Державне управління виборчим процесом в Україні: теоретико-методологічні засади

Зазначено, що для розвитку системи державного управління суттєве значення має питання розуміння самої системи державного управління, елементів та умов, що впливають на її конструктивне функціонування. Важливого значення набуває визначення об'єкта системи державного управління.

Об'єкти системи державного управління виборчим процесом - це підсистема, що управляється. Елементами її є люди, соціальні групи, які взаємодіють між собою з приводу державних інтересів. На об'єкт спрямовані управлінські дії з організації та реалізації виборчих процесів, через які реалізується політична правосуб'єктність громадян щодо формування та функціонування політичної влади.

Ефективність системи державного управління виборчим процесом залежить в кінцевому результаті від ступеня відповідності характеру і методів діяльності суб'єктів управління особливостям об'єктів управління виборчим процесом. вибори соціальний демократичний

Зазначено, що досвід проведення президентських та парламентських виборів висвітлив проблему щодо посилення правового статусу Центральної виборчої комісії, яку слід наділити повноваженнями, які дадуть можливість реально впливати на всі ті негативні явища, які, на превеликий жаль, ще мають місце в ході виборчих кампаній.

Автором проаналізовано етапи становлення статусу та повноваження Центральної виборчої комісії. Встановлено, що існуючий порядок призначення на посаду членів Комісії із урахуванням пропозиції депутатських фракцій і груп дещо вихолощує таке поняття, як "колегіальний орган". Адже нинішній склад Центральної виборчої комісії розділений, за прикладом Верховної Ради України - на "більшість" і "меншість", отже, частина голосувань у Комісії перетворюється на формальність. Це свідчить про політичну заангажованість Центральної виборчої комісії.

Змінити порядок формування Центральної виборчої комісії можливо лише запровадивши відповідні зміни до Конституції України, які мають врегулювати не політичні аспекти відповідних призначень (обов'язкове попереднє погодження кандидатур на посади членів Комісії між Президентом та депутатськими фракціями і групами тощо), а розширення участі у формуванні Центральної виборчої комісії інших гілок влади. На користь такої пропозиції свідчить виборче законодавство багатьох країн, де прямо закріплено положення, згідно з яким склад вищого органу в системі органів управління виборчим процесом формується главою держави, парламентом і, в окремих державах, також судовою гілкою влади. Відповідно, жоден з суб'єктів формування вищого органу в системі органів управління виборчим процесом не має вирішального впливу на діяльність такого органу.

Аналіз досвіду більшості країн з усталеними демократичними традиціями засвідчив, що функції вищого органу адміністрування загальнодержавних, а в окремих випадках і місцевих виборів покладено на Міністерство внутрішніх справ або утворений ним орган чи інший центральний орган виконавчої влади.

Встановлено, що, по-перше, досить важлива практика призначення членів Комісії кількома органами. Багатоманітність інституцій, які залучені до процесу формування складу комісії, є тепер правилом, що застосовується у нових Європейських демократіях. По-друге, доцільно, щоб хоча б деякі члени комісії призначалися неполітичними інституціями, які вважаються нейтральними (спеціальні судові органи). Важливо, що Венеціанська комісія заохочує включення судових органів у процес призначення виборчих комісій. По-третє, якщо деякі або всі члени комісії призначаються парламентом або політичними партіями, необхідно досягти балансу між проурядовими партіями та партіями опозиції.

Автор дослідження доходить висновку, що практика організації підготовки і проведення Центральною виборчою комісією виборів в Україні висвітлила потребу подальшого реформування системи виборчих комісій та порядку їх утворення. Реформування виборчих комісій, підвищення рівня їх правового статусу мають стати стратегічним напрямом удосконалення всього виборчого законодавства.

Систему виборчих комісій, які утворюються для організації і проведення виборів Президента України, забезпечують: Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

В існуючій системі виборчих комісій відсутня така ланка, яка забезпечувала б усю повноту організації та проведення виборів Президента України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. На переконання автора, така система комісій видається не зовсім логічною та оптимальною і не дає можливості забезпечити організацію і проведення виборчої кампанії на належному організаційно-методичному та правовому рівнях.

Дисертантом доведено, що система виборчих комісій повинна містити чотири основні ланки, очолювані Центральною виборчою комісією. Наступний рівень мають складати територіальні (регіональні) виборчі комісії Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії, які є постійно діючими. Третій рівень - це територіальні районні, міські (у містах обласного значення), районні в містах виборчі комісії. Четвертий рівень - дільничні виборчі комісії.

На засадах, наближених до діяльності Центральної виборчої комісії, повинні працювати й виборчі комісії Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Крім того, на постійній основі у складі цих комісій можуть працювати кілька членів комісій, зокрема керівництво. До повноважень комісій цього рівня слід віднести організацію і проведення будь-яких виборів чи референдумів на території регіону.

Крім того, склад цих комісій має формуватися не Центральною виборчою комісією, а місцевими органами влади за поданням політичних партій (блоків). Відповідно за правовим статусом такі комісії в організаційно-методичному плані повинні бути підпорядковані Центральній виборчій комісії.

Автором досліджено сутність соціальних технологій як основного аспекту соціальної інженерії, адже їх використання в державному управлінні виборчим процесом не лише мінімізує, а й унеможливить прояви таких негативних соціальних явищ, як "соціальна напруженість", "соціальна апатія", "соціальна аномія", "соціальна взаємодія".

Визначено, що "соціальні технології" - це система методів виявлення та використання прихованих потенціалів соціальної системи відповідно до цілей її розвитку та соціальних нормативів; це сукупність операцій, процедур соціального впливу на шляху отримання оптимального соціального результату.

З'ясовано, що соціальні технології визначаються типом соціального розвитку, домінуванням у ньому еволюційних чи революційних процесів, різновидом соціальних суб'єктів, а також їх індивідуальною та соціальною суб'єктивністю, яка розуміється нами як накопичена здатність особи до відтворення особистого та соціального життя.

