Вільний рух робочої сили за правом Європейського Союзу

Сьогодні українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування не звертають увагу на міжнародні правові норми тому, що майже 85% працюючих за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном; їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи [44, C. 47].

Як слід не маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу, яку іноземці за відповідну платню, яку одержують наші, не виконували б. Звідси і випливають проблеми, маємо на увазі те, що з ними обходяться, не як з людьми, не платять гроші, не надають житла, а нічого не поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все, щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна пояснити тим, що неможливо продляти їм візу і вони залишаються перебувати за кордоном як нелегали, що таким чином впливає на міжнародні відносини України з іншими державами, підриваючи авторитет України на світовому рівні, а точніше опускаючи його все нижче [43, C. 110].

Наприкінці розгляду питання, ми хочемо все ж таки встановити таку проблему - до якої країни найбільша маса українців виїздить для працевлаштування? На мій погляд - це Росія. Для декого це може показатися дивним, але я спробую відстояти таку точку зору. По-перше між Україною і Росією немає мовного бар'єру, а основна маса трудящих-мігрантів не володіє іноземними мовами і це є фактом. По-друге немає проблеми пересування в рамках СНД. По-третє у багатьох наших співвітчизників в Росії є родичі, знайомі та інші зв'язки. І ці причини є на мій погляд передумовами мігрування працівників до Росії. Також однією з важливих причин є той факт, що заробітна платня набагато вище в деяких регіонах. Основні напрямки куди виїжджають українці - це Москва, Пітер, Західний Сибір та Дальній Схід [72, C. 82].

Головною привілегією мігрування до Росії є те, що між нашими державами укладено ряд договорів(14.01.1993 Угода "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн", Угода між Міністерством РФ по справам національностей та Держкомітетом України в справах національностей та міграції, яка була укладена 24.10.1997 року) [44, C. 54].

Для отримання роботи в Росії громадянин України може звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про видані російським роботодавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є підставою отримання дозволу на працевлаштування. При прийнятті на роботу головне є наявність контракту (угода про трудову діяльність), це дає право на оформлення запису в трудовій книжці (згідно угоди між Україною і Росією про яку я вже розповідав, яка дозволяє робити відповідні записи). Також при такій формі працевлаштування трудовий стаж не розривається (ст. 6 угоди між Україною і Росією про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами своїх країн від 14.02.1993р.). Також в цій угоді йде мова про соціальний захист працівників, працюючих за межами своєї країни, також відмічено, що Сторонами угоди визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані компетентними органами Сторін [34, C. 85].

На мою думку відносини між нашою країною та Росією біль менш впорядковані і це дає змогу в дев'яти випадках із десяти працювати громадянам України на території Росії легально. Це є дуже великим кроком в розвитку міграційних процесів наших держав, що дає змогу нашим громадянам звертатися до відповідних органів при порушенні прав.

Виходячи з вищевикладеного, хочу зазначити, що еміграція громадян за кордон все ж таки позитивно впливає на розвиток України, тому що працівники-мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що позитивно впливає на розвиток економіки завдяки валюті, яка ввозиться. Але, якщо глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання.

3.2 Робоча імміграція іноземних громадян та осіб без громадянства та їх працевлаштування в Україні

Імміграція - процес не однозначний, він має як позитивні моменти, так і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально - економічних умов розвитку країни. В світі існують цілі держави , які сформулювалися виключно за рахунок іммігрантів - США, Канада, країни Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони максимально стимулювали імміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку держави в усіх напрямках [38, C. 151].

Але нині ці держави підходять до цієї проблеми дуже обережно. З одного боку вони заохочують в'їзд в країну певної категорії мігрантів, так званої інтелектуальної еліти: науковців, менеджерів, висококваліфікованих робітників, а також певної кількості некваліфікованої робочої сили, яка виконує непрестижну для корінного населення роботу, про це я вже зазначав. З іншого боку в таких державах всіляко обмежується в'їзд в країну іммігрантів, які з погляду внутрішньої економічної ситуації вважаються небажаними [59, C. 51].

