Особливості приватизації сільськогосподарських земель в Україні

Положення частини 3 ст. 28 адресоване в першу чергу органам державної влади, які наділені повноваженнями приймати правові акти. Зміст цієї частини полягає в тому, що питання реалізації права власності на землю можуть регулюватися законом. Ті ж з органів державної влади, які наділені повноваженнями приймати лише підзаконні акти (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади України), вправі приймати правові акти, спрямовані на забезпечення положень закону щодо реалізації права власності на землю. Разом з тим, положення цієї частини ст. 28 стосуються і приватних сільськогосподарських юридичних осіб. Якщо такі особи уклали угоду про набуття права власності на землю, керуючись підзаконним правовим актом, який суперечить чи не відповідає закону, то така угода може бути визнана недійсною. [2,3]

Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

У ст. 29 розкриваються особливості виділення у натурі земельних часток (паїв) працівниками (членами) сільськогосподарських підприємств двох типів при їх ліквідації, а саме: працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які ліквідуються у зв'язку з їх приватизацією (ст. 25) та членами колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну власність до 1 січня 2002 р. Однак, якщо колективні та інші сільськогосподарські підприємства, які отримали землю у колективну власність, до 1 січня 2002 р. припинили свою діяльність у зв'язку з їх реорганізацією, то положення цієї статті до них не застосовуються.

В процесі ліквідації зазначених сільськогосподарських підприємств вони або їх працівники (члени) укладають договір з землевпорядною організацією на виконання відповідних землевпорядних робіт, в результаті яких має бути розроблений землевпорядний проект (Проект організації території земельних часток (паїв), на якому проектуються земельні частки (паї). При цьому місце розташування земельних часток (паїв) повинне бути спроектоване таким чином, щоб при виділенні їх у натурі кожний власник земельної частки (паю) отримав найближчу до його населеного пункту вільну земельну ділянку. Саме тому перед перенесенням у натуру (на місцевість) такий землевпорядний проект підлягає затвердженню загальними зборами власників земельних часток (паїв).

Разом з тим, слід відмітити, що держава гарантує кожному громадянину-власнику земельної частки (паю) право на виділення її в натурі у вигляді земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на землю. Це означає, що якщо всі чи якась частина інших працівників (членів) сільськогосподарського підприємства, що ліквідується, не виявлять бажання отримати земельні ділянки у розмірі земельних часток (паїв) або не приймуть участь у загальних зборах власників таких паїв, то це не позбавляє зацікавленого громадянина права на отримання земельної частки (паю) у натурі. У разі виникнення спору такий громадянин може звернутися за захистом належного йому права на виділення земельної частки (паю) у натурі до суду. [2,3,6,7]

Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств

Ця норма визначає порядок розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації: 1) колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну власність до 1 січня 2002 р., а їх члени отримали право на земельну частку (пай); 2) державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які ліквідуються не у зв'язку з їх приватизацією, а в зв'язку з недоцільністю їх подальшої діяльності, банкрутства тощо.

При ліквідації колективного та іншого сільськогосподарського підприємства, якому земля була передана у колективну власність, сільськогосподарські угіддя підлягають розподілові між його членами, які отримали право на земельну частку (пай), а несільськогосподарські угіддя підлягають розподілові відповідно до положень установчих документів (статуту) такого сільськогосподарського підприємства. На жаль, установчі документи переважної більшості колективних сільськогосподарських підприємств не містили положень про розподіл несільськогосподарських угідь таких підприємств, так як доля таких угідь була визначена ст. 6 Земельного кодексу України 1990 р.: несільськогосподарські угіддя таких підприємств підлягали передачі у відання відповідних рад, тобто у власність держави. При відсутності в установчих документах колективного сільськогосподарського підприємства положень щодо розподілу несільськогосподарських угідь, такі угіддя підлягають розподілу у порядку, визначеному зборами власників земельних часток (паїв). При цьому рішення зборів матимуть юридичну силу: а) при участі у їх роботі всіх власників земельних часток (паїв), які отримали такі паї із земель даного сільськогосподарського підприємства; б) всі власники земельних часток (паїв) дійшли згоди щодо порядку розподілу несільськогосподарських угідь. Рішення зборів підлягають реалізації у землевпорядному проекті, який виконується землевпорядною організацією.

