Особистісні виміри професійної етики державного службовця

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 174:35.08

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

ОСОБИСТІСНІ ВИМІРИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

25.00.03 - державна служба

ВАСИЛЕВСЬКА ТЕТЯНА ЕДУАРДІВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант:

КНЯЗЄВ Володимир Миколайович, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри філософії і методології державного управління.

Офіційні опоненти:

СЕРЬОГІН Сергій Михайлович, доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, директор;

РУДАКЕВИЧ Марія Іванівна, доктор наук з державного управління, доцент, Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, професор кафедри менеджменту у виробничій сфері;

CЕНЮШКІНА Тетяна Олександрівна, доктор наук з державного управління, доцент, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, професор кафедри політичних наук і соціології.

Захист відбудеться 18 березня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 17 лютого 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А. П. Рачинський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі побудови правової, демократичної, соціальної держави зростає значимість моральної складової діяльності державних службовців, яка стає важливим елементом формування довіри й партнерських відносин між громадою та владою, вагомим важелем запобігання корупції, ресурсом управління професійною діяльністю, чинником стимулювання високого професіоналізму бюрократії.

Пов'язаність професійної діяльності з владою та управлінням накладає на державних службовців підвищену відповідальність перед суспільством. етичну проблематику управлінської діяльності загострюють процеси швидких змін та ускладнення сучасного суспільства, інформатизації та глобалізації, які призводять до фрагментації особистості, втрати моральних орієнтирів, утруднюють сприйняття наслідків дій і відчуття відповідальності, провокують ставлення до громадян - споживачів управлінських послуг - як до абстрактної величини тощо. У ситуації руйнації традицій і вияву консервативної природи права моральні чинники стають особливо важливими регуляторами державно-управлінських відносин.

Залишки командно-адміністративної системи в державному управлінні України, надмірна централізація управління, ідеологічна заангажованість і недостатня компетентність частини чиновництва, непрозорість прийняття управлінських рішень, бюрократизм, поширення меркантильних цінностей, комерціалізація службових відносин у поєднанні з низькою культурою громадянськості призводять до нехтування етичними вимірами публічного адміністрування і, в остаточному підсумку, - до стагнації суспільного розвитку та відриву влади від народу. Вияв упередженості, нехтування інтересами громадян, неуважна та неввічлива поведінка, зволікання у вирішенні питань, свавільні дії бюрократів призводять до підриву легітимності та довіри до виконавчої влади. У цій ситуації утвердження етики державного службовця може стати не лише чинником гармонізації відносин влади та громадян, а й фактором, що сприяє розвитку суспільної моралі.

Сучасна етика державного службовця тісно пов'язана з увагою до проблеми особистісних вимірів як громадянина, так і службовця. Епоха перманентної трансформації суспільства, загострення глобальних проблем, деперсоналізації (у породженні якої часто звинувачують бюрократію), стандартизації суспільного життя та виробничих процесів (наслідком якої є редукція людини до функцій споживача й виробничого ресурсу) актуалізує проблему необхідності зміни ціннісної парадигми суспільства, "повернення до людини".

Утруднення у встановленні поваги до людини в нашій країни пов'язані з певними "традиціями" нівеляції особистості, культом колективності та міфологізацією влади, що існували не лише за радянських часів. Процеси демократизації суспільства спонукають до подолання кризових явищ у професійній моралі та етиці державного службовця (неповажливого ставлення до громадян, непрофесіоналізму, корупції, протекціонізму, непотизму тощо). В умовах динамічних соціальних змін національна бюрократія може функціонувати адекватно суспільним викликам лише в разі орієнтації на ідеал творчої та відповідальної особистості. Сьогодні на порядку денному стоїть проблема вироблення оновленої моделі діяльності державного службовця, яка б поєднувала принцип безособистісності з особистісними підходами на державній службі, віднаходила баланс між індивідуальним та соціальним, залучала моральні та інституціональні засоби підтримки етики державного службовця.

В Україні розвідки Н. Гончарук, С. Дубенко, В. Князєва, В. Козловського, В. Колтун, Н. Липовської, А. Ліпенцева, М. Логунової, Т. Мотренка, І. Надольного, Н. Нижник, М. Нинюк, О. Оболенського, В. Олуйка, Г. Опанасюк, Т. Пахомової, Л. Пашко, М. Пірен, В. Ребкала, М. Рудакевич, В. Саламатова, Т. Сенюшкіної, С. Серьогіна, А. Сіцінського, В. Цвєткова та інших дослідників активізували обговорення професійно-етичної та етико-психологічної проблематики державної служби.

Теоретичні розробки проблем етики державного службовця здійснюють зарубіжні науковці (У. Брюс, Д. Васильєв, С. Васильєв, П. Доубель, П. Дробишев, А. Іонова, К. Кернахан, А. Конов, С. Коновченко, Б. Кудрика, Т. Купер, Дж. С. Лей, К. Луганський, К. Л'юіс, С. Малишев, А. Оболонський, Н. Омельченко, Е. Охотський, Д. Плант, С.Д. Поттс, Г. Райт, В. Романов, Дж. Рор, В. Соколов, А. Соловйов, Д.Ф. Томпсон, П. Фінн, Р. Чепмен, Н. Шувалова та ін.).

