Модернізація системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні

У країнах з перехідними політичними системами головними фігурантами в процесі державотворення та реформування управлінських структур виступають представники політичної еліти. Період незалежного розвитку дав змогу визначити, що в Україні існує проблема формування сучасної соціально відповідальної політичної еліти, здатної висунути із свого середовища лідерів нової формації, що в українському політикумі бракує лідерів, які б повністю відповідали сучасним завданням розбудови демократичної держави і суспільства, спроможних піднятися над власними корисливими інтересами. Водночас демократичний розвиток України, основними складовими якого є розбудова соціально-правової держави та громадянського суспільства, перебуває в певній взаємозалежності від процесу формування, оновлення та активного функціонування зорієнтованої на національне відродження політичної еліти.

Виходячи з досвіду країн, які тільки здійснюють перехід до реальної демократії, установлено, що вплив політичної еліти та політичних лідерів на якісні перетворення в системі державного управління, формування громадянського суспільства значно сильніший, ніж у країнах сталої демократії. В Україні процес створення ефективної системи державного управління та інститутів громадянського суспільства під впливом сучасної української політичної еліти має напівцивілізований характер. Це зумовлено, по-перше, самим кланово-корпоративним характером української еліти, по-друге - практичною відсутністю державної кадрової політики, стабільної середньої ланки державної служби, незалежної від політичних процесів, та іншими причинами.

Показано, що сучасна політична еліта в Україні є елітою соціального статусу, а не кращою за своїми ціннісними ознаками верствою суспільства. До нинішньої еліти сьогодні переважно належать посадовці з владних структур, які в останні 10-12 років активно поповнюються представниками олігархічних угруповань. Прогресивна частина політичної еліти України, яка поки що становить меншість, на противагу спробам законсервувати традиційну вертикально-бюрократичну модель державного управління, намагається сприяти формуванню громадянського суспільства та модернізації системи державного управління. Завдяки її зусиллям за роки незалежності підвищилися правосвідомість та політична культура громадян, утвердилася свобода особистості, активізувалася її участь у політичному житті, виникла багатопартійність, з'явилися окремі незалежні ЗМІ, різноманітні громадські об'єднання, асоціації, рухи.

Проведений аналіз свідчить, що нині діюча в Україні пропорційна виборча система має цілий комплекс недоліків. Оскільки саме вона модифікує політичну систему, то для подальшої модернізації системи державного управління в Україні необхідно провести реформу виборчої системи. На думку дисертанта, існує три варіанти змін виборчої системи: адаптація нині діючої пропорційної виборчої системи до західноєвропейських демократичних стандартів та українських реалій; повернення до мажоритарної виборчої системи (на всіх рівнях); повернення до змішаної виборчої системи. Останній варіант передбачає запровадження виключно мажоритарної системи відносної більшості для обрання депутатів до місцевих рад, що дасть змогу більш ефективно управляти територіями та забезпечить зв'язок депутатів з виборцями. Щодо виборів до Верховної Ради України, то одна половина її складу має обиратися за мажоритарною системою з правом самовисунення кандидатів, а друга половина - за пропорційною виборчою системою із відкритими регіональними списками. Вважаємо цей варіант виборчої системи найбільш оптимальним на нинішньому етапі розвитку громадянського суспільства в Україні.

Показано, що на сьогодні головним чинником інституалізації опозиції є демократична політична система. В цілому опозиція є невід'ємним елементом громадянського суспільства і правової держави. Проте сьогодні існують об'єктивні причини, які ставлять під сумнів реалізацію цивілізованого формату відносин “влада - опозиція”. По-перше, крім нової редакції закону про регламент Верховної Ради України, необхідно прийняти окремий закон про політичну опозицію та низку нормативно-правових актів, які б регулювали відносини всередині міністерств і відомств з урахуванням розподілу посад за політичною та адміністративною ознаками. По-друге, делегування своїх представників в органи влади частково робить опозицію відповідальною за політику уряду і, відповідно, за його прорахунки. По-третє, з огляду на нецивілізовані методи політичної боротьби та з урахуванням наближення виборів опозиції набагато вигідніше зайняти непримириму позицію та жорстко критикувати дії чинної влади.

На сучасному етапі соціально-економічного та політичного розвитку України особливого значення набуває формування основ нової культури взаємовідносин влади, бізнесу та громадянського суспільства. Це пов'язано з тим, що у багатьох країнах світу публічні відносини у трикутнику “влада - бізнес - суспільство” є потужним джерелом розвитку економічної системи в цілому та умовою вирішення соціальних проблем зокрема. Однак інтереси великого бізнесу, держави та суспільства, як свідчить еволюція світової цивілізації у XX ст., не є ідентичними. Більше того, суперечності між ними досить часто призводили до соціальних потрясінь, фінансово-економічних криз тощо. У зв'язку з цим особливого значення для України набуває необхідність розробки та практичної реалізації механізму соціального партнерства як дієвого засобу прискорення суспільного розвитку.

В Україні держава, бізнес та громадянське суспільство досить тривалий час розвивалися, по суті, паралельно. Однак поступово великий капітал починає усвідомлювати, що повноцінний динамічний розвиток, вихід на світові ринки тощо можливі лише за наявності всередині країни стабільного соціально-правового поля та чітких політичних “правил гри”. Доведено, що розвиток такого сценарію вимагає активного залучення інститутів громадянського суспільства. В основу співпраці держави, бізнесу та громадянського суспільства мають бути покладені почуття національної єдності, патріотизм та спільне бачення завдань, що стоять перед країною.

