Назви "Україна" та "Українний" в офіційному тезаурусі держав Східної Європи та Малої Азії: діахронно-семантичний аналіз (1490-ті рр. — середина XVII ст.)

Новий польський король Стефан Баторій майже у кожному універсалі, який стосувався різних проблем східних воєводств Речі Посполитої, вживає слова «Україна» та «українний». Так, універсал від 4 квітня 1578 р. був адресований «Усім загалом і кожному зосібна з старост наших українних, а зокрема Хмільницькому, Барському, Брацлавському, Вінницькому, Білоцерківському, Черкаському, Канівському,..» Документи Брацлавського воєводства... -- С. 205. Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси -- Т. 1: 1578-1630. -- М., 1877. -- С. 2. Польською: «Wszem wobecz y kazdemu z osobna z starost naszych ukrain- nych, a zwlascza Cmieliczkiemu, Barskiemu, Bratslawskiemu, Winniczkiemu, Bialoczekiew- skiemu, Czerkaskiemu, Kaniowskiemu...». Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси -- Т. 1. -- С. 12, 14; Acta historzczne do panowania Stefana Batorego krola polskiego. -- Warszawa, 1881. -- S. 396. Польською: «...Ze si§ precis w ziemi naszej na Ukraine bawi, maj^c przy sobie lotarostwa nie malo, z ktoemi zas znowu wtargn^c pomysla do Woloch».. Отже, у королівському розпорядженні старости, які урядували на території сучасної Вінниччини, Київщини та Черкащини, називалися «українними». 6 липня 1579 р. Стефан Баторій звертався до «Молодців Запорожних», щоб ті не допомагали претенденту на господарський трон Молдавського князівства Костянтину Лакусті воювати за цей уряд. Причому у листі вказувалося, що той «знаходився у землі нашій, на Україні, і при ньому немало розбійників, з якими він знову має намір вторгнутися до Молдавії»¹¹. У цьому ж королівському універсалі згадувалося про «старост наших українних» («УйагаУк паззуек икгаіппуек»). 12 вересня того ж року король Стефан Баторій видав привілей ротмістрові Брацлавського замку Симонові Телку на пожиттєве володіння селом Скуринцями поблизу Вінниці: «Хотячи йому ласку нашу королівську оказати а тим охотнійшого і наперед до таких же і ще більшим службам нашим, особливо на Україні, затримати і способити» Документи Брацлавського воєводства. -- С. 244..

Сейм Речі Посполитої на початку січня 1580 р. затвердив королівський універсал, у якому відзначалося: «:.. .За спільною згодою усіх станів цього ж сейму постановляємо, щоб неосілих свавільних людей простого стану, які порушують мирні угоди з турками, татарами і волохами на Руській Ігор Шевченко так писав щодо тотожності термінів «Русь» та «Україна»: «Звісно, утискувана Польщею Русь не збігалася територіально із сучасною Україною, охоплю-ючи ті землі Речі Посполитої, де панувало православ'я (тобто, з сучасної точки зору, землі як українські, так і білоруські). І все ж на 1670 рік обидва терміни -- Україна (в якій жили козаки і наш народ руский та руская земля -- означали одне й те ж; у цьому значенні їх ужито в Густинському літописі, писаному того ж 1670 року» (Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII ст. -- Львів, 2001. -- С. 7-8)., Київській, Волинській, Подільській і Брацлавській Україні, старости, князі, панове і шляхта виловлювали у своїх староствах чи маєтках і карали смертю» . 22 січня того ж року возний Станіслав Хабовський зізнавася у коронній канцелярії у Варшаві про те, що оршанський староста Філон Кміта Чорнобильський затримався на королівській службі в «Україні»: «...Він тепер є на послузі нашій на Україні затриманий» Volumina legum. -- Vol. 2. -- Petersburg, 1859. -- P. 206; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- К., 1993. -- С. 342-343. Польською: «Przetoz za spolnym wszech Stanow, na tym Seymie zezwoleniem, postanawiamy: iz ludzie swywolne ktorzy na Ukrainie Ruskiey, Kiiowskiey, Wotynskiey, Podolskiey, Bradawskiey, pakta z Turki, Tatary, Wolochy, turbui^, ktorzyby byli plebei». РДАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Спр. 195. -- Арк. 253.. 28 лютого король Стефан Баторій видав універсал до «старост, підстарост, державців, княжат, панів і рицарського стану людям, на Вкраїні (“Вкраине”) руській, київській, волинській, брацлавській мешкаючим» Українське повсякдення ранньмодерної доби. -- С. 311. Польською: «.. .Starostam, podstarosciem, dzierzawczom, xi^z^tom, panom y ryczerstwu na Ukrainie: ruskiey, kijow- skiey, wolynskiey, podolskiey y braczlawskiey mieskaiqczem» (Архив ЮЗР. -- Ч. ІІІ. -- Т. 1. -- С. 12). Там само. -- С. 312.. У поборовому королівському універсалі від 29 лютого йшлося: «у тому велику Речі Посполитій потребу, також, аби краї Руські і Подольські могли бути опатрені, побор по всій Коруні, у Великому князівстві Литовському і панства (державах. -- Т.Ч,) усіх, до неї належних» , «в Великому князівстві Литовському, в Київському і на Волині», «в землі Галицькій, Подільському воєводстві», «до Руських і Подоль- ських країв», «оборона краям Руським, Подольським, Волинським» Там само. -- С. 312, 324.. Тут також говорилося про «людей свавільних, які на Україні (“Украинє”) Руській і Київській, Волинській, Подільській, Брацлавській пакта з турки, татари, волохи турбують» Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі -- ЦДІАУК). -- Ф. 25. -- Оп. І. -- Спр. 21. -- Арк. 191; Українське повсякдення ранньмодерної доби. -- С. 326.. Отже, «Україна» виступала тут синонімічним відповідником для «країв Руських» і локалізувалася територією вищеназваних воєводств Польсько-Литовської держави.

20 вересня 1580 р. у привілеї короля Стефана Баторія князю Дмитрові Курцевичу Булизі на володіння селом Вонячина відзначалося: «На заслуги князя Дмитра Курцовича Булиги, якими від немалий час на Україні (“ Украини”) при вельможному Костянтині Острозькому, воєводі Київському, будучи і мужньо проти неприятелів наших інших Москві і татарам залишаючись» . Тут цікаво звернути увагу на закінчення слова -- воно писалося через «і» («и»), а не через «є», як у попередньому документі, -- «Украини», не «Украинє». Можливо, що це русин Лаврин Пісочинський РДАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Спр. 216. -- Арк. 254; Документи Брацлавського воєводства... -- С. 265. З біографією Л. Пісочинського можна ознайомитися: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. // Студії з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. -- Острог; Львів, 2002. -- С. 140-146; Крикун М., Піддубняк О. Волинський маєток Лаврина Пісочинського (придбання села Кунева і захист права влас-ності на нього) // Соціум. Альманах соціальної історії. -- К., 2010. -- Вип. 9. -- С. 97-135., який довгий час був писарем канцелярії Руської метрики і королівським секретарем та ставив свій підпис на більшості універсалів і привілейних листів короля Стефана Баторія, «українізував» дану назву?