Мислителями минулого активно розроблялися теми моральності правителів (Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель, Марк Аврелій, Сенека, Пліній Молодший, Ціцерон, Августин, Т. Аквінський, Н. Макіавеллі, Д. Юм, Дж. Локк, П.А. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та ін.) та морального потенціалу принципу безособистісності (Г.В. Ф. Гегель, К. Маркс, Дж. С. Мілль, М. Вебер, Л. фон Мізес та ін.). Ряд дослідників виявляє дисфункціональний вплив безособистісності та наполягає на реабілітації значення людського фактору в сучасному управлінні (Ч. Барнард, Ф. Герцберг, Е. Гоулднер, М. Крозьє, Д. Макгрегор, Е. Мейо, Р. Мертон, Дж. С. Одіорне, Г. Саймон, Ф. Селзнік та ін.).

Започатковані І. Бентамом, Е. Дюркгеймом, О. Контом, Ш. Монтеск'є розробки з професійної етики на теренах пострадянського простору продовжують Т. Аболіна, Р. Апресян, В. Бакштановський, А. Гусейнов, І. Зеленкова, Л. Коновалова, О. Левицька, Т. Мішаткіна, Ю. Согомонов, А. Чумак та ін. науковці шукають вирішення проблем прикладної етики; здійснюються студії з управлінської, ділової етики й етики бізнесу, культури спілкування та етикету. Значний потенціал для розвитку етики державного службовця мають розробки з політичної та парламентської етики К. -О. Апеля, Х. Арендт, П. Бурдьє, Ч. Вайза, М. Вебера, Дж. Глейзнер, Н. Грушанської, В. Гура, Є. Дубко, А. Єрмоленка, Б. Капустіна, П. Кислого, Н. Лумана, А. Любимова, В. Малахова, М. Поповича, А. Прокоф'єва, П. Рікера, Дж. Ролза, С. Рябова, Б. Сутора, Ю. Хабермаса, Я. Яскевич та ін. Вагомим теоретичним джерелом для розробки проблем етики публічної влади стали дослідження витоків і засобів боротьби з корупцією А. Бистрової, А. Ванучі, Д.гамбети, О.ґределанд, Т. Кошечкіної, В. Мілера, Д. дела Порти, С. Роуз-Акерман, М. Сільвестроса та ін.

Гуманітаризація державно-управлінської науки уможливлює використання теоретичних розробок для формування ціннісних підвалин орієнтованої на людину політики, для плідних державно-управлінських комунікацій і вироблення "людиноорієнтованих" державних кадрових стратегій. свого теоретичного розгляду у вітчизняній науці державного управління потребують питання синтезування безособистісних та особистісних підходів на державній службі, поєднання особистісних та інституціональних засобів підтримки етики державного службовця, пошуку можливостей морально обґрунтованого взаємоузгодження суспільних, групових та особистих інтересів державного службовця.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося згідно з комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України "Державне управління та місцеве самоврядування" в межах науково-дослідних робіт, що проводились кафедрою філософії і методології державного управління за темами "Соціальна технологія у державному управлінні" (ДР № 0101U003343), "Розроблення філософсько-методологічних засад функціонування суб'єктів державного управління" (ДР № 0103U006813), "Розроблення методологічних засад філософії державного управління" (ДР № 0106U004375), "Методологічні засади діяльності вищих органів державної влади щодо вироблення та реалізації управлінських стратегій" (ДР № 0107U005894) та "Традиції демократичного врядування в історії українського державотворення" (ДР № 0108U002009), виконаних у 2000-2009 рр., в яких автором проаналізовані соціальні технології вдосконалення морального потенціалу державних службовців; виявлені етичні виміри функціонування суб'єктів державного управління; узагальнені нові ціннісні та методологічні акценти в етиці державного службовця; розглянуті професійно-етичні аспекти діяльності вищих органів державної влади щодо вироблення та реалізації управлінських стратегій; осмислені українські культурні особливості етики публічного адміністрування.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні концепції особистісних вимірів етики державного службовця, визначенні шляхів етизації державної служби.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- узагальнити теоретичні розробки з аналізу ролі особистісних аспектів у функціонуванні державної служби та етичного регулювання діяльності державних службовців;

- з'ясувати особливу роль етики державного службовця як засобу регуляції, предмет досліджень і місце етики державного службовця в системі наукового знання, здійснити подальшу розробку її категоріального апарату;

- продемонструвати необхідність пошуку нової моделі діяльності державного службовця, яка б синтезувала безособистісні та особистісні підходи;

- довести потребу в упровадженні на державній службі особистісних підходів до громадян як до тих, на кого спрямована професійна діяльність представників виконавчої влади, і до державних службовців як до працівників;

- узагальнити основні демократичні тенденції розвитку етики державного службовця;

- виявити рівні, на яких може здійснюватися підтримка етики державного службовця суб'єктами суспільного життя;

- обґрунтувати систему основних вимог до професійно-етичних якостей особистості державного службовця;

- здійснити етичний аналіз проблеми та пошук шляхів взаємоузгодження суспільних, групових і особистісних аспектів діяльності державного службовця;

- виявити етично обґрунтовані фактори особистісної реалізованості державного службовця в професії та роль відповідальності й творчості в цьому процесі;

- дослідити взаємозв'язок інституціональних та моральних чинників підтримки етики державного службовця.

Об'єкт дослідження - етика державного службовця як ціннісно-нормативний феномен.

Предмет дослідження - особистісні виміри етики державного службовця як характеристика етичних компонентів діяльності державного службовця з точки зору виявлення цінності особистості.

