Історія розвитку системи податків

5.2 Методи обліку при обчисленні об'єкта оподаткування

Метод обліку податкової бази має визначальне значення для правильного визначення моменту виникнення податкового зобов'язання. Метод обліку, як і податковий період характеризує податкову базу з боку часового виміру, а саме - з точки зору правил віднесення елементів податкової бази до конкретного податкового періоду. Існує два основних таких методи: касовий і накопичувальний.

Перший (касовий) враховує момент реального чи фактичного отримання коштів і здійснення виплат. Відповідно до цього методу, наприклад, доходом є всі суми, дійсно отримані платником в конкретному періоді, а витратами - реально виплачені суми. Цей метод називають касовим, а також методом присвоєння, оскільки враховуються лише ті суми (майно), які присвоєні платником у певній юридичній формі, наприклад, отримані в касі готівкою, передані у власність шляхом оформлення певних документів тощо.

Відповідно до цього методу, наприклад, приріст вартості майна не є доходом до того моменту, поки цей приріст тим чи іншим способом не облікований: проценти по вкладу в банку отримані, акції продані по ціні більшій, ніж ціна їх придбання тощо.

При застосуванні другого методу вирішальним є момент виникнення майнових прав і обов'язків. Так, доходом визнаються всі суми, право на отримання яких виникло у платника в даному податковому періоді, незалежно від того, чи отримані вони фактично. Для визначення зроблених витрат підраховується сума майнових зобов'язань, що виникли у звітному періоді, незалежно від того чи зроблені по цих зобов'язаннях фактичні виплати, чи ні. Цей метод називається накопичувальним або методом чистого доходу. Іноді вживається також термін метод нарахувань [1].

5.3 Ставка податку, її види та характеристика

Ставка податку - це розмір податку на одиницю оподаткування. Характер податкової ставки визначається прийнятим методом оподаткування.

Ставка оподаткування покликана визначити розмір податку у грошовому виразі, вона відбиває спосіб отримання суми податку на основі конкретної податкової бази. Отже, ставка податку має враховувати вид та характер одиниці оподаткування. Одиниці оподаткування можуть бути або фізичними або грошовими.

Залежно від способу визначення суми податку (за методом встановлення) виділяють тверді і процентні ставки. Тверда ставка визначає фіксований розмір податку на одиницю оподаткування, наприклад, 10 гривень на гектар землі. Процентні ставки характерні для оподаткування прибутку і доходу і визначають розмір податку у вигляді певної частки (відсотку) від одиниці оподаткування, наприклад, 30 % кожної гривні оподатковуваного прибутку.

З точки зору залежності розміру ставки від розміру податкової бази розрізняють універсальні і диференційовані ставки. Універсальна ставка є єдиною для даного податку, вона має єдине значення, не залежить від розміру бази цього податку. Диференційована ставка фактично передбачає наявність декількох її значень, які застосовуються залежно від розміру податкової бази.

Виділяють також універсальні процентні ставки, які ще називають пропорційними.

Диференційовані ставки, у свою чергу, залежно від типу диференціації поділяються на прогресивні та регресивні.

Прогресивні - це ставки, розмір яких зростає із збільшенням розміру об'єкта оподаткування.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшують своє значення із зростанням об'єкта оподаткування.

Фактично застосування того чи іншого різновиду податкової ставки визначається прийнятим методом оподаткування (способом обкладення податкової бази).

За своїм змістом виділяють маргінальні, фактичні та економічні ставки. Під маргінальними мають на увазі диференційовані ставки. Наприклад, ставки податку з доходів фізичних осіб: 5 %, 10 %, 15 %, 30 %. Фактична ставка визначається як відношення розміру сплаченого податку до розміру податкової бази. Економічна ставка визначається як відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу (включаючи суми пільг, тощо) [1].

5.4 Метод оподаткування

Під методом оподаткування (способом обкладення податкової бази) - звичайно мають на увазі порядок зміни ставки податку залежно від зростання розміру податкової бази.

Виділяють чотири основних методи оподаткування: рівне, пропорційне, прогресивне і регресивне оподаткування.

При рівному оподаткуванні для кожного платника встановлюється рівна сума податку, тобто, фактично ставка не застосовується. Таке оподаткування ще називають подушним. Це найдавніший і найпростіший метод. Він не враховує майнового стану платника і застосовується досить рідко.

При пропорційному оподаткуванні для кожного платника встановлюється рівна ставка (але не сума) податку. Ставка податку не залежить від величини бази оподаткування і є єдиною. З ростом бази сума податку росте пропорційно. Тобто, метод враховує майновий стан та платоспроможність платника. Сума податку буде різною для платників з різним майновим становищем та доходами.

При прогресивному оподаткуванні значення податкової ставки зростають з ростом податкової бази. Вибір прогресивного оподаткування обґрунтовується поняттям дискреційного доходу, який визначається як різниця між сукупним доходом і доходом, що витрачається на задоволення першочергових потреб, оскільки саме дискреційний доход визначає справжню платоспроможність платника.

При регресивному методі, на відміну від прогресивного, із ростом розміру податкової бази розміри податкової ставки зменшуються, а не збільшуються. Широкого застосування на сьогодні цей метод не отримав [1].

5.5 Порядок та способи обчислення та сплати податку

Під порядком обчислення податку, як правило, розуміють правила щодо суб'єктів обчислення суми податку.

З точки зору суб'єктів обов'язок обчислити суму податку може бути покладений законом на: платника, податковий (контролюючий) орган, третю особу або податкового представника (податкового агента).

Прикладом першого підходу може бути податок на прибуток підприємств. Другий і третій підхід застосовується щодо прибуткового податку з громадян.

Суб'єкт обчислення визначається законом про відповідний податок.

В Україні обчислення суми податку податковими органами здійснюється при оподаткуванні доходів громадян від заняття підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на підставі відомостей, що надходять від самих громадян та з інших джерел.

Прикладом покладення обов'язку по обчисленню суми податку на третю особу, яка на підставі закону зобов'язана виступати податковим представником (податковим агентом) є прибутковий податок з громадян.

З точки зору способів обчислення суми податку найпростіша система полягає в обкладенні податкової бази частинами. Наприклад, кожна виплата підприємством на користь фізичної особи може бути обкладена податком окремо, без врахування доходів, отриманих раніше. Така система називається некумулятивною системою обчислення податку. Ця система є простою з точки зору обліку доходів, проте потребує перерахунку суми доходу і, відповідно, суми податку за результатами року, внаслідок чого може виникнути необхідність доплати суми податку чи, навпаки, повернення її частини.

Цього недоліку позбавлений метод обчислення податку наростаючим підсумком або кумулятивна система обчислення податку. При цьому на кожний момент виплати доходу визначають загальну суму виплат конкретному платникові з початку року. Із загальної суми доходу, з врахуванням суми знижок, розрахованої також наростаючим підсумком, обчислюють суму податку. При сплаті, обчислену таким чином суму податку зменшують на суму податку, утриманого з доходу раніше. Таким чином, платник, який отримує доход із одного джерела звільняється від необхідності перерахунку та можливої доплати податку в кінці року. Однак при цьому способі зростають вимоги щодо точності обліку доходів платника.

Сполучення кумулятивної і некумулятивної систем застосовується, коли платник отримує доходи з декількох джерел і немає можливості регулярного підрахунку його сукупного доходу [1].

6. Сутність пільг при оподатковуванні, їх види і форми

6.1 Поняття податкової пільги

Пільги - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків або полегшення умов виконання їх. Податкові пільги - це звільнення платника податків від нарахування і сплати податку чи сплата їм податку в меншому розмірі при наявності умов, визначених законодавством України. Вони є одним із елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків [1].

6.2 Види пільг в сфері оподаткування

Залежно від того, на зміни якого з елементів структури податку - об'єкта оподаткування, податкової бази чи ставки податку спрямована пільга, пільги поділяють на три групи:

- вилучення;

- знижки;

- податкові кредити.

Вилучення - це податкові пільги, спрямовані на виключення з оподатковуваного доходу окремих предметів (об'єктів оподаткування).

Вилучення можуть надаватись як усім платникам податку, так і окремим їхнім категоріям; як постійно, так і на визначений строк.

