Основи конституційного права України

Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність

Політична багатоманітність означає реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави.

Ідеологічна багатоманітність розуміється як реальне право різних суб'єктів (осіб чи об'єднань) безперешкодно формувати, досліджувати, пропагувати та втілювати в практику ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства. Тому заборонена цензура. Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України.

Основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності.

У першому розділі Конституції закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності. Під національною безпекою мається на увазі стан захищен-ності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих та можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах суспільних відносин. Заборонено створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами.

Питання для засвоєння теми "Основні характеристики Конституції України":

1. Який зміст Ви вкладаєте у формулу "Конституція -- Основний Закон держави"?

2. У чому полягає соціальне і політичне значення Конституції ?

3. Як співвідносяться право і політика?

4. Як співвідносяться в Конституції сучасне і майбутнє?

5. Чому Конституція -- основа правової системи України?

6. Яка роль Конституції у зміцненні громадської злагоди?

Питання для засвоєння теми "Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні":

1. Які ознаки Української держави закріплено в Конституції?

2. Які державні символи встановлює Конституція України?

3. У чому полягає принцип поділу влади?

4. Що означає політична, економічна та ідеологічна багатоманітність? Як вона забезпечується Конституцією України?

5. У чому полягає принцип верховенства права?

6. Як співвідносяться з чинним законодавством України укладені нею міжнародні договори?

7. Що означає теза: "Норми Конституції -- це норми прямої дії".

8. Що означає поняття "державна мова"?

Тема 4. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

План

1. Поняття прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

2. Конституційні соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи.

3. Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини.

4. Конституційні обов'язки людини і громадянина.

Літературні джерела: № 1, 2, 4, 5, 6, 12, 13, 14,15.

Поняття прав та свобод людини.

Питання прав людини та їх захисту порушувались ще в Конституції Пилипа Орлика: "Подібно до того, як ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так саме він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовой і простой народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, виходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого".

Остаточне становлення прав людини і громадянина пов'язане з поваленням феодалізму. Питання прав та свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав.

Свобода людини -- це вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Свободу людини визначають певні ознаки. Слід зазначити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їх природні права. Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані з самим її існуванням та розвитком, і набуті, які, в основному, характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина. Поняття свободи людини закладено у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено законом. Необхідно пам'ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з другого -- конкретизується у можливості вчиняти ті або інші дії в межах, наданих людині мораллю та правом.

Теорія права розрізняє поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Це -- право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо. "Права громадянина" зумовлені відносинами людини із суспільством, державою, їх інституціями. Права людини є пріоритетними над правами громадянина. Права людини поширюються на всіх людей у державі, а права громадянина лише на тих, хто є громадянами даної держави. Так, право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські об'єднання (ст.36), право брати участь в управлінні державою (ст.38), право на проведення зборів, мітингів, демонстрацій (ст.39) тощо.

Права людини у міжнародно-правовому аспекті.

Міжнародне співтовариство приділяє визначну увагу розвитку та забезпеченню прав людини. У світі ця робота активізувалася після створення Організації Об'єднаних Націй і інших міжнародних організацій. Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов'язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що починаючи десь з 1945 р. до 90-х років у цій сфері діяли понад 60 різних форумів. Україна як суб'єкт міжнародного права, одна із засновниць 00Н, проводить саму активну роботу в цьому аспекті. Цьому сприяють положення Конституції. Ст.55 Конституції підкреслює, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членами яких є Україна. Такими органами є: Комітет з прав людини 00Н, Європейський Суд з прав людини, а також Європейська комісія з прав людини.

Система прав і свобод людини і громадянина

Права та свободи людини і громадянина слід поділяти на: особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні.

Особисті права і свободи людини пов'язані із самою сутністю людини, як фізичної особи. До особистих прав, як частково було згадано, належить право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності (ст.28), право на недоторканність (ст.29), право на недоторканність житла (ст.30), право на таємницю листування, телефонних розмов (ст.31), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст.33), право на свободу думки і слова (ст.34), право на свободу віросповідання (ст.35).

Політичні права і свободи, їх особливість полягає в тому, що їх носіями є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають в Україні. До політичних прав і свобод належать: право на об'єднання у політичні партії та політичні організації (ст.36), право брати участь в управлінні державою (ст.38), право брати участь у зборах та маніфестаціях (ст.39), право на звернення (ст.40).

Економічні, соціальні і культурні права. Міцна економіка, гарантована соціальна сфера -- розвивається культура. Конституція України гарантує: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.41), право на підприємницьку діяльність (ст.42), право на працю (ст.43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст.44), право на відпочинок (ст.45), право на соціальний захист (ст.46) і таке інше.

Конституційні гарантії прав людини і діючого правосуддя.