Одним з найважливіших завдань соціальних технологій, застосовуваних в управлінні виборчим процесом, має стати виявлення закономірностей оптимальної самоорганізації та управління соціальними процесами і використання їх з метою створення сприятливих умов життєдіяльності громадян.

Зазначимо, що принципи побудови соціальних технологій можна розділити на два види:

принципи управління громадянами як соціальною системою, соціумом;

принципи створення та функціонування власне технологій, використаних в управлінні виборчим процесом.

Таким чином, проведений аналіз свідчить, що ефективне й результативне використання у виборчому процесі соціальних технологій суб'єктами державного управління мінімізує і, що найважливіше, унеможливлює соціальну напруженість, яка будучи суспільним явищем, виникає внаслідок неузгодженості потреб та інтересів, ціннісних орієнтацій і настанов, норм та традицій суб'єктів соціальної взаємодії, що проявляються у різних формах.

Наголошено, що соціальна напруженість - це процес, який проходить латентну (приховану) фазу, різноякісні стадії зростання, у тому числі етап вибуху (прискореного розвитку) та кульмінації (чи найвищої точки), а також спаду до рівня фонових показників, тобто норм конфліктності. Соціальна напруженість може бути послаблена на будь-якій фазі, однак найлегше це відбувається у латентний період.

Очевидно, що діагностика соціальної напруженості під час розгортання виборчого процесу має ґрунтуватися на аналізі масових соціальних конфліктів, виявленні безпосередніх та потенційних конфліктів, їх причинності, інтересів, цілей, політичних позицій, форм соціальної протидії, факторів, що визначають їх масовість та гостроту, можливих моделей подальшого розвитку електоральної кампанії в цілому та її окремих подій зокрема.

Управління виборчим процесом має кардинально відрізнятися від простого (і банального) адміністрування, у якому джерелом політичних рішень виступає політична верхівка ієрархічної драбини державної влади та управління, а громадські структури лише справляють опосередкований вплив на цей процес. Керівництво здійснюється шляхом організації та проведення спільних переговорів між державними та недержавними структурами щодо досягнення мети спільними зусиллями і прийняття політичного рішення, яке задовольняє всі сторони-учасниці.

Саме в такому контексті адекватне розуміння процесів осучаснення виборчої системи набуває надзвичайної актуальності та становить важливу теоретичну проблему. В основі цих процесів лежать причини глибинного характеру, перш за все пов'язані зі змінами співвідношення соціальних сил у суспільстві, формуванням принципів сучасних відносин у сферах державного і суспільного життя.

Автором доведено, що осмислення сучасних теоретичних засад державного управління виборчим процесом не є самоціллю чи "понятійною модою". Таке осмислення, усвідомлення і, як результат, визнання на всіх рівнях здійснення державної влади має розглядатися як протидія соціальній апатії. В енциклопедичному словнику з теорії управління це поняття тлумачиться як переконаність чи пасивність суспільної свідомості різних прошарків та територіальних груп населення щодо безглуздості будь-яких власних зусиль, спрямованих на зміну ситуації, яка склалась у даній місцевості чи країні.

Спочатку соціальна апатія виникає внаслідок втрати поваги та довіри до влади. Вона збільшується разом із соціальною напруженістю (що відтерміновує соціальний вибух), а потім переходить у соціальну агресивність, яка посилює вірогідність соціального вибуху, якщо влада не впроваджує технологію підвищення соціальної активності свого населення. Така технологія може впроваджуватись на будь-якій території і незалежно від політики центральних органів влади. Масштаби її впровадження безпосередньо впливають на ефективність вирішення завдань підвищення конкурентоспроможності національної економіки, прискорення темпів економічного зростання, консолідації суспільства та ліквідації всіх негативних суспільних явищ.

Зазначено, що органи державної влади усіх рівнів через те, що саме від їх діяльності безпосередньо залежить наявність/відсутність феномену соціальної апатії громадян країни, зобов'язані активізувати свою участь в організації та проведенні виборчого процесу на рівні сучасних вимог.

Автор доводить, що перебіг виборчих кампаній в Україні актуалізує проблему врахування рівня соціальної аномії як соціального явища, що фіксує відсутність у суспільстві чіткої моральної регуляції поведінки людей.

Зазначимо, що поняття "аномія" трактують як основу неадекватної поведінки, викликаної неможливістю досягнення законними шляхами індивідуальних цілей. Цей термін використовується у двох значеннях - він може характеризувати:

суспільство, в якому норми та цінності або послаблені, або ж відсутні взагалі;

окрему людину, яка відчуває тривогу та переживає почуття ізольованості від суспільства.

Ми вважаємо, що однією з основних причин аномії є знищення чи втрата попередніх функцій соціальними інститутами і прошарками суспільства, які були проміжними між індивідом та державою.

Ігнорування державою таких негативних феноменів автоматично свідчить про її неспроможність та неготовність запропонувати своїм громадянам новий тип відносин, основою яких є соціальна взаємодія.

Під "соціальною взаємодією" автор розуміє процес взаємодії індивідів, соціальних груп, інститутів чи спільнот в ході реалізації їх інтересів. При цьому соціальна система існуватиме за умови стійкості та інституціоналізованості взаємодії інтересів.

Соціальна взаємодія являє собою обмін діяльністю, у якій соціальні утворення можуть виступати об'єктами взаємних інтересів як безпосередньо, так і опосередковано під час виборчого процесу.

