Створення і діяльність ЖБК і МЖК

Квартири в будинках МЖК надаються відповідно до укладених договорів з урахуванням виконання норми трудової чи фінансової участі. При цьому, якщо замовник житла сплатив вартість квартири, йому в установленому порядку видається свідоцтво власника квартири і обов'язково укладається договір про вступ до об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного жилого будинку МЖК.

Якщо замовник житла належить до категорії державних службовців чи осіб, які потребують захисту держави, і на будівництво квартири за них було внесено кошти з місцевого бюджету, в установленому порядку їм видається ордер на заселення або укладається договір про оренду квартири, що перебуває в комунальній власності, а в подальшому може бути приватизована в установленому порядку.

Замовник житла, який скористався державним довгостроковим пільговим кредитом, свої відносини з кредитором формує на основі укладення кредитної угоди, тільки після виконання якої видається свідоцтво власника квартири.

На рахунках Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву акумулюються кошти державного бюджету та інших джерел фінансування для молодіжного житлового будівництва. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2000 р. За № 1604 затверджено положення про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, який є державною спеціалізованою фінансовою установою, утвореною з метою сприяння проведенню державної житлової політики і підпорядкованою Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Фонду є реалізація програми кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян для будівництва (реконструкції) житла.

Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім'ї та молоді є розпорядником коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, виділених для кредитування позичальників, страхувальних ризиків, що можуть виникнути для позичальників у період будівництва (реконструкції) житла, замовником будівництва (реконструкції) житла для позичальників, який надає зазначені повноваження виконавчій дирекції Фонду. Відповідно до ст. 10 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” Постановою Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім'ї та молоді” від 17 травня 1999 р. За № 825 було затверджено Положення про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла.

Правом на одержання державного пільгового довгострокового (терміном до 30 років) кредиту користуються молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які згідно із законодавством визначені такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме: молода сім'я -- подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 30 років, або неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 30 років; одинокі молоді громадяни, вік яких не перевищує 28 років. Право одержання пільгового кредиту надається позичальникові лише один раз. Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21 м2 загальної площі житла на одного члена сім'ї та додатково 10 м2 на сім'ю і включає витрати на його страхування в період будівництва (реконструкції) житла.

Умови кредитування

Кредит надається за таких умов:

1) перебування кандидата на обліку для поліпшення житлових умов за місцем проживання (прописки);

2) проживання у сільській місцевості, якщо він відповідно до законодавства потребує поліпшення житлових умов, що підтверджено відповідними документами;

3) підтвердження кандидатом своєї платоспроможності;

4) внесення у банк на особистий рахунок не менш як 10 відсотків вартості будівництва квартири нормативної площі, якщо її фактична площа не перебільшує або дорівнює визначеній нормі, або фактичної вартості будівництва квартири, якщо її площа менша від нормативної.

Зазначену суму позичальник вносить на свій особистий рахунок двома частинами: не менш як 5 відсотків безпосередньо до укладення кредитної угоди; інші кошти -- при остаточному розрахунку за будівництво під час отримання документів на право користування новозведеним або реконструйованим житлом виходячи з фактичної вартості площі збудованого житла.

Позичальник, який не має дітей, сплачує кредит за ставкою у розмірі 3 відсотки річної суми заборгованості за кредитом; позичальник, який має одну дитину, звільняється від сплати відсотків за користування кредитом; позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних джерел погашається 25 відсотків суми зобов'язань за кредитом; позичальникові, який має трьох дітей -- 50 відсотків суми зобов'язань за кредитом.

Порядок оформлення і видачі кредиту

Для здійснення розрахунків щодо визначення суми кредиту і підтвердження права на його одержання кандидат подає до дирекції або відділення такі документи: заяву на ім'я генерального директора Фонду чи директора відділення на одержання кредиту; довідку про перебування на квартирному обліку (для громадян, які проживають у містах і селищах міського типу); довідку про склад сім'ї (форма 3);

Копію свідоцтва про шлюб, паспортні дані; копію свідоцтва про народження дитини; документи, необхідні для визначення платоспроможності кандидата (довідку з місця роботи дорослих членів його сім'ї із зазначенням доходу, одержаного за попередні 12 місяців), інші документи, що підтверджують доходи та видатки кандидата; витяг з рішення органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки та дозвіл на забудову (для кандидатів, що зводять будинки садибного типу та господарські приміщення).

Рішення про надання кредиту приймається дирекцією або відділенням на підставі поданих документів протягом місяця з дати отримання кредитних ресурсів.

Після підписання сторонами кредитної угоди кандидат набуває статусу позичальника, на сім'ю якого оформляється паспорт позичальника.

Фонд надає кредит виходячи з розрахунків суми, необхідної для будівництва (реконструкції) житла, на підставі кредитної угоди, списків позичальників, попередньо затверджених рішенням дирекції або відділення.

Умови погашення кредиту

Відповідно до кредитної угоди, позичальникові на період сплати фінансових зобов'язань видаються відповідні документи на право користування, володіння збудованим (реконструйованим) житлом.

Погашення кредиту, сплата відсотків за користування ним розпочинається позичальником після одержання документів та укладення угоди про заставу житла на період погашення кредиту та відсотків за користування ним.

Остаточний розрахунок суми повернення кредиту провадиться виходячи з фактичної площі квартири (підтвердженої довідкою БТІ) та встановленої середньої вартості 1 м2 загальної площі житла в регіоні на час отримання позичальником документів на право користування, володіння збудованим (реконструйованим) житлом. Цей розрахунок оформлюється як додаток до кредитної угоди й погоджується з позичальником.

Розмір щоквартального платежу для погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним визначається дирекцією або відділенням шляхом ділення суми кредиту на кількість кварталів уточненого терміну його надання.

Перехід права власності на збудоване (реконструйоване) за рахунок кредиту житло

Кредитною угодою визначаються умови переходу права власності на збудоване (реконструйоване) житло та господарські приміщення до позичальника.

Житло, побудоване за рахунок коштів кредиту, є власністю позичальника. Позичальник зобов'язаний передати у заставу побудоване житло за угодою застави на період до повного погашення наданого кредиту.

У разі невиконання позичальником умов кредитної угоди дирекція або відділення здійснюють заходи щодо стягнення заборгованості та інші дії, передбачені умовами кредитної угоди.

Якщо позичальник відмовляється від погашення кредиту на будь-якому етапі дії кредитної угоди, ця угода розривається у порядку, визначеному кредитною угодою. При цьому позичальнику, згідно з умовами кредитної угоди, повертаються попередній внесок і кошти, сплачені ним у порядку повернення кредиту, крім відсотків за користування кредитом.

Кредитна угода розривається у разі: письмової заяви позичальника; невиконання позичальником умов кредитної угоди; якщо позичальник для отримання кредиту подав документи, що містять недостовірні дані.

Проектом нового Житлового кодексу передбачено, що житлово-будівельний (житловий) кооператив і молодіжний житловий комплекс реорганізуються в об'єднання співвласників за умови проведення повного розрахунку всіх членів кооперативу, молодіжного житлового комплексу за надані їм на будівництво кредити.

6. Користування службовими жилими приміщеннями

Службове житло -- це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа або організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення -- на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщення. Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 19) від 12 квітня 1985 р. За № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів КСП, господарських товариств, або тих, які вийшли з КСП, господарських товариств за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Отже, приміщення у будинках державного та громадського житлового фондів можуть бути визнані службовими і вважаються такими з часу винесення рішення виконавчим органом відповідної ради про включення їх до числа службових, а в будинках КСП, господарських товариств -- з часу затвердження виконавчим органом відповідної ради рішення загальних зборів господарських товариств, членів КСП або зборів уповноважених. Співвідношення кількості службових квартир і загальної кількості квартир законодавством не встановлено, їх кількість і обсяг визначаються відповідним органом місцевого самоврядування залежно від потреб у такому житлі.

Жиле приміщення з числа службових виключається на підставі клопотання підприємства, установи, організації з часу затвердження органу відповідної ради. У будинках, що належать КСП, господарських товариств, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів господарських товариств, КСП або зборів уповноважених з моменту затвердження виконавчим органом відповідної ради.

Права і обов'язки наймачів

Згідно з ч. 2 ст. 123 Житлового Кодексу щодо користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення (крім зазначених у цій та деяких інших статтях Житлового Кодексу), у тому числі правила ст. 64 Житлового Кодексу про права й обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 Житлового Кодексу про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом.

Крім випадків, передбачених статтями 110, 111, 112, 116, 117 Житилового Кодексу, наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї можуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв'язку з якими воно надавалося (статті 124, 125 Житлового Кодексу). Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:

- наймачі службових приміщень не мають права бронювати жиле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення;

- не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;

- при проведенні капітального ремонту їм не надається у постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.

Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім'ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити у службове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Надання службових жилих приміщень

Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними визначається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. За № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).

Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівники, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов'язків, надання службових жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпечення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

Проектом Житлового Кодексу дещо по-іншому пропонується вирішувати питання щодо надання службового житла залежно від форми власності службового житла. А саме:

Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.

Службове житло надається:

1) у приватному житловому фонді та житловому фонді колективної власності -- власником житла або уповноваженим ним органом на підставі договору оренди службового житла;

2) у комунальному житловому фонді -- на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

3) у державному житловому фонді -- за наказом адміністрації підприємства, установи, організації і профспілкового комітету або іншого органу, уповноваженого на це трудовим колективом.

Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з громадянином, якому надається в користування службове житло.

За проектом Житлового Кодексу пропонується дію договору найму службового житла припиняти одночасно з припиненням трудових відносин, згідно з якими було надане службове житло, і наймач зобов'язаний його звільнити протягом 30 днів. Якщо нині службове житло надається на час виконання трудових обов'язків, то за проектом Житлового Кодексу пропонується надавати його також на узгоджений між сторонами строк відповідно до договору оренди, який укладається в письмовій формі.

Якщо після закінчення строку дії договору оренди службового житла або припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією наймач, орендар або члени його сім'ї відмовляються звільнити це приміщення, вони підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житла.

Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім'ї і прописку. Члени сім'ї заявника, які бажають оселитися у службовому жилому приміщенні, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Службове жиле приміщення має бути благоустроєним до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

При наданні службових жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які страждають на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім'ї.

Не допускається також заселення квартири, розрахованої на одну сім'ю, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами.

Службові жилі приміщення надаються у межах 13,65 м2 жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті, визначеному в установленому порядку. Службове жиле приміщення може бути надано з перевищенням зазначеного максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).

В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхідності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщення, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути надано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не нижче від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого приміщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.

Службові жилі приміщення надаються на час виконання робітникам, службовцям обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління підприємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, затвердженим виконавчим органом відповідної ради.

У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.

Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.

Рішення про надання службового жилого приміщення може бути переглянуто до видачі ордера, якщо виявляться обставини, раніше не відомі й які можуть вплинути на вказане рішення.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Перелік категорій працівників, яким надаються службові жилі приміщення

Постановою Кабінету Міністрів України “Про службові жилі приміщення” від 4 лютого 1988 р. За № 37 затверджено перелік категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення. Цим переліком передбачається можливість надання службових приміщень особам, робота яких пов'язана із забезпеченням життєдіяльності й обслуговування об'єктів, що мають державне значення, забезпечення нормальної діяльності окремих підприємств, установ, організацій. Зокрема, це певні категорії працівників житлово-комунального господарства, інспекції державного пожежного нагляду, школи в сільському населеному пункті, лікарі, оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин, міських і районних відділів внутрішніх справ, адміністрації, наукових та інженерно-технічних підрозділів заповідників, установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та конвойної охорони МВС, які несуть службу на цих об'єктах, працівники залізниць, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів, службові особи митних органів, органів державної податкової служби, працівники прокуратури, службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України та ін.

Оскільки відповідно до ст. 119 Житлового Кодексу перелік категорій осіб, яким могли надаватися службові жилі приміщення, встановлювався законодавством як України, так і СРСР, до врегулювання законодавством України цього питання щодо працівників підприємств, установ, організацій галузей господарства, в яких воно регулювалося законодавством СРСР, а не Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, при вирішенні питання про перелік працівників цих галузей, яким можуть надаватися службові жилі приміщення, слід відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та Конституції України керуватися відповідними нормами законодавства колишнього СРСР.

Правові підстави та гарантії при виселенні із службових жилих приміщень

За загальним правилом, робітники і службовці, які припинили, трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, виключені з членів КСП або господарського товариства або ті, що вийшли з КСП або господарського товариства і за власним бажанням, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Рішення про примусове виселення приймається тільки в судовому порядку.

У тих випадках, коли особа, якій у зв'язку з трудовими відносинами було надано службове жиле приміщення або жиле приміщення в сімейному гуртожитку, залишила сім'ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підставою для задоволення позову про виселення членів сім'ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім'ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 Житлового Кодексу.

Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підставі ст. 114 Житлового Кодексу -- з наданням іншого жилого приміщення, а на підставі ч. 2 ст. 132 Житлового Кодексу -- без його надання -- може мати місце лише, за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) такою причиною може бути визнана і низька оплата праці.

Право вимагати виселення на підставі ст. 114 Житлового Кодексу громадян, які одержали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, належить колгоспу і в разі його перетворення в колективне сільськогосподарське підприємство або господарське товариство до правонаступників не переходить.

Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, також можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявилися безрезультатними. Виселення таких провадиться на вимогу наймодавця без надання їм іншого жилого приміщення.

При цьому у житловому праві закріплені гарантії для певних категорій осіб від виселення із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Так, не можуть були виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які вони дістали при захисті СРСР або виконанні інших обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісті при захисті СРСР або при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інваліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов'язків;

2) особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення (при цьому Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 20) від 12 квітня 1985 р. За № 2 зазначає, що, особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався);

3) особи, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, що надали це приміщення;

4) особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням штату працівників;

5) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

6) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

При застосуванні ст. 125 Житлового Кодексу у справах про виселення із службових приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 Житлового Кодексу без надання іншого приміщення. Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (статті 5, 6) відніс до цієї категорії і осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань, усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний час, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встановленому порядку до учасників бойових дій, у зазначених справах має провадитися з урахуванням положень ст. 125 Житлового Кодексу.

У справах за позовами про виселення зі службових жилих приміщень військовослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 Житлового Кодексу на зазначені випадки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством надавалося службове жиле приміщення, і визначений ним обов'язок щодо звільнення останнього (зокрема, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 “Про доповнення переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення”, таке приміщення може надаватись військовослужбовцям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов'язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. 110 Житлового Кодексу.

Виходячи з положень ч. З ст. 11 Цивільно Процесуального Кодексу при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 Житилового Кодексу перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.

У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, коли внаслідок капітального ремонту надане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться.

Надане громадянам у зв'язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має розміщуватися в межах даного населеного пункту і повинно відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, особи, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Позитивно те, що за проектом Житлового Кодексу, пропонується зберегти гарантії, визначені нині щодо недопущення виселення із службового житла без надання іншого житла:

1) інвалідів І і II груп;

2) ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”;

3) батьків-вихователів у разі ліквідації сімейного дитячого будинку;

4) осіб, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм це житло;

5) осіб, звільнених з посади, у зв'язку з якою їм було надано службове житло, але які не припинили трудових відносин з підприємством, установою чи організацією, що надали їм це житло;

6) осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи чи організації або скороченням штату працівників;

7) пенсіонерів за віком;

8) членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове житло;

9) самітних осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними, до досягнення дітьми повноліття;

10) осіб, які отримали каліцтво на виробництві;

11) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, звільнених у запас або у відставку, у разі відсутності у них або у членів їхньої сім'ї іншого житла.

Питання приватизації службового житла

Питання приватизації службових квартир важливо для тих громадян України, які мешкають у квартирах, що мають цей статус. У багатьох випадках статус “службових” приміщень не визначений, вони тільки вважаються такими. Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.

Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях, після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право вимагати надання їм (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання житло, де вони мешкають, може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.

Окремого розгляду потребують питання приватизації житла у радгоспах, оскільки воно вважалося службовим і Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” на нього не поширювався. З моменту введення в дію Постанови Кабінету Міністрів України “Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питань надання жилих приміщень у будинках радгоспів” від 11 липня 1992 р. За № 391 радгоспні квартири (будинки) втратили статус службових. Вони виключаються з числа службових у загальному порядку і переходять до певної ради і, відповідно, можуть бути приватизовані.

Слід зазначити, що будинки нинішніх КСП, господарських і товариств заселялися крім працівників КСП вчителями, лікарями та і іншими спеціалістами, які проживають і працюють у сільській місцевості і які згідно з чинним законодавством мають бути забезпечені квартирами, в разі звільнення з посади зазначені спеціалісти не можуть бути виселені на підставі статей 124, 125 Житлового кодексу України. Це пов'язано з тим, що жила площа надавалася їм не у зв'язку з трудовими відносинами. Не можуть бути виселені також наймачі жилого приміщення КСП, господарських товариств, якщо у складі їхніх сімей є зазначені вище спеціалісти.

Заселені будинки і квартири, що раніше належали радгоспам і мали статус службових, нині, як вже зазначалося, втратили цей статус і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначених Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду” та іншими нормативними актами, що регулюють відносини, пов'язані з приватизацією житла. Зокрема, відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. За № 56, громадянинові, який виявив бажання приватизувати квартиру (будинок), слід звернутися до місцевого органу приватизації для отримання бланку заяви. Оформлена заява з доданою до неї довідкою про склад сім'ї і про приміщення, яке він займає, письмовими згодами на приватизацію тимчасово відсутніх членів сім'ї, а також документами, що підтверджують право на відповідні пільги, подається в орган приватизації для реєстрації.

Останнім часом все частіше трапляються випадки, коли громадянам відмовляють у приватизації квартир, які немов би є службовими. Такі приміщення іменуються “службовими” без винесення рішень виконкомів відповідних рад. Ордери на такі приміщення не відповідають формі, встановленій чинним законодавством, видаються не виконавчими органами рад, а підприємствами, установами, організаціями, підписуються їхніми керівниками, тобто особами, які не мають прав на це, або взагалі не видаються. Таким громадянам органи приватизації не мають права відмовляти у приватизації квартир тільки на підставі того, що останні “службові”.

Користування гуртожитками.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утримання регулюються статтями 127-132 Житлового кодексу, “Примірним положенням про гуртожитки”, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. За № 208.

Гуртожитки -- це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебувають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу обласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Хоча виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів в 70-х, 80-х роках були прийняті рішення про надання підприємствам, установам та організаціям дозволів на використання жилих будинків, їх частин, окремих під'їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників.

На сьогодні необхідність у використанні багатоквартирних будинків або їх частини під гуртожитки відпала, більшість квартир заселена сім'ями, які постійно прописані і тривалий час перебувають на квартирному обліку. Частина квартир, в порушення чинного законодавства, використовується не за призначенням -- здається в оренду комерційним структурам; використовується під складські приміщення; для поселення не прописаних громадян.

Враховуючи необхідність використання державного житлового фонду за призначенням Київська міська державна адміністрація своїм розпорядженням № 813 від 28.05.99 “Про гуртожитки в жилих будинках м. Києва” визнала, що втратили чинність деякі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів про використання жилих будинків, їх частин, окремих під'їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників. Райдержадміністрації, за місцем знаходження жилих будинків, які використовувались під гуртожитки, зобов'язано було по-перше, видати сім'ям та одиноким громадянам, які постійно проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення. По-друге, вжити заходів щодо відселення з квартир громадян, які там проживають безпідставно, розірвати договори оренди та виселити з них комерційні структури. А звільнені квартири або кімнати в загальних квартирах використовувати для розселення одиноких громадян або сімей, які перебувають на черзі квартирного обліку та проживають по декілька в одній квартирі або в одній кімнаті.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, установ, організацій у разі необхідності приймає рішення про використання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного статусу. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визначають їх права і обов'язки. Якщо службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.

