Основи конституційного права України

Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

Для реалізації свого права самостійно вирішувати питання місцевого значення територіальні громади повинні мати, окрім визначених законом повноважень, відповідні майно та кошти, іншими словами, мати відповідну матеріальну та фінансову базу. А це рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів (прибутковий податок із громадян, земельний податок, місцеві податки тощо), земля, природні ресурси, що є у власності територіальної громади.

Конституція передбачає право територіальних громад об'єднувати на договірних засадах свої кошти та майно для виконання спільних проектів, спільного фінансування об'єктів комунального господарства. Наприклад:

створення системи очищення водоймища, яке межує з декількома населеними пунктами, фінансування будівництва одного якогось спільного переробного підприємства (молокопереробного чи комбікормового заводу тощо). У межах свого статусу вони можуть утворювати з іншими органами місцевого самоврядування різні асоціації з метою задоволення спільного інтересу. У кожній країні повинно бути визначено їх право вступати до міжнародних асоціацій. Органам місцевого самоврядування повинен бути гарантований судовий захист їх права вільно здійснювати свою компетенцію, принципів місцевого самоврядування відповідно до Конституції та чинного законодавства.

Питання для засвоєння теми:

1. Історичні витоки самоврядування в Україні.

2. Поняття та зміст місцевого самоврядування.

3. Порядок формування органів місцевого самоврядування.

4. Повноваження територіальних громад.

Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування.

Тема 10. Конституційне регулювання питань здійснення правосудця в Україні. Конституційний Суд України

План

1. Загальні поняття про судочинство в Україні.

2. Конституційний статус судів загальної та спеціальної юрисдикції.

3. Конституційний статус суддів.

4. Конституційний статус Вищої ради юстиції.

5. Конституційний суд в системі судової влади України.

6. Повноваження Конституційного Суду України.

Літературні джерела: № 1, 2, 9, 12, 13, 14, 15.

Загальне поняття про судочинство в Україні.

У ст. 124 Конституції України зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і що будь-яке делегування функцій суддів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Ст. 125 Конституції вказує на неприпустимість створення надзвичайних чи якихось особливих судів.

Згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у нашій державі, тобто судовому захисту підлягають усі права, свободи та обов'язки громадян.

На яких засадах здійснюється судочинство в Україні?

Судочинство в Україні проводиться суддею одно-особово, колегією суддів чи судом присяжних (суд присяжних ще не створено).

Основними засадами судочинства є:

1. Законність -- засада, що зобов'язує суди і суддів при здійсненні правосуддя керуватися лише законом. Він є єдиним критерієм для рішення суду у справі. Закон є закон і його потрібно дотримуватись, а не ставити під сумнів його доцільність. Ніякий державний чи громадський орган, політична партія чи посадова особа будь-якого рангу не мають права втручатися у діяльність суду, домагатися прийняття вигідного комусь рішення. Тиск на суддів визнається неповагою до суду та суддів і винні повинні притягатися до відповідальності.

2. Рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом означає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Жодному з них суд не може надати переваг чи встановлювати обмеження.

3. Забезпечення доведенності вини означає, що орган, посадова особа (наприклад прокурор) чи громадянин, висуваючи офіційне звинувачення особи у вчиненні нею злочину чи іншого правопорушення, зобов'язані довести її вину перед судом. Доки та вина не буде доведена особу вважають невинуватою.

4. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості означає, що сторона обвинувачення і сторона захисту (у кримінальній чи адміністративній справі), позивач і відповідач (у цивільній справі) подають суду докази на підтвердження своїх тверджень і вимог. При тому вони наділені однаковими правами щодо подання доказів, їх дослідження на суді, а також заявлення судові різних клопотань.

5. Підтримання державного обвинувачення у суді прокурором означає, що розгляд у суді кримінальної справи, в якій обвинувальний акт затверджено прокурором, має відбутися неодмінно з участю прокурора -- державного обвинувача. Змагаючись із протилежною стороною -- захистом, він доводить судові вину обвинуваченого.

6. Забезпечення обвинуваченому права на захист -- одна з найважливіших засад правосуддя у кримінальних справах. Звідси випливають два важливих положення. По-перше, обвинувачений не є безправним. По-друге, сам факт пред'явлення обвинувачення ще не свідчить про вину особи (згадайте презумпцію невинуватості). Право обвинуваченого - захищатися проти висунутого обвинувачення, використовуючи надані законом права, і користуватися послугами захисника-адвоката. Адвокат-захисник надає обвинуваченому необхідну юридичну допомогу (консультації, поради тощо). Кожна затримана особа, або якій пред'явлено слідчим обвинувачення, має право мати свого захисника-адвоката.

7. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Дана засада передбачає його відкритість для широкої громадськості. Кожний громадянин, який досягнув 16 років, має право бути в залі судового засідання, де відбувається розгляд справи. Хід судового розгляду та його результати можуть бути висвітлені по телебаченню, радіо, в пресі. Широка доступність громадян до спостереження за ходом розгляду справи сприяє посиленню громадського контролю за діяльністю судів, слідчих та прокурорів. Для суддів та учасників судового процесу відкритий судовий розгляд підвищує почуття відповідальності за належне виконання своїх обов'язків, а для присутніх посилює виховний вплив судового процесу.