Автором доведено, що застосування в практиці перебігу електорального процесу технології соціальної взаємодії:

унеможливить існуючу на сьогодні практику роздавання політичними діячами, партіями, блоками, організаціями тощо політичних обіцянок виборцям напередодні виборів;

змусить усіх, хто висуває свої кандидатури на вибори, нести перед електоратом відповідальність за всі передвиборчі політичні тексти; наповнить реальним змістом громадський контроль за перебігом виборів; перетворить органи державної влади із своєрідного "розпорядника-адміністратора" на рівноправного суб'єкта, зацікавленого в досягненні спільного інтересу, узгодженого з усіма суб'єктами виборчого процесу, а саме: забезпечення об'єктивності та неупередженості виборів та їх результатів;

активізує участь органів державної влади у виборчому процесі, що автоматично означатиме готовність влади не допустити в суспільстві соціальної апатії як небезпечного сигналу суспільної деструкції й зростання соціальної напруженості.

Очевидно, що результатом активізації соціальної взаємодії у процесі перебігу виборчих кампаній є посилення соціальної активності, під якою автор розуміє посилену діяльність особистості, групи, соціального інституту, спрямовану на зміну соціальних умов відповідно до потреб, інтересів, цілей та ідеалів, на висування й реалізацію соціальних інновацій та формування необхідних соціальних рис. Слід зазначити, що розробка соціальних технологій такого типу передбачає обов'язкове виявлення рівня соціальних можливостей суб'єкта діяльності, у цілому передвиборчих кампаній, зокрема культури суб'єкта, умов, знань та навичок, здатності й готовності до активного перетворення соціального середовища.

Така активність передбачає також швидке й адекватне реагування на зміни в соціальному середовищі та реалізацію соціальної енергії, що безпосередньо впливає на динамізм соціального розвитку.

У п'ятому розділі - "Особливості розвитку виборчого процесу в Україні" - розкрито проблеми правового забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні, визначено роль засобів масової інформації у виборчому процесі, досліджено сутність соціальної інженерії як засобу забезпечення державного управління виборчим процесом та проведено аналіз професійної підготовки учасників виборчого процесу.

Автором досліджено, що поширення практики судового вирішення справ щодо діяльності як власне органів державного управління, так і взаємовідносин органів державного управління з елементами системи Центральної виборчої комісії свідчить, з одного боку, про становлення демократичних засад держави, а з другого - про, по-перше, недосконалість чинних актів законодавства, невідповідність окремих правових норм іншим; по-друге, недостатню якість чинних законів, положення яких є недостатньо конкретизованими, оскільки припускають розширене тлумачення.

Разом з тим значна частина взаємовідносин обходиться без правової регламентації. Це і пошук партнерів по коаліції, об'єднання у виборчі блоки, виявлення неформальних лідерів тощо. Ці елементи є свідченням того факту, що правове регулювання виборчого процесу ще не вичерпало своїх можливостей у розвитку системи державного управління виборчим процесом в Україні.

Доведено, що в Україні уже стало "дивною" традицією те, що виборчі закони, тобто закони про вибори народних депутатів України, Президента України тощо, приймаються або змінюються безпосередньо перед виборами або під час виборчого процесу. Таким чином, відбувається подвійне правове забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні, яке полягає у тому, що, з одного боку, триває підготовка нових проектів законів, які регулюють виборче законодавство, а з другого - продовжується внесення змін та доповнень до чинних законів.

Автор вважає, що в подальшому така ситуація є неможливою, оскільки для досягнення справжньої стабільності в соціальному та політичному житті суспільства потрібне стабільне сучасне правове забезпечення управління виборчим процесом. Таке управління сприятиме конструктивному розв'язанню державно-правових суперечностей та визначенню перспектив розвитку держави.

У роботі доводиться, що правове забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні набуває особливого соціально-політичного статусу, оскільки відіграє ключову роль у публічно-правовій системі України. Усе це автор пояснює підвищеним інтересом до проблеми. Тільки за останні два роки до Верховної Ради України було подано кілька законопроектів, що регулюють сферу правового забезпечення державного управління виборчим процесом України. Зауважимо, що Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України висловило думку про доцільність відхилення низки законопроектів.

Автором запропоновано окремі положення чинних законів України, які стосуються проведення виборів та референдумів, виокремити й об'єднати в самостійний Закон - Виборчий кодекс України. Це сприятиме уніфікації виборчих процедур та консолідації правових норм, які їх регулюють.

Найважливіше значення у виборчому процесі має ефективне функціонування засобів масової інформації, оскільки вони уже традиційно вважаються найактивнішим чинником у цьому процесі.

Доведено, що участь ЗМІ у формуванні представницьких та інших виборчих форм є специфічною сферою діяльності засобів масової комунікації, оскільки вони одночасно є не лише джерелом інформування виборців та засобом передвиборної агітації, а й інструментом громадського контролю. Це дає їм можливість відігравати у виборчому процесі роль посередника між державою та суспільством. Саме тому їх необхідно розглядати як інструмент, за допомогою якого: а) населення інформується щодо організації та проведення виборів і референдумів; б) роз'яснюються норми виборчого законодавства та закону про референдуми широкому загалу; в) доноситься до кожного громадянина важливість його особистої причетності до формування вищого законодавчого органу, обрання глави держави та органів місцевого самоврядування.

Як свідчить аналіз, відповідно до виборчого законодавства основними завданнями ЗМІ під час виборчого процесу є інформування виборців про діяльність організаторів виборів та проведення суб'єктами виборчого процесу передвиборної агітації. Актуальна, оперативна, широкодоступна інформація про кандидатів, політичні партії, виборчі блоки партій та спірні питання політики дає громадському загалу підстави для усвідомлення, порівняння подій, нових ідей, поглиблення громадсько-політичних знань і уявлень і, як результат, формування не лише власної позиції, а й свідомої оцінки конкуруючих партій, кандидатів і політиків.

