Загальна характеристика господарського права. Підприємництво як засіб здійснення господарської діяльності

Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами і іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати збитків його інтересам. Перелік відомостей, що не складають комерційну таємницю, визначений в постанові Кабінету Міністрів України №611 від 9 серпня 1993 р.

Відповідно до ст. 20 Закону, здійснення дій, визначених Законом як несумлінна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених законодавством, а також адміністративну, цивільну і карну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Здійснення суб'єктами господарювання несумлінної конкуренції спричиняє накладення на них Антимонопольним комітетом України штрафів у розмірі до 3 % виручки від реалізації товарів, виконання робіт з надання послуг суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передує року, в якому накладається штраф, або якщо обчислення виручки господарювання неможливе або виручка відсутня, вказані штрафи накладаються в розмірі до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність передбачена ст.164 КоАП, яка спричиняє накладення штрафу в розмірі від 5 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2, ст.164) або від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів (ч.3, ст.164).

Карна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження комерційної таємниці.

Крім вище згаданих санкцій, Законом України „Про захист від несумлінної конкуренції” передбачені дві спеціальні санкції: вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого підприємства (ст.25); офіційне спростування за рахунок порушника фактів дискредитації суб'єкта господарювання.

Тема 15. ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

Проблемі якості продукції, виконання робіт, надання послуг приділяється значна увага, бо досягнення успіхів соціально-економічного характеру можливе лише завдяки реалізації політики щодо належного забезпечення потреб.

Якість - найбільш об'єктивний, узагальнюючий показник наукового, технічного, економічного, соціального, суспільного прогресу.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення» від 8 квітня 1993 р. трактує якість продукції як сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції і т. п., що надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Управління якістю - це цілісна система різних методів впливу у сфері виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, що забезпечує досягнення максимального економічного ефекту.

Основними формами державного регулювання якості є організаційна (контроль якості), економічна і правова (стандартизація, сертифікація, ліцензування і система забезпечення єдності вимірювань).

Стандарт - це зразок, модель, еталон, прийнятий за вихідний, для зіставлення з ним інших подібних об'єктів.

Стандарт може бути розроблений як на матеріальні предмети, так і на об'єкти різного нематеріального характеру.

Як нормативно-технічний документ, стандарт установлює комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації і затверджується компетентним органом.

Система стандартизації спрямована на забезпечення:

· реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, сертифікації і метрології;

· захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров'я, майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

· взаємозамінності і сумісності продукції, її уніфікації;

· економії усіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва та інше.

Застосування стандартів є обов'язковим для:

· суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах, угодах;

· виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначених стандартів у її маркуванні;

· виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифікована щодо вимог стандартів.

Правові й організаційні основи стандартизації встановлені Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. і Декретом КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р.

Нормативними документами щодо стандартизації є: Державні стандарти України (до них прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації; галузеві стандарти; стандарти підприємств; кодекс усталеної практики; технічні умови).

Державні стандарти України та правила їх використання на території України встановлює Державний комітет України з стандартизації, метрології і сертифікації.

Державні стандарти розробляються на:

· організаційно-методичні і загально технічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація і кодування техніко-економічної і соціологічної інформації, технічна документація, організація робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин);

· вироби загально машинобудівного використання (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

· продукцію для населення і народного господарства та інше.

Державні стандарти містять обов'язкові (забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, охорону навколишнього природного середовища; вимоги техніки безпеки і гігієни праці; вимоги і положення, що забезпечують вірогідність і єдність вимірювань) і рекомендовані вимоги.

Галузеві стандарти розробляються у випадку відсутності державних або при необхідності встановлення більш високих вимог, ніж ті, що містяться в Державних стандартах. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів виконуються суб'єктами, що входять у сферу управління органа, який їх затвердив.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції.

Стандарти підприємств розробляються і використовуються тільки на конкретному підприємстві, виходячи з необхідності їх застосування.

Правові основи державного контролю і нагляду за дотриманням суб'єктами господарських відносин обов'язкових вимог державних стандартів установлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення» від 8 квітні 1993 р.

Згідно зі ст. 3 цього Декрету об'єктами державного нагляду є:

· продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва і рослинництва, продукти харчування, у тому числі продукція, що пройшла сертифікацію на відповідність стандартам, нормам і правилам;

· продукція імпортна - на відповідність діючим в Україні стандартам, нормам і правилам, щодо безпеки для життя, здоров'я майна людей, навколишнього середовища тощо.

Для здійснення державного нагляду державні інспектори Держстандарту України мають право:

· вільного доступу у виробничі й службові приміщення;

· одержання необхідних відомостей і матеріалів;

· добору зразків продукції для перевірки на її відповідність стандартам, нормам і правилам;

· забороняти випуск, збереження, транспортування, використання (експлуатацію), реалізацію продукції, у тому числі імпортної, з порушеннями стандартів, норм і правил;

· забороняти випуск і реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка її не пройшла у встановлений термін;

· давати обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень стандартів, норм і правил;

· складати протоколи про адміністративні правопорушення у сфері стандартизації, метрології, якості продукції;

· направляти матеріали в органи прокуратури для рішення питань про залучення до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні стандартів, норм і правил тощо.

Сертифікація відповідності (відповідно до визначення Міжнародної організації з стандартизації) є дією, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає певному стандарту або іншому нормативно-технічному документу.
Метою сертифікації продукції, послуг і робіт є:

· запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я, майна громадян і навколишнього природного середовища;

· сприяння споживачам у виборі продукції;

· створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві і міжнародній торгівлі.

В Україні сертифікація продукції підрозділяється на обов'язкову (проводять акредитовані лабораторії з упровадження) і добровільну (само сертифікація, сертифікація третьою стороною).

Однією з обов'язкових умов забезпечення ефективності виробництва є точні й об'єктивні вимірювання.

Правові основи забезпечення єдності вимірювань установлені Законом України «Про метрологію і метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 р. та Декретом Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдності вимірювань» від 26 квітня 1993 р.

Основна мета метрологічного забезпечення - поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва, раціонального використання матеріальних цінностей і енергетичних ресурсів.

Метрологічне забезпечення складається з такого:

· наукової основи (створення загальної теорії вимірювань; утворення одиниць фізичних величин і систем одиниць; створення еталонів і зразкових засобів вимірювань);

· законодавчої основи;

· нормативної основи (державні стандарти й інші документи державної системи забезпечення єдності вимірювань);

· технічної основи (ДСТУ 2682-94 - система державних еталонів, система засобів вимірювань);

· організаційної основи (метрологічна служба України).

Одна з задач метрологічного забезпечення - встановлення одиниць фізичних величин. В Україні застосовуються одиниці вимірювань Міжнародної системи одиниць, прийнятої Генеральною конференцією з мір і вагів і рекомендованої міжнародною організацією законодавчої метрології. За рішенням Держстандарту України можуть бути допущені до застосування в Україні одиниці вимірювань, що не входять у Міжнародну систему одиниць.

Метрологічна служба України складається з Державної метрологічної служби і метрологічних служб центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій.

Однією з основних задач будь-якої держави є захист прав споживачів. Законодавство про захист прав споживачів від товарів, робіт, послуг неналежної якості являє собою комплексне законодавство, що включає нормативні акти й окремі правові норми не тільки господарського але й інших галузей права. Воно базується на Законі України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. у редакції від 15 грудня 1993 р.

Державний захист здійснюють: Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі; Державний комітет України із стандартизації, метрології і сертифікації, його територіальні органи; установи Державного санітарного нагляду України; органи представницької влади, державної виконавчої влади, на які покладений контроль за якістю і безпекою товарів (робіт, послуг); суди.

У Законі закріплені права споживачів на відповідність якості придбаного товару (виконаної роботи, послуги) вимогам нормативних документів, умовам договору й інформації про товар. Виготовлювач (виконавець) зобов'язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаних робіт, послуг) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативними документами або встановленого за домовленістю зі споживачем, а у випадку відсутності таких термінів - протягом 10 років. Продаж товарів, термін придатності яких закінчився, забороняється.

У випадку придбання товару неналежної якості споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

· безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їхнє виправлення споживачем або третьою особою;

· заміни на аналогічний товар належної якості;

· відповідного зменшення його купівельної ціни;

· заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком купівельної ціни;

· розірвання договору і відшкодування заподіяних збитків.

При наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а при необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін.

Вимоги споживача про безоплатне усунення недоліків повинні бути задоволені протягом 14 днів або за узгодженням сторін в інший термін. За кожний день затримки виконання вимог споживачеві виплачується неустойка в розмірі 1 % вартості товару.

25 січня 1995 р. Верховна Рада України затвердила Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі і надання послуг, умови збереження і транспортування товарів; Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів і інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів; Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб'єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, які захищають права споживачів на якість товарів, робіт, послуг, національний ринок країни від несумлінних виробників і продавців.

Так, для суб'єктів господарювання, що здійснюють підприємницьку діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, у випадку повторного виявлення протягом 90 календарних днів реалізації товарів, надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів або не мають документів, що підтверджують їх належну якість; недотримання вимог нормативних документів, що регламентують порядок виробництва, збереження, транспортування, реалізації товарів, надання послуг, що може бути підставою заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживачів, виноситься на підставі акта перевірки рішення державного органа у справах захисту прав споживачів про тимчасове припинення діяльності з метою усунення причин, у результаті яких систематично реалізується чи виробляється недоброякісна продукція.

У випадку повторного, протягом 365 календарних днів, тимчасового припинення діяльності суб'єкта господарювання порушується питання про відсторонення керівника суб'єкта господарювання від займаної посади або про скасування державної реєстрації або спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення відповідного виду підприємницької діяльності. Якщо якість товарів не відповідає вимогам нормативних документів, а їх недоліки не можуть бути усунуті на місці, то такі партії товарів підлягають вилученню.

Для застосування адекватних чітких мір, спрямованих на боротьбу з неякісною продукцією, прийнятий Закон України «Про вилучення з обороту, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р.

Механізм захисту споживчого ринку від продукції неналежної якості, поряд із законодавчими нормами прямої дії, включає такий регулятор господарських відносин, як господарський договір, однією з обов'язкових умов якщо є умова якості продукції, робіт, послуг.

Регламентація порядку приймання продукції щодо якості Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання щодо якості, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. (з доповненнями і змінами, внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14 листопада 1974 р.), дозволяє забезпечити раціональне використання виробничих можливостей, запобігання виробництва і реалізації неякісної продукції.

Одним зі способів захисту споживчого ринку від неякісної продукції в даний час є система штрихового кодування товарів, у зв'язку з чим Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про впровадження штрихового кодування товарів» від 29 травня 1995 р. було розроблено і затверджено наказом від 27 серпня 1996 р. Положення про штрихове кодування товарів.

Присвоєння внутрішніх штрихових кодів ЕАN здійснюється асоціацією «ЕАN - Україна». Штриховими кодами ЕАN маркуються всі товари, вироблені чи реалізовані в Україні, за деяким виключенням, передбаченим Положенням. Відповідно до законодавства за правопорушення у сфері забезпечення якості передбачаються різні види відповідальності:

* кримінальна відповідальність (ст. 147 Кримінального кодексу України встановлює за випуск або реалізацію недоброякісної або некомплектної продукції у великих розмірах або такої, що завдала шкоди здоров'ю, або спричинила смерть споживача передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на термін до 5 років);

* адміністративна відповідальність (ст. 167, 168. 168-1, 169, 170, 170-1 і 172 Адміністративного кодексу України передбачають адміністративну відповідальність посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності за правопорушення в області стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації);

* господарсько-правова відповідальність (ст. 8 Декрету КМУ «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення» установлює відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності при порушенні стандартів, норм і правил у вигляді штрафу з обов'язковим відшкодуванням споживачам збитку, що виник у зв'язку з порушенням стандартів, норм і правил; ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає відповідальність суб'єктів підприємництва у вигляді штрафу від 30 до 500 % вартості виготовленої або отриманої для реалізації партії товару (робіт, послуг) залежно від виду правопорушення).

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативні акти

1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № 30. -Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 1 січня 2004 р. ВВР України. - 2003. - № 32. - Ст. 240.

3. Господарський кодекс України від 1 січня 2004 р. ВВР України. - 2003. № 33. - Ст. 256.

4. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. - 2001. № 36. - Ст. 188.

5. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. // ВВР УРСР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

6. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. // ВВР УРСР. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

7. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (у редакції від 30 червня 1999 р.) // ВВР України. - 1999. - № 42 - 43. -Ст. 378.

8. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 14 березня 1995 р.// ВВР України. -1995. - № 15. - Ст. 99.

9. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. // ВВР УРСР. - 1991 - № 29. - Ст. 377.

10. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. ВВР УРСР. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

11. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. // ВВР України. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

12. Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. // ВВР України. - 1998. - № 16. - Ст. 68.

13. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. // УК. - 2000. - .№ 139; - Орієнтир. - № 24. - С. 1 - 8.

14. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. /// Голос України. - 2001. - 27 лютого.

15. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. //' ВВР України. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

16. Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р. // ВВР України. - 1996. - № 23. - Ст. 88.

17. Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. // ВВР України. - 1993. - № 11. - Ст. 83.

18. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. // ВВР України. - 1992. - № 10. -Ст. 137.

19. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. УК. - 2001. - № 10. - Орієнтир. - № 3. - С. 5 - 13.

20. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р . // ВВР України. - 1996. - № 19. - Ст. 80.

Література

1. Біленчук П. Д., О. В. Банківське право: українське та європейське: навч. посібник. //Біленчук П.Д., Диннік О. І., Лютий 1. О., Скороходов - К.: Атіка, 1999. - 324 с.

2. Основные черты германского и европейского антимонопольного права Бильденс А. // Основы немецкого торгового и хозяйственного права. - М., 1995. - С. 65-75.

3. Законодательство о банкротстве США Брукс В. // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации. - 1993. - №9. -С.57-63.

4. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. Вінник О. М. - К.: Атіка, 1998. - 168с.

5. Інвестиційне право: навч. посібник: курс лекцій Вінник О. М. -К.: Атіка, 2000. - 263 с.

6. Зобов'язальне право: теорія і практика: навч. посіб. /та ред. Дзери О.В. К.: Атіка, 1998. - 368 с.

7. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування і функціонування Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. - К., 1998. - 186 с.

8. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. пос. Лунь В. В. - К.: Атіка, 1999. - 194 с.

9. Господарче право зарубіжних країн Мамутов В. К., Чувпило О. О. - К.: «Ділова Україна», 1996. - 351 с.

10. Судебно-бухгалтерская экспертиза Поникаров В. Д. и. др.- Харьков: Арсин, 2002. - 240 с.

11. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: підруч. для юрид. вузів і фак-в. /за ред. В. М. Гайворонського, В. П., Жушмана. - Харків: Право, 2000.- 288 с.

12. Предпринимательское право в вопросах и ответах: учеб. пособие под ред. Саниахметовой Н. А. - Харьков: Основа, 2001.- 268 с.

13. Юридический справочник предпринимателя Саниахметова Н. Л. - Харьков: ООО «Одиссей», 2000. - 768 с.

14. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування Тітов М., Бондаренко В. //Право України. - 2000. - 912 с.

15. Хозяйственное право: учеб. /под ред. Мамутова В. К. -К.: Юринком Интер, 2002. - 912 с.

16. Господарське право України: навч. посіб Щербина В.С. - 3-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 384 с.

Размещено на Allbest.ur