Проблеми становлення та функціонування механізму захисту прав людини

Організаційні гарантії -- це організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій зі створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

Спеціальні (юридичні) гаранти -- це надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основний Закон передбачає низку конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України. До них належать:

* право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);

* право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб;

* право знати свої права та обов'язки; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними (ст. 57); гарантується неприпустимість зворотної дії закону; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення (ст. 58);

* право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно (ст. 59);

* принцип необов'язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60);

* принцип презумпції невинності людини, який означає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62);

* гарантія неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод означає, що ці права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64).

Призначення цих та інших нормативно-правових гарантій, які містять Конституція і закони України, полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші умови, за яких закріплений у Конституції України статус людини і громадянина став би юридичним і фактичним соціальним становищем кожної особи. Гарантії, таким чином, є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний у правовому статусі громадян перехід від передбаченої в Конституції та в законах України можливості до реальної дійсності.

Проте основною юридичною гарантією прав і свобод людини є судовий захист. Судова влада здійснюється завдяки конституційному, цивільному, адміністративному та кримінальному судопровадженню. Об'єктом оскарження до суду можуть бути рішення, дії або бездіяльність, внаслідок яких порушено права і свободи громадян чи створено перешкоди для їх здійснення, або на громадянина покладено якісь не передбачені законом обов'язки, або громадянин був незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.

В Україні згідно з Конституцією судовий захист прав і свобод покладено на систему судів загальної юрисдикції та спеціалізовані суди (ст. 125 Конституції), а також на Конституційний Суд України (ст. 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.).

В Україні лише впроваджується система адміністративної юрисдикції, яка відіграє значну роль у механізмі захисту прав людини у багатьох країнах, зокрема у Франції.

Значне місце у механізмі захисту прав і свобод людини належить контролю за додержанням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права і свободи людини та громадянина. Такий контроль у світовій конституційній практиці здійснюється у двох формах: у формі звичайної процедури контролю за конституційністю нормативних актів та у вигляді спеціальних процедур, формально-юридичного забезпечення основних прав і свобод. Такими спеціальними засобами захисту конституційних прав громадян є: "конституційна скарга" (ФРН, Австрія), наказ "хабеас корпус" (як у країнах загального права, так і в державах з іншими правовими системами), процедура "ампаро" (Іспанія, ряд країн Латинської Америки).

Перша форма контролю в Україні здійснюється у специфічному вигляді. Згідно зі ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. При цьому захист прав і свобод людини можливий шляхом конституційного звернення чи письмового клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина9.

Спеціальні процедури забезпечення прав і свобод громадян законодавством України не передбачено.

Система органів, які здійснюють нагляд за додержанням прав і свобод людини, включає не лише правові інститути. У багатьох державах є спеціальні служби омбудсмана, які відповідають за своєчасне й адекватне реагування влади на звернення та скарги громадян. В одних країнах ця служба представлена однією особою (Росія, Польща, Португалія, Велика Британія, Іспанія, Франція, Австрія та ін.), в інших -- колегіальними органами (Угорщина та ін.).

Хоч омбудсман, як правило, призначається і звільняється з посади органом законодавчої влади, він розглядається як орган, незалежний від іншої публічної влади у сфері здійснення своєї компетенції.

До повноважень цієї служби належать: розгляд скарг громадянина на порушення його конституційних прав; проведення розслідування за власною ініціативою, якщо є підозра, що дії адміністрації порушують закон або суперечать справедливості й доцільності, чи є факти зловживання владою. Омбудсман зобов'язаний викривати корупцію в діяльності службових осіб, розглядати скарги щодо публічної служби, адміністрації держави, тюремної служби, нерівних можливостей доступу до державної служби. Він має право викликати необхідних осіб, вимагати пред'явлення документів, вести допит будь-якої особи, вимагати від будь-яких осіб співпраці та використовувати їх знання при розслідуванні.

Акти й рішення, які приймає омбудсман, не мають юридичної сили. Омбудсман щорічно представляє доповіді парламенту, і останній приймає відповідні заходи до порушників закону.

Сфера діяльності омбудсмана -- це відносини між громадянином і представниками держави (органами, посадовими і службовими особами). До його компетенції не належать справи, в яких громадяни взаємодіють між собою.

Важливою правовою гарантією захисту прав людини є відповідальність за їх порушення. Ефективність цієї гарантії визначається обсягом правового захисту, який є в особи, і тим, як вона вміє користуватися цими правами.

Обсяг правових засобів захисту в сучасний період значно розширено завдяки підключенню до національних, внутрішньодержавних інститутів і органів системи міжнародної юрисдикції. Йдеться про міжнародно-правові гарантії прав людини, які закріплено в універсальних і регіональних міжнародних документах (наприклад, Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції із захисту прав людини).

Проте інститут судового захисту прав людини має істотний недолік. Скарги на порушення прав людини зазвичай приймаються до судового розгляду лише після того, як вичерпано інші засоби правового захисту.

В Україні з прийняттям Конституції запроваджено службу омбудсмана. Згідно з ч. 17 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належать: призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

Докладно питання організації і діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначено в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р.11

Згідно з Законом парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції здійснює на постійній основі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У своїй діяльності Уповноважений керується Конституцією, законами України та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини та громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, або іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та їх посадовими і службовими особами.

Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина, що його здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є: захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Конституцією, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій та їх посадових і службових осіб; запобігання порушенням прав і свобод людини та громадянина або сприяння поновленню порушених прав; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини та громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва у галузі захисту прав і свобод людини та громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність на підставі даних про порушення прав і свобод людини та громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, осіб без громадянства чи їхніх представників, народних депутатів України, а також за власною ініціативою. Уповноважений приймає та розглядає звернення До політичних гарантій належать: держава -- головний організатор здійснення та захисту прав людини; народне волевиявлення, яке здійснюється безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Організаційні гарантії -- це організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій зі створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

Спеціальні (юридичні) гаранти -- це надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основний Закон передбачає низку конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України. До них належать:

* право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);

* право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб;

* право знати свої права та обов'язки; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та Подання Уповноваженого -- це акт, який він вносить до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та осіб, які мають захищати права і свободи людини та громадянина. Це Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102), Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод (ч. 1 ст. 22), Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина (ч. 2 ст. 116), місцеві державні адміністрації на відповідній території, які повинні забезпечувати додержання прав і свобод громадян (ч. 2 ст. 199), підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125).

Висновок

Проблеми прав та свобод особи є виключно актуальними. В сучасному світі лише ті країни є демократичними, в яких права і свободи людини закріплені законом у відповідності до загальновизнаних міжнародно-правових стандартів, які підтримуються владою, які визнаються пріоритетними та верховними.

При тісній єдності та взаємодії понять права людини та права громадянина вони не є ідентичними. Їх змістовна специфіка повинна адекватно відображатися у наукових дослідженнях та при вирішенні практичних завдань зміцнення гарантій та захисту правового статусу особи.

Реалізація прав і свобод являє собою своєрідний юридичний механізм, що визначається як соціально обумовлений та законодавчо закріплений комплекс узгоджених дій суб'єктів по реалізації закріплених суб'єктивним правом благ. Серед юридичних засобів гарантування розрізняють ті, що націлені на забезпечення здійснення прав та на їх захист від правопорушення.

Механізм забезпечення прав людини сприяє:

а) вияву змісту та перспектив розвитку принципів права у межах моделі громадянського суспільства та державності;

б) пізнанню закономірностей та ефективності функціонування соціальних інститутів громадянського суспільства;

в) аналізу соціальних функцій держави, їх відповідності меті світового співтовариства на створення достойного рівня життя;

г) вияву психологічної готовності населення до сприйняття гуманітарних цінностей;

д) виявленню ефективних засобів по дотриманню охорони та захисту прав індивідів та їх спільностей. Як бачимо, великий внесок у розвиток світової нормативно-правової бази, стосовно прав людини, внесли такі організації як ООН, Ліга Націй і т.д. Вони були створені у часи двох великих воєн, поштовхом для цього стало значне порушення прав людей, їх дискримінація, винищування народів, катування, більшість людей не бажала миритися з цими діями тоталітарних держав і вони виступали за припинення цих дій, та прийняття загально - обов'язкових прав стосовно людини як особистості. Велика кількість країн була підписана під цим договором, отже ми можемо сказати, що насправді, починаючи від моменту підписання більшості договорів про права людини по усьому світі і почалася правова ера, де на першому місці враховувалися права людини.

Приєднання України до міжнародних актів про права людини, прийняття Конституції, що проголошує права та свободи людини як вищої соціальної цінності, створення днів загальнодержавних присвячених дням по правам людини, державні програми, які направлені на виконання міжнародних прав, обумовлює новий підхід до визначення напрямків впливу права, визначаючи його межі та особливості. Під впливом вчення про права людини змінюються зміст, сутність та функціональне призначення права, надаючи йому особистісного, гуманістичного характеру. Це викликає необхідність більш глибокого вивчення та переосмислення функцій права України, використовуючи методи юридичної науки та характеризуючи взаємний вплив цих явищ. З однієї сторони, саме право є гарантією реалізації та захисту прав і свобод, а з іншої - права і свободи визначають гуманізм та демократизм права.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997

3. Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006

4. Загальна Декларація прав людини. - 10.12.1948

5. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. - 04.11.1950

6. Годованець В.Ф. Конституційне право України. - К., 2005

7. Засади державної політики України в галузі прав людини. - затверджені Постановою ВР України від 17.06.1999

8. Погорілко В.Ф., Головченко В.В. Права та свободи людини і громадянина в Україні. - К., 1997

9. Кравченко В.В. Конституційне право України. - К., 2006

10. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: підручник А.М. Колодій, А.Ю. Олійник К., 2008 рік

11. Основи конституційного права України: підручник за ред. Копейчикова В.В. К., 1998 р.

12. Права людини. Міжнародні договори України. Ю.К. Качуренко К., 1992 рік

13. «Права людини»: підручник для ВУЗів Є.А. Лукашенка М., 1996 р.

14. Погорілко В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України. - К., 2003

15. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. - К., 2006

16. Урядовий кур'єр. - №157-158

17. Юридичний Вісник України. - №5, №31, №41, №47-48, 2005; №4, №8, №18, №40, 2006; №14, 2007

Размещено на Allbest.ru