Теоретичні проблеми законодавчого процесу

Поступальний розвиток української держави як демократичної, соціальної та правової важко уявити без послідовного і комплексного реформування законодавчої функції держави. А останнє передбачає необхідність розвитку парламентаризму, реального здійснення парламентської реформи, ключовою проблемою якої стає перехід до свідомого управління законодавчим процесом.

У Висновках автор формулює найбільш важливі результати та положення теми дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики визначення поняття законодавчого процесу, виявлення його сутності в конкретних умовах України, наукових основ управління законодавчим процесом, на яких пропонуються теоретико-методологічні підходи до його реформування в Україні.

Загальні висновки за результатами дослідження зводяться до наступного.

1. Вироблення наукового поняття національного законодавчого процесу передбачає вибір істинного шляху пізнання, що відбиває його об'єктивну істину - від вихідного уявлення про законодавчий процес через осягнення його сутності до виявлення цієї сутності в умовах сучасної України.

2. Вихідне уявлення про законодавчий процес пов'язується з юридичним процесом як іманентним способом реалізації державного управління суспільством; змістом даного процесу є юридична діяльність державного апарату, підпорядкована здійсненню законодавчої, адміністративної та правоохоронної функцій держави. Специфікою названих функцій зумовлюється існування юридичного процесу в різних формах, його видова диференціація на законодавчий, адміністративний та правоохоронний процеси, що включають у себе різноманітні юридичні процедури (законодавчі, судові тощо). Законодавчим процесом є юридичний процес, підпорядкований виробленню законодавства.

3. Законодавство є особливою формою втілення юридичного закону, який існує в юридичних нормах, що відносяться до нього як частини до цілого; вони є тією правовою формою, за допомогою якої державний апарат перетворює правила поведінки індивідів у юридичний закон, санкціонуючи їх як необхідні. Юридичні норми, в які втілюється юридичний закон, розподіляються у вигляді окремих фрагментів (нормативних положень) у різних нормативно-правових актах - законах держави та підзаконних нормативно-правових актах, що фігурують як різноманітні джерела права.

4. Між змістом норми та її формальним зовнішнім вираженням виникають протиріччя, якщо органічній цілісності норми як єдності гіпотези, диспозиції та санкції не відповідає її текстуальне вираження у численних положеннях різних нормативних актів. Вирішення цього протиріччя відбувається в систематизуючій юридичній діяльності державного апарату, якою забезпечується органічний зв'язок юридичних норм і завдяки якій уся сукупність нормативних актів набуває якості системи законодавства. Формування зазначеної системи потребує усвідомлення об'єктивних законів функціонування відповідних суспільних інститутів у їх взаємодії, пізнання необхідності їх правового регулювання. Цим зумовлюються певні вимоги до вироблення законодавчих актів, оскільки останнє, виступаючи як правова нормотворчість, не обмежується виробленням окремих юридичних норм чи нормативно-правових актів, а передбачає створення цілісної системи законодавства.

5. Правова нормотворчість підпорядковується формуванню правової матерії, є необхідним моментом правотворчості, в якій закони держави стають первинними джерелами права, утворюючи підсистему законодавчих актів, на відміну від підсистеми підзаконних актів. Нормотворча діяльність, продуктом якої стають первинні джерела права, виступає як законотворчість. Остання, залежно від характеру вказаних джерел, поділяється на конституційну, ординарну (звичайну, зокрема, парламентську) і субститутну (зокрема, делеговану) законотворчість. Інша правова нормотворчість виступає як підзаконна (виконавча, адміністративна) нормотворчість.

6. Розмежування законотворчості та підзаконної нормотворчості на практиці виявляється проблематичним, особливо парламентської законотворчості та урядової нормотворчості. Вирішенню цієї проблеми слугує юридична техніка як необхідний спосіб здійснення юридичної діяльності державного апарату, що забезпечує перетворення юридичного закону в дійсний закон суспільних відносин. У сфері правової нормотворчості юридична техніка виступає як законодавча техніка, що є необхідним способом здійснення законодавчої діяльності.

