Історія розвитку системи податків

Размещено на http://www.allbest.ru/

0

Донецький університет економіки та права

Кафедра адміністративно-правових дисциплін

Конспект лекцій

з дисципліни: «Податкове право»

на тему: Відповіді на запитання для самоконтролю

Студентки:

Курс I триместр I група ПО2М

Лагун Владлени Сергіївни

Керівник:

Булига В.П.

1. Історія розвитку системи податків

1.1 Історія становлення податкового права

Дослідники виділяють ряд періодів, що передували виникненню традиційних податкових важелів, що практично дійшли до нас.

I. Від початку держави до питомого періоду.

Основу доходів на цій стадії складали дари (поклони); дань, збори на випадок війни. В основному податі були не поголовними або дворовими, а сімейними, хоча, наприклад, сошна подать вже містила основу відповідно-го розподілу. Спочатку податки збиралися князями, які «проводили лето на войне, а остальное время года кочевали с двором и дружиной взимая установленный сбор». Коли князі перестали вести кочовий спосіб життя, збір податків перейшов на намісників.

II. Питомий період. податковий право платіж

Податний механізм виходить з поглядів на державу, як на приватну власність государя. Кожен питомий князь мав свій двір, утримував дружи-ну, вважався незалежним володарем. Якщо до цього додати міжусобиці, що вимагали надзвичайних зборів, і побори татар, практично довільні, то зрозуміло, що підвести їх усі під єдину систему важко. З часом зникало безпосереднє втручання татар, і на перший план висуваються прямі податі. Спочатку татари вимагали десятої частини майна і поширювали цей пода-ток на все населення, за винятком духовенства. Згодом імущі верстви зві-льнилися від цього тягаря, і податний тягар зосередився на черні. Податі, що сплачували татарам, носили податковий характер, падали на всіх і істо-тно відрізнялися від поголовних податей, що мали сімейний характер.

Дань, що сплачується татарам, можна розглядати як надбавку до по-датей, що стягуються князями. Посередниками в її стягуванні між Ордою і питомими князями були великі князі. У ряді випадків татари стягували надзвичайну дань, що називалася запитом, яка іноді була вища звичайної. Сюди ж відносилися і збори для утримання послів, чиновників, війська, що замінювали різні повинності. З часом система прямих податків доповню-ється оброком і непрямими податями.

З припиненням втручання татар в збір податків кількість дані посту-пово скорочувалася, а стягування її здійснювалось в повному обсязі. Це привело до посилення влади великого князя. До цього часу відноситься і встановлення багатьох надзвичайних зборів (полоняночні, ямські та ін.). До XIV століття стягування податей з сохи стає керівним і включає поземель-ну, промислову і майнову податі, а також подать з диму. У цей період виді-ляються два головні податні стани: сільське - з поземельним обкладенням; промислове - з майновим. Податки збиралися природними виробами, шкі-ряними грошима, хутром. Поступово їх витісняють благородні метали.

III. Від Іоанна III до введення подушної податі (ХIV-ХVII століття).

З часу скидання татарського ярма збільшуються прямі податки, які до цього представляли не дуже важливе джерело доходів, на противагу ін-шим доходам (оброк, мито та ін). Унаслідок збільшення прямих податей змінився і характер самих податей, що привело до пильнішої уваги до по-датної розкладки. Крім того, із збільшенням промислової діяльності най-головнішим джерелом доходів є не поземельна власність, а майно взагалі - живіт і промисел. Майнові податі в ґрунтовній формі вперше з'являються з часів Іоанна IV. Проте колишня поземельна подать не зникає, бо поняття майна у землеробського стану майже повністю співпадає з поняттям земе-льної власності. Суто промислова подать в цей час зустрічається рідко. За часів царювання Олексія Михайловича розвиток станів в Стародавній Русі досяг вищого ступеня, за ними і були закріплені певні податі:

- гості і сотні - податі з промислів:

- «посадские люди» (мовою оригіналу - Ч.А.), - податі з майна (жи-вота або промислу):

- сільські обивателі - податі з землі (або живота).

Початок царювання Петра І представляє вже перехід до нового по-рядку. Виникає загальна розкладка податей (проводилася урядом на одно-манітній підставі за переписами) і приватна (здійснювалася самими подат-ними особами по землі, животу і промислу).