Важливою складовою впливу інститутів громадянського суспільства на систему державного управління є громадський контроль. На думку автора дослідження, громадський контроль, що являє собою вид соціального управління (механізм саморегуляції соціальної системи), є комплексом різних заходів, яких вживають громадяни, інститути громадянського суспільства (політичні партії, профспілки, ЗМІ, громадські об'єднання), зі спостереження та перевірки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою примусу влади до дотримання норм законів, відповідального та компетентного виконання своїх обов'язків. Доведено, що прозорість є однією з найбільш важливих форм громадського контролю, будучи паралельно з цим його основним механізмом. Для підвищення ефективності механізмів здійснення громадського контролю в системі державного управління органам державної влади та організаціям громадянського суспільства необхідно: ініціювати створення комплексної системи громадського контролю, яка включатиме як державні структури, так і структури громадянського суспільства та складатиметься з двох рівнів - регіонального та загальнонаціонального; спрямувати діяльність суб'єктів громадського контролю на виявлення та оприлюднення недоліків і порушень у діяльності державного апарату, вжиття передбачених законом заходів щодо оперативного усунення порушень прав, свобод і законних інтересів громадян; розробити нормативно-правову базу щодо механізмів застосування громадського контролю, наприклад шляхом прийняття відповідного закону.

У четвертому розділі - “Світові тенденції модернізації державно-управлінських систем: уроки для України” - розглянуто концептуальні питання пріоритетних складових модернізації державно-управлінських систем у напрямі створення нової, ефективнішої системи управління. Детально проаналізовано сучасні концепції (нового державного менеджменту, суспільно-політичні мережі, governance /врядування/), які визначають основні підходи до реформування державного управління у розвинених західних країнах, та на основі ключових уроків цих реформ здійснено пошук власних шляхів реформування системи державного управління.

Показано, що в рамках нового державного менеджменту реалізуються три ринкові моделі реформування державного управління: “вестмінстерська”, “американська” та “гібридна”. Для країн з перехідним суспільством найбільш характерна “гібридна” модель, яка орієнтується на результат, скорочення управлінських витрат, децентралізацію, надання якісних суспільних послуг, конкурентність, політичну відповідальність, відкритість і прозорість.

Вихідною позицією, на якій ґрунтується нова концепція соціально-політичних мереж, є об'єктивна ситуація, яка полягає в тому, що сучасній державі не вдається забезпечити задоволення суспільних потреб, і існує нагальна потреба змінити ієрархічне адміністрування на нову форму управління задля того, щоб усунути існуючий розрив між ідеальним і предметним у державному управлінні, між “владою” і “суспільством”. Соціально-політичні мережі мають низку характеристик, які відрізняють їх від інших форм управлінської діяльності у сфері публічних потреб та інтересів. Досліджено їх головну характеристику: мережі являють собою таку структуру управління публічними справами, яка пов'язує державу та громадянське суспільство. Ця структура емпірично спостерігається і теоретично описується як мережа різноманітних державних, громадських організацій та установ, що мають деякий спільний інтерес, яка формується для вирішення соціальних проблем на основі обміну наявними у її акторів ресурсами.

Особливим теоретико-методологічним підходом до модернізації державного управління, який проаналізований у розділі, є нова формула управління - “governance” (врядування). Поняття “врядування” у сучасній науці державного (ширше - публічного) управління набуває концептуального значення. Деякі дослідники розглядають “governance” (врядування) як самостійну концепцію поряд із новим державним менеджментом та концепцією соціально-політичних мереж. Сутність концепції “governance” полягає в тому, що державне управління втрачає колишню жорсткість і регламентованість; воно базується скоріше горизонтальних, ніж на вертикальних зв'язках між урядовими органами, асоціаціями громадянського суспільства та бізнесом. Подібне управління відрізняється як від простого адміністрування, за якого джерелом політичних рішень виступає винятково політичне керівництво, так і від ринкової моделі з її акцентом на торговельній угоді, де кожний учасник намагається максимізувати свою вигоду. Це складна система врядування, в якій важливі елементи державних повноважень поділені з недержавними організаціями та місцевим самоврядуванням за допомогою інноваційних інструментів розв'язання суспільних проблем (контракти, субсидії, ваучери тощо). Реалізуючись за допомогою переговорів і співпраці між державними та недержавними структурами щодо досягнення взаємоприйнятого результату, демократичне врядування здатне ефективніше задовольняти суспільні потреби.

Проаналізовано сутність і специфіку використання синергетичного підходу в державному управлінні. Нинішній етап розвитку людства пов'язаний зі стрімким “вторгненням” до соціосфери нових явищ. Цивілізація поступово перетворюється на “суспільство ризику”. Синергетичний підхід до управління більш адекватний сучасним умовам розвитку суспільства як самоорганізованої складної системи. Його впровадження обов'язково вимагає перегляду традиційних принципів, форм і методів управління суспільством.

Підтверджено, що синергетика розглядає хаос і порядок як закономірний етап розвитку систем, здатних до самоорганізації, а в Україні поступово формується складне інформаційне суспільство, більшість систем якого є об'єктом впливу з боку державного управління і водночас має властивість самоорганізації. Розкрито значення ідеї самоорганізації для здійснення управління об'єктами і суб'єктами, які функціонують у режимі самоорганізації. Вказано, що державне управління при цьому має виходити не тільки з власних управлінських цілей, а і з внутрішніх прагнень, тенденцій і цільових орієнтацій об'єкта управління, а отже, щоб успішно управляти соціальною системою і досягти бажаного результату, потрібно створювати умови для досягнення нею своїх внутрішніх цілей, органічно доповнюючи їх інноваційними цілями суб'єкта управління. Це теоретичне узагальнення підтверджує раніше зроблений висновок про необхідність урахування у власній моделі державного управління ментальних та духовно-моральних цінностей українського народу.

