Основи конституційного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи конституційого права України

Опорний конспект лекцій

Зеленько М.Л.

Зміст

конституція право президент прокуратура

Тема 1. Загальне поняття про Конституцію та конституційне право України

Тема 2. Історичні передумови конституційного процесу

Тема 3. Основні характеристики Конституції України як Основного Закону держави. Характеристика загальних засад конституційного ладу

Тема 4. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Тема 5. Конституційне регулювання виборів та референдумів як форм безпосередньої демократії

Тема 6. Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні

Тема 7. Конституційний статус Президента України

Тема 8. Конституційний статус Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади

Тема 9. Конституційний статус місцевого самоврядування

Тема 10. Конституційне регулювання питань здійснення павосуддя в Україні

Тема 11. Конституційний статус прокуратури

Тема 12. Конституція про територіальний устрій України

Тема 13. Конституційний статус Автономної Республіки Крим

Тема 14. Порядок внесення змін до Конституції України та її перехідні положення

Основна і додаткова література

Короткий термінологічний словник до курсу лекцій

Тема 1. Загальне поняття про Конституцію та конституційне право України

План

1. Поняття про конституційне право України.

2. Характерні ознаки конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів.

3. Класифікація конституції.

4. Поняття конституційно-правових відносин.

5. Конституція, як основа подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому.

Літературні джерела: №14, 15.

Слово конституція у сучасну мову прийшло з латинської -- "constitution", що буквально перекладається як "устрій, установлення, утвердження". У Стародавньому Римі конституціями називали окремі акти, що їх видавали імператори. Сучасне розуміння слова "конституція" бере свій початок з періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний наприкінці XVII і початку XVIII століть.

Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 року, Конституції Франції та Польщі 1791 року. Тепер же визнано вченими, що першою писаною конституцією була Конституція Пилипа Орлика 1710 року.

Наука конституційного права знає різні підходи щодо визначення поняття конституції. Одним із найуні-фікованіших вважають визначення, за яким "Конституція -- це Основний Закон держави, що об'єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо".

Ознаки, які відрізняють конституцію від інших нормативних актів

Характерними ознаками конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів, є такі:

а) конституція -- Основний Закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою, фундаментом національного законодавства. Кожна окремо конституційна норма закладає основу для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів.

б) конституція -- закон, що має найвищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням конституції. Жоден нормативно-правовий акт держави не може суперечити конституції.

в) конституція -- закон, що має підвищениий ступінь стабільності. Останнє забезпечують як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до Основного Закону держави, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням системи правової охорони конституції (система конституційного нагляду, система конституційного контролю), за якої унеможливлене співіснування в одному правовому полі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Класифікація конституцій

У сучасній науці конституційного права виробилося декілька узагальнених підходів до класифікації конституцій:

а) за формою виразу конституції бувають писані, неписані, змішані.

Писана конституція -- це один або декілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави, найпоширеніший вид Основного Закону сучасної держави. Якщо конституція складається з декількох окремих, але змістовно узгоджених між собою документів, то її називають писаною, кодифікованою (наприклад в Швеції).

Неписана конституція -- явище дуже рідкісне в сучасному світі. Під нею буквально розуміють групу полі-іико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві.

Змішана конституція -- Основний Закон держави, який органічно поєднує у собі як елементи писаної, пік і неписаної конституції. Наприклад Конституція Великобританії -- зібрання великої групи законів, конституційних звичаїв, правових прецедентів, доктрин тощо.

б) за порядком прийняття конституції бувають даровані, народні та договірні.

Даровані конституції, як звичайно, підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти. Різновидом дарованих є конституції, введені метрополією в своїх колишніх колоніях.

Народні конституції-- це ті, що прийняті загально визнаними демократичними способами. Вони поділяються на конституції, прийняті парламентом, через референдум, конституційною асамблеєю (зборами).

Договірна конституція -- Основний Закон, прийнятий через укладання відповідної угоди між річними суб'єктами конституційного процесу. Приклад: договір про зміст Основного Закону федеративної держави, укладений між суб'єктами федерації (Конституція СРСР 1924 року -- Договір між РРСФР, ЗРСФР, УРСР, БРСР).

в) за порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на конституції гнучкі і жорсткі.

Гнучка конституція -- це такий Основний Закон, зміни і доповнення до якого вносять за порядком, встановленим для будь-якого іншого закону. Внесення змін і доповнень до жорсткої конституції передбачає наявність особливої (відмінної від внесення змін і доповнень до звичайних законів) процедури.

Ця особливість може полягати, наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб'єкта (парламент вносить зміни в конституцію, однак вони набувають чинності після схвалення останніх на референдумі) чи у вимозі підтримання внесених змін кваліфікованою більшістю голосів парламентарів (2/3, годі як зміни до звичайного закону приймають більшістю 1/3 голосів парламентарів).

г) за часом дії конституції поділяються на тимчасові і постійні.

Постійна конституція -- Основний Закон, який прийнято (затверджено, даровано) на невизначений строк. Конституції, що їх приймають на певний термін чи до настання певної події, називають тимчасовими.

