Апологія української кантіани: ще раз про те, як не слід оцінювати філософські переклади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Апологія української кантіани: ще раз про те, як не слід оцінювати філософські переклади

Стаття присвячена рецензії на переклад «Критики практичного розуму» (КПР), що опублікована Віталієм Чорним в цьому журналі торік як продовження розглянутої в попередньому цьогорічному випуску рецензії І. Іващенка та В. Терлецького (на переклад «Критики чистого розуму»), і є аналогічною спробою довести упереджену тезу про незадовільну якість перекладу. Показано, що ця спроба ще невдаліша, ніж попередня - відзначається набагато нижчим рівнем фаховості й наукової культури, значною алогічністю. Переважна більшість претензій до перекладу - знову неспроможні або неістотні, тобто в обох випадках об'єктивно є лише імітаціями доказів його незадовільності. Кардинальна вада рецензії, як і попередньої - відсутність чогось схожого на наукову методику оцінювання перекладу. Слабкість арґумента- ціїрецензент намагається компенсувати гострою риторикою, нестримними перебільшеннями, як-от «термінологічний хаос» - обґрунтування цього вердикту виявляється неспроможним: подано лише кілька перекладацьких недоглядів, та випадки (головно дуже малочастотні) варіативного перекладу окремих термінів - загалом виправдані, або передання двох термінів одним - незначні недоліки. Недоведеними лишилися й твердження про значну кількість грубих помилок перекладу через некомпетентність перекладача, нерозуміння логіки ориґіналу - хоча вказано кілька дійсних помилок (виключно недоглядів), про обґрунтування таких спотворень у примітках, про неслушність зауваг щодо формальних некоректностей у Канта тощо. Насправді рецензія, як і попередня, доводить лише те, що в перекладі, як і в будь-якому іншому, трапляються огріхи. Поруч зі зрозумілою шкодою маємо від неї й деяку користь - внесок до списку коректив до перекладу (частину вказаних помилок перекладач досі не помітив).

Ключові слова: переклад, термінологія, арґументація, фаховість, Іману- ель Кант, «Критика практичного розуму», філософська освіта.

Ihor Burkovskyi. Apology of the Ukrainian Kantiana: once again on how not to evaluate philosophical translations

The paper deals with the review of the translation of Kant's "Critique of Practical Reason”, published by Vitaly Chorny in this magazine last year as a continuation of the review by I. Ivashchenko and V. Terletsky (treating the translation of "Critique of Pure Reason”) which is scrutinized in the previous issue. The new

review turned to be a similar attempt to prove a biased statement about the unsatisfactory quality of Ukrainian translation. It is shown that this attempt is even more unsuccessful than the previous one: it is characterized by a much lower level of professionalism and significant illogicality. The vast majority of its claims to translation are proven to be again insolvent or insignificant, i. e. in both cases they are only imitations of proof of its pretended unsuitability. The cardinal flaw of the review, as well as the previous one, is the lack of any appropriate method of translation evaluation. The reviewer tries to compensate for the weakness of the argument by sharp rhetoric, unrestrained exaggerations, such as "terminological chaos”. The justification of the last verdict is unsuccessful: in fact only a few translation omissions and some minor shortcomings are given. In the same way, the allegations of a large number of gross translation errors due to the translator's incompetence remained unproven, excepting adduction of a few real flaws due to oversight. In fact, the review, like the previous one, proves only that the translation, as any other one, is not error-free. In addition to the obvious damage, there is some benefit from it, namely a modest contribution to the list of corrections to the translation.

Key words: translation, terminology, argumentation, professionalism, Immanuel Kant, "Critique of Pure Reason", philosophical education

What Paul says about Peter tells us more about Paul than about Peter Подано Е. Фромом (Psychoanalysis and Religion) як вислів Спінози, насправді - «a (very) creative translation» (напевне, з пам'яті) пасажу з «Етики» (Pars Secunda, Propositio XVII, Scholium)..

Ця стаття - відповідь на рецензію [Чорний 2020], що являє собою продовження тієї [Іващенко, & Терлецький 2020], яку я розглядав нещодавно [Бурковський 2021b], і знайомство з моєю попередньою публікацією потрібне й для належного зрозуміння нинішньої (як і причин цього сплеску недоброзичливої уваги до моїх давніх перекладів).

Спочатку розповім трохи про об'єкт нової дискусії ([Кант 2004b] - далі позначається також як КПР-2004). Ця книга не має такої драматичної історії, як перша. Умови праці були ліпші, досвід, компетентність і озброєність перекладача зросли, допомоги було більше. Науковий редактор, доктор філософських наук Анатолій Єрмоленко (на той час - завідувач відділу соціальної філософії очолюваного ним тепер Інституту), сумлінно вичитував текст, звіряючи його з ориґіналом та порівнюючи з російським перекладом. Працював він у контакті зі мною, часом ми дискутували, і не в усьому дійшли згоди: деякі правки редактора змістового характеру я не прийняв (або прийняв із сумнівом) - але всі такі моменти (їх дуже мало) відзначено в примітках, читач може сам обирати між двома варіантами.

Помітною була також участь у цій справі Віталія Терлецького, що виконав експертну оцінку - і ретельну правку - попередньої версії перекладу на бл. 10% його обсягу, тобто переклад у цій частині фактично мав двох наукових редакторів. Підвищенню його якості сприяв і сам експертний відгук.

Воднораз не могло не зашкодити те, що умови праці все одно аж ніяк не можна було назвати належними. Передовсім - той-таки цейтнот, дарма що відношення обсяг : час не було таке екстремальне, як у першому випадку. Зрештою, суто арифметичні мірки сюди незастосовні: там - період авралу, максимальної змобілізованості, тут - спокійнішої роботи, з відволіканнями на інші справи: від моїх службових (як і родинних) обов'язків мене ніхто не звільняв. Крім власне перекладу, часу вимагали й численні примітки. Отож «відпущений мені термін був і цього разу вельми недостатнім. Звідси - знову не таке глибоке, як хотілося б, опрацювання Кантового тексту, недостатня стилістична обробка перекладу, відсутність покажчиків» [Бурковський 2004а: 183], звідси й непоодинокі хибодруки, і серйозніші недогляди.

З дотеперішніх відгуків на переклад мені відомо два - обидва належать В. Терлецькому. Це насамперед його недрукована експертна оцінка - загалом позитивна: «Поданий фрагмент є добрим перекладом, що виконаний у цілому на належному професійному рівні» (цитую за збереженою в мене копією), відзначено зокрема «точність у відтворенні “духу і літери” Кантового вчення, що межує з буквалізмом, високий рівень наукової культури», хоча експерт зупинився й на окремих моментах, «які здаються нам якоюсь мірою сумнівними», пропонуючи для низки термінів свої варіанти перекладу - здебільшого вони «мають лишень дорадчий характер»: цінність замість вартість(Wert), спонука замість мотив(Bewegursache) і т. ін., стосовно кількох висловився категоричніше. Щодо деяких - Gesinnung чи Voraussetzung разом з базовим дієсловом (див. [Бурковський 2018: 123]) - доводиться дискутувати досі.