Знижки - це пільги, спрямовані на скорочення податкової бази. Вони пов'язані не з доходами платника податків, а з видатками. Так, платник податків має право зменшувати оподатковуваний прибуток на суму перерахованих ним коштів у благодійні фонди, підприємствам освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

Податкові кредити - це пільги, спрямовані на зменшення податкової ставки або податкового окладу. Об'єктом в даному випадку виступає обчислена сума податку, а не доходи або видатки платника.

Законодавством України передбачено особливі пільги, які можна поділити на дві групи:

- перша включає відносно традиційні і усталені звільнення від податку незалежно від обставин (звільнення від сплати податку окремих груп платників);

- друга характеризується певною короткотривалістю стосовно конкретних об'єктів.

Серед найбільш поширених є такі види податкових пільг:

- повне або часткове звільнення від сплати деяких податків;

- податкові скидки для окремих підприємств, галузей, регіонів;

- неоподатковуваний мінімальний рівень прибутків;

- виключення з оподатковуваних прибутків деяких витрат платників податків;

- повернення раніше сплачених податків (податкова амністія) та ін.

Пільги по податку є виключеннями з загальної схеми нарахування конкретного виду податку, закріплені в нормативному акті і враховують особливості, що характеризують платника, об'єкт, ставку чи інші умови. При цьому пільги найчастіше є повним чи частковим звільненням від податку [1].

6.3 Форми податкових пільг

Сукупність пільг, що претендує на закріплення в основному законі, що регулює податкову систему, може містити наступні форми:

1. Неоподатковуваний мінімум об'єкта податку. Прив'язуватися до абсолютної величини грошової суми в умовах інфляції не має змісту. Саме тому законодавець виділяє величину, кратну мінімальній заробітній платі, що затверджується Верховною Радою України й автоматично збільшується при зміні мінімуму зарплати.

2. Вилучення з обкладання конкретних елементів об'єкта оподатковування. Найчастіше це частина доходу чи інших об'єктів податку, що направляється на цілі, у реалізації яких зацікавлена держава чи місцеві органи самоврядування: природоохоронні заходи, освоєння нових технологій.

3. Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває великі можливості для одержання реальних доходів при зменшенні податкових вилучень, тому що нерідко кошти на утримання даних суб'єктів виділяються з бюджету, і цей канал трохи спрощує рух коштів від платників податків у бюджет, а потім у зворотному напрямку, до осіб, які їх потребують.

4. Зниження податкових ставок. Ця форма пільг відображає як державне так і регіональне значення виду діяльності, що підпадає під знижену ставку.

5. Відрахування з податкового окладу. Передбачає насамперед вилучення з податкового окладу, що здійснюється за визначений розрахунковий період.

6. Цільові податкові пільги. Можуть включати різні форми відстрочки стягування податків. Як найбільше характерний приклад можна виділити механізм використання податкового кредиту.

7. Інші податкові пільги (податкові канікули тощо) [1].

7. Відповідальність за порушення податкового законодавства

7.1 Підстави притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства

Несплата або неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності або громадянами податків, зборів, інших обов'язкових платежів залежно від того, чи умисно, з необережності, чи навіть за відсутності вини, воно допущено, тягне за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій у визначених законодавством розмірах; сплату пені, яка нараховується на суму несплаченого обов'язкового платежу; адміністративну або кримінальну відповідальність осіб, винних в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Підставою відповідальності є винне, передбачене законом суспільно небезпечне діяння, що має певні юридичні ознаки. Як сукупність цих ознак, що визначають конкретне діяння як правопорушення, і виступає склад правопорушення.

Загальними ознаками, характерними для усіх видів правопорушень, у тому числі і для податкових, є наступні:

1) суспільна небезпека (або шкідливість) діяння;

2) протиправність дій чи бездіяльності;

3) винна поведінка як результат вільного волевиявлення правопорушника;

4) карність [1].

7.2 Склад податкового правопорушення

Склад податкового правопорушення - це сукупність ознак, які необхідні для визнання діяння податковим правопорушенням і притягнення особи до юридичної відповідальності.

Елементами складу податкового правопорушення є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єкт податкового правопорушення - це суспільні правовідносини, які виникають з приводу сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Об'єктивна сторона податкового правопорушення - це протиправні дії чи бездіяльність суб'єкта податкових правовідносин, які приводять до ненадходження коштів до доходної частини бюджету чи фонду; суспільно шкідливі наслідки; причинний зв'язок між протиправними діями і суспільно шкідливими наслідками.