7. Квінтесенцію законодавчої діяльності, її предметну основу становить законотворчість, якій підпорядковується зміст зазначеної діяльності. Законодавча діяльність постійно змінюється в усіх своїх моментах. Здійснюючись у певних просторових і часових межах, ця діяльність набуває своєї якісної визначеності, міри, завдяки якій відповідний її фрагмент виступає як законодавчий процес, тобто процес правоустановлення, на відміну від інших видів юридичного процесу. Проте цим ще не визначено необхідність законодавчого процесу в даній країні у даний час, для цього має бути пізнана сутність законодавчого процесу.

8. Із виникненням у суспільстві приватної власності відбувається істотне розширення сфери індивідуальної свободи, що потребує нового способу правового визначення, якісно нового способу реалізації суспільної влади. У цих умовах суспільна влада набуває характеру політичної влади; при цьому правове визначення індивідуальних воль набуває нової форми, яка передбачає підкорення волі індивідів волі суб'єкта права як окремому індивідуальному праву. Ця властивість права індивіда виступає як правова сила (правосильність), за якою стоїть суспільна сила у вигляді держави. Вказана сила виявляє себе в суб'єктних правах і відповідних юридичних обов'язках як юридична сила актів державної влади.

9. Державність виникає на історичній арені як особлива - юридична - форма реалізації політичної влади в суспільстві, що породжує нову, іманентну державному управлінню форму, якою є юридичне право. Останнє є перетвореною формою права, властивою суспільству, в якому панує приватна власність і в якому соціальні норми втілюються замість звичаю в юридичному законі. З'являється потреба в особливій - законодавчій - функції держави, що передбачає якісно новий спосіб нормативного визначення суспільних відносин, при якому норми права фігурують як юридичні норми, втілені у законах держави. Законодавчий процес набуває визначеності як панівний спосіб формування права лише з утвердженням у суспільстві домінуючої ролі законів держави, вироблення яких потребує специфічної юридичної діяльності державного апарату, а саме, законодавчої діяльності, що стає систематичною юридичною діяльністю, спеціально спрямованою на вироблення юридичного закону у формі законів держави. Цей період збігається з утвердженням буржуазії як панівного класу суспільства, який підпорядковує собі державну владу.

10. Законодавчий процес є необхідним продуктом класового суспільства, що передбачає функціонування юридичного права та держави, як необхідної форми організації політичної влади в класовому суспільстві. Узагальнене визначення (дефініція) законодавчого процесу як діяльності повноважних органів і посадових осіб держави, спрямованої на вироблення системи законодавчих актів, котрі становлять основу законодавства держави, охоплюючи цей феномен як деяку цілісність, є вихідним пунктом рефлексії, зверненої до осягнення його сутності.

11. Поняття законодавчого процесу зводиться до того, що законодавчий процес узагалі постає перед нами як особливий фрагмент правотворчої діяльності державного апарату, яка здійснюється на підставі рішення верховної державної влади, заінтересованої у цьому процесі з огляду на потребу в удосконаленні існуючого законодавства. Ця діяльність підпорядковується вказаному рішенню і полягає у виробленні частиною державного апарату певного законодавчого акта, яким змінюється нормативний зміст або форма вираження законів держави, шляхом специфічної юридичної діяльності - законодавчої діяльності.

12. Як вихідне фундаментальне визначення законодавчого процесу слід визнати заінтересованість у ньому верховної влади, яка виявляється в різних умовах як особлива заінтересованість, підпорядкована щоразу особливій необхідності законодавчого процесу. Залежно від конкретних суспільних умов виникають то необхідність такого законодавчого процесу, в якому заінтересована сама влада, то необхідність у процесі, до якого змушують владу інші політичні сили. Усе залежить, у кінцевому підсумку, від характеру та стадії розвитку вихідного базисного протиріччя даного суспільства й зумовлених ним інших суспільних протиріч. Разом з тим на здійснення законодавчого процесу впливають суб'єктивні особливості законодавчої діяльності (її ціль, рішимість верховної влади реалізувати цю ціль, характер рішення останньої про вироблення певного законодавчого акта, ідея відповідного законодавчого процесу, рівень пізнання його необхідності та практика його реалізації), так чи інакше впливаючи на хід і результат законодавчого процесу.