Правки та пропозиції В. Терлецького частково враховано в подальшій роботі над перекладом, випадки неврахування зазначено й пояснено в примітках 11, 12, 83, 89, 127, 134, 143, 189.

Згодом Віталій Терлецький виступив із розлогою рецензією на виданий переклад ([Терлецький 2006]) - загалом суголосною його експертному відгуку. Висловлюю вдячність своїй молодшій (на курс) колезі по навчанню, нині шановній професорці Могилянки пані Марині Ткачук, яка в умовах карантину з наполегливістю розшукала її для мене. Зауваг до власне перекладу рецензент майже не дає (що навіть розчаровує). Щодо деяких термінів лаконічно висловлює сумнів, щодо двох незгоду - без наведення альтернативних рішень ([Терлецький 2006: 142]), а ще одному, Gesinnung, присвячує мало не половину рецензії ([Терлецький 2006: 142150, 152-153, прим. 14-34]): акт незавершеної полеміки, започаткованої в експертному відгуку й продовженої в КПР-2004 (прим. 134). Термінологічні дискусії в таких справах неминучі й бувають вельми скомпліковани- ми - але що цікаво, мої арґументи, хоч і не цілком адекватно резюмовані В. Терлецьким, деякою мірою вплинули на нього, і він уже не обстоює свого початкового рішення, висуваючи третій варіант.

Різкий дисонанс із оцінками цього кантознавця являє новий відгук, В. Чорного - у його характеристиці переклад «не відповідає... букві чи духу ориґінального Кантового тексту» [Чорний 2020: 130]. Але що стосується недавньої рецензії на КЧР-2000, то тут В. Чорний цілком солідаризується з попередниками й наслідує їх, тож його стаття-рецензія має глибоку подібність до їхньої - являючи собою аналогічну невдалу спробу довести упереджену тезу про нібито незадовільну якість перекладу.Так само більшість претензій цього рецензента, як і двох його старших колег, є неслушними або/та неістотними, і методика оцінювання якості перекладу така сама - тобто не витримує критики (щодо цього див. [Бурковський 2021b: 194-197]).

Але є й відмінності. Нова рецензія вражає низьким рівнем наукової культури (хоч і в попередній із цим не все гаразд), браком фаховості, врешті, продуманості. Мало який абзац не містить більш чи менш серйозних некоректностей, недоладностей, ляпсусів (тут їх буде висвітлено лише частково). Візьмімо банальну примітку технічного характеру: «Тут і далі цитування ориґіналу (за винятком «Критики чистого розуму») здійснено згідно з класичною пагінацією за «академічним виданням» Пруської академії наук. Цю пагінацію в той чи інший спосіб відтворюють всі відомі нам німецькі і перекладні видання. Цитуючи український переклад, відповідно вказуємо видання і сторінку. Курсив мій» [Чорний 2020: 133]. По-перше, «Критики чистого розуму» (далі - КЧР) у рецензії жодного разу не зацитовано - є тільки одне відсилання (частину фіґу- рантів бібліографічного списку - чотири останні позиції там зайві - і зовсім не згадано). По-друге, можна ще повірити - хоч це й не робить честі автору, що йому невідомі численні видання, котрі не відтворюють тієї паґінації - зокрема російські й польські, але ж принаймні з рецензованим ним українським (де це теж відсутнє) він має бути знайомий. По- третє, курсиву в цитатах нема - є підкреслення Я теж удаюся до них при цитуванні; правопис зазвичай осучаснюю..

І навіть цитати не вільні від непоодиноких спотворень - далі їх буде відзначено, і то лише поважніші, без таких відхилень, як «хоч і» замість «хоча й» у останній цитаті з перекладу). Не рахуємо також іґнорування виділень розрядкою та жирним шрифтом у тексті ориґіналу - хоча вони мають поважне значення для орієнтування в його змісті. (Брак їх у перекладі зумовлений вадами німецького «соціалістичного» видання, з якого він робився: моя радість у той день далеких 1980-их, коли пощастило його придбати, виявилася не зовсім виправданою). Є й неподання посилань ( [Чорний 2020: 143], дві цитати), відсутня також бібліографічна інформація про згадане академічне видання (АА). Згадаю також плутану нумерацію, де в рямках одного підрозділу після 1), 2) йде знову 1), 2), а після підрозділу 5 - відразу 7 [Чорний 2020: 133-134, 139-140], і подекуди ламану мову: «кілька альтернативних варіанти» [Чорний 2020: 136], «з Кантової філософією», «одну з умову» [Чорний 2020: 143, «розвиває цей положення» [Чорний 2020: 144]. Назагал мовні негаразди - не рідкість, особливо вражає недоладне вживання втім (рос. впрочем) та припускати/припущення.

Хтось скаже: це все другорядні речі. Як побачимо далі, безладу, плутанини не бракує й у найважливіших моментах рецензії, такі риси надміру сильно проступають у самому мисленні автора. Рівень наукової культури - це насамперед рівень культури мислення.

Декларація намірів - уже знайома: «Аналіз, розпочатий у статті «Значливість перекладу для філософської освіти (на прикладі українського перекладу «Критики чистого розуму» Імануеля Канта)» [Іващенко, Тер- лецький 2020], має на меті визначити, чи може вмотивований читач, який не володіє німецькою мовою, використовувати наявні українські переклади для вивчення філософії Канта» [Чорний 2020: 131]. Відповідь, звісно ж, і цього разу неґативна, і так само беззастережно.

Звинувачення позірно підкріплені досить багатим матеріалом. На читачів малокомпетентних і з браком критичної думки (тобто на більшість) це має справляти враження, але - audiatur et alterapars.

