Призначення судових експертиз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Завдання № 1. Призначення судових експертиз

1.1 Поняття судової експертизи, її види та значення

1.2 Система судово-експертних установ в Україні

1.3 Підготовка матеріалів і формулювання питань експерту

1.4 Види зразків і тактика їх одержання для порівняльного дослідження

1.5 Процесуальні й організаційні питання призначення і проведення судових експертиз

1.6 Оцінка і використання висновку експерта у кримінальному процесі

Завдання № 2

Список використаних джерел

Завдання № 1. Призначення судових експертиз

1.1 Поняття судової експертизи, її види та значення

Використання спеціальних знань під час розслідування та розкриття злочинів посідає важливе місце у системі вітчизняного кримінального судочинства і здійснюється у різних формах: залучення спеціаліста до участі у слідчих діях, проведення експертиз, висновки за результатами яких мають доказове значення у кримінальному провадженні [1, с. 27].

За офіційними даними Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, у 2011 році за участю працівників експертної служби МВС України розкрито 202 676 злочинів, що становить 63% від загальної їх кількості за цей період. Експертів підрозділів МВС залучали як спеціалістів до участі у проведенні 208 644 оглядів місць подій. У 187 567 випадках це сприяло вилученню слідової інформації, зокрема: 2500 - за умисними вбивствами, 3305 - тяжкими тілесними ушкодженнями, 13203 - грабежами і 144659 - крадіжками. Також було встановлено 1462 особи невпізнаних трупів. Упродовж зазначеного періоду працівники експертної служби провели понад 900 000 експертиз і досліджень [2].

Розкриття окремих видів злочинів взагалі неможливе без проведення експертних досліджень, а доведення участі та вини осіб у деяких резонансних кримінальних провадженнях потребує проведення значної кількості експертиз. Так, у межах слідства у кримінальній справі за вбивством 29.12.2011 р. п'яти працівників «Приватбанку» у м. Донецьку було проведено понад 75 експертиз [3].

Отже, під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза.

Правове врегулювання питань призначення експертиз набуває особливого значення у зв'язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - новий КПК України) [4]. Будь-яких офіційних роз'яснень, коментарів і наукових досліджень щодо практичного застосування його окремих положень немає. Саме тому доцільно й актуально висвітлити окремі питання, які стосуються призначення експертиз за новим КПК. судовий експертиза кримінальний

Окрім КПК України, проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу» [5] і Цивільним процесуальним кодексом України (далі -- ЦПК України) [6] (статті 57-61).

Судова експертиза - це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 242 КПК України). До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.

У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза визначається як дослідження, що провадиться у відповідності з кримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, яка володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення по справі [7, с. 159].

Закон України «Про судову експертизу» [5] визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1).

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні по справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину по справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підставами [8, с. 113-117].

За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди.

Так, усі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоско-пічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін. Нетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін. [7, с. 160].

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістична експертиза - це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань, її об'єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін. [8, с. 114-115].

Судово-медичні експертизи поділяються на експертизи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність, класифікаційні - визначають групову належність різного роду об'єктів, діагностичні - показують стан різних об'єктів та їхню динаміку [7, с.160].

Судові експертизи поділяються на такі:

1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі необґрунтова-ності висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам;

2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається тому самому або іншому експертові;

3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі - групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або-за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;

4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні, ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок [8, с.116].

1.2 Система судово-експертних установ в Україні

У зв`язку з тим, що на початку ХХ ст. злочинність досягла найвищого рівня складності, з урахуванням новітніх досягнень технічного прогресу на той час в процесі вчинення окремих видів злочинів, виникла необхідність створення таких установ, які б використовували ефективні, наукові методи і засоби боротьби з нею. Так були створені і почали діяти ще за часів Російської імперії у 1914 р. у системі Міністерства юстиції перші судово-експертні установи в Україні, про що свідчить Закон «Про заснування кабінетів науково-судової експертизи у містах Москві, Києві і Одесі», який було ухвалено Державною Думою і Державною Радою Російської Імперії 4 (17) липня 1913 р. Прототипами перших в Україні судово-експертних установ є сучасні Київський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз, що діють у системі Міністерства юстиції України понад 90 років.

Основною метою, відповідно до Законів, було проведення судово-експертних досліджень з кримінальних і цивільних справ з використанням методів судової фотографії, дактилоскопії, хімічного і мікроскопічного аналізу [9, с. 33-34].

З 1914 р. у Київському та Одеському кабінетах науково-судової експертизи, а з 1923 р. і в Харківському кабінеті науково-судової експертизи до 1941 р. проводилися судово-експертні дослідження різноманітних об'єктів для надання допомоги слідчим при розслідуванні тяжких злочинів. Серед них були і ті дослідження, які на сучасному етапі проводяться судово-експертними установами МОЗ України.

