Апологія української кантіани: ще раз про те, як не слід оцінювати філософські переклади

«Тут маємо до справи з ориґінальною перекладацькою кон'єнктурою... Маю погодитись, що речення в ориґінальному вигляді є не лише «стилістично некоректним», а й суто граматично. Цей пасаж виразно демонструє, що перекладацьке рішення подеколи залежить суцільно від спроможності реконструювати арґумент. український переклад припускає відсутній в ориґіналі сполучник «als» перед іменником «Nцthigung». Тут різниця полягає між позитивним твердженням, що «для людей і всіх створених розумних істот моральна необхідність є вимушенням, себто обов'язковістю», і нормативною вимогою, що «моральну необхідність має бути уявлено як вимушення, себто обов'язковість». Кант однозначно має на гадці перше, бо для Канта вимушення - це фактичний стосунок будь якої не святої, а патологічно визначуваної волі до морального закону, і те, що кожна людина відчуває це обмеження впливу чуттєвих схильностей з боку чистого розуму, є достатнім доказом існуванню чистого практичного розуму і морального закону» [Чорний 2020: 148-149].

Рецензент відмовляє перекладачеві в «спроможності реконструювати арґумент», себе ж позиціонує як носія такої спроможності. Тимчасом його слова показують, далеко не вперше, що така самооцінка надто завищена. Його спростування обговорюваного перекладацького рішення (див. останнє речення зауваги) вкрай неспроможне, передовсім через логічну некоректність: перша половина, до сполучника і - тавтологія (арґумент фактично лише повторює тезу - «для людей і всіх створених розумних істот моральна необхідність є вимушенням»), друга - «офтоп»; а також через чергові прояви браку кантознавчої компетенції. Насамперед - не волі до закону, а радше навпаки, а що головніше - волю всіх «людей і всіх сотворених розумних істот» рецензент зводить до «будь якої не святої, а патологічно визначуваної волі», вочевидь погано орієнтуючися в змісті цих понять. Адже патологічно визначана воля (Willkьr) притаманна тільки частині людей, а є й ще одна - з вільною (автономною) волею, визна- чаною розумом (усупереч патологічним мотивам, схильностям, через які вона теж не є святою). І примус морального закону стосується якраз вільної волі, а не патологічно визначаної, як вважає рецензент. Тож не відповідають дійсності й його слова, нібито «кожна людина відчуває це обмеження»: не відчуває морально не сформована чи «здичавіла» - таких потрібно «скерувати на шлях морально Доброго» [Кант 2004b: 166], врешті, аморальна. «Треба принаймні наполовину вже бути чесною людиною, щоб могти бодай створити собі уявлення про ті відчуття» [Кант 2004b: 45]. Щоб індивід набув такої здатності, потрібно ще «надати законам чистого практичного розуму доступ у людську душу..., себто об'єктивно практичний розум зробити й суб'єктивно практичним» [Кант 2004b: 165].

Conditio sinequanonдля моральності - щоб відповідні законові вчинки здійснювалися шляхом самопримушування, «не з добровільної прихильності і в жодому разі не з неприсилуваного, від себе самого охоче здійснюваного прагнення» [Кант 2004b: 95]. Стоїчне «я роблю охотою те, що інші роблять вимушено» несумісне з кантівською моральністю. Отож для правильності моральних оцінкових суджень, про що йде мова в цьому місці тексту, моральна необхідність має в них уявлятися (чи радше презентуватися, зображатися) відповідно - саме як вимушення, а не як можливе джерело приємності, любих нам діянь. Нарешті, запропонована версія, має уявлятись [як] вимушення, аж ніяк не суперечить традиційній є вимушенням, навпаки - ґрунтується на цьому положенні (неодноразово висловлюваному в тій чи іншій формі на різних сторінках твору, тож загрози втратити його не виникає): це означає також, що кон'єктура («На наш погляд, це речення, імовірно, слід розуміти трохи інакше...» [Бурковський 2004b: 221]) не зачіпає чогось серйозного.

Отже, слова «Кант однозначно має на гадці перше» - однозначно некоректні в своїй категоричності, спроба позбавити пропоновану кон'єктуру права на існування - геть невдала. Претензія - і неістотна, і неслушна.

14. Тут ідеться про ще один недогляд, очевидний навіть для особи з обмеженим знанням мови: детермінація замість детермінації ^ der Bestimmung. Слушність зауваги цього разу незаперечна (щоправда, на «грубе кривотлумачення» це не тягне).

15. «Та позаяк це застосування не може спиратися на жодне [інше] споглядання, крім такого, що повсякчас може бути лише чуттєвим, то causa noumenon з погляду теоретичного застосування розуму є поняття хоч і можливе, мислиме, проте порожнє» [Кант 2004b: 63] ^ «Weil aber dieser Anwendung keine Anschauung, als die jederzeit nur sinnlich sein kann, untergelegt werden kann, so ist causa noumenon in Ansehung des theoretischen Gebrauchs der Vernunft, obgleich ein mцglicher, denkbarer, dennoch leerer Begriff» (AA 5: 55-56).

«Тут синтаксична конструкція «keine. als» дозволяє амбівалентне тлумачення: окрім варіанта, запропонованого перекладачем, цей фраґ- мент можна перекласти «жодне уявлення, яке повсякчас може бути лише чуттєвим» (як і зробили більшість перекладачів, зокрема, Ґреґор в останньому Кембриджському виданні [Kant 2015: 47]). Передовсім, таке рішення в українському перекладі містить грубу помилку, бо означає буквально, що застосування поняття causa noumenon якраз може (!) спиратися на чуттєве споглядання, хоч і не може на жодне інше. Звісно, Кантові, навпаки, йдеться про те, що саме чуттєве споглядання, характерне для людини як скінченної істоти, ніколи не може бути джерелом пізнання ноуменів.

