Теоретичні основи використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ у суді

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 343.98:343.139

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ

КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ

КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ У СУДІ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Когутич Іван Іванович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України

Нор Василь Тимофійович,

завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

професор, академік НАПрН України

заслужений діяч науки і техніки України

Гончаренко Владлен Гнатович,

завідувач кафедри кримінального процесу

та криміналістики Академії адвокатури України;

доктор юридичних наук, доцент

Котюк Іван Ілліч,

завідувач кафедри криміналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

доктор юридичних наук, професор

Тіщенко Валерій Володимирович, завідувач кафедри криміналістики

Одеської національної юридичної академії.

Захист відбудеться “14” червня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий “11” травня 2010 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реалізація положень Конституції України щодо побудови незалежної, демократичної, соціальної, правової держави потребує сьогодні вирішення значної кількості найрізноманітніших проблем. Серед них - зростання злочинності.

У створенні ефективної системи протидії цьому явищу провідна роль належить наукам кримінального, кримінально-процесуального права, криміналістики, іншим галузям знань, які за своїм предметним призначенням покликані забезпечувати діяльність правоохоронних органів держави та судів, які здійснюють провадження у кримінальних справах. Центральною частиною у цьому провадженні є судовий розгляд кримінальних справ.

За останні роки в Україні вживаються відповідні заходи щодо покращення умов діяльності судів. Матеріальне і науково-технічне забезпечення, удосконалення системи підбору кадрів суддів, покращення діяльності органів суддівського самоврядування позитивно впливають на якість розгляду судових справ. Зростає й кількість наукових досліджень актуальних проблем судової діяльності, оптимізації її змісту.

Однією з важливих проблем, комплексне розв'язання якої безпосередньо впливає на досягнення мети й вирішення завдань судочинства у кожній окремо взятій кримінальній справі, є питання щодо необхідності використання криміналістичних знань під час здійснення правосуддя.

Як розгляд кримінальних справ у суді в цілому, так і усунення та виправлення помилок, недоліків, прогалин досудового розслідування зокрема, можливе лише за умов високопрофесійної судової діяльності, що комплексно реалізується суддями, прокурорами - державними обвинувачами і адвокатами-захисниками. І ця діяльність, як видається, потребує належного використання різноаспектних знань криміналістики. Суддя, прокурор, адвокат-захисник, як професійні реалізатори головних процесуальних функцій, повинні постійно використовувати засоби і методи криміналістики в організації та проведенні судового процесу, а особливо під час дослідження доказів.

Судовому розгляду кримінальних справ у науці криміналістики приділялась увага. Різним аспектам цієї найважливішої частини кримінального судочинства присвячені дослідження Л.Ю. Ароцкера, О.Я. Баєва, Р.С. Бєлкіна, О.Д. Бойкова, Г.А. Воробйова, А.В. Дулова, Ю.В. Кореневського, В.І.Комісарова, С.Л. Кисленко, І.Д. Перлова, І.Л. Петрухіна, М.І. Порубова, В.М. Савицького, М.С. Строговича, В.Г. Ульянова, С.А. Шейфера, Т.Б.Чеджемова та інших науковців. На сьогодні, як видається, вже вагомо напрацьовані головні аспекти тактики судового допиту, питання планування судового слідства та деякі інші. Однак, система теоретичних положень і рекомендацій щодо можливості та потреби використання криміналістичних знань в розгляді кримінальних справ у суді все ще залишається незавершеною. Насамперед недостатньо новітніх розробок криміналістичних прийомів і методів, придатних для забезпечення цього розгляду. Приходиться констатувати, що в Україні з цієї проблематики на сьогодні немає дисертаційних та монографічних досліджень. Тож виконання такого комплексного дослідження відповідних криміналістичних аспектів забезпечення судового розгляду кримінальних справ, є підстави вважати актуальним і необхідним.

Найдоцільнішими, як видається, є напрями дослідження використання криміналістичних знань під час судового розгляду кримінальних справ, що стосуються подальшого удосконалення наукової доктрини щодо необхідності використання досягнень криміналістики під час розгляду кримінальних справ у суді та потреби практичного забезпечення професійних учасників цього розгляду (передусім, суддів, прокурорів - державних обвинувачів та адвокатів-захисників) знаннями сучасної криміналістики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження (затверджена рішенням Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка - протокол № 18/4 від 28 квітня 2004 р.) відповідає вимогам „Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки ” (затверджена Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р.), метою якої є визначення шляхів протидії злочинності в державі та поза її межами, вдосконалення законодавства й подальше напрацювання наукових положень щодо підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування й судів у кримінальному судочинстві. Тема також відповідає плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, яка виконана за спеціальною науково-дослідною темою: „Актуальні питання запровадження положень криміналістики у практику кримінального судочинства України” Р/№ 0106U005910, затвердженої на засіданні науково-технічної ради університету (протокол № 4 від 9 грудня 2005 р.). Тема дисертації зареєстрована у Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права за 2004 рік (Академія правових наук України).

Мета і завдання дослідження. Науковою метою дослідження є розвиток наявних наукових положень криміналістики, які використовуються у судовому розгляді, конкретизуванні основ його організаційно-тактичного і методичного наповнення та напрацюванні науково-практичних рекомендацій щодо поєднання положень тактики і методики судового слідства в окремому судовому розгляді кримінальної справи.

