Мовносоціумний простір прийменника: дискурсивні практики

Темпоральні (часові) відношення позначають різний перебіг руху в часі: заснути до ранку, розбудити на світанку, знати з дитинства (Від тих образів та лампадок аж різонуло Роксолану по серцю. Не заснула до ранку (Zahrebelnyi); На вершину йде стежиною Оленка, / На світанку розбудила її ненька (Zhupanyn); Христя зиркала вже на батька весело: з дитинства знала його “самокритику " (Izarskyi)).

Алативні (об'єктні) відношення позначають об'єкт дії: звернути увагу на обставини; повидивитися на подругу (А суддя не звернула увагу на обставини, на які вказував захист, просто тому, що весь цей час вона дивилася на оту саму (Holos Ukrainy. - 12.08 ); «А як на пуди?» - замислилась Феня, подивилася на подругу, але та стенула плечима, мовляв (Tsyba)).

Аблативні відношення реалізують семантику відокремлення, виокремлення чого-небудь: розмова виходила за межі усталених і прийнятих норм, поведінка учнів вийшла за межі дозволеного (Дівчині не сподобалося, що розмова виходила за межі усталених і прийнятих норм (Ranok. - 1992. Ч. 2. - С. 12); Директор змушений був скликати термінове засідання педагогічної ради, тому що поведінка учнів десятих класів вийшла за межі дозволеного (Osvita. - 2010.15.06)).

Абесивні (за В. Виноградовим (Vinogradov), каритивні) відношення позначають відсутність чого- небудь або кого-небудь: жити без натхнення (Я почала дорослішати, Знаєте, що це дало? Вмію жити без натхнення (Krajina. - 2016. Ч. 5. - С. 18)).

Мотиваційні відношення реалізують семантику зумовленості дії (їхня типологія значною мірою дублює різновиди детермінантів зумовленості), з-поміж яких потрібно диференціювати: каузальні - позначають зумовленість дії причиною, певним мотивом: сміятися від задоволення, заснути з дороги (Хлопчина був змучений усім, швидко заснув з дороги (Den'. - 2017.15.01.); Хлопець був вражений почутим, щиро сміявся від задоволення (Silski visti. - 2001.16.03.)); цільові на позначення зумовленості дії прагненням до певної мети: приїхати на навчання, робити для задоволення (Саме творча аура Чугуєва посприяла тому, що 19-річний Ілля Рєпін приїхав на навчання до Петербурзької художньої академії вже самобутнім майстром (Ukraina moloda. - 2013.22.08.); кон'юнктивні - реалізують умову, за якої здійснювано дію: помру без тебе, засну при тобі ( - З тобою добре, без тебе погано, моє щастя (Pakhomova)).

Модальні (модусні) відношення позначають стан предмета або особи: жити з надією; працювати з надією (Я з радістю працював би з вітчизняними виробниками текстилю, якби мав таку можливість (Den'. - 2001.16.01.); Дівчина була віддана справі, працювала з надією достроково завершити досліди (Ukraina moloda. - 2017.12.06.)).

Деліберативні відношення окреслюють семантику об'єкта почуттів або думки: мріяти про щастя, говорити про кохання, туга за рідною домівкою (Якось ми стояли з сестрою в коридорі і незумисне почули його, оповідку про дуже бентежну і приємну сільську дівчину, яка мріяла про щастя (Andriiashyk); Сиділи, говорили про кохання, про останню дискотеку, яка й дала привід для подібної зустрічі (Deresh); Була невимовна туга за домівкою і вірші про неминучу смерть на чужині (Pavlenko).

Квантитативні (кількісні) відношення: череда в тридцять корів (За караваном ішла череда в сто голів худоби, яку гнали раби-негри (Sabatini, perekl. P. Movchan)).

Транслятивні (за В. В. Виноградовим (Vinogradov), трансгресивні) позначають перехід предмета з одного стану в інший: перетворитися в туман; трансформувати в срібло (Якось раптово осіння мряка перетворилася в туман (Zahrebelnyi); За допомогою окремих хімічних складників отриманий метал трансформували в срібло (Den'. - 2011.11.04.)).

Посесивні відношення виражають належність одного предмета іншому: при ній завжди є охорона (А при ньому плем'я Манасіїне, а начальник синів Манасіїних Гамаліїл, син Педацурів (Bibliia, perekl. I. Olhiienka); Та й перепустка при ньому до Одеси... (Buz'ko)).

Медіативні (за В. В. Виноградовим (Vinogradov), інструментальні, знаряддєві) відношення позначають певний засіб, засіб реалізації дії. Без наявності такого засобу реалізація дії є неможливою: грати на гітарі, дути в кларнета: І старий циган грав на гітарі (S. Andrukhovych); Він навіть на скрипці грає, як старий Альберт (Avramenko); На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру (Kotsiubynskyi).

Еквативні відношення позначають відповідність дії чому-небудь: назвати на ім'я: Після школи мене вже ніхто не називав Макакою, хоча я не пригадаю випадку, коли мене назвали на ім'я та по батькові. Хіба в загсі - коли розлучали.... (Kokotiukha).

Компаративні відношення, або відношення порівняння, які позначають більшу або меншу міру вияву ознаки: величиною з квасолину: Хвилі пересуваються з краю до краю величиною з Говерлу (Andriiashyk); Шовковиця обсипалася, не доспівши, виноград не зав 'язався, попадали жовті персики величиною з ліщиновий горіх, вітри не наганяли на небо ні одної хмаринки (Ivanychuk); Ми просиділи й проговорили всю ніч. Ніч довжиною у два наші життя, коли, відкритий, мов космос, падаєш разом із зірками, злітаєш разом із ракетами (Denysenko).