Поступово виникає і система органів (чверті і «приказы» (мовою ори-гіналу - Ч.А.)), регулюючих механізм податного обкладення. «Приказы», з погляду регулювання фінансових відносин, розділяються:

1) на «приказы», що відають окремою галуззю фінансового управління (Рахунковий, Ямський, Стрілецький);

2) «приказы», що завідують доходами певної області. Під час царювання Олексія Михайловича було до 42 «приказов».

В цей же час починає складатися і система станових пільг. Вищі ста-ни не підлягали податям особисто, але платили: духівництво - з своїх зе-мель; поміщики - за селян, що жили на їх землях. Бувало немало і різних спеціальних вилучень: так, землі духівництва і монастирів часто «обілялися» (на термін або безстроково). Зустрічалися і особисті вилучення з різних причин: бідні; покалічені; іноземці, що прийняли російську віру; слобода казенних майстрових. Іноді вилучення приурочувалися до урочистої наго-ди: наприклад, Борис Годунов при сходженні на престол звільнив від пода-тей казенних землеробів і жителів Сибіру.

До часів Петра І, головне місце в системі непрямих податків займали «внутрішні митні збори» (відмінені з 1753 р.), тобто збори за провезення, складування, пересування і продаж товарів, які супроводжували весь про-цес руху товарів. Існувало також особливе обкладення деяких предметів внутрішнього виробництва (вина, пива, соли, тютюну) в монопольній, ак-цизній або відкупній формі.

IV. Система податного устрою Російської імперії в період з XVII по XX століття.

Вже в 1700-х роках Петро І запроваджує деякі нові податки у формі промислових зборів. Наприклад, мито з покупки товарів у виробників було введене Указом від 15 лютого 1705 р. і встановлювало сплату покупцями в місті кожній 10 копійки за виробників з повітів. Продукти харчування об-кладалися окремо при продажі на ринках (Указ 1 лютого 1700 року).

Епоха Петра I характеризувалася грандіозними державними пере-твореннями, масштабними військовими зіткненнями, війнами, що вимага-ли величезних фінансових витрат.

Не дивлячись на зростання податкового тягаря, дотримувалася і справедливість податного тягаря, що забезпечувала рівномірну розкладку податкових тягот і ослаблення їх, в першу чергу, для малоімущих. Це при-вело до зростання доходів держави: 1710 р. - 3134000 карб.; 1722 - 7859333 карб.: 1725 р. - 10196707 карб. У другій половині царювання Пет-ра І Російська держава, не дивлячись на величезні витрати, обходилася власними доходами і «не зробила ні копійки боргу».

Проте найважливішим податком, встановленим Петром замість под-вірної податі, з'явилася подушна подать і у зв'язку з нею оброчна подать з державних селян (1719-1724 роки). Багато дрібних зборів згодом зникли (в основному при Катерині II, з 1775 року) або видозмінилися, але основний податок, встановлений Петром, подушна подать, з часом тільки зміцнів.

Правда, згодом вона зосередилася в основному на селянському стані, торговий і промисловий клас звільнився від неї з встановленням гільдійського збору (1755 р.); міщани - з встановленням податку на нерухому власність (1863 р.). На додаток до цього 1875 року з'являється поземельний податок, удосконалюється промисловий податок (1863, 1865 роки), гербовий збір (1874 рік).

V. ХVIII-ХIХ століття.

До кінця XVIII століття прямі податки в системі державних доходів починають грати другорядну роль, а на перше місце висуваються непрямі. Останні забезпечують більше сорока відсотків надходжень (при цьому бі-льше половини з них складала штатні податки і збори), тоді як основні ви-ди прямих податків (подушний, промисловий, подвірний) давали до бю-джету тільки біля третини доходів.

Непрямі податки в основному зосередилися на солі, напоях (з 2-ої половини XVII ст.), тютюні. Обкладення тютюну, що припинилося при Катерині II (1762 р.), відновлене з 1838 року. У XIX сторіччі до них дода-ються акциз на буряковий цукор (з 1848 р.), акциз на гас (з 1872 по 1877 рр.), а акциз на сіль відміняється з 1881 року. З епохи Петра І розвивається і система зовнішніх митних зборів.

Перетворення фінансової і податної системи привело до необхідності створення чітко врегульованої системи контролюючих органів. При Петрі I було створено 12 колегій, чотири з яких (камер-колегія, штатс-контор-колегія, ревізіон-колегія, комерц-колегія) регулювали фінансові питання. Катерина II в 1780 році створює експедицію про державні фінанси, яка в 1781 році розділяється на чотири самостійні експедиції:

- експедиція доходів держави;

- експедиція державних витрат;

- експедиція ревізій рахунків;

- експедиція стягнень недоїмок, недоборів і нарахувань.

