києва до Вінниці, з села до самого міста, від дня народження до сьогодні). Для пізнання внутрішньотекстових функцій сучасних прийменників, їх закріплення за тими чи тими дискурсивними практиками необхідно простежити еволюцію поглядів на них у вітчизняній лінгвістиці.

Текстотвірна функція прийменників у межах текстів постає у внутрішньо-словосполученнєвому / міжсловосполученнєвому, внутрішньо-реченнєвому виявах, водночас зримими є парадигмальні відношення прийменників, їхня участь у творенні образів. У межах контексту прийменник постає як відносно самостійний елемент із власними інвентарем дистрибуцій, фонетичних варіантів та ін. На думку В. Виноградова (Vinogradov), прийменники є найменш вивченими в мовознавстві і перебувають у стані «науково-дослідної невизначеності». Українські непохідні (непохідні - термін В. Виноградова (Vinogradov)), або «прямі» (М. Ломоносов Lomonosov)), «власні» (О. Востоков (Vostokov 105), О. Шахматов (Shahmatov)), «справжні» (Ф. Міклошич (Mikloshich)) прийменники, функціонування яких не зумовлене значенням твірної основи, належать до найменш вивчених (пор. праці І. Вихованця (Vykhovanets), І. Кучеренка (Kucherenko), А. Колодяжного (Kolodiazhnyi) та дослідження російських похідних у роботах А. Каламової (Kalamova 61-63), Є. Кулинич (Kulinich), Г. Скиби (Skiba), О. Черкасової (Cherkasova)). Не знайшли вони й свого належного висвітлення і в лексикографічній практиці, де часто омонімія й полісемія прийменників послідовно не завжди розмежовується. Непохідні прийменники належать до найуживаніших, а, на думку багатьох лінгвістів (Chastotnyj (Zasorina) 1977: 28-32; Shtejnfel'dt 95; Ljashevskaja), частота вжитку слова залежить від обсягу поняття, що міститься в його основному значенні: що більший обсяг поняття, то частіше використовується слово, пор. думку окремих дослідників про те, що прийменники «становлять певну аморфну масу, яка начебто не підлягає систематичному опису лексичних одиниць» (Krejdin, Polivanova). Такий підхід можна, очевидно, пояснити тим, що в мовознавстві залишається ціла низка не розв'язаних питань, пов'язаних із різноманітними аспектами виявлення одиниць і категорій, які формують змістовий аспект мови, мало висвітлене питання співвідношення формальних і змістових категорій.

Відсутність ємного дослідження семантики українських прийменників (пор. праці І. Вихованця (Vykhovanets), А. Колодяжного (Kolodiazhnyi), І. Кучеренка (Kucherenko) та ін.) мотивується поглядом на них як на «слова-скріпи» з послідовно виявлюваною технічною функцією. Погляд на прийменники як лексеми уможливлює простеження їхнього стилетвірного (у ліс по гриби - у ліс за грибами): В вересневий гарний ранок З татом з'їли ми сніданок І швидесенько зібрались. По гриби у ліс подались (Bahirova); Будучи у відпустці у рідному селі Турятка Глибоцького району на Буковині, він пішов у ліс по гриби (Маtios); Тільки мені й легше було на груди, як нас ганяли у ліс по гриби (Nechui-Levytskyi); Вони -- нерозлийвода. Тільки вдвох -- і на рибну ловлю, і в ліс за грибами (Matios); Чому його ніхто не візьме в експедицію. Не те що в довгий рейс - та навіть у ліс за грибами (Diachenko); Мені було образливо й боляче, адже йшов я по той часник не заради себе, а для хворого брата, який лежить і чекає на мене (Dimarov); А хлопці ж оце граються в «червоних» та «білих», ганяють по лісу (Dimarov); Ще раз виходили ми до колії - пробували зупинити отой пасажирський, і тільки даремно пробіглись лісом (Dimarov) і текстотвірного (піти до найближчого села - піти до найближчого до села; зброя від терористів - зброя у терористів - зброя для терористів): Потім умився (Лянге - А. З.), поголився, і, не снідаючи, пішов до найближчого костелу до сповіді (Deresh); Згодом зібралися віряни, пішли до найближчого до костелу (Silski visti. - 2016.17.11); Сьогоднішня зброя від терористів потребує удосконалення (Ukraina moloda. - 2016.12.06); Зброя у терористів загрожує веденню нормального діалогу (Den. - 2017.17.04); Зброя у повстанців була різноманітна (Kashchenko); Та й зброя у мунгалів ліпша, особливо луки, з яких стріли летять набагато далі, ніж з наших (Malyk); Зброя для терористів поступає різними каналами (Den. - 2017. 04.07) потенціалів.