Основним засобом захисту прав людини у правовій державі є суд. Гарантії прав людини закріплені в статтях 55-57, 59, 64, а гарантії діючого в Україні правосуддя -- у статтях 58, 60-63.

Право на судовий захист -- це гарантія здійснення прав і свобод.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкод.

Право на знання кожним своїх прав і обов'язків.

Право на правову допомогу.

У ст. 46 зафіксовано принцип неприпустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина. Що ж до гарантії правосуддя в Україні, то воно закріплено в її положеннях.

Перше з цих положень (ст.58) закріплює принцип, згідно з яким закон зворотної сили не має. Це означає, що закон, який встановлює або посилює відповідальність, не може бути поширений на дії, вчинені до його видання. І навпаки, коли закон скасовує або пом'якшує відповідальність за дії, вчинені до його видання, він має зворотну силу. Принципом правосуддя є й положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності за одне й те саме правопорушення. Ст.62 проголошує принцип презумпції невинуватості. Людина вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду. Той, кого звинувачують не повинен доводити свою невинуватість. Доводити вину має той, хто звинувачує. У ст. 63 Конституції йдеться про право на відмову від дачі свідчень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, право на захист у процесі слідства і судового процесу. У цій статті зазначено, що засуджений повинен користуватися всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, визначених вироком суду.

Конституційні обов'язки громадян закріплені у статтях 65-68 Конституції. Конституція України поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й обов'язки як громадянина, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Стаття 65 встановлює обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність, територіальну цілісність, шанувати її державні символи. Відбувати військову службу відповідно до закону.

У статті 66 йдеться про незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині. Хто заподіяв шкоду природі, культурній спадщині, повинен відшкодувати завдані ним збитки.

Здійснення прав та свобод людини і громадянина.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. У ст.3 Основного Закону підкреслено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Нині існує дуже важлива проблема максимального спрощення механізму здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина. Оскільки в Україні система права мала іншу методологічну основу, то її не треба підправляти. Необхідно розробити нову систему, керуючись насамперед принципами діючої Конституції. Треба розробити і прийняти органічний закон, який повинен визначити не тільки структуру цієї системи, а й принцип її побудови та функціонування.

Безумовно, у вирішенні цього питання першочергову роль має відіграти зміна у ставленні до нього тих, кого це стосується.

Питання для засвоєння теми:

1. Загальна характеристика поняття "права та свободи людини та громадянина".

2. Охарактеризувати міжнародно-правовий аспект прав людини.

3. За якою ознакою права людини відрізняються вщ прав громадянина?

4. Які основні ознаки особистих прав та свобод людини?

5. Що слід розуміти під політичними правами і свободами?

6. Які основні ознаки економічних, соціальних та культурних прав людини і громадянина?

7. Розкрийте поняття конституційних гарантій прав людини.

8. Розкрийте поняття конституційних гарантій правосудця в Україні.

9. Охарактеризувати систему консппущйних обов'язків громадян України.

Тема 5. Конституційне регулювання виборів та референдуму як форм безпосередньої демократи

План

1. Поняття безпосередньої демократії та форми її здійснення.

2. Представницька демократія та її значення у виборчій системі України.

3. Конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

4. Конституційний інститут всеукраїнського референдуму.

Літературні джерела: 1, 2, 7, 8, 12, 13, 14,15.

Безпосереднє (пряме) народовладдя -- це безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень. Демократизм держави і суспільства визначається рівнем розвитку народовладдя.

В далекі минулі часи народовладдя здійснювалось у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, пізніше у вигляді народних зборів (в Античних Афінах).

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на декілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. При цьому незалежні плебеї, які становили більшість серед римських громадян, утворювали лише одну центурію. А порівняно невелика кількість заможних патріціїв поділялась на декілька центурій.

Представницька демократія полягає в тому, що більшість загальнодержавних питань вирішується не усіма громадянами держави, а лише її представниками. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному -- парламент, народні, національні збори, конгрес тощо.

Поряд із колегіальними, можуть виникати (створюватись) і одноосібні органи, уповноважені виступати від імені держави. Це Президент. Група, яка виступає від імені певної частини населення, утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет), який може приймати рішення для певної території. Проте найбільше визнання дістали вибори і референдуми.

Вибори -- це процес, в результаті якого певна спільність людей, інколи організована у політичні об'єднання, шляхом голосування формує державний орган чи заповнює вакантну посаду. Утворені органи, чи обрані посадові особи набувають права виступати від певної спільноти людей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов'язкові рішення. Вибори відомі ще з первіснообщинного ладу, де обирались старійшини роду, а пізніше -- і воєначальники. Наприкінці XVIII ст. розроблено класичну теорію виборів, за якою народ доручає здійснювати владу своїм представникам (депутатам). Таким чином відбувається передача влади від виборців до того, кого вони обирають. Народ є джерелом будь-якої влади.

Принципи виборчого права України. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності виборів означає, що всі, хто має 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними.