У 1802 році створюється Міністерство фінансів.

З 1811 року управління фінансами було розділене між трьома відом-ствами:

- Міністерство фінансів - займалося всіма джерелами доходів;

- Державне казначейство - регулювало державні витрати;

- Державний контролер - займався ревізією всіх рахунків.

До 1821 року Державне казначейство було приєднане до Міністерст-ва фінансів на правах департаменту.

VI. XIX століття.

До кінця XIX століття основою доходів держави залишалася система прямих і непрямих податків. З 80-х років XIX століття почалася поступова відміна подушної податі, що стягувалася на основі ревізійних переписів. В деяких випадках вона замінялася податком з міських будівель.

В основі оподаткування купецтва лежав процентний збір з оголоше-ного капіталу - гільдійська подать. Вона була введена ще Катериною II в 1775 р. для купців I, II і III гільдій замість подушної податі і складала 1 % від капіталу, розмір якого записувався «по совісті кожного». До 30-х років XIX століття цей збір вже досягав 4 % для купців I і II гільдій і 2,5 % - для купців III гільдії.

Основні ставки прямих податків доповнювалися цільовими надбав-ками (на будівництво доріг, водних шляхів), З дворян, що мали доходи вище встановленого розміру, стягувався податок на сплату державних бор-гів. Причому дворяни, що знаходилися за кордоном не по службі і витра-чали доходи поза вітчизною, повинні були платити удвічі.

Система податків була доповнена певним новими видами податків і зборів. З кінця XIX століття на зміну подушної податі приходить прибут-кове обкладення: податок на доходи з цінних паперів; державний квартир-ний податок. Діяла патентна система обкладення торгівлі і промисловості (вводилися квитки на лавки як плата за кожен торговий заклад). Виникли спеціальні державні збори. Склалася система мит з майна, що переходило за спадком або за актом дарування за ставкою від 1 до 6 % залежно від ва-ртості успадкованого або перехідного майна.

Традиційно стійкою залишалася система акцизів. Причому основне місце в них займали акцизні збори на традиційні для Росії предмети (тютюн, сіль, цукор, сірники, гас тощо) [1].

1.2 Структура та статус Державної податкової адміністрації

Державна податкова служба складається з Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. До складу органів державної податкової служби входять відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

У своїй діяльності державні податкові адміністрації керуються Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Верховної Ради Республіки Крим і місцевих Рад народних депутатів.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, їй підпорядковуються державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Державні податкові адміністрації є юридичними особами, мають самостійні кошториси видатків, поточні рахунки в установах банків і печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Видатки на утримання державних податкових адміністрацій визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Службові особи державних податкових адміністрацій зобов'язані дотримуватися Конституції [2] і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на державні податкові адміністрації функцій і повною мірою використовувати надані їм права.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних податкових адміністрацій своїх обов'язків вони притягуються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями службових осіб державних податкових адміністрацій, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.Службові особи державних податкових адміністрацій зобов'язані дотримуватись комерційної та службової таємниці [1].

1.3 Функції Державної податкової адміністрації

Державна податкова адміністрація відповідно до покладених на неї функцій:

1) виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із: здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів; здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету; обліком платників податків, інших платежів; виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів; проведенням роботи по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, участю у розробленні пропозицій щодо основних напрямів державної політики і проектів державних програм у сфері боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, організацією виконання актів законодавства у межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, узагальненням практики застосування законодавства, застосуванням у випадках, передбачених законодавством, фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійсненням заходів по вилученню та знищенню або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, знищенню тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи знаходилися у незаконному обігу;

2) видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню;

3) затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби;

4) в порядку, встановленому законом, надає податкові роз'яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;

5) здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;

6) подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;

7) організовує роботу по створенню інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп'ютеризації робіт органів державної податкової служби;

8) розробляє проекти законів України та інших нормативно-правових актів щодо форм та методів проведення планових та позапланових виїзних перевірок у рамках контролю за додержанням законодавства;

9) при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;

10) передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

11) подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;

12) вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування;

13) надає фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційні номери і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб;

14) прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;

15) забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов'язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

16) організовує роботу, пов'язану із здійсненням контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів;

17) вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства;

18) організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби;

19) здійснює заходи щодо запобігання, виявлення та припинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією;

20) забезпечує безпеку діяльності органів державної податкової служби та їх працівників, а також захист працівників від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків [1].