Генетивні відношення окреслюють походження дії, з'ясовують джерело, склад, походження чого- небудь: дізнатися від колеги, родом із села: «Дай спокій, не допитуйся, не годиться о тім говорити!» То було все, що я дізнався від мами (Franko); У Розтоках ніхто про неї майже нічого не знав. Начебто була родом із села Довгопілля, начебто з монашок, а може, й ні (Matios).

Лімітативні відношення позначають обмеження дії або характеризують предмет з певного боку: син за матір'ю, добрий за ставленням до батьків: Син за мамою тужив. Шукав з нею стрічі (Lepkyi); Правда, Вергілієвого поля тоді не забрано, запевно за ставленням Асінія Полліона, тодішнього губернатора того краю. Але поет, боячися стратити свою вітцівщину, сього ж таки літа за радою Полліона поїхав до Рима (Franko).

Дистрибутивні (розділові, розподільні) відношення окреслюють семантику щодо кожного предмета: пити по дві склянки щодень, дати по одній копійці: Ще й розумом помилити можна, як злегковажити Северининим приписом пити настоянку тільки по дві краплі... й ані на грам не більше (Matios); (Ліхтаренко:) А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину; коли ж невигодно, можна від наділів одказатись (Karpenko-Karyi).

Відношення псевдохарактеристики позначають дію, яка здійснювана іншим предметом або особою, ніж того сподівалися: вважали за старшого, прийняли за сина: Стефан порівнявся з Котляревським, якого чомусь вважав за старшого в загоні, і, дивлячись поперед себе, - на штабс-капітана він і оком не повів, - шепнув: - Ми в руках сина Агаси-хана (Levin); Не дала загинуть Та моя родина, Взяли сиротину Козаки за сина. Взяли не за сина, За рідного брата (Franko).

Комітативні (інклюзивні) відношення репрезентують сумісність дії: прийшли мати з сином (Радючка не держала постів, але їй здалось це не до ладу, що син з батьком неначе змовились кепкувать над постами перед її гістьми (Nechui-Levytskyi); Трохи перегодя до корови підійшли якийсь чоловік із жінкою (Vinhranovskyi)).

Отже, просторові й часові відношення потрібно згрупувати в первинні, оскільки на їх ґрунті формовано значення прийменників: просторові ^ темпоральні. І лише згодом вирізнилися об'єктні відношення, в яких ще відчутний взаємозв'язок із прямими значеннями, й абстрактні - що майже не мотивовані зовнішньою формою прийменників, визначувані лівобічним іменниково-відмінковим контекстом та лівобічною сингматикою (дієслівною, девербативною та ін.). Такі моделі є здебільшого предикатними, їх наявність перетворює речення в семантично елементарне.

Аналіз семантичних властивостей прийменників уможливлює встановлення категорійної цілісності цього класу, окреслити завдання його розгляду як окремого об'єкта аналізу з опертям на типологію смислових відношень. Семантична характеристика прийменників може постати найповнішою за врахування взаємодії, злитості, подекуди супряжності загальних і часткових значень. Під загальним значенням мається на увазі здатність прийменників виражати те чи те смислове відношення, а під частковим значенням - власне-лексичне значення прийменників, що уможливлюють конкретизацію останніми висловлення або повну зміну його смислу, наприклад: покласти книжку на стіл - покласти книжку під стіл - покласти книжку у стіл - покласти книжку за стіл, пор.: Тарас неначе очутився. Швидко поклав книжку на стіл і озирнувся (Vynnychenko); Теплов узяв її червоноармійську книжку, поклав до кишені кітеля (Baturyn); Славута зітхнув, поклав книжку назад у скриньку і сів до столу (Malyk); Василь швидко поклав книжку за стіл (Avramenko). Принцип єдності загальних і часткових значень відображений також у дослідженнях із семантики прийменників з погляду когнітивної лінгвістики, коли семантична структура неповнозначного (службового) слова інтерпретована як схема-образ, що становить інваріантне значення слова. Модифікації ж значення співвідносні з відповідними контекстами його вжитку (за В. Апресян (V. Apresjan 27-35), Г. Крейдлін (Krejdlin 106-120)). Такий підхід уможливлює визначення парадигмальних зв'язків прийменників у такій закономірності:

а) в межах одного смислового відношення в певного прийменника виявлювано його пряме й переносне значення (бути на городі - бути на уроці: Картопля на городі була вже така, що її можна було і варить, і навіть пекти (Vynnychenko); Микола Іванович був на уроці, коли прийшла раптова перевірка (Den'. - 2001.10.12);

б) опис значень різних прийменників у межах одного смислового відношення дає змогу встановити їхні синонімічні зв'язки. Синонімічні прийменники виражають спільне смислове значення, вони постають близькими за власним лексичним значення, тобто функціонують у близьких контекстних умовах: дитина залишилася в матері - дитина залишилася при матері - дитина залишилася з матір 'ю (Його історія до болю схожа на життя багатьох розлучених чоловіків: після розірвання шлюбу його 5-річний син залишився з матір'ю, а перед ним гримнула брама (Den'. - 2018.15.07); Син залишився в матері, а Сергій подався до міста (Den'. - 2018.15.01); Син залишився при матері, виростав без батька (Україна молода. - 2001.17.11);