Але судовий розгляд може відбуватися і у закритому засіданні, коли обставини справи стосуються державної таємниці. Закритий розгляд допускається у справах про вчинки осіб, які не досягай 16 років, а також в справах, коли необхідно з'ясувати інтимні обставини. Розгляд цивільних справ про усиновлення дітей також відбувається у закритому засіданні суду, в арбітражному суді для збереження комерційної таємниці. Увесь хід судового процесу має бути зафіксований у протоколі, а також на магнітній стрічці (магнітофонний запис).

8. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду передбачає надання учасникам судового розгляду права подати на рішення суду апеляційну скаргу до апеляційного суду -- суду другої вищої інстанції. Апеляційний суд повністю чи частково проводить нове дослідження обставин, а також перевіряє, чи правильно суд першої інстанції застосував закон. На цій основі і залежно від результатів свого розгляду він має право скасувати оскаржене рішення суду і постановити нове рішення або залишити скаргу без задоволення.

За загальним правилом не підлягають оскарженню в апеляційному порядку рішення судів (судді) в адміністративних справах, вироки і рішення суду з участю присяжних засідателів і деякі інші.

Касаційному оскарженню, як правило, підлягають рішення апеляційного суду, а також рішення, постановлені судом з участю присяжних засідателів. Касаційний суд нового дослідження (судового слідства) обставин справи не проводить. Він лише перевіряє, чи суди першої та другої інстанції (апеляційні суди) під час розгляду справи не допустили порушення порядку її розгляду (норм процесуального права) та чи правильно ними застосовано закон, який встановлює юридичну відповідальність або на підставі якого вирішується спір про право. Іншими словами, касаційний суд проводить ревізію правильного застосування судом лише закону за тими матеріалами, які є у справі. А достатньо було зібрано доказів чи недостатньо, правильно вони були оцінені судом чи їх треба було оцінити інакше, він не перевіряє.

Апеляційні суди в Україні поки що не створені. До завершення судової реформи зберігається касаційне оскарження.

9. Обов'язковість рішень суду вимагає, щоб кожне рішення суду, винесене ім'ям України, вступило в законну силу, було виконано у суворій відповідності з ним. Зволікання з виконанням рішення суду, а ще гірше невиконання завдають великої шкоди правосуддю. Рішення суду, що вступило в силу, є законом і воно підлягає виконанню.

Пригадайте слова Ціцерона: "Суддя -- це закон, що говорить, а закон -- це німий суддя".

Система судів загальної юрисдикції

Загальні суди забезпечують захист прав і свобод громадян шляхом розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справ, їх система діє за принципом територіальності і спеціалізації.

Територіальність означає, що сюди входять -- районні (міські), міжрайонні (окружні), обласні і Верховний Суд України.

Спеціалізація -- це галузевий принцип розгляду справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних і т.д.

Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Суди спеціальної юрисдикції.

До судів спеціальної юрисдикції належать арбітражні (господарські) і військові. Конституцією передбачено створення адміністративних та судів у справах неповнолітніх.

Конституційний статус суддів.

Згідно Конституції судці є незалежні і підвладні лише закону і будь-який вплив на них неприпустимий. Недоторканність суддів поширюється на їх листування, засоби зв'язку, документи, службові та приватні приміщення. Судді всіх рівнів не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку суду.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду, обираються Верховною Радою.

Голова Верховного Суду обирається і звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України.

Особи, обрані на посади суддів, не можуть належати до будь-яких політичних партій, бути членами профспілок, депутатами, обіймати будь-які оплачувані посади (за виключенням наукової та викладацької роботи).

Звільнити з посади суддю може лише той, хто його обрав чи призначив, у разі:

1. Закінчення терміну, на який його обрано чи призначено.

2. Досягнення 65-річного віку.

3. За станом здоров'я.

4. Порушення вимог щодо несумісності.

5. Порушення присяги.

6. Набрання чинності вироку суду.

7. Припинення громадянства.

8. Визнання його безвісно відсутнім або померлим.

9. Подання заяви про відставку за власним бажанням.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України не молодший 25 років, з вищою юридичною освітою і стажем роботи в галузі права не менше 3 років, що проживає в Україні не менше 10 років та володіє державною мовою.

Вища рада юстиції.

Конституцією України (ст.131) передбачено створення нового органу Вищої ради юстиції, яка складається з 20 членів.

Порядок формування Вищої ради юстиції визначено як через призначення, так і автоматичне входження у зв'язку із зайняттям відповідних посад. По три члени Вищої ради призначають парламент. Президент, з'їзди суддів України та адвокатів, представників вищих навчальних закладів та наукових установ. Двох членів призначає Всеукраїнська конференція працівників прокуратури. Троє членів входить за посадою: Голова Верховного Суду, Міністр юстиції та Генеральний прокурор України.

До компетенції Вищої ради юстиції належить:

-- внесення подання про призначення або звільнення суддів;

-- прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

-- здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих суддів та прокурорів.

Конституційний Суд України.