Автор роботи зазначає, що в Україні на законодавчому рівні не вирішено належним чином проблему забезпечення демократизації виборчого процесу під впливом ЗМІ. Пояснюється такий стан, по-перше, нерівними можливостями різних політичних сил щодо доступу до ЗМІ; по-друге, закріпленням сфери впливу певних політичних сил за окремими каналами телебачення; по-третє, відсутністю вітчизняних потужних незалежних, а отже, і незаангажованих ЗМІ, що унеможливлює забезпечення та справедливе висвітлення виборчого процесу та проведення його на високому організаційному рівні.

Здійснений аналіз свідчить про суттєву тенденцію обмеження свободи слова адміністративним способом. Передусім необхідно зазначити потенційні ситуації: а) залежність ЗМІ від влади, яка застосовує звичні владні механізми впливу; б) видавцем є сама влада. У такому випадку влада впливає на власні підрозділи, що відповідають за пресу, які в подальшому діють методом "смикання"; в) об'єктами адміністративного впливу може бути або видавець, або ж редакційно-видавнича діяльність. Причому заслуговує на увагу той факт, що фінансово-економічний стан видавця та редакції суттєво залежить від усталеної системи адміністративного регулювання економіки. Крім того, практика останніх виборчих кампаній довела, що при їх проведенні фіксувались численні факти ігнорування основних принципів цивілізованого ведення передвиборної агітаційної боротьби, зокрема: а) відсутність ЗМІ, які б надавали об'єктивну інформацію; б) публікація анонімних агітаційних матеріалів та поширення друкованої агітації з недостовірними даними замовника і виробника; в) відкрита підтримка окремих політичних партій (виборчих блоків) та кандидатів як державними, так і приватними ЗМІ; г) застосування медіа-технологій для маніпулювання громадською думкую; д) використання прихованої політичної реклами, зокрема у формі статей, інтерв'ю, тощо; е) втручання власників та засновників ЗМІ у творчий процес редакційних колективів.

Доведено, що суттєвих змін потребує чинне виборче законодавство. Адже попередній досвід виборчих кампаній свідчить, що чинні закони про вибори в Україні, які регламентують діяльність ЗМІ, містять багато декларативних норм, що не мають практичних механізмів їх реалізації.

З огляду на викладене автором дослідження зроблено висновок, що жоден виборчий закон неспроможний врегулювати діяльність системи державних та комунальних ЗМІ під час виборів, якщо в Україні не буде проведено їх реформування. Доцільно створити системи суспільних та громадських ЗМІ, які б фінансувались суспільством і ним контролювались, та розвитку новітніх телекомунікаційних технологій, а також систему "Інтернет".

На прикладі виборів як політичного інституту, дієвість якого має безпосередні наслідки для соціально-економічного розвитку всього суспільства, проаналізовано проблеми соціальної інженерії, соціального прогнозування, соціального планування як засобів реалізації державного управління виборчим процесом.

У дослідженні автор тлумачить "соціальну інженерію" як спосіб організації впливу на соціальну, суспільну діяльність виборців, спрямованого на її перетворення за допомогою соціальних технологій.

Безсумнівним є той факт, що термін "інженерія" передбачає розробку та використання технологій перетворювальних впливів. Проте наголошено на тому, що використання слова "соціальна" у словосполученні "соціальна інженерія" свідчить, насамперед, про те, що дія спрямована на людину, в ім'я людини, її блага. Саме тому мова не може йти про жорсткі методи впливу, оскільки це багатоваріантний комплекс заходів, який може бути використаний з урахуванням індивідуальних особливостей конкретної соціальної системи.

У роботі доводиться, що соціоінженерна функція управління виборчим процесом полягає а забезпеченні та передаванні суб'єктами управління засобів напрацювання науково обгрунтованих управлінських рішень та оцінювання їх можливих наслідків.

З'ясовано, що соцінженерна діяльність - це логічно пов'язаний ланцюг низки послідовних процедур, а саме - соціологічного прогнозування та проектування.

Соціальне прогнозування - це дослідження перспектив соціальних процесів та явищ з метою підвищення наукової обґрунтованості та ефективності соціального планування та управління.

Автором дослідження доведено, що соціальне прогнозування реалізує такі функції: а) орієнтуючу, яка визначає найбільш реалістичні тенденції розвитку соціального об'єкта; б) нормативну, що передбачає виявлення основних соціальних потреб майбутнього об'єкта та можливостей їх реалізації;

в) запобіжну, яка покликана описати та проаналізувати можливі негативні наслідки досліджуваних тенденцій розвитку системи.

Соціальне планування як специфічна форма управляючого (керівного) впливу пов'язане із свідомою та цілеспрямованою реалізацією науково обґрунтованого проекту перетворення соціального об'єкта у певні терміни та за умови використання конкретних засобів досягнення нових параметрів об'єкта.

Основними принципами соціального планування є: поступовість та перехідність; ресурсна достатність; комплексність; узгодженість; полісуб'єктивність; систематичність.

Аналіз соціоінженерного підходу виявив найголовніший позитив - перетворення соціальної реальності на основі її глибокої діагностики, побудови перспективних та реальних соціальних проектів міжнародного зразка з метою їх адаптації до конкретної вітчизняної практики, насичення виборчого процесу сучасними дієвими інноваційними соціальними технологіями та створення наукової основи з метою прийняття адекватних управлінських рішень для підвищення ефективності управління виборчим процесом.

Процес демократичного волевиявлення громадян потребує достатньо високого рівня їх правової культури у зв'язку з тим, що вибори легітимізують органи влади, оскільки через них народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав.

Підвищення правової культури учасників виборчого процесу включає такі завдання: а) розширення кола правових знань з питань виборчого законодавства; б) підвищення правосвідомості та формування політико-правової культури громадян; в) підвищення їх активності у виборчому процесі; г) уникнення порушень законодавства під час його застосування.

Зазначено, що виконання зазначених пріоритетних завдань дасть можливість одночасно забезпечити надзвичайно важливі суспільні завдання - законність проведення виборів, їх легітимність, підвищити рівень довіри громадян України до результатів виборів, звести до мінімуму претензії міжнародної спільноти щодо чесності, прозорості виборчих кампаній в Україні.

