Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони або перевищені заходів, необхідних для затримання злочинця, через необережність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину е життя особи.

2. Потерпілими від цього злочину є три категорії осіб: 1) особа, яка вчинює суспільне небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36); 2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37); 3) особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст.. 38).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями у вигляді посягання на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а також 4) певною обстановкою.

Ст. 124 містить склад привілейованого умисного вбивства, яке підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується вбивством того, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 36 та коментар до неї;

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Вбивство здійснюється за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Про умови правомірності уявної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї;

3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у вбивстві особи, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, та поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочини, див. ст. 33 та коментар до неї.

Обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного має охоплюватись той факт, що він діє в умовах необхідної оборони або умовах, необхідних для затримання злочинця. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути головним чином обумовлена захистом від суспільного посягання охоронюваних законом прав і інтересів. При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, домінуючим є певне спрямування дій винного - він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин, і доставити її відповідним органам влади.

Постанова ПВС "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільна небезпечних посягань" № 4 від 28 червня 1991p.(п.10).

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину виступає здоров'я особи .

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями; 2) наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а також 4) пгвною обстановкою.

Ст. 124 містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (про їх поняття див. ст. 121 та коментар до неї). Заподіяння таких ушкоджень підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільне небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 36 та коментар до неї;

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподіюються за обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Про умови правомірності уявної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї;

3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає У заподіянні тяжкої шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при япгій невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, та поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. ст. 38 та коментар до неї.

Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 с перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинцяЯкщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121, ящо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочінця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст 124.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

3. Ознаки, що стосуються потерпілого, а також суб'єкта і суб'єктивної сторони цього злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони або перевищені заходів, необхідних для затримання злочинця, через необережність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.

Постанова ПВС "Про практику застосування судоми законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань" № 4 від 28 червня 1991 p. (п. 10).

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину виступає здоров'я особи .

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями; 2) наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а також 4) пгвною обстановкою.

Ст. 124 містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (про їх поняття див. ст. 121 та коментар до неї). Заподіяння таких ушкоджень підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільне небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 36 та коментар до неї;

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподіюються за обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Про умови правомірності уявної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї;

3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає У заподіянні тяжкої шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при япгій невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, та поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. ст. 38 та коментар до неї.

Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 с перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинцяЯкщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121, якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочінця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст 124.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

3. Ознаки, що стосуються потерпілого, а також суб'єкта і суб'єктивної сторони цього злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони або перевищені заходів, необхідних для затримання злочинця, через необережність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.

Постанова ПВС "Про практику застосування судоми законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань" № 4 від 28 червня 1991 p. (п. 10).

3.2 Заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин

Інститут вимушеного заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при його затриманні своє законодавче закріплення вперше (якщо не вважати не вступили в силу Основ кримінального законодавства Союзу РСР і республік 1991 р.) отримав у ст. 38 КК РФ 1996 р.

Відповідно до положень закону "не є злочином заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при його затриманні для доставлення органам влади і припинення можливості здійснення ним нових злочинів, якщо іншими засобами затримати така особа не представлялося можливим і при цьому не було допущено перевищення необхідних для цього заходів "(ч. 1 ст. 38 КК). Законодавче вирішення цього питання має велике практичне значення. З одного боку, воно створює певні гарантії від безпідставного притягнення до відповідальності за таку шкоду, з іншого - є гарантією для злочинця від можливого самосуду і розправи.

Акт затримання особи, яка вчинила злочин, за своєю юридичною природою є здійсненням суб'єктивного права і в ряді випадків виконанням морального обов'язку громадянина щодо припинення протиправних дій і доставлених осіб, які їх здійснюють, органам влади. Для деяких осіб, зокрема для працівників міліції та інших служб органів внутрішніх справ, співробітників Федеральної служби безпеки, затримання злочинця - правова, службовий обов'язок. Вимушене заподіяння шкоди особі, яка вчинила кримінальне посягання, є самостійним обставиною, що виключає злочинність діяння. Тому немає ніякої необхідності прирівнювати його до акту необхідної оборони.

Затримання особи на місці вчинення ним злочину і в ряді інших випадків нерідко збігається з припиненням посягання з його боку і тому не виходить за рамки необхідної оборони. Якщо затримуваний надає, наприклад, опір законним діям представників влади чи громадян і воно переростає в суспільно небезпечне посягання, відразу виникає право на необхідну оборону. Шкода, заподіяна посягає, в таких випадках виправданий станом необхідної оборони.

Самостійне рішення розглянутого питання потрібно лише в тих випадках, коли стан необхідної оборони відсутня. У цих випадках затримуваний вже не є активною, нападаючої стороною, а намагається ухилитися від затримання. При цьому кримінально-правове значення мають лише такі заходи по затриманню, які пов'язані із заподіянням особі, яка вчинила злочин, визначеного фізичної шкоди. Зовні ці дії містять ознаки діянні, передбачених відповідними нормами Особливої частини КК, але не є злочинними; вони суспільно корисні й необхідні для затримання злочинця.

