Міжнародне право і дипломатія

22. Привілеї та імунітети консульських представників і представництв

Консульські привілеї та імунітети

У відповідності зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутрішньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними своїх функцій.

Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:

1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави;

2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (особисті привілеї та імунітети). Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі:

-- недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських відносин між двома державами:

а) держава перебування повинна навіть у випад ку збройного конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання, а також майно консульства, його архіви;

б) держава, що представляється, може довірити охорону консульських помешкань, а також архіви та майно, що знаходяться в них, будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акредитується;

в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі, прийнятній для держави перебування.

У разі закриття консульства тимчасово або назавжди, вищевказані положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в державі перебування немає ні дипломатичного представництва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представляється, не має в державі перебування дипломатичного представництва, але має на її території інше консульство, цьому консульству може бути ввірена охорона архіву закритого консульства і, за згодою влади держави перебування, виконання консульських функцій в окрузі закритого консульства;

-- фіскальний імунітет, що припускає звільнення консульських помешкань від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, що являють собою плату за конкретні види обслуговування;

-- недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження;

-- свобода пересувань -- держава перебування повинна забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією;

-- свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин виступають уряд, дипломатичні представництва й інші консульські установи держави, що представляється, де б вони не знаходилися. При цьому консульська установа може використовувати всі засоби, які підходять, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи (поштова торба) і закодовані або шифровані депеши.

Консульська валіза, подібно до дипломатичної, не підлягає ні розпечатанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що представляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше усього консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що вказує його статус і кількість місць, що утворюють валізу. При виконанні своїх функцій цей кур'єр знаходиться під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або затримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому вказується число місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб із своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака;

-- свобода зносин і контактів із громадянами держави, що представляється. Вона містить у собі таке: а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним консульством і їм відкритий вільний доступ у таке консульство; консульські посадові особи цього консульства можуть вільно спілкуватися з зазначеними громадянами і мають вільний доступ до них;

б) компетентні органи держави перебування по винні без зайвого зволікання повідомляти консульство держави, що представляється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадянин держави, що представляється, ув'язнюється або береться під стражу в очікуванні судового розгляду, або затримується в якому-небудь іншому порядку, якщо цей громадянин цього буде вимагати. Всі повідомлення, що адресуються своєму консульству цією особою, також передаються цими органами без зволікання;

в) консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина своєї держави, який знаходиться в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також приймати належних заходів з метою забезпечення йому представництва.

Крім того, власті держави перебування стосовно консульства зобов'язані:

а) у разі смерті громадянина держави, що представляється, повідомити консульство, в окрузі якого відбулася смерть;

б) повідомити компетентне консульство без зволікання про будь-який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника відповідає інтересам не повнолітньої або недієздатної особи -- громадянина держави, що представляється;

в) якщо судно, що має національність держави, що представляється, зазнало аварії або сіло на мілину в територіальному морі або внутрішніх водах держа ви перебування, або з літальним апаратом, зареєстрованим у державі, що представляється, відбувся нещасний випадок на території держави перебування, то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події консульство;

-- користування своїм державними прапором і гербом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на будинку, що займається консульством; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків.

Слід вказати на те, що згода, яка мається на увазі, глави консульської установи на вторгнення влади держави перебування в консульські помешкання при пожежі або стихійнім лиху була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських відносин держав пішла усе ж шляхом отримання дозволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.

На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать:

-- особиста недоторканність консульських посадових осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів. При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за законодавством держави перебування. В окремих двосторонніх конвенціях у якості тяжких злочинів визначені діяння, за вчинення яких може бути призначене покарання понад п'ять років позбавлення волі;

-- імунітет від судової й адміністративної юрисдикції держави перебування у відношенні дій, вчинених консульськими посадовими особами і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, що чиняться ними як приватними особами, застосовна юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть визиватися в якості свідків при виробництві судових і адміністративних справ, але вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи. Вилучення з імунітету в сферах цивільної й адміністративної юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дипломатичних агентів;

-- фіскальний імунітет -- консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;

-- митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадових осіб і службовців, а також членів їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємовідносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 р. штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети.

Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

Привілеї й імунітети консульських представництв

Недоторканність приміщень і території консульського представництва. Приміщення та територія консульського представництва недоторканні, але не абсолютно. Відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини влада держави перебування не має права входити в ту частину консульських приміщень, що використовується безпосередньо для роботи консульської установи, без згоди голови консульської установи, призначеної ним особи чи голови дипломатичного представництва держави, яку представляють. Однак для вживання владою держави перебування невідкладних заходів захисту в консульських приміщеннях у випадках пожежі чи стихійного лиха згода названих осіб не є обов'язковою. На практиці держави нерідко прагнуть у двосторонніх консульських договорах надати недоторканності консульських приміщень більш абсолютний характер.

Віденською конвенцією про консульські зносини на державу перебування покладений обов'язок уживати належні заходи для захисту консульських приміщень від усяких вторгнень чи нанесення збитку і для запобігання всяким порушенням спокою консульської установи чи образи її достоїнства. міжнародний право дипломатичне представництво

Недоторканність консульських архівів і документів є загальновизнаною звичаєво-правовою нормою міжнародного права. У Віденській конвенції про консульські зносина ця норма закріплена як така, що гарантує абсолютний імунітет. Тому консульські архіви та документи користуються недоторканністю незалежно від недоторканності консульських приміщень.

Дещо відрізняється від правового режиму консульських архівів і документів зазначений у п. 3 ст. 35 Віденської конвенції порядок користування консульською валізою: “Консульська валіза не підлягає ані розкриттю, ані затримці. Однак у тих випадках, коли компетентна влада держави перебування має серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім кореспонденції, документів чи предметів, перерахованих у пункті 4 цієї статті, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, яку представляють. У тому разі, якщо влади держави, яку представляють, відмовляться виконати ці вимоги, валіза відправляється в місце відправлення”.

Звільнення від податків і зборів. У міжнародній практиці тривалий час існував звичай надавати консульським установам фіскальні привілеї. У Віденській конвенції про консульські зносина ця норма сформульована більш виразно: консульські установи звільняються від обкладання чи стягнення податків або зборів будь-якого виду на: земельні ділянки, будинки чи частини будинків, що використовуються винятково для консульських цілей, якщо зазначене майно знаходиться у власності чи орендується від імені держави, яку представляють, чи якої-небудь фізичної чи юридичної особи, яка діє від імені цієї держави; угоди чи документи, що стосуються придбання зазначеного нерухомого майна, якщо держава, яку представляють, здобуває це майно винятково для консульських цілей. Фіскальні привілеї не поширюються на платежі за конкретні види обслуговування (ст. 18). Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні не згадує існування в консульських установ фіскальних привілеїв.

Митні привілеї. Ст. 22 Віденської конвенції про консульські зносини встановлює для консульських установ такі самі митні привілеї, що і для дипломатичних представництв. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні не згадує існування в консульських установ митних привілеїв.

Право користатися прапором і гербом. Віденська конвенція про консульські зносини закріплює у ст. 10 право вивішувати прапор і встановлювати емблему держави, яку представляють, на приміщенні, де розташована консульська установа, а також на резиденції голови цієї установи та на його засобах пересування. Аналогічну норму містить п. 22 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні.

Размещено на Allbest.ru