Загальне поняття

Проголосивши Конституцію своїм Основним Законом, що має вищу юридичну силу, держава для досягнення задекларованої мети створює систему охорони за допомогою права самої Конституції. У різних державах дану проблему пробують розв'язувати по-різному. Здебільшого вдаються до використання досить поширених систем правової охорони Конституції, центральними елементами яких виступають органи конституційного нагляду, або органи конституційного контролю. При системі органів конституційного нагляду уповноважений орган може тільки звертати увагу компетентних органів на появу актів, які суперечать положенням Конституції. Органи ж системи конституційного контролю мають право не тільки звертати увагу на порушення Конституції, а й при потребі припинити дії неконституційних актів. На Конституційний Суд покладено визначення відповідності законів та інших нормативних актів (Верховної Ради, Президента України, Кабінету Міністрів України, Автономної Республіки Крим).

Конституційний суд в системі судової влади України.

Новий Закон "Про Конституційний Суд України" прийнято у жовтні 1996 року (перший закон у 1992 р.). Конституційний Суд України складається з 18 суддів, яких у рівних частках (по б суддів) призначають Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України. Судді призначаються терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний строк. Голова Конституційного Суду обирається самими суддями із свого складу шляхом таємного голосування лише на один трирічний термін без права переобрання. Суддями можуть бути лише громадяни України, які досягли 40-річного віку, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше 10 років, а також не менше 20-річного проживання в Україні. Конституційний Суд не входить до системи судів загальної юрисдикції. Він не може бути касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення їх.

Повноваження Конституційного Суду.

Повноваження Конституційного Суду поділяються на чотири групи:

1. Повноваження, пов'язані з підтвердженням відповідності законів та інших правових актів Конституції.

2. Тлумачення Конституції та законів з точки зору їх відповідності Конституції.

3. Розгляд міжнародних договорів до їх ратифікації чи затвердження Верховною Радою.

4. Надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України в порядку імпічменту. Суб'єктами звернення до Конституційного Суду можуть бути Президент України, не менше як 45 депутатів, Верховний суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Висновки, як і рішення Конституційного Суду, є обов'язковими до виконання.

Рішення і висновки Конституційного Суду підлягають офіційному оприлюдненню негайно після їх підписання суддями Конституційного Суду.

Вони мають бути опубліковані у друкованому органі Конституційного Суду "Вісник Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях.

Питання для засвоєння теми:

1. Для чого потрібен Конституційний Суд, в чому полягає його політико-правове значення?

2. Повноваження Конституційного Суду України.

3. Хто може звертатися до Конституційного Суду України?

4. Який порядок створення Конституційного Суду України?

5. Хто може бути суддею Конституційного Суду України?

6. В яких випадках можуть бути припинені повноваження судді Конституційного Суду України?

Тема 11. Конституційний статус прокуратури

План

1. Конституція про завдання, що вирішуються органами прокуратури.

2. Функції прокуратури України.

3. Структура органів прокуратури України.

Літературні джерела:№ 1, 2, 12, 13, 14, 15.

Єдність системи прокуратури.

Єдність системи прокуратури означає, що вона функціонує, як незалежний централізований державний орган на підставі узгодженої нормативно-правової бази. Вона обумовлена єдиним завданням, функціями, принципами організації та діяльності, повноваженнями прокуратури щодо виявлення правопорушень та засобами реагування на них.

Єдність системи забезпечується тим, що ниж-честоящі прокурори підпорядковуються вищестоящим, а всі. прокурори -- Генеральному прокуророві. Систему прокуратури складають: Генеральна прокуратура, прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, а також військові прокуратури.

Функції прокуратури.

Кожна структура в державі виконує певні функції. На прокуратуру покладено слідуючі функції:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді. При цьому прокурор не здійснює нагляду за діяльністю суду, а є рівноправним учасником судового процесу, який нарівні з іншими суб'єктами бере участь у дослідженні доказів. У тому випадку, коли під час розгляду справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджуються, він повинен відмовитись від нього.

2. Представляти інтереси громадян або держави в суді у випадках, визначених законом (інтереси громадян і держави зафіксовані у Конституції та інших правових нормах).

3. Нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Але необхідно знати, що вона наглядає не за самою оперативно-розшуковою діяльністю, а за дотриманням законів цими органами під час здійснення ними такої діяльності.

До суб'єктів оперативно-розшукової діяльністі належать оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, прикордонних військ, управління державної охорони.

До органів дізнання відносяться: міліція; органи державної безпеки; командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ; митні органи та інші державні органи.

Функцію попереднього слідства виконують слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ і слідчі органів служби безпеки. Діяльність органів попереднього слідства перебуває перед постійним наглядом прокурора, повноваження якого щодо них мають владний характер. Вказівки прокурора стосовно кримінальної справи є обов'язковими для органів попередього слідства.

4. Нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Прокуратура здійснює нагляд за дотриманням законів в ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах, в'язницях, виправно-трудових колоніях, а також у пси-хіатрічних лікарнях із суворим і посиленим наглядом, тобто там, де в силу ізоляції громадянин виявляється найменш захищеним.

Керівництво органами прокуратури.

Очолює та керує роботою органів прокуратури Генеральний прокурор України, якого призначає на посаду Президент за згодою Верховної Ради. Звільняє з посади також Президент, але для цього не потрібно згоди Верховної Ради. Але необхідно знати таку деталь:

Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком чого є його відставка.