Методи дослідження. Методологічним стрижнем дослідження є здійснення управлінського аналізу етичної системи державної служби із застосуванням системного підходу, що дав змогу вивчати процеси функціонування та розвитку етики державного службовця цілісно, у взаємозв'язку та взаємовпливах. Реалізується спроба гармонізувати різні підходи (безособистісні й особистісні) до етики державного службовця та механізми її підтримки (інституціональні та особистісні). Для етичного обґрунтування необхідності застосування особистісних підходів на державній службі використаний принцип діалогу між громадянами та виконавчою владою. Суттєве значення для дослідження має міждисциплінарний підхід, що надав змогу здійснити інтегративний аналіз етики державного службовця, залучаючи праці з філософії, етики, соціології, політології, психології, менеджменту, правові документи. Застосування методологічного принципу єдності загального, особливого й одиничного дало можливість розглянути державних службовців як уповноважених народу, представників держави, репрезентантів професійної групи й установи (організації) та своєрідних особистостей, а також здійснити пошук взаємоузгодження суспільних, державних, групових й особистих інтересів.

У процесі дослідження використано цілісний комплекс взаємопов'язаних наукових методів, а саме: структурно-функціональний (при розгляді рівнів підтримки етики державного службовця, причинно-наслідкових зв'язків і взаємодій між суспільством, державною службою, окремими її установами та представниками бюрократії), аксіологічного аналізу (при виявленні основних вимог суспільства до чиновництва та розгляді ціннісної системи державних службовців), соціокультурного аналізу (у процесі оцінки вітчизняних особливостей етики державного службовця), нормативний та моделювання (під час визначення виходячи з місії професії, моральних якостей "належного державного службовця"), компаративного аналізу (при виявленні кращих світових етичних практик та обґрунтуванні можливості їх застосування на українській державній службі), прогностичного та рекомендаційного аналізу (при формуванні рекомендацій), експертного опитування (для з'ясування факторів, що забезпечують неупередженість роботи етичних комісій), контент-аналізу (у процесі вивчення міжнародної й вітчизняної нормативно-правової бази етики державного службовця). Інституційний підхід дав змогу з'ясувати особливості функціонування етичної інфраструктури державної служби. Протягом дослідницьких розвідок застосовувалися філософські й загальнонаукові принципи та методи наукового пізнання (історизму, об'єктивності, плюралізму, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, єдності аналізу й синтезу, спостереження, типологізації та класифікації тощо).

Дисертаційне дослідження спирається на аналіз нормативних документів, зарубіжних і вітчизняних наукових джерел, у тому числі Інтернет-ресурсів.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті комплексного наукового дослідження проблеми формування етики державного службовця розроблена цілісна концепція особистісних вимірів професійної етики державного службовця, в основу якої покладені ідеї служіння народу й кожному громадянинові, поваги до особистості, професійного покликання, творчості, моральної та професійної відповідальності і реалізованості представників державної служби, оптимального поєднання безособистісних та особистісних складових професійної діяльності, інституціональних і моральних чинників підтримки етики державного службовця.

У межах проведеного дисертаційного дослідження отримано результати, які мають наукову новизну. Зокрема:

уперше:

– на основі етичного аналізу доведено необхідність взаємного доповнення принципів безособистісності та особистісних підходів: установлено, що процеси персоніфікації державного службовця (вияв поваги до працівника, створення сприятливих умов праці, перспектив для розкриття особистісного потенціалу тощо) мають проходити поряд з процесами, що орієнтовані на впровадження безособистісності на державній службі (забезпечення прозорості, уніфікації та автоматизації процедур, створення організаційних умов, що унеможливлюють зловживання службовим становищем тощо);

– установлено, що публічне адміністрування нині потребує переважання у своєму складі наділених почуттям професійної гідності, орієнтованих на самовдосконалення морально зрілих особистостей, вищими формами самореалізації яких постають творчість та моральна й професійна відповідальність;

– виявлено, узагальнено й систематизовано основні сучасні демократичні тенденції становлення та розвитку етики державного службовця, що формуються під впливом суспільних перетворень у нашій країні (посилення впливу суспільної моралі на етику державного службовця, поява нового розуміння соціального призначення професії в умовах демократії, становлення персоналістської культури в публічному адмініструванні, розширення кола суб'єктів формування етики державного службовця, поєднання бюрократичних і демократичних цінностей в аксіологічній системі державної служби, антикорупційна спрямованість етики державного службовця, демократизація та етичне унормування відносин "керівник - підлеглий", поєднання інституціональних і моральних механізмів регуляції етики державного службовця);

удосконалено:

– підхід до розуміння місця етики державного службовця як регулятивної системи та галузі наукового знання серед прикладної, професійної, трудової, ділової, службової, управлінської етики;

– дефініції етики державної служби як інституціональної етики, що випливає з місії та філософії державної служби й презентує систему її взаємозалежних професійно-етичних цінностей, принципів, норм і механізмів їх підтримки та етики державного службовця як основаної на усвідомленні професійного призначення й ціннісних засад державної служби системи професійно-етичних принципів і норм, які відображаються у свідомості державних службовців, орієнтують і регулюють їхні відносини та діяльність у сфері державної служби;

– визначення низки умов гармонізації групових та особистісних аспектів внутрішньопрофесійного життя державного службовця та подолання обмеженості групового мислення (сприятливий моральний клімат та прозорість діяльності організацій, ефективні процедури прийняття рішень та розподілу обов'язків і ролей, практики лідерства й колективних (командних) взаємодій, що базуються на повазі та визнанні особистої гідності кожного службовця, культура підлеглості, здатність працівників виявляти етично коректну особисту позицію в груповому функціонуванні тощо);

дістали подальшого розвитку:

– ідея щодо латентної або яскраво вираженої присутності безособистісних та особистісних підходів, персоналістської та інституціоналістської тенденцій при розгляді етики правителів та представників бюрократії в класичних працях мислителів минулого;

– положення про необхідність у сучасних умовах персоніфікації державними службовцями громадян, яка виявляється в задоволенні законних потреб кожного громадянина, повазі до його гідності, наближенні послуг до конкретних індивідів тощо, та впровадження особистісних підходів у роботі із персоналом державної служби;

– виявлення та уточнення смислоутворюючого для етики державного службовця значення місії професії, яку для демократичної держави пропонується формулювати як служіння народу і кожному його громадянинові, що здійснюється через державну організацію й використовує механізми надання послуг;

– обґрунтування системи основних вимог до професійно-етичних якостей особистості державного службовця, яка включає орієнтованість на служіння народу та дотримання прав і свобод громадянина, повагу, професіоналізм, законослухняність, активну громадянську позицію, патріотизм, безпристрасність, політичну неупередженість, лояльність, толерантність, дисциплінованість, відповідальність, дотримання професійного етикету тощо;

- фіксація рівнів підтримки етики державного службовця, якими є: суспільство, зрілі громадянські інститути, активна громадськість; демократично орієнтована держава; раціонально вибудоване середовище державної служби та її конкретних установ (організацій); етично налаштовані трудові колективи; сформовані професійні співтовариства державних службовців; морально зрілі особистості професіоналів-службовців;

– теза про те, що взаємоузгодження суспільних та особистісних аспектів діяльності державного службовця, опосередкованих його груповими інтересами, відбувається шляхом посилення авторитету влади та довіри до неї, формування професійної честі, здорової корпоративності й репутаційного контролю бюрократії, а управління конфліктами інтересів через моральні, професійно-етичні регулятори допомагає більш ефективно вирішувати цю проблему;

– положення про обов'язкове гармонійне поєднання інституціональних впливів, змін в організаційному середовищі та особистісної моральнісної саморегуляції державних службовців як шляхів формування та підтримки етики державного службовця;

– розробка категоріального апарату етики державного службовця (осмислення феноменів та уточнення понять "довіра до влади", "корпоративність", "групове мислення чиновництва", "професійна відповідальність", "творчість державного службовця").

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для розробки ціннісних засад етики державного управління та вдосконалення законодавчої бази для її регулювання, діагностики й аналізу етико-психологічних проблем, створення стратегії етизації, етичних кодексів та механізмів контролю за їх дотриманням, процедур етичної експертизи державно-управлінських рішень, професійно-кваліфікаційних характеристик службовців, елементів етичної інфраструктури в органах державної влади та місцевого самоврядування; у просвітницькій діяльності для підвищення рівня громадянської культури; в системі підготовки та підвищення кваліфікації державних управлінців при розробці програм та змісту навчальних курсів з управлінської, службової етики, етики державного службовця тощо.

Результати дисертаційного дослідження, зокрема побудована автором цілісна концепція особистісних вимірів професійної етики державного службовця, виявлені особливості побудови та функціонування етичної інфраструктури державної служби, зафіксовані новітні тенденції в розвитку етики державних службовців, розроблені пропозиції та рекомендації стосовно етизації державної служби, забезпечення етичності професійної поведінки, впроваджені в роботу:

– Державної податкової адміністрації України при розробці "Кодексу професійної етики працівника державної податкової служби України", концепції етичної інфраструктури Державної податкової адміністрації України та рекомендацій науково-практичної конференції "Професійна етика працівника державної податкової служби як складова етики державного службовця України", під час викладання в процесі підвищення професійної кваліфікації персоналу Державної податкової адміністрації України (акт від 25 січня 2007 р. № 24/33-3015);

– Національної академії державного управління при Президентові України при розробці навчально-методичного забезпечення та викладанні навчальних модулів: "Етика державного службовця", "Етика державного управлінця", "Етика в державному управлінні", "Культура та етика публічного адміністрування", "філософія та етика державного управлінця" (акт від 19 лютого 2009 р.);

– Вінницької міської Ради при створенні механізмів для забезпечення ефективних комунікацій з громадськістю, формуванні етичної інфраструктури Вінницької міської Ради, у професійно-етичному навчанні службовців міськвиконкому в процесі підвищення професійної кваліфікації персоналу (акт від 24 лютого 2009 р.);

– Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту у процесі підготовки Указу Президента України "Про основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України", інформаційно-аналітичних матеріалів до Дня Уряду України з питання "Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання підростаючого покоління та забезпечення умов його розвитку"; при викладанні курсу лекцій "Етика державного службовця" для працівників Міністерства (довідка від 30 серпня 2006 р. № 499);

