Аналіз соціальних аспектів державного управління на рівні району в контексті реформи агропромислового комплексу

1

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління

Магістерська робота на здобуття

кваліфікації магістра державного управління

Аналіз соціальних аспектів державного управління на рівні району

в контексті реформи агропромислового комплексу

Науковий керівник

Решетніченко Андрій Володимирович

д.філос.н., доцент

Співкерівник

Тетяна Миколаївна

ст.викладач

Слухач Похилько Ігор Євгенійович

Дніпропетровськ - 2003

Реферат

Магістерська робота: 62 с., 52 джерела.

Перелік ключових слів: СІЛЬСЬКА ДОРАДЧА СЛУЖБА, ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД, СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА, КОНДОМІНІУМ, ОБСЛУГОВУЮЧИЙ СЕРВІСНИЙ КООПЕРАТИВ, МАРКЕТИНГОВА ГРУПА, ОСОБИСТЕ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ.

Об'єкт дослідження - органи державного управління на районному рівні

Предмет дослідження - діяльність органів державного управління районного рівня, спрямована, на вирішення соціальних проблем, які виникли в ході реформування АПК.

Мета роботи - аналіз реальних проблем державного управління, спрямованого на вирішення питань соціального захисту та збереження і розвитку соціальної сфери села, які виникли в ході реформування АПК.

Очікувані наслідки та їх новизна - виявлення шляхів і наявного досвіду державного управління в розв'язанні соціальних проблем сільських територій. Новизна полягає в тому, що пропонується комплексний підхід розвитку територій, залучення недержавних структур до розв'язання цих проблем, створення громадських організацій, нові шляхи подолання бідності.

Результати дослідження можуть бути застосовані при розробці програм соціально-економічного розвитку сільських районів. При прийнятті рішень органами державного управління щодо вирішення соціальних питань. Для програм підвищення кваліфікації державних службовців.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Аналіз соціальних наслідків реформування АПК і вжитих заходів місцевими органами державного управління

1.1 Аналіз стану захищеності прав власників землі і майна

1.2 Аналіз соціально-економічних та організаційних проблем реформування соціальної сфери села

1.3 Аналіз проблем зайнятості і демографічного стану в сільській місцевості

Розділ 2. Виявлення шляхів і наявного досвіду державного управління в розв'язанні соціальних проблем сільських територій

2.1 Створення дорадчих служб та впровадження третейських судів

2.2 Варіанти реформування соціальної сфери села

2.3 Напрямки вирішення проблем зайнятості і підвищення прибутків сільського населення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

соціальний сільський управління агропромисловий

Метою цієї роботи є аналіз реальних проблем державного управління спрямованого на вирішення питань соціального захисту громадян та збереження і розвитку соціальної сфери села, які виникли в ході реформування відносин власності в агропромисловому комплексі України. Кризовий стан економіки, що склався в Україні в 90-і роки, призвів до виникнення проблем соціально-економічного характеру. Найбільшою мірою негативний вплив кризи відчуло на собі село. Низький рівень життя, безробіття, падіння народжуваності, руйнування соціальної інфраструктури - ось далеко не повний перелік проблем, характерних для сільської місцевості.

В умовах зменшення бюджетного фінансування, неплатоспроможності підприємств, на балансі, яких перебувають соціальні об'єкти, скорочення робочих місць в аграрному секторі, несвоєчасних розрахунків по заробітній платі, зниження реальних прибутків сільських жителів, ці проблеми загострилися ще більше і призвели до збіднення основної маси сільського населення.

Нерозв'язність соціальних проблем утруднює подальше проведення економічних перетворень, формування інфраструктури ринку, веде до зростання соціальної напруги.

Соціальне відродження села і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва - це процеси органічно взаємопов'язані. Тому реформи матимуть позитивні результати тільки за умови їх соціальної спрямованості на підвищення життєвого рівня сільського населення.

Стає очевидним, що на сучасному етапі вирішувати проблеми в аграрному секторі необхідно в принципово новій постановці - не по окремих напрямках, а в комплексі, Із прив'язкою до сільської територіальної громади [32 с.7]. Цей підхід є значною мірою інноваційним для України, оскільки ще й зараз домінує підхід галузевий. Проблеми села аналізуються як похідні від проблем розвитку АПК.

Провідну роль у впровадженні реформ в агропромисловому комплексі та розвитку територій повинні відігравати органи державного управління.

Тому об'єктом цього дослідження є органи державного управління на районному рівні, що складаються з районної державної адміністрації та органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів).

Районна державна адміністрація діє на підставі Конституції України, Закону України "Про місцеві державні адміністрації, а також інших законів України, Указів Президента України, та постанов Кабінету Міністрів України. Районна державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання Конституції, законів України, актів президента України, КМУ, виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, реалізацію інших, наданих державою повноважень. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій, за затвердженим Кабінетом Міністрів України примірним переліком управлінь, відділів та інших структурних підрозділів у межах бюджетних асигнувань.

Органи місцевого самоврядування діють, також на підставі Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також інших законів України, Указів Президента України та Постанов Кабінету Міністрів України і здійснюють державне управління в межах відповідних територій а також є підзвітні та підконтрольні перед районною державною адміністрацією в здійсненні заходів виконавчої влади.

Предметом дослідження є діяльність органів державного управління районного рівня спрямована на вирішення соціальних проблем, які виникли в ході реформування АПК.

До відання місцевих органів державного управління у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

соціально-економічного розвитку відповідних територій;

бюджету, фінансів та обліку;

управління майном, приватизації та підприємництва;

промисловості, сільського господарства, будівництва транспорту і зв'язку;

використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. [ 2, с.197 ]. і т.ін.