Втім, особливо вражає відповідна примітка перекладача 222 [Кант 2004: 212, прим. пер.], де він запитує: «Як бути з інтелектуальним спогляданням?» Звісно, якщо пристати на рішення інших перекладачів, треба визнати, що Кант заздалегідь виключає можливість інтелектуального споглядання. Це й не дивно: 1) людське споглядання завжди є чуттєвим, тобто зумовленим впливом зовнішніх предметів на органи чуттів; 2) інтелектуальне споглядання, яке Кант припускає за Богом, за визначенням було б також споглядальним розсудом, то ж не відповідало б якомусь дискурсивному поняттю (як-от causa noumenon) як щось зовнішнє. Тобто, перекладач не лише висуває абсурдне твердження, що наше застосування поняття causanoumenonспирається на чуттєве споглядання, а й намагається обґрунтувати це рішення дивним припущенням інтелектуального споглядання там, де контекст його виключає» [Чорний 2020: 150].

Знову - ціла низка недоладностей і перекручень (що й природно для доведення неслушної головної тези та хибних допоміжних). Перша фраза викликає не дуже серйозні заперечення: не «конструкція «keine... als» дозволяє амбівалентне тлумачення» - неясно, що тут за конструкція: keine. als чи als die (той, хто виступає в ролі перекладознавця, мусить мати й лінґвістичну компетенцію); ще можна зауважити: М. Ґре- ґор не могла нічого зробити у виданні 2015 р. - бо померла ще 1994-го. А далі - більше. Двічі вжитим «застосування поняття causa noumenon» рецензент знову демонструє прикрий брак фаховості: не спромігся навіть визначити правильно, про що йдеться. Насправді Кант говорить про застосування поняття причини до ноуменів, що можна розглядати як своєрідну дедукцію поняття causa noumenon.

З перекладу (та й з ориґіналу також) справді можна виснувати, що зазначене застосування може спиратися на чуттєве споглядання, але подальші рецензентові розважання щодо цього - знову нефахові й алогічні. Спростувальний арґумент «Кантові, навпаки, йдеться про те, що саме (?) чуттєве споглядання. не може бути джерелом пізнання ноуменів» - знову неспроможний. Кантові йдеться не про цю давно відому й експліцитно не згадувану тут обставину, опущений більший засновок зацитованого речення-ентимеми, а про те, що випливає з нього та другого засновку (на який і скеровано обговорювану претензію). А головна хиба тут - ось у чому: Кантовому положенню протиставлено (маркером навпаки) те, що йому насправді зовсім не суперечить. Для рецензента «спиратися на чуттєве споглядання» тут має означати заявку на пізнання ноуменів (причому успішне!). Але дискутований зворот не дає жодної раціональної підстави для такого тлумачення. Контекст речення, з яким він цілком гармонує, дозволяє вбачати тут можливість залучення (надто не безпосереднім чином) чуттєвого споглядання чи його даних до зазначеного акту - але не для пізнання ноумена. (Приклад імпліцитної дотичності чуттєвого споглядання до того специфічного застосування поняття причини можна бачити в попередньому реченні твору, де Кант використовує вказівку на застосування поняття причини до феноменів, фактично відштовхується від цього). Якщо навіть допустити, попри відсутність видимої підстави для цього, розширювальне тлумачення: вживання чуттєвого споглядання саме для пізнання ноумена (з іґно- руванням тієї істини, що нашому чуттєвому спогляданню ноумени недоступні) - усе одно ніщо в перекладі не дозволяє навіть підозрювати, що це могло б бути чимось більшим, ніж безуспішні спроби. (Можна домислити й конкретні способи такого марного вживання (принаймні не безпосереднього) - скажімо, прикликання чи то аналогій із пізнанням феноменів, чи то й «химер, нелеґітимного (unbefugte) чуттєвого вбрання тих ідей» [Rehberg 1788: 352], за висловом несправедливо забутого Кантового рецензента). Утім, арґумент Окамового леза перекреслює подібне теоретизування.

Отож чергове звинувачення в абсурдності, що ними рецензент розкидається з надмірною легкістю, як і попередні, виявляється неслушним, зате може бути небезпідставно адресоване йому самому. І сама ця фраза теж досить прикметна. Тут і повтор прикрого «застосування поняття causa noumenon», і чергове згущення фарб: нібито перекладач «висуває... твердження» (де?) - хоча насправді мова лише про те, що випливає з перекладу, і чергова некоректність, що могла б слугувати за приклад субрепції (Кантів терміновжиток) - але, не відхиляючися від дотримування презумпції порядності, кваліфікуємо це як паралогізм. Якщо перед цим рецензент загалом правомірно стверджував: «може спиратися» (інша річ - що це дає), то тепер уже - «спирається». Це логіка репресивних органів Московської комуністичної імперії: міг здійснити - отже, здійснив!

Лишається ще один мотив мого перекладацького рішення: «Справді, як же бути з інтелектуальним спогляданням?» [Бурковський 2004b: 212]. Рецензент вочевидь не втямив, до чого тут інтелектуальне споглядання - щоправда, у цьому є й моя (вимушена) провина: я висловився занадто лаконічно. Поясню. Про людське споглядання можна справді сказати (не вдаючися в субтильності), що воно може бути лише чуттєвим. Але тут згадано формально не людське споглядання, а споглядання як таке - і в цьому випадку некоректним буде переклад на кшталт російського «поскольку созерцание всегда может быть только чувственным» [Кант 1997: 417]. Адже споглядання як таке, за Кантом, може бути не тільки чуттєвим - існує також інтелектуальне (не виключене й ще якесь, що може міститися в загальнішому «якомусь іншому виді споглядання, крім чуттєвого» [Кант 2004b: 56]), і в КПР, «ashedoesinthefirstCritique, Kantmorethanonceinvokesthespectreof 'intellectualintuition'» [Bowie 2003: 24] - не тільки як теоретичний конструкт, а й як реально притаманне принаймні Богові. Та й не обов'язково лише Богові (Urwesen): Кант не відкидав категорично погляду, за яким «правдоподібним є, що між нами і Богом простягається велика шкала (Stufenleiter) створінь від нас аж до нього» [Кант 2004a: 49], відповідно до «такого відомого, введеного в обіг Ляйбніцем і вдало підкріпленого Боне закону тяглої шкали створінь» [Кант 2000: 387], модифікації Ляйбніцевого фундаментального закону тяглості (loi de la continuitй), від найвищої монади (Бога) до найнижчої. Сюди певною мірою можуть стосуватися й слова про те, що «принцип звичаєвості не обмежується тільки людьми, а поширюється на всіх скінченних істот, які мають розум і волю, включаючи навіть нескінченну істоту» [Кант 2004b: 37].

Словом, ідеться про необхідність враховувати наявність у Канта поняття інтелектуального (або просто нечуттєвого) споглядання, узгоджувати з цією обставиною дотичні до неї формулювання. Нерозуміння цієї думки не завадило рецензентові заперечити її: «Кант заздалегідь виключає можливість інтелектуального споглядання» (звідки саме виключає - доводиться здогадуватися). З викладеного щойно зрозуміло, що це твердження тут виявляється безсенсовним, б'є мимо цілі, як і під- кріплювальні арґументи (два пункти переліку). Не має значення, що перший сам по собі можна визнати коректним: Кант справді не раз висловлювався подібним чином (часом і дещо інакше - пор., напр., [Кант 2018: 61], але тут не місце на обговорення цієї теми, що зачіпає, серед іншого, й її продовження у Фіхте й Шелінґа), а другий ні: те споглядання навряд чи «було б... розсудом» - лише однією з його функцій, а дискурсивний характер поняття (зумовлений природою нашої пізнавальної спроможності) не означає принципової закритості його змісту для інтуїтивного пізнання. (Усе це, повторю, не зачіпає мого арґумента й тим більше моєї версії перекладу).

Обстоюваний рецензентом варіант справді можливий, і прийнятий багатьма перекладачами - тільки для уникнення некоректності тут потрібен відповідний коментар (примітка) або вставка: «[людське/наше] споглядання», «споглядання [для нас/людей] може бути...» (пор. коректне формулювання: «... споглядань, які в мене можуть бути лише чуттєвими» [Кант 2000: 241] ^ «... Anschauungen, die bei mir nicht anders als sinnlich sein kцnnen» (B 408) [Kant 1998: 450]). Але правомірним є й той варіант, який обрав я, а переді мною інші перекладачі, як-от французький («Mais comme aucune intuition, autre qu'une intuition sensible, ne peut кtre soumise а cette application» [Kant 1921: 96]), щонайменше один з кількох румунських До решти тамтешніх перекладів і видань, на жаль, не маю зараз доступу.(«Dar fiindcд nici o intuifie, afarд de una sensibilд, nu poate fi supusд acestei aplicдri» [Kant 1972: 144]), іспанський («Pero como debajo de esta aplicacion no puede ponerse ninguna intuicion mas que la que siempre solo puede ser sensible» [Kant, 2002b: 77]). Відмінність між цими варіантами є радше формальною, істотного глибинного змісту Кантової думки вона не зачіпає. Вони можуть бути поєднані - і цей третій, «па- расольковий» варіант з'явився мало не найраніше, у дещо вільному, та глибоко фаховому й талановитому перекладі Жюля Барні: «Mais, comme nous ne pouvons soumettre а cette application aucune intuition qui ne soit pas sensible (Та позаяк ми не можемо підвести під це застосування жодного споглядання, яке не було б чуттєвим)» [Kant 1848: 217], повторений у сучасному італійському: «Ma poichй nessuna intuizione che non sia sensi- bile puo esser sottoposta a questa applicazione» [Kant 2013: 171]. З огляду на це заувага рецензента є знову неістотною, а за неспроможністю його інвектив на адресу перекладу та примітки - знову неслушною.

Висновки

Рецензент слідом за своїми наставниками взяв на себе працю довести те, що не відповідає дійсності. Зрозуміло, що таке доведення може бути тільки фіктивним, попри окремі слушні моменти - оскільки критикований текст, як і будь-який інший, ідеальним бути не може. Тож із валідним доказовим матеріалом у цього рецензента, як і в попередніх, велика скрута - і з цим, правдоподібно, пов'язана й кардинальна обставина, що зумовлює загальну неспроможність обох публікацій - неспроможність методологічна. Набір помилок перекладу з цілого його масиву, ніби й чималий, але скромний порівняно з кількістю його сторінок (тим більше складений головно з псевдопомилок) - це лише підстава для констатації: у перекладі є помилки (що, власне, можна a priori прогнозувати для будь-якого перекладу). Кваліфікація ж його як незадовільного має спиратися на чіткі критерії - див.: [Бурковський 2021b: 195-197].

Перекладознавці свідчать: «Проблема оцінювання якості перекладу залишається предметом палких дискусій» [Фокін 2016: 311]. Проте незаперечним є загальний критерій - співвідношення кількості помилок і обсягу тексту. Запропонований мною (без категоричності) конкретний показник, звісно, є суб'єктивним Я за нього, зрештою, не тримаюся. Наведу один авторитетний (готовий пристати^{на нього) -} The Canadian Language Quality Measurement System (Sical) - він відзначаєть-ся прозорістю (в інших - складніша класифікація помилок, включно з пунктуаційними, ^{нараховуванням за них різної кількості пунктів і оцінювання за їх сумою): поріг задо-вільної оцінки - 1 істотна помилка} (major error) і до 18 (!) неістотних (minor errors) на 400 слів (щось із півтори умовні сторінки) [Williams 2004: 3]., але в даній ситуації важливим є те, що я не можу заперечувати застосовність цієї мірки й до моїх власних перекладів. Тобто критики мають шанс змусити перекладача визнати незадовільну якість своєї роботи - якщо їм вдасться здійснити коректну демонстрацію за описаною мною схемою (з обґрунтуванням серйозності наведених помилок). Читач уже бачив: коли їм вдається виявити дійсну помилку - я її визнаю. Таке доведення, на мій погляд, неможливе - бо їхня упереджена теза (задекларована двічі) не відповідає дійсності. Але це - погляд особи зацікавленої, тож питання можна вважати відкритим (неспроможне доведення незадовільної якості тексту не є доказом протилежного).

