Модернізація системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК: 352/354:316.324.8(477)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Модернізація системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні

25.00.01 - теорія та історія державного управління

Пухкал Олександр Григорович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант - доктор політичних наук, професор Телешун Сергій Олександрович, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Голубь Валерія Володимирівна, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри державної політики та управління політичними процесами;

доктор наук з державного управління, доцент Тимцуник Василь Іванович, Київський національний торговельно-економічний університет, професор кафедри менеджменту;

доктор політичних наук, професор Копійка Валерій Володимирович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, директор Інституту міжнародних відносин.

Захист відбудеться 18 травня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 16 квітня 2011 року.

Виконувач обов'язків вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.М.Козаков.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Україна здійснює складний демократичний перехід до політично організованого, відповідального суспільства нової якості, в якому поступово підвищується рівень ділової активності та політичної участі громадян, забезпечення їхніх прав і свобод, формується нова структура соціального простору. Відбувається комплексна модернізація українського суспільства, що являє собою концептуально спрямований процес його трансформації, свідоме намагання держави здійснювати якісні перетворення в усіх сферах суспільного життя на основі мобілізації національних ресурсів та з урахуванням досвіду розвинених країн. На сьогодні модернізація охопила всі сфери життєдіяльності соціуму і, насамперед, державно-політичну сферу з її ключовим елементом - системою державного управління. Успішність сучасних модернізаційних процесів зумовлюється передусім вибором найдоцільнішої моделі демократії, здатної забезпечити оптимальне співвідношення між громадянським суспільством та державою і, відповідно, чітко визначити місце і роль громадськості у виробленні та реалізації стратегії сталого розвитку України.

Як дві складові єдиної суспільної системи громадянське суспільство і держава у своєму розвитку взаємообумовлюють одне одного. Якісні зміни в структурі та змісті громадянського суспільства неминуче детермінують зміни у формі та змісті держави, особливо в системі державного управління. Процес демократичних перетворень у всіх сферах українського суспільства збігся у часі з глобальними реформами в державному управлінні, які датуються початком 90-х рр. XX ст. В умовах глибоких структурних змін соціального середовища та інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій більшість країн світу модернізують свої державно-управлінські системи. В Україні динамічні зміни соціально-економічного та політичного простору не тільки актуалізували проблему визначення стратегії розвитку країни, а й рельєфно виявили низьку ефективність вітчизняної системи державного управління. Особливістю сучасного етапу розвитку України є те, що не стільки громадянське суспільство відіграє роль фундатора держави, скільки сама держава виступає інструментом власної трансформації та формування громадянського суспільства. В цих умовах, коли вкрай необхідною стає інтенсифікація процесу розвитку держави, надання йому нового якісного імпульсу, гостро постає питання формування національної концепції модернізації системи державного управління, його нової парадигми та розробки на її основі власної моделі державного управління, адекватної українським реаліям і світовим тенденціям.

З огляду на викладене наукова проблема щодо обгрунтування теоретико-методологічних та практичних засад модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні є надзвичайно актуальною. Її розв'язання має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначення концептуальних засад модернізації стане матрицею побудови реальних механізмів державного управління. Досвід багатьох країн свідчить, що в сучасних умовах модернізація системи державного управління є основним резервом підвищення ефективності суспільного розвитку.

Проблеми співвідношення і взаємозв'язку суспільства, особистості та держави були в центрі дослідницького інтересу протягом усієї світової (переважно європейської) історії починаючи ще від Аристотеля, Платона, Цицерона та Августина Аврелія. Пізніше І.Бентам, М.Вебер, Г.Гегель, Т.Гоббс, А.Грамші, О.Конт, Д.Локк, Н.Макіавеллі, К.Маркс, Дж.С.Мілль, Ш.Монтеск'є, Г.Моска, В.Парето, Т.Пейн, Ж.-Ж.Руссо, А.Сміт, Ж.Сисмонді, А.Токвіль, А.Фергюссон, Д.Юм та інші вчені у своїх роботах приділяли значну увагу сутності громадянського суспільства і держави, різноманітним аспектам їх взаємодії, відносинам громадянина та держави, державно-владним механізмам управління суспільством тощо.

Українська політико-філософська спадщина з проблем державотворення та соціального управління пов'язана з іменами М.Грушевського, М.Драгоманова, М.Костомарова, В.Липинського, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Франка та ін.

У сучасній західній державно-управлінській та філософсько-історичній традиції вказані проблеми є об'єктом уваги таких науковців, як К.Аллен, Г.Алмонд, А.Арато, Р.Арон, Ф.Бродель, Ю.Габермас, Т.Геблер, Ф. фон Гайєк, Е.Геллнер, Ж.Ле Гоф, Р.Дарендорф, Дж.Кін, Д.Осборн, К.Поппер, А.Тойнбі, А.Турен, Г.Шмідт та ін.

