Державне управління виборчим процесом в Україні: теоретико-методологічні засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УДК 351:324](477)

25.00.01 - теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИБОРЧИМ ПРОЦЕСОМ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

САВКОВ

Анатолій Петрович

Київ

2010



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент НАПрН України НИЖНИК Ніна Романівна, Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач відділу моніторингу ефективності законодавства.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор

ГОЛУБЬ Валерія Володимирівна, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри державної політики та управління політичними процесами;

доктор наук з державного управління, доцент МАРУЩАК Володимир Петрович, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри права і законотворчого процесу; доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України РИЖИХ Василь Миколайович, Адміністрація Президента України, Головне управління з питань оборонної політики та діяльності правоохоронних органів, заступник керівника управління - завідувач відділу.

Захист відбудеться 23 грудня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.03 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ - 53, пров. Несторівський, 4, к. 416.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України (04053, м. Київ - 53, пров. Несторівський, 4).

Автореферат розісланий 22 листопада 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Гудима



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою складовою структурування політичної системи Української держави є розвиток виборчого процесу. Успіх його розвитку значною мірою залежить від упровадження принципів партнерської взаємодії влади і народу у виборчому процесі, оскільки завдяки виборам формуються представницькі органи держави та артикулюється суспільне політичне замовлення на стратегічний курс державотворення.

Перебіг виборів, що відбулися у новітній період в Україні, висвітлив потребу заміни ієрархічного адміністрування новим змістом державного управління у забезпеченні виборчого процесу.

Вибори як інститут політичної демократії виступають дієвою системою засобів, що створені і використовуються державою для формування, організації своєї державної влади. Це, відповідно, потребує ефективної участі держави в особі її органів у формуванні, організації проведення та розвитку виборчих процесів.

Держава визначає та супроводжує всі виборчі процеси, сприяє та створює умови для проведення вільних і прозорих виборів, які є важливим фактором утвердження демократії, довіри до її інститутів та консолідації українського народу. На жаль, регулярні зміни у вітчизняному виборчому законодавстві перед і під час виборчого процесу, початковий розвиток інституту громадянського суспільства, вплив світової економічної кризи, конфлікти між політичними лідерами стримують розвиток демократичних принципів організації виборчого процесу, що впливає на соціальну, політичну, економічну та громадську сфери суспільства.

Враховуючи міжнародні стандарти, у виборчому процесі пріоритетними мають стати незалежність, професіоналізм, відкритість, неупередженість, політична нейтральність тощо. Результативне втілення цих принципів у життя посилить вплив виборчого процесу на якість політичної системи суспільства, зберігши при цьому цілісність держави та її демократичну природу.

Вибори відкривають єдиний можливий шлях демократичного усунення протиріч у суспільстві, сприяють формуванню політичної культури.

Українське виборче законодавство передбачає значний вплив органів держави, а саме Центральної виборчої комісії, територіальних та дільничних виборчих комісій на проведення та результати виборів. Відповідно, теоретичне осмислення державного управління виборчим процесом набуло гострої актуальності.

Проблемі державного управління виборчим процесом присвячено чимало праць як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Наукову літературу, що висвітлює управлінські, організаційні та інші проблеми виборчого процесу, можна розділити за критеріями напрямів наукових досліджень таким чином.

Базові роботи, що мають основоположне значення, присвячені окремим аспектам управління, організації та правовому забезпеченню виборчого процесу.

Розробка зазначених проблем має місце в працях М. Анохіна, В. Бакуменка, В. Голубь, Н. Гончарук, В. Гошовської, Г. Губерної, В. Дорофієнка, І. Дробота, А. Іванченка, Т. Ковальчука, Ю. Комара, О. Копиленка, В. Куйбіди, П. Надолішнього, Н. Нижник, В. Олуйка, Л. Пашко, О. Поважного, С. Поважного, В. Рижих, С. Серьогіна, С. Стеценка, В. Тимцуника, В. Трощинського, В. Шамрая, В. Шаповала, О. Шаптали, В.Шевчука.

Поряд із науковими розробками вітчизняних авторів аналізувались праці відомих зарубіжних вчених та дослідників: Г. Лардэйрэ, П. Мерло, Г. Райт, Д. Руссо, Ж. Сегела, Ю. Штайнера та ін.

Актуальними для вирішення завдань поставлених у дослідженні також є роботи В. Борденюка, Л. Бориславського, М. Гамана, Я. Давидовича, О. Зайчука, В. Кампо, С. Ківалова, Д. Ковриженка, М. Козюбри, В. Копейчикова, О. Лазора, В. Пілюшенко, В. Погорілка, М. Росенка, Т. Рябко, В. Селіванова, В. Скомарохи, М. Смокович, М. Ставнійчук, В. Федоренка, В. Черняка, Л. Юзькова, О. Ярмиша, та ін. Ці вчені займались системами виборчого права, розробкою стандартів, принципів виборів та виборчого процесу та їх адаптації до умов України.

Проблеми вдосконалення виборчої системи досліджували А. Адаменко, Р. Балабан, М. Баймуратов, Н. Богашева, Ю. Ключковський, В. Ковтунець, П. Любченко, О. Марцеляк, П. Матвієнко, О. Панкевич, Г. Пономарьова, Б. Райковський, М. Рибачук, М. Рябець, М. Савенко, М. Чечетов, Ю. Шведа, І. Шкурат, Н. Шукліна та ін.

