Апологія української кантіани: ще раз про те, як не слід оцінювати філософські переклади

«... wie wir die Sache daraus beurteilen wollendiese Beurteilung aber...»

(АА 4: 290) ^ «... як на його підставі захочемо судити про річа це су

дження.» [Кант 2018: 35]. Хоча частіш він перекладає інакше (тобто з «недотриманням структур»): «MiЯverstand in Beurteilung der eigentlichen Bestimmung unserer Vernunft» (АА 4: 350) ^ «помилка в оцінці властивого призначення нашого розуму» [Кант 2018: 94]; «die Beweisart zu beurteilen» (АА 4: 310) ^ «оцінити той спосіб доказу» [Кант 2018: 54]. Одначе ця версія застосовна не до всіх випадків: «wьrde er seine Beurteilung auf diesen Punkt gerichtet» (АА 4: 377) ^ «він спрямував би свою оцінку на цей пункт» [Кант 2018: 120] - тут вона вочевидь недоречна, а що головніше - вона створює нове нерозрізнення: оцінювати/оцінка - усталені еквіваленти Кантових schдtzen/Schдtzung: «... als GrцЯen geschдtzt werden» (АА 4: 309) ^ «оцінені як величини» [Кант 2018: 54]; «der moralischen Selbstschдtzung. Erhebung der moralischen, d.i. der praktischen Schдtzung.» (АА 5: 79) ^ «моральної самооцінки. піднесення моральної, себто практичної, оцінки.» [Кант 2004b: 89]. Вдалішого рішення наразі немає.

Однак описану проблему годі назвати серйозною, важливою, отож претензія - слушна, але неістотна (окрім того, що присутність її в цьому переліку «цілої низки» є черговою ознакою Mangel an Urteilskraft).

19. (5.) «. жодний спосіб презентування закону манівцями та допоміжними засобами ніколи не міг би викликати моральність налаштування» [Кант 2004b: 166] ^ «. wьrde auch keine Vorstellungsart des Gesetzes durch Umschweife und empfehlende Mittel jemals Moralitдt der Gesinnung hervorbringen» (АА 5: 152): «У примітці 440 [Кант 2004: 233, прим. пер.] перекладач. наголошує, що в цьому контексті воно [- слово Vorstellung] не є терміном критичної філософії, а стосується можливих способів унаочнення вихованцям морального закону (що вже дивно, адже Кант іще ніде не згадував про виховну функцію своєї практичної філософії)» [Чорний 2020: 139]. Це фактично єдиний критичний закид проти перекладу слова (причому лише як вираження сумніву) - і він цілком неспроможний. Черговий алогізм рецензента (підміна/сплутування понять): «виховну функцію. філософії» (про яку Кант справді не згадував - як і перекладач) - замість морального виховання(moralische Bildung), що йому Кант присвятив одну з двох основних частин твору, до якої й належить дискутоване місце.

Напрочуд неспроможним є й обґрунтування висунутої рецензентом версії перекладу - спосіб уявлення:«. для Канта існує лише два способи уявлення - чуттєвий та інтелектуальний (В xx)... У цьому контексті вжиток поняття «спосіб уявлення» утворює пряму паралель із іншим пасажем з КПР, а саме §3 (АА 5: 22-23), де Кант демонструє, що всі матеріальні принципи... належать до принципу самолюбства, хоч би це уявлення про предмет було чуттєвим чи інтелектуальним. Саме тому (?) вже в «Ученні про метод» Кант закцентовує, що, якби безпосереднє уявлення закону не було саме по способі (sic!) спонукою, жодне інше чуттєве чи розсудове уявлення, яке завжди буде емпіричним і стосуватиметься матерії, себто предмета жадання, ніколи не могло би стати підставою моральності. Втім, позаяк в українському перекладі майже всі випадки вжитку «розсуду» в §3 було замінено на «розум», читачі і так не зможуть відтворити цю паралель» [Чорний 2020: 139].

Основа Verstand- у §3 фіґурує 6 разів. Двічі її передано як розум- (і то, як показано вище (пункти 3. й 4.), не помилково), а 4 рази ординарною формою розсуд-. Тобто у 2 випадках із 6 - це для рецензента «майже в усіх»: чергове некоректне «згущування фарб», що разом із іншими чинниками зумовлює відповідний рівень точності, наукової адекватності, типовий для рецензії в цілому. Але це не найбільша недоладність розгляданого пасажу, як і наступна - буцімто заміна терміна розсуд унеможливлює читачам відтворення рецензентової паралелі. Якби навіть замінити цю основу ще в двох місцях (у решті двох не вдасться - бо там вона виступає в парі з розум-), усе одно з контексту зрозуміло, що йдеться про вищу й нижчу пізнавальні спроможності та відповідні способи уявлення. Навіть менш підготований читач, який не знає, що ту сукупну (тричленну) вищу пізнавальну спроможність Кант позначав і як розсуд, і як розум, цілком може помітити, що розум у відповідних місцях має саме це значення, витлумачивши такий слововжиток, скажімо, як pars pro toto (що загалом і слушно). Відтворити ту сміливу паралель «звичайний» читач не зможе з іншої причини: паралель ґрунтується на «тому, чого нема».

Перша така фіктивна опора - теза, нібито «для Канта існує лише два способи уявлення» - з покликанням на КЧР: ще одна з численних нагод оцінити фаховий рівень рецензента (сюди ж - і те, що на поданій ним сторінці зазначені способи уявлення навіть не згадано, тільки вжито слово Vorstellungsart). Можливо, це уявлення в нього виникло під впливом Кантового beider (букв.'обох') у першій справжній згадці про них(«критичне розрізнення двох способів уявлення (чуттєвого й інтелектуального)» [Кант 2000: 31] ^ «kritische Unterscheidung beider (der sinnlichen und intellektuellen) Vorstellungsarten» (B XXVIII) [Kant 1998: 29]) - одначе тим, хто більш-менш фахово знайомий з «критичним» Кантом, відомо, що цей термін у нього фіґурує і в інших площинах, напр.: «Але якщо визначення існування речей у часі приймають за визначення речей самих по собі (що є найзвичайнішим способом уявлення)...» [Кант 2004b: 106] ^ «Nimmt man nun die Bestimmungen der Existenz der Dinge in der Zeit fьr Bestimmungen der Dinge an sich selbst (welches die gewцhnlichste Vorstellungsart ist).» (АА 5: 94); «відповідно до посполитого й догматичного способу уявлення» [Кант 2000: 313] ^ «nach der gemeinen und dogmatischen Vorstellungsart» (B 549) [Kant 1998: 612]). Але не скрізь Vorstellungsart виступає в такому значені, 'спосіб уявлення'. Це складне слово - полісемантичне, причому неоднозначними є обидва його компоненти, і Vorstellung - також = Darstellung (нині архаїчне значення), і Art - також 'вид, species' (і не тільки). Отож у Канта Vorstellungsart - це ще й вид уявлення: див. перелік (градацію) цих «allerlei Vorstellungsarten» - repraesentatio, perceptio, sensatio та ін. (B 376-377) [Kant 1998: 426; Кант 2000: 225]. Семантична варіативність іншого компонента зумовлює третє значення (про нього ще буде мова) - 'спосіб презентування (показу, зображення)'.