З 1925 р. Київський, Одеський, Харківський кабінети наукової судової експертизи були реорганізовані у Інститути науково-судової експертизи, що сприятливо вплинуло на розвиток наукових основ судової експертизи, розширенню її можливостей та удосконалення експертної практики. Ця реорганізація була науковою передумовою формування системи судово-експертних установ в Україні та напрямків їх діяльності [10, с. 186].

Згодом сформувалася система судово-експертних установ МВС, МО, СБУ і ДПС України.

Становлення судово-експертних установ у системі МОЗ України розпочалося у 50-і рр. ХХ ст., після того, як у діючих судово-експертних установах у системі МЮ України були закриті біологічні відділи, які проводили дослідження біологічних об'єктів (організму людини і тварин)[11, с. 123].

Вони досягли сучасного стану і успіхів в 90-х рр. ХХ ст., коли МОЗ України провело зміцнення судово-медичної служби і покращення її матеріально-технічного забезпечення (наказ МОЗ України № 6 від 17.01.1995 р. [12]).

Розвиток судово-експертних установ у системі МВС України почався з організації науково-технічної служби з 20-х рр. ХХ ст., до 1941 р. змінювалася підлеглість цих підрозділів та їх найменування. У той час багато матеріалів, що підлягали судово-експертному дослідженню, направлялися в діючі інститути науково-судової експертизи системи МЮ України - Київський, Одеський та Харківський.

З 1 березня 1944 р. почало функціонувати науково-технічне відділення (НТВ) при Республіканському Управлінні міліції МВС УРСР, а в 1948 р. було створено Науково-технічний відділ (НТВ). З 1970 р. існувало Оперативно-технічне управління (ОТУ) МВС УРСР, до складу якого входив відділ криміналістичних досліджень.

У 1990 р. створили Експертно-криміналістичне управління (ЕКУ) МВС УРСР з відповідними підрозділами у територіальних органах. Інтенсивний розвиток судово-експертних установ системи МВС України почався після створення (Постанова КМ України № 617 від 6 травня 1998 р. [13]) при МВС України Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (ДНДЕКЦ) на базі Експертно-криміналістичного управління, а також Центру криміналістичних досліджень і Вибухово-технічної служби цього Міністерства [14, с. 213-214].

Судово-експертні установи у системах МО України та СБ України почали створюватися після розпаду Радянського Союзу.

До судово-експертної служби Збройних Сил України належать наступні судово-експертні установи: Центр судових експертиз МО України у Києві; судово-медичні лабораторії оперативних командувань (Західного - у Львові, Південного - у Одесі і Північного - у Харкові); судово-медична лабораторія ВМС України у Севастополі.

Судово-експертні установи у системі СБ України складаються з Експертно-криміналістичної служби СБУ, яка дислокується у Києві та Експертно-криміналістичних груп оперативно-технічних відділів управлінь СБ України у відповідних областях з визначеними зонами обслуговування[15, с. 111; 16, с. 145].

У системі ДПС України судово-експертні установи почали створювати після прийняття Закону України «Про Державну прикордонну службу» від 3 квітня 2003 р. [17]. 20 березня 2004 р. створено Центральну лабораторію криміналістичних досліджень паспортних документів ДПС України, яка відповідно до наказу Адміністрації ДПС України № 278 від 20 квітня 2007 р. була перейменована на Окремий відділ криміналістичних досліджень паспортних документів ДПС України.

У Положенні «Про Центральну лабораторію криміналістичних досліджень паспортних документів Державної прикордонної служби України» крім досліджень паспортних документів викладено її основні завдання (проведення криміналістичних досліджень та судової експертизи паспортних документів для органів ДПС України, інших правоохоронних органів з метою запобігання, виявлення, розслідування і розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері охорони державного кордону; проведення організаційно-методичної роботи у забезпеченні судово-експертної й техніко-криміналістичної діяльності; подання пропозицій щодо розробки техніко-криміналістичних засобів та забезпечення їх використання у практичній діяльності; експлуатаційно-технічне та метрологічне забезпечення техніко-криміналістичних засобів органів ДПС України; участь у формуванні загальнодержавного криміналістичного обліку) і терміни проведення криміналістичних досліджень техніко-криміналістичної експертизи документів (реквізитів документів і матеріалів документів) [18, с.14-16].