переклад рецензія чорний

Відповіді рецензенту: термінологічна частина

Рецензент проголошує: «Мені передовсім залежить на дотриманні термінологічних структур, яке є необхідною умовою для фахової роботи з текстом, і адекватному відтворенні Кантового арґументу» [Чорний 2020: 132]. Це «дотримання структур» Мушу замість автора сконкретизувати цей вираз: ідеться вочевидь про ту саму од-номанітність передання термінів ориґіналу, вимогу «адекватності послідовності пере-кладу термінології» [Іващенко, Терлецький 2020: 211], іншими словами - прагнення, щоб кожнен термін ориґіналу мав лише один відповідник у перекладі. може стосуватися головно такого важливого аспекту роботи з текстом (не тільки «фахової», а, ширше, «вивчення [моральної] філософії Канта»), як проведення паралелей між різними місцями твору. Але слід підкреслити: паралелі мають робитися за змістом, а не просто за зовнішньою формою, хоч одноманітність термінів тут має певне значення, виконуючи допоміжні функції - уви- разнювальну, сигнальну, та може й уводити в оману (зовні однакові слова не завжди означають змістову тотожність): приклад того, як формально-поверховий підхід призводить до помилок, див. у: [Бурковський 2021a: 115-118], ще один буде далі. Ще варто звернути увагу на незгоду автора з фаховим поглядом, «буцімто для серйозної фахової роботи з текстом необхідне знання мови оригіналу» Рідкісний випадок його розходження зі старшими колегами: «Професійний філо-соф, звісно, має читати тексти винятково мовою ориґіналу» [Іващенко, & Терлецький 2020: 212] (див. мою репліку: [Бурковський 2021Ь: 208]). [Чорний 2020: 151] - можна припускати тут навіть візію дослідження Кантового терміновжитку без звертань до ориґіналу, без знання його мови. Але - скажу наразі коротко - таке дослідження роковане на об'єктивний неуспіх.

Виносячи огульний присуд усьому перекладу, рецензент мотивує це насамперед тим, що він нібито не відповідає «мінімальним вимогам термінологічної послідовності (на позначення одного німецького терміна часто (розпливчасте означення - І. Б.) використано цілу низку українських відповідників)» [Чорний 2020: 130]. Не знати, де викладено ті «мінімальні вимоги» (чи не сам рецензент або інший подібний авторитет їх висунув), але щось із ними тут негаразд. З наведеної цитати можна судити, що сам факт неодноманітного передання слова для рецензента вже становить «corpus delicti» - і наводячи далі відповідні приклади (наскільки вагомі - про це ще буде мова), він часто й не намагається довести неслушність перекладацького рішення.

Таке наставлення відбиває поважний брак обізнаності з природою філософської термінології, іґнорування передовсім такої її специфічної риси, як неоднозначність (див. [Харитонова 1992: 23-27]). Окремо стоїть полісемія, зумовлена тим, що чимало філософських термінів утворено семантичним способом (модифікацією значення) від слів «звичайної» мови, поспільно вживаних - тоді маємо слово з термінологічним(и) і нетермінологічним(и) значенням(и) (чітко розмежувати перші й другі часом незмога), і нерідко у філософських текстах те слово може вживатися в обох (чи в усіх) тих значеннях, тобто як термін і як «просте слово». Із цими чинниками поєднується інший - семантична асиметрія знаків різних мов, що поширюється й на численні філософські терміни. Від полісемії слід відрізняти рису, що її лінґвіст Лев Щерба позначив як багатогранність слова та його діалектична природа, що означає, серед іншого, модифікацію лексичного значення контекстом. Цей чинник - знову ж таки в поєднанні з міжмовною асиметрією - зумовлює відчутну присутність у даній царині принципу «nulla rйgula sine exceptione», що виливається в робочу формулу «I renderthisterm--exceptwheredoingsowouldbemisleading--by'...'» [Kant 2002a: 3, прим. пер.]. А всі разом зумовлюють проблематичність одноманітного передання у філософському перекладі.

Отож і адепт подібного підходу В. Терлецький нім. Schein зазвичай передає як позірність, але бачимо в нього й «під подобою якоїсь науки» [Кант 2018: 1] ^ «unter dem Scheine einer Wissenschaft», і (у складних словах) «псевдознання» [Кант 2018: 126] ^ «Scheinwissen» (ще в нього - див. [Бурковський 2021b: 210, 214], і далі в нинішньому тексті).

Запитаю рецензента: де він бачив такий переклад, що задовольняв би ті його «мінімальні вимоги»? Візьмімо згадуваний ним англійський, незаперечно фаховий - там у словничку-реєстрі термінів не раз і не два здибаємо «цілу низку»: «Absicht [-] aim, intention, respect, view. Art [-] kind, way, manner, mode. Aufgabe [-] problem, task, assignment» [Kant 2002: 233]. А ось інший, що його рецензент вважає еталонним («Кембриджське видання у перекладі Мері Ґреґор (перевидане в переглянутому і виправленому вигляді в 2015 році) здобуло майже одностайну підтримку фахівців і стало стандартом цитування» [Чорний 2020: 131]) - там, попри відсутність такого словничка й попри задекларований ще в першому виданні «a high degree of terminological consistency» [Guyer & Wood 1996: VIII], теж неважко виявити ту «цілу низку» (не кажучи про парні варіанти, що для рецензента, як побачимо далі, означає те саме) - наприклад Пор. [Бурковський 2004b: 188 (прим. 36)].:

1) «Beschaffenheit des inneren Sinnes» (AA AA [Kant's gesammelte Schriften 1910-1923]. 5: 23) ^ «nature of inner sense» [Kant 2015: 20];

2) «Beschaffenheit der Dinge» (AA 5: 41) ^ «characteristic of things» [Kant 2015: 36];

3) «Beschaffenheit der Dinge» (AA 5: 143, двічі) ^ «character of things» [Kant 2015: 114, 115];

4) «Beschaffenheit eines Wesens» (AA 5: 56) ^ «constitutionofabeing» [Kant 2015: 48] (так і ще один термін: «civilconstitution» [Kant 2015: 36, 124] ^ «... bьrgerlichen Verfassung» (AA 5: 40, 155), який може перекладатися й інакше: «eine solche Verfassung» (AA 5: 44) ^ «such an arrangement» [Kant 2015: 38]).

На противагу такому примітивному нігілістичному підходу до варіативності в переданні термінолексем, продемонстрованому рецензентом, я в розгляді відповідних конкретних претензій до перекладу підходжу до цього диференційовано, виходячи з викладеної в попередній статті класифікації асиметричних перекладних терміноваріантів - леґі- тимний синонім (часом ситуативний), неточність, помилка.

Зрештою, точне відбиття авторського терміновжитку - річ аж ніяк не зайва, хоча навряд чи існує переклад, де цього досягнуто з абсолютною повнотою (і проблема тут не у варіативності - її можна поєднувати з подаванням відповідної інформації), і в українському цією справою аж ніяк не знехтувано, хоча й проведено її наразі недостатньо (докладніше - далі), але те саме можна сказати, наприклад, і про «еталонний» англійський.

Термінологічний підрозділ рецензії починається з поважного звинувачення - «повсякчасне сплутування в Кантовому тексті (стиль! -

І.Б.) розуму (Vernunft) і розсуду (Verstand)» [[Чорний 2020: 133]. Відзначу тут таку ваду, як гіперболізація, одна з ознак необ'єктивності оцінювання. Наведені слова насувають таку картину: у значній частині випадків Vernunft передано як розсуд, а Verstand як розум. Одначе жодного помилкового передання першого терміна не наведено. Це, можу запевнити, і неможливо - через відсутність таких, отож тут (відносно) адекватним є лише формулювання «сплутування розсуду з розумом». Кумедною є гіпербола «повсякчасне» - в алогічному сусідстві іншої: «дуже спорадичний вжиток Кантом поняття розсуду в КПР» [Чорний 2020: 134] (насправді - 75 разів, аж ніяк не мало, хоч частотність і втричі менша, ніж у КЧР). І хоч наведені 5 прикладів - це лише половина місць, де Verstand передано як розум, але головне тут у іншому. Рецензент вочевидь не знає - а фахівець має знати: не скрізь це є помилкою.

