Право як наука

Правомірна повед. - це така повед., яка відповідає приписам пр. норм. Правомірна поведінка -- це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою. Ознаки правомірної поведінки: 1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права; 2) втілена в юридичну форму -- відповідає нормам і принципам права; 3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права -- додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки -- юридичні акти, юридичні вчинки; 4) гарантується, охороняється державою. Види: 1. соц.-активна - в основі цієї повед. є внутр. переконання в необхідності саме такої повед. Воно викликане політ. міркуваннями, моральними, ідеологічними, правовими. 2. звичайна - в основі лежить виховання, культура, звички людини. 3. конформна - це єх пасивне пристовування, по такому принципу - як всі, так і я. 4. маргінальна - це праомірна повед. під страхом в-сті. За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в: дії; бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

31. Поняття соц.-економ. формації та цивілізації як критерію класифікації д-в

Є 2 підходи до типологізації: формаційний (Маркс, Енгельс, Ленін) і цивілізаційний (А. Тойнбі). Згідно формаційного підходу існують такі типи д-в: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний. Формація - це історичний тип сусп., який базується на певному способі вир-тва, який називається базісом. Базіс - це тип економ., виробничих в-н, який будує так звану надбудову, до якої входять всі ін. сусп. в-ни та інститути сусп. життя, які зумовленні базісом.

Цивілізація - це складна система, що включає соц.-економ. умови сусп.. життя, його етнічні і релігійні основи, духовні фактори сусп. життя, моральні чинники, рівень економічної, політ., соц.. і дух. свободи особи. Виділ такі типи д-в:

первинні і вторинні.

Первинні - була притамана командно-адміністративна с-ма влади, домінує примус і переконання (Єгипет)

Вторинні - домінують методи переконання і заохочення (сучасні д-ви)

правові і неправові.

Правові - д-ви, в яких права і свободи людей не тільки декларуються на рівні Конституції, але і реально гарантуються до реалізаці.

Неправові - д-ви, в яких права і свободи людей мають суто декларативний х-р, тому що д-ва не спроможна гарантувати гром. зд. і реалізац. цих прав.

легетивні і нелегетивні.

Легетивні - влада формується шляхом волевиявлення громадян на виборах.

Нелегетивні - влада формується через заколот, революцію, військовий переворот.

демократичні і авторитарні.

Демократичні- людина вища цінність у сусп.

Авторитарні - при владі знаход. одна ос. або група ос., а людина обслуговує потреби влади.

32. Джерела права

Джерела права - спосіб зовнішнього виразу або фіксації права. Є 4 форми або види джерел права: праовий звичай, НПА, правовий прецедент, нормативний чи правовий договір. Правовий звичай - це звичай, який відповідає і-сам більшості н-ня країни, який д-ва зафіксувала в чинному з-стві у вигляді статті і який в силу цього став заг.-обовязк. до виконання. Він є основним джерелом права в країнах Мусульманської правової системи. НПА - це правовий пис. документ, який прийм. уповноваж. на те компетентним органом д-ви в суворій відповідності до встановленого порядку і в якому містяться норми права. За юрид. силою НПА поділ на 2 види: закони і підзаконні акти. НПА є домінуючою формою права в романо-германській або континентальній системі до якої входить і Україна. Перевагт НПА перед ін. джерелами: в ньому чітко та ясно в пис. формі формлюються загально-обовязкові приписи, що зумовлюють доступність їхнього змісту для н-ня; НПА достатньо просто та зручно користуватися для вирішення різноманітних юрид. справ; у разі необхідності в нього оперативно можна вносити зміни і доповнення та зд. контроль за його виконанням. Правовий прецедент - це рішення суду або ін. органу з конкретної справи, згідно з яким у майб. потрібно вирішувати усі аналог. подібні справи. Він є основним джерелом в США, Англії, Австралії. Нормативний чи правовий договір - це угода 2 або більшої к-сті сторін, в якій фіксуються правила у взаємов-нах поміж ними. Правовий договір існує у 2 різновидах: міжнародний договір (спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.) і колективний договір (угода між власником підпр., установи, організ. від імені якого виступає кервник юр. ос. і трудовим колективом в особі профсп. комітету).