При ліквідації державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій не у зв'язку з їх приватизацією (ст. 25), а в зв'язку з недоцільністю їх подальшої діяльності, банкрутством тощо земельні ділянки, які перебували у їх користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування громадянам та юридичним особам для сільськогосподарського використання відповідно до цього Кодексу. [2,3,6,7]

Землі фермерського господарства

З набуттям цим Кодексом чинності в правовий режим земель фермерських господарств внесені істотні зміни.

Земельний кодекс містить ще одну важливу новелу щодо правового режиму земель фермерських господарств. Ст. 31 надає громадянам - членам фермерського господарства право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Це означає, що якщо кількість громадян-членів одного фермерського господарства становить двоє і більше осіб, то кожен з них має право на безплатне отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). В той час як за Земельним кодексом 1990 р. Право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства мав лише голова фермерського господарства. Інші члени фермерського господарства такого права не мали. До того ж розмір земельної ділянки, яка надавалася громадянам для ведення фермерського господарства у власність безоплатно, дорівнював не розміру земельної частки (паю), а розміру так званої середньої земельної частки, яка, як правило, була меншою від земельної частки (паю). [2,3]

Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств

У ст. 32 уточнюється порядок безоплатного отримання у власність земельних ділянок членами фермерського господарства із земель, які надані у постійне користування для ведення фермерського господарства. По-перше, право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із зазначених земель має кожен член фермерського господарства, незважаючи на те, що земельна ділянка надана у постійне користування для ведення фермерського господарства його голові. Тобто, кожен член господарства має право отримати у приватну власність безоплатно земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю). По-друге, розмір земельної частки (паю), за яким визначається розмір земельної ділянки, що передається безоплатно у власність членові фермерського господарства, дорівнює розміру земельної частки (паю), право на яку отримали колишні члени розташованого в межах відповідної ради сільськогосподарського підприємства.

Однак, якщо член фермерського господарства отримав право на земельну частку (пай), будучи членом сільськогосподарського підприємства, землі якого паювалися, то він не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки як член фермерського господарства відповідно до частини 1 цієї статті. [2,3]

Земельні ділянки особистих селянських господарств

Ст. 33 вводить новий вид землеволодіння громадян -- для ведення особистого селянського господарства. Аналогом даного виду господарювання громадян за Земельним кодексом 1990 р. було ведення особистого підсобного господарства. Ведення особистого селянського господарства має на меті виробництво сільськогосподарської продукції для повного задоволення потреб громадянина-власника (орендаря) земельної ділянки та членів його сім'ї у вирощуваній сільськогосподарській (як рослинницькій, так і тваринницькій) продукції, а також реалізація надлишків такої продукції на ринку. На відміну від земельних ділянок, що надавалися громадянам для ведення особистого підсобного господарства, максимальний розмір яких жорстко регламентувався і не повинен був перевищувати 2-х гектарів, розмір земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не обмежується в разі отримання громадянином в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Загальна ж норма безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для зазначених цілей становить не більше 2,0 га.

Особисте селянське господарства не має статусу юридичної особи. Суб'єктом права на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства є громадяни.

Громадяни України мають право на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства як у власність, так і в оренду. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть засновувати та вести в Україні особисті селянські господарства виключно на праві оренди землі.

Земельний кодекс визначає лише основи земельно-правового статусу особистих селянських господарств. Детально використання земель таких господарств буде регулюватися Законом України “Про особисте селянське господарство”.[2,3]

Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю

Ст. 37 закріплює право приватних, комунальних та державних несільськогосподарських юридичних осіб на отримання земель сільськогосподарського призначення та деяких інших земель для створення підсобних господарств. Підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, установ та організацій не мають статусу юридичної особи. Вони можуть створюватися в якості відокремлених структурних підрозділів (філіалів) таких підприємств, установ та організацій. Отже, суб'єктом права на землю для ведення підсобного господарства є несільськогосподарська юридична особа, а не створене підсобне господарство.