У сучасній виборчій системі діють різні цензи.

Віковий ценз -- в Україні людина набуває виборчого права у 18 років, у деяких країнах існує інший віковий ценз. Так, у Бразилії, Ірані, Нікарагуа та Кубі він дорівнює 16 років.

Ценз осідлості -- проживання на певній території на протязі визначеного строку. Так, у Франції він становить шість місяців, а у Новій Зеландії -- три.

Раніше був поширений майновий ценз -- володіння певним майном.

Освітній ценз -- вміти писати і читати.

Релігійний ценз -- сповідування державної релігії.

Пряме виборче право означає, що громадянин, беручи участь у виборах, віддає свій голос безпосередньо "за" чи "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рівня, аж до Президента.

Непрямі (багатоступеневі) вибори. Наприклад: для обрання Президента США виборці обирають виборщиків, які голосують за того чи іншого кандидата у президенти. Кількість виборщиків пропорціональна населенню того або іншого штату. У 1996 році їх було 538. 379 голосів забезпечили переобрання Клінтона. Ще до свого обрання виборщики дають обіцянку віддати свої голоси за того чи іншого кандидата.

Принцип таємності здійснюється шляхом опускання в урну бюлетенів з прізвищами кандидатів. Останнім часом набуває поширення голосування за допомогою спеціальних машин.

Рівність виборчого права -- це наявність у виборців однакової кількості голосів. "Один виборець -- один голос".

Вільні вибори -- неприпустимість будь-якого тиску на виборців.

Референдум (латинське -- "Те, що має бути повідомлено") -- це голосування усього населення держави (загальнодержавний референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.

Референдум і вибори мають спільний метод здійснення голосування, але різняться предметом. Вибори проводяться для визначення особи, а референдум для вирішення важливих питань, пов'язаних з затвердженням чи скасуванням законів, розв'язанням проблем територіального устрою тощо.

Види референдуму -- імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми різняться юридичною силою їх результатів. Акт, прийнятий імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили і не потребує затвердження іншими суб'єктами. А метою консультативного є виявлення точки зору населення щодо якогось питання, яка не має юридичної сили. Цей вид ще називають всенародним опитуванням.

Конституційний -- вирішує питання, пов'язане з прийняттям Конституції чи внесенням змін та поправок.

Законодавчий -- приймає закони, спрямовані на регулювання важливих проблем суспільного і державного життя.

Обов 'язковий референдум проводиться з питань, які згідно з Конституцією можуть бути вирішені лише за його допомогою (зміни територіальних меж).

Всеукраїнський референдум може проголошуватися Президентом України за ініціативою народу. Цим покладено обов'язок на Президента призначати референдум для вирішення конкретного питання, якщо цього вимагають не менше як 3 млн. громадян України, які мають право голосу. Для цього необхідно, щоб підписи були зібрані не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній із них.

Питання для засвоєння теми:

1. Що таке "безпосереднє (пряме) народовладдя?

2. Що таке "представницька демократія"?

3. Які принципи виборчого права закріплено у Конституції України?

4. Охарактеризуйте виборче право, його види.

5. Що ви знаєте про референдум та його види?

6. Ким може призначатися референдум в Україні?

7. Яким є порядок призначення референдуму за народною ініціативою?

Тема 6. Верховна Рада України -- єдиний орган законодавчої влади в Україн

План

1. Порядок формування Верховної Ради.

2. Конституційний статус народного депутата України.

3. Організація роботи Верховної Ради України.

4. Повноваження Верховної Ради України.

Право законодавчої ініціативи та її суб'єкти.

Літературні джерела: 1, 2, 7, 12, 13, 14, 15.

Верховна Рада України в системі державних органів.

Єдиним законодавчим органом в Україні є парламент -- Верховна Рада. Лише вона має повноваження приймати закони найвищої юридичної сили. Вплив Верховної Ради на діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється виключно шляхом прийняття відповідних законів, які є обов'язковими для всіх суб'єктів на території України. Верховна Рада складається з одної палати (Білорусія, Литва, Болгарія, Греція, Фінляндія). Існують і двопалатні парламенти (Росія, Казахстан, Франція, США). Конституція Південно-Африканської республіки передбачала 3-палатну систему -- за расовою ознакою (палата для білих, для мулатів, індійців), Парламент Югославії за конфігурацією 1968 р. складався з б палат.

Порядок формування Верховної Ради.

Верховна Рада обирається вільними виборами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки.

Відповідно до ч. 1 ст.77 Конституції чергові вибори повинні відбуватися в останню неділю березня четвертого року повноважень її складу.

Позачергові вибори проводяться у разі дострокового припинення її повноважень. Таке може статися, якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, і Президент достроково припиняє її повноваження та призначає нові вибори, які й будуть позачерговими. Такі вибори повинні відбутися у строк до 60 днів з дня опублікування Указу.