Розкрито сутність публічної політики, яка означає відкриту, доступну для участі сферу громадського життя, в якій суб'єкти політичних відносин взаємодіють один з одним. При цьому органи влади та громадські організації виступають як самостійні суб'єкти, що мають різні політичну вагу, ресурси та потенціал. Досліджено сучасні механізми взаємодії органів державної влади та громадських організацій у процесі трансформації політичної системи в Україні, основні інноваційні механізми і технології управління (конкурсні, організаційно-структурні, процедурні, соціально-технологічні та комплексні, комбіновані). Доведено, що впровадження механізмів, що базуються на принципах не адміністрування або силового управління, а узгодження інтересів у процесі взаємодії органів влади та громадських організації, сприяє становленню та вдосконаленню дійсно соціальної або публічної політики у кращому розумінні цього слова. Розглянуто роль і місце експертно-консультативної діяльності в інноваційному наповненні державного управління.

Детально розглянуто одну із сучасних форм ефективного державного управління, а саме управління за допомогою соціальних проектів та державних програм. Обґрунтовано, що підвищенню ефективності такого процесу сприяє зміщення інтересу від самих проектних ідей, як було прийнято в державному управлінні, до фаз, які їм передують: експертизи, попереднього аналізу та дослідження, створення суспільного іміджу, спрямованого на підтримку проекту. Це відбувається завдяки тому, що до розробки проекту на стадії, що передує прийняттю рішень, активно залучаються групи громадськості, інтереси яких можуть бути порушені, створюються суспільно-державні та інші “гібридні” коаліції. Водночас показано, що практична неготовність багатьох управлінських команд у структурі державної служби до управління через проекти пов'язана з тим, що відповідна концепція (або ідеологія) ще не має повною мірою “власних” засобів управлінської роботи.

Усебічно розглянуті принципи прозорості та відкритості як важливі інструменти управлінського механізму будь-якої демократичної держави. Насамперед підкреслюється виняткова інноваційність цих феноменів в умовах демократизації сучасної України. Практичне впровадження принципів відкритості і прозорості в державно-політичну сферу зумовлює утвердження у вітчизняній адміністративній практиці більш ефективних управлінських форм. Саму категорію прозорості нерідко підміняють у науковій і публіцистичній літературі поняттям відкритості. Подібна синонімія неприпустима, оскільки відкритість передбачає наявність у системі правових відносин широких каналів взаємопроникнення для всього спектра соціальних, економічних і політичних якостей. Прозорість же характеризується максимально можливою доступністю інформації про діяльність управлінського апарату та формуванням ефективного механізму суспільного впливу на сферу державного управління через інститути громадянського суспільства, що, у свою чергу, є основою нейтралізації корупційних тенденцій у цій сфері. Незважаючи на властиву їм цілісність, відкритість і прозорість як принципи політичного регулювання не можуть виступати уніфікованим інструментом за яскраво вираженої структурованості управлінського простору. Виділено основні сфери застосування принципів відкритості та прозорості, зокрема: публічне управління, управління економікою, соціальні відносини, правоохоронна діяльность держави.

У п'ятому розділі - “Модернізація системи державного управління в Україні: практичні аспекти” - розглянуто основні проблеми формування державно-владного механізму на сучасному етапі державотворення (зокрема удосконалення Конституції України, оптимізація відносин у трикутнику “Президент - Кабінет Міністрів - Верховна Рада України”, трансформація виборчої системи, реформування місцевого самоврядування, створення нової моделі територіальної організації влади), проаналізовано вітчизняний досвід здійснення державно-управлінських реформ, їх подальші напрями, що дало змогу обґрунтувати концепцію модернізації системи державного управління і теоретичне бачення його нової моделі.

Визначено, що стратегічною метою модернізації системи державного управління є створення властивої українським реаліям, ефективної, відкритої, підконтрольної народові системи публічного управління, спрямованої на задоволення потреб людей, підвищення рівня їхнього життя, забезпечення сталого, демократичного розвитку України. Заради досягнення цієї мети потрібно раціоналізувати виконавчу владу, реформувати місцеве самоврядування, змінити філософію управління, переорієнтувавши її з керування на регулювання і надання послуг.

Показано, що в суто практичному плані система державного управління складається з кількох компонентів, кожен з яких має цілком конкретний зміст. Першим є управляюча система (суб'єкт управління), тобто сукупність органів державної влади та управління. Другим компонентом є структурно-функціональна спроможність державної влади адекватно формувати та реалізовувати ефективну державну політику (взаємодія, управлінський процес), третім - сама суспільна система (об'єкт управління), тобто всі сфери суспільного життя.

Значна увага приділяється аналізу особливостей проведення в Україні політико-адміністративної реформи крізь призму формування громадянського суспільства та модернізації державного управління. Починаючи з 1991 р. в Україні неодноразово піднімалося питання про проведення політичної та адміністративно-територіальної реформ з урахуванням зарубіжного досвіду та вітчизняних реалій. Головною метою реформ мала стати модернізація структури органів державної влади, оптимізація системи управління територіями, впорядкування взаємовідносин органів влади різних рівнів, реформування системи державного управління в цілому, що, зрештою, сприятиме підвищенню рівня життя кожного громадянина незалежно від того, в якій місцевості він проживає, надання йому повною мірою належних адміністративних, соціальних та культурних послуг. Проте головною перешкодою для здійснення політико-адміністративної та адміністративно-територіальної реформ стала відсутність політичної волі у вищого державного керівництва, а також консенсусу серед політичних сил щодо напрямів і особливостей реформування. У свою чергу, спроби реформування окремих ланок єдиної системи управління суспільством, як правило, були малоефективними, а здобутки від них - скоріш ситуативними, ніж стратегічними. Новообраний Президент України і його владна команда починаючи з березня 2010 р. демонструють політичну волю і роблять перші кроки в напрямі продовження державно-управлінських реформ. У контексті цих кроків і теоретичних узагальнень у попередніх розділах дослідження розроблено концепцію модернізації системи державного управління, визначено її засади, стратегію, методи та інструменти реалізації. Окреслено наукові підходи до побудови власної, української моделі державного управління.

Отримані в дисертаційному дослідженні наукові результати дали підстави запропонувати практичні рекомендації для органів державної влади України, зокрема: унормувати при підготовці нової редакції Конституції України принципи формування громадянського суспільства як ключової складової внутрішньополітичної стратегії України; розробити та прийняти спеціальні закони України про розвиток громадянського суспільства, про громадський контроль, про політичну опозицію, Виборчий кодекс України, постанову Кабінету Міністрів України про комплексну модернізацію українського суспільства; розробити Національну програму модернізації системи державного управління в Україні, яка б поєднувала світові досягнення і національні традиції; передбачити при підготовці та прийнятті нових нормативно-правових актів загальнонаціонального та регіонального рівнів інституціональну відповідність їх норм ментальним особливостям і традиційним цінностям українського народу; створити при Президентові України Координаційну раду з питань комплексної модернізації українського суспільства та відповідні ради при держадміністраціях регіонів України за участю громадськості; сформувати в Адміністрації Президента України та Секретаріаті Кабінету Міністрів України спеціальні підрозділи з модернізації системи державного управління.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми, що виявляється в обґрунтуванні теоретико-методологічних і практичних засад модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні, розробці авторської концепції модернізації державно-управлінської системи та наукових підходів до побудови власної національної моделі державного управління. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що поставлені завдання виконані, мета досягнута, правильність запропонованої нової методології і гіпотеза дослідження підтвердилися. На основі отриманих результатів та їх узагальнення сформульовано такі основні висновки і рекомендації.

1. Концептуальний аналіз громадянського суспільства у співвідношенні з державою як двох невід'ємних складових соціуму дав змогу виявити високий ступінь розробленості сутності, структури та функціонування цих складових, у той час як взаємообумовленість трансформації змісту і форми в контексті їх взаємодії залишаються малодослідженою. Доведено, що поділ соціуму на громадянське суспільство і демократичну державу спостерігається і в сучасних умовах перехідного розвитку України. В цьому тандемі громадянське суспільство тією чи іншою мірою виступає основою держави, його розвиток спричиняє в ній необхідні зміни. Особливістю динаміки взаємодії і взаємообумовленості розвитку громадянського суспільства і держави в нинішній соціально-політичній ситуації в Україні є те, що держава, прагнучи мобілізувати ресурси суспільства на здійснення реформ, стає більш відкритою до співпраці з інститутами громадянського суспільства і свідомо йде на модернізацію системи державного управління в напрямі становлення публічного управління. Разом з тим модернізація системи передбачає якісні зміни в самій парадигмі державного управління, необхідність формування його нової моделі, яка б базувалася на національних особливостях та відповідала світовим демократичним стандартам.

2. На основі дослідження сучасного стану політико-правових, економічних, соціокультурних основ громадянського суспільства в Україні визначено, що за своєю сутністю і функціональною структурою воно є демократичним суспільством європейського типу. Водночас виявлено, що його розвиток має суттєві національні особливості, зумовлені одвічними традиціями, українською ментальністю, духовними і моральними цінностями, самобутнім світоглядом українського народу. Обґрунтовано авторське бачення основних сценаріїв розвитку українського суспільства: згортання інститутів громадянського суспільства і реставрація авторитарного режиму; консервація існуючого стану громадянського суспільства і досягнення хиткої рівноваги між ним і державою, порушення якої призводить до встановлення напівавторитарного режиму; розвиток і зміцнення громадянського суспільства європейського типу з активізацією участі громадян у владних структурах і процесах прийняття управлінських рішень. Вважаємо, що сучасні тенденції розвитку суспільства дають підстави прогнозувати, що для України найбільш імовірний третій сценарій.

3.Визначено, що формування та усвідомлення української національної ідеї як політичного проекту майбутнього нації є основою розвитку об'єднаного, консолідованого українського громадянського суспільства, демократичної держави і, відповідно, модернізації системи державного управління. В дисертації сформульовані базові методологічні підходи до розробки української національної ідеї. Запропоновано авторське концептуальне бачення національної ідеї як привабливої перспективи для всіх громадян країни, як смисложиттєвого модерного проекту суспільного розвитку, який базується на національній спадщині та сучасній системі цінностей українського народу, виражає спільні духовні та матеріальні інтереси і потреби всієї нації та довгострокову стратегію сталого розвитку України. Сутністю національної ідеї має бути стратегічна мета, що зумовлюється глибинними внутрішніми зв'язками і тенденціями розвитку суспільства, є конкретно-прагматичною і змінюється залежно від обставин, у яких розвивається країна. Вважаємо, що сьогодні такою стратегічною метою, головною складовою національної ідеї, яка об'єднає, згуртує і гуманізує українське суспільство, має стати подолання бідності та пов'язаної з нею корупції.

4.Узагальнено духовно-світоглядні витоки, сутнісні характеристики та особливості української ментальності, її місце і роль у сучасних процесах суспільної трансформації. Акцентовано увагу на тому, що ментальність українського народу сформована особливими умовами його історичного розвитку на стику світів та комунікацій, впливом змінних зовнішніх чинників та розвитку запозиченого ззовні у національному контексті. Розроблено новий методологічний підхід до розбудови громадянського суспільства та модернізації системи державного управління з огляду на українську ментальність. Доведено, що сьогодні будь-які реформи в Україні приречені на невдачу, якщо не враховувати в процесі їх здійснення ментальність народу та менталітет громадян. Визначено, що вирішальним фактором модернізації є органічний синтез світових інновацій і власних традиційних цінностей. Обґрунтовано необхідність досягнення інституційної відповідності модернізованих державно-управлінських структур ментальним, моральним, духовним цінностям та устремлінням українського народу. Систематизовано основні риси та особливості української ментальності за виміром їх впливу на модернізацію системи державного управління.

5.З'ясовано глибинний внутрішній взаємозв'язок національної ідеї, національних інтересів, української ментальності та громадянського суспільства в контексті якісних змін у системі державного управління. Виявлено, що сутність національної ідеї як певної системи ціннісних орієнтацій усіх верств суспільства та чинника національного розвитку великою мірою визначається національними інтересами. Установлено, що формування національної ідеї, в якій відображені мета, сенс і фундаментальні принципи існування українського народу, тісно пов'язане з його ментальністю, стійкими структурами національної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, орієнтири людей, особливі риси національного характеру і суспільної психології. Багаторівнева взаємодія і взаємозалежність національної ідеї, інтересів і ментальності суттєво впливають на розвиток громадянського суспільства в Україні, а отже, і на модернізацію політичної системи, соціально-правової держави та системи державного управління.

6.Досліджено сутність сучасної політичної системи України як своєрідної матриці системи державного управління та особливості політичної модернізації українського суспільства в перехідних умовах. Доведено, що сучасна політична система українського суспільства за своїми сутнісними ознаками є відносно консолідованою, напіввідкритою та демократичною. Водночас недосконала організаційно-функціональна структура спричиняє її низьку соціально-політичну ефективність і гальмує суспільний розвиток. Виявлено, що в контексті своєрідної метаморфози “суспільство - політична система - суспільство” політична система, здійснюючи владу і керуючи суспільством через систему державного управління, виявляє свою структурно-функціональну невідповідність внутрішній структурі та функціям громадянського суспільства, а отже, і потребам суспільного розвитку.

7. Показано, що в умовах активізації залучення громадськості до вироблення публічної політики та участі в публічному управлінні на перший план державотворення виходить фактор виборчої системи, яка значною мірою формує всю систему державного управління. Встановлено, що виборча система України перебуває в стані перманентної трансформації, і це пов'язано як з незавершеністю політичної структуризації суспільства, так і з посиленням впливу політико-економічних монополій на владу, прагненням представників бізнес-еліти увійти до органів державної влади та отримати неконтрольований доступ до суспільних ресурсів, преференцій, пільг. Нині діюча виборча система має комплекс недоліків: це практична ліквідація зв'язку виборця з депутатом; зниження інтелектуального і морального рівня депутатів; зрощення державного апарату, бізнесу і політики, що гальмує модернізацію системи державного управління. Визначено, що найбільш оптимальним варіантом її реформування є запровадження мажоритарної системи для місцевих виборів і змішаної виборчої системи для парламентських, у якій пропорційна її частина має бути з відкритими регіональними партійними списками.

8.Проаналізовано сутність, структуру, особливості формування політичної еліти, її роль в модернізації українського суспільства і, зокрема, системи державного управління. Сучасна українська еліта неконсолідована, неоднорідна за своєю структурою, провокує перманентні конфлікти, має напівзакритий характер, її соціальною базою в основному є не середній клас, а спекулятивна та кримінальна буржуазія. Якісний склад політичної еліти, особливо її правлячої частини, представлений переважно посадовцями владних структур загальнодержавного та регіонального рівнів. Це еліта соціального статусу, а не найкраща верства суспільства, що піднімається над ним завдяки власному інтелекту, високим культурно-духовним і моральним позиціям. За своєю сутністю сучасна українська еліта більше набуває кланово-корпоративних рис, і її діяльність спрямована не на модернізацію суспільства, а переважно на власне збагачення. Таким чином, сьогодні в Україні бракує стратегічно мислячої, національно свідомої, патріотичної політичної еліти, спроможної запропонувати своєму народові національний проект (ідею), стратегію розвитку суспільства і повести його за собою.

9.Досліджено сутнісні характеристики, правовий статус та особливості функціонування інституту політичної опозиції в Україні як невід'ємного компонента громадянського суспільства і демократичної держави. Встановлено, що політична опозиція як форма протистояння меншості офіційному політичному курсу правлячої більшості в Україні функціонує. До опозиції входить переважна більшість модернізаторської еліти. В цілому опозиція в політичному процесі з владою дотримується принципів рівноваги, контролю та критики. Водночас її нинішня надмірна фрагментованість не дає змоги опозиції діяти системно, послаблює її потенціал щодо інституювання соціальних виступів, вироблення альтернативних рішень та врегулювання конфліктів. Сучасна опозиція, яка формувалась в умовах парламентсько-президентської форми правління, потребує уточнення свого правового статусу і переходу у новий, більш цивілізований формат взаємовідносин з владою.

10. З'ясовано, що в Україні бізнес та громадянське суспільство тривалий час розвивалися у паралельних системах координат. Водночас у світовій практиці існують певні стандарти взаємовідносин між громадянським суспільством та великим бізнесом у контексті соціального розвитку. Серед них ключовим є практика добровільного прийняття діловими колами країни соціальної відповідальності. Вони можуть бути застосовані і в Україні, а реалізувати соціальні наміри великого капіталу найпростіше через механізм соціального партнерства, що являє собою добровільну та рівноправну взаємодію між працівниками, роботодавцями та державою. Його ефективне функціонування можливе лише за умови залучення до такої співпраці громадських організацій, особливо профспілок. Оптимальною формою співпраці між владою, бізнесом і громадянським суспільством є бізнес-асоціації та інформаційно-аналітичні центри. Запропоновано прикладні моделі соціального партнерства в контексті модернізації державного управління.

11. Досліджено головні світові інноваційні тенденції розвитку державного управління, основний зміст та суб'єктність публічної політики і управління, проблеми її становлення в Україні. Обґрунтовано, що модернізація державного управління має здійснюватися передусім через впровадження інноваційних механізмів і технологій (конкурсні, соціально-технологічні, стратегічні, нормативні, інформаційні, комунікативні, взаємного контролю, стримування, експертно-консультативні) прийняття управлінських рішень за участю громадськості. Проаналізовано експертно-консультативну діяльність як специфічний комплекс інноваційних управлінських технологій. Зазначено, що досягнення українськими державними службовцями якісно нового рівня професійної діяльності можливо за умови оволодіння ними інноваційними механізмами і технологіями управління. Обґрунтована необхідність радикальної зміни місця і ролі державної служби в системі державного управління. Доведено, що без підготовки державних службовців нового типу модернізація державного управління в Україні стає проблематичною. Проаналізовано управління за допомогою соціальних проектів і державних програм з використанням ресурсу громадських організацій.

12. Обґрунтовано важливу роль і основні напрями практичного впровадження таких інноваційних принципів у системі державного управління, як відкритість та прозорість. Доведено, що їх втілення у системі державного управління забезпечує можливість ефективної функціональної взаємодії демократичної держави та громадянського суспільства, оптимізує зворотний зв'язок публічної влади з громадськістю, що, у свою чергу, сприяє модернізації системи державного управління. Чітко розмежовано поняття відкритості та прозорості за сутністю і змістом. Визначено підходи щодо практичного втілення принципів відкритості і прозорості в системі державного управління України та подано їх диференціацію за галузевою ознакою. Розглянуто європейський досвід (Швеція, Фінляндія, ФРН) упровадження принципів відкритості і прозорості, зокрема законодавчого забезпечення, звітності, роз'яснення рішень, використання мережі Інтернет, електронного урядування та можливості використання його елементів в Україні.

13. Узагальнено сучасні світові теоретико-методологічні підходи до реформування державно-управлінських систем (“новий державний менеджмент”, “соціально-політичні мережі” та концепція “governance”), визначено можливість застосування їх окремих елементів для реформування української системи державного управління . Установлено, що серед основних чинників, які спонукають національні держави до пошуку нових моделей державного управління, визначальними є широке впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, розширення політичної і соціальної мобілізації, участі недержавних структур в управлінні, демократизація державного устрою, інші зміни в системі координат функціонування держави. Визначено, що концепція governance (врядування) увібрала в себе кращі ідеї менеджеріальної теорії та мережевого підходу. Обґрунтовано, що така система врядування дасть змогу більш успішно розв'язувати проблеми суспільного розвитку за умови, що єдиним керуючим і координуючим центром залишається держава. Виділено окремі елементи концепції “нового державного менеджменту” та концепції “governance”, які можуть бути використані в теорії і практиці модернізації системи державного управління в Україні.

14. Представлено концептуальний підхід до використання синергетичної методології в процесі модернізації системи державного управління та впровадження його нової моделі. З'ясовано логіку розвитку суспільства як нелінійного, хвильового процесу, що має певні ритми, швидкість, тому нова система державного управління має орієнтуватися на досягнення певної гармонії суспільних перетворень (політичних, економічних, соціокультурних), оптимальне збалансування темпів цих змін і, по можливості, їх симетричності. Запропоновано теоретичне бачення модернізації діючої системи державного управління в Україні як процесу адекватної підтримки різноманітності елементів життєдіяльності громадянського суспільства, що виникають під час його еволюції й самоорганізації та органічного включення в цей процес інноваційних управлінських впливів держави.

15. Розроблено концепцію модернізації системи державного управління в контексті взаємодії і взаємообумовленості розвитку держави та українського громадянського суспільства, у межах якої визначено її сутність, цілі і завдання, політичні, соціально-економічні, духовно-моральні чинники, базові принципи, основні напрями та способи здійснення, а також інституційне, кадрове та ресурсне забезпечення. Сформовано методологічний інструментарій взаємодії держави та суспільства і модернізації системи державного управління (відкритість, прозорість, доступ до інформації, консультування, експертиза, інноваційні технології, мотивація, координація, громадський контроль, синергетичний підхід), розкрито особливості взаємообумовленості розвитку держави і громадянського суспільства в Україні (еволюцію Української держави в напрямі відкритості, а управління - публічності), оцінено вплив національної специфіки сутнісних вимірів українського суспільства (ментальності, традицій, звичаїв, духовних та моральних цінностей, національної ідеї, національних інтересів, конституційного устрою, виборчої системи, форми правління, політичної еліти, бізнес-еліти, політичної опозиції) на процес якісних перетворень у системі державного управління. Обґрунтована необхідність органічного поєднання в процесі модернізації державного управління новітніх світових досягнень і національної спадщини.

16. Запропоновано теоретико-методологічні підходи до побудови власної, української моделі державного управління, яка має базуватися на принципах соціально-комунікативної взаємодії демократичної держави і громадянського суспільства при вирішенні питань, що становлять загальний інтерес; визначено ключові структурні елементи такої моделі: органічне поєднання суб'єкт-об'єктного та суб'єкт-суб'єктного типів суспільних відносин з поступовим домінуванням другого типу; принципи відкритості та прозорості в управлінні; інноваційні механізми збалансування суспільних інтересів та досягнення порозуміння щодо важливих управлінських рішень; технології участі громадян у прийнятті та контролі виконання управлінських рішень; інституційні інструменти врахування співвідношення ціннісно-цільових орієнтирів, ментальних та інших світоглядних особливостей обох сторін управлінського процесу; мережеві системи надання якісних державних та громадських послуг, спрямованих на задоволення потреб споживачів; мобільна командна діяльність, яка оцінюється за результатами; механізми реального зворотного зв'язку на основі постійного діалогу з громадськістю; зразки практичної реалізації проблеми в сучасному світі (концепції governance, менеджеріалізму, політичних мереж), окремі елементи яких можуть бути корисними для України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Пухкал О. Г. Модернізація державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні : [монографія] / О. Г. Пухкал. - К. : Видавн.-поліграф. центр “Київ. ун-т”, 2010. - 287 с.

2. Пухкал О. Г. Государственный сектор и социально-экономический прогресс в развивающихся странах : [монография] / Г. Н. Климко, А. В. Кулиш, И. Ф. Карпинский и др. - К. : Высшая шк., 1980. - 205 с. - Авторськие с. 138-164.

Статті в наукових фахових виданнях

3. Пухкал О. Г. Стратегія комплексної модернізації українського суспільства / О. Г. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 29-36.

4. Пухкал О. Перспективи та напрямки розвитку громадянського суспільства в Україні / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 2. - С. 217-224.

5. Пухкал О. Національна ідея як передумова трансформації громадянського суспільства в Україні / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2008. - № 1. - С. 145-152.

6. Пухкал О. Духовний вимір української ментальності / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2008. - № 4.- С. 270-279.

7. Пухкал О. Методологічні основи дослідження структурної та функціональної адекватності політичної системи України / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2009. - № 2. - С. 227-235.

8. Пухкал О. Політична еліта і громадянське суспільство в Україні: становлення і взаємодія / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2009. - № 4. - С. 193-201.

9. Пухкал О. Участь громадських організацій у розвитку громадянського суспільства в Україні / О. Пухкал // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - № 2. - С. 246-252.

10. Пухкал О. Г. Взаємовідносини влади і бізнесу в контексті формування основ громадянського суспільства в Україні / О. Г. Пухкал // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. - Вип. 4 (27).- С. 192-199.

11. Пухкал О. Політична еліта як суб'єкт модернізації українського суспільства / О. Пухкал // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : НАДУ, 2009. - Вип. 2. - С. 181-191.

12. Пухкал О. Г. Проблеми становлення громадянського суспільства та реформування державного управління / О. Г. Пухкал // Економіка та держава. - 2010. - № 7. - С. 89-91.

13. Пухкал О. Г. Інноваційний потенціал та проблеми модернізації державного управління в українських реаліях суспільної трансформації / О. Г. Пухкал // Зб. наук. пр. НАДУ.- К. : НАДУ, 2010. - Вип. 1. - С. 22-29.

14. Пухкал О. Прозорість як важливий чинник модернізації державного управління / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2010. - № 1. - С.13-22.

15. Пухкал О. Реформування державного управління: пошук нових концепцій / О. Пухкал // Вісн. НАДУ. - 2010. - № 2. - С. 31-38.

16. Пухкал О. Г. Громадський контроль як важливий чинник демократизації та ефективності державного управління / О. Пухкал // Інвестиції: практика та досвід. - 2010 - № 14. - С. 56-59.

17. Пухкал О. Г. Поєднання державних і громадських засад в місцевому самоврядуванні / О. Г. Пухкал // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2010. - Вип. 2 (29). - С. 160-167.

18. Пухкал О. Г. Проблеми та перспективи адміністративно-територіальної реформи в Україні на сучасному етапі / О. Г. Пухкал // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 15. - С. 88-91.

19. Пухкал О. Г. Вплив виборчої системи на процеси модернізації державного управління в Україні / О. Г. Пухкал // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. - Львів : Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2010. - Вип. 22. - С. 83-89.

20. Пухкал О. Г. Проблеми адекватності політичної системи в контексті трансформації українського суспільства / О. Г. Пухкал // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2010. - Вип. 1 (41). - С. 28-32.

21. Пухкал О. Г. Модернізація політичної системи України: державно-управлінський вимір / О. Г. Пухкал // Державне управління та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2010. - Вип. 3.- С. 41-50.

22. Пухкал О. Г. Актуальні проблеми та перспективи функціонування політичної опозиції в Україні / О. Г. Пухкал // Економіка та держава. - 2010. - № 10. - С. 90-94.

23. Пухкал О. Г. Проблеми експертно-аналітичного супроводу діяльності органів державної влади в Україні / О. Г. Пухкал // Інвестиції: практика та досвід. - 2010 - № 20. - С. 61-63.

Матеріали конференцій, тези доповідей

24. Пухкал О. Г. Аналіз потреб у навчанні державних службовців як фактор ефективного планування підвищення кваліфікації кадрів державного управління і самоврядування / О. Г. Пухкал // Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України : матеріали міжнар. наук.-практ. конфер. (Київ, 19-20 верес. 1996 р.) / [за заг.ред. В. І. Лугового]. - К. : Вид-во УАДУ, 1996. - С. 41-44.

25. Пухкал О. Г. Основа державного управління / О. Г. Пухкал, Н. Р. Нижник // Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 4-5 груд. 1997 р.) / [за заг. ред. В. І. Лугового]. - К. : Вид-во УАДУ, 1998. - С. 80-90. - Авторські с. 80-87.

