Проблеми становлення та функціонування механізму захисту прав людини
Становлення інституту правового захисту, перспективи його розвитку в умовах держави та громадянського суспільства. Конституційні права, свободи та обов'язки громадянина. Дослідження особливостей національних та міжнародних засобів правового захисту.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.03.2015 |
| Размер файла | 106,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Утворений у рамках Пакту про цивільні і політичні права (ст. 28 - 45). Комітет складається з 18 чоловік, що обираються на чотири роки таємним голосуванням зі списку осіб, що надає Генеральний секретар ООН та працюють у власній якості, а не як представники своїх країн. Бажана участь осіб, що наділені високими моральними якостями та визнаною компетенцією у галузі прав людини. При виборах приймається до уваги справедливий географічний розподіл членів і представництво різних форм цивілізації й основних юридичних систем.
Комітет вивчає доповіді, що направляються йому державами, і відправляє їх зі своїми пропозиціями і зауваженнями в ЕКОСОР. Так звані “заключні зауваження” є думкою комітету про стан справ з виконанням Пакту у відповідній державі. У зауваженнях відображуються обєктивні фактори та труднощі, що ускладнюють здійснення Пакту, позитивні аспекти, головні проблеми, що викликають занепокоєння Комітету, та рекомендації щодо мір, які можуть забезпечити більш ефективне використання положень Пакту у межах національного законодавства та практики. Хоча зауваження Комітету не мають обовязкової сили з юридичної точки зору, ігнорування їх державами свідчило б про недобросовісне виконання зобовязань по Пакту. Комітет має повноваження розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення тією або іншою державою учасником Пакту будь-якого з прав, зазначених у Пакті. Комітет не є судовою установою та його рішення є не “постановами”, а “міркуваннями”. Разом з тим, міркування Комітету висловлюються мовою судових постанов, та накопичений досвід свідчить про те, що держави уважно ставляться до них. Будь-яка держава учасник Пакту може подати до комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасник не виконує власних зобовязань по Пакту. Але це можна робити лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення. До нашого часу не було подано жодної скарги такого роду. 7. Міжнародний суд Міжнародний Суд є одним з головних судових органів Організації Об'єднаних Націй(п.1 ст. 7 Статуту ООН). Його основне призначення полягає у вирішенні будь-яких міжнародних суперечок, що будуть передані йому державами, що сперечаються. Суд функціонує постійно. Статут Міжнародного Суду разом із главою ХІ Статуту ООН, невід'ємною частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе (1944 рік), у Комітеті юристів у Вашингтоні і на конференції в Сан-Франциско 1945 року. Усі члени ООН є одночасно учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, обумовлених Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Суд відкритий для кожної окремої справи і для інших держав-неучасників Статуту на умовах, обумовлених Радою Безпеки (стаття 35 Статуту). Міжнародний Суд складається з п'ятнадцяти чоловік, що утворюють колегію незалежних суддів, обраних поза залежністю від їхнього громадянства з числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимогам, пропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, чи являються юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права. Суд обирає Голову і Віце-голову на три роки з правом їхнього переобрання. Суд абсолютною більшістю голосів, таємним голосуванням обирає свого секретаря на семирічний термін із правом переобрання. Функції секретаря суду дуже великі і визначені докладно в Статуті і Регламенті Суду. Діяльність секретаріату Суду здійснюється в чотирьох сферах:
- судова, що полягає, наприклад, у добірці різних судових і історичних прецедентів, законодавчих і договірних текстів, а також думок юристів;
- дипломатична, виявляється, зокрема , у різного роду повідомленнях від імені суду;
- адміністративна і фінансова, що стосується питань персоналу, приміщень, підготовки бюджету тощо;
- лінгвістична - виконання роботи з редагування і перекладу різних документів.
Крім п'ятнадцяти членів Суду, при розборі окремих справ можуть брати участь так називані судді ad hoc, тобто судді, що обираються у відповідності зі ст 31 Статуту на вибір держави-сторони в суперечці, якщо вона не представлена в судовій присутності. Судді ad hoc не є постійними членами Суду і беруть участь у засіданні тільки по конкретних справах для розгляду яких вони призначені. Судді ad hoc беруть участь у розгляді справи на рівних правах з іншими членами Суду.