Основним завданням підсобних господарств є виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення в першу чергу потреб працівників несільськогосподарських юридичних осіб, при яких створені підсобні господарства. Тому виробництво на земельній ділянці, наданій для організації підсобного господарства, товарної сільськогосподарської продукції, яка повністю реалізується на ринку, може розглядатися як порушення її цільового призначення.

Незважаючи на спільність цілей створення підсобних господарств при приватних, комунальних та державних несільськогосподарських підприємствах, установах та організаціях, для них характерні істотні відмінності в правовому режимі. Так, приватні несільськогосподарські юридичні особи можуть набувати землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства у власність або оренду. А державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть використовувати такі землі для ведення підсобного господарства виключно на умовах оренди. [2,3]



3.2 Порядок надання громадянам у власність земельних ділянок, що були у них в користуванні

Порядок складання документу, що підтверджує право власності. Його зміст, та характеристика технічної документації щодо оформлення права власності або користування землею

На основі ст.126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На державному акті нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся перехід.

Для одержання державного акта на право власності на земельну ділянку громадянин або уповноважена ним особа звертається із заявою про видачу такого акта до сільського, селищного, міського голови або уповноваженої ним особи, який забезпечує організацію прийому таких заяв у кожному населеному пункті.

Заява про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку подається за місцем розташування земельної ділянки.

До заяви додаються:

1. копія документа, що посвідчує особу;

2. засвідчена в установленому порядку копія довіреності - для уповноваженої особи;

3. копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

4. копія рішення органу місцевого самоврядування або районної державної адміністрації щодо передачі земельної ділянки у власність.

Територіальні органи Держкомзему за актами приймання-передачі отримують від органів місцевого самоврядування заяви громадян про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку. На підставі заяви про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку протягом трьох робочих днів з дати її надходження територіальні органи Держкомзему (далі - замовник) укладають:

договори на проведення державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку - з державним підприємством “Центр державного земельного кадастру” (далі - Центр кадастру). До договору на проведення державної реєстрації замовник додає технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (далі - технічна документація), крім випадків передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. №15-92 “Про приватизацію земельних ділянок”;

договори на розроблення технічної документації - з державними підприємствами, в тому числі Центром кадастру, що належать до сфери управління Держкомзему та мають ліцензію на проведення робіт із землеустрою (далі - виконавці), при передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. №15-92 “Про приватизацію земельних ділянок”.

До договору на розроблення технічної документації замовник додає такі документи:

1) заяву про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку;

2) довідку про обмеження (обтяження) щодо використання даної ділянки або її частини;

3) довідку про присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки;

4) наявну інформацію про земельну ділянку, яка може бути використана для виготовлення технічної документації.

Уразі укладання договору на розроблення технічної документації з виконавцем, крім Центру кадастру, замовник повідомляє регіональний відокремлений структурний підрозділ Центру кадастру (далі регіональна філія Центру кадастру) про укладення такого договору для підготовки матеріалів чергового кадастрового плану.

Виконавець протягом 10 робочих днів з дня укладання договору на розроблення технічної документації:

а)проводить аналіз документів, що надійшли від замовника;

б)отримує в регіональній філії Центру кадастру матеріали чергового кадастрового плану в електронному вигляді;

в)виконує необхідні обстежувальні, польові та камеральні роботи;

г)виготовляє технічну документацію у двох примірниках та подає на паперовому та електронному носіях до регіональної філії Центру кадастру для погодження.

У разі виявлення недостовірних відомостей у заяві та визначених вище документах виконавець повертає замовнику протягом трьох днів з дати їх надходження поданні документи з обґрунтуванням причини повернення.

Замовник погоджує технічну документацію протягом трьох робочих днів з дати її надходження та подає для замовлення до районного (міського) підрозділу регіональної філії Центру кадастру бланк державного акта на право власності на земельну ділянку або повертає органу місцевого самоврядування за актом приймання-передачі наданні ним заяву та документи з обґрунтуванням причини повернення.