26. Пухкал О. Г. Структура та методи державного управління / О. Г. Пухкал // Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 4-5 груд. 1997 р.) / [за заг. ред. В. І. Лугового]. - К. : Вид-во УАДУ, 1998. - С. 91-103.

27. Пухкал О. Становлення моделі державного управління в контексті розбудови громадянського суспільства в Україні / О. Пухкал // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 31 трав. 2007 р.) : у 4 т. / [за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна]. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - Т. 1. - С. 249-251.

28. Пухкал О. Г. Духовно-ментальні передумови становлення демократичного врядування в Україні / О. Г. Пухкал // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування : світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 30 трав. 2008 р.) : у 3 т. / [за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна]. - К. : НАДУ, 2008. - Т. 2. - С. 210-212.

29. Пухкал О. Г. Публічна політика в контексті взаємодії влади і суспільства / О. Г. Пухкал // Демократичне врядування : наука, освіта, практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 29 трав. 2009 р.) : у 4 т. / [за заг. ред. В. П. Приходька, С. В. Загороднюка]. - К. : НАДУ, 2009. - Т. 2. - С. 142 - 145.

30. Пухкал О. Г. Модернізація державного управління: проблеми та перспективи українського варіанта / О. Г. Пухкал // Галузь науки “Державне управління” : історія, теорія, впровадження : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 28 трав. 2010 р.) : у 2 т. / [за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, С. В. Загороднюка]. - К. : НАДУ, 2010. - Т. 2. - С. 317-318.

Статті в інших наукових виданнях та навчально-методичні праці

31. Пухкал О. Г. Підготовка та прийняття управлінських рішень / О. Г. Пухкал // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Факт, 1999. - № 1 (3). - С. 18-24.

32. Пухкал О. Діяльність комітету Верховної Ради у закордонних справах і зв'язках з СНД / О. Пухкал // Зовніш. торгівля. - 1999. - № 3-4. - С. 112-116.

33. Пухкал О. До більшої економізації зовнішньої політики / О. Пухкал // Ділов. вісн. - 2000. - № 9 (76). - С. 12-13.

34. Пухкал О. Реформа управління - це відродження країни / О. Пухкал // Україна. - 2000. - № 3. - С. 4-5.

35. Пухкал О. Г. Законодавство України: проблеми гармонізації до норм ЄС / О. Г. Пухкал // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федер. профспілок України. - 2000. - № 4. - С. 168-171.

36. Пухкал О. Парламентська підтримка Чорноморського співробітництва / О. Пухкал // Зовніш. торгівля. - 2001. - № 1-2. - С. 54-58.

37. Пухкал О. Г. Сучасний світ та стратегія випереджаючої модернізації в Україні / О. Пухкал // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федер. профспілок України. - 2001. - № 2. - С. 112-115.

38. Пухкал О. Політичний маркетинг / О. Пухкал, О. Дикий // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федер. профспілок України. - 2002. - № 1.- С. 199-201. - Авторські с. 199.

39. Пухкал О. Г. Політико-правові засади сучасної української дипломатії / О. Г. Пухкал // Наук. вісн. Дипломат. акад. України. - 2002. - Вип. 6. - С. 28-35.

40. Пухкал О. Г. Пошук ефективної форми правління в контексті внутрішньополітичної стратегії України / О. Г. Пухкал // Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід : зб. наук. пр. / за наук. ред. І. В. Розпутенка. - К. : К.І.С., 2003. - С. 94-102.

41. Пухкал О. Г. Політична система України в контексті європейського вибору і підвищення кваліфікації кадрів / О. Г. Пухкал // Навчальний процес у закладах системи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів: досвід та проблеми : зб. наук. та наук.-метод. пр. / кол. авт. ; за заг. ред. В. І. Лугового, І. В. Розпутенка, В. Г. Понеділко. - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 93-102.

42. Пухкал О. Особливості формування політичної влади на основі післяпомаранчевих імпульсів українського суспільства / О. Пухкал // Ефективність державного управління та управлінських кадрів в умовах змін : зб. наук. пр. - К. : Вид-во НАДУ, 2005. - С. 24-32.

43. Пухкал О. Г. Реформування органів державного управління в контексті євроінтеграції України: стан, проблеми та перспективи / О. Г. Пухкал // Євроатлантикінформ. - 2007. - № 4 (16). - С. 45-48.

Анотації

Пухкал О. Г. Модернізація системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2011.

У дисертації наведено комплексний аналіз особливостей інституціоналізації нових підходів до реформування державного управління в контексті взаємообумовленого розвитку демократичної держави та громадянського суспільства, розкрито їх сутність, передумови, зміст та особливості, детерміновані національною специфікою. Розглянуто сутність, сучасний стан і особливості розвитку громадянського суспільства в Україні, динаміку його взаємодії з державою в умовах соціально-політичної трансформації.

Розроблено концепцію модернізації державного управління з урахуванням національних особливостей розвитку громадянського суспільства, запропоновано теоретичне бачення власної, української моделі державного управління, яка б відповідала світовим демократичним стандартам та вітчизняним реаліям. Дістали подальшого розвитку дослідження проблем виборчої системи, інноваційного потенціалу державного управління, національної ідеї, української ментальності, публічної політики та управління, взаємовідносин влади і бізнесу, правлячої еліти та політичної опозиції, політико-адміністративної реформи в Україні.

Ключові слова: держава, громадянське суспільство, державне управління, модернізація, трансформація, демократія, ментальність, політична система, інноваційний розвиток.