Право як наука

* правоздатність;

* дієздатність;

* деліктоздатність.

Правоздатність -- це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Правоздатність -- не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін. Дієздатність -- це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Повна дієздатність настає з 18 років. Неповна (відносна) дієздатність: 14--18 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), 15--18 (за чинним законодавством). Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування -- за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди -- за рішенням суду. Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), до 15 років (за чинним законодавством). Обмежена дієздатність виражається в такому:

* обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

* обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Юридична особа -- організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність: має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування).

2. Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у комерційної юридичної особи -- в її власності), майнова відокремленість від майна її учасників і фундаторів (самостійний баланс - кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок).

3. Цільове призначення -- створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа створюється для підприємницької діяльності.

4. Можливість виступати в цивільному обороті, набувати права і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комерційна юридична особа може здійснювати операції, що не суперечать закону; створювати юридичні особи; обирати місце розташування).

5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді -- звертатися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову.

6. Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності). За характером діяльності юридичні особи можуть бути:

* некомерційні (публічні) - державні організації і установи (парламент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) -- спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як статутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінансується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.

До некомерційних юридичних осіб належать споживчі кооперативи, громадські або релігійні організації, благодійні та інші фонди, а також інші об'єднання;

* комерційні (приватні,) - комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін. -- спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій рахунок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом). Правоздатність виникає з моменту реєстрації і припиняється з дня внесення до ЄДР запису про припинення.

Такий самий обсяг як і фіз.. ос, крім тих прав, які можуть належати лише фіз.. ос. - честь, гідність, життя, здоров'я. Дієздатність виникає одночасно з виникненням правоздатності (здійсн. через с-му орг. юр. ос. або безпосередньо учасниками). Деліктоздатність - самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім своїм майном. Представництво - відокремлений підрозділ юр. ос., розташ. поза її межами і здійсн. представництво, захист інтересів. Філія - здійсн. всі або частину ф-й. Реорганізація: злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення. Ліквідація - немає правонаступників.

48. Романо-германська пр.. с-ма

Романо-германський тип правової системи виник на основі римського права в XII--на початку XIII ст. До його поширення на території теперішніх європейських країн застосовувалися' норми-звичаї, «закони» німецьких, нордичеських та інших племен -- закони варварів. Романо-германський тип правової системи --це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми -- публічну і приватну, диференціація і кодификація галузей права. Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Швейцарію, Бельгію та ін. Вплив романської і німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.

Відносять правові системи, які з'явилися у континентальній Європі на основі Римських, канонічних та місцевих правових традицій. Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки. Правові системи цієї сім'ї поділяються на дві групи: романську і германську. До першої групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу та Голландії. До другої групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії та ряду інших країн. Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. Судова діяльність орієнтована на положення права, а не на власний розсуд при винесенні рішень у справі. Кодекс - основне джерело права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони. Право поділяється на публічне та приватне.

49. Парламентська республіка: основні ознаки

Республіка - форма правління, за якої верховна влада зд. представ. органами, що обир. н-ням на певний строк. Ознаки: виборність на певний термін глави д-ви та ін.. ОДВ; зд. держ. влади від імені народу; президент несе законодавчо встановлену відповідальність.

Парламентська республіка. - домінуючу роль відіграє парламент, президент реально владних повноваж. немає (Італія, Індія, Чехія, Німеч.). Президентська - глава держави стоїть над парламентом і є главою д-ви і главою уряду (США, Мексика, Бразилія). Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в. парламентській монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі. Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті, що дозволяє уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блока партій), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер -- недовіра одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відокремлена від функції глави уряду.

50. Співвідношення д-ви і ос.: правове забезпечення поєднання і-сів

За нинішньої розбудови України особистість стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин із державою, її органами та посадовими особами. Розглядаючи державу і право, теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна вивчає окрему людину, індивіда, особистість, громадянина, розглядає взаємини людини і держави. Індивід - це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина - це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Біологічне в людині, яка е частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей. Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу. Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте само лише біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соціальних якостей. Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство, як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов'язках. Підстави й порядок набуття чи втрати громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України. Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у громадянському суспільстві. Відомі різні визначення правового статусу особи. В найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридичне закріплене становище в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус. Загальний правовий статус має такі структурні елементи: а) відповідні правові норми; б) правосуб'єктність; в) загальні для всіх суб'єктивні права, свободи та обов'язки: г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридичну відповідальність; е) правові принципи; ж) правовідносини (загального) статусного характеру. Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них відносять громадянські й політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті права-гарантії, що забезпечують їх здійснення, а також основні обов'язки особи. Отже, держава та особа тісно взаємозв'язані. Держава визнає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов'язок держави - забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною й суспільством за свою діяльність. За допомогою права (передусім конституційного) держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості в користуванні суб'єктивними правами і виконанні обов'язків.

51. Підстави, умови настання та види юрид. в-сті

Розгляд. в широкому і вузькому розум. В широкому - це відношення ос. до сусп.., до д-ви, до ін.. людей з т.з. належної повед. У вузькому - це реакція д-ви на скоєне правопорушення, застосування держ. примусу до правопорушників для відновлення порушеного порядку або покарання ос., яка скоєла правопорушення.

Юридична відповідальність -- це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Позитивна в-сть - сумліне виконання своїх обовязків перед громад. суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспект. в-сть - в-сть за порушення, яке відбулося в минулому, покладення обовязку перетерпіти несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного х-ру за скоєне правопорушення.

Кримінальна:

штраф

громадські роботи

виправні роботи

обмеження волі

позбавлення волі на певний строк

довічне позбавлення волі

конфіскація майна

тримання в дисциплінарному батальйоні

службові обмеження для військовослужбовців

позбавлення військовго, спец звання, рангу, чину, кваліф класу

позбавлення права обіймати певні посади, займатися певною д-стю

Адміністративна:

попередження

штраф

виправні роботи

арешт

позбавлення спец права

вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення

Дисциплінарна:

догана

звільнення

Цивільна - для відновлення порушених прав.

Звільнення від в-сті:

необхідна оборона

крайня необхідність

реалізація службового обов'язку

виконання законного наказу

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення. Правопорушення - це поведінка, яка пов'язана з невиконанням вимог правових норм. Це винна поведінка правоздатного індивіда, яка протирічить приписам правових норм, завдає шкоду ін. ос., може потягнути за собою юр. в-сть. Ознаки: наявність правоздатності; це така повед., яка виражається в діях чи безд-сті; неможуть бути правопоруш. думки чи наміри; правопорушення це поведінка яка суперечить нормам права; правопоруш. обов'язково передбачає наявність вини. Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини: 1) факт здійснення соціальне небезпечної поведінки (правопорушення) -- фактична підстава; 2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) -- нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене; 3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності); 4) наявність правозастосовного акта -- рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) -- процесуальна підстава.

52. Поняття правової д-ви

Перші систематизовані уявлення про правову д-ву мають місце в працях Платона і Аристотеля: ”Д-ва”, ”Політика”, ”Закони”. На думку Цицерона, правова д-ва - це така д-ва, де під дію закону повинні підпадати усі. І. Кант в своїх працях зазначає, що правова д-ва - об'єднання багатьох людей, підпорядков. правовим законам; правова д-ва - зд. свої ф-ї, вирішуючи певні завдання повинна постійно спиратися на право і суворо узгоджувати свої дії з принципами права. Правова д-ва має всі фундаментальні ознаки д-ви взагалі, які притаманні б-я істор. типу д-ви але разом з тим має і свої ознаки: 1. верховенство закону у всіх сферах життя сусп.. та панування права - всі без виключення визнають що основополагаючим у сусп. є закон, який регламентує найб. важливі сусп.. в-ни, які потребують пр.. регулювання. Правова держава -- це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Правові закони - закони, які найб. адекватно відповід. потребам та вимогам сусп.. життя; закон, який підтримується суспільною думкою більшості громадян країни; який виражає загально людські цінності гуманізму, рівноправ'я. 2. суверенітет народу, тобто реальне народовладдя, коли народ є джерелом всієї влади; 3. взаємна в-сть д-ви і особи; 4. розподіл держ. влади на 3 гілки; 5. наявність національного з-ства; 6. високий рівень правової і політичної свідомості громадян, тобто знання ними права, повага до права; 7. правова захищеність всіх суб. сусп.. в-н від свавілля з боку ОДВ та їхніх посадових ос.; 8 існування ЗМІ; 9. законність і правопорядок; 10. юридична рівність громад. та ін.

53. Президентська республіка, основні ознаки

Республіка - форма правління, за якої верховна влада зд. представ. органами, що обир. н-ням на певний строк. Ознаки: виборність на певний термін глави д-ви та ін.. ОДВ; зд. держ. влади від імені народу; президент несе законодавчо встановлену відповідальність.

Президентська - глава держави стоїть над парламентом і є главою д-ви і главою уряду (США, Мексика, Бразилія). Президентська республіка характеризується насамперед вагомою роллю глави держави в державному механізмі. Президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від парламенту (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження). Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжну-координадійну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент здатний відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати багатоманітні засоби впливу на законодавчу владу) із метою досягнення балансу влад. Президентом у цих державах стає, як правило, лідер партії, що перемогла на президентських виборах, із числа членів якої найчастіше й формується уряд. «Класичною» моделлю президентської республіки є США. Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентсь-ким шляхом -- прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак).

54. Правозастосування

Правозастосування -- це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм -- це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах.

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях -- громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції -- суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридична оформлений характер -- завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правоза-стосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).

Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності:

1) встановлення фактичних обставин справи;

2) встановлення юридичної основи справи -- вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1. Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи ґрунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу.

2. Обґрунтованості:

а) виявляє всі факти, що стосуються справи;

б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;

в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно -- з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями суспільства в цілому.

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) -- це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт (ПРИКЛАДИ) -- вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) -- результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

55. Державний орган

Державний орган - це ств. в установленому законом порядку організац., що склад. з однієї ос. або колективу осіб, які реаліз. свою компетенцію на певній території від імені держави в одній із правових форм державної діяльності, застовосовуючи державно-владні повноваження.

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за різними критеріями. За способом утворення: виборні (представницькі органи); призначувані (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи); що успадковуються (спадковий монарх).

Представницькі органи - це огани держ. влади, що представляють інтереси суспільства. Ці органи є виборними. Відповідно до Конституції України, в Україні існує певна система представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування. 1) По-перше це український парламент - Верховна Рада України 2) По-друге - Верховна Рада Автономної республіки Крим 3) По-третє - обласні ради 4) По-четверте - ради громад - сільські, селищні та міські ради, а також районні у місті ради.

56. Норма права

Норма права - це встановлене або санкціоноване державою, загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки загального характеру, яке регулює найважлив. суспільні відносини і виконання якого у разі необхідності забезпеч. застосув. державного примусу.

Ознаки:

встановлене або санкцію держ.;

загальообовязков. - норми пр. обов'язкові для всіх і кожного, кому вони адресов.

формальна визнач. - має зовнішню форму виразу і фіксації (письм. форма) в статтях відпов. НПА;

регул. не всі а лише найважлив. суп. відносини, узагальнюючи стандартні, типові життєв. ситуац. на які вона розрахов.;

діє у часі безперервно протягом всього періоду чинності того НПА в якому вона зафіксов. у письмов. формі;

загальність - норми права, як правила повед. адресов. колу неперсоніфікован. суб'єктів права. Ці суб'єкти діють відпов. до приписів норми права при наявності певних життєв. обставин і умов, які назив. юрид. фактами;

н.п. не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань, а к-сть застосувань буде залежати від періоду чинності ітого НПА в якому вона зафіксов.

діє у просторі, на певній території, а сфера застосув. залежить від компетенц. владних повноваж. того органу, який її прийняв це правило повед., яке встановл. прав та обов'язки суб'єкт. суп. відносин, або міру, зміст їх відповід. за протиправні діяння

прийм., змін. чи скасов. за певною процедурою, уповноважен. на те суб'єктами

забезпеч. до виконання у разі необхідн. засобами держ. примусу

є виразом волі панівної, керівної або значної частини чи більшості сусп.

57. Прихильники позитивістської концепції права

Прихильники позитивістської концепції права (Огюст Конт) поділяли право на об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивне право - це сукупність прав. норм, що встановлен. чи санкціонов. держав.

Суб'єктивне право - міра або вид можливої чи дозволеної державою поведінки.

Юридичне право, у свою чергу, має два значення:

-- об'єктивне юридичне право -- система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;

-- суб'єктивне юридичне право -- правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може скористатися суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що така пільга передбачена в нормах податкового права. Об'єктивне право складається з норм, що виражені в законі, норм, що «говорять» про суб'єктивні права взагалі -- безвідносно до конкретного суб'єкта[2].

Велику частину своїх прав суб'єкт не може здійснювати, якщо він не визнаний державою юридичне правоздатним, дієздатним і не стане носієм суб'єктивного юридичного права. Наділяючи громадян суб'єктивним юридичним правом, держава нібито то відкриває доступ до здійснення основних, невідчужуваних прав людини, даних йому від народження, від природи.

Це можна зобразити так:

* природні права людини -> норми об'єктивного права -» суб'єктивні юридичні права

Природні права людини (її безпосередньо-соціальні права) перетворюються на суб'єктивні юридичні права і одержують офіційне визнання за допомогою загальнообов'язкових норм права, встановлених і охоронюваних державою у вигляді об'єктивного права

58. Самоорганізац. та самореаліз.

У первісному сусп. де не було держ. і права, панув. дисципліна, порядок, організов. Мала місце влада, як здатність та можливість визначити поведінку людей. Влада у первісному сусп. функціонув у формі самоврядув. - це означало що все доросле населення роду та племені приймало участь у здійснен. та реаліз.влади на основі двох базових принцип.: 1.самоорганізації; 2.самореалізації.

Самоорганізац. означ., що вищим інститут. влади були загальні збори населення роду та племені, на яких вирішув. найважлив. питання їх життєд.

Самореалізація - означ., що кожен з членів родута племені свідомо без будь-якого на це примусу, виконував прийняті рішення. Для вирішення поточних питань життєд. роду та племені обирали старійшин роді та вождів племен.

Самоорганіз. та самореаліз. на рівні первісного сусп. означ., що в цей період не існув. спец. апарату влади та управління, а також окремого апарату примусу. Соц. регуляторами відносин між людьми були норми моралі, традицій та звичаїв, а також релігійні норми.

59. Громадська організація

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Проект Закону про громадські організації від 14.11.2008. Проект відкликано (11.03.2010).

Об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у політичному житті суспільства, у політичних відносинах із державою і, відтак, взаємодіють (співробітничають або конфліктують) із нею.

Взаємовідносини держави і об'єднань громадян мають правовий характер.

Об'єднання громадян -- це добровільне громадське формування людей, створене на основі спільності інтересів для реалізації своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян не є об'єктами управління з боку державних структур, їх діяльність визначається статутом (положенням), цілями і завданнями їх створення, що не виходять за рамки закону. Беручи участь у соціально-політичному і культурному житті суспільства і держави, громадські організації та їх об'єднання реалізують права, передбачені статутами (положеннями).

До громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основними з них є політична партія і громадська організація.

Політична партія -- добровільне об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, які прагнуть домогтися або утримати державну владу, впливають на політику держави відповідно до програми і статуту своєї діяльності.

В Україні членами політичної партії можуть бути лише її громадяни. Реєстрація політичної партії провадиться Міністерством юстиції України.

Громадська організація -- добровільне об'єднання людей, створене ними для досягнення особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати (спілки, товариства, групи, об'єднання, не засновані урядом або міждержавною угодою). Наприклад, профспілки - - громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без безпосереднього дозволу на засадах вільного вибору їх членів.

В Україні громадська організація реєструється Міністерством юстиції, місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Усі громадські об'єднання рівні перед законом.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) встановлює юридичні норми, які визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації) шляхом реєстрації;

2) реєструє об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код. В Україні діють Українська республіканська партія, Народно-демократична партія, Партія зелених, Соціалістична партія та ін., Спілка адвокатів, Наукове товариство ім. Тараса Шевченка тощо;

3) забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єднань громадян;

4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:

нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;

контроль над джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;

5) передбачає відповідальність уповноважених осіб громадських об'єднань за порушення законодавства;

6) не втручається у діяльність громадських організацій, тому що вони не є об'єктами державного управління;

7) створює режим найбільшого сприяння для їх функціонування: наділяє певними пільгами або зовсім звільняє від податків, або надає дотації і кошти.

Громадські об'єднання можуть:

1) допомагати державі вирішувати завдання економічного, соціального, культурного будівництва шляхом прийняття спільних політичних рішень із державними органами. Наприклад, «Спілка лідерів місцевої і регіональної влади України» (громадська організація, створена в 1999 р.) підписала разом із Президентом «Декларацію про державну регіональну політику», спрямовану на реформування державного устрою країни;

2) брати участь у різних видах політичної діяльності шляхом створення спільних комісій із державними органами;

3) брати участь у формуванні (висувати кандидатуру, провадити передвиборну агітацію тощо) корпусу депутатів представницьких органів державної влади, тобто бути суб'єктами фундаторської діяльності держави;

4) бути з ряду питань суб'єктами правотворчої діяльності держави (наприклад, укладення колективного договору);

5) вносити пропозиції до органів державної влади (наприклад, ініціативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);

6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складання протоколу про адміністративні правопорушення) і контрольно-наглядової (робота громадянських інспекторів охорони природи) діяльності держави;

7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);

8) захищати права членів організації в державних органах та ін.

Громадські об'єднання не можуть:

1) втручатися в діяльність одне одного;

2) втручатися у діяльність державних організацій і посадових осіб. Так, організаційні структури політичних партій не можуть створюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);

3) мати воєнізовані формування (ст. 37 Конституції України);

4) підмінювати діяльність комерційних (господарських) організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою і забороняються: громадські організації і партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленому державою.

Якщо держава -- це суверенна політична організація всього народу, то партії, інші громадські організації -- лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках закону і не мають державно-владних повноважень.

60. Юридичний факт

Юридичний факт -- це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичний факт -- передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права.

Юридичні факти класифікуються за різними підставами.

Види юридичних фактів за юридичними наслідками:

правоутворюючі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує виникнення правовідносин (наприклад, наказ ректора про зачислення абітурієнта К. до вузу)

правозмінюючі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує зміна правовідносин (наприклад, наказ ректора про переведення студента К. з очної на заочну форму навчання)

правоприпиняючі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує припинення правовідносин (наприклад, наказ ректора про видачу студенту К. диплома про закінчення вузу)

Види юридичних фактів за вольовою ознакою:

- дії -- вольова поведінка суб'єктів права, з якою пов'язані виникнення, зміна та припинення правовідносин (наприклад, угода, постанова слідчого, рішення суду). Дії бувають: правомірні - відповідають вимогам норм права (договір); неправомірні - не відповідають вимогам норм права (правопорушення). Правомірні дії класифік.: юридичні акти -- дії, пов 'язані зі вступом особи в конкретні правовідносини з наміром досягти певного юридичного наслідку (наприклад, звернення громадянина з заявою до державного органу про прописку); юридичні вчинки - дії, що не пов'язані зі вступом особи в конкретні правовідносини і незалежно від їх наміру спричиняють юридичні наслідки (наприклад, фіктивний шлюб породжує у разі народження дітей всі юридичні обов'язки, пов'язані з утриманням і вихованням дітей). Неправомірні дії: - злочини - передбачені законом суспільне небезпечні винні діяння (дії або бездіяльність), що спричиняють за чинним законодавством, кримінальну відповідальність. Злочин відрізняється від проступку більшим ступенем суспільної небезпечності; - проступки - один із видів правопорушень, який полягає у винній дії або бездіяльності, що спричиняють за чинним законодавством, дисциплінарну чи адміністративну відповідальність. Проступок відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності

- події - юридичні факти, що виникають, змінюються і припиняються поза волею людей (наприклад, природне стихійне явище, смерть). Події бувають: -абсолютні - наприклад, смерть людини породжує наслідки: майно переходить до дружини, дітей, тобто виникають спадкоємні правовідносини, змінюється склад учасників правовідносин, суб'єктом яких був померлий); -відносні - (наприклад, смерть застрахованої особи в результаті вбивства спричиняє наслідки незалежно від того, з якої причини відбулося позбавлення життя -- виплачується страхова премія сім'ї; у спадкоємців убитого виникають правовідносини з органом страхування).

- обставини - складні юридичні факти, які охоплюють своїм змістом дії та події (наприклад, безвісна" відсутність, місце проживання, недієздатність), їх використання об'єктивно необхідне в трудовому, сімейному, кримінальному праві та ін.

Види юридичних фактів за складом:

- прості

- складні (фактичні склади) - сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин).

61. Право - це систематизов. сукупність загальнообовязков. правил повед., встановлених або санкціонов. держ. для регулювання сусп. відносин, виконання яких у разі необхідності забезпечю засобами державного примусу.

Ознаки:

встанолен. чи санкціонов. держ.;

загальнообовязков.

системність - сукупність взаємоповзаних між собою правил повед., які утв. єдину цілісну систему

регулятивність - право регул. відносини між людьми, визначає їх права і обов'язки в певних життєв. ситуац., або міру покарання за соц.-шкідливі чи сусп.-небезп. діяння

інтелект.-вольових характер-право є виразом офіційної державної волі, а кожен окремий нормат.- прав. акт - волі того чи іншого державного органу, який його прийняв чи видав

формальна визнач. - свій зовн. вияв право знаходь. в прав., письмов. докум. і окремих нормах права, письм. виразом яких є стаття відпов. нормат-прав. акту

забезп. примусом

загальність - правила повед. мають загальний а не персоніфікований характер

сусп. характер - є продуктом сусп. розвитку на певному етапі

62. Законність

Законність -- точне і неухильне виконання законів всіма держ. органами, посад. ос., громад. організ. і громадянами. Законність - це панування закону в сусп. житті, панування закону у відносинах між владою і особою. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів -- посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації). Законність характеризується поєднанням двох ознак: - зовнішньої (формальної) -- обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями; - внутрішньої (сутнісної) -- наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Запобігання й ефективна боротьба з правопорушеннями - важлива вимога законності. Правова держава створить необхідні матеріальні, політичні, соціальні та інші передумови для запобігання та припинення правопорушень. Сприятливі матеріальні умови життя, соціальна захищеність населення, політична стабільність в країні, наявність справедливих правоохоронних законів складають реальну основу режиму законності. Безпосередній захист інтересів суб'єктів права, будь-якого громадянина, що проживає на території держави, здійснюється спеціальними правоохоронними органами: судом, прокуратурою, арбітражем, міліцією. Забезпечуючи законне функціонування просуспільних відносин, ці органи в необхідних випадках застосовують до правопорушників різні примусові заходи.

Центральне місце в системі правоохоронних органів, покликаних підтримувати режим законності, належить судам, які здійснюють свою владу у формах конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, які порушують права і свободи, можуть бути оскаржені до суду. Вищий нагляд за законністю здійснює конституційний суд. У ланцюгах захисту конституційного строя, основних прав і свобод людини, підтримки верховенства і безпосереднього дії конституції на всій території країни конституційний суд розглядає справи щодо конституційності нормативно-правових актів представницьких органів держави, Вищих і місцевих органів виконавчої влади, правозастосовчої практики за скаргами громадян та інші. Акти, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня офіційного опублікування конституційним судом відповідного рішення. Рішення конституційного суду є остаточними, опротестуванню й оскарженню не підлягають. Таким чином, вимоги законності в єдності і взаємодії забезпечують стабільність і гармонійність громадського життя, сприяють розвитку громад. суспільства.

63. Тлумачення норм права

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) -- це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

1. з'ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе»

2. роз'яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших»

Офіційне тлумачення -- роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним).

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників.

Офіційне тлумачення(за сферою дії):

- нормативне - офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин -- необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться. Нормативне поділ. на:

- автентичне - зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих

- легальне (делеговане) - загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення

- казуальне (індивідуальне) - (казус -- випадок) -- офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу. Казуальне (індивідуальне) под. на:

- судове - здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах

- адміністративне - здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу

Неофіційне тлумачення -- роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним. Види:

1. Професійно-правове-- це тлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Воно може бути двох видів:

1) доктринальним -- це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів);

2) компетентно-юридичним -- цетлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, судців, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах

2. Компетентно неправове -- це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки -- біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення -- біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

3. Повсякденне - це тлумачення норм права всіма суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості. Повсякденне тлумачення -- це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, що відбуваються у психіці громадян у зв'язку з використанням прав і виконанням обов'язків; ставлення до права в цілому і конкретного нормативно-правового акта зокрема.

...