Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ТА НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

БЄЛЯКОВ Костянтин Іванович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Державному науково-дослідному інституті Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ.

Наукові консультанти: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України,заслужений діяч науки і техніки України Копєйчиков Володимир Володимирович доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,заслужений юрист України Авер'янов Вадим Борисович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем державного управління та адміністративного права, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України КУБКО Євген Борисович.

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ теорії держави і права, головний науковий співробітник;

доктор юридичних наук, професор КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра управління в органах внутрішніх справ, начальник;

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України ШВЕЦЬ Микола Якович, Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук України, директор.

Захист відбудеться 2 жовтня 2009 року о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано 5 серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблеми виникнення, природа та сутність інформації, її вплив на людину і суспільство, інформатизація як процес переходу людства на чергову стадію соціального розвитку від індустріального до інформаційного суспільства, прогрес в інформаційних технологіях, їх упровадження в соціальну діяльність, пов'язані з ними політико-правові та економічні процеси, належать сьогодні до числа найважливіших і ключових. Теоретичне осмислення цих проблем - об'єктивна потреба і необхідна умова подальшої розбудови суспільства та науково обґрунтованого управління соціальними процесами.

За цих умов особливої гостроти набули фундаментальні проблеми у розумінні сучасного права та соціального управління, пов'язані, насамперед, зі зміною нових поглядів на їх роль, обумовлених впливом сучасних досягнень науки і техніки на стиль мислення фахівців і вчених у галузі гуманітарних наук. Таких проблем чимало, проте серед них можна виділити ті, які мають загальнометодологічний характер, а отже, багато в чому обумовлюють вирішення інших.

По-перше, нині все більше відчувається інтенсивність процесів зміни нової гуманітарної, у тому числі правової, парадигми, формування нових поглядів, заснованих на виявленні зв'язків реального світу із розвитком суспільства. Вченими різних наукових напрямів і шкіл здійснюються дослідження розвитку, взаємозв'язків та взаємовпливів базових концепцій нових природничо-наукових поглядів, таких, як загальна теорія систем, синергетика, інформатика та ін., на зміни в уявленні та розумінні правового простору життя та діяльності людини в інформаційному суспільстві.

По-друге, як в Україні, так й за кордоном, широко аналізуються взаємозв'язки правових проблем постіндустріального суспільства зі змінами традиційних уявлень (XVIII-XIX ст.) про право як про ідеали справедливості, механізми захисту прав, свобод та інтересів людини, із реальними парадоксами нормативної системи права (XX ст.) як політичної надбудови, що фактично закріплює різні форми нерівності, зокрема, інформаційної. Співвідношення силових прийомів державної машини та правових гуманітарних дій громадського суспільства - першорядне питання демократичного розвитку України, інтеграції до світової спільноти.

Правовий контекст інформаційної діяльності людей, що торкається сьогодні практично усіх сфер життя, вимагає вироблення нових науково-методологічних засобів дослідження і моделювання правових процесів. В умовах формування нового технологічного устрою такий підхід обґрунтований тим, що людина включається в цю складну інформаційну екосферу не тільки як її творець і системоутворюючий чинник, а й, одночасно, як її рядовий елемент, а часом і жертва надскладних морально-етичних та соціокультурних взаємозв'язків, що закріплюються в системі правовідносин через нормативні важелі.

Перехід до нових уявлень у сфері гуманітарних проблем часто ускладнюється тим, що й нині є досить поширеною "глухота вузьких фахівців", яка заважає проникненню ідей та аналогій з інших наукових дисциплін.

Сьогодні через природні процеси диференціації наук відбувся очевидний розрив між сучасними науками природничого циклу та гуманітарними науками. Перші не тільки навчилися пояснювати основні закони та закономірності матеріального світу, а й відкрили у своїй конструктивній сутності неозорий світ техніки та технологій створення штучного технократичного світу сучасної цивілізації. У той же час гуманітарні науки в більшості своїх дисциплін, як і раніше, залишаються "науками про думки та авторитети", у традиціях кантівського "чистого розуму", що шукають основні закони розвитку духовного світу та сучасних людських співтовариств. "Математизація", "технологізація" та "інформатизація" цих наук робить лише перші кроки. Тому консерватизм вчених цих двох наукових сфер особливо перешкоджає сучасному науковому та суспільному прогресу.

Сучасна практика висуває підвищені вимоги до якості й обґрунтованості наукових розробок. Саме життя висуває нові об'єкти пізнання, відхиляє застарілі. Традиційна проблематика науки доповнюється новими напрямами досліджень, що нерідко ведуть у сферу інших галузей наукового знання. Так поступово розвивається інтеграція різних наук, з'являються комплексні, міжгалузеві дослідження, що плідно впливають на прогрес науки в цілому.

До таких міжгалузевих досліджень сьогодні можна віднести наукові розробки у галузі інформаційного права, правової інформатики та запропонованої у науковій праці правничої інформаціології, які в Україні перебувають нині на етапі становлення.

Ефективність інформатизації суспільства та пов'язаних з цим процесів, перш за все, залежить від рівня вирішення проблем як організаційного, правового та науково-методологічного їх забезпечення. Теоретичне обґрунтування інформатизації суспільства та його окремих підсистем є сьогодні інтегральною практичною функцією сучасної науки.