Отже, основні етапи формування систем судово-експертних установ в Україні та види їх діяльності такі:

перший етап з 1914 по 1917 рр. - створення і діяльність Київського та Одеського кабінетів науково-судової експертизи - перших в Україні багатопрофільних судово-експертних установ;

другий етап з 1918 - 1925 рр. - боротьба за виживання і законодавча регламентація перших в Україні Київського та Одеського кабінетів науково-судової експертизи та створення у 1923 р. третьої в Україні судово-експертної установи - Харківського кабінету науково-судової експертизи; у 1922 р. була організована науково-технічна служба МВС, що стало початком створення системи судово-експертних установ у системі МВС України;

третій етап з 1925 по 1941 рр. - реорганізація перших судово-експертних установ в Україні - Київського, Одеського та Харківського кабінетів науково-судової експертизи у Інститути науково-судової експертизи та розвиток їх судово-експертної і наукової роботи;

четвертий етап з 1944 по 1990 рр. - етап формування поряд із існуючими судово-експертними установами МЮ, судово-експертних установ у системі МОЗ України - Бюро судово-медичної експертизи;

п'ятий етап з 1991 по 2008 рр. - період інтенсивного реформування судово-експертних установ в Україні, розвитку та вдосконалення напрямків їх діяльності [9, с. 198-199].

Сьогодні судово-експертні установи мають відомчу систему: у системі МЮ України функціонує сім судово-експертних установ, які мають назву науково-дослідних інститутів судових експертиз і дислокуються у містах: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Львів, Одеса, Сімферополь і Харків, а також - 12 їх відділень (Тернопільське, Черкаське, Чернігівське, Вінницьке, Сумське, Полтавське, Севастопольське, Луганське, Волинське, Миколаївське, Кіровоградське, Херсонське) [19, с. 144-145].

В Україні діє розгалужена мережа судово-експертних установ у системі МОЗ України (Головне бюро судово-медичної експертизи, обласні і районні), у яких проводять судово-медичні, судово-психіатричні та судово-наркологічні експертизи.

Судово-експертна служба МВС України включає такі підрозділи: Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України, науково-дослідні експертно-криміналістичні підрозділи при головних управліннях МВС в Криму, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті.

До судово-експертної служби МО України відносяться: Центр судових експертиз МО України в Києві, судово-медичні лабораторії оперативних командувань у Львові, в Одесі і Харкові, судово-медична лабораторія ВМС України у Севастополі.

Створені судово-експертні установи у системі СБ України (ЕКС СБУ у м. Києві, експертно-криміналістичні групи ОТВ управлінь СБУ у відповідних областях) та ДПС України (Окремий відділ криміналістичних досліджень паспортних документів ДПС України). Кожна система судово-експертних закладів має свою структуру.

Таким чином, компетенція і правовідносини МЮ, МОЗ, МВС, МО, СБУ і ДПС України зумовили створення сучасних судово-експертних установ. Вони мають відомчу систему (МЮ, МОЗ, МВС, МО, СБУ і ДПС України). Їх завданнями є надання допомоги правоохоронним органам та судам у використанні спеціальних знань обізнаних осіб спеціалістів різних галузей знань при проведенні слідчих дій або призначення судових експертиз на вимогу слідчих чи судів та різних інших органів (відповідно до норм КПК, ЦПК, ГПК, Кодексу про адміністративне судочинство України) [20, с. 17-18].

Особливостями діяльності судово-експертних установ є її дослідницький, правовий, конструктивний, верифікований характер. Експертній діяльності притаманні: відносна самостійність експерта у визначенні і виборі методів дослідження, технічних прийомів і засобів під час проведення досліджень, ініціатива експерта, який може вийти за межі завдань, поставлених йому слідчим або судом; профілактичні можливості, що реалізуються на підставі експертної прогностики; особлива суспільно-психологічна атмосфера, викликана інтересом до результатів діяльності експерта; негативний емоційний вплив об`єктів дослідження; співвідношення індивідуальності та колегіальності, бо працюючи в колективі, експерт має свої конкретні цілі, яких він досягає, докладаючи власних зусиль.

Основним видом діяльності судово-експертних установ є проведення судових експертиз. Аналіз судово-експертної практики судово-експертних установ в Україні показує, що вона здійснюється на підставі розробленої класифікації судових експертиз [20, с. 19].

Підготовка кадрів для судово-експертних установ України є одним із видів судово-експертної діяльності. В Україні підготовка судово-експертних кадрів на сучасному етапі здійснюється лише для судово-експертних установ системи МВС. У зв'язку потрібно створити на юридичних факультетах деяких університетів й юридичних академій групи спеціалізації судових експертів або відкрити інститут підготовки судових експертів у містах, де є науково-практична база (Київ, Львів, Одеса, Харків). Це забезпечувало б кадрами судових експертів всі регіони України - центральний, західний, східний та південний.

Основними шляхами підвищення ефективності функціонування судово-експертних установ в Україні є:

а) удосконалення правового регулювання діяльності судово-експертних установ;

б) підвищення професійної майстерності судових експертів, розробка основ професійного відбору, підвищення ефективності підготовки і перепідготовки експертів, а також забезпечення контролю і рівня професійної підготовленості співробітників судово-експертних установ, при цьому діяльність в галузі підготовки кадрів судових експертів має носити програмний характер;

в) відновлення і налагодження наукових зв`язків більш якісного рівня з інститутами та провідними судово-експертними центрами інших держав та участь судових експертів у міжнародних судово-експертних організаціях.