2. Предмет і метод податкового права

2.1 Зв'язок податкового права з іншими галузями права

Зв'язок з конституційним правом. Конституційні норми, що закріплюють принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, повноваження цих органів в галузі оподаткування, які визначають правові форми встановлення податків є базою розвитку податкового законодавства і входять в склад податкового права.

Зв'язок з адміністративним правом. Правові акти, що регламентують діяльність таких державних органів виконавчої влади, як органи державної податкової служби України, Міністерство Фінансів України, Державний митний комітет України є джерелом адміністративного права України і містять в собі правові норми, які визначають повноваження в галузі стягнення податків. Ці норми включаються і до податкового права. Тісний зв'язок податкового права з адміністративним обумовлюється також і тим, що заходи адміністративної відповідальності встановлюються по відношенню до порушників податкового законодавства - фізичних осіб.

Зв'язок з бюджетним правом простежується в змісті і структурі доходної частини бюджетної класифікації, тісно пов'язаних із складом податкової системи, в залежності виконання доходної частини бюджетів всіх рівнів від реалізації норм податкового права із стягнення податків [1].

2.2 Предмет і метод податкового права

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

Характерною рисою податкових відносин є майновий характер останніх - виконання податкового обов'язку означає передачу у власність чи розпорядження держави певних коштів. У податкових правовідносинах найбільш чітко, у порівнянні з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини з приводу зборів і податків є власно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного метода фінансового права, в основі якого лежить метод владних розпоряджень. Однак він характеризується своєрідним механізмом регулювання, особливим переплетенням норм, юридичним режимом. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм.

Аналізуючи систему впливу на відносини, що регулюються податковим правом, можна зробити висновок про те, що основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам податкових відносин з боку інших, що виступають від імені держави. Метод, заснований на владному підпорядкуванні однієї сторони інший, властивий також іншим галузям права (наприклад, адміністративному), але при регулюванні податкових відносин даний метод набуває своєї специфіки, що складається в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на владні дії. Так, характерною рисою методу податкового права виступає та обставина, що владні розпорядження стосуються кола платників, порядку, умов і розмірів платежів у бюджети чи позабюджетні фонди, цілей використання коштів тощо. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають податкові органи. Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не припускають вибору) норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платника податків [1].

2.3 Принципи податкового права

Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні податкового права. Будучи основними принципами нормативного регулювання, вони задають тон усій наступній правотворчості в податковій сфері, гарантуючи її логічність, безперервність та збалансованість.

До найбільш важливих принципів побудови та призначення системи оподаткування слід віднести принципи: одноразовості оподаткування, що означає - один і той же об'єкт може підлягати лише одному виду оподаткування і тільки один раз протягом оподатковуваного періоду; соціальної справедливості, що передбачає встановлення рівних умов оподаткування для всіх підприємств та організацій незалежно від форм власності; обов'язковості, що означає - порушення службовими особами податкового законодавства тягне за собою адміністративну, кримінальну чи дисциплінарну відповідальність; економічної доцільності, що є основоположним у визначенні переліку як об'єктів оподаткування, так і видів податків, розміру ставок податків та інших платежів.

У правовій науці прийнято розпізнавати загально-правові (загально-галузеві) та специфічні (галузеві) принципи.

Загально-правові принципи відображено та закріплено в усіх галузях права - в цивільному, адміністративному, фінансовому, кримінальному тощо. До таких принципів належать: законність, заперечення зворотної сили закону.

Галузеві принципи - це принципи, властиві для конкретної галузі права:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;- обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів) [1].

3. Податок, його сутність, особливості і види

3.1 Поняття податку та його функції

Податок і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Окремого ж визначення податку законодавець не дає в жодному акті. Обирається спрощений, формальний шлях закріплення вичерпного переліку податків і зборів. І в цьому переліку обов'язкових платежів чисто на формальному рівні розділяються податки і збори.

В літературі переважно виділяють 3 різновиди функцій податків.

Суть податків як фінансово-економічної категорії - перерозподіл вартості створеного ВНП між державою, юридичними та фізичними особами. Це здійснюється шляхом централізації частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. Таким чином визначається розподільча функція податків.

Фіскальна функція (фіск від лат. Fiscus - державна казна, скарбниця) визначається тим, що податки виступають засобом наповнення державної казни.

Регулююча функція полягає у можливості за допомогою податкової політики впливати на різні сторони діяльності платників. Спрощена схема регулюючої функції полягає в тому, що встановлюючи пільгові чи підвищені ставки оподаткування держава стимулює чи стримує розвиток тих чи інших видів господарської діяльності [1].

3.2 Ознаки та класифікація податків

Виділяють декілька ознак податку, як спільних для всіх обов'язкових платежів, так і специфічних:

1) односторонній характер встановлення - податок встановлюється державою в особі парламенту, отже погоджується з усім народом, представником якого є парламент, проте він не погоджується з кожним конкретним громадянином (стаття 74 Конституції України забороняє проведення референдуму з питань податків) [2];

2) адресність до бюджету полягає в тому, що податок на відміну від деяких інших обов'язкових платежів може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого централізованого грошового фонду;

3) відсутність цільового призначення полягає в тому, що метою справляння податків на відміну від інших обов'язкових платежів є забезпечення державних видатків взагалі, а не якогось конкретного видатку;

4) індивідуальна безвідплатність податку виражається в тому, що при його стягненні на відміну від інших видів обов'язкових платежів, держава не бере на себе обов'язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту сплаченого податку, тобто, податок сплачується не залежно від отримання якихось послуг чи благ з боку держави;

5) безповоротність стягнення податку полягає в тому, що законно сплачений до бюджету податок в принципі не підлягає поверненню ні за яких умов (повернення суми податку у випадку його переплати не суперечить принципу безповоротності, оскільки всі ці випадки визначаються державою в односторонньому порядку і не впливають на характер платежу в цілому);

6) обов'язковість (примусовий характер стягнення) податку полягає в тому, що за порушення встановлених правил справляння податку, зокрема, строків сплати, розміру платежу, за ухилення від сплати тощо законодавством передбачена юридична відповідальність платника. Обов'язковість також передбачає можливість примусового стягнення платежу в разі несплати у добровільному порядку;

7) перехід права власності витікає із економічної суті податку як форми перерозподілу національного доходу і полягає в тому, що при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність держави (такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами; такі платежі є податками лише за формою, а не за змістом);

8) регулярність (постійність, стабільність) внесення податку полягає в тому, що податок вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки, на відміну від деяких інших обов'язкових платежів, адже держава може існувати лише в умовах стабільних надходжень до бюджету і відповідно забезпечувати стабільні видатки;

9) конкретний розмір суми податку визначається платоспроможністю платника, розміром доходу. Отже податок сплачується лише при наявності у платника самостійного джерела доходу: нема доходу - нема податку.

Можна виділити такі специфічні ознаки податків:

- сплачуються лише до бюджетів;

- безвідплатність;

- відсутність цільового призначення;

- сума податку для конкретного платника визначається його платоспроможністю (доходом).

За способом справляння (формою оподаткування чи покладення податкового тягаря) податки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі (прибутково-майнові) податки справляються у процесі отримання і накопичення матеріальних благ безпосередньо з доходів чи майна платників. Загальною підставою для їх справляння є отримання платником відповідних доходів (прибутку) у грошовій чи іншій матеріальній формі чи наявність певного майна. Кінцевим платником прямих податків є власник майна (доходу). Прямі податки справляються на основі платоспроможності, тобто, більше платять ті, хто має вищий доход. Такий підхід в оподаткуванні вважається найбільш справедливим. Основними проблемами прямих податків є труднощі обліку об'єкта оподаткування та можливість ухилення від їх сплати. Приклади прямих податків: прибуткові податки з підприємств та громадян, податок на землю тощо.

Непрямі (на споживання або адвалерні) податки справляються у процесі використання матеріальних благ. Підставою для їх справляння є придбання споживачем певних товарів чи послуг, у ціну яких і включаються суми цих податків. При цьому фактичним (кінцевим) платником виступає споживач, на якого податок перекладається шляхом надбавки до ціни, а юридичним (формальним) платником виступає продавець товару. Розмір податку на одиницю товару для окремого платника не залежить від його доходів. В абсолютному розмірі більше платить той, хто більше споживає, а отже, в кінцевому рахунку, той, хто має вищі доходи. Приклади непрямих податків: ПДВ, акцизний збір, ввізне-вивізне мито, тощо.

За об'єктом оподаткування прямі податки поділяються на податки на майно і на доходи.

Податки на доходи (особисті) сплачуються платником з дійсно отриманого доходу (прибутку) і відображають фактичну платоспроможність платника. Наприклад, прибуткові податки з підприємств та громадян.

Податки на майно (реальні, від англ. real - майно) справляються не з дійсно отриманого платником доходу, а з припущеного середнього доходу, отримуваного в даних економічних умовах від того чи іншого предмета оподаткування (нерухомої власності, грошового капіталу, тощо). Реальними податками обкладається переважно майно. В багатьох випадках важко визначити дохід, отриманий від того чи іншого майна чи виду діяльності чи проконтролювати правильність оголошеного платником доходу. Приклади реальних (майнових) податків: податок з власників транспортних засобів, податок на землю, податок на нерухомість.

За рівнем компетенції органів, що встановлюють та вводять в дію податки розрізняють загальнодержавні та місцеві податки.

Загальнодержавні податки встановлюються та вводяться в дію рішенням вищого представницького органу; справляються на всій території держави; зараховуються: до державного бюджету або до місцевих бюджетів або 3) пропорційно - і до державного, і до місцевого бюджетів.

Місцеві податки встановлюються та вводяться в дію переважно за участі як вищого представницького, так і відповідного місцевого органів влади. В Україні, зокрема, перелік місцевих податків та граничні розміри їх ставок встановлюються на рівні центрального представницького органу. Місцеві податки вводяться в дію на локальній території за рішенням органу місцевого самоврядування, справляються лише на даній території і зараховуються завжди до місцевих бюджетів.

За постійністю надходження податків до доходів тієї чи іншої ланки бюджетної системи виділяють закріплені та регулюючі податки.

Закріплені - це податки, доходи від яких безстроково, повністю або частково (у процентному відношенні) закріплені законодавством за певними бюджетами і для їх зарахування до відповідного бюджету не потрібне спеціальне рішення представницького органу влади вищого рівня.

Регулюючі податки щорічно перерозподіляються між бюджетами різних рівнів з метою покриття дефіцитів. Розподіл сум цих податків і зарахування до відповідних бюджетів у певному розмірі визначається щорічно рішенням вищого представницького органу про відповідний бюджет.

За цільовою спрямованістю введення податків розрізняють загальні і цільові податки.

За характером суб'єкта або платника податку виділяють:

- податки з фізичних осіб;

- податки з юридичних осіб;

- податки з фізичних і з юридичних осіб.

За регулярністю внесення бувають регулярні і разові податки.

За формою стягнення виділяють грошові і натуральні податки. На сьогодні діючі в Україні податки є грошовими за формою. Проте іноді законодавство допускає заміну грошової форми на натуральну.

Розмежування податків, зборів, платежів є не винятково теоретичною проблемою, але й у значній мірі проблемою практики.

По-перше, коли мова йде про податки, те це насамперед безумовні і нецільові платежі, і після їхнього надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування визначених заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив'язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (мова може навіть йти про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки в основному надходять у бюджети, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі і позабюджетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити винятково - стабільні надходження в бюджети нецільового характеру, - це, безсумнівно, податки. І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів [1].

3.3 Співвідношення податку, мита, збору

Природно, у податку, мита, збору існує ряд загальних рис. До них відносяться:

1. Обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети і фонди.

2. Чітке надходження їх у бюджети і фонди, за якими вони закріплені.

3. Вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження.

4. Примусовий характер вилучення.

5. Здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби.

6. Безеквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розходження.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше.

2. За метою. Мета податків - задоволення потреб держави. Мета мит, зборів - задоволення визначених потреб чи витрат установ.

3. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито, збір виплачуються в зв'язку з послугою, наданої платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. За характером обов'язку. Сплата податку пов'язана з чітко вираженим обов'язком платника; мито, збір характеризуються визначеною добровільністю його дій і не завжди регулюються відносинами імперативного характеру.

5. За періодичністю. Збори, платежі, мито часто носять разовий характер і їхня сплата здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються визначеною періодичністю.

Відмінності за періодичністю включає два підходи:

- періодичність сплати (збори, мито - одноразова сплата, податки - визначена періодична сплата);

- періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання по сплаті, податки - чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язується з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів збори і мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніш основним критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет - мито, якщо на користь організації - збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

- збір - платіж за володіння особливим правом;

- мито - плата за здійснення на користь платників юридично значимих дій [1].

