Право як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначення поняття ”право”

право держава суверенітет

Не зважаючи на те, що існували різні уявлення щодо права, всім уявленням щодо права минулого і сьогодення притаманні спільні ознаки: 1. право це соц. явище, без якого неможливе нормальне існування цивілізов. сусп.; 2. право повинно слугувати інтересам суспільства в цілому, а не окремим групам чи класам; 3. це міра, стандарт, модель поведінки.

Право - систематизована сукупн. заг.-обовязкових правил повед., встановлених або санкціонованих д-вою для врегулювання сусп.. в-н, виконання яких у разі необхідності забезпечується засобами державного примусу. (з т.з. нормат. школи).

Ознаки права: 1. встановлене або санкціоноване д-вою - д-ва встановл. правила повед., фіксуючи їх в правових пис. докум; 2. загальнообов'язковість - правила повед. обов'язкові для всіх і кожного без виключення; 3. системність - право це не механічна сукупн., велика к-сть заг.-обовязк. правил повед., а сукупність взаємоповяз. правил повед., які утвор. єдину цілісну систему; 4. регулятивність - право врегульовує в-ни між людьми, визначає їх права і о-ки; 5. формальна визначеність - свій зовнішній вияв право знаходить в правових пис. докум.

Позитивне право - право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає.

Природне право - сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними.

Право з т.з. істор. школи права - це історичне явище, котре як мова так і звичаї народу виникає і розвивається природним шляхом, поступово, непомітно, і його ототожнюють із звичаями та традиціями кожного народу.

2. Право і норми громадс. організацій, норми звичаїв, традицій, ритуалів

Звичай - правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу. Звичай як джерело права визнавався ще римськими юристами, якщо при розгляді справи були відсутні конкретні вказівки, виражені в інших формах права. Звичай не повинен суперечити закону, він повинен його доповнювати. Звичай повинен був:

а) виражати тривалу правову практику;

б) відображати одноманітну практику - як дії, так і бездіяльності;

в) втілювати невідкладну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Міжнародний звичай є джерелом міжнародного права у випадках, коли відносини не врегульовані міжнародним договором. В юридичній науці звичаї підрозділяються на правові (звичаєве право) і неправові, або загальносуспільні. Правові звичай тому і називаються правовими, що вони одержують відображення в праві До звичаїв відносять також традиції. Їхнє виникнення не обов'язково обумовлено тривалим існуванням якої-небудь норми. Традиції виражають прагнення людей зберегти успадковувані від попередніх поколінь форми поведінки; вони виникають через розповсюдження якого-небудь прикладу, сприйнятого і схваленого суспільством.

Церкви керуються своїми внутрішньо релігійними правилами і переконаннями, так і чинним законодавством України. Церква поважає право, закони, встановлений в державі порядок, а держава гарантує можливість вільної релігійної діяльності, що не суперечить принципам суспільної моралі і гуманізму.

Про тісний взаємозв'язок права і релігії говорить той факт, що багато християнських заповідей, такі, наприклад, як не вбий”, не вкради” і інші закріплені в законі і розглядаються ним як злочини.

Норми звич. є складовою і не є частиною права. Д-ва встановлює норми для д-сті гром. організацій через ЗУ Про політ. партії, ЗУ Про обєднання громад. Право встановл. д-вою і пошир. на всіх гром.

3. Структура норми права

Норма права - встановлене або санкціоноване д-вою заг.-обовязк., формально визначене правило повед. заг. характеру, яке регулює найб. важливі сусп.. в-ни. Ознаки: встановлене або санкціоноване д-вою; заг.-обовязк. - обов'язок. для всіх і кожного: формальна визначеність - має зовн. форму виразу, фіксується в НПА; регулює не всі, а найб. важливі сусп.. в-ни; норма права діє у часі безперервно, протягом всього періоду чинності того НПА в яком у вона зафіксована у пис. формі; забезпеченість до виконання у разі необхідності засобами держ. примусу; норми права прийм., змін. чи скасов. за спец. процедурою.

Структура - це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза - частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли ? У якому випадку ? При яких умовах?