33. Підстави виникнення ПВ

Правовідносини - це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами -- носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності -- і забезпечуються державою. Виділяють два види передумов виникнення правовідносин: 1) матеріальні (загальні):

- у вузькому значенні -- це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

- у широкому значенні -- система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

* норма права;

* правосуб'єктність (праводієздатність);

* юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент). Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1) матеріальний -- реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;

2) юридичний -- суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.

34. КУ - місце в системі НПА

В Україні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Конституція -- основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність, через який (відповідно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджуються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян. Прийнята 28 червня 1996 р. Містить преамбулу і 15 розділів. Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції:

1. Конституція має основний, установчий характер: закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встановлює принципи їх функціонування, визначає основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, створює політико-пра-вові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.

2. Конституція має всеосяжний об'єкт регламентації та впливу. Так, Конституція України 1996 р. якісно відрізняється від попередньої Конституції УРСР обсягом регулювання широкого кола суспільних відносин -- політичних, соціальних, духовно-культурних, закріпленням нового статусу особи і громадянина, суспільства і держави, органів державної влади і самоврядування, принципів роботи державного апарату та ін. Конституційні норми є вихідними (первинними), засадними началами для діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян.

3. Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави.

4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найважливішу цінність безпосередньо для самої людини. У ній втілено світові стандарти прав людини, встановлено межі втручання держави у приватне життя громадянина, механізми забезпечення його прав і свобод.

5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існуючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.

6. Конституція має прогностичний характер: містить значний потенціал розвитку основних інститутів громадянського суспільства, демократичних інститутів публічної влади. В основу перспективної концепції Конституції України покладено досягнення вітчизняної та світової конституційно-правової думки і практики, наприклад, побудова демократичної, соціальної, правової держави. Конституція є своєрідним політико-юридичним путівником, компасом суспільних відносин.

7. Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами. Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного закону:

1. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші нормативно-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжнародні договори.

2. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення конституції. Як юридична база законодавства конституція -- серцевина всього правового простору країни, виток формування її правової системи, орієнтир її вдосконалення. її верховенство в національній правовій системі полягає у визначенні взаємозв'язку і узгодженості напрямків розвитку правової культури, юридичної практики й інших ланок правової системи, стимулюванні гармонізації галузей права і систематизації законодавства.

3. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для 'їх застосування. Пряма дія конституції властива не лише Конституції України, але й Конституції Автономної Республіки Крим (ухвалена в 1998 p., набрала чинності в 1999 p.), норми якої є нормами прямої дії в межах її території. Пряма дія Конституції служить гарантом охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Так, Конституція України гарантує громадянам право звертатися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій. Для реалізації ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень, не потрібно звертатися до спеціального закону.

4. Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конституційних і поточних норм. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в нормативній регламентації суспільних відносин.

5. Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена в розділі XVIII (2/3 кваліфікованої більшості).

6. Конституція має складний дворівневий механізм власної реалізації:

а) рівень реалізації конституції в цілому;

б) рівень реалізації її конкретних норм.

35. Поняття і структура правопорушення. Види

Правопорушення - це поведінка, яка повязана з невиконанням вимог правових норм. Це винна поведінка правоздатного індивіда, яка протирічить приписам правових норм, завдає шкоду ін. ос., може потягнути за собою юр. в-сть. Ознаки: наявність правоздатності; це така повед., яка виражається в діях чи безд-сті; неможуть бути правопоруш. думки чи наміри; правопорушення це поведінка яка суперечить нормам права; правопоруш. обовязково передбачає наявність вини. Структура правопоруш.: обєкт, обєктивна сторона, суб., суб. сторона. Суб'єкти правопорушення -- фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.). Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення. Суб'єктивна сторона правопорушення -- сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме -- вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина -- безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків Вина виражається у формі умислу чи необережності. Умисел: прямий -- усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків (приклад: коли стріляє ос. через вікно у конкретну ос.); непрямий -- усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків. Евентуальний умисел - передбачає насоідки але байдуже до них ставиться (приклад: ос. просто стріляє у людину). Необережність: протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам (приклад: виїзд на дорогу на несправній машині); протиправна недбалість -- усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити (ос. бере рушницю і стріляє думаючи при цьому що немає патрона). Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання. Об'єкт правопорушення -- порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права. Об'єктивна сторона правопорушення -- сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння, шкідливий результат, що спричинився, причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. Види: проступки і злочини. Проступок - відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності. Злочин - відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові. Конституційні проступки -- це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.Дисциплінарні проступки -- це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.Адміністративні проступки -- це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Матеріальні проступки -- це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.Цивільно-правові проступки -- це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини). Кримінальний злочин -- це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