д) за характеристикою форми державного устрою країни конституції поділяються на федеративні (феде-ральні), конституції суб'єктів федерації і конституції унітарних держав.

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії. Одночасно необхідно звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні і здійснюють свої повноваження у встановлених Констиитуцією межах і відповідно до законів України. Адже ще в Конституції Пилипа Орлика було закріплено й реалізовано ідею поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Пройшло майже триста років і знову це положення відтворене у нашій новій Конститції.

Крім політичного значення нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність, як правовий акт. Нову Конституцію слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому. Уже перші аналізи її змісту дають шлсіаци зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов'язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції (біля 30).

Необхідність приймання нових законів.

Якщо вести конкретну мову про окремі її розділи, то її зміст зводиться до наступного.

Розділ перший "Загальні засади" вимагає прийняття двох нових законів -- про державні символи України та про участь України у міжнародній діяльності по забезпеченню миру і міжнародної безпеки. Необхідність першого пояснюється тим, що раніше в Україні його зовсім не існувало, а відповідні питання вирішувалися постановами Верховної Ради ("Про Прапор України" -- 1991 р., "Про Державний Прапор України" -- 1998 р., "Про Державний Герб України" - 1992 р.).

Прийняття другого закону, що випливає із ст. 17, 18, 85 Конституції, обумовлюється, наприклад, потребою регламентувати питання участі Збройних Сил України у миротворчих місіях, введення на територію України та розміщення іноземних військових частин, порядок розміщення іноземних військових баз (оренда землі, приміщень) і таке інше.

Положення данного розділу потребують внесення змін до чотирьох діючих законів. З тим колом питань, які будуть розглянуті в законі про участь України в міжнародній діяльності по забезпеченню миру та міжнародної безпеки, тісно пов'язані чинні закони "Про оборону України" від 6 грудня 1991 р. та "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 р., у зв'язку з чим останні мають бути переглянуті.

Тут і інші передбачення, ми їх просто не називаємо.

Розділ другий "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" вимагає прийняття щонайменше семи нових законів. Головним серед них має стати закон про права громадянина України, в якому необхідно передбачити ті права і свободи, що не знайшли відображення в Конституції, адже у ч.І ст. 22 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені в Основному Законі, не є вичерпними. Необхідно врегулювати законом і механізм соціального захисту громадян, що випливає із ст.46, 47 Конституції. Як приклад можна зазначити необхідність заборони торгівлі людьми, зокрема жінками і дітьми, та захисту їх від економічної експлуатації. Ці та деякі інші права громадян нова Конституція прямо не захищає. Але в цьому є гостра потреба, якщо врахувати реальну дійсність.

Відповідно до вимог цього ж розділу необхідно переглянути дев'ять існуючих законів. Першим із них повинен стати закон "Про власність" від 7 лютого 1991 р.

У суперечність з Конституцією входять закони "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. та "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 року. Наприклад, Конституція не передбачає подвійного громадянства. В той же час в ст.1 Закону про громадянство зазначається, що на підставі двосторонніх міжнародних угод допускається подвійне громадянство. Стосовно статусу іноземців Конституція встановлює правило рівності прав громадян України і іноземців за винятками, що визначені Конституцією, законами та міжнародними договорами України (ст. 26). Якщо потрібно обмежити права іноземця, наприклад в частині права власності, то це повинно встановлюватися спеціальним законом.

Необхідність внесення змін до Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року обумовлена рядом чинників. Наприклад, відповідно до ст. 4 згаданого закону існує можливість створення політичної партії, членом якої може бути іноземець, що суперечить ст. 36 Конституції, де передбачається, що членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Потребує вдосканалення закон про пенсійне забезпечення та охорону здоров'я.

Розділ третій "Вибори. Референдум" вимагає змін до законів "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. та "Про вибори народних депутатів України" від 18 листопада 1993 р., які не в усьому сьогодні узгоджуються з конституційними нормами.

Розділ четвертий "Верховна Рада України" потребує прийняття ряду нових законів та перегляду окремих законів. Першим серед нових слід назвати закон "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", в якому потрібно визначити основні характеристики закону як правової основи всіх нормативно-правових актів, його типології, організаційно-правові засади законодавчої діяльності, умови дії закону, порядок його зміни і скасування, а також вимоги щодо систематизації законів.

Цей розділ обумовлює прийняття і цілком нових для нашої держави законодавчих актів.

Розділ п'ятий "Президент України" вимагає розробки та прийняття нового закону про Раду Національної безпеки і оборони (ст. 107 Конституції) та перегляду закону "Про вибори Президента України", оскільки правовий статус Президента, визначений Конституцією (розділ V, статті 102-112), суттєво відрізняється від тою, що дається у згаданому законі.

Розділ шостий потребує прийняття нових законів про Кабінет Міністрів України, про місцеву державну адміністрацію. Певних змін повинен зазнати закон "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р., до якого потрібно внести уточнення щодо обмеження підприємницької діяльності депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади, державних службовців (ст. 42), підзвітності і підконтрольності місцевої державної адміністрації, а також висловлення недовіри головам обласної та районної адміністрацій (ст. 118) тощо.