Особливості проведення місцевих виборів вивчали В. Алєксєєв, П. Ворона, Е. Глухачов, В. Кравченко, І. Кресіна, О. Лазор, Н. Мішина, В. Покотило, О. Чернецька та ін.

Теоретичне обгрунтування та дослідження принципів і стадій виборчого процессу було здійснено в роботах Е. Андрющенка, Ю. Веденєєва, А. Георгіци, А. Гриськової, Г. Журавльової, Н. Мяловицької, І. Сенюти, В. Серьогіна, В. Чиркіна, Ю. Шемшученка та інших дослідників. Аспекти фунціонування виборчих комісій висвітлювались А. Іванченком, І. Холмською, М. Мельником, В.Співаком, Л. Татарніковою.

Організаційно-правові питання передвиборчої агітації та використання ЗМІ в процесі виборчої кампанії розкриті в роботах Д. Левчика, А. Мірошниченка, Є. Ромат, Н. Костенко, О. Нельги та ін.

Незважаючи на досить значну кількість робіт, що мають відношення до даного дослідження, фактично відсутні наукові розробки, що стосуються проблем управління виборчим процесом в Україні. Слід зазначити, що в науці державного управління до цього часу серед учених немає єдності в поглядах стосовно поняття, принципів, системи, напрямів удосконалення державного управління виборчим процесом, мають місце певні термінологічні розбіжності у визначенні одних і тих самих понять. Багато теоретико-управлінських аспектів залишаються малорозробленими або ж спірними.

Проблема науково обґрунтованого здійснення державного управління виборчим процесом в Україні та його розвитку робить актуальною розробку теоретико-методологічних засад державного управління цією сферою на принципах системності, застосування яких забезпечить комплексний розвиток Української держави.

Тема дослідження зорієнтована на курс європейської інтеграції України, узгоджується з основними напрямами Комплексної програми підготовки державних службовців. Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю наукового дослідження державного управління виборчим процесом, характеру й спрямованості діяльності органів державної влади у виборчому процесі, потребою напрацювання наукових підходів з метою їх подальшого вдосконалення в Україні в аспекті забезпечення демократичного формування державної влади, вироблення рекомендацій управлінського характеру, а також вивчення та адаптації світових надбань організаційно-управлінських засад, позитивного практичного досвіду демократії в інших країнах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося протягом 2007-2010 рр. Робота виконувалась у рамках науково-дослідних тем Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Розвиток транскордонного співробітництва з новими державами-членами ЄС (ДР № 0107U004696), де участь автора як відповідального виконавця полягала в обґрунтуванні необхідності транскордонного співробітництва з членами ЄС; Обгрунтування напрямків підвищення ефективності державного управління складовими національної безпеки України - регіональний аспект (ДР № 0109U002691), де участь автора у виконанні теми полягала в науково-практичному обґрунтуванні механізмів державного управління складовими національної безпеки України на регіональному рівні.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі сучасного розвитку науки та практики державного управління розробити цілісну концепцію, яка включала б науково-теоретичне обґрунтування системи державного управління виборчим процесом в Україні та її розвиток.

Для досягнення мети дослідження поставлені такі завдання:

- визначити зміст та сутність державного управління виборчим процесом;

- з'ясувати зміст та уточнити дефініції "державне управління виборчим процесом", концепція "політичні мережі", "соціальна інженерія", "розвиток творчого потенціалу особистості виборця", "використання адміністративного ресурсу" тощо;

- узагальнити напрацювання з державного управління виборчим процесом в Україні, виявити недосліджені питання в даному напрямі;

- здійснити аналіз чинної нормативно-правової бази, вітчизняної та зарубіжної літератури за темою дослідження;

- виявити проблеми, що негативно впливають на державний розвиток виборчого процесу в Україні;

- проаналізувати зарубіжний досвід країн з сталою розвиненою демократією у сфері державного управління виборчим процесом, виявити особливості та можливість його запровадження в умовах України;

- визначити і вдосконалити сучасні основні права, обов'язки та гарантії забезпечення виборчих прав громадян в умовах євроінтеграції;

- охарактеризувати діяльність елементів системи державного управління виборчим процесом в Україні та спрогнозувати підходи щодо вдосконалення організаційної структури;

- дослідити вплив засобів масової інформації на розвиток державного управління виборчим процесом в Україні;

- запропонувати шляхи розвитку державного управління виборчим процесом в Україні;

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що склалися та розвиваються в державному управлінні виборчим процесом в Україні.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади державного управління виборчим процесом в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні про те, що розвиток теоретико-методологічних засад системи державного управління виборчим процесом в Україні є необхідною умовою становлення демократичної, правової, соціальної Української держави. Зазначена система є державно-управлінською за змістом, її прояви супроводжують процес розвитку держави та її державного управління, а тому застосування її сприятиме ефективності державного управління.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність методів наукового пізнання. До них належать такі загальнонаукові методи: порівняльно-історичний, системний, діалектичний, структурний, функціональний, а також спеціальні: формально-правовий, порівняльний, спеціально-юридичний та ін.

Так, порівняльно-історичний метод дав змогу поповнити світоглядне сприйняття та відтворення процесів у державному управлінні та міжнародних виборчих систем, а також становлення державного управління виборчим процесом в Україні як основи для розбудови демократичного громадянського суспільства;

Системний метод дав можливість розглянути систему органів державної влади, що організовують та забезпечують виборчі процеси в Україні.

Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема таких, як форма і зміст, можливість і дійсність, у діалектичній єдності прав, обов'язків і гарантій громадян.

Застосування структурного методу дозволило в процесі дослідження виявити стійкі взаємозв'язки між складовими елементами як невід'ємними частинами системи, зокрема між Центральною виборчою комісією і виборчими комісіями нижчого рівня.

Функціональний метод дав змогу виявити основні властивості і призначення виборчих систем та показати їх застосування в ході виборів органів державної влади в Україні.

Формально-правовий метод дав можливість виявити роль формальної визначеності державного управління виборчим процесом та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування.

Порівняльний метод вплинув на розробку на основі порівняльного аналізу особливостей міжнародних та європейських виборчих систем, управління виборчими системами, та формування на їх основі моделі вітчизняного державного управління виборчим процесом.

Спеціально-юридичний метод був використаний для встановлення зовнішніх ознак правових явищ у державному управлінні виборчим процесом в Україні та їх відмінностей одне від одного.

Законодавчу базу дослідження становлять Конституція України, виборче законодавство України і зарубіжних країн та нормативно-правові акти, прийняті органами державної влади стосовно виборчого процесу, нормативні акти Конституційного Суду України та Центральної виборчої комісії, міжнародні правові акти, а також джерельний аналіз управлінської, юридичної, філософської, політологічної і соціологічної літератури.

Інформаційну базу дослідження становили аналітичні документи Центральної виборчої комісії, висновки вітчизняних та зарубіжних спостерігачів, відомчі видання, збірники матеріалів конференцій, круглих столів, присвячених тематиці дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним теоретико-методологічним дослідженням державного управління виборчим процесом, що виконана на основі одночасного поєднання досягнень теорії державного управління, системи виборчого права та практики його застосування, концепції громадянського суспільства та основних засад демократичних виборів у зарубіжних країнах з розвинутою демократією і де обґрунтовано теоретичні та практичні підходи до подальшого розвитку системи державного управління виборчим процесом в Україні.

Найсуттєвіші результати, що становлять наукову новизну й характеризують відмінність одержаних результатів від існуючих розробок, полягають у тому, що:

уперше:

- обґрунтовано сутнісну характеристику державного управління виборчим процесом в Україні та розкрито зміст виборів як ключового елемента державного управління та розвитку Української держави, а саме - виборчий процес розглянуто крізь призму соціальної складової як основи формування соціального простору, якiснi характеристики якого безпосередньо залежать вiд сутностi потенцiйних сценарiїв виборчих кампанiй;

- з'ясовано основні проблеми, які негативно впливають на демократичний розвиток вітчизняної виборчої системи, усунення яких забезпечить новий етап оновлення наявних суспiльних вiдносин, що є пiдгрунтям реального змiсту суспiльно-полiтичного iнституту виборiв;

- виявлено об'єктивні й суб'єктивні тенденції в державному управлінні виборчим процесом, що полягають у зворотному пропорцiйному зв'язку (спiвiснуванні) мiж громадським впливом і державною владою;

- запропоновано авторське розуміння змісту принципів виборчого процесу, зокрема перiодичної змiнюваностi виборчих органiв публiчної влади та обраних посадових осiб; альтернативностi виборiв; транспарентностi виборiв з необхідним дотриманням вимог відкритості та прозорості виборів; змiцнення організаційної структури органiв та установ, що спрямовують свою дiяльнiсть на забезпечення реалiзацiї вимог виборчого законодавства, тощо. Визначено вплив ринкових принципів на виборчий процес;

- обгрунтовано концептуальні підходи до вдосконалення та розвитку системи державного управління, зокрема запропоновано якісно нову оптимальну модель формування системи виборчих комісій як державних органів виборчого процесу та визначено критерії щодо їх формування;

удосконалено:

- методологію наукового пізнання державного управління виборчим процесом в Україні, зокрема теорію політичних мереж, теорію соціального простору, теорію соціальної інженерії тощо;

- понятійний апарат державного управління виборчим процесом стосовно поглибленого тлумачення змісту поняття державне управління виборчим процесом;

- визначення кола учасників державно-управлінського процесу у виборчій системі;

- встановлення специфічних риси нормативного регулювання референдумного процесу як інституту безпосередньої демократії;

- класифікацію моделей виборчого процесу зарубіжних країн з розвинутою демократією;

поглиблено:

- аналіз основних теоретико-управлінських ідей щодо видів виборчих систем, що функціонують сьогодні у світі, та українського досвіду;

- існуючі теоретико-методологічні підходи до визначення державного управління виборчим процесом в Україні, завдяки чому виявлено не досліджені раніше інструменти контролю за виборчим процесом з боку держави;

набули подальшого розвитку:

- теоретико-методологічні підходи до розуміння державного управління виборчим процесом як інноваційно-стратегічного, випереджального і мотивувального чинника суспільного розвитку;

- науковий аналіз узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду нормотворчої діяльності у сфері державного управління виборчим процесом, у результаті чого розроблено пропозиції з удосконалення процесу формування виборчих комісій як державних органів управління виборчим процесом.

Практичне значення одержаних результатів. Основні концептуальні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи мають практичне спрямування та можуть бути враховані при визначенні державної політики, удосконаленні виборчої системи, прийнятті та вдосконаленні виборчого законодавства з метою створення умов та сприяння проведенню чесних і прозорих виборів, які є важливим фактором утвердження демократії. Висновки та рекомендації наукового дослідження використані:

- Головним науково-експертним управлінням апарату Верховної Ради України (довідка від 08 жовтня 2010 р. № 16/3-841);

- управлінням адміністративної реформи Секретаріату Кабінету Міністрів України (довідка від 12 жовтня 2009 р. № 40-15-09);

- Секретаріатом Центральної виборчої комісії (довідка від 10 грудня 2009 р. № 21-43-2791, довідка від 22 лютого 2010 р. № 21-43-1573);

- закладом післядипломної освіти "Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій при Київській облдержадміністрації" (акт від 14 грудня 2009 р. № 86);

- закладом післядипломної освіти "Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій Вінницької області" (акт від 11 грудня 2009 р. № 145);

- Окружною виборчою комісією територіального виборчого округу № 219 у м. Києві (довідка від 18 лютого 2010 р. № 10).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною самостійною науковою працею. Наукові результати, висновки та положення, винесені на захист, одержані автором особисто. Вони відображають авторський підхід до розв'язання проблеми вдосконалення державного управління виборчим процесом в Україні.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі державного управління і місцевого самоврядування Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на 14 комунікативних заходах, а саме: Міжнародному управлінському форумі "Управління сьогодні та завтра" (Хмельницький, 2008), науково-практичній конференції за міжнародною участю "Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід" (Київ, 2008), Міжнародному науково-практичному семінарі "Управління навчальними закладами в контексті модернізації системи професійного навчання" (Одеса, 2008), підсумковій науково-практичній конференції за міжнародною участю "Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації" (Одеса, 2008), IX Міжнародному науковому конгресі "Державне управління та місцеве самоврядування" (Харків, 2009), науково-практичній конференції за міжнародною участю "Демократичне врядування у контексті глобальних викликів та кризових ситуацій" (Львів, 2009), науково-практичній конференції "Теорія та практика державної служби" (Дніпропетровськ, 2009), IV Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту" (Донецьк, 2009, підсумковій науково-практичній конференції за міжнародною участю "Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації" (Одеса, 2009), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю (Полтава, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми державного управління та державної служби в умовах постіндустріальної економіки" (Харків, 2010), науково-практичній конференції за міжнародною участю "Галузь науки "Державне управління": історія, теорія, впровадження" (Київ, 2010), I Міжнародній науковій конференції аспірантів та докторантів з державного управління "Державне управління в Україні: проблеми державотворення, виклики та перспективи" (Одеса, 2010), підсумковій науково-практичній конференції за міжнародною участю "Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби" (Одеса, 2010).

Публікації. За темою дисертації висвітлено 40 наукових праць. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковано у 3 монографіях (1 індивідуальна та 2 колективні), 23 статтях, з них 22 - у наукових фахових виданнях з державного управління та 14 тез доповідей, розміщених у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Член авторського колективу з підготовки інформаційно-довідкового видання Центральної виборчої комісії "Позачергові вибори до Верховної Ради України 2007 року", 2008 р. видання та "Вибори Президента України 2010 року", 2010 р. видання.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 439 сторінок, з них основного тексту - 377 сторінок. Дисертація містить 16 таблиць в основному тексті, 7 додатків. Список використаних джерел налічує 502 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, проаналізовано стан дослідження наукової проблеми, сформульовано мету, основні завдання, визначено об'єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, теоретичне і практичне значення основних положень і узагальнень, наведено дані щодо апробації отриманих результатів, кількості публікацій за темою дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг, ступінь апробацій і перелік публікацій за темою дослідження.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади державного управління виборчим процесом в сучасній Україні" - узагальнено теоретичні засади наукового дослідження, з'ясовано ступінь наукової розробки дисертаційного дослідження та його джерельну базу, визначено ступінь дослідженості проблеми. Наголошується на тому, що в Україні ще бракує системних комплексних теоретичних робіт з проблем державного управління виборчим процесом, що використовувалися б у державно-управлінському процесі та розвитку державних органів. Досліджено сучасне осмислення присутності та впливу держави в процесі підготовки та реалізації виборів усіх рівнів.

Усі джерела та наукова література дослідження умовно поділені дисертантом на чотири групи: 1) праці, присвячені окремим аспектам управління, організації та правовому забезпеченню виборчого процесу, в яких розкривається поняття "управління виборчим процесом", аналізуються вибори як ключовий елемент державного управління та гарантії на участь у державному управлінні виборчим процесом; 2) матеріали, які розкривають основні види виборчих систем та їх застосування в ході виборів органів державної влади та місцевого самоврядування; 3) література, що містить фактичні та аналітичні матеріали щодо формування системи державного управління виборчим процесом в Україні; 4) законодавчі акти, що регулюють проведення виборчого процесу в Україні.

Аналіз теоретичних напрацювань та практики показав, що дослідження задекларованої в дисертаційній роботі проблеми з об'єктивних та суб'єктивних причин не знайшли належного висвітлення у вітчизняній науці з державного управління.

З'ясовано, що незважаючи на досить значну кількість наукових досліджень, присвячених проблемам виборчого процесу, немає єдності думок щодо ролі держави в управлінні виборчим процесом і важелів впливу на суб'єкти виборчого процесу.

Як вважає автор, саме тому важливим є теоретичне осмислення сучасної участі держави у виборчому процесі, що сприятиме здійсненню чіткого конструктивного керівництва цим процесом. Активізація держави у виборчому процесі є не лише викликом сьогодення, а й ключовим моментом розвитку громадянського суспільства.

