Правова природа акціонерного товариства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми магістерської роботи. Акціонерні товариства - одна з найпоширеніших організаційно-правових форм підприємництва у нашій країні: за даними Державного комітету статистики в Україні станом на 1 січня 2009 року було зареєстровано 31100 акціонернихх товариств. Акціонерні товариства належать до суб'єктів господарювання з найбільш складною системою органів управління. Ця складність пояснюється залученням та акумуляцією для ведення господарської діяльності, як правило, значних сум капіталів, відмежуванням капіталу від його власників, викорстанням його (капіталу) у здійснення господарської діяльності менеджерами-невласниками та рядом інших причин. Тому діяльність акціонерних товариств потребує наявності ефективної законодавчої бази

Україна була останньою країною на пострадянському просторі, в якої не було спеціального закону, який би визначав правове становище акціонерних товариств. Норми Закону України від 19 вересня 1991 року «Про господарські товариства», не дивлячись на численні зміни внесені до нього, останні роки не взмозі були врегулювати всі ті відносини, які пов'язані із створенням, діяльністю, реорганізацією та ліквідацією акціонерних товариств, їх органів управління, правовим статусом акціонерів. Тому прийняття 17 вересня 2008 року Верховною Радою Закону України «Про акціонерні товариства» стало найбільш очікуваною подією не тільки для вітчизняних правників, але й для економіки країни в цілому. Новий закон містить багато новел, якими вносить ряд змін у діяльність акціонерних товариств.

Законодавець визначив інший підхід до поділу акціонерних товариств за типами (у порівнянні із Законом України «Про господарські товариства»), так акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Відповідно, приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. Публічне акціонерне товариство може здійснювати як публічне так і приватне розміщення акцій.

Новелою Закону України «Про акціонерні товариства» є те, що він передбачає можливість участі в акціонерному товаристві однієї особи. Також закон дає визначення таких понять, як «афілійована особа», «кумулятивне голосування»; вводить бездокументарну форму випуску акцій та обов'язкове попереднє повідомлення від особи, яка хоче купити значний пакет акцій.

Об'єктом дослідження даної роботи є відносини, що виникають під час створення, безпосередньої діяльності та припинення діяльності акціонерних товариств. акціонер управління контроль захист

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України та інших країн, що регулюють зазначені відносини, та практика їх застосування. Зокрема особлива увага в предметі дослідження зосереджується на нормах Закону України від 17 вересня 2008 року «Про акціонерні товариства», яким вносяться суттєві зміни в

Мета дослідження полягає у здійсненні порівняльно-правового аналізу змін акціонерного законодавства у зв'язку з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» та практики діяльності акціонерних товариств в Україні, комплексного аналізу правового статусу ораганів акціонерного товариства, розробці теоретично обгрунтованих висновків з порушених у ході дослідження проблем діяльності акціонерних товариств.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

а) вивчити нормативно-правове регулювання з теми дослідження;

б) дати правову характеристику господарської діяльності акціонерного товариства;

в) дослідити особливості створення та діяльності акціонерного товариства, визначити та обгрунтувати місце та роль кожного органу у системі органів управління акціонерного товариства, а також роль акціонера в діяльності.

Методами дослідження, використаними для досягнення поставленої мети, є закони та принципи матеріалістичної діалектики сучасного загальнонаукового методу пізнання, а також наукові методи порівняльного, системного, структурного та логічного аналізу.

Науково-методичну базу дослідження складають роботи українських та російських вчених та юристів дореволюційного, радянського та сучасного періоду: О.М. Вінник, В.В. Долинської, Г.І. Здоронок, М.Г. Іонцева, В.М. Кравчука, В.В. Луця, О.Р. Кибенко, І.В. Спасибо-Фатєєвої, І. Т. Тарасова, Я.І. Функа, В.С. Щербини, О.В. Щербини. Нормативну основу матеріалів дослідження скадають Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про акціонерні товариства», Закон України «Про господарські товариства» та інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність акціонерних товариств, у тому числі акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