Одним з важливих елементів складу податкового правопорушення є суб'єкт податкового правопорушення, тобто особа, яка вчинила податкове правопорушення і яка за чинним законодавством може бути притягнута до відповідальності. Такими особами є:

1. Платники податків (фізичні і юридичні особи);

2. Збирачі податків (посадові особи юридичних осіб, юридичні особи, і громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності;

3. Особи, які сприяють сплаті податків (банківські та інші кредитні установи, які зобов'язані здійснювати перерахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів, податкові агенти).

Суб'єктивна сторона податкового правопорушення - характеризує внутрішню сторону податкового правопорушення (на відміну від зовнішнього прояву, що відповідає об'єктивній стороні) і відображає ті психічні процеси, які відбуваються в свідомості особи, що вчинила податкове правопорушення. Тому суб'єктивна сторона може бути визначена як психічна діяльність особи в момент вчинення податкового правопорушення або безпосередньо пов'язана з податковим правопорушенням [1].

7.3 Класифікація податкових правопорушень

Класифікація податкових правопорушень може здійснюватися за різними критеріями:

а) залежно від об'єкту:

- приховування доходу;

- заниження доходу;

- відсутність обліку об'єкту оподатковування чи ведення його з порушенням установленого порядку;

- несвоєчасна сплата податку;

- неподання документів й іншої інформації тощо;

б) залежно від спрямованості діянь:

- правопорушення проти прав і свобод платників податків;

- правопорушення проти порядку ведення бухгалтерського обліку і звітності;

- правопорушення проти реалізації контролюючими органами функцій податкового контролю тощо;

в) залежно від характеру санкцій і галузей, їх закріплюючих:

- кримінальна;

- адміністративна;

- фінансова.

г) залежно від ступеня суспільної небезпеки:

- податкові злочини;

- податкові правопорушення (провини) [1].

7.4 Види відповідальності за порушення податкових норм

За порушення податкового законодавства передбачено притягнення до адміністративної, кримінальної та фінансової відповідальності.

Адміністративна відповідальність являє собою заходи адміністративного впливу на основі адміністративно-правових норм за вчинення податкового правопорушення.

Підставою адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення (проступку), визначеного ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення [6]. Подібні діяння закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 1641 «Ухилення від подання декларації про доходи»; ст. 1642 «Порушення законодавства з фінансових питань»; ст. 1651 «Ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов'язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування) [7].

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті громадяни і посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства. Адміністративної відповідальності підлягають осудні особи, що досягли до моменту здійснення правопорушення шістнадцятирічного віку.

З усіх видів адміністративних стягнень податковим органам надане право використовувати адміністративний штраф. Розмір його визначається в межах, встановлених за здійснення відповідних правопорушень, у сумах, кратних визначеному показнику (мінімальному розміру заробітної плати, неоподатковуваному мінімуму доходів громадян).

Особливостями адміністративних санкцій є:

- відсутність тяжких правових наслідків;

- застосування за менш тяжкі податкові правопорушення (проступки);

- застосування адміністративних санкцій не тягне судимості.

Кримінальна відповідальність передбачена статтею 212 Кримінального кодексу України за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1), великих (ч. 2), або особливо великих (ч. 3) розмірах. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення ухилення від сплати податків за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 212 КК), а також його вчинення особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Слід підкреслити положення ч. 4 ст. 212 КК України: «особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою і другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх невчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків характеризується деякими особливостями:

- суб'єктами є фізичні особи (платники податків або службові особи);

- регулюється кримінально-правовими нормами;

- здійснюється тільки в судовому порядку;

- характеризується певними процесуальними особливостями.

Якщо поняття об'єкту і суб'єкту злочину не викликає особливих проблем, то елементи характеристики суб'єктивної сторони податкового злочину більш складні при конкретизації. З диспозиції ст. 212 КК України випливає, що законодавець пов'язує застосування кримінальної відповідальності саме з умисним ухиленням від виконання податкового обов'язку, тобто таке діяння повинне бути вчинене тільки з прямим умислом [9].

Основним видом відповідальності за порушення податкового законодавства є фінансова відповідальність.

Фінансову відповідальність можна визначити як застосування до порушника фінансово-правових норм заходів державного примусу уповноваженими державними органами, які покладають на правопорушника додаткові обтяження майнового характеру.

Фінансова відповідальність має такі специфічні риси:

1. Суб'єктами фінансової відповідальності є як фізичні, так і юридичні особи;

2. Фінансові санкції завжди носять майновий характер;

3. Характеризується особливим процесуальним порядком реалізації.

Фінансова відповідальність реалізується у вигляді фінансових санкцій.

Фінансові санкції - це заходи державного примусу, передбачені фінансово-правовими нормами, які покладають на правопорушника додаткові обтяження у вигляді фінансової пені і штрафів.

Усі фінансово-правові санкції поділяються на два види: правовідновлювальні і каральні (штрафні).

Правовідновлювальні санкції спрямовані на усунення шкоди, спричиненої державі фінансовим правопорушенням. Існує два види правовідновлювальних санкцій:

1) стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу в бюджет в формі податку;

2) пеня - як встановлена законодавством грошова сума, яку платник податку або збору повинен сплатити у випадку сплати належних сум податку або збору в пізніші порівняно з встановленим законодавством про податки і збори строки. Функція пені полягає в тому, щоб компенсувати державі шкоду, а саме збитки, які вона несе в зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідними суб'єктами в бюджет податку або збору. Таким чином, фінансово-правова пеня - це додаткові витрати для правопорушника. Розмір пені як фінансово-правової санкції встановлюється в законодавчому порядку.

Каральні (штрафні) фінансово-правові санкції встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника. Вони встановлюються у вигляді штрафів.

Фінансовий штраф має декілька особливостей:

- не може бути замінений іншим стягненням, а також уповноважений орган не може за своїм розсудом звільняти від накладання штрафу;

- виключається можливість стягнення штрафу і оскарження постанови про накладання штрафу в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- нерідко фінансовий штраф накладається разом із стягненням недоїмки по податках і пені;

- фінансові штрафи накладаються контролюючими органами і самостійно сплачуються платниками податків.

В окремих випадках, коли платник податку до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового обов'язку і самостійно погашає суму недоплати і штраф в розмірі 10 % суми недоплати, штрафи, адміністративні штрафи не застосовуються до такого платника податку.

Це правило не діє, якщо:

1. Платник податку не надає податкову декларацію за період, на протязі якого виникла недоплата податкового обов'язку;

2. Судом встановлено скоєння злочину (умисне ухилення від сплати податкового обов'язку) посадовими особами платника податку або фізичною особою платником податку.

Фінансові санкції можуть бути накладені як на юридичних осіб, так і на громадян - платників податків. Вони застосовуються незалежно від причин, за яких сталося порушення податкового законодавства. Але їх застосування допускається лише щодо податків, інших обов'язкових платежів, за якими встановлене обов'язкове подання податковим органам податкових декларацій і розрахунків [1].

8. Прямі і непрямі податки з юридичних осіб

8.1 Правове регулювання податку на прибуток підприємств

Податок на прибуток є класичним прямим податком.

Платник податку, який має у своєму складі філії та інші відокремлені підрозділи, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток. При цьому є два варіанти сплати такого податку. Так, податок сплачується в бюджети територіальної громади за місцезнаходженням таких філій або за місцем знаходження платника зі зменшенням на суму податку, сплаченого в бюджети територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Перехід на консолідовану сплату податку на прибуток дозволяється до 1 липня року, що передує звітному. Існують суб'єкти, перехід яких до консолідованої сплати податку є обов'язковим. До них відносяться:

1) постійні представництва нерезидентів;

2) управління залізниць;

3) Національний банк України та його установи;

4) установи пенітенціарної системи держави.

Об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток, який визначається зменшенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат, і суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі на:

- території України;

- її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні;

- за межами території України.

До валового доходу включаються доходи від продажу, від операцій по наданню фінансових послуг, від сумісної діяльності, доходи, не враховані в попередніх періодах, від позареалізаційних операцій та інших джерел (сум фінансової допомоги, повернених сум державного мита, отриманих сум штрафів, пені, неустойки тощо).