– Інституту політичних наук при підготовці навчально-методичного забезпечення та викладанні курсу "Етика в системі управління" (довідка від 1 листопада 2006 р. № 32).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, яка містить одержані автором результати, що забезпечують розв'язання важливої теоретико-прикладної проблеми формування етики державного службовця шляхом розробки концепції особистісних вимірів професійної етики державного службовця. У надрукованих спільно з Н. Грицяк двох наукових статтях автором: проаналізовано етичні аспекти гендерних вимірів професійних відносин державних службовців, обґрунтовано тезу про необхідність використання особистої своєрідності для найповнішої реалізації професійного покликання [20]; з метою пошуку шляхів подолання ґендерної нерівності в суспільному житті та державно-управлінській діяльності здійснено аналіз теоретичного підґрунтя патріархальної традиції, що міститься в роботах Платона, Арістотеля, Н. Макіавеллі, Ж. Бодена [7]. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавтору.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на 46 наукових конгресах, конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: "Державна регіональна політика та місцеве самоврядування" (Київ, 2000), "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (Київ, 2001), "Гендерна політика в Україні: проблеми формування і реалізації" (Луцьк, 2001), "Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз" (Київ, 2002), "Шляхи вдосконалення етики державних службовців" (Київ, 2002), "Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції" (Київ, 2003), "Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління" (Київ, 2004), "Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення" (Київ, 2005), "Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід" (Київ, 2005), "Професійна етика працівника державної податкової служби як складова етики державного службовця України" (Ірпінь, 2005), "Суспільна мораль: методологія дослідження, нормативно-етичні та етико-прикладні проблеми" (Київ, 2006), "Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні" (Київ, 2006), "Освіта в багатокультурному суспільстві: традиції та новації" (Севастополь, 2006), "Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії" (Київ, 2007), "Удосконалення та стандарти у галузі публічної етики на місцевому рівні" (Київ, 2008), "духовність. Культура. Цивілізація" (Львів, 2008), "Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід" (Київ, 2008), "Соціальні та національні чинники революцій та реформ в Україні: проблеми взаємовпливів" (Запоріжжя, 2008) та ін.

Публікації. основний зміст дисертації відображено в 42 наукових працях, у тому числі: в одній монографії, 4 розділах у колективних монографіях, 19 одноосібних та 2 написаних у співавторстві статтях у наукових фахових виданнях України з державного управління. Серед публікацій, які додатково відображають наукові результати дослідження, 6 одноосібних статей в інших наукових виданнях, 7 публікацій у матеріалах конференцій та семінарів, 3 навчально-методичні розробки. Загальний обсяг публікацій автора за темою дослідження - 42,8 обл. -вид. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, додатка, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 427 сторінок, обсяг основного тексту - 383 сторінки. Робота містить 2 таблиці, 4 рисунки та додаток на семи сторінках. Список використаних джерел на 37 сторінках включає 390 найменувань, у тому числі 19 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими темами досліджень кафедри філософії та методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, подано стислу характеристику сутності та стану розробки наукової проблеми, що вирішується; визначено мету і завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, ступінь наукової новизни, практичне значення одержаних результатів та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та кількості публікацій за темою.

У першому розділі - "Історія становлення та сучасний стан розробки професійно-етичної проблематики державної служби" - подано огляд літератури за темою дисертації, визначено ступінь наукової розробки проблеми, обґрунтовано вибір напрямів дослідження.

Констатується, що виявлення цінності особистості є вимогою сьогодення та настановою управлінської етики. У сучасних умовах професійна діяльність потребує здатних до саморефлексії, самоконтролю, здійснення вибору особистостей, а управлінські процеси - вияву поваги до особистості і клієнта, і працівника. З демократизацією суспільства, з появою нових соціальних викликів формується потреба переосмислення цінностей бюрократичного середовища виходячи з пріоритетного статусу людини в соціумі. Тотальна орієнтованість на безособистісність призводить до нехтування суто людськими вимірами, вагомими моральними смислами та регуляторами професії.

У дисертаційному дослідженні особистісне буття державних службовців розглядається, передусім, як спосіб самореалізації індивіда, уміння виробляти власне ставлення до дійсності, що виявляється в творчості та відповідальності; а особистісні виміри етики державного службовця позначають оцінювання професійно-етичних компонентів діяльності та відносин державного службовця з точки зору присутності в них особистісних смислів, морального змісту, поваги та виявлення цінності особистості.

У теоретичній ретроспекції установлено, що безособистісні та особистісні підходи, персоналістська та інституціоналістська тенденції в розгляді етики правителів і представників бюрократії присутні в багатьох теоретичних концепціях. Доведено, що, якщо до нового часу домінуючим залишався пошук моделі особистих чеснот правителів, а ідея поєднання інституціонального та персоналістського підходів лише іноді з'являлася в роздумах теоретиків, то в Новий час традиція етичного розуміння влади та вияву моральних якостей її представників поступово замінюється інституціональним трактуванням держави, пошуком надособистих механізмів підтримки етики державних управлінців. З'ясовано, що в концепціях бюрократії існує низка різноманітних оцінок морального потенціалу принципу безособистісності: сприйняття його як морально бездоганного феномену для бюрократії (Гегель), негативного оцінювання канцелярщини і формалізму як об'єктивних недоліків бюрократичних інститутів (К. Маркс), бачення безособистісного бюрократичного середовища як ворожої до яскравих особистостей сфери (Дж. С. Мілль, Л. фон Мізес). особистісний етика професійна державна

