Судові системи країн Європейського Союзу та України: порівняльно-правовий аналіз

У пункті 3.3.2. «Особливості судової системи ФРН, обумовлені федеральним устроєм країни» аналізується досвід Німеччини у питаннях судоустрою, яка є представником федеративних держав і судова система якої відома як одна із найефективніших, незважаючи на її визнання як однієї із найскладніших. Специфіка судоустрою полягає у тому, що у науковій доктрині Німеччини відбувається об'єднання судових органів з іншими державними й недержавними органами й установами в єдину, більш загальну систему - систему правоохорони. Відповідно до такого погляду судова система визначається як центральна ланка єдиної системи спільного функціонування як судів, так і пов'язаних із ними інших державних органів, які здійснюють попередню діяльність і приймають остаточні рішення, необхідні для реалізації закону у випадках установлення правових фактів порушення прав і обов'язків учасників правового обороту.

Досліджено не лише п'ять основних судових юрисдикції (до яких належать: 1) загальні суди (розглядають цивільні й кримінальні справи); 2) адміністративні суди; 3) суди у трудових спорах; 4) фінансові суди; 5) соціальні суди), а й інші спеціалізовані суди, що діють у наш час: федеральний патентний суд, дисциплінарні суди, військові суди. Розглянуто механізм забезпечення єдності судової системи в умовах такої широкої спеціалізації судів. По-перше, незважаючи на федеративний устрій і достатню автономію суб'єктів федерації основні питання відносно судоустрою, судочинства й статусу суддів регулюються лише федеральним законодавством, що підкреслює наявність принципу централізації судової системи Німеччини й підтримку більшості елементів принципу єдності. По-друге, діє Спільний сенат вищих федеральних судів, головним завданням якого є забезпечення єдності правосуддя вищими федеральними судами.

Головною же метою реформ судових органів Німеччини вже багато років є не зміна видів або кількості судів, а досягнення і тепер уже зміцнення й підтримка високого авторитету суду в соціальній структурі німецького суспільства. При цьому громадськість і наука країни дійшли висновку, що вкрай важливі ефективні соціальний і внутрішній правовий контроль за діяльністю судових органів.

Пункт 3.3.3. «Судова система Франції як класична дуалістична модель» присвячено дослідженню особливостей судової системи Французької Республіки, що складається із загальних й адміністративних судів, які є незалежними один від одного, з трьома рівнями судової системи і трьома інстанціями. Поряд із системою загальних судів, що складається із судів великої інстанції, судів малої інстанції, апеляційних судів, двох вищих апеляційних судів, судів асизів та Касаційного суду, діє повноцінна і самостійна система адміністративних судів: адміністративні трибунали, адміністративні апеляційних суди, Державна рада, а також кілька категорій спеціалізованих адміністративних судів, що здійснюють судочинство у сферах соціального забезпечення, дисциплінарної відповідальності суддів і вчителів, контролю державних витрат тощо.

Дуже широко застосовується принцип спеціалізації як судів, так і суддів. У системі загальних суддів поширена практика спеціалізації суддів (це слідчий суддя, суддя по застосуванню покарань, суддя у справах неповнолітніх) та створення спеціальних підрозділів як при судах першого рівня (виправний трибунал, суд асизів), так і при Касаційному суді (комісії, ідентичні за своїм характером судово-правовим органам). Що стосується інших спеціалізованих судів, то з 1958 р. вони діють лише на першому рівні і підлягають контролю Касаційного суду. До спеціальної юрисдикції належать: ради прюдомів (трудові суди), різні суди в кримінальній галузі (наприклад, у справах неповнолітніх), морські торговельні, паритетні, військові та ін.

Зазначається, яким чином членство в Європейському Союзі змушує Францію дотримуватися загальних принципів і вимагає коректування процедурних аспектів роботи своїх судів, їхньої структури, підвищувати їхню ефективність.

Підрозділ 3.4. «Ступінь відповідності загальноєвропейським вимогам судових систем нових держав-членів ЄС» присвячено сучасному стану судових систем молодих членів ЄС.

У пункті 3.4.1. «Судова система Польщі» увага приділена не лише сучасному стану судової системи країни, а й історії реформування судової системи до вступу в Європейський Союз, подальшим напрямам реформування судових органів з метою завершення адаптації до загальноєвропейських стандартів.

Судова система Польщі складається з таких видів судів: Верховний суд Польщі, загальні суди, адміністративні суди й військові суди. Крім того, до органів судової влади можна віднести Конституційний трибунал і Державний трибунал. Специфіка судоустрою Польщі полягає у тому, що від виду суду залежить не лише кількість рівнів, а й кількість інстанцій, через які може пройти відповідна судова справа. Адміністративні суди, наприклад, мають два рівні й розглядають справи в порядку двох інстанцій. Загальні суди мають більш складну структуру, складаються з чотирьох рівнів і виконують функції трьох судових інстанцій. Специфічною є позиція законодавця Польщі щодо статусу Верховного Суду країни, оскільки він не характеризується як загальний суд. І при цьому його юрисдикція поширюється виключно на кримінальні і цивільні справи.

Цікавою є практика застосування принципу внутрішньої спеціалізації у загальних судах. Замість створення широкої системи спеціалізованих судів законодавець закріпив можливість створення у структурі загальних судів першого рівня великої кількості підрозділів - палат з розгляду певних видів спорів, які мають певну автономію й можуть бути розташовані не за основним місцезнаходження суду. Іменуватися такі палати можуть як суди по розгляду певної категорії справ (трудовий суд, сімейний, земельний, торговельний, муніципальний тощо), створюються не обов'язково, а залежно від потреб певної території. Таким чином забезпечується краща доступність суду для населення саме там, де він потрібен. На апеляційному ж рівні відбувається укрупнення суду (кількість палат значно обмежена), що сприяє єдності судової системи та судової практики, зменшує видатки на забезпечення судів.