9 квітня 1582 р. король Стефан Баторій видає універсал, який адресується «Українкам воєводам, каштелянам, староствам нашим і їх підстаростам в панствах наших» БМЧ Краків. -- Теки Нарушевича. -- Рук. 124. -- Арк. 93. Польською: «Wszem wobec Ukrainnym woiewodom, kasztelanom, starostom naszym i ich podstaroscim w panst- wach naczych».. У книзі підкоморського суду Київського воєводства за 1584 р. читаємо такий запис: «Відомості певні і досконалі з України приходять, же військо поганське кілька разів в воєводство наше недалеко від нас впадали і шкоди в побранню людей в полон [робили]» Книга Київського підкоморського суду (1584-1644 рр.). -- К., 1991. -- С. 225-226. Volumina legum. -- Vol. 2. -- P. 225.. Власне, тут «Київське воєводство» ототожнюється з «Україною». Після смерті Стефана Баторія, у період безкоролів'я було укладено Конфедерацію між шляхтою, яка була затверджена на сеймі 1586 р. і в якій писалося про «України вищеназваних воєводств» (“иктіп wyzszey тіапстапуек Woiewodztw”)»⁹⁰. Вальний сейм Речі Посполитої ухвалює у 1589 р. спеціальну постанову під назвою «Заспокоєння Українного свавільства» («Zahamowanie Ukrainnego змамоїетіма»), де йшлося «про людей свавільних Воєводств Руського і Подільського, які переїжджають границі Коронні» Ibid. -- S. 288.. Тобто у даному випадку термін «Укра- їнний» поширювався на Руське і Подільське воєводства Корони Польської. З огляду на це, переконані, що більшість польських вчених, які стверджують, що поняття «Україна» у XVI ст. поширювалося лише на Київське і Брацлавське воєводства Див., наприклад: Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брац- лавщини (1569-1648). -- К., 2016., очевидно, помиляються у своїх твердженнях. На цьому ж сеймі було ухвалено ще одну постанову під назвою «Староства Судові і Українні [замки] В[еликого] К[нязівства] Литовського]» («Starostwa Sqdowey Ukrainne W. X. Lit.») Volumina legum. -- Vol. 2. -- P. 289. Руська (Волинська) Метрика. Регести документів Коронної канцелярії для укра-їнських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673. -- К., 2002. -- С. 434; Вирський Д. Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555-1595 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі. -- Вип. 15. -- С. 120-121..

У королівському привілеї від 14 квітня 1589 р., який надавав київському шляхтичу І. Ближинському у володіння Кременчуцький уход, зокрема, писалося: «.. .З того уходу службу воїнську яко й інша шляхта на тій Україні мешкаючи служити повинен; .заслуги, які він на Україні при ньому (князі Михайлі Вишневецькому. -- Т.Ч.) у багатьох потребах і битвах з неприятелями Речі Посполитої коронної буваючи в себе мужньо показував горла і кровопролиття свого не латуючи» .

Згідно з постановою сейму Речі Посполитої за 1590 р. під назвою «Порядок щодо Низовців та України» («Porzqdek z strony Nizowcow y Ukrainy»), встановлювався козацький реєстр в 1000 чоловік, хоча спочатку планувалося 6000 осіб. Керувати реєстровими козаками, а також упокорювати усіх останніх «свавільних людей» мав великий коронний гетьман Речі Посполитої Prawa Konstitucye y przywileje Krolewstwa Polskiego. -- Warszawa, 1732-1738. -- S. 1330; Volumina legum. -- Vol. 2. -- P. 310; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- С. 344-345. БМЧ Краків. -- Рукоп. 2724. -- Арк. 78; Арк. 418; Арк. 433; Рукоп. 2723. -- Арк. 96.. Тут треба звернути увагу на формулювання назви ухвали вищого законодавчого органу Польсько-Литовської держави, де йшлося про створення окремого правового статусу «щодо України». Тексти інструкцій послам Вишенського, Серадзького, Познанського, Калішського, Краківського та інших воєводських сеймиків на вальний сейм були переповнені шляхетськими образами на «свавілля українне», «свавілля низових козаків», «козацьку сваволю» й попереджали, що «Україну не можна залишити без жовніра.»⁹⁶, «низовці і люди українні, щоб договорів не порушували» Там само. -- ТН. -- Рук. 1621. -- Арк. 594..

3. Перетворення хоронімічної назви «Україна» на політонім: 1592-1649 рр.

16 січня 1592 р. новий король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза видав універсал про призначення спеціальних комісарів з розслідування, у якому зазначалося: «Дійшло до нас, що на Україні -- у воєводствах

Волинському, Київському, Брацлавському, -- як у селах, так у містечках і містах люди свавільні, не зважаючи на зверхність нашу і право посполите, вчинили великі й нечувані шкоди, кривди, грабунки та вбивства» ЦДТАУК. -- Ф. 25. -- Оп. 1. -- Спр. 140. -- Арк. 376-379; Архив ЮЗР. -- Ч. III. -- Т. . -- С. 33-35; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- С. 86. Польською: «Yz na Ukrainie woiewodztw: Wofynskiego, Kiiowskiego, y Braciawskiego».. Тут також йшлося про «вірності ваші, які на Українах проживають» Архив ЮЗР. -- Ч. III. -- Т. 1. -- С. 34. Польською: «...Wiemosci wasze, ktorzi na Ukrainach mieszkacie».. Отже, для польського короля у цьому конкретному випадку «Україною» була територія Волинського, Київського та Брацлавського воєводств. Королівська інструкція Сигізмунда ІІІ Вази, яка була подана 6 липня того ж року на провінційні сеймики, стверджувала, що «люди Українні» мають велику шкоду, яка надходить «з Низу» від козаків, а «Українне свавільство розходиться швидко...» БМЧ Краків. -- Рук. 370. -- Арк. 6-7. Польською: «Aby ludzie Ukrainni z Nizu wszyscy uprz^tmeni beli... Ukrainne swowolenstwo rospuscielo si§ barzo iest szkodliwe». Там само. Польською: «...Tak isz przyszlo K. I. M. comissarza na Vkrain<=z niemalym ludem zeslacz».. У зв'язку з цим, повідомляв король шляхту, «комісара на Україну з немалим людом [треба було] послати»¹⁰¹. У проекті постанови сейму Речі Посполитої за 1593 р. йшлося про те, щоб «воєводи, шляхетні старости, які домовляться між собою про час і місце, у ті краї на Україну, як собі час визначать, для учинення тієї справедливості [підуть]; .тоді старости наші Українні швидко усі з почтом своїм, також стрільці і вибранці усі коронні і Великого Ккнязівства Литовського проти таких рушити як тільки на ґвалт мають» Там само. -- Рук. 2723. -- Арк. 41. Польською: «Woyewody, urodzone starosty, ktorzy porozumiawsy sy§ mi^dzy sob^. oczasie i myeiscu, w tamthe kraye na Ukraynye, yako sobye czas upatrz^, dlya czinyenya they sprawedliwosczy ziachacz...; tedy starostowye nasy Vkraynny...»..