13. При визначенні сутності законодавчого процесу як явища, що належить до сфери державного управління суспільством, слід враховувати зовнішньополітичний аспект юридичної діяльності державного апарату. Від сучасної держави вимагається прийняття заходів імплементації положень певних міжнародно-правових актів у внутрішньодержавному праві, що може передбачати видання законів тощо, які змінюють чинне право. Через це виникає додаткова політико-юридична підстава для здійснення законодавчого процесу, з якою пов'язується його специфіка.

14. Законодавчий процес являє собою взаємодію двох начал - об'єктивного і суб'єктивного, якими суттєво визначаються його характер, той чи інший вид законодавчого процесу. Дійсний законодавчий процес пов'язується з реальною заінтересованістю в ньому верховної державної влади, а здійснення цього процесу під тиском “знизу” найчастіше має суперечливий, непослідовний, формальний характер. Основними видами розвинутого законодавчого процесу є конституційний процес, ординарний та субститутний законодавчий процес. Кожний з цих видів має свої особливості, що зумовлюються передусім специфікою законодавчих актів, виробленню яких вони підпорядковані.

15. Крім видових особливостей будь-який законодавчий процес має безліч індивідуальних рис, що вирізняють кожний окремий законодавчий процес серед інших. Однак без усвідомлення сутності законодавчого процесу як такого, його загального поняття неможливо зрозуміти жодного окремо взятого процесу, що уже мав місце в історії або відбувається сьогодні. Цілісне уявлення про конкретний законодавчий процес, наукове поняття останнього складається з усвідомлення його сутності, видових особливостей, в тому числі зумовлених зв'язком національного процесу з міжнародно-правовим процесом, та його індивідуальних ознак.

16. Витоки законодавчого процесу в Україні слід шукати в надрах єдиного законодавчого процесу Союзу РСР, коли законодавча діяльність союзної республіки мала значною мірою формальний характер, не була по суті законодавчим процесом. Законодавчий процес пов'язувався в радянській правовій системі з радянським демократизмом, що принципово відрізнявся від парламентської демократії. Цим зумовлювалися відмінності радянської законотворчості від парламентської. З проголошенням незалежності України виникає необхідність пристосувати радянську законотворчість до процесу утвердження самостійної держави, підпорядкувати її формуванню національної правової системи. Реалізація вказаної необхідності відбувається в рамках становлення самостійного національного законодавчого процесу, як справа самої верховної державної влади.

17. У загальному ході становлення національного законодавчого процесу роль суб'єктів законотворення змінювалася залежно від умов політичної боротьби, у зв'язку з чим автором виділяються шість етапів у його розвитку. Однак становлення вітчизняного законодавчого процесу виявилося позбавленим цілеспрямованості, відбувалося хаотично, спонтанно, що зумовлювалося аналогічним характером політичного розвитку українського суспільства та умовами боротьби за владу. Загальною тенденцією розвитку національного законодавчого процесу є поступове повернення до парламентської демократії, зростання у кінцевому підсумку ролі парламенту як єдиного органу законодавчої влади в державі. Виявлення цієї загальної тенденції, як і виявлення сутності законодавчого процесу в конкретних суспільно-політичних умовах сучасної України є вкрай суперечливим, виступає у найрізноманітніших, часом унікальних формах, надаючи законодавчому процесу в цілому та окремим його видам специфічних визначень.

18. Конституційний процес в Україні є характерною складовою світового конституційного процесу, головна тенденція якого - універсалізація демократичних принципів та інститутів, що становлять основу сучасних конституцій. Потрібно розрізняти два способи реалізації вітчизняного конституційного процесу: поточний конституційний процес і перспективний конституційний процес. Поточний процес конституційних змін по суті слугував потребам юридичного супроводження поточної політичної боротьби за владу, являв собою реакцію законодавця на перебіг цієї боротьби. Завдяки йому було запроваджено основні державні інститути, відбувалася перевірка їх життям, вдосконалювалася законодавча діяльність, що знайшло дальше втілення у новій Конституції України. Загальна періодизація перспективного конституційного процесу включає два періоди в його розвитку, у ньому виділяються шість етапів, як кроків наближення до кінцевої мети - прийняття Конституції: три етапи у першому періоді та три - у другому. Вироблення Конституції України було непослідовним, позбавленим внутрішньої цілісності, логічного змістовного зв'язку, що, зрештою, зумовило загалом компромісний характер остаточної редакції Конституції України, яка містить низку внутрішніх суперечностей.

19. Суперечності нової Конституції України надалі виявили себе у здійсненні новітнього конституційного процесу, пов'язаного з внесенням змін до неї. При цьому все більш значну роль у даному процесі став відігравати Конституційний Суд України. Зіткнувшись з перших кроків новітнього конституційного процесу з його правовою невизначеністю, законодавчий орган фактично виявився позбавленим належних політико-правових передумов здійснення даного процесу. Відтак виникає необхідність у реформуванні конституційного процесу в Україні.

20. Ординарний (звичайний) законодавчий процес в Україні становить парламентський законодавчий процес, конституційне визначення якого охоплює три основних етапи у виробленні законів: розгляд закону, його ухвалення та набрання ним чинності. Однак це конституційне визначення є непослідовним, суперечливим і неповним, що відбивається на законодавчому регулюванні та регламентарному визначенні цього виду процесу.

21. Проблема парламентського регламенту набуває особливого значення на етапі становлення в Україні парламентаризму, проте чинний Регламент виявився по суті засобом ситуативного регулювання внутрішньопарламентських відносин в умовах гострої боротьби різних політичних сил за владу. Неякісне регламентне визначення законодавчої процедури не лише потребує удосконалення чинного Регламенту, а й виявляє вади концептуального підходу до правового регулювання законодавчого процесу, виявляє потребу в окремому регулюванні законодавчої діяльності та встановленні вимог до закону. Вирішенню цієї проблеми мало б сприяти прийняття спеціального закону про закони і законодавчу діяльність, вироблення раціональної структури законодавчого регулювання парламентського процесу - від конституційного до регламентного визначення останнього. Важливе значення має теоретична розробка процедур і стадій законодавчого процесу, їх нормативно-правове закріплення. Однак у вітчизняній практиці здійснення законодавчого процесу в цій сфері стійко виявляється загальна сутність вказаного процесу, підтверджуючи правильність її загального визначення.

22. В Україні поряд із конституційним та парламентським законодавчим процесом відбувався ще один - субститутний законодавчий процес. У ході становлення національної правової системи змінювалася необхідність вказаного процесу, внаслідок чого змінювалися також форми його реалізації, залежно від суб'єктів законодавчих повноважень: Президії Верховної Ради УРСР (України), Президента України та Кабінету Міністрів України. Після прийняття нової Конституції України низка субститутних законодавчих актів зберігають чинність повністю або частково, у зв'язку з чим існує необхідність привести у відповідність з вимогами Конституції субститутні акти глави держави й декрети Кабінету Міністрів України, оскільки Конституція України не допускає існування таких різновидів законодавчих актів.

23. Законодавчий процес є системним феноменом, що вимагає системного підходу до його пізнання та здійснення. Протидія стихійним факторам, які спричиняють непродуктивні витрати людських сил і ресурсів у процесі вироблення законів держави, гальмують розвиток і вдосконалення цього процесу, зумовлюють необхідність управління законодавчим процесом, а останнє передбачає застосування системного підходу, як втілення специфічної методології та методики дослідження змішаних систем. Одним із актуальних і перспективних напрямів є програмно-цільовий підхід, що найбільш повно втілює об'єктивні вимоги комплексності та системності управління. При цьому необхідно відрізняти результат управління законодавчим процесом, яким є нова якість процесу, від продукту самого законодавчого процесу як такого, яким є законодавчі акти в їх системному зв'язку. Використання програмно-цільового підходу дає можливість запропонувати орієнтовну модель комплексної системи управління законодавчим процесом (КСУ ЗП), як складової єдиної системи державного управління суспільством. У першому наближенні КСУ ЗП являє деякий “управлінський механізм”, що забезпечує узгоджену та ефективну роботу всіх учасників національного законодавчого процесу для досягнення його цілей. Вказаний “механізм” включає: визначення цільових орієнтирів (побудову “дерева цілей”) управління законодавчим процесом, його функціональної структури, формування організаційної структури управління, застосування комплексу методів і технологій здійснення управлінської діяльності, забезпечуючи цілеспрямованість, системність та економічність управління законодавчим процесом, сприяючи підвищенню рівня наукової обгрунтованості управлінських рішень, втілюючи світовий досвід у сфері управління, раціонально сполучаючи рекомендаційні та обов'язкові вимоги до законотворення.