Громадська корисність, соціальна цінність такого затримання полягають у тому, що воно, по-перше, сприяє здійсненню принципу невідворотності відповідальності за злочин, і, по-друге, усуває небезпеку вчинення затримуваних особою нових злочинів, попереджає можливу надалі злочинну діяльність.

Слід розрізняти адміністративне та кримінально-процесуальне затримання, з одного боку, та кримінально-правове затримання особи, яка вчинила злочин, - з іншого. Останнє якраз і полягає у правомірному заподіянні йому певного фізичної шкоди.

Заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, з метою його затримання слід визнати обставиною, що виключає злочинність діяння, лише за наявності права затримання та при дотриманні ряду умов правомірності цього акту.

Ці умови полягають у наступному:

а) Затримується особа, яка вчинила саме злочин, а не інше правопорушення (адміністративний або дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт, малозначне діяння, передбачене ч. 2 ст. 14 КК). Об'єктивні ознаки злочину при цьому повинні бути в наявності, очевидні і безперечні.

б) Насильство застосовується тільки при наявності твердої впевненості в тому, що саме дана особа вчинила злочин. Наприклад, коли особу застали при вчиненні злочину, коли очевидці прямо вкажуть на нього, як на вчинила злочин, коли на ньому або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину і т.д. Підставами затримання також є наявність обвинувального вироку суду про засудження задерживаемого за конкретний злочин або наявність постанови про розшук особи, яка вчинила злочин.

У практиці мають місце випадки заподіяння при затриманні шкоди особам, помилково прийнятим за злочинців, уявним злочинцям. Питання про відповідальність за заподіяння шкоди при уявному затриманні вирішується за загальними правилами про фактичну помилку. У випадках, коли особа, яка здійснює затримання, не тільки не усвідомлює, але, виходячи з конкретних обставин справи, не повинно і не може усвідомлювати помилковості свого подання щодо особи потерпілого і підстав затримання, кримінальна відповідальність внаслідок відсутності вини виключається. У наявності випадок (казус), невинне заподіяння шкоди. Якщо ж особа за обставинами справи повинна була і могла при більш уважному ставленні до створилося ситуації не допустити помилки, відповідальність за заподіяну шкоду настає як за необережний злочин за ст. 109 або 118 КК РФ.

В одному з міст Карелії із залу суду втік Ц., яка вчинила тяжкий злочин. Підняті по тривозі, співробітники РВВС перекрили місто. Прикмети злочинця були доведені до всіх учасників пошуку.

На узліссі при виїзді з міста патрулювали на автомашині співробітники міліції Б. і Р. побачили людину, за прикметами схожого на Ц. Вони вискочили з автомашини і попрямували до нього, але той став від них тікати.

Працівники міліції (один з них був у формі) почали його переслідувати, неодноразово пропонували йому зупинитися, після чого зробили кілька попереджувальних пострілів, але невідомий на це не реагував.

Коли виникла небезпека, що він сховається, співробітники міліції зробили по ньому по одному прицільного пострілу. Невідомий був поранений і затриманий. Ним виявився зовсім стороння С., який збирав у лісі березовий сік і злякався за це відповідальності. В результаті поранення його здоров'ю було завдано шкоди середньої тяжкості.

Працівники міліції були засуджені за необережний злочин. На наш погляд, виходячи з обстановки затримання, вони не могли усвідомлювати помилковості свого уявлення щодо особистості задерживаемого і не повинні були нести відповідальність.

в) Шкода задерживаемому може бути заподіяна лише за наявності реальної небезпеки його ухилення від кримінальної відповідальності. Про прагнення ухилитися від затримання і доставлення до відповідних органів влади свідчать, наприклад, такі дії (бездіяльність), як невиконання вимог слідувати в міліцію, спроби сховатися, надання опору і т.п.

г) Шкода особі, яка вчинила злочин, може бути заподіяна лише з метою його затримання та доставлення відповідним органам влади. Мета тут єдина - позбавити задерживаемого можливості ухилитися від кримінальної відповідальності, заподіяна шкода - засіб досягнення цієї мети. Якщо ж вказані дії здійснюються для здійснення інших цілей (наприклад, самосуду), то вони втрачають правомірний характер, і особи, котрі здійснили, притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

д) Заходи, які приймаються для затримання особи, яка вчинила злочин, повинні бути необхідними, тобто виправданими обставинами справи. Чи є заподіяння того чи іншого шкоди необхідним для затримання злочинця, - це питання факту. Він має вирішуватися в кожному конкретному випадку, виходячи з конкретних обставин справи. Насильство (тим більш тяжке) повинно бути вимушеною, крайнім заходом, коли іншими засобами затримання здійснити неможливо.

е) Вжиті заходи щодо затримання такої особи повинні відповідати характеру і небезпеки скоєного ним злочину, а також небезпеки його особистості. Наприклад, позбавлення життя задерживаемого, намагається сховатися, може бути визнано правомірним лише у випадках вчинення ним вбивства, бандитизму, захоплення заручників, тероризму, розбою, згвалтування та іншого тяжкого злочину, переважно насильницької спрямованості.