Досягнення зазначеної мети забезпечується комплексним підходом до вирішення наступних взаємопов'язаних завдань:

- дослідити рівень з'ясування питань щодо сутності поняття „криміналістичні знання”, їх змісту, джерел формування, суб'єктів використання під час розгляду кримінальних справ у суді;

- проаналізувати сутність головних кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення, захисту, вирішення кримінальної справи), виявити потребу і обґрунтувати позицію, що державні обвинувачі та адвокати-захисники, а також професійні судді, виступаючи у ході судового розгляду суб'єктами доказування чи дослідження зібраних доказів, також об'єктивно потребують криміналістичного наповнення цього процесу;

- обґрунтувати позицію про те, що судовий розгляд кримінальних справ, як і всі інші види діяльності, пов'язані із пізнанням у межах кримінально-процесуального доказування, є складовою об'єкта цієї науки;

- детально з'ясувати можливості й необхідність використання положень і засобів криміналістичної техніки у ході судового розгляду кримінальних справ, а також сучасні тенденції науково-технічного наповнення цього виду криміналістичних знань;

- розглянути наукові положення щодо поняття, змісту криміналістичної тактики та обґрунтувати місце у ній тактики судового розгляду кримінальних справ;

- розробити загальні рекомендації щодо використання у ході судового розгляду кримінальних справ окремих видів засобів криміналістичної тактики;

- запропонувати адекватний сучасним тенденціям підхід у розумінні сутності й структури криміналістичної методики, обґрунтувавши місце у ній методики судового розгляду окремих категорій кримінальних справ;

- розробити ключові аспекти методики судового розгляду кримінальних справ про вбивства.

Об'єктом дослідження є правозастосовна діяльність та відносини, що вникають між учасниками судового розгляду кримінальних справ, які обумовлені використанням науки криміналістики з метою досягнення мети й виконання завдань центральної стадії кримінального процесу.

Предметом дослідження є теоретичні основи використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ у суді.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та забезпечення наукової об'єктивності і достовірності результатів дослідження було використано комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, характерних для правової науки. Вони застосовувалися у взаємозв'язку, що дало можливість забезпечити всебічність, повноту й об'єктивність наукового пошуку, коректність і несупередливість одержаних висновків.

Використання, насамперед, діалектичного методу при проведенні дослідження засвідчили принципову можливість і закономірність відображення у навколишньому світі й науково-практичного пізнання явищ, процесів, об'єктів та фактів, що супроводжують і утворюють сферу кримінального судочинства, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, взаємодію.

Комплексний (проблемно-концептуальний) міжгалузевий підхід дозволив вивчати вищезазначені складові розгляду кримінальних справ у суді першої інстанції за допомогою використання даних філософії, логіки, соціології, психології (загальної, соціальної та юридичної), кримінального, адміністративного, цивільного, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального права та криміналістики.

Для вирішення поставлених завдань у дослідженні використовувалися загальнонаукові методи пізнання, зокрема: а) чуттєво-раціональні (спостереження, описування, порівняння) - для визначення поняття та сутності криміналістичних знань у правосудді, аналізу й узагальнення наявних наукових розробок з проблематики правової допустимості та теоретико-прикладної необхідності використання криміналістичних знань у ході судового розгляду кримінальних справ та ін.; б) евристичні (історичний, системно-структурний) та формально-логічні (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія ) - для вивчення розвитку уявлень про криміналістику, її систему та структуру складових, об'єкти і предмет цієї галузі знань; для узагальнення матеріалів кримінальних справ з метою виділення особливостей реалізації відповідними суб'єктами судочинства своїх процесуальних функцій; в) соціолого - статистичні (анкетування, інтерв'ювання, класифікація, групування, типологія, зведення, аналіз кількісних показників тощо) - для класифікації та типізації істотних ознак тих чи інших складових криміналістичних знань; для опитування суддів, прокурорів - державних обвинувачів, адвокатів - захисників за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з'ясувати їх уявлення про допустимість і необхідність використання криміналістичних знань у здійсненні правосуддя у кримінальних справах; для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ й опитування окремих груп респондентів за спеціальною програмою, з'ясування наявності чи відсутності у розробці в рамках криміналістики тих або інших рекомендацій щодо уефективлення розгляду кримінальних справ у судах.

За темою дослідження проведено опитування у формі анкетування 195 респондентів (45 суддів, 90 прокурорів - державних обвинувачів, 60 адвокатів-захисників). Регіон анкетування: м. Львів, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська і Волинська області. Вивчено за спеціальною програмою 133 кримінальних справи різних категорій злочинів за період з 2000-2009 роки, із яких - 100 справ про вбивство.

Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців процесуалістів і криміналістів з питань сутності кримінального судочинства, криміналістики, її предмета, призначення і можливостей застосування її рекомендацій для провадження у кримінальних справах, зокрема таких вчених як: Ю.П. Аленін, Л.Ю. Ароцкер, О.Я. Баєв, М.О. Баєв, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, І.Є. Биховський, П.Д. Біленчук, В.М. Бозров, О.М. Васильєв, Т.В. Варфоломеєва, А.І. Вінберг, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, І.Ф. Герасімов, С.О. Голунський, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзінський, Ю.М. Грошевой, Л.Я. Драпкін, А.В. Дулов, В.А. Журавель, О.О. Ейсман, О.О. Закатов, З.З. Зінатуллін, А.В. Іщенко, Є.П. Іщенко, Н.С. Карпов, С.Л. Кислєнко, Н.І. Клименко, О.М. Колесніченко, В.Я. Колдін, В.П. Колмаков, В.І. Комісаров, В.О. Коновалова, Ю.В. Кореневський, І.І. Котюк, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, С.П. Мітрічев, Г.М. Міньковський, В.В. Молдован, В.Т. Нор, В.О. Образцов, І.Ф. Пантелєєв, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, В.І. Попов, М.І. Порубов, Д.П. Поташнік, О.Р. Ратінов, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, Л.О. Соя-Сєрко, М.С. Строгович, В.Г. Танасевич, П.І. Тарасов-Родіонов, М.В. Терзієв, В.М. Тертишник, В.Г. Тіхіня, В.В. Тіщенко, Л.Д. Удалова, Ф.Н. Фаткуллін, О.Г.Філіпов, П.П. Цвєтков, А.Л. Ципкін, Б.М. Шавер, С.А. Шейфер, В.Ю.Шепітько, В.І. Шіканов, М.Є. Шумило, О.О. Ексархопуло, М.П. Яблоков, І.М. Якімов, Я.М. Яковлєв, Н.А. Якубович та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням теоретичних основ використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ у суді першої інстанції. У ньому розглянуті традиційні питання, пов'язані із розумінням сутності науки криміналістики, її системи, структури складових частин. Зроблено це у контексті аналітично удосконаленого викладу вже відомих у криміналістиці практичних рекомендацій щодо їхнього використання при провадженні кримінальних справ у суді, та в акцентуванні й розробці нових у цій сфері технічних, тактичних, методичних положень і засобів, що сприятимуть досягненню мети кримінального судочинства.

Наукова новизна дисертації характеризується такими найважливішими положеннями і висновками, а саме:

вперше:

- обґрунтовано положення, що криміналістика, виходячи із її завдань і призначення, своїми науково-практичними рекомендаціями зобов'язана однаково сприяти реалізації трьох кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи. Зроблено висновок, що процесуальна діяльність суб'єктів судового провадження у кримінальній справі - реалізаторів цих функцій (професійний суддя, прокурор - державний обвинувач, адвокат-захисник) для забезпечення успішного виконання завдань кримінального судочинства повинна бути наповнена різноаспектними криміналістичними рекомендаціями;

- розроблено класифікацію криміналістичних знань за: 1) змістом (по вертикалі - емпіричні знання, теоретичні положення у вигляді загальної теорії криміналістики, її методології та окремих криміналістичних теорій; по горизонталі - криміналістичні знання у вигляді розділів чи галузей криміналістики: криміналістична техніка, криміналістична тактика і криміналістична методика); 2) метою їхнього використання (такі, що сприяють розкриттю, розслідуванню злочинів, судовому розгляду щодо них кримінальних справ ( тобто - для доказування) і - такі, що сприяють попередженню злочинів); 3) видом суб'єкта їхнього використання (ті, що призначені для використання працівником органу дізнання, слідчим, професійним суддею, судовим експертом, оперативним працівником, прокурором, прокурором-криміналістом, адвокатом-захисником); 4) характером знань (на загальнотеоретичні (фундаментальні) і прикладні); 5) формою їхнього зовнішнього виразу (джерелом викладу) тощо.

- запропоновано у системі криміналістичної тактики структурно розмежовувати два самостійних розділи: загальні положення криміналістичної тактики та її особливу частину, утворену чотирма підрозділами (підгалузями): 1) слідча тактика; 2) пошуково-розшукова тактика; 3) тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика); 4) тактика розгляду кримінальних справ у суді;

- визначено поняття й структуру тактики судового розгляду кримінальних справ: організація та планування судового розгляду кримінальних справ; тактика проведення окремих судових (судово-слідчих) дій; особливості використання тактичних прийомів при цьому; специфіка взаємодії (взаємовідносин) учасників судового провадження; особливості тактики підтримання державного обвинувачення, тактики захисту та тактики суду (професійного судді);

- сформульовано низку положень щодо засобів тактики судового розгляду кримінальних справ, серед яких запропоновано першочергово розглядати судово-слідчі дії та тактичні прийоми, обумовлені судовими ситуаціями;

- у контексті співвідношення із такими суміжними поняттями як „процесуальна дія”, „слідча дія” та „судова дія”, визначено поняття „судово-слідча дія”;

- через розгляд закономірностей, що слугують предметом криміналістичної методики, сформульовано визначення методики судового розгляду кримінальних справ як складової частини криміналістичної методики; запропоновано двоелементну її систему: загальні положення методики судового розгляду кримінальних справ та окремі методики судового розгляду кримінальних справ певних категорій; побудовано класифікацію окремих методик судового розгляду кримінальних справ; сформульовано низку положень щодо їх завдань та вимог, яким повинні відповідати окремі методики судового розгляду кримінальних справ; виокремлені структурні типові елементи окремих судових методик;

- запропоновано поняття і проведено аналіз складових типових елементів окремої методики судового розгляду кримінальних справ про вбивства: а) комплексної системи типових знань про вбивство (криміналістична характеристика); б) обставин, що підлягають встановленню; в) типових ситуацій розгляду кримінальних справ про вбивства на різних його етапах; г) загальних питань щодо організації, планування й здійснення судового процесу; д) тактичних особливостей підготовки й виконання окремих судових і судово-слідчих дій та їх комплексів; е) використання спеціальних знань, в тому числі за допомогою призначення й проведення судових експертиз; є) взаємодії суду, прокурора та органів досудового розслідування тощо з питань забезпечення проведення судового процесу взагалі і судового слідства зокрема; ж) тактики судових дебатів; з) особливостей профілактичної діяльності в суді;

удосконалено:

- поняття криміналістичних знань, в якому на відміну вже наявних позицій, запропоновано й обґрунтовано розглядати поряд з іншими його складовими також комплекс теоретичних і емпіричних положень (концепцій, категорій, висновків) про об'єктивні ознаки, правила утворення, виявлення, дослідження й використання під час розгляду кримінальних справ у суді просторово-часових відображень злочинної діяльності та засоби, прийоми і методи їх дослідження у цьому розгляді;