До валового доходу не включаються, наприклад, суми коштів у частині надмірно сплачених податків, що повинні бути повернені або повернені з бюджетів, кошти або майно у вигляді міжнародної технічної допомоги, що надається іншими державами відповідно до міжнародних угод України тощо.

Скоригований валовий дохід - це валовий дохід без урахування доходів, що не включаються до валового доходу.

Валові витрати - це сума будь-яких видатків платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які набуваються (виробляються) платником податку для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.

До валових витрат відносяться, наприклад, суми будь-яких видатків, здійснених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та охороною праці; суми коштів, віднесених до страхових резервів.

До валових витрат не включаються, наприклад, потреби, що не пов'язані з основною діяльністю (наприклад, проведення свят), сплата податків, штрафів, пені, неустойки, виплата дивідендів тощо.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення видатків на їхнє придбання, виготовлення або покращення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування.

Платники податку на прибуток підприємств самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Податок сплачується у строк, визначений законом для квартального податкового періоду. Платники в строки, визначені законом, подають у податковий орган декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного податкового року з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих періодів [1].

8.2 Правове регулювання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Платниками податку є як юридичні, так і фізичні особи України, іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно є об'єктами оподаткування.

До транспортних засобів, які є об'єктами оподаткування належать:

- трактори (колісні);

- автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;

- автомобілі легкові;

- автомобілі вантажні;

- автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

- мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см куб.;

- яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);

- човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);

- інші човни (крім спортивних).

Не належать до об'єктів оподаткування:

- трактори на гусеничному ходу;

- мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 см куб.;

- автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;

- транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та в аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані;

- машини і механізми для сільськогосподарських робіт;

- яхти, судна парусні і човни спортивні.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду. У разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з юридичних осіб у доход відповідного бюджету податковими органами стягуються вся сума прихованого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієї ж суми. Сума прихованого (заниженого) податку і штраф вносяться до відповідного бюджету за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємств [1].

8.3 Сутність мита

Державне мито є платою, яка стягується за здійснення юридично значимих дій уповноваженими на це компетентними органами в інтересах юридичних та фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, які мають правове значення.

Розмір ставок державного мита та порядок його відрахування встановленого Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року [19].

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується в бюджет місцевого самоврядування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, подаваних у господарський суд, із заяв про перевірку рішень, визначень і постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтримкою їхньої дії і за представлення в Кабінет Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується в Державний бюджет України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами України, зараховується в Державний бюджет України.

Місцеві Ради народних депутатів мають право, крім зазначених у гл. 1.5 пільг, встановлювати додаткові пільги для окремих платників із сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито справляється:

- із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв кредиторів у справах про банкрутство тощо;

- за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

- за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням та поновленням записів актів громадянського стану;

- за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що замінюють їх; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина ; за видачу нового зразка паспорта громадянина України;

- за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

- за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

- за операцію із цінними паперами;

- за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних; за проведення аукціону та ін.

Ставки державного мита встановлюються в розмірах відповідно до переліку, визначеного Декретом. Сплачується державне мито готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника в кредитній установі. З позовів, що подаються до суду та арбітражного суду, в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України [1].

8.4 Зміст плати за землю

Сплата податку на землю регулюється Земельним кодексом України, постановами Кабінету Міністрів України.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у виді земельного податку чи орендної плати, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників і користувачів землі чи орендарів і визначається в залежності від грошової оцінки земельних ділянок.

Платником плати за землю є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар, якими можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Платники сплачують податок на землю з дня виникнення права власності чи права користування ділянкою, а у випадку втрати платником цих прав, податок сплачується за період фактичного перебування в нього ділянки в поточному році. Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції і громадян) і нарахування земельного податку здійснюється щорічно за станом на 1 травня, інших платників - за станом на 1 лютого.

Право на земельну ділянку може належати декільком особам, тому, як характерну рису плати за землю слід зазначити існування в цьому випадку консолідованого платника.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у власності чи користуванні, у тому числі й орендованої. При цьому законодавець виділяє три категорії земель: землі сільськогосподарського користування, землі населених пунктів і землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й інші. Стаття 79 Земельного кодексу України [4] містить поняття земельної ділянки, як частини земної поверхні з установленими межами, визначеним місцем розташування і закріпленими у відношенні нього правами. Одиницею оподатковування, щодо сільськогосподарських угідь законодавчо закріплений один гектар орних земель, лугів, пасовищ, багаторічних насаджень.