Вітчизняна практика свідчить, що існуюча модель управління не сприяє забезпеченню державою задоволення суспільних потреб. Саме тому, на думку автора, їх максимальному задоволенню має передувати неухильне виконання державою функції суспільної координації, яка чітко випливає з концепції "політичних мереж". "Політичні мережі" являють собою комплекс структурних взаємовідносин між політичними інститутами держави та суспільства.

Доведено, що мережний підхід до державного управління одночасно є, по-перше, відображенням численних дискусій між представниками різних управлінських теорій, по-друге, відповіддю на зміни умов, у яких здійснюється управління суспільними справами.

З'ясовано, що політичні мережі позначені низкою характеристик, які відрізняють їх від інших форм управлінської діяльності у сфері публічних потреб та інтересів.

Автор вважає, що політична мережа є системою державних та недержавних утворень в певній сфері, що взаємодіють між собою на основі інституційної, ресурсної та інших видів залежності з метою досягнення загальної згоди щодо політичних питань, які всіх цікавлять та турбують, з використанням формальних та неформальних норм. Викладена концепція "політичної мережі" є конструктивною та оптимальною для визначення сучасного теоретичного підґрунтя активізації державного управління виборчим процесом. Основою цієї концепції є обов'язкове існування взаємної довіри та взаємних зобов'язань учасників виборчого процесу. Застосування цієї концепції в практиці перебігу виборчого процесу унеможливить існуючу дотепер негативну практику роздавання політичними діячами, партіями, блоками, організаціями політичних обіцянок виборцям напередодні виборів.

Доведено, що застосування цієї концепції, по-перше, змусить усіх, хто іде на вибори, нести перед електоратом відповідальність за всі передвиборчі політичні обіцянки-тексти; по-друге, наповнить реальним змістом громадський контроль за перебігом виборів; по-третє, перетворить органи державної влади із своєрідного "розпорядника, адміністратора" на рівноправного учасника, зацікавленого в досягненні спільного інтересу, узгодженого з усіма суб'єктами виборчого процесу, а саме: забезпеченні об'єктивності та неупередженості електорального процесу.

Крім того, дисертант наголошує, що концепція "політичні мережі" має стати предметом всебічного аналізу як науковців-теоретиків, так і практиків-управлінців з метою вироблення спільного бачення сутності та ролі активізації державного управління на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства та функціонування Української держави.

Активізація участі органів державної влади у виборчому процесі автоматично означатиме готовність влади не допустити в суспільстві соціальну апатію, яка є небезпечним сигналом для суспільної деструкції.

Значне місце в дослідженні відводиться, зокрема, аналізу таких проблем, як "системність влади", "соціальний простір", використання "ринкових принципів" у державній та політичній сфері, зокрема у виборчому процесі.

Автор робить висновок, що нині особливо важливо вирішити такі проблеми: подолання перехідних форм державної влади, ліквідація авторитаризму, формування демократичної цілісної системи влади. Влада має бути систематичною, регулярною і вона не повинна створювати пустоти, які заповнюються анархією. Вибори необхідно розглядати як постійно функціонуючий державний, політичний інститут. Вибори - це один із засобів структурування більшості державних інститутів, легітимізації державної влади, рекрутування політичної еліти, суспільного коригування її якісних характеристик, контролю за реалізацією передвиборчих обіцянок кандидатів, виконання державно-управлінських рішень, реалізації не лише виборчих прав громадян, а і їх творчого потенціалу.

Вищезазначена тематика перебуває на периферії наукових інтересів з державного управління. Визначаючи важливість та наукову цінність окремих робіт у дослідженні теми державного управління виборчим процесом в Україні, усе ж варто зробити висновок про відсутність у вітчизняній науці державного управління комплексного дослідження даної теми, зокрема:

- відсутнє системне дослідження, присвячене теоретико-методологічним аспектам проблеми;

- недостатньо активно дискутуються питання змісту державного управління виборчим процесом, вплив ринкових принципів на виборчий процес;

- вітчизняні фахівці практично залишають поза увагою розгляд виборчого процесу крізь призму соціального простору;

- недослідженою залишається проблема першочергових напрямів удосконалення системи державного управління виборчим процесом в Україні.

У другому розділі - "Громадянин України як важливий учасник державного управління виборчим процесом" - досліджено права, обов'язки та гарантії громадян України та їх участь у державному управлінні виборчим процесом.

Необхідною передумовою проведення на якісному організаційному рівні чесних та демократичних виборів є довіра населення до інститутів публічної влади.

Демократичні вибори передбачають гарантовану державою особисту свободу громадян, право на безперешкодний прояв своїх переконань, свободу об'єднання, маніфестацій, пересування, право на отримання достовірної інформації, на судовий захист тощо.

Участь кожного громадянина в управлінні своєю країною є одним із ключових факторів ефективного здійснення прав і основних свобод громадян, включаючи політичні, соціально-економічні та культурні. Автором проаналізовано обмеження виборчих прав громадян виборчими законами. Запровадження в Україні пропорційної виборчої системи із закритими партійними списками суттєво змінило обсяг виборчих прав громадян, а саме: громадяни, які не є членами політичних партій, втратили право висувати кандидатів за такої виборчої системи.