Що стосується розділів сьомого і восьмого "Прокуратура" і "Правосуддя", то внаслідок створення Вищої Ради юстиції (ст. 131) потрібен спеціальний закон про неї, а нові засади, на яких будується робота прокуратури та судової влади (ліквідація функцій загальною нагляду, право громадян звертатися до суду в випадках порушень закону безпосередньо на підставі Конституції тощо), повинні бути відтворені у відповідних чинних законах.

Розділ дев'ятий "Територіальний устрій України" передбачає розробку трьох законів: про територіальний устрій України (ст. 132, 133); про статус столиці України (ст. 20, 33, 92 п.16) та про статус міста Севастополя (ч.З, ст. 133).

Розділ десятий "Автономна Республіка Крим" Слід переглянути закон "Про Автономну Республіку Крим" від 17 березня 1995 р. та "Про представництво Президента України в Республіці Крим" від 17 грудня 1992 р. Докорінного доопрацювання потребує також закон "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" від 7 грудня 1990 р., оскільки відповідні питання у Конституції вирішені дещо по-новому.

Відповідно до Конституції необхідно внести зміни і до закону "Про Конституційний Суд України" від 3 червня 1992 р. (змінився його склад та порядок призначення суддів, компетенція суду, гарантії виконання суддями своїх обов'язків і т. ін.).

Необхідно зауважити, що термінологія Конституції істотно відрізняється від тієї, яка характерна для всіх законів, що потребують перегляду. Тому їх слід ретельно переглянути з точки зору відповідності термінології, яка використана в Конституції, і викласти в новій редакції.

Таким чином. Конституція України, образно висловлюючись, є своєрідним юридичним фундаментом держави, з одного боку, а з іншого -- серцем, ядром подальшого розвитку і вдосконалення всієї правової системи. Саме на її основі організується, координується вся ця система.

Розглядаючи положення Основного Закону, слід зазначити, що в ньому вперше в історії конституційного законодавства України наголошується на тому, що норми конституції є нормами прямої дії. а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції -- гарантується.

Цілком зрозуміло, що окремі положення Конституції будуть вимагати не лише відповідних коментарів, а й офіційного тлумачення, яке відповідно до ч.2 ст.147 входить до компетенції Конституційного Суду України.

Таким чином, уважне ознайомлення зі змістом Конституції України, коментарями до її окремих статей надасть можливість кожному громадянину нашої держави об'єктивно оцінити зміст Основного Закону з позиції його відповідності сучасним потребам та інтересам людини, суспільства, держави. Це з одного боку. А з іншого - одним із конституційних обов'язків громадян є неухильне дотримання Конституції України (ст.68), що практично неможливе при відсутності відповідних знань про її зміст. Ми повинні виходити з того, що кожний громадянин нашої держави повинен не лише знати, а і вміти застосовувати конституційні норми у своєму житті.

Поступовість і послідовність здійснення конституційних реформ

Конституція України значною мірою закріпила нові засади життя українського суспільства і держави. Вона спрямована у майбутнє в тому розумінні, що має за мету побудову в Україні якісно нового громадянського суспільства і суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. А тому надзвичайно важливим є забезпечення поступовості і послідовності здійснення конституційної реформи. Необхідно, щоб Основний Закон еволюційно входив до законодавчої системи, щоб українське державотворення, забезпечення прав і свобод громадян, зміцнення громадянської злагоди і безпеки, задекларовані Конституцією, не спричинили б загального хаосу у правовій системі в цілому та в її законодавчій підсистемі зокрема.

Положення Конституції не можуть здійснюватись автоматично, самі по собі. їх реалізація справа часу, плідної роботи державних органів, посадових осіб, наукових установ, усіх громадян. Адже громадяни повинні теж звикнути жити і працювати згідно з нормами Конституції.

Найбільше конституційна реформа стосується і залежатиме від державних органів та їх посадових осіб. Це зумовлено тим, що здійснення цієї реформи передбачає вдосконалення на основі Конституції законодавчої, виконавчої та судової влади, діяльності правоохоронних органів і органів місцевого самоврядування, запровадження ринкової економіки і підвалин громадянського суспільства, створення справді плюралістичної політичної системи, вирішення проблем територіального устрою нашої держави тощо.

Зрозуміло, що для вирішення цих та інших питань недостатньо прийняття одного нормативно-правового акта, навіть якщо це -- Основний Закон нашої країни. Необхідне істотне оновлення усього масиву чинного законодавства, прийняття багатьох нових конституційних, органічних та поточних законів, а також підзаконних актів.

На конституційному рівні закріплено найважливіший принцип державного буття: підпорядкування діяльності держави утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини. Держава зобов'язується визнавати, дотримувати і захищати основні права та свободи людини. У ст.19 встановлюється, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність.

Основною засадою суспільного життя визнана його багатоманітність -- політична, економічна та ідеологічна. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів, право власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки і визнає об'єкти права власності українського народу (землю, її надра, атмосферу, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони). Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Право приватної власності є непорушним.