Дисертант констатує, що розроблений у моделі раціональної бюрократії М. Вебера принцип безособистісності закладає основи етики державного службовця, зокрема дозволяє окреслити правила взаємодії, чітко закріпити поле компетенції, раціонально обґрунтувати розподіл повноважень і відповідальності, уникати свавільних дій працівників. Однак тотальна безособистісність призводить до знеособлення людини, перетворення її в організаційний "засіб", що спонукає дослідників до пошуку виходу з цього тупика. Концепції шкіл людських відносин та поведінкових наук, екзистенціальної теорії управління сприяють реабілітації значення людського фактора в управлінні, гуманізації організаційного середовища та адміністративної діяльності, розробці моделей мотивації та лідерства, прийомів управління людськими відносинами, взаємодіями та комунікаціями. Виявлено, що в організаційному середовищі державної служби існує необхідність доповнити пропозиції науковців цих шкіл (щодо збагачення змісту роботи, підвищення якості праці, участі працівників в управлінні, самоконтролю тощо) розробкою програм інституціонального забезпечення підтримки належного морального клімату та етичної поведінки службовців. Узагальнено результати соціологічних студій Ч. Барнарда, Е. Гоулднера, М. Крозьє, Р. Мертона, Г. Саймона, Ф. Селзніка та ін., які свідчать, що впровадження принципу безособистісності призводить до низки бюрократичних дисфункцій - до нездатності бюрократії до адаптації, ритуалізму, відсутності гнучкості, нехтування справжніми цілями організації та перетворення приписів із засобу функціонування в самоціль, пасивності і конформізму працівників, невміння працювати з індивідуальними випадками, протидії новаціям і творчим підходам, боязні приймати самостійні рішення, загострення стосунків між керівництвом і підлеглими, нехтування неформальними відносинами, утопічного сподівання на тотальну раціоналізацію дій, недостатньої поваги до особистості. Констатується, що для цілісного вивчення діяльності бюрократії ці розробки слід доповнити етичним і психологічним ракурсом розгляду державно-управлінської проблематики.

На основі аналізу існуючих концепцій бюрократії доведено, що абсолютизація безособистісних та особистісних підходів на державній службі призводить до хиб морального характеру, тому актуальним стає пошук моделі діяльності державного службовця, яка б синтезувала безособистісні та особистісні підходи.

Виявлено, що сучасні розробки з прикладної, професійної, політичної етики є вагомим підґрунтям для аналізу етики державного службовця, а нормативно-правова база, в якій закріплюються етичні засади державної служби, - важливим теоретичним джерелом дослідження етики бюрократії. в рамках політичної етики яскраво представлені як особистісні, так й інституціональні підходи, робляться спроби їх поєднати; таке бачення меншою мірою присутнє в професійній етиці, що потребує своєї "теоретичної компенсації". Здійснено широкий огляд зарубіжних та вітчизняних теоретичних розробок проблем етики державного службовця, який дав змогу виявити, що сучасні розвідки з цієї проблеми доводять необхідність нового осмислення місця особистості, ролі моральних регуляцій та інституціональних впливів у державно-управлінській діяльності.

Другий розділ - "Теоретико-методологічні засади дослідження особистісних вимірів етики державного службовця" - присвячений розгляду теоретико-методологічних основ представленого дисертаційного дослідження.

З'ясовано, що в етиці державного службовця як засобі регуляції відображаються специфічні вимоги моралі, що пов'язані з особливістю праці у сфері державної служби. Зафіксовано предмет досліджень етики державного службовця як наукової дисципліни, її місце в системі наукового знання та означені види етики (прикладна, трудова, ділова, професійна та управлінська), в рамках яких окреслюється проблематика етики державного службовця.

Описано можливий конфлікт між загальноприйнятою мораллю й професійною етикою та зафіксовано настанову щодо його вирішення: кожна професія є частиною суспільного організму, яка покликана йому служити, тому професійно-етичні норми мають відповідати прийнятим у суспільстві нормам моралі.

Визначено та аргументовано авторську позицію щодо специфічних предметів етики державної служби та етики державного службовця як особистісного її фокусування. Обґрунтовано методологічні засади дослідження.

окреслено концептуальний підхід до аналізу етичних вимірів проблеми "безособистісне-особистісне" в діяльності державного управлінця. Зокрема, означено етичні контури проблеми особистості в полі політики: виявлено вплив особистості на перебіг політичних подій і детермінованість політичної поведінки моральними переконаннями політичних акторів. При цьому політичні фігури постають в єдності їхніх безособистісних функціональних характеристик, що демонструють політичні й управлінсько-адміністративні права та обов'язки, й особистісних характеристик, що виражають їх ділові та морально-психологічні якості.

здійснено етичне обґрунтування необхідності "компромісу" безособистісних та особистісних підходів на державній службі. При цьому персоніфікація на державній службі розглядається в двох напрямах: як персоніфікація громадян, на яких спрямована діяльність державних службовців (сприйняття їх як особистостей зі своїм внутрішнім світом і життєвим досвідом та врахування в державно-управлінських відносинах і діяльності їхніх потреб, запитів, інтересів, особистісних характеристик), та персоніфікація працівників (упровадження особистісних підходів у роботу з персоналом державної служби).

Акцентовано увагу на необхідності взаємоузгодження індивідуальної та соціальної етичних площин, відсутність якого призводить до особистісної роздвоєності, дисонансу між суспільними (публічними) та особистими (приватними) нормами й цінностями, до рольових і мотиваційних конфліктів, професійних деформацій, фрустрації особи. Доводиться, що визнання постійного паралелізму суспільного та персонального, колективного та індивідуального допомагатиме зробити професійно-етичні настанови частиною ціннісного світу, переконань, мотивації професіонала, перетворить етику державного службовця із схеми в дійсний механізм не лише контролю, а й самоконтролю; наддасть можливість наповнити формальні вимоги особистісними смислами й поєднати їх із почуттєвою гамою переживання цінностей і норм. Без урахування цього етика державного службовця залишається лише засобом тиску та примусу.