Доведено що чинні виборчі закони знизили ступінь демократії в державі, оскільки порушили принцип демократичного устрою держави. Адже в демократичній державі, по-перше, має забезпечуватися рівність громадян у їхніх правах. Надання права висувати кандидатів лише членам політичних партій є дискримінаційним стосовно громадян, які не є членами політичних партій; по-друге, обмеження кола осіб, які мають право висувати кандидатів, звужує для виборця діапазон вибору; по-третє, посилюється залежність виборчих процедур від партійного контролю.

Традиційно вважається, що виборчі кампанії впливають лише на суспільні процеси, спричиняючи часто неочікувані явища чи й феномени. Однак автор переконує, що результативність виборчих кампаній насамперед впливає на кожного виборця, пересічного громадянина, завдяки участі якого виборчі кампанії досягають певної мети і який залишається здебільшого осторонь передвиборчих обіцянок усіх суб'єктів виборчих кампаній.

З'ясовано, що особливого значення набувають забезпечення та реалізація виборчих прав громадян як передумова розвитку їх творчого потенціалу. Доведено, що розвиток творчого потенціалу особистості виборця є мірилом реалізації його виборчих прав, і навпаки. Неможливість громадян реалізувати свій творчий потенціал свідчить про недосконалість виборчих кампаній та їх "зацикленість" на задоволенні виключно партійних амбіцій.

Дисертантом доведено, що в переліку обов'язків громадянина держави відсутній обов'язок брати участь у голосуванні, хоча право громадян України обирати й бути обраними в органи державної влади й органи місцевого самоврядування закріплено в Конституції України. Більше того, держава гарантує вільне волевиявлення громадян на виборах і референдумі, захист демократичних принципів і норм виборчого права на участь у референдумі. У світовій практиці застосовуються два шляхи вирішення питання про участь громадян у голосуванні: у першому випадку - відмова від порога явки виборців, тобто кворуму при формуванні виборчих органів державної влади. Вибори у цьому випадку вважаються такими, що відбулися, за будь-якого відсотка явки виборців; у другому - передбачено обов'язкову участь громадян у виборах і навіть штрафні або інші санкції за неучасть у виборах.

Очевидно, що держава потребує ефективної влади, суспільство - чіткого структурування державних органів. Виборче законодавство має стимулювати процеси через зміцнення законослухняності та дисципліни учасників виборчого процесу.

З'ясовано, що механізм захисту виборчих прав громадян реалізується у визначених законом формах і процедурах, з використанням встановлених засобів і способів захисту. Форма захисту визначається як комплекс погоджених заходів, що їх вживають уповноважені суб'єкти щодо захисту виборчих прав. В Україні провідне місце в системі органів, що здійснюють державний захист, займають виборчі комісії і суди. В той же час, внутрішньодержавний захист здійснюють не лише державні, але і муніципальні органи - виборчі комісії муніципальних утворень.

Наголошується, що процедури захисту виборчих прав громадян залежно від характеру порушеного права і предмета суперечки можуть регулюватися нормами конституційного права - в рамках захисту виборчими комісіями, а також конституційного і цивільного процесуального права - в рамках відповідної судової форми захисту. Такі процедури належать до юрисдикційних (порушуються за ініціативою суб'єктів правовідносин).

Зазначено, що процедури захисту виборчих прав громадян підрозділяються на дві основні категорії залежно від форми захисту на позасудові і судові. В судових процедурах виділяються конституційно-судові процедури, які суттєво відрізняються від процедур діяльності судів загальної юрисдикції (у рамках цивільного процесу) і відіграють не менш важливу роль за обсягом захисту виборчих прав громадян.

У третьому розділі - "Види виборчих систем та їх застосування в ході виборів органів державної влади" - проведено комплексний аналіз застосування виборчих систем під час виборів органів державної влади, розглянуто основні виборчі системи, особливості проведення президентських, парламентських, місцевих виборів та специфіку проведення референдуму як інституту безпосередньої демократії.

У результаті аналізу автор доходить висновку, що умови ефективного функціонування Верховної Ради України значною мірою залежать від ефективності запровадженої виборчої системи, становлення якої за роки незалежності України проходить з певними складнощами, пов'язаними з економічною кризою, процесом розвитку політичної та державної системи та іншими негативними явищами.

Проведено дослідження зарубіжного та вітчизняного досвіду основних виборчих систем, показано їх переваги та недоліки. Застосування системного, порівняльно-правового та інших методів наукових досліджень дало можливість дисертанту сформулювати висновки і пропозиції, спрямовані на удосконалення виборчого законодавства та сприяння подальшому розвитку виборчої системи в Україні.

Особливу увагу приділено особливостям проведення виборів в Україні, зокрема президентських, парламентських, місцевих, і всеукраїнського та місцевого референдумів. Зазначено, що проведення президентських виборів в Україні стало своєрідним етапом у розвитку українського державотворення та проявом безпосередньої демократії українським народом.

На основі аналізу проведення президентських виборів в Україні дисертантом доводиться наявність в історії цих виборів гострої проблеми залежності рівня і реалізації виборчих прав громадян України, по-перше, від стану законодавчого забезпечення виборів, по-друге, від людського фактора - професійної підготовки організаторів виборів, їх розуміння основних цінностей виборчого процесу та виконання ними своїх обов'язків.

Доведено, що державні та суспільні інститути не повною мірою спроможні запобігти порушенню базового принципу виборів - рівних можливостей кандидатів. Закон про президентські вибори виявився незахищеним від свідомого, організованого й системного його порушення як з боку деяких органів виконавчої влади самої держави, так і кандидатів на пост Президента України.