Ще одна фіктивна опора даної паралелі, між обговорюваним фраґ- ментом і §3 - її обґрунтування в передостанньому реченні зауваги. Тут рецензент знову приписує Кантові те, чого той не говорить (ніде в цілому зазначеному підрозділі). Це - химерне перекручення цитованих слів Канта. Згідно з рецензентовою версією перекладу терміна їх слід було б інтерпретувати так: «... жодний спосіб уявлення закону [ - ні чуттєвий, ні розсудовий - ] ніколи не міг би викликати моральність налаштування» - натомість маємо: «... жодне інше чуттєве чи розсудове уявлення, [крім уявлення закону,]. ніколи не могло би стати підставою моральності». Навіть важко з певністю кваліфікувати таку аберацію (нагадує «Взагалі-то правда, тільки не Іван, а Микола, і не сто тисяч, а тисячу, і не в лотерею, а в преферанс, і не виграв, а програв») - але очевидним є, що з науковістю це геть несумісне.

Отож виходить, що паралель насправді базується лише на наявності у відповідних місцях багатозначного слова Vorstellungsart.

Паралелей шукають спочатку поблизу. Рецензент же проводить свою між трьома відлеглими пунктами - з початку першої «Критики», з першої частини другої та з прикінцевого її підрозділу, а близький контекст ігнорує. Тимчасом цей контекст яскраво свідчить про неслушність його погляду. (Сюди ж і загальніший контекст - цілого підрозділу, про що вже була згадка). Паралель тут напрошується з попереднім реченням, що говорить про «зображення [Darstellung] чистої чесноти» [Кант 2004b: 165], потужну спонуку до морального налаштування, і це - один з доказів того, що тут Vorstellungsart = Darstellungsart. Головні ж докази - у словах, що супроводять дискутований термін: «Vorstellungsart des Gesetzes durch Umschweife und empfehlende Mittel».

Тут у перекладі є одна помилка - її рецензент не відзначив: допоміжними замість рекомендувальними (пояснити це важко, припускаю рецидив моєї давньої вади скорочитання - перекручування деяких слів: empfehlende- einhelfende, beihelfende). Тобто має бути «спосіб презентування (подання) закону манівцями та рекомендувальними засобами». Рецензент, виступаючи за версію «спосіб уявлення», вочевидь не задумувався, як це - уявляти щось манівцями, і до чого тут воно, як і ті засоби. А з попереднього речення зрозуміло: якби безпосереднє зображення (презентування, Darstellung) морального закону не створювало спонуки до його дотримання, то ніякі непрямі способи ознайомлення з законом та рекомендації дотримуватися його не могли б викликати морального налаштування.

Отож компетентні фахівці - серед них і знайомі рецензенту англійські - зазвичай перекладають саме так: «... presentingthelaw» [Kant 1993: 157; Kant 1996a: 180; Kant 2002a: 190]. Його версію бачимо в російських виданнях, але там її недоладність замасковано - найближчий контекст змінено до невпізнання: «. никакой способ представления о законе никогда не мог бы вызвать моральность настроения, к каким бы средствам ни вздумали обращаться ради этой цели» [Кант 1997: 699]. Що ж до «wayofrepresentingthelaw» [Kant 2015: 121] - імовірно, заради згадуваної terminological consistency, то між англ. present- і represent- нема чіткої межі, і контекст імплікує тут таке словникове значення: «representation (...) 4. a. The action of placing a fact, etc., before another or others by means of discourse; a statement or account, esp. one intended to convey a particular view or impression of a matter in order to influence opinion or action» [Simpson, & Weiner 1989: 659].

Рецензент, як уже вказано, не спростовує версію перекладача, а лише висуває альтернативну - тож ця заувага aprioriможе бути щонайбільше дискусійною. З огляду ж на її продемонстровану надзвичайну недоладність кваліфікуємо її як цілком неслушну.

20. (7.[а]) - щодо термінів Ziel і Zweck. «В українському перекладі. подеколи термін Zweck перекладено двома українськими відповідниками в межах одного речення» [Чорний 2020: 140] - бо в тому наведеному далі реченні зазначений іменник стоїть спершу в множині, а потім в однині. Рецензент стверджує, що «для Канта розрізнення між ними не є ключовим, а подеколи вони синонімічні» [Чорний 2020: 140]. Сумніваюся, щоб він міг врозумливо пояснити, у чому ж полягає те розрізнення (байдуже, що воно «не є ключовим»), яку специфіку в Канта мають ці терміни стосовно один одного - поза тими випадками їх синонімічності. На підставі власного знайомства з предметом вважаю, що Кант не проводить якогось чіткого розрізнення між зазначеними термінами, вони в нього є синонімами не «подеколи», а постійно, тож можна перекладати їх однаково - мета, а в множині, відповідно до сучасного літературного узусу - цілі. Жодного викривлення Кантової думки (попри відступ від букви ориґіналу в 7 випадках ужиття Ziel) це не створює. Але знову ж таки через відсутність коментаря претензію визнаю почасти слушною, хоча й неістотною.

21. (7.[б]) «Ще більше може фруструвати читача вжиток терміна «ціль» на позначення суто технічних конструкцій, зокрема, німецької конструкції «zum Behuf»:

«Отже, задля цілей морального закону...» [Кант 2004: 81]. Ориґінал: «Da man also zum Behuf des moralischen Gesetzes...» (АА 5: 72).

Жодних цілей в Кантовому розумінні терміна у морального закону як такого, звісно, бути не може. У такому разі доречніше вжити... «задля морального закону» «заради морального закону» тощо» [Чорний 2020: 140]. Можливі й такі варіанти - але не завжди. Нерідко це не «суто технічна конструкція», а повнозначна термінолексема, і переклад (за)для мети/цілі (або ще для потреби) буває неуникненним, напр.:

«zu irgend einem anderen (vielleicht dem praktischen) Behuf» (АА 5: 54) ^ «для якоїсь іншої (скажімо, практичної) мети [Кант 2004b: 62];

«zu einem hцheren Behuf» (АА 5: 62) ^ «для вищої мети» [Кант 2004b: 70] («для чогось вищого» навряд чи годиться - тим більше, що тут очевидне нав'язування до «якоїсь вищої мети» [Кант 2004b: 70] ^ «einem hцheren Zwecke» (АА 5: 61) з попереднього речення);

«(zu keinem speculativen Behuf)» (АА 5: 138) ^ «(не для якоїсь спекулятивної мети [Behuf])» [Кант 2004b: 153].

Щодо цілей морального закону: рецензент вважає, що їх у нього «бути не може», виявляючи незнайомство з таким стилістичним засобом, як персоніфікація (закон має на меті..) - це не личить тому, хто претендує на роль експерта-перекладознавця. Зразки застосування цього засобу Кантом відзначено в примітках 186 та 453 до КПР-2004, але, втім, ці слова можна розуміти й просто як «цілей (і людських, і вищих), що стосуються морального закону, його «суб'єктивації», утвердження, дотримання тощо».

І ще: рецензент і тут намагається компенсувати дефіцит вагомого доказового матеріалу своїм улюбленим некоректним прийомом: «суто технічних конструкцій, зокрема. » - начебто не однієї такої.

Претензію оціню так само, як і попередню (з аналогічних міркувань).

Далі рецензент торкається деяких службових слів, що їм він приписує «термінологічне забарвлення» (це дещо нагадує синкатегореми середньовічних філософів).

22. (8.[а]) «Утруднення виникає через напрочуд послідовне і майже безальтернативне відтворення сполучника so fern (і так само sofern) українським відповідником «оскільки». (...) Справа в тому, що згідно з першим (і найпоширенішим) значенням, український відповідник «оскільки» означає «тому що», «через те, що», і вживають його переважно у підрядних реченнях причини. So fern натомість вживають (зокрема, Кант) переважно для вказування на умову чогось, що можна приблизно відтворити українською конструкцією «тією мірою, якою». Розрізнення може видатися незначним для повсякденної мови, надто з огляду на те, що обидва сполучники мають безліч контекстуальних смислових відтінків, але ця відмінність дається взнаки у викладі комплексного філософського арґументу. Наведемо яскравий приклад: (...). Тут ориґінал абсолютно виключає можливість витлумачити so fern причиново (чи, радше, підставово)...» [Чорний 2020: 140-141].

Заради точності, речі першорядної для наукового тексту, але мало шанованої в рецензії, прокоментую слова «і так само sofern» - читач може побачити в них додаткове звинувачення, але ці слова не відповідають дійсності: so fern і sofern - це відповідно старе й нове написання (тут відбився перехід словосполуки в складне службове слово), у кожному виданні ориґіналу фігурує котресь одне (у моєму випадку - старе).

Далі скажу: уся ця заувага глибоко недоречна. Якщо рецензент підозрює перекладача в хибному розумінні сполучника - суто «причиновому чи підставовому», то така підозра цілковито позбавлена «підставо- вості» (я навіть наведу один доказ: «відповідною мірою (so fern)» [Кант 2004b: 114]). Хибне прочитання кимось недостатньо компетентним можливе - але навряд чи справедливим було б картати за це перекладача: ignorantia non est argumentum (пасує й сюди). Рецензент уболіває за читача, що не знає німецької мови, але бодай українську той читач має знати («Оскільки ... 2. спол. Уживається в підрядних реченнях міри й ступеня та в реченнях із супровідною підрядністю з відтінком кількісного співвідношення у знач. якою мірою, в якій мірі, наскільки» [Руса- нівський 2020: 502]) - і обирати властиве словникове значення. Частотність їх, як уже зауважено, тут ролі не грає.

Так само перекладає й кантознавець В. Терлецький: «... якщо мова йде про поняття і засади не оскільки вони мають бути значущі відносно досвіду, а оскільки їх хочуть видавати за значущі також поза умовами досвіду. Бо що є здоровий глузд? Це є спільний розсуд, оскільки він судить правильно» [Кант 2018: 113] ^ «... wenn von Begriffen und Grundsдtzen, nicht sofern sie in Ansehung der Erfahrung gьltig sein sollen, sondern sofern sie auch auЯer den Bedingungen der Erfahrung vor geltend ausgegeben werden wollen, die Rede ist... Denn was ist der gesunde Verstand? Es ist der gemeine Verstand, sofern er richtig urteilt» (АА 4: 369). І такий переклад сполучника - цілком правильний.

Але я ще й подбав за те, щоб знейтралізувати згадану небезпеку. Рецензент мав би бачити ці рядки на початковій сторінці корпусу приміток: «Оскільки (so fern): багато читачів можуть розуміти це слово як «через те, що», тож звертаємо увагу, що в даному тексті воно вживається здебільшого [- хоча не виключно -] в значенні «тією мірою, як», «доки»» [Бурковський 2004b: 184].

Отже, претензія - вельми неслушна.

І ще одне речення - воно завершує підрозділ: «Втім, сполучник «оскільки» перекладач вживає без розрізнення також для німецьких indem та so wie» [Чорний 2020: 141]. Тут можна вбачати дві претензії до перекладу - розглянемо кожну окремо.

23. (8.[б]): indem ^ оскільки. Через голослівність закиду мусимо його перевірити. Ось як передано перші 5 з 53 випадків уживання в КПР зазначеного сполучника:

«... indem sie ihn bloЯ in psychologischer Beziehung betrachten» (AA 5: 7) ^ «... тоді як вони розглядають його суто в психологічному відношенні» [Кант 2004b: 12];

«... indem er sagt» (AA 5: 8) ^ «... сказавши» [Кант 2004b: 12];

«... indem sie ergцtzen, zugleich kultivieren» (AA 5: 24) ^ «... бавлячи [нас], водночас культивують» [Кант 2004b: 27];

«... indem die Vernunft jenes. darstellt» (AA 5: 29-30) ^ «... будучи презентований (darstellt) розумом» [Кант 2004b: 34];

«... indem wir auf die Notwendigkeit. Acht haben» (AA 5: 30) ^ «... коли зважаємо на необхідність» [Кант 2004b: 34].

Останні 5 випадків:

«... indem sie sich. viel zugute tun» (AA 5: 155) ^ «... вельми пишаючи- ся» [Кант 2004b: 169];

«... indem wir uns vorstellen» (AA 5: 155) ^ «. уявивши собі» [Кант 2004b: 170];

«... indem das Herz» (AA 5: 157) ^ «. бо серце» [Кант 2004b: 172];

«... indem man vorerst frдgt (AA 5: 159) ^ «. запитуючи спочатку» [Кант 2004b: 174];

«... indem es nur als die Veranlassung angesehen wird» (AA 5: 160) ^ «... бо він розглядається лише як привід» [Кант 2004b: 175].

У 10 розглянутих випадках - жодного «оскільки»: така правдивість (типова) рецензентових слів «вживає без розрізнення». Хоча десь, у пе- вих контекстах, може виступати й цей варіант (у сенсі «бо», через семантичний зсув, як у нім. weil `бо' - первісне значення часове (трапляється ще й у Канта), зберігане в етимологічно тотожному англ. while). Може, когось із читачів збентежить неодноманітність передання сполучника й навіть його зникнення в перекладі - у коректності передань можна переконатися зі словників. Неясно, чи поширює рецензент свою вимогу «дотримання структур» на сполучники, але претензію без вагань кваліфікую як цілком неслушну.

24. (8.[в]): so wie ^ оскільки. Робимо те саме, що й попередньо. Перші 5 з 31 випадку вживання:

«So wie demjenigen, der... so...» (AA 5: 23) ^ «Тому, хто... так само...» [Кант 2004b: 26];

«... so wie das mindeste Empirische» (AA 5: 25) ^ «... так само як найменший емпіричний елемент (Empirische)» [Кант 2004b: 28];

«... so wie die sympathetische Sinnesart bei Menschen es mit sich bringt» (AA 5: 34) ^ «... як це зумовлює в людей симпатія (sympathetische Sinnesart)» [Кант 2004b: 40];

«... so wie den, welchen.» (AA 5: 38) ^ «... так само як того, кого...» [Кант 2004b: 45];

«... so wie, vermцge der Freiheit, der menschliche Wille.» (AA 5: 38) ^ «... позаяк людська воля, завдяки свободі.» [Кант 2004b: 45] (пор. рос. так как 'позаяк, бо' ^ так, как 'так, як').

Останні 6 випадків:

«... so wie sie immer der strengste Moralphilosoph fordern mag» (AA 5: 115) ^ «. як того міг би вимагати найстрогіший філософ- мораліст» [Кант 2004b: 129];

«... so wie noch jetzt» (AA 5: 116) ^ «. як ще й тепер» [Кант 2004b: 129];

«... so wie jedem sein Sinn steht» (AA 5: 120) ^ «. у кожного на свій лад» [Кант 2004b: 135];

«... welches eben so wie Heiligkeit» (AA 5: 123) ^ «. воно, так само, як і святість.» [Кант 2004b: 137];

«... so wie sie durch reine Vernunft allgemein beurteilt werden mьssen» (AA 5: 143) ^ (нарешті!) «. оскільки чистий розум має назагал судити про них» [Кант 2004b: 158] (так, як = такою мірою);

«... so wie der Gebrauch der FьЯe» (АА 5: 162) ^ «. так, як вживання ніг» [Кант 2004b: 177].

Щодо коментаря - див., mutatis mutandis, попередній пункт. І ця претензія - теж цілком неслушна.

Відповіді рецензенту: синтаксична частина

Характеризуючи цей аспект перекладу, автор не перебирає в словах, малюючи «багато грубих кривотлумачень» [Чорний 2020: 130], і навіть «величезну кількість грубих помилок в інтерпретації. приклади синтаксичних помилок (а я не претендую на вичерпність) демонструють, що вони не лише утруднюють розуміння окремих місць, а відверто спотворюють думку ориґіналу, часто з не менш парадоксальним обґрунтуванням такого спотворення» [Чорний 2020: 151]. Продемонстровані вже схильність автора до гіперболізації, рівень правдивості його подібних слів у першій частині мають викликати недовіру до цих нестриманих звинувачень. Утім, цей підрозділ можна й похвалити за дещо. Так, композиційно він вигідно відрізняється від попереднього. Кожна виокремлена заувага являє собою одну претензію до перекладу й пронумерована всуціль і без збоїв, тож тут наша нумерація збігатиметься з авторовою.

Значна частина цих зауваг стосується референції займенників - на- загал це справді неабиякий камінь спотикання. Так, автор другого польського перекладу Геґелевої «Феноменології» закидає свому попередникові «чимало свавільних (arbitralnych) і невдалих інтерпретацій займенників, значення яких зазвичай потрібно відгадувати, неодноразово стаючи перед важким вибором» [Nowicki2002: 6]. Мирослав Желязний дає щодо цього рецепт: «Кант... рідко відступав від фундаментального правила німецької граматики, згідно з яким займенник, що відноситься до іменника з попередньої частини тексту, завжди відноситься до останнього іменника того самого роду» [Zelazny2013: 19] - він значною мірою слушний, і ми будемо часом звертатися до нього.

Тепер подивимося, хто насправді обґрунтовує спотворення, і якими засобами.

1. «А підміняти суб'єктивну необхідність, себто звичку, об'єктивною.» [Кант 2004b: 17] ^ «Subjektive Notwendigkeit, d. i. Gewohnheit, statt der objektiven. unterschieben.» (АА 5:12). Початок досить ефектний: вказано дійсний недогляд. Його міг би помітити й нефахівець, але дивним чином тривалий час не помічали фахівці - насамперед російські, що з тексту їхньої редакції («А подменять субъективную необходимость, т. е. привычку, объективной.» [Кант 1965: 323; Кант 1994: 384; Кант 1997: 307]) ця хиба перейшла в український переклад, а також у болгарський («Да се подменя субективна необходимост, т. е. навик, с обективна.» [Кант 1974: 39]). Заувага - слушна.

2. 2. «...антиномія чистого розуму, якщо вона прагне піднятися до Безумовного в ряді причин.» [Кант 2004b: 34] ^ «...die Antinomie der reinen Vernunft, wenn sie zum Unbedingten in der Reihe der Ursachen aufsteigen will.» (AA 5: 30). Знов успіх: випадок аналогічний («. антиномия чистого разума, если она в ряду причин хочет подниматься к необусловленному.» [Кант 1965: 346; Кант 1997: 307], «... антиномията на чистия разум, когато в редицата на причините иска да се издигне до безуслов- ното.» [Кант 1974: 64]), заувага так само слушна.

3. «Та натомість, позаяк цей примус здійснюється тільки законодавством [нашого] власного розуму, воно містить у собі також піднесення, і цю суб'єктивну дію на почуття, оскільки чистий практичний розум є єдина її причина, можна, отже, з огляду на останнє назвати самосхваленням.» [Кант 2004b: 91] ^ «Dagegen aber, da dieser Zwang bloЯ durch Gesetzgebung der eigenen Vernunft ausgeьbt wird, enthдlt es auch Erhebung, und die subjektive Wirkung aufs Gefьhl, so fern davon reine praktische Vernunft die alleinige Ursache ist, kann also bloЯ Selbstbilligung in Ansehung der letzteren heiЯen...» (AA 5: 80-81).

«... «der letzteren» («останнє») стосується одного з двох іменників жіночого роду в попередній частині (цього разу - піднесення або розуму). У примітці. підкреслено, що «останнє» стосується саме піднесення. Втім, за цією інтерпретацією, піднесення, яке саме і є цією суб'єктивною дією на почуття, є самосхваленням з огляду на саме себе, що, безумовно, перекручує думку Канта і приховує невипадкове протиставлення паралельних конструкцій: «з огляду на розум» і «з огляду на чуттєвість»» [Чорний 2020: 143].

Заперечу: не «двох іменників жіночого роду», а трьох. Рецензент не помітив Ursache, якраз того, що має бути обраний за «рецептом Желязного» - і польські фахівці перекладають саме так: «z uwagi na tз przyczynз» [Kant 2004: 134], «ze wzglзdu na tз przyczynз» [Kant 2012: 406]. Це можна інтерпретувати так: з огляду на те, що єдиною причиною цієї дії на почуття є наш власний практичний розум, її можна назвати само- схваленням. Цю саму версію можна вбачати в «.maybe called in thisrespectself-approbation» [Kant 1996a: 101] тощо; і її можна визнати певною мірою вірогідною.