Місцеві органи державного управління для виконання цих своїх повноважень повинні вживати відповідні заходи, спрямовані на дотримання законності і соціального захисту громадян, а також в умовах реформування АПК відстоювати суспільні і загальнодержавні інтереси.

Проблемою дослідження є - протиріччя між появою нових соціальних умов та застарілими механізмами управління, відсутністю моделей, програм і алгоритмів діяльності місцевих органів державного управління.

Це проблема соціальна за сферою існування, за масштабами охоплює всю державу, за типом об'єкта проблеми діяльнісна -- виражається в труднощах структурування, планування і здійснення діяльності, за гостротою актуальна - представляється явною, яку необхідно розв'язувати, але поки що діяльності не загрожує, за роллю у суспільному житті - основна, нова, яка виникла протягом двох - трьох років. Ця проблема викликала видання нових Указів Президента України, спрямованих на вжиття додаткових заходів щодо соціальної справедливості та соціального захисту громадян. Але ця проблема принципово вирішувана, яка потребує планомірних заходів щодо розв'язання. Інформаційно недостатня - немає достатньої інформації для свого осмислення і розв'язання.

Актуальність цього дослідження полягає в комплексному аналізі реальних соціальних проблем на селі, аналізі діяльності місцевих органів державного управління, спрямованої на розв'язання цих проблем, виявлення шляхів і наявного досвіду їх розв'язання.

Аналізуючи літературу, що використана в цьому дослідженні, слід зазначити, що вивчення даної проблеми не знаходиться в зародковому стані, але недостатньо представлені в науковій літературі питання шляхів реалізації соціального захисту громадян, в період реформування форм власності в АПК, та ролі органів місцевої влади в вирішенні цих питань. Немає конкретних науково та законодавче обґрунтованих пропозицій щодо дій місцевих органів державного управління по забезпеченню законності та соціального захисту громадян та збереженню і покращенню стану соціальної сфери села. Джерельна база дослідження характеризується нашим прагненням врахувати зусилля попередників. Слід зазначити, що наукових праць конкретно з даної проблематики ми зустріли невелику кількість.

Використану літературу можна поділити на декілька груп:

це закони України, укази Президента та постанови Уряду щодо реформування в АПК, виступи політичних діячів і Президента України в засобах масової інформації про необхідність реформування АПК та соціального захисту селян,

теоретичні рекомендації по створенню нових підприємств на базі КСП, по передачі об'єктів соціальної сфери в комунальну власність сільських громад і т. Інше;

досвід Донецької, Полтавської та Одеської областей за роки

реформ в АПК;

матеріали засідань круглих столів і форумів спеціалістів, що

задіяні у проведенні реформ.

Заслуховують на увагу роботи "Місцевий та регіональний розвиток в Україні" за редакцією С. Максименка [39], "Комплексний розвиток сільських територіальних громад" колективу авторів [31], матеріали Донецької сільської дорадчої служби "Донецькагроконсалт" [ 50, 52], які вивчають процеси реформування АПК.

Цілями магістерської роботи є:

1) Аналіз соціальних наслідків реформування АПК і вжитих заходів місцевими органами державного управління;

2) Виявлення шляхів і наявного досвіду державного управління в розв"язанні соціальних проблем сільських територій.

Для досягнення цих цілей необхідно виконати наступні завдання:

1 Проаналізувати стан захищеності прав власників землі і майна;

2)проаналізувати соціально-економічні та організаційні проблеми реформування соціальної сфери села;

3)проаналізувати проблеми зайнятості і демографічного стану в сільській місцевості;

4)вивчити можливість створення дорадчих служб та впровадження інституту третейських судів;

5)вивчити можливості реформування соціальної сфери села;

6)вивчити напрямки вирішення проблем зайнятості і підвищення прибутків сільського населення.

В дослідженні використані такі методи:

1)системний - при розгляді змісту, форм та методів соціального захисту громадян;

2)спостереження - при аналізуванні соціальних проблем;

3)класичного аналізу.

Емпіричною базою магістерської роботи є статистичні дані органів місцевої влади, дані аналізів документів місцевих органів державного управління, направлених на соціальний захист населення; дані про демографічні показники, ступінь зайнятості населення, про розвиток соціальної інфраструктури в Донецькій, Одеській і Полтавській областях. Дані незалежного соціологічного дослідження проекту "Служба підтримки сільських підприємств " 1998 року, аналітичний звіт за матеріалами дослідження сільських домогосподарств Київського міжнародного інституту соціології 2002 року.

Положення, що виносяться на захист:

- необхідність створення на території району сільських дорадчих служб, для надання дорадчих послуг: юридичних, економічних, бухгалтерського обліку, технологічних, по прибутковому веденню господарства і інших;

- необхідність створення відділків третейських судів;

- визначення напрямків реформування соціальної сфери, передача у комунальну власність громад, як найдоцільніший напрямок;

- необхідність створення об'єднань співвласників багатоквартирного житлового фонду на селі;

- необхідність створення сільських сервісних обслуговуючих кооперативів;

- необхідність створення маркетингових груп;

- необхідність сприяння розвитку особистих селянських господарств, для підвищення доходів сільського населення;

- необхідність створення регіональних центрів фахової освіти;

- необхідність сприяння створюванню громадських організацій.