Суд може також запросити асессорів для участі в засіданні по розгляду визначеної справи. На відміну від суддів ad hoc, асессори не мають право голосу й обираються самим Судом, а не сторонами. Суд може також доручити іншій особі чи організації на свій вибір здійснення експертизи чи розслідування.
Суд розташований у Гаазі, однак, це не перешкоджає йому виконувати свої функції в будь-якому іншому місці. Члени Суду зобов'язані знаходитися в розпорядженні Суду повсякчас, за винятком часу перебування у відпустці і відсутності через хворобу чи по інших серйозних підставах.
Засідання Суду відбуваються в повному складі, крім випадків, спеціально передбачених у Статуті. Для утворення судової присутності достатній кворум у дев'ять суддів.
Провадження в Суді ведеться на французькій або на англійській мовах, хоча кожна сторона в справі може користатися й іншою мовою, переводячи документи на одну з двох офіційних мов.
Кожна справа проходить, як правило, дві стадії - письмову й усну. Письмова стадія триває звичайно кілька місяців, оскільки потрібно надання кожною зі сторін у справі письмових пояснень-меморандумів. Як правило, справа починається передачею в Суд угоди двох держав, так званого компромісу про розгляд справи в Суді. Якщо держава прийняла на себе зобов'язання підкорятися компетенції Суду, справу проти неї може бути почато однобічним письмовим звертанням держави-позивача.
Усний розгляд настає, коли справа вважається готовою до слухання. Ця стадія триває звичайно кілька днів, рідше - тижнів. Сторони виступають через представників і можуть користатися допомогою повірених і адвокатів. Після такого розгляду проходить закрита нарада Суду. У публічному засіданні з'являється лише рішення Суду. Воно приймається простою більшістю голосів суддів, при поділі голосів порівну вирішальний голос належить голові.
Держави не зобов'язані визнавати юрисдикцію Міжнародного Суду, але, якщо по конкретній справі вони її визнали, то зобов'язані виконати рішення Суду по такій справі.
Після винесення Судом рішення, що є остаточним і оскарженню не підлягає, сторони мають лише право звернутися в Суд із проханням витлумачити рішення (у випадку суперечки про самий зміст чи визначення сфери його дії) чи з проханням про його перегляд на підставі знову відкритих обставин, що при винесенні Судом рішення не були відомі ні Суду, ні стороні, що клопоче про перегляд.
Якщо яка-небудь сторона в справі не виконує зобов`язання, покладені на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки, що може, якщо визнає це необхідним зробити рекомендації чи вирішити про вживання заходів для приведення рішення у виконання.
Компетенція Суду поширюється лише на суперечки між державами. Суд не може розглядати суперечки між приватними особами і державою і тим більше суперечки між приватними особами. Але і суперечки між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є для держави не обов'язковою, а факультативною.
З утворенням Міжнародного Суду ООН було зв'язано чимало надій і навіть ілюзій. Передбачалося, що Міжнародний Суд зможе внести істотний вклад у реалізацію цілей Статуту ООН. Однак йому не вдалося завоювати досить широкого визнання з боку членів світового співтовариства, на практиці держави зі сторожкістю відносяться до діяльності Суду. 8. Комітет адвокатів з прав людини
Організація працює 1978 року для поширення відомостей про права людини та їх захисту. Її праця неупереджена. Комітет контролює дотримання прав людини, закріплених Декларацією про права людини, урядами держав.
Програма діяльності комітету фокусується на створенні організацій та структур, що гарантуватимуть дотримання прав людини.
Комітет також допомагає особам, що потребують притулку, біженцям, намагається змінити досить обмежені права біженців в усьому світі. 9. Міжнародний союз з прав людини
Міжнародний союз з прав людини міжнародна неприбуткова організація, метою діяльності якої є заохочення та захист прав людини.