Пункт 3.4.2. «Судова система Латвії» присвячено аналізу сучасної структури судової системи Латвійської Республіки та дослідженню основних механізмів приведення її у відповідність до стандартів ЄС.

Незважаючи на функціонування поряд із загальними судами системи адміністративних судів, Вищого адміністративного суду в країні немає і вищою судовою інстанцією для судів всіх видів є Верховний суд країни, що розглядає касації на судові спори всіх видів. Судова система взагалі не характеризується розширеною спеціалізацією. Крім адміністративних судів, які не мають повної самостійності, спеціалізовані суди представлені ще відділами земельних книг, які створюються при загальних судах. Але їх скоріше можна розглядати як прояв внутрішньої спеціалізації суддів. Ще однією особливістю судової системи Латвії є те, що Верховному суду країни заборонено давати обов'язкові для застосування нижчестоящими судами роз'яснення про застосування законів. Це можна охарактеризувати як нетипову практику в умовах Європейського Союзу, оскільки для європейських країн характерне покладання на вищий судовий орган забезпечення єдності судової практики. Але Конституційний суд країни в одному зі своїх рішень зазначив, що суддя при здійсненні правосуддя повинен бути незалежний не лише від органів виконавчої й законодавчої влади, але й від вищестоящих судів. Відповідно робота з підвищення ефективності судової системи Латвії й відповідності її вимогам ЄС продовжується й нині. Така робота значною мірою спрямована на налагодження ефективної взаємодії судових органів Латвії із судами інших європейських країн як на рівні держави, так і на рівні органів суддівського самоврядування.

У пункті 3.4.3. «Судова система Литви» формулюється висновок, що ця Балтійська країна також не має широкої реалізації принципу спеціалізації відносно судової системи і спеціалізована юстиції представлена лише адміністративними судами, які мають два рівні, що забезпечують розгляд адміністративних скарг по суті та їх апеляційний перегляд. Касація по адміністративних справах не передбачена, рішення Вищого адміністративного суду оскарженню не підлягають.

Одним із прикладів адаптації до європейських стандартів є сприйняття й реалізація закріплених в європейських міжнародних документах стандартів незалежності суддів і суду. Прикладом цього є позбавлення Президента Республіки ряду повноважень щодо формування суддівського корпусу та повноважень Міністра юстиції встановлювати кількість суддів у відділах судів, призначати заступників голів судів і керівників відділів судів, контролювати адміністративну діяльність судів й організовувати їхнє фінансове забезпечення, а також заборона для Міністра юстиції порушувати дисциплінарні справи відносно суддів і відстороняти їх від посади до розгляду такої справи Судом суддівської честі. При адаптації до європейських стандартів був також змінений порядок формування Ради судів і її повноваження. Нині це, по суті, орган автономії судової влади, наділений найширшими повноваженнями, що формується за прикладом відповідних органів Франції й Польщі, тобто до його складу входять представники законодавчої й виконавчої галузей влади, але при цьому зберігається чітка більшість у ньому суддів-членів.

У пункті 3.4.4. «Судова система Естонії» доводиться, що у Республіці Естонії, як і в інших Балтійських країнах, принцип спеціалізації у побудові судової системи не отримав широкого закріплення і поряд із загальним судами, серед яких повітові, окружні суди й Державний суд, діє лише один вид спеціалізованих судів - суди адміністративні. Система адміністративної юстиції представлена в Естонії лише адміністративними судами першого рівня, що розглядають справи по суті. Апеляційних і Вищого адміністративного суду в цій країні не існує, апеляції й касації на рішення адміністративних судів розглядаються в апеляційних загальних судах й у Державному суді. Але існує практика розподілу судів першого рівня (повітових судів) на судові будинки (структурні підрозділи), розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях. Іншою специфікою судоустрою є те, що Державний суд Естонії не лише очолює систему загальних судів, але і є органом конституційної юрисдикції, для чого в його складі була утворена колегія конституційного нагляду. Високого рівня закріплення отримало судове адміністрування і судове управління, під яким в Естонії розуміють діяльність, що повинна забезпечити: 1) можливість незалежного здійснення правосуддя; 2) необхідні для здійснення правосуддя умови роботи; 3) достатнє навчання службовців суду; 4) доступність правосуддя. Відповідальними органами в цій сфері є Рада по управлінню судами й Міністерство юстиції.

Підрозділ 3.5. «Вимоги Європейського Союзу до судових систем країн-кандидатів у члени ЄС та особливості їх виконання» присвячено дослідженню найбільш актуального для України нині досвіду у реформуванні судових систем - реформ у цій сфері у країнах, які отримали статус кандидатів у члени ЄС (Хорватія, Македонія, Туреччина) та інших Балканських країн. Доведено, що імплементація європейських стандартів, адаптація законодавства країни, що бажає стати членом ЄС, до європейського й адміністративна реформа не зможуть досягти свого максимального ефекту без розвитку можливостей судової влади, тому країна-кандидат у члени ЄС повинна приділити особливу увагу зростанню судового потенціалу, інакше виникає загроза ефективному здійсненню й дотриманню нового законодавства. Тому аналізуються висновки та рекомендації інститутів ЄС до названих країн з питань проведення необхідних судових реформ, національні стратегії реформування органів судової влади цих країн та сучасний стан їх виконання з метою визначення проблемних питань, які Україна має обов'язково вирішити на шляху до членства у ЄС. Приклад таких країн наочно показує, що Європейський Союз не прийме до свого складу державу, що не забезпечила відповідність власної судової системи високим європейським стандартам, навіть якщо будуть виконані інші умови.