Регіональна філія Центу кадастру протягом трьох робочих днів з дня надходження технічної документації на паперовому та електронному носіях перевіряє її зміст, вносить відповідні відомості до бази даних державного земельного кадастру та передає до районного (міського) підрозділу регіональної філії Центру кадастру.

Районний (міський) підрозділ регіональної філії Центру кадастру протягом трьох робочих днів з дня отримання бланку державного акта на право власності на земельну ділянку заповнює його та передає замовнику для підписання.

Державний акт на право власності на земельну ділянку, підписаний замовником та органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який прийняв рішення про безоплатну передачу громадянинові земельної ділянки у власність, передається відповідному районному (міському) підрозділу Центру кадастру для державно реєстрації такого акта.

Видача державного акта на право власності на земельну ділянку здійснюється представником районного (міського) підрозділу Центру кадастру у строк, що не перевищує 30 робочих днів після надходження заяви про його видачу, за місцем розташування земельної ділянки.

Замовником разом з органом місцевого самоврядування організовує видачу державних актів на право власності на земельну ділянку в кожному населеному пункті.

Фінансування робіт і послуг, пов'язаних з оформленням та видачею державних актів на право власності на земельну ділянку здійснюється замовником за рахунок коштів державного бюджету.[2]

В процесі приватизації земель, що були у користуванні громадян конкретно Лисиченської сільської ради виникає ряд труднощів. Перш за все це накладки меж нових приватизованих ділянок які вносяться в єдину базу данних АС ДЗКУ на межі раніше приватизованих земельних ділянок. Це виникає, в основному, в результаті неякісно проведених польових вишукувань. На сьогоднішній день якість виконаних польових робіт контролюється за допомогою цифрових ортофотопланів створених на основі аерофотознімання, але ці карти з'явилися лише кілька років тому, пізніше ніж розпочалося ведення єдиної бази данних АС ДЗКУ, тому в основному накладки виникають в тих випадках, коли межі ділянок вносилися в базу даних до появи АФЗ, і відповідно для того щоб правильно виконати координатну прив'зку нових ділянок спочатку необхідно виправити розташування сусідніх земельних ділянок, і вже після цього примикати межі новоствореної земельної ділянки до вже існуючої.

Також виникає проблема коли при накладанні ділянки на індексну карту виявляється, що межа зони, кварталу, або ж і населеного пункту перетинає земельну ділянку, що свідчить про неякісне створення індексних карт. В такому випадку, краще за все, необхідно виконати перевірку відповідності індексних карт до існуючої ситуації в натурі, і відповідно коригувати межі зон, кварталів і населених пунктів. В іншому випадку, якщо частина ділянки громадянина знаходиться за межами населеного пункту це призводить до додаткових затрат із виготовлення ще одного державного акту на частину ділянки за межами населеного пункту.

Ще однією з вагомих проблем є подрібненість земель, тобто в одного власника загльна площа сільськогосподарських угідь знаходиться в багатьох частинах малих розмірів, що відповідно призводить до додаткових витрат по виготовленню державних актів на кожну земельну ділянку окремо. Тому громадяни часто відмовляються від приватизації малих земельних ділянок.

3.3 Порядок надання у власність земель в межах норм безоплатної приватизації за проектом землеустрою

Підстава виготовлення проекту землеустрою

Надання земельних ділянок відбувається за проектами землеустрою щодо відведення цих ділянок. Ці проекти розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями з дотриманням вимог чинного законодавства України. Замовниками виконання вказаних робіт можуть бути відповідні місцеві ради, юридичні та фізичні особи.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється на підставі:

рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської і Севастопольської міської держадміністрацій, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок;

укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки;

судового рішення.

Розробником проекту відведення виступає фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону.

Підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є: клопотання замовника та дозвіл відповідної ради (адміністрації) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи судового рішення.

Також, проект землеустрою щодо відведення складається відповідно до технічного завдання, яке затверджується замовником і погоджується з проектною землевпорядною організацією і є невід'ємною частиною договору між цими організаціями на проведення відповідних робіт.[2]

Основні вимоги при складанні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Однією з найважливіших умов при виконанні землевпорядних робіт є забезпечення необхідної точності в положенні меж і площах ділянок, що проектуються на планово - картографічному матеріалі і розміщуються на місцевості при здійсненні проектів землеустрою.