Право власності на землю і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання його власником чи користувачем документа, що задовольняє це право і його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після висновку договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення його межі у натурі (на місцевості), одержання документа, що засвідчує право на нього (державного акта) і державної реєстрації заборонено.

Власники землі і землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі - у формі орендної плати.

Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:

- нецільового використання землі;

- перевищення норм відводу.

Пільги по платі за землю розглядалися у попередніх темах.

Числення податку на землю провадиться на підставі даних Державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого представляють дані у відповідну державну податкову інспекцію. Нарахування плати за землю громадянам проводиться державними податковими інспекціями, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне повідомлення про сплату податку.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільського, селищної чи міської Рад, відповідно, до територій на яких знаходяться земельні ділянки, при цьому, 30 % цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах, 10 % - на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.

Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищенню родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, зв'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів [1].

8.5 Правове регулювання податку на додаткову вартість

Податок на додану вартість є універсальним непрямим податком на споживання.

Платників податку на додану вартість можна поділити на такі групи:

1. Особи, які стають платниками податку залежно від обсягу продажу, тобто юридичні особи, громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, якщо обсяг, здійснюваних ними оподатковуваних операцій із продажу досягнув протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Особи, які реєструються платниками незалежно від обсягу продажу:

а) суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються торговою діяльністю за готівкові кошти, за винятком громадян, що сплачують ринковий збір;

б) суб'єкти підприємницької діяльності, що надають транзитні послуги на митній території України.

3. Особи, які сплачують ПДВ, незалежно від факту реєстрації в податкових органах, як платники податку на додану вартість:

а) юридичні й фізичні особи, що імпортують, пересилають на митну територію України товар.

4. Платники консолідованого ПДВ (один платник є відповідальним за сплату ПДВ іншими платниками):

а) особи, відповідальні за внесення податку по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті (визначається Міністерством транспорту за погодження з ДПА;

б) суб'єкти підприємницької діяльності, які надають послуги зв'язку та здійснюють консолідований облік доходів - витрат, пов'язаних із наданням цих послуг.

Особи, які за законом повинні бути зареєстровані як платники податку:

1. Подають заяви в органи ДПА;

2. Отримують індивідуальний податковий номер;

3. Одержують свідоцтво про реєстрацію;

4. Отримують право на виписку податкової накладної.

Індивідуальні номери платників податків заносяться до єдиного реєстру, який ведуть органи ДПА України.

Об'єктами ПДВ є такі операції:

1. З продажу товарів та послуг на митній території України;

2. З увезення, пересилання товарів за межі митної території України, надання послуг, виконання робіт для їхнього споживання поза межами митної території України.

Від виду об'єкта залежить база оподаткування.

Податок може обчислюватись, виходячи з:

1. Договірної вартості товару, робіт, послуг, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням загальнодержавних обов'язкових платежів;

2. Договірної вартості імпортного товару, але не нижчої за митну вартість;

3. Фактичної ціни бартерної операції, якщо вона не нижча звичайної ціни;

4. Комісійної винагороди платника податку, коли він здійснює підприємницьку діяльність із продажу товарів, які знаходилися в користуванні осіб, які не зареєстровані як платники ПДВ.

Об'єкти оподаткування, окрім операцій, звільнених від оподаткування, та таких, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 %. Податок становить 20 % бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг).

За нульовою ставкою ПДВ обчислюється щодо операцій з:

1) експорту товарів, робіт, послуг;

2) продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (тільки фізичним особам, які виїжджають за територію України);

3) надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного контролю України;

4) продажу переробним підприємствам м'яса та молока сільськогосподарськими товаровиробниками;

5) продажу товарів, робіт, послуг підприємствами, заснованими Українським товариством сліпих, іншим платникам податку.

Система пільг по ПДВ вже розглядалася у попередніх темах.