24. Вирішення проблеми переходу від існуючої практики здійснення в Україні законодавчого процесу до комплексного системного управління даним процесом вбачається в рамках реалізації спеціальної цільової програми; при цьому запровадження КСУ ЗП вимагає формування відповідної правової політики та прийняття відповідних владних рішень верховною державною владою. Однак досі відсутнє чітке теоретичне уявлення про цей вид політики та практика формування цілісної правової політики держави. Тому існує потреба у виробленні Загальної концепції правової політики України, з визначенням у ній законодавчої політики.

25. Визначальним фактором удосконалення правового механізму держави, в тому числі вітчизняного законодавчого процесу, виступає правова реформа як необхідний політико-юридичний спосіб визначення й реалізації стратегії і тактики здійснення правової політики державою. Удосконалення законодавчого процесу повинно відбуватися в умовах здійснення широкомасштабної правової реформи, вихідним моментом якої є заінтересованість верховної державної влади в новому режимі законності, зумовленому конкретно-історичними умовами існування держави. В Україні існує об'єктивна необхідність правової реформи, однак її реалізація досі не набула значення дійсної реформи через відсутність справжньої заінтересованості в ній верховної державної влади. В існуючих суспільних умовах необхідним способом здійснення правової реформи є компроміс політичних сил навколо деякого інтегрального варіанту зазначеної реформи. При цьому сам собою законодавчий процес є лише абстрактною формою, якщо не визначені його зміст, суспільна орієнтація. Останнім зумовлюється характер законодавчого процесу, його кількісні та якісні параметри. Як складна динамічна система, даний процес потребує системного комплексного підходу до розв'язання його проблем, потребує управління ним на наукових засадах, зокрема, вироблення сучасної моделі управління ним та здійснення парламентської реформи як пріоритетної складової широкомасштабної правової реформи в Україні. Визначальним фактором при цьому виявляється реальна правова політика, яку проводить держава. Зважаючи на це, стратегічний розвиток нашого суспільства вимагає на даному етапі у сфері державного будівництва і права всебічного розвитку парламентаризму, реального здійснення правової реформи і, особливо, парламентської реформи, ключовою проблемою якої стає удосконалення законодавчого процесу, перехід до свідомого управління даним процесом.

Основні публікації автора

законодавчий правовий процес

1. Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу: Монографія. - К.: Парламентське вид-во, 2004.- 519 с.

Рецензії: Шульженко Ф. Теоретичні основи законодавчого процесу // Юридична Україна.- 2005.- № 7.- С.102-103; Щебетун І. Нове слово в теорії основ законодавчого процесу (Рецензія на монографію О.І. Ющика “Теоретичні основи законодавчого процесу”) // Правничий часопис Донецького університету. - 2005.- № 1 (13).- С.86-87.

2. Ющик О.І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. - К.: Ін-тут законод-ва Верховної Ради України, 1997.- 190 с.

3. Ющик О.І. Методологічні підходи до визначення сутності державно-правової реформи : Проблеми державно-правової реформи в Україні / Збірн. наук. праць. Вип. 3.- К.: Ін-тут зак-ва Верховної Ради України, 1997.- С. 274-281.

4. Ющик О.І. Особливості правової системи і кодифікація законодавства в економічній сфері : Правове регулювання економіки /Збірн. наук. праць. Вип.1.- К.: КНЕУ, 2000.- С. 78-85.

5. Ющик О.І. Господарський кодекс у правовій системі України // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 1.- С. 135-140.

6. Ющик О. Про юридичну техніку конституційного визначення судоустрою України // Право України.- 2001.- №3.- С. 88-91.

7. Ющик О.І. Законодавчі акти в системі законодавства України: Парламентська реформа: теорія та практика. Збірн. наук. праць. Вип. 6.- К.: Ін-тут закон-ва Верховної Ради України, 2001.- С. 151-161.

8. Ющик О.І. Законодавчий процес: до визначення поняття: Правове регулювання економіки. Збірн. наук. праць. Вип.3.- К.: КНЕУ, 2002.- С. 43-51.