Саме тому розробка зазначених теоретичних та практичних проблем, як обґрунтування шляхів побудови інформаційного суспільства, інформатизації сфери юридичної практики та соціального управління (правової інформатизації), зокрема, вбачається досить актуальною і заслуговує на увагу вчених і практиків.

Питання впровадження методології кібернетики, організаційно-правові проблеми розробки та використання автоматизованих систем управління (АСУ) знайшли своє відображення у наукових розробках вітчизняних вчених-юристів, фахівців у галузі державного управління, починаючи ще з кінця 70-х років. Загальновідомими з цього напряму є наукові праці українських вчених, зокрема: О. Ф. Андрійко, Р. А. Калюжного, В. В. Копєйчикова, Є. Б. Кубка, Є. Ф. Мельник, В. Ф. Опришка, В. М. Селіванова, В. Ф. Сіренка, В. В. Цвєткова, О. Х. Юлдашева та ін. Проблемам правового регулювання інформаційних відносин у сучасному суспільстві присвячені дослідження відомих російських вчених таких, як О. Б. Агапов, І. Л. Бачіло, А. Б. Вєнгєров, О. О. Гаврилов, В. О. Копилов та ін.

Сьогодні, розуміючи комплексність проблеми побудови глобального інформаційного суспільства, необхідні дослідження не тільки в галузі інформатики, а й філософії, політології, економіки, правничих наук, державного управління тощо.

Міжгалузевий характер перелічених проблем та їх комплексний характер став основою публікацій, а також дисертаційних досліджень вітчизняних вчених у галузі філософії (Т. Г. Геращенко, І. В. Гришанов), економіки (Ю. В. Канигін, В. І. Мунтіян, М. Я. Швець), політології (А. В. Колодюк, В. А. Коляденко, О. В. Литвиненко, О. В. Соснін). Організаційно-правові проблеми інформатизації суспільства знаходять своє відображення у дослідженнях сучасних вітчизняних вчених-юристів: Д. С. Азарова, І. В. Арістової, О. О. Баранова, В. М. Брижка, В. Д. Гавловського, В. О. Голубєва, М. В. Гуцалюка, М. С. Демкової, Р. А. Калюжного, М. В. Карчевського, Б. А. Кормича, О. В. Кохановської, І. О. Кресіної, Н. В. Кушакової, В. А. Ліпкана, Є. Д. Лук'янчикова, О. В. Логінова, А. А. Музики, П. І. Орлова, С. О. Орлова, Д. М. Прокоф'євої, О. П. Снігерьова, В. Г. Хахановського, В. С. Цимбалюка, О. Г. Фролової, а також фахівців у сфері державного управління - В. І. Гурковського, В. О. Шамрая та ін.

Дослідження сфери інформаційних відносин ґрунтуються на сучасних теоретико-методологічних розробках у галузі держави і права, конституційного та адміністративного права, теорії управління соціальними системами, які знайшли відображення у працях В. Б. Авер'янова, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, П. В. Дихтієвського, Б. М. Лазарєва, С. В. Ківалова, В. В. Коваленка, Ю. М. Козлова, М. І. Козюбри, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. В. Копана, Є. Б. Кубка, О. В. Кузьменко, Н. Р. Нижник, І. М. Пахомова, Т. О. Проценка, О. П. Рябченко, А. О. Селіванова, С. Г. Стеценка, О. Д. Тихомирова, Ю. О. Тихомирова, М. М. Тищенка, Ю. С. Шемшученка, М. К. Якимчука та ін.

Незважаючи на це, велика кількість теоретичних та практичних питань, що стосуються проблем організаційно-правового та наукового забезпечення процесу інформатизації сучасного суспільства й України, зокрема, розглядається авторами фрагментарно і потребують узагальнення, вироблення концептуального підходу на рівні фундаментального наукового дослідження.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дослідження та необхідність подальшого опрацювання організаційних, правових та наукових засад процесу інформатизації в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження направлено на виконання окремих положень Національної програми інформатизації (Закон України від 4 лютого 1998 року "Про Національну програму інформатизації"), основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні (Закон України від 9 січня 2007 року "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні"), Програми інтеграції України до Європейського Союзу (Указ Президента України від 14 вересня 2000 року "Про затвердження Програми інтеграції України до Європейського Союзу"), Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів України (Розпорядження Кабінету міністрів України від 16 листопада 2002 року), Програми реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів (спільний наказ МВС України, СБУ, Держкомкордону України, Держмитслужби України, ДПА України від 28 лютого 2003 р. № 185/78/122/102/138).

Дисертація виконана відповідно п. 2.4 Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., розділу IX Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (Наказ МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 "Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України").

Мета і завдання дослідження. З урахуванням практичного та наукового значення обраної теми, метою дослідження стало поглиблення теоретико-методологічних основ юридичної та управлінської практики. Це має бути здійснено шляхом проведення комплексного аналізу актуальних проблем організаційного, правового та наукового забезпечення процесу інформатизації в Україні, обґрунтування висновків та розробки пропозицій відносно шляхів їх вирішення.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

розкрити поняття, зміст та природу процесу інформатизації суспільства з погляду системного підходу, визначити її етапи, узагальнити наукові погляди гуманітарного підходу та сучасні концепції інформаційного суспільства;

визначити роль та основні функції держави, особливості застосування форм та методів державного управління у сфері інформатизації країни, принципи державної інформаційної політики;

встановити стан протікання процесу інформатизації в Україні з погляду комплексного аналізу економічної, політичної, організаційної, законодавчої та наукової складових його забезпечення;

виявити проблеми законодавчого забезпечення сфери інформаційних відносин в Україні, визначити напрями формування та розбудови національного законодавства, удосконалення правотворчої діяльності у сфері, що розглядається;

проаналізувати методологічні проблеми становлення інформаційного права, узагальнити теоретико-методологічні підходи та шляхи удосконалення його методології;

визначити поняття та зміст правової інформатизації, дослідити стан теоретико-методологічного забезпечення інформатизації, процес інтеграції "інформаційних" наукових знань у правничу науку та соціальне управління;

узагальнити сучасні тенденції розвитку наукових інституцій;

розробити пропозиції стосовно удосконалення системи наукових знань для об'єднання правничої науки, юридичної та управлінської практики з сучасними здобутками науково-технічного прогресу, обумовлених процесом інформатизації.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі інформаційної діяльності, формування та розвитку ринку інформаційних технологій в умовах інформатизації, інтеграції України до єдиного світового інформаційного простору.

Предметом дослідження є організаційно-правове та наукове забезпечення інформатизації в Україні, яке включає організаційні засоби, правові норми та принципи регулювання інформаційних правовідносин, а також науково-інституціональні форми методологічного забезпечення зазначених процесів.

Методи дослідження. Філософсько-світоглядною основою дослідження є положення філософії, феноменології, герменевтики, а також парадигми людиноцентризму, соціологічної та інтегративної юриспруденції, наукові принципи й концептуальні положення розроблені фахівцями різних галузей знань.

Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувалися застосовуванням філософських, загальнонаукових (історико-порівняльного, формально-логічного, статистичного та соціологічного методів, теоретико-множинного підходу), спеціально-наукових та конкретно-наукових методів пізнання, зокрема:

історико-еволюційний підхід сприяв вивченню етапів розвитку суспільства, визначенню основних властивостей такого явища, як інформатизація, що перебуває у взаємодії з іншими елементами соціальної системи ? інформаційним суспільством, що розвивається і змінюється відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства, та формуванню бачення основних етапів цього процесу;

використання герменевтичного підходу пов'язувалось, насамперед, з необхідністю пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, нормативних актів, що дозволило розкрити зміст та узагальнити властивості процесу інформатизації;

історико-порівняльний аналіз застосовувався при розгляді проблем сучасного стану, перспектив формування та розбудови інформаційного суспільства в Україні;

комплексне використання історико-функціонального методу, порівняльного, структурно-функціонального і системного аналізу, діяльнісного та інформаційного підходів дозволило акцентувати увагу на функціях соціальної діяльності у процесі переходу до інформаційного суспільства, вивченні взаємодії інформаційної діяльності та юридичної практики;

порівняльно-правовий (компаративітський) метод використовувався при аналізі норм законодавства зарубіжних країн та положень окремих міжнародно-правових документів, що регулюють інформаційні відносини та відповідну діяльність;

використання методу формально-догматичного аналізу дозволило здійснити тлумачення відповідних правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів;

спеціально-юридичний метод було використано для тлумачення окремих правових конструкцій, принципів, понять, аналізу чинного законодавства у сфері інформаційних відносин та виявлення недоліків у ньому.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням актуальних проблем організаційного, правового та наукового забезпечення процесу інформатизації в Україні. Наукова новизна полягає в таких висновках, положеннях та рекомендаціях:

вперше:

дано визначення етапів процесу інформатизації, які вирізняються такими категоріями, як електронізація, комп'ютеризація, медіатизація та інтелектуалізація - заключний етап переходу до інформаційної цивілізації, інформаційного способу життя людини. Виявлено основні функції соціальної діяльності у процесі інформатизації, до яких віднесено: управління і контроль, спілкування, пам'ять, удосконалення матеріального виробництва, пізнання;

встановлено стан протікання процесу інформатизації в Україні за результатами комплексного аналізу економічної, політичної, організаційної, правової та наукової складових його забезпечення, а також ряд аспектів суспільних сфер життя, на підставі чого доведено, що в Україні відбувається процес руйнування раніше сформованих передумов інформатизації, які відповідають класичному підходу до інформатизації суспільства;

розкрито механізм, визначено особливості та недоліки адміністративно-правового забезпечення інформатизації в Україні та зроблено висновки, що основними прогалинами є відсутність належної системи відповідних органів держави та інших суб'єктів процесу інформатизації України, децентралізація їх дій. Запропоновано вжити заходів для удосконалення державного управління у сфері інформатизації шляхом раціонального скорочення його суб'єктів у межах адміністративної реформи в Україні;

сформульовано авторське визначення поняття "правова інформатизація" як сукупність організаційних, соціально-економічних і науково-технічного процесів забезпечення потреб державних органів, юридичної та управлінської практики та фізичних осіб відомостями на основі інформаційно-телекомунікаційних систем, які формують, накопичують, обробляють, організовують і надають користувачам масиви соціально-правових інформаційних ресурсів для удосконалення правової системи держави і світового правопорядку;

запропоновано нову галузь наукових знань юридичного циклу - правничу інформаціологію, як міжгалузевий напрям науки про інформаційно-комунікативні процеси та соціально-правові відносини, які виникають при цьому, роль та місце юридичної науки, практики та соціального управління у процесах інформатизації суспільства, інноваційні зміни у правових явищах, породжених ними суспільних наслідків, процесів, тенденцій та відносин, удосконалення засобів і методів адміністративної діяльності та юридичної практики за допомогою інформаційних технологій та ресурсів;

введено в науковий обіг поняття "інформаційно-правова реальність", як узагальнююча філософська категорія, одна з важливіших складових правової реальності та об'єкт вивчення правничої інформаціології, під якою слід розуміти сукупність наявних правових відомостей та даних (соціально-правових інформаційних ресурсів), інформаційно-правових предметів, процесів, відносин, явищ, технологій та структур;

дістали подальшого розвитку:

положення відносно ролі та основних функцій держави у процесі інформатизації, сенс яких полягає у необхідності законодавчого закріплення державної інформаційної політики (розробки та прийняття Концепції національної інформаційної політики), визначенні ступеня, форм та способів участі органів державної влади у процесі інформатизації як на державному, так і міжнародному рівнях;

дослідження методологічних проблем становлення правових інститутів та формування комплексних галузей права, за змістом яких визначено, що інформаційне право сьогодні уявляє сукупність доктринальних положень юридичної науки та правових норм, що утворюють самостійний масив національного законодавства, норм міжнародного права, а також правову свідомість суб'єктів права в галузі інформаційної діяльності і відносин;

організаційні основи реформування інформаційного законодавства України (визначено основні завдання та функції систематизації на рівні кодифікації, принципи правотворчості у сфері інформаційного законодавства, запропоновано структуру Кодексу України про інформаційні відносини);

теоретико-методологічні підходи інформаційного права, які поєднують методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем) та інших гуманітарних і природознавчих наук. Аналіз методології зазначених наукових напрямів дозволив запропонувати впровадження у методологію інформаційного права адаптованих положень системного підходу та методів соціальної синергетики;

положення антології правової науки та теорії управління організаційними системами, а саме класифікація "управлінських революцій", де поряд з релігійно-комерційною, світсько-адміністративною, виробничо-будівельною та індустріальною, пропонується відокремити професійно-управлінську, яка відбувається на часі і базується на сучасних інформаційних технологіях;

загальнонаукові погляди на диференціацію та інтеграцію наукових знань і досліджень, які підтверджують можливість утворення нових, міжгалузевих напрямів наукових знань у межах правничої науки, спрямованих на вивчення інформаційних предметів, процесів та явищ;

удосконалено:

систему гуманітарного підходу до процесу інформатизації та сучасних концепцій побудови інформаційного суспільства, відповідно до яких інформатизація визначається як системно-дійовий процес оволодіння інформаційними ресурсами та знаннями, як ресурсами управління і розвитку, за допомогою інформаційних технологій і на цій основі - подальшого прогресу цивілізації до інформаційного суспільства;

методологію правової науки та практики з регулювання "віртуальних" правовідносин, у зв'язку з чим запропоновано розробку "технолого-правових" методів і механізмів правового регулювання інформаційних відносин;

термінологічно-понятійний апарат юридичної науки та практики в частині інформаційної діяльності, на основі чого запропоновано здійснити розробку юридичного тезаурусу - семіотичної основи для побудови системи відповідних взаємозалежних дефініцій інформаційного права.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації сприятимуть подальшим дослідженням у сфері організаційно-правових проблем інформатизації українського суспільства. Зроблено висновки та надані пропозиції у прикладному аспекті спрямовані на формування науково-обґрунтованих стратегії і тактики державного управління процесами інформатизації суспільства та інформаційною діяльністю в Україні (державної інформаційної політики), розбудову національного інформаційного законодавства, забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки, розробку ефективних засобів та методології протидії інформаційним деліктам, розвитку інформаційних ресурсів та процесів, їх цивілізованої інтеграції у всесвітній інформаційний простір, становленню вітчизняного інформаційного ринку і т. ін.

Практичне значення дисертації полягає також в тому, що основні положення дисертації впроваджено у правотворчу та практичну діяльність Ради національної безпеки та оборони України, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, Науково-дослідного центру правової інформатики АПрН України, Центрального апарату та вищих навчальних закладів МВС України.

Розроблені в межах дослідження "Пропозиції щодо вдосконалення державної інформаційної політики у сфері забезпечення національно безпеки України" були використані Апаратом Ради національної безпеки і оборони України при підготовці Указу Президента України "Про Єдину комп'ютерну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю" від 31 січня 2006 р. № 80/2006; автора було введено до складу Міжвідомчої координаційної групи з питань створення і функціонування вищезазначеної системи, яку було утворено при РНБО України (довідка від 29.03.2006 р.).

Підготовлені автором у межах юридичної секції науково-консультативної ради пропозиції було використано при підготовці пакету документів з удосконалення діяльності Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, які передані до Кабінету Міністрів України (акт упровадження від 24.10.2008 р.).

Пропозиції автора було враховано у роботі ініціативної групи науковців при розробці засад систематизації інформаційного законодавства на рівні кодифікації - "Основ Кодексу України про інформацію" та Проект Закону України "Про Концепцію національної інформаційної політики" (довідка від 29.10.2008 р.).

Матеріали дослідження було також застосовано у правотворчій та практичній діяльності Центрального апарату МВС України при розробці проектів окремих законодавчих та підзаконних актів: Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів України затвердженої" від 16 листопада 2002 р. № 649-р (довідка від 9.12.2002 р.); спільного наказу МВС України, СБУ, Держкомкордону України, Держмитслужби України, ДПА України "Про затвердження Програми реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів" від 28 лютого 2003 р. № 185/78/122/102/138 та наказу МВС України "Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України" від 15 травня 2003 р. № 491 (довідка від 16.05.2003 р.).

Розроблене автором "Модельне (типове) положення про інформаційно-телекомунікаційну систему у сфері протидії злочинності, забезпечення громадської та державної безпеки України" використане МВС України, як базове при підготовці проектів положень "Про інформаційно-телекомунікаційну систему МВС України" та "Про єдину комп'ютерну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю" (довідка від 01.04.2008 р.).

Матеріали дослідження впроваджено у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ (акт упровадження від 16.03.2006 р.) та Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ на кафедрі основ управління та інформаційно-технічного забезпечення ОВС (акт упровадження від 29.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які становлять новизну праці, розроблено автором особисто. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації обговорювалися на засіданнях наукової та вченої рад Державного науково-дослідного інституту МВС України, а також оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та інших наукових та науково-практичних конференціях, семінарах та "круглих столах": Міжнародній науково-практичній конференції "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики" (м. Київ, 6-7 жовтня 1999 р.; тези опубліковано); Третій науково-практичній конференції "Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні" (м. Київ, 8-10 жовтня 2001 р.; тези опубліковано); XI міжнародній науковій конференції "Інформатизація та інформаційна безпека правоохоронних органів" (м. Москва, 21-25 травня 2002 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науковій конференції "Проблема гуманітаризації, гуманізації освіти та впровадження новітніх педагогічних технологій в навчальних закладах МВС України" (м. Запоріжжя, 22 листопада 2002 р.; тези опубліковано); засіданні "круглого столу" "Новітні інформаційно-технічні системи в організації діяльності вищих навчальних закладів МВС України" (м. Київ, 27 лютого 2003 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми запобігання і боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх, торгівлею людьми та нелегальною міграцією" (м. Кишинів, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковано); Міжнародній конференції "Реформування правової системи Україні: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів" (м. Київ, 28-29 квітня 2004 р.; тези опубліковано); засіданні "круглого столу" "Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України" (м. Київ, 6 грудня 2005 р.; тези опубліковано); науково-практичній конференції "Безпекотворення: питання теорії і практики та правові аспекти" (м. Київ, 16 лютого 2007 р.; тези опубліковано); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності" (м. Київ, 25-26 жовтня 2007 р.; тези опубліковано); засіданні "круглого столу" "Проблеми кодифікації інформаційного законодавства України" (м. Київ, 4 червня 2009 р.).

Публікації. Основні результати дослідження, положення і висновки дисертації викладені у трьох індивідуальних монографіях: Інформатизація в Україні: проблеми організаційного, правового та наукового забезпечення: монографія. - К.: КВІЦ, 2008, - 576 с.; Управление и право в период информатизации: монография. - К.: КВІЦ, 2001, - 308 с.; Інформація в праві: теорія і практика: монографія. - К.: КВІЦ, 2006, - 118 с., одному підручнику, сорока дев'яти публікаціях у наукових журналах та інших виданнях, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, семінарах та "круглих столах", двадцять три з яких опубліковано у фахових журналах та збірниках у галузі юридичних наук, переліки яких затверджено ВАК України, а дві - у зарубіжних наукових виданнях.

Структура дисертації. Структура дослідження зумовлена метою, предметом, а також специфікою проблем, що стали об'єктом дослідження, а також вимогами ВАК України. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на сімнадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 419 сторінок, з них основного тексту 370 сторінок, список використаних джерел 36 сторінок (411 найменувань), додатків - 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

інформатизація глобалізація право інтеграція

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, висвітлено зв'язок роботи з науковими та державними програмами, планами, темами; визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження; його методологічну основу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 "Сучасні концепції інформаційного суспільства. Інформатизація в Україні" складається з п'яти підрозділів присвячених розгляду та комплексному аналізу соціальних передумов становлення інформаційного суспільства, етапів, завдань, цілей та наслідків інформатизації, визначенню місця і ролі держави у процесі побудови інформаційного суспільства в країні. Розглянуто сучасний стан та перспективи побудови інформаційного суспільства в Україні, проблеми формування та реалізації державної інформаційної політики в умовах економічної кризи, глобалізації та інтеграції країни до світової спільноти.

У підрозділі 1.1. "Соціальні передумови формування інформаційного суспільства" із застосуванням історико-філософського методу досліджено етапи розвитку світової цивілізації. На підставі аналізу існуючих філософських поглядів на радикальні революційні перетворення автор дійшов висновку, що інформаційна революція відбувається шляхом інформатизації практично усіх сфер соціальної діяльності суспільства, яка виростає з технологічних інновацій, але не зводиться до них. Кінцевим результатом інформаційної революції має стати створення нового типу цивілізації - інформаційного суспільства.

Наголошено, що в умовах формування інформаційного суспільства особливого значення набувають інформаційні технології які, виконуючи соціогенну, культурогенну та гносеогенну функції, є технологічною основою інформаційного суспільства.

Викладено авторське бачення змісту функцій людської діяльності у процесі соціальної інформатизації (управління і контроль, спілкування, пам'ять, удосконалювання матеріального виробництва, пізнання (когнітивна функція)). Акцентується увага на тому, що вони так чи інакше пов'язані з функціями юридичної практики та соціального управління. Саме це визначає першочергове значення адміністративної та юридичної практики у процесі побудови інформаційного суспільства.

У підрозділі 1.2. "Інформатизація: етапи, завдання, цілі та наслідки" на основі системного підходу інформатизація суспільства, розглядається як єдина цілісна система соціального процесу. Кожна із складових (компонентів) системи інформатизації підлягає ретельному науковому аналізу, з'ясуванню пов'язаних з ними понять і співвідношення між ними.

Вперше запропоновано розділити інформатизацію на етапи, на кожному з яких мають бути проведені відповідні процеси: електронізація, комп'ютеризація, медіатизація і подальша інтелектуалізація (інформаціологізація), та сформульовано їх визначення.

Інтелектуалізація, яка є основною метою соціальної інформатизації і заключним етапом переходу до інформаційної цивілізації, побудови інтелектуального суспільства, безпосередньо пов'язується з інформаційним способом життя людини - складною гіперсистемою видів і підвидів людської діяльності, в основі якої лежать трудова, суспільно-політична, навчальна, побутова, соціально-культурна діяльності, а також дозвілля. У результаті аналізу окремих складових такої системи: інформаційної культури, інформаційної свідомості, інформаційної безпеки, а також критеріїв готовності людини до діяльності в умовах інформаційного суспільства (гендерний, віковий, ресурсний, географічний, соціально-економічний критерій та адміністративно-правовий критерії) та її компонентів (мотиваційного, когнітивного, емоційно-вольового) зроблено висновок про необхідність комплексного стратегічного підходу з боку держави у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, управління, правового забезпечення, освіти, розвитку інноваційної економіки, інформаційної культури населення, у соціально-психологічній та інших сферах тощо.

У підрозділі 1.3. "Місце і роль держави в процесі інформатизації суспільства" з позицій того, що еволюція усього суспільства взагалі та держави, зокрема, підпорядковується інформаційним закономірностям, а управління інформацією стає управлінням майбутнім, наголошується, що право є результативним засобом реалізації функцій держави, регулювання відносин між владою та інформацією. У свою чергу, таке становище обумовило необхідність виділення і фіксації в державному управлінні напряму (інституту), що позначається як державне управління у сфері суспільних інформаційних відносин.

В умовах інформатизації країни виникає категорія "державна інформаційна політика" як складова частина соціально-економічної політики держави, що визначає основні завдання, цілі, напрями, принципи, форми і методи позиції держави в інформаційній сфері.

Основною функцією держави у процесі побудови інформаційного суспільства є зміна пріоритетів суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку за індустріальним сценарієм на постіндустріальний, звичайно, за умови правдивої оцінки поточних реалій розвитку та внутрішніх ресурсів. У багатьох державах пострадянського простору процес побудови інформаційного суспільства забезпечений на декларативному рівні, проте його реальне втілення так і не відбувається. У такому разі можна виокремити два шляхи державної політики щодо розвитку інформаційної сфери. Першою альтернативою є виділення 5-10 % бюджетних коштів держави на програми розвитку інформаційного суспільства. Через дію економічних чинників у більшості держав світу це неможливо, тому державі слід використати іншу альтернативу, а саме: залучати ресурси приватного та громадського секторів, акумулюючи їх для конкретних цілей; використовувати зовнішні зв'язки, залучаючи інвестиції та розширюючи співпрацю з іноземними партнерами, які спеціалізуються у сфері інформаційного суспільства та сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; забезпечувати належне інституційне та законодавче середовище для реалізації двох попередніх завдань. Саме такий алгоритм дій є найбільш прийнятним і для України в сучасних умовах формування інформаційного суспільства на національному рівні.

У підрозділ 1.4. «Стан, проблеми та перспективи побудови інформаційного суспільства в Україні» підкреслюється, що зараз у світі панує "західний", розрахований на раціональне сприйняття, варіант інформатизації. Україна ж - європейський регіон і правильне врахування цієї обставини може дозволити країні різко збільшити темпи інформатизації, своїм шляхом наздогнати передові в інформаційному відношенні країни.

Історико-порівняльний аналіз проходження інформатизації в Україні показав, що за роки незалежності Україна не змогла скористатися позитивними визначальними факторами суспільного розвитку, забезпечити скорочення розриву з промислово-розвинутими країнами у сфері інформатизації економіки і суспільства, не сформувала й не втілила в життя політику пріоритетного науково-технологічного поступу і, як наслідок, відсутність послідовної державної політики в Україні, спрямованої на розбудову інформаційного суспільства і суспільства, побудованого на знаннях. 82 місце зі 104 країн світу за важливістю для уряду цього напряму, призвело до спонтанного розвитку лише окремих фрагментів початкової стадії інформатизації країни, якою є "медіатизація" (створення системи телекомунікацій та систем зв'язку).

Низький рівень інформатизації в Україні визначається рядом чинників, що створюють штучні перешкоди для її прискорення. Це, перш за все, недосконала (неповна і застаріла) нормативно-правова база, недостатній розвиток сучасних інформаційних технологій у галузі державного управління, неготовність органів влади всіх рівнів до застосування ефективних, науково обґрунтованих технологій державного управління, тощо. За таких умов прогнозні, програмно-цільові методи управління є одними з найбільш дієвих інструментів впливу на процес формування в Україні інформаційного суспільства.