При складанні проектів землеустрою використовують топографічні плани, які одержують методами наземних зйомок і аерофотозніманні. Плани для складання графічної частини проекту повинні бути детальними, повними і точними.

Детальність - це ступінь подібності всіх вигинів і звивин контурів ситуації та рельєфу місцевості при зображені їх на плані.

Повнота - це ступіть насичення плану об'єктами місцевості, зображення яких необхідне і можливе при даному масштабі і висоті перетину рельєфу.

Точність - це величина середньої квадратичної похибки положення контурної точки на плані відносно найближчого пункту головного геодезичного обґрунтування знімання.[12, 13]

Зміст договору і технічного завдання на розробку проекту відведення земельної ділянки, та характеристика вихідної земельно - кадастрової документації

Договір на розробку проекту відведення земельної ділянки складається з таких важливих умов:

1) Предмет договору (вказуються зобов'язання як виконавця, так і замовника);

2) Вартість робіт і порядок її обчислення (вказується вартість робіт, порядок виплати коштів);

3) Порядок приймання і передачі робіт;

4) Строк виконання робіт;

5) Припинення дії договору;

6) Порядок вирішення спорів;

7) Конфіденційність договору;

8) Строк дії договору та інші умови;

9) Додаткові умови;

10) Реквізити сторін.

Також, до складу договору входить завдання на виконання робіт, де вказується характеристика об'єкта відведення та інші вихідні матеріали; календарний план виконання робіт, в якому зазначається поетапність виконання землевпорядних робіт та строки виконання кожного з етапів, а також вартість кожної з робіт; протокол погодження договірної ціни на виконання робіт; кошторис на виконання робіт.

До істотних умов, що входять до технічного завдання, належать:

Мета роботи;

Підстави для виконання робіт;

Характеристика об'єкта;

Вихідні дані, до складу яких входять матеріали погодження місця розташування об'єкта, генеральний план будівництва або інші матеріали, що обґрунтовують розмір земельної ділянки, правовстановлюючі документи, акти встановлення меж ділянки та каталоги координат;

Основні етапи роботи, а саме, 1-підготовчий етап, до складу якого входить обстеження земельної ділянки на місцевості; сканування графічних матеріалів; коригування матеріалів; погодження скоригованих меж землекористувань із землевпорядником та замовником; 2-проектний етап: вирахування площ угідь у розрізі ділянок землекористувань; складання експлікацій; вирахування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва; визначення площ сторонніх земель; виготовлення плану ділянки та розбивного креслення; грошова оцінка земельної ділянки; складання пояснювальної записки; підготовка звіту.

Склад проекту землеустрою щодо відведення. До нього належать - пояснювальна записка; технічне завдання; план відведення; розбивне креслення; правовстановлююча документація; висновки про погодження проекту.

Порядок освоєння запроектованої до відведення земельної ділянки за чергами будівництва;

Форма власності та її код;

Код цільового використання;

Порядок погодження;

Порядок здачі - приймання;

Терміни виконання робіт;

Особливі умови відведення;

Зобов'язання сторін.[13]

Грошова оцінка земельної ділянки, що підлягає вилученню

На основі ст.201 Земельного Кодексу України грошова оцінка визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно - правових угод щодо земельних ділянок.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.[2]

Послідовність погодження та затвердження проекту землеустрою

Існує така послідовність погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки:

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 ЗемельногоКодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. Уразі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.

У разі якщо місце розташування об'єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами статті 151 Земельного Кодексу, які під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися, проект погодженню не підлягає.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Якщо земельна ділянка надається у користування Кабінетом Міністрів України, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які розглядають його і в місячний строк подають зазначений проект із своїми пропозиціями до Кабінету Міністрів України.

Якщо земельна ділянка надається у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яка розглядає його і в місячний строк подає зазначений проект із своїми пропозиціями до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;- вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);- надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.[2]

На території сільської ради за проектами землеустрою відповідно до норм безоплатної приватизації надано у власність 83 земельні ділянки, 54 з яких знаходяться біля села Лисиче.