Розділ 1. Аналіз соціальних наслідків реформування АПК і вжитих заходів місцевими органами державного управління

1.1 Аналіз стану захищеності прав власників землі і майна

У 1999 році розпочинається інтенсивне реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Після виходу Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.99 № 1529/99 на селі відбуваються істотні зміни. На засадах попередньо проведеного розпаювання землі утворюються нові приватні підприємства. В цьому Указі Президента був встановлений короткий термін протягом грудня 1999 - квітня 2000 року на проведення реформування колективних сільськогосподарських підприємств. В цих умовах реформи на селі відбувалися двома шляхами - зверху, через систему організаційних заходів у рамках реалізації державної політики, що здійснювалася органами виконавчої влади і знизу через розвиток підприємницької ініціативи на селі. Слід відмітити що реформування проходило на фоні слабкої активності самих власників сертифікатів (на земельну частку пай) і їх правової неграмотності. Тому в короткі строки, протягом одного - двох місяців, органами державного управління була проведена робота щодо створення комісій, які проводили роз'яснювальну роботу про проведення реформування КСП. Але сказувалася недостатність фахівців і не повне володіння всім обсягом інформації робітників органів місцевого самоврядування на, яких покладалися завдання контролювати законність прийнятих рішень колективами КСП та дотримання відповідності їх до соціальної справедливості. Вони мали стати гарантами того, що населення отримуватиме об'єктивну і своєчасну інформацію щодо змін у конкретній області, районі та господарстві. Загальний нагляд за ходом реорганізації господарств району був покладений на районну державну адміністрацію. Районна державна адміністрація створила районну робочу групу з реорганізації КСП, комісію з питань прийому об'єктів соціальної сфери, які співпрацювали з обласними комісіями та комісіями по реформуванню в кожному хазяйстві. На нарадах РДА та засіданнях колегії РДА неодноразово розглядалися питання про хід реорганізації КСП, створення нових товариств на засадах приватної власності, передачі об'єктів соцкультпобуту на баланси сільських рад. Була проведена велика робота в короткий термін, спрямована на збереження, відповідно до пункту "а" Указу Президента України № 1529/99, по можливості цілісного господарського комплексу [9].

На селі сформувалась нова система економічних відносин, які ґрунтуються на приватній власності. Поряд із знов створеними сільськогосподарськими товариствами, з'явилися володарі особистих селянських господарств, розширилися фермерські господарства за рахунок оренди паїв.

Велике значення має той факт - що забезпечено соціальну підтримку володарям земельних паїв і гарантовано отримання орендної плати кожному з них. Особливо це має велике значення для пенсіонерів, які до цього моменту не отримували додаткового доходу крім пенсій.

Заявилося конкурентне середовище - відтепер володарі паїв можуть обирати кому власне віддати в оренду земельну частку (пай) новоствореним товариствам чи фермерам. Договори оренди права на земельну частку (пай) посвідчувались у сільських радах, чим здійснювався контроль за дотриманням чинного законодавства, контролювався також рух права на земельну частку (пай). Державні адміністрації взяли під контроль розмір орендної плати, який був встановлений указом Президента №1529/99 не нижче одного відсотка від вартості паю [9].

Дванадцятого квітня 2000 року вийшов Указ Президента України " Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі земельної реформи " №584/2000 [13]. В якому було вказано, що з метою забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села, задоволення їх потреб у земельних ділянках, підвищення ефективності використання земель запасу і резервного фонду виділити із земель запасу та резервного фонду земельні ділянки, для ведення особистого підсобного господарства.

Цей Указ був покликаний здійснити соціальний захист робітників соціальної сфери села до числа, яких входять робітники та пенсіонери закладів освіти, охорони здоров'я, органів місцевого самоврядування, сфери послуг, торгівлі, пошти, і т. Інше.

На виконання цього Указу Президента України по всім сільським радам була проведена робота по виділенню з земель запасу та резервного фонду земельних ділянок не менше 50 % від кількості цих земель, для надання їх у користування для ведення особистих підсобних господарств робітникам та пенсіонерам соціальної сфери села. Робітники пенсіонери соціальної сфери отримали земельні ділянки у користування. Але, діючий на той час Земельний Кодекс України, забороняв їм здавати ці земельні ділянки в оренду. Виникло питання - як впроваджувати соціальний захист цієї категорії громадян ? Було винайдене рішення цього питання у заключенні договорів на сумісну трудову діяльність між користувачами, власниками у особі сільських рад, та знов створеними сільгосппідприємствами, для тих громадян, які не можуть самі обробляти ці земельні ділянки з ряду причин, тобто стану здоров'я, відсутністю відповідних засобів виробництва. Робітникам і пенсіонерам соціальної сфери, протягом 2000 року були видані державні акти на право постійного користування земельними ділянками. І лише з прийняттям нового Земельного Кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2001 року, робітники І пенсіонери соціальної сфери села отримали право на приватизацію своїх земельних ділянок, для ведення особистого підсобного господарства. В даний час ведеться робота по заміні державних актів на право постійного користування - на державні акти на приватну власність, які дадуть змогу власникам надавати їх земельні ділянки в оренду, складати на них заповіти і так далі.

Велику роль у роз'яснені прав на земельні ділянки, видачу державних актів, укладення договорів, для робітників соціальної сфери зіграли місцеві органи державного управління. Саме на них була покладена організація і проведення зборів, проведення роз'яснювальної роботи, надання допомоги в оформленні відповідних документів.

Подальшим кроком у соціальному захисті знов створених сільгоспвиробників, володарів особистих господарств став Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" від 6 червня 2000 року №767/2000 [14]. В якому було сказано, що з метою прискорення формування інфраструктури аграрного ринку вжити заходів щодо створення:

У сільських населених пунктах - мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, а також сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, інших суб'єктів господарювання, що здійснюватимуть переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції;

У кожному районі - торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі, підприємств, що виробляють мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, запасні частини, для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарський інвентар тощо [14];

На виконання даного Указу Президента районною державною адміністрацією були вжиті заходи по організації заготівельних пунктів по населеним пунктам району, що сприяло розвитку підсобних господарств, розв'язанню проблем збуту сільськогосподарської продукції.

На селі з'явився власник землі, соціальне захищений з боку держави. Сільське господарство отримало поштовх до розвитку виробництва. Для покращення роботи та змоги виробляти більше сільськогосподарської продукції на село залучаються інвестори у вигляді, як на приклад у Волноваському районі Донецької області металургійного комбінату імені Ілліча місто Маріуполь, потужної сільськогосподарської фірми "Агродон" з закордонними інвестиціями і інші промислові підприємства. Районна адміністрація сприяє залученню інвесторів у кожне знов створене товариство, які починають роботу в нових ринкових умовах.

Але на даному етапі реформування повільно відбуваються процеси розподілу майна. Тому був виданий Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29 січня 2001 року №62/2001 [15]. Цим Указом поставлене завдання органам влади на місцях впроваджувати завершення реформування майнових відносин. Районна адміністрація взяла під особистий контроль завершення розподілу майна, видачу майнових сертифікатів та передачу майна в оренду, індивідуальне або - спільне користування. Були створені комісії з організації вирішення майнових питань, до складу, яких обов'язково на місцях включались представники органів місцевого самоврядування. Ця робота була проведена з метою недопущення порушень майнових прав колишніх членів КСП, забезпечення неухильного виконання правонаступниками реорганізованих КСП майнових обов'язків, які перейшли до них та забезпечення управління об'єктами права державної власності, що перебували в користуванні КСП. Також проводилась широкомасштабна робота по інформуванню власників майна про їх права на майно КСП та як цими правами користуватись і їх захищати. Надавалась практична допомога по залученню організацій, які мали ліцензії на право виконання оцінки майна, для проведення цієї роботи в кожному реорганізованому КСП.

Неодноразово на засіданнях колегії РДА заслуховувались питання про хід реформування в аграрному секторі, давались рекомендації сільським радам розглядати ці питання на своїх пленарних засіданнях. Левова частка сільських депутатів - це робітники сільського господарства, тому ці питання викликають у них жвавий інтерес. Ще одним чинником, який впливав на соціальний захист робітників сільського господарства е той факт, що майнові сертифікати видавались виконавчими органами в сільських радах. Одноразово кожному власнику майнового сертифіката надавались роз'яснення про його права щодо розпорядження цим майном. Для того щоб такі консультації були можливі, попередньо проводились навчальні семінари, для робітників місцевого самоврядування.

Немаловажне значення має Указ Президента України " Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" від 2 лютого 2002 року №92/2002 [16]. Цей Указ було видано з метою підвищення рівня соціального захисту селян. Цим Указом рекомендовано збільшити орендну плату за оренду земельних часток (паїв). Підвищення запропоновано впроваджувати диференційовано. Таким чином мінімальний розмір орендної плати повинен становити 1,5% (вартості паю) для орендодавців, які працюють в сільськогосподарських підприємствах, яким вони надали в оренду земельні паї і не менше 2%(вартості паю) для непрацюючих і пенсіонерів. Цим самим передбачено збільшити соціальний захист більшою мірою пенсіонерів і робітників, які не працюють.

На даному етапі потребує втручання з боку органів державної влади проблема захисту прав найманих працівників, які працюють в фермерських господарствах за договорами або сезонні працівники без реєстрації. Мають місце порушення встановлених державою розмірів оплати праці, і тривалості робочого дня, відсутність страхових внесків у фонди соціального страхування, пенсійний фонд та занижений прибутковий податок з громадян. Дані про кількість осіб, що працюють у фермерських господарствах занижені. Тобто, правова культура, а з рештою й культура стосунків із найманими працівниками у фермерів залишається низькою. Потрібно вживати заходів по недопущенню монопольного становища на кожній території, для того щоб на засадах конкуренції робітники мали змогу знайти собі іншу роботу, а фермери і інші підприємства були змушені підвищувати заробітну платню і покращувати інші умови.

Слід вказати на те, що Закони України, Укази Президента та нормативні акти місцевої влади діють на всій території України однаково, але неоднаковий економічний стан реформованих КСП. Ми маємо випадки коли КСП були визнані банкрутами і якщо земельні паї були незмінними і більшості їх розміри в середньому по району відрізняються не на багато, то майнові паї, в кожному господарстві різні і є випадки коли вони дорівнюють нулю. Також є випадки коли майно знаходиться в такому стані, що воно не є затребуваним і руйнується в існуючих умовах, а власники майна не отримують ніякої компенсації за нього. Влада не має ніяких важелів впливу на подібні ситуації.

Хочеться підкреслити той факт, що в своїй більшості села віддалені від центрів і мають низький ступінь інформаційної забезпеченості. Низький рівень правової грамотності населення і його пасивне відношення до перетворень, незнання своїх прав також впливають на рівень соціальної захищеності. Тому органам державного управління доводиться більшу частку приділяти роз'яснювальній роботі серед населення. На даному етапі виникають звернення громадян про надання їм земельних та майнових паїв, коли господарства вже реформовані а земля і майно розділені. Вони не скористалися своїми правами в наслідок незнання своїх прав і несвоєчасного звернення. Доводиться такі питання вирішувати в судовому порядку. В наслідок чого значно зросла кількість справ в судах і їх розгляд затягується.

Підсумовуючи вищевикладений матеріал можна сказати, що органи державного управління на місцях виконали свою роль захисників прав громадян в ході реформування сільгосппідприємств. Але ми бачимо „ що для впровадження реформ потрібно на сьогодні створення інформаційно-дорадчих служб, розширення інформаційного простору і не тільки для громадян а і для працівників органів державного управління. Впровадження реформ відбувалось повільно і потребувало видання додаткових Указів Президента України, нових роз'яснень, постанов і інструкцій Уряду і міністерств. Необхідно розробляти загальнодержавні і регіональні комплексні програми впровадження реформ.

На сучасному етапі виникає необхідність розширення служб, які займаються розглядом майнових спорів. В зв'язку з виникненням великої кількості власників і вступу їх у відносини між собою збільшується кількість конфліктних ситуацій. Вирішення таких ситуацій ускладнюється правовою неграмотністю селян І малою кількістю фахівців права в сільській місцевості.

1.2 Аналіз соціально-економічних та організаційних проблем реформування соціальної сфери села

Аналіз стану соціальної інфраструктури села в Україні виявив її недостатній розвиток. Насамперед потребується докорінне поліпшення житлових умов. Середній рівень забезпечення житлом у селі в розрахунку на одного жителя становить 22 м-кв, що у 2,5-3 рази нижче аналогічного показника у розвинених країнах. Крім того значна частина житлового фонду застаріла. Так 22,6% фонду - будинки, що були побудовані ще до 1943 року. Частина квартир, обладнаних центральним опаленням і каналізацією, становить близько 25%, водопроводом - 32%, природним газом - 20% [34,с.7].

У Донецькій області 17,3% загальної кількості житлових будинків збудованих до 1944 року, 53,9% - збудовано в 1944 - 1970 роках. Тільки 17% квартир мають центральне опалення, третина - водопостачання, 23% -каналізацію, до 17% - природний газ, 32% - скраплений газ [32,с.13].

У багатьох селах взагалі відсутні об'єкти соціальної інфраструктури. Рівень забезпечення ними в Україні, за даними одноразового обстеження Державного комітету статистики України, такий: дитячими дошкільними докладами - 38%, загальноосвітніми і фельдшерське-акушерськими пунктами - 63% [34,с.7].

У Донецькій області на початок 1998 р., за даними Міністерства агропромислового комплексу України, з сільських населених пунктів мали: загальноосвітні школи - 32%; постійні дошкільні учбові заклади -37%; заклади культури - 45% дільничні лікарні -3%; амбулаторне -поліклінічні заклади -6%; заклади фельдшерське - акушерські пункти - 50% [32,с.14]. В селах області станом на 01.01.1999 року налічувалось: 2,2 тис., магазинів; 0,4 тис. Палаток і кіосків; 0,4 тис. їдалень і кафе; 81 будинок побуду, 46 комплексних приймальних пунктів, 167 бань, 19 - стадіонів, 36 спортивних залів [32,с.14].

На початок реформувань агропромислового комплексу більшість об'єктів соціально-побутового призначення в Україні перебували у колективній або державній власності. Так частка колективних підприємств, організацій і підрозділів, які пропонували сільському населенню побутові послуги, складала 79%, державних - 11%, приватних - 2% [32,с.14].

Нині, через кризовий стан економіки, різке скорочення бюджетного фінансування, неплатоспроможність, заборгованість сільськогосподарських підприємств соціальна сфера села перебуває в стані занепаду і руйнації, закриваються будинки культури, побуту, дитячі садки, медичні установи, скорочуються робочі місця.

Невирішеність проблем соціальної інфраструктури села значно гальмує реформування АПК. Це спричинено по-перше, неприбутковістю цих об'єктів, що робить економічно невигідним їх утримання для сільськогосподарських структур; по-друге, утримання соціальної сфери відволікає сільськогосподарські підприємства від їх основної діяльності.

Один з основних напрямків державної аграрної політики - створення сприятливих умов для господарювання сільськогосподарських підприємств всіх форм власності. Важливим заходом такої роботи є передача об'єктів соціальної сфери з балансу підприємств у комунальну власність, оскільки необхідність утримання соціальної інфраструктури відволікає ресурси від виробничої діяльності суб'єктів господарювання. Для реалізації цих положень Кабінет Міністрів України прийняв постанову " Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, та організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності " від 5 вересня 1996 року № 1060 [32,с.31] та ряд інших документів. Відповідно до цієї постанови за рішенням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених у комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць (за згодою органів місцевого самоврядування) передаються:

- житловий фонд;

- дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, табори для відпочинку та оздоровлення дітей, об'єкти культури та аматорського спорту, приміщення будинків інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;

- мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мережі і споруди).

Така передача здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності" 147/98-вр [4], Указу Президента України " Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств " від 9 березня 2000 року №398/2000 [12].

Згідно з Указом районна державна адміністрація із залученням у встановленому порядку, органів місцевого самоврядування вжили, відповідно до Закону України " Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності " та інших законодавчих актів таких заходів:

По-перше щодо безкоштовної передачі у комунальну власність протягом 2000 року житлового фонду, інших об'єктів соціальної інфраструктури, включаючи об'єкти незавершеного будівництва, що належали сільськогосподарським кооперативам, приватним сільськогосподарським підприємствам, селянським фермерським господарствам, господарським товариствам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам, заснованим на приватній власності, із збереженням мережі і функціонального призначення об'єктів соціальної інфраструктури.

По-друге, разом з об'єктами соціальної інфраструктури у комунальну власність передавалось майно підприємства, що обслуговувало ці об'єкти, у тому числі основні фонди, ремонтно-будівельна база, майстерні, транспортні засоби, збиральна техніка а також мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідводу, будинки і споруди, призначені, для їх обслуговування.