- визначення криміналістичної техніки й обґрунтовано правову допустимість і практично-обумовлену потребу використання її положень і засобів під час судового розгляду кримінальних справ; у цьому контексті уточнено поняття й зміст наукових положень і засобів криміналістичної техніки;

- поняття, сутність і систему тактичних прийомів, які можуть бути запропоновані для їх використання у ході виконання відповідних судово-слідчих дій за різних ситуацій, що можуть виникати під час цього провадження у кримінальній справі;

- класифікацію судових ситуацій, зокрема, залежно: 1) від складу учасників судового розгляду кримінальних справ - на прості і складні; 2) від часу виникнення - на початкові і наступні; 3) від завдань, що стоять перед судом, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником - на сприятливі і несприятливі (проблемні); 4) від характеру й змісту відносин між судом, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником - на конфліктні і безконфліктні.

набули подальшого розвитку:

- поняття криміналістики, у предметі якої запропоновано розглядати такий самостійний її об'єкт як закономірності діяльності, спрямованої на встановлення істини під час розгляду судового розгляду кримінальних справ;

- тактичні особливості підготовки та виконання різновидів судового допиту, огляду, пред'явлення для впізнання, судових експертиз тощо;

- поняття „криміналістична ситуація” з виокремленням різновиду „судова ситуація” та її впливу на тактику виконання судово-слідчих дій і весь розгляд кримінальної справи;

- тактику процесів конструювання версій та різних видів і форм планування діяльності професійним суддею, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником;

- поняття криміналістичної методики як самостійного й завершального розділу криміналістики, що містить систему наукових положень і напрацьованих на їх основі рекомендацій щодо організації досудового розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційні матеріали можуть бути використані для: подальшого розвитку як загальної теорії криміналістики, так і окремих її теорій з проблематики криміналістичної техніки, тактики і методики; поглиблення знань про предмет, об'єкти, функції та систему цієї науки, зміст її складових, а також можливості криміналістичних рекомендацій у судочинній практиці, зокрема, під час судового розгляду кримінальних справ.

Сформульовані в дисертації положення та рекомендації можуть використовуватися для обґрунтування реформаторських напрямів та заходів державно-правової практики України у контексті здійснення судової й правоохоронної реформ; застосовуються у навчальному процесі під час підготовки навчальних програм, методичних рекомендацій, практикумів, навчальних посібників, підручників, а також під час викладання курсів та спецкурсів: “Кримінальний процес України”, "Криміналістика", "Прокурорський нагляд в Україні", "Підтримання державного обвинувачення", "Судовий контроль у кримінальному судочинстві", “Адвокатура України”, “Концептуальні засади судових дебатів” тощо у кримінальних справах" у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Волинському національному університеті імені Лесі Українки, Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Одеській національній юридичній академії, Класичному приватному університеті (акти впровадження: Головного управління “К” СБ України від 12.01.2010 р.; Національної академії прокуратури України від 05.01.2010 р.; Класичного приватного університету від 24.12.2009 р.; Навчально-консультативного центру Одеської національної юридичної академії від 10.11.2009 р.; Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника від 2.12.2009 р.; Юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки № 3/4391 від 23.12.2009 р.).

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, та неодноразово обговорено на її засіданнях, схвалена і рекомендована нею до захисту.

Основні положення, висновки і рекомендації доповідались автором у виступах (доповідях, повідомленнях, обговореннях) на наукових конференціях, зокрема: VІІІ - ХVІ регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2002-2010); “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2004); “Страхова злочинність” (Краків-Львів, 2005); “Криминалистика и судебная экспертиза: наука, обучение, практика” (Вільнюс, 2007); “Криміналістика у протидії злочинності” (Київ, 2009); “Проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (Одеса, 2009).

Публікації. Результати дисертації відображені у 42 публікаціях: 2-х одноосібних монографіях; 23-х статтях, опублікованих у збірниках та журналах, віднесених до переліку наукових фахових видань ВАК України; 17-ти статтях, тезах доповідей на конференціях, монографіях та посібниках, що додатково відображають результати дослідження.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділено на 8 підрозділів і 7 пунктів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 529 сторінок, із них основний текст -395 сторінок, додатки - 45 сторінок, список використаних джерел - (1432 найменування) 89 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, вказано на його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито сутність розробленості досліджуваної проблеми, визначено об'єкт та предмет дослідження, охарактеризовано ступінь новизни отриманих результатів, їхнє теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, структури і обсягу дисертації.

Розділ 1 "Загальні положення використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ у суді" складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Поняття криміналістичних знань, їх сутність та сучасні уявлення про сферу використання" з'ясовано поняття, сутність та значення криміналістичних знань у здійсненні правосуддя в кримінальних справах. З'ясування проведено в контексті аналізу таких понять, як "знання" та "криміналістика".

Дослідженням з позиції філософії певних аспектів поняття "знання", визначенням та узагальненням наявних у спеціальній літературі поглядів з цього питання зроблено висновок, що знання - це своєрідна соціальна та індивідуальна пам'ять, спосіб збереження і використання набутої (або щойно створюваної) інформації (відомостей), результат суспільно-матеріальної і духовної діяльності людей, наслідок здійснюваного ними процесу пізнання закономірних відображень оточуючого їх середовища, відносин його суб'єктів, істинність якого перевіряється практикою; це віддзеркалення усвідомленої дійсності у вигляді сприйнять, уявлень, понять, суджень і теорій.