Слід мати на увазі, що особа, що затримує злочинця, не завжди в змозі обрати абсолютно співмірні характеру і небезпечності скоєного злочину засоби затримання. Тому не можна погодитися з думкою тих авторів, які обмежують заходи щодо затримання злочинців умовами, що відносяться до крайньої необхідності, вимагають, щоб заподіяну задерживаемому шкода була менш значним у порівнянні з характером і небезпекою вчиненого злочину. Така вимога ущемляє право на затримання злочинця. Шкода, заподіяна задерживаемому, може бути і більш значним у порівнянні з тим, який завдав він сам.

Рядовий К., виконуючи обов'язки вартового, побачив, що приблизно в 150 м від посту гр-н С. намагається згвалтувати військовослужбовця К-ву. Жінка кричала, кликала на допомогу, і К. вирішив втрутитися. Переконавшись у нездійсненності свого наміру, С. спробував сховатися. К. став затримувати його. На окрик: "Стій!" С. не реагував. Тоді К., повторивши вимогу зупинитися, двічі вистрілив вгору, а потім, оскільки С. не підкорився і продовжував тікати, справив три прицільних постріли йому в ноги. Одним з них він заподіяв перелом стегна з розривом великих кровоносних судин, від чого С. через дві доби помер.

Військовий трибунал обгрунтовано зробив висновок про те, що в обстановці, К. діяв правомірно, хоча шкода потерпілому заподіяно більш значний порівняно з тим, який завдав він сам.

ж) Характер заходів із затримання злочинця повинен відповідати обстановці його затримання. Обстановку затримання характеризують різні ознаки, в тому числі і такі, як ступінь інтенсивності і спосіб чиниться злочинцем опору, кількість затримуваних і затримують, наявність зброї, місце і час затримання (день чи ніч), можливість застосування інших, більш м'яких і безпечних способів і засобів затримання. Якщо особа, що ставить за задерживаемого, бачить, що на допомогу поспішають інші співробітники або громадяни, і проте вбиває його, такі дії не можуть бути визнані правомірними.

з) Заподіяна шкода не повинен перевищувати меж необхідності.

3.3 Відповідальність за вбивство при затриманні особи, яка вчинила злочин

Особлива частина КК РФ у розділі 16 «Злочини проти життя і здоров'я» містить дві спеціальні норми, в яких складовою частиною диспозиції є ознака вчинення цих діянь при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. До таких в законі віднесені вбивство (ч. 2 ст. 108 КК) і заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ч. 2 ст. 114 КК). Для чинного кримінального законодавства ці норми є новелою, тому на сьогоднішній день в юридичній літературі вони глибоко не досліджувалися, і в судовій практиці їх застосування ще не отримало поширений характер. Тому видається актуальним їх докладний аналіз в рамках дисертаційного дослідження.

Внаслідок того, що санкції даних статей встановлюють покарання, які значно нижче, ніж покарання за аналогічні злочини без такої ознаки, деякі автори називають такі склади «при-привілейованих». Це видається не зовсім коректним, оскільки «привілей-це переважне право, пільга». Навряд чи притягнення до кримінальної відповідальності з призначенням покарання, навіть у межах значно зниженою санкції, можна вважати пільгою або перевагою. Винесений обвинувальний вирок суду і подальша судимість однозначно чинять негативний вплив на винну особу. Тому умисне перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин у разі його вбивства чи заподіяння йому шкоди здоров'ю, правильніше було б називати пом'якшувальною обставиною. Точність цього терміна підтверджується ще і тим, що законодавець в перелік обставин, що пом'якшують покарання, включив вчинення злочину при порушенні умов правомірності затримання особи, яка вчинила злочин (п. «ж» ч. 1 ст. 61 КК).

Частина 2 статті 108 КК РФ визначає: «2. Вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же термін ».

Диспозиція не містить ознак вбивства і ознак перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочину. Однак поняття і ознаки вбивства надані у статті 105 КК РФ, а поняття і ознаки заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин і ознаки перевищення необхідних для цього заходів містяться у статті 38 КК РФ, отже, в інтересах усунення повторень і економії законодавчого матеріалу диспозиція ч . 2 ст. 108 КК РФ передбачає використання статей 38 і 105 КК РФ, тобто носить контрольний характер.

Санкція даної норми альтернативна за своїм змістом, так як передбачає можливість призначення будь-якого з двох установлених покарань, а також передбачає можливість суду варіювати розміри покарань, отже, є відносно визначеною. За своїй категорії аналізоване злочин відноситься згідно частини 3 ст. 15 КК РФ до категорії злочинів середньої тяжкості, оскільки покарання у вигляді позбавлення волі, передбачене санкцією статті, встановлено у розмірі до трьох років.