Друга версія, обстоювана рецензентом. Усе обґрунтування - лише покликання на формальний момент, «протиставлення паралельних конструкцій», арґумент назагал не дуже сильний, а що головне - примарний: де другий член (почуття тут - не патологічне), де симетрія?.. (Тут іще слід вказати на зворот in Ansehung der: він може означати з огляду на(рос. ввиду) чи, по-давнішому, з погляду, тобто стосовно - попередній рецензент цього не розрізняв: див. [Бурковський, та ін. 2018: 122-123], і ту саму хибу укра- їнськомовної компетенції виявляє й нинішній своїм «з огляду на розум»).

Справжній арґумент тут - знову ж таки формальний: «останнє» можна співвіднести з «розум» (ототожнивши Vernunft з Ursache: «розум є. причина» - хоч імовірнішим є попереднє тлумачення). І цю версію обрала частина перекладачів - зокрема Бек, якого копіювала Ґреґор: «... can. be called self-approbation with reference to pure practical reason» [Kant 1993: 84; Kant 2015: 67]. Тимчасом такій інтерпретації (самосхвалення стосовно розуму?..), як на мене, бракує сенсу.

Проти третьої версії, яку обрав я, бачимо один арґумент - начебто «піднесення. і є цією суб'єктивною дією на почуття». Таке тлумачення - черговий прояв браку компетенції. Насправді цією суб'єктивною дією на почуття - яка сама є почуттям «Негативна дія на почуття (через шкоду, завдавану схильностям) сама є почут-тям» [Кант 2004Ь: 82] - позитивна теж: див. [Кант 2004Ь: 89])., почуттям складним і, якщо можна так сказати, активним - є єдина моральна спонука, що Кант позначає як повагу (до закону) - «повага є дія на почуття» [Кант 2004b: 86], докладніше див. вказану сторінку й сусідні. Піднесення ж є одним з моментів (позитивним) тієї дії на почуття.

Дійсно слабкий пункт цієї версії - те, що обраний іменник стоїть задалеко. Але зі змістового погляду вона легко піддається поясненню: ту дію на почуття (яка сама воднораз є почуттям), спричинену виключно нашим власним практичним розумом, через (з огляду на) наявність у ній того піднесення можна (у даному аспекті) назвати самосхваленням (слова виділив Кант). Отож цій версії, попри зазначений формальний ґандж (зрештою, у Канта подібні кострубатості трапляються), усе-таки віддали перевагу ряд перекладачів, як-от французький: «... relativement а cette йlйvation» [Kant 1921: 144], румунський: «... оn raport cu aceastд оnaljare» [Kant 1972: 170], болгарський: «.по отношение на възвисяването» [Кант 1974: 124], хорватський: «.sobziromnatouznosenje» [Kant 1979: 99], італійські: «... relativamente all'elevazione» [Kant 2006: 177], «... in relazione all'elevazione» [Kant 2013: 195]; В. Плугар відзначив її як можливу: «Or, possibly, 'withregardtothiselevation' (incontrasttothesubmission)» [Kant 2002a: 105 (прим. пер.)]. Тут можна погодитись і з російським перекладом «.в отношении этого возношения» [Кант 1997: 493].

Прагнучи до об'єктивності, визнаю обстоювану мною версію теж дещо сумнівною (хоча й меншою мірою, ніж дві інші), а претензію з огляду на це, попри її необґрунтованість - дискусійною.

4. «А цей принцип звичаєвості саме через загальність законодавства, яку він робить найголовнішою формальною підставою визначення волі ...» [Кант 2004b: 37] ^ «Dieses Prinzip der Sittlichkeit nun, eben um der Allgemeinheit der Gesetzgebung willen, die es zum formalen obersten Bestimmungsgrunde des Willens. macht.» (AA 5: 32).

«Порядок слів. допускає подвійне тлумачення займенників «die» та «es». питання лише в правильній інтерпретації того, що становить «формальну найвищу підставу визначення волі». Звісно, цією підставою є принцип звичаєвості, тобто моральний закон, а не його загальність» [Чорний 2020: 143].

Негаразди з логікою мій опонент має стабільно. Знову сплутав поняття: говорить про загальність закону, тоді як Кант - про загальність законодавства. Що Кант мав на увазі? Відгорнімо сторінку назад - і перечитаймо той не до ладу згаданий закон. «Чини так, щоб максима твоєї волі повсякчас могла заразом правити за принцип загального законодавства» [Кант 2004b: 35]. Оце воно й є: загальність (універсальність) законодавства - той орієнтир, той критерій, що його даний закон встановлює як найвищу підставу (само)скеровування волі. Натомість версія мого опонента (і заразом, на жаль, багатьох - хоча й не всіх - перекладачів, яким тут забракло глибини думки) перетворює важливий арґумент на мілку банальність (щось на кшталт «закон є закон»), і відбирає в читача ключ до розуміння дотичних положень. Нецитоване обґрунтування такого спотворення [Чорний 2020: 143-144] розбивати не буду - місця бракує, та й часу шкода, мінімально компетентний читач легко зробить це сам. Сказаного вже, гадаю, досить, щоб цю претензію беззастережно відкинути як хибну.

5. «...чеснота, є найвище, що може звершити скінченний практичний розум, який сам, своєю чергою, принаймні як природно набута спроможність, ніколи не може бути завершеним, бо впевненість у такому разі ніколи не стає аподиктичною певністю й як переконаність є дуже небезпечною» [Кант 2004b: 38] ^ «...Tugend, das Hцchste ist, was endliche praktische Vernunft bewirken kann, die selbst wiederum wenigstens als natьrlich erworbenes Vermцgen nie vollendet sein kann, weil die Sicherheit in solchem Falle niemals apodiktische GewiЯheit wird, und als Ьberredung sehr gefдhrlich ist» (AA 5: 33).

«Якщо в попередніх випадках варто було б надати перевагу «розуму», тут таке рішення призводить до заперечення всієї Кантової думки. По-перше, практичний розум аж ніяк не може бути «набутою спроможністю», а неодмінно властивий кожній розумній істоті за її природою, бо ж інакше він був би не чистим, а лише емпіричним і зумовленим розумом (себто не був би розумом взагалі). По-друге, варто зауважити, що це стосується не лише скінченних розумних істот на кшталт людини, воля яких визначувана також патологічно, тож про скінченність ітися не може. По-третє, чистий розум є джерелом безумовних аподиктичних моральних приписів, тож було би абсурдним приписувати йому принципову фактичну незавершеність, тоді як причиновість свободної волі у кавзально детермінованому світі явищ якраз обмежено нашою недосконалою природою. Кант детальніше розвиває цей положення у «Метафізиці звичаїв» : «Чеснота завжди здійснює поступ і завжди починає спочатку» (АА 6: 409). У самій КПР... теза про принципову недосяжність досконалої чесноти (яка тоді була би святістю) є засновком арґумен- ту про необхідне припущення безсмертя як умови досягнення чесноти.» [Чорний 2020: 144].