Серед праць українських учених, які досліджують проблеми становлення та розвитку демократичної, соціально-правової держави, зокрема системи державного управління, питання сутності та функціонування громадянського суспільства, доцільно відзначити роботи В.Андрущенка, В.Авер'янова, В.Бакуменка, В.Бебика, В.Бодрова, І.Бойченка, Т.Бутирської, О.Валевського, В.Голубь (Токовенко), В.Горбатенка, І.Грицяка, О.Забужко, Г.Зеленько, Ю.Кальниша, А.Карася, Ю.Ковбасюка, А.Колодій, І.Кресіної, В.Кременя, О.Лазоренка, М.Мокляка, Н.Нижник, О.Оболенського, А.Пахарєва, М.Пірен, М.Поповича, В.Ребкала, В.Рижих, Ю.Римаренка, І.Розпутенка, Ф.Рудича, С.Серьогіна, Г.Ситника, С.Телешуна, В.Тертички, М.Томенка, В.Трощинського, В.Шинкарука, Л.Шкляра, Г.Щедрової та ін.

Проте, незважаючи на в цілому ґрунтовну розробленість зазначеної проблематики, вітчизняними вченими розглядалися окремі, переважно її інституціональні аспекти, а комплексному дослідженню проблеми модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства увага не приділялася. Водночас держава як форма буття суспільства потребує наукового обґрунтування і практичного впровадження властивої саме українському суспільству моделі державного управління. Це зумовлює необхідність з'ясування концептуальних засад та ключових тенденцій розвитку громадянського суспільства, визначення його національної специфіки саме в контексті вітчизняної державно-управлінської науки, детермінує новий блок наукових проблем, розв'язання яких і визначило структуру та логіку дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК № 020Ш004833), зокрема при виконанні науково-дослідних робіт за темами: “Розроблення теоретико-методологічних засад експертно-аналітичного супроводу діяльності Президента України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування” (ДР № 0107U001937), “Розроблення концептуальних засад спеціальності 8.150106 “Публічна політика та управління” (ДР № 0109U003014) і “Розробка теоретико-методологічних засад публічної політики та експертно-аналітичного супроводу діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування” (ДР № 0110U002471), у рамках яких автором як виконавцем досліджено особливості модернізації системи державного управління з урахуванням національної специфіки становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні, обґрунтовано інституційне забезпечення експертно-аналітичного супроводу діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, визначено тенденції трансформації державної політики в публічну політику та державного управління в публічне управління.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних та практичних засад модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі дослідницькі завдання:

здійснити концептуальний аналіз становлення (в історичній ретроспективі) та функціонування громадянського суспільства в сучасному соціумі у співвідношенні з державою;

розкрити сутність, структуру, політико-правові, економічні, соціокультурні основи громадянського суспільства, сучасний стан, особливості і тенденції його розвитку в Україні;

визначити вихідні позиції для наукової розробки сутності та змісту української національної ідеї як важливого чинника розбудови громадянського суспільства і демократичної держави;

розглянути й оцінити духовно-світоглядні витоки, сутнісні характеристики та особливості української ментальності як передумови розбудови національної моделі громадянського суспільства в Україні;

з'ясувати взаємозв'язок і взаємовплив національної ідеї, національних інтересів, української ментальності, громадянського суспільства та держави в контексті модернізації вітчизняної системи державного управління;

дослідити сутність та особливості політичної модернізації українського суспільства в контексті формування ефективної державно-управлінської системи;

проаналізувати сутність, специфічні риси, структуру, особливості формування сучасної вітчизняної еліти (в тому числі опозиційної) та її роль у здійсненні якісних перетворень в українському суспільстві і, зокрема, в системі державного управління;

узагальнити основні світові підходи до модернізації державно-управлінських систем та визначити можливості застосування їх елементів в Україні;

розробити концепцію модернізації системи державного управління з урахуванням національного контексту суспільного розвитку;

окреслити теоретико-методологічні підходи до побудови власної, української моделі державного управління;

удосконалити науково-методологічне обґрунтування проведення політико-адміністративної реформи в Україні.

Об'єкт дослідження - система державного управління та громадянське суспільство в Україні (в процесі їх взаємодії та взаємообумовленості).

Предмет дослідження - модернізація системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства та забезпечення сталого розвитку України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в умовах глобалізаційних викликів, широкого впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, становлення нових форм політичної і соціальної архітектоніки особливе значення для поглибленого розуміння сучасних тенденцій розвитку державно-управлінських систем має дослідження динаміки взаємозв'язку та взаємодії громадянського суспільства і держави з урахуванням національних особливостей їх розвитку. Як складові єдиної суспільної системи громадянське суспільство та держава взаємообумовлюють одне одного, відповідно якісні зміни в життєдіяльності суспільства неминуче детермінують зміни у функціонуванні держави, і, передусім, у системі державного управління.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувалася сучасна наукова методологія, зокрема такі загальнонаукові та спеціальні методи, як: системний, який уможливив розгляд громадянського суспільства і державного управління як цілісних взаємодіючих структур, що розвиваються та змінюються під впливом новітніх світових тенденцій і національних традицій; аналізу та синтезу, що дали змогу дослідити еволюцію суспільства й держави у цілому та якісні зміни їх функціональних частин; індукції і дедукції, завдяки яким розвиток, взаємодія та взаємовпливи суспільства і держави розглядаються як динамічний процес змін від окремого прояву до загальної форми і навпаки; діалектичний, який дав змогу дослідити суспільні явища й цінності, які впливають на формування і функціонування системи державного управління; прогностичний, що дав можливість визначити більш віддалені перспективи модернізації державного управління в напрямі публічного на основі нової хвилі політико-адміністративної реформи; компаративістський, за допомогою якого порівнювалися особливості функціонування інститутів громадянського суспільства і державного управління в Україні та країнах “західної демократії”; історичний, з використанням якого досліджувалися етапи становлення та розвитку громадянського суспільства і державного управління в Україні; порівняльно-політичний, який дав змогу зіставити особливості впливу різних політичних інститутів на формування громадянського суспільства в перехідних умовах; структурно-функціональний, який використано для виокремлення складових та розробки концепції модернізації системи державного управління і його моделі; статистичний, що дав можливість розглянути реальні дані, які характеризують соціально-економічний та політичний стан держави, ступінь розвитку громадянського суспільства, оцінити нормативно-правову базу.

Інформаційно-аналітичною базою дослідження є Конституція України, закони України та нормативно-правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, довідкова література, матеріали аналітичних центрів, різноманітні українські та зарубіжні наукові джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в межах проведеного комплексного наукового дослідження взаємовідносин держави та суспільства як двох невід'ємних компонентів єдиного соціуму розроблена цілісна концепція модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні, яка конкретизована у наукових положеннях, що характеризують особистий внесок здобувача. Зокрема, у дисертації:

уперше:

запропоновано теоретичне розуміння модернізації системи державного управління як концептуально скерованого процесу якісних перетворень у сфері соціального управління, взаємообумовленого динамічною взаємодією демократичної держави і громадянського суспільства, що ґрунтується на поєднанні національної історичної спадщини і новітніх тенденцій розвитку сучасного світу, та встановлено, що змістова й функціональна спрямованість модернізації державного управління в Україні визначається впливом взаємопов'язаних чинників, серед яких ключовими є національні особливості розвитку громадянського суспільства та ініціативи держави щодо модифікації своєї форми та змісту;

обґрунтовано визначальний вплив феномену української ментальності, традицій, духовних і моральних цінностей (основи творчого потенціалу особистості) на динаміку суспільних перетворень, зокрема на модернізацію системи державного управління; запропоновано новий теоретико-методологічний підхід до оформлення державно-управлінських, політичних, соціальних та інших структур громадського життя, який передбачає встановлення відповідності між віковими усталеними ціннісними нормами, що дісталися у спадок (ментальними, духовними, моральними тощо), та сучасними інституційними нормами, які регулюють процеси задоволення нових суспільних потреб;

розроблено авторську концепцію модернізації системи державного управління в контексті взаємодії і взаємообумовленості розвитку держави та українського громадянського суспільства, у межах якої: визначено її сутність, цілі і завдання, основні напрями, принципи та способи здійснення, а також інституційне, кадрове та ресурсне забезпечення; сформовано методологічний інструментарій взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в цьому процесі (відкритість, прозорість, консультування, експертиза, інновації, координація, громадський контроль), оцінено вплив сутнісних вимірів українського суспільства (ментальності, традицій, звичаїв, цінностей, національної ідеї тощо) на процес якісних перетворень; обґрунтовано необхідність органічного поєднання в процесі модернізації державного управління новітніх світових досягнень і національної спадщини;

окреслено теоретико-методологічні підходи до побудови власної української моделі державного управління, яка має базуватися на принципах соціально-комунікативної взаємодії демократичної держави і громадянського суспільства при вирішенні питань, що становлять загальний інтерес, поступовій зміні співвідношення типів суспільних відносин у тріаді “підкорення - регулювання - діалог” на користь останніх; визначено ключові структурні елементи такої моделі: теоретичні засади; методологічні норми; інноваційні технології (узгодження інтересів, консультування, експертизи, взаємного контролю); інституційні інструменти (поєднання інновацій та світоглядних традицій); системи надання якісних державних послуг; форми взаємодії з громадськістю; зразки практичної реалізації моделі в сучасному світі (концепції governance, менеджеріалізму, політичних мереж);

уточнено:

сутність, структуру, політико-правові, економічні та соціокультурні основи громадянського суспільства в Україні, національну специфіку його співвідношення і взаємодії з державою, особливості інституціоналізації нових структур суспільного простору, що забезпечують громадянам організовану участь у державному управлінні та контроль над владою;

змінну сутність економічних та соціально-політичних відносин у трикутнику “людина - суспільство - держава” в контексті взаємодії держави, що набуває рис демократичної, соціально-правової, і суспільства, яке розвивається як громадянське суспільство європейсько-континентального типу і виступає свідомим гравцем на державно-управлінському полі України;

основні сценарії розвитку громадянського суспільства в Україні і рівень їх взаємообумовленості глибиною політичної реформи, трансформацією виборчої системи, сутністю державної політики, спрямованістю і масштабами модернізації системи державного управління;

сутнісні характеристики, місце і роль сучасної вітчизняної еліти (в тому числі опозиційної) у формуванні громадянського суспільства та якісних перетвореннях у системі державного управління, систему її ціннісних орієнтирів, механізми впливу громадянського суспільства на поступове формування соціально-відповідальної, модернізаторської еліти з гуманістичною системою цінностей;

взаємозв'язок національної ідеї, національних інтересів, української ментальності, духовних, моральних та політико-культурних цінностей у контексті розбудови синтезованого громадянського суспільства і його впливу на модернізацію системи державного управління в Україні;

набули подальшого розвитку:

аналіз проблем досягнення відносно стійкої рівноваги й політичної стабільності в суспільстві; моделювання виборчої системи; збалансування державного управління й місцевого самоврядування; питань дерегулювання і децентралізації владних функцій; розмежування політичного керівництва та публічного адміністрування; перспектив переходу уряду від керування до регулювання і координації;

дослідження інноваційних механізмів і технологій державного управління, зокрема консультативної та експертно-аналітичної діяльності органів державної влади, які застосовуються у співпраці з громадськими організаціями; проблем формування державних службовців з новими професійно-ціннісними якостями; досвіду управління за допомогою соціальних проектів та державних програм;

визначення ефективних форм і механізмів взаємовідносин влади та бізнесу (соціальне партнерство, бізнес-асоціації, інформаційно-аналітичні центри) в умовах розвитку громадянського суспільства та модернізації державно-управлінської системи;

узагальнення сучасних світових теоретико-методологічних та практичних підходів до модернізації державно-управлінських систем (новий державний менеджмент, суспільно-політичні мережі, врядування /governance/, синергетичний підхід); виокремлення чинників, напрямів та ключових уроків модернізації, а в їх межах - виявлення окремих елементів цих підходів для їх можливого застосування в Україні;

концептуальне бачення подальшого проведення політико-адміністративної реформи в Україні, основними складовими якої мають бути: досягнення згоди більшості політичних і громадських сил щодо стратегії, цілей і змісту реформи; побудова демократичної моделі політичної системи; створення структур для координації і узгодження дій усіх акторів реформаторського поля; політична воля і відповідальність вищих посадових осіб держави; повернення до мажоритарної виборчої системи на місцевих виборах та до змішаної - на парламентських; створення інститутів багатостороннього політико-громадського діалогу, раціоналізація і забезпечення ефективності та конкурентоспроможності державної влади; реформа місцевого самоврядування і побудова нової моделі територіальної організації влади; механізми збалансування в часі перетворень у політико-адміністративній сфері з перетвореннями в інших сферах суспільного життя;

дослідження принципів відкритості і прозорості як системних функціональних феноменів публічного управління, що забезпечують формування соціально-комунікативної парадигми взаємодії між державою і суспільством; форми та механізми участі громадськості у прийнятті і контролі виконання рішень щодо реалізації напрямів державної політики як у центрі, так і на місцях; резерви підвищення ефективності публічного управління.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно і внутрішньо послідовно розкриваються актуальні проблеми нинішнього етапу модернізації системи державного управління в контексті становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні. Дослідження має чітке практичне спрямування, розроблені в ньому теоретико-методологічні, прикладні положення та конкретні пропозиції відкривають можливості для надання процесу державотворення певного прискорення, а системі державного управління - нового якісного імпульсу розвитку і, зокрема, можуть слугувати елементами парадигмальної конструкції ефективної вітчизняної системи державного управління, що спирається на ідею взаємообумовленості розвитку національної держави і громадянського суспільства. Крім того, результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, навчальних закладів, різноманітних наукових установ тощо.

Наукові результати дисертаційного дослідження щодо політико-правових та соціально-економічних основ громадянського суспільства, сутнісних характеристик вітчизняної еліти, політичної опозиції, подальших напрямів реформування політичної системи, концептуального бачення модернізації системи державного управління та інші були впроваджені в практику інформаційно-аналітичної діяльності Національної радіокомпанії України, де впродовж 2007-2010 pp. були використані під час підготовки та випуску в ефір за участю дисертанта понад 100 суспільно-політичних та соціально-економічних програм (“Влада слова”, “Обличчя політики”, “Відкрита студія”, “Відверто і вголос”) на першому каналі Українського радіо (довідка від 8 листопада 2010 р. № 9-1-1462/10).

Окремі положення дисертації, зокрема обґрунтування оптимальної моделі державного управління в перехідних суспільствах, відкритості і прозорості в діяльності органів державної влади й управління, розмежування розробки політики і її практичного здійснення та інші використовувалися в 2006-2009 рр. у процесі підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України (довідка від листопада 2010 р. № 299).

Положення дисертації щодо концептуальних засад та особливостей функціонування громадянського суспільства в Україні, розробки концепції національної ідеї та національних інтересів України, сутності української ментальності, модернізації політичної системи та системи державного управління України були використані при підготовці навчально-методичних матеріалів і викладанні таких дисциплін, як “Політологія”, “Міжнародні відносини”, “Менеджмент”, “Політичні системи зарубіжних країн”, та впроваджені в практику науково-педагогічної діяльності Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка від 16 вересня 2010 р. № 048/11-301).