Розділ 1. Правова природа акціонерного товариства

1.1 Історія розвитку акціонерних товариств в Україні

Акціонерні товариства у своєму розвитку пройшли складний шлях. Серед науковців немає одностайної думки щодо теорії походження акціонерних товариств. Одні з них вважають, що акціонерні товариства мають свої прообрази ще в римському і навіть доримському праві, інші - що прообрази і значна частина рис цього виду господарського (торгового) товариства сформувалися в середньовіччі у вигляді пайових товариств Німеччини та Франції. У зв'язку з тим, що у стародавньому світі, епохах середньовіччя економічні та правові зв'язки між різними країнами (державами) були (за сучасними оцінками), зазвичай, не досить розвиненими, то і становлення організаційно-правових форм підприємництва та комерційного законодавства, що передували появі та формуванню акціонерних товариств, мали значні особливості в окремих країнах та регіонах. Так, поява акціонерних товариств в Україні історично пов'язана з зародженням даного виду комерційних об'єднань у Російській імперії, а досвід діяльності російських акціонерних товариств був запозичений у західноєвропейських країнах. Тому, на мою думку, питання зародження інституту акціонерних товариств в Україні доречно буде розглядати в контексті загальносвітового розвитку.

Елементи акціонерних товариств деякі науковці віднаходять у Давній Греції в VIII-VI століттях до н.е. Тут виникли своєрідні товариства:

а) за участю купців, які вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених ним народів, а також греків-колоністів, що асимілювалися серед місцевого населення і відповідно принесли досвід організації господарського життя. Це дозволило створити нові організаційно-правові форми господарювання, серед яких слід виділити:

договірне товариське об'єднання (societas) - прототип сучасного простого товариства, яке являло собою договір між кількома особами, що укладався для досягнення спільної господарської цілі шляхом об'єднання майна, учасників та їх особистої участі. При цьому societas не вважалося суб'єктом права і частіше за все існувало тільки для осіб, що в нього входили, для всіх же третіх осіб воно було прихованим;

організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи (universitatas corpus). Нарівні з фізичними особами це об'єднання визнавалося самостійним суб'єктом права, мало відокремлене від членів корпорації майно, а відповідальність корпорації відокремлювалася від відповідальності її учасників.

товариство публіканітів (societates vectigalium publicanorium) - саме ця змішана форма societas та universitatas серед більшості дослідників вважається однією з найдавніших перехідних форм до акціонерних товариств у Стародавньому Римі. ЇЇ основу складала оренда прибутків держави на основі договорів, які укладалися на три, п'ять або сто років. Особи, що укладали такі договори, несли необмежену майнову відповідальність перед державою та вносили завдаток. Societates vectigalium publicanorium за своїм характером дуже схожі на сучасні командитні товариства, але схожості з акціонерними товариствами в них ще важко віднайти, тим паче, що істотної риси акціонерної компанії - акції ще не було.

В епоху середньовіччя розвиток господарських відносин також сприяв удосконаленню організаційно-правових форм господарювання, підготувавши підґрунтя для виникнення акціонерних товариств.

У зв'язку з цим слід згадати такі середньовічні організації:

­ гільдії купців, які створювалися шляхом об'єднання коштів членів гільдії для досягнення певної господарської мети та обмеження ризику певних купців, хоча із солідарною відповідальністю останніх;

­ пайові товариства, що діяли у XII столітті на півдні Франції (мукомельні) та в Німеччині (гірничодобувні), створювалися на пайових засадах; паї вільно відчужувалися, управління здійснювалося за допомогою загальних зборів пайовиків та виконавчого органу, що обирався зборами;

­ морські товариства - створювалися в морській торгівлі та хрестових походах з метою придбання та експлуатації корабля, який становив головну цінність товариства (майно). Учасники такого товариства - патрон (організатор і виконавчий орган товариства) і рядові учасники (брали майнову участь у товаристві, вносячи рівні за розміром паї, а також контролювали діяльність патрона);

­ генуезькі маони (товариства з торговим цілями як об'єднання державних кредиторів), що надавали державі позики для погашення яких і сплати високих відсотків держава надавала організації кредиторів - маонам - право управляти державними боргами та збирати доходи для погашення державних боргів. Частка участі у капіталі іменувалася «loca», право власності на яку фіксувалося у спеціальних книгах маонів; «loca» могла вільно відчужуватися, а управління маоном здійснювалося за допомогою зборів учасників, які збиралися не рідше одного разу на рік для вирішення питань про розподіл прибутків та обрання ради з п'яти чоловік, що діяла в перерві між зборами;

­ генуезькі банки - кредитні установи, учасниками яких були державні кредитори; створювалися з тією ж метою, що й маони; основний їх капітал складався з боргів уряду і поділявся на паї; управління здійснювалося за допомогою органів: 1) загальних зборів, які складалися з 480 членів, кожний з яких мав володіти щонайменше як 10 паями; 2) виконавчого органу - ради протекторів, члени якого обиралися на один рік за наявності значного майнового цензу (за умови володіння значною часткою паїв).