У листі київського єпископа Йосифа Верещинського до канцлера Яна Замойського з Фастова від 29 серпня 1593 р. читаємо: «.А ще добре було б, щоб Україна їхня була міцна» Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. -- К., 1904. -- S. 309.. Тут також згадувалося про «старост Українних», однак особливу увагу потрібно звернути на те, що представник вищої духовної влади Корони Польської додавав до назви «Україна» займенник «їхня», тобто у даному випадку розумілося, що вона була «не своя» для католицького священика. Цей представник вищого кліру римо-католицької церкви у Київському воєводстві Речі Посполитої писав різноманітні публіцистичні трактати, серед яких були такі, де не тільки у змісті, але навіть у назві вживалося слово «Україна»: «Оголошення про створення рицарської школи для синів коронних на Україні.. » («Publika... tak ze strony fundowania szkoly rycerskiej synom koronnym na Ukrainie... ») (Краків, 1594). В одній з своїх тогочасних праць єпископ Верещинський писав, що «Україна є довша і ширша, ніж Велика і Мала Польща» Цит. за: Яковенко Н. Нарис історії України. -- С. 10. Руська (Волинська) Метрика. Регести документів. -- С. 447. Архив ЮЗР. -- Ч. III. -- Т. 1. -- С. 54..

У 1593 р. до «Руської метрики» канцеляристами Коронної канцелярії у Варшаві було внесено запис: «Данина Черминському добр названих городище Лисянка (“Lesenka”) на Україні вище Торговиці між ріками Ухорським Тікичем (“Uchorskim Tykiczom”).. ,»¹⁰⁵. Весною того ж року до Володимирської гродської книги був внесений текст відмови гетьмана Криштофа Косинського від керівництва над козаками Війська Запорозького, де були й такі слова: «.з тих часів пана Косинського за отамана не мати і загалом на Україні заразом іншого [обрати], на те місце»¹¹⁰⁶. З цих слів стає зрозумілим, що «Україна» тут виступала як політичний організм, який потребував собі зверхника -- «отамана». Отже, саме з цього часу можна говорити про початок процесу поступового перетворення хороніма «Україна» на політонімічну назву.

16 березня 1595 р., коронні канцеляристи, які разом з королем перебували вже у Кракові, записали таку постанову: «Визволення від грошей підводних міст українних. Виволання від поборів міст українних» Там само. -- С. 450. В оригіналі: «Вьізволеньє от пнезєи подводных мєста укра- инньїє. Wywolanie ой poborow miast ukrainnych».. У лютому 1596 р. король Сигізмунд ІІІ Ваза видає універсал, в якому писав про існування «своєї У «Граматиці словенській.» І. Ужевича стосовно займенника «свій» зазна-чалося: «Займенник свой -- свій, своА -- своя, своє' -- своє у латинів відноситься тільки до третьої особи, а в слов'ян вдало сполучається з усіма особами -- іа маю своего пана -- я маю свого пана. Ты маешъ свое'го 'ю(т)ца -- ти маєш свого батька, юнъ покорнымъ е'сть своему старшому -- він покірний своєму старшому. Те ж саме стосується і первинного займенника собЪ і себе -- собі і себе, як-от: 'іа буду собЪ 'юрати -- я собі буду орати, замість мені буду орати, ты собЪ сЪешъ -- ти собі (замість тобі) сіеш, 'юни собЪ жнуть -- вони собі жнуть, вы себе вьімовліае'те -- ви виправдуєте» себе». Архив ЮЗР. -- Ч. ІІІ. -- Т. І. -- С. 85. волі Українної», а також про те, що «на тих зброднях, які на Україні до того часу чинилися; .по ті часи вашої братії другій звлаща на Україні стало»¹⁰⁹. У «конституції» вального сейму у Варшаві від 7 травня 1596 р. серед іншого зазначалося: «.Оскільки на Україні козацька сваволя поширюється з шкодою для Речі Посполитої чим далі» Volumina legum. -- Vol. 2. -- Р. 364; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- С. 112-113.. 1 жовтня 1596 р. король видає черговий універсал до «свавільного козацтва», де стверджувалося: «...У воєводствах Київському, Волинському і Брацлавському.; на Україну втікали, служби немаючи» Архив ЮЗР. -- Ч. ІІІ. -- Т. І. -- С. 131..

У листі «старшого» Війська Запорозького Гаврила Крутневича до короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази від 26 вересня 1600 р. говорилося: «.Товариші наші, до маєстату Вашої Королівської Милості послані, мали лист до українних урядів про наше перебування на послугах Вашій Королівській Милості на Україні вільне і безпечне.., не скривджені від українних урядів були як вірні і найнижчі піддані Вашої Королівської Милості» АГАД. -- Ф. «Архів Замойських». -- № 3036. -- Арк. 35. Польською: «...towarzise nasze, do maiestatu W. Kr. M. poslane, mieli list do urz^dцw ukrainnych o przeisciu nasze s poslug W. Kr. M. na Ukraine wolne y bezpieczne.., nie ukrzywdzonie od urz^dцw ukrainnych bely iako wierne i nainizse poddani Waszej Kro. M.».. 31 березня 1601 р. у листі «старшого» Війська Запорозького Самійла Кішки до великого коронного гетьмана Я. Замой- ського містилося прохання, «щоб [гроші і сукно] нам взагалі на Україну були прислані були згідно з обіцянкою Кор[оля] Й[ого] М[илості]» АГАД. -- Ф. «Архів Замойських». -- № 802. -- Арк. 5-7.. У листі Йосифа Верещинського до канцлера Яна Замойського від 15 квітня 1601 р. з Фастова писалося: «.Так шляхтичів сила як теж людей Українних і козаків Запорозьких немало» Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. -- S. 320-321. У цьому листі Й. Верещинський відрізняв «Польщу» від «України»: «Prosz§ do spraw prawnych o dwa Exempti jeden do Polski a drugi ma Ukraine»..