Для того, щоб кваліфіковано визначити при наявності яких умов особа, яка вчинила вбивство іншої особи, яка вчинила злочин при його затриманні, буде притягуватися до кримінальної відповідальності, необхідно проаналізувати обов'язкові ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 108 КК РФ. «Склад злочину - це система (сукупність) встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних елементів і ознак, необхідних і достатніх для кваліфікації суспільно небезпечного діяння як злочину за відповідною кримінально-правовій нормі Особливої ??частини КК. Елементами складу злочину є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона ».

Об'єкт злочину у вітчизняній правовій літературі розумівся по-різному. Деякі вважали, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом приватні або громадські блага та інтереси. Інші розуміли під об'єктом предмет, на який зазіхає окремий злочин, конкретне втілення правового блага. В даний час у кримінально-правовій науці усталилася думка про те, що об'єктом злочину виступають суспільні відносини. Однак, в юридичній літературі є цікава точка зору, згідно з якою об'єктом злочину виступають люди - індивіди або їх малі чи великі групи (об'єднання). Що стосується безпосереднього об'єкта розглянутого нами злочину, то необхідно врахувати, що вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, відноситься до злочинів проти життя, отже, об'єктом цього злочину, як справедливо пише С.В. Бородін, є не тільки життя людини, як певний біологічний процес, а й суспільні відносини, в якості суб'єкта яких виступав человек1. Потерпілим від цього злочину, в кримінально-правовому сенсі, є особа, яка вчинила злочин. Його аналіз був наданий вище.

Як пише І. М. Тяжкова «Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного посягання на охоронюваний кримінальним правом об'єкт». Об'єктивна сторона аналізованого злочину виражається у вбивстві, скоєному при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Вбивство, за подібних обставин, можливо здійснити тільки шляхом активних дій задерживающего. Крім цього, необхідно врахувати, що даний злочин має матеріальний склад, так як обов'язковим його ознакою виступають шкідливі наслідки у вигляді смерті потерпілого, а також це злочин має бути вчинена в певній обстановці і в певний час. Таким чином, обов'язковими ознаками об'єктивної сторони вбивства, скоєного при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин є:

1) злочинні дії винного;

2) злочинні наслідки;

3) причинний зв'язок між діями винного і наслідками;

4) особлива обстановка вчинення злочину;

5) певний час вчинення злочину.

Злочинні дії винного в даному злочині виражаються в поведінці, направленому на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів задерживаемого особи. Представляється, що вбивство шляхом психічного впливу на задерживаемое особа неможливо, так як затримує повинен бути обізнаний про наявність у задерживаемого захворювання серця і судинної системи і повинен мати мету заподіяння смерті, що в розглянутому злочині виключається. У цьому зв'язку, таке вбивство відбувається тільки шляхом фізичних дій, які можуть бути пов'язані безпосередньо із застосуванням фізичної сили винним (сильні удари в життєво важливі органи, наприклад, в область серця, горла, в скроневу область і т. п.; удари в певні больові точки; задушливі прийоми; або поштовх з висоти, під машину та ін) або із застосуванням винним будь-яких знарядь чи засобів вчинення вбивства (вогнепальної, холодної зброї; спеціальних засобів; каменів, палиць тощо; автомобіля і др .). Знаряддя і засоби вчинення злочину не впливатимуть на кваліфікацію, тому будуть у певних випадках враховуватися судом при призначенні покарання.

Злочинні наслідки вбивства особи, яка вчинила злочин, при перевищенні заходів, необхідних для його затримання, виражаються у вигляді смерті останнього. Смерть особи, яка вчинила злочин, який в такому випадку стає потерпілим, є тією шкодою, який в кінцевому рахунку робить дії задерживающего особи суспільно небезпечними. При цьому не має значення, коли настала смерть: негайно або через якийсь час. КК РФ в традиціях російського законодавства не встановлює ніяких «критичних термінів» наступу смерті, якщо у винного був умисел на вбивство.

Причинний зв'язок між діями винного і приходу смертю потерпілого повинна бути об'єктивною, не залежної від нашого сознанія2. Слід врахувати при цьому кілька моментів: по-перше, дії задерживающего повинні передувати настанню смерті особи, яка вчинила злочин. Так, якщо смерть задерживаемого настала від удару об кут бордюру при падінні, коли потерпілий об щось спіткнувся, а не від ударів задерживаемого, які він наносив після падіння потерпілого, то причинний зв'язок у цьому випадку відсутній. По-друге, смерть задерживаемого повинна необхідно, а не випадково слідувати з дій винного. Це означає, що причинний зв'язок відсутній, коли, наприклад, що затримує стріляє в ногу особі, яка вчинила злочин, здійснюючи його затримання, а останній виявляється ВІЛ-інфікованим і через ослаблений імунітет помирає від отриманого поранення. По-третє, смерть потерпілого повинна бути результатом саме цього дії винного, а не якого-небудь іншого. Як пише професор Н. І. Вєтров, це повинно бути головною і в той же час безпосередньою причиною настання даної, а не іншого последствія1. Тому не буде причинного зв'язку, коли затримує завдає побої особі, яка вчинила злочинне посягання і що намагається після цього сховатися, а смерть останнього наступила в результаті отриманих при необхідній обороні ударів від потерпілого.