36. Структура правової норми

Норма права - встановлене або санкціоноване д-вою заг.-обовязк., формально визначене правило повед. заг. характеру, яке регулює найб. важливі сусп.. в-ни. Ознаки: встановлене або санкціоноване д-вою; заг.-обовязк. - обов'язок. для всіх і кожного: формальна визначеність - має зовн. форму виразу, фіксується в НПА; регулює не всі, а найб. важливі сусп.. в-ни; норма права діє у часі безперервно, протягом всього періоду чинності того НПА в яком у вона зафіксована у пис. формі; забезпеченість до виконання у разі необхідності засобами держ. примусу; норми права прийм., змін. чи скасов. за спец. процедурою.

Структура - це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза - частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випадку? При яких умовах?

Диспозиція - частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки. Відповідає на питання: Що потрібно зробити?

Санкція - частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення.

Формула: якщо - то - інакше

Приклад: Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

Проста гіпотеза - передбачена одна умова, що правова норма діяла Складна гіпотеза - передбачена 2 і більше умови, щоб правова норма діяла Абсолютно визначена гіпотеза - вичерпно визначає умови, через які норма права починає діяти Відносна гіпотеза - не містить вичерпного переліку умов (опис в загальному) Альтернативна гіпотеза - щоб діяла норма права, потрібно настання однієї з декількох умов, передбаченій в складній гіпотезі.

Проста диспозиція - передбачає один правовий наслідок Складна диспозиція - передб декілька правових наслідків, які настають одночасно за наявності певних фактичних обставин Абсолютна диспозиція - чітко визначає правило поведінки Відносна - чітко не визначає правило поведінки (субєктам потрібно уточнювати) Альтернативна диспозиція - правило поведінки вказує на настання декількох наслідків, але кінцево передбачає настання одного

Проста санкція - передб одна санкція Складна - декілька санкцій Абсолютна санкція - вичерпно визначає вид і міру юр відповідальності Відносна санкція - (від - до) - встановлю нижчу і вищу межу Альтернативна санкція - (або) - з 2 варіантів юр відповід вибирається 1.

37. Теорії походження права

Теорія природного права. Перші уявлення або ідеї цього права виникли ще за часів античного світу. Представники: Д. Локк, Г. Гроцій, Гобс, Русо. На думку даних авторів авторів в сусп. існували 2 системи права: позитивне право і природне право. Позитивне право - право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає. Природне право - сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними (право на життя, право на честь і гідність, на особ. недоторканість, на власність, на щастя...). Норми та принципи природного права не залежать від д-ви, але обовязкові для неї. Такий підхід означав, що норми та принципи природного права повинні стати критеріями права позитивного, тобто вони мають зафіксов. в НПА, що мають походження від д-ви.

Нормативіська теорія. (Чиста теорія права). Представник Кельзен. Принципові моменти даної теорії: право це сукупн. норм, тобто заг.-обовязк. правил повед., що регул. сусп.. в-ни між людьми; норми права не залеж. від реального суспільного життя, тобто економ., політ., соц.. в-н; в праві існує багаторівневість тобто ієрархія; ніякого іншого права крім того, що має походження від д-ви, яка утворює це право на базі головної норми не існує.

Позитивіська теорія права. Позитивне право - право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає. Право зумовлене тільки офіційною держ. волею. Засновники О. Конт. За цією теорією право є лише позитивним і встановл. д-вою. Позитивне право розглядає право як право обєктивне, тому що його зміст зумовлений обєктивними факторами реально існуючого життя і право є обєктивним і тому, що для кожної окремої ос. воно існує як реальність незалежно від того визнає він право чи не визнає. Прихильники теорії заявляють і про існування права субєктивного. Субєктивне право - це міра або вид можливої дозволеної держ. поведінки. Воно походить від права обєктивного.

Соціологічна теорія. Виникла на прикінці ХІХ ст., а остаточно сформувалася в першій половині ХХ ст. Родоначальниками були Ерліх, Дьюі, Паунд. Вони заявляли, що норми писаного позитивного права як правила поведінки розраховані на типові сталі життєві ситуації в сучасних умовах працювати не можуть. Писане позит. право вони назвали правом мертвим. Згідно з даною теорією юристи і судді створ. правові норми в кожному окремому випадку, а вже потім їх фіксує законодавець у НПА. Виходячи з цього прихильники розум. під правом юр. практику, юр. дії, правопорядок тощо.

Психологічна теорія. Петражицький. Він і його прихильники заявляють про існування 2 систем права: 1. позитивне право, що виражається в законах і підзаконних актах 2. інтуїтивне право, зміст якого обумовлюється не потребами реального життя а психікою людей, тобто їх емоціями, настроями, переживаннями. Емоції бувають 2 видів: моральні (однобічне переживання особою його о-кузд. ті чи ін.. дії по відношенні до ін.. ос., але при цьому ін.. ос. немає права вимагати від першої ос. виконати моральний о-к. Приклад перехожий і жебрак) і правові (це двосторонні емоції, коли пережив. однією ос. її о-ку по віднош. до ін.. сторони поєдн. з переживанням останнім права виконання даного о-ку. Приклад: на ринку).

Історична школа. Виникла на поч. ХІХ ст. Представники Гуго та Пухта. На думку прихильників даної теорії у суч. світі не може бути 3 класичних пр.. систем, а саме мусульманської, англо-америк., романо-германс. Вони заявляють, що у кожного народу своя пр.. система, яка не подібна до пр.. систем ін.. країн, тому що її зміст зумовлений так званим народним духом. Народний дух - це спільна свідомість або спільні переконання того чи ін.. народу і він передається з покоління в покоління. Виходячи з цього стверджується, що право не створ., воно проходить, існує, встановлюється з народом, а спільне переконання і спільна свідомість закладена в кожної людини вже на генетичному рівні. Право - це історичне явище, котре як мова так і звичаї народу виникає і розвивається природним шляхом, поступово, непомітно, і його ототожнюють із звичаями та традиціями кожного народу.

38. НПА: поняття, ознаки, види

Нормативно-правовий акт -- офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Ознаки нормативно-правового акта: 1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум); 2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків; 3) приймається з дотриманням певної процедури; 4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:а) вид акта (закон, указ, постанова);б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;д) дані про посадову особу, яка підписала акт;5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів -- у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти -- у часописі «Офіційний вісник України»). Основні структурні елементи нормативно-правового акта: 1. Преамбула -- вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко. 2. Пункти, статті -- містять вихідні одиниці нормативно-правового акта -- нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти -- на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю -- «ст.», а частини (абзаци) статей -- «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами. 3. Глави -- є у великих за обсягом нормативно-правових актах. 4. Розділи -- об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи -- у глави. 5. Частини -- найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу. Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю: * закони; * підзаконні нормативні акти. Види нормативно-правових актів за сферою дії: * загальні; * спеціальні; * локальні. Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:* акти встановлення норм права;* акти заміни норм права;* акти скасування норм права. Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: * цивільні; * кримінальні; * адміністративні; * кримінально-процесуальні; * адміністративно-процесуальні та ін. Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні: Верховна Рада України -- закони і постанови, Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру); Президент України -- укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження; Кабінет Міністрів України -- постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств -- нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим -- постанови, рішення і розпорядження', голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій -- розпорядження; місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень -- нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази, статути, положення та інструкції.

39. Основні ознаки тоталітарної д-ви. Тоталітарний режим -- крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії. Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною). Тоталітаризм є феноменом, особливістю XX ст. Найтиповішими його втіленнями були фашистська Італія, гітлерівська Німеччина і Радянський Союз протягом майже всього часу його існування. Основними видами тоталітаризму були фашизм (нацизм) і сталінський соціалізм. Тоталітаризм був і залишається ворогом демократії і гуманізму, громадянського суспільства і правової держави. В усіх державах, де панував тоталітарний режим, він залишив після себе страшну спадщину. Особливо гіркими були його плоди у країнах, які входили до складу тоталітарних держав на правах «молодшого брата», як, скажімо, Україна в СРСР. У кінці 20-х рр. закінчується формування тоталітарної держави в СРСР. Влада зосереджена в руках однієї людини. Для зміцнення режиму абсолютної влади створено централізований партійно-бюрократичний апарат і всевладні каральні органи ДПУ і НКВС. На цей час було встановлено політичну диктатуру комуністичної партії. Усі опозиційні партії і рухи були ліквідовані. Ради і громадські організації перетворились у придаток до владних структур. Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки: У галузі ідеології і внутрішньої політики: - спосіб втілення у життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї були закладені, наприклад, загальної рівності й добробуту і т. п.); - абсолютний, всезагальний, нічим не обмежений контроль за життям суспільства і кожної людини зокрема; - панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом політичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції і свободомислення; - нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення мети (сила -- головний аргумент, а мета виправдує засоби). У галузі економіки: - перетворення всієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців; - неможливі або вкрай утруднені прояви особистої ініціативи, підприємництва у господарській діяльності; - мілітаризація і централізація економіки, бюрократизація влади й управління у цілому. У галузі культури, освіти й виховання, прав людини: - всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям і творчістю; - політичне застеження, нехтування прав і свобод людини й громадянина; - створення системи всебічного впливу на особистість через сім'ю, школу, засоби масової інформації, державні і громадські організації, діяльність яких повністю контролюється партійно-державним апаратом; - формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волі. У галузі зовнішньої політики: - домінуюче намагання поширити на інші народи і на весь світ свої ідеали і порядки.

40. Юридичні ос. як суб. ПВ

Юридична особа -- організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Ознаки юридичної особи: 1. Організаційна єдність: має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування). 2. Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у комерційної юридичної особи -- в її власності), майнова відокремленість від майна її учасників і фундаторів (самостійний баланс - кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок). 3. Цільове призначення -- створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа створюється для підприємницької діяльності. 4. Можливість виступати в цивільному обороті, набувати права і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комерційна юридична особа може здійснювати операції, що не суперечать закону; створювати юридичні особи; обирати місце розташування). 5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді -- звертатися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову. 6. Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності). За характером діяльності юридичні особи можуть бути: * некомерційні (публічні) - державні організації і установи (парламент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) -- спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як статутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінансується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.

До некомерційних юридичних осіб належать споживчі кооперативи, громадські або релігійні організації, благодійні та інші фонди, а також інші об'єднання; * комерційні (приватні,) - комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін. -- спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій рахунок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом). Правоздатність виникає з моменту реєстрації і припиняється з дня внесення до ЄДР запису про припинення.

Такий самий обсяг як і фіз.. ос, крім тих прав, які можуть належати лише фіз. ос. - честь, гідність, життя, здоровя. Дієздатність виникає одночасно з виникненням правоздатності (здійсн. через с-му орг.. юр. ос. або безпосередньо учасниками). Деліктоздатність - самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім своїм майном. Представництво - відокремлений підрозділ юр. ос., розташ. поза її межами і здійсн. представництво, захист інтересів. Філія - здійсн. всі або частину ф-й. Реорганізація: злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення. Ліквідація - немає правонаступників.