Диспозиція - частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки. Відповідає на питання: Що потрібно зробити?

Санкція - частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення.

Формула: якщо - то - інакше

Приклад: Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

Проста гіпотеза - передбачена одна умова, що правова норма діяла Складна гіпотеза - передбачена 2 і більше умови, щоб правова норма діяла Абсолютно визначена гіпотеза - вичерпно визначає умови, через які норма права починає діяти Відносна гіпотеза - не містить вичерпного переліку умов (опис в загальному) Альтернативна гіпотеза - щоб діяла норма права, потрібно настання однієї з декількох умов, передбаченій в складній гіпотезі.

Проста диспозиція - передбачає один правовий наслідок Складна диспозиція - передб декілька правових наслідків, які настають одночасно за наявності певних фактичних обставин Абсолютна диспозиція - чітко визначає правило поведінки Відносна - чітко не визначає правило поведінки (субєктам потрібно уточнювати) Альтернативна диспозиція - правило поведінки вказує на настання декількох наслідків, але кінцево передбачає настання одного

Проста санкція - передб одна санкція Складна - декілька санкцій Абсолютна санкція - вичерпно визначає вид і міру юр відповідальності Відносна санкція - (від - до) - встановлю нижчу і вищу межу Альтернативна санкція - (або) - з 2 варіантів юр відповід вибирається 1.

4. Ознаки д-ви

Д-ва - політ.-терит. організація влади в соц..-неоднор. сусп.., яка виражає волю більшості або меншості н-ня країни, яка здатна за допомогою права та ін.. засобів впливу робити свої розпорядження обов'язковими для всіх і кожного.

Ознаки:

1. суверенітет - юрид. властив. держави, яка виражається у верховенстві і повноті влади всередині країни та незалежності і рівноправності

Ознаки суверенітету:

верховенство - держ. влада найвища

самостійність - держ. сам ост. приймає ріш. в межах території

повнота - влада поширюється на всю територію і на все населення

неподільність - держ. влада єдина (поділ на законод, виконавчу, судову обумовлений демократичними вимогами суспільсва і доцільністю)

незалежність - у зовн. відносинах рішення приймає самостійно

рівноправність - з іншими державами

М.б. зовнішній (право призначати послів і консулів за кордоном, право оголошувати і війну і укладати мир) і внутрішній ( право мати свою держ. символіку, наявність власної грош. одиниці, наявність власних збройних сил).

2. Територія -- матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Це частина суші, обмежена держ. кордоном; повітр. простір на відстані 35 км від поверхні землі; терит. посольств та ін.. дипломат. представництв; внутр.. водоймища; військові кораблі де вони б не знаходь.; цивільні кораблі в портах прописки.

3. Публічна влада:

- апарат управління - відокремлена від суспільства ланка, що складається з особливої групи людей, які виконують владні та управлінські функції.

Вони не виробляють матеріальні чи духовні блага, лише управляють суспільними справами. (вибори, призначення)

- апарат примусу - спеціалізовані загони озброєних людей, наділених повноваженнями у разі необхідності від імені держави застосовувати силу для забезпечення виконання велінь та розпоряджень держави, що містяться у приписах правових норм. (армія, міліція, служба безпеки).

4. населення

5.отримання податків

6.наявність норм права, держ. символи, мова (додаткові)

5. Форми правління. Республ. і монархічні форми правління

Форма держави -- порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Форма правління - організація, порядок створення і взаємодії вищих органів держ. влади. Види: монархія і республіка.

Монархія -- це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково здійснюється однією особою. Ознаки: безстроковість влади монарха; володіння владою за спадком, а не правом крові; не підпорядкованість влади монарха ін. ос.

Форми монархії:

1. Обмежена - влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів.

а) дуалістична монархія - влада поділена між монархом і парламентом. Монарх особисто формує склад уряду, яким керує сам або через прем'єр-міністра якого призначає. (Країни Близького Сходу.)

б) парламентарна - реальна влада належить парламенту. Монарх зберігає статус глави д-ви і виконує тільки деякі придставн. повноваж. (Японія, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Канада)

2. Необмежена - влада монарха ніким і нічим не обмежена. Поділ. на:

а) абсолютну - вся влада належить монархові (Саудівська Аравія, Марокко).