Метою діяльності організації є визначення галузей, які вимагають покращень в галузі цивільних та політичних прав, економічних, соціальних та культурних прав згідно з Конвенцією про права людини, наголошуючи на не насильстві та захисті життя. Організація співпрацює з іншими міжнародними організаціями з метою привернення уваги суспільства до порушень прав людини, допомоги бідним, поліпшенню умов охорони здоровя, покращення економічних та соціальних умов, захисту людського життя.
10. Лікарі за права людини
Поєднує працівників галузі охорони здоровя та інших осіб для захисту прав людини шляхом вивчення фактів порушення прав людини за допомогою медицинських та наукових методів, надаючи докази проти порушників прав людини, в тому числі й лікарів, які теж повинні відповідати за власні дії.
Організація проводить навчання лікарів, медичних сестер, інших представників галузі охорони здоровя з метою залучення їх до участі у захисті прав людини та поширення відомостей про права людини. Європейська гуманітарна юстиція 1. Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод
Для європейців, які прагнули до політичної єдності, права людини стали важливим пріоритетом. У травні 1948 року представники багатьох організацій, що прагнули європейської інтеграції, зустрілися в Гаазі на Конференції міжнародного комітету рухів за європейську єдність. 5 травня 1949 року було підписано Акт, згідно якого десять держав у Лондоні утворили Раду Європи. Були великі сподівання на те, що одним із початкових завдань Ради стане розробка і запровадження конвенції з прав людини для Європи.
Так 12 липня 1949 року було підготовлено проект Європейської конвенції з прав людини і проект Статуту Європейського Суду та подано їх до утвореного Комітету міністрів Ради. У серпні того ж року на Асамблеї було висунуто пропозицію, у якій пропонувалося створити Європейську комісію з прав людини і Європейський суд з прав людини з метою забезпечення даної конвенції.
Після цього звернення Комітет з правових питань постановив, що “хоча кожна держава має право встановлювати норми для захисту прав людини в межах своєї території, метою колективної гарантії повинно бути забезпечення того, щоб такі норми та їх застосування відповідали загальним принципам права, визнаним цивілізованими державами (ст. 38 Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя). У ситуації, коли основні права вже було погоджено, але обговорення ролі Суду і права на індивідуальне звернення до суду все ще вирували, у серпні 1950 року Комітет міністрів вирішив зробити факультативними як юрисдикцію Суду, так і право на індивідуальне звернення. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод набула чинності 3 вересня 1953 року. Як просто європейський біль про права Конвенція, у тому вигляді, як її розроблено і прийнято, передбачає мало чого виняткового на міжнародній арені. Серцевиною є її дві факультативні статті, які забезпечують вирішальні складові механізму правозастосування системи: стаття 25, яка дає як окремим особам, так і державам право на звернення до Європейської комісії з прав людини, і стаття 46, яка уповноважує Європейський Суд з прав людини провадити слухання і розгляд справ, про які доповіла Комісія. За станом на березень 1995 року всі 30 держав - членів Ради Європи, які є учасниками Конвенції, прийняли як статтю 25 про право на індивідуальне звернення, так і статтю 46 про юрисдикцію Суду. 2. Європейська комісія з прав людини
Обговорюючи умови Конвенції в Раді Європи делегати висловили думку про доречність утворення не лише Європейського суду, а й Європейської комісії з прав людини, роль якої полягала б у захисті судової функції. “Комісія може сформувати своєрідний бар'єр, - практична потреба якого добре відома всім юристам, який би відсіював необґрунтовані та безглузді звернення”.
Отож, від самого свого початку Комісії випало займати посередницьку позицію в системі Європейського права у галузі прав людини. З одного боку - служити заслоном для Суду від можливого потоку індивідуальних скарг; з іншого боку, Комісія покликана бути міжнародною установою, безпосередньо доступною для окремих осіб, і в цьому полягає принциповий відхід від традиційних державоцентристських міжнародних юридичних процедур.