Розділ 4 «Міжнародні стандарти організації судової системи і судового співробітництва та їх реалізація в Україні» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Міжнародно-правові норми щодо судових органів та принципів їх роботи» зазначається, що правові акти, норми й принципи міжнародного права займають особливе місце серед джерел, що визначають організацію сучасної судової системи і впливають на проведення судової реформи в Україні. Тому аналізуються норми таких актів, що стосуються структури судових систем, питань її формування та діяльності, з погляду їх реалізації у вітчизняному законодавстві: норми Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, Основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, Ефективних процедур здійснення Основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, та ін. Аналізується також структура та юрисдикція Європейського суду з прав людини. Особливе місце серед норм міжнародного права займають європейські акти щодо ролі і місця суду в сучасній, демократичній державі, питань незалежності судової влади, її доступності тощо.

Наголошується на тому, що міжнародні принципи організації й діяльності судової влади сприяють установленню правового, судового впливу на органи державної влади, формуванню незалежного механізму захисту суспільства й обмеження держави правом.

Підрозділ 4.2. «Стандарти Європейського Союзу щодо побудови судових систем» присвячено узагальненню норм європейського права, практики діяльності Суду Європейського Союзу з метою встановлення необхідних вимог до національних судових систем, що забезпечують їх взаємодію між собою та наднаціональними судами ЄС. Для того щоб мати більш детальне уявлення про судові системи країн Європейського Союзу, звертається увага на природу європейського права, структуру та повноваження наднаціональних органів ЄС, а саме - Суду ЄС. Навіть з урахуванням критики Суду ЄС визнається, що без нього інтеграція європейських країн не досягла б таких висот, що він є одним із небагатьох прикладів високоефективного використання судової процедури в справі реалізації норм міжнародного права, головним механізмом вдосконалення інтеграційного правопорядку ЄС. Досліджується специфіка наднаціональної судової системи ЄС, що складається з декількох рівнів, кожний з яких можна розглядати як самостійний судовий орган. До неї входить безпосередньо Суд ЄС (the Court of Justice), Загальний суд (the General Court) і судові колегії, до яких зараз можна віднести Трибунал по справах публічної служби ( Civil Service Tribunal). Аналізується порядок формування кожного із зазначених судів, обсяг їх юрисдикції, порядок взаємодії з національними та іншими наднаціональними судами. Значна увага при аналізі взаємовідносин між національними судами й Судом Європейського Союзу приділяється поняттю і значенню процедури преюдиціального тлумачення.

Звертається увага на рішення Суду ЄС як на одне із джерел права ЄС, оскільки вони є обов'язковими для держав-членів ЄС, а деякі з них навіть мають значення для визначення меж юрисдикції та ролі національних судів, порядку їх взаємодії між собою з метою захисту прав людини і громадянина. Визначаються принципи, що характеризують організацію роботи Суду ЄС. Доводиться, що структура судової системи Європейського Союзу, порядок розподілу юрисдикції судів, що її становлять, порядок їхнього формування, функціонування й взаємодії дають всі підстави говорити про застосовність принципів єдності, інстанційності, ієрархічності, ступінчастості, спеціалізації, самостійності, рівності.

Підрозділ 4.3. «Тенденції розвитку судоустрійного законодавства європейських країн та варіанти їх врахування під час судової реформи в Україні» присвячено аналізу сучасного стану судової системи України і розробці пропозицій подальшого її реформування з урахуванням тенденцій розвитку судоустрійного законодавства європейських країн.

З цією метою тенденції розвитку судоустрійного законодавства залежно від суб'єкта формування та характеру змін поділяються на три групи: а) тенденції, що формуються на рівні ООН та Ради Європи; б) тенденції, що формуються на рівні Європейського Союзу; в) тенденції, що визначаються на рівні окремих європейських країн. Останні формулюються відповідно до класифікації європейських країн на три типи залежно від ступеня реалізації демократичних і правових стандартів у сфері судоустрою. Під час формулювання зазначених тенденцій аналізуються резолюції і рекомендації ПАРЄ щодо обов'язків України з питань реформування судової системи, документи, що встановлюють правові основи відносин між Україною та ЄС. Аналіз зауважень і наданих рекомендацій з боку європейських інститутів однозначно свідчить, що без їх врахування судова система України не буде визнана такою, що відповідає демократичним стандартам і буде однією із перепон між Україною та членством у ЄС.

Оцінка положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. приводить до висновку, що деякі положення нового Закону є спірними для судоустрою країни та потребують переосмислення. Формулюються пропозиції до подальшого реформування судової системи України з урахуванням не лише зауважень інститутів та органів Ради Європи, а й переваг сучасних судових систем розглянутих європейських країн. Викладено концепцію подальшого реформування судової системи України, яка може стати частиною концепції судової реформи, за умови зміни пріоритетів у цій сфері.

Обґрунтовується, що основні зусилля у межах подальшої судової реформи потрібно сконцентрувати не на реформуванні судів касаційної інстанції, а на розширенні мережі судів першого рівня, які вирішують справи по суті, на підвищенні ефективності їх роботи та ступеня спеціалізації. Для цього пропонуються такі механізми з поступовою їх реалізацією: а) введення у судах з розгляду цивільних, кримінальних справ й справ по адміністративних правопорушеннях додаткових штатних одиниць суддів які мають відповідну підготовку з розгляду сімейних спорів, трудових, справ за участю неповнолітніх; б) утворення постійних відділів місцевих судів не за основним місцем їх розташування або введення спеціальних днів судочинства поза судами; в) введення інституту мирового судді, що візьме на себе розгляд найпростіших цивільних та кримінальних справ, буде максимально територіально доступним для населення; г) розширення переліку спеціалізованих судів на першому рівні судової системи шляхом створення ювенальних судів, трудових (соціальних) судів, більшої кількості адміністративних судів.

Перегляд судових спорів Верховним Судом України оцінюється як нова (четверта) судова інстанція і з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду європейських країн доводиться недоцільність її запровадження. Доводиться, що зміст перегляду судових рішень, закладений у четверту судову інстанцію в Україні, не відповідає повноваженням і статусу судового органу, яким став Верховний Суд України після прийняття нового Закону. Обґрунтовується, що найкращим варіантом вирішення цієї проблеми є збереження послідовності судової реформи і позбавлення Верховного Суду України повноважень з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів. В той же час доцільно створити у складі Верховного Суду України окрему судову палату із повноваженнями розглядати спори щодо компетенції вищих спеціалізованих судів і в такий спосіб забезпечувати єдність судової системи і правосуддя. Такі зміни у повноваженнях збережуть за Верховним Судом України статус найвищого суду загальної юрисдикції, скасують зайву четверту судову інстанцію, полегшать структуру судової системи.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає в розробці обґрунтованих пропозицій щодо напрямів подальшого реформування судової системи України, на підставі порівняння з судовими системами країн ЄС, реалізація яких забезпечить відповідність вітчизняних органів судової влади європейським стандартам. Серед висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними і важливими є зазначені нижче:

1. Судова система є складовою судової влади кожної держави. Тому не можна приступити до вивчення і визначення судової системи без урахування основних моментів, пов'язаних зі становленням судової влади, без розгляду наукових точок зору на співвідношення понять «судова влада», «судова система» та «суд».

Аналізуються різні підходи при розгляді поняття «судова влада». Констатується, що більшість підходів мають не загальний, універсальний, а окремий характер. Як правило, відображаються не всі сторони й аспекти судової влади, а лише деякі з них. У більшості випадків поняття судової влади розглядається на внутрішньодержавній основі без належного врахування національних особливостей ставлення до судової влади, органів і осіб, що її представляють, нормативного регулювання її діяльності в інших країнах.

2. Судовій системі традиційно порівняно із судовою владою відводиться друге місце і найчастіше визначенню місця судової системи в складі судової влади, значенню судової системи для судової влади, співвідношенню понять цих явищ увага не приділяється. Досить рідко використовується найбільш обґрунтований, на наш погляд, спосіб визначення судової системи, що підкреслює її природу як інструмента судової влади, а також внутрішню єдність і загальні риси судових органів.

Не слід забувати, що судова система це не сукупність яких-небудь органів (державних, муніципальних, інших), а саме система, і потрібно підкреслити наявність тісних внутрішньосистемних зв'язків між її елементами (судами). Не можна забувати, що судова система будується на основі певних принципів, єдиних і обов'язкових для кожного суду. Виходячи зі сказаного, можна сформулювати таке визначення: судова система - це система спеціальних державних органів - судів, які є носіями судової влади, створені для задоволення потреби у розгляді та вирішенні виникаючих правових суперечок, мають загальні завдання, принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

3. Зробивши висновок, що всі суди держави утворюють судову систему (тобто є її елементами), необхідно сказати й про способи взаємодії елементів судової системи. На наш погляд, як основний критерій класифікації способів взаємодії елементів судової системи слід розглядати природу такої взаємодії й те, чи буде вона виходити за межі самої судової системи. Оскільки процесуальна взаємодія з приводу розгляду правових суперечок у суді може здійснюватися не лише між судами, але й включати інших суб'єктів, тому варто виділяти способи внутрішньої взаємодії й способи зовнішньої взаємодії. До внутрішньосистемних способів взаємодії слід відносити: а) процесуальну взаємодію; б) організаційну взаємодію; в) взаємодію з питань суддівської самоорганізації. У рамках зовнішньої взаємодії можна виділити два види зв'язків; а) взаємодія із зовнішніми несудовими органами; б) взаємодія із судовими системами (судами) іноземних держав.

4. Що стосується терміна «суд», то він характеризується багатозначністю при використанні як в юридичних наукових роботах, так і в законодавстві. Оскільки дана робота присвячена вивченню організаційних питань побудови судової системи сучасної держави, то суд розглядався як структурна складова судової системи, а значить, як державний орган. Звертається увага на специфіку суду порівняно з іншими державними органами, що проявляється практично в усіх сферах організації його роботи: особливий порядок і підстави для його створення або ліквідації, визначення його структури й чисельності суддів, взаємодії судів між собою й з іншими державними й недержавними органами, формування суддівського корпуса та ін. Пропонується спосіб забезпечення однакового розуміння й використання такого важливого для держави терміна, яким є «суд». Головною об'єднуючою ознакою всіх понять й явищ, що характеризуються терміном «суд», визнається подія розгляду спору між декількома суб'єктами й прийняття обов'язкового для них рішення. Тому пропонується два значення поняття терміна «суд»: а) найбільш загального характеру - як місце або спосіб вирішення спору; б) поняття для конкретизації й чіткості розуміння на рівні Конституції й законодавства - як державний, незалежний орган судової гілки влади, що входить у судову систему України й забезпечує кожному право на повагу його прав і свобод шляхом здійснення правосуддя у випадках й у порядку, передбачених законом.