Окреслено методологічний підхід до підтримки етики державного службовця, який базується на обов'язковому гармонійному сполученні інституціональних і моральних засобів. Констатується, що, якщо держава прагне реалізувати свою політику через морально орієнтовану державну службу, вона створюватиме умови, які полегшать і заохотять етичну поведінку чиновництва, буде виявляти та підтримувати організаційні структури, що допомагатимуть працівникам виконувати професійно-етичні зобов'язання, брати на себе моральну відповідальність, підтримувати справедливі й гармонійні професійні відносини. Виявлено, що основним завданням інститутів у підтримці етики державного службовця є не обмеження можливостей для самореалізації та розвитку особи, а скеровування державних службовців на засвоєння, інтеріоризацію суспільно визнаних професійних цінностей і моделей поведінки в професії. Доведено, що суттєвим фактором підтримки професійно-етичних впливів є також моральнісна саморегуляція, особисті моральні принципи та моральні чесноти, творче етично огранене самовираження державних службовців. Практика публічного адміністрування свідчить про необхідність постійного поєднання й взаємозв'язку між інституціональними та моральними засобами впровадження гідного управління.

Дисертант наголошує, що визначення основних правил поведінки чиновництва - проблема і правова, й етична. Проте змішання суттєво різних способів регуляції та регламентації на державній службі може призвести або до "тоталітарних" настанов, коли право перебиратиме на себе функції моралі, або ж до анархіїзації дій державних службовців - у разі пріоритетності моральної регуляції і нехтування правовою. Моральні (й професійно-етичні) настанови на державній службі мають ширший, ніж правові норми, ореол впливу.

Виходячи з того, що узагальнення напрямів розвитку етики державного службовця дасть змогу "схопити" суспільні віяння, аби осмислено та методологічно коректно будувати роботу з етизації державної служби, дисертантом окреслено сучасні демократичні тенденції розвитку етики державного службовця. Цій меті слугує і віднаходження специфічних для української культури рис адміністративної культури та етики. Доведено, що врахування соціально-історичних, культурних контекстів дає можливість більш адаптовано й конкретно формувати вимоги до бюрократії та механізми їх реалізації; розрізнення культурних особливостей та особливостей, які позначають певний період суспільного розвитку, виявляє глибинні та швидкозмінні ознаки етики державного службовця й допомагає реалістично формувати стратегії її реформування; національні особливості позначаються на ступені взаємодії, балансі інституціональних та особистісних факторів підтримки етики державного службовця; під час реалізації у сфері виконавчої влади неприйнятих суспільством норм існує небезпека відриву аксіологічної системи державної служби від домінуючих суспільних цінностей.

У третьому розділі - "Особистість державного службовця: вимоги до професійно-етичних якостей" - зосереджується увага на аналізі необхідних для представника бюрократії базових чеснот та основних вимог до нього, при цьому демонструється, що навіть у вимогах, які, на перший погляд, є конкретизацією принципу безособистісності, існують особистісні "зрізи".

виявлено, що основою для побудови всієї системи етики державного службовця, її сутнісним ядром є місія державної служби; система професійних цінностей державних службовців вибудовується навколо принципу служіння народу. З'ясовано, що чітке позначення об'єкта "служіння" задає сценарій взаємодії держави з громадянами, вектор спрямованості зусиль державних службовців. Це дає підстави дисертанту сформулювати місію професії державних службовців демократично орієнтованих держав.

Доведено, що деталізувати місію професії, вибудувати цілі державного управління, запрограмувати зміст та ціннісну наповненість діяльності чиновництва, а отже, більш конкретно означити вимоги до державних службовців та спрямувати їх зусилля, дозволяє визначеність національних інтересів. У свою чергу, формування національних інтересів значною мірою виходить із прийнятої в політиці концепції особистості, співвідношення суспільного та індивідуального блага, адже вкладений у поняття "національні інтереси" смисл демонструє ставлення держави до своїх громадян як до суб'єктів, особистостей чи як до об'єктів впливу та маніпулювання.

Дисертантом узагальнені переваги та недоліки двох різних стратегій діяльності держави, які фіксуються в місіях "служіння народу" та "надання послуг населенню". Домінування орієнтованості державної служби на "надання послуг населенню", на ефективність (перевагами якої є чітко сформульовані вимоги до чиновників, кількісні критерії ефективності, усвідомлена оптимізація структури та параметрів органів державного управління) витісняє на периферію її суспільну місію, порушуючи тим самим принцип справедливості в діяльності держави та її інститутів. Цей підхід призводить до руйнації традиційно міцної корпоративної етики, підриву "психологічного контракту" службовця з державою та принципу службової лояльності бюрократії. Подібних недоліків позбавлена стратегія, що орієнтована на "служіння": для неї дуже важливими є питання професійної етики, дотримання справедливості та рівності, але невідпрацьованими тут залишаються критерії оцінки ефективності роботи державних службовців, що відкриває поле для низки бюрократичних деформацій (консерватизму, догматизму, канцелярщини, безініціативності тощо). На думку дисертанта, нові тенденції в державному управлінні та потреба у його модернізації спонукають до встановлення взаємодії двох принципових підходів до призначення державної служби: орієнтації на служіння, що виражає мету державної служби, та орієнтації на надання послуг, що підкреслює певний спосіб, механізм служіння. Доведено, що служіння народу має передбачати необхідність дослуховуватися до інтересів кожної соціальної групи та кожного громадянина.

Виявлено особистісні зрізи служіння як місії державної служби. Для гуманістичного, демократичного розвитку державної служби необхідно на паритетних началах поєднувати ідею служіння всьому народу з ідеєю пріоритету прав та свобод людини і громадянина. Зазначено, що складовою реалізації ідеї служіння в державному управлінні є повага до людини. Моральною свідомістю висувається вимога "попереднього" поважливого ставлення до особи як до автономного та раціонального суб'єкта. Встановлено, що реалізація ідеї служіння на рівні кожного державного службовця потребує пильної уваги до особистісного світу працівників, ретельного вивчення мотивів приходу та перебування на державній службі і пошуку шляхів стимулювання мотивації до доброчесної праці.

На основі етичного аналізу проблеми елітарного статусу бюрократії в суспільстві виявлено, що розширення участі державних службовців у процесі прийняття рішень із значимими наслідками дає змогу за функціональним підходом вбачати в цій професійній групі елітний прошарок суспільства. Це посилює вагомість підготовленості бюрократії до морального вибору, персональної відповідальності, професіоналізму, розвинутої комунікативної культури тощо. В аксіологічному підході елітарність постає як підвищена відповідальність за виконання професійної місії, при цьому акцент робиться на особистісних якостях державних службовців. Вказується, що бюрократія може розглядатися як елітарна група лише при запровадженні синтезованого ціннісно-функціонального підходу, але конституювання її як еліти призводитиме до низки професійних деформацій та відриву чиновництва від народу. Тому, на думку дисертанта, найбільш конструктивний пошук демократично орієнтованих і результативних взаємодій можливий на шляху взаємної поваги та партнерства між громадянами та державними службовцями і залучення громадськості до процесу публічного адміністрування.

Встановлено, що формування демократичних цінностей державного управлінця як громадянина впливає на посилення демократичних процесів у державі, в державному управлінні, тому суттєвої ваги набуває громадянська позиція державного управлінця. Громадянськість представників бюрократії описана через їх якості як представників держави, як репрезентантів громадянського суспільства, як патріотів. Дисертант стверджує, що особистісний аспект у реалізації законослухняності виявляється в етичній коректності застосування правових норм на рівні кожного державного службовця; громадянська самосвідомість чиновництва підвищує почуття самоповаги та посилює цінності співгромадянськості й солідарності; морально наповненим інтегруючим фактором суспільного життя є поєднаний із принципом гуманізму патріотизм бюрократії.

Здійснено аналіз взаємовпливу професіоналізму та моральності працівника. Виявлено, що професійна діяльність може відігравати як позитивну, так і негативну (деформуючу) роль у формуванні ціннісного світу та моральності особистості. моральні якості, професійно-етичні орієнтири особи справляють вагомий вплив на успішність професійної діяльності. Автор переконаний, що в понятті професіоналізму на державній службі обов'язково мають міститися професійно-етичні та враховуватися моральні характеристики працівника; для здійснення адекватної оцінки професійно-етичних сторін професіоналізму необхідно формалізувати основні професійно-етичні норми та детально розробити механізми професійно-етичного оцінювання.

Продемонстровано, що у феноменах безпристрасності, лояльності, толерантності, дисциплінованості та дотримання етикету, які, на перший погляд, являють собою конкретизацію принципу безособистісності, існують і особистісні виміри. Зокрема, констатується, що етично чутлива поведінка можлива за умови поєднання безпристрасності (коли рішення та дії відбуваються незалежно від власних інтересів та пріоритетів чиновника та від впливу третіх осіб і членів певних груп) з доброзичливим ставленням до клієнтів. Принципи політичної неупередженості та лояльності є важливими складовими етики державного службовця, однак вони можуть суперечити суспільним або особистим моральним цінностям службовця, що загострює питання про межі лояльності та актуалізує пошуки виходу з даного конфлікту. Гуманістично огранена толерантність у публічному адмініструванні виступає свідченням не лише рівного ставлення до всіх, а й персоналістського підходу, поваги до різноманітних стилів життя й терпимості до відмінностей у позиціях. Дисциплінованість є способом забезпечення реалізації організаційних цінностей; перетворення її із засобу на цінність і мету функціонування бюрократії веде до знеособлення та деформації особистості державного службовця. У професійному етикеті чиновництва оформлюється етична настанова поваги до людини як до особистості, яка, незважаючи на певні статусні функції етикету, не дозволяє перейти за межі поцінування людської гідності.

Четвертий розділ - "взаємоузгодження суспільних, групових та особистісних аспектів діяльності державного службовця: професійно-етичні пошуки" - присвячений аналізу взаємодії та пошуку шляхів узгодження суспільно та особистісно значимих ракурсів відносин та діяльності бюрократії, опосередкованих її груповими інтересами.

У процесі аналізу відносин державного службовця з громадянами крізь призму суспільного, групового та особистісного вимірів вивчаються явища довіри, професійної честі та корпоративності. Формування довіри та соціального капіталу є ключовим питанням взаємовідносин влади та суспільного загалу. Дисертантом виокремлені залежно від ролі агентів взаємовідносин (людина, група людей, народ, держава - лідер, еліта, держава, супердержава) два види довіри: 1) між пасивним об'єктом та активним суб'єктом; 2) між активними суб'єктами. Розглянуті специфічні завдання державного управління, які виникають на різних етапах (фазах розрахунку, інформаційно-досвідній та тотожності) встановлення довірливих відносин. Зафіксовані основні індикатори рівня довіри, якими є цілі держави, їх відповідність інтересам народу та ефективність їх реалізації. Констатується, що рівень довіри до державної служби визначається як авторитетом органів державної служби, напрацюваннями її інституцій, їх репутацією в суспільній свідомості, так і особистою поведінкою кожного державного службовця; ствердження довіри між громадянами та чиновництвом у нашій країні неможливе без переосмислення духовно-моральних підвалин державної служби.