І якщо перші три форми організації купців стали підґрунтям для виникнення акціонерних товариств, то маони та генуезькі банки вважаються початковою формою акціонерних товариств.

З перших акціонерних компаній найбільш відомим були дві Ост-Індські компанії - голландська та англійська, виникнення яких у XVII столітті пов'язано з розвитком морської торгівлі та з великими географічними відкриттями - Індії та Нового Світу.

Голландська Ост-Індська компанія виникла в 1654 році і складалася спочатку з 10 учасників, а згодом у разі поглинання інших компаній - з 18; діяла 2 роки; основною майновою базою був не корабель, а капітал, що витрачався на експедицію у складі кількох кораблів, при цьому майнові елементи (участь у капіталі) домінували над особистими (участь у експедиції). На базі цієї компанії та кількох інших 1602 р. була створена одна об'єднана Ост-Індська компанія строком на 10 років. Передбачалося, що остаточний розподіл прибутку між учасниками та їх вихід з товариства мав відбуватися після спливу зазначеного строку, однак вже через 5 років велика прибутковість компанії дозволила зробити для учасників вільний вихід із неї. Таким чином, ця об'єднана Ост-Індська компанія мала основні ознаки, характерні для акціонерного товариства, а саме:

1) поділ капіталу на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, що іменувалися акціями і виражалися в акціях як цінних паперах;

2) установлення мінімального розміру частки акціонера, що відповідала номінальній вартості однієї акції як цінного паперу;

3) учасник компанії іменується “акціоніст” (згодом ця назва була витіснена французьким терміном “акціонер”);

4) обов'язковість для учасників лише майнової участі.

Створення англійської Ост-Індської компанії відбулося на базі союзу окремих товариств для пристояння голандській конкуренції. Ця компанія мала права та привілеї по вивезенню-ввезенню товарів, а її акціонерний капітал складав 1 мільйон фунтів стерлінгів; існував майновий ценз на право голосу.

Вже до XVIII століття акціонерна справа набула в Англії широкого розповсюдження, однак численні фінансові махінації змусили парламент країни прийняти 11 червня 1720 року відомий Bubble-Act - закон «Про бульбашкові компанії», який ввів жорсткий контроль з боку держави за діяльністю акціонерних компанійю. Даний закон проіснував до 1825 року. Законом 1844 року (Роберта Пиля) введено державну реєстрацію акціонерних компаній, з моменту якої останні отримують права юридичної особи; започатковується принцип публічності в діяльності цих компаній, а обмежена відповідальність дозволяється лише за спеціальним урядовим дозволом.

Реальні кроки для створення акціонерних товариств в Російській імперії були зроблені за Петра I, який започаткував прогресивний досвід західноєвропейських країн, сприяв процесу створення акціонерних товариств шляхом надання відповідних привілеїв купецтву. Першою російською акціонерною компанією вважають засновану 24 лютого 1757 року “Російську в Константинополі торговельну компанію”, капітал якої складався з часток, що іменувалися акціями. Особливістю правового регулювання діяльності акціонерних компаній у Російській імперіїбуло те, що головне значення акціонерним товариствам надавалось у зв'язку з відсутністю можливості для акціонерів витребувати у товариства внесений ним капітал, що робило положення такого товариства більш стабільним порівняно з іншими формами підприємницької діяльності.

Основним актом, який регулював діяльність акціонерних товариств в Російській імперії, було «Положение о компаниях на акциях» від 6 грудня 1836 року. Зазначений нормативний акт передбачав:

1) дозвільний порядок створення товариства;

2) затвердження урядом (Сенатом або господарським міністерством) статуту товариства;

3) можливість випуску лише іменних акцій;

4) залежність прав акціонера від кількості належних йому акцій;

5) схема управління: загальні збори - вищий орган; виконавчий орган - правління або директори.