в) в абстрагуванні первинного значення прийменника на рівні різних смислових відношень спостерігається явище омонімії, пор.: на - 1) просторові відношення (Вийти можна було тільки через зал з опуклим склепінням, але на порозі стояв суворий чоловік з насупленими бровами (S. Andrukhovych)), 2) часові відношення (Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса на світанку (Honchar)); 3) об'єктні відношення (Малий на мить замовк і перевів сердиті оченята на брата, не знаючи, чи той серйозно загрожує (Antonenko-Davydovych)); 4) обставинно-способові відношення (Дівчата щось поясняли старій на мигах, показували на дім, на село, але все надаремне: стара не розуміла, хоч махала головою (Kotsiubynskyi)); 5) відношення обставини мети (Якось дядько, роздобрившись, дав-таки Єльці на забавки дещицю й відпустив до міста в кіно (Honchar); Віра подалася з базару, тяжко думаючи, в кого б позичити гроші хоч на хліб та молоко для Миколи (Antonenko-Davydovych)); 6) обставинно-причинові відношення (Замовчати факт навряд чи вийде ... Буде заява - напали, обстріляли, шукайте, на те ви й закон (Kokotiukha)); 7) означальні відношення (І сталось, що Публіїв батько лежав, слабий на пропасницю та на червінку (Bibliia, perekl. I. Olhiienka); В кришталевому графинчику і в двох маленьких чарочках жовтіла настоянка на квітах акації (Vynnychuk)); 8) означально-кількісні відношення ^ кількісно-означальні (Дерев'яний будинок на два поверхи, в якому містилися суд і прокуратура, розташовані па вулиці навпроти базару (Mushketyk); Кость був на два класи старший (Andrusiak)).

У сучасній лінгвістиці мало вивченими є функційні, внутрішньотекстові, текстотвірні, дискурсивно закріплені можливості українських первинних непохідних прийменників, пов'язані зі створенням художнього й публіцистичного дискурсів, статусу таких прийменників у різних мовносоціумних практиках. Дослідниками виявлено, що функційні стилі відрізняються не закріпленням мовних засобів за кожним стилем, а особливостями й частотністю їхнього вжитку в тому чи тому функційному стилі, окремих їх різновидах - науково-популярному, навчально-педагогічному, науково-інженерному та ін.

Саме в цьому, на думку М. Кожиної, виявляється мовленнєва системність стилів, оскільки «мовна одиниця в контексті кожного мовленнєвого різновиду функціонує по -своєму, в ній активізується певний її семантико-функційний аспект, зумовлений екстралінгвальною основою певного стилю мовлення» (Kozhyna 118).

Мову засобів масової інформації здебільшого зараховують до публіцистичного стилю як різновиду мовлення, що мотивовано сферою спілкування, цільовим призначенням мовлення, його формою, функційно смисловим тлом мовлення, використовуваними мовними засобами, жанрами. Заявлене положення є похідним того, що основні специфічні риси публіцистичного стилю щільно пов'язані з основними функціями мови засобів масової інформації: 1) інформативною, 2) впливовою (агітаційно-пропагандистською, інколи ідеологічною), 3) популяризаторською, 4) соціально регулятивною та ін. Мові засобів масової інформації в силу впливу екстралінгвальних чинників (оперативність інформації, лаконічність, настанова на відповідні знання читацької аудиторії) притаманні власні особливості. Попри те, що мові засобів масової інформації загалом властиві основні стильові ознаки публіцистичного стилю, функціонування в ній специфічних мовних засобів і властиві їй, значною мірою, цілісність виокремлює її із системи публіцистичних підстилів і засвідчує певну маркованість основних і неосновних жанрів засобів масової інформації - аналітичної статті, репортажу, інформації та ін. (пор. (Kozhina. 84)).

Однією із найяскравіших ознак сучасних засобів масової інформації стало, на думку М. Молчанової, є по-перше, раціональне пізнання дійсності, а по-друге, - освоєння дійсності в емоційно-почуттєвому вимірі (Molchanova 112-118). Спостереження за функціонуванням аналітичних прийменниково-відмінкових форм засвідчують, що обидві тенденції знаходять свій вияв у мові засобів масової інформації і добір тих чи тих мовних засобів у реалізації цих тенденцій багато в чому залежить від типу видання, його ідеології, жанру тексту, інтенцій та окреслення характерологічних ознак адресата.

Сучасні засоби масової інформації, сферою пізнання яких постає суспільна дійсність: політика, культура, економіка та інші сфери людської діяльності, потрібно диферегціювати на дві групи: «модерн» і «ретро» (О. Факторович (Faktorovich 18-25)). Різниця в таких групах виявлювана у змісті матеріалу, його висвітленні, в самому дизайні матеріалу. Найсуттєвіші відмінності містяться в мовних засобах, ресурсі актуалізованих і / або напівактуалізованих одиниць, граничним виявом чого постає квазі-актуалізація.

Спостереження за функціонуванням аналітичних (прийменниково-відмінкових) форм, наприклад, у газетах «Літературна Україна», «Українське слово», «Голос України», «Україна молода», «Молодь України», «Post-Поступ», «Високий замок» засвідчили, що 1) в центральних засобах масової інформації «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Україна молода», «Молодь України» згорнуті конструкції зі значенням другої предикативної дії значно продуктивніші, ніж у фахово орієнтованій «Літературній Україні», національно маркованій «Українському слові», де замість них функціонують розгорнуті повні утворення; 2) у позначенні модальності також в «Україні молодій», «Молоді України», «Пост-Поступі», «Високому замку» частіше вживаються аналітичні (прийменниково-відмінкові) форми, а в «Літературній Україні», «Українському слові» - синтетичні: Європейська комісія висунула пропозицію про безвізовий режим у Шенгенській зоні для громадян Молдови, що мають біометричні паспорти (Ukraina moloda. - 2014.15.07); Проект Одеса-Броди вводиться у дію фактично одночасно з нафтопроводом, що побудований Каспійським трубопровідним консорціумом (Den'. - 2001.07.12). Спостережуване може свідчити про те, що дві групи засобів масової інформації відображають різні парадигми національної культури (пор. О. Покровська (Pokrovskaja 77-92), В. Богатько (Bohatko 57-62)) та різні методи пізнання.