Слід зауважити, що повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бути припинені протягом одного року. Не допускається припинення повноважень Верховної Ради і в останні б місяців строку повноважень Президента України.

Строки повноважень депутатів (парламентарів) у різних країнах різні. У Швейцарії -- 3 роки, у Білорусії -- 5 років.

Народний депутат України

Конституційний склад депутатів Верховної Ради України 450 осіб. Депутат повинен мати вік 21 рік і проживати не менше 5 років в Україні. Депутат повинен бути громадянином України. Громадянин України не може бути обраний до Верховної Ради лише у тому разі, якщо він має непогашену і не зняту судимість. Однак наявність непогашеної судимості за злочин, вчинений з необережності, не є юридичною перепоною для обрання народним депутатом. Депутатські повноваження здійснюються на постійній основі і депутати повинні відмовитись від іншого представницького мандата. В інших державах, наприклад у Великій Британії, прем'єр-міністром може бути лише депутат парламенту -- представник партії, яка має у ньому найбільше голосів.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складання ними присяги перед Верховною Радою. Якщо ж депутат відмовляється складати присягу, він втрачає депутатський мандат. Депутат наділений депутатською недоторканністю.

Конституція України (ст.81) передбачає й можливість дострокового припинення депутатських повноважень:

1. За особистою заявою.

2. Набрання законної сили обвинувачувального вироку суду.

3. Визнання депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім.

4. Припинення громадянства депутата або його виїзду на постійне місце проживання за межі України.

5. Смерті депутата.

Однією з форм депутатської діяльності є депутатський запит.

Організація роботи Верховної Ради України

Верховна Рада може здійснювати свої повноваження лише тоді, коли обрано не менше двох третин депутатів (300 депутатів). Збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30 день після оголошення результатів виборів. Відкриває першу сесію найстаріший за віком депутат і веде її до обрання Голови. Сесії можуть бути черговими і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менше як третини народних депутатів від конституційного складу, або на вимогу Президента України. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради із зазначенням питань, які вносяться на її розгляд. Якщо Указом Президента України запроваджується воєнний чи надзвичайний стан, Верховна Рада повинна зібратись у дводенний строк на позачергову сесію без її офіційного скликання. Усі рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим. Депутат повинен голосувати особисто. Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів). Лише при вирішенні питань, пов'язаних із внесенням змін до Конституції необхідно не менше 2/3 (300 голосів) та усунення Президента в порядку імпічменту не менше 3/4 (338 голосів) від конституційного складу. Засідання, як правило, проводяться відкрито. Роботу Верховної Ради забезпечує її Голова та заступники.

Для підготовки важливих документів Верховна Рада створює постійно діючі комітети. При необхідності можуть створюватись і тимчасові спеціальні комісії. При необхідності проведення розслідування, пов'язаного із питаннями, що зачіпають інтереси усього суспільства, створюються тимчасові слідчі комісії. Для їх створення необхідно, щоб проголосувало не менше як 150 депутатів. Конституцією України не врегульовано конкретного порядку організації і діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Повноваження Верховної Ради України.

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за їх сутністю можна поділити на декілька груп: найважливішими є повноваження, пов'язані із внесенням змін до Конституції; із прийняттям законів; із визначенням засад політики держави; взаємовідносин Верховної Ради і Президента; із формуванням інших державних органів; з організацією адміністративно-територіального устрою; зі здійсненням зовнішніх функцій держави; бюджетні та контрольні повноваження. До повноважень належить також визначення відповідальності Кабінету Міністрів та прийняття резолюції недовіри, що спричиняє його відставку. Питання ставиться за вимогою 150 депутатів і приймається відставка--не менше 226 депутатами (голосами). Забезпечуючи стабільність в роботі Кабміну, Конституція забороняє розглядати це питання частіше, ніж один раз протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів.

Стаття 92 Конституції визначає широке коло питань, які можуть вирішуватись Верховною Радою включно шляхом прийняття законів, а саме:

1. Прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій.

2. Засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльність політичних партій, інших об'єднань громадян; засобів масової інформації; місцевого самоврядування.

3. Територіального устрою України.

4. Основ національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку.

5. Бюджетних відносин, податків і зборів; статусу національної та іноземної валют на території України.

6. Одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів.

7. Амністії та ряду інших питань.

Законодавчий процесс.

Визначається коло суб'єктів, яким надається право законодавчої ініціативи. Таке право у Верховній Раді надано Президенту, народним депутатам. Кабінету Міністрів і Національному банку. Інші суб'єкти також можуть звернутися до Верховної Ради з відповідними ініціативами (пропозиціями). Однак ці звернення не будуть обов'язковими для розгляду у парламенті. Існує певна послідовність розгляду законопроектів, але якщо Президент визнає свій законопроект невідкладним, він розглядається першочергово. Прийнятий закон підписує Голова ВР і направляє його Президенту, який протягом 15 днів повинен ознайомитись із ним і прийняти одне з двох рішень:

1) схвалити і підписати -- тим самим прийняти до виконання і оприлюднити його текст;

2) накласти вето і повернути до Верховної Ради. Якщо на протязі зазначеного строку закон не надійшов до Верховної Ради, то він вважається схваленим. Вето Президента переборює 300 голосів.