У листі «старшого» Війська Запорозького Самійла Кішки до великого коронного гетьмана Речі Посполитої Яна Замойського від 1 грудня 1601 р. з Нової Мойжі поблизу Ренцена (територія суч. Латвії) зазначалося: «.То теж в[ашу] м[илість] повідомляємо, що і самі уже для великої муки нашої на Україну йдемо» АГАД. -- Ф. «Архів Замойських». -- № 675. -- Арк. 41-42; Listy St. Zol- kiewskiego. 1584-1620. -- Krakow, 1868. -- S. 115; Документи українського козацтва. -- С. 124-125.. Назва «Україна» неодноразово вживалася у листі гетьмана Війська Запорозького Івана Куцковича Лист написаний під час повернення козацького війська з Інфлянтської кампанії 1601-1602 рр. з білоруського міста Могилева. до галицького старости Юрія Струся (аж 7 разів!) від 11 травня 1602 р.: 1) «.Що нас м[ило]с[ти]вий пане Галицький від в[ашої] м[илості] самого під той час нашої відсутності в Україні»; 2) «.Указав їм (Війську Запорозькому. -- Т.Ч.) в[аша] м[илість] місця по Україні, де є велика частина домів і маєтностей наших»; 3) «...За учтиві послуги наші видати нам сказав на додаток і на очікуваний учтиво заслужений жолд наш, почавши від Могилева усю Україну аж до гирла Дніпрового»;

4) «...Поспішали до України і там очікували жолду свого заслуженого»;

5) «.То є воля і наказ Йо[го] Королівської] М[илості], щоб [ми] зупинилися в Україні»; 6) «.А ми за короткий час в доброму здоров'ї на Україну прибули»; 7) «.Бо вже на Україні і в домах наших немає нічого»¹¹¹. Як можна зрозуміти з вищенаведених словосполучень, в офіційній топіці вищого керівництва Війська Запорозького вже на початку XVII ст. назва «Україна» поширювалася на територію «від Могилева» на півночі, до «гирла Дніпрового» -- на півдні.

Наприклад, ще 1606 р. в універсалі гетьмана (старшого) Війська Запорозького Григорія Ізаповича від 20 грудня до Сигізмунда ІІІ Вази королівський уряд Речі Посполитої називався в т. ч. й урядом України- Русі («.есьмо доносимо тую пересторогу до відомості Вашої Милості, яко уряду Українного.» АГАД. -- Ф. «Архів Замойських». -- № 3036. -- Арк. 40-42; Документи укра-їнського козацтва. -- С. 131-133. Польською: 1) «.Co nas mczwy panie Haliczki od w. m. samego pod ten czas niebytnosci naszey na Ukrainie»; 2) «.Ukazal iem w. m. liez^.po Ukrainie, gdzie iesth wi^ksza cz^scz domow y mai^tnosczy naszich»; 3) «.Za uczciw? poslugi nasze wydacz nam raczyl na dopoczynienie y na oczekywanie uczciwe zasluzone[go] zoldu naszego, pocz^wszi od Mohiliewa wszitkie Ukraynq asz do uscia Dnieprowego»; 4) «.Pospieszali si§ ku Ukrainie y tam oczekywali zoldu swego zasluzonego»; 5) «...Tho jest wolia y rozkazanie Ie. K. M., zebysmy si§ polozyli na Ukrainie»; 6) «.A my w krotkim czasie w dobrym zdrowiu na Ukraynie przibywszi...»; 7) «.Bo iusz na Ukraynie y w domach naszich nie mash poczo». Архив ЮЗР. -- Ч. ІІІ. -- Т. 1. -- К., 1863. -- С. 152.. На сеймі Речі Посполитої 1607 р. було ухвалено дві окремі постанови «Про сваволю Українну» («О ш^оіі икгаіппеу») та «Про міста Українні» («О т^їаск икгаіппуеИ») Volumina legum. -- Vol. 2. -- P. 443. Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси -- Т. 1. -- С. 39-40. Польською: 1) «Obrony nic niemasz: tatarowie Ukraine plundruiq kiedy chc^»; 2) «slyhalem

od iednego Ormianina, ze byl na ten czas w Konstantynopolu, kiedy wielki gwalt wi^zniow z Ukrainy iako bydla przyp^dzono»; 3) «Y ci co do Tatar wyiachali (iako to twierdz^) snac im przewodnikami byli na Ukraine».. У першій згадувалися «Староства Українні» («щоб міщани і бояри Київського і Подільського воєводств підкорялися місцевим старостам»), а в другій йшлося про «свавільства міщан Брацлавських і Корсунських».

У документі під назвою «Вотум шляхтича, писаний на сеймику на сейм року Господнього 1606» слово «Україна» згадується три рази: 1) «.Оборони зовсім не маємо: татари Україну плюндрують коли хочуть»; 2) «чув від одного вірменина, що був у той час в Константинополі, коли великий гурт в'язнів з України як бидло пригнано»; 3) «і ті що до Татар виїхали (як то стверджують) були їм провідниками на Україні»¹².

6 вересня 1609 р. краківський каштелян Я. Острозький писав до короля Сигізмунда ІІІ: «...Зволиш наказати мені, щоб я втихомирив, козацьке свавілля на Україні і щоб козаки не збиралися купами і не порушували угод з прикордонними сусідами. Але я сам не маю таких сил, щоб міг виправити те, що надто шкодить. Бо і зараз по Україні розійшлися корогви, які діють від імені В[ашої] Королівської] М[илості] і називають себе слугами В[ашої] К[оролівської] М[илості], хоча насправді ними не є». У постанові сейму Речі Посполитої 1609 р. під назвою

«Про Козаків Запорозьких» йшлося про те, що козаки заважають «владі урядників наших, і Уряду Українному заважають», а тому «висилаються на Україну комісари наші».

Черговий сейм 1611 р. ухвалив постанову «Про сваволю Українку Козацьку» (<Ю swawoU Ukrammj Kozackiej»), у якій наголошувалося на тому, що в «Українних воєводствах» («Wojewodztwach Ukramnych») козаки чинять усілякі «свавільства», а «Українна сваволя бере гору під протекторатом служби нашої і чинить великі шкоди і кривди станові шляхетському в його маєтностях» . Однак, зважаючи на загрозу нової війни з Османами, дозволялося набирати «роти Козацькі», видаючи при- повідні листи на їхнє вербування лише шляхтичам.