5. Зауважується, що багато характерних рис судових систем окремих країн можна пояснити тільки історичними традиціями й особливостями правових систем. Тому для визначення причин наявних відмінностей у структурі судових систем України й країн Європейського Союзу проводиться дослідження основних етапів історичного шляху вітчизняного й зарубіжного суду в контексті розвитку судової влади.

Констатується, що, на жаль, немає підстав вважати, що значимі й до деякої міри реформаторські кроки в становленні судової влади Російської імперії або Радянського Союзу поціновуються в нашій країні, а деякі вікової давності пропозиції дотепер зберігаються закріпленими в законодавстві з поваги й визнання їхнього значення для суспільства. По суті, з 1991 р. в Україні почата спроба побудувати судову владу без огляду на історичний досвід.

6. Історичний аналіз формування судових систем країн ЄС, навпаки, свідчить про використання і шанування багатовікового досвіду функціонування суду і становлення судової влади в цих країнах. Головна відмінність країн ЄС в юридичному питанні є наявність різних правових систем: країни загального права (Англія, Ірландія, Уельс) та країни романо-германського права (континентальних країн). Поділ між англійським правом, з одного боку, та правом континентальних країн, з другого, сягає середньовіччя. Але в наші дні різниця між загальним правом та континентальними системами права не є фундаментальною і не протиставляє їх одна одній. Більш того, суспільний розвиток і діяльність Суду ЄС та національних судів країн-членів ЄС формують тенденції зближення цих правових систем.

Історичний аналіз показав відсутність будь-якої єдиної моделі судоустрою для всіх держав ЄС на всі часи. Якщо точніше, моделі такі існували тимчасово. За зразок брався судоустрій країни, що мала переважне військове, політичне й економічне становище в регіоні в той або інший період часу (наприклад, Франції або Англії). Але в чистому вигляді, без змін, така модель ніколи не переносилася в іншу країну. Завжди враховувалися історичні й правові традиції країни-реципієнта, які хоч і незначно, але змінювали оригінальну судову модель. Зі зміною же політичної картини в регіоні зміни в структуру судової системи вносилися ще більш рішуче. Тому нині вкрай складно виділити типи судових систем.

7. Аналізується природа і проблематика принципів побудови судової системи. Зазначається, що принципи побудови судової системи є частиною принципів судової влади, але, з огляду на цілком видиму специфіку, утворюють самостійну систему. Дія кожного принципу створює умови для дії другого принципу, що унеможливлює їхнє функціонування самостійно. Кожний із принципів судової системи відіграє самостійну роль при її побудові, характеризує ставлення до судового устрою країни й у сукупності з іншими принципами визначає єдину мету - забезпечення створення й безперебійного функціонування демократичної й ефективної судової системи. З урахуванням викладеного принципи побудови судової системи визначаються як історично сформовані теорією й практикою діяльності судів, обумовлені економічним і ідейно-політичним рівнем розвитку суспільства нормативно закріплені положення, що фіксують найбільш важливі вимоги й відображають закономірності побудови судової системи країни, виражають її зміст й специфіку і визначають тенденції розвитку.

До самої ж системи принципів побудови судової системи віднесено такі: а) єдності судової системи; б) територіальності; в) спеціалізації; г) інстанційності; ґ) ступінчастості та ієрархічності; д) самостійності суду; е) доступності суду. Розгляд кожного із них окремо показав необхідність внесення змін до законодавства для покращення роботи судів.

8. Країни, що входять до складу Європейського Союзу, мають різні історичні етапи й передумови формування правових систем, різні етапи становлення державності й різні історичні традиції функціонування судових органів. При цьому перебування в одному наддержавному утворенні вимагає від них пошуку компромісу й знаходження єдиної моделі судової системи, можливої в майбутньому для кожного члена ЄС. Слід зазначити, що, незважаючи на необхідність визначення такої єдиної, компромісної моделі судової системи, нині її ще не існує. На рівні міжнародних договорів і загальноєвропейських стандартів визначені лише загальні принципи, яким повинні відповідати судові органи кожної європейської країни, й завдання й цілі, які ставляться перед судами в сучасній демократичній країні. При наявності наднаціональної загальноєвропейської судової системи були збережені національні особливості в кожній окремо взятій європейській країні.

Під час вивчення можливих критеріїв класифікації судових систем країн ЄС доведено, що неможливо їх поділяти за видом правових систем, оскільки це не відображає реальну ситуацію - судові системи в країнах однієї правової сім'ї можуть істотно відрізнятися. Так, вони можуть мати й загальні риси, але загальні риси існують й у судових систем країн, що належать до різних правових сімей. Навіть серед таких країн, як Франція, Італія, Іспанія й Португалія, національні правові системи яких дуже близькі й вийшли з однієї колиски, судоустрій має значні відмінності, особливо коли йдеться про види й компетенцію спеціалізованих судів. Тому класифікація судових систем різних країн повинна проводитися за критеріями, важливими для характеристики саме судової системи, а не держави в цілому.