Генеральний прокурор призначається на 5 років, але може призначатися і на повторний строк.

Питання для засвоєння теми:

1. Яке місце прокуратури у системі державного апарату?

2. Якою є підлеглість органів прокуратури?

3. До чого зводяться функції прокуратури?

4. Хто очолює керівництво органами прокуратури?

Тема 12. Конституція про територіальний устрій України

План

1. Конституція про територіальний устрій держави.

2. Основні засади, на яких грунтується територіальний устрій України.

3. Основні ознаки системи територіального устрою України.

Літературні джерела: № 1, 12, 13, 14, 15.

Що таке територіальний устрій держави?

Поняття територіального устрою держави дуже близьке до поняття державного устрою як складової форми держави. Питання про територіальний устрій -- це питання про те, як організована територія тієї чи іншої держави, з яких частин вона складається і яким є правове становище як території загалом, так і її окремих частин.

Під державним устроєм слід розуміти національну та адміністративно-територіальну організацію державної влади. Відповідно до цього розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні та імперські держави.

Україна є унітарною державою. Вона має єдину централізовану владу, а її територія поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають ознак суверенітету. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Територіальне верховенство -- це повнота і незалежність влади в межах її території.

Державна територія включає в себе сушу, надра, води (внутрішні води і територіальне море), повітряний простір над ним. Тобто існує суходільна, водна і повітряна територія держави.

Основні засади, на яких грунтується територіальний устрій України.

Основні засади територіального устрою визначені у ст. 132 Конституції. Там сказано, що державна територія є єдиною та цілісною. Тобто такою, яка поєднана єдиною політичною, економічною і правовою системами, єдиною системою державної влади. Територіальний устрій повинен бути таким, щоб забезпечував паритетність державних і регіональних інтересів. Це означає, що у майбутньому треба чітко визначитись у питанні про структурний і функціональний поділ влади між центром і регіонами. В цій статті зазначена необхідність забезпечення збалансованності соціально-економічного розвитку регіонів, їх інтеграції. Йдеться мова про необхідність врахування історичних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій при розбудові територіального устрою України.

Основні ознаки системи територіального устрою України.

Система адміністративно-територіального устрою чітко визначена у ст. 133 Конституції, її складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, райони в містах, селища і села, міста Київ і Севастополь.

Необхідно пам'ятати, що включення тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці до складу України є правовою основою для використання нею її конституційних прав, таких, як право на місцеве самоврядування, спеціальне визначення статусу тощо. Дана стаття визначає, що незважаючи на відмінність суб'єктів складу України за розмірами їх території та чисельності, проголошує їх рівноправ'я як між собою, так і у відносинах із центральною владою.

Визначення територіального устрою України у інших розділах Конституції.

Питання територіального устрою України висвітлені не лише у розділі IX, ай в інших розділах Конституції. Так, розділ І вказує, що держава визнає і гарантує місцеве самоврядування в усіх суб'єктах (ст.7); що державною мовою є українська (ст.10); що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси є власністю українського народу (ст. 13), і т.д.

Розділ III Конституції встановлює, що лише всеукраїнський референдум вирішує питання про зміну території України (ст.73).

Розділ Х присвячений Автономній Республіці Крим.

Питання для засвоєння теми:

1. Що таке територіальний устрій?

2. Які основні - засади територіального устрою?

3. Які основні ознаки системи територіального устрою?

4. Які розділи Конституції висвітлюють питання територіального устрою?

Тема 13. Конституційний статус Автономної Республіки Крим

План

1. Історичні передумови виникнення і розвитку Автономної Республіки Крим.

2. Правове становище Автономної Республіки Крим у складі України.

3. Правове становище Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим

Літературні джерела: № 1, 2, 12, 13, 14, 15.

Історичні передумови виникнення і розвитку Автономної Республіки Крим

Після виникнення і зміцнення Київської Русі характер відносин з Кримським півостровом був неоднаковий. У 989 р. князь Володимир Великий здобув Херсонес, і з того часу декілька століть східна частина теперішнього Криму входила до складу давньоруського Тмутараканського князівства. В XII ст. у Причорномор'ї і в Криму з'являються монголо-татарські війська, частина з яких залишається тут і створює кримський урус Золотої Орди. У XV ст. недовгий час існувало самостійне Кримське ханство, із столицею у Бахчисараї. У 1784 році Крим завойовує Російська імперія. З 1917 р. по 1921 р. були спроби утворення якогось маріонеточного утворення і лише 18 жовтня 1921 р. було створено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РРСФР, яка і проіснувала до 1944 р. (рік геноциду проти татар). В 1944 р. Кримську АРСР було перетворено на Кримську область у складі Росії.

Масова депортація з Криму народів, що проживали на його землі століттями і створили високу культуру сільськогосподарського виробництва у специфічних кліматичних умовах, безперечно, негативно вплинула на стан відбудови економіки Криму після війни. На початку 1950 років Кримська область за рівнем соціально-економічного розвитку мала найнижчі показники в європейській частині колишнього СРСР. Криму потрібні були величезні інвестиції для підняття економіки і ось тому у 1954 році виникла необхідність приєднання Кримської області до України.