Вище перелічені заходи здійснювалися за згодою недержавних сільськогосподарських підприємств, за рішенням власника або уповноваженим на те органом підприємства. А також за згодою відповідних сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до Закону [4] витрати місцевих бюджетів на утримання і капітальний ремонт об'єктів соціальної інфраструктури, переданих у комунальну власність, протягом бюджетного року, у якому була здійснена передача, фінансуються з бюджетів областей за рахунок трансфертів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі, і пайової участі недержавних сільськогосподарських підприємств у розмірі ЗО відсотків від суми витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури за відповідний період минулого року.

Починаючи з бюджетного року, наступного за роком передачі об'єктів соціальної сфери у комунальну власність, витрати на утримання цих об'єктів фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст.

Передача об'єктів здійснювалась комісіями з питань передачі об'єктів, до складу, яких входили представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів уповноважених управляти державним майном, представники недержавних сільськогосподарських підприємств.

Створювали комісії з питань передачі об'єктів і призначали їх голів:

виконавчі органи відповідних сільських, селищних, міських рад;

відповідна районна рада.

Але фактично у більшості випадків передача не була проведена. Головні причини - недостатність державного фінансування на утримання соціальної сфери та відсутність у багатьох господарствах технічної документації на об'єкти соціальної інфраструктури, що є необхідною згідно з положенням про передачу. Отже проблема соціальної сфери на селі все більше загострюється. Насамперед це пов'язано із занепадом сільського виробництва та відсутністю державного фінансування. За досвідом роботи в господарствах 17 областей України в більшості з них об'єкти соціальної сфери не функціонують [32,с.14].Дитячі дошкільні заклади в господарствах зачинені через слабку наповнюваність дітьми і невигідність їх утримування, а якщо працюють то тільки в літній період. їдальні працюють тільки в період масових сільськогосподарських робіт. Скорочена робота сільських клубів „ відсутнє фінансування на їх утримання, опалення та оплату електроенергії. Більшість закладів торгівлі і насамперед мережі сільської споживчої кооперації не працюють, майно розпродується, але ми маємо приклади того, що досить успішно працюють приватні мінімаркети і інші установи торгівлі на селі. Сприяє цьому менше податкове навантаження для таких підприємців і власна підприємницька ініціатива.

З реформуванням сільськогосподарських підприємств питання соціальної сфери ще більше загострюється і становить значну перешкоду на шляху ринкових перетворень на селі. Якщо порівняти проблему соціальної сфери з айсбергом, то частину, що лежить на поверхні бачать усі, і вона вже давно у центрі уваги - ось протиріччя завдання і форми реформування. Мета реструктуризації - створення життєздатного, конкурентоспроможного підприємства, заснованого на засадах приватної власності на землю та майно, а форма проведення в більшості випадків не звільняє новоутвореного суб'єкта господарювання від соціальної сфери. Необхідність утримання об'єктів соціальної сфери з самого початку господарювання сковує частину капіталу і відволікає ресурси підприємства що не дає можливості повністю реалізувати власний виробничий потенціал.

Що стосується підводної частини проблем соціальної сфери, то вона полягає в протиріччі між організаційно-правовою формою реформованих підприємств та формою власності на соціальну сферу, яка залишається на їхньому балансі. Відповідно до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" об'єкти соціальної інфраструктури, як складова його майна, належать всім членам КСП на правах спільної часткової власності. Вони, як правило, до пайового фонду не відносяться і відповідно не підлягають паюванню та розподілу. При реорганізації КСП шляхом перетворювання в приватне підприємство або в товариство з обмеженою кількістю засновників правонаступник КСП отримує об'єкти соціальної інфраструктури, якщо сільська рада відмовилась взяти її на баланс. У цьому випадку залишається невизначеним правовий статус соціальної сфери, тобто хто є суб'єктом права власності на ці об'єкти. Якщо об'єкти є спільною власністю колишніх членів КСП або всіх жителів села, то як в межах нової організаційно-правової форми підприємства їм реалізувати своє право власності з ким повинен співпрацювати підприємець при вирішенні питань соціальної сфери, хто і перед ким має відповідати за знищення і розкрадання майна тощо.

Існують і такі ситуації коли всі об'єкти соціальної сфери залишаються в КСП а нове підприємство утворюється без боргів і соціальної сфери.

Соціальна сфера передається на баланс місцевих сільських рад при ліквідації КСП.

До майнового пайового фонду КСП не включається вартість об'єктів соціальної сфери та іншого майна, яке не підлягає паюванню (наприклад, доріг). Коли всі члени КСП виходять із своїми паями, господарство залишається з соціальною сферою, боргами та відповідною кількістю майна, для погашення цих боргів. Нове підприємство розпочинає діяльність без боргів, воно не обтяжене витратами на утримання соціальної інфраструктури, що становлять до 10% всіх витрат по господарству. Далі КСП оголошується банкрутом, відповідні державні та місцеві органи влади опиняються у такому стані коли вони повинні з власної ініціативи вирішувати питання подальшої долі об'єктів соціальної сфери. Ініціює реструктуризацію районна влада і вона ж інтенсивно веде пошуки органу або організації, якій можна передати ці об'єкти в адміністративному порядку або перетворює їх на суб'єкти комерційної діяльності, або заключає договір на утримання цих об'єктів. Нажаль на практиці ці об'єкти передаються до відповідних сільських, селищних рад без коштів на їх утримання.

Між тим, невирішеність проблем соціальної інфраструктури, її слабкий розвиток не дають можливості задовольнити потреби населення в соціально-культурних і побутових послугах, створити сприятливі умови життя у селі.

Слід відмітити, що фінансові можливості утримання об'єктів соціальної сфери місцевими радами обмежуються бюджетними можливостями. Відповідно до діючого бюджетного кодексу з 2002 року бюджети формуються за формульним принципом, який не враховує існуючого положення з чисельністю об'єктів соціальної сфери в сільській місцевості і наповнюваністю класів і дошкільних закладів дітьми. Якщо приводити у відповідність існуючу систему об'єктів соціальної сфери до бюджету, то це означає її скорочення, або пошук позабюджетних коштів на її утримання. Та податкова база, що залишається на місцях, а це 25% прибуткового податку з громадян, 30% фіксованого сільгоспподатку та 60% податку за користування земельними ділянками з громадян не в змозі задовольнити існуючі потреби.

Отже, для забезпечення подальшого функціонування і розвитку соціальної Інфраструктури села, постала нагальна потреба її реформування.

Основні причини, що стримують реформування соціальної сфери села, можна розділити на три групи:

1. недосконалість законодавчої бази щодо реформування соціальної сфери села, як-от не відпрацьованість на практиці нормативно-правових механізмів передачі у комунальну власність, приватизації і функціонування соціальних об'єктів, взаємодії різних органів управління на місцях;

2. відсутність економічного механізму реформування і функціонування об'єктів соціальної сфери села після відокремлення їх від колективних сільськогосподарських підприємств;

недостатнє методологічне й інформаційне забезпечення процесу реформування соціальної сфери села.

Підсумовуючи, вищенаведений матеріал, можна сказати, що на сучасному етапі реформування агропромислового комплексу місцеві органи державного управління постали перед проблемою, коли вони за діючими законами, повинні забезпечувати належну роботу об'єктів соціальної сфери села, поетапну передачу їх у комунальну власність місцевих громад і фактичну неспроможність їх утримувати. Неспроможність утримувати об'єкти соціальної сфери виходить із відсутності бюджетних коштів, відсутності відповідних служб в органах місцевого самоврядування, для обслуговування цих об'єктів.

Невирішеність цих проблем призводить до того, що об'єкти соціальної сфери закриваються і не працюють, що призводить до їх руйнації.

Відсутня відпрацьованість на практиці нормативно-правових механізмів передачі у комунальну власність, взаємодія різних органів управління на місцях.

Відсутні економічні механізми функціонування об'єктів соціальної сфери села після передачі їх у комунальну власність територіальних громад.

Відсутня мотивація для прийому об'єктів соціальної сфери і методологічна література на місцях. Недостатня поінформованість населення.

Всі ці фактори стримують реформування соціальної сфери села і в більшості випадків місцеві органи державного управління не спроможні забезпечити належну роботу соціальної сфери села.

1.3 Аналіз проблем зайнятості і демографічного стану в сільській місцевості

Індикатором соціального стану у регіоні чи країні є демографічна ситуація.

Низький рівень соціально-економічного розвитку сільських територій супроводжується несприятливою демографічною ситуацією, яка ще більше загострюється через кризові явища загально економічного характеру. Крім того, зростає безробіття, знижуються доходи сільського населення, занепадає соціальна інфраструктура, відмирають села.

Аналіз вікового складу населення свідчить, що село катастрофічне старіє. З 1979 року має місце депопуляція населення, яка в останні роки набула загрозливих розмірів. Коефіцієнт депопуляції в 1997 році у сільській місцевості становив 8,7 чоловік на 1000 чоловік населення, що у 2,6 рази більше ніж у 1990 році. Протягом 1991-1995 років у 2,7 тисячах сіл не народилося жодної дитини [32,с.9]. За результатами досліджень інституту економіки НАНУ, понад 120 сільських районів є зонами поселенської (з часткою вимираючих і занепадаючи поселень понад 40%) та демографічної (з коефіцієнтом депопуляції 15 і більше) кризи. Найбільше таких районів у Чернігівській - 22 (100%), Харківській - 16 (59,3%), Полтавській - 15 (60%), Сумській - 15 (83,3%) областях [32,с.9].

У Донецькій області до категорії вимираючих віднесені 342 із 1122 поселень, 2 райони області (Червоноармійський і Артемівський) визначені як райони демографічної кризи [32,с.9]. Донецька область - промисловий, високо урбанізований регіон. На початок 1998 року в сільській місцевості області проживало лише 496,4 тисячі чоловік, або 9,8 % загальної чисельності населення [32,с.9]. В середньому по Донецькій області питома вага осіб молодше працездатного віку на початок 1998 року дорівнювала 20,4%, працездатного-50,5%, старше працездатного (пенсійного) віку - 9,1%[32,с.9].

В наслідок постаріння, перевищення смертності над народжуваністю має місце депопуляція сільського населення як в Україні в цілому, так і в регіонах. Так, в 1997 році в селах Донецької області народилося у розрахунку на 1000 осіб населення 8 дітей, тоді як померло 18 жителів. Тобто природне вибуття становило 10 осіб [32,с.9].

Збільшується загальна чисельність сільських жителів пенсійного віку, внаслідок чого зростає демографічне навантаження на працездатних. У середньому в Україні у 1997 році на 1000 чоловік працездатного віку припадало 1037 непрацездатних, тоді як у 1990 році їх було 1026 чоловік. В окремих областях стан значно гірший. Так, у Сумській області на 1000 чоловік працездатного населення припадає 1228 непрацездатних, з них 824 чоловіка пенсійного віку, а в Чернігівській області ці показники становлять відповідно 1419 і 1027 осіб [32,с.10].