Подальше виділення земельних ділянок з земель запасу в існуючих масивах, з яких можливе їх надання викликає труднощі, зокрема вже на стадії перенесення проекту в натуру виникють ситуації коли межі ділянок громадян які отримали державні акти на право власності раніше зміщені на певну відстань і в результаті накопичувана похибка з кожної земельної ділянки призводить до певних труднощів які на даний момент не мають оптимального раціонального рішення.

3.4 Встановлення обмежень (обтяжень), сервітутів при наданні земельних ділянок у власність

Сутність обмежнь та земельних сервітутів

Обмеження встановлюється договором оренди, за рішенням суду, у випадках банкрутства приватних осіб чи юридичних осіб.

Згідно ст.110 Земельного Кодексу України, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлення обмежень, обтяжень.

Поділ чи об'єднання земельних часток не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширюється лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Обмеження прав на земельну ділянку - це встановлення обмеження (обтяження) на використання власником земельної ділянки або її частини в обсязі, передбаченому законом або договором.

Обмеження прав власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок у господарській діяльності і обтяження їх правами інших осіб виникають, як правило, у зв'язку з тим, що ці землі знаходяться всередині або примикають до території об'єктів, які особливо охороняються, або розміщені поблизу шкідливих виробництв чи в зонах перспективної забудови, розвіданих корисних копалин, торфу і підземних вод, або по них прокладені різні комунікації.

Юридичним особам або громадянам, у власності або користуванні яких знаходяться режимоутворюючі об'єкти (охоронні, санітарно - захисні зони, та зони особливого режиму використання) надається право доступу до цих об'єктів для їх експлуатації або контролю за поточним станом, а саме обмеженого користування чужими земельними ділянками (земельний сервітут).

Охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Зони санітарної охорони

Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Санітарно-захисні зони

Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Зони особливого режиму використання земель

Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.

На території Лисиченської сільської ради діють такі обмеження:

Охоронні зони ЛЕП. По території Лисиченської сільської ради проходить високовольтна лінія напругою 35кв, вздовж якої вістановлюється охоронна зона шириною 15 метрів від крайнього лівого і правого дротів відповідно до вимог охоронних зон ЛЕП.

Зони санітарної охорони. На території Лисиченської сільської ради наявні ставки (до 3 га) відповідно біля яких встановлюються прибережні захисні смуги шириною 25 метрів відповідно до Водного кодексу України.

Санітарно-захисні зони. На території сільської ради розташовано 3 населених пункта, біля кожного з них розташовано кладовища біля яких відповідно до Державних санітарних правил та норм встановлюється санітарно-захисна зона шириною 300 метрів.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку. Встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі - продажу, застави та не може передаватися будь - яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Види права земельного сервітуту визначені статтею 99 Земельного кодексу. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню відповідно до статті 102 Земельного кодексу.[2]

Нормативно-правові акти, що регулюють питання встановлення обмежень, сервітутів при надані у власність чи користування

До складу подібних документів належать:

o Земельний Кодекс України;

o Закон України «Щодо спільної власності на землю»;

o Інші нормативно - правові акти.

Класифікація обмежень, сервітутів при надані земельної ділянки

Обмеження:

Дотримання природоохоронних умов використання ділянки;

Заборона на зміну цільового призначення;

Умови ведення окремих видів господарської діяльності;

Умови здійснення певних видів будівництва.

Сервітути:

Право проходу та проїзду на велосипеді;

Право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

Право прокладання та експлуатації лінії електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

Право прокладати на свою ділянку водопровід із чужої природної водойми або через неї;

Право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через неї;

Право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній ділянці, та право проходу до природної водойми;

Право прогону худоби по наявному шляху;

Право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.[2]

Матеріали, що складаються при встановлені обмежень(обтяжень), сервітуту

Земельний сервітут встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.[2]

РОЗДІЛ 4.