Після Жовтневої революції 1917 року акціонерні банки, а потім й інші акціонерні товариства були націоналізовані, а їх діяльність починає регулюватися прийнятим 1922 року Цивільними кодексом РРФСР (в Україні відповідно - ЦК Української РСР, що був прийнятий того ж року), що призвело до припинення діяльності акціонерних товариств як юридичних осіб приватного права і створенню своєрідних трестів та державних підприємств.

Відродження акціонерних товариств у більш-менш класичному їх варіанті починається лише на початку 90-х років з прийняттям постанови Ради Міністрів СРСР № 590 від 19.06.1990 р., яка затвердила Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, що визнавало товариство власником майна; передбачало мінімальну кількість засновників - 2 особи; встановлювало мінімальний розмір статутного капіталу.

Після розпаду СРСР у колишніх республіках, що набули статусу незалежних держав, були прийняті спеціальні закони, що визначали правове становище акціонерних товариств. Так, на території Російської Федерації нині діє Закон від 26.12.1995 р. «Про акціонерні товариства», у Республіці Бєларусь - Закон від 09.12.1992 р. «Про акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю». В Україні ж у цей час приймається декілька законів, що регулюють дяльність акціонерних товариств (далі - АТ). Першим став Закон України «Про підприємництво», прийнятий у лютому 1991 року. У червні цього ж року приймається Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», майже паралельно підписується Закон України «Про господарські товариства». Саме ці нормативно-правові акти законодавчо закріплювали створення і правове положення акціонерних товариств, права акціонерів та інше.

Проте Закон України «Про господарські товариства» давно вже не відповідає вимогам часу і не дозволяє ефективно врегульовувати питання, які виникають у процесі корпоративного управління та породжує ряд корпоративних конфліктів і зловживань, які шкодять як інтересам акціонерів, так і позитивному інвестиційному іміджу України. Тому прийняття парламентом 17 вересня 2008 року Закону України «Про акціонерні товариства» (надалі - Закон) стало найочікуванішою подією для вітчизняних підприємців та правників.

Закон набуває чинності через 6 місяців після його опублікування та поширюється на всі існуючі відкриті та закриті акціонерні товариства, які протягом 2 років після набуття чинності цим законом зобовязані привести свої статути у відповідність з ним. З метою захисту майнових інтересів акціонерного товариства та його акціонерів закон встановлює порядок формування статутного капіталу та вчинення товариством значних правочинів; встановлює чітку процедуру скликання та проведення загальних зборів; надає більше можливостей для впливу на управління товариством міноритарних акціонерів, а також запроваджує механізми їх захисту від дій мажоритарія.

Закон України «Про акціонерні товариства» створює законодавчі умови для побудови надійної системи корпоративного управління, захисту прав та корпоративних інтересів інвесторів, а також закріплює такі гарантії та механізми захисту права власності, за допомогою яких знижується ризик рейдерського захоплення акціонерного товариства.

1.2 Загальні положення про акціонерні товариства

Акціонерне товариство як самостійний суб'єкт є юридичною особою. Згідно із ст. 80 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 113 ЦК України юридичні особи, статутний капітал яких поділений на частки між учасниками, вважаються господарськими товариствами.

Сучасна правова наука господарські товариства поділяє на дві групи: товариства капіталів і товариства осіб, хоча законодавство такого поділу не містить. В основу такого поділу покладено кілька критеріїв: відповідальність учасників за зобов'язання товариства, статус учасників, спосіб участі в товаристві (майнова або особиста). Акціонерне товариство є товариством капіталів, адже всі його учасники повинні зробити майновий внесок, несуть обмежену відповідальність і можуть не брати особистої участі у його діяльності.

Відповідно до ст. 3 нового Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерним товариством визнається господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Частина друга даної статті вказує, що акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. Дана норма доречно коректує статтю Закону України «Про господарські товариства», яка закріплювала відповідальність акціонера за зобов'язання товариства. Науковець Луць В. вважає, що юридична особа у будь-якій організаційно-правовій формі є самостійним суб'єктом права. А тому будь-які положення про те, що замість цієї юридичної особи хто-небудь несе чи не несе самостійну майнову відповідальність за юридичними зобов'язаннями ю юридично абсурдними.