Однак, за справедливим зауваженням С. В. Бородіна, на відміну від інших ознак об'єктивної сторони вбивства причинний зв'язок не завжди очевидна. Нерідко її встановлення у справах про вбивство на практиці зустрічає труднощі, які пояснюються тим, що іноді не враховується конкретна обстановка, в якій було скоєно злочин. Обстановка, в якій відбувається вбивство, є необхідною ознакою розглядуваного злочину. Її встановлення буде робити істотний вплив на кваліфікацію скоєного задерживающим особою діяння.

Обстановка, в якій здійснюється розглянутий вид вбивства, характеризується тим, що одна особа намагається затримати інше, яка вчинила злочинне діяння, останнє в свою чергу ухиляється від цього різними способами, наприклад, такими як втечу, фізичний опір. Проте слід врахувати, що як тільки опір задерживаемого змінює свою форму від оборони від дій задерживающего до нападу на нього (нанесення превентивних ударів, стрільба з вогнепальної зброї, застосування інших предметів для нападу на задерживающего), то зміст самої обстановки змінюється докорінно. У такій обстановці затримує, заподіюючи шкоду особі, яка вчинила злочин, діє в стані необхідної оборони, яка має власні умови і межі правомірного заподіяння шкоди посягає, відмінні від тих, які властиві заподіянню шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин.

Вище вже розглядалися особливості обстановки заподіяння шкоди задерживаемому особі, які ставилися до обставині, яке виключає злочинність діяння (ст. 38 КК ). До числа обставин, що характеризують зазначену обстановку ставилися: інтенсивність чиниться затримуваних особою опору, кількість затримуваних і затримують, їх озброєність, час затримання (день, ніч), місце затримання і інші обставини. Всі вони характеризують також обстановку, в якій відбувається вбивство з перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Однак, обстановка заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, що є обставиною, що виключає злочинність діяння і обстановка вчинення злочинного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 108 КК трохи різні. Остання за своїм змістом ширше. У неї також включається таке істотне умова, як: перевищення меж неприступної заподіяння шкоди задерживаемому особі.

Згідно частини 2 статті 38 КК , перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, визнається їх явна невідповідність характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного затримуваних особою злочину і обставинам затримання, коли особі без необхідності заподіюється явно надмірний, не викликаний обстановкою шкода.

У літературі по-різному ставляться до відповідності характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого особою злочину характеру і ступеня небезпеки причиняемому йому при затриманні шкоди. Так, професор А. А. Ігнатьєв пише: «Не можна, наприклад, особа, яка вчинила крадіжку, калічити при затриманні і тим більше позбавляти його життя, бо це явно не відповідає характеру і ступеня суспільної небезпеки крадіжки. Однак, якщо обставини затримання такі, що створюється загроза життю громадянам, які здійснюють затримання (наприклад, злодій чинить збройний опір), то застосування адекватних заходів до особи, яка вчинила крадіжку, припустимо і обгрунтовано ». Не цілком ясні критерії, якими автор керувався при визначенні характеру і ступеня суспільної небезпеки. Адже крадіжка, згідно з чинним кримінальним законодавством, належить до злочинів середньої тяжкості, а кваліфікована та особливо кваліфікована крадіжка - до тяжких злочинів. Смерть при затриманні в такому випадку, безумовно, заподіювати не можна, проте «калічити», тобто заподіювати шкоду здоров'ю аж до тяжкого, за певних обставин, можна. Що стосується другої тези, то надання злодієм збройного опору повинно розцінюватися як посягання на життя чи здоров'я затримують його осіб, а звідси «застосування адекватних заходів до особи, яка вчинила крадіжку, припустимо і обгрунтоване» лише тому, що затримує буде здійснювати необхідну оборону.

Професор Е. Ф. Побігайло, коментуючи ч. 2 ст. 108 КК РФ, стверджує: «Слід мати на увазі, що позбавлення життя злочинця, що намагається сховатися або іншим чином ухилитися від затримання, може бути визнано правомірним лише у випадках вчинення ним вбивства, бандитизму, викрадення людини, захоплення заручника, тероризму, розбою, згвалтування та іншого тяжкого злочину, переважно насильницької спрямованості »1. Також не зрозуміло, чому саме ці види злочинів обрані криміналістом і чому саме насильницької спрямованості. Чому, наприклад, державна зрада, шпигунство, незаконний обіг наркотиків, також відносяться до тяжких і особливо тяжких злочинів і які не є насильницькими, не можуть бути віднесені до злочинів, вчинення яких може бути умовою правомірного вбивства при затриманні?