На грудневому сеймі 1613 р. серед інших постанов щодо України ухвалено конституцію «Про комісію з Козаками», в якій заборонялося «самовільне покозачення» частини населення Київського, Брацлавського і Подільського воєводств Корони Польської, які виходили з-під юрисдикції своїх панів та визнавали владу козацького «старшого». Крім того, в іншій постанові «Про Козаків і людей свавільних» зазначалося: «Дбаючи, щоб надалі наша держава була забезпеченою від свавільних ватаг, а особливо Українні місця, які значно потерпіли від них раніше». В іншій постанові того ж сейму «Про кварцяного жовніра» говорилося, що «кварцяний жовнір призначений на оборону краям Українним», і він має бути «в Жерела до історії України-Русі. -- Т. 8. -- С. 121; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- С. 146-147. Volumina legum. -- Vol. 2. -- P. 465. Польською: «...Wl^dz^. urz^dnikow naszych, y Urzqd Ukrainny mieszai^...; wysylamy na Ukraine komissarze». Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 16; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- С. 350. Польською: «...Poniewaz Ukrainna swawola tak wielk^. gor§ bierze, ze stanowi szlacheckiemu w dobrach ich, i nascych, wielkie a nieznosne szkody y krzywdy...». Volumina legum. -- Vol. 3. -- S. 122; Селянський рух на Україні... -- С. 351. Польською: «...Postregai^c aby napotym Panstwa nasze bespieczenstwo swe mialy od kup swywolnych, a osobliwie Ukrainne mieysca». полях на Україні, там де є потреба його призначення Volumina legum. -- Vol. 3. -- S. 81-82. Польською: «...ze zolnnierz kwarciany kraiom Ukrainnym na obronз naznaczony».. В універсалі короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази про створення «козацької комісії», який було видано з Варшави 15 березня 1614 р., говорилося: «... Також і про місце достатньо порузумівшись, зараз на Україну Київську заїхали» Бібліотека Народова у Варшаві. -- Відділ мікрофільмів. -- Мф. 2632. -- Арк. 212-215; Документи українського козацтва. -- С. 163. Польською: «...Takze y o mieysciu dostatecznie porozumiowszy siз, spolecznie na Ukraine Kiiowskq ziachali». Бібліотека Польської Академії Наук у Куртку. -- Од. зб. 325 (Бібліотека Наро-дова. -- Відділ мікрофільмів. -- Мф. 2632. -- Арк. 34; Див. також: Брехуненко В. Хрис-тиянські козаки і християнські сусіди: моделі поєднання (XVI -- перша половина XVII ст.) // Покликання. Збірник праць на пошану професора о. Юрія Мицика. -- К., 2009. -- С. 98..

На сеймі 1615 р. воєвода Руського воєводства у своєму вотумі відзначав, що козаки «абсолютно домінують на Україні, бо все поспільство під їхнє право піддалося, запобігти цьому неможливо, бо жодна річ у них неможлива, і місця немає ні конституції, на авторитету Короля Його Милості». У королівських пропозиціях на сейм наголошувалося: «.Є у

нас на Україні внутрішня небезпека хоча, й немає зовнішньої. Чи не висить над нами неспокій козацької бурі? ...Й[ого] Королівська] М[илість] зволив призначити для збереження приязні з турками і для очищення України від згаданого свавілля комісарів, які мали вжити заходів чи то угодою, чи якимось іншим способом, щоб роз'єднати цих людей і привести якусь певну кількість із них до доброго порядку» Жерела до історії України-Русі. -- Т. 8. -- С. 165; Селянський рух на Україні. -- С. 351-352. БМЧ Краків. -- Рук. 109. -- Арк. 497-498. Польською: «[Kozaki] zamki nasze Ukrainne osiedli... y inszym prawem kilkanascie osad Ukrainnych sobieprzywiaszczaiqc». Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 137, 141..

Досить інформативною є королівська інструкція на сейм Речі Посполитої 1616 р.: «[Козаки] замки наші Українні зайняли.; і іншим правом кільканадцять фортець Українних собі привласнюють; ...та частина України в якій давно не постав, мечем і вогнем спустошив» . Цікаво, що цей сейм ухвалив дві постанови: «Про стражів Українних»> («О strazach икгатпусЫ) та «Про розбої і злодійства Українні» («О rozbojach, у zlodziejstwach икгатпуск»)^Ъ3) (в останній постанові йшлося про «свавільства» у Брацлавському воєводстві). Шляхта Корони Польської у 1617 р. вимагала, «щоб воєвода Київський частіше перебував на Україні», і того ж вимагала від «старост українках», які рідко бували у своїх східних староствах БМЧ Краків. -- Рук. 350. -- Арк. 205-206. Польською: «Woiewoda Kiiowski czзsciey przebywal na Ukrainie... panowie starostowie vkrainni... gdyz sami nigdy w starostwach swoich nie bywai^....». БМЧ Краків. -- ТН. -- Рук. 110. -- Арк. 47..

10 березня 1617 р. султан Агмед І у листі до короля Речі Посполитої вимагав покарати бунтівливих козаків та згадував про «українках державців». У листі до литовського магната Льва Сапіги за 22 вересня того ж року польський король Сигізмунд ІІІ Ваза писав: «А то та Україна від поган небезпеченства затруднили і затримали королевича Владислава, сина нашого, що перед тим взятого з дозволу Речі Посполитої до Москви затягу так швидко, як була потреба закінчити, не міг, бо і сам за першими вістями до Україна повернутися мусив...» Жерела до історії України-Русі. -- Т. 8. -- С. 185. Польською: «...A to te Ukrainne od pogan niebespieczenstwa zatrudziiy y zarymaly krolewicza Wladyslawa syna naszego, ze przedsiзtego s pozwoleniem Rptey do Moskwy zaciagu tak prзtko, iako bylo potrzeba konczyc, nie mogl, bo i sam za pierwszemi wiesciami ku Vkrainie siз obrocic musial....... Потрібно зазначити, що у цьому королівському листі до вищого урядовця Великого князівства Литовського в одному семантичному ряду згадувалися такі назви, як «Річ Посполита», «Москва» та «Україна».

Постанова вального сейму 1618 р. називалася «Про Козаків Низових»: «Так далеко зайшла Козацька сваволя, що поза тим, що Українні обивателі великі від них терплять кривди.» Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 157. Польською: «.Tak daleko zaszla Kozacka swawola, ze mimo to, iz obywatele Ukrainny wielki od nich ucisk y ukrzywdzenie cierpia».. В одній з посольських інструкцій на цей сейм зазначалося: «.Потрібно, щоб Й[ого] М[илість] П[ан] київський воєвода [Станіслав Жолкевський] частіше бував на Україні. Ми ж, як бачимо, мало від нього маємо допомоги, бо в Києві був лише двічі: їдучи до Москви і заїжджаючи на воєводство. Крім того, і урядників його там не дуже хвалять, бо, по-простому кажучи, кожен шукає, що -- його [власне], а що -- не Богове. Українні панове староста, особливо магната, теж не думають про те, щоб навести порядок» Жерела до історії України-Русі. -- Т. 8. -- С. 176-177; Селянський рух на Україні -- С. 167-168. У березні 1618 р. могилівський купець Л. Власов стверджував: «.Не будет, указал, де, король с Украины с своими людьми и з запорожскими черкасы и з гайдуки итти, заговев маслом, на Киев, а с Киева на Путивль да на Северу» (Документи російських архівів з історії України. -- Т. 1: Документи з історії запо-розького козацтва 1613-1620 рр. -- Львів, 1998. -- С. 119).. На вальному сеймі 1619 р. йшлося про оборону «країв Руських, Україна до Землі Волоської прилеглих» Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 169. Польською: «kraiow Ruskich, Ukrainie y Ziemi Woloskiey przyleglych»., а на черговому сеймі 1620 р. було ухвалено постанову під назвою «Старости Українні» («Starostowie Шттт»), де йшлося про «панів старост в замках Українних» Ibid. -- С. 182. Польською: «...panow Starostow na zamkach Ukrainnych».. Як бачимо, у даному випадку пояснювалося, що «краї Руські» є «Україною», і вони граничать з «Волоською землею», тобто Волоським князівством.