Визначальною ознакою акціонерних товариств є наявність статутного капіталу, який поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Формування статутного капіталу акціонерних товариств має різні цілі:

1) статутний капітал утворюється за рахунок коштів акціонерів, внесених за придбані акції. Отже, його величина - це той первісний залучений капітал, який може використовувати АТ у своїй діяльності, з яким власне воно і «стартує»;

2) розмір статутного капіталу має бути гарантією інтересів кредиторів акціонерного товариства. А тому його мінімальний розмір встановлюється законодавчо. Так, згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року, мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства (хоча мінімальна величина досить умовна, адже вона не має конкретного економічного обґрунтування і встановлюється дуже відносно). Акціонерне товариство може збільшувати або зменшувати свій статутний капітал, проте зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства (п. 4 ст. 16 Закону України «Про акціонерні товариства»;

3) формування певного розміру статутного капіталу розглядається як умова державної реєстрації акціонерного товариства. Так, згідно із п. 4 ст. 11 Закону, якщо до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій їх вартість не буде сплачена повністю, то акціонерне товариство вважається не заснованим.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство має право формувати резервний капітал у розмірі не менше ніж 15 відсотків статутного капіталу, якщо інше не визначено статутом товариства. Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік.

Акціонерне товариство створюється юридичними та фізичними особами. Законодавець зазначає, що засновниками акціонерного товариства можуть бути держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

Також акціонерне товариство може бути створене й однією особою. До прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» дане питання не було вирішено однозначно. Державним комітетом України з питань регуляторної політики і підприємництва надавались роз'яснення про те, що при придбанні однією особою всіх акцій товариства, таке акціонерне товариство повинне бути реорганізовано у приватне підприємство. Про неможливість існування акціонерного товариства з одним акціонером побічно говорила і норма Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої в акціонерному товаристві з числа акціонерів повинна бути створена ревізійна комісія (комісія припускає наявність декількох її членів)». Ст. 6 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 153 ЦК України чітко регламентує заснування АТ одним акціонером: «Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку». Проте в будь-якому «правилі» є виключення: акціонерне товариство не може мати єдиним учасником (засновником) інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

Новелою Закону України «Про акціонерні товариства» є поділ акціонерних товариств на 2 види:

1. Публічні - можуть здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій; зобов'язані пройти лістинг на фондовій біржі; акції купуються-продаються на тій фондовій біржі, до товариство пройшло лістинг; мають підвищені вимоги щодо розкриття інформації; та

2. Приватні - максимальна кількість акціонерів обмежена 100 особами; можуть здійснювати тільки приватне розміщення акцій, які не можуть купуватися на біржі; акціонерам може бути надано переважне право на придбання акцій, які продаються іншими акціонерами. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Отже, для акціонерного товариства як самостійної юридичної особи характерними є такі ознаки:

1. Майнова відокремленість - наявність статутного капіталу, розмір якого не може бути меншим від законодавчо встановленої мінімальної величини.

2. Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на певну кількість часток рівної номінальної вартості. Право на таку частку посвідчується акцією - іменним цінним папером.

3. Єдиним установчим документом акціонерного товариства є статут. Саме для акціонерних товариств велике значення має статутне регулювання. Адже закон визначає найбільш загальні параметри діяльності акціонерних товариств, тоді як статут конкретизує законодавчі положення, встановлює норми, що визначають внутрішню організацію, структуру акціонерного товариства, порядок формування та компетенцію його органів, права акціонерів, порядок припинення акціонерного товариства тощо.

4. Акціонерне товариство набуває правоздатності та дієздатності з моменту державної реєстрації і виступає в цивільному обороті через систему утворюваних ним органів.

5. Акціонерне товариство як юридична особа виступає в цивільному обороті від власного імені, має фірмове найменування, юридичну адресу (місцезнаходження, торговельну марку, що дає можливість розмежовувати товари (послуги) одних суб'єктів від аналогічних товарів (послуг) інших, печатку, поточні та інші види рахунків у банківських установах тощо. Тобто акціонерне товариство виступає у цивільному обороті як його учасник, наділений певними індивідуальними ознаками.

Щодо найменування акціонерного товариства, то ст. 3 Закону визначає, що воно має писатися українською мовою, повинне містити назву його типу АТ (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

6. Акціонерне товариство несе самостійну майнову відповідальність усім належним йому майном. Акціонери несуть ризик втрати внесків, з яких формується статутний капітал, замість отриманих акцій.

Акціонерне товариство як організаційно-правова форма діяльності юридичних осіб є доволі «популярною» формою ведення бізнесу, що зумовлено широкими економіко-правовими можливостями його функціонування.

1.3 Створення акціонерного товариства

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Засновники можуть укладати засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. У разі укладання такого договору ( дана норма, на відміну від Закону України «Про господарські товариства», має диспозитивний характер) він діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Слід відмітити, що оплата вартості акцій, які розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном (що є новелою), майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів).

Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна, що визначається у відповідності до ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відтак, згідно із ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства», ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання приймається наглядовою радою товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами).

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій, яка може здійснюватися грошовими коштами або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену Законом, є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про акціонерні товариства» установчі збори про створення акціонерного товариства проводяться протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками.

Кількість голосів засновника на установчих зборах акціонерного товариства визначається кількістю акцій товариства, які підлягають придбанню цим засновником.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують питання про:

1) заснування товариства;

2) затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства;

3) затвердження статуту товариства;

4) утворення органів товариства;

5) уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства;

6) обрання членів наглядової ради, голови колегіального виконавчого органу товариства (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора);

7) затвердження результатів розміщення акцій;

8) вчинення інших дій, необхідних для створення товариства.

Рішення про створення товариства, про затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства, про затвердження статуту вважаються прийнятими, якщо за них проголосували всі засновники акціонерного товариства, а інші питання - простою більшістю голосів засновників, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про заснування товариства.

Якщо на установчих зборах не відбулося затвердження статуту акціонерного товариства, то вважається, що засновники відмовились від створення цього товариства. У такому випадку засновникам повертаються внески, зроблені ними в рахунок оплати акцій.

1.4 Припинення акціонерного товариства

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» АТ створюються без обмеження строку діяльності. Вони можуть існувати вічно, а можуть припинятися внаслідок відповідних рішень та дій засновників або за рішенням суду.

Згідно із ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Слід відмітити, що поняття «припинення юридичної особи» слід відрізняти від «припинення діяльності юридичної особи», адже перше поняття є більш широким за змістом. Припинення діяльності не завжди має наслідком припинення суб`єкта діяльності. З власної ініціативи чи в примусовому порядку його діяльність припиняється, але сам суб'єкт продовжує існувати як суб`єкт права. Тоді як припинення суб`єкта завжди в усіх випадках тягне припинення його діяльності.

Аналіз чинного законодавства України дає можливість виділити 2 основних способи припинення юридичних осіб (у тому числі акціонерних товариств):

1) передання всього свого майна прав та обов`язків іншим юридичним особам. У ЦК 1963 р. цей спосіб припинення юридичної особи використовувася як «реорганізація». У ЦК України 2003 р. цей термін не застосовується, однак продовжує використовуватися у Господарському кодексі України ( далі - ГК України ). Стаття 79 Закону України «Про акціонерні товариства» говорить, що акціонерне товариство припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим підприємницьким товариствам - правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2) ліквідація. Різниця між цими двома способами полягає у наявності чи відсутності правонаступництва за зобов`язаннями юридичної особи. Якщо внаслідок реорганізації права та обов'язки юридичної особи переходять до інших юридичних осіб, то у разі ліквідації вони припиняються.

Закон України «Про акціонерні товариства» містить дефініції понять злиття, приєднання, поділу та перетворення.

Під злиттям розуміють припинення двох або більше акціонерних товариств, в результаті чого виникає нове підприємницьке товариство-правонаступник, до якого переходять згідно з передавальними актами всі права та обов'язки попередників.

Злиття акціонерних товариств здійснюється у такій послідовності (ст. 83 Закону України «Про акціонерні товарисва»):

1) прийняття загальними зборами кожного акціонерного товариства, що бере участь у злитті, рішення про припинення товариства шляхом злиття, про створення комісії з припинення товариства, а також про обрання персонального складу комісії з припинення;

2) задоволення вимог кредиторів, заявлених до акціонерного товариства;

3) реалізація акціонерами товариства права вимоги обов'язкового викупу належних їм цінних паперів акціонерного товариства;

4) складення комісією з припинення товариства передавального акта;

5) прийняття наглядовою радою кожного акціонерного товариства, що бере участь у злитті, рішення про затвердження проекту статуту акціонерного товариства, створюваного в результаті злиття акціонерних товариств, про затвердження проекту договору про злиття акціонерних товариств, про затвердження пояснень до умов договору про злиття, про схвалення передавального акта, підготовленого комісією з припинення товариства, а також про затвердження умов конвертації акцій товариства, що припиняється, в акції товариства, створюваного в результаті злиття акціонерних товариств;

6) отримання наглядовою радою акціонерного товариства висновку незалежного експерта щодо умов договору про злиття акціонерних товариств;

7) прийняття загальними зборами кожного товариства, що бере участь у злитті, рішення про затвердження передавального акта, про затвердження договору про злиття акціонерних товариств, про затвердження статуту акціонерного товариства, а також про обрання уповноважених осіб акціонерного товариства на здійснення подальших дій щодо припинення акціонерного товариства шляхом злиття;

8) подання уповноваженими особами акціонерних товариств, що беруть участь у злитті, заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

9) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

10) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

11) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії акцій;

12) обмін акцій товариства, створюваного в результаті злиття, на акції товариств, що припиняються;

13)затвердження результатів розміщення (обміну) акцій уповноваженими особами акціонерних товариств, що беруть участь у злитті;

14) державна реєстрація статуту акціонерного товариства, створюваного в результаті злиття, в органах державної реєстрації;

15) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення (обміну) акцій;

16) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення (обміну) акцій створюваного в результаті злиття товариства на акції товариств, що припиняються, та скасування Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку реєстрації випуску акцій товариств, що припинилися;

17) державна реєстрація припинення акціонерних товариств, що припинилися шляхом злиття;

18) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій товариства, створюваного в результаті злиття.

Відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затвердженого Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 221 від 30.12.1998 р. (далі - Положення № 221) номінальна вартість акцій акціонерного товариства, створеного шляхом злиття, повинна бути визначена так, щоб забезпечити виконання умов неподільності акції та обміну акцій (або часток у статутному фонді) на цілу кількість акцій акціонерного товариства, створеного шляхом злиття.

Приєднанням акціонерного товариства відповідно до ст. 84 Закону України «Про акціонерні товарисва» визнається припинення акціонерного товариства (кількох товариств) з передачею ним (ними) згідно з передавальним актом усіх його (їх) прав та обов'язків іншому акціонерному товариству-правонаступнику.

Наглядова рада кожного акціонерного товариства, що приєднується, виносить на затвердження загальних зборів питання про приєднання і про затвердження договору про приєднання. Згідно з п. 3.3. Положення № 221 такий договір має містити відомості про порядок та умови приєднання, а також порядок обміну акцій або часток у статутних фондах товариств, що реорганізовуються шляхом приєднання, на акції або частки у статутному фонді товариства, до якого відбувається приєднання.

Спільні загальні збори таких товариств затверджують питання внесення змін до статуту.

Поділом акціонерного товариства визнається припинення акціонерного товариства з передачею усіх його прав та обов'язків більше ніж одному новому акціонерному товариству-правонаступнику згідно з розподільним балансом.

Наглядова рада такого акціонерного товариства виносить на затвердження загальних зборів акціонерів питання про припинення товариства шляхом поділу, порядок і умови поділу, створення товариств-правонаступників і порядок конвертації акцій товариства, що припиняється, в акції створюваних товариств, затвердження розподільного балансу.

Загальні збори акціонерів товариства ухвалюють рішення про припинення товариства шляхом поділу, затверджують порядок і умови поділу, створення нових товариств, порядок конвертації акцій товариства, що припиняється, в акції створюваних товариств, затверджують розподільний баланс. Загальні збори кожного створюваного акціонерного товариства ухвалюють рішення про затвердження статуту і утворення органів товариства.

Під перетворенням акціонерного товариства роуміють зміну його організаційно-правової форми з припиненням та передачею всіх його прав і обов'язків підприємницькому товариству-правонаступнику згідно з передавальним актом.

Акціонерне товариство може перетворитися лише на інше господарське товариство або виробничий кооператив.

Наглядова рада акціонерного товариства, що перетворюється, виносить на затвердження загальних зборів акціонерного товариства питання про перетворення товариства, про порядок і умови здійснення перетворення, порядок обміну акцій товариства на частки (паї) підприємницького товариства-правонаступника.

На загальних зборах ухвалюються рішення про перетворення товариства, про порядок і умови здійснення перетворення, порядок обміну акцій товариства на частки (паї) підприємницького товариства-правонаступника.