У КЧР-2000, крім трьох виявлених попередніми рецензентами (і незалежно від них перекладачем) випадків помилкового, є й свідоме передання Verstand як розум - це обумовлено в примітці 43. Те саме - й у нашого реномованого кантознавця В. Терлецького: «... упродовж багатьох століть людський розум по-різному мріяв про незліченні предмети» [Кант 2018: 1] ^ «der menschliche Verstand ьber unzдhlige Gegenstдnde viele Jahrhunderte hindurch auf mancherlei Weise geschwдrmt hat» (AA 4: 255); «заспокоює людський розум сподіваннями, що ніколи не згасають, проте й ніколи не здійснюються» [Кант 2018: 1-2] ^ «den menschlichen Verstand mit niemals erlцschenden, aber nie erfьllten Hoffnungen hinhдlt» (AA 4: 255-256). Тут переклад має деякі огріхи, як-от заспокоює ^ hinhдlt, однозначна неправильність (докладніше про них у анонсованій уже рецензії) - але не в переданні слова Verstand. Перекладач обґрунтовує: «.оскільки Кант у передмовах до своїх творів застосовує терміни Verstand і Vernunft часто-густо promiscue і позаяк принципова різниця між ними встановлюється вже в основній частині тексту, то нам видавалося цілком доречним перекласти цей термін в таких місцях «Передмови» саме як «людський розум». Не останню роль відігравали тут міркування і суто стилістичного плану» [Терлецький 2018: 142]. Я, щоправда, зауважу: по-перше, не лише в передмовах; по-друге, promiscue - це вкрай поверхова характеристика.

Роман Інґарден писав про термінолексему Verstand: «Кант послуговується цим терміном (тут така назва некоректна - І. Б.) у двох значеннях: а) поточному, у якому це слово (саме так - І. Б.) по-німецьки можна вживати взаємозамінно з поточним “Vernunft”., b) у спеціальному, ... в якому протиставля його термінові “Vernunft”» [Kant 1986: 14, прим. пер.]. Феноменолог випустив з уваги ще деякі значеннєві аспекти цього слова. Насамперед слід згадати ту дихотомію, що на неї звертав увагу сам Кант - цитую за наявним на сьогодні неповним українським перекладом «Антропології» (назагал він потребує редаґування):

«Розсудок як здатність мислити (уявляти собі щось за допомогою понять) називається також вищою пізнавальною здатністю (на відміну від чуттєвості як нижчої). Однак слово розсудок вживається і в особливому значенні, а саме коли він як член поділу разом із двома іншими (судженнєвою силою й розумом - І. Б.) підпорядковується розсудку в загальнішому значенні» (АА 7: 196) [Кант 2007: 312-313].

І тут уже деякою мірою доречне означення promiscue: цю сукупну вищу пізнавальну спроможність Кант називав і розсуд(к)ом (вплив ла- тинськомовної традиції), і розумом (що логічніше): «. існує два стовбури людського пізнання, які виростають, може, зі спільного, але невідомого нам кореня, а саме: чуттєвість і розсудок» [Кант 2000: 53] - але й «...два стовбури, що з них один є розум. Під розумом же я маю тут на увазі всю вищу пізнавальну спроможність» [Кант 2000: 472].

Щоб заразом краще проілюструвати сказане попередньо (стосовно рецензентового «дотримання структур»), наведу коротко й інші значення та варіанти перекладу Кантового Verstand: «den Verstand verloren» (АА 5: 36) ^ «з'їхав з глузду» [Кант 2004b: 42], «im positiven Verstдnde» (АА 5: 33) ^ «в позитивному розумінні» [Кант 2004b: 38], «інтелігібельного світу (einer Verstandeswelt)» [Кант 2004b: 50]; додам версію іншого перекладача: «in dem Verstдnde» (AA 4: 278) ^ «у тому сенсі» [Кант 2018: 22] (див. ще [Бурковський 2021b: 210]). Цілковита правомірність такої «цілої низки» (6 версій, включно з `розум') є незаперечною для фахівця.

Почнемо тепер детальну критику цього нового шельмування української кантіани, у її другій за значущістю частині. Цього разу лічимо не окреслені автором зауваги, пронумеровані дещо безладно, а всі претензії до перекладу, нумеруючи їх усуціль (у дужках - авторова нумерація).

1. (1. 1)) «Поняття чистої волі виникає з перших, так само як свідомість чистого розуму - з останніх» [Кант 2004b: 34]. ^ «Der Begriff eines reinen Willens entspringt aus den ersteren, wie das BewuЯtsein eines reinen Verstandes aus dem letzteren» (АА 5: 30). - «Тут перед українським читачем постає неможливе завдання зрозуміти в цьому контексті конструкцію «свідомість чистого розуму» і, головне, як вона може виникнути з чистих теоретичних засад» [Чорний 2020: 133].

Цим твердженням автор відразу показує свою недостатню компен- теність. Насправді таке завдання для притомного читача цілком можливе: якщо «ми можемо усвідомлювати собі чисті практичні закони так само, як усвідомлюємо чисті теоретичні засади» [Кант 2004b: 34], а поняття (за Кантом - свідоме уявлення) «чистої волі, або, що те саме, чистого практичного розуму» [Кант 2004b: 62] виникає (для нас) із чистого практичного закону, то цілком зрозуміло, що й свідомість (усвідомлення, поняття) чистого [теоретичного] розуму ми аналогічним чином отримуємо з чистих теоретичних засад. Важче зрозуміти в цьому контексті якраз інше: звідки тут в ориґіналі береться розсуд, до чого він тут, якщо і в попередніх, і в наступних реченнях ідеться не про нього, а про розум. За ключ можуть правити такі слова: «... чистий розсуд (який у цьому випадку називається розумом)» [Кант 2004b: 62] ^ «der reine Verstand (der in solchem Falle Vernunft heiЯt)» (AA 5: 55). Це означає, що опозиція Verstand - Vernunft тут нерелевантна, переклад правомірний. Але задля об'єктивності відзначу в ньому певний недолік - відсутність відповідного коментаря. Через це визнаю заувагу деякою мірою слушною - але неістотною (з огляду на цілковиту придатність тексту для головного призначення - навчального й на очікувану від фахівця, який зіставлятиме переклад з ориґіналом, спроможність самостійно знайти подане щойно пояснення).