Права і обов'язки мешканців та адміністрації гуртожитку

Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов'язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:

- користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;

- вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентарю, що стали непридатними;

- вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповнолітніх дітей.

Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та інвентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов'язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовуватися заподіяні збитки.

Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними особами або за їхній рахунок.

Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіоапаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов'язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуатації і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплектувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвентарем відповідно до типових норм.

Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання.

На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його мешканцям адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені особи поселяються на площу, яку вони займали раніше.

Надання жилої площі в гуртожитках

Жила площа в гуртожитках надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету.

Правила ст. 129 Житлового Кодексу про те, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на цю площу, не означають, що на зазначені правовідносини поширюються положення ст. 117 Житлового Кодексу про наслідки визнання ордера недійсним. Глава 2 Житлового Кодексу про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, яка включає ст. 117, і гл. 4 Житлового Кодексу про користування гуртожитками регулюють не аналогічні правовідносини, і в останній немає посилання на те, що на правовідносини, які нею регулюються, поширюється дія глави 2 Житлового Кодексу. Тому відсутні підстави для висновку про її поширення.

Так само окремо регулює Житлового Кодексу у гл. З користування службовими жилими приміщеннями, але на відміну від норм цієї глави у гл. 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення і в тому числі правила ст. 117 Житлового Кодексу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом.

Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 м2 на одну особу.

Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, має бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те саме підприємство, в установу, організацію.

Користування жилою площею в гуртожитках

Вселення в гуртожиток громадян провадиться завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.

Мешканці гуртожитку сплачують за користування гуртожитком. Розмір плати, встановлений для студентських гуртожитків, визначається спільним наказом Міністерства освіти, охорони здоров'я та фінансів “Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках” від 21 грудня 1998 р. За № 453/362/260. Граничний розмір плати за проживання у студентських гуртожитках -- для студентів, абітурієнтів, слухачів підготовчих відділень, викладачів і працівників навчальних закладів, які перебувають у відрядженнях, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів, інтернів, слухачів системи підвищення кваліфікації -- не вище ставки квартирної плати, встановленої для будинків державного житлового фонду. Конкретний розмір плати за проживання , в гуртожитках встановлюється адміністрацією вищого навчального. Закладу.

Розмір плати за проживання в гуртожитках вищих навчальних закладів для студентів, які навчаються за державним замовленням, не повинен перевищувати мінімальний розмір стипендії студента вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

До обов'язкових послуг, що надаються особам, які проживають у гуртожитку, належать:

- комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання);

- обслуговування обладнання гуртожитку;

- дезинфекція, дератизація та дезінсекція;

- охорона та протипожежна сигналізація;

- поточний ремонт будівель гуртожитку та його обладнання;

- прання та поновлення білизни;

- матеріальне забезпечення утримання приміщень у чистоті.

Виселення з гуртожитків

Сезонні, тимчасові працівники й особи, які працювали за строковим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не можуть бути виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісті при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інваліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов'язків;

2) особи, які пропрацювали не менш як 10 років на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку;

3) особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням штату працівників;

4) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім'ї померлого працівника, якому було надано жилу площу в гуртожитку; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

5) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, які підлягають виселенню, надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім'ї -- кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинаку, який проживає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, -- така сама кімната).

Інше жиле приміщення, що передається громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку, має відповідати встановленим законодавством вимогам. Громадян, які самоправне зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених ст. 116 Житлового кодексу.

При цьому слід мати на увазі, що п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. За № 2 зазначає, що при вирішенні спорів про виселення з гуртожитків, судам обов'язково слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.

Для цього, зокрема, необхідно затребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для цього переобладнаний; чи є дозвіл санепідемстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому органі районної, міської, районної в місті ради; чи видавався ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання тощо. Також слід враховувати те, що гуртожитками вважаються спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.

...