Питання для засвоєння теми:

1. Яке місце займає Верховна Рада в системі державних органів України?

2. Який порядок формування Верховної Ради?

3. Хто може бути обраний народним депутатом України?

4. Які гарантії діяльності народних депутатів встановлює Конституція?

5. Як організовується робота Верховної Ради України?

6. Які повноваження Верховної Ради України закріплює Конституція України?

Тема 7. Конституційний статус Президента України

План

1. Порядок обрання Президента України.

2. Конституційні повноваження Президента України.

3. Взаємодія Президента із законодавчим органом України -- Верховною Радою України.

4. Припинення повноважень Президента України.

Літературні джерела: № 1, 2, 7, 10, 12, 13, 14, 15.

У кожній державі існує інститут глави держави. Глава держави -- це особа, яка формально займає вище місце у структурі державних інститутів, одночасно здійснюючи функцію представництва самої держави загалом. Статус глави держави тієї чи іншої країни залежить від особливостей форми держави, утвореної правової системи, політико-правових традицій і т.ін.

Перша держава, в якій було запроваджено посаду президента як глави держави і виконавчої влади, -- це США у 1787 р., 1848 р. у Франції та Швейцарії. На сьогодні у світі більше ніж у 130 країнах із 180 країн-членів 00Н є президенти.

Главою нашої держави є її Президент. (Президенство -- від латинського "той, що сидить спереду"). Як керівник держави, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності держави, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Він представляє нашу державу в міжнародних відносинах, веде переговори, укладає міжнародні угоди, приймає рішення про визнання іноземних держав. Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, він присвоює вищі військові звання, приймає рішення з питань громадянства. На нього також покладено обов'язок припинення повноважень Верховної Ради в тому разі, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; він проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

У нашій державі посаду Президента запроваджено Законом "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР" 5 липня 1991 р.

Хто може бути Президентом України?

Президентом України може бути громадянин України, який досягнув 35-річного віку, має право голосу, володіє українською мовою і протягом десяти останніх років проживає в Україні. Термін повноважень Президента 5 років. Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням. Чергові вибори Президента проводять в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень.

На чому складає присягу Президент України?

Новообраний Президент вступає на пост не пізніше, як через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів; з моменту складання присяги на урочистому засіданні Верховної Ради. До присяги Президента приводить Голова Конституційного Суду. Ні Конституція, ні закони України не вказують, на чому повинен складати присягу Президент. Два рази в історії незалежної України президенти (і Кравчук, і Кучма) складали присягу на Акті проголошення незалежності України, тексті чинної Конституції та Пересопницькому Євангелії (широковідома реліквія, одне з найдавніших рукописних українських Євангелій, яка свого часу була у Івана Мазепи. Написана у Пересопницях біля Рівного 1556-1561 рр.).

Повноваження Президента у формуванні органів державної влади.

Президент за згодою парламенту призначає Прем'єр-міністра України, а також припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. За поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій. За згодою Верховної Ради призначає та звільняє голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України, а також призначає та звільняє Генерального прокурора. Утворює суди у визначеному законом порядку. Призначає третину складу Конституційного Суду та суддів судів загальної юрисдикції строком на 5 років (перше призначення на посаду професійного судді).

В яких випадках припиняються повноваження Президента України?

Повноваження Президента припиняються при вступі на посаду новообраного Президента, а також достроково у випадках: смерті, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту (особлива процедура звинувачення вищих посадових осіб держави у вчиненні злочинів та службових правопорушень), (латинське -- нечестивий, злочинний, мерзотний). Питання про усунення Президента в порядку імпічменту має право ініціювати не менше половини депутатів від конституційного складу. Після чого Верховна Рада повинна створити спеціальну Тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять спеціальний пркурор та спеціальні слідчі. Висновки даної комісії підлягають перевірці Конституційним Судом на предмет дотримання конституційної процедури розслідування, а Верховний Суд повинен дати висновок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Тільки після дотримання такої процедури Верховна Рада може розглянути питання про усунення Президента в порядку імпічменту. Для прийняття остаточного рішення необхідно, щоб за це проголосувало не менше 3/4 народних депутатів від конституційного складу (338 депутатів).

У разі дострокового припинення повноважень Президента його обов'язки виконує Прем'єр-міністр, при тому на значну частину важливих повноважень (призначати всеукраїнський референдум, припинити повноваження Верховної Ради, здійснювати помилування тощо) Прем'єр-міністр не має права. Ці повноваження є винятковою компетенцією Президента (ст.112).

Розгляд конституційних повноважень Президента України та умов їх здійснення дає підстави для висновку про те, що в Україні сформувалась республіка напівпрезидентського типу.

Необхідно мати на увазі, що відповідно до порядку обрання президента і обсягу його повноважень, розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у президентській республіці (США, Ірак, Корея) президент обирається народом і має широкі повноваження, зокрема незалежно від парламенту формує уряд і забезпечує здійснення виконавчої влади. А у парламентській республіці (Австрія, Індія, ФРН) президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує лише представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська республіка (Франція, Португалія, Болгарія). У ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за його діяльністю під час формування уряду і здійсненні виконавчої влади.

Питання для засвоєння теми:

1. Яке місце відведене Президенту в системі державних органів?

2. Який порядок обрання Президента?

3. Які повноваження Президента по Конституції?

4. Які форми президентства існують у світі?

5. Коли можуть бути припинені повноваження Президента достроково?

Тема 8. Конституційний статус Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади

План

1. Система органів виконавчої влади.

2. Порядок утворення Кабінету Міністрів України.

3. Порядок утворення місцевих державних адміністрацій.

Порядок припинення повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій.

Літературні джерела: № 1, 2, 12,13, 14, 15.

Кабінет Міністрів України.

Згідно ст.113 Конституції України Вищим органом виконавчої влади в Україні е Кабінет Міністрів, який у своїй діяльності керується Конституцією і іншими законами, актами (указами) Президента. Однією з основних функцій Кабінету Міністрів є забезпечення виконання законів і актів Президента України, систематичний контроль за їх виконанням іншими органами виконавчої влади усіх рівней і усунення виявлених недоліків чи порушень. Це формально означає, що Кабінет Міністрів як колегіальний орган, повинен завершити виконавчу вертикаль у системі державних органів.

Ліквідувавши верховенство однієї гілки влади над іншою. Конституція все ж встановила, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Відповідальність перед Президентом вбачається у тому, що Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. А за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження.

Підконтрольність і підзвітність Верховній Раді реалізується через затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, організацію контролю за виконанням бюджету та прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада схвалює Програму діяльності Кабінету Міністрів, дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, контролює діяльність Кабміну. За пропозицією не менш як однієї третини (150 депутатів) від конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабміну та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу.

Таким чином, Кабінет Міністрів у подвійному підпорядкуванні, що, як свідчить вітчизняна та світова практика, не завжди ефективно. А іноді Кабінету Міністрів приходиться діяти серед двох-трьох вогнів, лавірувати, або займати вичікувальну позицію.

Склад Кабінету Міністрів.

Відповідно до ст.114 Конституції до складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Функціонує Президія Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів має право створювати свої постійні та тимчасові комісії, а також інші робочі органи. Призначення першого віце-прем'єра, віце-прем'єрів, міністрів -- акти великої політичної ваги, оскільки на них покладаються найважливіші функції виконавчої влади. Прем'єр забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою.

Необхідно пам'ятати, що діяльність Кабміну грунтується на вирішенні завдань стратегічного значення. Основні напрямки діяльності грунтуються на правовій основі (Конституція, закони, укази Президента). Діяльність Кабміну випливає з напрямків внутрішньої та зовнішньої політики, що визначаються Президентом. Основні напрямки діяльності Кабміну закріплюються і конкретизуються в його Програмі, яка стосується державного, економічного, екологічного, соціального, культурного і національного розвитку. Основною організаційною формою діяльності Кабміну є його засідання, на яких розглядаються найважливіші питання державного управління.

Повноваження Кабінету Міністрів.

Відповідно до Конституції України (ст. 116) Кабінет Міністрів забезпечує суверенітет та економічну незалежність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Розробляє загальнодержавні (загальнонаціональні) програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку держави. Здійснює заходи, спрямовані на забезпечення обороноздатності України, національної безпеки держави, безпекигромадського порядку, а також заходи боротьби із злочинністю. Організовує митну справу. Забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Вживає заходи для забезпечення прав і свобод людини і громадянина тощо. Спрямовує і координує діяльність міністерств та відомств. Необхідно ма/и на увазі і те, що Кабінет Міністрів користується правом законодавчої ініціативи й бере активну участь у розробці законопроектів.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно ст.115 Конституції Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраним Президентом (строкове закінчення повноважень уряду разом із закінченням повноважень Президента).

Строк функціонування Кабінету Міністрів залежить від строку повноважень Президента.

Оскільки Президент обирається на п'ять років, то й Кабінет Міністрів працює п'ять років. Проте строк перебування Президента на посаді може бути скороченим при його відставці, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту або в разі його смерті. У такому випадку Кабінет Міністрів може виконувати свої обов'язки до виборів нового Президента, а Прем'єр-міністр виконувати обов'язки Президента. Конституцією передбачено випадки і дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів, зокрема в разі його відставки. Відставку може ініціювати сам уряд, причому відставка Прем'єра за Конституцією означає відставку всього Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів повинен піти у відставку в разі прийняття Парламентом резолюції про недовіру Кабінету Міністрів.

Відставка Кабінету Міністрів можлива і за ініціативою Президента. Причини такої відставки можуть бути різними. Причому відповідно до ч.б ст.115 і пунктів 9,10 ст.106 Конституції зазначена відставка не вимагає додержання якихось попередніх умов (наприклад застереження про відставку тощо). Вона може здійснюватись у будь-який час і незалежно від ставлення Верховної Ради до діяльності Кабінету Міністрів.

У випадках відставки Кабінету Міністрів за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою резолюції недовіри Прем'єр зобов'язаний подати Президентові заяву про відставку усього складу Кабінету Міністрів України. (Працює 60 днів).

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. У вигляді постанов, як правило, оформляються рішення, що мають нормативний характер і найбільш важливе значення. Рішення з оперативних питань, а також інших поточних проблем видаються у формі розпорядження. Розробляється спеціальна процедура підготовки цих нормативно-правових актів. Вона передбачає підготовку тексту акта, пояснювальної записки до нього, а також матеріалів з прогнозом соціально-економічних та інших наслідків його реалізації. Нормативно-правові акти Кабміну повинні відповідати нормам закону, нормам Конституції, інакше вони повинні бути скасовані Президентом.

Центральні органи виконавчої влади.

Згідно ст.114 Конституції України, структурною ланкою виконавчої влади є міністерство і інші центральні органи виконавчої влади України. Функції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначаються Указом Президента України від 12 березня 1996 р. "Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади". Завдання та функції конкретних міністерств та інших органів державної виконавчої влади встановлюються положеннями про згадані органи, затверджуваними Президентом. У цих положеннях передбачається відповідальність керівників міністерств та інших центральних органів перед Президентом.

Необхідно пам'ятати, що міністерство є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, які в основному є органами галузевого управління. Керівник міністерства входить до складу Кабінету Міністрів (ст.114 Конституції).

Державні комітети -- це центральні органи, що здійснюють переважно міжгалузеве управління.

Відомства (агенства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління у тих сферах, які не є об'єктом сфери впливу з боку міністерств і комітетів. ^

Всі вищезгадані центральні органи виконавчої влади реалізуються через накази, інструкції та інші нормативне- | правові акти. І Місцеві органи виконавчої влади

Органами державної виконавчої влади на місцях є місцеві державні адміністрації. Система місцевих державних адміністрацій охоплює державні адміністрації у районах областей. Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, а також обласні та Київську й Севасто- „, » польську міські державні адміністрації. Очолюють місцеві адміністрації голови, яких призначає і звільняє з посад Президент за поданням Кабінету Міністрів. Державні ад- », * міністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня аж до Кабінету Міністрів. Крім того, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам народних депутатів (обласним та районним) у частині повноважень, делегованих їм цими радами. Таким чином, не тільки голови місцевих державних адміністрацій, а й самі адміністрації знаходяться у подвійному підпорядкуванні. Хоч такий принцип підпорядкування не завжди є ефективним. Рішення голів адміністрацій, що суперечать Конституції, законам та іншим нормативним актам, можуть бути скасовані Президентом або головою вищого рівня.

Повноваження місцевих державних адміністрацій.

Згідно ст. 119 Конституції місцеві державні адміністрації на своїй території забезпечують:

1. Виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабміну, інших органів виконавчої влади.

2. Законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

3. Виконання державних і регіональних програм.

4. Підготовку та виконання бюджетів.

5. Звіт про виконання бюджетів та програм.

6. Взаємодію з органами місцевого самоврядування.

7. Реалізацію інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами, повноважень.

Припинення повноважень місцевих державних адміністрацій

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові місцевої адміністрації, на підставі чого Президент приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь.

Проте, якщо недовіру ролові обласної чи районної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент приймає рішення про його відставку.

Питання для засвоєння теми:

1. Якими є основні ознаки виконавчої влади?

2. Яку роль відіграє Кабінет Міністрів України в системі органів виконавчої влади?

3. Дайте характеристику складу Кабінету Міністрів.

4. Охарактеризуйте основні ознаки компетенції Кабміну.

5. Які правові акти видає Кабінет Міністрів, їх особливості?

6. Назвіть систему центральних органів державної виконавчої влади.

7. Порядок припинення повноважень місцевих державних адміністрацій.

Тема 9. Конституційний статус місцевого самоврядування

План

1. Поняття місцевого самоврядування.

2. Система органів місцевого самоврядування.

3. Повноваження територіальних громад.

4. Повноваження та форми роботи органів місцевого самоврядування.

Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування.