Розвиток в таких країнах імміграції був обумовлений історією, тобто я хочу сказати те, що ці держави і виникли заздалегідь мігрантам і міграційні служби в цих країнах вже існували багато років тому. Тому на сучасному етапі ці міграційні служби працюють на високому рівні, а держави мають відповідну правову базу, яка чітко регулює міграційні процеси. Державна політика базується на тих засадах, щоб спочатку забезпечити своїх громадян всіма благами, а якщо такі ще залишаються, то вони приймають громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити вищевикладене: при наявності вільних робочих місць або при неможливості виконувати цю роботу в такі держави заволікається іноземна робоча сила, і встановлюються відповідні квоти на в'їзд іноземців [76].

Що ж стосується нашої держави, то її геополітичне становище робить її об'єктом домагання мігрантів. Їх потік - це не тимчасове явище, а закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою власну вдосконалену систему регулювання робочої міграції. А виробити таку політику за короткий період неможливо, тому низка практичних питань, пов'язаних з регулюванням імміграційних процесів в Україну залишається не вирішеною. Як слід кожен день в нашу державу прибувають громадяни інших держав з різними цілями: на навчання, працю, просити притулку. Особливо гостро постає проблема регулювання перебування цих осіб на законних підставах в Україні. Звідси і випливає таке поняття як нелегальна міграція [34, C. 91].

На сучасному етапі розвинені країни приділяють дуже велику увагу нелегальній міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку бандитизму, розповсюдженню наркотиків та зброї, є причиною спалаху різноманітних інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна таким чином поступово стає державою накопичувачем нелегальних іммігрантів. А який орган держави повинен слідкувати за цим? Чому маса потенційних мігрантів не проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення нормативних документів, встановлюючи регламент прийняття на навчання? Важко відповісти. Як засвідчує кореспондент Правди України: " Компетентными органами во время проверок установлено что 60% иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы приглашения на учёбу, в них не прибыли, и местонахождение их не известно. Свыше же 50% слушателей - иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы ". Як бачимо виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для вирішення цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в державі [73]. Іншою категорією іммігрантів в Україну є - біженці. Єдиний існуючий документ, який регулює становище цієї категорії є закон "Про біженців", але як слід цього єдиного документу надто мало, щоб врегулювати це питання. Але біженці складають лише не великий відсоток від загальної кількості іммігрантів [44, C. 65].

У зв'язку з прибуттям в країну іноземців та біженців виникає питання про їх працевлаштування. Стаття 1 Закону "Про правовий статус іноземців" визначає правовий статус іноземних громадян, які проживають чи тимчасово перебувають в Україні. Відповідно до ст. 3 цього закону, іноземці мають такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають тимчасово(відрядження); іммігранти, тобто такі, що перебувають в Україні з метою постійного проживання, або тимчасового працевлаштування; крім того відповідно до Закону "Про біженців", встановлюється ще й статус біженця, як я вже зазначав. Як слід із закону випливає дві категорії легальних мігрантів: особи, які іммігрують в Україну на постійне проживання та особи, які іммігрують в Україну для працевлаштування на визначений термін [14].

Порядок в'їзду в Україну, виїзду з неї, транзитного проїзду через її територію іноземних громадян, оформлення документів на право перебування в Україні, пересування по її території тощо регламентується Правилами в'їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію [38, C. 157].

Якщо ж особа саме приїздить в Україну з метою працевлаштування, то щодо таких осіб Закон "Про правовий статус іноземців", закріплює, що іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іншої держави і не є громадянами України. Трудова діяльність іноземних громадян допускається на підставі трудового договору або контракту. Стаття 8 того ж закону передбачає наступні основні положення щодо трудової діяльності. Перше проголошує, що іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України (ч.1ст.8) [44, C. 61].

Друге положення передбачає, що іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставі і в порядку, встановленому для громадян України (ч.2 ст.8). Третє полягає в тому, що іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування [11].

Іноземні громадяни, які мають намір займатися трудовою діяльністю, повинні одержати дозвіл на працевлаштування. Згідно з п.1 Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземними громадянами дозволів на працевлаштування в Україні, затвердженого наказом Мінпраці України від 5 травня 1993 року №27 дозвіл на працевлаштування оформляється іноземним громадянам, якщо в країні відсутні працівники, котрі спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних робітників [12].