б) теократична - це різновид абсолютної монархії, за якої політична влада належить голові церкви або релігійному лідерові (Ватикан).

в) деспотичну - влада монарха доповнюється його обожнюванням (К. Старод. Сходу).

Республіка - форма правління, за якої верховна влада зд. представ. органами, що обир. н-ням на певний строк. Ознаки: виборність на певний термін глави д-ви та ін.. ОДВ; зд. держ. влади від імені народу; президент несе законодавчо встановлену відповідальність.

а) президентська - глава держави стоїть над парламентом і є главою д-ви і главою уряду (США, Мексика, Бразилія).

б) парламентська - домінуючу роль відіграє парламент, президент реально владних повноваж. немає (Італія, Індія, Чехія, Німеч.).

в) змішана - має ознаки як президентської так і парламентської республіки (Болгарія, Словенія, Хорватія).

- парламентсько-президентська (Румунія, Молдова)

- президентсько-парламентська (Україна).

6. Поняття колізії правових норм і шляхи вирішення протиріч

Норма права - встановлене або санкціоноване д-вою заг.-обовязк., формально визначене правило повед. заг. характеру, яке регулює найб. важливі сусп.. в-ни. Колізії - суперечності між нормами права, прийнятими з одного і того самого питання.

Види:

колізії між НПА або окремими нормами права

колізії в правотворчості (дублювання, видання взаємовиключних актів)

колізії в правозастосуванні (різнобій у реаліз тих самих приписів, непогодженість дій)

колізії повноважень

Правила подолання:

1. якщо суперечливі норми видані різними ОДВ, то діє норма видана вище стоящ. орг.;

2. якщо виданні одним і тим ОДВ, то дія та, яка видана пізніше;

3. якщо заг. і спец. норма, то діє спец. Приклад: заг. норма - за прогул можна звільнити працівника. Спец. норма - не можна звільнити за прогул вагітних жінок, які працюють.

4. якщо націон. з-ство і міжнародний акт, то перевага між нар.

7. Предмет і м-д пр. регулювання

Предмет правового регулювання -- сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права. Предмет земельного права -- суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного права -- управлінські відносини. Предмет трудового права -- трудові відносини і т.д. Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності складових його елементів: суб'єктів, об'єктів, змісту, динамічних чинників. Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб'єктами виступають робітники та службовці, об'єктом -- предмети праці, змістом -- трудова діяльність, динамічними чинниками -- потреби у робочій силі, що змінюються. Метод правового регулювання -- сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Загальними є два методи правового регулювання: імперативний - суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов'язки, покарання. диспозитивний -- автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін. Він припускає дозволяння. Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву; метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) - цивільному праву; метод справедливої винагороди і заохочення -- трудовому праву; метод заборони (заборона недозволених дій) -- кримінальному праву; метод дозволяння -- підприємницькому праву і т.д.

8. Причини виникнення д-ви: психологічна теорія

Петражицький. У цій теорії обгрунтоване виникнення держави і права завдяки особливим властивостям, що лежать у людській психіці, якій характерна потреба до наслідування, покори, усвідомлення залежності від видатної особистості, котра спроможна керувати суспільством. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного керівництва. Держава виникла на основі психологічних особливостей людини:

схильність одних до управління

схильність інших підкорятися

схильність деяких людей до агресії, яку потрібно обмежувати заборонами (НПА) та правоохороними органами

вплив особистості на формування держави (харизма)

9. Зміст правовідносин

ПВ - це сусп.. в-ни, врегульов. нормами права. ПВ -це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами -- носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності -- і забезпечуються державою. Структура: суб'єкт, об'єкт, зміст.

Суб'єктивне юридичне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечуються державою.

Суб'єктивний юридичний обов'язок - вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечуються державою.