На наш погляд, немає необхідності виділяти якісь певні злочини, за вчинення яких можливе буде заподіювати шкоду особам, що їх вчинили, у тому числі і заподіяння їм смерті. Це занадто суб'єктивно і призведе до зловживань і плутанини при кваліфікації фактів заподіяння шкоди при затриманні осіб, які вчинили злочини. Як вже стверджувалося, єдиним формальним критерієм, який сприяє розмежуванню злочинів за характером і ступенем суспільної небезпеки, є термін позбавлення волі, передбачений у санкціях відповідних статей Особливої частини Кримінального кодексу Росії. Саме за цим критерієм всі злочини поділяються на категорії в ст. 15 КК РФ. Визначивши, категорію, до якої належить вчинене особою злочин, можна співвіднести її з категорією, до якої формально відноситься заподіяну йому при затриманні шкоду.

Як визначалося вище, непреступное заподіяння смерті особі, яка вчинила злочин при його затриманні можливо при вчиненні останнім особливо тяжкого злочину і при несприятливій обстановці затримання. Несприятливою вважається обстановка, коли сила і кількість затримуваних дорівнюють або перевищують силу і кількість затримують осіб, а також при цьому задерживаемое особа активно питаетсяскриться чи чинить опір, або воно озброєне. Отже, кримінальна відповідальність за вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, можлива, коли задерживаемое особа вчинила злочинне діяння, що не відноситься до категорії особливо тяжких злочинів або коли обставини затримання були достатньо сприятливі: затримуваний не чинив активної протидії затриманню або намагався сховатися; або сил затримують осіб було явно достатньо, щоб затримати злочинця, не завдаючи йому смерть; або злочинець заблокований в замкнутому просторі, звідки йому нікуди сховатися і тому подібні обставини. У всіх цих випадках заподіяння смерті особі, яка вчинила злочин, буде кваліфіковано за ч. 2 ст. 108 КК .

Однак професор С. В. Бородін вважає, що позбавлення життя особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також будь-якого злочинця, якщо він не намагається сховатися і не чинить опору при затриманні, підлягає кваліфікації на загальних підставах, без застосування ч. 2 ст. 108 КК (тобто за ст. 105 КК). З цим погодитися не можна, адже в цих випадках особа, що заподіяла смерть намагалося затримати іншу особу, яка вчинила злочин, і намагалося реалізувати цілі доставлення останнього до органів влади і припинення можливості здійснення ним нових злочинів. У наявності, характерна для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 108 КК , обстановка вчинення злочину. Заподіявши смерть особі, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також тяжкий злочин, що затримує здійснює діяння за характером і ступеня суспільної небезпеки явно його перевершує (просте вбивство відноситься до особливо тяжких злочинів), а значить їм були перевищені заходів, необхідних для затримання особи, вчинила злочин, тому необхідно кваліфікувати такі випадки за ч. 2 ст. 108 КК . Точно також як за цією нормою необхідно кваліфікувати випадки заподіяння смерті в сприятливій обстановці затримання, коли задерживаемое особа не робить активного опору, так як це явна невідповідність обставинам затримання. Кваліфікація цих випадків на загальних підставах (за ст. 105 КК), як пропонує С. В. Бородін, означала б недотримання кримінального законодавства, так як в наявності конкуренція кримінально-правових норм, де ч. 2 ст. 108 КК є спеціальною нормою, а ст. 105 КК - загальною. У цьому випадку, як пише професор Н.Г. Кадніков, підлягає застосуванню спеціальна норма. Спеціальним обов'язковою ознакою виступає особлива обстановка вчинення злочину, яку необхідно враховувати при кваліфікації.

Час скоєння злочину в цьому випадку є ознакою його об'єктивної сторони, так як раніше вказувалося, що непреступное заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при його затриманні можливо в період з моменту закінчення злочинного діяння і до моменту закінчення термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності. Для різних категорій злочинів відповідно до ст. 78 КК РФ терміни давності різні і складають відповідно: для злочинів невеликої тяжкості - два роки; для злочинів середньої тяжкості - шість років; для тяжких злочинів - десять років; для особливо тяжких - п'ятнадцять років. Після закінчення цих проміжків часу діяння втрачає свою суспільну небезпеку, а отже, перестає бути злочинним. Тому, при вбивстві, скоєному з перевищенням заходів необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, слід визначати категорію злочину, за вчинення якого здійснювалося затримання, а звідси і терміни давності притягнення до кримінальної відповідальності. Після закінчення відповідних строків давності особі вже не може правомірно завдаватиметься небудь шкоду при затриманні, так як немає обов'язкового для цього умови - вчинення особою злочину. Заподіяння смерті в цьому разі не може бути кваліфіковано за ч. 2 ст. 108 КК РФ, так як немає обов'язкового для цього складу злочину потерпілого і немає одного з істотних ознак обстановки. Кваліфікація повинна здійснюватися за ст. 105 КК РФ.

Отже, час вчинення вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, залежатиме від категорії, до якої належить злочинне діяння задерживаемого, і становитиме: 2, 6, 10 або 15 років.

Наступним елементом складу злочину є суб'єктивна сторона, тобто відображення у свідомості суб'єкта об'єктивних ознак вчиненого і ставлення до них суб'єкта, своєрідна «модель» об'єктивної сторони складу в психіці суб'єкта.