Проаналізувавши типові класифікації знань, дисертант відстежив підпорядкований зв'язок, як загального з окремим, між "знаннями" і "криміналістичними знаннями" - теоретичними й емпіричними положеннями (відомостями) науки криміналістики.

Екскурсом у генезис виникнення й становлення криміналістики, з'ясуванням особливостей її предмета, призначення й суб'єктного застосування визначено поняття цієї галузі знань - як юридично-прикладної науки, що містить обґрунтовані й синтезовані знання про закономірності відображення механізму злочину, процесу збирання, дослідження, оцінки й використання про це інформації та про такі, що ґрунтуються на цих закономірностях, технічні, тактичні та методичні засоби, прийоми, рекомендації встановлення істини у кримінальному судочинстві шляхом розкриття, розслідування й попередження конкретних злочинів та судового розгляду щодо них кримінальних справ.

Це визначення вирізняється від загальноприйнятого у доктрині цієї науки, зокрема:

- у наведеній дефініції предмет криміналістики представлено як пізнавані нею технічні, тактичні та методичні закономірності розкриття, розслідування й попередження злочинів та судового розгляду щодо них кримінальних справ, що, своєю чергою, відповідає усталеній системі науки криміналістики і більш повній уяві про неї;

- позицію про юридичну (правову) природу криміналістики обґрунтовано призначенням цієї науки як самостійної системи знань, зокрема тим, що її виникнення обумовлено потребою сприяти судочинному дослідженню злочинів, тобто здійсненню відповідних видів правоохоронної і, як видається, правозахисної діяльності та діяльності суду; цього призначення вона не позбавлена й на сучасному етапі правових відносин (поза правовою сферою криміналістичні знання стають непотрібними);

- наведеними у визначенні закономірностями, що вивчаються криміналістикою, підкреслено її практичне значення і визначено її призначення не тільки сприяти попередженню та дослідженню злочинів на досудових і судових стадіях кримінального процесу, але й забезпеченню правильного застосування Закону, з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний;

- терміном "судовий розгляд кримінальних справ" констатовано, що стадія судового розгляду є центральною стадією змагального кримінального процесу. Саме у ній має бути всебічно, повно та об'єктивно досліджено усі обставини справи, оскільки жоден обвинувачений не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду й відповідно до закону.

Аналізуючи природу криміналістики і тих знань, якими вона озброює слідчого, прокурора, суддю, адвоката-захисника дисертант відзначає, що питання їхнього джерела залишається дискусійним. У цьому контексті відстежено структуру криміналістичних знань у співвідношенні зі спеціальними та правовими знаннями. Обґрунтовано висновок, що не всі криміналістичні знання є правовими, а спеціальні знання становлять частину криміналістичних знань. У контексті кримінального судочинства правові (юридичні) знання не можна відносити до спеціальних знань.

Що ж до структури криміналістичних знань, то дисертант вважає, що її складовими (по вертикалі) є: емпіричні знання, теоретичні положення, окремі криміналістичні теорії, загальна теорія криміналістики та її методологія. Горизонтальна ж побудова криміналістичних знань може бути диференційована за розділами або галузями цих знань: криміналістична теорія, криміналістична техніка, криміналістична тактика і криміналістична методика.

Продовжено підрозділ наведенням сфер застосування криміналістичних знань і формуванням поняття "криміналістичні знання" - як структуризованої й динамічної сукупності відомостей (теоретичних і емпіричних положень: концепцій, категорій, висновків) про об'єктивні риси, ознаки, правила утворення, виявлення, дослідження й використання у судочинній практиці просторово-часових відображень злочинної діяльності та засоби, прийоми і методи попередження, розкриття, розслідування злочинів та судового розгляду щодо неї (них) кримінальних справ. Іншими словами, криміналістика - це понятійна назва галузі знань. А криміналістичні знання - це система відомостей (інформації), яка сутнісно утворює, наповнює цю галузь.

Завершується даний підрозділ відповідним аналізом та відповіддю на запитання: наскільки наявні сьогодні рекомендації криміналістики потребують змін, адаптування до потреб кримінального правосуддя загалом, і судового слідства, як одного із його найголовніших етапів, зокрема? Чи притаманні сучасному рівню розвитку кримінального правосуддя настільки суттєві особливості, котрі вимагають відповідного адаптування або ж учасники судового розгляду можуть безпосередньо використовувати рекомендації, розроблені криміналістикою для досудового слідства?

Провівши аналіз особливостей, які вирізняють процес дослідження доказів у суді порівняно з досудовим розслідування, дисертант доходить висновку, що застосувати під час судового розгляду кримінальних справ рекомендації, адресовані слідчим, за загальним правилом, неможливо. Унаслідок цього - існує потреба в обґрунтуванні принципової можливості і необхідності застосування криміналістичних знань у такій сфері кримінального судочинства, як правосуддя, у подальшому напрацюванні тактики та започаткуванні методики судового розгляду кримінальних справ щодо окремих категорій злочинів.

Значну частину цього підрозділу присвячено аналізу й спростуванню наявних у спеціальній літературі заперечень деяких науковців щодо принципової можливості використання криміналістичних знань у кримінальному правосудді.

Існує думка (О.М. Васильєв, М.П. Яблоков та ін.), що таке використання суперечить кримінально-процесуальному законодавству, в якому для здійснення судового розгляду кримінальних справ не передбачено більшості слідчих дій, характерних досудовому розслідуванню; що воно ускладнить судовий розгляд, зробить його незрозумілим для непрофесійних його учасників тощо.