41. Право і закон

Право і закон -- не те саме. Закон може бути двох видів: правовий і неправовий. Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон -- правовий чи неправовий -- належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із тоталітарним режимом неправових законів, постанов, наказів було і є чимало. Прикладом є фашистська Німеччина, у якій на підставі законів переслідувалися особи з політичних, расових і релігійних мотивів. В демократичних країнах діє конституційний контроль - якщо закон визнано неправовим, його скасовують. Закон - форма вираження права.

Способи викладення правових норм:

прямий - все є в 1 ст.

відсильний - не містить повного описання правила поведінки і відсилає до ін. ст. цього НПА

бланкетний - відсилає до ін НПА

Отже, право і закон -- не одне й теж. Проте було б неправильним протиставляти їх одне одному, вважати, що юридичні норми можуть існувати без вираження їх у законі та інших санкціонованих державою формах, говорити про їх несумісність або про те, що право взагалі незалежно від держави. Право завжди має форму вираження: основною з цих форм є закон.

42. Класифікація норм права

За предметом регулювання або залежно від галузевої приналежності:

конституц.

адміністрат.

цивільні

кримін. та ін.

Залежно від змісту правила повед.:

дозволяючі - норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними правами (наприклад, подава ти позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі», «має право», «може».

забороняючі - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони (на приклад, не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється бути опікунами та попечителями; забороняється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами «забороняється», «не має права», «не може».

зобов'язуючі - норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обов'язками (наприклад, представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова «зобов'язаний», «повинний».

Залежно від суб. їх прийняття:

прийняті ОЗВ

ОВВ

судової влади

За сферою територіальної дії або дії у просторі:

загальні - діють на всій терит.

місцеві - на певній терит.

локальні - в межах під-тва, устан., організ.

За терміном дії у часі:

постійні

тимчасові

За функціональним призначенням:

матеріальні

процесуальні

Залежно від кола суб. на яких пошир.:

заг. - обов'язкові для всіх

спец. - діють на певне визначене коло ос.

виняткові - певні суб.

Залежно від ролі в правовому регулюванні:

регулятивні

охоронні

+ імперативні - чітко визначають поведінку субєктів, не допускають іншого трактування і вибору поведінки

диспозитивні - передб. варіант поведінки (суб. самост можуть встановлювати взаємні права і обовязки)

43. Поняття і основні функції д-ви

Д-ва - політ.-терит. організація влади в соц.-неоднор. сусп.., яка виражає волю більшості або меншості н-ня країни, яка здатна за допомогою права та ін.. засобів впливу робити свої розпорядження обов'язковими для всіх і кожного.

Функції держави -- головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції -- забезпечують внутрішню політику держави: 1) політична -- вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя; 2) економічна -- регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки; 3) оподаткування і фінансового контролю -- організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків; 4) соціальна -- забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики; 5) екологічна -- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу; 6) культурна (духовна) -- консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини; 7) інформаційна -- організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації; 8) правоохоронна -- забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин. Зовнішні функції -- забезпечують зовнішню політику держави: 1) політична (дипломатична) -- встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 2) економічна -- встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки; 3) екологічна -- підтримання екологічного виживання на планеті; 4) культурна (гуманітарна) -- підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном; 5) інформаційна -- участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;6) оборона держави -- захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами; 7) підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

44. Англо-америк. пр. с-ма, її ознаки

Правова система -- це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.). Правову систему не слід плутати з поняттям системи права, яка є лише частиною правової системи. Поняття правової системи часто використовується для того, щоб охарактеризувати історико-правові і етнокультурні відмінності права різних держав і народів. С-ма права - це с-ма пр.. норм, окремі частини її взаємод. між собою. Це поділ права на галузі, інститути, пр.. норми. С-ма з-ства - в одному законі м.б. норми різних галузей права. Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права - сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним. Суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчість. Відсутність чітко вираженого (порівняно з континентальним правом) поділу на галузі права. Норми загального права спрямовані перш за все на вирішення проблем, а не на формулювання загального правила поведінки як орієнтира на майбутнє. Характерний поділ права на загальне право та право справедливості. Поряд з англійським правом у англосаксонській правовій сім'ї особливо виділяється також американське право -- правова система США. Особливий вплив на процес становлення і формування правової системи США справило англійське право. Зазнавши впливу англійського права, правова система США залишалася цілком самостійною у правовому відношенні, хоч за своєю структурою суттєво не відрізняється від права Англії. Вона також поділяється на загальне право і право справедливості, тут також формується судова практика у вигляді прецедентів. Джерелами права є судові прецеденти, закони, правові доктрини, розроблені окремими суддями і судовими корпораціями. Велике значення має інститут присяжних. Країни: Англія, США, Канада, Австралія.

45. Правовий нігілізм і шляхи його подолання

Правовий нігілізм -- це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір. На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати: невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість; низьку правову культуру; лабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати: 1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин; 2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду; 3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб. Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого -- можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

46. Право і демократія

Право і демократія не тотожні. Демократія -- це влада народу, що як форма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, протистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму). Демократичність держави, політичної системи відображає належність влади народу, який є джерелом і носієм цієї влади через державні органи, державну політику та безпосередньо приймає найбільш важливі рішення. Разом з тим, оскільки демократія -- це форма влади, то постає питання: щодо кого і як здійснюється ця влада, як і ким вона обмежується? Тому, крім характеристики демократії як влади народу, її визначення має відображати ще й відношення до цієї влади підвладних субґєктів обґєктів влади, їх соціальний стан, межі втручання влади в приватне життя. Право -- інститут суспільства, який, з одного боку, обмежує владу, визначає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства, а з іншого -- є сферою незалежності від неї. Право, на відміну від демократії та будь-яких інших форм влади, якраз і є насамперед сферою незалежності члена суспільства від влади, в тому числі демократичної, сферою його вільного волевиявлення, самостійності, саморегулювання. Тобто право, визначаючи межі непідвладності соціальних субґєктів, окреслюючи сферу їх свободи і незалежності, є тією межею особистого і суспільного життя, що є саморегу-лятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втручання. Це сфера природного права, що притаманне члену суспільства як людині, представнику людства, і є її невідґємним правом незалежно від волі та режимів здійснення будь-якої влади. Якщо право непідвладності відбиває сферу невтручання влади в особисте життя, то право влади є, навпаки, сферою підпорядкованості особи суспільству в цілому чи його окремим інститутам, угрупованням (державі, громадським обґєднанням, системі місцевого самоврядування тощо). Право влади є не тільки правом застосування сили, а здебільшого -- правом консенсусу, правом суспільної злагоди, правом передбачення і запобігання соціальним колізіям і конфліктам, що виникають внаслідок суперечностей індивідуальних інтересів, де силу застосовують тільки у випадках антагоністичного характеру таких інтересів. Право демократії -- це сфера підпорядкування особистого інтересу суспільному, межі й порядок спільного вирішення важливих питань суспільного розвитку, забезпечення нормального функціонування суспільства, що детерміновані його рівнем розвитку, культурою. Тому й демократія як влада народу може мати правовий і неправовий характер, що зумовлено наявністю в суспільстві "соціального простору" незалежності, свободи, непідвладності члена суспільства, а також правового порядку виявлення та узгодження загальносуспільних та індивідуальних інтересів на основі консенсусу, злагоди, додержання прав людини.

Чи може бути демократія без с-ми права? - Ні, має бути потужна пр.. с-ма. Виборчий процес має бути чітко регламентов.

47. Суб. ПВ, фіз. і юрид. ос.

Суб'єкти правовідносин -- це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність -- одна з обов'язкових передумов правовідносин. Суб'єкти правовідносин -- це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин: 1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): - громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни; - іноземні громадяни; - особи без громадянства (апатриди); -- особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні суб'єкти (юридичні особи): -- державні органи, організації, установи, підприємства; - органи місцевого самоврядування; -- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо -- вітчизняні, іноземні, міжнародні); - громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо); - релігійні організації; 3) держава та її структурні одиниці: - держава; - державні утворення (суб'єкти федерації -- штати, землі, автономії; в Україні -- Автономна Республіка Крим); -- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.); 4) соціальні спільноти -- народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) -- це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: - вікова характеристика (певний вік); - зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи: