Юрисдикція Міжнародного Центру з врегулювання інвестиційних спорів

Размещено на http://allbest.ru

План

1. Особливості ІКСІДу як унікального «арбітражного форуму»

1.1 Особливості розгляду спорів в міжнародному комерційному арбітражі

1.2 Вашингтонська конвенція 1965 року як джерело регулювання юрисдикції ІКСІД

1.3 Порівняльна характеристика міжнародного інвестиційного та комерційного арбітражу

2. Предметна і суб'єктна юрисдикція ІКСІДу

2.1 Суб'єктна юрисдикція (ratione personae)

2.1.1 Держава як сторона спору

2.1.2 Фізична особа як сторона спору

2.1.3 Юридична особа як сторона спору

2.2 Предметна юрисдикція (ratione materiae)

2.2.1 Наявність інвестицій

2.2.2 Наявність спору та його правовий характер

2.3 Згода сторін спору про його передачу на розгляд Центру

3. Інвестиційні спори за участю України

арбітражний міжнародний юрисдикція інвестиційний



1. Особливості ІКСІДу як унікального «арбітражного форуму»

1.1 Особливості розгляду спорів в міжнародному комерційному арбітражі

Термін «арбітраж» має французьке походження і зустрічається в українській юридичній літературі як безпосередньо, так і у відповідному перекладі - «третейський суд». Арбітражем іменують і орган, метою якого є вирішення спору, і процедуру такого вирішення. Л.А. Лунц писав: «Третейський суд (арбітраж) формується з осіб, які обрані за згодою сторін для вирішення їх спору у цивільній справі» Лунц Л.А. Марышева И.И. Курс международного частого права: международный гражданський процесс. - М., 1976. - С.214..

А.Д. Кейлін вважає, що арбітражний розгляд полягає в тому, що спори, що виникають між сторонами, підлягають вирішенню не державними судовими установами, а особами, що обрані сторонами або призначеними у порядку, погодженому сторонами або визначеному у законі Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. Ч.3. Арбитраж. - М., 1961. - С. 5..

Відзначаючи особливості міжнародного комерційного арбітражу С.М. Лебедєв зазначив, що «використання поняття «міжнародний комерційний арбітраж» передбачає арбітражний розгляд цивільно-правових спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі. Такий розгляд здійснює або третейський суд у формі ad hoc, або постійно діючий арбітражний орган Лебедев С.Н. Международный торговый арбитраж. - М., 1997. - С.17..

Роль арбітражу як найбільш ефективного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних економічних відносин, було визнано ще у 20-ті роки ХХ століття, що, зокрема, було підтверджено прийняттям двох міжнародних конвенцій, присвячених питанням комерційного арбітражу: Женевського протоколу про арбітражні застереження 1923 року та Женевської конвенції про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 року. Ці конвенції стали першим кроком на шляху до уніфікації норм, що регулюють міжнародний комерційний арбітраж.

Використанню арбітражу значно сприяла робота Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), яка розробила та прийняла у 1976 році Рекомендаційний Арбітражний Регламент ЮНСІТРАЛ, а в 1985 році - Типовий закон про міжнародний торгівельний арбітраж Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. - Х.: ООО «Одиссей», 2007. - С. 604-605.. Останній став основою для Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Роль та місце арбітражу як засобу вирішення спорів, що виникають в практиці міжнародної торгівлі, було відзначено у Заключному акті наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975) Дмитриева Г.К. Довгерт А.С. Международное частное право. - М., 1995. - С. 152-155..

Міжнародний комерційний арбітраж є правовим інститутом, головною метою якого є вирішення спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності. Результат вирішення - це арбітражне рішення, яке є остаточним та не підлягає оскарженню у формі та в порядку, що передбачений законодавством держави для оскарження рішень державних судів (апеляція, касація). Але існує процедура відміни арбітражного рішення. Ця процедура передбачає право будь-якої із сторін спору, що був розглянутий в арбітражі, звернутися в державний суд з проханням скасувати арбітражне рішення. Ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» містить перелік умов для скасування арбітражного рішення Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» // Відомості Верховної Ради України. - №25. - С. 198..

За даними Німецького інституту арбітражу до 90% міжнародних договорів у сфері світового бізнесу містять те або інше арбітражне застереження, відповідно до якого, у випадку виникнення спору щодо контракту, сторони повинні звернутися в міжнародний арбітражний суд. У зв'язку із цим, у міжнародному праві виразно викристалізовується парадигма міжнародного арбітражу. З кожним роком все більше підприємців зі всіх країн світу обирають міжнародний арбітраж як один з ефективних способів вирішення суперечок Пампуха Г. Доступность международного коммерческого арбитражного суда: практические аспекты, 27.08.2009..

Міжнародний комерційний арбітраж є альтернативним засобом вирішення спорів. Альтернативний характер даного механізму полягає в тому, що міжнародний комерційний арбітраж розглядає суперечку тільки в тому випадку, якщо сторони уклали угоду про передачу існуючого спору або спорів, які можуть виникнути у майбутньому, на розгляд арбітражного суду. Оскільки арбітражного розгляду суперечок виникає з волі сторін, то їм надано широкі повноваження щодо визначення порядку його функціонування.

У більшості країн Європи постійно діючі міжнародні арбітражні суди створюються як інституціональні органи. На практиці існує пряма залежність суду від організацій, при яких він створений. Однак у європейській практиці арбітражні суди, як правило, утворюють в якості самостійних незалежних некомерційних організацій. Наприклад, Американська арбітражна асоціація була заснована в 1926 р. як приватна асоціація, що не має на меті отримання прибутку (некомерційна організація) - Prіvate Nonprofіt Assocіatіon. Лондонський Міжнародний арбітражний суд з 1986 р. інкорпорований як некомерційна компанія з відповідальністю, обмеженою гарантією (Company Lіmіted by Guarantee). Також функціонують Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати, Арбітраж Асоціації міжнародного повітряного транспорту.

В Україні діє Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі - Закон) 1994 року, зі змінами та доповненнями від 2005 року, розробляючи який законодавець виходив з «визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку» Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» // Відомості Верховної Ради України вiд 21.06.1994 - 1994 р., № 25.. Цей законодавчий акт прийнято у відповідності до типового закону Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж 1985 року) Типовий закон ЮНСІТРАЛ щодо міжнародного торгівельного арбітражу від 21.06.1985. - Законодавство України.. Згідно з положенням ст.2 Закону «арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою».

Відповідно до п.2 ст.1 Закону до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Уніфіковані норми, а також норми національного законодавства, засновані на них, надають сторонам наступні повноваження:

- обирати арбітражний суд, що буде розглядати суперечку;

- обирати право, що буде застосовано до процедури арбітражного розгляду (для суду ad hoc сторони можуть самі визначити процедуру розгляду суперечки, а інституційний суд користується своїм регламентом - хоча деякі положення в ньому диспозитивні), а також права, що буде застосоване для розгляду спору по суті (тут слід зазначити, що іноді сторони воліють, щоб їхня суперечка розглядалася не за законами якоїсь конкретної держави або системи права, а за звичаями міжнародної торгівлі або навіть «по справедливості»;

- обирати право, що застосовується до питання про наявність або дійсність арбітражної угоди;

- обирати порядок формування складу арбітражного суду;

- обирати місце розгляду спору;

- обирати мову, якою буде здійснено арбітражний розгляд.

Якщо сторони передають спір до суду ad hoc, то вони майже нічим не обмежені у визначенні механізму арбітражного виробництва. Однак у випадку передачі суперечки в один з постійно діючих арбітражних судів, сторони зобов'язані підкоритися регламенту цього органу.

Вищезгадана свобода дій сторін визначає ряд інших переваг розгляду суперечок у порядку арбітражу в порівнянні із судовим. Менш формалізована процедура, а також той факт, що рішення арбітражу не підлягають оскарженню (рішення відразу після винесення набуває чинності, на нього не подаються ні апеляція, ні касація), що сприяє істотному скороченню строків розгляду справ.

Можливість самостійного вибору арбітрів дозволяє призначати на ці посади фахівців, які, будучи високо компетентні в області, у якій виникла суперечка, винесуть обґрунтоване, мотивоване рішення в короткий строк. Сторонам надається можливість, навіть при розгляді суперечки в інституційних судах, домовитися про розподіл судових витрат. Такі домовленості збільшують можливість добровільної згоди з рішенням третейського суду й швидкого закінчення суперечки.

Ще однією суттєвою перевагою є конфіденційність розгляду суперечки. Слухання справи, за загальним правилом, закрите, тобто до нього не допускаються особи, що не беруть участь в арбітражному розгляді ( п.3 ст.21 Арбітражного регламенту Міжнародної торгівельної палати, п.2 ст.14 Регламенту по арбітражу й примиренню Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки у Відні Регламент з арбітражу та примирення Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки (Віденські правила), 03.07.1991 // Законодавство України.). Хоча принцип гласності, що діє в національних судах, є одним з основних, він не відповідає специфіці справ, розглянутих в арбітражі. Суперечка стосується тільки суб'єктів, що беруть участь у ньому, ніякого публічного (державного або суспільного) інтересу тут не існує, тому змісту надавати справі розголосу теж немає. Конфіденційність має велике значення для сторін, що прагнуть зберегти таємницю комерційної та службової інформації, а також будь-якої іншої інформації, розголошення якої є небажаним.

Істотними перевагами третейського розгляду є також особливі умови розгляду справ, що забезпечують збереження між сторонами ділових відносин і надалі.

Арбітражна угода - найважливіший документ, що використовується в механізмі розгляду і вирішення суперечок у порядку арбітражу. Існує три види арбітражних угод: арбітражне застереження (arbіtratіon clause), арбітражний договір (arbіtratіon agreement) і третейський запис (submіssіon agreement). Арбітражне застереження - угода сторін, включена в основний контракт, що передбачає можливість розгляду суперечок, які можуть виникнути між сторонами у зв'язку з даним контрактом, у порядку арбітражу. Арбітражний договір відрізняється від застереження лише тим, що він являє собою угоду укладене окремо від основного контракту. Він може бути укладений одночасно з основним договором або після, але завжди до виникнення суперечки. Якщо ж суперечка вже виникла, то угода про передачу його на розгляд арбітражного суду буде називатися третейським записом. Таким чином, арбітражна угода може бути укладене в кожній із цих форм (ст.1 Європейської конвенції Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже, 21.04.1961 // Ведомости Верховного Совета УССР, 1963 г., №8.; ч.2 ст.2 Нью-йоркської конвенції Конвенція ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція) , 10.06.1958 // Офіційний вісник України. - 2004 р., № 45, C. 329.; ст. 7 Закону України).

Багато років учені сперечаються про те, що ж все-таки таке міжнародний комерційний арбітраж, яка його правова природа. Існуючі точки зору можна викласти так. Одна група вчених (Хлестова І.О.) розглядає міжнародний комерційний арбітраж як судовий орган, до якого сторони звертаються для вирішення суперечки. Тобто, арбітраж повністю самостійний, має свою процедуру, має владні повноваження, а арбітражна угода виступає в ролі процесуального документа, що визначає підвідомчість суперечки Хлестова И.О. Арбитраж во внешнеєкономическиї отношениях стран-членов СЄВ. - М., 1980. - С. 28-30..

Договірна теорія виходить із того, що арбітраж повністю зобов'язаний своїм існуванням договору між сторонами, які не тільки визначають його повноваження, але й уповноважують його виносити рішення щодо певної суперечки, тобто арбітражна угода має установчий характер. Представниками цієї теорії є П. Браше, Ф. Клейн, Ф. Мерлен. Відносини між сторонами суперечки, а також між ними та арбітражем будуються на договірних засадах, в арбітражній угоді втримуються їхні права й обов'язки Лебедев С.Н. Международный торговый арбитраж. - М., 1965. - С. 22-23..

Швейцарський професор Дж. Сюїссе-Холл у 1952 році, виступаючи на 44-тій сесії Інституту міжнародного права, сформулював теорію змішаної природи арбітражу. В резолюції, що була прийнята за результатами роботи 44-ї сесії, було зазначено наступне: «Хоча арбітраж існує на основі волевиявлення сторін, що закріплене у тексті арбітражної угоди, але, враховуючи правової природи інституту, арбітраж не може бути врегульовано однією прив'язкою і має характер, що вимагає застосування процесуального права» Saisser-Hall G. L'arbitrage en droit Internationale prive. Rapport et projet des Resolution presents par G. Saisser-Hall // Annuaire de l'institut de Droit International Prive. - Bale, 1952. - V. 44. - P. 469. Арбітраж являє собою інститут особливого роду (suі generіs), в основі якого - арбітражна угода, що у свою чергу є приватним матеріально-правовим договором, що має процесуальні наслідки публічного характеру. Це встановлення підвідомчості суперечки тільки арбітражу, обов'язковість арбітражного рішення і для сторін, і для інших осіб та органів, можливість його примусового виконання Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданський процесс капиталистических государств. Ч.3. Арбитраж. - М., 1961. - С. 62-64..

Отже, найбільш влучним визначенням міжнародного комерційного арбітражу є наступне - це спосіб розгляду спорів, що виникають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків між фізичними та юридичними особами різної національності, що здійснюється недержавним арбітражним органом, сформованим з осіб, котрі обираються або призначаються в порядку, визначеному сторонами або у законі.

Прикладом успішної розробки та функціонування універсальної арбітражної системи є Конвенція про врегулювання інвестиційних спорів між державами та суб'єктами національного права інших держав, розроблена під егідою Міжнародного банку реконструкції та розвитку у 1965 році. Створено Міжнародний центр для врегулювання інвестиційних спорів (далі - Центр) (International Center for Settlement of Investment Disputes - ICSID), юрисдикція та особливості функціонування якого є предметом розгляду у наступних розділах роботи.

1.2 Вашингтонська конвенція 1965 року як джерело регулювання юрисдикції ІКСІД

Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами і іноземними особами 1965 р. була підписана 46 державами - членами Всесвітнього банку. Конвенція набула чинності 14 жовтня 1966 р. Станом на 30 червня 2009 року Конвенцію підписали 159 держав, з них - 143 її ратифікували. Україна підписала Конвенцію 3 квітня 1998 року, а ратифікувала 16 березня 2000 рокуЗакон України «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами» // Відомості Верховної Ради України вiд 26.05.2000 - 2000 р., № 21.. За час свого функціонування Центр розглянув 292 справи, в 2009 році було зареєстровано рекордну кількість - 29 справ.

У преамбулі Конвенції договірні держави висловили свою готовність співпрацювати заради економічного розвитку та визначили, що час від часу можуть виникати спори у зв'язку з іноземними інвестиціями між державою-реципієнтом та іноземними особами-інвесторами. Саме заради врегулювання інвестиційних спорів Конвенція у ст.1 закріпила положення про заснування Міжанродного центру по врегулюванню інвестиційних спорів (далі - Центр), метою функціонування якого є забезпечення вирішення через примирення та арбітраж інвестиційних спорів між договірними державами та особами інших договірних держав у відповідності з положеннями зазначеної Конвенції. Як відзначають дослідники проблеми інвестиційних суперечок, Вашингтонська конвенція стала першим практичним кроком після численних спроб, починаючи з 1945 р., у напрямку забезпечення захисту іноземних інвестицій за кордоном на універсальній багатосторонній основі.

В 1978 р. була прийнята Додаткова процедура по забезпеченню розгляду спорів (введена додатковим протоколом до Вашингтонської конвенції). Додаткова процедура надає можливість використання створених структур для примирення й арбітражу у відношенні держав, що не приєдналися до Конвенції, а так само розширює компетенцію цих структур (до неї тепер можуть входити не тільки інвестиційні суперечки) ICSID Additional Facility Rules, Doc.ICSID / 11, April 2006.

Глава І Вашингтонської конвенції присвячена структурі ІКСІДу. Згідно ст. 3, Центр складається з Адміністративної ради і Секретаріату.

В Адміністративну раду входить по одному представнику від кожного договірної держави. Адміністративна рада, згідно ст. 6 Конвенції, зокрема:

- затверджує адміністративні й фінансові документи, що мають відношення до діяльності ІКСІДу;

- затверджує правила порушення й застосування примирливої й арбітражної процедур;

- визначає умови діяльності Генерального секретаря і заступника Генерального секретаря;

- затверджує річний бюджет ІКСІДу;

- схвалює щорічний звіт про діяльність ІКСІД:.

Згідно ст. 9 Вашингтонської конвенції, Секретаріат складається з Генерального секретаря, одного або декількох його заступників і персоналу. Генеральний секретар є юридичним представником і головною посадовою особою Центра. Він виконує функції реєстратора і уповноважений засвідчувати дійсність арбітражних рішень і завіряти їх копії.

Центром ведуться два списки: список примирителів і список арбітрів. У список примирителів і список арбітрів включаються кваліфіковані особи, призначені в певному порядку. Кожна договірна держава може призначити до списку по чотири особи, які можуть, але не обов'язково повинні, бути його громадянами. Голова може призначити в кожний список по десять людей, особи, призначені в такий спосіб у список повинні мати різне громадянство. Згідно п.2 ст.14 Вашингтонської конвенції, Голова при призначенні осіб у списки повинен також приділяти належну увагу забезпеченню того, щоб у цих списках були представлені основні правові системи миру й основні форми економічної діяльності. Особи, призначені в списки, повинні мати високі моральні якості й визнану компетентність в області права, торгівлі, промисловості й фінансів. Відносно осіб, що включаються в список арбітрів, особливе значення має компетентність в області права. Керуючись положеннями п.1 ст. 16 Вашингтонської конвенції, одна й та сама особа може бути включене в обидва списки.

ІКСІД має повну міжнародну правосуб'єктність, тобто - розглядається в якості міжнародної багатобічної організації. Правоздатність Центра містить у собі право: містити договори; здобувати й розпоряджатися спонукуваним і нерухомим майном; збуджувати судовий розгляд.

Однієї з найбільш примітних рис Вашингтонської конвенції є норми про визначення компетенції Центра відносно розгляду конкретних інвестиційних суперечок. Стаття 25 Вашингтонської конвенції встановлює наступні ознаки суперечок, на яких поширюється юрисдикція ІКСІД:

1) суперечка повинен з безпосередньо пов'язаним з інвестиціями;

2) сторонами з повинні бути держава, що є членом Вашингтонської конвенції, і фізична або юридична особа, що належить до іншої держави, - учасникові Вашингтонської конвенції;

3) сторони суперечки повинні дати письмову згоду на його передачу в ІКСІД:.

Згідно ст. 25 Вашингтонської конвенції, до інвестиційних спор відносяться правові спори, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між приймаючою державою (або будь-яким уповноваженим органом держави, про який повідомлено в Центр) і фізичною або юридичною особою іншої держави. Отже, Вашингтонська конвенція досить широко визначає категорію інвестиційних суперечок.

Варто помітити, що в сформованій практиці держав під впливом діючих у даній області норм міжнародного права поняття «інвестиційні спори» тлумачиться досить широко і включає суперечки, що виникають із пов'язаних з інвестиціями відносин між приймаючою державою й особою іншої держави, що виступає як інвестор. Поняття «інвестиційні спори» розкривається в статтях двосторонніх договорів про взаємний захист інвестицій.

З метою розширення юрисдикції Центра, 27 вересня 1978 р. були прийняті Додаткові засоби розгляду спорів і процедура встановлення фактів (Addіtіonal Facіlіty for Admіnіstratіon of Concіlatіon Arbіtratіon and Fact- Fіndіng Proceedіng (далі - Додаткові засоби)), що дозволяють ІКСІД врегульовувати в рамках арбітражного розгляду або примирення не передбачені Вашингтонською конвенцією спори між державами та іноземними інвесторами. Відповідно до додаткових засобів сторони також можуть звертатися до «процедури щодо встановлення фактів» (Fact Fіndіng Proceedіngs), що спрямована не на вирішення, а на запобігання виникненню спору і представляє собою превентивний розгляд. У відповідності до ст. 4 Додаткових засобів, будь-яка угода щодо передачі існуючої або майбутньої суперечки для врегулювання має бути попередньо схвалена Генеральним секретарем Центра Additional Facility Rules, art. 4 // ILM. V21. 2006. P. 145..

Крім двосторонніх договорів про заохочення та захист інвестицій, ряд багатосторонніх міжнародних договорів також відносять інвестиційні суперечки до юрисдикції ІКСІДу. Наприклад, Північноамериканська угода про вільну торгівлю від 17 грудня 1992 р. (North Amerіcan Free Trade Ageement - NAFTA), Протокол про взаємне заохочення і захист інвестицій у країнах, що входять в «Mercosur» від 17 січня 1994 р. (Protocol on Recіprocal Promotіon and Protectіon of Іnvestments іn Mercosur), Угода про вільну торгівлю між Колумбією, Мексикою й Венесуелою від 13 червня 1994 р. (Catagena Free Trade Agreement) і Енергетична Хартія від 17 грудня 1994 р. (Energy Charter Treaty).

Керуючись ст. 42 Вашингтонської конвенції, арбітраж ІКСІД розглядає спір:

- відповідно до норм права на підставі угоди сторін (п. 1 ст. 42) або (у випадку відсутності такої угоди):

- відповідно до права держави - сторони суперечки, а також тих норм міжнародного права, які можуть бути застосовні (п. 1 ст. 42), крім того;

- на підставі «справедливості й доброї совісті» (ex aequo et bono), якщо сторони домовляться про це (п. 3 ст. 42).

Арбітражний суд не може виносити рішення non lіquet («не ясно, не з'ясоване»), посилаючись на відсутність або неясність правових норм.

Вашингтонська конвенція передбачає два види процедур, спрямованих на врегулювання інвестиційних суперечок: примирення (гл. ІІІ) і арбітраж (гл. ІV). Процедура примирення та арбітраж здійснюються відповідно посередниками та арбітрами, що включені в списки Центру або запропоновані сторонами.

Будь-яка договірна держава або будь-яка фізична, або юридична особа договірної держави, що бажає ініціювати процедуру, звертається у письмовій формі до Генерального секретаря ІКСІД, що направляє копію цього прохання іншій стороні. Прохання повинно містити інформацію про предмет і сторони суперечки, а також про згоду сторін на примирення. Генеральний секретар реєструє прохання (якщо тільки на підставі інформації, що міститься в проханні, він не визначить, що суперечка явно виходить за рамки юрисдикції Центру). Про реєстрацію або відмову в реєстрації він повинен негайно повідомити сторони.

Відповідно до ст. 29 Конвенції, Комісія примирення (далі - Комісія) формується в найкоротший строк після реєстрації прохання. Вона складається з одного примирителя або будь-якого непарного числа примирителів, призначуваних за угодою сторін. Якщо ж сторони не домовилися про число примирителів і порядок їхнього призначення, Комісія формується в складі трьох примирителів, двох призначає кожна зі сторін, а третій, що є головою Комісії, призначається за згодою сторін.

Обов'язок комісії полягає в тому, щоб з'ясувати предмет суперечки між сторонами і домагатися досягнення угоди між ними на взаємоприйнятих умовах. У цих цілях Комісія може на будь-якій стадії розгляду рекомендувати сторонам умови врегулювання суперечки.

Якщо сторони знайдуть консенсус, Комісія складає протокол, у якому вказується предмет суперечки і фіксується факт досягнення угоди.

Договірна держава або фізична, або юридична особа іншого договірної держави, що бажає порушити арбітражну процедуру, звертається з письмовим проханням про це до Генерального секретаря, що направляє копію цього прохання іншій стороні. Прохання повинно містити інформацію про предмет суперечки, про те, хто є сторонами суперечки, і про їхню згоду на арбітражний розгляд. Як і у випадку процедури примирення, Генеральний секретар реєструє прохання (якщо тільки він не вважає на підставі інформації, що міститься в проханні, що суперечка явно виходить за рамки юрисдикції Центра), про що негайно повідомляються сторони.

Арбітражний суд формується в найкоротший строк після реєстрації прохання. Він складається з одного арбітра або будь-якого непарного числа арбітрів, призначуваних за угодою сторін. Якщо сторони не домовилися про число арбітрів і порядок їхнього призначення, арбітражний суд формується в складі трьох арбітрів, по одному призначає кожна зі сторін, а третій, що є головою арбітражного суду, призначається за згодою сторін. Відповідно до положень ст. 39 Конвенції, більшість арбітрів повинні бути громадянами інших держав, ніж держава, що є стороною в суперечці, і держава, особа якого є стороною в суперечці (за винятком випадку, коли єдиний арбітр або будь-який окремий член арбітражного суду призначається за згодою сторін).

Керуючись ст. 41 Вашингтонської конвенції, арбітражний суд має право самостійно вирішувати питання про свою компетенцію. Будь-яке заперечення сторони в суперечці про те, що суперечка перебуває поза компетенцією арбітражного суду, має бути розглянуте арбітражним судом, що визначає, чи розглядати таке заперечення як попереднє питання або в рамках рішення суперечки по суті.

Арбітражний суд вирішує питання більшістю голосів всіх його членів. Арбітражне рішення складається в письмовій формі і підписується членами арбітражного суду, що голосували за нього. Арбітражне рішення повинне стосуватися всіх питань, переданих на розгляд арбітражного суду, і містити міркування, на яких воно засноване. Будь-який член арбітражного суду може додати до арбітражного рішення свою особисту думку, незалежно від того, розходиться воно з думкою більшості чи ні.

Кожна із сторін може за допомогою письмової заяви на ім'я Генерального секретаря просити про перегляд арбітражного рішення. Це прохання подається на підставі виявлення якого-небудь факту такого характеру, що істотно впливають на це рішення, за умови, що в момент винесення рішення цей факт був невідомий арбітражному суду і заявникові.

Заява подається протягом 90 днів після виявлення такого факту і у кожному випадку протягом трьох років від дня винесення арбітражного рішення (ст.51 Вашингтонської конвенції). Таке прохання передається, якщо це можливо, арбітражному суду, що виніс арбітражне рішення. Якщо це неможливо, формується новий арбітражний суд.

Керуючись положеннями ст.52 Вашингтонської угоди, кожна зі сторін може за допомогою письмової заяви на ім'я Генерального секретаря просити про скасування арбітражного рішення по однієї або декількох з нижченаведених причин:

- арбітражний суд був сформований не належним чином;

- арбітражний суд явно перевищив свої повноваження;

- мав місце підкуп члена арбітражного суду;

- мало місце серйозний відступ від якого-небудь істотного правила процедури;

- в арбітражному рішенні не викладені міркування, на яких воно засноване.

Заява про скасування арбітражного рішення подається протягом 120 днів з дати винесення арбітражного рішення (у випадку, коли прохання про скасування засноване на факті корупції, така заява подається протягом 120 днів після виявлення факту корупції і у кожному разі протягом трьох років від дня винесення арбітражного рішення).

Після одержання заяви Голова негайно призначає (із числа осіб, включених у список арбітрів) Комітет «ad hoc» у складі трьох чоловік, який вправі скасувати арбітражне рішення або його частину. Комітет може, якщо, на його думку, обставини того вимагають, призупинити виконання арбітражного рішення надалі до розгляду заяви. Якщо заявник просить призупинити виконання арбітражного рішення, виконання тимчасово припиняється.

Велике значення для розуміння дієвості міжнародного інвестиційного арбітражу має практика рішень ІКСІДу, найбільш важливими з яких вважаються, зокрема, прецеденти у справах «Texaco», «Lіamco», «BP», «Amіnoіl», «Revere Copper», «AGІ». Ці судові справи найбільшою мірою сприяли формуванню доктрини міжнародного права, що стосується державних контрактів.

На думку І.З. Фархутдінова, транснаціональний арбітраж ІКСІД відіграв значну роль у розробці міжнародного інвестиційного права. Це можна пояснити двома причинами. По-перше, нездатністю самих держав конкретизувати за допомогою міжнародного договору основні норми міжнародного права. По-друге, високим ступенем автономії, що надається сучасними законами про арбітраж питанням транснаціональної торгівлі. У результаті наднаціональний арбітраж постійного характеру (або форми «ad hoc») став важливим і майже автономним інститутом, за допомогою якого розробляється самостійне міжнародне право Фархутдинов И.З. Международное инвестиционное право: теория и практика применения. - Науч.-практ. изд. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 345 с..

На думку фахівців, ратифікація Україною Вашингтонської конвенції значно підвищить привабливість України в очах інвесторів, тому що будуть створені додаткові гарантії процесуального захисту інвестицій від некомерційних інвестиційних ризиків. Крім того, визнавши юрисдикцію, Україна продемонструвала свою готовність використовувати ефективні міжнародні механізми захисту капіталовкладень і в такий спосіб визнає цивілізовані стандарти відносин з іноземними інвесторами, що, у свою чергу, значно поліпшить інвестиційний клімат у нашій країні.

Позитивною рисою Конвенції 1965 року є те, що вона забезпечує відносно завершену систему арбітражної процедури, що охоплює питання, починаючи з арбітражної угоди і закінчуючи виконанням арбітражного рішення Богуславский М.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование. - М., 1996. - 445 с..

Міжнародні інвестиції відіграють важливу роль в економічному розвитку як окремої країни, так і в глобальному плані. Істотним аспектом правового захисту іноземних інвестицій є врегулювання суперечок між приймаючими державами й іноземними інвесторами. Такі суперечки можуть урегулюватися за допомогою правових засобів або в національних судах, або в міжнародному арбітражі. З позиції інвестора, арбітражне врегулювання представляється кращим у плані передбачуваної неупередженості арбітражного трибуналу й наявності в арбітрів спеціального досвіду розгляду інвестиційних суперечок.

Створення Міжнародного центра по врегулюванню інвестиційних спорів і його діяльність, особливо в останні роки, докорінно змінили раніше існуючу систему правового вирішення міжнародних інвестиційних суперечок. ІКСІД був заснований як міжурядова організація «групи Світового Банку» відповідно до Вашингтонської Конвенції про врегулювання інвестиційних суперечок між державами й особами інших держав 1965 р. (далі - Конвенція).

Це унікальний арбітражний форум, що розглядає так звані «діагональні» суперечки між іноземним інвестором і приймаючою державою (на відміну від більше традиційних «горизонтальних» суперечок між державами або між комерційними підприємствами різних держав, які можуть бути дозволені в ряді інших міжнародних арбітражних органів).

Поряд з механізмами арбітражу й примирення, що діють на основі Вашингтонської Конвенції, в 1978 році був створено так званий Додатковий Засіб ІКСІД, що включає паралельні/автономні механізми арбітражу й примирення у випадках, коли або держава інвестора, або приймаюча держава не належить до Договірних держав Конвенції.

Звертання до Центру з вирішення інвестиційних спорів має добровільний характер і є можливим в силу, по-перше, участі приймаючої держави й держави інвестора в Конвенції, а по-друге, за умови згоди на арбітражний розгляд з боку як інвестора, так і приймаючої держави. Згода останньої на сучасному етапі найчастіше міститься в двосторонніх угодах про захист інвестицій. У випадку якщо сторони дали згоду на арбітражний розгляд спору, така згода не може бути відкликана в односторонньому порядку якої-небудь із сторін.

Розпад колоніальної системи на рубежі 50-х і 60-х років минулого століття можна вважати однієї із складових посилення необхідності удосконалювати методи й способи міжнародно-правового регулювання економічних відносин між державами, у тому числі або навіть у першу чергу - між економічно стабільними й розвиненими державами та новоствореними суверенами, економіка яких об'єктивно мала потребу в значних вкладеннях для подальшого розвитку.

Нова політико-правова обстановка вимагала нових міжнародно-правових підходів, у тому числі й до врегулювання міжнародних інвестиційних суперечок. Світовий Банк, занепокоєний питанням глобального економічного розвитку, вчасно вловив таку потребу Доронина Н.Г., Семилютина Н.Г. Государство и регулирование инвестиций. М., 2003. С. 82-90..

Наприкінці літа 1961 р. Генеральний радник Світового Банку Арон Брохес звернувся до Виконавчих Директорів з пам'ятною запискою, у якій викладалися основні ідеї стосовно конвенції, що слугувала б цілям врегулювання суперечок між державами і приватними інвесторами у зв'язку з інвестиціями на території приймаючих держав.

Керівництво Світового Банку підтримало ініціативу Брохеса, і Генеральний радник виконав попередню роботу з формування вихідних матеріалів для конвенції.

Розробка конвенції проходила з 1961 р. по 1965 р. силами органів і структур Світового Банку при залученні можливостей і засобів 4-х регіональних конференцій експертів, у яких у цілому взяли участь представники 86 держав.

18 березня 1965 р. Виконавчі Директори затвердили остаточний текст конвенції, що одержала свою офіційну назву, а також Доповідь Виконавчих Директорів щодо конвенції Фархутдинов И.З. Иностранные инвестиции в России и международное право. Уфа, 2001. С. 38-39..

Варто визнати, що використання механізмів Конвенції й можливостей Центру спочатку було досить млявим. За перші 15 років дії Конвенції та функціонування Центра було зареєстровано всього 11 справ. Нині ж ситуація інша. В 2009 р. за Конвенцією була зареєстровано 24 арбітражна справа (у середньому - по 2 на місяць).

Ріст популярності використання Конвенції, безсумнівно, пов'язаний із засвоєнням привабливості її цілей, об'єкта й характеристик, які можна коротенько згадати.

Перша ж клаузула Преамбули виражає головну й найбільш загальну мету Конвенції: сприяння міжнародному співробітництву в справі економічного розвитку через стимулювання приватного міжнародного інвестування.

Із цією метою пов'язані інші. Зокрема, враховуючи більшу привабливість для інвесторів засобів міжнародного арбітражу Конвенція спрямована на створення спеціальних можливостей (установи) для здійснення такого арбітражу під егідою Світового Банку (клаузули третя - п'ята Преамбули).

Доповідь Виконавчих Директорів як загальновизнане допоміжне джерело тлумачення Конвенції дає додатковий ключ до розуміння зв'язку між урегулюванням інвестиційних суперечок, стимулюванням приватних міжнародних інвестицій та економічним розвитком:

«9. Передаючи Конвенцію урядам, Виконавчі Директори керуються бажанням зміцнити партнерство між країнами заради економічного розвитку. Створення установи, призначеної діяти для врегулюванню суперечок між державами й іноземними інвесторами, може бути значним кроком на шляху до стимулювання атмосфери взаємної довіри й, таким чином, більшого залучення приватних міжнародних інвестицій у ті країни, які бажають залучити їх.

Приєднання країни до Конвенції надало б додатковий спонукальний мотив і стимулювало б більший приплив приватних міжнародних інвестицій на її територію, що є першочерговою метою Конвенції».

Крім того, Конвенція спрямована на закріплення спеціальної процесуальної міжнародної правоздатності інвесторів, що є гарантією їхнього безпосереднього звертання до наднаціональних засобів врегулювання суперечок і в такий спосіб орієнтована на створення можливостей де локалізованого врегулювання суперечок. Така правова можливість безпосереднього звертання до міжнародного арбітражу може розглядатися як важливий елемент правових гарантій. Призначенням Конвенції можна вважати й те, що вона не створює однобічних переваг для інвесторів, а спрямована на врівноваження вигід і для інвесторів, і для держав. Найбільшу вигоду для себе Договірні держави Конвенції отримують з того, що передача суперечки в Центр охороняє їх від мір дипломатичного захисту з боку іншого Договірної держави громадянства (національної приналежності) інвестора (крім випадків невиконання державою, що сперечається, арбітражного рішення). У цьому сенсі Конвенція досить ефективно служить цілям деполітизації врегулювання міжнародних «діагональних» інвестиційних суперечок.

Гармонізоване поєднання інтересів інвесторів і Договірних держав відзначено і у Доповіді Виконавчих Директорів: «13. У той час як широким об'єктом Конвенції є заохочення більшого припливу приватних міжнародних інвестицій, положення Конвенції підтримують баланс між інтересами інвесторів і інтересами приймаючих держав ICSID/15/Rev. 1, January 2003, p. 41».

Створення спеціальної міжнародної установи для врегулювання «діагональних» інвестиційних суперечок крім системи такого врегулювання (правил процедури) створює в порівнянні з арбітражем ad hoc ще додаткові значні переваги у вигляді інституціональної підтримки процесу.

Шоста клаузула Преамбули вказує, що завданням Конвенції ІКСІД: є створення ефективної системи врегулювання суперечок, що в остаточному підсумку забезпечує визнання і виконання арбітражних рішень.

Конвенція встановлює два методи врегулювання суперечок: примирення й арбітраж. На практиці арбітраж є кращим методом, ніж примирення, оскільки Конвенція не розглядає рішення за процедурою примирення як обов'язкове.

Конвенції встановлює для Центра досить специфічну юрисдикцію, що грає досить важливу роль для визначення можливості врегулювання інвестиційних суперечок під егідою ІКСІДу.

Конвенція також встановлює певні особливості для використання права, застосовного до розгляду суперечок.

Арбітражний розгляд інвестиційних спорів за Конвенцією є самодостатнім, що є частиною забезпечення ефективності такого розгляду. Це означає, що воно не залежить від втручання будь-яких зовнішніх органів. Зокрема, національні суди не мають повноважень зупинити, заперечити або іншим способом вплинути на розгляд справи ІКСІДом. Трибунал ІКСІД має повноваження одержувати докази без якого-небудь сприяння національних судів. Оскільки Конвенцією передбачена власна система перегляду рішень, скасування або інша форма перегляду рішення внутрішнім національним судом не допускаються. Відповідно до Конвенції місце розгляду справи практично не має правових наслідків, за винятком застереження, що бажано вести виробництво в державі, що є Договірною державою Конвенції, оскільки інша держава не зв'язана гарантіями незалежності й невтручання, наданими Конвенцією Баратова М.А. Инвестиционные споры: понятие, виды, способы разрешения // Законодательство. 1998. № 4. С. 67..

Процес розгляду справи не порушується відсутністю співробітництва сторін (або однієї із сторін). Конвенція визначає систему положень, спрямовану проти зриву процесу стороною, що ухиляється від належних дій: наприклад, арбітри, не призначені сторонами, будуть призначені Центром, неподання стороною процесуальних подань або неявка на слухання не зупиняють виробництво.

Конвенція встановлює ефективну систему примусового виконання рішень. У всіх державах-учасниках Конвенції рішення визнаються остаточними. Матеріальні зобов'язання, що випливають із рішень, мають бути виконані так само, як рішенням місцевих судів у всіх державах-учасницях Конвенції. Національні суди не мають повноважень для перегляду рішення у ході його виконання. Однак у випадку рішення проти держави будуть застосовуватися звичайні правила про імунітет від виконання.

Отже, система врегулювання суперечок, встановлена Конвенцією, є ефективною. На авторитетну і справедливу думку К. Шрьоера, сама доступність діючого засобу захисту має тенденцію впливати на поведінку сторін спорів, що можуть виникнути у випадку недотримання своїх зобов'язань. Створена система має обмежуючий вплив як на інвесторів, так і на приймаючі держави, і обидві сторони намагаються уникнути дій, що можуть спричинити початок арбітражного процесу, імовірність програти який існує, що виступає додатковим мотивом для того, щоб сумлінно виконувати свої зобов'язання і не порушувати права іншої сторони.

У висновку варто відзначити, що останнім часом Центр приймає до розгляду все більше число інвестиційних суперечок. Якщо за перші десять років існування Центру (1966-1976 рр.) Центром було зареєстровано всього 6 справ (причому перше звертання до юрисдикції Центру відбулося тільки в 1972 р., тобто через 6 років після заснування), то в 1977-1986 рр. у Центрі були розглянуті п'ятнадцять спорів, а за наступне десятиліття в Центр було передано 19 справ. У цей час на розгляді в Центрі перебувають близько 100 справ і з кожним роком їхня кількість тільки збільшується.

Зростає число країн, що приєдналися до Вашингтонської конвенції (на червень 2009 Конвенція була підписана 159 державами, і 143 з них її ратифікували).

1.3 Порівняльна характеристика міжнародного інвестиційного та комерційного арбітражу

У цьому розділі ми проаналізували особливості кількох міжнародних арбітражних інститутів, а саме:

- Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати (ICC International Court of Arbitration)

- Лондонський міжнародний арбітражний суд (LCIA, London Court of International Arbitration);

- Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольму (Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce);

- Арбітражній суд при Асоціації торгівлі зерном и кормами (GAFTA, Grain and Feed Trade Association);

- Міжнародний комерційний арбітражний суд при торгово-промисловій палаті України (МКАС).

Міжнародна торгова палата (МТП) була створена в 1919 році в Парижі як некомерційна приватна асоціація для стимулювання міжнародної торгівлі. Членство в ICC мають представники більш ніж 150 країна і більше 90 національних комітетів. Палата спеціалізується не тільки арбітражі, вона також розглядає інші питання міжнародні торгівлі.

Міжнародний арбітражний суд при МТП був створений в 1923 році і пов'язаний з Міжнародною торговельною палатою. Це відома арбітражна інституцією, на розгляд якої передається велика кількість спорів. Міжнародна торгова палата виступає адміністративним органом для нагляду за процесом арбітражу. Вона складається з голови, заступника голови та інших членів, які призначаються Всесвітньою Радою МТП відповідно до рекомендацій Національного комітету.

Міжнародний арбітражний суд при МТП здійснює організаційні та контрольні функції арбітражного процесу в цілому, від надає поради та допомагає сторонам у подоланні різних перешкод, але він не вирішує спори. Ця функція належить до компетенції арбітрів. Крім того, Міжнародний арбітражний суд при МТП забезпечує можливість приведення у виконання арбітражних рішень в національних судах, якщо його допомога потрібна.

Міжнародний арбітражний суд при МТП складається з великої кількості фахівців у різних сферах бізнесу і досвідчених юристів-міжнародники. Сьогодні суд має свої представництва майже в усіх частинах світу.

Статистика вражає: загальна кількість справ, розглянутих Міжнародним арбітражним судом при МТП, з моменту, коли інституція була створена, сягає більше 17 000 справ;сторонами спорів були резиденти більше 120 країн світу. Лише в 2011 році цим арбітражем було винесено 508 рішень. Таким чином, арбітраж МТП є дуже привабливим і легко доступним для всіх компаній незалежно від їх розміру, або сфери діяльності.

Відмінними рисами МТП як арбітражної інституції є наступні:

1) дійсно міжнародна арбітражна інституція;

2) фіксація суми арбітражних зборів МТП;

3) відсутність положень про конфіденційність;

4) перевірка МТП рішень арбітражу;

5) вважається дорогим.

Лондонський міжнародний арбітражний суд (ЛМАC) є одним з провідних та найстаріших арбітражних інститутів, який було створено в 1892 році. Він працює і пропонує свої послуги по всьому світу, спеціалізується на арбітражі, медіації та інших формах альтернативного вирішення спорів.

До складу ЛМАС входять найвідоміші і найбільш висококваліфіковані арбітри, медіатори та інші експерти в різних областях. Механізм врегулювання спорів ЛМАС доступний для всіх, незалежно від членства в організації.

Однією з основних цілей ЛМАС є пропорційний та справедливий розподіл арбітражних витрат. Саме тому розрахунок арбітражних зборів здійснюється на основі погодинних ставок арбітрів та адміністративних працівників інституції без врахування суми спору. З 1986 року ЛМАС є приватною неприбутковою компанією, яка не залежить від трьох основних органів-засновників: Компанії, Арбітражного суду і Секретаріату. ЛМАС не є «судом» в звичайному значенні цього слова і виконує, головним чином, функції контролю за дотриманням арбітражної процедури.

ЛМАС складається більш ніж з тридцяти членів. Адміністрування справ ЛМАС є дуже зручним, бо основної метою ЛМАС є адаптація потреб і побажань сторін і арбітражного трибуналу до обставин відповідної справи.

Головний функції ЛМАС може бути визначена наступним чином:

1) формування складу арбітражного трибуналу;

2) визначити проблему, яка має бути вирішена арбітрами;

3) здійснювати контроль за витратами;

4) надавати рекомендації Раді щодо вдосконалення існуючих арбітражних правил ЛМАС (регламенту ЛМАС);

5) сприяти досягненню ЛМАС її цілей та розвитку міжнародного комерційного арбітражу в цілому.

Характерними особливостями арбітражу в ЛМАС є наступні:

1) повноваження ЛМАС призначати арбітрів;

2) можливість прискореного формування складу арбітражного трибуналу;

3) можливість розрахувати арбітражні витрати;

4) відсутність права на апеляцію, якщо інше не обумовлено;

5) сума позову не враховується при розрахунку арбітражних витрат;

6) конфіденційність розгляду справи та рішення.

Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма (SCC) був заснований в 1917 році. У 1970 вона була визнана США та СРСР нейтральною установою для врегулювання Сходом і Заходом торгових конфліктів.

За останні роки кількість суперечок, які розглядає інституція, значно зросла. В даний час Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольму вирішує як національні, так і міжнародні спори. Приблизно в половині з них однією із сторін не резидент Швеції.

Як правило, до Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму передають багато спорів, в яких однією із сторін виступає країна-член Співдружності Незалежних Держав. Вона пропонує справедливий висококваліфікований і економічно ефективний механізм для вирішення спорів, що входять в сферу міжнародної комерційної діяльності. Значна кількість спорів, що розглядається інституцією, відноситься до нафтового та газового сектору. З недавнього часу частиною практики інституції стало врегулювання інвестиційних спорів.

Арбітражний інститут є автономною частиною Торгової палати Стокгольма. Його основні функції включають в себе:

1) визначити кількість арбітрів, якщо це питання не узгоджено сторонами (якщо сторони не погодилися інакше, справу розглядає колегією в складі трьох арбітрів);

2) призначення одноособового арбітра чи голови колегії і одного арбітра, в разі необхідності,

3) визначення місця проведення арбітражу, якщо воно не погоджено сторонами,

4) встановити суми арбітражних витрат. Особливостями процедури Арбітражного інститут є наступні:

1) нейтральне місце проведення арбітражу,

2) можливість консолідації кількох спорів,

3) конфіденційність арбітражної процедури;

4) можливість призначення надзвичайного арбітра.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП України) є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року, Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суді при ТПП України та Регламентом.

МКАС при ТПП України приймає до розгляду спори, пов'язані з його компетенції, за наявності письмової угоди між сторонами про передачу йому всіх або певних спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні.

Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в договорі або у вигляді окремої угоди.

Порядок звернення до МКАС та розгляду справ визначається Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду, а розмір арбітражного збору, який справляється за прийнятим до розгляду справи - Положенням про арбітражні збори та витрати.

...