Автором доводиться, що підвищення правової та політичної культури учасників виборчого процесу необхідно проводити за сприяння і участю центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, навчальних і наукових закладів, виборчих комісій та засобів масової інформації з використанням міжнародного досвіду й співпраці з міжнародними та зарубіжними організаціями, що займаються проблемами виборчих систем і технологій.

Встановлено, що чим вищим є освітній рівень громадянина, тим більше він політично зорієнтований і схильний до демократичних змін. Рівень освіти, особливо правової, впливає на особистість громадянина, тобто у більш освічених людей розвинуте прагнення до ефективної участі в політичному процесі, що відкриває їм доступ до політичної влади.

Підвищення правової культури виборців передбачає формування активного і свідомого вибору під час виборчої кампанії. Цьому сприятимуть:

- удосконалення системи правової освіти та системи інформування громадян через засоби масової інформації;

- інформування громадян Центральною виборчою комісією, територіальними (окружними) і дільничними виборчими комісіями, комісіями з референдумів про перебіг виборчої кампанії;

- проведення консультативних заходів, спрямованих на усвідомлення учасниками виборчого процесу відповідальності за порушення виборчого законодавства;

- видання науково-практичних коментарів до виборчих законів;

- видання інформаційно-аналітичних, довідкових, енциклопедичних та науково-популярних матеріалів щодо проведення виборів в Україні та іноземних державах;

- розробка та застосування навчальними закладами всіх рівнів програм спеціалізованих освітніх курсів у межах суспільно-політичних та правових дисциплін, видання навчальних посібників, підручників;

- проведення соціологічних опитувань щодо виборів і оприлюднення їх результатів.

Доцільно активізувати здійснення видання методичних посібників для виборчих комісій із зразками документів, необхідних для роботи, відповідною нормативною базою та роз'ясненнями з конкретних питань застосування виборчого законодавства в Україні. Все це дасть можливість підвищити ефективність роботи виборчих комісій, зміцнити законність на всіх стадіях виборчого процесу, а в підсумку - більш надійно гарантувати виборчі права громадян України.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично узагальнено та сформовано нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо державного управління виборчим процесом. Автором визначено низку наукових понять і категорій; проаналізовано діяльність елементів системи державного управління виборчим процесом в Україні та визначено наукові підходи щодо вдосконалення організаційної структури. Розкрито систему державного управління виборчим процесом та діяльність органів державної влади у виборчому процесі. Напрацьовані наукові підходи та обґрунтуванні шляхи щодо вдосконалення державного управління виборчим процесом з метою забезпечення демократичних виборів в Україні.

На основі здійсненого дослідження сформульовано такі основі висновки та пропозиції:

1. Принципово важливим є розуміння того, що в державотворчому процесі українського суспільства державне управління виборчим процесом має виняткове значення для гарантування реалізації прав громадян на їх участь в управлінні державою. Виборчий процес є формою оновлення влади на сучасному етапі та фундаментальним інститутом конституційної легітимації існуючої політичної й державної системи і політичного режиму, виступає складовою соціальних технологій демократичного суспільства, що сприяє підвищенню ефективності державного управління й забезпеченню політичної безпеки держави.

2. Державне управління виборчим процесом базується на засадах національного виборчого законодавства та державно-управлінської практики і орієнтується на міжнародні стандарти у цій сфері. Рекомендується при визначенні поняття "виборчий процес" у контексті державного управління виходити з того, що це послідовність подій, сукупність різних форм взаємодії та послідовних дій з висунення, агітації та голосування за суб'єктів політичної і державної влади, самоврядування, персональний та структурний склад яких формується вираженням волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визнання результатів виборів легітимними. Тобто це процес, у результаті якого здійснюється відновлення політичних та державних інститутів, що забезпечує формування владних структур у ході реалізації виборчих демократичних процедур.

3. Фундаментом для всієї правової системи та правового забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні має стати Конституція України (вища юридична сила).

Стабільність Основного Закону України має бути визнана безпосередньою умовою розвитку правового забезпечення державного управління виборчим процесом. Аналіз національного виборчого законодавства свідчить, що безсистемність у його прийнятті та практика подвійного процесу правового забезпечення призводять до погіршення виборчого законодавства і відповідного зниження якості виборчого процесу.

Важливим напрямом реформування системи державного управління виборчим процесом є розробка та прийняття Виборчого кодексу України, який був би базовим документом всього виборчого законодавства.

Подвійний процес правового забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні полягає в тому, що, з одного боку, триває підготовка нових проектів законів, які регулюють виборче законодавство, а з другого - продовжується внесення змін та доповнень до чинних законів. У подальшому така ситуація є неможливою, оскільки для справжньої стабільності у соціальному та політичному житті суспільства потрібне стабільне сучасне правове забезпечення управління виборчим процесом. Таке управління сприятиме конструктивному розв'язанню державно-правових суперечностей та визначенню перспектив розвитку.

4. Встановлено, що в сучасній Україні все ще домінує вивчення політичних та частково юридичних проблем державного управління виборчим процесом і значно менше - теоретичних, управлінських та інституційних. Практично відсутні дослідження, присвячені теоретико-методологічним аспектам проблеми, недостатньо активно дискутується питання про зміст державного управління виборчим процесом та його систему, що гальмує розвиток законодавства у даній сфері та вдосконалення відповідного інституту.

5. Розбудова демократичної держави потребує такого державного управління виборчим процесом, яке б забезпечило довіру суспільства до результатів виборів. Взаємозв'язок та взаємовплив між такими важливими феноменами, як виборчі права та творчий потенціал громадян, мають стати мірилом оцінювання рівня демократичності, відкритості та незаангажованості державного управління виборчим процесом.

