Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 343.9 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні (теоретичні та практичні засади)

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Литвинов Олексій Миколайович

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Бандурка Олександр Маркович, Харківський національний університет внутрішніх справ, виконуюючий обов'язки ректора.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідувач відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

доктор юридичних наук, професор Кальман Олександр Григорович, Національна академія прокуратури України, завідувач кафедрою кримінального права та кримінології;

доктор юридичних наук, професор Богатирьов Іван Григорович, Поліцейська фінансово-правова академія, ректор.

Захист відбудеться 29 травня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.)

Автореферат розісланий 20 квітня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Школа.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Закономірним для суспільних, соціально-економічних відносин є те, що в сучасних умовах вони практично не можуть функціонувати без правового забезпечення. У свою чергу, розширення сфери застосування матеріального права має забезпечуватися якщо не випереджаючим, то синхронним розвитком організаційних структур. Мабуть, єдиним свідченням цього розвитку у сфері протидії злочинності є ефективні процеси кримінологічного впливу.

Тим часом у кримінології й дотепер не розв'язані важливі теоретико-методологічні проблеми, серед яких слід звернути увагу перш за все на невизначеність елементів, умовно статичних і динамічних структур діяльності з протидії злочинності, а також на фактори, які, з урахуванням існуючих тенденцій і соціально-політичних умов, що змінюються, можуть бути прийняті за підставу впровадження нових організаційних і управлінських підходів у сфері протидії злочинності. Крім того, чекають на свого дослідника такі „перехідні проблеми”, як, наприклад, методологічні ідеї відображення, діяльнісного підходу, системності і симетрії тощо.

Окреслена проблематика, розглянута через призму завдань формування цілісного концептуального знання про механізм протидії злочинності, на перший погляд, здається нерозв'язною, оскільки, по-перше, не існує систематизованого наукового викладу та вивчення даного феномена, по-друге, сучасний стан процесів протидії злочинності характеризується відсутністю високоефективної системи наукового, правового та організаційного забезпечення, унаслідок чого проблеми комплексного розвитку та функціонування відповідного механізму в нових економічних, політичних та правових реаліях сучасності окреслені ще неповно. Усе це негативним чином позначається на ефективності реалізації антикриміногенного потенціалу системи.

Актуальність розробки засад функціонування механізму протидії злочинності обумовлена практичними потребами захисту прав і свобод громадян, подальшого реформування системи влади, розробки нової політики, стратегії і тактики протидії сучасним кримінальним загрозам та негативним соціальним реаліям, що відповідає життєво важливим інтересам та прагненням народу України. Адже сьогодні уся сукупність процесів політичних, економічних та соціальних перетворень у нашій державі сфокусована на необхідності розв'язання єдиного комплексного завдання - забезпечення її національної безпеки. Вирішальне значення з точки зору виконання цього комплексного завдання має недопущення неконтрольованого зростання злочинності, негативних змін в її структурі та формування відповідних тенденцій. Лише наукова методологія комплексного системного дослідження проблем функціонування механізму протидії злочинності може надати необхідні знання про ці явища і забезпечити широке впровадження отриманих результатів у практичну діяльність.

Таким чином, необхідність ефективного забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, переосмислення місця та ролі протидії злочинності в державному механізмі, його зовнішньому та внутрішньому контурах, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, існування низки організаційно-правових проблем у сфері правозастосування обумовлюють актуальність дослідження соціально-правового механізму протидії злочинності.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямовано на подальшу реалізацію положень розділу 2 Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 та пп. 1, 4 Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р. Роботу виконано відповідно до вимог пп. 1.1., 1.2., 2.5. Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004) та пп. 5.1, 5.3, 5.4, 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр. (схвалені Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.). Тема дисертації затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 7 вересня 2007 року (протокол № 11).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної діяльності різноманітних суб'єктів виробити теорію механізму протидії злочинності, а також визначити шляхи удосконалення цієї протидії.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

– визначити зміст та основні напрямки сучасної діяльності із протидії злочинності;

– окреслити структурні ознаки протидії злочинності, визначити її систему, елементний і компонентний склад;

– з'ясувати сутність, особливості та значення окремих умовно статичних та динамічних елементів протидії злочинності для системотворення;

– розкрити сутність соціально-правового механізму протидії злочинності, його відмінності від суміжних категорій та правових феноменів;

– визначити сучасний стан правового забезпечення протидії злочинності та окреслити напрямки його удосконалення на перспективу;

– здійснити класифікацію правових чинників і засобів юридичної техніки, що застосовуються в різних системах нормотворчості;

– охарактеризувати практику реалізації правозастосовних механізмів протидії злочинності в діяльності судів та правоохоронних органів;

– окреслити коло профільних кримінологічних функцій та систематизувати методи кримінологічного впливу, що включені в систему соціально-правового механізму протидії злочинності;

– з'ясувати сутність, зміст та значення віктимізації для формування структур соціально-правового механізму протидії злочинності, а також для забезпечення комплексного характеру базової діяльності;

– проаналізувати проблеми реалізації антикриміногенного потенціалу в системі та запропонувати оптимальні шляхи його підвищення;

– окреслити проблемні питання оцінювання ефективності функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності;

– сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі організації та здійснення протидії злочинності.

Предметом дослідження є теоретико-прикладні засади функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати правові, функціональні, організаційні та процедурні аспекти протидії злочинності у їх розвитку, взаємозв'язку та взаємовпливові.

На даному методологічному фундаменті у дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділ 1), визначено сутність, особливості та значення соціально-правового механізму протидії злочинності (підрозділ 1.2.). Із використанням системно-структурного методу досліджено злочинність та організацію протидії їй, структурну побудову об'єкта і рівнів кримінологічного впливу (підрозділи 1.1., 2.2.). Системно-функціональний метод застосовано для вивчення проблем в організації діяльності суб'єктів протидії на сучасному етапі їх функціонування (підрозділи 3.3., 4.3., 5.1.). Історико-правовий та логіко-нормативний методи використано для ретроспективного аналізу еволюції нормативно-правових засад організації та здійснення протидії злочинності, функцій, завдань та повноважень відповідних суб'єктів (розділ 3). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу правових засад протидії злочинності, координації та взаємодії між окремими суб'єктами системи, а також для встановлення характерних рис відповідних елементів різнорівневих систем (підрозділи 1.3., 3.3., 5.2.). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів та репрезентації даних, отриманих у ході вивчення думки фахівців, стосовно проблем, що розглядалися (розділи 2, 4). Соціологічні методи дослідження (анкетування, опитування) використано для вивчення думки фахівців відносно розглянутих проблемних питань (розділи 4, 5, додатки). Структурно-логічний метод застосовано для визначення основних напрямків удосконалення і оптимізації функціонування соціально-правового механізму і системи протидії злочинності (розділ 5, висновки).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців, у тому числі зарубіжних, у галузі філософії, загальної теорії держави і права, кримінології та кримінального права, теорії управління та правоохоронної діяльності інших галузевих правових наук, зокрема: Г.А. Аванесова, А.І. Алексєєва, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, М.М. Биргеу, І.Г. Богатирьова, О.В. Бокова, В.І. Борисова, С.Є. Віцина, В.В. Голіни, О.І. Гурова, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.І. Долгової, А.Е. Жалинського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, К.Є. Ігошева, О.Г. Кальмана, І.І. Карпеця, В.В. Коваленка, О.Г. Колба, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, О.М. Литвака, В.Г. Лихолоба, Ф.А. Лопушанського, О.А. Мартиненка, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, Г.М. Міньковського, О.В. Негодченка, В.М. Поповича, О.Б. Сахарова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.М. Трубникова, В.О. Тулякова, Г.А. Туманова, В.П. Філонова, П.Л. Фріса, Н.М. Ярмиш, О.Н. Ярмиша та ін.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади організації та здійснення протидії злочинності. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких у галузі правового регулювання відповідних інститутів може бути використано в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення 878 кримінальних справ про корисливо-насильницькі злочини, практика діяльності правоохоронних органів та інших суб'єктів протидії злочинності, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, а також результати узагальнення проведених анкетувань працівників правоохоронних органів (310 осіб) та інтерв'ювань фахівців з організації протидії злочинності (142 особи).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження вироблено теорію соціально-правового механізму протидії злочинності, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– з'ясування всього комплексу компонентів системи протидії злочинності дало змогу сформулювати висновок про те, що їхній системний характер обумовлює існування розгалуженої сукупності зв'язків та відносин між відповідними елементами, які постійно видозмінюються та комбінуються, і довести, що структурування цілісної сукупності зазначених зв'язків, а також різних форм їх проявів у вигляді динамічно змінюваних взаємодій та взаємозалежностей виводить на новий рівень аналізу із залученням категорії „соціально-правовий механізм” функціонування названої системи;

– сформульовано визначення та обґрунтовано розуміння соціально-правового механізму протидії злочинності як інтегрованої цілісної сукупності необхідних і достатніх функціональних і правових елементів, за допомогою яких суб'єкт формує раціональну систему впливу на фактори злочинності, забезпечує ефективне здійснення кримінологічного процесу, досягаючи тим самим результативного виконання завдань і функцій, покладених на систему протидії злочинності;

– ефективність реалізації антикриміногенного потенціалу в системі протидії злочинності визначено через необхідність законодавчого врегулювання таких питань її організації та здійснення, як: організаційні питання, взаємовідносини суб'єкт-суб'єкт і суб'єкт-об'єкт протидії злочинності та запровадження регламентованого процесуального порядку початку і завершення кримінологічного впливу на підставі відповідних рішень;

– удосконалення соціально-правового механізму протидії злочинності розглянуто через призму оптимізації інтегративних зв'язків між такими його елементами, як цілі, завдання, функції, методи відповідної діяльності, а також суб'єктним складом, і запропоновано конкретні напрямки і форми оптимізації названих зв'язків через комплексне вирішення питань забезпечення режиму законності в базовій діяльності, створення ефективної моделі функціонування механізму та його апробації на практиці, удосконалення організаційно-штатних структур суб'єктів протидії злочинності;

– сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практики функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності, зокрема на основі сформульованої і у відповідному порядку затвердженої Концепції протидії злочинності, проект якої запропоновано так само, як і нову наукову парадигму законопроектів „Про профілактику злочинів” та „Про кримінологічну експертизу”;

удосконалено:

– розуміння сутності, місця, особливостей та значення умовно статичних компонентів системи протидії злочинності, а саме її цілей, завдань, суб'єктного складу, принципів, об'єктів і рівнів, на основі чого здійснено їх класифікацію за різними критеріями та визначено низку закономірностей функціонування в межах механізму;

– розуміння сутності, специфіки впливу та перспектив подальшої трансформації системи юридичних та нормативно-правових чинників соціально-правового механізму протидії злочинності, в результаті чого визначено основні закономірності та проблеми відповідних процесів правового регулювання, а також сформульовано концептуальне бачення організації та здійснення подальшої правотворчості;

– на основі аналізу системи взаємозв'язків та взаємозалежностей між профільними кримінологічними функціями організації, прогнозування, планування і контролю визначення особливостей їх реалізації, загальні та спеціальні форми проявів, місце та роль у системі соціально-правового механізму протидії злочинності, а також обґрунтовано висновок про принципову можливість та практичну необхідність їх інтеграції в рамках базової функції протидії злочинності;

– характеристику методів кримінологічного впливу за рахунок їх систематизації та класифікації на методи загальної (економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні) та спеціальної спрямованості, серед яких особливу увагу приділено таким методам, як регламентування, рекомендація, правового виховання, разового впливу, еталонного зразку, удосконалення, еволюції, експерименту;

дістало подальший розвиток:

– обґрунтування позиції, що саме в моделі механізму протидії злочинності відображаються такі міжелементні зв'язки та їх відношення, наслідки яких дозволяють формувати структури базової діяльності, причому доведення справедливості цього твердження органічно прив'язано до проблем оцінки та вимірювання ефективності функціонування відповідних систем;

– аналіз суті механістичного підходу до розгляду правових феноменів через його порівняння із системним, структурним та функціональним аналізом, моделюванням тощо, на підставі чого структуровано складові елементи зазначеного механізму, а саме юридичні чинники, функції, форми і методи впливу, середовище функціонування, засоби оптимізації і підвищення ефективності діяльності;

– обґрунтування позиції, що при організації та здійсненні діяльності з протидії злочинності обов'язковому врахуванню підлягає віктимологічний її аспект, адже він відзначається суттєвою специфікою, істотно впливає на процеси формування та розвитку як внутрісистемних, так і зовнішніх зв'язків, і є необхідним елементом формування системи кримінологічного впливу в рамках відповідного різновиду соціально-правового механізму;

– обґрунтування трьох підходів до оцінки та вимірювання ефективності функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності, а саме: на основі „бальних оцінок”, „ранжирування” та оцінки неспостережуваних перемінних шляхом моделювання експериментальних і емпіричних значень спостережуваних перемінних, а також удосконалено систему відповідних критеріїв, якісних і кількісних показників.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

– у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять теорію соціально-правового механізму протидії злочинності, можуть бути основою для подальшої розробки відповідних проблем;

– у галузі правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів у сфері організації та здійснення протидії злочинності (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в правотворчу діяльність Верховної Ради України від 16.01.2009 та Ради національної безпеки і оборони України від 25.02.2010);

– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність процесів і процедур організації та здійснення протидії злочинності (акт впровадження результатів дослідження в практичну діяльність ГУ МВС України в Харківській області від 21.12.2008 та прокуратури м. Харкова від 21.11.2008);

– у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників із дисциплін „Кримінологія”, „Організація профілактики злочинів” тощо. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 20.11.2008 та Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 08.11.2009).