2. (1. 2)) «...поняття причини, як виникле цілком із чистого розуму, воднораз забезпечене і [щодо] своєї об'єктивної реальності відносно предметів узагалі шляхом дедукції...» [Кант 2004b: 63]. ^ «...der Begriff einer Ursache als gдnzlich vom reinen Verstдnde entsprungen, zugleich auch seiner objektiven Realitдt in Ansehung der Gegenstдnde ьberhaupt durch die Deduktion gesichert...» (АА 5: 55). - «З українського тексту випливає не тільки те, що поняття причини має своє походження в чистому розумі (який, як відомо, є джерелом ідей, для яких у можливому досвіді не може бути дане жодне споглядання, та аж ніяк не поняття причини), а й навіть об'єктивна реальність розумових понять (тобто трансцендентальних ідей) і можливість їхньої дедукції, що з огляду на Кантове вчення в «Трансцендентальній діалектиці» є абсурдом» [Чорний 2020: 134].

Цим звинуваченням опонента в абсурдності рецензент знову демонструє брак компетенції в тій справі, за яку він узявся. Люди, не поверхово знайомі з «Критиками», знають про дедукцію - і метафізичну, і трансцендентальну - розумових понять у «Трансцендентальній діалектиці» (див. [Karasek 2015]), і про те, що хоча в певному сенсі не лише ідеї, а й категорії не мають об'єктивної реальності, але, з другого боку, Кант неодноразово говорить про своєрідну об'єктивну реальність розумових понять, надто свободи (різновид причиновості) - напр.: «...його (спекулятивного чистого розуму - І. Б.) проблематичного поняття свободи, якому тут надається об'єктивна й хоча лише практична, зате безсумнівна реальність» [Кант 2004b: 56].

Та попри некомпетентні слова рецензента, тут наведено дійсний недогляд: поняття причини - породження розсуду, а не розуму, тож саму по собі заувагу слід визнати слушною (не буду затулятися термінологічною неоднозначністю та неважливістю даного моменту в контексті практичної філософії). На жаль, це не єдиний випадок такого неправильного передання терміна Verstand (укажу ще «людський розум» [Кант 2004b: 103] та «(в розумі.)» [Кант 2004b: 116]: причиною тут - недосконалість машинного перекладу, а далі - неуважність перекладача та наукового редактора).

3. (1. 1) [bis]): «Дивно, як люди, деінде проникливі, вважають, ніби відмінність між нижчою й вищою спроможністю бажання можна встановити за тією ознакою, чи уявлення, пов'язані з почуттям вдоволення, мають своє походження в чуттях, а чи в розумі» [Кант 2004b: 25] ^ «Man muЯ sich wundern, wie sonst scharfsinnige Mдnner einen Unterschied zwischen dem unteren und oberen Begehrungsvermцgen darin zu finden glauben kцnnen, ob die Vorstellungen, die mit dem Gefьhl der Lust verbunden sind, in den Sinnen, oder dem Verstande ihren Ursprung haben» (AA 5: 22-23). (Автор цитує зі спотворенням: «... за тією уявлення» [Чорний 2020: 134]).

Тут заміна розсуду на розум не є помилкою - бо контекст (напр.: «... розсудові, навіть розумові уявлення на протилежність чуттєвим» [Кант 2004b: 26]) чітко свідчить, що йдеться про згадуване вище збірне значення, «Verstand in der allgemeinsten Bedeutung» (АА 5: 406). Претензія - певною мірою слушна (з тих самих міркувань, що й найперша),але так само неістотна.

4. (1. 2) [bis]) «Якщо уявлення - нехай воно має свій осідок і походження в розумі.» [Кант 2004b: 25] ^ «Wenn eine Vorstellung, sie mag immerhin im Verstдnde ihren Sitz und Ursprung haben...» (AA 5: 23). (Другий випадок спотворення в цитаті: «... всі осідок» [Чорний 2020: 134]). Речення сусіднє з попередньо цитованим, і заміна там (як було пояснено, правомірна) логічно потягла за собою цю. Претензію слід оцінити так само, як і попередню.

5. (2.[а]) «... nur dem Verstande» (АА 5: 162) ^ «... тільки розумом» [Кант 2004b: 177]: «перекладач знову довільно замінив Кантів Verstand на Vernunft» [Чорний 2020: 135]. Це - ще один випадок, коли відмінність між зазначеними термінами є нерелевантною (до того ж у цьому особливому підрозділі, з виразними рисами художнього тексту, поважну роль відіграють згадувані з того самого приводу В. Терлецьким стилістичні мотиви); слова «інтелігібельний світ перетворюється на розумовий» [Чорний 2020: 135] - чергове свідчення малокомпетентнос- ті рецензента: він неправильно розуміє термін mundus intelligibilis, що його, скажімо, чеські фахівці пояснюють як «rozumny svet» [Kant 2001: 285, прим. пер.] - а не rozvazovaci' `розсудовий' (імовірно, якраз для уникнення завузького бачення). Проте через мою згадувану вже недоробку - неподання коментаря - претензію оціню як слушну, хоча й неістотну.

6. (2.[б]) «nur dem Verstande spьrbar ist...» (АА 5: 162) ^ «відчуваному тільки розумом...» [Кант 2004b: 177]. - Це «наштовхує вже навіть не на інтелектуальну інтуїцію, а на невідому Кантові абсурдну здатність відчувати розумом. український переклад ставить догори дриґом центральні принципи (тобто навіть не один - І. Б.) критичної філософії» [Чорний 2020: 135]. Останні слова - чергова гіперболізація. Так можна було б сказати, якби перекладач приписував когнітивним спроможностям (не одній - відповідно до вжитої рецензентом множини) не притаманні їм функції, водночас заперечуючи за ними справжні (можливість цього, звісно, є формальною, а не реальною, у Геґелевій термінології) - тоді як тут маємо всього лише немовби розширення можливостей однієї, тобто за буквального розуміння можна вбачати тут певну модифікацію інтелектуальної інтуїції, не більш «абсурдну» (черговий випадок рецензентового надужиття сильними виразами), ніж остання. Та попри те рецензент відзначив дійсно некоректний слововжиток (вкрався з російського перекладу - «ощущается только рассудком» [Кант 1965: 500; Кант 1994: 563], це нагадує «все, що уявляється через волю» [Бурков- ський, та ін. 2018: 122] з перекладу попереднього рецензента). Отож заувагу саму по собі можна визнати слушною.

Далі йдеться про «непослідовне дотримання перекладачем своїх власних детально обґрунтованих і принципових рішень» [Чорний 2020: - наведено аж два такі випадки.

7) (3.[а]) «... бо тоді визначальною причиною довільності було б очікування існування предмета...» [Кант 2004b: 39] ^ «... weil die Erwartung der Existenz des Gegenstandes alsdann die bestimmende Ursache der Willkьr sein wьrde...» (АА 5: 34). (3-й і 4-й випадки спотворень у цитатах: «.бо визначальною причиною» [Чорний 2020: 135], «alsdenn» [Чорний 2020:

135] замість alsdann).

«У наведеному місці вжиток терміна Willkьr насправді є ледь не синонімічним до вжитку «волі», адже зазвичай (?) йдеться про її автономне чи гетерономне визначення (про що йшлося у примітці), тоді як українське речення втрачає будь-який сенс з огляду на те, що найпоширенішим значенням «довільності» є якраз незумовленість і безпідставність - як може йтися про причину?» [Чорний 2020: 136].

Насамперед нагадаю, що все має свою причину - навіть «незумов- леність і безпідставність». Але ця рецензентова інтерпретація слова - безпідставна, точніше, базується на бракові мовної компетенції - у поєднанні з певністю себе. Він не знайшов за потрібне звернутися до словника:

ДОВІЛЬНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до довільний 1-3 [Русанівський 2013: 322].

ДОВІЛЬНИЙ 1. Нічим не обмежений, вільний. (...) 2. Який виникає, здійснюється за власним бажанням, свідомо (додам: на вибір - І. Б.) (...) [Русанівський 2013: 321].

І сам арґумент поширеності значення є хибним: у виборі правильної інтерпретації слова в контексті це не грає помітної ролі. Що ж до решти цитованого речення, то тут можу лише констатувати, що вона позбавлена сенсу, навіть такого, як щойно обговорювана частина - принаймні через стилістичну неоковирність і нечіткість. Хоча обговорюваний варіант перекладу (між іншим, hapax legomenon) радше невдалий - зараз уже не можу відтворити мотиви його обрання, імовірно, вплинула найближча етимологія слова, що зумовила й пропозицію В. Терлецького перекладати Willkьr як волевияв (див. [Бурковський 2004b: 195]), як і варіант англійських перекладачів choice(теж радше хибний). Але велику помилку тут навряд чи можна вбачати, це радше неточність, тож заувагу, поза недоладним коментарем, прирівняю до слушних, але неістотних.

8) (3.[б]) «Кантів термін Gesinnung... дивує, що в самому тексті твору можна подибати, окрім налаштування, такий варіант перекладу як «ін- тенція»» [Чорний 2020: 136]. Тут дивує, говорячи словами Геґеля, сам цей подив рецензента. Зі згаданої ним примітки 134 неважко здогадатися, що цей варіант (він виступає 4 рази - на с. 95, 122, 160 і 166) запозичений зі вказаних там інших перекладів, де цей термін передано саме так, двояким чином. (Я обрав латинізм замість питомого намір тому, що останнім відтворював Кантове Absicht - у відповідному значенні). Задля об'єктивності констатую, що без такої варіації можна було обійтися, тож претензію визнаю слушною, але - позаяк змістової помилки тут немає - неістотною.

Далі: «Термінологічних структур не дотримано й у випадку окремо не обґрунтованих перекладацьких рішень... Наводимо в довільному порядку аж ніяк не вичерпний перелік Кантових понять, які мають (автор хотів сказати: «.кожен з яких має» - І. Б.) у тексті цілу низку українських відповідників. Зауважу, що я не побачив жодного принципу, за яким у дужках подеколи наведено ориґінал, а подеколи ні, тож спиратися на це читачу так само (як і на що? - І. Б.) не вдасться» [Чорний 2020: 136].

Закид щодо німецьких форм у дужках почасти слушний. (З цим було непросто: один поважний кантознавець радив мені давати їх більше, інший поважний фахівець вимагав не давати зовсім - вони, мовляв, непотрібні). Але заперечу: спиратися на них читач усе-таки може (при тому, що більшість у цьому не має потреби), прямо - у тих досить численних випадках, коли їх подано (надто коли вичерпно - при нечастотних термінах), і посередньо - роблячи припущення за аналогією, коли таку інформацію подано вибірково (за потреби неважко й уточнити в інтер- неті). До речі, і я не побачив жодного алгоритму поводження рецензента з тими-таки німецькими формами в дужках при цитуванні перекладу: їх то залишено - у 9-й, 10-й, 13-й заувагах підрозділу ІІ, то прибрано без обумовлення Я дозволяю собі тут наслідувати цей приклад, якщо немає потреби демонструвати їх наявність. - у 1-й, 5-й, 14-й. Подібне можна сказати й про інші переклади - зокрема й «еталонний» Там це подано в підрядкових примітках - либонь, так краще. (рецензент чомусь цього не помітив), і перша українська версія, мабуть, не заслуговує на особливий осуд у цьому пункті.

9. (4. 1)) «Термін «Selbst» цього разу перекладено не лише як «особистість» (термін яким у тексті повсякчас і послідовно відбито Кантове «Persцnlichkeit»), а також навіть як «Я», хоча поняття «das Ich» в КПР немає взагалі. У контексті Кантової теоретичної філософії цей другий варіант викликає відверту суперечність, адже метою «Паралогізмів» є якраз довести, що «Я» як логічна єдність уявлень суб'єкта не дає жодного знання про його особистісну тотожність. Це, безумовно, фруструє читача і не дозволяє розкрити властиве значення поняття «das Selbst»...» [Чорний 2020: 136-137].

Тут рецензент впадає в паралогізми (так можна кваліфікувати його арґументи), виводячи заборону перекладати Selbst як Я 1) з відсутності в КПР поняття «das Ich» (це радше навпаки, сприятлива обставина), 2) з мети «Паралогізмів» - хоча назагал вважається, що метою даного підрозділу КЧР є довести неспроможність раціональної психології; щоправда, там можна знайти й дещо подібне до слів автора, але його «відверту суперечність» можна назвати його черговим нонсенсом (при тому, що випадки неузгодженості між двома «Критиками» часом трапляються). Даний варіант (теж hapax legomenon [Кант 2004b: 177], а всього цей субстантивований займенник фіґурує в КПР аж тричі) - не ориґінальний, бачимо його в російському перекладі [Кант 1965: 499; Кант 1997: 729], у болгарському («Второто започва от моето невидимо Аз, от моята лич- ност» [Кант 1974: 218]), чеському («Ta druhв zaci'nв u mйho neviditelnйho Jв, u mй osobnosti» [Kant 1996b: 276]) тощо. Викликане таке рішення певним збігом обставин: Selbst в обох українських «Критиках» перекладено так само, як Persцnlichkeit (про типологію такого передання - трохи далі), а в цьому випадку перекласти його так неможливо - бо воно якраз стоїть поруч із Persцnlichkeit: це, до речі засвідчує синонімічність першого й другого - ще один доказ припустимості (хоча й не ідеальності) основного варіанта, атакованого моїми попередніми опонентами за нестачею поважніших приводів (див. [Бурковський 2021b: 212]). Обраний замінний варіант теж цілком припустимий. Selbst і Ich (Я) теж значною мірою тотожні - так, alteregoпо-німецькому передається як zweites Selbst. Щодо власне Кантового слововжитку - авторитетне довідкове видання пояснює значення Selbst як моє Я, моя сутність / моє єство («kommt der Ausdruck ,mein Selbst' oder ,das Selbst' im Sinne von ,mein Ich', ,mein Wesen' in der KrV... vor» [Hoppe 2015: 2059]). Далі читаємо: «Statt vom Selbst kцnnte auch vom Ich die Rede sein (Замість Selbst можна було б говорити й про Я)» [Hoppe 2015: 2060] - це сказано у зв'язку з характеристикою термінолексеми Selbst як такої, що не виражає самостійного поняття (eigenstдndigen Theoriestьck). Там сказано також, що як термін вона виступає тільки в частині випадків - і цей якраз навряд чи можна віднести до таких (тим більше з огляду на згадуваний уже особливий характер даного підрозділу). Рецензентова «відверта суперечність» відверто суперечить цим фаховим викладкам. Геть неспроможні, виссані з пальця й останні його закиди. Якого читача «це» може фруструвати? Для основної маси в цьому місці нема нічого незвичайного, а ті, хто має змогу й бажання зіставляти переклад з ориґіналом, легко знайдуть пояснення нестандартного варіанта - воно лежить на поверхні. А значення слова розкривають не на останньому випадку його вжиття в тексті.