Оскільки робота присвячена вивченню судових систем не всіх країн світу, а лише країн, що входять до складу Європейського Союзу, і мета дослідження обумовлює необхідність виявити вимоги, які ставляться Європейським Союзом як до власних національних судових систем, так і до судоустрою країн, що претендують на входження до складу зазначеного об'єднання, то це і стало головним визначальним критерієм для класифікації судових систем.

Таким чином, критерієм для класифікації стало перебування в складі Європейського Союзу або ступінь близькості до входження до складу даного об'єднання держав. Відповідно було виокремлено три види країн: 1) країни, що стояли у джерел створення ЄС і мають устояні демократичні традиції й найбільший ступінь реалізації європейських стандартів у сфері судової влади, судоустрою (на прикладі Франції, Німеччини й Англії); 2) країни, які порівняно недавно увійшли до складу ЄС і продовжують реформу власних судових систем (Польща, Латвія, Литва, Естонія); в) країни, які найбільше наблизилися до правових стандартів, визначених ЄС, і одержали офіційний статус кандидата в члени ЄС (Хорватія, Македонія, Туреччина).

9. Аналіз структури судової системи кожної з названих країн з урахуванням останніх змін до законодавства, спрямованих на запровадження інтеграційних процесів, притаманних для країн ЄС, дав можливість визначити коло питань, які необхідно вирішити Україні на шляху до членства в ЄС. Враховувати у цьому питанні необхідно кілька важливих моментів. По-перше, навіть такі країни, як Франція, Велика Британія та Німеччина, продовжують вдосконалення своїх судових систем, головна мета якого - підвищення ефективності роботи суду, покращення якості і зменшення вартості правосуддя, скорочення строків розгляду справ, надання більше можливостей громадянам для альтернативного вирішення виникаючих спорів. По-друге, перед країнами, які недавно увійшли до складу ЄС, ставляться такі ж самі завдання у реформуванні судових систем, але додається вимога оптимізувати спільну роботу органів виконавчої влади (Міністерства юстиції) та органів суддівського самоврядування у сфері управління судовою діяльністю. По-третє, вимоги до реформування судових органів країн-кандидатів у члени ЄС відрізняються від попередніх тим, що констатується незадовільна робота держав у забезпеченні незалежної, безсторонньої і прозорої судової влади для забезпечення більш високого рівня демократії, захисту прав людини і громадянина. Відповідно вимагається проведення заходів, які в країнах-членах ЄС давно вже пройдені: формування судової інфраструктури, прозорої й об'єктивної процедури відбору суддів, вирішення проблем з виконанням судових рішень, формування єдиної статистичної системи, що характеризує стан судових справ у судах, усунення будь-якої можливості політичного впливу на судові органи, створення усередині судової влади спеціального органу для підготовки суддівських кадрів, підвищення їхньої кваліфікації й професіоналізму, заповнення всіх суддівських вакансій, підвищення довіри до суду, полегшення доступності правосуддя, забезпечення умов для формування органів суддівського самоврядування на умовах рівного представництва в них усіх суддів тощо.

10. Окремо серед джерел, що визначають організацію сучасної судової системи, називаються правові акти, норми й принципи міжнародного права. Констатується, що членство України в міжнародних організаціях, таких як ООН і Рада Європи, ратифікація базових для цих організацій документів є суттєвими зовнішніми факторами, що впливають на формування основних начал побудови судової системи й діяльності судів. Аналізується зміст та ступень імплементації у національне законодавство найбільш важливих з них.

11. Науковий аналіз основних принципів побудови сучасної судової системи, досвіду розбудови судових систем країн Європейського Союзу, напрямів їх подальшого вдосконалення, вимог до органів судової влади країн-кандидатів у члени ЄС та загальновизнаних міжнародних стандартів дозволив критично оцінити стан реформування судової системи України та визначити завдання у цій сфері, без виконання яких членство України у складі Європейського Союзу буде неможливим. Тому пропонуються заходи щодо приведення вітчизняної судової системи до європейських стандартів у питаннях спеціалізації судів, інстанційності, ступінчастості, підвищення ефективності судової системи та покращення управління судовою діяльністю.

12. Сформульовано концепцію, головний погляд, на подальший напрям реформування судової системи України, яка може стати частиною загальної концепції судової реформи. Головна ідея полягає в тому, що продовження реформи судової системи у напрямі її наближення до європейських стандартів вимагає змін пріоритетів. Україна у межах судової реформи подальші зусилля повинна сконцентрувати не на формуванні нових судів касаційної інстанції, а на розширенні мережі судів першого рівня, які вирішують справи по суті, підвищенні ефективності їх роботи та ступеня спеціалізації. При цьому збільшення кількості судів першого рівня можна забезпечити за допомогою декількох механізмів з поступовою їх реалізацією: а) введення у судах з розгляду цивільних, кримінальних справ й справ по адміністративних правопорушеннях додаткових штатних одиниць суддів які мають відповідну підготовку з розгляду сімейних спорів, трудових, справ за участю неповнолітніх; б) утворення постійних відділів місцевих судів не за основним місцем їх розташування; в) введення інституту мирового судді, що візьме на себе розгляд найпростіших справ; г) розширення переліку спеціалізованих судів на першому рівні судової системи шляхом створення ювенальних судів, трудових (соціальних) судів, більшої кількості адміністративних судів.

Перегляд судових спорів Верховним Судом України оцінюється як нова (четверта) судова інстанція і на прикладі міжнародних стандартів та досвіду європейських країн доводиться недоцільність її запровадження. Найкращим варіантом вирішення цієї проблеми є збереження послідовності судової реформи і позбавлення Верховного Суду України повноважень з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів. В той же час доцільно створити у складі Верховного Суду України окрему судову палату із повноваженнями розглядати спори щодо компетенції вищих спеціалізованих судів і в такий спосіб забезпечувати єдність судової системи і правосуддя. Такі зміни у повноваженнях збережуть за Верховним Судом України статус найвищого суду загальної юрисдикції, скасують зайву четверту судову інстанцію, полегшать структуру судової системи. Результатом таких дій стане більша доступність суду для населення, підвищення якості правосуддя і довіри громадян до суду та позитивна оцінка з боку компетентних органів і інститутів ЄС і Ради Європи.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Назаров І. В. Принципи побудови судової системи: монографія. Х.: вид. «Фінн», 2009. 144 с.

2. Назаров І. В. Судові системи країн Європейського Союзу та України: генезис та порівняння: монографія. Х.: вид. «Фінн», 2011. 432 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Назаров І. В. Конституційне регулювання судової влади в Україні (історичний аспект) // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування. Х.: „Право”, 2006. Вип. 11. С. 88-95.

2. Назаров І. В. Підстави та порядок припинення повноважень члена Вищої ради юстиції // Право України. 2006. № 12. С. 79-82.

3. Назаров І. В. Прокуратура України на шляху до європейських стандартів // Право України. 2007. № 2. С. 85-88.

4. Назаров І. В. Новий етап на шляху розвитку суддівського самоврядування в Україні // Юридична Україна. 2006. № 11. С. 83-86.

5. Назаров І. В. Органи судової влади України // Вісник Верховного Суду України. 2007. № 10. С. 9-12.

6. Назаров І. В. Вплив інтеграційних процесів на судову владу // Юридична Україна. 2007. № 12. С. 81-85.

7. Назаров І. В. Конституційні засади побудови судових систем країн Європейського Союзу // Юридична Україна. 2008. № 2. С. 81-85.

8. Назаров І. В. Принцип спеціалізації у побудові судової системи України та європейських країн // Юридична Україна. 2009. № 4. С. 106-111.

9. Назаров І. В. Значення принципу інстанційності для організації судової системи України та європейських країн // Юридична Україна. 2009. № 5. С. 121-125.

10. Назаров І. В. Принцип ступінчастості судової системи в України та європейських державах // Право України. 2009. № 6. С. 84-89.

11. Назаров І. В. Теоретичні аспекти визначення принципів побудови судової системи // Проблеми законності. 2009. № 102. С. 204-211.

12. Назаров І.В. Принцип територіальності побудови судової системи в законодавстві України та європейських держав // Проблеми законності. 2009. № 104. С. 223-231.

13. Назаров І. В. Призначення суддів на адміністративні посади: питання нормативного врегулювання // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 7. С. 98-104.

14. Назаров І.В. Використання терміна „суд” у законодавстві України // Вісник Академії правових наук України. 2010. № 4 (59). с. 180-189.

15. Назаров І. В. Судові системи європейських країн: історичні аспекти формування // Держава і право: зб. наук. пр. К.: ІДП НАН України, 2010. Вип. 47. С. 555-560.

16. Назаров І.В. Міжнародний досвід щодо уніфікації принципів побудови судової системи // Право України. 2010. № 7. С. 169- 175.

17. Назаров І. В. Структура та принципи побудови судової системи Європейського Союзу // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010. № 6 (104). С. 70-77.

18. Назаров І. В. Історичні особливості формування судової системи України // Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: Ю.П. Битяк та ін. Х.: Право, 2010. Вип. 19. С. 12-22.

19. Назаров І. В. Європейський досвід у сфері організації управління судовою системою // Форум права. 2011. № 1. С. 700-705.

20. Назаров І. В. Судова реформа як частина правової реформи в Україні // Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1. С. 63-76.

21. Назаров І. В. Вимоги Європейського Союзу до судових систем країн - кандидатів у члени ЄС та особливості їх виконання. Проблеми законності. 2011. № 114. С. 192-200.

22. Назаров І. В. Класифікація судових систем європейських держав // Вісник Академії правових наук України. 2011. № 1 (64). с. 188-197.

Публікації в інших виданнях та тези доповідей:

1. Назаров І. В. Питання приведення прокуратури України до стандартів Ради Європи // Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення. Матеріали «круглого столу», організованого і проведеного НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. Х.: „Право”, 2006. С. 45-47.

2. Назаров І. В. Прокуратура України в контексті конституційно-правової реформи // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: IV міжнародна конференція: Тези доповідей. Ялта: 2006. С. 32.

3. Назаров І. В. Щодо питання діяльності юридичних клінік // Навчальний процес у контексті модернізації вищої освіти: Тези доповідей та повідомлень учасників І конференції школи педагогічної майстерності Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 29-31.

4. Назаров І. В. Питання вдосконалення механізму призначення суддів на посаду. // Збірник тез доповідей та наукових повідомлень учасників науково-практичного семінару молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» / Під заг. ред. А.П. Гетьмана. Х.: Вид-во «Кроссроуд», 2008. 140 с. С. 28-30.

5. Назаров І. В. Статус органів, відповідальних за формування суддівського корпусу та його незалежне функціонування: європейський досвід // Конституційні аспекти судової реформи: Матеріали наук.-практ. конф., 26-27 черв. 2008. 164 с. С. 133-135.

6. Назаров І. В. Інтеграційні процеси у діяльності органів судової влади країн ЄС // Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації: Матеріали міжнар. наук. семінару, м. Харків, 16 травня 2008 р. / Редкол.: Ю.П. Битяк, І.В. Яковлюк, Г.В. Чапала. Х.: Право, 2008. 204 с. С. 58-60.

7. Назаров И. В. Конституционные основы судоустройства Европейских стран // Политико-правовые проблемы современного общества: материалы международной научно-практической конференции 20-21 ноября 2008 г. М.: Институт деловой карьеры, 2008. Вип. 7. С. 10-17.

8. Назаров І. В. Суд Європейського союзу як наднаціональна судова система // Організаційні та правові проблеми забезпечення державного суверенітету: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 27 березня 2009 р. / Редкол. Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. Х.: Вид. ФО-П Вапнярчук Н.М., 2009. 147 с. С. 62-64.

9. Назаров І.В. Принципи незалежності та самостійності суду: співвідношення понять / І.В. Назаров // Незалежний суд - гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина: мат. Всеукр. наук.-практ. конференції, 30 травня 2009 р. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. 600 с. С. 169-172.

10. Назаров І. В. Інститут мирового судді та можливість участі органів місцевого самоврядування в його створенні // Проблеми реформування місцевого самоврядування України в контексті наближення до європейських стандартів: матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Харків, 28 жовтня 2009 р. С. 142-144.

11. Назаров І. В. Історія становлення судової системи України // Політичні і правові проблеми становлення і розвітку держави на пострадянському просторі: матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Харків, 26 червня 2009 р. С. 43-49.

12. Назаров І. В. Організація управління судовою системою: поняття та практика європейських країн // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи: науково-практична конференція, м. Харків, 14 травня 2010 р. / ред. кол. В.В. Сташис (голов. ред.), В.І. Борісов (заст. голов. ред.) та ін. Х.: Одіссей, 2010. 456 с. С. 331-333.

13. Назаров І. В. Міжнародний досвід щодо організації і функціонування органів судової влади // Правова система України: проблеми і тенденції розвитку. Матеріали науково-практичної конференції, м. Харків, 3 червня 2010 р. С. 40-42.

14. Назаров И. В. Исторические предпосылки формирования органов судебной власти Франции // Проблемы политико-правового развития в XXI веке: материалы междунар. науч.-практич. конф. 19-20 ноября 2010 г. / редкол.: В. А. Назаров, А. К. Сковиков, И. В. Яковюк. М.: ООО «НИПКЦ Восход-А», 2010. 322 с. С. 196-199.

АНОТАЦІЯ

Назаров І. В. Судові системи країн Європейського Союзу та України: порівняльно-правовий аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 - судоустрій; прокуратура, адвокатура. - Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». - Харків, 2011.

Дисертацію присвячено науковому дослідженню судових систем європейських країн та України з метою вироблення пропозицій щодо подальшого реформування судоустрою України, реалізація яких забезпечить його відповідність європейським стандартам. Нормативною базою дисертації є законодавство України, міжнародно-правові акти, законодавство європейських країн, рішення Суду ЄС. Досліджено понятійний апарат проблематики та сформульовано визначення термінів «судова система», «принципи побудови судової системи», «суд»; проведено аналіз історичних етапів становлення судових систем України та європейських країн, принципів їх побудови; класифіковано судові системи європейських країн за критерієм перебування у складі ЄС або ступеня близькості до входження до його складу; запропоновано концепцію подальшого реформування судової системи України.

Ключові слова: судова влада, судова система, суд, принципи побудови судової системи, принципи судової влади, Суд Європейського Союзу, судові системи європейських країн, судова реформа.

АННОТАЦИЯ

Назаров И. В. Судебные системы стран Европейского Союза и Украины: сравнительно-правовой анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.10 - судоустройство; прокуратура и адвокатура. - Национальный университет «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого». - Харьков, 2011.

Диссертацию посвящено научному исследованию судебных систем стран Европейского Союза и Украины с целью разработки научно-обоснованных предложений по направлениям дальнейшего реформирования судебной системы Украины, реализация которых обеспечит соответствие отечественных органов судебной власти европейским стандартам.

Научный поиск базируется на анализе достижений украинской и зарубежной теории и практики. Нормативной базой диссертации выступает законодательство Украины, международные правовые акты, нормы европейских документов, законодательство стран-членов Европейского Союза и кандидатов в члены ЕС (Великобритании, Германии, Франции, Польши, Литвы, Латвии, Эстонии, Хорватии, Турции и некоторых иных), решения Суда Европейского Союза, касающиеся проблем структуры национальных судебных систем и их взаимодействия между собой.

Исследовано понятийный аппарат проблематики, сформулировано определения терминов «судебная система», «принципы построения судебной системы», «суд»; проведён анализ исторических этапов и особенностей становления судебных систем Украины и основных европейских стран; исследован характер реализации принципов построения судебной системы при формировании как отечественной судебной системы, так и зарубежных систем; судебные системы европейских стран классифицированы по критерию пребывания в составе Европейского Союза или степени близости к вхождению в его состав; проведён анализ структуры судебных систем каждой из рассматриваемых европейских стран с учётом последних изменений в законодательстве; определён круг вопросов, которые необходимо разрешить Украине на пути к членству в ЕС; обоснована необходимость и предложены изменения к законодательству Украины, процессуальным кодексам; предложено концепцию дальнейшего реформирования судебной системы Украины, которая обосновывается на увеличении количества и степени специализации судов первого уровня судебной системы.