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень юридичної науки і практики. Усі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або напрацювання інших дослідників, з якими опубліковано праці у співавторстві, не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на чотирнадцяти міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях та семінарах, таких, зокрема, як: науково-практична конференція „Актуальні проблеми розбудови кримінально-процесуального судочинства України” (Херсон, 2003); міжнародна науково-практична конференція „Сучасні проблеми юридичної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 2004); другий міжнародний з'їзд кримінологів України (Харків, 2004); міжнародна науково-практична конференція „Предотвращение и борьба с транснациональной преступностью: теоретические и практические проблемы” (Кишинів, 2005); міжнародна науково-практична конференція „Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення” (Сімферополь, 2006); науково-практичний семінар „Актуальні проблеми участі населення і громадських формувань в охороні громадського порядку і безпеки громадян у сучасних умовах” (Харків, 2007); науково-практична конференція „Удосконалення діяльності ОВС України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень” (Запоріжжя, 2007); міжнародна науково-практична конференція „Організаційно-правові засади управлінської діяльності ОВС в умовах європейської інтеграції” (Одеса, 2007); науково-практична конференція „Проблеми розвитку транспортної галузі та удосконалення транспортного законодавства” (Одеса, 2007); міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2007); науково-практична конференція „Проблеми профілактики злочинності оперативними підрозділами ОВС” (Харків, 2007); науково-практична конференція „Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України” (Київ, 2008); науково-практична конференція „Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах” (Харків, 2008); науково-практична конференція „Шлях України до економічної безпеки” (Харків, 2009), а також на спільних засіданнях науково-дослідних лабораторій Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії „Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні” (Харків, 2008), колективній монографії „Опыт системного исследования профилактики преступлений. Современное состояние проблемы” (Москва, 2004), трьох навчальних посібниках та двох науково-практичних виданнях (у складі колективів авторів), 24 статтях в наукових журналах та збірниках наукових праць, а також 15 тезах доповідей на науково-практичних конференціях і семінарах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів‚ поділених на підрозділи, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 432 сторінки. Список використаних джерел складається із 504 найменувань і займає 39 сторінок. Додатки займають 6 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. „Концептуальне визначення соціально-правового механізму протидії злочинності в загальній системі елементів протидії злочинності” присвячено визначенню системи сучасної діяльності із протидії злочинності, з'ясуванню сутності, особливостей та значення для кримінологічної теорії та практики запровадження такої дослідної категорії, як соціально-правовий механізм протидії злочинності, характеристиці його структури та співвідношення із іншими суміжними системними утвореннями.

У підрозділі 1.1. „Протидія злочинності як комплексна система соціально-правової реакції суспільства на злочинні явища” дано елементно-компонентну характеристику базової діяльності (протидії злочинності) з метою визначення інтегративних засад різних видів та напрямків діяльності в межах системи, що будуються на основі організаційно-правової, функціональної, інструментальної, методичної та методологічної єдності. Підрозділ складається з п'яти пунктів.

У пункті 1.1.1. „Цілі протидії злочинності” наголошується на винятковій ролі цілепокладання як системоутворюючого фактора формування системи. Проаналізовано основні підходи до формулювання цілей протидії злочинності, на підставі чого зроблено висновок про їх невідповідність новим реаліям і пріоритетам базової діяльності. Доводиться принципова можливість розглядати цілі з різних позицій та на різних рівнях функціонування системи. Пропонуються наступні визначення: загальносоціальної мети через комплексне забезпечення безпеки, інституціональної мети через зменшення вірогідності вчинення злочинів, мети організації системи через визначену позицію з приводу призначення місця та ролі системи, функціональної мети через зниження рівня злочинності, спеціальної мети діяльності через сукупність пріоритетів тощо. Здійснено класифікацію цілей протидії злочинності за певними критеріями.

У пункті 1.1.2. „Завдання протидії злочинності” зазначається, що розмежування цілей і завдань теорією і практикою протидії злочинності проводиться вельми умовно, перш за все, на рівні відмінностей відповідних характеристик діяльності. Моделюються рівні завдань протидії злочинності, зокрема на індивідуальному, спеціальному та загальносоціальному рівнях. Доведено, що під певним кутом зору окремі функції або стадії кримінологічного процесу, зокрема прогнозування, планування, контроль, координування тощо, можуть бути розглянуті як завдання певної підсистеми протидії злочинності, якщо акцент робиться на суб'єктному складі та функціональному потенціалі базової діяльності.

У пункті 1.1.3. „Суб'єкти протидії злочинності” зазначається, що з точки зору предметної сфери дослідження сукупність суб'єктів протидії злочинності в рамках системи протидії злочинності, а також соціально-правового механізму, становить інтерес лише в узагальненому вигляді, тобто у формі синтезованої сукупності ознак, що виділяють дану систему із сукупності суміжних. Зроблено висновок, що вся система суб'єктів протидії злочинності побудована (сформована) на єдиній організаційній (ієрархічній) основі, функціонує на базі загальних принципів діяльності, а головне - вона підпорядкована реалізації загальної (базової) функції, що обумовлена і витікає з цілей протидії злочинності. Ієрархічність такої побудови виразно проявляється в тому, що всі види суб'єктів протидії злочинності, створюючи єдину систему, виступають як суб'єкти і об'єкти управління одночасно. Кожен із зазначених суб'єктів має складну структуру, у свою чергу утворюючи ієрархічно організовану систему зі своїми елементами. На рівні побудови суспільної формації сукупність суб'єктів протидії злочинності як автономний елемент входить у структуру організаційного компоненту відповідної системи і її соціально-правового механізму.

У пункті 1.1.4. „Принципи функціонування системи протидії злочинності” розглянуто природу та сутність цієї категорії. Визначено систему зазначених принципів та проаналізовано такі принципи, як законність, об'єктивна (наукова) обґрунтованість, плановість, безперервність удосконалення, спадковість, комплексність, системність, надійність, поєднання централізму і автономії, розумна достатність, організаційне забезпечення покладених функцій і повне ресурсне забезпечення діяльності. Встановлено, що інтегративні зв'язки, які існують на рівні визначення основних засад функціонування системи (тобто принципів), можуть бути покладені в основу оцінки та вимірювання ефективності діяльності.

У пункті 1.1.5. „Рівні та об'єкти протидії злочинності” рівні кримінологічної діяльності диференційовано за різними підставами, зокрема з позицій виділення групового суб'єкту діяльності, за суб'єктно-функціональним змістом діяльності, а також з об'єктно-функціональної її сторони. На підставі аналізу існуючих у науці точок зору стосовно об'єктів кримінологічної діяльності та їх порівняння, зокрема із об'єктами кримінологічного впливу та управління протидією злочинності, зроблено висновок, що аналізована система як вид соціальної практики і соціальна цінність відображає суспільні відносини саме з приводу та у зв'язку з протидією злочинності, тому саме вони (відносини), а не їх недоліки, є її об'єктом. Своєрідним об'єктом є також процеси віктимізації суспільних відносин.

У підрозділі 1.2. „Поняття, сутність і структура соціально-правового механізму протидії злочинності” через аналіз робіт Г.А. Аванесова, А.Е. Жалинського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, О.Г. Кальмана, Ф.А. Лопушанського, О.Б. Сахарова та інших простежується генезис формування наукового інтересу до дослідження механізмів діяльності із протидії злочинності. Зазначено, що в рамках юридичної теорії складається новий науковий напрямок, пов'язаний із застосуванням у даній сфері наукового пізнання суспільних відносин механістичного підходу. При цьому предмет даного напрямку пов'язується не просто із забезпеченням, а з удосконаленням певних явищ, процесів, правовідносин, суть якого зводиться до дослідження в єдності змістовних і організаційних аспектів проблематики.

Аналіз категорії „механізм” проводиться із залученням методології діяльнісного підходу. Зроблено висновок, що через професійний розподіл праці в соціальній сфері, наявність різних правових інститутів, органів держави, що наділені певною компетенцією, окремі складові динамічної категорії діяльності з протидії злочинності відособлюються, структуруються в діяльність правозастосовну і юрисдикційну, правоустановчу і правороз'яснювальну, правонаділяючу і наглядову. Проте від цього вони не втрачають свою інтеграційну системну соціальну ознаку - цільову спрямованість на комплексне забезпечення безпеки в соціумі, виступаючи матеріальною гарантією дотримання правових норм і приписів учасниками суспільних відносин. У такій постановці питання при визначенні шуканого механізму актуальним є органічний синтез у протидії злочинності її соціальних і правових компонентів, наскільки вона, будучи правовою за своєю природою, буде соціально орієнтованою за своєю суттю.

Тож під соціально-правовим механізмом протидії злочинності запропоновано розуміти інтегровану цілісну сукупність необхідних і достатніх функціональних і правових елементів, за допомогою яких суб'єкт формує раціональну систему впливу на фактори і детермінанти злочинності, забезпечує ефективне здійснення кримінологічного процесу, досягаючи тим самим результативного виконання завдань і функцій, покладених на систему протидії злочинності. При цьому зазначене комплексне функціонуюче організаційно-правове явище, спрямоване на вдосконалення системи протидії злочинності, включає сукупність органічно пов'язаних і взаємодіючих між собою елементів (правових норм, практики їх застосування, функцій, методів, правовідносин тощо).

На основі ознак структурності та функціональності соціально-правового механізму протидії злочинності визначено сукупність його складових елементів: юридичні підстави (норми, правозастосовні акти, практика), кримінологічні функції і методи кримінологічного впливу, тобто в його систему включено тільки ті елементи, які забезпечують реальне функціонування системи. Усе те, що виражає статичний, субстанціональний бік протидії злочинності, слід відносити до її системи. Тому всі без винятку системоутворюючі елементи (цілі, завдання, суб'єктний склад, принципи, рівні, об'єкти дії) при всій їх важливості в здійсненні протидії злочинності не можуть бути включені безпосередньо в механізм.

Зв'язуючою основою всіх перелічених вище елементів і компонентів соціально-правового механізму протидії злочинності виступають інтеграційні зв'язки, що розглядаються як універсальні засоби оптимізації його функціонування.

У підрозділі 1.3. „Взаємозв'язок соціально-правового механізму з іншими компонентами системи протидії злочинності та його роль у забезпеченні динамічних процесів її функціонування” зазначається, що дослідження сутності соціально-правового механізму протидії злочинності неможливе без зіставлення даного феномена з суміжними системними утвореннями в рамках відповідних видів діяльності. У першу чергу це стосується механізмів кримінально-правового впливу, кримінального переслідування, а також кримінальної політики.

Порівняльний аналіз названих категорій дозволив більш чітко розмежовувати дані поняття, їхній зміст, структуру і, зрештою, скласти повне уявлення про сутність шуканого механізму. Зокрема встановлено, що соціально-правовий механізм протидії злочинності: 1) є комплексним соціальним організаційно-правовим явищем, спрямованим на вдосконалення кримінологічної діяльності (системи заходів з усунення, нейтралізації, блокування причин, умов, факторів і детермінантів злочинності); 2) формується з моменту постановки цілей і формулювання завдань базової діяльності, виділення групи спеціальних суб'єктів, а також покладання на них реалізації певних функцій у рамках встановлених повноважень в конкретних сферах життєдіяльності суспільства; 3) містить у собі засоби впливу на відповідну систему, інструментарій для підвищення ефективності її функціонування. Підставою включення механізму є встановлення в ході здійснення кримінологічного процесу (кримінологічної діяльності) факторів і детермінантів злочинності та об'єктивна потреба у коригуючому впливові на них.

Взаємодія зазначених механізмів виявляється на таких рівнях функціонування: по-перше, на рівні застосування аналогічних юридичних чинників; по-друге, на рівні визначення і оцінки ефективності різних видів діяльності в рамках кримінологічної політики; по-третє, на рівні синтезу досягнень і науково-практичних розробок, спрямованих на вдосконалення їх функціонування. Фактично, відбувається дифузія організаційно-правових засобів і механізмів, на основі чого досягається комплексність і системний характер соціального впливу на фактори і детермінанти злочинності.

Розділ 2. „Теоретико-методологічні засади дослідження соціально-правового механізму протидії злочинності” присвячено розгляду основних підходів до аналізу вказаної категорії, а також характеристиці середовища, умов та факторів, що впливають на його дію.

У підрозділі 2.1. „Методологічні підходи дослідження соціально-правового механізму протидії злочинності” визначено вихідні засади застосування та зв'язки механістичного підходу із системним, комплексним, структурним та функціональним аналізом, а також моделюванням. Відносно системного підходу до дослідження складних динамічних сукупностей зазначається, що він дозволяє: по-перше, інтегрувати різнорідні проблеми, знайти їх загальний знаменник і тим самим представити групу складних проблем як єдину загальну надскладну проблему; здійснювати комплексний підхід у процесі пізнання, практично реалізувати принцип, при якому соціальна система розглядається як утворення, що перебуває в постійному розвитку; поставити проблему, коли є безліч різних зв'язків як усередині неї, так і зовні, і виникає необхідність відшукати єдину інтегровану якість, фундамент. Зроблено висновок: у рамках предметної сфери даного дослідження в ході системного аналізу підлягають особливому вивченню і опису ті сукупності елементів, які розташовані в певній послідовності, зв'язані загальною функцією і, в зв'язку з цим породжують інтегровані якості, невластиві окремим частинам системи соціально-правового механізму протидії злочинності.

Що стосується комплексного підходу, то він має принципове методологічне значення, оскільки від того, що розуміється під механізмом, які, в якому порядку і послідовності елементи включаються в його структуру, як вони співвідносяться між собою, через які сутнісні ознаки і властивості ці елементи знаходяться в якісному взаємозв'язку між собою, результатом чого є досягнення цілі і реалізація поставлених завдань, значною мірою залежить ефективність впливу, а також можливість наукового аналізу. Зазначений підхід - це передумова вивчення шуканого механізму протидії злочинності як певної страти соціальних відносин. Визначення в явищах і процесах навколишнього світу загальних закономірностей розвитку і функціонування (наприклад, наявність декількох елементів, взаємозв'язки між якими утворюють цілісність), по суті, формує даний підхід. При цьому необхідністю є системний опис механізму в усіх проявах, навіть неоднозначних та суперечливих.

Функціональний підхід допомагає розкрити динамічні характеристики механізму протидії злочинності і таким чином сприяє більш глибокому пізнанню його функціональних параметрів. За допомогою цього методу можливо зрозуміти і всебічно вивчити роль і місце окремих елементів, що входять до складу структури механізму, перш за все, функцій і методів кримінологічного впливу, виявити особливості втілення в їх змісті об'єктивних і суб'єктивних компонентів. Він також не тільки сприятиме вирішенню суто теоретичних, пізнавальних завдань, але й допоможе виявити шляхи використання потенціалу науково обґрунтованого соціально-правового механізму протидії злочинності в реальній правоохоронній практиці, що є дуже важливим, а також способи вдосконалення даного механізму в динамічних системах інших рівнів.

Для того щоб забезпечити в більш стислі строки визначення шляхів, способів і засобів вирішення дослідницьких завдань, відібрати необхідну інформацію (яка характеризує умови функціонування системи протидії злочинності і впливає на вибір критеріїв оцінки ефективності її механізмів), а в ідеалі - одержати вираження, що пов'язує мету із засобами, слід застосовувати моделювання. При вивченні соціально-правового механізму протидії злочинності використовується описова, пояснювальна, прогностична, критерійна і вимірювальна функції моделей.