4. Податкові правовідносини і податково-правові норми

4.1 Поняття та ознаки податкових норм та податкових правовідносин

Вихідними елементами, що формують податкове право, є податкові норми - правила, які складають зміст податкового права. Норми податкового права визначають:

- принципи податкового права;

- порядок встановлення податків;

- склад податкової системи;

- порядок введення податків;

- порядок обчислення і сплати податків;

- заходи, що забезпечують сплату або стягнення податків.

Всі податкові норми можна класифікувати за змістом на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні норми податкового права закріплюють комплекс прав і обов'язків, а також відповідальність учасників податкових правовідносин, основи взаємодії платників податків і органів управління в податковій сфері. Таким чином, в матеріальних податкових нормах встановлюється правовий режим, в рамках якого повинна існувати податкова система.

Процесуальні норми податкового права регламентують порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв платників податків, порядок провадження у справах з податкових правопорушень. Їх призначення полягає у визначенні процедури реалізації юридичних обов'язків і прав, встановлених матеріальними нормами податкового права в рамках податкових правовідносин, що регулюються ними [1].

4.2 Види податкових норм та податкових правовідносин

Класифікація податкових норм виглядає наступним чином.

По особливостях впливу на учасників відносин:

- зобов'язуючі - норми, що встановлюють у категоричній формі обов'язок робити визначені активні дії. Наприклад, норми, що встановлюють обов'язок по сплаті податків, наданню декларацій, звітів;

- забороняючі - норми, що встановлюють у категоричній формі обов'язок не робити заборонених дій, що порушують порядок, закріплений податковими нормативними актами. Наприклад, нормативні акти зі змінами в принципові елементи податкового механізму (ставка, пільги, об'єкт і т.д.) заборонено вводити в дію раніше ніж через пів року після їх опублікування;

- уповноважуючі - норми, які передбачають можливість суб'єкта діяти в межах правової норми, за власним розсудом, але межі дії норми виражені в категоричній формі. Допускаючи деяку самостійність, подібні норми все рівно знаходяться під впливом імперативних розпоряджень (хоча і непрямому): органи місцевого самоврядування можуть встановлювати і регулювати механізми місцевих податків і зборів на своїй території, але тільки в рамках (переліку, межах), установлених законодавчо.

Податкові правовідносини - це відносини, які виникають у відповідності з податковими нормами, і регулюють встановлення, введення, справляння та стягнення податків та інших обов'язкових платежів.

Податкові правовідносини характеризуються особливими рисами, що обумовлені специфікою предмету і методу податкового права.

По-перше, податкові правовідносини виникають і розвиваються виключно в сфері фінансової діяльності держави на стадії формування державних доходів.

По-друге, податкові правовідносини є формами реалізації публічних інтересів, в зв'язку з чим вони повинні розглядатися як публічно-правові.По-третє, одною з характерних рис податкових правовідносин є їх майновий характер. В якості майнових благ виступають грошові кошти, що поступають від різних суб'єктів до бюджетів і державних цільових фондів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів.

В-четвертих, податкові правовідносини по суті є відносинами владного характеру. Це обумовлено тим, що воно є формою реалізації податкової норми, що має імперативний характер. В зв'язку з цим однією стороною в податкових правовідносинах завжди виступає держава або уповноважені державою органи, що мають право видавати владні приписи.

Податкові правовідносини можна класифікувати за різними підставами.

Виходячи з функцій, які вони виконують, можна поділити на регулятивні і охоронні. Регулятивні правовідносини забезпечують упорядкування діяльності в сфері оподаткування - більшість податкових правовідносин носить регулятивний характер. Охоронні правовідносини виникають в зв'язку з порушенням податкової норми на основі санкції такої норми.

За характером податкових норм податкові правовідносини поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні правовідносини виникають на основі матеріальних норм податкового права. Змістом матеріальних податкових правовідносин є обов'язок платника податків сплачувати податок і право податкового органу вимагати його сплати. До процесуальних податкових правовідносин належать відносини, що виникають в ході провадження у справах про податкові правопорушення, в процесі надання відстрочок і розстрочок сплати податків, інших обов'язкових платежів [1].

4.3 Поняття, права та обов'язки суб'єктів податкових правовідносин

Поняття суб'єкта податкових правовідносин тісно пов'язане з поняттям суб'єкта податкового права.

Суб'єктом податкового права є особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків.

Суб'єкт податкових правовідносин - реальний учасник конкретних податкових правовідносин.