У проведенні зовнішньої політики Україна проголошує принцип забезпечення своїх національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва із зарубіжними країнами та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Це прогресивне положення Конституції буде сприяти більш швидкому входженню України до світового співробітництва на рівноправних засадах.

Надзвичайно важливим у Конституції є положення про те, що держава зобов'язується сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України. Це є одним із вирішальних завдань держави, оскільки у ст.5 Конституції зазначається, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який складається із громадян України всіх національностей, і від його єдності залежить майбутнє нашої держави.

Лише народ може визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповане ні державою, ні її органами або посадовими особами. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції стосовно формування і реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики України.

Конституція характеризує Україну як демократичну державу, в якій існує республіканська форма правління, тобто громадяни мають право формувати склад законодавчого органу, обирати Президента, вирішувати питання місцевого самоврядування та інші.

Держава для людини, а не навпаки -- такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику у соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки.

Визнання України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення, а є одним із першочергових завдань, яке необхідно вирішувати найближчим часом.

Основною ознакою такої держави є те, що у ніч панує і верховенствує закон. Громадянам гарантується звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод (ч.З ст.8). Уперше Конституція надала можливість звертатися кожному за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Крім того, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод, кожному надано право звертатись до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.55). Такі можливості, які відповідають світовим стандартам, можуть бути надані лише у правовій державі.

Для правової держави, а значить і для України, характерні й інші ознаки, що закріплені конституційне:

визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина;

взаємна відповідальність держави і громадянина; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

демократична форма правління та інші. І особливо важливим у цьому плані є те, що Конституція України не лише проголосила, а й створила міцні конституційні основи правової держави.

Питання для засвоєння теми:

1. Загальне поняття про конституції взагалі та Конституцію України зокрема.

2. Які ознаки відрізняють конституцію від інших нормативних актів?

3. За якими ознаками класифікується конституція?

4. Розкрийте загальні поняття конституційного права.

5. Розкрийте поняття "Конституція, як основа подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому".

Тема 2. Історичні передумови розвитку конституційного процессу в Україні

План

1. Основні види актів конституційного значення України-Русі за часів Київської держави.

2. Конституція Пилипа Орлика та її значення для розвитку ідей конституціалізму в Україні.

3. Конституційні проекти Григорія Андрузького, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського.

4. Конституційне значення Універсалів Центральної Ради, Конституції УНР 1918 року і конституційні проекти періоду боротьби за незалежність України.

5. Загальна характеристика радянських Конституцій України 1919, 1929, 1936 та 1978 років.

6. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схвалений всенародним голосуванням 1 грудня 1991 року.

7. Розробка та прийняття Конституції України 1996 р.

Літературні джерела: № 10, 11, 12, 16.

Історія українських конституцій сягає у далеке історичне минуле. Ще за часів Київської Русі укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною. Біля її джерел лежать такі відомі науковому світові пам'ятники вітчизняної правової культури, як "Руська правда" 1016 р., "Литовські статути" 1529, 1566, 1588 рр., акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького (зокрема "Березневі статті" 1654 р.) тощо

Безпосереднім початком історій українських конституцій вважають 5 квітня 1710 р., коли в М. Бендерах було затверджено "Правовий уклад та конституція відносно прав і вольностей Війська Запорозького, укладені новообраним гетьманом Війська Запорозького і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені гетьманом на вільних виборах урочистою присягою" (більш відома сьогодні, як Конституція Пилипа Орлика).

Даний документ передбачав створення незалежної української держави в межах етнографічної національної території (державні кордони України описували територію, визнану як територію української козацької держави Зборівською угодою 1649 р.). Державну владу мали будувати за принципом її поділу на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (Гетьман та його Уряд) і судову (Генеральний Суд), державу, яка визнає право міст на самоврядування та державу, соціальну, оскільки були окремі приписи щодо соціального захисту малоімущих (удів, осиротілих дітей тощо).

Однак в силу історичних причин вона не розглядала Україну як цілковито самостійну державу (ця конституція діяла на Правобережній Україні до 1714 р.).

Історія українських конституцій середини та другої половини XIX ст. представлена конституційними проектами: "Начерком Конституції Республіки" Григорія Андрузького (1848-1850 рр.), який бачив майбутнє України як суверенного державного утворення у складі конфедерації слов'янських народів (Г. Андрузький -- активний член Кирило-Мефодіївського братства, студент юридичного факультету Київського юридичного університету). Більш докладний проект Конституції України під назвою "Проэкть основаній устава украинскаго общества "Вольний союзь" -- "Вільна спілка" був розроблений у 1884 р. видатним українським вченим та політичним діячем Михайлом Петровичем Драгомановим. Відповідно до нього Російська імперія мала бути перетворена на децентралізовану федеративну державу на зразок США або Швейцарії.