Претензію з огляду на те, що формально вона вказує на дійсний факт (некоментований), попри неспроможну арґументацію, визнаю частково слушною - але аж ніяк не істотною.

10. (4. 2)) «Український переклад не розрізняє термінів unendlich (нескінченний) і endlos (безкінченний), класичне розрізнення, яке бере свій початок щонайменше із ранньої християнської теології, і в Канта може бути дещо грубо зіставлене з розрізненням Безумовного і нескінченного ряду умов» [Чорний 2020: 137].

Нагадаю: рецензент узявся демонструвати випадки наявності «цілої низки» українських відповідників для одного німецького терміна. Мало того, що та «ціла низка» може виявлятися всього лише двома терміно- варіантами (не торкаємося питання щодо їх виправданості) - раптом у цьому переліку бачимо протилежне: один український термін для двох німецьких. Така нерозбірливість нагадує брак судженнєвої сили(Mangel an Urteilskraft). Але обговоримо відразу й цю претензію, попри подання її в невластивій рубриці.

Випадки недиференціювання семантично тотожних чи близькозначних термінів, вимушені чи навмисні, є чи не в кожному перекладі. Згадаю в цьому зв'язку пропозицію В. Терлецького передавати Gesinnung українським переконання - загальноприйнятим відповідником німецького Ьberzeungung [Бурковський 2004b: 201] (аналогічний випадок із його власного перекладу див. [Бурковський 2021b: 212], ще деякі буде наведено далі). Дозволю собі самоцитування: «Передання двох термінів одним - річ не заборонена, хоча, звісно, й небажана» [Богачов та ін. 2016: 117], і вточню: не завжди небажана - у випадку термінологічних синонімів (паралелізмів), тобто за значеннєвої тотожності термінів, це може бути навіть доцільним (див. [Бурковський 2021b: 219-220]. Якщо тотожність неповна - тоді таке передання є певним недоліком перекладу, хоча й не серйозним, якщо відмінність між термінами справді незначна.

Що ж до «класичного розрізнення», то тут дискутувати важко через малоконкретність твердження рецензента. Але якщо обмежуватися лише Кантом, то можу сказати: приписувати йому використання (у всякому разі регулярне) з такою метою прикметника endlos - безпідставно. У КЧР його вжито лише тричі (враховуючи й видання А) - і зовсім не там, де йдеться про нескінченний ряд умов і т. ін., до того ж вочевидь не як термін: «statt der endlosen Mannigfaltigkeit bьrgerlicher Gesetze» (B 358) [Kant 1998: 411], «... endlosen Streitigkeiten» (В 780, А [VIII]) [Kant 1998: 5, 795], у КПР - 4 рази, і скрізь - просто як синонім до unendlich. Ужиття його в наведеному рецензентом «endlosen Reihe» (АА 5: 123), однотипному з «unendliche Reihe der Begebenheiten» (АА 5: 95), «unendliche Reihe auf einander folgender Zustдnde» (B 454) [Kant 1998: 530], «einer unendlichen Reihe ьber einander gegebener Ursachen» (B 638) [Kant 1998: 682] тощо - можна пояснити як данину стилістиці, з огляду на сусідство з der Unendliche, аналогічно як у «endlich auch daЯ meine Dauer endlos sei» (АА 5: 143). Показовим є, що претензія стосується аж ніяк не самого лише українського перекладу. Вимаганої відмінності не проводять навіть англійські - хоча там це зробити дуже легко завдяки наявності endless, етимологічного відповідника endlos, але це робить тільки Плугар, у решти - «недотримання структур». Так і у «взірцевому»: «infinite divisibility» [Kant 2015: 10] ^ «unendliche Teilbarkeit» (AA 5: 13), «infinite being» ^ «unendliche Wesen» - і «endless useful consequences» [Kant 2015: 59] ^ «unendlichen nьtzlichen Folgen» (AA 5: 70), «endless progress» [Kant 2015: 69; 99 - 4 рази] ^ «unendlichen Progressus» (AA 5: 83, 122, 123). І в будь-якому разі тема такого розрізнення в даному контексті першорядного значення не має. Але погоджуся, що підшукати окремий відповідник для endlos не завадить Тим більше, що внутрішня форма синонімічної пари unendlich і endlos справді від-биває певне давнє розрізнення - infinitas negativa (Бог) і infinitas privativa (матерія, світ). (тільки термінотворчість, продемонстрована рецензентом - безкінченний і безкінечного, захвату не викликає).

Як арґумент на доведення незадовільної якості перекладу ця заувага вельми заслабка - її слід кваліфікувати не більше як слушну, але неістотну.

11. (4. 3)) «Цікавих трансформацій упродовж тексту зазнає поняття Einbildung» [Чорний 2020: 137]. У чому ж вони полягають - лишається таємницею, натомість абсурдної трансформації зазнає сама заувага. Виклавши далі свій погляд (власне, погляд своїх старших колег) - як, на його думку, слід це передавати, автор раптом завершує виклад твердженням, начебто терміном уява «безальтернативно перекладено і Einbildung, і Einbildungskaft (sic!) Має бути Einbildungskraft - І. Б.» [Чорний 2020: 138] - що і не відповідає дійсності, і конфліктує з початковим «зазнає трансформацій», і, як і попередній пункт переліку, тематично недоречне в даній рубриці (чергова ознака Mangel an Urteilskraft).

Зазначені терміни в КПР-2004 передано назагал так само, як і в КЧР- 2000 - див.: [Бурковський 2021b: 213-214], там пояснено й коректність такого передання (хоча термінологічна дискусія ще потребує завершення). Щоправда, є певна специфіка, зумовлена тим, що Einbildung у другій «Критиці» вжито лише двічі, і з того один раз - не у звиклому термінологічному значенні: «...mit stolzer Einbildung» (AA 5: 82) ^ «з гордовитою самовпевненістю (Einbildung)» [Кант 2004b: 92] - пор. «with proud conceit» [Kant 1993: 86; Kant 2002a: 107; Kant 2015: 68]. За таких умов ті таємничі «трансформації поняття Einbildung» мають бути просто-таки надзвичайно цікаві...

Цю некогерентну заувагу відкидаємо як неслушну (строго кажучи - безсенсовну).

Наступний пункт розгляданого переліку - винятковий: він відповідає формулюванню «цілу низку українських відповідників». «Термін Gefьhl відбито в різних пасажах то як відчуття, то як почуття, а подеколи навіть почування [Кант 2004: 24-25] і сентимент» [Чорний 2020: 138]. Така кількість варіантів зумовлена головно термінологічною синонімією (про неї див. [Бурковський 2021b: 207-208]) - маємо тут багату парадигму, тричленну (це рідкість) У самого Канта (і назагал у німецькій філософській мові - див. [Бурковський 2021b: 219]) термінологічна синонімія багатша, найвідоміший аналогічний приклад у нього - Sein, Dasein, Existenz., основний синонім (почуття) і два допоміжні, застосовувані зрідка зі стилістичних міркувань.

Як я розумію, один із названих варіантів рецензент толерує, а решту засуджує - тож виділяю відповідні претензії до перекладу.

12. (4. 4) [а]) почування ^ Gefьhl: цей термінологічний синонім до почуття ужито 10 разів для уникнення небажаного сусідства слів з компонентом -чуття або похідним, напр., «всяке почування є чуттєвим (alles Gefьhl ist sinnlich)» [Кант 2004b: 85]; «обмеження справляє певну дію на [назване] почування (aufs Gefьhl) і викликає відчуття (Empfindung) незадоволення» [Кант 2004b: 88], «почування співчуття» [Кант 2004b: 132] (почуття співчуття створювало б навіть комічний ефект, вельми тут недоречний). Це перекладацьке рішення є цілком леґітимним - тільки слід було б його прокоментувати. Тож претензію можна оцінити як частково слушну, але неістотну.

13. (4. 4)[б]) сентимент ^Gefьhl: те саме, що й у попередньому випадку («чуттєвий сентимент (sinnliches Gefьhl)» [Кант 2004b: 85]), тільки цей синонім ужито лише один раз; і тут, либонь, можна обійтися без коментаря - вистачить наведеної в дужках німецької форми, тож претензію оціню як неслушну.

Що ж до відчуття ^Gefьhl, то такий варіант здебільшого (хоча не завжди - як відзначає Айслер, Gefьhl і Empfindung у Канта не завжди розрізняються [Eisler 1984: 115], і навіть сам рецензент помітив, що «Кант не дотримується цього розрізнення послідовно» [Чорний 2020: 138]) справді є помилковий (причина тут - та сама, що й у випадку з Verstand; ці недогляди, звісно, заслуговують осуду). Черговий прояв необ'єктивності: «то як відчуття, то як почуття» - тобто в приблизно рівній чи принаймні в сумірній пропорції: створюється враження «термінологічного хаосу», хоча насправді варіант, поставлений рецензентом на перше місце, виступає лише в 7 зі 103 випадків уживання Gefьhl у КПР.

14. (4. 4)[в]). «...досвід складається не з самих відчуттів, а й із суджень» [Кант 2004b: 18]. ^ «... obzwar diese doch nicht aus bloЯen Gefьhlen, sondern auch aus Urteilen besteht» (AA 5: 14). Цей відступ від букви оригіналу можна виправдати (щоправда, слід було б його обумовити) - тут, власне, маємо приклад згаданого вище нерозрізнення, варіант відчуттів у цьому контексті видається навіть доречнішим, ніж почуттів. Заувагу можна кваліфікувати як формально слушну, але неістотну.

15. (4. 4)[г]). «.за посередництва відчуття, хай хоч якого виду.» [Кант 2004b: 81] ^ «... vermittelst eines Gefьhls, welcher Art es auch sei» (АА 5: 71). Цю претензію слід визнати слушною - відзначивши, щоправда, чергові випадки (5-й і 6-й) здеформування цитати («. да посередництва., хай якого..» [Чорний 2020: 138]).

16. (4. 4)[д]) «Але яке слушніше ім'я можна було б дати цьому дивному відчуттю.» [Кант 2004b: 86] ^ «. dieses sonderbare Gefьhl, welches mit keinem pathologischen in Vergleichung gezogen werden kann» (АА 5: 76). І ця претензія теж слушна - попри новий, 7-й випадок здеформування цитати («можна б» [Чорний 2020: 138]).

17. (4. 5)). «Термін Handlung перекладено то як вчинок, то як діяння» [Чорний 2020: 138], без прикладів. - Я наведу приклади, як передає цей термін В. Терлецький:

«Ursache von Handlungen» (АА 4: 345) ^ «причиною вчинків» [Кант 2018: 89];

«Handlungen vernьnftiger Wesen» (АА 4: 345) ^ «вчинки розумних істот» [Кант 2018: 89];

«Denn ihre Handlung.» (АА 4: 345) ^ «Адже його чинення.» [Кант 2018: 89];

«... Handlungen die Regel geben (АА 4: 345) ^ «. надають чиненням правила» [Кант 2018: 89]).

Кантознавець, за яким рецензент визнає право перекладати Канта, перекладає загалом так само (тільки замість діяння - чинення), з «недотриманням структур» - і небезпідставно, бо лише котрийсь один варіант не скрізь би пасував. Жодної неточності в переданні Кантової арґументації, жодної перешкоди для її зрозуміння таке рішення не створює - навпаки, допомогає читачеві краще сприймати текст. Але з огляду на відсутність у перекладі коментаря з цього приводу прирівняю й цей закид до деякою мірою слушних, але неістотних.

18. (4. 6)) «В українському тексті жодним чином не відбито розрізнення між парами Urteil/urterilen (має бути urteilen - І. Б.) та Beurteilung/ beurteilen, які майже повсюдно перекладено як судження/судити» [Чорний 2020: 139]. - Так, і це можна назвати певним недоліком, але він не є стотним і вивченню твору не перешкоджає. Це не індивідуальна хиба: українські перекладачі (та й не тільки українські) наразі не знайшли задовільного еквівалента для похідної, префігованої форми, яка б відмежовувала її від базової (що її значення вона модифікує досить незначною мірою й не вельми чітко). В. Терлецький перекладає почасти так само: