Формування та функціонування сучасної юрислінгвістики на аналізі спеціалізованих двомовних словників юридичних термінів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування та функціонування сучасної юрислінгвістики на аналізі спеціалізованих двомовних словників юридичних термінів

(Дихта Н.М., Національний університет «Одеська юридична академія», Явдощук А.А., Національний університет «Одеська юридична академія»)



Вступ

Завдяки діяльності професіоналам юриспруденції кожна людина має змогу, навіть в надзвичайних умовах чи в умовах військового стану, реалізувати максимальну кількість прав, виконати різноманітні зобов'язання або здійснити будь-яку дію з метою настання бажаних результатів; досягати та захищати своївласні інтереси в різноманітних сферах, в тому числі й на міжнародному рівні, незважаючи на час, простір, різноманітні умови та перешкоди. Саме юристи практики як представники допомагають в реалізації прав та законних інтересів, а також у виконанні зобов'язань, базуючись на законодавстві та досягненнях правників- теоретиків. При цьому юристи використовують мову правників як офійну мову діловодства та нормативно-правову мову з відповідних джерел законодавства. Латинські вислови є настільки звичним явищем у правничій сфері, що використовуються не тільки у власне правових документах, а й у судовому красномовстві, у виступах представників сторін, законодавців, політиків, політологів, представників засобів масової інформації тощо. Своєрідним об'єднувальним явищем стає мова юристів, яка в різних країнах має багато спільних рис, незважаючи на вже існуючі терміни та фразеологізми латинського походження, які вдало функціонують та продовжують бути актуальними за своїм значенням протягом двох тисячоліть; звісно з'являються також і нові терміни (і не тількі юридичні), будівельним матеріалом цих термінів стали лексичні одиниці латинської мови, які й далі продовжують функціонувати і забезпечувати активний розвиток сучасної юрислінгвістики.



Виклад основного матеріалу

Слід звернути увагу на лексико-фразеологічні норми щодо відповідного та правильного вживання термінів, тобто враховувати лінгвістичну нормативність та походження терміну. Отже латинська юридична фразеологія існує більше ніж два тисячоліття тому, але досягла піку свого розвитку в часи існування Римської Імперії завдяки кодифікації та систематизації юридичних явищ та понять та інститутів. Змінювались віки та епохи, які впливали на тенденції формування та розвитку універсальної юридичної лексики. При цьому процес формування латинської юридичної афористики був складовою частиною розвитку європейського права, коли Римська Імперія припинила своє існування, почався процес формування нових країн. По мірі становлення державності в цих нових країнах надзвичайно актуальним був попит на використання правових принципів, настанов, вчень Стародавнього Риму. Кожна держава формувалася та йшла справа. Особливо слід відзначити такі країни як Англія, Франція та Німеччини стосовно застосування термінів римського права, які забезпечили активне функціонування латинської мови. Якщо порівнювати окремі юридичні терміни німецького, французького та англосаксонського права, то звернена увага на можливість змішування термінів або заміни, тобто близькість значень. Це чітко простежується в правових нормах таких зведеннях законів як Кодекс Наполеон, Німецьке торгове уложення [1, с. 8].

Наприклад, проаналізумо переклад такого слова як контракт, який на англійській мові «contract», на італійській мові «contratto», на іспанській мові «contrato», на французькій мові «contrat», на німецькій мові «der Kontrakt». Крім того спільне написання та вимова, а головне - тотожне значення на інших європейських мовах, таких як албанська, баскська, білоруська, валійська, голандська, датська, ірландська, каталонська, мальтійська, норвежська, португальська, шведська, навіть на африкансі та сесото (африканських мовах), на індонезійській, малайській, філіппінській, себуанській, яванській (австронезійських) мовах простежується спільна вимова та значення терміну. А головне, що етимологія слова «констракт» пов'язана з латинською мовою і походить від слова «contracrus».

Саме з античного Риму походить вся юридична термінологія, яка по-різному сприймалася країнами світу, як бачимо на прикладі слова «contracrus» та похідних від нього слів; але зацікавлення юридичними надбаннями Риму триває досі. Недаремно багато сучасних науковців створили цілі плеяди юридичних шкіл, які вивчають римське приватне право, його термінологію, інститути та юридичні явища, а також намагаються впровадити конкретні юридичні терміни в сучасне законодавство. Не є виключенням Національний університет «Одеська юридична академія» в особі доктора юридичних наук, професора Харитонова Євгена Олеговича, який започаткував школу рецепції римського приватного права. Кожна дисертація з римського приватного права, яка готується кафедрою цивільного права вказаного університета, пов'язана з аналізом юридичних термінів, компаративістичних досліджень на міжнародному рівні, сприйняттям цих термінів не лише українським законодавством, але й законодавствами інших країн, а також необхідність включення відповідних юридичних термінів до чинного законодавства та до теорії науки права, оскільки римське приватне право стало вищою фазою розвитку європейського права та досягло такого високого ступеня розвитку завдяки тому, що до двох основних джерел права (звичай і закон) у Римі були приєднані на рівних правах наука права (юриспруденція) і практика судових та інших державних установ. Разом з римською юриспруденцією розпочинається історія європейської юриспруденції, випереджаючи виникнення самої Європи. Розвиток європейської юриспруденції пов'язують з появою в Європі гуманістичної правової думки, головним підґрунтям якої є зв'язок права з моральними засадами і поняттям справедливості, які охоплюють переважно норми приватного права.

Саме ці норми римського права справили і продовжують справляти вплив на сучасне право Європи. Одна з визначальних властивостей європейських традицій права є рецепція римського права. Більшість вчених-юристів конкретизують це явище (рецепцію) як західноєвропейський тип рецепції, оскільки рецепція римського права найбільшим чином стосується країн Західної Європи. Проте не слід забувати про сприйняття римських надбань Україною і зацікавленість латинською мовою, сприймаючи латину як першоджерело юридичної термінології, а також є дуже велика зацікавленість щодо юридичної термінології на англійській мові, оскільки це не тільки мова міжнародного спілкування сьогодення, але й мова головних партнерів України - це Сполучене Королівство Великої Британії та Сполучені Штати Америки.

В умовах формування сучасної правової системи України питання рецепції римського приватного права є особливо актуальним, оскільки багато положень і принципів римського приватного права і сьогодні є непохитними "стовпами" розвиненого цивільного права; в основі цивільного законодавства багатьох держав лежать досконалі форми римського приватного права; теоретичні узагальнення, терміни, запроваджені римськими юристами, перевірені практикою їх застосування, становлять скарбницю правової культури і також є надбанням українських правників.

Поняття «рецепція права», на думку більшості науковців, - це відродження високорозвинутої системи права, яка існувала раніше; це частина загального процесу відроджень-контактів між існуючою цивілізацією та цивілізацією зразкового минулого. Але слід зазначити, що термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культурі, суспільних науках цей термін інтепретують як «запозичення» даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як «сприйняття» одного культурного явища, однієї культури очима іншої. юрислінгвістика європейське право

В першу чергу «рецепція права» розглядається як запозичення більшою чи меншою мірою положень іноземного права. Але існує багато категорій, які подібні значенню рецепції, тому потрібно обгрунтувати доцільність вживання саме терміну «рецепція» за наявності таких категорій, як «акультурація», «реставрація», «запозичення», «сприйняття», що так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Отже поняття «рецепція права» є досить близьким до вищевказаних категорій, але всі ці категорії необхідно відрізняти.

«Правову акультурацію» найчастіше визначають як щеплення однієї правової системи до іншої [2. С.78.]. Такий правознавець як Ж.Карбоньє вважає, що «рецепція права» - це лише один з різновидів «акультурації», який набув певної самостійності або, на думку С.Станіка, «рецепція права» - це зміни у правовій культурі, що відбуваються при глобальній правовій акультурації [3. С.8.], отже «рецепцію права» повязують з наслідками правової акультурації. Оскільки

існуюча правова система (правова культура) впливає на іншу правову систему, то «рецепція права» - це відродження ідей, принципів, норм тощо правової системи, яка є складовою частиною культури, що вже відійшла у минуле.

На відміну від «акультурації», яка могла бути обмежена якимось одним інститутом або навіть нормою, то «рецепція» являє собою глобальне явище. У випадку «рецепції права» в кінцевому підсумку, характеристику якої наводить Є. Харитонов, в сучасну культуру інтегрується правова система в цілому, як елемент іншої, більш давньої культури, яка досягла високих результатів у галузі юриспруденції^. С.47.].

«Рецепцію права» також слід відрізняти від «реставрації права». Оскільки реставрація означає відновлення чогось у первісному вигляді [5.] без змін та доповнень, в крайньому разі без таких доповнень, що могли б змінити первісний стан, вигляд вихідного матеріалу. Зовні дуже близьке до категорії «рецепція», однак має істотні відмінності.

«Рецепція права» має метою і є кінцевим результатом створення на існуючій базі чогось нового у сфері права. Навіть, якщо вона відбувається у формі прямого запозичення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому витку спіралі суспільного розвитку.

Випадки «реставрації права» мають місце при соціальних революціях та контрреволюціях, під час війни після окупації. Наприклад, під час Другої Світової війни на території, зайнятій німецькими військами, діяли норми, встановлені окупаційним режимом. Але після звільнення окупованих територій, на них відразу поновлювалася дія раніше чинного законодавства.

У даному випадку мала місце саме «реставрація права», оскільки у практично незмінному вигляді відбувалося

поновлення раніше чинного законодавства (права) у тій самій країні.

На відміну від «реставрації», «рецепція» полягає у запозиченні (відродженні) ідей, принципів та норм права іншої країни (цивілізації), що належала до культури, якої вже не існує, в будь-якому разі, не існує у своєму первісному вигляді.

Косарєв А.І. запропонував визначення «рецепції римського права» як відновлення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно- теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.

Таким чином ми бачимо, що рецепція - це не просто «запозичення», це не просто одноманітна дія, а це складний процес творіння, де складовою частиною виступає в тому числі й «запозичення». При визначенні «рецепції римського права» розуміють не лише запозичення правових норм (буквальне запозичення), а й також сприйняття основних засад та принципових підходів. Отже і «сприйняття» є однією зі складових «рецепції». Таким чином, «рецепція» - це досить складне, багатогранне, глобальне явище, насичене комплексом дій, яке є набагато ширше ніж такі категорії як «запозичення», «акультурація» чи «сприйняття». Саме це визначення більшою мірою враховує сутність та зміст «рецепції».

Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про «рецепцію права», то йдеться про право, яке є елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступників. Тобто ключовим моментом визначення поняття «рецепція права» -- це відродження системи права, яка існувала раніше.

Визначення «рецепції права» як складового елементу загального процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. У такому разі на неї поширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикладом історичного феномена, що постійно повторюється. А. Тойнбі зазначав, що евокація мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивілізації -- це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому йде мова не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторюються у процесі розвитку і самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище. Оскільки кожна держава (цивілізація) зі своїми особливостями має свою власну рецепцію римського права враховуючи простір, час, ідеологію, економічні, технічні зміни, міжнародні зв'язки, потреби суспільства та держави (цивілізації). Як зазначає Яковець Ю., кожна локальна цивілізація має свій почерк, свій ритм, більш або менш синхронізований з ритмом світових цивілізацій.

Отже, за Шпенглером О., цивілізації - це динамічні утворення еволюційного типу, а не статичні форми. Вони не лише не здатні перебувати у стані спокою, але й не можуть довільно змінювати напрям свого руху, розвиваючись за циклічним типом. Засновником теорії циклічності справедливо вважають Полібія, який відзначав в історії цивілізацій зростання, розквіт та занепад. Але кожна держава в необхідній для себе пропорції звертається до надбань римської класичної юриспруденції. Саме так відбувався процес звернення України, країн Європи, США до надбань зразкового римського права та сприймання юридичної термінології.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в контексті загального процесу циклічних ренесансів з подальшими трансформаційними процесами в області законотворчості та теоретичного підґрунтя наукових концепцій в галузі права.

Взагалі термін «трансформація» походить з новолатинської мови від trans - крізь та formatio - утворення, та означає в цілому перетворення, реформування. Тому, звертаючись до надбань римського права відбуваються трансформаційні процеси в галузі права, що передбачають заперечення існуючої системи права певної країни або певних норм, концепцій; поява нових цілей, сприйняття духу, ідей, головних засад, основних положень римського права як феномена, ідеалу; визначення засобів досягнення цілей щодо удосконалення правової системи, яка потребує реформування, перетворення.

Такі трансформаційні процеси проходять декілька стадій: 1) оцінка існуючого стану системи права (окремих норм, галузей) як системно-кризового; 2) діагностика, тобто об'єктивна характеристика можливостей та шляхів подолання кризової ситуації; 3) демонтаж віджитої, застарілої системи права або ліквідація окремих норм, що не відповідає умовам сьогодення внаслідок постійного розвитку, змін в економіці, політиці, науці тощо; 4) нове самовизначення, висування та обґрунтування шляхів подальшого вдосконалення певної системи права за допомогою надбань, розроблених римською класичною юриспруденцією.

Визначення рецепції за великим юридичним словником полягає у запозиченні або відтворенні. В історії права термін рецепція вживався для позначення запозичення, відтворення, сприйняття конкретною внутрішньодержавною правовою системою принципів, інститутів, головних рис іншою внутрішньодержавною правовою системою. Саме у такому значенні йшлося про рецепції римського права європейськими державами.

Д.В. Дождєв визначає рецепцію римського права як явище, типове для усієї континентальної Європи і Шотландії, що полягало у сприйнятті та засвоєнні римського правового спадку у якості чинного права.

В найпростішому розумінні рецепція римського права сприймалася як запозичення положень іноземного права, але активне дослідження цієї проблеми почалося в ХІХ ст. у зв'язку з процесом кодифікації цивільного законодавства в європейських країнах.

Серед праць вчених романістів слід відзначити Д.І.Азаревича, який обстоював точку зору, що римське право складає життєвий, практичний елемент сучасного законодавства, і зауважив, що римське право є підґрунтям для єдиної науки цивільного права, заперечував авторам, котрі вважали, що вплив римського права на давньоруське законодавство був незначним, доводив наявність його запозичення (рецепції) у часи Київської Русі. Таке запозичення відбувалось безпосередньо - через контакти з Візантією (зокрема, “Кормча книга” майже цілком складена з трактатів Візантійського права).

Інший відомий російський романіст і цивіліст М.Л.Дювернуа (котрий деякий час працював у Новоросійському університеті в Одесі), підкреслював, що римське право є “правом найбільш універсальним” з поміж інших систем права, придатним для застосування у різних країнах, наголошував, що «саме у римському праві найкращим чином історично була реалізована абстрактна ідея права: у ньому той суттєвий і загальний елемент, котрий складає основу усякого права, розвинене такою мірою, як ніде інше». Універсальністю та абстрактністю римського права обумовлена можливість і доцільність його рецепції давньоруським, а пізніше - українським та іншим правом, вплив на законодавство, юриспруденцію тих країн, які не перебували зі Стародавнім Римом у безпосередніх контактах у просторі та часі.

Більшість цивілістів Російської імперії римське право розглядалося як феномен, що спричинив істотний вплив на формування європейських правових систем. Кожна країна, якщо вона не хоче залишитись на узбіччі загального процесу розвитку права, мусить не уникати рецепції римського права [6. С.18-23.]

Концепція права, яка почала формуватися після встановлення радянської влади, ґрунтувалася на тезі про самобутній характер соціалістичного права, котре не пов'язане з правом експлуататорських суспільств і не може містити запозичень його норм та ідей. Оскільки існувала монополія на владу комуністичної партії, централізована планова економіка, державна соціалістична власність тощо. Звідси висновок, що рецепція римського права не може бути корисною для формування та розвитку радянського права, а наукові розвідки у цій галузі не є актуальними. Отже існувала сувора стриманість щодо розвідок в питаннях рецепції права і визнання запозичення юридичних термінів з римського права. Наслідком такого підходу було те, що за роки радянської влади мала місце лише одна кандидатська дисертація Бека В.А., яка присвячена рецепції римського права, але стосувалася лише рецепції римського права у Західній Європі. В своїй роботі Бек В.А. підтримує вплив римського права на північну Францію, Германію, Нідерланди (XV ст..), Швейцарію (XVIII-XIX ст), проте заперечує існування рецепції римського приватного права на території Італії та південої Франції, оскільки вважає, що на цих землях відбулося відродження власного (римського) права після його занепаду. З цією думкою ми не можемо погодитися, оскільки Римська імперія перестала існувати, на її території виникли нові держави (Італія і Франція окремо одна від одної) з власними поглядами, мовами тощо та реципували римське право у власні системи права.

Дослідження проблем рецепції римського права у колишньому радянському та вітчизняному правознавстві поновилися вже після початку реформ політичної та економічної системи наприкінці 80-х рр. ХХ ст. В цей час відбулися зміни політичної та державної системи, відмова від монополії на владу комуністичної партії, загальна демократизація суспільних відносин, орієнтація на ринкову економіку, приватизація, роздержавлення, створення нового правового механізму економічних та фінансових відносин, що допускають багатоукладність економічних форм та створюють інфраструктуру для розвитку приватної власності, відмова від підтримки нерентабельних підприємств, практичне пристосовування до вимог міжнародного ринку, послаблення сектору виробництва озброєння, зміна духовно- культурних орієнтирів розвитку суспільства.

Пізніше Косарев А.І. визначив поняття рецепції як відновлення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного та ідейно-теоретичного змісту римського права, котре виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.

В 90-х роках відбувається перегляд поглядів на поняття та сутність права, акцентується увага вітчизняних правознавців на значення і перспективи рецепції римського приватного права, у тому числі, в Україні. Захищено дві дисертації з питань рецепції римського приватного права. Кандидатська дисертація В.В. Васильченка була присвячена проблемам рецепції конкретного інституту у сучасному праві України, докторська дисертація Є.О. Харитонова мала призначенням дослідження концептуальних питань рецепції римського приватного права, з урахуванням історичних подій, політичних, культурних та ідеологічних особливостей багатьох країн. В його роботі було запропоноване визначення рецепції римського права, сформульовані пропозиції стосовно необхідності розрізнення форм, видів і типів рецепції римського приватного права [7. С.25], [8. С. 104].

Є.О.Харитонов запропонував визначення “рецепції права”, як загального поняття, та “рецепції римського права”, як її окремого випадку: “Рецепція права, що є складовою частиною відродження минулої культури, являє собою сприйняття його духу, ідей, головних засад та окремих положень тією чи іншою локальною цивілізацією на певному етапі її розвитку. Відповідно, рецепція римського права означає сприйняття його духу, ідей, засад і основних положень у процесі формування та розвитку європейських (і похідних або залежних від них) традицій права”.

З врахуванням цих загальних положень щодо рецепції римського приватного права наприкінці 90-х років в Україні проводять дослідження питань його впливу на окремі інститути цивільного права України.

Тобто, за своєю сутністю рецепція є відродженням нормативного та ідейно-теоретичного змісту правової системи, що існувала раніше. Рецепція права є частиною загального процесу відроджень-контактів між живою цивілізацією та цивілізацією, що пішла в минуле.

На рецепцію поширюється теза про неодноразовість “відроджень”, як явищ культури, що періодично повторюються у процесі розвитку і самовдосконалення

людства [9]. Тобто рецепція римського права має бути явищем повторюваним, і мову треба вести про "рецепції"; а не про «рецепцію» як одне лише унікальне явище .

Підтримуємо думку Федосєєва П.М., який зазначає, що є невиправданим обмеження у визначенні поняття рецепції римського права дії останньої тільки європейськими та похідними від них традиціями права. Це пов'язано, що вплив римського права можливий будь-де в силу збігу обставин, конкретної політичної ситуації, дії не лише об'єктивних, а й суб'єктивних факторів. Наприклад, запозичення Туреччиною Швейцарського цивільного кодексу (котрий являє собою досить характерний приклад рецепції римського права) деякі фахівці пояснюють тим, що тодішній міністр юстиції отримав освіту в Швейцарії, внаслідок чого у нього і виникла ідея реципувати відповідні ідеї та норми права, зробити їх щеплення до турецького права, котре базується на інших засадах [10. С. 270 ].

Рецепція римського права може бути визначена як відродження його ідей, принципів та основних нормативних положень наступними цивілізаціями у контексті загального процесу циклічних відроджень, пов'язаних з трансформаційними процесами в правових системах відповідних цивілізацій.

Результати в процесі виконання наукових досліджень за останні десятиліття стали предметом дискусій та обговорень вітчизняних та зарубіжних цивілістів і романістів,[11.] в результаті яких сформувалося достатньо чітке уявлення про поняття, види, форми та сутність рецепції римського приватного права та особливості цього феномену в Україні.

З періодами історії Західної Європи пов'язані рецепції римського приватного права західного типу. Вони фактично полягали у трьох самостійних, але взаємопов'язаних процесах відповідно до етапів розвитку Західного світу (цивілізації).

Перша рецепція (проторецепція) припадає на Раннє Середньовіччя, що починається після утворення варварських королівств на місці скореної ними Західної Римської імперії, сягає свого піку під час Каролінгського відродження і видихається наприкінці тисячоліття.

Друга рецепція починається зі злетом західного християнства, формуванням «Нової Європи», триває до кінця Середньовіччя і сягає піку у певних своїх формах у ХУ-XVI ст., після чого йде на спад.

Третя рецепція римського приватного права пов'язана з Новим часом, ґрунтуючись на підвалинах, закладених філософською революцією, сягаючи свого піку під час кодифікації ХІХ ст. у Франції та Німеччині.

Для кожної з цих рецепцій характерно досягнення певних результатів, існування певних форм, чинників та передумов. Щодо результатів та передумов, то вони залежать від історичної епохи (хронологічні цивілізації). А головними чинниками рецепції є політичні, економічні, культурні та інші потреби, переваги римського приватного права над правом відповідної країни, спорідненість цивілізацій та інші.

В залежності від особливостей розвитку локальної цивілізації, країни чи групи країн, рецепції римського приватного права можуть проявлятися

- у вивченні, коментуванні та засвоєнні положень римського права;

- у використанні його як взірця при створенні кодифікованих актів законодавства; скажімо, грецького права римлянами чи римського права візантійцями при створенні кодифікованих актів цивільного законодавства (хоча, безумовно, саме у останньому випадку рецепція стає найбільш помітною ).

- у вивченні та усвідомленні юристами-практиками, потенційними законодавцями головних засад римського права. При цьому спеціальні кодифікаційні акти можуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права глибоко проникає у правову систему, яка сприймає [12. C.129].

Зауважимо, що рецепція римського права не тільки характерна для України, але й відбувалася в конкретних формах, які були визначені такими відомими вченими як Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Деталізуємо форми рецепції римського права, які характерні саме для України:

-1- вивчення в навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правників;

-2- вивчення римського права як надбання культури;

-3- дослідження, аналіз та коментування юридичних джерел;

-4- безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного (приватного) права;

-5- використання норм позитивного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації кодифікаційних проектів);

-6- використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;

-7- сприйняття та використання головних засад, ідей та категорій, накопичених попередніми системами (приватного) права.

Слід зауважити, що реально рецепція майже ніколи не відбувається лише в одній формі. Найчастіше простежується поєднання кількох форм з домінуванняс якоїсь з них. Крім того розрізняють й різні види рецепції.

По-перше, розрізняють прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції, що пов'язано з тим, що між правовими

системами (римським приватним правом та сприймаючою його правовою системою) може відбутися прямий, безпосередній контакт у часі або його може й не існувати.

Ідеї римського права, окремі його положення, правничі рішення часто реципуються опосередковано, наприклад, шляхом запозичення ідей з правничої системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторинна» або «похідна» рецепція). Таким прикладом є запозичення положень Кодексу Наполеона або Німецького цивільного кодексу іншими країнами.

Розрізняють явну рецепцію та латентну (приховану). Остання відбувається, наприклад, у тих випадках, якщо запозичення певних ідей або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі правотворчості фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з проголошенням (офіційно, напівофіційно тощо) принципово іншого підходу. Погоджуємося з думкою обґрунтуванням Харитонова Є.О., що такий вид рецепції мав місце у процесі створення законодавчих актів у радянській державі, або в інших країнах, де панувала чи панує соціалістична концепція цивільного права, що відкидає у цілому чи у визначенні засадних принципів суть та головні ідеї приватного права взагалі та права римського, зокрема. У такому випадку запозичення все ж таки відбувається, але офіційно виголошується відмова від “застарілих “ принципів.

З певною мірою узагальнення розрізняють східноєвропейський (візантійський) та західноєвропейський типи рецепції римського права.

З'ясовуючи особливості рецепції римського приватного права в Україні, її форм та видів, слід звернути увагу на специфіку цього процесу, зумовлену особливостями цивілізаційної орієнтованості України, її геополітичним і

культурним становищем у системі “Схід” - “Захід”. Внаслідок як західного, так і східного впливу, приватне право України формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та візантійського права [13. C. 250].

При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосередньо та опосередковано (безпосередньо - завдяки католицькому впливу, оскільки Західна церква жила за римськими законами, і опосередковано - через німецьке, польське, литовське право).

Оскільки Україна тривалий час перебувала у складі Російської імперії, враховується також вплив римського права на цивільне законодавство Росії. При цьому проникнення римського права тут відбувалося двома шляхами: через церкву і через світське законодавство.

На підставі аналізу цивільного законодавства Російської імперії, можна зробити висновок про те, що у нормах сімейного та спадкового права більш помітне відлуння місцевого звичаєвого права, скоригованого православною (Візантійською) традицією. Що ж стосується речових прав, забезпечення зобов'язань, окремих видів зобов'язань, відшкодування шкоди тощо, то тут можна помітити деякий вплив римського права, хоча й значною мірою “відредагований” німецькою правовою думкою [14. C. 194].

У період перебування СРСР у складу Радянського Союзу положення її цивільного законодавства визначалися загальною концепцією радянського цивільного права, яка заперечувала існування приватного права, доцільність використання ідей римського, як і будь якого іншого, “експлуататорського” права. Тому рецепція римського права, яка все-таки мала місце, тут була “латентного” характеру (до того ж похідного від німецького права), і відбувалася виключно у формі запозичення окремих положень та ідей у

процесі кодифікацій цивільного законодавства. При цьому посилання на джерела запозичення не робилися, а сам факт запозичення не визнавався. Перші ознаки нового підходу почали зявлятися наприкінці 80-х, але повною мірою вони проявилися в Україні вже після проголошення незалежності.

Рецепція римського права у цей час спочатку відбувається, хоча і в ширшому масштабі, проте усталеними шляхами: процес відродження положень римського права іде досить спонтанно і хаотично, відсутнє офіційне визнання самого факту рецепції, нема відповідної теоретичної бази, вона відбувається у прихованій (латентній) формі і до того ж, опосередковано - через законодавство західноєвропейських країн, основною формою рецепції є запозичення законодавчих рішень при створенні нормативних актів. Поряд з ідеями, законодавчими рішеннями сприймається юридична термінологія.

Як зазначає Федосєєв П.М. загальні зміни у характері рецепції римського права в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. проявилися в наступному:

По-перше, наприкінці ХХ ст. було визнано вплив Римського права на філософію права, що намітився в останні роки століття. Римське право починає більше привертати увагу дослідників, як результат захист кандидатських та докторських дисертацій з питань рецепції римського права в Україні, здійснюються спроби усвідомити особливості цього процесу.

По-друге, в результаті розширення методологічної бази міняються підходи до правотворчості. Наприклад у галузі приватного (цивільного) права створено новий Цивільний кодекс України, який оцінюють як Кодекс приватного права.

По-третє, відбуваються повільні зрушення у

правосвідомості громадян. З'являється впевненість, що захист

прав через суд є більш ефективним, ніж адміністративні шляхи до справедливості.

По-четверте, певні зрушення в усвідомленні значення римського права. Юридична освіта передбачає вивчення певних дисциплін майбутніх правознавців (римське право, історія держави і права зарубіжних країн, латинська мова, зарубіжна культура). Саме знання латинської мови відіграє ключові позиції, оскільки першоджерела юридичної спадщини на латинській мові, отже і юридична термінологія, яку сприйняли багато різних країн, мають спільні корені.

Проте деякі вчені заперечують існування рецепції права, отже існує контрасна думка Томсінова В.О., яка протистоїть дослідженням цілій низки вчених і заперечує існування рецепції. Томсінов В.О. переконаний у відсутності самого факту запозичення чужого римського права, оскільки воно народилося разом з ранньосередньовіковим суспільством, а в період вивчення Зведення цивільного права в університетах існувала не рецепція, а процес включення античних правових текстів в духовне поле середньовікової європейської культури. Дійсно у світі є однодумці відсутності рецепції римського права, проте помилковим є тлумачення данного терміна та заміна понять. Отже висновки таких авторів, як Томсінов В.А., Віеакер Ф. стосовно рецепції вважаємо неправильними та помилковими. Але протиріччя породило гострі дискурсі та більш детальне дослідження поняття «рецепції», «рецепції права», «рецепції римського права» в порівняльному правознавстві, аргументовані більш детально теоретичні розробки в цьому напрямку. В історично-правовій літературі утворилося стійке переконання в тому, що сприйняття елементів римської правової культури середньовічним західноєвропейським суспільством є не що інше, як «рецепція римського права». Як зазначав

Покровський І.А., Римське право, розповсюджене вченими- юристами - глосаторами, постглосаторами та коментаторами - з кафедр, проникало в життя, і це сприйняття римського права в Західній Європі носить назву рецепції римського права, що відомо з праць Покровського І.А.

Таким чином сутність рецепції римського права полягає в тому, що, будучи елементом загального процесу відродження вищих досягнень античної цивілізації, римське право впливає на інші, на менш розвинені правові системи (в тому числі й українські, європейські, американські), що формуються у новій культурі. При цьому здобутки і знахідки минувшини пристосовуються до нового бачення проблем розвитку суспільства, створюючи право нової якості в багатьох країнах.

Разом з тим, слід відмітити, що вітчизняна романістика і цивілістика приділили питанням впливу римського права на цивільне право України.

Римське право для розвитку європейського права має в сучасних умовах цивілізаційне, історичне та юридичне значення. Юридичне значення римського права полягає в тому, що термінологія сучасного права ґрунтується на ідеях, засадах та визначеннях, розроблених римською класичною юриспруденцією.

Таку зацікавленість до юридичних надбань Риму розпочала в епоху середніх віків Італія. В ХІ сторіччі в місті Болонья в Італії виникає університет, який за короткий час зазнав всесвітню славу, бо став центром відродження юриспруденції, зосередженим на вивченні досягнень римського права. Саме тут сформувався клан професорів, які майстерно навчали студентів з різних країн. Пропаганда права була настільки аргументованою, що випусники університету ставали неперевершеними пропагандистами римського права

в рідних країнах, з яких приїжджали спеціально до Італії в Болонській університет навчатися. Цей університет працював в двох напрямках: в базовому вивченні джерел римського права, де головна увага концентрувалась на вивченні Дигест; і при викладанні, при застосуванні римського права в практичній діяльності юристи повинні суворо дотримувались норм законів, що були викладені в Кодексі Юстиніана.

В період формування юриспруденції в античному Римі головним був принцип «Summum ius est summa iniuria», що перекладається як «Найбільш суворий закон є найбільшою несправедливістю». Але в часи розквіту Римської імперії, цей принцип змінюється на вічний постулат «Dura lex, sed lex», що в перекладі означає «Суворий закон, але закон», який цитують в різних країнах, підтримуючи актуальність та досконалість цього постулату. Так формуються основні принципи права, які відображені в сучасній юриспруденції різних демократичних країн.

Хоча становленню юридичних принципів передувала дискусійна тенденція, тобто протилежні за значенням юридичні сентенції панували в Стародавньому Римі. Наведемо головні з цих постулатів справедливості:

«Aequitas naturalis praeferenda est rigori iuris - Природня справедливість переважає над суворістю права»;

«Aequitas et bonum est lex legum - справедливість та благо - це закон серед законів»;

«Ius est ars boni et aequi - право це мистецтво добра та справедливості» .

Протягом формування юридичної термінології та правових принципів римське право зберігало свою гуманістичну направленість. Принцип справедливості та рівенства займав центральне місце в правотворчості, але такі відомі державні діячі та юристи, як Марк Туллій Цицерон,

закликали до гуманості, людяності: «...pro aequitate contra ius dicere - справедлиість при правових рішеннях», Паул зважав, що справедливість понад усе: «In omnibus, maxime tamen in iure, aequitas spectanda est - в усіх справах, особливо в праві, слід дотримуватись справедливості”, Ульпіан також вважав, що в усьому потрібна справедливість: «Licet hoc iure contingat, tamen aequitas dictat - хоча тут є право, однак справедливість потребує».

Войовничий Рим досяг великих успіхів щодо утворення Римської імперії, розквіт якої приходиться на 1 століття до н.е. та 1 століття н.е., розширив свої території, підкорив багато держав, в тому числі «розвинуту Грецію», у якої було що перейняти з наукових та культурних надбань. Так, розквіт такої держави як Римська імперія у класичний період торкається науки, мистецтва, архітектури, культури, літератури, в тому числі латинської мови (період золотої латини та період срібної латини). Також державі потрібен закон, який будуть поважати громадяни Риму, перегрини, громадяни підкорених держав. Цей закон потрібен щоб не допустити хаосу, заколотів, безладу та врегулювати різного роду відносини, що виникають в суспільстві. Насамперед потрібен закон верхівці владі імперії аби підкорити населення в певному порядку, а також створити необхідний доброчесний образ громадянина. Тому, крім юридичних принципів в державі, необхідною виявилася на той час релігія, оскільки юридичні принципи базувалися на таких поняттях як совість, порядність, чесність, повага до іншіх, людяність, вірність...

Так в Римі, а також в багатьох містах Римської держави будувалися релігійні храми таким богам, як Virtus (Мужність), Pietas (Благочесність), Honos (Честь), Fides (Вірність) тощо. Так, Цицерон говорить про гуманні якості храмів, коли формулює релігійні зобов'язання громадян в

своєму трактаті «De legibus - Про Закони». Мова йде про вшанування богів, акцентуючи увагу на таких богах як Разум, Мужність, Вірність, які відкривають шлях до неба [15. C. 9].

Культ богині Fides, введеним римським царем Нумою Помпілієм, передбачав релігійні санкції, а з часом з'явилися юридичні санкції, такі як «infamia - безчестя» [16, с.177]. Культ богині Fides започаткував правовідносини, юридичні принципи та правове мислення, бо до врегулювання договірних відносин римським цивільним правом основним регулятором виступала «Fides», мораль та суспільна думка. Також культ богині Fides відіграв важливу роль в священному присяганні Богам воїнів, чим пояснюються постійні перемоги римлян, розширення територій, підкорення держав, аж до введення календарної реформи Юлієм Цезарем (слід зауважити, що до прийняття Юліанського календаря римські історики плуталися з датами перемог), тому історики писали, що римляни перемагають завжди.

Отже розуміння Fides з релігійних термінів трансформується у юридичні терміни, що і породжує цілий ряд юридичних інститутів:

- fideicomissum - зобов'язання щодо передачі спадщини третій особі, яка не виступає спадкоємцем;

- fiducia - передачі права власності на майно на підставі довірчих відносин;

- fideipromissio - вид доручення за цивільними справами лише для громадян;

- fideicomissio - вид доручення стосовно спадщини;

- fiduciar, fiduciant - сторони за довірчим договором.

Саме термін Fides означав чесність, добросовісність, довіру; який сформулював нові юридичні терміни, інститути, юридичні договори, юридичні явища в римському приватному праві, а культ богині «Fides» породжував чесні,

добросовісні, довірчі відносини між контрагентами, учасниками відносин, а також морально зобов'язував людей виконувати свої обов'язки, поважати доброчесність аби вважатися доброчесними громадянами Риму або Римської імперії.

Таким чином, в розквіт Римської імперії, під час розквіту римського права з'являються нові постулати, нові удосконалені принципи права з новими якісними характеристиками, що підтверджується такими латинськими сентенціями:

- «Bona fides exiquit, ut quod convenit fiat - Добросовісність вимагає, щоб договір реалізувався»;

- «Bona fides semper praesumitur, nisi malam fidem adesse probetur - там презюмується добросовісність, де немає доказів злого наміру».

В Стародавньому Римі формуються фідуціарні відносини між контрагентами різноманітних угод з метою настання бажанних наслідків. Так, договірні відносини між фідуціантом та фідуціарієм спиралися на особливу довіру один до одного, на совість, тобто bona fide, вищого рівня [17, с. 314], яка стала невід'ємною частиною цілого ряду юридичних настанов і проявилася в сучасному баченні довірчих відносин. Наприклад, договір доручення, кредитний договір, договір позики. В першу чергу довірчі відносини сучасності простежуються під час представництва інтересів, отже укладається договір доручення, який характеризується потенціальною довіреністю.

Довіра між довірителем та повіреним -- це соціологічна та психологічна категорія, яка означає відкриті, позитивні взаємовідносини між ними, що відображають впевненість у порядності й доброзичливості контрагента. Повну довіру часто ототожнюють з вірою, бо механізм такої довіри вже не

базується на раціональних засадах (на досвіді, передбаченні, прогнозуванні наслідків). Неможливо змусити людину довіряти на законодавчому рівні; але норми права, які закріплені у главах 68 та 17 Цивільного кодексу України, є досить сприятливими для виникнення фідуціарних відносин. Такі відносини насамперед направлені на максимальне збереження довіри між сучасними контрагентами договірних відносин. Наприклад, договори кредитування та представництва.

Саме фідуціарні угоди двох типів: fiducia cum credutore та fiducia cum amico, які мали свій початок у Стародавньому Римі, явилися підґрунтям сучасного заставного цільового права та довірчих відносин, що дали розвиток сучасним фідуціарним позикам та кредитам, інституту довірчого управління в романо-германському праві [18, С. 204].

В монографії розглядаються запозичення з латинської мови, які активно використовуються в офіційному юридичному дискурсі не лише української, але й англійської мов. Офіційна юридична комунікація передбачає логічність, лаконічність, ясність думки. Треба також враховувати, що центральне місце в професійному спілкуванні юристів займає термінологія як окремо взяте слово, так і цілі вирази, що запозичені з античного Риму й актуальні в цитуванні без додаткових пояснень та перекладів на оригінальній мові. Чим забезпечується краткість та однозначність професійних пояснень юридичної термінології завдяки термінам-латинізмам, що присутні в різних двомовних спеціалізованих словниках.