Дисертант не погоджується з таким підходом і наводить відповідні контраргументи: кримінально-процесуальне законодавство не містить і не може містити жодних процесуальних обмежень можливостей судового розгляду кримінальних справ у порівнянні з досудовими стадіями провадження у таких справах.

Судовий розгляд дійсно повинен провадитись так, щоб його хід та результати були зрозумілі всім. Однак, цього не можна забезпечувати спрощенням судового провадження і відмовою від досягнень сучасної науки, що тільки покращують процес відшукання істини. За умілої організації судового розгляду кримінальної справи, за активної участі державного обвинувача і адвоката-захисника він може бути проведений на високому професійному рівні із використанням необхідних прийомів і методів, напрацьованих криміналістикою (інакше, власне, не повинно бути), і разом з тим, наочно та переконливо для всіх присутніх.

Третій аргумент суперечить ч.1 ст.281 і п.4 ст.374 КПК України (п.1 ст.232 КПК РФ), згідно котрих підставою для повернення справи на дослідування виступає лише така однобічність і неповнота, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні. Варто додати і те, що тепер (ч.2 ст.281 КПК України) суд, взагалі, не вправі за власною ініціативою повернути справу на досудове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства. Він може прийняти таке рішення тільки за клопотанням сторін обвинувачення або захисту. Окрім цього, наведена О.М. Васильєвим характеристика можливостей суду, так чи інакше, означає недооцінку значення судового розгляду.

У дисертації встановлено, що до останнього часу рекомендації щодо дослідження доказів у ході судового розгляду напрацьовували спеціалісти в галузі кримінального процесу і практики, чого, як видається, вочевидь недостатньо. У них так чи інакше і в основному, розглядались і продовжують розглядатись процесуальні аспекти дослідження доказів у суді. Все це та багато іншого неуникно зумовлює потребу у більш інтенсивному оснащенні професійних суддів, прокурорів, адвокатів-захисників арсеналом положень та засобів криміналістики.

Саме тому у дисертації зроблено висновок, що криміналістика, виходячи із завдань і призначення, своїми рекомендаціями зобов'язана в однаковій мірі допомагати реалізаторам усіх трьох названих функцій.

У підрозділі 1.2 "Розгляд кримінальних справ у суді як елемент об'єкта дослідження криміналістики" дисертант обґрунтовує відповідь на питання: чи є розгляд кримінальних справ у суді складовою об'єкта криміналістики? Щодо цього проаналізовані наявні у юридичній науці положення про сутність судового розгляду, поняття, загальні властивості об'єкта криміналістики та співвідношення розгляду кримінальних справ у суді першої інстанції та цієї його складової (це не означає, що у використанні криміналістичних знань не має необхідності під час апеляційного, касаційного провадження, а також під час провадження перевірки правосудності вироків, постанов і ухвал суду у виключному порядку. Ця частина загальної проблеми використання криміналістичних знань у ході судового провадження у кримінальних справах, унаслідок відомої специфіки ревізійних засад цих стадій кримінального судочинства, потребує, як видається, окремого дослідження у межах самостійної роботи).

При цьому обґрунтовується позиція, що об'єктами криміналістики є: з одного боку - злочинна діяльність (інформація про злочинну поведінку і вчинення злочину); з іншого - інформація про судово-слідчу практику, що охоплює весь спектр діяльності спеціально уповноважених законом посадових осіб, які у рамках реалізованих ними процесуальних функцій здійснюють судочинство у кримінальних справах, тобто досудове розслідування, судовий розгляд, профілактику злочинів.

Цей висновок у дисертації підтверджено аналізом трьох загальновизнаних кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захист і вирішення кримінальної справи. Передусім тут акцентовано увагу на функції захисту, яку реалізує адвокат. У цьому контексті зазначено, що інститут адвокатури в Україні, будучи недержавним професійним формуванням, має й повинен мати державно-правову природу: тільки визнання адвокатів уповноваженими представниками суспільства, а не найманими пособниками окремих осіб, дає адвокатурі право на існування, і що тільки з цієї точки зору може бути доведена її необхідність. Для суспільства важливо, з одного боку, щоб невинна особа не була незаконно засуджена, а з іншого - щоб винна не уникла заслуженого покарання, оскільки і перше, і друге є однаково небезпечними для суспільства.

Передбачаючи заперечення тези, що адвокат-захисник, аналогічно професійному судді й прокурору - державному обвинувачу, також є суб'єктом використання криміналістичних знань, у тому числі в процесі провадження кримінальних справ у суді, у дисертації на її користь наведені аргументи. Головним у цьому є питання, що розуміти під "законним інтересом" підсудного?

На основі узагальнення літературних джерел і судово-слідчої практики у дисертації зазначено, що законний інтерес підсудного - це: 1) не бути притягнутим до кримінальної відповідальності за відсутності вини у вчиненні злочину; 2) не бути притягнутим до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин, ніж він вчинив; 3) щоб покарання було справедливим; 4) щоб не було обмежено його право на захист.

Бажання підсудного ухилитися від кримінальної відповідальності у випадку, коли є його вина є незаконним інтересом. Виправдовуючи таке бажання підсудного, і вважаючи його „законним інтересом” суспільство і держава потурає злочинності і породжує безкараність злочинців, а також дає можливість недобросовісним адвокатам у гонитві за збагаченням діяти поза правовим полем.

Отже, законним є інтерес, який відображений у законі, не суперечить йому і відповідає меті й завданням правосуддя. У випадку, коли адвокатові стає відомо, що підсудний фактично вчинив злочин, він, не відмовляючись від надання йому правової допомоги, не зобов'язаний і не вправі здійснювати захист на уникнення ним відповідальності за будь-яку ціну, оскільки інтерес підзахисного є незаконним, а, отже, засоби й способи захисту у цьому випадку також будуть незаконними.