В. Сімович у розгляді прийменників виходив із того, що ними зазначаються відношення одного предмета до другого (релятивна функція), саме тому вони «мають більш-меньш таке ж значіння, як в і д м і н к и» (Simovych 215). До відмінків, які мають значення лише за умови поєднання з прийменником, автор відносив місцевий відмінок. Потенціал місцевого відмінка як одного з «найбільш прийменникових» українських відмінків значною мірою зумовлений регулярністю вияву прийменників зразка на, адже саме постдієслівно-локативний статус останніх визначає функційну значущість цього відмінка в іменниково-відмінковій системі, пор. валентну зумовленість їхнього вияву при локативних дієсловах на кшталт зупинитися, розташуватися, знаходитися. Аналізована реалізація підтверджує один із напрямів аналітизації українського граматичного ладу: На квітці сиділа бджілка й пильнувала її красу, берегла нектар (Jana); Вона - генний інженер рослинного й тваринного світу, її невеликий котедж, розташований на дослідній станції (Dimarov).

Свого часу, простежуючи синтаксичну спеціалізацію відмінків, В. Сімович (Simovych 211) наголошував на відповідному статусі прийменників, не підтверджуючи аналіз відповідними фактами, оскільки констатоване було логічно мотивоване панівними поглядами на прийменник. Надзвичайно показовим постає текстотвірний потенціал українських непохідних простих прийменників в(у), для, до, з (із, зі), до, на, над (наді, надо), про, від, по, біля, через, значення яких не зумовлене семантикою твірної основи. Їх значеннєвий потенціал умотивований відповідними контекстами: Раз як розсердився [кактус - А. З. ] на мене - весь день не пускав у двері (Dimarov); У Цезаря морда, як у тигра, тулуб, мов у лева, лапи, як у мавпи, а хвіст, наче в бобра (Dimarov); -Так куди ж ти накажеш його подіти? - у відчаї запитав татко (Dimarov), де у двері - локатив; у Цезаря, у тигра, у лева, у мавпи, в бобра - об'єкт; у відчаї - причина; Маму застали в передпокої - над перфокарткою для нашого домашнього робота (Dimarov); Провисав він над безоднею, і по один бік жила людина, а по другий було все, що потрібно їй для життя (Dimarov), де для робота - об'єкт, для життя - мета. Тому для прийменника надзвичайно важливим постає не лише встановлення формальної сполучуваності з тією чи тією відмінковою формою, а діагностування контекстів широкого кола, оскільки лише множина контекстів може повноцінно репрезентувати увесь семантичний простір прийменника.

Прийменники можуть реалізувати функцію мовної гри, що легко простежити у текстових фрагментах, де прийменники актуалізують опозицію: (Петро:) Так ти з села чи в? Обридло уже, мабуть, отак? (Dimarov) (пор. [Ворожбитова 1977, c. 48, 51]). Відштовхуючись від текстотвірного потенціалу прийменника, можна констатувати, що вони уміщують у собі певне повідомлення. Очевидно, розгляд прийменника потрібно здійснювати з урахуванням окремого семантичного мовного ярусу, що охоплює спектри морфологічної, синтаксичної та ін. семантики. Поза всяким сумнівом, підтвердженням цього постає кваліфікація членів речення з урахуванням функційних і семантичних критеріїв, пор. кваліфікацію неузгоджених означень (хата батька, сторінка зошита, приїзд колеги, вогонь багаття) та ін. В останніх лексикографічних працях із семантики прийменники розглядаються поряд зі сполучниками, часто як слова-зв'язки (Russkij semanticheskij slovar' 1998л). Очевидно, у семантичному плані така кваліфікація прийменників є не зовсім коректною. У цьому разі слід згадати, що прийменники як частина мови вирізнялися по суті майже в усіх граматиках та спеціальних дослідженнях (див. праці Л. Зизанія (Zyzanii), М. Смотрицького (Smotrytskyi), М. Ломоносова (Lomonosov), О. Востокова (Vostokov 95), Ф. Буслаєва (Buslajev), М. Греча (Hrech), І. Могильницького (Mogil'nic'kij 257-281), О. Потебні (Potebnja), О. Шахматова (Shahmatov), І. Вихованця (Vykhovanets), О. Ахманової (Akhmanova 367), А. Боголєпова (Bogolepov 49-54), М. Всеволодової (Vsevolodova 2001: 14-25; 2003: 17-59), В. Гака (Gak 2000: 267), С. Нікітіної, Н. Леонтьєвої (Nikitina, Leonjeva 1964: 161-183; 1969: 15-63), Ю. Леденєва (Ledenjeva 2006; 2007), Л. Попової (Popova), Р. Рогожникової (Rogozhnikova 77-79), О. Смирницького (Smirnitskij 108-111), Є. Черкасової (Cherkasova) та ін.), До цих пір продовжують з'являтися студії з типології смислів українських прийменників та їхніх еквівалентів (див.: роботи І. Вихованця Vykhovanets), А. Загнітко (Zahnitko 2009), Н. Кущ (Kushch) та ін.). І водночас з усією певністю можна говорити, що й сьогодні залишається відкритим питання про семантичний статус прийменників. До цього можна додати, що в лінгвістиці висловлювалися різні погляди на семантичну природу прийменників: одні дослідники обмежували значення прийменників лише граматичною роллю в мові, кваліфікуючи їх як слова- скріпи, розглядаючи їх як аналітичні синтаксичні морфеми (пор. погляд Є. Куриловича (Kurilovich 53-54) щодо взаємодії відмінкової флексії і прийменника); інші вважали, що прийменники мають лексичне значення, але воно не самостійне, а таке, що залежить від значень інших слів та форм; ще інші визнають лексичну самостійність прийменників. Залежно від позиції дослідника щодо визначального питання теорії прийменників - співвідношення їхніх лексичних і граматичних значень легко простежувано чотири напрями: 1) граматизація прийменників; 2) функційно-аналітична морфемізація (як граничний вияв граматизації); 3) неповноцінність лексичного значення прийменників; 4) самостійність, вичерпна достатність лексичного значення.

У розрізі першого погляду прийменник кваліфікують як відкритий частиномовний клас слів, що постійно поповнюваний новими похідними через активну граматизацію, тобто втрату лексемами автосемантичності й набуття синсемантичності. До цього підходу прилягає другий погляд, прихильники якого аналізують прийменники поряд із морфемами, порядком слів, інтонацією й іншими граматичними засобами (пор. розгляд прийменників як «слів зовнішнього зв'язку», оскільки прийменники, «не маючи лексичного значення, відповідають за синтаксис» (за Г. Крейдлін, О. Полівановою (Krejdin, Polivanova 106-120)). Найпослідовніше стихію граматизації прийменників висвітлив Е. Косеріу (Koseriu 111-117), який стверджує, що «прийменники - часткові слова, тому що їхнє значення інструментальне, тобто значення морфем». Поглибленням подібного підходу можна вважати погляд І. Вихованця, який вважає прийменники синтаксичними аналітичними морфемами (Vykhovanets), а Т. Туліна приходить до думки, що прийменники дублюють значення префіксів, постаючи «технічним засобом зв'язування слів, якому не властиве власне значення» (Tulina 101). Різновидом цього слід вважати й думку Т. Зубкової про те, що прийменники повторюють значення відмінкових флексій і що «значення відмінкової форми є важливішим для розуміння смислу речення, ніж значення прийменника» (Zubkova 11). Граничним виявом відстоювання тези про відсутність семантики у прийменників є думка Р. Болдирєва, який, простежуючи історичне функціонування прийменників, наголошує: «Історичні зміни складу ... прийменниково-відмінкових конструкцій і семантико- синтаксичних функцій прийменниково-відмінкових комплексів, які сформувалися, інколи супроводжуються в російській мові десемантизацією прийменників або зближуються із загальними тенденціями десемантизації прийменникових словосполучень» (цит. за (Muljukina 87)). Останнє дає підстави стверджувати, що автор веде мову про десемантизацію прийменників і навіть окремих словосполучень.

Прихильники третього напряму вважають, що прийменники мають власне значення, яке виявляється лише у сполученні з повнозначними словами. Поза контекстом прийменники становлять суто беззмістовну форму. Семантична функція прийменників таким чином виявляється в маркуванні, тобто в уточненні відмінкових значень.

Найпослідовніше відстоюють повноцінність лексичної семантики прийменників прихильники четвертого погляду, що кваліфікують прийменник як самодостатню лексичну одиницю, яка адекватно реалізує свою семантику в інтенціях керування в синтагмальних моделях на зразок подивитися на місто, підійти до джерела, зайти у вагон, відійти від будинку, сидіти під деревом / сидіти на дереві / сидіти за деревом / сидіти біля дерева: Тато подивився на Юрка так, наче той знову марив (Dimarov); Я лише зітхнув. Підійшов до вузького вікна, став роздивлятися споруду (Dimarov); Я відділився од гурту, несміливо зайшов у двір (Dimarov); І настав день сьомий, коли Великий Майстер відійшов від операційного столу (Drozd); Дзядзько сидів під шовковицею, коли він ішов двором (Drozd); Я саме сидів на спостережному пункті, коли тут прибігли капітан і політрук (Dimarov); Невдовзі я уже сидів за письмовим столом, над новим своїм романом «Спектакль» (Drozd); Вартовий, що сидів біля отвору, щосили боровся із сном, вдивляючись у темряву та прислухаючись (Dimarov).

Аналіз згрупованих поглядів зумовлює актуалізацію питань, пов'язаних з: а) наявністю того самого прийменника в поєднанні з різними відмінками; б) наявність тієї самої флексії у поєднанні з різними прийменниками; в) вживання прийменників у ролі самостійних актантів: Завжди було приємно пізно сидіти за чаєм чи без і слухати музику (Matios); г) можливість вживання прийменників не при імені: рос. Живите при сейчас, любите при всегда (Voznesenskij). Зовсім непростежуваним постає процес еволюції системи прийменників. Якщо вони дублюють значення відмінків або префіксів, то це суперечить основній тенденції мови, яка виявляється у прагненні до економії мовленнєвих засобів, адже загальновідомою є теза про те, що в мові не буває абсолютно тотожних утворень. А сучасний граматичний лад активно поповнюваний новими вторинними прийменниковими одиницями чи їх аналогами.