Дослідником наголошується на високому рівні політизації проблем виборчого законодавства. Зіткнення під час виборів основних політичних сил, які здійснюють владу в Україні або претендують на її здійснення, породжує прагнення через модифікацію виборчого законодавства або встановлення тих чи інших термінів проведення виборів здобути певні політичні переваги або преференції.

На основі аналізу особливостей проведення президентських виборів автор робить висновок, що для справедливих та демократичних президентських перегонів передусім необхідно вирішити завдання якісного законодавчого забезпечення їх проведення та забезпечити належну підготовку організаторів виборів. Вирішення зазначених завдань забезпечить законність проведення президентських виборів, їх легітимність та підвищить рівень довіри громадян України до результатів виборів.

У процесі аналізу особливостей проведення місцевих виборів за пропорційної виборчої системи доведено, що зміни у виборчому законодавстві України про місцеві вибори отримали суперечливі оцінки, від схвалення до категоричного несприйняття. Оскільки проведення місцевих виборів 2006 р. за пропорційною виборчою системою виявило низку як позитивних рис, так і чимало нормативно-правових та організаційних недоліків, пов'язаних із законодавчим регулюванням даного процесу, то вони по-різному трактуються як прихильниками, так і опонентами.

Визначено проблему, яка виявилася при застосуванні пропорційної системи виборів, - невідповідність положенням Конституції України тих норм виборчого Закону про місцеві вибори, якими визначено порядок формування представництва територіальних громад у районних та обласних радах.

На підґрунті виборчого законодавства про місцеві вибори та їх проведення в 2006 р. доведено, що закриті списки позбавляють громадян права впливати на обрання представників громади, адже вони будуть підпорядковуватись тільки рішенням партійного керівництва і не матимуть стосунків з місцевими громадами.

З метою збереження принципу політичного представництва та посилення зв'язку між виборцями та депутатами місцевих рад автором внесено пропозиції щодо відповідних змін у виборче законодавство України про місцеві вибори.

Стан демократії в сучасних країнах є важливим критерієм перспектив і гарантій їх подальшого розвитку, обов'язковим атрибутом якого є інститут референдуму - державно-управлінський інструмент вирішення тих чи інших суспільних, політичних, державних проблем. Адже референдум є підтвердженням принципових позицій щодо розвитку народовладдя, необхідності розв'язання найбільш складних проблем суспільного життя в Україні всім народом, а не окремими особами, навіть обраними народом.

Дисертантом на основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду використання референдумів розкрито правові, політичні та державні аспекти становлення та розвитку інституту безпосередньої демократії в Україні.

Проведений аналіз зарубіжного досвіду використання референдумів надав автору дисертації можливість з'ясувати, що вони можуть бути як інструментом у руках політичних меншин, так і механізмом подолання внутрішньопартійних поділів, "громовідводом" від суспільних розбіжностей. Водночас референдум може бути: наслідком неспроможності розв'язання політичною елітою проблем і перенесення відповідальності за їх вирішення на весь електорат; державною дестабілізацією, спричиненою партійними розколами. Саме тому дисертант поділяє думку науковців, які вважають, що референдуми мають втілювати сутність і зміст референдумної демократії, її принципи та ідеали, а не бути виключно формально-правовим, атрибутивним інститутом демократичного суспільства.

Показано, що хоча консультативний референдум як політична порада, висловлена виборчим корпусом, не має юридичної сили, однак об'єктивно державні органи не можуть не враховувати народне волевиявлення на референдумі.

Щодо конституційного референдуму, то дисертант робить висновок, що Основний закон - це базова цінність, на підставі якої будується ієрархічна піраміда всіх органів, забезпечується їх діяльність, тому голосувати за Конституцію на референдумі не видається доцільним. Крім того, на референдумі питання передбачають відповідь "так" або "ні", тому неможливість передбачити неузгодженість з тим чи іншим питанням не дає змоги приймати повний текст Конституції на референдумі.

Доведено, що проведення останнього (другого) референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р. щодо змін до Конституції України через свою теоретико-практичну непідготовленість, використання адміністративного ресурсу стало прикладом порушення всіх вимог здійснення державної політики.

Референдумна демократія має забезпечуватися та гарантуватися системою конституційних і законодавчих актів, які мають комплексно визначати поняття та види референдумів, їх предмет, правовий статус учасників референдумного процесу, порядок ініціювання та проведення, а також встановлювати юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства.

Автором роботи внесено пропозиції щодо прийняття законів України "Про всеукраїнський референдум" та "Про місцеві референдуми", в яких мають бути чітко виписані принципи та механізми, доктринальні питання організації та проведення референдумів як форми народовладдя.

Таким чином, дисертант робить висновок, що добре підготовлений референдум є дієвим та необхідним способом вирішення багатьох важливих питань, чітким барометром волевиявлення населення, надаючи змогу грамотно та гнучко поєднувати представницькі форми безпосередньої демократії, особливо з питань, які без урахування думки громадян вирішувати неприпустимо.

У четвертому розділі - "Система державного управління виборчим процесом в Україні" - досліджено етапи становлення та перспективи розвитку виборчої системи України, з'ясовано права та обов'язки суб'єктів виборів в Україні відповідно до виборчого законодавства; розкрито організаційно-функціональну структуру системи державного управління виборчим процесом в Україні; проведено комплексний аналіз статусу Центральної виборчої комісії; визначено структуру виборчих комісій як елемента системи державного управління виборчим процесом; досліджено сутність соціальних технологій як важливого механізму системи державного управління виборчим процесом в Україні.