Вищенаведене підтверджує тезу, що добросовісний адвокат, реалізуючи функцію захисту, забезпечує також досягнення мети і виконання завдань кримінального судочинства нарівні із судом і державним обвинувачем у кримінальній справі. Отже, він є самодостатнім суб'єктом кримінального провадження і його професійна діяльність також повинна бути забезпечена різноаспектними криміналістичними рекомендаціями.

Розділ 2 "Використання положень і засобів криміналістичної техніки під час розгляду кримінальних справ у суді" налічує два підрозділи.

Підрозділ 2.1 "Криміналістична техніка та напрями її використання під час розгляду кримінальних справ у суді" містить аналіз сутності питання щодо загального поняття і структури криміналістичної техніки у сучасній доктрині криміналістики. У цьому аспекті наведено генезис поняття "криміналістична техніка" - однієї із найперших наукових категорій криміналістики, якою було започатковано її понятійний апарат.

Криміналістична техніка - це самостійний розділ науки криміналістики, що містить систему наукових положень і технічних (у широкому розумінні цього слова) засобів збирання (формування), дослідження й використання судових доказів у кримінальному процесі.

Наукові положення криміналістичної техніки (як засвідчують праці В.К. Лисиченка, М.Я. Сегая, В.Г. Гончаренка, Н.І. Клименко, В.О. Коновалової, В.Ю. Шепітька та ін.) - це зведені у систему теоретико - емпіричні твердження, думки, тези, правила, рекомендації, методи (узагальнений вербальний опис, виклад науково обґрунтованих та апробованих способів, прийомів, дій тощо) щодо можливостей засобів криміналістичної техніки у збиранні (формуванні), дослідженні й використанні судових доказів у кримінальному процесі.

Засоби криміналістичної техніки (або технічні засоби криміналістики у широкому розумінні) - це конкретні об'єктивно-наявні чи здійснювані відповідно до їхнього теоретико - методичного викладу способи, прийоми, заходи, спеціальні дії, власне технічні знаряддя (інструменти, прилади, пристрої тощо), які використовують (можуть бути використані) у кримінальному судочинстві для досягнення його мети і виконання обумовлених нею завдань.

Структурно цей розділ науки криміналістики містить дві основні частини: 1) теоретичні основи (або загальні положення) криміналістичної техніки; 2) окремі теорії (вчення) криміналістичної техніки.

У підрозділі 2.2 "Науково-технічний прогрес і розширення можливостей одержання доказової інформації" дисертант відзначив, що зі сформованих сьогодні галузей криміналістичної техніки під час судового розгляду кримінальних справ найчастіше застосовують: трасологію; судову балістику, почерко- та авторознавство, техніко-криміналістичне дослідження документів, матеріалів, речовин і виробів, вибухових пристроїв, речовин та продуктів вибуху, а також записаної з допомогою техніки інформації, здебільшого фотографій, відео- та аудіозаписів.

Положення і засоби криміналістичної техніки у процесі доказування в кримінальних справах у суді застосовують іноді з метою ефективнішого відшукання, виявлення та фіксації слідів злочину, а частіше - з метою оптимізації дослідження наявних та новоодержаних доказів.

Криміналістична техніка для прокурора, адвоката, судді - це не стільки уміння особисто та безпосередньо застосовувати технічні засоби і методи під час судового розгляду кримінальних справ, скільки їхня обізнаність про наукові положення криміналістичної техніки, зміст її складових (підгалузей), знання про наявні техніко-криміналістичні засоби, прийоми, методики, які можна використовувати для дослідження тих чи інших кримінально-релевантних об'єктів.

Обізнаність суддів та професійних учасників судового розгляду кримінальних справ з можливостями та новітніми методиками сучасних судових експертиз є часто-густо визначальним фактором для прийняття законних та обґрунтованих рішень у цих справах.

Зазвичай, під час розгляду кримінальних справ судом першої інстанції положення і засоби криміналістичної техніки застосовують для дослідження уже зібраних доказів. У дисертації проаналізовано два головних способи цього дослідження.

По-перше, шляхом безпосереднього дослідження судом, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником (у разі потреби - з допомогою спеціаліста) речових доказів, а також документів - відображень, одержаних з допомогою технічних засобів, прийомів і методів на досудовому розслідуванні (огляд фотографій, зроблених під час огляду місця події; прослуховування аудіо запису телефонних розмов між учасниками злочинної групи, ознайомлення із відеозаписом, яким зафіксовано "прихованою камерою" момент передачі хабара, прослуховування або перегляд записів, зроблених у процесі проведення слідчих дій на досудовому розслідуванні тощо).

По-друге, застосування у судовому розгляді технічних засобів, прийомів і методів у багатьох випадках дає змогу як належному під кутом зору процесу доказування, так і максимально прозорому, наочному з позиції забезпечення відкритості, гласності такого розгляду, дослідженню доказів, що робить його особливо достовірним і переконливим. Передусім це важливо тоді, коли до розгляду справи залучають непрофесіоналів - народних засідателів, або у перспективі залучатимуть - присяжних засідателів.