Перспективним шляхом удосконалення системи судово-експертних установ в Україні є створення єдиної судово-експертної системи, незалежної від міністерств та відомств, які займаються правоохоронною діяльністю, що дозволило б зосередити провадження судової експертизи у межах одного відомства, усунувши тим самим найбільш істотні недоліки системи відповідних органів: відомчу підпорядкованість судово-експертних підрозділів державним органам, пов'язаним із розслідуванням злочинів; роз'єднаність установ, що проводять судову експертизу, внаслідок їх належності різним відомствам; відсутність необхідної координації як між ними, так і з правоохоронними органами; паралелізм у діяльності установ різних відомств, що призводить до нераціонального розподілу і використання кадрових і матеріально-технічних ресурсів [21, с. 292, 294].

1.3 Підготовка матеріалів і формулювання питань експерту

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання запитань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта [7, с. 163].

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об'єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини тощо), щодо яких слідчий (суд) повинен з'ясувати певні питання. Досліджувані об'єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, тимчасового доступу до речей та документів тощо) з дотриманням встановлених законом правил.

Об'єкти, що направляються на експертизу, ретельно упаковуються й опечатуються. На упакуванні робиться відповідний напис, засвідчуваний підписами слідчого і понятих [22, с. 158]. Для проведення порівняльного аналізу з метою встановлення тотожності або визначення джерела походження об'єктів слідчий (суд) повинен підготувати порівняльні матеріали, зразки (докладніше див. питання 4).

Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:

1) властивості та стан об'єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4) слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи зумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи пов'язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи - це ті обставини, які можуть бути з'ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом [23, с. 86].

Формулювання питань експерту. Відповідно до закону перед експертом можуть бути поставлені лише такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують типові переліки питань щодо різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер [7, с.164].

Вибір експертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об'єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний спеціаліст, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого або ухвалою (постановою) суду (слідчого судді) (ст. 110 КПК України), які є юридичною підставою проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

У вступній частині постанови вказується дата та місце її складання, посада, звання та прізвище особи, яка винесла постанову, найменування кримінального провадження, з якого призначається експертиза.

Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються відомості щодо об'єктів експертизи (обставини, пов'язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням тощо.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК України, якими керувався слідчий або суд).

Резолютивна частина містить рішення про призначення експертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються експерту.

Керівник експертної установи, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів [7, с.165].

1.4 Види зразків і тактика їх одержання для порівняльного дослідження

На основі досягнень сучасної науки в слідчій та судовій практиці розширюється коло об'єктів порівняльного дослідження, виникають нові види судових експертиз (наприклад, експертиза вибухових пристроїв та речовин і продуктів пострілу; матеріалів і засобів відеозвукозапису; будівельно-технічна; транспортно-трасологічна; комп'ютерної техніки та програмних продуктів тощо). У зв'язку із цим ускладнюються прийоми вилучення й відібрання зразків, а також правила підготовки їх до експертного дослідження [24, с. 104].

У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу.

Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об'єкти, що надаються експерту для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об'єктів, що надаються експерту для дослідження.

Слідчий збирає зразки у процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, тимчасовий доступ до речей і документів або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ч. 1 ст. 245 чинного КПК України у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.

При цьому отримання зразків для експертизи є вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів для експертного порівняльного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу спеціаліста. Про відібрання зразків складається протокол.

На відміну від речових доказів, зразки для порівняльного дослідження не пов'язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об'єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність (можливість порівняння) [7, с. 162-163].

Деякі види судових експертиз (наприклад, криміналістична, судово-медична, товарознавча, почеркознавча) часто проводяться шляхом порівняльного дослідження об'єктів і відповідних зразків. Через це при підготовці таких експертиз відповідальним завданням слідчого (суду) є правильне одержання й належне оформлення порівняльних зразків. У криміналістиці такими зразками називаються різні матеріальні предмети, що мають властивості певного виду (групи) або які внаслідок взаємодії з окремими індивідуальними предметами відобразили на собі їх ознаки; і тому можуть бути використані як посередники для встановлення предмета, який залишив на них відображення.

За походженням ідентифікаційних ознак порівняльні зразки поділяються на два види: 1) безпосередні представники об'єктів певного виду, групи, складу і структури (наприклад, зразки зерна, крові, чорнил, конкретної промислової продукції тощо); 2) предмети, які зберегли на собі в результаті взаємодії матеріально-фіксовані ознаки індивідуального об'єкта (наприклад, зразки письма, відбитки папілярних візерунків пальців, відтиски печаток тощо). Особливістю порівняльних зразків першого виду є те, що вони мають ті самі властивості, склад і структуру, що й досліджувані об'єкти, тому можуть бути використані для встановлення спільності походження або належності до однієї класифікаційної групи. Головною умовою використання цих зразків в експертному дослідженні є їх відповідність (схожість) досліджуваним об'єктам за хімічним складом, фізичними властивостями, біологічним походженням, технологічними та іншими ознаками.

Порівняльні зразки другого виду в процесі дослідження використовуються як встановлені об'єкти, їх особливість полягає в тому, що походження зразків завжди відоме. Вони спеціально відбираються слідчим (судом) для порівняльного дослідження. Головною умовою, яка визначає можливість використання цих зразків в експертному дослідженні, на відміну від зразків першого виду, є безперечність відображення на них конкретного об'єкта, що перевіряється (наприклад, ознак почерку підозрюваної особи, слідів конкретної пари взуття).

За своїм походженням порівняльні зразки можуть бути вільними та експериментальними. Вільні зразки для експертизи спеціально не створюються. Вони взагалі можуть не мати безпосереднього відношення до злочину, який розслідується. Залежно від обставин справи, характеру досліджуваних об'єктів і завдань, поставлених на вирішення експерту, вільними зразками можуть бути, наприклад, тексти документів або підписи, виконані обвинуваченим до початку кримінального провадження та не у зв'язку з ним; відтиск печатки, подібні з досліджуваними об'єктами шматки паперу, тканин тощо. Такі зразки слідчий одержує під час проведення дій (обшуку, тимчасового доступу до речей і документів або шляхом вимоги від установ й окремих осіб.

На відміну від вільних, експериментальні зразки спеціально відбираються для проведення експертизи. Необхідність отримання названих зразків може зумовлюватися різними причинами. Наприклад, в одних випадках слідчим (судом) зібрана недостатня для дослідження кількість вільних зразків (один документ зі справжнім підписом конкретної особи, а їх необхідно сім-десять), а в інших - вільних зразків за кількістю зібрано достатньо, але вони відрізняються від досліджуваних об'єктів (наприклад, текст досліджуваного документа написаний олівцем, а вільні зразки - чорнилом) [24, с. 105-106].

У криміналістичній літературі й відомчих інструкціях, відповідно до ст.245 чинного КПК України та інструкцій про підготовку матеріалів для криміналістичних та інших видів судових експертиз, викладено загальні правила й умови отримання окремих видів зразків. Є також загальні вказівки про участь спеціалістів у вилученні й відібранні зразків [25, с. 436]. Проте питання тактики одержання слідчим окремих видів зразків з участю спеціалістів розроблено недостатньо.

У тактичному плані одержання зразків умовно можна поділити на три етапи: 1) підготовка до цієї слідчої дії; 2) вилучення або відібрання зразків; 3) складання протоколу, упаковка та оформлення отриманих зразків. На кожному із цих етапів слідчий може звернутися по допомогу до спеціалістів.

При підготовці до одержання зразків слідчий повинен вирішити питання про участь у названій дії спеціаліста певного профілю знань і запросити його. На етапі вилучення або відібрання зразків може бути використана допомога спеціаліста у створенні обставин та умов отримання зразків, застосуванні інструментів і приладів, визначенні якісності та достатньої кількості отриманих зразків, роз'ясненні правил і способів їх вилучення або відібрання тощо. При складанні протоколу спеціаліст допоможе слідчому правильно описати назву зразків, їх якість, особливості упаковки та інші обставини, які повинні бути в ньому відображені.

Крім загальних процесуальних і тактичних правил при одержанні окремих зразків, важливо додержуватися специфічних правил, які випливають з їх особливостей, а також існуючих технічних, санітарних та інших нормативів. Так, зразки речей, сировини, напівфабрикатів і виробів характерні тим, що при їх відібранні для експертного дослідження необхідно керуватися відповідними державними стандартами України або технічними умовами.

Більш складним є відбір зразків на хімічну, біологічну, товарознавчу експертизи, що часто зустрічається в справах про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою; випуск або реалізацію неякісної продукції; злочини у сфері службової діяльності. Пояснюється це тим, що за названими злочинами як об'єкти на експертизу можуть бути направлені різні речовини, напівфабрикати й готові вироби. Правильного відбору таких зразків сприяє чітке формулювання завдань дослідження, знання призначення речей, сировини, напівфабрикатів, готової продукції і промислових товарів, а також наявність держстандартів або технічних умов, уміння користуватися відповідними технічними засобами.

Оскільки такими знаннями не володіють навіть досвідчені слідчі, то при відібранні зразків різних сипучих речовин, рідини, сировини й готової продукції, як правило, необхідно залучати відповідного спеціаліста. Залежно від призначеної експертизи таким може бути хімік, біолог, товарознавець певного профілю, інженер-технолог тощо. Спеціаліст допоможе слідчому визначити цілі й завдання експертизи, з'ясувати, які речовини й предмети можуть бути порівняльними зразками, їх кількість, ознайомитися із чинними державними стандартами України та іншими документами, що визначають порядок і правила відбору останніх [24, с. 104].