Арґументація (з не першим уже звинуваченням у абсурдності) - напрочуд неспроможна. Два останні реченння цілком зайві, у будь-якій функції, і як складник попереднього спростувального арґумента - бо недосяжність досконалої чесноти для людини жодним чином не свідчить про довершеністьVollendet тут краще перекладати як довершеним, а не завершеним. скінченного практичного розуму, і як окремий захисний арґумент - бо обрана мною версія аж ніяк не заперечує тієї недосяжності (слова «який сам, своєю чергою...» вказують мінімум на дві недовершені речі - однією з них і є чеснота). Логічно неспроможним є й перше твердження: наведена характеристика практичного розуму (не будемо оцінювати, наскільки коректна) цілком сумісна з фактом його набуття - в той (умовний) момент, коли скінченна розумна істота починає своє існування як така (або можна пояснити простіше: природно набута = подарована природою). Друге - і поготів: «це» стосується не лише цих скінченних істот, а й ще якихось, «тож (?!У про скінченність ітися не може» - а в Канта чомусь ідеться. «Це ж треба так зарапортуватися!» (позитивіст Богданов про одну фразу Леніна). І третє - паралогічне чи просто безсенсовне: якщо ті приписи походять від довершеного розуму, то це жодним чином не заперечує існування іншого, недосконалого.

Та безвідносно до алогічності й абсурдності рецензентової арґумен- тації підтримувана ним версія має чимале поширення - і це для мене курйозний факт. Хотілося б почути бодай один справжній арґумент - у чому можна вбачати її перевагу над тією, що її мій малоуспішний критик так відчайдушно заатакував. Вона наявна в російському перекладі (багато де в чому хибному - але ж не у всьому): «... конечный практический разум, который сам в свою очередь, по крайней мере как естественно приобретенная способность, никогда не может быть завершенным» [Кант 1997: 355], у болгарському - [Кант 1974: 67], словацькому - [Kant 1990a: 54], чеському - [Kant 1996b: 55], хорватських - [Kant 1979: 55, Kant 1990b: 67]; до них варто додати й ті, що не розкривають займенникового референта (за ідентичності роду іменників), але його з поданого нижче мотиву можна вважати однозначно відомим: французький (див. далі), румунський - [Kant 1972: 121], італійські - [Kant 2006: 71, Kant 2017: 67], як і найперший - [Kant 1797: 22]. Така версія передовсім відповідає граматиці - на відміну від альтернативної: віднесення займенника die до Tugend означає приписування тут Кантові граматико-стилістичної некоректності - тому, що «рецепт Желязного» має практично тотальну чинність у випадку відносних займенників, і не лише тому. Вона цілком узгоджується і з загальним контекстом - знову ж таки на відміну від тієї (навіть і характеристика «природно набута спроможність», як на мене, більше пасує якраз до розуму, ніж до чесноти). Щоправда, є ще один нюанс: сполучник weil обидві сторони назагал тлумачать ординарним 'бо', але як пояснити тут такий зв'язок, «причиновий чи радше підставовий» - це питання, наскільки я можу судити, лишається без відповіді. Я також не з'ясував його тоді (насамперед через сакраментальний цейтнот) - не вчитавсь як слід Це вже навіть не fallacia fictae necessitatis - це просто нонсенс. у переклад авторитетного для мене, попри часову дистанцію, Жюля Барні [Kant 1848: 178]. А цей давній переклад, хоч формально занадто вільний, роз'яснює чимало важкозрозумілих місць ориґіналу, зокрема й це: weil тут слід розуміти в згадуваному вже давнішому значенні - як англ. while. Крім того, цей проникливий дослідник увиразнив тут Кантів арґумент - чому наша чеснота не може бути довершеною: бо сам наш скінченний практичний розум не може бути довершеним. Отепер усе стає на свої місця.

Правильність обраної мною версієї (із зазначеними поправками) мені бачиться цілком певною - я постарався стисло пояснити, чому, тож разом з (псевдо)арґументацією опонента відхиляю й самую претензію як неслушну.

6. «Та щоб розглядати цей закон без кривотлумачень як даний, слід зауважити, що він - не емпіричний [закон], а єдиний факт чистого розуму...» [Кант 2004b: 36]. ^ «Doch muЯ man, um dieses Gesetz ohne MiЯdeutung als gegeben anzusehen, wohl bemerken, daЯ es kein empirisches, sondern das einzige Faktum der reinen Vernunft sei.» (АА 5: 31).

«Звісно, не є змістовою помилкою стверджувати, що моральний закон не є емпіричним, а втім Канту в цьому пасажі залежить на тому, що він становить єдиний можливий неемпіричний факт розуму, і тлумачення цього положення є предметом величезної кількості фахових досліджень. В українському перекладі, хоч і лише через вставку перекладача, його взагалі втрачено, і тут варто лише сподіватися на незалежне судження читача» [Чорний 2020: 145].

Рецензент чомусь невдоволений вставкою - буцімто через неї щось (імовірно, «тлумачення цього положення») «втрачено». Яким чином - це нероз'яснена ним таємниця його сприйняття. А вставку зроблено суто зі стилістичних міркувань - щоб уникнути недоладного «не емпіричний, а єдиний» (дехто замість закон вставляв факт - це змістово нічого не змінює, але повтор слова небажаний знову ж зі стилістичного погляду). Відзначу очевидний прояв рецензентової скрути з доказами «грубих кривотлумачень»: він визнає, що не схвалюване ним формулювання «не є змістовою помилкою», тобто він (не вперше) витрачає журнальну площу й свій та читацький час на марниці замість доводити висунені ним поважні звинувачення (мабуть, уся біда в тому, що це завдання - нездійсненне). Заувага - цілком неслушна.

7. «Адже якщо воля є законною лише для чистого розуму, то, хай хоч як би стояла справа з її спроможністю у виконанні: чи буде за цими максимами законодавства якоїсь можливої природи виникати таке чи ні.» [Кант 2004b: 52] ^ «Denn wenn der Wille nur fьr die reine Vernunft gesetzmдЯig ist, so mag es mit dem Vermцgen desselben in der Ausfьhrung stehen, wie es wolle, es mag nach diesen Maximen der Gesetzgebung einer mцglichen Natur eine solche wirklich daraus entspringen, oder nicht...» (АА 5: 45-46).

«Позаяк незбіг родів у двох мовах не дозволяє зберегти амбівалентність ориґіналу, перекладач ухвалив рішення, згідно з яким Кант в цьому фраґменті бере під сумнів можливість виникнення законодавства чистого розуму. Втім, це, звісно, є грубою помилкою. Цей пасаж варто було б перекласти так: «...хоч би за цими максимами законодавства можливої природи така [можлива природа] виникала, хоч ні.»» [Чорний 2020: 145-146].

Тут можна вбачати відомий некоректний прийом: приписати опонентові абсурдну думку - і спростовувати ту власну конструкцію. Утім, рецензент не розкриває всієї тієї абсурдності: наявність максим законодавства вже означає існування останнього - а тут воно незбагненним чином ще тільки має виникнути (і то не обов'язково) - зі своїх власних максим... Натомість притомний читач шукатиме адекватного тлумачення слова таке. Воно може позначати: 1) іменник середнього роду - за змістом тут підходить виконання; 2) цілу обставину, ситуацію: у нашому випадку - те, що приписують ті максими. Обидва ці тлумачення - змістово тотожні, та й рецензентову версію можна поставити в один ряд із ними (тим більше, що таке може часом позначати й слово іншого роду). Та все ж таки претензія вказує на дещо невдале формулювання, тож прирівняю її до деякою мірою слушних, але неістотних.

8. «(.) В українському тексті банально пропущено заперечну частку, що, безумовно, спотворює ориґінальну думку тією мірою, що не зрозуміло про що йдеться Канту» [Чорний 2020: 146]. Перше - незаперечний факт: механічна помилка, недогляд, що в самого рецензента трапляються відчутно частіш (але - не «грубе кривотлумачення» внаслідок нерозуміння «логіки арґументу»), проте з другим важко погодитися - рецензент знову згущує фарби, видаючи бажане за дійсне. Слова тільки й а сигналізують про некоректність речення, і здогадатися, у чому тут річ, неважко. Та попри те, не виявляючи зайвої поблажливості до себе, кваліфікую заувагу як слушну.

9. «Отже, ми повинні будемо aprioriвказати не підставу, на котрій моральний закон виражає в собі певну спонуку, а те, що - оскільки він є таким - він спричинює ...» [Кант 2004b: 82] ^ «Also werden wir nicht den Grund, woher das moralische Gesetz in sich eine Triebfeder abgebe, sondern was, so fern es eine solche ist, sie [es]. wirkt . a priori anzuzeigen haben» (AA 5: 128). (Чергове, вже 9-те спотворення в цитуванні: «. вказати на підставу» [Чорний 2020: 146]).

«Вказівний займенник жіночого роду «solche» (така), який навіть суто граматично може стосуватися лише єдиного іменника жіночого роду «спонука», перекладач хибно устосовує до закону. Тож цю ключову тезу Кантової практичної філософії... в українському перекладі через сплутування родів іменників не відбито, а закон просто «є таким» (припускаємо, моральним)» [Чорний 2020: 146]. - Мені здається, що й просто звичайному носієві мови має бути зрозуміло: таким - означає «таким, як його щойно схарактеризовано», тобто таким, що виражає в собі певну спонуку. Що ж до граматики, то тут - неістотний відступ від букви оригіналу (тепер, щоправда, бачу - радше невдалий). Якщо бути цілком точним, то es eine solche ist = es ist (англ. there is) eine solche - пор. у попередньому реченні «... auf welche Art das moralische Gesetz Triebfeder werde, und was, indem sie es ist, ...» (AA 5: 72). Рецензентове тлумачення «... він сам є спонукою» [Чорний 2020: 146] ще більше відхиляється від оригіналу (хоча й це відхилення не несе в собі поважних наслідків). Оскільки заувага вказує на небездоганне формулювання, кваліфікую її як деякою мірою слушну, але неістотну.

10. «...до визнання всіх обов'язків як божих велінь, не як санкцій, себто свавільних, самих по собі випадкових розпоряджень чужої волі, а як самих по собі сутнісних законів кожної вільної волі, які, одначе, попри те мусять розглядатися як веління найвищої істоти.» [Кант 2004b: 144] ^ «...zur Erkenntnis aller Pflichten als gцttlicher Gebote, nicht als Sanktionen, d.i. willkьrliche, fьr sich selbst zufдllige Verordnungen eines fremden Willens, sondern als wesentlicher Gesetze eines jeden freien Willens fьr sich selbst, die aber dennoch als Gebote des hцchsten Wesens angesehen werden mьssen...» (АА 5: 129).

«У цьому пасажі законодавству свободної волі з самої себе, власне, нашій практичній автономії, протиставлено свавільний примус чужої волі, а конкретно - волі Бога, тож не викликає сумнівів, що вираз «fьr sich selbst» («для самої себе») стосується свободної волі, а не законів самих по собі. Окрім логіки Кантового викладу, на користь цієї інтерпретації свідчить те, що ця конструкція стоїть відразу після слова «воля»» [Чорний 2020: 147].

Правильне розуміння логіки Кантового викладу передбачає Нім. voгaussetzt - рецензент слідом за своїми старшими колегами вжив би недолад-ного тут «припускає». правильне окреслення відповідних засновків - а з цим у рецензента великі негаразди. Він ставить Кантів виклад буквально догори дриґом: протиставляє те, що Кант поєднує (законодавство вільної волі з самої себе, нашу практичну автономію, - і волю Бога, тобто його веління, що у філософа є заразом не чимось суто зовнішнім стосовно людської волі, а її власними законами), і поєднує, ототожнює те, що Кант протиставляє заперечним не (волю (веління) Бога - і «свавільний примус чужої волі»). Крім того, в алогічній логіці рецензента, яку він парадоксальним чином видає за «логіку Кантового викладу», знаходимо ще й fallaciafictaenecessitatis- «тож не викликає сумнівів, що...»: сполучник тож тут цілком неправомірний, бо висловлено лише суб'єктивну впевненість, що не має під собою якоїсь об'єктивної вагомої підстави. І це ще не все: він спростовував не те, що стверджував перекладач - «законів самих по собі» замість «самих по собі сутнісних законів».

Та задля об'єктивності додам і таке: хибна арґументація ще не означає неодмінної хибності самої тези. Тим більше, є й один валідний ар- ґумент - «ця конструкція стоїть відразу після слова «воля»», і ця формальна обставина за поверхового підходу підказує відповідне тлумачення - його обрано в багатьох перекладах (напр. російському: «. как неотъемлемых законов каждой свободной воли самой по себе» [Кант 1965: 463; Кант 1994: 527; Кант 1997: 639]), починаючи з найпершого [Kant 1797: 132].

Але цей арґумент не є абсолютним. Можлива й така граматична інтерпретація: зворот, замикаючи синтагму, відноситься попри те до її першого повнозначного слова (wesentlicher) - тобто ймовірною є й версія, заатако- вана рецензентом, яку я запозичив у Ж. Барні («... des lois essentielles par elles-mкmes» [Kant 1848: 340]) та Є. Ґалецького («... sameprzez siз istotnych praw» [Kant 2004: 208]). Мій контрарґумент, що видається мені сильнішим: тут - протиставлення самих по собі випадкових... і самих по собі сутнісних..., причому в ориґіналі зворот fьr sich selbst симетрично обрамлює простір цього протиставлення, що охоплює дві синтагми.