В якості суб'єктів можна виділити 4 групи учасників податкових правовідносин:

- держава (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють механізм оподаткування);

- податкові органи;

- платники податків;

- особи, що сприяють сплаті податків.

Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин характеризують його юридичний зміст. Податковими правами й обов'язками обмежуються можливості і межі активності суб'єктів правовідносин. Права й обов'язки суб'єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. Велика частина податкових правовідносин - це регулятивні правовідносини, якими здійснюється закріплення і розвиток фінансових відносин за участю держави. Але при фінансово-правовому регулюванні необхідно використовувати і методи державного примусу [1].

4.4 Підстави виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин

Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі визначеного комплексу різноманітних по змісту взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а) нормативних основ, при яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин;

б) правосуб'єктних основ, що характеризують здатність особи до участі в правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ - власне основ появи, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, з якими норми права зв'язують появу, зміну чи припинення податкових правовідносин. Вони являють собою: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, спричиняють визначені юридичні наслідки.

Класифікація юридичних фактів може здійснюватися за різними підставами.

За юридичними результатами:

1) правовстановлюючі - юридичні факти, з якими норми права зв'язують появу податкових правовідносин;

2) правозмінюючі - юридичні факти, з якими норми права зв'язують зміну податкових правовідносин;

3) правоприпиняючі - юридичні факти, з наявністю яких норми права пов'язують припинення податкових правовідносин.

Один факт може викликати кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно викликає припинення правовідносин по сплаті податків і появу правовідносин по сплаті податку на майно, що переходить у порядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії - юридичні факти, що є результатом вольового поводження людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій - дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм чи норм, що не суперечать їм;

б) неправомірні дії - дії, що порушують вимоги закону і не відповідають розпорядженням правових норм. На підставі правових норм приймаються індивідуальні податкові акти як правомірні юридичні дії, спрямовані на появу, зміну чи припинення конкретних податкових правовідносин;

2) події - явища, що відбуваються незалежно від волі суб'єктів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов'язані з припиненням податкових правовідносин чи зміною їхнього режиму; стихійні лиха можуть бути передумовою введення надзвичайних податків тощо) [1].

5. Правове регулювання об'єкта оподатковування

5.1 Предмет, об'єкт та одиниця оподатковування

Предмет оподаткування - це те, на що спрямоване відношення оподаткування.

У загальному смислі прийнято говорити, що податками обкладаються різні реальні речі, факти, дії, відношення, блага, як матеріального характеру (земельні ділянки, заробітна плата, прибуток, будівлі, транспортні засоби тощо, тобто, різні види майна і доходів та земля), так і нематеріального (державна символіка, права на певні дії тощо). Вищезазначені у загальному вигляді реальні речі чи факти називають предметами оподаткування. Отже, предмет оподаткування характеризує реально-сутнісну, фактичну сторону того, що оподатковується.

Поняття об'єкта оподатковування передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподатковування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника податків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в основному закріплюється в законодавчих актах) об'єкти оподатковування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподатковування (доходи фізичних осіб; майно юридичних осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податковими законодавчими актами.

Об'єктом оподатковування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти по реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів.

Чітка класифікація об'єктів (предметів) оподаткування виявляється справою досить непростою, оскільки їх важко вишикувати за якимось одним критерієм. В теорії класифікації об'єктів оподаткування побудовані на виділенні декількох категорій, зокрема:

- права майнові і немайнові;

- дії (діяльність) суб'єкта;

- результати господарської діяльності.

Інший критерій поділу стосується матеріальності змісту об'єкта. За цим критерієм об'єкти (предмети) поділяють на матеріальні і нематеріальні (майнові, немайнові).

Поняття об'єкта (предмета) оподаткування слід відрізняти від поняття джерела податку. Якщо наявність першого є підставою виникнення податкового зобов'язання, то друге визначає кошти, за рахунок яких сплачується податок.

Отже, під джерелом податку розуміють певний резерв, економічний показник, грошовий фонд, що використовується для сплати податку. Виділяють лише два джерела, за рахунок яких може бути сплачений податок - доход і капітал платника. Як правило, податки сплачуються із доходів платника. Доходи платника можуть мати різні форми (заробітна плата, прибуток, рента, відсотки тощо).

Одиниця оподатковування - це умовна розрахункова характеристика предмета оподатковування, одиниця виміру масштаб податку [1].

...