Елементами суб. права є:

право на свої дії (право голосувати, право подати позов до суду)

право на чужі дії (право вимагати сплати боргу., передати майно)

право на захист

10. Типологія д-в за теорією цивілізації А. Тойнбі

Типологія - це вчення про типи тих чи ін.. явищ. Цивілізація - це складна система, що включає соц..-економ. умови сусп.. життя, його етнічні і релігійні основи, духовні фактори сусп.. життя, моральні чинники, рівень економічної, політ., соц.. і дух. свободи особи. Виділ такі типи д-в:

первинні і вторинні.

Первинні - була притамана командно-адміністративна с-ма влади, домінує примус і переконання (Єгипет)

Вторинні - домінують методи переконання і заохочення (сучасні д-ви)

правові і неправові.

Правові - д-ви, в яких права і свободи людей не тільки декларуються на рівні Конституції, але і реально гарантуються до реалізаці.

Неправові - д-ви, в яких права і свободи людей мають суто декларативний х-р, тому що д-ва не спроможна гарантувати гром. зд. і реалізац. цих прав.

легетивні і нелегетивні.

Легетивні - влада формується шляхом волевиявлення громадян на виборах.

Нелегетивні - влада формується через заколот, революцію, військовий переворот.

демократичні і авторитарні.

Демократичні- людина вища цінність у сусп..

Авторитарні - при владі знаход. одна ос. або група ос., а людина обслуговує потреби влади.

11. Правосвідомість: поняття, структура, роль

Свідомість - це уявлення, ідеї, почуття, переживання, які притаманні людям. Правосвідомість -- одна із форм суспільної свідомості, це сукупність ідей, теорій, почуттів, емоцій, поглядів, в яких виражається відношення людини до діючого права, бажаного права, або права, яке мало місце в минулому. Структура: 1. Правова психологія --це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ.

2. Правова ідеологія -- це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

3. Правова поведінка -- вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), -- мотивів правової поведінки, правових настанов.

За суб'єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:

1) індивідуальну -- сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групову -- виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

3) суспільну -- виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

12. Імперативні і диспозитивні норми права

Імперативні - чітко визначають поведінку субєктів, не допускають іншого трактування і вибору поведінки. Диспозитивні - передб. варіант поведінки (суб. самост. можуть встановлювати взаємні права і обовязки). Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву; метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) - цивільному праву; метод справедливої винагороди і заохочення -- трудовому праву; метод заборони (заборона недозволених дій) -- кримінальному праву; метод дозволяння -- підприємницькому праву і т.д.

13. Предмет науки ТДП

ТДП - наука про загальні закономірності виникн., функціонування та розвитку д-ви і права. Предмет теорії держави і права -- об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ. Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою. ТДП відповідає на питання: чому, в силу яких причин і умов на певному етапі розвитку сусп.. виникли д-ва і право; що є джерелом їхнього розвитку; яке місце і роль д-ви в політ. системі сусп..; яке місце права як регулятора сусп.. в-н; які історичні типи і форми д-ви і права мали місце в минулому і функціонують на сьогодні… Вплив д-ви на право: д-ва створює право; д-ва забезпечує реалізацію норм права для регулювання сусп.. в-н; д-ва охороняє право застосовуючи міри покарання. Вплив права на д-ву: право визначає структуру, компетенцію і повноваження органів д-ви; право формує імідж д-ви.

14. Підзаконні НПА і їх види

НПА -- офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Підзаконний НПА-- акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості.

загальні - стос. всього н-ня

місцеві - на рівні обл.., районну

відомчі - приймає міністр в межах своєї компетенції.

Видаються на основі законів, відіграють допоміжну та деталізаційну роль.

Укази та розпорядження ПУ

Не повинні суперечити КУ та ЗУ, видаватись в межах повноважень. Акти ПУ - скріплюються підписами премєр-міністра та міністра відповідального за акт і його виконання (контрасигнатура - міністри беруть відповідальність за виконання акта). Укази здебільшого видаються з метою усунення прогалин у праві.

Розпорядження приймаються з поточних або оперативних питань.

Постанови та розпорядження уряду

Акти, що мають важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних, поточних питань - у формі розпоряджень. Приймаються на основі ЗУ та указів ПУ. Постанови та розпорядження підписуються премєр-міністром і опубліковуються не пізніше 15 днів з дня прийняття.