Вказівка на ту кардинальну обставину вже являє собою спростування головного рецензентового звинувачення. Але я вдався й до детального розгляду його конкретних претензій до перекладу - тож синтезуймо отримані результати.

Почнімо з першого підрозділу. Наскільки відповіда тут дійсності рецензентова характеристика «термінологічний хаос» [Чорний 2020: 151] - внаслідок практики передавання одного німецького терміна «цілою низкою» українських? Під цю ознаку підпадають (бодай умовно - нехтуємо ступенем коректності формулювання «ціла низка»):

1) Verstand - кілька випадків ужиття одного неординарного варіанту перекладу;

2) Willkьr (1 такий випадок);

3) Gesinnung (4 випадки - скрізь рахуємо не просто відзначені рецензентом, а всі наявні в тексті перекладу);

4) Selbst (1 випадок);

5) Gefьhl (3 неординарні варіанти, від 1 до 10 вживань);

6) Handlung (2 частотні варіанти);

7) Vorstellungsart (1 випадок).

Не підпадають: spьrbar, Behuf (про варіативність не йдеться); помилково віднесені до даної рубрики endlos, Beurteilung/beurteilen, Zweck/ Ziel, як і Einbildung (просто безсенсовна претензія). Не стосуються сюди згадані просто для зіставлення unendlich, Einbildungskraft, Urteil/ urteilen, нарешті, службові слова sofern (so fern), indem та so wie.

Бачимо всього два приклади: Handlung та Gefьhl, які могли б бути більш-менш вагомими - якби варіативність тут не була правомірною (не рахуючи трьох відзначених винятків). Рецензент, щоправда, говорить про «аж ніяк не вичерпний перелік» [Чорний 2020: 136]. Якщо це не просто його припущення й видавання бажаного за дійсне, якщо він мав вибір - то чому наведено головно неяскраві випадки, що через саму лише вкрай низьку частотність уже не годяться для переконливої ілюстрації його звинувачення? Мабуть, тому, що й решта (якщо вони є) - такі самі. Отож звинувачення лишається недоведеним - тим більше, що докази зазвичай виявляються не лише невагомими, а й значною мірою чи й цілком неслушними.

Критеріям слушності й бодай умовної вагомості в першому підрозділі рецензії відповідають 4 з 24 претензій до перекладу. Неслушних претензій - 6, більшість же, 14, я відніс до (частково) слушних, але неістотних - хоча за настільки об'єктивного підходу, як той, що проявляється в рецензії, вони б легко опинилися в графі неслушних.

Констатую й тут непереборну скруту рецензента в доведенні його упередженої тези: навести хоч якусь подобу імпозантного списку помилок перекладу на рівні слів він не в змозі - тож хапається за випадки варіативності передання деяких термінів, намагаючися зробити з цього «термінологічний хаос» - який за ближчого розгляду виявляється мильною бульбашкою. Можу стверджувати назагал - певний матеріал наведено вище, що в «дотриманні термінологічних структур» український переклад не вирізняється з загальної маси (хоча й не заперечую доцільність удосконалення його в цьому плані).

Тепер - другий підрозділ, який має доводити звинувачення про «величезну кількість грубих помилок»: тут, можливо, відбилося специфічне рецензентове розуміння - він дивує читача й «величезною кількістю іменників жіночого роду» [Чорний 2020: 145], тобто 5 (саме про стільки тих іменників ідеться) для нього вже «величезна кількість». У такому разі він може вважати це звинувачення доведеним: вказаних тут дійсних помилок перекладу (не торкаємося питання «грубості») - саме 5 (на 15 зауваг). З решти зауваг 6 - неслушні, а 4 дискусійні або/та неістотні; остання риса притаманна й більшості неслушних (6-ій, 9-ій, 13-ій, 15-ій): ознака тієї-таки скрути з доказовим матеріалом.

Рецензент заявив: «Окрім того, я не зважаю на арґументи на кштал «автор заплутався» і припускаю (цілком згідно з засадами Кантової практичної філософії (- цікаво, котрими саме - І. Б.), що автор написав саме те, що мав на увазі, у тій формі, у якій вважав за доречне... Тому до... звинувачень на адресу Канта у стилістичній некоректності я ставитимусь скептично» [Чорний 2020: 132-133]. Жодного такого неслушного звинувачення на адресу Канта з мого боку рецензент не викрив. Один раз (заувага 13) торкнувся такої моєї констатації - і погодився, що некоректність тут є, йому не подобається лише мій варіант її усунення. Отже, його декларація - безвідповідальні слова на вітер.

Те, в чому він безпідставно звинувачує перекладача - в «обґрунтувані спотворень», у нездатності реконструювати логіку арґументу, в абсурдності - стосується лише його самого: приклади такого обґрунтування бачимо в заувагах 4 й 5, в останній воно є виразно абсурдним, у першій - щонайменше паралогічним (сюди ж - і І.19.). Але абсурдністю чи алогічністю позначені більшою чи меншою мірою й рецензентові обґрунтування деяких слушних або вірогідних версій (зауваги 3, 7, 10, 15, як і І.7., І.9.). Деякі зауваги в цілому є безсенсовними - 12-а разом з І.11., та, либонь, і 6-а. І це - лише окремі аспекти загального браку компетенції рецензента в справі, за яку він сміливо взявся - звинувачуючи в нефахо- вості перекладача. Хоча таке звинувачення на будь-чию адресу На додачу до сказаного з цього приводу в моїй попередній статті підкреслю: наяв-ність у людини статусу визнаного фахівця-кантознавця не виключає того, що вона не розуміє окремих місць Кантового тексту й робить грубі помилки в перекладі - я це вже демонстрував [Бурковський 2018: 122-124] і згодом продемонструю ще. не може не містити бодай якоїсь частки слушності, але зазначу: із виявлених 9 (4 + 5) помилок перекладу цього разу всі 100% - очевидні недогляди (щоправда, ця обставина відбиває, либонь, не так рівень перекладу, як рівень рецензії). Причиною тут не лише брак часу, а й (у поєднанні з ним) той психологічний феномен, що його по-простому називають «око замилюється» - причому певні місця можуть особливо провокувати це, так, що свіжий погляд допомагає далеко не завжди. У рецензії наведено дві такі ніби легко помітні хиби (ІІ.1 і ІІ.2.), яких не помітили ні перекладач, ні науковий редактор, ні попередній рецензент В. Терлецький, ні російські фахові редактори різних років - М. Іткін, М. Бєляєв, Е. Соловйов.

«... український переклад КПР унеможливлює фахову роботу з текстом і може слугувати лише засобом попереднього популярного знайомства з Кантової філософією» [Чорний 2020: 151]. З огляду на вже сказане маю підстави заперечити: не унеможливлює, а хіба що подекуди утруднює ту фахову роботу, яка можлива з текстом перекладу - назагал же переклад як такий не може слугувати засобом по-справжньому глибокого знайомства з філософським твором - для серйозного його дослідження не обійтись без ориґіналу. Роз'яснювати це тут уже нема як, але, гадаю, роз'яснити це рецензенту зможе хтось із його колег.

«Далебі, якщо текст не може дати студенту-початківцю чи просто зацікавленому читачу адекватне уявлення про хід думки автора, якщо викладачі в університеті не можуть впевнено спиратися на нього під час навчального процесу (а про це, на жаль, свідчить практика), а фахівці не можуть користуватися ним для цитування ориґіналу з урахуванням усталеної термінології Наскільки відповідає дійсності таке звинувачення щодо усталеної термінології - сутність, явище, підстава, розум, чуття, сприйняття, уявлення й т. ін. - нехай читач оцінить сам. Якщо рецензент під «усталеною» розуміє ту, якої дотримується він та його однодумці - то скільки є навіть таких «недотримань»?, виникає питання: для кого їх створено?» [Чорний 2020: 151].

Ціну подібним словам цієї рецензії ми вже знаємо - проте я відповім.

У своїй роботі я досить широко використовував інші переклади, надто слов'янські: завдяки мовній близькості вони бувають помічні не лише у виборі перекладацьких рішень, а й у їх формулюванні (в умовах цейтноту - відчутна економія часу) [Бурковський 2004а: 180-181]. «Особливу увагу було приділено перекладу російському - і річ тут. в тому, що російські інтерпретації Канта досі лишаються найпоширенішими в Україні... Це спонукало нас намагатися створити українську версію, яка принаймні не поступалася б російській. Ця мета виявилася цілком досяжною. Для декого буде несподіванкою довідатися, що переклад Соколова - Іткіна ввесь рясніє більш або менш серйозними вадами. Деякі з них - лише деякі, бо в наше завдання не входив їх облік, - зазначено в примітках... Пропонований нині варіант, містячи незрівнянно менше викривлень ориґіналу, означатиме, як ми сподіваємося, певний прогрес у освоєнні кантівської спадщини в нашій країні» [Бурковський 2004a: 181-182]. Оцінка «незрівнянно менше» згодом виявилися трохи завищеною: деяких помилок того перекладу (не лише тих, що вказані тут) я не помітив, і навіть переніс у свій. Та в усякому разі можна сказати: на добрий порядок менше.

Той російський переклад, дарма що цілком підпадає під незадовільну оцінку за наведеними тут критеріями (редакція 1997 поліпшила його мало, подекуди навіть погіршила - прошу наразі повірити мені на слово), понад пів століття широко використовується не лише в РФ, а й у низці суміжних країн - включно з нашою (досі). Студенти й просто зацікавлені читачі здобувають з нього уявлення про хід думки автора (і не сказати, щоб цілком неадекватне), викладачі досить упевнено спираються на нього під час навчального процесу, фахівці користуються ним для цитування ориґіналу, хоча й від термінологічних негараздів цей переклад теж не вільний, не кажучи про ненависне рецензентові варіативне передання термінів як таке: endlos - бесконечныйі нескончаемый,Unbedingte - безусловноеі необусловленное,Voraussetzung - див. вище...

Український переклад, що відтворює ориґінал значно адекватіше, придатний для таких функцій значно більше. І на його рецепцію я не дуже нарікаю: не буду згадувати навчальних програм (деякі можна знайти в мережі) - обмежусь індексом цитувань у Google Scholar: 140, закономірним чином у 2,5 раза нижчий, ніж КЧР-2000, але дещо несподівано мало не вп'ятеро вищий, ніж виданого практично одночасно перекладу іншого твору Канта у виконанні мого попереднього рецензента.

За вказані дійсні помилки дякую теперішньому рецензентові - попри його неприхильну до мене поставу; і вчергове складаю вибачення перед читачами. Сподіваюся, вони не полінуються внести до своїх примірників книги відповідні поправки (повніший список я згодом викладу в мережі).

На закінчення. Повертаючися до винесених у епіграф слів - мій опонент дуже яскраво їх підтвердив - продовжу їх: а з того, що Петро говорить у відповідь, уже можна - sapienti sat - скласти досить адекватне уявлення про обох авторів та їхню творчість.

Посилання

переклад рецензія критика практичного розуму

Богачов, А., Бурковський, І., & Кебуладзе, В. (2016). Термінологія фундаментальної онтології Мартина Гайдеґера. Філософська думка (2), 113-118.

Бурковський, І. (2004a). Розбудовуючи українську кантіану. Кант, І. Критика практичного розуму. Пер. з німецької, примітки та післямова І. Бурковського. Науковий редактор А. Єрмоленко. Київ: Юніверс, 179-183.

Бурковський, І. (2004Ь). Примітки. Кант, І. Критика практичного розуму. Пер. з нім., примітки та післямова І. Бурковського. Наук. ред. А. Єрмоленко. (с. 184-236). Київ: Юніверс.

Бурковський, І. (2021а). Із сьогоденних проблем опанування Геґелевої спадщини: «Феноменологія духа» в українському переданні. Філософська думка (2), 114-130.

Бурковський, І. (2021Ь). Апологія української кантіани: критика нігілістичної критики першої українськомовної «Критики». Філософія освіти 27(1), 193-227. Бурковський, І., Єрмоленко, А., Кебуладзе, В., & Терлецький, В. (2018). До третьої «Критики» Канта. Філософська думка (6), 118-124.

Іващенко, І., & Терлецький, В. (2020). Значливість перекладу для філософської освіти (на прикладі українського перекладу «Критики чистого розуму» Імануеля Канта). Філософія освіти 26(1), 211-229.

Кант, И. (1965). Критика практического разума. Пер. с нем. Н.М. Соколов. Ред.

М. И. Иткин. Сочинения в шести томах. Том 4. Часть 1. Москва: Мысль.

Кант, И. (1974). Критика на практическия разум. Прев. проф. д-р Ц. Торбов. София: Изд. на БАН.

Кант, И. (1994). Критика практического разума. Пер. с нем. Н. М. Соколов. Сверил М.М. Беляев. Собрание сочинений в восьми томах. Том 4. Москва: Чоро.

Кант, И. (1997). Критика практического разума. Пер. с нем. Н.М. Соколов. Ред.

3. Ю. Соловьев. Сочинения на немецком и русском языках.Том 3. Москва: Наука.

Кант, І. (2000). Критика чистого розуму. Пер. з нім. та примітки І. Бурковського. Київ: Юніверс.

Кант, І. (2004а). Рефлексії до Критики чистого розуму. Пер. з нім. й латини[, післямова] та примітки І. Бурковського. Науковий редактор А. Лой. Київ: Юніверс.

Кант, І. (2004Ь). Критика практичного розуму. Пер. з нім., примітки та післямова І. Бурковського. Науковий редактор А. Єрмоленко. Київ: Юніверс.

Кант, І. (2007). Із «Антропології з прагматичної точки зору». Естетика. Пер. з нім. Б. Гавришкова. (с. 275-346). Львів: Аверс.

Кант, І. (2018). Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука. Вид. 2-ге, уточн. і доп. Пер. з нім., вступна стаття, коментарі і примітки В. Терлецького. Відповідальний редактор В. Кебуладзе. Харків: Фоліо. Русанівський В. М. (ред.). (2013). Словник української мови: у двадцяти томах. Т. 4. Київ: Наукова думка.

Русанівський В. М. (ред.). (2020). Словникукраїнськоїмови:у двадцяти томах. Т. 11. Київ: Наукова думка.

Терлецький, В. (2006). Кант українською: проблеми й дилеми Роздуми над книгою: Імануель Кант. Критика практичного розуму. Український гуманітарний огляд (12), 135-153.

Терлецький, В. (2018). Коментарі і примітки. Кант, І. Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука. Вид. 2-ге. Пер. з нім. В. Тер- лецького. Відп. ред. В. Кебуладзе. Харків: Фоліо, 137-189.

Фокін, С.Б. (2016). Критерії оцінки письмового перекладу неспеціалізованого тексту в контексті п-бальної системи. Мовні і концептуальні картини світу, вип. 56,

4. 2, 311-320.

Харитонова, Т.А. (1992). Джерела філософської термінології. Київ: Наукова думка.

Чорний В. (2020). Кому потрібні переклади: труднощі засвоєння чужомовної традиції. Філософія освіти 26(2), 130-154.

Bowie, A. (2003). Aesthetics and subjectivity: from Kant to Nietzsche. 2nd ed. Manchester University Press.

Eisler, R. (1984). Kant Lexikon.Georg Olms Verlag.

Guyer, P., & Wood, A. W. (1996). General editors' preface. Kant, I. Practical philosophy. Translated and edited by Mary J. Gregor. Cambridge University Press, VII-IX.

Hoppe H. (2015). Selbst. In: Willaschek, M., Stolzenberg, J. et al. [Herausgegeber]. KantLexikon.Bd. 3. Berlin: De Gruyter.

Kant, I. (1797). Opera adphilosophiam criticam. Volumen tertium.Latine vertit F. G. Born. Lipsiae, impensis E.B. Schwickerti.

Kant, I. (2013). Critica della ragion pratica.A cura di P. Chiodi. Unione tipografico-editrice Torinese.

Kant, I (2017). Critica della ragion pratica. Introduzione, traduzione di V. Mathieu. Firenze - Milano: Bompiani.

Kant, I. (2006). Critica della ragion pratica. Traduzione di F. Capra. [Revisione di E. Garin]. Roma - Bari: Editori Laterza.

Kant, I. (2002b). Critica de la razon prвctica.Traduccion por E. Minana y Villagrasa & M. Garcia Morente. Quinta edicion. [Revision por J. M. Palacios]. Salamanca: Ediciones Sigueme.

Kant, I. (1972). Critica rafiunii practice. Trad. N. Bagdasar. Bucuresti: Editura ЗtiinЗificв.

Kant, E. (1848). Critique de la raison pratique; prйcйdйe des Fondements de la mйtaphysique des mњurs; traduit de l'allemand par J. Barni. Paris: Ladrange.

Kant, I. (1921). Critique de ta raison pratique. Nouvelle traduction franзaise... par F. Pica- vet. 5^иme йdition. Paris: Librairie Fйlix Alcan.

Kant, I. (2015). Critique of Practical reason.Trans. M. Gregor. Cambridge University Press.

Kant, I. (1949). Critique of practical reason. Trans. by L. W. Beck. The University of Chicago Press.

Kant, I. (1974). Critique of practical reason. Trans. by Ts. Torbov. [In Bulgarian]. Sofia: BAN Edition.

Kant, I. (1993). Critique of practical reason. Edited and translated. by L. W. Beck. Third edition. Prentice Hall.

Kant, I. (1996a). Critique of practical reason. Trans. by T. K. Abbott. New York: Prometheus Books.

Kant, I. (2002a). Critique of practical reason. Translated by Werner S. Pluhar. Indianapolis/Cambridge: Hackett Publishing Company.

Kant, I. (1998). Kritik der reinen Vernunft. Hrg. v. Jens Timmermann. Hamburg: Meiner.

Kant, I. (2001). Kritika cistйho rozumu. Prelozil J. Louzil ve spolupraci s J. Chotasem a I. Chvatikem. Praha: OIKOYMENH.

Kant, I. (1996b). Kritika praktickйho rozumu. Prelozil J. Louzil. Praha: Svoboda.

Kant, I. (1979). Kritika praktickog uma. Prev. D. N. Basta. Beogradski izdavacko-graficki zavod.

Kant, I. (1986). Krytyka czystego rozumu. Przei. R. Ingarden. T. I-II. Wyd. II. Warszawa: PWN.

Kant, I. (1990a). Kritika praktickйho rozumu. Bratislava: Spektrum.

Kant, I. (1990b). Kritika praktickog uma. 3. izd. Prev. V. D. Sonnenfeld. Zagreb: Naprijed.

Kant, I. (2004). Krytyka praktycznego rozumu. Przeiozyi... J. Gaiecki. Warszawa: PWN.

Kant, I. (2012). Krytyka praktycznego rozumu. Tiumaczenie: B. Bornstein. Opracowai: M. Zelazny. Dzieta zebrane. Tom 3. Torun: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikoiaja Kopernika.

Kant's gesammelte Schriften. (1910-1923). Herausgegeben von der Kцniglich PreuЯischen Akademie der Wissenschafften. Erste Abteilung: Werke. Bd. I--IX. Berlin: Georg Reimer / Berlin und Leipzig: Walter de Gruyter &Co., (1900-1909¹).

Nowicki, S. F. (2002). Od tiumacza. In: Hegel, G.W.F. Fenomenologia ducha. Tium.: S. F. Nowicki. Warszawa: Fundacja Aletheia, 5-11.

[Rehberg, August Wilhelm] (1788). Riga, bey Hartknoch: Kritik der praktischen Vernunft, von Immanuel Kant. 1788. 292 S. 8°. [I. Teil]. In: Allgemeine Literatur-Zeitung, No 188^a, 346-352.

Simpson, J. A., & Weiner, E. S. S. (Ed.). (1989). Oxford English Dictionary. In 20 volumes. 2^nd edition. Vol. XIII. Oxford: Clarendon Press.

Williams, M. (2004). Translation Quality Assessment: An Argumentation-Centered Approach.Ottawa: University of Ottawa Press.

Zelazny, M. (2013). Od tiumacza. In: Kant, I. Krytyka czystego rozumu. Przekiad: M. Zelazny. Dzieta zebrane. Tom 2. Torun: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mi- koiaja Kopernika, 7-28.

References

Bohachov, A., Burkovskyi, I., &Kebuladze, V. (2016). Terminology of Martin Heidegger's fundamental ontology. [In Ukrainian]. Philosophical Thought (2), 113-118.

Bowie, A. (2003). Aesthetics and subjectivity: from Kant to Nietzsche. Second edition. Manchester University Press.

Burkovskyi, I. (2004a). Building the Ukrainian Kantian. [In Ukrainian]. Kant, I. Critique of practical reason. Transl. ... by I. Burkovskyi. Scientific editor A. Yermolenko. Kyiv: Universe, 179-183.

Burkovskyi, I. (2004b). Notes. [In Ukrainian]. Kant, I. Critique of practical reason. Transl. ... by I. Burkovskyi. Scientific editor A. Yermolenko. Kyiv: Universe, 184-236.

Burkovskyi, I. (2021a). Some actual problems of mastering Hegel's legacy: "Phenomenology of Spirit” in Ukrainian translations. [In Ukrainian]. Philosophical Thought (2), 114-130.

Burkovskyi, I. (2021b). Apology of the Ukrainian Kantiana: a critique of the nihilistic critique of the first Ukrainian-language "Critique”. [In Ukrainian]. Philosophy of Education 27(1), 193-227.

Burkovskyi, I., Yermolenko, A., Kebuladze, V., Terletsky, V. (2018). To the third "Critique” of Kant. [In Ukrainian]. Philosophical Thought (6), 118-124.

Eisler, R. (1984). Kant Lexikon.Georg Olms Verlag.

Guyer, P., & Wood, A. W. (1996). General editors' preface. Kant, I. Practical philosophy. Translated and edited by Mary J. Gregor. Cambridge University Press, VII-IX.

Hoppe H. (2015). Selbst. Willaschek, M., Stolzenberg, J. et al. (Herausgegeber). KantLexikon. Bd. 3. Berlin: De Gruyter.

Ivashchenko, I., & Terletsky, V. (2020). The significance of translation for philosophical education (on the example of the Ukrainian translation of Immanuel Kant's Critique of Pure Reason). [In Ukrainian]. Philosophy of Education 26(1), 211-229.

Kant, I. (1797). Opera adphilosophiam criticam. Volumen tertium.Latine vertit F. G. Born. Lipsiae, impensis E.B. Schwickerti.

Kant, I. (2013). Critica della ragion pratica.A cura di P. Chiodi. Unione tipografico-editrice Torinese.

Kant, I (2017). Critica della ragion pratica. Introduzione, traduzione... di V. Mathieu. Firenze - Milano: Bompiani.

Kant, I. (2006). Critica della ragion pratica. Traduzione di F. Capra. [Revisione di E. Garin]. Roma - Bari: Editori Laterza.

Kant, I. (2002b). Critica de la razon prаctica.Traduccion por E. Minana y Villagrasa & M. Garcia Morente. Quinta edicion. [Revision por J. M. Palacios]. Salamanca: Ediciones Slgueme.

Kant, I. (1972). Critica rafiunii practice. Trad. N. Bagdasar. Bucuresti: Editura ЗtiinЗificв. Kant, E. (1848). Critique de la raison pratique; prйcйdйe des Fondements de la mйtaphysique des mњurs; traduit de l'allemand par J. Barni. Paris: Ladrange.

Kant, I. (1921). Critique de la raison pratique. Nouvelle traduction franзaise. par F. Pica- vet. 5^иme йdition. Paris: Librairie Fйlix Alcan.