9. Ющик О.І. Суб'єктне право - вихідний пункт дослідження права: Держава і право. Збірн. наук. праць. Вип. 21.- К., 2003.- С. 16-23.

10. Ющик О.І. До проблеми монізму і дуалізму праворозуміння: Правова держава. Щорічник наук. праць. Вип. 14.- К., 2003.- С. 78-89.

11. Ющик О. Право: у пошуках дефініції // Право України.- 2003.- № 6.- С. 105-109.

12. Ющик О.І. До раціоналізації законодавчого процесу (методологічні питання): Правове регулювання економіки. Збірн. наук. праць. Вип. 4. - К.: КНЕУ, 2003.- С. 95-103.

13. Ющик О.І. Регламент Верховної Ради України: до методологічних проблем розробки та реалізації // Бюллетень Міністерства юстиції України.- 2004.- № 2-3.- С. 43-53.

14. Ющик О.І. Законотворчість у системі правової нормотворчості : Правова держава. Щорічник наук. праць. Вип. 15.- К., 2004. - С. 31-43.

15. Ющик О.І. Проблеми законодавчого процесу: Правова держава. Щорічник наук. праць. Спец. вип. - К., 2004. - С. 228-253.

16. Ющик О.І. Управлінню законодавчим процесом - системний комплексний підхід // Бюллетень Міністерства юстиції України.- 2004.- № 12.- С. 16-26.

17. Ющик О. Перехідні положення Конституції України (теоретико-правові питання) // Юридична Україна.- 2005.- № 1.- С. 12-17.

18. Ющик О. Сутність законодавчого процесу: до методології визначення // Право України.- 2005.- № 5.- С. 12-16.

19. Ющик О.І. Правова політика як фактор удосконалення законодавчого процесу // Бюллетень Міністерства юстиції України.- 2005.- № 5.- С. 18-25.

20. Ющик О.І. Право і закон: проблема співвідношення : Держава і право. Збірн. наук. праць. Вип. 27.- К., 2005.- С. 63-70.

21. Ющик О.І. Законодавчий процес як вид юридичного процесу: Правова держава. Щорічник наук. праць. Вип.16.- К., 2005. - С. 109-117.

22. Ющик О.І. Закон про закони: необхідність і концепція : Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права.- Хмельницький.- 2005.- № 3 (15).- С. 43-48.

23. Ющик О.І. Закон і парламентський законодавчий процес: Правове регулювання економіки. Збірн. наук. праць. Вип.5.- К.: КНЕУ, 2005.- С. 87-98.

24. Горьовий Л. Ющик О. Парламент України: проблеми управління // Віче.- 1997.- № 4.- С. 33-43.

25. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.- Кол. авторів.- К.: Ін-тут зак-ва Верховної Ради України, 1997.- 123 с.

26. Український парламентаризм: минуле і сучасне / за ред. акад. Ю.С. Шемшученка.- К.: Парламент. вид-во, 1999.- С. 317-323.

27. Ющик О.І. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність). Критичний нарис.- К.: Оріяни, 2002.- 112 с.

28. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К.Мамутова.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- ст. ст. 4, 5, 7, 9, 10; гл.29 (С. 14-19, 20-21, 24-28, 400-407).

29. Лавриненко М.Ф., Ющик О.І. Парламентська реформа: деякі проблеми удосконалення законодавчого процесу: Державно-правова реформа в Україні. М-ли науково-практичної конференції. Листопад 1997.- К.: Ін-тут законодавства Верховної Ради України, 1997.- С.147-151.

30. Ющик О.І. Правова реформа і систематизація законодавства України: Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. М-ли міжнародної науково-практичної конференції. Жовтень, 1999.- К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999.- С. 88-94.

31. Ющик О.І. Законодавчий процес і кодифікація господарського законодавства: Проблеми вдосконалення господарського законодавства України. Тези виступів учасників Круглого столу (17-18 квітня 2001 р., м. Київ).- С. 12-15.

32. Ющик О.І. Юридична техніка: проблеми визначення поняття: Парламентаризм в Україні: теорія та практика. М-ли міжнародної наук.-практ. конференції 26 червня 2001р.- К.: Інститут закон-ва Верховної Ради України, 2001.- С. 644-649.

Размещено на Allbest.ru