У підрозділі 1.5. "Державна інформаційна політика України в умовах глобалізації" надається авторське визначення державної інформаційної політики як регулюючої діяльності державних органів, спрямованої на розвиток національної інформаційної інфраструктури, що охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи і засоби масової інформації, а всю сукупність виробництв і відносин, пов'язаних із створенням, збереженням, обробкою, демонстрацією, передачею інформації у всіх її видах - інформаційними процесами та технологіями, створення правової бази інформатизації - законодавства, спроможного регулювати виникаючі в суспільстві інформаційні відносини (інформаційне законодавство).

Вивчення структури, функцій та правової основи органів державної влади, що здійснюють управління інформаційною сферою діяльності в України (суб'єктів Державної інформаційної політика), показує, що покладені на деякі з них завдання та функції багато в чому дублюються. Тому пропонується розумне їх скорочення в межах адміністративної реформи країни.

Аналіз основних положень та завдань проектів Закону "Про Концепцію національної інформаційної політики", який був певною спробою досягнення стратегічної цілі Державної інформаційної політики в Україні ще у 2002 році, Закону України "Про державні цільові програми" та Загальнодержавної програми "Електронна Україна" на 2005-2012 роки, підтверджує, що саме недосконалість національної нормативно-правової бази є одним із головних факторів, який створює штучні перешкоди для прискорення процесу інформатизації. Так, прийняття деяких із законопроектів роками гальмується та навіть відхиляється (наприклад, закони "Про діяльність у сфері інформатизації", "Про захист персональних даних" та ін.).

Визначається, що в Україні сформувалося ставлення до програмно-цільового методу управління у сфері інформатизації, як до певної фінансової підтримки окремих галузей, що, у свою чергу, зумовило жорстку конкуренцію за бюджетні кошти, лобіювання вузьковідомчих та вузькокорпоративних інтересів.

Розділ 2 "Теоретико-правове та законодавче забезпечення інформатизації. Інформаційне право України" складається з трьох підрозділів присвячених розгляду загальнотеоретичних проблем становлення галузі права, аналізу вже наявної практики її формування, теоретико-методологічних засад реформування інформаційного законодавства в Україні та розробці необхідних для цього організаційних заходів.

У підрозділі 2.1. "Проблеми становлення інформаційного права" розглядаються існуючі в науці погляди на принципи організації предмета галузі права, як складного соціально-правового утворення, основи наукових напрямів та галузей законодавства.

Відмічається, що на часі існують два основних принципи (способи) організації предмета галузі права, які знаходять прояв у розподілі правових галузей на основні та комплексні.

Труднощі з'ясування природи комплексних галузей пов'язані із проблемами, які самі ще не знайшли належного вирішення у правовій теорії - питання співвідношення права і законодавства, поняття галузі права та інституту права, критеріїв поділу права (у першу чергу - предмета і методу галузі права, а також інституту права).

Тим часом склалися необхідні соціальні і методологічні передумови для теоретичного "прориву" у цій галузі. До соціальних передумов можна віднести сам процес інтенсивного формування комплексних, міжгалузевих інститутів права (банківського, екологічного, торговельного права, права власності, а в ньому - права інтелектуальної власності й авторського права, патентного права і ліцензійного права на результати творчої (інтелектуальної) діяльності і т. ін.).

У підрозділ 2.2. "Теоретико-методологічні підходи інформаційного права" підкреслюється, що методологія інформаційного права сьогодні перебуває у стадії розвитку, поєднуючи методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем) та інших гуманітарних і природознавчих наук. Велику роль у цьому процесі відіграють як гуманітарні (філософія, філософія права, соціологія, когнітологія, праксеологія тощо), так і природознавчі науки. Методологічна основа інформаційного права щодо з'ясування нових соціальних явищ базується на теорії цивілізаційного підходу, відповідно до якого визначаються адаптовані положення системного підходу, зокрема, такі постулати як стадійність (визначення меж стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншими множинними чинниками), полілінійність та унікальність розвитку людства (чинники, що характеризують особливість, відмінність).

Виходячи з перелічених методологічних чинників, зазначається, що сьогодні визначились основні проблеми людства і сценарії подальшого розвитку планетарної (глобальної) цивілізації. Прискорюються процеси самоорганізації нового етапу розвитку культури суспільства (як образу цивілізації) - інформаційного суспільства.

Про самостійність галузі права можна робити висновки через такий її "індикатор", як інститути права: сукупність норм і механізмів їх реалізації, що забезпечує достатню повноту і узгодженість регулювання найбільш стійких та функціонально однорідних відносин у системі права. Категорія "інститут" реалізується як загальна - для всієї системи права, як міжгалузева - для суміжних і пов'язаних галузей, а також як галузева. У системі інформаційного права діють всі рівні правових інститутів. Такі інститути, як "свобода", "суб'єкт права", "норма права", "відповідальність", "правовідношення" - інститути загальні для всіх галузей права. Специфічними інститутами інформаційного права є такі, як "таємниця", "доступ до інформації", "правовий режим інформаційного ресурсу", що формуються на основі загальноправового інституту "право на інформацію", "захист інформації"; "відкрита інформація", "інформація обмеженого доступу", "масова інформація", "офіційна інформація" та інші види інформації. До міжгалузевих інститутів можна віднести інститути власності та інтелектуальної власності, тому що їх основою є система цивільного права, хоча забезпечуються вони і нормами публічного права, а застосовуються також у системі відносин, що регулюються інформаційним законодавством. Найрозвиненішими інститутами інформаційного права в теоретичному і нормативному відношенні є інститут права на інформацію, інститут масової інформації, інститут правового режиму інформаційних ресурсів, інститут державної таємниці.