Прихильники функційно-семантичного напряму вважають, що прийменники можуть змінювати смисл висловлення. Це дає змогу лінгвістам стверджувати, що вони мають власне значення і їм притаманна «комунікативна повнозначність» (Ю. Леденєв (Ledenjov)). Складність розв'язання питання про семантичну сутність прийменників зумовлена, по-перше, тим, що слово, поєднуючи в собі лексичне й граматичне значення, за своєю семантичною структурою становить складне утворення. Загальновизнана диференціація значень на лексичні й граматичні є важливим механізмом аналізу, але на сьогодні немає достатніх критеріїв для їх розмежування. Особливо це послідовно простежується на прикладі прийменників, які належать до «нечітких» категорій. Визнання власної семантики у прийменників актуалізує питання про: 1) тип лексичного значення прийменника та його граматичного значення; 2) взаємодію прийменника з іншими компонентами словосполучення, зокрема й речення загалом. Відокремлення ж одного від іншого є надзвичайно складним, оскільки вони постають «конструктивною єдністю» (за В. Виноградовим (Vinogradov)).

Якщо вважати, що службовим словам притаманна більша абстрактність значення, ширший функційний діапазон, ємніша сполучуваність, ніж повнозначним словам, то аналіз прийменників постає вельми складною проблемою. Свого часу В. Бєлошапкова констатувала, що найважливішою ознакою сучасної семасіології є «глобальний підхід до значення поза обмежувальним прагненням відокремити в ньому граматичне від лексичного і займатися тим і тим окремо, розглядаючи їх як принципово різні типи значення, які співіснують у змісті значущої одиниці мови» (Beloshapkova 23).

Можна стверджувати, що лексичне і граматичне значення прийменників збігаються, що в жодному разі не означає їхньої тотожності. Граматичним значенням прийменника постає реалізація ним форми синтаксичного зв'язку між словами, а лексичним потрібно вважати позначення певного відношення між предметами, дією і предметом та ін., що дає змогу зарахувати прийменники до слів-релятивів (термін В. Киприянова (за (Vidy 2016)). Тому твердження на зразок «лексичним значенням прийменника як окремо взятого слова постає значення того чи того відношення» (Russkaja grammatika/i 417)) у цьому разі є достатнім, адекватно відбиваючи релятивний статус таких одиниць.

Окремо потрібно говорити про смислопороджувальну функцію прийменників у комунікативному плані, твердження щодо якої, очевидно, мають певні застереження. Поняття смислу в комунікативному аспекті знайшло висвітлення у працях Л. Виготського (Vygotskij 87-95), І. Бодуена де Куртене (Boduen de Kurtene/i 187-195), А. Лурії (Lurija), А. Леонтьєва (Leont'ev 1969: 87-97; 1997, с. 56-75), які тлумачать смисл як аналог значення в конкретній діяльності, пов'язаний з індивідуальним досвідом, із соціальною, професійною і груповою належністю комунікантів, а також із конкретною ситуацією спілкування. Мовносоціумний простір є визначальним для формування комунікативних настанов і комунікативних інтенцій адресанта й адресата. Тому в цьому разі швидше говориться про нарощування смислів і витворення власне комунікативних смислів, що можуть бути актуалізовані, напівактуалізовані й неактуалізовані. Вивчаючи значення слова в тій чи тій ситуації, здебільшого зосереджують увагу на зміні значень окремих слів, але в жодному разі не аналізують значення загалом, пор.: багато - `2. присл. У великій кількості; протилежне м а л о': МовчкиХристя присіла і, хоч їсти їй страшенно хотілося, не багато їла, - чогось їй смачна страва оцих добрих людей становилась руба у горлі (Panas Mymyi); що може реалізовувати функції: 1) `у знач. числ. Велика кількість кого-, чого-небудь': - Багато добра пропало! - додав другий. - Удруге не зберешся на стільки (Panas Mymyi); А мені плати багато не треба, лише хлібця (Hutsalo), Бо їх так багато зібралося на шляху, ціла ватага, хіба на всіх настарчиш? (Hutsalo); Бо тепер багато отаких, що туманіють думками (Hutsalo); 2) ``у знач. пред.': Верства всього зосталася до того, а як дві, то й багато... (S. Andrukhovych); 3) ``у знач. ім. багато, багатьох, мн.': Недалека чистка стала видаватись багатьом не просто черговою кампанією, а спеціально запланованим до київської філії заходом, від якого годі сподіватись чогось доброго (Antonenko-Davydovych); Багатьом вона [голова - А. З.] здавалась тепер цілком зайвою, принаймні Максимові (Bahrianyi); Лише чотири дні відділяли людство від великої події, яка все ще здавалася багатьом фантастичною (Vladko). Аналізоване значення лексеми багато, що постає поряд зі значенням `Присл. до багатий 1, 3, 4': Айтерій вертав до Корсуня багато обдарований церковною посудою (Franko); Мала на собі шовкову ріклю (шовкова в різних пасах сукня, де станок пришитий до спідниці, і без рукавів), довгий, новий, багато вишитий кожух із звисаючими кутасами (китицями). (Kobylianska), містить у своїй структурі додаткові функції, що репрезентують відповідні смисли. Значення у розглядуваних контекстах має свій загальний системний вимір. Останній постає тим шаблоном, що одноманітним чином виявляє значення лексем. У цьому спектрі воно й усвідомлюване дослідником. Безперечно, така схема є методологійною схемою методологійним поняттям, створеним мисленнєвими інтенціями за відповідними логічними нормами. Свого часу Л. Вайсгербер стверджував, що традиційна семантика вивчала зміни значень окремих слів, не досліджуючи значення як таке (Weifigerber 1930/2: 18-19), тому в розгляді значення вихідним має поставати врахування загального шаблону як засобу у вивченні знання (Shhedrovickij 78-80).