Для отримання зразків сипучих речовин і рідини часто потрібні спеціальні пристосування (щупи для вилучення зерна, мірники для рідини тощо), а також посуд і пакувальні матеріали. Наприклад, кислоти мають відбиратися в скляний посуд з притертою скляною пробкою. При вилученні зразків рідких, сипучих або газоподібних речовин головну увагу необхідно звертати на забезпечення їх однорідності. Зразок повинен відображати особливості своєї маси (мати репрезентативність).

Готуючи об'єкти на хімічне чи біологічне дослідження, слід дотримуватись таких правил. Якщо речові докази виявлені у великій кількості, то від них необхідно відібрати з різних місць і рівнів виїмки, з яких складається середній зразок рідини (наприклад, з бочки). Потрібно старанно її перемішати, а потім виділити необхідну кількість (приблизно 1 літр). Зразки відбираються окремо з кожної ємкості. Середній зразок сипучих речовин (борошно, цемент, зерно тощо) відбирають так. Спеціальним щупом з різних за глибиною місць упаковки (наприклад, з мішка) відбирають 3-5 виїмок (згори, зсередини і з дна). Виїмки перемішують і від загальної суміші відбирається середній зразок вагою 1-2 кілограми. Середній зразок речовин, які знаходяться у великих ємкостях (наприклад, вагон, склад, комора), відбирається аналогічно з кожного кута й по центру [26, с. 33].

Іноді при відібранні рідких речовин доводиться використовувати спеціальні прилади й інструменти. Так, відбір зразків вибухонебезпечних і хімічних рідин здійснюється за допомогою відповідної хімічної апаратури.

Отже, спеціаліст, який здійснює відбір проб, зобов'язаний знати й надати відповідні пояснення слідчому, зокрема, якими властивостями наділена ця речовина, та забезпечити дотримання правил техніки безпеки. При вилученні високов'язких продуктів їх необхідно розігріти. Режим розігріву повинен визначатися за нормативно-технічною документацією щодо конкретного матеріалу. Відібрані зразки слід охороняти від впливу атмосферних явищ, які можуть призвести до зміни їх властивостей. Наприклад, підлягають консервації (щільній закупорці) світлі нафтопродукти з метою виключення зміни їхнього складу внаслідок фракційного випару. Зразки повинні зберігатися в тому вигляді, в якому були виявлені й вилучені. У цих випадках важливо враховувати вимоги держстандартів і технічних умов, використовувати зазначені в них методи відбору проб та зразків. У тому разі, коли відібрання проводить спеціаліст, він зобов'язаний пояснити слідчому й особам, які беруть участь у цій дії, умови та методи, які він застосовував при відібранні зразків, якими положеннями, інструкціями, нормами він керувався, тощо [24, с. 105].

Дуже складною є підготовка зразків ґрунту на відкритій місцевості (для порівняння зі слідами ґрунту на одязі, тілі, взутті, транспортному засобі тощо), їх відбір доцільно здійснювати за допомогою спеціаліста. Зразки повинні відбиратися в зонах можливих контактів об'єктів із ґрунтом, а також з різних точок місця події, які назве спеціаліст, у кількості 50-200 грамів [27, с.25]. Правильний відбір зразків ґрунту звільняє експертів від необхідності направлення запитів про надання додаткових проб. На жаль, слідча та експертна практика свідчить, що слідчі не завжди направляють на експертизу відповідну кількість ґрунту, рідко складають схему його вилучення і майже не використовують допомогу спеціалістів. Це в подальшому призводить до втрати відповідних зразків - речових доказів. Причиною відмови експертів від надання висновку є неякісність наданих на експертизу порівняльних зразків (недостатня кількість, неправильний відбір проб, непридатна упаковка тощо). Ці дані вказують, що при розслідуванні злочинів слідчі некваліфіковано відбирають зразки й часто не використовують допомогу спеціалістів під час підготовки матеріалів на хімічну, біологічну, товарознавчу, технологічну та інші експертизи. Наприклад, у непоодиноких випадках зволожені об'єкти попередньо не висушувалися при кімнатній температурі, а це призводило до їх зіпсуття (загнивання, пліснявіння тощо).

Допомога спеціаліста має важливе значення не тільки при відборі зразків, а й при оцінюванні їх достатності та придатності для дослідження. У разі їх невідповідності він з'ясовує причину, повідомляє про це слідчого й надає необхідну допомогу в повторному або додатковому їх відборі відповідно до існуючих правил та інструкцій [24, с. 105-106].