накази, інструкції, положення міністерств, держ комітетів та ін ЦОВВ.

Накази - розпорядчі документи оперативного х-ру, якими затверджуються чи скасовуються інші підзаконні НПА чи подовжується строк їх дії. Інструкції - встановл порядок застосування законодавства чи порядок здійснення будь-якої д-сті. Положення, статути - закріплюють структуру, ф-ї та компетенцію певної держ організації.

Рішення і постанови ОМС

Приймаються в межах їх компетенції та діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ.

Локальні - розпорядження прийняті на рівні підприємства.

15. Психологічна школа права

Петражицький. Він і його прихильники заявляють про існування 2 систем права: 1. позитивне право, що виражається в законах і підзаконних актах 2. інтуїтивне право, зміст якого обумовлюється не потребами реального життя а психікою людей, тобто їх емоціями, настроями, переживаннями. Емоції бувають 2 видів: моральні (однобічне переживання особою його о-кузд. ті чи ін.. дії по відношенні до ін.. ос., але при цьому ін.. ос. немає права вимагати від першої ос. виконати моральний о-к. Приклад перехожий і жебрак) і правові (це двосторонні емоції, коли пережив. однією ос. її о-ку по віднош. до ін.. сторони поєдн. з переживанням останнім права виконання даного о-ку. Приклад: на ринку).

16. Основні права людини і громадянина

Основні права людини -- гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Права людини	Права громадянина
Можуть існувати незалежно від державного визнання і закріплення	Знаходяться під захистом держави, громадянином якої є особа
Мають морально-соціальний характер	Мають нормативно-правовий характер
Не передбачають обов'язкової наявності громадянства чи підданства	Належать лише громадянину певної держави
Належать людині від природи	Надаються і гарантуються державою
Засновуються на загальнолюдських цінностях	Засновуються на системі принципів національного і міжнародного права
Задовольняють природні інтереси	Задовольняють політичні, економічні та соціальні інтереси
Залежать від природи людини	Залежать від політики держави
Залежать від рівня розвитку суспільства та людини	Залежать від розвинутості держави
Покликані задовольняти економічні та соціальні інтереси	Окрім економічних та соціальних інтересів, задовольняють політичні потреби
Мають моральну основу	Мають правову основу
Гарантуються природою людини та суспільством	Гарантуються державою, у тому числі і примусовими засобами
Не мають документальної форми закріплення	Мають письмову форму закріплення (нормативно-правовий акт)

Кожен громад. є людиною, але не кожна людина є громад.

Об'єктивне право -- це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

- не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

- не належить йому.

Суб'єктивне право -- це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

- залежить від волі суб'єкта;

- реалізується залежно від його бажання та належить йому.

а) особисті (громадянські) права -- це можливості людини, надані для забезпечення її фізичної та морально-психологічної індивідуальності. Серед них -- право на життя; повага до гідності кожного; свобода та особиста недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування і телефонних розмов; свобода пересування та вільний вибір місця проживання. Це -- природні права людини, що визнаються та закріплюються державою. Громадянські права і свободи виникають від народження та існують довічно. Вони є невідчужуваними

б) політичні права -- можливості громадянина на участь у процесі прийняття та реалізації політичних рішень, діяльності елементів політичної системи, формування представницьких органів влади. Належать права на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь в управлінні державними справами; на збори, мітинги, походи, демонстрації; на звернення до органів державної влади та самоврядування; право кожного на свободу думки і слова; право на вільний вираз поглядів та переконань.

в) економічні права -- це можливості розпоряджатися предметами матеріального характеру та здобувати засоби для існування і розвитку. Такими є право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право на користування об'єктами права власності українського народу, державної та комунальної власності.

можливість:-- створювати матеріальні цінності;-- мати власність та розпоряджатися нею;-- забезпечувати матеріальні умови для існування та розвитку людини;-- користуватися природними об'єктами, що належать до загальнодержавної та комунальної власності і власності українського народу;- задовольняти свої інтереси у сфері інтелектуальної, науково-дослідної і творчої діяльності;

г) соціальні права -- можливості громадянина бути повноцінним суб'єктом суспільних відносин і забезпечення йому необхідних для розвитку та існування умов. До цієї групи належать права: на працю, на страйк, на відпочинок, соціальний захист, на житло, достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування; право на безпечне навколишнє середовище.

д) культурні права -- це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Серед них -- право на освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати інтелектуальної діяльності; право на свободу думки і слова; право на інформацію; право на свободу світогляду та віросповідань.

Е) загальні, що належать у рівній мірі всім громадянам незалежно від їх соціальної, професійної чи іншої належності.

Є) спеціальні права, які відображають специфіку статусу різноманітних груп населення. (права молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, депутатів)

Ж) конституційні (основні) права, що встановлені та гарантовані Основним Законом держави і мають фундаментальний характер.

17. Юридична в-сть. Вчення про ретроспективну і позитивну в-сть

Розгляд. в широкому і вузькому розум. В широкому - це відношення ос. до сусп.., до д-ви, до ін.. людей з т.з. належної повед. У вузькому - це реакція д-ви на скоєне правопорушення, застосування держ. примусу до правопорушників для відновлення порушеного порядку або покарання ос., яка скоєла правопорушення.

Юридична відповідальність -- це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Позитивна в-сть - сумліне виконання своїх обовязків перед громад. суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспект. в-сть - в-сть за порушення, яке відбулося в минулому, покладення обовязку перетерпіти несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного х-ру за скоєне правопорушення.

Кримінальна:

- штраф

громадські роботи

виправні роботи

обмеження волі

позбавлення волі на певний строк

довічне позбавлення волі

конфіскація майна

тримання в дисциплінарному батальйоні

службові обмеження для військовослужбовців

позбавлення військовго, спец звання, рангу, чину, кваліф класу

позбавлення права обіймати певні посади, займатися певною д-стю

Адміністративна:

попередження

штраф

виправні роботи

арешт

позбавлення спец права

вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім обєктом правопорушення

Дисциплінарна:

догана

звільнення

Цивільна - для відновлення порушених прав.

Звільнення від в-сті:

необхідна оборона

крайня необхідність

реалізація службового обовязку

виконання законного наказу

18. КСУ в системі судової влади

КСУ - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у зв'язку зі зверненнями: - Президента; - 45-ти і більше народних депутатів України; - Верховної Ради України; - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; - Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Заперечення конституційності закону становить сутність конституційної скарги. Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. Рішення Конституційного Суду із зазначених питань є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати законоположення, які Конституційний Суд визнав невідповідними Конституції. Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету Міністрів дає висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на розгляд Верховної Ради міжнародних договорів. Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з'їздом судів України на строк 9 років. Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду із складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування на трирічний строк без права його продовження. Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє українською мовою.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

19. Декларація про держ. суверенітет України

16. 07. 1990. Преамбула і 10 розділів. Декларація проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

20. Поняття природного і позитивного права

Позитивне право - право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає. (О. Конт, Шершеневич)

Природне право - сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними. (Локк, Гроцій, Русо).

Нормативістська концепція права: автор Кельзен. Принципові моменти даної теорії: право це сукупн. норм, тобто заг.-обовязк. правил повед., що регул. сусп.. в-ни між людьми; норми права не залеж. від реального суспільного життя, тобто економ., політ., соц.. в-н; в праві існує багаторівневість тобто ієрархія; ніякого іншого права крім того, що має походження від д-ви, яка утворює це право на базі головної норми не існує.

21. Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Правове регулювання - це зд. д-вою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкуваннясусп. в-ни, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Ефективність правового регулювання -- це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Загальна ефективність правового регулювання забезпечується: -- ефективністю самого закону, юридичної норми; -- ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування закону; --ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону. Якщо перші дві позиції стосуються ефективності правотвор-чості, то остання -- ефективності правозастосування (правореа-лізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови (як загальносоціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками. Так, до загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (правотворчості) слід віднести: -- відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства; -- відповідність норми конкретно-історичним умовам ЇЇ функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей; -- відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів; -- відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів; -- відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, шо перебувають у сфері правового регулювання; -- відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика). До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать: -- відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам системності, яка несумісна із неузгодженістю, суперечливістю, прогалинністю між структурними елементами кожної правової системи, або ж обов'язковим зв'язкам між структурними елементами кожної юридичної норми, або ж залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними нормами; -- наявність у суспільстві режиму законності, неухильне здійснення принципів юридичної відповідальності (особливо принципу її невідворотності); -- домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних службовців і більшості населення. Дотримання усіх зазначених передумов дозволяє забезпечити не тільки суто управлінську ефективність, але й, зазвичай, цінність та економність юридичної норми, тобто її високу якість.

22. Правова д-ва та її основні ознаки

Перші систематизовані уявлення про правову д-ву мають місце в працях Платона і Аристотеля: ”Д-ва”, ”Політика”, ”Закони”. На думку Цицерона, правова д-ва - це така д-ва, де під дію закону повинні підпадати усі. І. Кант в своїх працях зазначає, що правова д-ва - обєднання багатьох людей, підпорядков. правовим законам; правова д-ва - зд. свої ф-ї, вирішуючи певні завдання повинна постійно спиратися на право і суворо узгоджувати свої дії з принципами права. Правова д-ва має всі фундаментальні ознаки д-ви взагалі, які притаманні б-я істор. типу д-ви але разом з тим має і свої ознаки: 1. верховенство закону у всіх сферах життя сусп.. та панування права - всі без виключення визнають що основополагаючим у сусп.. є закон, який регламентує найб. важливі сусп.. в-ни, які потребують пр.. регулювання. Правова держава -- це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону.Правові закони - закони, які найб. адекватно відповід. потребам та вимогам сусп.. життя; закон, який підтримується суспільною думкою більшості громадян країни; який виражає загально людські цінності гуманізму, рівноправ'я. 2. суверенітет народу, тобто реальне народовладдя, уоли народ є джерелом всієї влади; 3. взаємна в-сть д-ви і особи; 4. розподіл держ. влади на 3 гілки; 5. наявність національного з-ства; 6. високий рівень правової і політичної свідомості громадян, тобто знання ними права, повага до права; 7. правова захищеність всіх суб. сусп.. в-н від свавілля з боку ОДВ та їхніх посадових ос.; 8 існування ЗМІ; 9. законність і правопорядок; 10. юридична рівність громад. та ін.

23. Прогалини в праві

Прогалинами у законодавстві - відсутність у діючій системі законодавства норми права, згідно з якою повинно вирішуватись питання, що потребує правового регулювання. Прогалина у праві -- це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм. Прогалина у законі -- це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі. Причини прогалин: 1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність); 2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки. Невірно вважати прогалинами такі випадки:

* кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;

* свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:

* аналогія закону;

* аналогія права. Аналогія закону -- це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад, відсутність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з передачею майна в тимчасове користування), дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору лізингу. Аналогія права -- застосовується, коли у законодавстві відсутня норма, що регулює тотожний випадок, тоді на допомогу приходять загальні принципи права: демократизм, гуманізм, законність, справедливість, доцільність тощо. Є прогалини дійсні (коли насправді немає норми, яка б регулювала конкретний випадок)і уявні (коли юрист думає що прогалина є, але насправді її немає). Аналогія закону в рамках ін.. галузей права назив. субсидіарне застосування.

24. Реалістична школа права

Ієрінг. Прибічники цієї концепції ототожнювали право з практикою діяльності суддів і посадових осіб адміністративного апарату, тому що саме там створюється, на їх думку, реальне право (звідси і назва всього напряму).

25. Демократія і автократія як два типи державності

Демократія -- політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів. Ознаки демократії: 1. демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. 2. демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. 3. Демократія має державний характер: а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів; в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами. 4. Демократія має політичний характер: а) передбачає політичне різноманіття. б) ґрунтується па політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав. Автократія - одна з форм правління, заснована на необмеженім і безконтрольнім повновладді одного особи в державі. Видами автократичного правління були в історії деспотичні монархії Прадавнього Сходу, тиранічні правління в окремих грецьких державах, Римська й Візантійська імперії, абсолютні монархії нового часу. Автократичному політичному режиму притаманні: обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення; існування єдиного центру реальної політичної влади.

26. Федерація територіальна і федерація національна

Федерація - це складна держава, суб'єкти якої володіють державним суверенітетом, мають юридично визначену політичну самостійність.

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН): 1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій - суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ; 2) наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою; 3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству; 4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації; 5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія); 6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США); 7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи; 8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

Національна федерація:

субєктами є національні держ. утворення

добровільне обєднання субєктів

суб. мають рівний правовий статус

субєкти мають власні держ. органи і самост здійсн зовн політику

центр. органи формуються з представників субєктів (координують д-сть субєктів)

Територіальна федерація

держ. утворення не є суверенні

зовн. та внут.р політика залежить від центр. органів

повноаження центр. і місцевих органів розмежовуються на основі конституції

субєкти не мають права представництва в міжнародних організаціях

збройні сили підпорядковуються центральним органам

у мирний час субєктам забороняється утримувати збройні сили

27. Поняття правового статусу ос. (громадянина)

Кожен гром. є людиною, але не кожна людина є громадянином. Правовий статус особи -- це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві. Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів: - правосуб'єктність; - права; - свободи; - обов'язки; - відповідальність (має вторинний характер -- реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи). Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому -- громадянське суспільство (народ). Види правових статусів особи: загальний, спеціальний, індивідуальний. Загальний- статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладення обов'язків і несення відповідальності. Спеціальний - статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридико-значущим началом (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов'язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер. Індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини. Види правових статусів особи за суб'єктами:* статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;* статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);* статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництввх) та ін.

28. Поняття свободи в теорії права

У праві -- закріплена в конституції чи іншому законодавчому акті можливість певної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання) і т.д.). Категорія «свобода» близька до поняття «право» в субєктивному розумінні, однак останнє має на увазі наявність більш чи менш чіткого механізму для реалізації і за звичай відповідного обов'язку держави чи іншого суб'єкту здійснити яку-небудь дію. (наприклад, надати роботу у випадку права на працю). У такому випаду, свобода (як і право в суб'єктивному розумінні) -- це міра можливої поведінки суб'єкта суспільних відносин. Вона (свобода) є протилежною обов'язку, який є мірою належної поведінки суб'єкта суспільних відносин. З іншого боку юридична свобода не має чіткого мехінізму реалізації, вона кореспондується із відповідальністю стримуватися від здійснення яких-небудь дій, які порушують дану свободу дій Свободу людини визначають певні ознаки. Слід зазначити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їх природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріплюють демократичні конституції, у тому числі, й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки у системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. Треба пам'ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з другого -- конкретизується у можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

29. Основні причини правопорушень в сусп.

Правопорушення - це поведінка, яка повязана з невиконанням вимог правових норм. Це винна поведінка правоздатного індивіда, яка протирічить приписам правових норм, завдає шкоду ін. ос., може потягнути за собою юр. в-сть. Ознаки: наявність правоздатності; це така повед., яка виражається в діях чи безд-сті; неможуть бути правопоруш. думки чи наміри; правопорушення це поведінка яка суперечить нормам права; правопоруш. обовязково передбачає наявність вини. Склад правопорушення -- це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності (субєкт, суб. сторона, обєкт, об. сторона). Обєктом правопорушення є ті чи ін. сусп. в-ни. Наприклад обєктом крадіжки є відносини власності. Причини правопорушень -- це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права. До причин належать: аномалії суспільного життя - це невідповідність, хибні напрями, способи, які полягають в економіці, звязані з цим соціальні питання; недосконалість самої людини - це психофізіологічні фактори, біологічні особливості, психічні нервові хвороби, під впливом яких і скоюються правопоруш. Науковці виділ. такі причини: 1. економічні - низький рівень життя н-ня 2. соціальні - оточення 3. біологічні - теорія Ломброзо. Він вважав, що деякі люди народжуються злочинцями.

30 Правомірна повед. як гарантія свободи гром.

...