Склад предмета інформаційного права як комплексного утворення, з точки зору системного підходу, розглядається за такими параметрами: суб'єктами (з погляду їх соціальних якостей та властивостей); характером існуючих між суб'єктами суспільних відносин (відповідно до роду діяльності); характером поведінки суб'єктів (якою мірою вона наближається до ідеальної моделі, що передбачається закріпити в правових нормах); у плані фактичних ситуацій, з якими слід пов'язувати бажані суспільству варіанти поведінки (прототип юридичних фактів).

Структура та склад інформаційного права, особливості суб'єктів інформаційних відносин, обігу інформації, принципи й методи регулювання визначаються, у першу чергу, особливостями і юридичними властивостями інформаційного ресурсу - основного об'єкта інформаційних правовідносин.

При розгляді принципів інформаційного права, як основних ідей, начал, що тим чи іншим способом виражені в праві, наголошується на їх інформаційній сутності та на тому, що вони є інформаційним відображенням в праві основних зв'язків, що реально існують у правовій системі.

До основних принципів інформаційного права автор відносить принципи: інформаційних відносин, власності на інформацію, невідчуження інформаційних ресурсів від його творця, власника та споживача; комплексного регулювання відносин власності на інформаційні ресурси; інвестиційної власності; двоєдиності майнових ознак інформаційних ресурсів; типових інформаційно-правових норм.

Зроблено висновок про необхідність переходу до більш широкого застосування в інформаційному праві методів загальнорегулюючого впливу (методи автономії і рівності сторін, рекомендацій, індивідуального правового регулювання), а імперативні, заборонні методи мають реалізовуватися тільки для забезпечення та захисту прав і інтересів суб'єктів інформаційних відносин.

У підрозділі 2.3. "Організаційні засади реформування інформаційного законодавства України" зазначається, що через об'єктивні і суб'єктивні причини сучасне інформаційне законодавство України не має легальної єдності, що викликає суперечливе тлумачення та застосування його норм на практиці.

Правотворчій діяльності в Україні притаманні ряд проблем та недоліків, основними з яких є термінологічна неузгодженість та різне тлумачення однакових за назвою і формою понять та категорій; велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин; розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства сфери інформаційних відносин та підходів до їх формування; концептуальна неузгодженість нових правових актів у сфері суспільних інформаційних відносин з раніше прийнятими.

На підставі зазначених аргументів автор обґрунтовує вибір юридичної доктрини легальної систематизації законодавства на рівні кодифікації, яка характерна для тих галузей законодавства, в яких кількість правових норм досягла критичної маси.

У межах дослідження організаційних засад систематизації інформаційного законодавства, розглядаються основні завдання, функції та етапи її проведення, визначається структура та доктринальні положення Кодексу України про інформаційні відносини з урахуванням вимог і стандартів міжнародного права, зобов'язань України стосовно процесу її інтеграції у світове співтовариство, а також сфери правового регулювання.

У розділі 3 "Науково-інституційне забезпечення правової інформатизації", який складається з трьох підрозділів, розкрито сутність процесу правової інформатизації, досліджено історичні етапи розвитку та становлення наукових напрямів, пов'язаних із вивченням інформаційних процесів, їх впливу та інтеграції в юридичну науку і практику та теорію соціального управління. Здійснено аналіз процесів диференціації та інтеграції наукових напрямів, їх причини та наслідки. Особлива увага приділяється розгляду інноваційного напряму сучасної наукової думки - інформаціології.

Підрозділ 3.1. "Поняття та зміст правової інформатизації. Історичні аспекти інтеграції "інформаційних" наук в юриспруденцію" присвячений розгляду "двоєдиної" проблеми ? визначенню місця і ролі правової науки, практики та соціального управління в процесі інформатизації суспільства, впливу процесів інформатизації на юридичну сферу й соціальне управління - правової інформатизації.

Сформульовано авторське визначення правової інформатизації як сукупності організаційних, соціально-економічних і науково-технічних процесів забезпечення потреб державних органів, юридичних і фізичних осіб відомостями на основі інформаційно-телекомунікаційних систем, які формують, накопичують, обробляють, організовують і надають користувачеві масиви соціально-правових інформаційних ресурсів для сприяння удосконаленню правової системи держави і світового правопорядку.

Основною метою правової інформатизації, на думку автора, є формування єдиного інформаційно-правового простору держави та суспільства для створення оптимальної системи доведення до відома усіх шарів населення змісту правових норм і, таким чином, найбільш повного задоволення потреб у правових знаннях, забезпечення ефективної управлінської, правозастосовної та правотворчої діяльності, формування правосвідомості, правової культури, з подальшою інтеграцію зазначених інформаційних ресурсів у світовий інформаційний простір.