Відсутність реалізації громадянами свого творчого потенціалу під час виборів є небезпечним сигналом неефективності виборчої системи в цілому. Крім того, неможливість реалізації громадянами свого творчого потенціалу є свідченням відсталості та недорозвиненості виборчих кампаній та їх "зацикленості" на задоволенні виключно партійних амбіцій.

Відсутність соціального замовлення на творчість кожної особистості з боку суспільства й держави є небезпечною саме тому, що спричинює конфлікт особистості із соціальним середовищем, суспільну відчуженість, "внутрішню еміграцію" людини.

Рівень реалізації виборцем свого творчого потенціалу доцільно вважати мірилом оцінювання рівня реалізації його виборчих прав.

6. Аналіз зарубіжного досвіду дав змогу довести, що концепція "політичних мереж" є найоптимальнішою для визначення сучасного теоретичного підґрунтя активізації державного управління виборчим процесом. Основою цієї концепції є обов'язкове існування взаємної довіри та взаємних зобов'язань усіх учасників виборчого процесу.

Застосування цієї концепції у практиці перебігу виборчого процесу, по-перше, унеможливить існуючу до сьогодні негативну практику "роздавання" політичними діячами політичних обіцянок виборцям напередодні виборів; по-друге, змусить усіх претендентів не лише усвідомити, а й нести перед виборцями відповідальність за свої передвиборчі політичні обіцянки та програми; по-третє, наповнить змістом громадський контроль за перебігом виборів; по-четверте, перетворить органи державної влади із своєрідного "розпорядника-адміністратора" на рівноправного суб'єкта, зацікавленого у досягненні спільного, узгодженого з усіма іншими суб'єктами виборчого процесу, інтересу, основна суть якого полягає в забезпеченні належного соціального клімату в суспільстві.

7. Визначено, що визначальний вплив на побудову системи державного управління виборчим процесом, засад взаємодії між органами цієї системи, меж і характеру їх повноважень має ступінь розвитку демократичних традицій, у тому числі наявність досвіду проведення демократичних і чесних виборів. Отримані результати дисертаційного дослідження можуть стати підґрунтям для подальшого вдосконалення національного виборчого законодавства України, підвищення політико-правової культури учасників виборчого процесу та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади.

8. Науково обґрунтовано дослідження визначального впливу на побудову системи державного управління виборчого процесу та демократичних традицій. Зміцнення організаційної структури органів та установ, покликаних забезпечити реалізацію вимог виборчого законодавства, - одна з найголовніших проблем сьогодення. Вибори як інститут політичної демократії мають розкриватись як система засобів, створених державою і використаних нею для організації своєї влади, що потребує діяльнішої участі держави (в особі її органів) в організації та проведенні виборів.

На підставі проведеного аналізу державного управління виборчим процесом доведено доцільність удосконалення системи державного управління виборчим процесом. Важливим аспектом тут виступають підпорядкування та повноваження державних органів з управління виборчим процесом.

Сучасні конституційно-правові, соціальні, політичні та економічні зміни, які стосуються перерозподілу повноважень учасників державного управління виборчим процесом у державній системі, а також підвищення ролі політичних партій, спричиняють необхідність створення надійної моделі державного управління виборчим процесом.

Проведений аналіз організації виборчого процесу показав, що ефективність та конструктивність діючої моделі безпосередньо залежить від рівня прозорості діяльності виборчих комісій. У зв'язку з тим, що безпосередньо на них покладаються реалізація і захист виборчих прав громадян України, в утворенні цих виборчих комісій повинні брати участь органи, які забезпечують на відповідній території виконання Конституції та законів України, додержання прав і свобод громадян. Відповідно до ст. 119 Конституції України такими органами є місцеві державні адміністрації.

9. Обґрунтовано, що в сучасній Україні участь ЗМІ у формуванні представницьких та інших виборчих форм є специфічною сферою діяльності засобів масової комунікації, оскільки вони одночасно виступають не лише джерелом інформування виборців та засобом передвиборної агітації, а й інструментом громадського контролю, відіграючи у виборчому процесі роль посередника між державою та суспільством.

На сьогодні в Україні на законодавчому рівні не вирішено належним чином проблему забезпечення демократизації виборчого процесу під впливом ЗМІ. Це пояснюється, по-перше, нерівними можливостями різних політичних сил щодо доступу до ЗМІ; по-друге, закріпленням сфери впливу певних політичних сил за окремими каналами телебачення; по-третє, відсутністю в Україні потужних незалежних ЗМІ, що унеможливлює забезпечення та справедливе висвітлення виборчого процесу та проведення його на високому організаційному рівні.

Доцільно визначити повноваження ЗМІ під час виборчого процесу щодо інформування виборців про діяльність організаторів виборів та проведення суб'єктами виборчого процесу передвиборної агітації. Актуальна, оперативна, широко доступна інформація про кандидатів, політичні партії, виборчі блоки партій та спірні питання політики дає громадському загалові підстави для усвідомлення, порівняння подій, нових ідей, для поглиблення громадсько-політичних знань і уявлень і, як результат, для формування не лише власної позиції, а й свідомої оцінки конкуруючих партій, кандидатів і політиків.