Коли і як у складі України відновлено Кримську автономію?

Напередодні розпаду СРСР прокомуністична більшість у Верховній Раді (група 239) приймає Закон Української РСР "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Республіки", відповідно до якого Кримську область перетворено у Кримську АРСР у складі Української РСР, а Кримську обласну раду народних депутатів -- у Верховну Раду Кримської АРСР.

Зрозуміло, що даний політичний акт не мав нічого спільного ні з відновленням історичної справедливості стосовно кримських татар, ні з процесом відновлення державної незалежності України. Творці Кримської автономії взяли курс на повне ігнорування норм міжнародного права, національного законодавства України в частині статусу автономії як складової частини української унітарної держави.

17 березня 1995 року парламент України після довготривалого розгляду питання про ситуацію у Криму скасував Конституцію та окремі закони Республіки Крим, зокрема закон про Президента, його вибори, про Конституційний Суд тощо.

Правове становище Автономної Республіки Крим у складі України.

Конституцією України підтверджено статус Автономної Республіки Крим, як невід'ємної складової частини України. В Автономній Республіці Крим представницьким органом є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, урядом -- Рада Міністрів. Керівника уряду -- Голову Ради Міністрів -- призначає і звільняє з посади Верховна Рада Автономної Республіки Крим за погодженням з Президентом України.

Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, яку приймає Верховна Рада Криму і затверджує парламент України. Нормативні акти Верховної Ради Криму (рішення і постанови), а також акти Ради Міністрів Криму (рішення) не можуть суперечити Конституції України, законам України, актам Президента України й Кабінету Міністрів України.

Президент України може зупинити дію цих актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх неконституційності. Правосудця в Криму здійснюється судами, які належать до єдиної судової системи України, а також діє Представництво Президента України.

Що віднесено до компетенції Автономної Республіки Крим?

До відання Автономної Республіки Крим належить: призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, організація і проведення місцевих референдумів, розроблення, затвердження і реалізація бюджету та соціально-економічних, культурних, екологічних програм автономії, участь у виконанні загальнодержавних програм, участь у забезпеченні прав і свобод громадян, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки, ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації. Здійснює нормативне регулювання з питань сільського господарства і лісів, туризму, готельної справи, ярмарків, закладів культури -- музеїв, театрів, бібліотек, транспорту загального користування, водогонів, мисливства й рибальства, санаторіїв і лікарняної служби тощо.

Правове становище Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

Інститут Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим введено окремим законом України. Представництво в Криму існує з грудня 1992 р.

Представництво Президента діє як орган виконавчої влади, основним завданням якого є забезпечення проведення у життя Конституції і законів України з питань, що належать до відання Президента України як глави держави, забезпечення взаємодії органів державної виконавчої влади України з відповідними органами автономії. Представлення Президента у Верховній Раді та уряді автономії, сприяння однаковому застосуванню законодавства з питань, віднесених до відання України; участь у засіданнях уряду автономії з правом дорадчого голосу. Представника і його заступника призначає і звільняє Президент.

Питання для засвоєння теми:

1. Історичні передумови виникнення і розвитку Автономної Республіки Крим.

2. Коли і як у склад» України відновлено Кримську Автономію?

3. Правове становище Автономної Республіки Крим у складі України.

4. Правове становище Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

Тема 14. Порядок внесення змін до Конституції України та її перехідні положення

План

1. Процедура внесення змін і доповнень до чинної Конституції України.

2. Роль Конституційного Суду України у розв'язанні питань, пов'язаних із внесенням змін до Конституції.

3. Сутність перехідних положень.

Літературні джерела: № 1, 2, 12, 13, 14, 15.

Процедура внесення змін і доповнень до чинної Конституції України.

Розділ XIII Конституції містить положення про порядок внесення змін до Конституції, який передбачає досить ускладнену процедуру при тому різної складності для різних положень Основного Закону. Конституцією передбачено досить обмежене коло ініціаторів, що мають право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. До них належать Президент України або не менш як третина народних депутатів. Лише вони можуть подавати законопроект Верховній Раді щодо внесення змін до Конституції. Законопроект повинен обов'язково бути попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради.

Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менше як дві третини від конституційного складу ВР. Але слід пам'ятати, що із загального порядку внесення змін до Конституції є винятки. Ці винятки стосуються лише трьох розділів Конституції із 15.

І розділ -- "Загальні засади".

III розділ -- "Вибори. Референдуми".

XIII розділ -- "Внесення змін до Конституції України".

Внесення змін до цих розділів можливе лише тоді, коли:

-- проект про внесення змін до цих розділів внесуть Президент України або не менше як 2/3 депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто щонайменше 300 депутатів);

-- після внесення на розгляд парламенту питання про внесення змін до цих розділів за його прийняття повинно проголосувати не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради;

-- дане рішення повинно бути підтверджено на всеукраїнському референдумі.

В той же час не може бути прийнято рішення про зміну Конституції, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи громадянина, якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.

Конституція України (ч.2 ст. 156) встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до її розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена також за умов воєнного чи надзвичайного стану.