ВСТАНОВЛЕННЯ (ВІДНОВЛЕННЯ) МЕЖ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК В НАТУРІ

Винесення меж земельних ділянок на місцевості або відновлення меж земельної ділянки виконується у разі:

реорганізації існуючих землекористувань;

отримання громадянами та юридичними особами нових земельних ділянок (на підставі договору купівлі-продажу, обміну, дарування всієї або частини земельної ділянки);

якщо документи, що засвідчують право власності на земельну ділянку було видано без встановлення і закріплення меж ділянки на місцевості;

судові розгляди.

Необхідність винесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх межовими знаками виникає:

у потенційного покупця (орендаря) земельної ділянки, межі якої не встановлено, або виникають сумніви в правильності їх виносу продавцем;

у власників (орендарів) земельних ділянок, які раніше не робили винос в натуру, але бажають перевірити правильність існуючих кордонів і отримати на руки документ, що захищає їх від можливих претензій сусідів;

у забудовників, які хочуть переконатися, що споруджуваний будинок буде розміщено з достатнім відступом від меж ділянки;

у власників та орендарів у випадку знищення (втрати) межових знаків, встановлених раніше.

У результаті виконаних робіт замовник точно знає, де проходять межі його земельної ділянки і отримує на зберігання Акт виносу в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та передачі межових знаків.[15]

Особливості виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв)

Особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом.

Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);

укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;

сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;

надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному Законом України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”;

оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;

приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів. [14]

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України :

технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками;

технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України “Про землеустрій”) або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина третя статті 56 Закону України “Про землеустрій”) - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Підготовчі роботи включають збір та аналіз виконавцем наявних документації із землеустрою, матеріалів інвентаризації земель, планово-картографічних матеріалів, правових підстав надання земельної ділянки у власність (користування), відомостей про наявність спірних питань щодо меж земельної ділянки, переліку обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути, списків координат пунктів державної геодезичної мережі.

Топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою виконуються, а результати цих робіт оформулюються відповідно до Законів України “Про землеустрій”, “Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність”, Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 , затвердженої наказом Укргеодезкартографії від 09.04.98 N 56, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.98 за N 393/2833 (із змінами).

Виконавці для спрощення створення зйомочної основи, необхідної для виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), можуть отримувати у встановленому законодавством порядку:

відомості про наявні пункти державної геодезичної мережі та геодезичних мереж згущення з Державного картографо-геодезичного фонду у відповідній системі координат;

каталоги координат та викопіювання з кадастрового плану з бази даних автоматизованої системи державного земельного кадастру (далі - АС ДЗК).

Камеральні роботи виконуються для опрацювання даних, отриманих в результаті проведених топографо-геодезичних робіт, робіт із землеустрою та складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, стислий опис виконаних робіт;

технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ;

копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку;

матеріали топографо-геодезичних робіт;

план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки;

перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути;

у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками .

Закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками таких видів:

вид I - металева марка (сірий чавун, чавун з антикорозійним покриттям або сталь) у формі кола діаметром 80 мм та товщиною 12 мм з хвостовою частиною довжиною 135 мм та діаметром 30мм, яка має дві конічні проточки до діаметру 20 мм, що ускладнюють видалення марки. У центрі лицьового боку марки розташований сферичний виступ з поглибленням для нанесення мітки червоного кольору, під яким вказується номер межового знака. За периметром кола угорі виконується напис “МЕЖОВИЙ ЗНАК”, унизу - “Україна”. Межовий знак виду І призначений для закріплення меж земельних ділянок, які збігаються із шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами, а також на асфальтованій або бетонній поверхні;

вид II - конструкція, що складається з опори (бетонного моноліту у формі усіченої чотиригранної піраміди (призми)) з розмірами нижньої основи - 200х200 мм, верхньої основи - 120х120 мм і висотою 700 мм та металевої марки, що цементується при виготовленні межового знака у верхню основу бетонного моноліту. У центрі лицьового боку марки розташований сферичний виступ з поглибленням для нанесення мітки червоного кольору, під яким вказується номер межового знака. За периметром кола угорі виконується напис “МЕЖОВИЙ ЗНАК”, унизу - “Україна”. Межовий знак виду II призначений для закріплення меж земельних ділянок на ґрунтовому покриві або асфальтованій поверхні;

...