Усиновлення: поняття, суб’єкти, умови та порядок його здійснення

Зазначене безперечно доводить, що в основі усиновлення лежать ті ж принципи, що і в основі сімейного життя: догляд, спілкування, виховання, підтримання сімейних зв'язків.

Залишається відкритим питання про структуру взаємних правових зв'язків між усиновленим, усиновителем та його родиною і родиною батьків усиновленого. Особливо гостро це питання може постати у процесі здійснення права на усиновлення з боку повнолітніх осіб, які бажають бути усиновленими. Є досить спірним те, що у разі смерті матері або батька, засудження їх до довічного позбавлення волі, тривалого строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, поміщення на примусове лікування, при усиновленні їх дитини вона повинна втратити особисті права та обов'язки між нею та іншими її родичами за походженням. Закріплена у законодавстві вимога про припинення як майнових, так і особистих прав з моменту здійснення усиновлення не в останню чергу пов'язується з необхідністю забезпечення таємниці усиновлення (дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі й від неї самої, факту її усиновлення; право усиновителя бути записаним матір'ю, батьком дитини; право усиновителя на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини). Проте у ситуації, якщо факт усиновлення не є таємним для усиновленої особи, то недоцільно позбавляти її особистих прав щодо інших її родичів за походженням. З.В. Ромовська зауважує: «Як себе вести щодо рідних матері, батька - це право усиновленої особи, це її особистий вибір».

У зазначеному можна побачити таке закономірне явище: правовий зв'язок може бути припинено між особами, але природний (генетично-біологічний) зв'язок, що лежить в основі усвідомлення людиною категорій «свій», «чужий», рішенням суду про усиновлення відмінити неможливо. Особа повинна сама визначитись із власними бажаннями припинити або продовжувати підтримку інформаційного та емоційного зв'язку з іншими родичами за походженням. Отже, особисті права цієї особи може бути обмежено лише нею або у випадках, встановлених у законодавстві, але не можуть припинятись прийняттям рішення про усиновлення.

Сімейне законодавство, серед інших, зазначає у ст. 239 СК України, що у разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. Але якщо врахувати вищезазначене положення, то у разі скасування усиновлення особа, що була усиновленою, повинна отримувати право на відновлення у повному обсязі своїх прав та надбання обов'язків щодо родичів за походженням. Така особа (дитина або повнолітня особа) повинна бути активно діючим суб'єктом, і відновлення її прав, в першу чергу особистих, залежить лише від її суб'єктивного бажання. Тобто якщо усиновлення відбувалось відповідно до ст. 219 СК України (усиновлення дитини без згоди батьків), то особу у будь-якому разі не може бути повернуто до своїх батьків, якщо вони є серед живих, а повернення до інших родичів є можливим лише на підставі, передбаченій ст. 261 СК України (прийняття дитини у сім'ю на виховання). На особу, що свідомо виявляє своє небажання відновлювати у повному обсязі зв'язки зі своїми кровно спорідненими родичами, не повинно поширюватись правило щодо повернення до них, і така особа не повинна обмежуватись у праві на вибір іншої форми влаштування особистого життя, у тому числі і з переданням під опіку або піклування.

У законодавстві необхідно деталізувати «початковий» етап усиновлення. Процес усиновлення є тривалим. Законодавство чітко не визначає час, протягом якого має відбуватись усиновлення. Юридичним фактом усиновлення стає після прийняття відповідного рішення суду. Проте початок цієї діяльності законодавця дотепер не цікавить.

Усиновлення охоплює, по-перше, «пошук» майбутнім усиновлювачем дитини і, по-друге, налагодження певних стосунків з нею (або членами її сім'ї). Зрозуміло, що раннє малолітство дитини видозмінює другий з окреслених елементів.

Враховуючи важливість цього етапу, що передує факту юридичного усиновлення, автор курсової роботи вбачає за необхідне запропонувати свій погляд на регулювання цих відносин. Особливої зацікавленості у цьому контексті набуває тимчасове проживання дитини у сім'ї майбутніх усиновлювачів, що досить часто має місце перед усиновленням. Це тимчасове проживання у тому числі й у сім'ях іноземців (під час канікул, літнього відпочинку або зустрічі, побачення). Таке тимчасове проживання можна принципово визначити як «тимчасове влаштування».

Зрозуміло, що у цьому випадку не йдеться про «прокат» дитини. Навпаки, з метою запобігання можливого у майбутньому скасування рішення про усиновлення, правове регулювання відносин між дитиною та ймовірними усиновлювачами повинно чітко окреслювати їх взаємну поведінку. Власне право на пошук дитини для майбутнього усиновлення не тільки не виключається, а навпаки прямо визначається у сімейному законодавстві України. Наприклад, у ч. 1 ст. 226 СК України (право на таємницю усиновлення) зазначено, що особа має право на таємницю пошуку дитини для усиновлення. Проте сам процес пошуку у Законі, на жаль, докладно не врегульовано.