Законопроект повинен бути поданий, як це передбачено регламентом, у письмовій формі, з супровідною запискою, де має обґрунтовуватись необхідність розробки та прийняття закону, а також довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і впровадженням закону. Встановлена процедура внесення змін до Конституції має на меті забезпечити в державі справжнє верховенство Конституції, непохитність конституційного ладу, зробити Основний Закон України законом, що має найвищу юридичну силу.

Роль Конституційного Суду України у розв'язанні питань, пов'язаних з внесенням змін до Конституції

Перш за все необхідно пам'ятати, що усі законопроекти щодо внесення змін до Конституції розглядаються Верховною Радою лише при наявності висновку Конституційного Суду. У висновку повинні бути мотивовані відповіді на такі питання:

1. Чи не скасовуються або чи не обмежуються права людини?

2. Чи даний законопроект не спрямований на ліквідацію незалежності?

3. Чи не порушується територіальна цілісність?

4. За яких умов передбачається внесення змін?

5. Чи не розглядається законопроект повторно у річний термін?

6. Чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення? Перехідні положення та їх сутність

Останній (XV) розділ Основного Закону містить перехідні нормативно-правові положення, які діятимуть протягом найближчого часу для забезпечення планомірного, поступового переходу до конституційно-правової системи, закладеної Конституцією України 1996 р. Вони діятимуть, щоб не спричинити загального хаосу і непорозумінь у правовій системі в цілому та в її законодавчій підсистемі зокрема.

Відповідні нові положення Конституції не можуть здійснюватись автоматично, самі по собі. їх реалізація -- справа часу, плідної роботи державних органів, посадових осіб, наукових установ, усіх громадян. Адже громадяни також повинні звикнути жити і працювати у відповідності з нормами Конституції.

Найбільше конституційна реформа стосується і залежатиме від державних органів та посадових осіб. Це зумовлено тим, що здійснення реформи передбачає вдосконалення законодавчої, виконавчої та судової влади, діяльності правоохоронних органів і органів місцевого самоврядування тощо.

Зрозуміло, що для вирішення цих та інших питань недостатньо прийняти один закон, навіть якщо це -- Основний Закон.

Перехідні положення підкреслюють, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності новою Конституцією, є чинними у частині, що не суперечать Конституції України. Це практично означає, що протягом певного часу в Україні буде подовжено дію багатьох законів та інших нормативних актів.

Пункт №3 положень встановлює, що чергові вибори президента України проводитимуться в останню неділю жовтня 1999 р. Тобто Президент зберігає свої повноваження протягом усього передбаченого п'ятирічного строку.

Згідно з пунктом №4 Президент протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом Прем'єра укази з економічних питань, не врегульованих закономи, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради.

Такий указ Президента вступає в дію, якщо протягом ЗО календарних днів з дня подання законопроекту Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою з цих питань.

Протягом п'яти років після набуття чинності новою Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла. Нова ж Конституція встановила, що обов'язковою умовою арешту особи, утримання її під вартою, а також огляду чи обшуку житла є наявність вмотивованого рішення суду. Звичайно, це положення передбачає посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини та її житла. Однак для його запровадження необхідне створення певних передумов. Крім того, у перехідних положеннях містяться терміни формування окремих державних органів, зокрема уряду і Конституційного Суду і таке інше.

Перехідні положення у тому чи іншому вигляді є і у інших країнах.

Питання для засвоєння теми:

1. Що таке конституційна законодавча ініціатива і хто є її суб'єктами?

2. Назвати винятки з загального порядку внесення змін до Конституції України.

3. Роль Конституційного Суду у розв'язанні питань, пов'язаних з внесенням змін до Конституції України.

4. Перехідні положення та їх сутність.

Основна і додаткова література

1. Конституція України. К., Україна, 1996.

2. Коментар до Конституції України. К., Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

3. Акт проголошення незалежності України.

4. Закон України "Про громадянство".

5. Закон України "Про освіту".

6. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".

7. Закон України "Про вибори народних депутатів України".

8. Закон України "Про вибори Президента України".

9. Закон України "Про Конституційний Суд України".

10. Правові джерела України. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. №1. 1994.

11. Історія держави і права України. Хрестоматія. К., Вен-турі, 1996.

12. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право. К., Юмана, 1996.

13. Основи держави і права. За редакцією Колодія А.М., Олійника А.Ю. К., Либідь, 1997.

14. Основи конституційного права України. Під редакцією Копейчикова В.В. К., Юрінком, 1997.

15. Основи конституційного права. Мелащенко В.Ф. К., Вентурі, 1995.

16. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія Української Конституції. К., Знання, 1993.

17. Тести "Конституція України". Добровольский В.Ф., На-ровлянський О.Д. "Магистр-8", 1996.

Періодичні видання:

1. Бюлетень Верховної Ради України.

2. Постанови Кабінету Міністрів України.

3. Укази Президента України.

4. Газета "Голос України".

5. Газета "Урядовий кур'єр".

6. Юридичний журнал "Право України".

7. Інформативно-аналітичний бюлетень "Конституційний моніторинг". К., Комітет громадського нагляду за до триманням Конституції України.

8. Журнал "Нова політика". К., Асоціація молодих укра їнських політологів і політиків.