10. Основні наукові результати дослідження сутності й особливостей державного управління виборчим процесом в Україні та аналіз досвіду країн Європейського Союзу дало змогу сформулювати наступні рекомендації:

- прискорити прийняття Виборчого кодексу, який включав би загальні та специфічні аспекти організації виборчої кампанії;

- проводити вибори до вищого законодавчого органу за пропорційною системою, що потребує її вдосконалення й адаптації до українських реалій. Одним із шляхів досягнення цієї мети, на нашу думку, є формування "відкритих" партійних списків. У такому разі виборці матимуть можливість віддати одну чи більше переваг (преференцій) кандидату, позначивши прізвище у списку;

- запровадити обрання депутатів місцевих рад за мажоритарною системою;

- передбачити другий тур виборів міських (сільських та селищних) голів, якщо жоден з кандидатів не набирає більше ніж половину голосів із тих, що взяли участь у голосуванні. І як другий варіант - обрання їх безпосередньо радами, що забезпечить єдність депутатського корпусу та унеможливить протистояння ради і її виконавчих органів;

- передбачити на законодавчому рівні постійне проживання кандидатів у депутати до місцевих рад протягом останніх кількох років перед виборами на території виборчого округу, що стало б одним із цензів пасивного виборчого права;

- реформувати систему виборчих комісій, підвищивши рівень їх правового статусу.

- прийняти закони України "Про всеукраїнський референдум" та "Про місцеві референдуми", в яких мають бути чітко виписані принципи та механізми, доктринальні питанням організації та проведення референдумів як форми народовладдя.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Савков А. П. Виборчий процес в сучасній Україні: державно-управлінський аспект : [монографія] / А. П. Савков. - Одеса. ОРІДА НАДУ, 2010. - 219 с. (Рецензія: Рижих В. М. "Виборчий процес в сучасній Україні: державно-управлінський аспект" // Актуальні проблеми державного управління. - Вип. 3(34). Т. 2. - Одеса. ОРІДУ НАДУ, 2010. - С. 157.

2. Громадські організації та органи державного управління: питання взаємодії : [колект. моногр.] / за заг. Ред. Н. Р Нижник., В. М Олуйка. - Хмельниц. ун-т упр.-я та права. - Черкаси : [б. в.], 2009. - 382 с. - Авт. - С. 229-240.

3. Моніторинг законодавства України: аналіз, проблеми, перспективи : [колект. моногр.] / за заг. ред. Н. Р. Нижник.- Чернівці : Технодрук, 2010. - 304 с. - Авт. - С. 135-142.

Статті в наукових фахових виданнях:

4. Савков А. П. Референдум як форма народовладдя: теорія і практика застосування в Україні / А. П. Савков // Упр. сучас. містом. -2007. - С. 22-28.

5. Савков А. П. Виборча система в Україні: етапи становлення та перспективи розвитку / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - 2008. - № 1(33). - С. 80-86.

6. Савков А. П. Виборчий процес: проблеми створення та діяльності виборчих комісій / А. П. Савков // Теоретичні та практичні питання державотворення ОРІДУ НАДУ. - 2008. - №. 2. - Режим доступу : www.oridu.odessa.ua.

7. Савков А. П. До питання гарантій забезпечення та реалізації виборчих прав громадян України / А. П. Савков // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення: зб. наук. пр. Хмельниц. ун.-ту упр. та права. - Хмельницьк : [б. в.]. - 2008. -Ч. 2. - С. 73-76.

8. Савков А. П. Вітчизняні засоби масової інформації: сучасна роль у виборчому процесі / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2008. - № 3(35). - С. 141-148.

9. Савков А. П. До проблем осмислення теоретичних засад державного управління виборчим процесом / А. П. Савков // Теоретичні та практичні питання державотворення ОРІДУ НАДУ. - 2008. - № 3. - Режим доступу : www.oridu.odessa.ua

10. Савков А. П. Активізація участі держави у виборчому процесі як виклик сьогодення / А. П. Савков // Вісн. НАДУ. - 2009. - № 1. - С. 175-182.

11. Савков А. П. Забезпечення та реалізація виборчих прав громадян України як передумова розвитку їх творчого потенціалу / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2008. - № 4(36). - С. 92-98.

12. Савков А. П. Особливості проведення місцевих виборів при пропорційній виборчій системі / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2009. - № 1(37). - С. 159-162.

13. Савков А. П. Ринкові принципи та виборчий процес / А. П. Савков // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ХРІДУ НАДУ. Х. : вид.-во ХРІДУ НАДУ "Магістр", - 2009. - № 2(36). - С. 359-366.

14. Савков А. П. Правове забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2009. - № 2(38) - С. 18-22.

15. Савков А. П. Вибори як механізм формування соціального простору / А. П. Савков // ЛРІДУ НАДУ. - 2010 р. - Вип. 21. - С. 256-265.

16. Савков А. П. Соціальні технології як механізм реалізації управління виборчим процесом / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2009. - № 3(39). - С. 112-117.

17. Савков А. П. Соціальна інженерія як засіб забезпечення державного управління виборчим процесом / А. П. Савков // Теоретичні та практичні питання державотворення ОРІДУ НАДУ. - 2010. - № 2. - Режим доступу : www.oridu.odessa.ua.

18. Савков А. П. Реалізація виборчих прав громадян як засіб розгортання їхнього творчого потенціалу / А. П. Савков // Публічне адміністрування: теорія та практика ДРІДУ НАДУ при Президентові України. - 2009. - № 2. - Режим доступу : http://www.dridu.dp.ua.

19. Савков А. П. Права та обов'язки громадян України на вибори та їх участь у державному управлінні виборчим процесом / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2010. - № 1(41). - С. 131-134.

20. Савков А. П. Основні напрямки підвищення правової культури учасників та організаторів виборчого процесу / А. П. Савков // Університетські наукові записки. - Хмельницький, Часопис Хмельниц. ун-ту упр. та права, 2010. - № 2 (34). - С. 30-37.

21. Савков А. П. Політичні технології в сучасному виборчому процесі України / А. П. Савков // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2010. - № 2 (42). - С. 14-18.

22. Савков А. П. Основні проблеми забезпечення демократизації виборчого процесу в Україні під впливом засобів масової інформації / А. П. Савков // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. ХРІДУ НАДУ. Х. : вид.-во ХРІДУ НАДУ "Магістр", - 2010. - № 3 (30). - С. 66-75.