Першим кроком в опрацюванні лінгвістичної теорії перетворення постало вчення про синтаксичну (функційну) транспозицію, що сформувалося в першій половині 20 ст. (О. Єсперсен (Espersen 29-35), Л. Теньєр (Ten'er 355-391), Є. Курилович (Kurilovich 87-95), Ш. Баллі (Balli 99-111)). Сутність цього вчення поляє в тому, що було сформульовано уявлення про те, що слово певного класу А може бути транспоноване в слово класу В разом із відповідними змінами синтаксичних властивостей, але зі збереженням вихідного лексичного значення, пор., наприклад: бідолашний - `Бідний, нещасний, безталанний': Бідолашний Роман аж стинався весь від розпачу (Bahrianyi) ^ `у знач. ім. бідолашний, ного, ч.; бідолашна, ної, ж. Нещасна, безталанна людина': Не можна бідолашному в пера вбитися (Hrinchenko); Що йому, бідолашному, теї слова, як він у безвість-ночаницю летить (Lys) (за [Slovnyk 1970/1,:178]). Щоправда, чітких правил транспонування сформульовано не було, увагу концентровано на загальнотеоретичних кваліфікаціях такого транспонування.

Знаковим кроком у теорії транспонування були дослідження З. Харриса, який обгрунтував трансформацію з чітко окресленими певними правилами її вияву (Harris 111-117). Останні передбачають: 1) збереження в усіх лексичних одиниць трасформованого висловлення; 2) збереження похідним відповідних синтаксичних зв'язків.

Теорія З. Харриса як експериментальний засіб пошуку інваріантів і варіантів у синтаксисі знайшла досить широке застосування. Водночас актуалізувалися дослідження, що надали теорії трансформації форми і / чи статусу динамічної породжувальної моделі, хоча й зберегли її поверхнево-синтаксичне орієнтування (Н. Чомскі (Хомський (Avram Noam Chomsky (Homskij 66-81)). До них прилягають і роботи про синтаксичну синонімію (Г. Золотова (Zolotova 1969: 70-72)). Відсутність метамови для запису синтаксичних структур у працях представників вчення породжувальної граматики призвело до того, що поняття синтаксичного синоніма не набуло чіткого визначення і тому в цій категорії акумульовано зовсім нерівнорядні явища, аж до синонімічних прийменників, пор.: розбиватися в (на) шматки: Ваза розбилася в шматки (Den'. - 2007.17.01); З усієї сили вдарився об підлогу і розбився на шматки чийсь погар (Skliarenko) і под.

На початку 60-х років було з'ясовано, що сформовані З. Харрисом (Harris 165-171) та Н. Чомскі (Хомським (Avram Noam Chomsky)) (Homskij 81-91) поверхнево-синтаксичні трансформації охоплюють доволі незначну частину семантично інваріантних перетворень і ґрунтовані на матеріалі англійської мови. У зв'язку з цим були зроблені спроби модифікувати аналізовані теорії із застосуванням до вивчення лексики, не змінюючи їхньої сутності (Ю. Апресян (Ju. Apresjan 36-47)). Подібний підхід дав змогу виявити й систематизувати трансформації, які лише умовно можна витлумачувати як поверхнево-синтаксичні. Останні за своєю сутністю поводять себе як глибині лексико-семантичні перетворення, що зумовлюють зміни не тільки в граматичних формах слів, але й у самих словах і глибинно-синтаксичних зв'язках між ними. Найзагальніша і водночас найбільш ємна картина семантично інваріантних перетворень була запропонована О. Жолковським та І. Мельчуком (Zholkovskij, Mel'chuk 1967: 177-238). У їхній моделі семантичного синтезу, крім знання морфології й синтаксису, використовувано знання семантичних відношень між лексичними одиницями.

Сучасна типологія переходів від одного способу позначення до другого репрезентована в працях В. Гака (Gak 1977: 75-88; 2000: 54-65). На ґрунті ситуативних властивостей ним встановлені глибинні семантичні структури, що «ізольовано відображають дійсність» (Gak 1977: 77). Відбиття елемента ситуації в плані змісту утворює семантему (щодо вираження така одиниця корелює з лексемою), а відображення аспекту формує семантичну категорію (корелює із семою, що репрезентована морфемою).

В. Гак констатує, що «вивчення синтагматики на семантичному рівні зведено до вияву ітеративних сем (синтагмем) і визначення їхніх функцій в організації висловлення» (Gak 2000: 97). Отже, щоб бути повною, модель мовного синтезу на рівні мовлення має охоплювати, по-перше, структурну модель, тобто узагальнювати інвентар усіх способів вираження певного значення; по-друге, семантичну модель, яка встановлює співвідношення між синонімічними засобами; по-третє, ситуативну модель, що визначає закономірності вибору конкретного мовного засобу з числа допущених системою й нормами мови в умовах відповідного контексту й ситуації (за В. Гаком (Gak 1977: 77-101).).

Дослідження мовних перетворень показують, що та сама реалія може набувати номінацій різної зовнішньої та внутрішньої форми. Аналізований матеріал свідчить, що в перетвореннях висловлення активно застосовувані прийменники: Коли до Ялти поїхав увесь уряд разом з Президентом, курортне місто перетворилося на столицю (Molod' Ukrainy. - 2000.06.10) ^ *3 приїздом до Ялти усього уряду разом з Президентом курортне місто перетворилося на столицю; Марія, опустивши очі, слухала дядька (Stel'makh); ^ *3 опущеними очима Марія слухала дядька; Як передають компетентні джерела, в Багдаді знову відбулося два потужних вибухи (Holos Ukrainy. - 2004.24.06.) ^ *3а інформацією компетентних джерел в Багдаді знову відбулося два потужних вибухи. Активна участь прийменників у перетвореннях уможливлює розгляд їхнього функціонування з позицій прагматики в позначенні модальності і предикатів різного ступеня віддалення від центра речення. У реалізації суб'єктивної модальності в сучасному мовленні беруть активну участь: а) прислівники: Висока довіра народу до влади за останні п 'ять-шість років у населення суттєво знизилася (Vysokyi zamok. - 2004.14.06.); б) дієприслівники: Марія кинулася, не роздумуючи, до дверей... (Stel'makh); в) прийменниково-відмінкові форми: Помиляються сьогодні і ті, хто думає, що, проголосувавши суто механічно, без роздумів, призначений верхами кандидат розв'яже усі проблеми за них (Molod' Ukrainy. - 2004.26.06.) та ін.

Аналітичні прийменниково-відмінкові форми вступають у синонімічні відношення з прислівниками, дієприслівниками та відповідними прислівниковими, дієприслівниковими конструкціями, пор. потенційну можливість перефразування: До походу юні пластуни готувалися старанно: завчасно придбали палатки, розподілили обов'язки (Ukrainske slovo. - 2002.14.08.) ^ *До походу юні пластуни готувалися зі старанням: завчасно придбали палатки, розподілили обов'язки ^ *До походу юні пластуни готувалися зі старанням: розподіливши обов'язки, завчасно придбали палатки.

Показ ситуації різними засобами мотивований сприйняттям автора або персонажа. Так, наприклад, прийменниково-відмінкові форми, за аналізованими матеріалами, активніше використовуються в тому разі, коли: 1) для більшої експресивності й комунікативної достатності необхідне вживання прикметника в структурі прийменниково-відмінкової форми: Марія зробила крок вперед без моральних надривів (Stel'makh) ^ *Марія зробила крок вперед, не надриваючись морально. Те саме стосується й уживання прийменниково-відмінкових форм з антонімічним прийменником: Учні з великим ентузіазмом взялися за висадження молодих лип (Molod' Ukrainy. - 2001.14.04.) ^ *Учні без великого ентузіазму взялися за висадження молодих лип; Просторий кабінет його було прибрано з найбільшою розкішшю (Slisarenko) ^ *Просторий кабінет його було прибрано найбільш розкішно. Крім прикметників, у прийменниково-відмінкових формах можливі й інші маркери модального значення: Василько стиснув її у своїх обіймах зі всією силою юнацької пристрасті (Pidmohylnyi), пор.: стиснув міцно в обіймах. Загалом прийменниково-відмінковим формам порівняно з дієприслівниками властиве більшою мірою спрямування на позначення синкретичної обставинної семантики: спосіб дії + умова: 79 % респондентів без сумнівів відповіли, що вони не визначились, за яку партію голосуватимуть (Vysokyi zamok. - 2001.14.08.); спосіб дії + причина: Христина із захопленням дивилася на директора (Kosynka). Це пояснювано категорійною семантикою самих форм: дієприслівник, позначаючи додаткову дію, надає мовленню динамічності, що не завжди вимагається смисловою настановою тексту. Тому прийменниково-відмінкова форма стає придатнішою: Вигравши в першому турі й отримавши безумовний карт-бланш на рішучі дії без оглядки на праву та ліву опозиції, Президент може розраховувати на певний спокій... (Molod' Ukrainy. - 2001.14.11.). За умови відсутності лексичного паралелізму заміна прийменниково-відмінкової форми на прислівник або дієприслівник неможлива або через їхню відсутність (Сама Льольо з ентузіазмом сприйняла цю театралізовану гру в реального суперника (Khvylovyi)), або за умови їхньої наявності, але сполучувальні можливості останніх істотно обмежені (Льольо з жалем дивилася на свою ще недавно нову сукню (Khvylovyi); Ти падав на землю й безумствував, бо ти згоряв у пожарі першого неповторного кохання (Khvylovyi)).

Прийменниково-відмінкові форми за спільності значень із прислівниковою формою можуть мати власні відтінки: Директор у глибокій задумі не відводив очей від портрета (Slisarenko). Форма у задумі разом з атрибутивним компонентом глибокій передбачає, що персонаж, задумуючись, дивиться на портрет і, можливо, не усвідомлює його або й не сприймає його як такого. Прислівник знімає таку двоїстість і передбачає сприйняття персонажем-директором портрета, що мотивовано відповідною мовносоціумною ситуацією.