Автором дисертаційної роботи доведено, що становлення виборчої системи за роки незалежності України проходить з певними складнощами, пов'язаними з економічною кризою, процесом розвитку політичної системи та іншими негативними явищами.

За роки незалежності Україна пройшла кілька етапів модернізації виборчої системи - від мажоритарної системи абсолютної більшості до пропорційної із закритими списками. Це стало ознакою зміцнення демократичних засад політичної системи України і появи нових інститутів державного та політичного життя, серед яких провідними стають політичні партії. Проте суспільство, перебуваючи в перехідному стані, ще не досягло належного ступеня політичного структурування. Вищезазначене, робить висновок дисертант, породжує протиріччя між недостатньою політичною структурованістю суспільства та політичними інтересами суспільно-політичних груп, уособленням яких є політичні партії, які вже сьогодні готові і прагнуть стати повноправними суб'єктами влади.

Аналіз практики проведення останніх виборів показує, що виборча система для парламентських та місцевих виборів в Україні потребує розвитку. Для структуризації суспільства і парламенту, безумовно, на думку автора, необхідна домінуюча роль пропорційної виборчої системи з преференціями, що найбільш демократично поєднує суто партійні інтереси з інтересами виборців, оскільки більша чи менша ймовірність обрання того чи іншого кандидата депутатом залежить також і від їхнього волевиявлення, а не тільки від думки партійного керівництва чи членів партії, що має місце в разі застосування пропорційної системи з закритими списками.

Автором дослідження проведено комплексний аналіз суб'єктів парламентських, президентських і місцевих виборів в Україні та з'ясовано їх права і обов'язки відповідно до виборчого законодавства.

Встановлено, що політичним партіям (блокам) як основним суб'єктам виборчого процесу надається право брати участь у підготовці та реалізації майже всіх етапів виборів.

Зроблено висновок щодо необхідності закріплення низки положень на законодавчому рівні, які б передбачали проведення виборчого процесу в Україні на високому організаційному рівні з дотриманням демократичних засад, зокрема: вдосконалити порядок формування виборчих комісій як суб'єктів виборчого процесу; запровадити спеціальне навчання для членів територіальних виборчих комісій з питань організації підготовки та проведення виборів і референдумів з видачею їм відповідного посвідчення; для структуризації суспільства і парламенту підвищити відповідні вимоги щодо реєстрації політичних партій.

Важливим є дослідження організаційно-функціональної структури системи державного управління виборчим процесом в Україні.

Під терміном "система" розуміється сукупність взаємопов'язаних і розташованих у певному порядку елементів, що складають цілісне утворення. Єдність системи виявляється у такій взаємній залежності її компонентів, коли із зміною одного з них змінюються й усі інші, що впливає на систему в цілому. Основними характеристиками будь-якої системи є структура її елементів, розподіл функцій між ними, взаємозв'язок елементів структури всередині її та з навколишнім оточенням.

Поняття "система державного управління виборчим процесом" допускає таку переорієнтацію, оскільки система визначається як сукупність взаємопов'язаних елементів. Відповідно, систему державного управління виборчим процесом необхідно розглядати і як сукупність державно-управлінських елементів у взаємодії, що відбувається в суспільстві у виборчих процесах. Ця система є частиною соціального цілого, з яким вона перебуває у складних динамічних відносинах.

Безумовно, система державного управління виборчим процесом в Україні займає провідне місце в системі державного управління та держави в цілому. Саме завдяки цій системі юридичні приписи та формули виборчого законодавства отримують конкретне соціальне спрямування та реалізуються елементами цієї системи. На жаль, система державного управління виборчим процесом ще не отримала глибокого та комплексного висвітлення в державно-управлінській літературі. Окремі її елементи розглядаються і вивчаються, але системного дослідження цього об'єкта не існує.

Наголошено, що саме система державного управління виборчим процесом фіксує елементи, на які в той чи інший період поширюється дія окремих норм права; система також визначає структуру та види діяльності, які можуть або мають здійснювати елементи системи; система є умовою для можливого приведення в дію соціальних юридичних засобів забезпечення виборчих прав громадян та обов'язків інших учасників та елементів системи.

Це свідчить про те, що система державного управління виборчим процесом є універсальним засобом забезпечення зв'язку законодавства про вибори та виборчого процесу з виборчою практикою, служить єдиним способом прогнозування нормативної моделі організації виборчих процесів на фактичні, соціальні-політичні та державно-управлінські процеси, що утворюють виборчі процеси.

Реалізація виборчих процесів неможлива поза системою державного управління виборчим процесом в Україні. Система державного управління виборчим процесом являє собою обов'язковий компонент у механізмах держави.

Встановлено, що суб'єкти виборчого процесу виступають основними уповноваженими учасниками виборчого процесу, оскільки від них залежать зміст та динаміка державного управління виборчим процесом, що в остаточному підсумку забезпечує здійснення належних їм виборчих прав.

З'ясовано, що певна залежність виборчих комісій від органів державної влади та місцевого самоврядування є надзвичайно актуальною в країнах Центральної та Східної Європи.

Аналізуючи набутий досвід країн Центральної та Східної Європи, зроблено висновок, що, як правило, у цих країнах система органів управління виборчим процесом є децентралізованою… і між її складовими наявні зв'язки координації, а повноваження вищого органу адміністрування виборів покладено на центральний орган виконавчої влади, Міністерство внутрішніх справ.

...