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності і господарювання, та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України, можуть використовувати працю іноземних громадян лише за наявності у них названого дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Також необхідно відмітити, що в пункті 3 тимчасового положення міститься перелік груп іноземних громадян, яким дозвіл на працевлаштування не потрібен. До них належать: іноземні громадяни, які мають посвідку на проживання в Україні; представники іноземного морського (річкового) флоту і зарубіжних авіакомпаній, котрі обслуговують їх на території України; працівники зарубіжних органів масової інформації, акредитовані для роботи в Україні за фахом; працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт [59, C. 61].

Дозвіл видається на строк, як правило, до одного року, але не повинен перевищувати чотирьох років. Він оформляється і видається Республіканським центром зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України для роботи на зазначеному підприємстві, в установі, організації на певній посаді. Також слід відмітити, що особи, які прибули в Україну в приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в Україні не мають і дозвіл вони не можуть отримати. Також дозвіл не видається, якщо: у поданих документах для видачі дозволів містяться положення, що суперечать нормам чинного законодавства та міжнародним договорам України; контрактом передбачені умови праці громадян інших держав гіршими, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом; повідомлені завідомо неправдиві відомості [75].

Названий дозвіл є підставою для видачі іноземному громадянину візи на в'їзд в Україну. Хочу сказати, що процес отримання української візи і права на працевлаштування набагато слабше розвинений ніж в країнах ЄС. Також треба зазначити, що дуже важко майже практично неможливо отримати візу та дозвіл на працевлаштування громадянину України наприклад в посольстві Великобританії чи Франції, тому, що в цих державах існує чіткий контроль за такими особами. А якщо громадяни зазначених країн захочуть отримати візу та дозвіл на працю в Україні, то багато зусиль ця процедура не забере, хоча якщо розглянути цю проблему з іншого боку - ви знаєте як працюють наші державні органи, надто повільно [44, C. 68].

А що може бути, якщо іноземець не отримавши дозволу почне працювати? В статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1993 року зазначено, що у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у 50-тикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходу громадян. Законодавець таким чином встановив санкцію за порушення зазначених правил використання іноземної робочої сили. А громадянин, який оформився без належного дозволу на працевлаштування, підлягає негайному виселенню з країни [43, C. 120].

Якщо звернути увагу на працевлаштування громадян Росії в Україні, слід відмітити, що цей порядок передбачений в Угоді між урядом України і Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і РФ, які працюють за межами своїх держав, про яку я вже згадував. Для них встановлена спрощена процедура працевлаштування. Відповідно до Угоди трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), укладеним з працедавцем згідно з законодавством країни працевлаштування. Працедавець реєструє укладені договори в відповідних установах, якими є - Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, а також міст Києва і Севастополя. Реєстрація контракту в регіональному центрі зайнятості є достатньою підставою для оформлення працевлаштування російських громадян [38, C. 173].

І на останок хотілося б зазначити, що з кожним днем посилюється процес інтернаціоналізації виробництва, зростає число працівників-мігрантів, які працюють на території України, але існуючих нормативно-правових документів не вистачає, щоб врегулювати всі недоліки. О. Ярошенко пропонує доповнити КЗпП новою главою "Правовий статус іноземних громадян, які працюють в Україні". З цим твердженням мені здається треба погодитися і зробити відповідні висновки. А щодо обмеження небажаної міграції, Україна повинна запровадити квоти на в'їзд іноземних громадян, тому що в першу чергу потрібно забезпечити роботою вітчизняних спеціалістів, а вже потім залучати до праці в Україні працівників-мігрантів.

Висновки

Результати моєї роботи надали змогу сформулювати теоретичні положення та історію розвитку міграційних процесів у світі і на Україні, а також сучасне регулювання механізму управління процесами трудової міграції в Україні.

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим проблемам сьогодні.

Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами, що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв'язків сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України, неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі.

Виїзди українців за кордон швидко стали звичним і розповсюдженим явищем. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та у багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні процеси - понад шість тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної міграційної політики в Україні.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці. Для подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму міждержавного обміну робочою силою на мій погляд необхідно:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 97 “Про трудящих - мігрантів ” (1949р.) та Конвенцію №143 “ Про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящім-мігрантам рівних можливостей ” (1975р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників. Без підписання названих законодавчих актів Україна не може розглядатись як рівноправний член європейського суспільства.

Створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та відповідну організаційно-інституціональну структуру органів управління трудовою міграцією, для чого необхідно: а) прийняти проект Закону України “ Про трудящих-мігрантів ”; б) створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов'язки організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян за кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової еміграції та імміграції для України; в) розробити відповідні поправки до кримінального кодексу України з метою підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане вербування та контрабанду робочої сили; г) організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності наших працівників-мігрантів; д) створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями працевлаштування за кордоном.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики повинні створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з міжнародними організаціями праці.

Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного обміну робочою силою, міграційна політика України у сфері регулювання міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратись на досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

CПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

Міжнародні правові акти:

1. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод и дополнительные протоколы: С науч. комментарием / Авт.-сост. В.Карташкин. - М. : НОРМА, 1999. - 12 с.

2. Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1014.472.0

3. Угода між урядом України та Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993р: Комментарий / Под ред. Четвериков А.О. - М.: Юриспруденция, 2001. - 22 с.

4. Угода про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії: Документы и комментарии / Под ред. Калиниченко П. А. - М.: Профобразование, 2002. - 72 с.

5. Угода про переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від 9.09.1996 р.: Документы и материалы / ред. И автор предисл. Кац С.Ю. М.: Юрид. литература, 2003. - 25 с.

6. Конвенцією про трудящих - мігрантів, яка була прийнята в 1949 році http://zakon.nau.ua/doc/?code=993_159

7. Хартия Европейского Союза об основных правах: Комментарий / Под ред. С.Ю. Кашкина. - М.: Юриспруденция, 2001. - 90 с.

8. ООН. Устав Организации Объединенных Наций и Статут Международного Суда. - М.: Междунар. отношения, Б. г, 2001 - 21 c.

9. Документы по человеческому измерению ОБСЕ: Сборник / Д. Макголдрик (ред.). - Варшава : Бюро по демократич. ин-там и правам человека, 1995. - 57 с.

10. Справочник ОБСЕ: 1996 / Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе. Под ред. Шреплер Х.А. - М.: Наука, 1997. - 72 с.

Нормативно-правові акти України:

11. Наказ Мінпраці України від 5 травня 1993 року №27

12. Цивільний кодекс України. За станом на 29 березня 2006 р. / Верховна Рада України: Офіційне видавництво - К.: Парламентське видавництво, 2006. - 400 с. - (Б-ка офіційних видань).

13. Закон України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 04.02.94 http: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3929-12

Підручники, навчальні посібники, монографії:

14. Evans A. Textbook on European Union law. - Oxford, NY.: University press, 1998. - 353p.

15. Graig Paul, de Burca Grainne, eds. The evolution of EU law. - Oxford; NY.: Oxford university press, 1999. - CXIII, 824p.

16. Андріанов К.В. Роль міжнародного контролю в процесі реалізації норм міжнародного права в галузі прав людини // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип.27 (ч. І). - К.: Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнародних відносин, 2001. - 116 c.

17. Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения. - М.: Юрист, 1998. - 134 с.

18. Балабанов Н.С,Топорнин Б.Н, Ковлер А.И, М.М. Славин М.М, Крылова И.С. Европейская интеграция: правовые проблемы: Книга 1. - М.: Высшее образование, 1992. - 287 с.

19. Борхардт К.-Д. Азбука права Европейского сообщества. - М.: Консум, 1994. - 167 с.

20. Гаврушко Ю. Ф. Обмеження процесів нелегальної міграції в рамках ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - Вип. 41. - Київ: Київськ. національний ун-т ім. Т.Шевченка; Ін-т міжнародних відносин, 2003. - С. 119.

21. Гаврушко Ю. Ф. Особливості правового режиму ЄС щодо робітників - мігрантів з третіх країн // Український часопис міжнародного права. - К.: Артек, 2004. - № 3. - 76 c.