Короткий термінологічний словник до курсу лекцій

Абсентеїзм -- неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, іншими словами, їх відмова від реалізації свого активного виборчого права.

Автономія -- право самостійного управління, вирішення державних питань певною частиною держави (населення).

Адміністративно-територіальний устрій -- розподіл території держави на певні частини -- адміністративно-територіальні одиниці (край, провінція, штат, департамент, район), у відповідності з чим функціонують органи державної влади та місцевого самоврядування.

Активне виборче право -- право громадянина на участь з вирішальним голосом у виборах депутатів, виборних державних представницьких органів.

Альтернативна (невійськова служба) -- державна служба поза Збройними Силами чи іншими військовими формуваннями, яка вводилася замість військової служби.

Амністія -- повне чи часткове звільнення від покарання і його правових наслідків або пом'якшення покарання певній категорії засуджених.

Апеляція -- одна із форм оскарження судових рішень у цивільних та кримінальних справах у судах вищої інстанції.

Арбітражний суд -- спеціалізована структура судової системи в Україні, створена з метою здійснення правосуддя в господарських справах.

Б

Банкрутство -- майнова чи фінансова неспроможність боржника, відмова його сплачувати по боргових забов'язаннях через відсутність коштів.

Березневі статті 1654 р. -- договірні умови підписані 13-27 березня у Москві, що визначали політичне і правове становище України після воз'єд-нання з Росією.

Багатоступеневі вибори -- форма проведення виборів, при яких виборці не мають безпосереднього впливу на результати виборів, оскільки на наступних щаблях виборчої компанії до виборів кандидата допускаються вибрані "виборники", результати голосування яких і є вирішальними.

Безпосередня демократія -- сукупність форм прямого волевиявлення громадян, певних соціальних груп у питаннях державного і громадського життя; прямий прояв волі громадян по управлінню державою і суспільством.

В

Верховенство закону -- вирішальна роль акту найвищої юридичної сили в правовій системі, зокрема в системі джерел права. Верховенство закону проявляється в тому, що всі другі нормативні акти повинні відповідати закону і не протирічити йому.

Верховенство права -- забезпечення всією системою державної влади визнання і реалізації вимог права в різних сферах своєї діяльності (законодавчій, виконавчій, судовій).

Вето -- усна чи письмова заборона, накладена на певне рішення органом чи окремою особою, що має це повноваження.

Виборча система -- порядок формування виборчих органів держави.

Виборче право -- конституційне право громадян приймати безпосередню участь у виборах.

Виборчий ценз -- встановлені законодавством обмежуючі умови залучення громадян до участі увиборах (вік, термін проживання на певній території, стан здоров'я і т. інше).

Виконавча влада -- складова частина владних структур держави, головною функціює якої є організація виконання законів.

Г

Громадянин -- особа, що знаходиться в постійному правовому зв'язку з державою.

Громадянство -- постійний правовий зв'язок людини і держави, що проявляється у їх взаємних правах і обов'язках.

Громадянське суспільство -- спільність вільних, рівноправних людей, де кожному держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватись надійним соціальним захистом, а також приймати участь у політичному житті держави.

Д

Державна влада -- один із визначальних признаків держави, характеризуючий суверенність, універсальність і взаємність примусового впливу на поведінку громадян.

Державна символіка -- це встановлені конституцією або спеціальним законом особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені і певного історичного або ідеологічного змісту.

Державний устрій -- спосіб поділу держави на окремі складові частини і розподілу влади між ними і її складовими частинами.

Державний бюджет -- фінансова програма уряду на визначений термін (як правило, на 1 рік), що визначає склад майбутніх надходжень і витрат держави. Централізований фонд державних ресурсів держави.

Державний суверенітет -- верховенство, самостійність, повнота і неділимість влади держави в межах її території і незалежність та рівноправність у зовнішніх стосунках.

Державна мова -- визначена Конституцією чи законом офіційна мова держави, обов'язкова для застосування у законодавстві, офіційній переписці, судочинстві, навчанні і т.д.

Демократія -- народовладдя, політичний устрій, в якому запроваджені і здійснюються на практиці способи і форми народовладдя, законодавче закріплені гарантії свобод і прав громадян.

Депутатська недоторканність -- Законодавче встановлений порядок, ^згідно якого громадянин, що має статус депутата, користується особливим імунітетом відносно його юридичної відповідальності, в частині притягнення до кримінальної відповідальності, що не може бути здійснено без попередньої згоди парламенту.

Дуалістична монархія -- вид монархічного правління, коли монарх -- глава держави -- особисто формує склад уряду, яким керує сам чи через призначеного ним прем'єр-міністра.

Є

Єдине громадянство -- встановлений Конституцією єдиний правовий статус наявності у громадянина лише одного громадянства.

Ж

Житлове право -- галузь права, що регулює умови і порядок надання житлових приміщень громадянам та умови користування і розпорядження ними.

З

Законодавча влада -- складова частина владних структур держави, головною функціює якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням діючого законодавства всіма структурами держави, об'єднаннями громадян, громадянами.

*Законодавча ініціатива -- право офіційно вносити до законодавчого органу законопроекти, тобто попередні тексти законів держави.