У дослідженні значення істотним є розмежування значення й смислу, з одного боку, та відкритого і прихованого смислів, що реалізовуються в лексико-граматичних комплексах, граматичних явищах, пресупозиціях, пропозиціях, інтенційній та мотиваційній сферах. Функціювання прихованих смислів у комунікативному акті ґрунтовано на взаємодії суб'єкта-адресанта й об'єкта-адресата, тому цілком логічним є розмежування суб'єктних (ті, що мотивує суб'єкт і його відображають) та об'єктних (ті, що адресовані) прихованих смислів (Voronushkina 64-66). Суб'єктні приховані смисли мотивовані авторськими інтенціями, декодованими в мовному наповненні висловлення. Суб'єктний смисл є настановним, словесно вираженим і / чи невираженим. Реченнєві структури з прихованими смислами є об'єктними величинами. Чинник навмисного щось мати на увазі дає змогу адресантові посилити ємність передаваної інформації. Для лексикографічного опису і встановлення співвідношення значення й смислу приховані суб'єктні (перехрещуються із суб'єктивними) смисли є неістотними, натомість об'єктні (перетинаються з об'єктивними) смисли є важливими, оскільки за ними встановлювано наявність регулярних і / чи нерегулярних відтінків, пор.: безглуздо - `Присл. до безглуздий': Я змушений був перервати його хаотичну лекцію кількома незручними запитаннями, на які він лише безглуздо кліпав очима (Yu. Andrukhovych); і `у знач. пред.': Пробиватися з таким обозом назад було безглуздо (Bilyi); Опиратися було безглуздо, це відчував кожен з них (Vladko); біда - `Нещаслива пригода, подія, що завдає кому-небудь страждання; нещастя, лихо': (Шурабура:) Правда ваша, люди добрі: біда обсіла нас усіх, але треба ще трохи потерпіти - ось розіб'ємо наших ворогів, і тоді буде все: і чоботи, і мануфактура (Antonenko-Davydovych) і `у знач. пред. Погано кому-небудь, лихо, нещастя з кимсь': (Бурда:) Біда мені з вами! (Antonenko-Davydovych). Регулярність смислу може набувати значеннєвого статусу, реалізуючись у системно-віртуальній парадигмі лексеми: `близько - 1. Присл. до близький 6; вищ. ст. ближче`: Рясна стрілянина знялась зовсім близько (Antonenko-Davydovych); Я зрозуміла, що мушу пильнувати, аби вона не підходила надто близько (S. Andrukhovych); і `у знач. пред. Незабаром': (Дядько:) На свята хліб будемо їсти... Еге - хліб. Чи близько? (Antonenko-Davydovych); Коробка шоколадних цукерок, до якої було вже так близько, пропала для мене (Antonenko-Davydovych); `2. у знач. прийм., з род. в. Уживається на позначення невеликої відстані між кимсь, чимсь': Посеред двору височіла широка шопа, і в затінку її, рятуючись від спеки, спочивали байські коні, а коли не було близько господаря, й - наймити (Antonenko-Davydovych); `3. у знач. прийм., з род. в. Уживається на позначення приблизної кількості': Чорноземи (під ними зайнято близько 60 % усіх сільськогосподарських угідь держави) є найважливішою передумовою хліборобства (Antonenko- Davydovych); У нас налічується близько 4 тис. водоростей, понад 15 тис. грибів і слизовиків, більше ніж 1 тис. лишайників (Antonenko-Davydovych), а в окремих синтагмальних моделях поставати складеним прийменниковим аналогом на зразок близько до: Діждалась, що він близько до мене зблизився (Marko Vovchok); (Ольга:) Хата в тебе близько до лісу, то чи не боїшся сама ночувати? (Honchar).

Критерій інтенційності цілком застосовний для диференціювання прихованих смислів, що охоплюють три основні підсистеми: 1) підсистему неінтенсійних / мовних прихованих смислів; 2) підсистему соціально значущих і конвенційних прихованих смислів; 3) підсистему інтенційних прихованих смислів, навмисно створюваних адресантом-мовцем для привернення уваги адресата (Maslennikova 6). Остання група більше торкається лінгвоіндивідуалізацій і враховується здебільшого у визначенні індивідуально-авторських особливостей стилю. Запропоновану систему прихованих смислів цілком логічно доповнити спонтанним прихованим смислом, що постає неплановано (Voronushkina 71). Інколи такий смисл набуває узуального статусу у використанні, пор., наприклад, співвідношення прихованого й буквального смислів, наявних в усталених метафорах, символах та алегоріях німецької мови: die Rose (прихований смисл) - : die Schonheit; das Olblatt (прихований смисл) - : der Frieden; der Hase (прихований смисл) - : die Feigheit; der Fuchs (прихований смисл) - : die Schlauheit і под.

Істотним є те, що розуміння тексту та його сприйняття можливе за умови використання у прихованому вигляді певного «обсягу спільних знань», «попереднього договору» (за Н. Арутюновою (Arutjunova 78-87), пор. також: (Isajeva 45)). У вивченні комунікативного смислу надзвичайно важливо простежити корелятивність / некорелятивність значення й смислу. Актуалізація проблеми співвідношення цих понять зумовлена, поза всяким сумнівом, тим, що, мова, постаючи у формальному плані досить обмеженим механізмом, у змістовому плані виражає необмежену кількість думок, ідей, удосконалення людського пізнання. Останнє досягається завдяки поліфункційності мовних одиниць, що можуть брати участь у різних комунікативних актах. Тому значення як предмет дослідження семантики не може бути одиницею універсальної категорії комунікації, оскільки значення належить до віртуально-системних, а в межах контексту значущими є його різноманітні вияви. Відповідним корелятом значення в комунікації постає смисл, який становить аспектуально-актуалізовану єдність її змістових компонентів: лінгвістичного, психологічного, когнітивного. На відміну від значення, яке є послідовно інваріантним, об'єктивним, смисл дискретний, одномоментний, суб'єктивний, замкнутий на відповідні лінгвоіндивідуалізації.

Відношення зараховують і до граматичних, і до поняттєвих, і до логічних, і до філософських категорій (Р. Будагов (Budagov 41-52)), що мотивовано статусом самої мови, що, відображаючи явища об'єктивної дійсності, реалізує в собі мисленнєво-пізнавальні інтенції індивідуумів, соціуму й нації.

У змістовому плані категорія відношення в мові є поняттєвою. З опертям на погляди І. Мещанінова (Meshhaninov 5-17), О. Бондарка (Bondarko) про поняттєві категорії та встановлені на їх грунті функційно- семантичні поля потрібно говорити про наявність функційно-семантичного поля відношення, що охоплює різноярусні мовні засоби його і / чи їх реалізації, зокрема й прийменники, що спеціалізовані на вираженні відношення між предметами, пор.: син до батька ^ син від батька ^ син з батьком ^ син за батьком ^ син біля батька ^ син для батька ^ син при батькові ^ син поруч із батьком ^ син щодо батька: А я не тягну до Польщі, а все-таки оженився б з Маринкою, якби вона за мене пішла, - несміливо обізвався син до батька (Nechui-Levytskyi); Син батька дурніший - жалість, а син від батька розумніший - радість (Ukrainski prysliv'ia); Хвоста був Свенельдовим посадником у Переяславлі: щоб син з батьком не чинили проти Свенельда коромоли (Bilyk); Їй нічого не відомо, чи доглядав син за батьком (Holos Ukrainy. - 2000.11.07.); Жив біля батька син Сварг - золоті руки мав хлопцем, від старих людей (Skliarenko);. Існує стереотип, що син для батька - це головне його досягнення, його спадкоємець, продовжувач прізвища (Uriadovyi kur'ier. - 2013.12.06.); У кожній лінії найближча ступінь виключає подальшу (т. X, ч. 1, ст. 1122); Однакові по близькості лінії закликаються до спадкування спільно: наприклад, всі сини, всі брати мають право на однакові частки. У кожній лінії найближчий ступінь виключає подальшу; наприклад, син при батькові не успадкує дідові (Zaika) та ін.

Теза Г. Нємца про те, що «відношення в мові завжди є однією із ланок ланцюга, що створює поняття `значення', яке сприймається нами як відображення предмета дійсності (явища, відношення, якості, процесу) у свідомості» (Nemec 1989: 67), дає змогу стверджувати, що категорія відношення як поняттєва на мовному рівні пов'язана з лексичним і граматичним значеннями слова.

Відомо, що на мовленнєвому рівні інваріант мовного знака реалізується в необмеженій множині смислів - мовленнєвих значень певного знака (за Л. Виготським (Vygotskij 101-110)). Первинні непохідні прийменники повністю підтверджують цю тезу, пор.: на узліссі, на березі - простір; на годину, за годину - час; на біду, на муку - наслідок; на щастя, на здоров'я - мета та ін: Згодом на узліссі запалало багаття (Dimarov); Нині камінь лежить у темному акаційному ярку на березі Зеленого озера (Drozd); Надворі ще ніч, і нам щоразу здається, що нас помилково розбудили на годину раніше (Dimarov); Пам 'ятаю, як появився у нас молоденький учитель географії, та ще на біду трохи й заїка (Dimarov); На щастя моє чи на горе, але слідом у те ж сибірське сільце прислали ще одного зсильного, пітерського робітника Петра Петрова (Drozd).

Аналіз фактичного матеріалу підтверджує, що сучасні українські первинні непохідні прийменники у мовленнєвих виявах реалізують значення (смисли), що не зафіксовані в навіть найновіших словниках. Функційний потенціал первинних непохідних прийменників засвідчує, що первинні непохідні прийменники розширюють свій функційний діапазон, підтвердженням чого постає динамічна заміна безприйменникових конструкцій на прийменникові, послідовна диференціація прийменникових значень, що прямо чи опосередковано висвітлює розвиток аналітизму в граматичному ладі української мови. Опосередковано це виявлювано в активних тенденціях препозиціоналізації, збільшення кількості прийменникових еквівалентів і / чи аналогів, розширення функційного діапазону реалізацій `у знач. прийм.' / `у функції прийм.', набуття оказіональної прийменниковості.

Опис первинних непохідних прийменників через встановлення типового / нетипового ситуативно мотивованого смислу можливий лише за умови врахування регулярного / нерегулярного використання таких прийменників як релянтів, що репрезентують усталене розуміння найрізноманітніших зв'язків між предметами, ознаками, станами, діями та ін. Первинною функцією непохідних прийменників є реалізація просторових відношень, які постають ґрунтом для реалізації темпоральної семантики: `понад, рідко понаді, понадо, прийм., з оруд. і знах. в. ' - 1) просторові: Глухо стугоніла земля, жовта курява котилася понад степом, лементувало чорне птаство (Berdnyk); І дивися - за мить літає гойданка з Маринькою понад дерева (М. Матіос); А дорога, як гадина, в'ється понад самий потік (Matios); 2) часові - лише `із знах. в. ': Дощ рядив понад дві години і припинився якраз тоді, коли вони під 'їхали до Тахріна (О. Авраменко); Я зиркнув на годинник ми були відсутні понад годину (Vynnychuk). Часова семантика, певною мірою, пов'язана з просторовою, оскільки простір і час є загальними формами буття усіх реалій об'єктивного світу. Не існує ні об'єкта, ні суб'єкта, ні дії, ні стану, ні процесу, ні результату і т. ін. поза простором і часом, відповідно й простір і час не існують поза матерією в русі. Простір є властивістю матерії, її атрибутом, а час мотивований простором і пов'язаний із ним. Набуття інших значеннєвих вимірів є опосередкованим такими часовими перетвореннями, пор., наприклад: `понад, рідко понаді, понадо, прийм., з оруд. і знах. в. ' - а) кількісні (лише `із знах. в.'): Ібрія вже понад сто років жила в мирі з Імперією (Avramenko); Два атомних вибухи знищили загалом понад двісті тисяч людей (Dashkiiev); б) міри (лише `із знах. в.'): Лабораторія працювала понад норму (Janovs'kyi); Я сподіваюся, що сьогодні вночі наш кар'єр дасть перший ешелон гравію понад план (Bahmut); в) означальні (`із знах. в., рідко з оруд. в.'): І цар покохав Естер понад усіх жінок, і вона мала прихильність та ласку перед його обличчям понад усіх дівчат (Bibliia; perekl. I. Ohiienka) та ін.

Похідними й такими, що накладаються на первинні, є об'єктні значення. Граничним виявом втрати просторової семантики як первинної постає реалізація різноманітного плану абстрактних відношень на зразок причини, мети, умови, способу дії та ін., пор.: через - із знах. в. просторові: Це була вузлова станція в степу. Через неї йшла колія (Bahrianyi); об'єктні: Негр перекинув шлею барабана хлопцеві через плече (Lohvyn); причинові: І спочатку всі думали - дівчата зійшлися через хлопця (Kokotiukha); часові: Через тиждень після того, в неділю, в Каневі був ярмарок (Nechui-Levytskyi) і под.

Парадигматика первинних непохідних прийменників у сучасному її вияві характеризується наявністю опозицій тотожності (варіантності, синонімії), протиставлення (антонімії), омонімії та інших системних відношень (контамінації, імпліцитності). З опертям на те, що базовим концептом категорії відношення постає смисл, потрібно констатувати, що для визначення ступеня осмислення необхідно застосовувати прагматичне поняття контексту вживання, мовного вираження. Аналіз смислових відношень з урахуванням смислового наповнення концепту та специфіки його мовної вербалізації, реалізовуваної прийменниками, дає змогу спостерігати актуалізацію смислу в різних ситуаціях, засвідчує, наскільки різноманітні такі відношення й наскільки непередбачувані можливості самих прийменників. Усе це підтверджує, що чинні на сьогодні класифікації смислів, що реалізуються за допомогою прийменників (чи прийменниково-іменникових конструкцій), вимагають свого доповнення й уточнення, суттєвого поглиблення (пор. праці І. Кучеренка (Kucherenko), А. Колодяжного (Kolodiazhnyi), І. Вихованця (Vukhovanets) та ін.), діагностування нових семантичних функцій прийменників. Очевидно, за вихідну тезу встановлення типології витворюваних смислів має стати властивість граматичної форми й лексем різних мов позначати смислові відношення, пор.: адитив - відмінково-категорійна форма в баскській мові, що вказує напрям руху. В українській мові це значення передається через аналітичну форму, тобто прийменниково-відмінкову форму (йти до лісу, линути на південь: Якщо Тодоська Микитівна допильнує й нажене його з лози, він однаково не йде до лісу (Antonenko- Davydovych); Як розтоплена маса криці, линуть на південь дніпрові води (Antonenko-Davydovych). В аналізі семантики відношень максимально враховано особливості лексичного значення прийменників та семантичні ознаки слів, що утворюють ліво- і правобічну дистрибуції прийменниково-відмінкової конструкції. У силу цього є реальною така класифікація внутрішньотекстових смислових відношень, що виражаються українськими первинними прийменниками в художньо-белетристичних і публіцистичних мовносоціумних дискурсивних практиках.

Просторові відношення, ядерним компонентом яких є позначення місцерозташування предмета, дії або напряму руху. Вони найбільш досліджені в сучасному мовознавстві. Залежно від реалізовуваної семантики просторові відношення диференціюють на локативні й адитивні. Локативні відношення охоплюють позначення місця: На останній зупинці ми зійшли з трамвая і попрямували у бік Погулянки (Vynnychuk); В Чорнім лісі В Чорнім лісі, в темнім борі сурми, поклики, пісні (Andrusiak). Вони не вказують на спрямування руху, тому їхньою основною семантичною ознакою є констатування рухової статики. Адитивні відношення репрезентують орієнтовно-спрямовані відношення. Їхньою основною семантичною ознакою є динаміка руху: Праворуч бігли до лісу бійці (Hryb).

Локативні відношення диференціюються залежно від лексичного значення прийменника та його найближчого контекстуального оточення на: супересивні й інвесивні. Супересивні позначають знаходження предмета або дію над поверхнею іншого предмета, поблизу нього, тобто поза предметом: йти в лісі: Я загубив, а він собі йде в лісі отам (Hutsalo). Такі відношення потрібно відрізняти від текстотвірних, де прийменник разом із правобічним дистрибутом витворює детермінант: співати біля річки, будинок на околиці: У старій гуцульській хаті на околиці високогірної Замаґури засідає суд ОУН (Andrusiak). Іннесивні відношення передають знаходження предмета або дії всередині іншого предмета: вогні в будинку, жити в Україні, загорнутися в рушник: Є, очевидно,потреба виправдатися самим перед собою, хороблива й підозріла потреба, така, як потреба в злочинця ставити грубі свічки в церкві, яку він перед тим обікрав і має намірще обікрасти (Bahrianyi); Депутат-юрист заявив, що життя в Україні його дістало, і він емігрує (Kostenko).

Адитивні відношення, у свою чергу, поділяються на: ілативні - позначають напрям руху всередину предмета, простору, явища: бігти до школи, політ у космос, прийти на кухню (Треба було б зараз бігти до школи по клітку та ні в кого було спитати дозволу (Bahmut); Цілком можливо, що в близькому майбутньому туристичний політ у космос коштуватиме не більше, ніж сафарі в Африці (Pylypenko); Поки я їла, на кухню прийшла мама (Deresh)); дестинативні - реалізують семантику напряму руху до чого-небудь, на що-небудь: їхати до станції, сісти на диван (Я, мабуть, мину, як я до вокзалу їхав (Ostap Vyshnia); Пізніше зв 'язковий з сотні зв'язку приходив увечорі до Петра в гості, сідав на ліжко, скидав запиленого шолома (Bahirova)); інхоативні - позначають вихідний пункт руху: відійти від вікна, вийти з хати, бігти з лісу (Нарешті Джейн відійшла від вікна і знову сіла в крісло (Avramenko); Молодиця нахилилась до шибки, мовчки постояла, тоді поспіхом накрила хусткою кошика і, нічого не кажучи, вийшла з хати (Andriiashyk)); фінітивні (фінальні) - реалізують значення граничного пункту руху: дійти до хати, під'їхати до міста (Петрана дійшла до хати міліції, стала біля огорожі (Malynovs'ka)).