«Психологічні процеси, що протікають у свідомості суб'єкта-особи, винної у скоєнні злочину, в кримінальному праві розкриваються через такі юридичні ознаки, як вина, мотив, мета, емоційний стан особи в момент вчинення злочину». Вина - це психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, і його суспільно небезпечних наслідків. Вина має цілком певні форми, які різняться в залежності від ступеня усвідомленості особою характеру здійснюваних дій і передбачення шкідливих наслідків при одночасному обліку забезпечення і спрямованості волі винного. Розрізняють умисну і необережну форми вини.

У частині 2 статті 38 КК РФ вказується, що перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного заподіяння шкоди. Отже, відповідальність особи за ч. 2 ст. 108 КК наступає тільки при наявності умислу на вбивство. Стаття 25 Кримінального кодексу розрізняє два види умислу: прямий і непрямий. У юридичній літературі розділилися думки щодо того, який вид умислу передбачається в ч. 2 ст. 108 КК . Деякі автори, такі як Е. Ф. Побігайло, М. І. Ковальов, Н.А. Ниркова, вважають, що відповідальність за цією нормою настає за наявності у винного як прямого, так і непрямого умислу. З ними не згоден Г. Н. Борзенков, який вважає, що можливий тільки непрямий умисел на вбивство.

Представляється, що Г. Н. Борзенков більш точний у визначенні виду наміру стосовно даному виду вбивства. Винна особа усвідомлювала суспільну небезпеку вибраного ним способу затримання особи, яка вчинила злочин, передбачала можливість заподіяння йому смерті, не бажала настання смерті, але свідомо це допускало або ставився до настання смерті байдуже. Причому, байдуже ставлення до можливості заподіяння смерті в такій обстановці зустрічається значно частіше, внаслідок того, що затримує особу, наприклад, стріляючи в обличчя, скоїла злочин, свідомо готове до будь-якого отриманого результату.

Прямий умисел на вбивство задерживаемого особи припускав би наявність злочинної мети в свідомості винного, яка виражалася б у бажанні настання смерті. Однак, даний склад злочину передбачає інші цілі, якими керувався винний. В якості таких цілей в кримінальному законі визначені необхідність доставлення затриманого до органів влади і одночасно припинення можливості здійснення ним нових злочинів. Реалізуючи зазначені цілі, винний не повинен бажати настання смерті, інакше початкове прагнення вбити особа, яка вчинила злочин перекреслює весь сенс його затримання, а це в свою чергу змушує задуматися про мотиви, за якими затримує бажав смерті останнього. Якщо винний керувався мотивами помсти, заздрості чи іншими низинними мотивами в поєднанні з бажанням заподіяння смерті потерпілому і заподіює в результаті своїх дій йому смерть, то в наявності просте або кваліфіковане вбивство, передбачене статтею 105 КК .

Якщо ж винний керувався метою затримання особи, яка вчинила злочин для доставлення його до органів влади і припинення можливості здійснення ним нових злочинів і не бажаючи йому смерті все ж вчиняє дії, що не були гостро необхідні в обстановці, що склалася затримання (стріляє з пістолета, завдає ударів в життєво важливі органи), або суспільна небезпека вчиненого особою злочину не була настільки велика, і якщо в результаті таких дій настала смерть потерпілого, то дії винного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 108 КК .

Наявність мети затримання - доставлення до органів влади, на думку Т. Г. Шавгулидзе, взагалі не передбачає можливість заподіяння смерті задерживаемому особі, тому слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 108 КК будь-які факти заподіяння смерті в подібній обстановці. З ним обгрунтовано не погоджується Ю. В. Баулін, відзначаючи, що «в законі відсутня пряма заборона позбавляти життя злочинця при його затриманні. Навпаки, якщо закон встановлює відповідальність за вбивство у разі перевищення меж, необхідних для затримання злочинця, то очевидно, що позбавлення життя злочинця без перевищення зазначених меж правомірно ».

Мотиви та емоційний стан особи, яка вчинила вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин на кваліфікацію не впливають. Однак, якщо цей злочин було скоєно у стані афекту (потерпілим або очевидцем того злочину, який вчинила задерживаемое особа), то цю обставину слід також враховувати як пом'якшувальну при призначенні покарання.

У разі заподіяння смерті особі, яка вчинила злочин, при його затриманні з необережності, кримінальна відповідальність виключається.

У задерживающего особи при виникненні необхідності заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, в реальному житті виникають суб'єктивні труднощі. При затриманні особи, яка вчинила злочин, досить складно, а іноді просто неможливо оцінити правомірність заподіюваної йому шкоди, а тим більше його вбивство безпосередньо в момент його заподіяння. У цей час свідомість задерживающего напружене, обстановка затримання, як правило, складна, тяжкість вчиненого особою злочину важко оцінити на місці, не знаючи всіх обставин справи. З цих причин чітко визначити межі можливого заподіяння шкоди задерживаемому буває досить проблематично. Кримінальне право завжди реагує на вже відбувся акт людської поведінки, в силу того, що воно є ретроспективної наукою (тобто, звернене назад, до минулого). Шкода, заподіяна задерживаемому обличчю і дії, спрямовані на його заподіяння, також оцінюються після події. Об'єктивна оцінка цих дій і психічного ставлення до них суб'єкта їх здійснення може бути дана тільки судом після розслідування кримінальної справи і встановлення всіх його обставин.

Останнім елементом складу злочину є суб'єкт. Як справедливо пише професор Н.Г. Кадніков, «Суб'єкт злочину-найважливіша категорія кримінального права, яка дозволяє зробити остаточний висновок про те, що вчинене суспільно небезпечне діяння є злочином ... У новому КК термін« суб'єкт злочину »відсутня. Законодавець використовує інші терміни. Наприклад, «особа, яка вчинила злочин», «винний», «засуджений», «особа, визнана винною у скоєнні злочину». Такий підхід певною мірою ускладнює правильне розуміння ролі і значення суб'єкта злочину ». Однак, чинне кримінальне законодавство в ст. 19, називаючи ознаки суб'єкта злочину, по суті дає його поняття. Виходячи з цієї норми, суб'єкт злочину - осудна фізична особа, яка досягла віку, встановленого Кримінальним кодексом .

Стосовно до злочину, передбаченому ч. 2 ст. 108 КК , суб'єктом злочину є осудна фізична особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Ніяких додаткових, спеціальних ознак для суб'єкта цього злочину законодавець не виділяє, отже, можна зробити висновок, що суб'єкт - загальний.

Не вдаючись у розгляд таких ознак суб'єкта, як «осудність» та «фізична особа», відзначимо лише одну особливість, пов'язану з віком. До кримінальної відповідальності за скоєння вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, може бути притягнута будь-яка особа, незалежно від займаної посади та інших ознак, яка досягла шістнадцятирічного віку. Але як необхідно кваліфікувати вчинення цього злочину особою від 14 до 16 років? Із загальної теорії кваліфікації злочинів відомо, що в разі, якщо в діянні неповнолітньої особи, яка досягла на момент вчинення злочину 14 років, але не досяг 16 років, містяться ознаки складу іншого злочину, що входить до переліку частини 2 ст. 20 КК, то такі дії необхідно кваліфікувати за соответствующімстатьям Особливе частини КК . У нашому випадку в діянні неповнолітнього віком від 14 до 16 років містяться ознаки складу злочину, передбаченого ст. 105 КК РФ, і саме з цієї статті будуть змушені кваліфікувати діяння цієї особи практичні органи.

Тут спостерігається деяке порушення принципу справедливості (ст. 6 КК), згідно з яким покарання та інших заходів кримінально-правового характеру, застосовувані до особи, яка вчинила злочин, повинні бути справедливими, тобто відповідати характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та особи винного. Характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 108 КК , значно нижче, ніж небезпека простого вбивства, що обумовлено в тому числі і обставинами вчинення цього злочину. Та й особу винного, як людину більш молодого, не настільки суспільно небезпечна. Але все це буде враховуватися тільки на стадії призначення покарання, але не на стадії кваліфікації. Злочини, передбачені ч. 2 ст. 108 КК і ч. 1 ст. 105 КК відносяться до різних категорій, тому навіть якщо суд визнає можливим призначити покарання підлітку віком від 14 до 16 років нижче нижчої межі або більш м'яке покарання, строки погашення судимості та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання все одно залишаться вище, так само, як не може бути застосоване, в цьому випадку, до неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного впливу, а також вимушено залишаться інші негативні наслідки. Всі ці висновки наштовхують на думку про існування правової колізії, яку необхідно на законодавчому рівні врегулювати. На наш погляд, до статті 20 КК РФ необхідно внести відповідне доповнення, щодо кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини у віці від 14 до 16 років. Це дозволило б усунути невизначеність у кваліфікації подібних випадків на практиці.

Професора Н. І. Вєтров, В. І. Дінека, Н. Г. Кадніков, М. І. Якубович абсолютно справедливо відзначають те, що дії співробітників правоохоронних органів, які заподіяли шкоду з перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, що не вимагають додаткової кваліфікації за ст. 286 КК РФ «Перевищення посадових повноважень». Так, В. І. Дінека пише: «Якщо представник влади застосував фізичну силу до правопорушника і при цьому припустив заподіяння йому шкоди, не пропорційного силі що чиниться опору, то ці дії не можуть бути предметом аналізу. складу перевищення посадових повноважень. Залежно від ступеня тяжкості заподіяної шкоди здоров'ю правопорушника це можуть бути дії, пов'язані з перевищенням заходів, необхідних для затримання особи (ст. 108, 114 КК РФ) ».

Таким чином, кримінальна відповідальність за вбивство, вчинене з перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, настає у разі, якщо:

1) задерживаемое особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, або тяжкий злочин і при цьому не мають значення обставини затримання;

2) потерпілий вчинив особливо тяжкий злочин, однак обставини затримання були сприятливі і дозволяли затримати останнього без заподіяння йому смерті;