Законодавчий процес -- закріплена законодавством обов'язкова процедура (послідовність) певних дій при творенні законів.

І

Імпічмент -- особлива процедура притягнення до відповідальності найвищих посадових осіб держави, у тому числі і президента.

К

Касація -- форма оскарження і перевірки судом вищої інстанції вироків, рішень і постанов судів першої інстанції, що не вступила в законну силу.

Конституційний Суд України -- єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Конституція України -- Основний Закон держави.

Конфедерація -- договірний союз держав, що зберігають свою незалежність і існування, створений для чітко визначених цілей, в основному, зовнішньополітичних і військових.

Корупція -- підкуп державних, політичних, громадських діячів, державних службовців, здійснених однією особою чи групою у власних вузько-корпоративних цілях.

Л

Локально-правовий акт -- акт виданий місцевими органами влади і управління, адміністрацією підприємств, установ, організацій, обов'язковий для певного кола суб'єктів.

М

Магдебурзьке право -- право міста, що надавалось в середньовіччя королівською владою, частково звільняло міста від повинностей перед королем < феодалами і узаконювало самоврядування.

Мажоритарна виборча система -- порядок ііиборів представницьких органів, при якому вибраним вважається кандидат (список кандидатів), що набрав найбільше голосів.

Метрополія -- держава, що володіє захвачени-ми нею територіями, які мають статус колоній.

Монархія -- форма державного правління, де державна влада здійснюється однією особою.

Н

Народний суверенітет -- повновладдя народу, визнання народу єдиним джерелом державної влади.

Національний суверенітет -- здійснення нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Національні меншини -- групи громадян України, що не є українцями по національності.

Недоторканність особи -- одне із особистих прав людини, яке заключається в тому, що ніхто не може бути взятим під арешт чи утримуватись під охороною без мотивованого рішення суду.

О

Об'єднання громадян -- добровільне громадське формування, створене на підставі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

П

Парламент -- виборний законодавчий орган держави.

Парламентський контроль -- повноваження парламенту здійснювати контроль за діяльністю органів виконавчої влади.

Пасивне виборче право -- право громадян бути вибраними до складу виборних органів чи на виборні посади.

Подвійне громадянство -- перебування людини одночасно в громадянстві двох держав.

Помилування -- акт влади, повністю чи частково звільняючий засудженого від покарання або заміняючий покарання більш пом'якшуючим. Здійснюється в індивідуальному порядку главою держави.

Права людини -- універсальний і непорушний комплекс природних, невід'ємних прав і властивостей, обумовлених самим фактом існування людини, який повинен розглядатися як гарантія його гідності.

Правове виховання -- педагогічна і соціально-правова допомога людині в розвитку його правової культури і розуміння ролі права в суспільстві, формування навичок правомірного поводження.

Правовий звичай -- санкціоноване державою право поведінки, що склалося в результаті довгого повторення людьми певних дій.

Презумпція невинуватості -- правовий принцип, згідно якого підозрюваний у скоєнні злочину вважається невинуватим до того часу, поки його винуватість не буде доказана в порядку передбаченому законодавством і встановлена вироком суду, що вступив в законну силу.

Пропорційна виборча система -- вид виборчої системи, при якій порядок визначення результатів виборів у представницькі органи проходить на підставі підрахунку голосів, відданих громадянами за кандидатів, включених до списків від певних політичних партій (виборчих об'єднань).

Р

Республіка -- форма державного правління, при якій державні колективні органи законодавчої влади вибираються на визначений термін населенням держави.

Референдум -- спосіб прийняття законів чи важливих рішень загальнодержавного або місцевого значення шляхом голосування населення.

С

Самовизначення -- право кожного народу самостійно вирішувати питання способу і форм свого державного існування, вільно встановлювати свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і політичний розвиток.

Самоврядування -- визнане і гарантоване державою право територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах, передбачених Конституцією та законодавством України.

Суверенітет -- верховенство, самостійність і неподільність влади (див. Державний суверенітет, Народний суверенітет. Національний суверенітет).

Суд -- державний орган, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя (захищати права і свободи людини, визначати міру покарання і т.ін.).

Т

Територіальна громада -- населення об'єднане постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або добровільне об'єднання мешканців декількох сіл, що має єдиний адміністративний центр.

Тоталітарний політичний режим -- режим, при якому державна влада здійснюється шляхом обмеження чи порушення основних прав людини, усунення легальних можливостей для вільного волевиявлення і врахування інтересів всіх груп населення; зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки.

У

Унітарна держава -- держава, що не має у своєму складі обособлених державних утворень, наділених певною самостійностю.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини -- затверджений ВР представник, в обов'язок якого входить здійснення контролю за дотриманням прав і свобод людини в державі.

Ф

Федерація -- союзна держава, яка складається із територій суб'єктів, які мають обмежений суверенітет.

Форма держави -- спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади.

Форма правління -- структура і правове положення вищих органів влади та існуючий порядок взаємовідносин між ними.

Функції держави -- основні напрямки діяльності держави, що розкривають його соціальну суть і призначення в суспільстві.

Ю

Юрисдикція -- компетенція давати правову оцінку фактам, вирішувати правові проблеми, протиріччя в праві.

Размещено на Allbest.ru

...