Аналіз дослідження та вивчення англо-українських словників юридичних термінів та першоджерел римського права вказує на наявність спільних термінів серед різних мов (насамперед це стосується латинської, англійської та української мов): зі спільним коренем, зі спільним значенням, дуже схожею вимовою (звісно, слід враховувати фонетичні

особливості мов). Наприклад, порівнюючи англомовні, україномовні та латинські юридичні терміни, ми тільки переконуємося у відповідності та схожості або подібності даних термінів за фонетичним, граматичним та лексичним значенням, а також простежуємо спільний корінь. Наприклад розглянемо деякі юридичні терміни і порівняємо їх на латинській, англійській та українській мовах: contract - контракт - contractus, process - процес - processus, justice - юстиція - iustitia, jurisprudence - юриспруденція - iurisprudentia, civil - цивільний - civilis, criminal - кримінальний - criminalis. І це невичерпний перелік юридичних термінів, які мають подібну схожість. Звісно розглядається насамперед юридичні терміни цивільного права, інституту представництва, пов'язані з дослідженням договору доручення починаючи з римських фідуціарних угод і релігійних термінів, які перейшли з категорії священих в категорію юридичних і використувавалися максимально, оскільки існували для врегулювання домовленостей між людьми і перейшли в категорію договірних; а також терміни, які представлені сучасними словниками юридичних термінів на базі деяких конкретних сучасних судових справ, що розглядалися міжнародними судами з прав людини та аналізувалися авторами монографії.

Хоча формування цих та аналогічних юридичних термінів та юридичних явищ без відповідної сучасної назви припадає на добу римського приватного права. Цим підкреслюється складність дослідження, оскільки полягає в тому, що «...вислови римлян ... невизначені і нерідко неясні, що погляд свій ... вони висловлюють, трактуючи про інші матерії, нерідко навіть випадково і несвідомо.» [19, С. 3].

Проте пам'ятки римського приватного права (Дигести Юстиніана, Інституції Гая тощо) чітко та конкретно описують

юридичні явища, відповідні суспільні відносини, хоча не називає їх, наприклад не називає укладання договору через представника, поняття поняття «представництво» існувало. Так, поняття «представництво» в широкому розумінні, в якому воно відоме нам, є невідомим римському праву [20, с. 8].

Мова йде про формування нових юридичних термінів, збільшення значення існуючих термінів та сучасні юридичні явища, які отримали більш повне розуміння, збагачення чи деталізацію, а також сучасну назву в умовах сьогодення на базі латинських коренів. Проте, це ті юридичні явища, які були рециповані та отримали подальший розвиток як українським, так і англійським правом, а також іншими правовими системами різних країн.

Нормативне регулювання представництва передбачено окремою главою (глава 17) Цивільного кодесу України. Дійсно саме цей інститут представництва пов'язаний з договором доручення. У країнах англосаксонської родини представництво розглядається як наслідок доручення і є невід'ємною частинного цього договору. А зародження та формування договору доручення та інституту представництва пов'язане з римським приватним правом [21, С. 114], його розвитком та рецепцією римського приватного права сучасними законодавствами різноманітних країн.

Результатом даного дослідження є також аналіз сучасного цивільного законодавства, юридичних термінів сучасних судових справ міжнародних судів з прав людини, а також аналізу та вивчення сучасних спеціалізованих двомовних словників при перекладі юридичних текстів. Крім того, результат данного дослідження - це також виявлення впливу римського приватного права на формування юридичних термінів англійської та української мов ( хоча в роботі також розглядаються в тому числі й інші мови для

порівняння з латинскою мовою), що включають в себе особливу групу - латинізми, а також формулювання юридичних явищ, які в комплексі сприяли розвитку сучасної юридичної науки України та практики застосування. Проте процес термінотворення та терміновикористання має надзвичайно глибокий зміст, що продиктовано аналізом суспільних потреб того часу. А завдяки феномену римсього права, ці терміни реалізовані й в умовах сьогодення. Вони обмежені у використані за лексичним значенням, складають групу міжнародного фонду термінів. Меншість латинізмів носять загально-правовий характер, але більшість пов'язана з конкретикою, з однозначністю, і являє собою вузькоспеціалізовану номінанту.

На основі латинізму відбувається процес лексико- семантичного опанування лексем. Такі юридичні терміни в сучасній мові (як української, так англійської мов, а також й інших мов) можуть як розширити, так й обмежити розуміння значення певних юридичних термінів та явищ.

Також можна звернути і на інші галузі права, які насичені латинізмами. Дуже відомий термін в кримінальному праві «презумпція невинуватості» (до речі, в цивільному праві діє «презумпція винуватості»). Латинською мовою «praesumptio» означає «припущення», цей принцип презумпції став базовим в римському праві, а також був реципований сучасним кримінальним правом. Численні юридичні сентенціі тлумачать значення презумпції невинуватості в часи існування римського права наступним чином:

«Nemo praesumitur malus - ніхто не презюмірується злочинцем»;

«In dubio abstine - при сумніві слід утриматися»;

«In dubio pro reo - при сумніві - на користь підсудного»;

Таким чином, актуальність презумпції невинуватості не втрачена досі. А ось лексична одиниця «презумпція» вдало вживається в різних мовах, в тому числі функціонує в сучасній англійській юридичній термінології як «presumption» та сучасній українській мові юридичних термінів і використана в сучасних англо-українських словниках юридичних термінів.

Також сучасний термін «корупція» в українській мові та термін «corruption» в англійській мові мають спільний корінь, схожу вимову та означають суспільно-небезпечне явище у сфері політики, державного управління; це соціальне явище, яке охоплює діяння, пов'язаними зі зловживанням влади політиками, посадовими особами... За українським законодавством корупція - це використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди особою, наданих їй службових повноважень.. .[22, ст. 1].

...