На початку XX ст. українську конституційно-правову думку яскраво представлено проектами Конституції Миколи Міхновського ("Основний Закон самостійної України -- Спілка народу українського", 1905 р.) та Михайла Грушевського ("Конституційне питання і українство в Росії, 1905 р.), які в багатьох положеннях продовжили конституційно-правові традиції, закладені М. Драгомановим. В той же час проект М. Міхновського передбачав майбутнє України власне як держави самостійної, з республіканською формою правління, з оригінальною системою територіального устрою, з інститутом Президента України, як керівника держави і голови виконавчої влади.

Із огляду на минуле можна відзначити наявність відповідних ідеологічних передумов, що сприяли подальшому становленню і розвитку в Україні конституційного процесу.

Конституційний процес в Україні за доби Центральної Ради.

Початок реального конституційного процесу в Україні пов'язаний Із поваленням самодержавства і організацією у березні 1917 р. Центральної Ради.

Підвалини становлення української державності заклали Універсали Центральної Ради, перший з яких було прийнято у червні 1917 р. Він розглядався як "Статут автономної України", здійснюваний за принципом: "Українські справи вирішують Українські Збори, загальноросійські -- центральне Російське Правительство".

Суттєве значення на той час мала і Декларація Генерального Секретаріату Центральної Ради від 27 червня 1917 р.. тобто Декларація першого українського уряду. Отже Центральна Рада перетворювалася на законодавчий орган, а Генеральний Секретаріат -- на виконавчий орган.

Важливою подією у розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 р. II Універсалу Центральної Ради, який можна розглядати як своєрідний договір між Центральною Радою і Тимчасовим Урядом. Згідно з ним Центральна Рада поповнювалася представниками інших національностей, що проживали в Україні.

Суттєве значення для характеристики тогочасного конституційного процесу в Україні мають "Основи тимчасового управління на Україні" і "Тимчасова інструкція Генеральному Секретареві Тимчасового Уряду на Україні".

Розвиток подій у другій половині 1917р. підводив Україну до проголошення незалежності. Важливим політико-правовим передконституційним кроком на цьому шляху стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. III Універсалу, який проголошував побудову стосунків із Росією не на автономних, а на федеративних засадах. У цьому документі:

1) сповіщалося, що "однині Україна стає Українською Народною Республікою";

2) відзначено, що Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат стануть тією силою і владою, які будуть охороняти права і революцію не тільки нашої землі, але і всієї Росії;

3) відзначалося, які саме землі складають територію України;

4) затверджувалися загальновизнані демократичні права людини і громадянина, шляхи розвитку самоврядування;

5) відмічено, що остаточні форми державного устрою будуть вирішені "на Українських і Всеросійських Установочних Зборах". Як бачимо, в III Універсалі порушувалися дуже важливі конституційні питання, що були значним кроком на шляху до прийняття демократичної Конституції України. Центральна Рада та уряд робили все можливе, аби мирним шляхом визначити майбутній устрій України. Однак навіть у питанні федералізації території колишньої Російської імперії не вдалося дійти її оди ні з Тимчасовим урядом, ні з більшовицькою владою, яка відхилила всі демократичні позиції України і розпочала проти Центральної Ради військові дії. За цих умов 9 січня 1918 р. і було прийнято IV Універсал, який проголошував, що "однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".

IV Універсал проголошував:

1) якнайшвидше встановлення миру з петроградським урядом народних комісарів;

2) встановлення Українськими Установчими Зборами справжньої влади народу;

3) переобрання місцевих рад та міських дум;

4) передача безкоштовно землі;

5) запровадження державно-народного контролю над банками;

6) рішуча боротьба проти контрреволюційних сил.

Як бачимо, усі цілі мали демократичне спрямування й у подальшому знайшли відображення у Конституції Української Народної Республіки 1918 р., яка мала підзаголовок "Статут про державний устрій, права і вільності УНР".

Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Саме це засвідчує Конституція УНР 1918 р., яка не набула чинності тому, що у день її прийняття до Києва увійшли німці під кольором гетьмана Павла Скоропадського.

Основні положення Конституції УНР 1918 р.:

1. Сама структура Конституції відповідала конституційним стандартам;

2. В Конституції визначено суверенітет держави;

3. Народний суверенітет;

4. Неподільність території;

5. Розвиток місцевого самоврядування;

6. Надання націям України права на впорядкування своїх культурних прав у національних межах;

7. Визначено права громадян;

8. Виключалась можливість подвійного громадянства;

9. Урівнювались у правах чоловіки та жінки;

10. Визначено принцип розподілу влади, за яким передбачалося створення Всенародних зборів (законодавча влада). Ради народних міністрів (виконавча влада), Генерального Суду УНР і встановлювався порядок їх організації та діяльності;

11. У главі VII Конституції мова йде про організацію національних союзів, які об'єднували б представників тієї чи іншої національності. Найвищим органом національних союзів були Національні Збори. Національні союзи в межах своєї компетенції мали право видавати закони, які поширювалися лише на їх членів. Суперечки між союзами і державними органами влади та місцевого самоврядування вирішувалися адміністративними судами. Прийняттям Конституції УНР 1918 р. завершено черговий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був демократичний вплив на розвиток державності.

Припинення процесу сталося із-за маєтних заколотів та підтримки німецьких окупантів, за чиєю допомогою і було ліквідовано Центральну Раду та утворено консервативний український уряд -- Гетьманат.