23. Савков А. П. Шляхи подальшого вдосконалення виборчого законодавства в Україні / А. П. Савков // Економіка та держава : Міжнар. наук.-практ. журн. - 2010. - № 7. - С. 92-95.

24. Савков А. П. Статус Центральної виборчої комісії та його вдосконалення / А. П. Савков // Економіка та держава : Міжнар. наук.-практ. журн. - 2010. - № 9. - С. 86-89.

25. Савков А. П. Субєкти виборів в Україні / А. Савков // Інвестиції: практика та досвід : наук.-практ. журн. - 2010. - № 2. - С. 86-90.

Статті в інших виданнях, матеріали наукових конференцій:

26. Савков А. П. Сучасна роль засобів масової інформації у виборчому процесі України / А. П. Савков // наук. записки Інст.-у Верх. Ради Укр.-и. - 2010. - № 2. - С. 103-107.

27. Савков А. П. До проблем формування виборчих комісій як державних органів управління виборчим процесом / А. П. Савков // Універс. наук. записки : матеріали міжнар. управлінь. форуму "Управління сьогодні та завтра", 15-16 трав. 2008 р. - Хмельницький, Часопис Хмельниц. ун-ту упр. та права, 2008. - № 3 (1) спецвипуск. - С. 156-159.

28. Савков А. П. Актуальні питання модернізації національного виборчого законодавства / А. П. Савков // матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю : Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та Український досвід, 30 трав. 2008 р. - К. : НАДУ, 2008. - С. 216-218.

29. Савков А. П. До проблем професійного навчання членів виборчих комісій / А. П. Савков // Управління навчальними закладами в контексті модернізації системи професійного навчання : матеріали міжнар. наук.-практ. семінару, 1-4 лип. 2008 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 122-124.

30. Савков А. П. До проблем проведення місцевих виборів при пропорційній виборчій системі / А. П. Савков // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації : матер. підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 31 жовт. 2008 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 133-135.

31. Савков А. П. До проблем державного управління електоральним процесом / А. Савков // Державне управління та місцеве самоврядування : матеріали IX міжнар. наук. конгр. 26-27 берез. 2009 р. - Х. : ХарРІ НАДУ, вид.-во "Магістр", 2009. - С. 27-28.

32. Савков А. П. Теоретичне осмислення державного управління виборчим процесом / А. П. Савков // Демократичне врядування у контексті глобальних викликів та кризових ситуацій : матер. наук.-практ. конф. за між нар. участю, 3 квіт. 2009 р. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009. - Ч. 1. - С. 149-153.

33. Савков А. П. Виборчий процес у сучасній державі в контексті "політичних мереж" / А. П. Савков // Теорія та практика державної служби : матер. наук.-практ. конф., 18-19 верес. 2009 р. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ ; АМСУ, 2009. - С. 250-253.

34. Савков А. П. Щодо доцільності застосування соціальних технологій у процесі управлінні виборчим процесом / А. П. Савков // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту : матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф. 23 жовт. 2009 р. - Донецьк: Дон. держ. ун.-т упр.-я, 2009. - С. 112-115.

35. Савков А. П. До проблем правового забезпечення державного управління виборчим процесом в Україні / А. П. Савков // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації : матеріали підсумк. наук.-практ. конф. за між нар. участю, 30 жовт. 2009 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. - Т. 1. - С. 194-196.

36. Савков А. П. Теоретичні основи державного управління виборчим процесом / А. Савко // Зб. матеріалів IV Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю "Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади", 24 листоп. 2009 р. - Полтава : Полтав. нац. техн. ун.-т ім. Ю. Кондратюка, 2009. - С. 111-114.

37. Савков А. П. Виборча кампанія як механізм удосконалення якісних характеристик соціального простору / А. П. Савков // Управління розвитком "Актуальні проблеми державного управління та державної служби в умовах постіндустріальної економіки" : матер. міжнар. наук.-прак. конф., 26 лют. 2010 р. - Харків : Харк. нац. економ. ун.-т, 2010. - № 3 (84) - С. 27-29.

38. Савков А. П. Гарантія та реалізація конституційних виборчих прав громадян як засіб розгортання їхнього творчого потенціалу / А. П. Савков // Галузь науки "Державне управління": історія, теорія, впровадження : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 28 трав. 2010 р. - К. : НАДУ, 2010. - С. 320-322.

39. Савков А. П. Основні напрямки підвищення правової культури учасників та організаторів виборчого процесу / А. П. Савков // Державне управління в Україні: проблеми державотворення, виклики та перспективи : зб. матеріалів I міжнар. наук. конф. аспі. та докторантів з держ. упр., 11 черв. 2010 р. - Одеса ОРІДУ НАДУ, 2010. - С. 27-31.

40. Савков А. П. До проблем впливу засобів масової інформації на демократизацію виборчого процесу в Україні / А. П. Савков // Зб. матеріалів підсумк. наук.-практ. конф. за між нар. участю : "Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби", 23 верес. 2010 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2010. - С. 320-322.



АНОТАЦІЇ

Савков А. П. Державне управління виборчим процесом в Україні: теоретико-методологічні засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2010.

У дисертаційній роботі розроблено шляхи вдосконалення та розвитку системи державного управління виборчим процесом в Україні.

Розглянуто виборчий процес крізь призму соціального складового, а саме, як елемент формування соціального простору. Обґрунтовано характеристику державного управління виборчим процесом в Україні, та розкрито зміст виборів як провідної складової державного управління та розвитку Української держави. Визначено основні проблеми, які негативно впливають на демократичний розвиток вітчизняної виборчої системи, концептуальні засади дієвості системи державного впливу на виборчий процес. Застосовано нові теоретико-методологічні підходи до визначення державного управління виборчим процесом в Україні, завдяки чому виявлено не досліджені раніше інструменти контролю та інші дієві засоби контролю за виборчим процесом з боку держави.

...