“Комісія складається з кількості членів, яка дорівнює кількості Високих Договірних Сторін”, а за станом на березень 1995 року ця кількість становила 30 чоловік. Комісія може проводити засідання у формі пленарного засідання, але також і в палатах у складі не менше семи членів та в комітетах у складі не менше трьох членів. Члени Комісії обираються Комітетом міністрів Ради Європи зі списків, що складаються Консультативною Асамблеєю, і працюють протягом шестирічних строків, які можуть поновлюватися. Члени Комісії беруть участь у засіданнях “від себе особисто” тобто, на відміну від осіб, які беруть участь у роботі багатьох міжнародних установ, члени Комісії не представляють уряди.
Скарги на ті порушення прав людини, які захищає Конвенція, спочатку надсилаються до Комісії. Згідно зі ст. 24 Конвенції, держави можуть направляти до Комісії “питання про будь-яке здогадне порушення положень Конвенції іншою Високою Договірною Стороною” незалежно від громадянства потерпілої особи. Таким чином, іноземні держави можуть захищати окремих осіб навіть від їх власного уряду. У 1955 році в Комісії з`явились повноваження одержувати індивідуальні звернення відповідно до ст. 25. До 28 липня 1994 року всі 30 держав, на той час учасниць Конвенції, погодились визнати прийнятність звернень від приватних осіб, які у практиці Комісії називаються “заявами”. У цілому ж у неї чотири функції:
1) відфільтровувати скарги (через Секретаріат, шляхом ухвалення рішення про неприйнятність);
2) по справах, що залишилися, вона виступає посередником у суперечці і прагне досягти дружнього врегулювання;
3) якщо дружнє врегулювання неможливе, Комісія розслідує факти і представляє свої висновки;
4) Комісія повноважна сама вчиняти і аргументувати позови в Суді.
Вимоги до подавців скарг установлені ст. 26 Європейської конвенції про права людини: "Комісія може приймати справу до розгляду, тільки якщо були використані усі національні засоби правового захисту відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, і протягом шести місяців з дати прийняття остаточного рішення". Також не розглядаються скарги, якщо вони анонімні чи якщо однакова справа вже розглядалася Комісією чи іншою процедурою міжнародного розслідування і не містить жодної нової обставини, якщо на її думку звернення не сумісне із положеннями Конвенції, явно необґрунтоване або таке, що є зловживанням права на подання звернення. Якщо Комісія приймає звернення, то вона повинна підготувати доповідь, в якій викладає “свій висновок щодо того, чи встановлені факти свідчать про порушення заінтересованою державою її зобов`язань за конвенцією”, яка направляється Комітетові Міністрів Ради Європи та заінтересованим державам. Нині Комісія переважно звертається до Комітету Міністрів - політичного органу, який складається з міністрів іноземних справ держав-членів, представлених у Страсбурзі постійними делегатами, лише якщо більшість Комісії вважає, що порушення Конвенції не відбулося, або, що справа вимагає спеціального політичного впливу Комітету Міністрів. Справа, яку Комісія вже заслухала і про яку склала доповідь, може бути направлена нею або заінтересованою державою до Європейського суду з прав людини.
Якщо справа не передається в Суд, то Комітет міністрів Ради Європи (більшістю в двох третин голосів) вирішує, чи мало місце порушення Конвенції. Виявивши порушення, Комітет міністрів може далі ухвалити, що держава повинна надати жертві "справедливе задоволення", тобто компенсацію за збиток, розмір якої встановлюється. Як і рішення Суду, рішення Комітету міністрів є остаточними, і держави-члени зобов'язуються вважати їх обов'язковими.
3. Європейський суд
Європейський суд з прав людини не став ефективним правовим інструментом легко і швидко. Майже двадцять років він виступав “сплячею красунею, до якої часто зверталися, але без особливих результатів”.
Суд складається з такого числа суддів, що дорівнює числу держав - членів Ради Європи. Судді обираються на дев'ятирічний термін Парламентською Асамблеєю зі списків, що нараховують по три кандидата, що представляються державами. Протягом терміну своїх повноважень вони не повинні займати посад, не сумісних з незалежністю, неупередженістю і вимогами цієї посади.