Особливість вільних зразків для авторознавчої експертизи полягає в тому, що вони повинні відображати словниковий запас і рівень володіння мовними засобами письма конкретною особою, а також мати певні сполучення слів і фраз, які зустрічаються в основному досліджуваному документі. Виявлення та вилучення таких зразків, має певні ускладнення й повинно здійснюватися слідчим з участю спеціаліста-криміналіста, який займається проведенням експертиз цієї категорії. Його допомога може полягати в наданні консультації та участі у виявленні й отриманні вільних зразків почерку (підписів). Останні мають першорядне значення під час експертного дослідження рукописів та підписів.

Важливим тактичним правилом відбору вільних зразків письма та підпису є встановлення факту виконання їх підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим. Тому вилучені рукописи та підписи пред'являються особі для огляду й засвідчення того, що вони виконані саме нею. Після встановлення належності зразків почерку (підписів), слідчий або спеціаліст попередньо їх вивчає з метою визначення достатності та придатності для експертного дослідження. Якщо слідчий сумнівається у виявленні зразків, які належать до періоду виконання досліджуваного документа, він повинен залучити експерта-криміналіста.

Трапляються випадки, коли необхідне проведення експертизи за такими об'єктами, вільні зразки яких неможливо знайти (наприклад, відбитки босих ніг, зліпки зубів тощо). У наведених випадках, якщо неможливо отримати вільні зразки в достатній кількості або з певними властивостями, останні можуть бути доповнені або замінені експериментальними. Вони, як правило, отримуються в результаті проведення слідчих дій.

Особливість цих зразків полягає в тому, що вони отримуються в спеціально підготовлених умовах і можуть відбиратися необмежене число разів, щоб усунути елементи штучності, вплив випадкових причин або з метою вивчення якого-небудь явища (наприклад, з'ясування можливості відтворення конкретною особою відтиску печатки шляхом малювання тощо). Одержання експериментальних зразків проводиться відповідно до ст. 245 КПК України і має примусовий характер. Наприклад, вказані зразки почерку, крові та інші можуть відбиратись у підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого тощо. Тому отримувати їх повинен слідчий або інша особа, яка на це має процесуальні повноваження. При одержанні експериментальних зразків слідчий і суд як консультантів можуть залучати спеціалістів. При цьому повинні бути створені такі умови, які забезпечували б одержання необхідної їх кількості та якості, а також гарантували б безсумнівність їх походження. Наприклад, особа, в якої відбираються експериментальні зразки, не повинна бачити досліджуваний документ. Експериментальні зразки підпису мають відбиратися на таких самих бланках, як і досліджуваний документ (касові ордери, відомості тощо), або на окремих аркушах паперу, на яких місце для виконання підпису за розміром повинно бути приблизно таким самим, як і на досліджуваному документі. При отриманні зразків складається протокол, в якому перелічуються підібрані зразки, зазначаються умови й засіб їх одержання. Вільні зразки почерку обов'язково повинні бути пред'явлені особі, від імені якої вони зазначені, для впізнання й засвідчення підписом останньої та слідчого. Експериментальні зразки рукописів, підписів, креслень тощо також мають бути засвідчені підписом їх виконавця й слідчого [24, с. 106].

При одержанні зразків і підготовці матеріалів на експертизу слідчий і суд (суддя) повинні керуватися правилами, викладеними в інструкціях про призначення та проведення деяких видів судових експертиз. Усі досліджувані об'єкти й зразки мають бути відповідно упаковані, опечатані та засвідчені пояснювальним написом і підписом слідчого. Упаковка добирається з урахуванням особливостей об'єктів дослідження й повинна захищати їх від пошкоджень. Документи поміщаються в конверти, причому невеликі за розміром - у розгорнутому вигляді, а великі складають тільки за існуючими на них перегинами. Предмети, що мають специфічний запах, для пересилки вміщуються в целофанові пакети або посуд із скла, який закривається притертою пробкою. Предмети-носії, виявлені на місці події у вологому стані, слід попередньо висушити при кімнатній температурі.

Речові докази з різними слідами, а також порівняльні матеріали (для всіх видів досліджень) пересилаються в картонній, дерев'яній або металевій упаковці залежно від їх особливостей. Упаковка повинна забезпечувати нерухомість речового доказу й не торкатися його в тих місцях, де є сліди. Зліпки слідів помішуються в м'яку упаковку (вату, гофрований папір тощо).

Є види зразків, відбір яких вимагає обов'язкової участі спеціаліста. Так, зразки крові та інші виділення людського організму мають відбиратися лише в умовах медичного закладу при дотриманні санітарних норм, що виключали б можливі шкідливі наслідки для здоров'я особи, в якої вони відбираються. При такому відібранні слідчий повинен керуватися відповідними інструкціями й методичними рекомендаціями [12]. Перед відбором зразків з організму людини необхідно дотримуватися таких тактичних рекомендацій. Після ознайомлення із завданнями з відбору зразків та обговорення підготовчих заходів спеціаліст за дорученням слідчого готує відповідний інструментарій (шприци, пробірки, гумові або коркові пробки, сургуч, віск).