За фатального дефіциту вагомих доказів незадовільності перекладу мій опонент раз у раз підсовує замість них дрібниці - от і тут знову: обрання тієї чи тієї версії нічого не змінює по суті, зі змістового погляду обидві вони правильні (можна припускати навіть, що Кант поставив зворот у кінцеву позицію, щоб пов'язати його з обома словами - хоч для другого таке пов'язання й зайве (плеонастичне), адже вільна = сама по собі). Тобто претензія - дискусійна й до того ж неістотна.

11. «Маємо до справи зі сплутуванням відмінків» [Чорний 2020: 147]. - Так, якому замість який - недогляд, очевидний навіть для людини зі скромним знанням мови. Заувага - слушна.

12. «Отже, це є потреба абсолютно необхідного плану, і [вона] виправдовує свою передумову не просто як дозволену гіпотезу, а як постулат у практичному плані...» [Кант 2004b: 158-159] ^ «Also ist dieses ein Bedьrfnis in schlechterdings notwendiger Absicht, und rechtfertigt seine Voraussetzung nicht bloЯ als erlaubte Hypothese, sondern als Postulat in praktischer Absicht...» (AA 5: 143). - «У примітці 429 [Кант 2004: 232, прим. пер.] перекладач наголошує на амбівалентності виразу «seine Voraussetzung», витлумачити який належить з огляду на контекст. Йдеться про те, що він може означати як «свою передумову», тобто дещо відмінне від цієї потреби, що вона неодмінно передбачає, так і « його/її припущення», тобто те, що ця потреба абсолютно виправдано припускає. Перекладач без жодної подальшої арґументації відкидає друге тлумачення як хибне, наводячи на користь своєї позиції кілька перекладів іншими європейськими мовами. Не зупиняючись довго на тому, що, зазначу, всі пізніші англійські переклади після Ебота (Плугара, Бека і Ґреґор) надавали перевагу «хибному тлумаченню», зазначимо, що з контексту цього і попереднього речення недвозначно випливає, що ідеться про постулат чистого розуму, а саме припущення здійсненності найвищого добра (себто, припущення існування Бога), яке виправдано нашою потребою як скінченних істот робити його предметом волі. Альтернативне прочитання, запропоноване перекладачем, натомість наштовхує на суперечливу думку про зумовленість нашої потреби визнавати постулати чистого розуму як об'єктивні в практичному плані і не дістає підтвердження в тексті твору» [Чорний 2020: 148].

Згадану примітку мушу визнати надміру лаконічною (рецензент, попри те, перший пункт двозначності витлумачив правильно (один з нечастих у його тексті «світлих променів»), хоча другий - знову недоладно), тож висловлюся детальніше. Seine Voraussetzung може означати: 1) «дещо відмінне від цієї потреби», її передумову; 2) апріорне постулювання, презумпцію («закладання наперед») самої тієї потреби. У перекладі обрано перший варіант. Те, що другий відкинено без арґументації, а вибір першого обґрунтовано лише наведенням деяких інших перекладів - не відповідає дійсності: комплексний арґумент тут - у словах, що про сенс звороту «можна з достатньою певністю судити з контексту» [Бурковський 2004b: 232]. А контекст указує на те, що цією передумовою є можливість найвищого добра (summum bonum): і рецензент теж стверджує подібне - але раптом без жодної видимої рації приписує мені якесь «альтернативне прочитання»: чергова його плутанина. Вона починається з формулювання другої версії тлумачення й продовжується ототожненням трьох англійських перекладів з російською версією та протиставленням їх перекладові Ебота. Насправді ж відмінність між версіями Ебота, «whatitpresupposes» [Kant 1996a: 171], і трьох його наступників - «itspresupposition» [Kant 1949: 245; Kant 1993: 150; Kant 2002a: 181; Kant 2015: 115]Не маючи доступу до 2-го видання перекладу Бека, на яке покликається рецензент, цитую перше й третє.полягає в тому, що перша є інтерпретаційною, однозначною, а друга зберігає двозначність ориґіналу: «presupposition... 1. The action or an act of presupposing; a supposition antecedent to knowledge; the assumption of the existence or truth of something, as a preliminary to action, argument, etc. (...) 2. That which is presupposed, assumed, or taken for granted beforehand; a supposition, notion, or idea assumed as a basis of argument, action, etc.; an antecedent supposition...» (OED₂ 17: 430); для увиразнення варто навести й дотичне до моєї версії значення базового слова: «presuppose... 3. Of a thing: To require as a necessary preceding condition; to involve or imply as an antecedent» (OED₂ 17: 429-430). Російська ж, «допущение ее оправдано» [Кант 1997: 681], з ними навіть не перетинається - вона теж двозначна: 1) «визнання її існування за можливе», 2) «толерування її», але в обох випадках хибна (перетиналася б, якби було обрано варіант предположение- хоча він тут теж хибний: правильний переклад - она оправдывает свою предпосылку). Далі, те хибное тлумачення (чи то презумпція, чи то припущення її, потреби, наявності), яке рецензент химерним чином вважає не хибним, не стикується з тим, що, за більш-менш слушним (попри деякі неточності) його ж таки твердженням, випливає «з контексту цього і попереднього речення» (та ще деяких) - натомість обраний мною варіант (постулат є передумовою потреби) з цим контекстом чудово узгоджується. Останнє речення зауваги, крім згаданої вже безсенсовності, ще й несподівано впроваджує дивну потребу, відмінну від потреби чистого практичного розуму, про яку йшлося доти (навіть у попередньому реченні самого рецензента): з формальнологічного погляду це діагностується як порушення принципу тотожності (терміновжиток Кантових часів, кращий за сучасний).

Отож цю претензію відхиляємо як цілком неслушну (точніше - не- когерентну, безсенсовну).

13. «Для людей і всіх сотворених розумних істот моральна необхідність має уявлятись [як] вимушення, себто обов'язковість, а кожний заснований на ній вчинок - як обов'язок, а не як такий спосіб дій (Verfauhrungsart), який нам нам сам від себе вже є любий чи може стати любим» [Кант 2004b: 92] ^ «Fьr Menschen und alle erschaffene vernьnftige Wesen ist die moralische Notwendigkeit Nцtigung, d. i. Verbindlichkeit, und jede darauf gegrьndete Handlung als Phlicht, nicht aber als eine uns von selbst schon beliebte, oder beliebt werden kцnnende Verfahrungsart vorzustellen» (AA 5: 82). Чергові спотворення при цитуванні (10-е й 11-е): «... створених істот» [Чорний 2020: 148], «... ist die moralische Nцthigung» [Чорний 2020: 148].