Конституційні акти періоду Гетьтанату і Директорії

За Гетьманату особливого значення набула "Грамота до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р., яка відновлювала старі порядки, скасовувала усі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, відзначала право приватної власності, проголошувала повну свободу торгу і широкий простір для приватного підприємництва. Того ж дня було прийнято "Закони про тимчасовий державний устрій України", яким врегульовувалося питання "про гетьманську владу", "про віру", "право і обов'язки українських козаків і громадян". Йшлося також "про Раду Міністрів", "про Фінансову Раду", "про Генеральний Суд". Даний документ мав ознаки конституційного акта.

За цим актом вся повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана: він затверджував закони, які розроблялися у міністерствах і потрапляли до нього через Раду Міністрів; був наділений верховною владою щодо управління державою; призначав голову і членів уряду; був "Верховною Воєводою Української Армії і Флоту"; мав право помилування.

Силу конституційного закону мав і "Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування довгий час за межами держави гетьмана". Управління переходило до трьох осіб, одного з яких визначав гетьман, другого обирав державний сенат, а третього -- Рада Міністрів.

Боротьба національно-патріотичних сил в Україні та революція в Німеччині зумовили падіння Гетьманату. 15 листопада 1918 р. розповсюджено відозву до населення, якою офіційно скасовувався Гетьманат та встановлювалася Директорія у складі п'яти членів на чолі з Вінніченком та Петлюрою.

Серед правових актів Директорії, що мали конституційне значення, є: "Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці" і "Закон про Державну народну Раду Української Народної Республіки". За часів Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою "Основний державний закон Української Народної Республіки", який підготувала комісія з вироблення Конституції Української держави.

Згідно з цим проектом, значно розширеним і переробленим, Україна визнавалася унітарною державою з поділом на землі. Проголошувався принцип поділу державної влади на законодавчу (Державна Рада), виконавчу (Голова держави і Рада Міністрів), владу "в справах справедливості" (незалежні суди). Державною мовою визначалась українська.

Проект Конституції мав досить узгоджену структуру. Послідовність його глав була такою:

1. "Українська держава";

2. "Православна церква";

3. "Права та обов'язки громадян";

4. "Державна Рада та Державний сейм";

5. Толова держави";

6. "Правительство";

7. "Самоврядування";

8. "Суд";

9. "Оборона держави";

10. "Перехідні і кінцеві постанови". Це документ демократичний, професіонально підготовлений, хоча і в умовах громадянської війни.

Конституційні акти Західно-Української Народної Республіки

Характеризуючи розвиток конституційного процесу в Україні, необхідно звернути увагу на правові акти, прийняті у Західно-Українській Народній Республіці. Серед них:

1) Статут Української Національної Ради, прийнятий у Львові 18 жовтня 1918 р.;

2) Прокламація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 р.;

3) Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р.;

4) Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії (династія Габсбургів), ухвалений Українською Національною Радою 13 листопада 1918 р.;

5) Закон про виділ Української Ради від 3 січня 1919 р.;

6) Універсал Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 р., в якому відповідаючи на звернення Української Національної Ради Західно-Української Народної Республіки проголошувалася "злука Західно-Української Республіки з Наддніпрянською Народною республікою в однопільну, суверенну Народну Республіку".

Таким чином визнавалась "єдина, незалежна Українська Народна Республіка". Цій важливій події передував "Передвступний договір", укладений 1 грудня 1918 р. між УНР і ЗУНР в м. Фастові.

Конституційний процес в Україні за радянських часів

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду засвідчує початок в Україні нового епапу конституційного розвитку. Більшість норм та положень радянської Конституції України (березень 1919 р.) лише повторювали Конституцію Російської Федерації 1918 р. Вона увібрала всі основні комуністичні штампи. Вона не ставила завдання побудови суверенної держави. Правам і свободам людини відводилося передостаннє місце (тоді як у сучасній Конституції друге місце після загальних засад). На перший план висувалося питання організації центральної влади, а також радянської влади на місцях, влади "рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів".

Створення у 1922 р. Союзу Радянських Республік і прийняття у 1924р. Конституції СРСР зумовило необхідність внесення змін до Конституції УРСР 1919 р., головним чином пов'язаних із розподілом компетенції.

У ході конституційного процесу виникло багато розходжень між прихильниками "націонал-більшовизму" (Раковський, Скрипник), яких звинувачували у "конфеде-ралізмі", та сталінської "автономізації" (Манаільський). Перевагу було віддано федералізації, яка хоч і не гарантувала по-справжньому самостійного правового статусу, все ж сприяла закріпленню її державного статусу. Але процес загвинчування гайок відносно республік продовжувався. Союзні органи перебирали на себе всю повноту влади.

У грудні 1936 р. (сталінські репресії) прийнято нову Конституцію СРСР, так звану "найдемократичнішу" в світі. Насправді ж вона замасковувала сталінський терор. Дана Конституція фактично перетворила СРСР на унітарну державу, де все було зосереджено в руках союзних органів. У цій Конституції навіть закріплювалося право кожної союзної республіки вільного виходу з СРСР, хоч фактично це було неможливо.