20 листопада 1620 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза видає при- вілейний універсал волинському воєводі Я. Заславському на володіння Переяславського староства з прилеглими землями. У цьому документі, зокрема, відзначалося: «... Двісті коней людей служилих своїм коштом при війську і гетьманові нашим на Україні ставити повинен будеш» Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. -- Кн. 14. -- Вып. I--III. -- С. 119. Польською: «...dwiescie koni ludzi sluzalzch swym kosztem przy wojsku i hetmanie nashym na Ukrainie stawic powinien b^dzie».. 21 серпня 1621 р. вийшов універсал про призначення королівським ко- морником у Київському воєводстві шляхтича В. Обалковського. У ньому кілька разів згадувалося про «Київську землю та всю Україну»: «.Селітри у всій землі Київській і по усій Україні тій, в полях диких Білгородських, Очаківських, Путивльських, біля Муравських шляхів татарських і біля рік Псел, Ворскла, Орелі і в інших диких місцях» Там же. -- С. 129-130. Польською: «...Saletry wszystkie, w ziemi Kijowskiej i po wszystkiej Ukrainie tamtej, w polach dzikich Bialgorodskch, Oczakowskich, Putiwlskich, okolo Murawskich szlakow tatarskich i okolo rzek Psla, Worskla, Oreli i we wszystkich dzikowinach».. Як бачимо, у даному документі до іменника «Україні» застосовувався прикметник «уся».

У 1621 р. у Кракові було надруковано «летючий листок», який називався «Розмови свіжі про новини з України, Угорщини і Туреччини» («Rozmowy 8^,ме2е о nowinach у ^тту z Wqgier у z Tyrek») БН у Варшаві. -- Відділ мікрофільмів. -- М/ф. 30218. Цікаво, що у квітні 1649 р. представник Апостольської столиці у місті Ясси, столиці Волошського князівства, надіслав повідомлення до Риму, в якому ужив назву «Україна» в одному семантичному ряду з «Польщею», «Угорщиною» і «Трансильванією»: «.Et aliis Ungaris contra Polonos bis in Transylvania et in Ucraina cum Ungaricis legatis agitabant[ur]» (Жерела до історії України-Русі. -- Львів, 1911. -- Т. ХІІ. -- С. 105).. Того ж року до Київського літопису були вписані «Вірші на смерть служебного князя» Семена Лика, де були й такі рядки:

. Зичим від Москви і від Татар успокоїв Україну тим Здорове людей і місць Українних обварював своїм.

У «Діаріуші» польського шляхтича Анджея Кості-Збіроховського за 1621 та 1631 рр., віднайденому нещодавно чернівецьким істориком Т. Ковальцем у польських архівосховищах, читаємо:

В Україні з Козаками як велося

Танець кривавий марсовий і як довго тривало,

Що зрештою я отримав, а потім перепочинок,

Який був після праці. Поглянь як їхалося

З України на Поділля проти ханаТанок маршовий кривавий і так довго тривало...

А інші в Україну -- на службі залишені,

Які свою платню взявши, роз'їхалися порізно,

А ті, що в Україні, до козаків ставилися грізно,

Не бажаючи їм поступатися лежами своїми,

Від Й[ого] М[илості] П[ана] гетьмана даними.

А другі в Україні в службі затримані,

Зі своєї плати узявши, роз'їхалисяАукраїнні Козаки ствали грізно. Ковалець Т. Діаріуш Анджея Кості-Збіроховського про козацькі повстання 1625 та 1630 рр. в Україні // Україна в Центрально-Східній Європі. -- Вип. 15. -- С. 382. Там само. -- С. 393.

У цьому щоденнику подається також такий документ, як «Реєстр хоругв на Україну».

4 грудня 1622 р. перемишлянський єпископ Ісая Копистенський пише листа до московського патріарха Філарета, де говорить, що «не маємо де прихилити голови своєї, скрізь тут на Україні, в землі Київській.» РДАДА. -- Ф. Посольський приказ, Малоросійські справи, 1622. -- Спр. 1. -- Арк. 6-7. Опубл.: Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси -- Т. 1. -- С. 131; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах. -- Т. І: 1620-1647 годы. -- М., 1953. -- С. 27-28.. Про «українну сваволю» йшлося в універсалі короля Сигізмунда ІІІ Вази за 1624 р. Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси -- Т. 1. -- С. 141-142.

У 1625 р. великий коронний гетьман С. Жолкевський відзначав, що козаки, «забувши віру й підданство, удільну собі Річ Посполиту творять, на горло та маєтність невинних людей наступають, вся Україна від них залежна, шляхтич в домі своїм не вільний, в містах і містечках Його Королівської Милості весь уряд, вся влада при козаках, узурпують собі юрисдикцію, право становлять» Жерела до історії України-Русі. -- Т. 8. -- С. 285.. У грудні того ж року сеймики Корони Польської отримали королівську інструкцію, в якій також наголошувалося на тому, що «окрема собі Річ Посполита утверджується, на горла, на маєтності людей невинних наступають, Україна вся є від них зруйнована, шляхтич у домі своїм не вільний, в містах і містечках Й[ого] К[оролівської] М[илості] усі уряди, уся влада при козаках, привласнюють собі юрисдикцію, право собі встановлюють; на Україні для приведення в покору козаків; ...ніж і в домі [на] Україні мати постійну небезпеку»¹⁴⁶. Власне, з цього тексту стає зрозумілим, що «вся Україна» була не тільки «зруйнована козаками», але у ній встановлювалися нові державні та судові органи й таким чином творилася «окрема Річ Посполита». У листі коронного конюшного Христофора Збаражського до короля за 1623 р. вживалося таке словосполучення, як «уся Київська Україна і Біла Русь» («wszystkiey Kijowskiej Ukrainy у Біаіеу Яші»)¹⁴⁷.

На Варшавському сеймі 1627 р. було ухвалено постанову «Оборона України від поган» («Obrona Ukrainy об ро§ап»), за якою «України від поган мав стерегти жовнір», який повинен був бути при «війську Україннім» і в якому також мали знаходитися «люди старостів Українних»¹⁴⁸. Аналогічна постанова була ухвалена на варшавському сеймі 1628 р., де також йшлося про «Українне військо» та організацію «оборону України» Там само. -- С. 286. Польською: «...Udzielna sobie Rzecz Pospolit^ stanowia, na gardla, na maj^tnosc ludzi newinnych nast^puja, Ukraina wszystka jest od nich zgoldowana, szlachticz w domu swym nie wolny, w miastach i w miasteczkach J. K. M. Wszystek rz^d, wszystka wladza przy kozakach, uzurpuja sobie jurysdykcya, prawa stanowia ...na Ukraine dla wprawienia w posluszenstwo kozakow; ...nizli i w domu Ukraine miec w ustawicznym niebezpieczenstwie». Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. -- Т. 1. -- С. 102. Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 260. Польською: «...zolnierza, ktory Ukrainy od pogan stredz b^dzie». Ibid. -- P. 278. Ibid. -- P. 292. Польською: «...woyska tego Ukrainnego». Жерела до історії України-Русі. -- T. 8. -- С. 289.. Вищий законодавчий орган Речі Посполитої у 1629 р. підтверджує попередні постанови сеймів стосовно «Оборони Українної» («Obrona Ukrainna») та ухвалює нову «конституцію», де йшлося про особливості «Українної оборони» («Ukrainney obronie»), яку мусило забезпечувати «військо те Українне»¹⁵⁰. У виступі на сеймі 1629 р. король Сигізмунд ІІІ Ваза звернувся до магнатів і дрібнішої шляхти із закликом, що «оскільки їм нічого не вартує за будь-якої нагоди повернутися до звичайної сваволі... треба зміцнити Україну надійною охороною»¹⁵¹. 28 березня того ж року польний гетьман С. Конєцпольський видав універсал до шляхти Волинського воєводства, у якому наголошувалося на «Українному свавільстві» («swawolenstwo Шттж») ЦДІАУК. -- Ф. «Луцький гродський суд». -- Кн. 2143. -- Арк. 361 зв..

У королівських пропозиціях на сейм 1631 р. загострювалася увага на козацькому повстанні, яке «підбурило всю Україну»: «.Жорстоко замордували свого старшого, поставленого з руки й. к. м., та інших старших, що зберігали покору¹⁵³, підбуривши майже всю Україну до бунту...; Для утримання їх у покорі і у зв'язку з небезпекою від поган треба зміцнити Україну надійною охороною»¹⁵⁴. На цьому сеймі йшлося про утримання «частини війська з експедиції Пруської на Україну повернутої»¹⁵⁵. 23 липня 1631 р. король Сигізмунд ІІІ Ваза застерігав воєводу Київського воєводства Тишкевича, щоб «не дійшло до якого-небудь кровопролиття, а потім і до хвилювання козаків і всієї України»¹⁵⁶. 6 лютого 1632 р. король Сигізмунд ІІІ Ваза видав привілейний універсал скарбовому писарю Ф. Мировецькому на володіння землею на р. Ворскла. У цьому документі дуже чітко локалізувалися королівські надання «на Україні»: «..Городища пусті двоє, Глинськом і Бельськом названі, вище Полтави, над рікою Ворсклою поблизу могили, Сковобора названою, за рікою Пслом, на Україні, в воєводстві Київськім [що] знаходяться».

У липні 1632 р. на Генеральній Конфедерації шляхти Корони Польської було заявлено, що частина земель Речі Посполитої була «спустошена Українними війнами», отже, потрібно думати про «оборону України»¹⁵. Тут також згадувалося про «старостів Українних»¹⁵⁹. Після виборів нового короля, яким став Владислав IV, у документі під назвою «Присяга Їх Мосців пп. Маршалків» йшлося про те, щоб король разом «з отцем примасом, і їх милостями панами сенаторами, і гетьманами двох народів, домовившись, і сигат gerere тієї України, дуже старався»¹⁶⁰. У «Конституції вального сейму Речі Посполитої» 1633 р. була спеціальна постанова під назвою «Дисципліна військова війська кварцяного, на Воєводства Руські, і Українні від поган, слугуюча» («ЛуБсурііпа тіШагІБ '^уБка кдаагсіапе§о, па Woiewodztwa ЯтЫв, у икгаіппе об ро§ап, БІи^са»), в якій говорилося про «жовніра кварцяного на Україні Речі Йдеться про Григорія Чорного та його прибічників. Жерела до історії України-Русі. -- Т. 8. -- С. 356, 357; Селянський рух на Україні... -- С. 139. Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 321. Польською: «ze cz^sc woyska z expedycyi Pruskiey na Ukraine obrocona». Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 1. -- С. 112. Польською: «.Nie przychodzilo do jakiego krwie rozlania, a za tym i do poruszenia kozakow i wszystkiej Ukrainy». ЦДІАУК. -- Ф. «Володимирський гродський суд». -- Кн. 1000. -- Арк. 182. Польською: «...Horodyszcza pust§ dwoj§, Hlinska u Bielska nazwanej, za rzeka Pslem, na Ukrainie, w wojewodztwie Kijowskim...». Volumina legum. -- Vol. 3. -- P. 347, 349. Польською: «...Ukrainnymi woynami spustoszonych; obronq Ukrainy». Ibid. -- P. 350. Ibid. -- P. 361. Польською: «...z Imcia X. Prymasem, y z Ich Mciami Pany Senatorami, y Hetmanami oboyga narodow, porozumiewac si§, y curam gerere tamtey Ukrainy, b^dzie raczyl». Посполитої», а також вперше у польській діловодній мові уживалися такі словосполучення, як «жовніри війська Українного», «провіант війську нашому Українному»^ш. Цікаво, що у даному випадку це словосполучення у локалізаційному значенні стосувалося Київського, Волинського, Белзького, Брацлавського, Подільського і навіть Люблінського (!) воєводств, а також «Земель Руських» Ibid. -- С. 373. Польською: «...zolnierz kwarciany na Ukrainie Rzeczyposp», «zolnierzom woyska Ukrainnego», «prowiant woysku naszemu Ukrainnemu». Ibid. -- С. 374.. Однак на цьому ж сеймі було ухвалено постанову, де говорилося про «Українні замки Великого Князівства Литовського» і конкретизувалося, що йшлося про «Полоцький, Мстиславський, Вітебський, Суражський, Віленський, Гомельський, Речицький, Ушицький [замки]» Ibid. -- С. 375. Ibid. -- С. 403-404; Польською: «...Ku tamtej Ukrainie...;.ze na tamtej Ukrainie niektorzy stanu szlacheckiego ludzie tych inkursji morskich kozakom zaporoskim dopo- magaja».. У сеймовій постанові 1635 р. відзначалося: «...До тієї України...; що на тій Україні деякі шляхетського стану люди тим виправам морським запорозьким козакам допомагають».