Частки (паї) підприємницького товариства-правонаступника розподіляються із збереженням співвідношення між частками акціонерів у статутному капіталі акціонерного товариства, що перетворюється.

Відповідно до ст. 110 ЦК України підставою для ліквідації юридичної особи може бути:

1) рішення учасників або органу управління юридичної особи (добровільна ліквідація);

2) рішення суду (примусова ліквідація).

Згідно зі ст. 88 Закону України «Про акціонерні товарисва» добровільна ліквідація акціонерного товариства здійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети.

Також загальні збори вирішують питання про:

1) обрання ліквідаційної комісії ( з моменту обрання ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства);

2) затвердження порядку ліквідації;

3) порядок розподілу між акціонерами майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про акціонерні товарисва» розподіл майна акціонерного товариства, що ліквідується, між кредиторами та акціонерами відбувається в порядку такої черговості:

­ у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

­ у другу чергу - вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

­ у третю чергу - вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

­ у четверту чергу - виплати нарахованих, але не виплачених дивідендів за привілейованими акціями;

­ у п'яту чергу - виплати за привілейованими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 Закону;

­ у шосту чергу - виплати ліквідаційної вартості привілейованих акцій;

­ у сьому чергу - виплати за простими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 Закону;

­ у восьму чергу - розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій;

­ у дев'яту чергу - всі інші вимоги.

Розподіл майна кожної черги здійснюється після повного задоволення вимог кредиторів (акціонерів) попередньої черги.

Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду з підстав, передбачених законом. Підставами примусової ліквідації є:

1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

2) оголошення юридичної особии (в т.ч. акціонерного товариства) банкрутом;

3) провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

4) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

5) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

6) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Державна реєсстрація припинення юридичних осіб передбачена Законом України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Відповідно до цього закону акціонерне товариство є таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запису про державну реєстрацію його припинення.

РОЗДІЛ 2. Система органів управління і контролю в акціонерному товаристві

2.1 Загальні збори як вищий орган управління акціонерного товариства

Загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства і вправі вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Однією з основних проблем корпоративного управління є велика кількість акціонерів, що створює перешкоду в роботі загальних зборів. Тому такий орган не здатен ефективно управляти компанією, оскільки збирається переважно один раз на рік. Можна погодитись із позицією І. Спасибо-Фатєєвої, яка вважає, що збори акціонерів мають створити «лише основну правову базу для діяльності інших органів товариства, на основі якої і повинне здійснюватись управління ним спеціально створеним для цього органом - правлінням».

Закон про акціонерні товарисвта називає два види загальних зборів:

- річні загальні збори - скликаються щороку, проводяться не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним;

- позачергові загальні збори - усі інші.

Ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає коло питань, які обов'язково мають бути розглянуті на річних загальних зборах акціонерів. До них відносяться питання про:

1) затвердження річного звіту товариства;

2) розподіл прибутку і збитків товариства;

3) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора).

Рішення про скликання позачергових загальних зборів акціонерного товариства або про відмову в такому скликанні приймається наглядовою радою протягом 10 днів з моменту отримання вимоги про скликання таких зборів.

Компетенція загальних зборів визначається ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства». Виключної загальні збори можуть приймати рішення про:

1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

4) прийняття рішення про зміну типу товариства;

5) прийняття рішення про розміщення акцій;

6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства;

7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства;

8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

10) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства;

11) затвердження річного звіту товариства;

12) розподіл прибутку і збитків товариства;

13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій;

14) прийняття рішення про форму існування акцій;

15) затвердження розміру річних дивідендів;

16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради;

18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради;

19) обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

20) затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

21) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 84 Закону, про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;

22) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора);

23) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства;

24) обрання комісії з припинення акціонерного товариства;

25) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом або положенням про загальні збори товариства.

У зборах акціонерного товариства мають право брати участь особи, включені до переліку акціонерів, або їх представники. Відповідно до ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів. Загальні збори акціонерів або наглядова рада акціонерного товариства затверджують умови договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів у порядку, визначеному статутом товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 5 вищезазначеного закону права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Представником акціонера на загальних зборах акціонерного товариства може бути фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а також уповноважена особа держави чи територіальної громади. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому передбаченому законодавством порядку.

...