Прийменниково-іменникові форми здатні виражати контамінацію значень: «Ти мене не вчи!» - крикнув Несторенко в гніві (Khvylovyi). Прийменниково-іменникова форма вказує не лише на те, як відбувається дія, але й на її причину: крикнув тому, що був розгніваний. Водночас прийменниково-іменникові форми можуть реалізовувати стилістичну функцію, допомагаючи вичерпніше й колоритніше розкрити характер героїв. Так, конструкції подивитись із зацікавленням - подивитися зацікавлено, відвернутися з ненавистю - відвернутися ненавидячи постають синонімічними. М. Хвильовий, описуючи розповідь одного з персонажів оповідання «На озера», вживає прийменниково-відмінкову форму з захопленням: Тільки маленький робітник із старенькою шомполкою ще регоче на весь вагон і з захопленням розповідає, як він сварився із жінкою перед від'їздом”, якою підкреслювано миттєвість такого вияву розповіді, в той час, як прислівник захоплено передавав би постійність ознаки. Подібних прикладів використання прямого значення прийменників зафіксовано чимало. Вони засвідчують супровідність кваліфікаційної' атрибуції: (Павлина Анфісівна:) Ви такої високої думки про себе? - сказала з притиском (Khvylovyi). Прийменниково-відмінкова форма з притиском актуалізує наголошення і невдоволення Павлини Анфісівни.

Прийменниково-відмінкова форма, на відміну від прислівника, позначаючи модальні відношення, часто вказує ще й на психологічний стан людини: Павлина Анфісівна ... говорила з якимсь надривом (Khvylovyi). Як свідчить аналіз матеріалу, прийменниково-відмінкові форми постають активно вживаними в мові художньої літератури і в нарисово-есеїстських газетних матеріалах, де автор не приховує власної оцінки події. Прислівники ж і дієприслівники поширенішими є: 1) за відсутності спільнокореневого абстрактного іменника, що легко поєднується з прийменником, або ж така конструкція гіпотетично можлива, але не вживана в сучасних дискурсивних практиках: виконувати естетично - *виконувати з естетикою, працювати якісно - працювати з якістю; 2) за необхідності вираження додаткових відтінків модального значення: У своїх відповідях кореспондентам різноманітних Дж. Буш постійно ^наголошує, що США протистоять мусульманському екстремізму (Holos Ukrainy. - 2004.12.05.) - пор.: підкреслює постійно; Але Усама Бен Ладен зовсім не сліпий фан Holos Ukrainy атик: він ретельно прораховує власні дії, ... старанно пильнує за своїми словами... (Molod' Ukrainy. - 2004.14.05.) -- пор.: *з особливою ретельністю прораховує власні дії, з особливою старанністю пильнує за своїми словами. Вживання прислівників і дієприслівників часто обмежене межами лексичної сполучуваності: У цьому разі не говориться про тривале турне західними країнами і не про перебування на сонячному Кіпрі, а тільки про можливість виїхати кудись на вихідні і «якісно й ефективно відпочити» (Ukraina moloda. - 2003.14.05.) - конструкція якісно й ефективно відпочити не може бути кваліфікована як властива для спонтанного мовлення.

Якщо порівнювати прислівники, дієприслівники і прийменниково-відмінкові форми, то потрібно зауважити, що прислівники й дієприслівники постають стилістично нейтральними щодо останніх: Він не поспішаючи, повільно спльовує на підлогу й уважно дивиться на виховательку (Khvylovyi). Очевидно, вживання в цьому разі аналітичних форм зразка без поспіху, з уповільненням є сумнівним, оскільки вони можуть покваліфіковуватися *як поважно, з відповідною розсудливістю.

Отже, якщо постає необхідність конкретизації, деталізації чого-небудь, прислівник виявляється не зовсім придатним. Його не можна поширювати іншими словами, істотними для певного контексту. Та й прислівник здебільшого поширюваний вузьким колом слів: дуже, вельми, надзвичайно та ін. Прийменниково-відмінковим формам у позначенні модальності порівняно з іншими формами притаманні властиві ширші сполучувальні властивості, що мотивовано їхнім більш конкретним значенням. Саме прийменник уможливлює вживання при іменнику абстрактної семантики вживання епітета, внаслідок чого конкретизується іменник: Після цієї промови, виголошеної з належним трагізмом, Остап відійшов і сів на місце (Pidmohylnyi); Мати сіла навпроти доньки і слухала її розповідь з глибокою внутрішньою напругою, навіть з сердечною увагою (Khvylovyi); Хлопці продовжували свій шлях з великою обережністю (Slisarenko). Переваги прийменниково-відмінкових форм полягають у тому, що прийменники схильні до контамінації (до поєднання декількох значень): Марія подивилася на нього і в здивуванні розкрила очі: як же він змінився (Khvylovyi). Крім модусного значення, прийменниково-відмінкова форма вказує на психологічний стан людини, їй властива водночас причинна семантика. Останнє уможливлює їх перебування в одному синонімічному ряду з яскраво вираженими каузальними сполуками: ...Анфіса Павлівна від розгубленості чи з іншої причини відвела погляд від директора, хоча той не зводив з неї очей (Khvylovyi).

У позначенні модальності прийменники акумулюють нелінгвістичний зміст. Здатність одиниць усіх рівнів мовної системи виражати приховану, непритаманну за їхнім мовним статусом інформацію, визнана дослідниками об'єктивною закономірністю, пов'язаною з «асиметричним дуалізмом» мовного знака (С. Карцевський (Karcevskij 85-95)), з динамічною здатністю мовних одиниць нарощувати смисли ^ акумулювати смисли, утворювати нові, зовсім несподівані (Л. Щерба (Shherba 87-9)) у процесі функціонування. Чималу роль відіграє також закон економії мовних засобів (А. Мартіне (Martine 366-378), Є. Поліванов (Polivanov 301-322)).