Якщо справу передає в Суд сам подавець скарги відповідно до Протоколу 9, то група в складі трьох суддів, включаючи суддю, обраного від зацікавленої держави, може прийняти одноголосне рішення про те, що справа не буде розглядатися Судом; у цьому випадку рішення в справі приймає Комітет міністрів. Заявник і його адвокат можуть брати участь у розгляді, проведеному Судом, і представляти пам'ятні записки й усні аргументи в ході слухань.Усі витрати Європейського суду, згідно ст. 58, несе Рада Європи.
Після слухань судді за закритими дверима вирішують більшістю голосів чи мало місце порушення Конвенції. Якщо порушення виявлене, то Суд може також надати справедливе відшкодування потерпілій стороні, включаючи компенсацію за моральний і матеріальний збиток і відшкодування витрат.
Відповідальність за виконання рішень Європейського Суду несе Комітет міністрів Ради Європи.
Упевнившись у тім, що зацікавлена держава вжила заходів до задоволення позову, що можуть містити в собі виплату компенсації чи зміну внутрішньодержавного права, Комітет міністрів приймає резолюцію про припинення справи.
Нагляд Комітету міністрів за здійсненням рішень Суду, а до вступу в силу Протоколу 11 - і його власні рішення, що приймалися відповідно до статті 32 Конвенції, можливо, входять у число головних позитивних відмінностей, що пояснюють ефективність Європейської конвенції про права людини.
Але вплив Конвенції не обмежується контролем за виконанням рішень Суду, а також рішень Комітету міністрів про наявність порушень. Як уже відзначалося, передбачена Конвенцією процедура дружнього врегулювання також приносить значні результати. Так, у справі “Гіама проти Бельгії”(Заява №7612/76, Доповідь Комісії від 17 липня 1980 року) з метою врегулювання конфлікту було залучено 10 держав та 6 міжнародних організацій та національних організацій, які потерпілий та його адвокат навряд чи змогли б залучити без допомоги та впливу Комісії.
Узагалі національні суди в державах - учасниках Конвенції все частіше звертаються до страсбурзького прецедентного права, приймаючи рішення з питань прав людини, і застосовують стандарти і принципи, розроблені Судом.
У практиці Європейського суду широко застосовуються прецеденти. Більш того, розгляд аналогічної справи в минулому є підставою для визнання позову неприйнятним. При аргументації своєї позиції Суд часто посилається на свої колишні рішення.
Окремі труднощі виникають через те, що рішення Суду не носять юридично обов'язкового характеру для держав, що визнали його юрисдикцію. Це і зрозуміло: кожна держава є самостійним носієм свого суверенітету, і ніхто не може змусити її слідувати розпорядженням Суду. У результаті Суд повинний розрахувати, наскільки принципова позиція держави, і не занадто сильно давити на неї: інакше рішення просто не буде виконано (наприклад, у справі про ірландську виборчу систему).
Така ситуація має місце зараз. Але в даний час йде реформа Комісії і Суду, що передбачає серйозні зміни в статусі Суду. До травня 1994 року був розроблений Протокол №11 до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод. Він передбачає злиття Комісії і Суду і перетворення нового Суду в професійний орган. В даний час на професійній основі працює тільки допоміжний апарат Комісії, зокрема Секретаріат.
При реалізації вимог цього протоколу відбудуться серйозні зміни, що об'єктивно уже вимагаються. Це обумовлено в першу чергу великою перевантаженістю Суду і Комісії. При злитті укріпляться незалежність Суду і його судові функції на противагу політичним аспектам діяльності. Існуюча двоступінчаста процедура відрізняється значним дублюванням, що затягує розгляд справ.
Протокол уже ратифікований необхідним числом держав і набрав сили . Однак поки йде перехідний період, коли завершує свою роботу Комісія. У ній завершується провадження по наявних справах, і під кінець року вона буде остаточно ліквідована.
У цілому можна сказати, що рішення Суду повільно, але вірно стають частиною національного права європейських держав.
2.2 Державний захист прав та свобод людини і громадянина
Державний захист прав та свобод людини і громадянина -- це система влади держави, функцією якої є захист прав людини; процедури такого захисти, а також конституційне право людини на захист, яке реалізується з допомогою держави і за цією процедурою.