У Посольському приказі в Москві виокремлювали такі хоронімічні і політонімічні поняття стосовно східних воєводств Корони Польської та Великого князівства Литовського, як «Литовська Україна», «Литовська земля», «Литовська сторона» У грамоті Посольського приказу Московського царства за 17.07.1638 р. до туль-ського воєводи І.Черкаського писалося: «.Приезжают из литовские стороны в наши украинные городы в Олексинской уезд в село Павшин, литовские торговые люди с продажным вином» (Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 1. -- С. 240)., «Литовське государство» та «Литовські городи». Зокрема, московськими писарями при описі знайдених документів початку XVII ст. було зроблено запис: «Ростригине смерти грамоты, како вы посыланы от царя Василья в Украины, по всем городам, в Чернигов и от царицы иноки Марфы в Путивль и во все в порубежные городы, обличаючи ево, Гришково, воровство, и что он на Москве убит» Опись архива Посольского приказа 1626 года. -- М., 1977. -- Ч. 2. -- С. 10.. Хоча зазвичай у московській традиції жителів Війська Запорозького переважно називали «черкасами» «...Черкасы жили на Украине», -- стверджувалося в «Отписці путивльських воєвод» від 20.10.1658 р. до Москви (Акты ЮЗР. -- Т. IV. -- СПб., 1863. -- C. 193)., «черкашенінами» (при цьому гетьмана досить часто називали «Черкаським гетьманом» Див., наприклад: Акты ЮЗР. -- Т. ІІІ. -- С. 482., а саме Військо Запорозьке -- «Черкаським військом» Там же. -- С. 477-478.), «українні городи» означували як «Черкаські городи». Наприклад, у відписці путивльських воєвод О. Литвинова-Мосальського і І. Уварова до Розрядного приказу писалося: «А на Москве в Розряде выходец литвин Назарко Сахнов в роспросе сказался с Украины из городка ис Сиволожи казачьей сын... А вестей сказал: сее зимы пришли ис Польши на Украину к Киеву ляхи и стали в городках: в Быкове, в Березане, в Носовце... И на первом бою выходили черкасы на вылоску и в слободе в Мрине побили ляхов 2 роты по смете с 300 человек. А на последних боях ляхи приходили к Нежину со всеми людьми, и черкасы сидели от ляхов в осаде, и билися с ними с города». Ще в одному документі йшлося про свідчення в Розрядному приказі козака Павла Худого за 31 липня 1631 р.: «А черкашенин Павлик Григорьев сын Худый в расспросе сказался родиною шляхтич Мошин- ского повету и он де из Мошина и с женою своею с Офимьицею пошол в черкасские городки кормитца тому 4-й год и жил на Украине в городке в Черкасех своим двором, а служил черкасскую службу за запорожскими казаки.; И на сойме ляхи приговаривали, что быть на королевстве меньшему королевичу Казимеру. А белорусцы и запорожские черкасы говорили, чтоб быть на королевстве большому королевичю Владиславу».

5 листопада 1632 р. у Путивлі московськими воєводами розпитувався козак І. Павленко (Павлов), який прийшов до порубіжного міста Московського царства з міста Черкас: «. А жил де он в городе в Черкасех. А вести он, Ивашка, сказал нам, холопем твоим: гетман де черкасской Ондрей Деденко ныне живет в городе Черкасех, а сбору де черкасом при нем нет, а расказанья де ему, гетману, по си мест не было, чтобы войску Див., наприклад: Акты ЮЗР. -- Т. ІІІ. -- С. 487. Зважаючи на те, що прикор-донні землі Московського царства від Путивля та Севська й до Білгороду в московській документації називалися «государевыми украинными городами» («государевыми украи- нами»), в окремих випадках, щоб зрозуміти про яку територію йдеться, російські писарі, крім «Черкаских» та «Черкаских украинных городов», вживали для означення «Украин- ные / Украинские литовские городы». «...И он (Богдан Хмельницкий. -- Т.Ч.) де с ордою пойдет на Московское государство войною... А будет гетман учнет говорити, что писал государь к королю, будто они, черкасы, сложась с татары, хотят государевы украины воевать, и тем они у короля учинились в ненависти..», -- з наказу Посоль-ського приказу Московського царства за січень 1651 послу до Війська Запорозького Л.Лопухіну (Воссоединение Украины с Россией. -- М., 1954. -- Т. ІІ. -- С. 489-490). «Со всеми их Черкаскими украинными городы..», -- відписка путивльського воєводи С. Прозоровського про події в «Україні» до Посольского приказу від 14.01.1651 р. (Там же. -- С. 480). РДАДА. -- Ф. «Разрядний приказ», Приказний стол. -- Стб. 40. -- Арк. 144-148. Опубл.: Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 1. -- С. 101-102. РДАДА. -- Ф. «Разрядний приказ», Приказний стол. -- Стб. 40. -- Арк. 385-389. Опубл.: Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 1. -- С. 113-114. куда итить и на которую Украину; ...А князь де Еремей Вишневетцой в Лубнах, а хотел де собрався итить на Муравской шлях, а для чево хотел итить, тово он, Ивашко, не ведает, а хочет де зимовать на Украине в своих городкех». У вересні 1635 р. калузький воєвода Ф. Чулков писав до Посольського приказу в Москву: «.Как польские и литовские купцы вперед учнут с какими товары в Колугу приезжати, и мне, холопу твоему, их в Колугу пускати не велеть и велеть их отсылати назад. А сказати им велеть, чтоб ехати с торгом в твои государевы порубежные городы, а Колуга город непорубежный, и им ездить в Колугу не пригоже. А торговали бы они товары своими, опричь вина, в твоих государевых порубежных городех, которые от их Украины»¹⁷⁴. Документ під назвою «Расспросные речи в Путивльской сьезжей избе запорожских казаков...» за березень 1638 р. засвідчував: «В нынешнем де во 146-м году (1638), в великий пост на другой недели, пошли было из литовских из украинных городов в Запороги ляхов тысячи з две да з гетманом казацким с Ильяшом Переясловцем.». 1 травня того ж року путивльський воєвода І. Плещеєв писав до царя Михайла Федоровича: «.Подымают де из Запорог казаки, а хотят де приходить на украинные литовские городы войною, а сложились де оне заодно с татары, а мстить де им свою кров за то, что де их, казаков, ляхи и урядники по городом побивали и мучили и жен их, и детей и ныне де побивают же.; люди в Литовской земли говорят, что подлинно де казаки идут з Запорог на литовские городы войною»¹⁷⁶. В грамоті Розрядного приказу до тульського воєводи І. Черкаського за 10 серпня 1638 р. йшлося : «.И безвестново приходу царя и царевичей и больших воинских людей (Кримського ханства. -- Т. Ч.) на Украину тою Муравскою сакмою; .А челобитчики, которые присланы к нам из Белгорода от черкасково гетмана от Яцка Остренина, и от полковников, и от сотников, и от черкас, и от всего черкасского войска.». Путивльський воєвода Г. Пушкін відписував 17 травня 1639 р. до Москви: «.И те польские и литовские черкаские городы для сыску детей своих.; будучи в польських и в литовских, и в черкаських городах, проведать допряма запорожские черкасы, которые были на Дону с донскими казаки вместе, турского город Очаков взяли ль.; А собрався де им у РДАДА. -- Ф. «Разрядный приказ», Московский стол. -- Стб. 79. -- Арк. 358-372; Опубл.: Акты Московского государства. -- Т. 1. -- № 463. -- С. 409-411. РДАДА. -- Ф. «Посольський приказ», Зносини Росії з Польщею, 1635. -- Спр. 1. -- Арк. 168-169. Опубл.: Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 1. -- С. 160-161. Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 1. -- С. 193. Там же. -- С. 215. Там же. -- С. 248. Вишневецкого, всею Украиною итти к полякам в сход, а для чево идти им велено в Польшу, и тово де ему, Федьке, тот сотник не сказал».