Газетно-публіцистичному текстові як різновиду мовленнєвосоціумного дискурсу властива система невербалізованих смислів, яка забезпечувана в тому числі й особливостями функціонування первинних прийменників в імпліцитних моделях. Вичерпне тлумачення цих особливостей постає мотивованим за умови розмежування лінгвістичного і літературознавчого тлумачення підтексту. Під лінгвістичним підтекстом мається на увазі імпліцитний смисл, який встановлювано з формально, семантично і функційно видозмінюваних у тексті мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), з різного зразка супряжностей значень (розкладних і нерозкладних), з традиційних і нетрадиційних способів оформлення елементів тексту (Zahnitko 2007а: 45-56). Останні - це власне-лінгвістичні елементи (поєднання різностильових шарів лексики, незвичайна графічна уява, імітація фонетичних «неправильностей» усного мовлення, використання синтаксичної структури в невластивій текстовій позиції, різного зразка логічні невідповідності). Особливості імпліцитного функціонування прийменників пояснюються лінгвістично витлумачуваним підтекстом, що в цьому разі розглядається як завершене самодостатнє висловлення, в якому суб'єкт-адресат розкриває неекспліцитні смисли, маючи опертям наявні в тексті мовні знаки і власні мовні знання (Л. Ісаєва (Isaeva 55-96)), пор.: Навіть на відпочинку, далеко від роботи і від телефонних дзвінків, умілі секретарки постійно відчувають, що телефонні апарати розриваються від настирливих дзвінків... (Ukraina moloda. - 2003.14.08.). Імпліцитне значення дієслова знаходитися перебирає на себе постпозиційна прийменниково-відмінкова форма (пор.: подалі від роботи, коли секретарки знаходяться далеко від телефонних дзвінків). Використані прийменниково-відмінкові форми сприймаються читачами як система асоціативних знань про роботу, її ритміку, вони адекватно відтворюють ситуацію.

Розуміння ж літературознавчо аналізованого підтексту («екзотеричний смисл», за О. Камчатновим (Kamchatnov 106-115)) ґрунтується на сприйнятті прихованого смислу, що може бути виявленим лише через детальне дослідження особистості автора, особливостей його біографії, естетичних настанов та ін. Контекст епохи прийнято витлумачувати як текстуалітет, в обсяги якого входять різноманітні історичні передумови, що зумовили постання певного твору. До прихованих смислів цього зразка здебільшого відносять різноманітного зразка літературні алюзії, натяки, очевидне й приховане цитування значущих і знакових імен та ін. Літературознавчий аспект передбачає наявність у суб'єкта-адресата загальнокультурних уявлень, спеціальних знань із літератури, історії та ін., які й створюють спільне тло для розуміння й інтерпретації сприйнятого. Так, у ситуації, репрезентованій реченням «... Так ти не знаєш, чому я тут? Ти не відаєш, що сам створив своє нещастя, не відав, що за той лист нестимеш кару?» (Hovda), конструкція за той лист нестимеш кару є імпліцитною формою вираження причини. З предметом (листом) пов'язані події, які стали причиною переживання: *ти нестимеш кару, тому що лист, який ти написав, є таким, за який несуть відповідальність. Імпліцитна конструкція акумулює в собі в цьому разі цілу ситуацію. Ситуація, прихована в прийменниково-відмінковій формі за той лист, усвідомлювана адресантом і зрозуміла адресату, але лише учасникам комунікації. Для читача необхідно знати попередній розвиток подій, що спричинили постання такого результату.

Явище імплікації останнім часом знайшло висвітлення в дослідженнях Г. Акимової (Akimova 88-92), Н. Валгиної (Valgina 121-128), Г. Золотової (Zolotova 1973: 45-65), Л. Невідомської (Nevidoms'ka 22-35), М. Прокоповича (Prokopovich 33-41) та ін. У другій половині ХХ ст. В. Мігірин (Migirin 44-5) та його послідовники (В. Байков (Bajkov 5-11), Л. Кочерга-Борте (Kocherga-Borte 41-49) та ін., розглядаючи залежність між функційними й лексичними системами мови, виокремили імпліцитні моделі як один зі способів вираження смислових відношень, але роль прийменника в імпліцитних моделях не простежувалася. Імпліцитна модель кваліфікувалася на ґрунті зіставлення імпліцитного вираження зі словом, що не втратило внутрішньої форми. Названий словом об'єкт сприймається як сукупність ознак, які становлять органічну єдність. Предмет, якому притаманна множина сторін, називається за однією ознакою. Остання здебільшого постає найтиповішим репрезентантом певного об'єкта і вказівка на його ознаку дає змогу уявити предмет цілісно. Отже, слово з його внутрішньою формою становить за свою суттю імпліцитну структуру в тому сенсі, що наявне вираження не відображає всього багатства змісту предмета.

Імпліцитні моделі - економічний спосіб репрезентації позалінгвального змісту, який дає змогу не називати усі компоненти змісту, а лише один із них, найтиповіший. Усталеним є твердження: «що більше інформації містить у собі ситуація, то менша необхідність використання мовних засобів» (Martine 121). У силу міцного асоціативного зв'язку називання лише одного елемента буває достатнім, щоб уявити всю ситуацію. Імпліцитність, на думку А. Мартіне, залежить від частоти вживання поняття: «...якщо певний об'єкт згадувано часто, то економічнішим постає надання йому короткого позначення. ...якщо ж ... певний об'єкт використовувано рідко, то економічнішим ... постає збереження цієї назви» (Martine 141).