Розділ 3 "Використання знань і засобів криміналістичної тактики під час розгляду кримінальних справ у суді" складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 "Поняття, зміст криміналістичної тактики та місце у ній тактики розгляду кримінальних справ у суді" проаналізовано сучасні тенденції криміналістичної тактики, які спонукають до корегування підходів щодо розуміння її поняття, природи й змісту (структури). З'ясовано, що вже тривалий період розвиткові криміналістики загалом та криміналістичної тактики зокрема властивий однобічний характер. Наприклад, якщо мова йшла про криміналістичну тактику, то передусім під нею розуміли тільки слідчу тактику (тобто тактику виконання слідчих дій у поєднанні з іншими питаннями організації й планування розслідування у кримінальних справах тощо). Інший, не менш важливий аспект, - тактика судового розгляду кримінальних справ - перебував поза полем зору криміналістів.

Наведено причини такого неоднозначного ставлення науковців до цього питання: від категоричного несприйняття до визнання за необхідне напрацювання основ тактики судового розгляду кримінальних справ. Важливими аспектами цієї проблематики є поняття, предмет, структура, місце тактики судового розгляду кримінальних справ у науці криміналістиці, що й вимагало аналізу основ криміналістики загалом. В ході нього було розвинуто ідею перетворення криміналістики загалом і криміналістичної тактики зокрема з обвинувальної в інтегративну, здатну задовольнити судочинно-прикладні потреби і обвинувачення, і захисту, і безпосереднього вирішення справи судом.

Під цим кутом зору систему криміналістичної тактики, тенденції розвитку якої обов'язково потребують розширення меж її дослідження, структурно необхідно поділити на дві самостійні частини: 1 - Загальні положення криміналістичної тактики; 2 - Особлива частина криміналістичної тактики. Другу частину складають чотири підрозділи, такі як: тактика досудового розслідування; тактика пошуково-розшукових дій слідчого; тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика); тактика судового розгляду кримінальних справ.

Тактика судового розгляду кримінальних справ - це самостійна і завершальна частина криміналістичної тактики, що вивчає закономірності взаємовідносин учасників провадження у кримінальних справах у суді (насамперед у суді першої інстанції) за типових ситуацій збирання (формування), дослідження й використання доказів, реалізуючи на цій основі традиційні і новорозроблені системи криміналістичних рекомендацій з метою найоптимальнішого досягнення мети й виконання завдань кримінального правосуддя.

З позиції мети і завдань кримінального судочинства і криміналістики структуру тактики судового розгляду кримінальних справ утворюють: тактика виконання окремих судових дій (особливості ухвалення судових рішень, підготовки і виконання судово-слідчих та інших процесуальних дій, оцінки результатів судового розгляду тощо); особливості використання тактичних прийомів, спрямованих на збирання (формування), дослідження й використання доказової інформації на стадії судового розгляду кримінальних справ; специфіка взаємодії (взаємовідносин) учасників судового провадження; тактика підтримання державного обвинувачення у конфліктних ситуаціях (в умовах протидії з боку захисника підсудного чи інших учасників сторони обвинувачення та захисту).

Підрозділ 3.2 "Засоби тактики розгляду кримінальних справ у суді" містить аналіз головних засобів тактики судового розгляду кримінальних справ, зокрема - судово-слідчих дій, тактичних прийомів і рекомендацій, обумовлених судовими ситуаціями.

Початково наведено співвідношення чотирьох суміжних понять: "слідча дія", "процесуальна дія", "судова дія" і "судово-слідча дія". Найширшим із них є поняття процесуальна дія - це дія службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокурора, суду чи інша дія, передбачена КПК. Слідчі дії - це частина процесуальних дій, які передбачають і регулюють способи збирання (формування), дослідження й використання доказів на досудових стадіях провадження у кримінальних справах. Судово-слідчі дії - способи збирання (формування), дослідження й використання доказів у судовому засіданні шляхом здійснення регламентованого кримінально-процесуальним законом комплексу пізнавально - засвідчувальних і перевірочних операцій. Судові дії - будь-які ( у тому числі й судово-слідчі) передбачені Кримінально-процесуальним кодексом дії, що вчиняються під час судового розгляду кримінальних справ.

Оскільки стадія провадження кримінальних справ у суді першої інстанції є центральною, зроблено висновок щодо, принаймні, нелогічності обмеження у засобах доказування (порівняно зі слідчими) суб'єктів цієї стадії. Отож під час судового слідства допустимо виконувати всі дії, що передбачені Кримінально-процесуальним кодексом як засоби доказування для дізнання й досудового слідства. Однак це не означає, що потреби, фактичні можливості, а також порядок виконання тих чи інших слідчих дій на досудовому розслідуванні й судово-слідчих дій у суді є однаковими. Зокрема, існує відмінність у меті. Якщо для досудового розслідування це, передусім, формування (виявлення, фіксація й засвідчення) доказів, то для судового розгляду - здебільшого, дослідження (перевірка й оцінка) доказів, зібраних на досудових стадіях, і нових, наданих суду. Існує відмінність і в процесуальних умовах, за яких здійснюється дослідження доказів під час досудового слідства і в суді.

Найчастіше під час судового розгляду потреба виникає у виконанні: різновидів судового допиту (підсудного, потерпілого, свідка, експерта); судових оглядів (місця події, місцевості, приміщень, речових доказів, освідування); оголошенні документів; призначенні й проведенні судових експертиз; пред'явленні для впізнання; відтворень обстановки і обставин події у формі судових експериментів.

У цьому підрозділі дисертації розглянуто тактичні особливості виконання судових допитів і пред'явлення для впізнання у суді осіб і предметів. Наведено й мотивовано вимоги, яких необхідно дотримуватись під час виконання шахового і перехресного допитів, конкретизовано рекомендації щодо їхнього найдоцільнішого використання у судовому розгляді кримінальних справ.

...