Датою виникнення обов'язку по податку на додану вартість вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із зазначених подій, що сталися раніше:

1) або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата їх оприбутковування в касі;

2) або дата відвантаження товарів, для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Звіти по податку на додану вартість і його сплата здійснюються протягом місяця або кварталу, залежно від того, який податковий період обрав платник податку. Для щомісячних платників декларація подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, а для щоквартальних - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного податкового кварталу. Сплата податку здійснюється платником податку протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем зазначеного граничного строку подання декларації. Сплачений податок зараховується в Державний бюджет.

У момент виникнення податкового зобов'язання платником податку - продавцем виписується податкова накладна, яка надається покупцю за його вимогою (копія залишається у продавця). Податкова накладна є звітним податковим і розрахунковим документом, який може виписувати тільки зареєстрований платник податку на додану вартість. Не виписується податкова накладна, коли обсяг разового продажу не перевищує 20 гривень, у разі продажу транспортних квитків та при виписуванні готельних рахунків [1].

8.6 Сутність акцизного збору

Платниками акцизного збору є:

1. Суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, організації, філії, відділення (включаючи підприємства з іноземними інвестиціями) - по підакцизним товарам і продукції вітчизняного виробництва.

2. Суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи, філії - по товарах, що ввозяться на територію України.

3. Фізичні особи, що ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Передбачається три види об'єктів оподаткування акцизним збором:

1. Обороти від реалізації вироблених на території України підакцизних товарів;

2. Обороти від реалізації товарів, продукції для власного виробництва;

3. Митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту (за виключенням тих, по яких стягується мито).

Сума акцизного збору визначається, виходячи з вартості реалізованих підакцизних товарів, за встановленими ставками.

Ставки можуть встановлюватися до обороту з продажів або в твердих сумах з одиниці реалізованого товару.

Якщо ставка встановлюється в грошовому еквіваленті до одиниці виміру, сума акцизного збору визначається як: Аз = ставка Аз Ч кількість товару.

Якщо ставка встановлюється у відсотках, сума акцизного збору визначається як: Аз = ставка Ч вартість.

Суми акцизного збору визначаються платником самостійно та сплачуються в бюджет. Розрахунок по акцизному збору здійснюється щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, шляхом подачі податкової декларації. Сплата здійснюється протягом 10 днів із дня подачі декларації [1].

9. Оподатковування фізичних осіб

9.1 Місце податку на доходи фізичних осіб у системі податків і зборів України

При визначенні платників податку з доходів фізичних осіб в Україні застосовується принцип резидентства.

Для визначення поняття резидента застосовується ряд критеріїв. Фізичною особою-резидентом визнається фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи вищезазначені положення, то фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються вищезазначені положення, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Фізичною особою-нерезидентом визначається фізична особа, яка не є резидентом України.

Об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб диференціюється залежно від резидентського статусу платників та форми доходів.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Загальний місячний оподатковуваний дохід визначається шляхом визначення переліку доходів, які включаються до його складу. При цьому також визначається перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Прикладом доходів, що включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу, є:

- доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;

- доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності;

- сума (вартість) подарунків у певних межах;

- сума страхових внесків (страхових премій) за договором добровільного страхування, сплачена будь-якою особою-резидентом, іншою ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь, крім певних сум;

- сума страхових виплат, страхових відшкодувань або викупних сум, отриманих платником податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування, у певних випадках та розмірах тощо.

До складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації):

- сума державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом;

- сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням певних норм;

- сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші у державну лотерею;

- сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, завданої йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у порядку та сумах, визначених законом;

- суми виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються визначеними законом неприбутковими організаціями та благодійними фондами України тощо.

Ставка податку з доходів фізичних осіб становить 15 % від об'єкта оподаткування.

Так, ставка податку становить 5 % від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як:

- відсоток на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків);

- відсотковий або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом.

Ставка податку становить 30 % від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком певних категорій доходів.

Ставка податку становить 10 % від об'єкта оподаткування з доходів шахтарів-працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості [1].

9.2 Пільги по податку на доходи фізичних осіб

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для

працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

Платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за спеціальною формою.

Обсяг поняття податкової соціальної пільги визначається шляхом встановлення вичерпного переліку податкових соціальних пільг. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, зазначених у переліку податкових соціальних пільг, така пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір, при дотриманні процедур [1].

9.3 Податковий кредит

Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Зазначені вище документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

...