Імпліцитні моделі мають перваги щодо експліцитних: 1) вони дають змогу уникнути смислової надлишковості: Помиляються ті, хто не приходить на вибори (Molod' Ukrainy. - 2002.14.01.) - *хто не приходить на вибори, щоб проголосувати. Значення голосувати тісно пов'язане зі значенням слова вибори; Перебуваючи в лікарні, Василь постійно цікавився справами завершення будівництва (Dimarov) - *В лікарні, Василь постійно цікавився справами завершення будівництва (перша форма є надлишковою і не характерна для публіцистики, особливо для діалогійного мовлення). У відповідях-репліках використовувано саме імпліцитну (згорнуту) конструкцію: У нас вам сподобається (Slisarenko), пор.: *Коли ви перебуватимете у нас, вам сподобається; 2) здатні поєднувати декілька значень: Звернувшись із запрошенням до гостей, Марія в зажурі все так само дивилася за ворота (Pimohyl'nyi) - *Марія була в зажурі і тому дивилася за ворота (контамінація модального і причинного значень); Раптом пролунали перші постріли і всі кинулись по зброю (Khvylovyi) - *Всі кинулися туди, де знаходилась зброя (просторове значення) - *Всі кинулись, щоб схопити зброю (значення мети); Почуття, наче квіти, без постійних хвилювань гаснуть - *Почуття гаснуть, якщо немає хвилювань (значення умови) - *Почуття гаснуть, коли немає хвилювань (значення часу) - *Почуття гаснуть, тому що для них немає хвилювань (значення причини); 3) використання імпліцитної моделі надає мовленню більшої компресії, глибина мовлення в цьому разі набагато ємніша: Несподіваним для Л. Д. Кучми стало повідомлення про те, що законопроект про політичну реформу, підготовлений Президентською адміністрацією, не буде розглядатися в першому читанні взагалі, а його передано відразу в узгоджувальну комісію (Vysokyi zamok. - 2003.13.12.). Мається на увазі, що читачі прекрасно розуміють наслідки такої ухвали та відповідний розвиток подій, який не збігається з тим, який передбачували автори проекту. Аналогійним прикладом може бути візит кореспондента до лікаря-реаніматолога Київського кардіологічного центру: З кондинціонерами в палатах хворі не простудяться? (Molod' Ukrainy. - 2003.14.07.). Фонові знання, наявні в кореспондента, адресата мовлення й читача, становлять ґрунт для розуміння смислу питання: *Кондиціонери - це прилади, які в робочому режимі продукують свіже холодне повітря, інколи з розрідженими іонами, а це може призвести до негативних наслідків, тому що в кардіологічному центрі здебільшого лежать хворі, що мало рухаються. Отже, прийменниково-відмінкова конструкція з кондиціонерами в палатах осмислювана як `перебуваючи під впливом кондиціонерів, які продукують розріджене холодне повітря, хворі можуть набути ускладнення перебігу захворювання, причому з побічним ефектом'. В імпліцитних моделях виявлювано перебіг загальнокультурних процесів у мові (Є. Покровська (Pokrovskaja 71-91)), оскільки в ній діють ті самі дві парадигми, що й у мистецтві, культурі. Перша парадигма - антропоцентричний цивілізаціонізм - успадкована мовою від попередніх століть. Заявлена парадигма має опертям людину, її духовний макросвіт і систему усталених цінностей, прецедентів, що у своїй множині репрезентують морально-духовний простір однієї людини, мовного соціуму. У мові парадигма антропоцентричного цивілізаціонізму ґрунтована на відповідності між реальністю, дійсністю й мисленням, останнє членує дійсність, концептуалізує й категоризує її. Як і в мистецтві у мові наявна чітко структурована система, яка орієнтована на найбільш адекватне формування й вираження думки, формованої у мозкових центрах людини. Результати такого осмислення, закономірності розчленування дійсності відображені в мові. Так, наприклад, за твердженням В. Білошицької корпус тижневика «Український тиждень» репрезентує лексикон колективної комунікативної особистості автора аналітичних статей: 1) соціальні групи або інститути: мова, люди, людина, група, суспільство; 2) тендерна та сімейна ієрархія: діти, хлопці, діти, жінка; 3) особистість: Янукович, Тимошенко, Порошенко; 4) політика: вибори, політичний, президент та ін. (Biloshytska 130-131). Прийменники реалізують унікальну модель категоризації у відбитті об'єктивної дійсності. Підтвердженням цього постає вузька спеціалізація прийменникових еквівалентів та аналогів зразка одночасно з, відразу за, близько під, в епоху, з наближенням, пор.: Немов одночасно з усіх боків загримів тривалий і гучний грім (Vladko); Відразу за спинами в них блимали вогні дружинників (Bilyk); Довкола городів і кріпостей, треба їх (ліси - А. З.) тому було винищувати, щоб ворог не міг близько під город підступити (Lepkyi); А на Сході і в Середній Азії в епоху скіфів і їхніх родичів - саків і массагетів - були навіть цариці-полководці (Vladko); З наближенням вартового хлопці прищухають, аж надто ретельно хлюпочуться біля умивальників, мовби змагаючись за чистоту (Honchar). А. Якимович (Jakimovich 86-95, 121 і далі) найвищою цінністю людини уважав мораль, духовність, а Є. Покровська (Pokrovskaja 45-57) наголошує, що в мові цим поняттям притаманні еквіваленти: домінування розуму, логіки у формуванні й вираженні думки, найточніша реалізація комунікативної функції, ієрархічна організація комунікативної одиниці, де другорядне підпорядковане головному, а також нюансовані відношення між компонентами, де визначальною постає нормованість, пор.: Жив колись кле Чепелихи відьми (Slovar' 1958/2: 240) і Повертаючись одної суботи ввечері з школи додому, Іван Євграфович зустрівся біля дверей з своїм квартирним сусідою Прокопом Степановичем Хмельком (Antonenko-Davydovych).