Kant, I. (2015). Critique of Practical reason.Trans. M. Gregor. Cambridge University Press. Kant, I. (1949). Critique of practical reason. Trans. by L. W. Beck. The University of Chicago Press.

Kant, I. (1965). Critique of practical reason. Trans. by N. Sokolov. Ed. M. Itkin. [In Russian].

Collected works in six volumes. Vol. 3, p. I. Moscow: Mysl.

Kant, I. (1974). Critique of practical reason. Transl. by Ts. Torbov. [In Bulgarian]. Sofia: BAN Edition.

Kant, I. (1993). Critique of practical reason. Edited and trans. by L. W. Beck. Third edition. Prentice Hall.

Kant, I. (1994). Critique of practical reason. Trans. N. Sokolov. Rev. M. Beliaev. [In Russian]. Collected Works in eight volumes. Vol. 4. Moscow: Choro.

Kant, I. (1996a). Critique of practical reason. Trans. by T. K. Abbott. New York: Prometheus Books.

Kant, I. (1997). Critique of practical reason. Transl. by N. Sokolov. Ed. N. Motroshilova, B. Tuschling. [In Russian]. Works in German and Russian. Vol. 3. Moscow: Nauka.

Kant, I. (2002a). Critique of practical reason. Trans. by Werner S. Pluhar. Indianapolis/ Cambridge: Hackett Publishing Company.

Kant, I. (2004b). Critique of practical reason. Trans. by I. Burkovskyi. Scientific editor A. Yermolenko. [In Ukrainian]. Kyiv: Universe.

Kant, I. (2000). Critique of pure reason. Trans. and notes by I. Burkovskyi. [In Ukrainian]. Kyiv: Universe.

Kant, I. (2007). From "Anthropology from a pragmatic point of view". Trans. by B. Havry- shkiv. [In Ukrainian]. Kant, I. Aesthetics. Lviv: Avers.

Kant, I. (1998). Kritik der reinen Vernunft. Hrg. v. Jens Timmermann. Hamburg: Meiner. Kant, I. (2001). Kritika cistйho rozumu. Prelozil J. Louzil ve spolupraci s J. Chotasem a I. Chvatlkem. Praha: OIKOYMENH.

Kant, I. (1996b). Kritika praktickйho rozumu. Prelozil J. Louzil. Praha: Svoboda.

Kant, I. (1979). Kritika praktickog uma. Prev. D. N. Basta. Beogradski izdavacko-graficki zavod.

Kant, I. (1986). Krytyka czystego rozumu. Przei. R. Ingarden. T. I--II. Wyd. II. Warszawa: PWN.

Kant, I. (1990a). Kritika praktickeho rozumu. Bratislava: Spektrum.

Kant, I. (1990b). Kritika praktickog uma. 3. izd. Prev. V. D. Sonnenfeld. Zagreb: Naprijed. Kant, I. (2004). Krytyka praktycznego rozumu. Przeiozyi... J. Gaiecki. Warszawa: PWN. Kant, I. (2012). Krytyka praktycznego rozumu. Tiumaczenie: B. Bornstein. Opracowai: M. Zelazny. Dzieta zebrane. Tom 3. Torun: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikoiaja Kopernika.

Kant, I. (2018). Prolegomena to every future metaphysics that that will be able to come forward as science. 2nd ed. Trans. by V. Terletsky. [In Ukrainian]. Editor-in-Chief V. Kebuladze. Kharkiv: Folio.

Kant, I. (2004a). Reflections to the critique of pure reason. Transl. from German and Latin... by I. Burkovskyi. Scientific editor A. Loy. [In Ukrainian]. Kyiv: Universe.

Kant's gesammelte Schriften.(1910-1923). Herausgegeben von der Kцniglich PreuЯischen Akademie der Wissenschafften. Erste Abteilung: Werke. Bd. I-IX. Berlin: Georg Reimer / Berlin und Leipzig: Walter de Gruyter &Co., (1900-1909¹).

Karasek J. (2015). Deduktion der Ideen der reinen Vernunft. Willaschek, M., Stolzenberg, J. et al. [Herausgegeber]. Kant-Lexikon. Bd. 1. Berlin: De Gruyter. S. 354-356.

Nowicki, S. F. (2002). Od tiumacza. Hegel, G.W.F. Fenomenologia ducha. Tium.: S. F. Nowic- ki. Warszawa: Fundacja Aletheia, 5-11.

[Rehberg, August Wilhelm] (1788). Riga, bey Hartknoch: Kritik der praktischen Vernunft, von Immanuel Kant. 1788. 292 S. 8°. [I. Teil]. Allgemeine Literatur-Zeitung, No 188^a, 346-352.

Rusanivskyi V. M. (ed.). (2013). Dictionary of the Ukrainian language: in twenty volumes. Vol. 4. [In Ukrainian]. Kyiv: Naukova dumka.

Rusanivskyi V. M. (ed.). (2020). Dictionary of the Ukrainian language: in twenty volumes. Vol. 11. [In Ukrainian]. Kyiv: Naukova dumka.

Simpson, J. A., & Weiner, E. S. S. (Ed.). (1989). Oxford English Dictionary. In 20 volumes. 2^nd edition. Vol. XIII. Oxford: Clarendon Press.

Terletsky, V. (2006). Kant in Ukrainian: problems and dilemmas. [In Ukrainian]. Ukrayinskyi humanitarnyi ohlyad (12), 135-153.

Terletsky, V. (2018). Commentary and notes. [In Ukrainian]. Kant, I. Prolegomena to every future metaphysics that that will be able tocome forward as science. 2nd ed. Transl. ... by V. Terletsky. Editor-in-Chief V. Kebuladze. Kharkiv: Folio, 137-189.

Williams, M. (2004). Translation Quality Assessment: An Argumentation-Centered Approach. Ottawa: University of Ottawa Press.

Zelazny, M. (2013). Od tiumacza. W: Kant, I. Krytyka czystego rozumu. Przekiad: Mirosiaw Zelazny. Dzieta zebrane. Tom 2. Torun: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikoia- ja Kopernika, 7-28.

Размещено на Allbest.ru

...