Конституція УРСР 1937 р. повністю повторювала основні положення Конституції СРСР. Відмінність полягала лише в максимальному звуженні повноважень республіканських органів. У повоєнні роки питання необхідності прийняття нової Конституції Радянського Союзу, а також і союзних республік постало з часів М.С.Хрущова, з часу розкриття культу Сталіна. Певною мірою розширювалися права союзних республік, визнання того, що СРСР перетворився із держави диктатури пролетаріату у загальнонародну державу, виникнення опозиційних рухів (які були заплямовані як дисиденти). За таких умов і почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні.

З самого початку робота над проектом Конституції України грунтувалась як би на демократичних засадах. Було створено конституційну комісію на чолі з Щербицьким та організовано робочу групу. Навіть обговорювався проект на засіданні комісії. Однак через певний час представників України було викликано до Москви, де вони одержали відповідні матеріали і на цьому все скінчилось. Хоч формально деякі демократичні засади і були включені, але вони суттєвої ролі у визначенності самостійності і не відігравали.

Роки, що минули після прийняття у 1978 р. Конституції України показали, що вона не спричинила принципових змін у державному і суспільному житті республіки. Однак необхідно зазначити, що прийняття цієї Конституції сприяло тенденції демократизації суспільного життя, що сприяло зростанню політичної активності народу України, що стало поштовхом до незалежності, до побудови справді демократичної, правової, соціальної держави. На цих засадах і почався з 16 липня 1990 р. -- Дня проголошення Декларації про державний суверенітет України -- новий етап розвитку конституційного процесу в Україні, віхами якого стали Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року і його підтвердження 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням.

Підготовка і прийняття нової Конституції України.

Конституційний процес в Україні після здобуття нею незалежності пройшов такі етапи:

1. Підготовка кількох нових проектів Конституцій, які відображали позиції різних політичних партій та угрупувань;

2. Створення конституційних комісій та робочих груп, які з 1991 р. по 1996 р. підготували і розглянули кілька проектів;

3. Винесення на обговорення одного із проектів, яке тривало кілька місяців;

4. Активізація роботи над проектом Конституції після обрання Верховної Ради нового скликання і Президента України у 1994 р.;

5. Укладання у червні 1995 р. між Верховною Радою і Президентом України Конституційного договору;

6. Прийняття нового проекту Конституції;

7. Прийняття Верховною Радою України нової Конституції 28 червня 1996 року.

Нова Конституція розроблялася майже шість років із-за протистояння політичних сил. Ми лише вчимося демократії, а демократія -- це насамперед порозуміння.

Слід зазначити, що завдяки договору порозумінь можна вирішувати різноманітні питання державного будівництва, нагальні проблеми суспільного життя.

Питання для засвоєння теми:

1. Що означає поняття "конституційний процес"?

2. Історичні передумови розвитку конституційного процесу.

3. Історичне значення Універсалів Центральної Ради.

4. Назвіть основні ознаки Конституції УНР 1918 р.

5. Основні Конституційні акти Гетьманату і Директорії.

6. Основні етапи підготовки і прийняття Конституції України 1996 р.

Тема 3. Основні характеристики Конституції України як Основного Закону держави. Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні

План

1. Значення Конституції для розвитку суспільства і держави.

2. Конституція як основний правовий акт держави.

3. Конституційні ознаки Української держави.

4. Політична економічна та ідеологічна багатоманітність.

5. Основи національної безпеки та зовнішньоекономічної безпеки.

Літературні джерела: № 1, 2, 4, 12, 13, 14, 15.

Преамбула Конституції. (Від латинського слова -- той, що передує)

Верховна Рада від імені народу виражає його суверенну волю щодо факту прийняття нової Конституції. У преамбулі йдеться про витоки державотворення, його історію, про здійснення права на самовизначення, на забезпечення прав і свобод людини, зміцнення злагоди, розвиток демократичної, соціальної, правової держави.

Значення Конституції для розвитку нашого суспільства і держави

Це найвища історична подія в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності.

Чому саме у суспільстві і державі такого великого значення набуває Конституція, чому саме її прийняття обумовлює становлення держави, її належність до сім'ї цивілізованих країн, активізацію міжнародних відносин.

Насамперед це свідчить про досягнення певної стабільності у суспільстві, зумовлюється перехід від одного якісного стану до іншого. Найвагомішим аргументом є сам зміст Конституції, її положення і норми.

Нова Конституція визначає напрямки розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування.

Конституція -- це Основний Закон держави чи суспільства?

Державу не можна ототожнювати із суспільством -- вона є специфічним його інститутом, який через організацію влади і управління віддзеркалює всі його риси і особливості. Невипадково ще Гегель зазначав, що держава і суспільство пов'язані в їх ідентичності, між ними є "безліч переходів, поєднань і залежностей" (1770-1831) (об'єктивний ідеаліст, вітав французьку революцію, проголошував принцип активного втручання в процеси життя). Конституції, як свідчить практика більшості країн, поряд із закріпленням основ державного ладу, характеризують також даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя.