У сільській місцевості Донецької області у розрахунку на 1000 чоловік працездатного віку припадає 961 чоловік непрацездатного віку, у тому числі 403 дитини та578 осіб працездатного віку. В Одеській області аналогічні показники становлять відповідно 937, 459 і 478 осіб [32,с.10].

Постаріння населення призвело до появи на селі соціальне уразливої групи населення - одиноких непрацездатних громадян, причому чисельність їх за останні роки зростає високими темпами. Вони потребують соціальної допомоги. Значна частина це немічні хворі люди похилого віку.

Нині відділеннями соціальної допомоги Донецької області обслуговуються вдома 99% одиноких громадян, в Одеській області 56,7% [32,с.10.

Скорочення сільського населення відбувається з двох причин: природного скорочення і міграції. Люди працездатного віку мігрують до міст де є стабільні заробітки, наприклад де працюють металургійні підприємства, вахти на північ або працевлаштовуються за кордоном. І навпаки до сільської місцевості прибувають люди пенсійного віку, які мають можливість придбати тут дешеве житло.

Аналіз сучасного стану зайнятості населення в Україні свідчить про збереження негативних тенденцій у використанні трудового потенціалу. По-перше, рівень залучення працездатного населення у суспільне виробництво надзвичайно високий при низькій ефективності праці, по-друге, структура зайнятості деформована. Це пояснюється низкою причин, серед яких одні з основних - непродумана політика зайнятості, при якій відсутні реальні дієві стимули до праці, низька її мотивація, продуктивність, що призвело до нераціонального розподілу робочої сили по галузях і сферах діяльності. В Україні за багато років сформувалась система, за якої через екстенсивний розвиток економіки створилася над зайнятість населення. Так коефіцієнт зайнятості сільського населення у суспільному господарстві становить 87%, жінок -84%, тим часом як у країнах Західної Європи і США показник зайнятості населення не перевищує 70%,а жінок 40% [32,с.10]. Високий рівень залучення населення у суспільне виробництво поєднується з низьким рівнем продуктивності праці. У сільськогосподарському виробництві України працює 24,4%, а у розвинених країнах до 9% зайнятих суспільному виробництві [32,с.11]. При цьому продуктивність праці у нас у 6 разів нижча. Деформована і структура зайнятості, низька її соціальна спрямованість. У сільській місцевості України у сфері обслуговування зайнято менше чверті працюючих, у розвинених країнах - понад 70%.

Погіршується якісний склад сільських трудових ресурсів. Якщо у 1997 році майже ³/4 всіх зайнятих мали освіту на 1-4 рівні акредитації, то у 1999 році лише 4,7% працюючих мали освіту, що відповідає 3-4 рівню акредитації і 10% - освіту 1-4 рівня акредитації [39,с.212]. Опосередковано це пов'язано із станом вищої школи, яка готує кадри для села. Престиж освіти в АПК знизився, крім того, більшість вступників обирають спеціальності не пов'язані безпосередньо із сільськогосподарським виробництвом. В ході реформування сільськогосподарських підприємств змінилася третина керівників. Заданими науковців, 20% керівників підприємств, 50% керівників середньої ланки та понад 1/3 спеціалістів у АПК не мають підприємницьких здібностей [39,с.213]. Серед їхніх недоліків називають:

незнання урядових рішень, нерозуміння суті реформ;

незнання основ підприємництва, маркетингу;

надія на державну допомогу, безініціативність;

необов'язковість, непорядність;

відсутність духу раціоналізму;

незнання ринку, конкурентів, їх можливостей та недоліків;

низький культурний рівень.

Доходи сільського населення, як і раніше, залишаються нижчими за середні по народному господарству і нижчі за мінімальну заробітну плату.

Восени 1998 року проектом " Служба підтримки сільських підприємств ", за участю спеціалістів Школи соціальної роботи Національного університету " Києво-Могилянська академія " було проведене незалежне соціологічне дослідження у двох районах Донецької області - Старобешівському і Слов'янському. Його основна мета - вивчення соціальних проблем і потреб сільських жителів, ступеня їх задоволеності.

Для збору даних були використані методи анкетування фокус-груп та Індивідуальних інтерв'ю.

Метод фокус-груп використовувався для вивчення соціальних проблем сільських жителів, що належать до різних соціально-демографічних груп. Групи були сформовані за ознаками віку і соціального статусу: діти і молодь (10-1 Уроків), дорослі робітники (18-55/60 років), дорослі службовці (18-55/60років), пенсіонери (55/60-79 років).

Метод інтерв'ю був використаний, для вивчення думки спеціалістів соціальної сфери і представників влади районного і місцевого рівнів [31,с.12].

Проблема безробіття найчастіше згадувалася усіма фокус групами, при цьому 10% респондентів відзначили наявність безробітних членів в їхніх сім'ях. Тому ця проблема за ступенем значимості була поставлена на перше місце. Разом з тим, аналіз показав, що більшість сіл мають достатній потенціал робочих місць. Для заповнення їх у деяких випадках необхідна реконструкція наявних об'єктів виробничого, соціально-побутового і культурного призначення, в інших - навчання, підвищення кваліфікації або перекваліфікація спеціалістів.

Заслуховує на увагу той факт, що проблема бідності не ввійшла до переліку основних соціальних проблем (можливо, через свою глобальність і загальність), незважаючи на те, що 52% учасників фокус-груп оцінили матеріальний стан своєї сім'ї як "поганий " або " дуже поганий ", а 20% відзначили, що їхній сім'ї бракує грошей навіть наїжу [31,с.15].

...