22. Гаврушко Ю. Ф. Специфіка юридичних механізмів держав ЄС у регулюванні міграційних процесів // Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу: Тези доповідей наук.-практ. конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів. - Київ.: Ін-т міжнародних відносин Київськ. нац. у-ту ім. Т. Шевченка, 2004. - 105 c.

23. Гаврушко Ю. Ф. Становлення правового співробітництва держав у рамках ЄС з питань регулювання міграційних процесів // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - Вип. 43 (ч. 2). - Київ: Київський національний ун-т ім. Т.Шевченка; Ін-т міжнародних відносин, 2003. - С. 76.

24. Гіждіван Л.Ю. Вплив Загальної декларації прав людини на становлення і формування документів Ради Європи в галузі громадянських прав // Права людини в міжнародному та національному аспектах. Наук.- практ. конференція з нагоди 50-річчя проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. - Чернівці: Прут, 1999. - 44 c.

25. Дженис Марк и др. Европейское право в области прав человека: Практика и комментарии. - М.: Будапешт, 1997. - 640с.

26. Дженіс М., Кей Р., Бредлі А. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з анг. - К.: Артек, 1997. - 365 с.

27. Добрянський С. Внесок інституцій Ради Європи та Європейського Союзу в становлення пан'європейської культури прав людини // Актуальні проблеми політики. Вип. 13 - 14. - Одеса.: Прут, 2001. - 651 c.

28. Добрянський С. Європейський Союз та Рада Європи: можливості міжнародно-судового захисту прав людини // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 3. - 137 c.

29. Добрянський С. Міжнародні стандарти прав людини: до характеристики деяких сучасних тенденцій розвитку // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні: Мат-ли VIII регіон. наук.-практ. конференції. - Львів.: Прут, 2002. - 133 с.

30. Добрянський С. Системи захисту прав людини в Раді Європи та Європейському Союзі: порівняльна характеристика // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції: В 2 част. - Част. I. - Харків.: Консум, 2000. - 161 с.

31. Евинтов В.И. Международное сообщество и правопорядок: анализ современных концепций. -- К.: Наук. думка, 1990. -- 127 с.

32. Євангелос С. До ЄС не так далеко, якщо прискорити ходу // Віче. - Львів.: Прут, 1996.- № 12. - 149 c.

33. Європейський Союз. Консолідовані договори. - К.: Port-Royal, 1999. - 207с.

34. Ильин Ю.Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза. - Харьков.: Консум, 1998. - 156 с.

35. История европейской интеграции. 1945-1994. - М.: Дело, 1995. - 308 с.

36. Ігрошкін Г. Об'єднана Європа: що там нас чекає // Політика і час. - К.: Port-Royal, 1995. - № 7 - 193 c.

37. Капустин А.Я. Европейский Союз: интеграция и право. - М.: Консум, 2000. - 265 с.

38. Карташкін В. А. Міжнародний захист прав людини (Основні проблеми співробітництва держав). - М.: Консум, 1976. - 221 с.

39. Колосов Ю.М., Кузнєцов В.І. “Міжнародне право”. - М.: Наука, 1995. - 254 с.

40. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. - К.: Артек, 2001. - 223 с.

41. Кравчук Л.М. Нова Україна в новій Європі // Політика і час. - Одеса.: Прут, 1993. - № 2.- 176 c.

42. Круглашов А.М. Україна та Європейський Союз: ностальгія за майбутністю // Політичні студії. - Чернівці.: Думка, 1997. - 107 c.

43. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных организаций. - М.:Дело, 2002. - 325 с.

44. Маклаков В.В. Европейские сообщества и права человека : Учебное пособие. - М.: Дело, 1993. - 421с.

45. Маклаков В.В. Європейські співтовариства і права людини. М.: Наука, 1993. - 167 с.

46. Максименко С.В. Шенгенська конвенція і право людини на вільне пересування та вибір місця проживання // Право України. - 2000. - № 5. - 136 c.

47. Могунова М.А., Олтеану О.М. Европейские сообщества: право и институты (Динамика развития) // Государство и право. - М.: Будапешт, 1993.-№6.- 154-156 c.

48. Мюллерсон Р.А. “Права людини: ідеї, норми, реальність”. - М.: Юридична література, 1991. - 288 с.