Отже, маємо стверджувати, що за загальною характеристикою, Конституція -- це насамперед Основний Закон держави.

Конституція -- це політичний чи правовий акт держави?

Для відповіді на це складне питання слід звернутися до загальнотеоретичних положень про співвідношення політики і права. У марксистських визначеннях наголошуються пріоритети політики, яка нібито повинна передувати праву, тобто право розглядалося як один із засобів здійснення політики. Право розглядається як засіб здійснення політики. За таких умов і Конституція вважалась нормативним актом, що повинен підпорядковуватися політиці. Це визначення є безпідставним, помилковим, тому що призводить до волюнтаризму в політиці.

Право, а тим більш Конституцію, не можна розглядати як додаток до політики. Право не додаток до політики, а самостійний прояв, шо узагальнює ступінь свободи, рівності та спрведливосгі. Право може бути виявом політики лише до часу. поки ця політика не суперечить нормам моралі. принципам справедливості.

Таким чином, кожну Конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. У справжніх демократичних державах політика не може виходити за межі права. Конституція є найвищим правовим актом нашої держави. Конституції держави притаманна велика об'єднуюча сила щодо охоплення всіх верств населення, всіх політичних сил процесом досягнення порозуміння у суспільстві. Ще за стародавніх часів на Київському віче укладалися договори князя з народом, князя з дружиною і таке інше. Всі спірні питання вирішувалися за згодою, без ворожнечі. Сучасним прикладом може бути Конституційний договір між Верховною Радою і Президентом України на період до прийняття нової Конституції 28 червня 1996 року.

Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні.

Перший розділ Конституції України називається "Загальні засади", складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави.

Конституційні ознаки Української держави.

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною демократичною, соціально-правовою державою.

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною і неподільною. Суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно потребам держави, її інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи. Відсутність цього перетворює державу у колонію чи чийсь придаток.

Демократизм передбачає створення найсправедливіших умов для реальної участі громадян у справах держави.

Соціальна держава. Це здійснення соціальної політики, забезпечення прав людини і громадянина, створення доступної системи освіти, охорони здоров'я і соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Правова держава -- це держава, в якій панує право, де діяльність держави здійснюється на основі і в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою.

Унітарна держава -- держава, яка в своїх межах не має інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право самостійного виходу зі складу України.

Форма правління державою -- це монархія і республіка.

Державні символи. Державні символи і столиця є невід'ємною атрибутикою будь-якої суверенної держави. Вони встановлені Конституцією або спеціальними законами. У класичному варіанті сучасна держава має три державні символи: герб, прапор та гімн. Традиційно національні символи України -- синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів (Державний Прапор). Державний Герб України -- Конституцією України передбачено наявність великого і малого Державних Гербів. Малий Державний Герб -- золотий Тризуб (Знак Княжої Держави Володимира Великого) на синьому щиту -- затверджено постановою ВР 19.02.1992р. Великий Державний Герб повинен містити як головний елемент малий Державний Герб, так і зображення герба Війська Запорізького -- козака з мушкетом. Тризуб як- геральдичний знак широко використовувався в Київській Русі на грошових знаках, на монетах Володимира Великого. Як державний знак того часу він символізує нині соборність (єдність) усіх українських земель, що творили Державу Володимира Великого. Національний Гімн "Ще не вмерла Україна" (слова Павла Чубин-ського, Полтавська губернія, приблизно 1880 р., пост. адвокат; музика Миколи Вербицького) -- тією чи іншою мірою були використані як державні символи в Українських утвореннях XX століття (УНР, ЗУНР, Карпатська Україна).

У деяких країнах є і інші державні символи, наприклад державний девіз -- Девіз держави. Наприклад, девіз ФРН -- "Єдність, закон і свобода". Великої Британії -- "Бог і право особи". У більшості держав девіз розміщується на гербі, але може бути зафіксований і в конституції. Наприклад, у Франції: "Девіз Республіки -- Свобода. Рівність. Братство".

Принципи поділу влади

Державна влада розподіляється на законодавчу, виконавчу, судову. Запобігання концентрації влади в одніх руках чи в одному органі. Діє система взаємних отримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Органи місцевого самоврядування діють в межах чинного законодавства. Органи місцевого самоврядування -- це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.

Основи правової системи.

У статтях 8,9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи правової системи:

1. Верховенство права. Неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх доцільності.

2. Найвища юридична сила Конституції.

3. Визнання положень Конституції нормами прямої дії.

4. Неприпустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції.

5. Визнання міжнародних договорів після їх ратифікації.

6. Недопустимість примусу робити те, що непередбачене законодавством. Недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення навіть позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення. (Протизаконна дія вимагати робити благодійні пожертви чи вступати в громадські об'єднання).

7. Функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі діючих норм.

Основи економічних відносин.

Основні засади економічних відносин в Україні закріплені уст. 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є власністю українського народу. До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Землю проголошено основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Однак в межах діючого законодавства вона може передаватись у приватну чи колективну власність. Конституція гарантує забезпечення екологічної безпеки, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

...