Гарантії основних прав і свобод людини та громадянина становлять систему норм, принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи.
Система гарантій прав і свобод людини містить передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій -- це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.
Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії -- правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.
Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні та організаційні.
Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України -- це спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їхніх об'єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності.
До політичних гарантій належать: держава -- головний організатор здійснення та захисту прав людини; народне волевиявлення, яке здійснюється безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
...Подобные документы
Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.
магистерская работа [108,6 K], добавлен 04.12.2007Історія становлення соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Особливості та нормативно-правові засади їх регламентації, відображення в законодавстві держави. Проблеми реалізації та захисту соціальних та економічних прав.
курсовая работа [60,1 K], добавлен 20.11.2014Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011Поняття і класифікація конституційних прав і свобод. Особисті права і свободи. Політичні права і свободи. Економічні права і свободи людини і громадянина. Соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Основні обов'язки громадян.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 10.06.2006Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.
реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010Визначення, принципи та функції громадянського суспільства. Правова держава і громадянське суспільство, їх взаємовідносини. Конституційний лад України, як основа для формування громадянського суспільства. Стан забезпечення та захисту прав і свобод людини.
реферат [43,5 K], добавлен 29.10.2010Характер співвідношення понять "права" та "свободи", визначення різниці між ними. Класифікація видів правового статусу та їх відмінні ознаки. Аспекти права громадянина на життя, відображені в Конституції України. Форми власності та порядок їх захисту.
реферат [32,4 K], добавлен 14.11.2009Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.
реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009Розвиток ідеї прав людини, сучасні міжнародно-правові стандарти в даній сфері, класифікація та типи. Принципи конституційних прав і свобод людини і громадянина. Система прав за Конституцією України, реалії їх дотримання і нормативно-правова база захисту.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 07.12.2014Місце і роль людини в сучасному суспільстві й державі. Сутність правового статусу людини. Громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Загальні конституційні обов'язки громадян України.
реферат [48,5 K], добавлен 28.04.2011Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина. Громадянські права і свободи людини. Політичні права і свободи громадян в Україні. Економічні, соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні. Конституційні обов’язки громадян України.
курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.12.2010Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства, його співвідношення з державою. Суспільство як середовище формування прав, свобод та обов’язків людини й громадянина. Стереотипні перешкоди на шляху побудови громадянського суспільства в Україні.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 15.02.2012Визначення конституційно-правового статусу людини і громадянина як сукупності базових правових норм та інститутів. Місце органів правосуддя в механізмі захисту громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав і свобод громадян.
курсовая работа [112,4 K], добавлен 19.07.2016Існування в юридичній науці двох головних напрямків визначення суті прав і свобод людини: природно-правовового та позитивістського. Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.
реферат [19,5 K], добавлен 28.01.2009Історія виникнення та розвитку адвокатури - добровільного професійного громадського об’єднання, покликаного сприяти захисту прав і свобод, представляти законні інтереси громадян та надавати їм юридичну допомогу. Права та обов’язки адвоката в Україні.
реферат [38,6 K], добавлен 18.02.2011Поняття громадянства України, його конституційні основи. Права і свободи людини та громадянина: особисті, політичні, економічні, соціальні, екологічні та культурні. Обов’язки людини та громадянина, процес політичної соціалізації та його значення.
реферат [27,1 K], добавлен 28.06.2010Становлення прав людини та основні підходи до розв’язання проблеми прав людини. Принципи конституційно-правового статусу громадянина в українському законодавстві. Втілення ліберальної концепції прав і та свобод людини в Основному Законі України.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 23.07.2009Функція ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина як основна функція держави. Специфіка судового захисту виборчих прав. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав.
научная работа [34,6 K], добавлен 10.10.2012Права та обов'язки батьків і дітей. Право дитини на вільне висловлення своєї думки та отримання інформації. Статус, права, функції та повноваження омбудсманів у справах дітей. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 19.03.2011