49. Неліп М.І, Мережко О.О. “Силовий захист прав людини: питання легітимності в сучасному міжнародному праві”. - К.: Наук думка, 1999. - 171 с.

50. Опришко В.Ф., Омельченко А.С. Право Європейського союзу. - К.: Україна, 2002 - 243с.

51. Піскун О.І. "Основи міграційного права". Порівняльний аналіз: Навчальний посібник - К.: МП Леся, 1998 - 360с

52. Право Европейского Союза в вопросах и ответах: Учебн. пособие / Отв. ред. С.Кашкин. - М.: Проспект, 2005. - С. 80.

53. Право Европейского Союза в вопросах и ответах: Учебн. пособие / Отв. ред. С.Кашкин. - М.: Проспект, 2005. - 109 c.

54. Право Европейского Союза. Учебник / Под ред. С. Кашкина. - М.: Юрист, 2002. - 211 c.

55. Сергеєва С.М. Правове регулювання трудової міграції, пропоноване міжнародними організаціями // Международное право после 11 сентября 2001 года: Сб. науч. статей / Под ред. М. Орзиха, М. Черкеса. - Б-ка ж-ла “Юридический весник”. - 2004. - 199 c.

56. Скаленко О., Дрозденко В. Проблеми входження України до Європейського Союзу // Розбудова держави. - К.: Наук. думка, 1996. - № 2. - 73 c.

57. Cправа 45/34, Raulin [1982] ECR 1-1027, Справа 139\85,Konapf [1986]ECR 1741, // Дудченко М. А., Троненко В. І. Європейський Союз у світовому інтеграційному процесі: Навчальний посібник. - К.: Знання 1999. - 142 с.

58. Cправа 66/85, Lawrie - Blum [1988] ECR 2121, справа 53/81, Levin [1962] ECR 1021, // Кашкина С.Ю.Право Европейского Союза : Учебник для вузов.- М.: Юристь, 2002. - 925 с.

59. Справа 7/75, Mr. and Мrs. F. v. Belgian State [1975] ECR 679, Справа 60/85, Bettray [1986] ECR2121 // Керен Дейвис. Право Європейського союзу. - К.: Знання, КОО, 2005. - 406с.

60. Справа 75/63, Unger [1964] ECR 177, Справа 71/43, Groenener [1969] ECR 5432, Cправа 196/87, Steymann [1988]ECR 6159 // Кернз Вольтер. Вступ до права Європейського союзу: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2002 - 381с.

61. Тимченко Л.Д. Международное право: . - М.: Консум, 2001. - 324 с.

62. Тихонов А.А. Совет Европы и права человека: нормы, институты, практика // Советское государство и право. - М.: Наука,1990. - № 6, 129 с.

63. Топорнин Б.М. Европейские общества: права и институты. - М.: Спарк, 2001. - 187 с.

64. Феськов М.М. Класифікація прав за Європейською соціальною хартією (переглянутою) // Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип.9. - Одеса: Астропрінт, 2000. - 131 c.

65. Хартия Европейского Союза об основных правах: Комментарий / Под ред. С.Ю. Кашкина. - М.: Юриспруденция, 2001. - 90 c.

66. Энтин Л.М. Европейское право: Учебник для ВУЗов. - М.: Юристь, 2001. - 134с.

67. Энтин М. Л. Международные гарантии прав человека. Практика Совета Европы - М.: Юрист, 1992. - 231 с.

68. Энтін М.Л. Міжнародні судові установи. - М.: Міжнародні відносини, 1984. - 332 с.

69. Якемчук Р. Україна і Європейський Союз // Сучасність. - Харків.: Консум, 1997. - № 10.- 99 c.

Періодичні видання

70. Газета Правда України http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/29/4986492/

Інтернет - ресурси

71. Библиотека юриста // www.lawbook.by.ru/theory/17.shtml

72. Всё о праве. Мир юриспруденции // www.allpravo.ru/diploma/doc33p0/instrum5290/print5292.html

73. Электронная библиотека юридической литературы // pravoznavec.com.ua/books/letter/142/%DE/9749

74. Юридичний портал // uristua.com/social/s10/?curPos=2

75. Wikipedia //ru.wikipedia.org/wiki/ОБСЕ

Размещено на Allbest.ru