Літературні джерела: № 1, 2, 12, 13, 14, 15.

Історичні витоки самоврядування в Україні.

В Україні існують давні традиції самоорганізації жителів міст і сіл. Ще в середині віку багато українських міст, так само як абсолютна більшість європейських міст, жили в умовах тодішніх систем міського самоврядування, в основі яких лежали приписи магдебурзького права (від назви німецького міста Магдебург). Одним із перших українських міст, які отримали привілеї магдебурзького права, були міста Львів (1356 р.), Кам'янець на Поділлі (1374 р.). Бересте (1390 р.) та інші. Більш пізніше таке право для міст і містечок, ми знаємо, закріплено в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.). Питання самоврядування на певних територіях находять місце і в подальших періодах у проектах конституцій, конституційних актах та конституціях, аж до сучасної Конституції.

Своєрідним символом міського самоврядування був міський герб. Малюнок міського герба, як правило, затверджував монарх, надаючи місту магдебурзьке право. Зображення міського герба розміщували на будинках-управах та печатках міських управ, міських рад чи магістратах, на спеціальних відзнаках міського голови (бургомістра), на грамотах та інших документах міської влади, на воротах міста і т.ін.

З відновленням державної незалежності України в 1991 році в Україні багато міських рад затвердили чи відновили свої давні герби.

Поняття та зміст місцевого самоврядування

Проблеми місцевого самоврядування визначені у XI розділі, статтях 140-146 Конституції України.

За Конституцією України місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів декількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції та законів України. Передбачено, що територіальні громади (сільська, селищна, міська чи об'єднана громада декількох сіл -- наприклад трьох сіл, які входять до складу однієї сільської ради) здійснюють місцеве самоврядування, тобто право вирішувати питання місцевого життя, як безпосередньо, так і через обрані громадою органи.

Прикладом безпосереднього здійснення місцевого самоврядування може бути вирішення на сільських зборах чи референдумі питання місця спорудження у селі будинку нової школи. Те ж саме питання, як реалізацію громадою свого права на розв'язання місцевих проблем, можна прийняти на сесії сільської ради. Останнє теж буде прикладом реалізації місцевого самоврядування, однак уже через представницький орган -- сільську раду.

Конституція України до органів місцевого самоврядування відносить сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради Конституція України називає органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Елементом реалізації місцевого самоврядування виступають також будинкові, вуличні, квартальні комітети та інші органи самоорганізації населення, які можуть бути створені за ініціативою жителів і наділені частиною компетенції відповідної ради, її майном, фінансами тощо.

Місцеве самоврядування є складовою частиною органів управління суспільством. Його треба розглядати у декількох аспектах: політичному, господарському, організаційному, правничому.

Політичний аспект -- це відносини між державою і суспільством; про сутність, види і форми таких відносин.

Господарський аспект -- це форми власності, на підставі яких діють органи самоврядування; про їхню компетенцію у господарських справах, про співвідношення господарської діяльності держави, її структур з такою ж діяльністю самоврядних органів.

Організаційний аспект -- це здійснення координаційних функцій, обсягом підпорядкованості тощо.

Правничий аспект -- це правові гарантії реального здійснення принципу самоврядності, забезпечення самоврядних органів необхідними повноваженнями, правовий захист їх діяльності.

Порядок формування органів місцевого самоврядування

До складу органів місцевого самоврядування -- сільських, селищних та міських рад -- входять депутати, що їх обирають жителі відповідної громади (села, селища, міста) на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на 4 роки. Ці ж громадяни на основі вже названих виборчих засад обирають відповідно сільського, селищного чи міського голову також терміном на 4 роки. Сільська, селищна та міська ради формують свої виконавчі органи -- виконавчі комітети. Голова ради очолює виконавчий комітет та головує на засіданнях ради. Голів районних та обласних рад обирають безпосередньо дані ради.

Повноваження територіальних громад

Територіальні громади села, селища, міста мають право: керувати майном громади; затверджувати і контролювати виконання бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць; встановлювати місцеві податки (відповідно до чинного законодавства); забезпечувати проведення місцевих референдумів та виконання їхніх рішень, утворювати, реорганізовувати й ліквідовувати комунальні підприємства, вирішувати будь-які питання місцевого життя, віднесені чинним законодавством до відання ради відповідного рівня.

Районні та обласні ради -- органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст, також мають право затверджувати відповідно районні чи обласні бюджети (які формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного перерозподілу між територіальними громадами), мають право затверджувати програми соціально-економічного й культурного розвитку районів та областей, контролювати їхнє виконання; вирішувати інші питання, віднесені до їхньої компетенції чинним законодавством України. Органи місцевого самоврядування можуть виконувати окремі функції державної виконавчої влади на місцях у разі делегування місцевим радам своїх функцій органами державної виконавчої влади на місцях -- місцевими державними адміністраціями.

...