Зразки крові в осіб, які проходять у справі, мають відбиратися у відділеннях судово-медичної експертизи, а також поза ними особами, які володіють цією маніпуляцією. Відібрані зразки рідкої крові в кількості 3-5 мілілітри вміщуються у стерильну пробірку (флакон) й опечатуються. На упаковці повинно бути зазначено, що в ній міститься й засвідчено слідчим і спеціалістом. На практиці трапляються випадки, коли зразки крові відбираються у відсутності слідчого лікарем судово-медичної лабораторії, де буде проводитись дослідження. Вказані дії судово-медичних експертів, якщо вони і проводяться за завданням слідчого, варто вважати такими, що суперечать вимогам КПК України.

О.А. Кравченком вивчено 40 кримінальних справ, за якими відбирались зразки крові для експертного дослідження. Зокрема, у 30% випадків вони відбирались лікарями поліклінік (лікарень) у присутності слідчого, у 25% - лікарями закладів місць позбавлення волі, у 45% - судово-медичними експертами, які в подальшому проводили експертне дослідження.

Аналіз деяких кримінальних справ свідчить, що в окремих випадках слідчі при складанні протоколу про відібрання зразків роблять серйозні помилки. Наприклад, у такому протоколі щодо обвинуваченого П. зазначено, що зразки крові, відібрані в пробірку й опечатані, але не вказано: у кого саме, ким, яким способом і в якій кількості [24, с. 107].

Виявлені сліди крові на речових доказах повинні детально описуватися із зазначенням їх розміщення, кольору, форми, розмірів, характеру країв, наявності й ступеня просякнення тканини, її ущільнення в місці сліду, наявності кірочок та інших особливостей. Одночасно зі слідами крові на речових доказах для дослідження направляються для контролю розміщені в безпосередній близькості до них ділянки речових доказів, вільні від крові.

Під час проведення судово-медичних експертиз при дослідженні інших виділень людського організму (зокрема, при вирішенні питання про можливість походження виділень від цієї особи) встановлюють ступінь «виділень» антигенів у підозрюваних або обвинувачених (якщо під час проведення експертизи ці особи відомі), а коли виникає потреба, то й у потерпілих. Слідча й експертна практики свідчать, що при проведенні таких видів експертиз (у більшості випадків) використовуються зразки слини. Останні відбираються в пробірку, після чого виливаються на складений у 5-6 шарів бинт (марлю), який потім висушують (подалі від нагрівальних приладів і без впливу прямих сонячних променів) на аркуші чистого паперу за кімнатної температури в приміщенні, де не повинно бути випарів формаліну та йоду. Після відбору зразків бинт (марлю) зі слиною вміщують у пакет. Окремо упаковують шматок незаплямованої частини бинта (марлі) для контролю. На пакетах роблять пояснювальні написи.

Під час вивчення О.А. Кравченком 30 кримінальних справ, в яких проводили відбір зразків слини на експертне дослідження, у 85% випадків слідчі відбирали зразки самостійно. При цьому допускалися такі помилки: слина відбиралась у рідкому вигляді та несвоєчасно направлялася на експертизу. Щоб запобігти вказаному, необхідно додержуватися таких рекомендацій. Відбір таких зразків слід проводити (по можливості) у судово-медичній лабораторії, до якої надійшли на дослідження речові докази. Якщо вони не відбираються в лабораторних умовах, то повинні направлятися висушеними на марлі, з додаванням для контролю чистого шматка тієї самої марлі. У протоколі мають бути вказані дата, час і умови відібрання та просушування кожного зразка [24, с. 107-108].

Отже, робимо висновки, що залучення спеціалістів до участі у підготовці та одержанні зразків для експертного дослідження сприятиме якісному проведенню цієї слідчої дії на досудовому слідстві та в суді.

1.5 Процесуальні й організаційні питання призначення і проведення судових експертиз

Як відомо, у КПК України у минулій редакції 1960 року [28] питання призначення і проведення експертиз регулювалися ст. 75, 76, 77, 196-205, які були викладені доволі чітко і не викликали будь-яких зауважень. Практика застосування зазначених норм була зрозумілою для всіх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності [1, с. 28].

Задовго до прийняття нового КПК України [4] висловлювалися пропозиції щодо потреби створення законних та ефективних умов боротьби зі злочинністю, у тому числі недопущення випадків зловживань з боку посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, під час виконання ними своїх службових обов'язків. Задля цього у новому КПК має бути чітко регламентовано дії, права та обов'язки кожного суб'єкта на кожній стадії кримінально-процесуальної діяльності [29, с. 174].

Насамперед для призначення і проведення будь-якої експертизи необхідні передбачені кримінально-процесуальним законодавством підстави. Відповідно до вимог ст. 75 КПК України у минулій редакції «експертиза призначається, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання» [28]. Норма ст. 242 нового КПК України вказує, що «Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання» [4].

...