У підрозділі 2.2. „Структурна характеристика середовища, умов та факторів, що впливають на дію соціально-правового механізму протидії злочинності та система заходів їх удосконалення” зазначається, що дослідження шуканого механізму передбачає необхідність вивчення тих факторів, які впливають на його функціонування або лежать в основі детермінації відповідних процесів. Окрім традиційного підходу до дослідження таких факторів через аналіз злочинності і правопорушень, можливим є також виділення окремих соціально-політичних, економічних, виховних, моральних, правових та інших умов, які спричиняють вплив на функціонування зазначеного механізму (за видами соціальної діяльності). Виходячи з функціональної характеристики базової діяльності констатується, що визначальну роль відіграє середовище знаходження системи протидії злочинності, що розглядається як сукупність існуючих зовнішніх умов, в оточенні яких функціонує відповідний механізм. Фактор зовнішнього середовища (злочинність та інші правопорушення) є основним об'єктом впливу з боку системи. Ще одним фактором виступає сукупність інших елементів середовища, які з неминучістю тією чи іншою мірою впливають на стан безпеки і її забезпечення.

На підставі дослідження зовнішнього системного контуру встановлено, що загальними умовами ефективного функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності є: усунення наслідків економічної кризи; стабілізація політичної сфери; формування позитивної соціальної ідеології; формування загальнодержавної системи заходів із протидії злочинності і подальше вдосконалення як зазначеної діяльності в цілому, так і окремих її напрямів, особливо правоохоронної діяльності.

Основу системи впливу на наведені фактори і умови становить комплекс заходів правового, правоохоронного, економічного, організаційного, політичного, соціального, культурного, ідеологічного та інформаційного характеру, що здатен якісно вплинути на тенденції трансформації середовища функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності.

Розділ 3. „Характеристика юридичних чинників соціально-правового механізму протидії злочинності” присвячено аналізові сучасного стану правового забезпечення протидії злочинності, класифікації правових чинників і засобів юридичної техніки, що застосовуються в різних системах нормотворчості, а також характеристиці практики реалізації правозастосовних механізмів у діяльності судів та правоохоронних органів.

У підрозділі 3.1. „Реалізація законодавчих чинників соціально-правового механізму протидії злочинності, визначених різними галузями права” зазначається, що у сфері протидії злочинності діє специфічних набір юридичних чинників, що належать до різних галузей права, представляють різні правові інститути і методи регулювання суспільних відносин. У зазначеному середовищі найбільш значущими є юридичні чинники, пов'язані з правовстановленням і правозастосуванням, оскільки саме вони, по-перше, викликають найістотніші юридичні наслідки для всіх учасників суспільних відносин, по-друге, відображають специфіку повноважень конкретних структур, які беруть участь у формуванні і здійсненні протидії злочинності.

У рамках правовстановлення виділено нормативні акти загального характеру, які задають контур протидії злочинності, і акти, що нормують конкретні напрями діяльності. За юридичними формами засоби забезпечення функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності поділені на процесуальні (юрисдикційні) і матеріальні; реалізовувані в рамках правосуддя, в тому числі конституційного, контрольно-наглядової або виконавчо-розпорядчої діяльності.

Розглянуто засади правового регулювання функціонування системи протидії злочинності, які становлять норми Конституції України, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Що стосується некодифікованих законодавчих актів, то увесь їх масив розділено на три підгрупи:

– акти, що фіксують „набір” і зміст заходів забезпечення функціонування соціально-правового механізму стосовно окремих напрямів діяльності з протидії злочинності (наприклад, Закони України „Про основи національної безпеки України”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” тощо);

– акти, що фіксують правовий статус і компетенцію окремих суб'єктів протидії злочинності в зазначеній сфері (наприклад, Закони України „Про державну податкову службу в Україні”, „Про міліцію”, „Про прокуратуру”, „Про державну Прикордонну службу України”, „Про Службу безпеки України” тощо);

– акти, що фіксують окремі питання забезпечення функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності (наприклад, Бюджетний кодекс України, Закони України „Про Державний бюджет України”, „Про державні цільові програми”, „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” тощо).

Наведені законодавчі акти проаналізовано за основними елементами і компонентами соціально-правового механізму протидії злочинності. На цій основі визначено закономірності відповідних процесів правового регулювання: по-перше, наявна система є сформованою, має структурований вигляд, логічно побудований за окремими напрямками діяльності, відповідає сучасній нормотворчій практиці та стандартам; по-друге, застосовані під час правотворчості юридичні засоби є типовими та уніфікованими; по-третє, сформовані організаційно-правові механізми базової діяльності за окремими напрямками сприяють захисту найбільш уразливих сфер життєдіяльності, налагодженню співпраці різних суб'єктів протидії злочинності та міжнародному співробітництву, активній підзаконній нормотворчості, в тому числі в рамках спеціальних програмних документів; по-четверте, відсутність комплексного нормативного акта загального плану, присвяченого вирішенню питань організації та здійснення протидії злочинності, ускладнює формування цілісної системи соціально-правового механізму антикриміногенного впливу на злочинність.

Подальшу правотворчість пропонується організовувати за схемою, яка включає: питання організації відповідної діяльності, тобто її основні завдання, принципи, структури, напрямки, системи суб'єктів реалізації, правові основи, тощо; параметри функціонування механізму здійснення діяльності, які включають: права та обов'язки суб'єктів при здійсненні управлінської, правозастосовної і контрольно-наглядової діяльності; порядок використання суб'єктами відповідних форм і методів діяльності; порядок застосування окремих заходів, спрямованих на вирішення поставлених завдань; порядок взаємовідносин з іншими державними і недержавними установами, що не входять у цю систему.

У підрозділі 3.2. „Реалізація нормативно-правових чинників соціально-правового механізму протидії злочинності, врегульованих підзаконними актами” зазначається, що необхідність підзаконного регулювання даної сфери обумовлюється двома обставинами. По-перше, суб'єкти протидії злочинності, що входять у структуру різних органів влади, здійснюють у межах своїх повноважень управління в своїх „сегментах” забезпечення і здійснення базової діяльності. По-друге, всі функціональні підструктури даного плану є соціальними організаціями, регулюючими власне функціонування. Саме через це підзаконна нормотворчість має помітний вплив на юридичні форми забезпечення функціонування соціально-правового механізму протидії злочинності.

Виділено дві автономні підсистеми нормативно-правових чинників соціально-правового механізму протидії злочинності: 1) акти необмеженої дії (укази Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, програмні документи); 2) акти обмеженої дії - відомчі та міжвідомчі накази, настанови, інструкції, які представляють відповідну правотворчість.

Визначено основні закономірності відповідних процесів правового регулювання: по-перше, головне призначення цієї підсистеми норм з питань організації та здійснення протидії злочинності полягає в тому, що вона є одним з основних інструментів розв'язання конкретних проблем функціонування відповідних механізмів, засобом, що використовується у необхідних випадках спеціально створеними уповноваженими суб'єктами з метою врегулювання устрою та діяльності системи щодо реалізації функції протидії злочинності; по-друге, на рівні взаємодії із законодавчими нормами головною ознакою виступає роль нормативно-правових чинників як засобів упровадження в реальну соціальну практику (діяльність суб'єктів) норм і приписів комплексу галузей законодавства з питань протидії злочинності, що свідчить про існування розгалуженої, стійкої, усталеної системи прямих і зворотних міжсистемних зв'язків; по-третє, існуюча до певної міри паралельна регламентація відповідних процесів і процедур обумовлена об'єктивною потребою організації та здійснення протидії злочинності за багатьма векторами та із залученням широкого кола суб'єктів, забезпечення практичного застосування відповідних норм і приписів законодавства, динамічного реагування на змінювану соціальну практику та її реалії; по-четверте, наявна тенденція перерозподілення питомої ваги правового регулювання від відомчої до підзаконної нормотворчості відображає об'єктивний процес упорядкування нормативних приписів, систематизації елементів, що довели свою практичну значущість, усунення диспропорцій у підходах та поступової ліквідації декларативності окремих положень, суперечностей і прогалин, понятійних і термінологічних неузгодженостей.

Доводиться практична доцільність подальшого зосередження основних нормативно-правових приписів, що регламентують діяльність із протидії злочинності, на рівні підзаконних актів необмеженої дії. Акти обмеженої дії повинні регламентувати лише питання організації діяльності в межах таких напрямків протидії злочинності, як припинення та запобігання злочинам, а також методики і тактики оперативно-розшукової профілактики, форм, методів і засобів діяльності спеціалізованих суб'єктів.

У підрозділі 3.3. „Практика реалізації правозастосовних механізмів протидії злочинності судами та правоохоронними органами України” зазначається, що в сучасній Україні правова база, яка регулює сферу протидії злочинності, не є цілком адекватною характеру і масштабам загрози національній безпеці з боку злочинності. Тож значною є роль правозастосування, яке, будучи формою кримінологічної діяльності і одним із юридичних засобів організуючого впливу, виконує, з одного боку, функції самої протидії злочинності, а з другого - функції, властиві застосуванню права як самостійного правового явища, тобто виконує регуляторні, охоронні, виховні функції. При цьому кримінологічні функції, так чи інакше, є підпорядкованими забезпеченню юридичних функцій, оскільки їх призначення у зазначеній сфері зумовлюється призначенням правозастосування - забезпечити як юридичний засіб вплив на певні об'єкти. Реалізація названих функцій пов'язана з особливостями правозастосування, адже саме через свої внутрішні властивості і юридичний вплив на суспільні відносини воно виявляється в змозі служити засобом організуючої і спрямовуючої дії. Застосування норм права виконує в основному дві юридичні функції: правозабезпечуючу і індивідуального (казуального) впливу на суспільні відносини в цій сфері, особливості реалізації яких розглянуто на конкретних прикладах.