Особа, яка може бути усиновителем зацікавлена у «доборі» дитини, з урахуванням власних, особистих критеріїв (раса, національність, зовнішність, стать, віросповідання, стан здоров'я, соціальне оточення, у яких народилась та проживала дитина до усиновлення). Ці особистісні критерії вибору дитини для майбутнього усиновителя пов'язані з мотивами, на підставі яких така особа бажає усиновити конкретну дитину. У сімейному законодавстві лише у ст. 224 СК України (рішення суду про усиновлення) вказано обов'язковість з'ясування питання стану здоров'я дитини, що підлягає усиновленню. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема особу дитини та стан її здоров'я (п. 5 ч. 1 ст. 224 СК України). Зрозуміло, що особа, яка бажає усиновити дитину, володіє такою інформацією ще до моменту подання заяви про усиновлення.

І на завершення даної роботи хочу звернути увагу на заборону посередницької та комерційної діяльності щодо усиновлення дітей. Вважаємо, що органи опіки і піклування, Центр з усиновлення дітей, які наділені правом на активну інформаційну діяльність у сфері усиновлення, повинні надавати інформацію загального характеру про дітей лише у випадках безпосереднього звертання до них. Розповсюдження цими органами та установами такої інформації у засобах масової інформації (радіо, телепрограми, друковані засоби), у Інтернеті, подання оголошень про можливості усиновлення конкретної дитини, розміщення її фотографій та особистих даних має бути суворо заборонено.

Список використаних джерел та літератури

1. Білобрицька Л. Усиновлення - проблема моралі та права // Прокуратура, людина, держава. - 2004. - № 3. - С. 33-35.

2. Грабовська О. Правові аспекти усиновлення дітей, позбавлених батьківського піклування //Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 9. - C. 17-22.

3. Грабовська О.О. Проблеми застосування іноземного законодавства при вирішенні справ про усиновлення дітей іноземними громадянами // Держава і право. - 2005. - Випуск 27. - С. 397-403.

4. Драгневич Л., Фурса Є., Фурса С. Згода на усиновлення. Нотаріальна діяльність при усиновленні дітей // Юридичний журнал. - 2003. - № 3. - С 89.

5. Декларація ООН про соціальні та правові принципи стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному та міжнародному рівнях //Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - К.:Укр.-амер.бюро захисту прав людини. 1996.- С. 82.

6. Деркаченко Ю. Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного усиновлення //Юридична Україна. - 2006. - № 4. - C. 95-100.

7. Деркаченко Ю. Співробітництво в процесі міждержавного усиновлення: міжнародно-правовий аспект //Юридична Україна. - 2005. - № 7. - C. 91-96

8. Закон України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 18. - С. 308.

9. Закон України „Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. - С. 152.

10. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року

11. Конвенція ООН про права дитини.- К.: Українська правнича фундація. Вид-во Право, 1995.-32 с.

12. Кокіна В. Скажіть дитині: «Ти не сирота» // Урядовий кур'єр. - 2003. - № 33. - С. 19.

13. Лисенко Х. Становлення сучасного правового механізму захисту прав дитини у міжнародному усиновленні //Право України. - 2006. - № 3. - С.22-26.

14. Лисенко Х. Сучасний стан та проблеми законодавчого регулювання захисту прав дитини при здійсненні міжнародного усиновлення в Україні //Право України. - 2006. - № 6. - С.39-42

15. Логвінова М. Особи, які можуть бути усиновлювачами //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 9. - C. 15-17.

16. Маковей В. Право на сім'ю: так чи ні міжнародному всиновленню? //Український журнал про права людини. - 2005. - № 6. - C. 34-40

17. Науково-юридичний коментар Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року / Під редакцією З.В. Ромовської. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003. - С. 300.

18. Пунда О. Право на усиновлення // Юридична Україна. - 2004. - № 8. - С. 39- 45

19. Реліч В. Деякі аспекти усиновлення українських дітей громадянами США // Право України. - 2004. - № 5. - С.40-43.

20. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С. 405, 420, 436, 454.

21. Сімейне право України / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2004. - 400 с.

22. Сімейне право України: Підручник / Під редакцією В.С. Гопанчука. - К.: Істина, 2002. - С. 101.

23. Сімейне право України: Підручник / Під редакцією В.І. Бобрика. - К.: Право, 2005. - С. 34.

24. Сімейне законодавство України: Збірник / Під редакцією М.І. Камлика. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 312.

25. Сімейне право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів / Під редакцією С.П. Індиченко. - К.: Вентурі, 2002. - С. 146.

26. Федорина А. Знайти маму: проблеми вітчизняного усиновлення ,, Україна молода. - 2007. - 28 березня. - С. 9.

27. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва. - К., 2004. - Кн.1. - 736 с

28. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / Під редакцією Є.О. Харитонова та А.І. Дрішлюка. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. - С. 210.

29. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. - К., 2004. - 308 с.

Размещено на Allbest.ru