Деякі результати дисертаційного дослідження, зокрема щодо необхідності повернення до змішаної виборчої системи при формуванні Верховної Ради України, реформування місцевого самоврядування, продовження політичної реформи, перспектив розвитку інституту президентства в Україні, децентралізації та деконцентрації в державному управлінні були використані при розробці експертних оцінок, підготовці та проведенні низки міжнародних науково-практичних конференцій, круглих столів, тематичних зустрічей громадською організацією “Депутатський клуб “Парламент” (довідка від 5 листопада 2010 р. № 85).

Концептуальні положення дисертації щодо розбудови громадянського суспільства в Україні, прав і свобод громадян, модернізації політичної системи, удосконалення виборчої системи, реформування місцевого самоврядування, визначення основних національних інтересів та інші використані:

Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України при підготовці та внесенні змін до законодавчих актів “Про громадянство України”, “Про імміграцію”, “Про порядок організації і проведення мирних зборів”, “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (довідка від 3 листопада 2010 р. № 0428/14 - 665(222673));

Комітетом з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України при підготовці до прийняття законів України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики”, “Про асоціації органів місцевого самоврядування” та при внесенні змін до законів України “Про столицю України - місто-герой Київ”, “Про політичні партії в Україні”, “Про державну службу”, “Про об'єднання громадян”, “Про місцеве самоврядування в Україні” (довідка від 2 листопада 2010 р. № 04-15/16 - 3736).

Окремі положення дисертації щодо концептуальних засад і специфіки розбудови громадянського суспільства в Україні, посилення ролі громадських інститутів у державотворенні, виробленні і реалізації державної соціально-економічної політики використані в процесі соціального діалогу “влада - бізнес - профспілки” при підготовці редакції законів України “Про порядок організації і проведення мирних зборів”, “Про соціальний діалог в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України “Про забезпечення участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики” Федерацією профспілок України та тристоронньою соціально-економічною Радою при Президентові України (довідка від 6 листопада 2010 р. № б/н).

Здобувач є автором (співавтором) 61 законопроекту, 29 з яких були прийняті як закони України та постанови Верховної Ради України. Відповідно низка положень дисертації була імплементована особисто здобувачем у чинне вітчизняне законодавство, зокрема в закони України “Про дипломатичну службу” (№ 2728-ІП від 20 вересня 2001 p.), “Про дипломатичні ранги” (№ 253-IV від 28 листопада 2002 р.) “Про внесення змін до Закону України “Про туризм” (№ 1282-IV від 18 листопада 2003 p.), “Про внесення змін до статей 19 та 20 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” (№ 1475-ІП від 22 лютого 2000 р.) та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, містить отримані особисто автором нові результати у галузі науки державного управління. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, дисертантові належать: дослідження ролі держави в реформуванні аграрного сектору країн, що розвиваються [2]; Програма курсу державного управління та ситуаційні завдання до нього [28]; уточнення змісту поняття політичного маркетингу [41]. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення дисертаційного дослідження були оприлюднені автором на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України” (Київ, 1996); “Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців” (Київ, 1997); “Пенсійна реформа в Україні: можливості і перспективи” (Київ, 2002); “Парламентсько-президентська форма правління: Україна і німецький досвід” (Київ, 2003); “Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” (Київ, 2004); “Стратегія підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів місцевого самоврядування в сучасних умовах” (Київ, 2006); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); “Проблеми та перспективи формування інституційного та адміністративного потенціалу забезпечення процесів європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Київ, 2006); “Цивілізаційні флуктуації сучасності” (Київ, 2007); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007); “Проблеми менеджменту українських підприємств” (Київ, 2007); “Світова і європейська інтеграція України” (Київ, 2008); “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008); “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009); “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010).

Публікації. Основні наукові положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації дисертаційної роботи висвітлені у 43 публікаціях, зокрема у двох монографіях (індивідуальній і колективній), 21 статті у фахових наукових виданнях, 20 статтях у наукових збірниках та інших наукових виданнях, семи тезах доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, дев'яти додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 432 сторінок. Обсяг основного тексту - 377 сторінок. Список використаних джерел складається з 426 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито сутність і ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх наукове та практичне значення, особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій за темою дисертації. правовий державний громадянський

У першому розділі - “Концептуальні засади громадянського суспільства та особливості його розбудови в Україні” - здійснено аналіз концептуальних підходів до дослідження громадянського суспільства, визначено його поняття, зміст та структуру, детально проаналізовано політико-правові, соціально-економічні та культурні засади громадянського суспільства, розглянуто історію становлення та сучасний стан громадянського суспільства в Україні.

Зазначено, що проблема громадянського суспільства сьогодні є однією з найбільш актуальних у політичній та державно-управлінській науці. Це спричинено складними та суперечливими трансформаціями відносин у перехідних суспільствах, до яких належить і Україна. Аналіз наукових праць з досліджуваної проблематики дає підстави стверджувати, що зародження та розвиток громадянського суспільства відбуваються протягом усього періоду еволюції сучасної цивілізації. Відповідно цей процес має низку закономірностей, спільних для багатьох країн. Разом з тим кожна держава, формуючи громадянське суспільство, вносила в цей процес особливі, характерні саме для неї риси. Сьогодні громадянське суспільство, на думку дисертанта, являє собою позаінституційний самоорганізований феномен, є суспільством вільних, рівноправних, політично свідомих громадян , їх спільнот, незалежне від держави, але взаємодіє з нею в межах права, і як носій суверенітету, джерело влади здатне справляти солідарний вплив на формування та реалізацію державно-політичних рішень щодо дотримання прав і свобод людини та громадянина, забезпечення гарантій їх вільного розвитку, самовизначення і самореалізації. Громадянське суспільство, зберігаючи свою незалежність від держави, взаємодіє з нею передусім заради забезпечення законних прав людини. Воно розвивається в тісному взаємозв'язку з державою, є її основою, ініціює в ній необхідні зміни. У перехідні періоди ситуація може змінюватися, і держава першою активізує свій вплив на громадянське суспільство, стає його своєрідним фундатором.

Розвиток українського громадянського суспільства відбувається суперечливо, часом з порушенням соціальної рівноваги через зіткнення інноваційних і традиційних цінностей, особливо якщо запозичені інновації переносяться на національний грунт механічно, а не в контексті розвитку століттями усталених національних традицій.

У цілому громадянське суспільство характеризується певними критеріями, які, на думку дослідників, доповнюючи один одного, становлять його сутність, а саме: 1) відносинами власності, що реально існують у певному суспільстві; 2) рівнем і формами усуспільнення та рівнем розвитку продуктивних сил; 3) конкретно-історичними умовами країни, системою громадських і політичних інститутів, державною політикою. Пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства на основі внутрішніх ресурсів та здобутків демократичних держав є нагальним імперативом розвитку новітньої Української держави.

Визначено, що взаємовідносини громадянського суспільства та соціально-правової держави мають базуватися на певних засадах, головними з яких є: 1) законодавчо закріплений захист прав і свобод людини як пріоритет державної політики в усіх сферах суспільного життя; 2) відпрацьована регламентація повноважень держави на основі поділу влади при системі всебічного конституційно-правового контролю за діями органів державної влади з боку інститутів громадянського суспільства, функціонування механізму стримувань та противаг; 3) наявність механізму демонополізації влади, що унеможливлює її зосередження в однієї особи, державної або суспільно-політичної інституції, окремої групи людей; 4) додержання демократичних вимог у процесі розробки, прийняття та використання законів із правовим закріпленням у них принципів та механізмів демократії, притаманних громадянському суспільству.

Показано, що в умовах динамічних змін соціального і політичного простору України її нинішня система державного управління, яка поки що зберігає свою переважно ієрархічну, централізовану, бюрократичну будову, не відповідає вимогам та завданням, які ставить перед державною владою громадянське суспільство. По-перше, це пов'язано з тим, що громадяни України виявилися більш готовими до змін, які сталися у державі після президентських виборів 2004 p. (так звана “криза зростання”), ніж владні структури. По-друге, система державного управління, увібравши в себе негативні риси радянської системи, запозичила окремі, часто недосконалі механізми із систем західноєвропейського державного управління, які за своєю природою не співвідносяться з особливостями українського суспільства, національною специфікою суспільної трансформації. По-третє, бюрократичний апарат через свою інертність, недостатню інноваційність, зосередженість на правилах і процедурах фактично не готовий ефективно взаємодіяти як з громадянами, так і з структурами громадянського суспільства.

Зазначено, що елементи безпосередньої та представницької демократії були властиві Україні на всіх етапах її історичного розвитку. Україна від початку свого існування обрала так звану “античну модель громадянства”, в якій приватна власність на землю була обов'язковою умовою отримання громадянських та політичних прав. Зокрема, наприкінці X - на початку XI ст. у Київській Русі остаточно склався особливий різновид пізньої військової демократії - так звана “вічова демократія”. При цьому віча володіли абсолютною легітимністю, представляючи сукупну політичну волю залучених до участі у них громадян. Соціальні відносини, які склалися за умов вічевої демократії, залишили глибокий слід у ментальності українського народу. Своєрідним середнім класом українського суспільства в литовсько-польській державі стала військовослужбова верства, що дістала назву шляхти. За військову службу вона отримувала від Великого князя земельні наділи і привілеї. Боротьба шляхти за свої громадянські права, тобто за “привілеї”, привела до оформлення їх правових підстав у Литовських статутах (1529, 1566, 1688 pp.). Важливе значення для подальшого розвитку засад громадянського суспільства в Україні мало магдебурзьке право, що поширилося на українські міста із середини XIV ст. Пізніше розвиток козацтва запобіг поглинанню в Україні адміністративною владою громадських прав. У цілому устрій козаччини мав риси самоврядування і втілював ідею рівності перед законом. У Конституції Пилипа Орлика були закріплені договірні форми станових відносин у містах і селах України, характерних для континентально-демократичної політичної культури. У козацьку добу поряд з козацтвом виразником політичних ідей була також інтелігенція, що формувалася не лише з представників церкви, як раніше, а й з козацької старшини, шляхти, міщанства. Проте лише наприкінці XIX ст. українська інтелігенція змогла чітко сформувати свою позицію щодо неприйнятності централізованої бюрократичної держави, оскільки вона не враховувала інтереси різних соціальних груп суспільства. В XX ст. Україна, як і раніше, відігравала роль провінції. Відсутність розвитку її державності стала причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії. Отже, проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з державним будівництвом, оскільки розвиток суспільства і держави є взаємообумовленим.

Проаналізовані особливості становлення і розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні. Показано, що українське суспільство у цілому розвивається як громадянське суспільство європейського типу. Водночас національний контекст вносить особливості в цей процес, і в результаті відбувається формування специфічної української моделі громадянського суспільства. Досліджено проблеми формування середнього класу, динаміку розвитку громадських та політико-громадських об'єднань, розглянуто можливі сценарії подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні.

З'ясовано, що стратегічною перспективою для України має стати комплексна модернізація українського суспільства, яка базується на поєднанні національної спадщини та інновацій світового розвитку. Установлено, що сучасний розвиток українського суспільства має тенденцію до поступового формування відкритого суспільства з динамічною соціальною структурою. Представлено концептуальне розуміння цього процесу та його особливостей у контексті розвитку ринкових відносин, інформаційно-комунікаційних технологій, розширення правового поля, що поєднує державу і громадян, становлення нових форм соціальної архітектоніки, політично-громадських інститутів, модернізації складної системи соціального управління, зокрема державного управління і місцевого самоврядування.

У другому розділі - “Взаємозв'язок національної ідеї, ментальності, суспільства та держави” - здійснено аналіз національної ідеї і національних інтересів як важливих чинників розвитку громадянського суспільства та демократичної держави в Україні, визначено особливості української ментальності як передумови формування національної моделі громадянського суспільства та їх взаємозв'язок у контексті модернізації системи державного управління в Україні.

Зазначено, що труднощі, пов'язані із з'ясуванням суті та змісту поняття “національна ідея”, пояснюються її дуже тісним зв'язком з такими поняттями, як “нація”, “національні інтереси”, “національний ідеал”, “національна свідомість” тощо. В цілому українська національна ідея - це форма сприйняття глибинної сутності українського народу, в якій відображена мета, сенс та фундаментальні принципи його існування. Характерні особливості цієї ідеї визначаються менталітетом народу, ступенем розвитку його духовної та матеріальної культури, статусом на міжнародній арені і завданнями, які стоять перед ним. Доведено, що формування національної ідеї тісно пов'язано зі становленням та розвитком такого феномену, як національна свідомість, що включає теоретичні, буденні, масові, елітні національні та запозичені (і відповідним чином асимільовані) ідеї, настанови, прагнення, погляди, традиції, звичаї, ціннісні орієнтації, які утворюють духовний світ нації. Відповідно без високого рівня національної свідомості досягнення стратегічної мети - формування громадянського суспільства - видається проблематичним.

Розбудова нової системи державного управління в України на сучасному етапі її розвитку неможлива без формування національної ідеї, яка, у свою чергу, виступає важливим чинником трансформації громадянського суспільства та демократичної держави. Стверджується, що національна ідея є явищем динамічним, мінливим і відображає загальні інтереси всієї політичної нації на певному етапі її розвитку. Ключовою складовою української національної ідеї сьогодні має стати подолання бідності в суспільстві та пов'язаної з нею корупції. Основним механізмом досягнення цієї стратегічної мети, як і реалізації національної ідеї, має бути сильна демократична держава та її ефективна система державного управління, яка в тандемі з інститутами громадянського суспільства здатна реагувати на виклики сучасності. Водночас до розробки національної ідеї необхідно підходити стратегічно. Реалізація національної ідеї буде успішною лише в разі її активної підтримки більшістю населення і лояльного ставлення з боку всіх основних національних груп та соціальних верств країни.

Національна ідея, її сутність, формування громадянського суспільства в Україні тісно пов'язані з національними інтересами, які включають, крім загальних інтересів (збереження суверенітету, територіальної цілісності, дотримання порядку, безпеки, правил взаємодії, підвищення якості життя), такі невід'ємні складові системи національних цінностей, як прагматичний розрахунок і моральний імператив.

Доведено, що у вітчизняному політикумі існують принципові розбіжності щодо розуміння національних інтересів України. Пошуки цивілізаційної ідентичності фактично розділили його на два табори - так званих “західників-лібералів” та “євразійців”. Основне концептуальне питання, що розділяє ці дві групи, - визначення суб'єкта національних інтересів. Перша група вважає Україну європейською країною та виділяє універсальну цивілізаційну перевагу Заходу. Відповідно перебування у фарватері західноєвропейської політики відповідає національним інтересам України. При цьому пріоритетне право визначати та формулювати інтереси нації має належати громадянському суспільству. Виходячи з цього найвищий інтерес полягає у проведенні політико-економічної реформи, що перетворить Україну на демократичну та заможну державу. Друга група вітчизняного політикуму ідентифікує Україну як євразійську країну та дистанціюється від ліберального розуміння національних інтересів. На думку цієї частини політичної еліти, лише держава має безумовний пріоритет при формуванні зовнішньополітичного курсу, відповідно “національний інтерес” прирівнюється до “державного”. Чіткого розмежування між двома таборами не існує, міграція у двох напрямах відбувається залежно від того, яка група перебуває при владі. Крім того, досить часто можна спостерігати “гібрид” двох позицій, що, зокрема, знайшло відображення в так званій “багатовекторній” політиці. У цілому національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та в системі міжнародних відносин становлять єдине ціле, тому базові, загальні національні інтереси визначають стратегічні цілі зовнішньої політики України.

Досліджено специфіку української ментальності як основи побудови національної моделі громадянського суспільства. З'ясовано, що поняття “ментальність” має складну історію становлення і трансформації як загальноприйнятої та самодостатньої наукової категорії. Поняття ментальності в суспільствознавчих науках трактується як розгортання уявлень про “психологію” суспільного індивіда, епохи, нації. Йдеться про ментальні культурні основи соціальних, економічних, правових та інших відносин, які яскраво віддзеркалювали співвідношення індивідуального і загального в суспільному житті й людській самосвідомості. Представлено теоретичне розуміння ментальності як певного прояву структур глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості у світобаченні та світосприйнятті індивідів, їх соціальних груп і спільнот, що зумовлює відповідні устремління, поведінку, характер діяльності і спосіб життя людей та їх об'єднань. Ментальність у діяльності людей виявляється як щось спільне в їхніх мисленні, вірі, почуттях та емоціях.

Визначено, що з поняттям “ментальність” тісно пов'язано поняття “менталітет”. Розрізнення ментальності і менталітету як соціопсихологічних феноменів створює підґрунтя для їх специфікації у сфері політики та управління. Зокрема, політичний менталітет пропонується розуміти як результат взаємовпливів сукупності змістів, утворених ментальністю певної спільноти, як оригінальний спосіб мислення і певне політичне спрямування цієї спільноти. У свою чергу, політична ментальність - це спосіб відображення, сприйняття та засвоєння політичної реальності.

Установлено, що характерні риси та особливості української ментальності зумовлені низкою чинників, основними з яких є: геополітичне положення України (розташування між Сходом і Заходом); вплив двох пластів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького; фактична відсутність власної державності протягом багатьох століть; тривала роз'єднаність українських земель, спричинена їх перебуванням у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини; денаціоналізація української політичної і певною мірою культурної еліти; вплив специфічної радянської ментальності. Своєрідним проявом української ментальності в “традиції національної бездержавності” є недовіра до офіційної влади та відсутність почуття національної єдності.

Систематизовано основні риси й особливості української ментальності у вимірі їх позитивного, негативного та неоднозначного (дуалістичного) впливу на розвиток громадянського суспільства і модернізацію системи державного управління.

У третьому розділі - “Взаємодія держави та суспільства в умовах трансформації політико-адміністративної системи України” - здійснено аналіз взаємовідносин держави, політичної, бізнесової еліт та політичної опозиції в контексті формування громадянського суспільства в Україні, визначено особливості вітчизняної модернізації політичної, виборчої і державно-управлінської систем.

Порівняльний аналіз сучасного політичного розвитку України відповідно до теоретичних моделей демократичної модернізації дає підстави припустити, що трансформація її політичної системи в основному відбувається за алгоритмом, властивим країнам з авторитарно-тоталітарним минулим. Вона характеризується незавершеністю, нерівномірністю, нестійкістю багатьох процесів, відсутністю чіткої політичної доктрини, невисоким рівнем інтегрованості та політичної культури, наявністю великої кількості ризиків і відступів від базових варіантів перетворень. Показано, що в умовах перманентних криз, відсутності конкуренції, поширення корупції та безвідповідальності чиновників активізуються корпоративно-олігархічні структури, поглиблюється майнова нерівність, наростає бідність, посилюються розбалансованість і конфліктність суспільних відносин. Політична система демонструє неспроможність у царині своєї діяльності, а саме в узгодженні різних інтересів і підпорядкуванні їх інтересам людини і суспільства. Аналіз структурної та функціональної адекватності політичної системи потребам суспільного розвитку свідчить про необхідність її подальшого реформування.

Розкрито низку особливостей політичної модернізації українського суспільства: здійснюючись за ініціативою держави та правлячої еліти, вона містить елементи авторитаризму та супроводжується конфліктами; раціоналізація владних систем та механізмів відбувається непослідовно; диференціація структури політичної системи суперечить її здатності до інтеграції, забезпечення рівноваги, політичної стабільності і соціального порядку; бізнес-політична монополізація спричиняє деформацію політичних та політико-громадських інститутів (виборча система, партії, місцеве самоврядування, ЗМІ тощо); невисокий рівень політичної культури обмежує участь громадян у процесі прийняття і контролю виконаних рішень; вітчизняна еліта корумпована і в основному зорієнтована на власне збагачення, а її модернізаторська частина слабка і надмірно фрагментована. В цій ситуації пріоритетом для України має стати розвиток людини, особистості як найважливішого модернізаційного ресурсу суспільства.